КОНЦЕРТ ДЛЯ ТРУБИ З ОРКЕСТРОМ В АСПЕКТІ ЖАНРОВО – СТИЛЬОВОЇ ЕВОЛЮЦІЇ : КОНЦЕРТ ДЛЯ ТРУБЫ С ОРКЕСТРОМ В АСПЕКТЕ Жанрово - стилевой эволюции

Краткое описание

Львівська державна музична академія ім. М. В. Лисенка

На правах рукопису

МОЧУРАД БОГДАН ІВАНОВИЧ

УДК 78. 461

КОНЦЕРТ ДЛЯ ТРУБИ З ОРКЕСТРОМ В АСПЕКТІ
ЖАНРОВО СТИЛЬОВОЇ ЕВОЛЮЦІЇ.

Спеціальність 17.00.03. Музичне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства.

Науковий керівник:
кандидат мистецтвознавства, професор
кафедри історії музики ЛДМА ім. Лисенка
Швець-Савицька Наталія Владиславівна

ЛЬВІВ - 2004

ЗМІСТ

ВСТУП.3
РОЗДІЛ 1. ЕВОЛЮЦІЯ ТРУБИ ЯК ОРКЕСТРОВОГО ІНСТРУМЕНТУ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ МУЗИЦІ7
1.1.Труба в європейській музикознавчій літературі7
1.2.Розвиток труби в контексті історії оркестрових стилів та еволюції інструментарію..14
РОЗДІЛ 2. ДЖЕРЕЛА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЖАНРУ КОНЦЕРТУ ДЛЯ ТРУБИ ХVІІ-ХІХГО СТОЛІТТЯ . .69
2.1.Формування виконавських шкіл....69
2.2.Стиль кларіно і бароковий концерт для труби ....80
2.3.Ранньокласичний трубний концерт...90
РОЗДІЛ 3. ЕВОЛЮЦІЯ КОНЦЕРТУ ДЛЯ ТРУБИ З ОРКЕСТРОМ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ ХХ СТОЛІТТЯ.101
3.1. Місце концерту для труби з оркестром в жанровій системі інструментальної музики ХХ століття..101
3.2. Жанрово-стильова типологія трубного концерту в європейській музиці ХХ століття...108
ВИСНОВКИ..181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...186
ДОДАТОК А199
ДОДАТОК Б219
ДОДАТОК В226

