ЗМІНИ ЛАНДШАФТІВ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ У КІНЦІ ХVІІІ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Краткое содержание

1. Вихідні теоретичні та методичні положення історико-ландшафтознавчих досліджень змін ландшафтів. Узагальнення досвіду регіональних історико-ландшафтознавчих досліджень природних і антропогенних змін ландшафтів, який стосується документованого періоду, дало можливість покласти в основу виконаного дослідження комплексний підхід як головний стрижень запропонованої методики регіонального вивчення часових змін ЛК. Суть цього підходу полягає у виявленні змін і оцінюванні ступеню зміненості ландшафтів, що знаходяться під впливом чинників природних та антропогенних – соціально-економічних і етнічних. Це здійснюється через аналіз історичного впливу на ландшафти природокористувань різних видів: сільськогосподарського, лісогосподарського, транспортного, водогосподарського – і для оптимізації кожного з цих природокористувань тепер.

За основу авторської класифікації антропогенно змінених ЛК були прийняті схеми, в яких враховані господарська функція та генезис ландшафтів [Ф.М.Мільков, 1973, С.П.Романчук, 1998; Г.І.Денисик, 2001].

Дослідження історичних змін ландшафтів регіону відбувалося за складною методикою, з істотним залученням картографічних і картографо-статистичних методів. Зміни ландшафтів досліджуваного регіону відображені вже згаданими історико-ландшафтознавчими та історико-географічними картосхемами. Основою для створення цих картосхем був різноманітний картографічний, статистичний і літературний матеріал. Відповідно до першоджерел, отримано п’ять груп картосхем: 1) перетворено-похідні щодо первинних картосхем; 2) вибірково-перетворені; 3) перетворено-статистичні за довідковими матеріалами; 4) архівно-(описово)-джерельні та 5) літературно-джерельні.

Досвід застосування в історико-ландшафтознавчих дослідженнях мікротопонімічного методу використано із збагаченням. На думку здобувача, мікротопоніміка заслуговує дослідницької уваги ландшафтознавця у двох різних аспектах. Перший полягає в дослідженні семантичної відповідності назви об’єкта його властивостям, з виявленням ступеню зміненості геооб’єкта в часі (часткова, значна). Другий – у дослідженні мікротопонімів як джерел означень відносно невеликих об’єктів, що можуть бути використані у ландшафтознавчій термінології (на що вказували А.А.Відіна, І.І.Мамай, Н.А.Солнцев  [1963, 1970] ).

Мікротопоніми Північної Буковини досліджені за належністю до кількох груп: агроніми, дрімоніми, мікроойконіми, мікроороніми. Для дослідження ступеню зміненості геооб’єктів у часі нами були обрані три градації: 1) проста семантична відповідність назви властивостям геооб’єкта; 2) свідчення незначної (часткової) зміненості геооб’єкта; 3) свідчення значної зміненості геооб’єкта.

2. Загальні риси природи Північної Буковини. Дослідження історичних змін ландшафтів, особливо у регіонах істотного ландшафтного різноманіття, як Північна Буковина, потребують урахування визначальних чинників розвитку природокористування – природних. Значна кількість природокористувань різних видів у Північній Буковині зумовлена різноманітністю й контрастністю природи регіону, яка проявляється у будові надр, рельєфу, ґрунтового й рослинного покривів, в особливостях гідрокліматичних умов. Відповідно до цього відбувалось і формування ландшафтів трьох класів (рівнинні, передгірські та гірські), численної кількості інших різновидів ЛК. Цим була зумовлена і нерівномірність заселення ЛК у просторі й часі, а відповідно – і різне за тривалістю та інтенсивністю їх освоєння: найбільше – рівнинних Прут-Дністровського межиріччя і найменше – середньогірських. Саме цим обґрунтовувався вибір для дослідження змін ландшафтів, особливостей та інтенсивності прояву в них природокористування – трьох різних ключових ділянок: рівнинної, передгірської та гірської.

