АВСТРІЙСЬКИЙ ТЕАТР У ЛЬВОВІ (1789–1872): ІСТОРІЯ, МУЗИЧНИЙ РЕПЕРТУАР, ОПЕРНЕ ВИКОНАВСТВО, КУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ

Краткое описание

Національна музична АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
ім. П.І.Чайковського

На правах рукопису

Мазепа Тереса Лешеківна
УДК 781.2+78.03

АВСТРІЙСЬКИЙ ТЕАТР У ЛЬВОВІ (17891872): ІСТОРІЯ, МУЗИЧНИЙ РЕПЕРТУАР, ОПЕРНЕ ВИКОНАВСТВО, КУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ

17.00.03 Музичне мистецтво

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник
кандидат мистецтвознавства, професор
ГНАТІВ ТАМАРА ФРАНКІВНА

Київ, 2003

ЗМІСТ
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ1. СТАНОВЛЕННЯ АВСТРІЙСЬКОГО ТЕАТРУ У ЛЬВОВІ ТА ЙОГО МІСЦЕ В ЕТНОКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ СТОЛИЦІ ГАЛИЧИНИ.. 14
1.1.Львів на перетині культурних впливів і театральні традиції міста. 14
1.2.Періодизація діяльності австрійського театру у Львові 33
1.3.Австрійський музично-драматичний театр у Львові під керівництвом Ф.Булли: 17891795роки. 36
1.4.Австрійський театр під керівництвом польського антрепренера Войцеха Богуславського у 1796/1797 та 1797/1798роках. 53
1.5.Австрійський театр 17981819років під керівництвом Ф.Г.Булли братів Краттерів. 63
РОЗДІЛ2. ЛЬВІВСЬКИЙ АВСТРІЙСЬКИЙ ТЕАТР У ПЕРІОД 18191842РОКІВ.. 86
2.1.Загальний огляд періоду та його історичне тло. 86
2.2.Дирекція Ф.Краттера Я.Н.Камінського (1819/18201823/1824) та Й.А.Мюллера (1824/1825 1826/1827) 88
2.3.Дирекція А.Чабона та його співдиректорів: 18271835роки. 103
2.4.Дирекція Нойфельда (18351838), Нойфельда Фріша (18381840), Фріша Ебеля (18401842) 116
РОЗДІЛ3. АВСТРІЙСЬКА СЦЕНА У ТЕАТРІ ГРАФА СТАНІСЛАВА СКАРБЕКА.. 127
3.1.Скарбеківський період у діяльності австрійського театру у Львові у 18421848роках. 127
3.2.Антрепризи австрійського театру у Львові у 18481858роках та питання музичного репертуару. 145
3.3.Львівський австрійський музично-драматичний театр 18581872років. 156
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 183
ДОДАТКИ.. 201
Музичний репертуар львівського австрійського театру 17891872років. 201
Іменний покажчик. 246

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ДАЛО Державний Архів Львівської Області.
ЛДУ Львівський державний університет.
ЦДІАЛ Центральний Державний Історичний Архів у Львові.
ADTZ. Allgemeine Deutsche Theater Zeitung (Preβburg).
AEJ Allgemeines Europäisches Journal (Brünn).
ANO Archiv der Niederosterreichischen Landesregierung (Wien).
ATHCH Allgemeine Theater Chronik (Wien).
DJD Dramaturgisches Journal fur Deutschland.
DJD Dramaturgisches Journal fur Deutschland.
LAA Lemberger Allgemeiner Anzeiger (Lemberg).
LZ Lemberger Zeitung (Lemberg).
Mn Mnemosyne (Lemberg).
NKU Der neue Kurier aus Ungarn von Kriegs und Staatssachen (Pest).
NWTZ Neue Wiener Theater Zeitung (Wien):
PZ Preβburger Zeitung (Pest).
USGN Ungarische Staats und Gelehrte Nachrichten.
WAMZ Wiener Аllgemeine Мusikalische Zeitung (Wien).
WAT Wiener Allgemeine Theaterzeitung (Wien).
WTCh Wiener Theater Chronik (Wien).