ВСТУП

За період своєї багатовікової історії труба як оркестровий та сольний інструмент пройшла декілька еволюційних етапів. Маючи за плечима декілька тисячоліть до нашої ери, повноправним учасником інструментальних ансамблів вона стала близько 500 років тому. Паралельно почалося формування сольного концертного репертуару. На ранньому етапі цей процес мав спорадичний характер, лиш поступово набувши більш послідовних та структурованих рис. Відтак, перша вершина репертуарних пошуків для натуральної труби співпадає з серединою XVІІІ століття.
З винаходом хроматичних інструментів розпочався якісно новий етап композиторської трактовки труби як солюючого інструменту. Особливо активно експансія труби відбувається в другій половині ХХ століття. Концертна література вражає жанровим розмаїттям - від мініатюри до творів великої форми, де домінантою стає концерт для труби з оркестром. Цей жанр розвивається в контексті загальних тенденцій еволюції музичного мистецтва ХХ століття. Йому притаманно заперечення традиційної структури, синтез новітніх досягнень композиторської та виконавської техніки. Втілення складних філософських концепцій, як результат впливу симфонії, призвело до створення нового синтетичного жанру концерту-симфонії.
Взірці концерту для труби зустрінемо в творчому доробку композиторів різних національних шкіл та стильових напрямків. Вони вражають не лише стилістичним (неокласичні, неоромантичні, неофольклорні) та жанровим (одночастинний камерний концерт, концерт-поема, концерт-симфонія тощо) різнобарв”ям, але й художньою досконалістю, переконливим синтезом кантиленних та віртуозних можливостей труби, широким використанням композиторських технік ХХ ХХІ століть.
- Актуальність теми дисертації зумовлена:
- місцем концерту для труби з оркестром, який увінчує жанрову ієрархію трубного репертуару ХХ століття
- відсутністю комплексного дослідження еволюції концерту для труби з оркестром в європейській музиці ХVІІ - ХХ столітя;
- потребою визначення основних етапів його становлення;
- необхідністю атрибуції стильових та жанрово-типологічних ознак найбільш вагомих високохудожніх взірців.
Зв”язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі історії музики Львівської державної музичної академії ім. М.В.Лисенка. Тема дисертації пов”язана з планами наукової роботи даного учбового закладу.
Спроби висвітлення проблем еволюції жанру концерту для труби українськими музикознавцями мають несистематичний характер. Єдиним винятком є аналіз Концерту-симфонії для труби з оркестром Олександра Красотова в монографічному дослідженні Р. Розенберг (1984) [117]. Розгляд декількох творів знаходимо в монографії Історія вітчизняного виконавства на духових інструментах” (1983) [133] російського методиста, професора Ю. Усова та в есе Т. Докшицера Шлях до творчості” (1999) [45]. Звернення до даної теми інспірується також пожвавленням культурних зв”язків з США, Канадою та країнами Західної Європи, а відтак можливістю введення в репертуар українських виконавців нової вельми цікавої літератури для труби, яка в Україні є практично невідомою.
Об”єктом дослідження є композиторська творчість та історичний процес становлення концертного жанру. Предметом дослідження є тридцять п”ять концертів для труби з оркестром європейських композиторів ХХ століття в аспекті жанрово-стильової типології з врахуванням еволюційного розвитку труби як ансамблево-оркестрового та сольного інструменту. Матеріалом дисертації є трубні концерти як у своїх вершинних, так і в пересічних взірцях, котрі є важливою частиною сучасного учбово-педагогічного і концертного репертуару.
Мета роботи полягає у створенні стильової типології досліджуваного жанру в ХХ столітті, музикознавчому та виконавському аналізі найбільш значущих творів, актуалізації та введенні їх в науковий обіг. Серед конкретних завдань головними є:
- виявити історичні та естетичні передумови жанрових модифікацій концерту для труби з оркестром в європейській музиці;
- відтворити еволюційний розвиток труби як оркестрового інструменту, шляхи формування національних виконавських шкіл, накреслити періодизацію становлення трубного концерту та дослідити взаємозв”язок цих складових;
- обгрунтувати основні напрямки розвитку жанру в ХХ столітті, трансформацію його генотипних ознак;
- відслідкувати вплив новітніх композиторських технік на загальний рівень виконавського мистецтва на трубі.
Теоретико-методологічну базу дисертації склали фундаментальні праці з проблем: історії і теорії жанру концерту та естетичної категорії концертності (Б. Асаф”єв, Л. Раабен, М. Тараканов, В. Стеценко); інструментовки та оркестровки (Г. Берліоз, У. Пістон, Д. Рогаль-Левицький, С. Василенко), історії оркестрових стилів (Л. Бергер, Г. Благодатов, А. Веприк), історії та теорії виконавства (М. Буяновський, Т. Гайдамович, Ю. Усов, Й. Бауер, А. Бернер).
Визначення стабільних та мобільних ознак концерту для труби в процесі його еволюції зумовили засади історизму та об”єктивності, системний підхід до аналізу типологічних змін. В процесі роботи використовувалися наступні методи дослідження: системний, історико-еволюційний, метод порівняльного аналізу.
Наукову новизну дисертації доводить актуалізація та комплексний аналіз високохудожньої концертної літератури для труби як солюючого інструменту з широкою амплітудою виразових можливостей. Вперше увага українського науковця зосереджена на взаємозв”язку досліджуваного жанру і основних етапів еволюції труби як оркестрового інструменту, формуванні виконавських шкіл, вдосконаленні моделей інструменту. Вперше запропоновано стильову типологію жанру в музичній культурі ХХ століття, здійснено музикознавчий та виконавський аналіз більше 35 концертів, розглянуто деякі проблеми їх інтерпретації. Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її результатів у вузівських курсах історії зарубіжної та української музики, історії та методики виконавства на духових інструментах, семінарах з сучасної музики, аналізу музичних творів, а також в процесі підготовки солістів до виступу з концертної естради.
Апробація результатів дисертаційного дослідження відбувалася у виступах на наукових конференціях:
- Мистецтво молодих” Львів, 2001;
- Наукова конференція, присвячена 150 річчю Львівської державної музичної академії ім. М. В. Лисенка” Львів, 2002.
- Українська музична культура: традиції та перспективи розвитку”- Львів, 2003.
- Музикознавчі студії” Львів, 2004.
- Феномен художньої цілісності в композиторській, виконавській та музично-теоретичній творчості” Київ, 2004.
Текст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри історії музики та кафедри духових інструментів ЛДМА ім. М.В.Лисенка. Окремі теоретичні положення стали основою наступних публікацій:
1. Етапи розвитку концерту для труби в європейській музиці. // Молоде музикознавство. Наукові збірки ЛДМА ім. М. Лисенка. Львів., 2002.- Випуск 7.- С. 18-24
2. Бароковий стиль кларіно в контексті трубного концертного виконавства. // Наукові записки. Серія мистецтвознавство. Періодичне видання 2(9) 2002.- Тернопільський педагогічний університет ім. В. Гнатюка С. 43-51
3. Авторська школа Владислава Швеця. // Музика. № 1-2., - К., 2003.-С. 28-29
4. Для юних виконавців. // Музика № 5-6., К., 2003. С. 11-12