Оцінювання природних змін ландшафтів також представлене в роботі, здійснене для змін природних властивостей ландшафтів, найбільших за відносно короткий час (140 років), а саме – для  горизонтальних деформацій руслових ЛК. Визначалася мінімальна, середня і максимальна інтенсивність їх деформацій за рік.

3. Етапи та чинники антропогенних змін ландшафтів. Етапи антропогенних змін ландшафтів Північної Буковини визначались із урахуванням найінтенсивнішої взаємодії різних чинників природокористування – природних із антропогенними, соціально-економічними та етнічними. У Північній Буковині за досліджуваний період чітко виділяються два етапи антропогенних змін ландшафтів. Під час першого етапу (кінець XVIII – перша половина ХІХ ст.) відбулося значне і найбільше (через міграційні процеси) збільшення кількості населення, а тому виникали потреби в освоєнні нових земель та інтенсивнішому використанні агроландшафтів. Тоді відбувся перехід від перелогової до трипільної системи землеробства із розорюванням великих площ перелогів; цей етап був примітний значним втручанням людини в антропогенно малозміненні гірські ландшафти, особливо середньогірські, де для промислового використання та під пасовища й сіножаті вирубувались великі площі лісів. Значні антропогенні зміни мали місце і в передгірських ЛК, зокрема, у мало зручних для господарського використання заболочених урочищах долин Сірету і Малого Сірету й Багненського ландшафтного району тощо. На другому етапі (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) у ландшафтах більшої частини краю відбувся перехід до багатопільної системи землеробства із регулярним обробітком ґрунтів та більшим внесенням добрив, органічних і подекуди мінеральних; збільшилась роздрібненість землеволодінь; значного розвитку набули осушувальні меліорації та започатковано будівництво залізниць; у регіоні відбувалось подальше зростання площ орних угідь та обезлісення тощо.

Соціально-економічний чинник. З кінця XVIII  (1774 рік) і до початку ХХ ст. (1914 рік) Північна Буковина – частина Австрійської (з 1867 р. – Австро-Угорської) імперії. Зміни, які відбулися у соціально-економічному житті регіону упродовж зазначеного періоду, і справили свій вплив на ландшафти, були безпосередньо пов’язані з цим геополітичним фактом  і переходом від однієї суспільно-історичної формації до іншої. На час приєднання Північної Буковини до Австрійської імперії у регіоні панував суспільний лад, який, на думку істориків, нагадував епоху середньовіччя. З кінця XVIII – до середини ХІХ ст. пануючими у регіоні вже були панщинно-кріпосницькі відносини, які у другій половині ХІХ поступились капіталістичним. Цими та іншими соціально-економічними змінами було зумовлене інтенсивніше освоєння ландшафтів і зміни їх на більших просторах. Найвідчутніший вплив таких чинників на ландшафти регіону спостерігався на локальному рівні – у межах окремих громад та різних за розмірами господарств.

Безпосередній вплив на антропогенізацію ЛК регіону, особливо в пізні імперські часи, мали відносини власності. Більшої антропогенізації набували ті ландшафти, землі яких належали дрібним землевласникам. У рівнинному лісостепу і передгір’ї це відбувалось переважно за рахунок інтенсивнішого зростання площ ріллі на таких землях, у горах – через збільшення площ пасовищ і сіножатей. Головними причинами були дефіцит землі на душу населення через існування великого землеволодіння на майже половині території Північної Буковини та значна кількість сільського населення. Між основними категоріями власників (дрібними та великими) у пореформений період, у другій половині ХІХ ст., землі розподілялись майже рівномірно, проте для Північної Буковини таке співвідношення було далеко не оптимальним. У роботі проаналізовано, яким був цей розподіл у ландшафтах різних типів, і як це вплинуло на ЛК.

