ЗАХИСТ ПРАВА ЛЮДИНИ НА ОСОБИСТУ СВОБОДУ В КОНТЕКСТІ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ: ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначаються зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, характеризується стан її наукової розробленості, визначається мета і завдання дослідження, об’єкт і предмет дослідження, методологічна основа дослідження, розкриваються наукова новизна і практичне значення отриманих результатів, ступінь висвітлення теми дисертації у наукових доповідях і публікаціях автора, а також викладені дані про апробацію, структуру і обсяг дисертаційного дослідження.

Розділ 1 “Філософсько-правове обґрунтування захисту права людини на особисту свободу” присвячений висвітленню історичних передумов та методологічних засад осмислення становлення і розвитку свободи людини та обґрунтування права на особисту свободу.

У підрозділі 1.1. “Історія та методологія досліджень фундаментальних прав людини” здійснено аналіз філософсько-правових ідей щодо розуміння поняття прав людини від давнини до сучасності, теоретичних моделей та їх нормативного закріплення у законодавстві, узагальнено напрями розробки проблем прав людини в сучасній вітчизняній юридичній науці, розглядаються основні методологічні підходи до їх дослідження. Встановлено, що ідея свободи людини пронизує всю історію розвитку та осмислення прав людини і є важливою складовою їх сучасної інтерпретації. Визначено рівні методології та методи, які використовуються у філософських та теоретико-правових дослідженнях прав людини, а також основні методологічні принципи та перспективи. Відзначається, що методологія досліджень прав людини потребує розвитку і вдосконалення, зокрема, на основі природно-правового мислення, та застосування нових підходів.

У підрозділі 1.2. “Філософські та психологічні засади осмислення проблеми свободи” досліджено основні теоретичні концепти та ідеї, які стали вихідними засадами філософських та психологічних досліджень проблеми свободи, та здійснена спроба їх узагальнення. Свобода виступає однією із головних категорій дискурсу сучасності, однак зміст цього поняття варіюється від концепції до концепції. Свобода – це феномен особистості, адже без свободи немає особистості, без особистості відсутня свобода. Це класичне положення відображає зв’язок філософського та психологічного у дослідженні свободи. У підрозділі наведено підходи до класифікації виявів категорії свободи та варіанти її розуміння, визначено філософсько-психологічні засади дослідження свободи, які базуються на взаємній обумовленості свідомості та діяльності, вивченні зовнішньої детермінації як предмету опору та боротьби за свободу. Мислення, пізнання, творчість є станами, в яких відображається свобода, та умовами її досягнення.

В результаті узагальнення позицій мислителів давнини та сучасних науковців щодо цієї проблеми, свобода може бути визначена як можливість мислити і діяти на власний розсуд, відповідно до власних бажань і потреб, безперешкодно обирати альтернативи власного внутрішнього вибору та поведінки. Обґрунтовується, що право у своєму природному виразі та права людини нерозривно пов’язані зі свободою. Свобода є іманентною властивістю людської природи і в певному сенсі її можна вважати однією з найважливіших змістовних характеристик права.

 У підрозділі 1.3. “Антропологічно-правові та аксіологічно-правові засади дослідження особистої свободи індивіда” розглядаються антропологічні та аксіологічні виміри особистої свободи індивіда як правової цінності та відповідного природного права. Право людини на свободу вкорінено в самому визначенні людини як істоти розумної – розумної, отже, здатної свідомо діяти  та бути відповідальною  за свою поведінку. Свобода людини та відповідальність за власні дії, є вихідною умовою існування природних прав людини, отже, свобода – це фундаментальна правова цінність, джерелом якої є природа людини як істоти, здатної здійснювати свій вибір та нести відповідальність за його наслідки, обирати свої цілі і засоби для їх досягнення. Свобода та відповідальність перебувають у діалектичному зв’язку, відображеному в праві.