Структура роботи. Дисертація обсягом 185 сторінок складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (192 позиції) та трьох додатків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження процесу еволюції Концерту для труби з оркестром в культурологічному та стильовому аспектах дозволяє констатувати:
1. Розвиток жанру безпосередньо відображає динаміку перетворення труби з ансамблево-оркестрового в солюючий інструмент. В дисертації пропонується наступна хронологічна схема:
І період до ХV століття. Він репрезентує:
· поділ сімейства труб на високі (дискантові) та низькі (басові);
· перші експерименти в ділянці вдосконалення форми інструменту (поява зиґзаго-, S-, U-подібних труб);
· побутування попередника труби цинку;
· ранні спроби хроматизації інструменту (кулісна труба);
· формування традиції баштової музики як першооснови народження інструментальних ансамблів, що стояли біля витоків духового оркестру;
· тенденції поступової автономізації та щоразу широкого розвитку інструментальної музики;
ІІ період XV XVII століття:
· утвердження гомофонно гармонічного складу, який спочатку співіснує з поліфонічним , а на межі ХVІІ- ХVІІІ століть обіймає приорітетні позиції;
· кульмінація музикування на натуральних трубах;
· введення труби у склад оперного та симфонічного оркестру;
· розквіт стилю кларіно” у творах І. С. Баха, Г. Ф. Генделя, А. Вівальді та інших композиторів як перші спроби концертування в мідно духовій сфері , а в практиці натуральних інструментів найвищий його вираз;
· створення ранніх педагогічних шкіл гри на трубі;
· початок становлення оригінального концертного репертуару для труби;
ІІІ період XVIII перша половина XIX століття:
· занепад стилю кларіно”, що рішуче витісняється з виконавської практики другої половини XVIII століття раннім класицизмом, який висуває естетичні вимоги природності звучання, простоти викладу та засобів виразовості;
· реформа оркестру, здійснена представниками мангеймської школи;
· застосування композиторами (Гайдн, Моцарт, Бетговен) нижньої та середньої частини звукоряду натуральних труб;
· середина ХІХ століття - спроби хроматизації інструменту, серед яких найуспішніший клапанна труба А. Вейдінгера та винахід корнету;
· апробація нових хроматичних інструментів у камерно інструментальних ансамблях та творах для оркестру;
· розкриття тембральних, динамічних та віртуозних якостей труби в оперно симфонічній спадщині Дж. Верді, Г. Берліоза, Р. Вагнера, П. Чайковського, Ш. Гуно, А. Римського Корсакова та інших;
· формування класичного складу духового оркестру;
IV період - остання третина ХІХ століття:
· створення вентильних та помпових труб;
· остаточне витіснення з оркестру натуральних інструментів;
· прогресуючий розвиток новітніх прийомів та засобів виконавства на трубі;
· збагачення технічних та тембральних характеристик інструменту;
· набуття трубою статусу солюючого інструменту оркестру: Друга симфонія А. Онеггера, Поема екстазу” О. Скрябіна, Концерт для фортепіано з оркестром Д. Шостаковича тощо;
· розвиток науково методичної літератури, створення оригінальних шкіл та методик виконавства на трубі та корнеті;
· ріст технічної складності партій труби та наближення їх до партій струнної групи оркестру, розширення меж оркестрового робочого діапазону інструменту (як у високому, так і у низькому регістрах), урізноманітнення його динамічних та тембральних якостей.
2. Вплив на ріст трубного виконавства :
· барокового концерту, котрий розвинув традиції сонат da camera i da chiesa як в плані побудови форми, так і в трактовці окремих її частин і пов”язаний з творчістю А. Кореллі, А. Вівальді, Т. Альбіноні, Г. Ф. Телемана, а вершиною цього типу трубного концерту є Бранденбурзький концерт № 2 І.С.Баха;