Етнічний чинник. Північна Буковина – поліетнічна. У дослідженні вона розглядається у період активного її заселення представниками різних етносів: українського, румунського, німецького, польського, росіянами-старообрядцями та іншими. Під поліетнічним краєм (регіоном) ми розуміємо територію, яка: 1) перебуває під впливом соціально-економічних, політичних та інших чинників і при цьому має етнічну неоднорідність; 2) у результаті тривалого спільного проживання представників різних етносів має певні внутрішні етнічні відмінності та поліетнічну спільність, зокрема і в здобутках матеріальних і духовних культур; 3) характеризується диференційованістю набутків різних етносів по території (відповідно до центрів компактного проживання їх представників) – і, через запозичення досвіду господарювання, – синтезованістю таких набутків.

Дослідження етнічної складової природокористування у ландшафтах Північної Буковини стосувались виявлення особливостей розселення представників різних етносів по території Північної Буковини та з’ясування просторових відмінностей в організації територій окремих їхніх господарств.

Головними чинниками, які в досліджуваний період впливали на розміщення поселень колоністів у ландшафтах Північної Буковини, були господарське життєзабезпечення етносу (сільськогосподарське – рільництво, тваринництво, садівництво; лісогосподарське; промислове) та особливості природних угідь. У розміщенні поселень колоністів – представників окремих етносів, відповідно до властивого їм життєзабезпечення та особливостей природних місцевостей Північної Буковини, простежувались певні закономірністі, найчіткіші у німців і росіян-старообрядців (липованів). Відмінності також виявлені щодо поселень українського, румунського й німецького етносів із Буковинського Передкарпаття і щодо поселень українців і румунів у Буковинських Карпатах.

З часом відмінності у природокористуванні, зумовлені етнічно, у Північній Буковині слабшали, особливо – у сільськогосподарському природокористуванні. Цьому сприяло досконаліше пристосування до ландшафтних умов.

4. Ландшафти Північної Буковини в кінці ХVІІІ – на початку ХХ століття, природокористування в них та їх зміни. З кінця ХVІІІ і до початку ХХ століття освоєння ландшафтів Північної Буковини відбувалось із неоднаковою інтенсивністю, проте всюди – з нарощенням. Найбільшого розвитку за площами землевідведень у цей період набули сільськогосподарське природокористування (землеробство і тваринництво) та лісогосподарське, значно менше –  водогосподарське і транспортне.

Частка агроландшафтів за досліджуваний період істотно зросла у найпридатнішій для розвитку землеробства рівнинній частині Прут-Дністровського межиріччя, найбільше – за рахунок колишніх пасовищно-сінокісних угідь. Площі агроландшафтів у цій частині регіону збільшились майже втричі. На початок XX ст. розораність земель у ландшафтах саме цієї частини Північної Буковини була найбільшою в регіоні – 76,09%. Лише невеликі ділянки окремих схилів балок, які призначались під пасовища й сіножаті, а також малопридатні для обробітку землі залишились на той час нерозораними. В окремих громадах орні угіддя на початок ХХ ст. займали 90%  території і більше.

Друга половина ХІХ – початок ХХ ст. для Північної Буковини є періодом зародження капіталізму з вільним розвитком різних форм власності. У цей час під орні угіддя відводились значні площі колишніх лісів, пасовищ і сіножатей, і не тільки у сприятливих для поширення землеробства ЛК, а й на землях малопридатних. Виконаний у роботі аналіз щодо ЛК дав можливість виявити наступну закономірність: чим більша частка угідь була у дрібному землеволодінні, тим більшим було розорювання земель у ландшафтах. Зумовлено це було тим, що господарства з невеликими ділянками орної землі, які були у більшості селян, потребували постійного розширення за рахунок розорювання пасовищ і сіножатей. Саме тому розораність земель дрібних власників Північної Буковини була майже вдвічі більшою, ніж земель у великих господарствах. За таких умов співвідношення між пасовищно-сінокісними, лісовими та агроландшафтами було далеко не оптимальним і це було одним із чинників активізації різних за інтенсивністю ерозійних процесів.

Найбільше зростання площ пасовищно-сінокісних ЛК спостерігалось у передгірській та гірський частинах регіону на колишніх лісогосподарських угіддях в ЛК широколистянолісового і хвойнолісового типів.