 Одним із найбільш перспективних для дослідження проблеми особистої свободи визначається антропологічно-правовий підхід, адже джерела особистої свободи вкорінені в природі людини. У новітній період також розвиваються дослідження аксіологічно-правового напрямку, які можуть бути використані при спробах вивчення цінності інституту прав людини та права людини на особисту свободу зокрема. У дослідженні свобода розглядається як фундаментальна правова цінність, антропологічно-правові засади якої складають осмислення її в якості специфічної і невід’ємної ознаки людини, що свідчить про невід’ємність та невідчужуваність відповідного права, а аксіологічно-правові засади – розуміння її як універсальної і загальної цінності індивідуального та суспільного буття. Виходячи з цього розуміння свободи, необхідна відповідна система забезпечення і захисту прав людини, які б реалізували природну свободу в соціокультурній і, зокрема, правовій площині. Особиста свобода індивіда відображає сутність людини та утверджує цінність людської особистості, а крім того – виступає засадою визнання за людиною автономності її волі, отже, формою реалізації свободи волі, що свідчить про фундаментальний, невід’ємний, невідчужуваний і природний характер права людини, яке її забезпечує.

У підрозділі 1.4. “Особиста свобода індивіда як форма реалізації ідеї свободи волі у класичній та посткласичній філософсько-правовій рефлексії” проаналізовано традиції та новітні підходи щодо осмислення ідеї свободи у її особистісному вимірі та специфіки її реалізації в праві, а також конкретних правах людини. Запропоновано авторське визначення понять “особиста свобода індивіда” та “право на особисту свободу”, яке спирається на автономію волі суб’єкта і випливає із характеристики людини як самоцінної істоти. Особиста свобода людини – це природно-правова категорія, яка повинна бути відображена у відповідному визначеному законодавцем праві людини на особисту свободу. Обґрунтовано положення про те, що посягання на свободу людини, отже, є посяганням на ключову правову цінність, яка виражається у природному праві людини і вимагає закріплення в законі та належних гарантій захисту.

Розділ 2 “Феномени рабства та торгівлі людьми в процесі розвитку суспільства (соціокультурні та юридичні аспекти)” має на меті здійснення аналізу рабства та торгівлі людьми в соціокультурному контексті та з позицій юридичної науки і практики.

У підрозділі 2.1. “Людина як об’єкт продажу: історико-культурологічний екскурс” розглянуто суспільно-культурні витоки рабства, а також торгівлі людьми як соціального і правового феномену, відображена трансформація торгівлі людьми від стародавніх до сучасних її форм і проявів. З’ясовано, що це негативне явище існувало на різних ступенях розвитку людства, кожного разу змінюючи свій зовнішній вигляд, але залишаючись ототожненням людини і товару по суті. Визначено ознаки класичного рабства та характерні риси рабства нового зразка, визначено його основні форми. Встановлено, що рабство і торгівля людьми як соціокультурні феномени існували впродовж тисяч років і пройшли через усі великі епохи минулого – ці явища є закономірними результатами процесу суспільного розвитку в примітивних (неправових) спільнотах, і в тих цивілізаціях, де існували, виступали невід’ємною частиною суспільної системи.

У підрозділі 2.2. “Сучасний стан і тенденції торгівлі людьми в світі та Україні” розглядається характер і особливості торгівлі людьми в сучасному світі та нашій державі. Відзначається, що основними постачальниками рабів на світові ринки є країни з перехідною соціально-економічною структурою, країни, втягнуті у військові конфлікти, або ті, основна маса мешканців яких проживає за межею бідності. Визначено ряд країн, в яких найбільша кількість жертв торгівлі людьми. Наголошується на тому, що за останні десятиліття торгівля людьми в Україні істотно збільшила свої масштаби. Злочинний бізнес продажу людей з України в основному орієнтований на європейську “секс-індустрію” та нелегальний трудовий сектор. Відносно невелика кількість зареєстрованих злочинів, які кваліфікуються як торгівля людьми, очевидно свідчить не стільки про те, що в нашій державі дане явище не поширене, скільки про складність розкриття та розслідування справ, а також притягнення винних до відповідальності.

У підрозділі 2.3. “Проблеми визначення поняття та об’єкта торгівлі людьми у вітчизняній юридичній теорії” розглядаються основні підходи до визначення поняття і об’єкта торгівлі людьми в міжнародному праві та українському кримінальному праві. Спираючись на результати аналізу філософсько-правових засад прав людини, здійсненого у попередніх підрозділах дисертації, обґрунтовується, що об’єктом посягання при скоєнні злочину, передбаченого ст. 149 КК, є особиста свобода індивіда – як загальнолюдська цінність та природне право людини, а також гідність людини, шкода якій заподіюється шляхом посягання на свободу. Тобто суспільні відносини визначаються формою реалізації цієї цінності, якій заподіюється шкода, а не єдиним об’єктом посягання. Захист свободи людини визначається первинною засадою протидії торгівлі людьми, яка передбачає створення системи гарантій – законотворення та відповідну правореалізацію.