· класичного концерту, основним фактором розвитку якого стала його взаємодія зі симфонією, що порівняно швидко завоювала провідні позиції в розвитку оркестрової музики. Наслідком освоєння симфонічного методу стало народження нових форм, і насамперед сонатної. Саме ця форма стає традиційною для перших частин сольного інструментального концерту.
Головною відмінністю класичного концерту від симфонії стала наявність солюючого інструменту, який є рівноправним учасником концертного змагання чи діалогу, а його партнером виступає оркестр. Взірці класичного концерту для труби представлені в творчості Й. Гайдна та І. Н. Гуммеля.
3. Основними осередками розвитку Концерту для труби з оркестром в ХХ столітті є творчість композиторів тих країн, котрі входять до авангарду трубного виконавського мистецтва. Серед них представники:
· французької (Барро, Жоліве, Депре, Бьоме),
· німецької (Брунс, Ціммерман, Куртц, Гіндеміт),
· чеської (Ворлова, Кржижек, Їрко, Збінден) та
· східноєвропейської (Щолоков, Гедіке. Василенко, Тамберг, Бердиєв, Гомоляка, Л. та Ж. Колодуб) композиторських шкіл.
4. Невіддільність еволюційного поступу концерту для труби з оркестром від загальностильових тенденцій еволюції концертно-інструментальних жанрів ХХ століття.
5. Спроба жанрово-стильової типології:
· неокласичний напрямок, якому притаманне повернення до принципів формотворення та художнього мислення докласичної епохи та їх переосмислення шляхом використання композиційних засобів музичної практики ХХ століття. Національно-самобутнім відображенням естетики неокласицизму можна вважати Концерти для труби з оркестром П. Гіндеміта (Німеччина), К. Сікорського (Польща), І. Їрко (Чехія), Л. Колодуба (Україна);
· неоромантичний напрямок, що об”єднує дві групи творів: камерні, лаконічні юнацькі” концерти, котрі є основою учбово-педагогічного репертуару (В, Щолоков, Л. Коган, М. Бердиєв, Л. Колодуб) та масштабні симфонізовані концерти, що призначені для виконання на великій сцені інструменталістами-віртуозами. Останні в свою чергу поділяють на дві групи:
- домінантносольний, де партія соліста відіграє провідну роль в драматургії твору, а оркестр виконує функцію супроводу (В. Брандт, В. Цибін, О. Бьоме, В. Щолоков, Г. Банщіков, А. Депре, З. Ворлова);
- сифонізований тип концерту, де поетика концертності збагачується принципами наскрізного симфонічного розвитку, що призводить до рівноправності партій соліста та оркестру (С. Василенко, Г. Томазі, А. Жоліве, І. Шахов, К. Тібор, Е. Тамберг). Вершиною даної групи творів стали концерти-симфонії (А. Барро, О. Красотов, Б. Троцюк);
· неофольклорний напрямок , характерною особливістю якого є намагання композиторів в рамках концертного жанру поєднати принципи народної музики з новітніми досягненнями композиторської техніки (О. Арутюнян, І. Андріасян, Ч. Нуримов, М. Гомоляка).
Дисертаційне дослідження не вичерпує усіх аспектів жанрово стильової динаміки трубного концерту в європейській музиці ХХ століття. Процес збагачення репертуару для солюючої труби новими творами не припиняється. На межі ХХ ХХІ столітть з”являються нові взірці жанру. Нещодавно в Інтернеті з”явилася інформація про Концерт для труби з оркестром Родіона Щедріна (1999). В рукопису розповсюджується Концерт №2 для труби з оркестром Жанни Колодуб.
Предметом окремих досліджень повинні стати проблеми інтерпретації трубних концертів минулого століття, систематизації виразово технічного арсеналу сучасного виконавства на трубі, ролі та місця труби в симфонічній та оперній музиці другої половини ХХ століття, історії львівської трубної школи як невід”ємної частини загальноєвропейської традиції виконавства на трубі. Вивчення та систематизації очікують також інші жанри сольного трубного репертуару (соната, сюїта тощо), а також твори для різноманітних ансамблів труб.

