ЗАБОЛОТНАЯ ЛЮДМИЛА ВЛАДИМИРОВНА МЕХАНИЗМ административно-правового обеспечения деятельности государственных служащих дипломатической службы УКРАИНА
Тип:
Автореферат
Краткое содержание:
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, розкрито мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, окреслено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження та публікацій. Розділ 1 «Теоретико-правові засади детермінації адміністративно- правового статусу державного службовця дипломатичної служби України» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1 «Історія становлення органів дипломатичної служби України як публічної адміністрації» висвітлено передумови становлення органів дипломатичної служби, які були закладені ще в часи родоплемінних відносин, після виникнення стародавніх держав Індії, Близького та Далекого Сходу, Греції, а згодом Риму; у часи Середньовіччя. З’ясовано специфіку діяльності органів дипломатичної служби в давньоруські часи, зокрема, у частині реалізації зовнішньополітичних функцій. Деталізовано загальноєвропейський вектор розвитку дипломатії, у тому числі в аспекті інституту постійних дипломатичних представників. Розкрито особливості норм дипломатичного та консульського права, зокрема на наднаціональному рівні. Окрему увагу приділено управлінській складовій діяльності органів дипломатичної служби в СРСР як публічної адміністрації. Досліджено історію формування регуляторних засад функціонування органів дипломатичної служби після набуття Україною незалежності в контексті застосування концепції людиноцентризму та практики «належного управління». У підрозділі 1.2 «Сутність і особливості адміністративно-правового статусу державного службовця дипломатичної служби України» проаналізовано дипломатичну службу як особливий вид професійної службової діяльності. Розглянуто адміністративно-правовий статус державних службовців дипломатичної служби, під яким слід розуміти встановлену в правових, 8 морально-етичних, звичаєвих нормах цілісну та чітко структуровану систему прав, свобод, законних інтересів і обов’язків працівника дипломатичної служби через призму легального, суб’єктного, інтеракціоністського та інтегративного підходів. Проілюстровано різновиди правового статусу цих суб’єктів за змістовим критерієм: загальний; родовий; галузевий; індивідуальний. Класифіковано структурні елементи адміністративно-правового статусу державних службовців дипломатичної служби, серед яких виділено: правові принципи; громадянство; правосуб’єктність; дипломатичні імунітети. Досліджено дипломатичний імунітет як визначальну юридичну категорію для ідентифікації адміністративно-правової природи статусу державних службовців дипломатичної служби. Запропоновано напрями вдосконалення правового статусу працівників дипломатичної служби в частині надання їм правових пільг, формулювання керівних начал реалізації компетенції. Підрозділ 1.3 «Завдання, повноваження та функції державних службовців у системі дипломатичної служби України» присвячено встановленню правової природи завдань працівників дипломатичної служби. Деталізовано телеологічні причини діяльності державних службовців дипломатичної служби та визначено: казуальні, телеологічно-емпіричні, етичні завдання. Розмежовано повноваження державних службовців дипломатичної служби зі суміжними юридичними категоріями. Класифіковано повноваження державних службовців дипломатичної служби за правовим режимом на публічно-управлінські інтерактивні, організаційні, інформаційно-аналітичні, нормотворчі, контрольно-наглядові. Функції державних службовців дипломатичної служби згруповано у забезпечувальні, охоронні, інтерактивні, нормотворчі та контрольні, а також визначено їх процедурний і прагматичний аспекти, деталізовано статику й динаміку функцій державних службовців дипломатичної служби. Розділ 2 «Сутність механізму адміністративно-правового забезпечення діяльності державного службовця дипломатичної служби України» складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1 «Нормативно-правове забезпечення діяльності державного службовця дипломатичної служби України» розкрито сутність «нормативно-правового забезпечення» в «чистому» регуляторному, процедурному та аксіологічному аспектах. Досліджено зміст адміністративно-правового забезпечення діяльності державного службовця дипломатичної служби України через регуляторний, аксіологічний та процедурний аспекти. Консолідовано наукові позиції щодо правової природи механізму адміністративно-правового забезпечення діяльності державних службовців дипломатичної служби, які полягають у дотриманні загальнообов’язкових 9 правил поведінки у сфері дипломатичної служби в межах об’єктивно існуючих політико-економічних, демографічних і соціокультурних факторів. Проаналізовано публічно-правову природу правових регуляторів відносин у сфері зовнішніх зв’язків. Установлено соціально-регуляторний, формалізаційний та інституціональний підходи стосовно розуміння змісту джерел права публічної служби. Конкретизовано наднаціональний вимір реалізації повноважень державних службовців дипломатичної служби. Класифіковано групи актів у сфері діяльності працівників дипломатичної служби згідно з ієрархічним критерієм і запропоновано наступну градацію: 1) акти міжнародного (наднаціонального) права; 