ВСТУП
Львів має надзвичайно цікаву історію. Відомо, що сама назва міста, заснованого Данилом Галицьким у 1256році, часто змінювалася: Львів-град або Град Льва, Леополіс, Леонтополіс, Лєвенбург, Лємберг, Львув, Львов та інші За свою бурхливу історію місто п’ятнадцять разів змінювало державну приналежність! З жодним іншим містом у світі у відносно стислі терміни (у межах одного тисячоліття) таких метаморфоз не відбувалося. Це наклало відбиток на всю історію існування столиці Галичини. Спочатку одне зі значних міст Галицько-Волинського князівства, вже від середини ХІVстоліття (з 1356року) Львів потрапляє під владу Польщі, а у 17721918роках входить до складу Австрійської (згодом Австро-Угорської) імперії[1].
Австрійська влада, панування якої тривало 146років (до 1918), зробила Львів столицею так званого «королівства Галичини і Лодомерії» (тобто Володимирії, згідно зі старовинною назвою цих земель). У самій імперії це була її найбільша провінція. Цей довготривалий етап історії міста мав надзвичайно важливе значення для розвитку його культури. З 1789року у Львові почав функціонувати постійний професійний театр. У цей період культурне, музичне і театральне життя Львова набуває нових рис і з часом починає нагадувати життя Відня, Буди, Праги й інших великих європейських міст. До музично-культурної діяльності залучається велика кількість музикантів-професіоналів австрійського, чеського, німецького походження. Близько ста років свого існування (17891872) австрійський німецькомовний театр у Львові був важливим культурним осередком не тільки міста, а й усієї Галичини. Більшість театрів у німецьких та австрійських містах мала усі вади провінційних мистецьких закладів: посередні актори, низькі заробітки, надто скромні прибутки від вистав, відсутність художніх новацій, переважно розважальний характер діяльності тощо. Львівський театр одержав інше спрямування. Організований у політико-культурних інтересах Австрійської імперії, він отримав статус регіонального. Як і в інших столицях провінцій Австрійської імперії Празі, Буді, а також у вільному місті Кракові, Лінці та Граці театр знаходився під наглядом магістрату, намісництва, державної адміністрації. Держава дбала про фінансове забезпечення німецьких сцен, надаючи щорічні дотації та виділяючи у разі потреби пільгові позики. Тож австрійський львівський театр мав чудові можливості для свого розвитку, впливав на культурні процеси не лише у Львові, а й в усьому регіоні.
Актуальність вивчення історії австрійського театру у Львові полягає у специфічних властивостях суспільного і культурного життя міста. Неповторність інфраструктури Львова, його вплив на суспільство і культуру не тільки цілого регіону, але й ряду країн України, Польщі, Австрії потребує нового осмислення у сучасному контексті, коли історія набуває об’єктивного тлумачення, а дослідження позбавляються ідеологічної залежності. У новій історичній інтерпретації Львів постає містом, важливим для Сходу і Заходу, де перехрещуються різні культурні, національні, релігійні традиції.
Ступінь дослідження теми. Різнобічна діяльність австрійського львівського театру, складний процес перетворення його з драматично-музичного в оперний належить до «білих плям» української історіографії. Його історію ретельно вивчали польські дослідники. Так, цьому питанню присвячена фундаментальна монографія ЄГота, яка вийшла друком, коли завершувалася робота над дисертацією. При спільності деяких використаних матеріалів спрямованість дослідження польського автора відрізняється від завдань запропонованої праці. Є.Готтворить образ театру як потужного адміністративного і культурного інституту, при цьому приділяє значну увагу фінансовим, матеріально-технічним умовам його діяльності, а також його суперечливій ролі як осередку у межах польської музично-театральної культури. У цій великій праці немає ґрунтовного аналізу причин і процесів, які впливали на музичний репертуар театру і його жанрову специфіку. У польських та австро-німецьких дослідженнях результати діяльності львівського австрійського театру оцінювалися переважно негативно, а його історія трактувалася у поєднанні з історією польського театру у цьому місті. Крім згадуваного Є.Готацієї теми торкалися польські дослідники Б.Лясоцьката З.Рашевський. У сучасних умовах, коли стали доступними архівні матеріали і з’явилися широкі можливості впровадження їх до наукового обігу, сформувалися підстави для об’єктивної оцінки діяльності театру як частини історії не польської чи австрійської, а саме української музично-театральної культури. Частково про це згадується у працях українських вчених С.Павлишин, Л.Мазепи, А.Терещенко, О.Паламарчук.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконується у рамках наукової тематики кафедри історії зарубіжної музики Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського. Воно включено до Перспективного тематичного плану науково-дослідної роботи зазначеного навчального закладу на 20002006роки. Тема затверджена на засіданні Вченої ради Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського(протокол №2 від 15жовтня 2002року).