Нагальною потребою є розшук, дослідження та популяризація творів для духових інструментів (зокрема для труби) американських композиторів, котрі в Україні є майже невідомими. На нашу думку, сприяти цьому процесу мають новітні досягнення в галузі комунікації. Зокрема вищезгадувана світова система Інтернет.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеева Л. Н., Григорьев В. Ю. Зарубежная музыка ХХ века.- М.: Знание, 1986. - 191 с.
2. Анисимов Б. И. Инструментовка для духового оркестра. Л.: Музыка, 1960. 314 с.
3. Арбан Ж. Школа игры на корнете - а пистоне. - М.: Музыка, 1988. 450 с.
4. Асафьев Б. Книга о Стравинском. - Л. : Музыка, 1977.- 215с.
5. Асафьев Б. В. Музыкальная форма как процесс. М.: Музыка, 1965. 375с.
6. Асафьев Б. О симфонической и камерной музыке. Л.: Музыка, 1981. 214 с.
7. Банщиков Г. Оркестр в Поэме экстаза” А. Скрябина.// Оркестровые стили в русской музыке.- Л.: Музыка, 1987. С. 73-82
8. Барсова И. А. Камерный оркестр Пауля Хиндемита. // Музыка и современность. Выпуск 9. - М.: Музыка, 1975. -С. 226-261
9. Беккер П. Симфония от Бетховена до Малера.- Л.: Тритон, 1926. 65 с.
10.Беляев В. М. Сергей Никифорович Василенко. - М.: Муз.Гиз., 1927. - 41 с.
11.Бергер Л. Черты стиля С. Прокофьева.- М.: Советский композитор, 1962. 315 с.
12.Берлиоз Г. Большой трактат о современной инструментовке и оркестровке. - М.: Музыка, 1972. 306 с.
13.Благодатов Г. Заметки об оркестре Бетховена. // Сборник статей к 200- летию со дня рождения. М.: Музыка, 1970. - С. 197-212
14.Болотин С. Библиографический словарь музыкантов исполнителей на духовых инструментах. - Л.: Советский композитор, 1969. 200 с.
15.Болотин С. Методика преподавания игры в музыкальной школе. Л.: Музыка, 1980. 119 с.
16.Боровик М. Про індивідуальні стилі в українській радянській симфонічній музиці. // Сучасна українська музика. - К.: Мистецтво, 1965. -С. 55-59
17.Буяновский М. В классах духовых инструментов. //Ленинградская консерватория в воспоминаниях. - Л.: Музыка, 1962. 360 с.
18.Буяновский М. Валторна. - М.: Музыка, 1961. 142 с.
19.Бялик М. Л. Н. Ревуцкий. - М.: Музыка, 1979. 166 с.
20.Варунц В. Музыкальный неоклассицизм. - М.: Музыка, 1988. 80 с.
21.Василенко С. Инструментовка для симфонического оркестра. Том ІІ. - М.: Музыка, 1959. 624 с.
22.Васильев Ю. Формирование оркестровой ткани в произведениях П. И. Чайковского. // Оркестровые стили в русской музыке. - Л.: Музыка, 1987. -С. 21-39
23.Веберн А. Лекции о музыке. Письма. М.:СК, 1975. 143 с.
24.Веприк А. Очерки по вопросам оркестровых стилей. - М.: Музыка, 1961. 315 с.
25.Веприк А. М. Принципи оркестровки И. С. Баха. // Вопросы музыкознания. Том ІІ. М.: Музыка, 1955. С. 606-627
26.Веприк А. Трактовка инструментов оркестра. - М.: Музыка, 1961. 301 с.
27.Вислоужил Й. Чешская музыка 1954-1975.// Музыка социалистической Чехословакии. - М.: Музыка, 1980. -С. 7-30
28.Витачек Ф. Очерки по искусству оркестровки ХІХ века. - М.: Музыка, 1979. - 151 с.
29.Волков А. И. Леонид Коган. Творческий портрет. М.: Музыка, 1978. 24 с.
30.Вопросы жанрового и стилевого многообразия советской музыки: Сборник научных трудов. М.: Музыка, 1978. 201 с.
31.Гливинский В.В. Методические рекомендации к изучению темы: Неоклассицизм И. Ф. Стравинского”. К. Вища школа, 1991. 16 с.
32.Глинка М. Заметки об инструментовке. - М.: Музыка, 1937. 32 с.
33.Гордійчук М. Друга симфонія Б. Лятошинського. // Українське музикознавство. Випуск 3. - К.: Музична Україна, 1968. С. 80-95
34.Гордійчук М. Музика і час. К.: Музична Україна, 1984. 323 с.