2) національні нормативно-правові акти: конституційні, законодавчі, підзаконно-правові, акти органів судової влади. Підрозділ 2.2 «Державний службовець дипломатичної служби України як суб’єкт адміністративно-правових відносин» присвячено дослідженню структури адміністративно-правових відносин та сутності їх суб’єктного виміру, учасниками яких є державні службовці дипломатичної служби. Доведено, що провідним суб’єктом публічної адміністрації постійно виступає Міністерство закордонних справ України, а також закордонні дипломатичні представництва. Проілюстровано функціональний вимір діяльності працівників дипломатичної служби як органів публічної адміністрації, який реалізується через виконання функцій та повноважень службовців у складній соціальній системі, уособлюваній суб’єктами публічного та приватного права. Запропоновано профілі професійних компетентностей для державних службовців дипломатичної служби, під якими встановлюється набір персоніфікованих характеристик, відповідність професійним стандартам, правомірна поведінка у межах адміністративно-правових відносин відповідно до організаційних вимог. Охарактеризовано групи суб’єктів публічної адміністрації, у яких можуть виконувати свої функції працівники дипломатичної служби як державні службовці. Розглянуто нормативно-правове забезпечення, яке регламентує порядок набуття статусу державного службовця дипломатичної служби, виокремлено недоліки та колізії, що потребують удосконалення та узгодження. Підрозділ 2.3 «Інструменти діяльності державного службовця дипломатичної служби України» розкриває динаміку реалізації державними службовцями дипломатичної служби своїх повноважень. Визначено інструменти діяльності публічної адміністрації в галузі зовнішніх зв’язків, до яких віднесено: нормативні акти, адміністративні акти, акти-плани, акти-дії. Доведено, що основою для ефективної реалізації всіх перерахованих вище інструментів діяльності публічної адміністрації у сфері зовнішніх 10 зв’язків є ті з них, що за своєю сферою дії охоплюють превентивний, виховний та примусово-каральний елементи. Розділ 3 «Компаративістика та перспективи вдосконалення діяльності державного службовця дипломатичної служби України» складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1 «Імплементація міжнародних стандартів і закордонного досвіду для вдосконалення адміністративно-правового забезпечення діяльності державного службовця дипломатичної служби України» розглянуто дипломатичні імунітети в контексті адміністративно- правового статусу державних службовців дипломатичної служби, у тому числі юрисдикційні дипломатичні імунітети, а також встановлено організаційні та діяльнісні характеристики органів дипломатичної служби в зарубіжних країнах. Детально проаналізовано міжнародні стандарти набуття та припинення адміністративно-правового статусу державного службовця дипломатичної служби. Визначено особливості конституційного регуляторного, законодавчого рівнів, національних та зарубіжних законодавчих та підзаконних актів, які регламентують організаційно-правові засади діяльності органів дипломатичної служби. Окрему увагу приділено пропозиціям щодо оновлення організаційної структури органів дипломатичної служби, їх матеріально- фінансового забезпечення на прикладах США, Великої Британії, країн- членів Європейського Союзу та інших держав світу, у тому числі щодо тимчасових структурних підрозділів, спеціальних структурних підрозділів для розв’язання конфліктних ситуацій. Під час аналізу запропоновано рамкові характеристики діяльності працівників дипломатичної служби, які зорієнтовані на підтримання та поглиблення інтеграції та співпраці. У підрозділі 3.2 «Організаційний аспект удосконалення діяльності державного службовця дипломатичної служби України» проаналізовано сучасні зарубіжні організаційні структури органів дипломатичної служби, які відповідають новітнім викликам у сфері зовнішніх зв’язків і стандартам наднаціонального права публічної служби та дипломатичного права. Запропоновано шляхи розмежування політичних та адміністративних посад працівників дипломатичної служби за кар’єрним, а не політичним принципом, а на перехідному етапі необхідність застосування змішаної моделі, коли Надзвичайні та Повноважні Посланники України займатимуть «кар’єрні» посади, а Посли – і політичні посади. Окреслено специфіку здійснення та вдосконалення кадрової політики у сфері дипломатичної служби. Уточнено якісні параметри внесення законодавчих змін для вдосконалення діяльності державних службовців дипломатичної служби шляхом залучення суб’єктів публічної адміністрації та інших державних 11 органів до призначення державних службовців дипломатичної служби на посади. Зокрема, глава держави може здійснювати вказане керівництво зовнішньополітичною діяльністю на підставі закону або шляхом призначення та звільнення осіб на дипломатичні посади, або шляхом участі у відповідних процедурах, вносячи відповідне подання, але не втручаюсь у поточну оперативну діяльність органу дипломатичної служби. Визначено критерії застосування принципу правової визначеності для вдосконалення організаційної структури органів дипломатичної служби, які створюють рамки й орієнтири діяльності службовців, знижують рівень корупції та усувають кон’юнктурний підхід у досягненні поставлених завдань.
