КАНОН УКРАЇНСЬКОГО МУЗИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ В ТВОРЧОСТІ БОРИСА ЛЯТОШИНСЬКОГО : КАНОН УКРАИНСКОГО МУЗЫКАЛЬНОГО модернизма в творчестве Бориса ЛЯТОШИНСКОГО

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ ІМЕНІ
М. В. ЛИСЕНКА

На правах рукопису

НОВАКОВИЧ
МИРОСЛАВА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 78.27

КАНОН УКРАЇНСЬКОГО МУЗИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ
В ТВОРЧОСТІ БОРИСА ЛЯТОШИНСЬКОГО

Спеціальність 17.00.03 Музичне мистецтво

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
Доктор мистецтвознавства, професор
КОЗАРЕНКО Олександр Володимирович

ЛЬВІВ - 2008

ВСТУП ...

4

Розділ I. КАНОН У НАЦІОНАЛЬНІЙ КУЛЬТУРІ...........................................

9

1.1.Канон культури. Постановка проблеми....................................................

9

1.2. Механізми творення та складові категорії канону культури..

14

1.2.1. Естетична норма як складова канону та її функції..................................

19

1.2.2. Культурний код у мовній проекції як складова канону..........................

26

1.2.3. Проблема адресування творів мистецтва у моделях канону української музики. Тип комунікату........................................................

34

Розділ II. МОДЕРНІЗМ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА НАЦІОНАЛЬНОГО МИСТЕЦЬКОГО КАНОНУ ХХ СТОЛІТТЯ.........................

44

2.1. Модернізм у контексті української культури першої половини ХХ ст.

44

2.2. Визначальні риси естетики модернізму. Їх втілення у творчості
Б.Лятошинського.......................................................................................

56

2.2.1. Модернізм як індивідуалізм......................................................................

57

2.2.2. Модернізм як інтелектуалізм....................................................................

61

2.2.3. Трагізм як домінанта модерного типу світобачення..............................

70

2.2.4. Модернізм як міфологізм..........................................................................

81

2.3. Естетична норма та її функції в каноні модернізму..................................

95

2.4. Культурний код у поетиці модернізму.......................................................

98

2.4.1. Принципи взаємодії двох форм мовного коду.
Функціональність кодів...........................................................................

106

2.4.2. Точка зору” і принципи взаємодії двох форм мовного коду в творах Б.Лятошинського.......................................................................................

110

2.5. Адресат у творчості Б.Лятошинського; тип комунікату ......................

118

Розділ III. МОВО-СТИЛЬ Б.ЛЯТОШИНСЬКОГО ЯК ВИЗНАЧАЛЬНА СКЛАДОВА МОДЕРНОГО КАНОНУ.....................................

128

3.1. Особливості музичної мови Б.Лятошинського як осердя його стилю.....

128

3.1.1. Знаки поля західноєвропейської семантики, їх використання у творах Б.Лятошинського.......................................................................................

144

3.1.2. Знаки поля національно-своєрідної семантики в творчості Б.Лятошинського........................................................................................

154

3.1.3. Панзнакове поле в творчості Б.Лятошинського......................................

162

3.2. Особливості структуризації стилю Б.Лятошинського

168

ВИСНОВКИ............................................................................................................

175

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ........................................................................................