            Інтенсивність експлуатації агроландшафтів, менше – пасовищно-сінокісних ЛК різних частин регіону і у різні часи зумовлювалась особливостями тодішнього землеробства. Інтенсивнішою експлуатація ЛК була за багатопільної системи землеробства, що існувала у ландшафтах більшої частини Північної Буковини з кінця ХІХ ст., найменшою –– у кінці ХVІІІ ст. при перелоговій системі з прямо пропорційною залежністю між періодом експлуатації орних угідь і природною родючістю ґрунтів.

Північна Буковина – регіон майже повсюдного природного поширення лісових ЛК у минулому. З появою перших поселень ці ЛК почали зазнавати антропогенного впливу, виконували певну господарську функцію і були фактично лісогосподарськими. Протягом досліджуваного періоду зміни лісогосподарських ЛК Північної Буковини відбувалась у різних напрямах і з різною інтенсивністю, наслідки також були різними. При вирубуванні лісу для отримання поташу (кінець XVIII – друга половина XIX ст.) у лісах неподалік населених пунктів з’являлися підприємства із виготовлення поташу – буди. Переважна їх кількість була розміщена в ЛК широколистянолісового типу: якість поташу там була вищою. Деревина хвойних порід дерев давала поташ низької якості та майже не використовувалась. Через цей промисел найбільше постраждали букові та дубові ліси, у межах яких були суцільні та вибіркові рубки.

При вирубках лісу для потреб деревообробної промисловості, що тривали без перерв, втрати лісу були більшими, найдужче постраждали лісогосподарські ЛК Буковинських Карпат і Передкарпаття (рис. 1).

У гірських ландшафтах антропогенними змінами лісової рослинності на лучну зумовлені й зміни існуючих умов формування бурих гірсько-лісових ґрунтів. На порубах, які тривалий час використовувались під пасовища і сіножаті, склались умови для активізації процесу дерновоутворення і формування дерново-буроземних ґрунтів. У ХІХ ст. у ландшафтах гірської та передгірської частин Північної Буковини були поширеними суцільні рубки. Вони зумовили більше зволоження ґрунтів, перезволоження їх та розвиток поверхневого і внутріпрофільного оглеєння.

Дією антропогенного чинника в цей час також були зумовлені модифікації лісогосподарських ЛК через зміни віку і видового складу лісів. З кінця ХVІІІ ст. частка старших за віком дерев постійно зменшувалась, найбільше – у горах. Штучні лісонасадження в цей час порівняно з масштабами вирубок були незначні, представлені відносно скороспілою ялиною. Створені монокультурні ялинові деревостани порушували межі висотних поясів рослинності, у смузі ялицево-букових лісів вони були недовговічними та нестійкими до хвороб і шкідників, вітровалів і буреломів. Насадженні за межами їх природного ареалу, чисті ялинові ліси започаткували часткову заміну ЛК низькогірного широколистянолісового (смуга букових лісів) і хвойно-широколистянолісового типів (смуга ялицево-букових лісів) на ЛК хвойнолісові (смуга ялинових лісів).

Із природокористуванням водогосподарського типу у Північній Буковині в досліджуваний період було пов’язане істотне вторгнення людини у природні, руслові та заплавні ЛК. Об’єкти водогосподарського природокористування у межах таких ЛК були представлені штучно створеними заболоченими заплавними і обводнюваними комплексами, водосховищами, каналами, ставками. У їх межах застосовували заходи із вирівнювання русел річок і захисту берегів річок від переробки; також зарегульовували річковий стік, будували штучні гідротехнічні споруди для потреб лісосплаву.