35.Горюхіна Н. Симфонізм Ревуцького. - К.: Музична Україна, 1965. 78 с.
36.Горюхина Н. Єволюция сонатной формы. - К.: Музична Україна, 1970. 315 с.
37.Григорьев Л.Г., Платек Я.М. Советские композиторы и музыковеды. Справочник. Том ІІ. - М.: СК, 1981. 416 с.
38.Грюнфельд Н. История латышской музыки. - М.: Музыка, 1978. 231 с.
39.Губанов Я. Черты стилевого синтеза в музыке 80-х годов. // Музыкальное произведение: сущность, аспекты анализа. К.: Музична Україна, 1988. - С. 70-79
40.Дараган Д. Живая связь времен // Советская музыка. 1974. №6. С. 38-41.
41.Денисов Э. Заметки об оркестровке Д. Шостаковича. // Современная музыка и проблемы эволюции композиторской техники. М.: Музыка, 1986. С. 46-90
42.Диков Б., Седракян А. О штрихах духовых инструментов. // Методика обучения игре на духовых инструментах. М.: Музыка, 1966 Вып. 2. С. 182-211
43.Дитиняк М. Українські композитори. Довідник. Едмонтон., 1986 160 с.
44.Добрынина Е. Александра Пахмутова. М.: Музыка, 1973 138 с.
45.Докшицер Т. Путь к творчеству. М.: Муравей, 1999. 210 с.
46.Должанский А. Симфоническая музыка Чайковского. - Л.: Музыка, 1981. 207с.
47.Донцов О. П. Инструментовка для духового оркестра. Донецьк: Донецька обл. друк., 1997. 324 с.
48.Друскин М. Вагнер. - М.: Музыка, 1963. 90 с.
49.Друскин М. С. Иоганн Себастьян Бах. - М.: Музыка, 1982. 383 с.
50.Друскин М. О западноевропейской музыке ХХ века. - М.: Музыка, 1973. 271 с.
51.Друскин М. О периодизации истории зарубежной музыки ХХ века. // Исследования. Воспоминания. - М.: СК, 1977. - 10-56 с.
52.Еолян Е. А. Арутюнян. - М.: СК, 1963. 107 с.
53.Еременко К. А. Музыка от ледникового периода до века електроники. Книга І.- М.: Музыка, 1991. 320 с.
54.Энциклопедический музыкальный словарь. / Сост. Штейнпресс Б.С., Ямпольский И. М. М.: Музыка, 1966. 326 с.
55.Житомирский Д. (ред.) Музыка ХХ века. - М.: Музыка, 1976. 405 с.
56.Житомирский Д. Заметки об инструментовке Чайковского. // Избранные статьи. -М.: Музыка, 1981. - С. 172-227
57.Загайкевич М. Л. Колодуб. - К.: Музична Україна, 1973. 57 с.
58.Загайкевич М. С. П. Людкевич. - К.: Музична Україна, 1957. 85 с.
59.Задерацкий В. О некоторых новых стилевых тенденциях в композиторском творчестве 60-70-х годов. // Музыкальная культура УССР. - М.: СК, 1979. - С. 416-450
60.Зеленина М. Е. Зарубежная музыка ХХ века. - М.: Музыка, 1979. - 134 с.
61.Золозова Т. Инструментальная музыка послевоенной Франции (1945-1970). - К.: Музична Україна, 1989. 216 с.
62.История оркестровых стилей. Программа для музыковедческих и композиторских факультетов музыкальных вузов. // Сост. Фортунатов Ю. М.: Музыка, 1973 121 с.
63. Карс А. История оркестровки. - М.: Музыка, 1990. 304 с.
64.Кияновська Л. Еволюція стилю Станіслава Людкевича у європейському контексті. // Питання стилю і форми. - Львів., 2001. - С. 132 139
65.Кобець І. Основи навчання гри на трубі. - К.: Музична Україна, 1985. 77 с.
66.Кобец И. Система дамашних занятий трубача. - К.: Музична Україна, 1965. 60с.
67.Ковнацкая Л. Английская музыка ХХ века. - М.: Музыка, 1986. 216 с.
68.Коган Ф. И. О стиле М. Вайнберга. // Вопросы жанрового и стилевого многообразия советской музыки. - М.: Музыка, 1986. С. 71-87
69.Копица М. Д. Симфонии Б. Лятошинского. - К.: Музична Україна, 1990. - 127 с.
70.Краузе Э. Рихард Штраус. Образ и творчество. - М.: СК, 1961. 597 с.
71.Крауклис Г. Симфонические поэмы Рихарда Штрауса. - М.: Музыка, 1970.105 с.
72.Кремлев Ю. Из предистории Поэмы экстаза” А. Скрябина. // Кремлев Ю. Избранные статьи. - М.: Музыка, 1969. - С. 140-146