181

ВСТУП

Однією з наскрізних у мистецтвознавчому дискурсі ХХ століття стала проблема канону культури, що за своєю значущістю, як стверджував Я.Мукаржовський, посідає третє місце після таких понять, як мова та мовлення. Адже канон є внутрішнім центром культури, а вивчення механізмів його творення дозволяє виявити об’єм традиції в її типологічних рисах (стильовій визначеності, стійкості естетичних установок, інтенсивності впливу) як однієї з умов існування мистецтва.
З поняттям канону, як стверджує В.Холопова, пов’язані найважливіші культуротворчі, цивілізуючі фактори збереження культури, використання досвіду минулого для теперішнього та прийдешнього, відточування найбільш досконалих художніх зразків, вироблення естетичних та психологічних норм сприйняття...” [163, c.80].
Відповідно, історія музики може бути представлена як послідовність канонів, що виникали та формувалися у різні історико-стильові епохи в екстремумі нормодавчих та нормоборчих періодів, перетікаючи, нашаровуючись і взаємодоповнюючи один одного. Однак, не до кінця вивченими і сьогодні залишаються питання формування канонів, механізмів їх творення, структури, функцій тощо. Так, на думку американського літературознавця Гарольда Блума, основним принципом канону є принцип селективності. На відміну від існуючої теорії про так званий ідеологічний фактор як головний у формуванні канону, дослідник стверджує, що канони творяться завдяки естетичній силі” та за естетичними принципами.
Першим, хто звернув увагу на важливість категорії канону в процесі осмислення історії української літератури, був українсько-американський філолог Г.Грабович. Частково до цієї теми звертались також С. Павличко, Н.Бернацька. Щодо сфери музики, то, як зазначила В.Холопова, ця надзвичайно важлива для музичного мистецтва категорія не отримала у сучасній теорії музики та музикознавстві належного статусу, існуючи лише в епізодичних розробках.
Стосовно ролі Бориса Лятошинського, який найбільше спричинився до творення модерного канону в українській музиці, то на це вперше знову ж таки звернув увагу американський композитор і диригент В.Балей, виступаючи на львівській конференції, присвяченій 100-річчю з дня народження майстра.
Все це визначає актуальність теми дисертації, у якій будуть прослідковані механізми творення канону та роль у цьому процесі окремого композитора.
Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі теорії музики Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка, відповідно до плану наукових робіт, і є частиною теми №3 Українська музика у контексті світової культури” . Тему затверджено Вченою радою Львівської музичної академії імені М. В. Лисенка (протокол №4 від 27.12.2004р.).
Об’єктом дослідження є канон українського музичного модернізму в єдності його складових, функцій, механізмів творення.
Предмет дослідження мово-стиль Б.Лятошинського як взірцева модель канону українського музичного модернізму.
Мета дисертаційної роботи полягає у комплексному дослідженні категорії канону в ситуації українського музичного модернізму.
Цій меті підпорядковані основні завдання дисертації:
- дати визначення категорії культурного канону як функціональної єдності естетичної норми, типу коду та виду комунікату;
- прослідкувати процеси виникнення та механізми функціонування канону українського музичного модернізму;
- визначити рівні естетичної норми, типологію коду та види комунікату як складових категорії канону;
- простежити проекції рис поетики модернізму в музиці Б.Лятошинського;
- окреслити основні функції музичного комунікату Б.Лятошинського (поетична, експресивна, метамовна);
- охарактеризувати знакові поля музичної мови композитора;
- виявити принципи структуризації мово-стилю Б.Лятошинського.
Теоретико-методологічною базою дослідження став комплексний системний підхід, зумовлений складністю об’єкта та предмета дисертаційного дослідження, що знаходиться на перетині історичного та теоретичного музикознавства, лінгвістики, літературознавства та культурології. Це зумовило використання таких методів дослідження як історико-генетичний, що полягає у виявленні генези явищ; музично-аналітичний, що розкриває іманентні властивості творів; семіологічний, що розкриває семантику текстів; загальнокультурологічний, який виявляє контексти постання досліджуваних об’єктів.
Методологічною базою дослідження є праці з лінгвістики, семіотики, естетики, філософії, літературознавства та музикознавства. Сюди належать філософсько-естетичні роботи О. Лосєва, у яких прослідковується історична генеза категорії канону, естетико-методологічні, концептотворчі узагальнення Я. Мукаржовського стосовно естетичної норми, обґрунтування Р.Бартом, Ю.Лотманом, У.Еко, Г.Р.Яуссом, Б.Ейхенбаумом категорії культурного коду, розробка Р.Якобсоном та М.Бахтіним теорії комунікації, дослідження категорії канону в музичному мистецтві, зроблені О.Івашкіним та В. Холоповою.