Зі сталим функціонуванням млинів на річках краю забезпечувалось певне регулювання руслового процесу. Повсюдне і тривале – упродовж століть розміщення млинів, особливо на малих річках, визначало усталення обводнених заплавних ЛК зі своїм гідрохімічним режимом, рослинністю тощо. Більшість млинів була зосереджена на річках Прут-Дністровського (149) і Прут-Сіретського (154) межиріччя, значно менше – на річках гірської частини Північної Буковини (64). Зарегульованість річок Північної Буковини млинами була різною, проте майже всюди високою, про це свідчить густота млинових ставків на річках краю.

Частина руслових комплексів Північної Буковини у досліджуваний період зникла, найбільше – через значне розорювання та зведення лісів, це підтверджено істотним кореляційним зв’язком між трьома змінними – розораності, лісистості та густоти річкової мережі для середини ХІХ – початку ХХ ст. Найбільше зникнення руслових комплексів було у передгірській частині Північної Буковини, саме там, де вплив природокористування характеризувався найбільшою різноманітністю.

Загальна оцінка антропогенної зміненості ландшафтів природокористуванням різних видів наведена майже за стосорокарічний період щодо трьох часових зрізів (кінець ХVІІІ, середина ХІХ і початок ХХ століття) за виділами фізико-географічного районування (ландшафтними районами) та адміністративного поділу (громадських земель). Отримані за цією методикою результати дослідження порівнювальні між собою і порівняні із сучасними. Загальна оцінка антропогенної зміненості ландшафтів представлена коефіцієнтом (К_аз) та ступенем їх антропогенної зміненості за вперше залученою до історико-ландшафтознавчого дослідження методикою К.Г.Гофмана – П.Г.Шищенка (1999) для кінця ХVІІІ, середини ХІХ і початку ХХ ст. Отримані за цією методикою показники К_аз були розподілені на п’ять категорій: найменше змінені (від 2,6 до 3,30); слабозмінені (3,31 – 5,30); середньозмінені (5,31 – 6,50); сильнозмінені  (6,51 – 7,40); найбільше змінені (понад 7,41).

З’ясовано, що за досліджуваний період найбільшого антропогенного впливу зазнали ландшафти передгірської частини регіону. На початок ХХ ст. ландшафти цієї частини регіону за ступенем антропогенної зміненості були слабозміненими та середньозміненими. Найкраще уявлення про масштаби таких змін можна отримати із фрагментів картосхем станів антропогенно змінених ЛК передгірської ключової ділянки с. Старі Бросківці (рис. 2 і 3).

5. Етнокультурні особливості природокористування у ландшафтах Північної Буковини. Знаннями про етнокультуру природокористування органічно доповнюються відомості про традиційне природокористування. Поняття “традиційне природокористування” за своїм змістом різнопланове. Традиційним вважаємо природокористування, що протягом тривалого часу мало місце в тому чи іншому регіоні. Традиційним є і природокористування, що адаптоване до навколишніх ландшафтів [С.П.Романчук, 1998]. За результатами дослідження з’ясовано, що в один і той же час на відносно малих територіях, урочищах однієї місцевості (зокрема, у межах двох сусідніх землеволодінь середнього та дрібного розмірів) мало місце і раціональне, і нераціональне природокористування. Раціональне – у минулому в ландшафтах Північної Буковини мало локальні прояви. Зокрема, таке сільськогосподарське природокористування було зафіксоване для середини ХІХ – початку ХХ ст.

Дослідження позитивного досвіду традиційного природокористування різних видів доцільно проводити за наступною схемою.

1. Відомості про дбайливе ставлення до складових ЛК (ґрунтів, цінної рослинності) у сільському господарстві, які були вироблені протягом тривалого часу в процесі трудової діяльності. Складають галузево-практичний блок знань щодо традиційного природокористування.

2. Інформація про діяльність у регіоні різноманітних виробничих спілок, товариств, союзів, які сприяли раціоналізації природокористування. Ця інформація утворює адміністративно-господарський блок знань щодо традиційного природокористування.

3. Блок геоеколого-світоглядних знань. Цей блок включає відомості про навколишній світ, які відображаються у різноманітних святкових обрядах, звичаях, землеробському річному календарі, і які набуті упродовж тривалого часу в процесі трудової діяльності.