Розділ 3 “Механізм захисту особистої свободи індивіда як вихідна передумова протидії торгівлі людьми” покликаний розкрити причини торгівлі людьми та визначити систему елементів механізму захисту особистої свободи від злочинних посягань.

У підрозділі 3.1. “Основні причини торгівлі людьми та принципи правового захисту особистої свободи індивіда від злочинних посягань” розглядаються детермінанти торгівлі людьми та принципи правового захисту особистої свободи індивіда. Визначено зовнішні та внутрішні чинники, умови посягань на особисту свободу, основні засади (принципи) права, принципи правового статусу людини, а також систему принципів правового захисту особистої свободи людини, передбачених Конституцією України. Відзначається, що ігнорування одного з принципів негативно не тільки само по собі, але й прямо та безпосередньо відображається на функціонуванні всієї системи, здійсненні інших принципів. Суворе дотримання кожного з них є умовою виконання всіх інших і навпаки. Принципи, які існують у відповідній системі, діють не тільки в залежності від свого змісту, але і від дієздатності системи принципів права в цілому. Необхідною є реалізація принципів права не лише у протидії злочинності, а й у протидії неправовим діям, недосконалостям системи державних органів.

У підрозділі 3.2. “Форми, засоби і заходи захисту права людини на особисту свободу” розглядається широке коло теоретичних положень стосовно поняття, сутності правового захисту, особливостей його класифікації, впливу принципів правового захисту на практичну реалізацію цього захисту, соціально-правової природи гарантій захисту прав людини в цілому та, зокрема, гарантій, заходів і засобів захисту права людини на особисту свободу.

Відзначається, що державний і недержавний захист прав людини може здійснюватись у рамках різних вимірів (економічного, соціального, військового, екологічного тощо). Спираючись на традиції теоретичного осмислення проблем захисту прав людини, визначено поняття механізму правового захисту особистої свободи та основних його елементів, відповідні стандарти та гарантії, а також форми, засоби, заходи, захисту права людини на особисту свободу.

У Висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо філософсько-правового обґрунтування захисту особистої свободи індивіда як необхідної передумови протидії торгівлі людьми. Вирішення цього наукового завдання знайшло своє втілення у пропозиціях щодо вдосконалення чинного законодавства та підсумкових положеннях дисертації, основними з яких є такі:

1. Пошук об’єктивних засад прав людини здійснювався від давнини до сьогодення як філософами, так і політичними лідерами та правниками. Індивідуальні норми давнини призвели до формування античних загальних норм громадян полісу та рівності, відображеної в універсальних християнських нормах в епоху Середньовіччя, а з появою парламентських форм правління як форм організації капіталістичного суспільства – трансформувалися в юридично закріплений інститут прав людини, який в новітній період вийшов на рівень міжнародного масштабу. Сучасні міжнародні стандарти прав людини відображають багатовіковий культурний досвід усіх народів світу і є цінним колективним досягненням і здобутком людства.

2. Українські мислителі та державні діячі минулого долучились до створення стандартів прав людини, які були засобами національної ідентифікації. Можна стверджувати, що у сучасній українській науці помітна посилена зацікавленість у розробці проблематики прав людини. Діапазон і широта проблемних питань, що розглядались науковцями у зв’язку з цією тематикою (зокрема, і наявні філософсько-правові дослідження), дають підстави відзначати зміцнення теоретико-методологічної бази для подальших пошуків, а практична спрямованість даних досліджень є запорукою нової якості забезпечення прав людини в нашій державі, особливо у діяльності правоохоронних органів.

           3. Плюралізм методологічних принципів та перспектив у теоретичних дослідженнях прав людини позитивно впливає на філософсько-правову методологію, розвиваючи її в різних напрямках, не обмежуючись одним із підходів. Права людини постійно спрямовувалися та супроводжувалися розвитком і спробами реалізації ідеї свободи, оскільки вцілому метою їх утвердження і відтворення в законі було досягнення більш високого ступеня свободи індивіда.