Важливим джерелом з висвітлення проблем розвитку української культури (і музичної зокрема) стали роботи Г.Грабовича, С.Павличко, О.Забужко, Н.Зборовської, В.Моренця, Т.Гундорової, М.Грінченка, Н.Горюхіної, І.Ляшенка, Н.Герасимової-Персидської, Л.Пархоменко, С.Грици, М.Ржевської. Окрім того, предмет дослідження передбачав звернення до праць, у яких піднімаються питання музичної мови та стилю. Сюди належать роботи Б.Асаф’єва, М.Арановського, О.Козаренка, К.Руч’євської, В. Холопової, М.Михайлова, Л Мазеля, В.Медушевського, І.Барсової, М. Лобанової, О.Захарової. Важливим джерелом дослідження стали монографії, дисертації та публікації, присвячені Б. М. Лятошинському. Це праці В. Самохвалова, І. Белзи, М. Копиці, Н. Запорожець, Л. Грисенко, О. Таранченко, О. Зінькевич, М. Гордійчука, А. Дмитрієва, Д. Канєвської, А. Лащенка, В. Клина, І. Царевич, І.Савчука та ін.
Наукова новизна роботи полягає:
- у привнесенні категорії канону в осмислення музично-історичного процесу розвитку української культури;
- творенні евристично плідної музикознавчої моделі мовно-стильового канону як єдності естетичної норми, типу коду та виду комунікату;
- у виявленні механіки формування та функціонування мовно-стильового канону;
- окресленні визначальних параметрів мовно-стильового канону Б.Лятошинського як модельного в ситуації українського музичного модернізму;
- простеженні динаміки взаємодій знакових полів музичної мови Б.Лятошинського.
Аналітичну базу дослідження складають симфонічні, камерно- інструментальні, вокальні, хорові та оперні твори Б. Лятошинского
Практичне значення дисертації полягає у розвитку теорії українського музичного модернізму, пропонуванні можливих поглядів на музично-історичий процес як низку мовно-стильових канонів, осмислення творчості Б.Лятошинського як концепту модерного канону у розвитку національної музичної мови. Матеріали дослідження можуть бути використані в курсах історії української музики, інтерпретології музичних текстів, культурології тощо.
Основні ідеї та положення дисертації одержали апробацію у звітах на засіданні кафедри теорії музики Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка та всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях:
- наукова конференція Музикознавчі студії 2004” (ЛДМА ім. М. В. Лисенка, 2004);
- міжнародна конференція Людина і музика” (ЛДМА ім. М. В. Лисенка, 2005);
- наукова конференція Музикознавчі студії 2005” (ЛДМА ім. М. В. Лисенка, 2005);
- науково-практична конференція Сімнадцятого міжнародного фестивалю Київ музик фест’2006” (Київ, 2006);
- наукова конференція Музикознавчі студії 2007” (ЛДМА ім. М. В. Лисенка, 2007).
Публікації. Важливі теоретичні висновки та практичні результати дослідження висвітлюються у чотирьох статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 193 сторінки, обсяг основного тексту 180 сторінок, список використаної літератури 13 сторінок, 181 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Осмислення категорії канону в українській національній культурі задіює ціле коло питань, які ми спробували розкрити у нашому дослідженні.
1. Канон як концентрат позитивного досвіду у сфері художнього освоєння світу, який (досвід) передається від покоління до покоління, піддається розвитку і збагаченню і володіє потенцією осмислення його у відповідності з естетичними потребами епохи” [168, c.3] дозволяє по-новому уявити історію української музики: музично-історичний процес постає як ряд культурних канонів, які почергово змінюють один одного, у залежності від змін історико-стильових горизонтів культури” та співіснують, нашаровуючись один на одний.
2. Структура канону постає у єдності естетичної норми, культурного коду в його мовній проекції та типу комунікату з відповідним адресатом. Щодо естетичної норми, то були визначені (за Я.Мукаржовським) її рівні та відповідність цим рівням моделей канону української культури ХІХ першої половини ХХ століття. Особлива увага у роботі акцентується на тому, що розуміння рівнів естетичної норми є невіддільним від поняття функцій, які ця норма реалізує.