73.Левая Т., Леонтьева О. Пауль Хиндемит. - М.: Музыка, 1974. 108 с.
74.Левин С. Духовые инструменты в истории музыкальной культуры. Том І. - Л.: Музыка, 1973. 289 с.
75.Леонтьева О. Западноевропейские композиторы ХХ века. - М.: Музыка, 1964. 125 с.
76.Леонтьева О. Пауль Хиндемит.//Музыка ХХ века. М.: Музыка, 1984. ч. 2 кн. 4 С. 307-329
77.Ливанова Т. Музыкальная классика ХVІІІ века. - М.: Музгиз, 1939. 139 с.
78.Лобанова М. Концертные принципы Д. Шостаковича в свете проблем современной диалогистики. // Проблемы музыкальной науки. М.: Музыка, 1985. Вып. 5 С. 110-130
79.Лобанова М. Музыкальный стиль и жанр: история и современность. - М.: Музыка, 1990. 312 с.
80.Луб В. Н. К вопросу о специфике игры на родственных инструментах (трубах различных строев). // Теория и практика игры на духовых инструментах. К.: Музична Україна, 1989. С. 64-67
81.Мазель Л. Заметки о музыкальном языке Шостаковича. // Орджоникидзе Г. (сост.). Дмитрий Шостакович. - М.: Музыка, 1967. С. 303-359
82.Маркова Д. Деякі питання виконання музики авангарду 1980-90 років// Музичне виконавство. - К.: Національна музична академія ім. П. Чайковського, 1999. Вип. 2 - С. 79-88
83.Мартынов И. Очерки о зарубежной музыке первой половины ХХ века. - М.: Музыка, 1970. 502 с.
84.Мастера игры на духовых инструментах Московской консерватории. / Сост. Гайдамович Т. - М.: Музыка, 1979. 189 с.
85.Матвеев В. Русский военный оркестр. М.: Музыка, 1965. 100 с.
86.Михайлов М. О классицистских тенденциях в музыке ХІХ-начала ХХ века.// Вопросы теории и эстетики музыки. - Л.: Музыка, 1963. Вып. 2 С. 146-180
87.Михайлов М. А. Н. Скрябин. - М.: СК, 1982. 112 с.
88.Михеева Л. Густав Малер.- Л.: Музыка, 1972. 99 с.
89.Михеева Л. Тематические связи и замыслы І ІV симфонии Малера. // Вопросы теории и эстетики музыки. - М.: Музыка, 1969. Вып. 9 - С. 119-144
90.Модр А. Музыкальные инструменты. - М.: Музыка, 1959. 102 с.
91.Мюльберг К. Э., Дагилайская Э. Р. Из истории исполнительства на духовых инструментах в Одессе (ХІХ начало ХХ вв.) // Теория и практика игры на духовых инструментах. К.:Музична Україна, 1989. С. 122-135
92.Нелюбова Л. Музыкальная культура Германии и Австрии Рубежа ХIХ-ХХ веков. - К.:Музична Україна, 1990. 166 с.
93.Нестьев И. В. Аспекты музыкального новаторства. // Проблемы традиций и новаторства в современной музыке. - М.: Музыка, 1982. С. 11-30
94.Нестьев И. В. Музыкальная культура на рубеже веков. // Житомирский Д. (ред.) Музыка ХХ века. Очерки. - М.: Музыка, 1976. - С. 11-94
95.Николаева Н. С. Людвиг ван Бетховен. // Музыка французской революции. - М.: Музыка, 1967.- С. 146 - 193
96.Нюрнберг М. Джузеппе Верди. - Л.: Музыка, 1968. 133 с.
97.Орджоникидзе Г. Симфонические поэмы Р. Штрауса. // Скребков С. Статьи и воспоминания. - М.: Музыка, 1979. -С. 252-295
98.Орлов Г. Симфонии Шостаковича. - Л.: Музыка, 1961. 324 с.
99.Павлишин С. Музика ХХ століття у синтезі мистецтв. // Syntagmation. - Львів., 2000.-С. 36-50
100. Павлишин С. Про деякі тенденції розвитку сучасної зарубіжної музики. - К.: Музична Україна, 1976. 68 с.
101. Писаревская И. Высокая месса h moll И. С. Баха. // Проблемы музыкальной науки. - М.: Музыка, 1989.- Вып. 7 - С. 245-265
102. Пистон У. Оркестровка.- М.: Музыка, 1990. 457 с.
103. Полусмяк С. С. К вопросу о специфике исполнительских средств в аспекте художественной интерпретации.// Теория и практика музыкального исполнительства.- К.: Музична Україна, 1989. -С. 22-30
104. Поляновский Г. Петр Ильич Чайковский. - Л.: Музыка, 1954. 61 с.