4. Блок знань про етнотрадиції. До цього блоку входять знання про національні традиції і звичаї гармонійного співіснування з природою, знання про свою землю, свій край, про любов до них, що були звіддавна спадкоємні та властиві в поколіннях краян, а також знання про шляхи виховання шанобливого ставлення їхніх предків до ландшафтів і загалом до світу природи, із усвідомленням її життєдайної самоцінності.

ВИСНОВКИ

1. Для прикладного природничо-географічного вивчення природокористування  різних видів і антропогенних змін ландшафтів, з виходом на сучасне використання отриманих результатів, потрібне ретроспективне, зокрема історико-ландшафтознавче дослідження. Опрацьовані на сьогодні теоретико-методологічні положення історико-ландшафтознавчих досліджень і наявні регіональні ландшафтознавчі знання дали підстави для порівняльного виконання завдань цієї дисертаційної роботи: порівняння в просторі - щодо рівнинних, передгірських, гірських ландшафтів Північної Буковини; порівняння у часі - щодо стану природокористування на кінець ХVIII, середину ХІХ і на початок ХХ століть.

2. Зміни ландшафтів регіону відбувались під впливом природних і антропогенних чинників. Проте істотніші зміни у ландшафтах регіону за досліджуваний період були зафіксовані через різні за інтенсивністю антропогенні чинники – соціально-економічні та етнічні. З цих двох чинників на зміни у ландшафтах істотніший вплив мали соціально-економічні чинники і найбільше на локальному рівні – у межах громад і в окремих господарствах. Зокрема, далися взнаки відносини власності: більшою антропогенізація ЛК була у дрібних землеволодіннях, меншою – у великих. Дослідження особливостей природокористування представників різних етносів Північної Буковини у ландшафтах, які для них були спільними протягом кінця ХVІІІ – початку ХХ ст., дало можливість не тільки пізнати збіжні напрями і складові загальної антропогенізації природного довкілля, але і виявити в них етнічно зумовлені риси відмінності у розміщенні сільськогосподарських угідь і садиб, у їх площах, типах поселень тощо.

3. Основні наслідки антропогенної діяльності на території Північної Буковини виявили себе у змінах біотичних і водних компонентних складових ландшафтів. Значними вирубками лісів були створені умови для активізації дернового процесу ґрунтоутворення і формування в низькогірних і середньогірних ландшафтах на місці гірськолісових ґрунтів – дерново-буроземних під вторинною лучною рослинністю. Місце колишніх широколистянолісових, хвойно-широколистянолісових і хвойних лісів Буковинського Передкарпаття і Карпат зайняли сіножаті й пасовища; в середньогірних ландшафтах істотно зросли площі гірських пасовищ – полонин. Як наслідок, у передгір’ї і в горах змінилися межі ареалів типів ландшафтів. На водозборах і заплавах Північної Буковини змінилися умови формування поверхневого стоку, що спричинене зменшенням водності малих річок, їх обмілінням та відмиранням верхніх ланок. Історико-ландшафтознавче дослідження регіону з кінця XVIII – початку XX ст. засвідчило антропогенно зумовлену тенденцію до ксерофітизації рівнинних лісостепових ландшафтів унаслідок значної розораності перелогів (на цьому часовому рубежі відзначалося зростання розораності перелогів з 20-25% до 70-80%). Значні масштаби антропогенних змін ландшафтів Північної Буковини мали місце практично впродовж усього досліджуваного періоду, а найбільше – в періоди найінтенсивнішого поєднання розвитку природокористування різних видів. 

4. У Північній Буковині та взагалі в регіонах, де спостерігався дефіцит земельних ресурсів у минулому і де він є тепер, важливо з’ясувати етнокультурні традиції у природокористуванні і через них – усі складові досвіду одноосібного господарювання: позитивного досвіду – для раціоналізації дрібновласницького природокористування, і негативного – для уникнення небажаних наслідків антропогенізації природи у майбутньому.