Досліджено, що однією з найважливіших складових канону є категорія коду. Було запропоноване розмежування коду на дві форми: усну та писемну, та визначено у загальних рисах особливості цих форм, їх застосування та взаємодію у різних моделях національного канону. Якщо осердям української культури ХІХ століття був усний код, то вже для наступного століття стали притаманними деканонізаційні процеси, пов’язані із співжиттям обидвох форм коду, яскравим прикладом чого є творчість Б.Лятошинського. Незважаючи на домінування у текстах майстра саме писемної форми коду, він часто використовував і можливості співіснуючої усної.
Визначення третьої складової канону типу комунікату показало два його різновиди відкритий та замкнений (автокомунікативний). Відкритий тип комунікату виконує передусім функцію повідомлення і є зосереджений на трансляції інформації про канон ad extra. Замкнений тип комунікату полягає у згортанні” інформації довкола коду і є скерований на автокомунікативну метамовну функцію. Остання є домінуючою в народницькому та офіційному” каноні української музики другої третини ХХ столітя. Метою такого комунікативного акту є не трансляція певної інформації, а збереження та репрезентація самого коду.
3. У результаті цих спостережень було досліджено дві підстави творення канону ідеологічну та естетичну, виявлено принципи, за якими він формується. Відповідно типологію канону можна звести до дихотомічної пари нормативний-креативний”, визначивши при цьому, що головними ознаками нормативного типу канону є наявність замкненого культурного горизонту” і відповідність заниженому або середньому рівневі естетичної норми. Щодо креативного канону, то останній пов’язується з відкритим горизонтом культури і в його основу закладений високий рівень естетичної норми. У першому типі канону домінуючим є ідеологічний первень, тому його функціонування є результатом дії позаестетичих функцій мистецтва. Зразком нормативного канону стала народницька модель української культури ХІХ ст. та офіційний соцреалістичний” канон другої третини ХХ ст., де головними функціями були прагматичні: ідеологічна (пропагандистська) та виховна.
Інший тип канону (креативний) відповідає високому рівневі естетичної норми, адже його домінуючою функцією є саме естетична. Креативний канон формується завдяки естетичній силі” та за естетичними принципами. Його ознаками є гетерогенність та засаднича діалогічність. Саме вони стали визначальними для мистецтва епохи модернізму, в основу якого закладений сенс складності”. Все це зобов’язує розглядати модерний канон української музики як відновлення природного стану мистецтва, що свідомо порушувалось як творцями народницької моделі, так і офіційного” канону національної культури.
4. Під цим кутом зору було проаналізовано творчість Б.Лятошинського, з чиїм іменем пов’язана зміна горизонту української музики першої половини ХХ століття та функціонування канону модерного типу. Твори Лятошинського розглядалися з позиції визначальних рис естетики модернізму, а саме: індивідуалізму, інтелектуалізму, трагізму, міфологізму.
Відомо, що композитор опинився на риторичній осі щодо офіційного канону національної культури, оскільки його індивідуальний авторський текст вступив у конфлікт з тогочасним культурним контекстом. Лятошинський належить до того типу митців, у чиїй музиці надзвичайно виразно проступає саме інтелектуальний первень. Адже він одним з перших в українському мистецтві ХХ століття втілив глибинні філософські проблеми: складність буття, його суперечливість та трагічну сутність.Все це не могло не відбитися на рівні поетики його творчості, для якої є характерною концепція відкритості, що також суперечить сталій визначеності текстів офіційного” канону, в якому недопускалася багатозначність тлумачення і свобода інтерпретації.
У роботі було заакцентовано увагу на трагізмі як одній з найголовніших ознак музики Лятошинського. Адже від трагічного усвідомлення митцем життя залежить багато особливостей його стилю та мислення, особливості трактування жанрів та форм. Встановлено, що категорія трагічного у майстра тісно змикається з поняттям міфологізму, оскільки для модернізму є притаманним посилення міфологічного фактору. При аналізі творів Лятошинського виявлено такі прояви міфологізму як апокаліптизм і візіонеризм. Щодо апокаліптизму, то останній отримав визначення екзистенційного, оскільки усвідомлювався композитором на особистісному рівні. Виразні ознаки апокаліптичної образності можна простежити на прикладі симфонічних та хорових творів майстра останніх десятиліть. Більше того, апокаліптизм у Лятошинського проявився не лише на рівні образних візій, але й у плані драматургічного мислення та формотворення. Тому у роботі було дане визначення поняття драматургії апокаліптизму та її вплив на трактування композитором симфонічного жанру.