105. Посвалюк В. Некоторые вопросы психологической подготовки в исполнительской деятельности трубача. // Всеукраинский брасс-бюллетень. №7. К., 2001. С. 2-6
106. Посвалюк В. Портрет майстра. Професор М. В. Бердиєв виконавець, композитор, педагог. // Всеукраїнський брас-бюллетень. № 9. К., 2002. С. 2-5
107. Почекина О. К проблеме изучения стиля А. Скрябина (позднего периода творчества). // Исторические и теоретические проблемы музыкального стиля. -Горький., 1983. - С. 66-87
108. Прицкер М. Симфонии Малера среднего периода”. // Из Истории зарубежной музыки. М.: Музыка, 1979. Вып. 3 С. 81-106
109. Протопопов В. Принципы музыкальной формы И. С. Баха. - М.: Музыка, 1981. 359 с.
110. Пушкарев В. Труба пикколо в современной исполнительской практике. // Вопросы музыкальной педагогики. М.: Музыка, 1991.- Вып. 10 С. 116-130
111. Раабен Л. Советский инструментальный концерт. - Л.: Музыка, 1976. 80 с.
112. Раабен Л. Стилевые тенденции в европейской камерно инструментальной музыке 1890-1917. // Вопросы теории и эстетики музыки. - Л.: Музыка, 1973.- Вып. 12 - С. 3-61
113. Рабей В. Георг Фридрих Телеман. - М.: СК, 1974. 64 с.
114. Рыцарев С. Симфония во Франции и оркестровая музыка ХVIII первой трети ХIХ века. // Симфония во Франции до Берлиоза. - М.: Музыка, 1975. 74 с.
115. Римский Корсаков И. Основы оркестровки с партитурными образцами из собственных сочинений. - М.: Музгиз, 1935. 333 с.
116. РогальЛевицкий Д. Современный оркестр. Том II. - М.: Музгиз, 1953. 446 с.
117. Розенберг Р. Олександр Красотов. - К.: Музична Україна, 1984. - 48 с.
118. Розеншильд К. Густав Малер. Из истории зарубежной музыки ХХ века. - М.: Музыка, 1975. 207 с.
119. Сысоева Е. Симфонии А. Онеггера. - М.: Музыка, 1975. 237 с.
120. Cкрябин А . Прометей . Поема огня . Партитура . - М.: Музыка, 1963 124 с.
121. Соколов О. К проблеме типологии музыкальных жанров. // Проблемы музыки ХХ века. - Горький., 1977. - С. 12-58
122. Соллертинский И. Густав Малер. - Л.:Музгиз, 1932. 138 с.
123. Соловцова Л. Джузеппе Верди. - М.: Музгиз, 1954. 413 с.
124. Стравинский И. Петрушка. Партитура. М.: Музыка, 1962. 114 с.
125. Стеценко В. Джерела скрипкового концерту. - К.: Музична УКраїна, 1980. - 80с.
126. Тараканов М. Симфония и инструментальный концерт в русской советской музыке. - М.: Музыка, 1988. - 271 с.
127. Тараканов М. Стиль симфоний Прокофьева. - М.: Музыка, 1968. - 431 с.
128. Туйск О. Эйно Тамберг. М.: Музыка, 1961. 222 с.
129. Тюлин Ю. Н. Музыкальная форма. М.: Музыка, 1974. 359 с.
130. Усов Ю. А. Воспитание исполнителей на духовых инструментах в Московской консерватории (1866-1916).// Методика обучения игре на духовых инструментах. - М.: Музыка, 1966. Вып. ІІ - С. 246-268
131. Усов Ю. Зарубежные журналы о советском исполнительстве на медных духовых инструментах. // Вопросы музыкальной педагогики. М.: Музыка, 1991 Вып. 10 С. 168-175
132. Усов Ю. А. История зарубежного исполнительства на духовых инструментах. - М.: Музыка, 1988. 206 с.
133. Усов Ю. А. История отечественного исполнительства на духовых инструментах. - М.: Музыка, 1975. 198 с.
134. Усов Ю. А. К интерпретации Концерта для трубы с оркестром И. Гайдна. // Музыкальное исполнительство. - М., 1983. Вып. 11 - С. 255-274
135. Усов Ю. А. К интерпретации Концерта для трубы с оркестром И. Н. Гуммеля. // Вопросы музыкальной педагогики. - М.: Музыка, 1983. Вып. 4 - С. 84-97
136. Усов Ю. А. С. Н. Еремин учитель и артист. // Мастерство игры на духовых инструментах Московской консерватории. - М.