Стосовно візіонеризму, то відомо, що однією з головних ознак творчості Лятошинського є тяжіння до епіки, символічної та складної для розшифрування. Більше того, візіонеризм у музиці майстра найяскравіше виявив себе на рівні мови та мовлення. Саме цим викликаний його інтерес до давніх обрядових шарів українського та слов’янського фольклору.
5. Аналіз творів майстра з позиції визначальних рис модернізму ще раз засвідчив, що для композитора основоположною стала естетична норма. Музика Лятошинського не узгоджується із тими народницькими стандартами норми, які продовжували функціонувати у середовищі української культури першої половини ХХ століття, вона не відповідає взятому за взірець її середньому рівневі, оскільки має цілком іншу функційну спрямованість. Так, для композитора дефінітивною стала естетична функція, зосередження уваги на мистецькому (не ідеологічному), інтелектуально-духовному призначенні музики. Все це дає підставу визначити модерний тип канону, репрезентантом якого в першій половині минулого століття був саме Б.Лятошинський, таким, що має всі ознаки креативності.
Щодо другої складової канону, то з іменем майстра в українській музиці пов’язується поява нового писемного коду. Більше того, констатуючи наявність у його творах співіснуючого усного коду, було визначено принципи взаємодії обидвох форм кодів та їх функціональність (здатність перебувати в активному чи пасивному станах).
Значну увагу у дослідженні було присвячено проблемі адресата у творчості Б.Лятошинського. Акцентувалось на тому, що в музиці майстра виразно проступають риси відкритого, зовнішнього типу комунікату, тексти якого скеровані не на функцію вираження, а на зміст, на функцію повідомлення. Визначаючи типи мовного комунікату, було спостережено, що домінуючими функціями мовленнєвої комунікативної системи Лятошинського стали поетична та експресивна. Якщо перша є результатом дії високого рівня естетичної норми, то друга (експресивна) функція концентрує увагу не стільки на адресатові, як на самому адресантові. А це також повністю суперечить нормам, виробленим офіційним каноном, тому що автор відзначається суб’єктивним ставленням до змісту свого висловлювання. На ґрунті цих спостережень був виявлений взаємозв’язок між мовленнєвою комунікативною системою Лятошинського та вибором певних жанрів, зокрема, його інтерес до камерно-інструментальної та вокальної музики.
6. Окреме місце у дослідженні відведено аналізу мово-стилю Лятошинського як визначальної складової канону модерного типу. Аналізуючи особливості музичної мови Лятошинського, було зосереджено увагу на самому типі мовленнєвої інтонації композитора та визначено, що вона у значній мірі залежить від певного виду комунікату. Домінуючою функцією комунікативної системи майстра стала експресивна, для якої є характерна гіперболізація емоції, що втілилось у ходах на широкі інтервали. А це свідчить про перевагу у композитора музичної інтонації інструментального типу, що є однією з ознак писемної форми коду.
У роботі розглядалися прояви європейської музичної семантики у творчості Б.Лятошинського. Були проаналізовані ті риторичні лексеми, на які багаті тексти композитора, а також визначений сам тип риторичних фігур, що використовувався ним.
Якщо поле європейської семантики у музиці Б.Лятошинського пов’язується з використанням писемної форми коду, то поле національної семантики із залученням та моделюванням елементів усної форми коду. У цьому випадку можна говорити про глибоку трансформацію композитором фольклорного матеріалу, а також відтворення глибинних його шарів (інтерес до мелодики вузькообсягового, формульного типу).
Було проаналізоване панзнакове поле у творчості Лятошинського як таке, що склалося зі знаків двох попередніх полів, відзначено неодноразове звернення композитора до тих знаків, які володіють складною опосередкованою асоціативністю. Зокрема, одним з таких панзнаків майстра стала цитата Dies iraе”, поєднана з інтонаціями вузькообсягових слов’янських поспівок.
7. Значна увага у дослідженні приділена особливостям диференціації стилю Лятошинського. Незважаючи на закорінену у сучасному українському музикознавстві певну періодизацію творчості майстра, було запропоновано розглядати її не лінійно, з чітко виділеними етапами, а концентрично, за принципами колового руху. Адже для стилю композитора притаманна внутрішня єдність, органічна та стилістична цілісність, що не піддається поділу та розчленуванню на окремі автономні фрагменти.
Як відомо, характерною рисою поетики Лятошинського є наполеглива повторюваність окремих образів, тем, що дає підставу говорити про явище так званої циклічної міфологічної темпоральності як одну з найхарактерніших тенденцій музики ХХ століття. Твори майстра, особливо пізнього періоду мають певну спільність, яка виникає на інтонаційній та жанровій основах, формуючи таким чином метацикли, які об’єднуються у єдиний гіперцикл усієї творчості композитора.
У цьому дослідженні Б.Лятошинський постає як один з творців модерного канону української культури, з чиїм іменем пов’язується становлення нових традицій у вітчизняній музиці. Ці традиції народжувались від перетину двох тенденцій, що виражали потреби як національної культури, так і загальноестетичні, що є однією з характерних ознак мистецтва ХХ століття. Тому традиції Лятошинського мали такий великий вплив на весь подальший розвиток української музики, зокрема, на творчість його учнів: Л.Грабовського, В.Сільвестрова, Ю.Іщенка, Є.Станковича, І. Карабиця та багатьох інших.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. 633 с.
2. Арановский М. Вступительная статья // Михайлов М. Этюды о стиле в музыке. Л.: Музыка, 1990. 288 с.
3. Арановский М. Мышление, язык, семантика // Проблемы музыкального мышления. М.: Музыка, 1974. С. 90-128.
4. Арановский М. Симфонические искания. Проблема жанра симфонии в советской музыке 1960-1975 годов. Исследовательские очерки. Л.: Сов. композитор, 1979. 287 с.
5. Асафьев Б. В. ( Игорь Глебов ). Музыкальная форма как процесс. Л.: Госмузиздат, 1963. Кн. 1-я и 2-я. 379 с.
6. Барсова И. Опыт этимологического анализа // Сов.музыка. 1985. - №9. С. 59-66.
7. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика / Пер. с фр.; Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г.К. Косикова. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
8. Басин Е. Я. Семантическая философия искусства. М.: Мысль, 1973. 216с.
9. Бахтін М. Висловлювання як одиниця мовленнєвого спілкування // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 406-415.
10. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445 с.
11. Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского. - М.: Худож. литература, 1972. 470 с.
12. Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. 2-е изд. М.: Худож. литература, 1990. 543 с.
13. Белза І. Борис Лятошинський. К.: Мистецтво, 1947. 62 с.
14. Бердяев Н. Самопознание ( фрагменты книги ) // Наше наследие. 1988. - №6. С. 39-55.
15. Блум Г. Західний канон: книги на тлі епох / Пер. з англ. під загальною редакцією Р.Семківа. К.: Факт, 2007. 720с.
16. Богданова А. Музыка и власть. М.: Наследие, 1995. 432 с.
17. Бондаренко Т. Деякі композиційні особливості обробок народних пісень для голосу і фортепіано Б. М. Лятошинського // Українське музикознавство. К.: Муз. Україна, 1969. Вип.4. - С. 13-30.
18. Борис Лятошинський: Епістолярна спадщина. К.: Задруга, 2002. 768 с.
19. Борис Николаевич Лятошинский: Сб. ст. / Сост. М. Д. Копица.- К.: Муз. Україна, 1987. 184 с.
20. Виноградов Г. Про поліфонію п`ятої симфонії Б. Лятошинського // Українське музикознавство. К.: Муз. Україна, 1972. Вип.7. - С. 119-143.
21. Гармель О. Неоміфологічні інтенції сучасного художнього мислення в проекції музики // Українське музикознавство. - К.: НМАУ ім. П.І.Чайковського, 2006. Вип.35. - С.74-88.
22. Генис А. Модернизм как стиль ХХ века // Звезда. 2000. - №11. С. 200-210.
23. Герасимова-Персидская Н. Выход к новым принципам пространственно-временной организации музыки в переломные епохи // Музыкальное мышление: сущность, категории, аспекты исследования: Сб. ст. / Сост. Л. И. Дыс. К.: Муз. Україна, 1989. С. 54-63.
24. Герасимова-Персидська Н. Хоровий концерт на Україні в XVII-XVIII ст. К.: Муз. Україна, 1978. 180с.
25. Гордієнко О. Фортепіанні твори Б. Лятошинського // Музика. 1985. - № 5. - С. 2-3.
26. Гордійчук М. Українська радянська симфонічна музика. К.: Муз. Україна, 1969. 427 с.
27. Горюхина Н. Эволюция сонатной формы. К.: Муз. Україна, 1973. 310с.
28. Горюхина Н. Национальный стиль: понятие и опыт анализа // Проблемы музыкальной культуры: Сб. ст. / Редкол.: Ляшенко И. Ф. и др. К.: Муз. Україна, 1987. С. 52-65.
29. Горюхина Н. Очерки по вопросам музыкального стиля и формы. К.: Муз. Україна, 1985. 112 с.
30. Грабович Г. До історіі української літератури: Дослідження. Ессе. Полеміка. К.: Основи, 1997. 604 с.
31. Грабович Г. Т. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета. К.: Рад. Письменник, 1991. 212 с.
32. Грінченко М. Вибране. К., 1959. 529 с.
33. Грисенко Л. Роль гармонии в развертывании музыкальной формы произведений Б. Н. Лятошинского // Борис Николаевич Лятошинский: Сб. ст. / Сост. М. Д. Копица. К.: Муз. Україна, 1987. С. 161-168.
34. Грица С. Мелос української народної епіки. К.: Наукова думка, 1979. 246 с.
35. Гульд Г. Арнольд Шенберг: взгляд в будущее // Муз. Академия. 1997. - № 2. С. 3-14.
36. Гундорова Т. Ранній український модернізм // Рад. літературознавство, 1989. - № 12. С. 3-7.
37. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення (початок ХХ ст. ) // Слово і час, 1993. - № 1. С. 55-66.
38. Денисов Э. Современная музыка и проблемы эволюции композиторской техники. М.: Сов. композитор, 1986. 205 с.
39. Дмитриев А. Борис Лятошинский. Третья симфония // 55 советских симфоний. Л.: Сов. композитор, 1961. С. 104-115.
40. Довгаленко Н. Традиції вітчизняної культури та їх відбиття у симфонізмі Бориса Лятошинського // Науково-теоретична конференція, присвячена 100-річчю від дня народження Бориса Лятошинського. Матеріали. Львів, 1995. С. 56-61.
41. Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів, 1991. 296 с.
42. Еко У. Поетика відкритого твору // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис, 1996. С. 525-537.
43. Еко У. Реторика та ідеологія // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис, 1996. С. 539-548.
44. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. К.: Основи, 1997. 126 с.
45. Забужко О. Шевченків міф України. К.: Факт, 2001. 160 с.
46. Загайкевич М. Б. Н. Лятошинский и музыкальная франкиана // Б. Н. Лятошинский: Сб. ст. К.: Муз. Україна, 1987. С.20-25.
47. Запорожец Н. Б. Н. Лятошинский. М.: Сов. композитор, 1960. 174 с.
48. Запорожец Н. Славянские образы в музыке Б. Лятошинского // Сов. музыка. 1960. - № 1. С. 34-39.
49. Захарова О. Музыкальная риторика XVII первой половины XVIII века // Проблемы музыкальной науки. М.: Сов. композитор, 1975. Вып.3. - С. 345-378.
50. Захарова О. Риторика и западноевропейская музыка XVII первой половины XVIII в. М.: Музыка, 1983. 76 с.
51. Зборовська Н. Код української літератури: Проект психоісторії новітньої української літератури: Монографія. К.: Академвидав, 2006. 504 с.
52. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: Академвидав, 2003. 390 с.
53. Земцовский И. О методологической сущности интонационного анализа // Сов. музыка. 1979. - № 3. С. 24-29.
54. Зинькевич Е. Динамика обновления. К.: Муз. Україна, 1986. 182 с.
55. Зинькевич Е. Жизнь традиций // Б. Н. Лятошинский: Сб. ст. К.: Муз. Україна, 1987. С. 168-176.
56. Зинькевич Е. Значение генетико-типологического аспекта в анализе современной музыки // Музыкальное произведение: сущность, аспекты анализа: Сб. ст. / Сост.: И. А. Котляревский, Д. Г. Терентьев. К.: Муз. Україна, 1988. С. 96-102.
57. Знаковые системы в социальных и когнитивных процессах: Сборник научных трудов / Отв. ред. Н. В. Поляков. Новосибирск: Наука, 1990. 158 с.
58. Золотовицкая И. Симфонии Лятошинского как отображение образа мира” художника // Б.Н. Лятошинский: Сб. ст. К.: Муз. Україна, 1987. С. 104-112.
59. Ивашкин А. Канон в музыке как эстетический принцип: Автореф. дисс. канд. искусствоведения. М., 1978. 22с.
60. Ивашкин А. Шостакович и Шнитке. К проблеме большой симфонии // Муз. Академия. 1995. - № 1. С. 1-8.
61. Ізбицька Н. Про циклічність у творах Б. Лятошинського // Музика. 1983. - № 6. С. 6-7.
62. Історія української музики: У 6 Т. Т.4. - К.: Наук. Думка, 1992. 448с.
63. Іщенко Ю. Трактування дисонансу в оркестрових творах Б. Лятошинського // Українське музикознавство. К.: Муз. Україна, 1972. Вип.7. - С. 144-165.
64. Канєвська Д. Б. Лятошинський і Д. Шостакович: порівняльно-типологічний аналіз творчості: Автореф. дис. ... канд. мистецтвознавства.- К., 2002. 19 с.
65. Кияновська Л. Галицька музична культура ХІХ-ХХ ст.: Навчальний посібник. Чернівці: Книги ХХІ, 2007. 424с.
66. Клин В. Українська радянська фортепіанна музика ( 1917-1977 ). К.: Наукова думка, 1980. 316 с.
67. Козаренко О. Музична мова Б. Лятошинського в умовах стратифікації національного музично-семіотичного процесу // Українське музикознавство. К.: Муз. Україна, 2000. Вип.29. - С. 116-124.
68. Козаренко О. Творчість Бориса Лятошинського в контексті становлення національного музичного стилю // Науково-теоретична конференція, присвячена 100-річчю від дня народження Бориса Лятошинського. Матеріали. Львів, 1995. С.50-55.
69. Козаренко О. Феномен української національної музичної мови. Львів, НТШ, 2000. 285 с.
70. Конькова Г. Традиції і новаторство в розвитку жанрів сучасної української музики. К.: Муз. Україна, 1985. 79 с.
71. Копица М. Симфонии Б. Лятошинского: эпоха, коллизии, драматургия: Исследование. К.: Муз. Україна, 1990. 134 с.
72. Косиков Г. К. Ролан Барт семиолог, литературовед // Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика. М.: Прогресс, 1989. С. 3-45.
73. Костомаров М. Твори. К., 1967. Т. 2. - 450 с.
74. Крылова Л. Функции цитаты в музыкальном тексте // Сов. музыка. 1975. - № 8. С.92-97.
75. Лащенко А. Особенности хорового творчества Б. Н. Лятошинского и его влияние на развитие украинского советского хорового искусства // Б. Н. Лятошинский: Сб. ст. К.: Муз. Україна, 1987. С. 84-91.
76. Леви-Стросс К. Из книги «Мифологичные».I. Сырое и вареное // Семиотика и искусствометрия / Сб. переводов под редакцией Ю. М. Лотмана и В. М. Петрова . М.: Мир, 1972 . С. 25-49.
77. Леві-Строс К. Первісне мислення. К.: Укр. центр духовної культури, 2000. 324 с.
78. Леви-Стросс К. Структура мифов // Вопросы философии. 1970. - № 7. С. 153-164.
79. Лисенко М. Про народну пісню і про народність в музиці. К.: Мистецтво, 1965. 66 с.
80. Лобанова М. Музыкальный стиль и жанр: история и современность. М.: Сов. Композитор, 1990. 312 с.
81. Лосев А. Знак. Символ. Миф. М.: Издательство Московского университета, 1982. 480 с.
82. Лосев А. История античной эстетики. М.: Высшая школа, 1963. 583 с.
83. Лосев А. Мировоззрение Скрябина // Страсть к диалектике: Литературные размышления философа. М.: Сов. писатель, 1990. С. 256-301.
84. Лосев А. Ф., Шестаков В. П. История эстетических категорий. М.: Искусство, 1965. 374 с.
85. Лотман Ю. Канон как информационный парадокс // Об искусстве. СПб.: Искусство-СПБ, 1998. С.436-441.
86. Лотман Ю. Об искусстве СПб.: Искусство-СПБ, 1998. 704 с.
87. Лотмановский сборник / Ред.-сост. Пермяков Е. В. М.: ИЦ-Гарант”, 1995. 733 с.
88. Лотман Ю. Семиосфера: Культура и взрыв. Внутри мыслящих миров. Статьи. Исследование. Заметки ( 1968-1992 ). СПб.: Искусство- СПБ, 2000. 704 с.
89. Лотман Ю. Текст у тексті // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. Львів: Літопис, 1996. С. 581-594.
90. Любимова Т. Категория трагического в эстетике. М.: Знание, 1979. 63с.
91. Лятошинский Б. Н. Воспоминания; Письма; Материалы: В 2-х ч. / Сост. и коммент. Л.Н.Грисенко. К.: Муз. Україна, 1985-1986. Ч. 1. Воспоминания. 1985. 216 с.
92. Лятошинский Б. Н. Воспоминания; Письма; Материалы: В 2-х ч. К.: Муз. Україна, 1985-1986. Ч. 2. Письма. Материалы. 1986. 243 с.
93. Ляшенко І. Етнокультурологічна характеристика творчої співдружності Бориса Лятошинського та Максима Рильського // Науково-теоретична конференція присвячена 100-річчю від дня народження Бориса Лятошинського. Матеріали. Львів, 1995. С.35-49.
94. Ляшенко И. Ф. Интернационализм советской музыкальной культуры: традиции и современность. К.: Муз. Україна, 1986. 144 с.
95. Ляшенко І. Ф. Народність і національна характерність музики. К.: Вид-во Акад. Наук УРСР, 1957. 92 с.
96. Ляшенко І. Ф. Національне та інтернаціональне в музиці. К.: Наукова думка, 1991. 268 с.
97. Мазель Л. Этюды о Шостаковиче: Статьи и заметки о творчестве. М.: Сов. композитор, 1986. 176 с.
98. Манн Т. Доктор Фаустус. М., 1976. 286с.
99. Маркова Е. Интонационность музыкального искусства: Научное обоснование и проблемы педагогики. К.: Муз. Україна, 1990. 183 с.
100. Медушевский В. Интонационная теория в исторической перспективе // Сов. Музыка. 1980. - №7. С.66-70.
101. Медушевский В. К проблеме семантического синтаксиса (О художественном моделировании эмоций) // Сов. музыка. 1973. - № 8. С. 20-29.
102. Медушевский В. Музыкальный стиль как семиотический обьект // Сов. музыка. 1979. - № 3. С. 30-39.
103. Медушевский В. Музыкальное мышление и логос жизни // Музыкальное мышление: сущность, категории, аспекты исследования: Сб. ст. / Сост. Л. И. Дыс. К.: Муз. Україна, 1989. С. 18-28.
104. Медушевский В. Человек в зеркале интонационной формы // Сов. Музыка. 1980. - № 9. С. 39-45.
105. Мелетинский Е. Клод Леви-Стросс и структурная типология мифа // Вопосы философии. 1970. - № 7. С. 165-174.
106. Михайлов М. Этюды о стиле в музыке. Л.: Музыка, 1990. 288 с.
107. Михайлов М. Стиль в музыке: Исследование. Л.: Музыка, 1981. 264 с.
108. Моклиця М. Модернізм як структура: Філософія. Психологія. Поетика. Луцьк: Вежа, 2002. 390 с.
109. Моренець В. Національні шляхи поетичного модерну першої половини ХХ ст.: Україна і Польща. К.: Основи, 2001. 327 с.
110. Музыкальное мышление: сущность, категории, аспекты исследования: Сб. ст. / Сост. Л. И. Дыс. К.: Муз. Україна, 1989. 181 с.
111. Музыкальное произведение: сущность, аспекты анализа: Сб. ст. / Сост.: И. А. Котляревский, Д. Г. Терентьев. К.: Муз. Україна, 1988. 128 с.
112. Музичний світ Бориса Лятошинського: Збірка матеріалів Міжнародної теоретичної конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження композитора. К., 1995. 151 с.
113. Мукаржовский Я. Исследо