Об’єктом дослідження є регіональна музично-театральна культура України, одним з важливих осередків якої був Львів.
Предметом дослідження стала діяльність австрійського львівського театру як важливого мистецького осередку, який впливав на розвиток культури Галичини і був свого роду вікном у Європу. Окремі аспекти дослідження пов’язані з висвітленням таких питань:
· репертуарна політика театру в історичному і культурологічному контекстах;
· процеси кореляції й актуалізації музичного репертуару львівського провінційного театру з репертуаром сучасних європейських театрів та новаторськими стилістичними оперними тенденціями;
· критерії вибору оперних творів композиторів певних національних шкіл;
· виконавські традиції театру на культурному тлі міста.
Обрана тема потребує опрацювання, систематизації й аналізу від­по­від­ної літератури та джерел, які складають матеріал дослідження. У даній роботі використовуються головним чином маловідомі документальні джерела. Дисертаційне дослідження виконано на основі інформаційних матеріалів преси, а також фондів архівів і бібліотек Львова, Варшави, Відня. Особливо корисними й цінними стали фонди у Львівських бібліотеках та театральних відділах віденських бібліотек.
Багаті й різноманітні матеріали і документи щодо діяльності австрійського львівського театру знаходяться у Львові. У Центральному Державному Історичному архіві у Львові (ЦДІАЛ) є документи стосовно різних організаційних справ: контрактів, коштів, стосунків між антрепренерами і різними урядами, листування з Придворною канцелярією, інвентарні списки, заяви, договори, фрагментарно поданий репертуар за деякі роки. У Державному Архіві Львівської області (ДАЛО) зберігаються афіші за 1802 і 1803роки як приклад нечисленних історичних свідчень про діяльність австрійського театру в ці роки. У Театральному музеї Варшави зібрані афіші австрійського львівського театру це повідомлення про музичні спектаклі у 1842 та 1854 роках. Їх доповнюють безцінні рукописні репертуарні щорічники, альманахи австрійського театру «Lemberger Theater Almanach», «Lemberger Theater-Taschenbuch», «Theater Almanach» за різні роки ХІХстоліття (18041807, 1821, 18251828, 18361839, 1841, 18461848, 18521855, 18571859, 18651866, 1868), які знаходяться в Рукописному фонді бібліотеки Львівського університету ім.І.Франкай у Науковій бібліотеці ім.В.Стефаникау Львові. Остання має дуже багату колекцію ще не до кінця вивчених і систематизованих рукописів стосовно діяльності австрійського театру: різні контракти (акторські, між антрепренерами і Радою Дроговизької Фундації, на оренду), листи, численні акти про маєток графа С.Скарбека, цензуровані оперні твори з репертуару австрійського театру, репертуарні списки за окремі місяці, рахунки та інші документи від 1830року аж до ХХстоліття. Майже всі джерельні до­ку­мен­ти листи, репертуарні щорічники, контракти тощо є рукописними, укладені німецькою мовою, й написані за стародавнім правописом (готикою), що дуже ускладнило їх переклад і сповільнило роботу над їх опрацюванням.
У віденських бібліотеках Bibliothek des Theatermuseum, Fach­bib­liothek für Theaterwissenschaft an der Uniwersität Wien, Öster­rei­chi­sche Na­cionalbibliothek Musuksamlung є цінні театральні лексикони й енциклопедії, в яких скрупульозно зібрано біографічні дані й описи артистичних кар’єр акторів, які працювали у ХVIII ХІХстоліттях у різних австро-німецьких театрах, у тому числі й у Львівському. У театральних журналах та альманахах, які є переважно рукописними або являють собою чи не єдиний збережений до нашого часу опублікований екземпляр («Almanach für Freunde der Schauspielkunft» 18371857), подані детальні і поіменні списки антрепренерів, акторів, співаків, режисерів та інших театральних працівників усіх тогочасних австрійських театрів (і львівського), а також систематизований у хронологічному порядку весь драматичний та оперний прем’єрний репертуар кожного театру. У Віденському архіві у Хофбурзі Ősterreichisches Staatsar­chiv зберігається листування та документація Придворної канцелярії у справах австрійського театру у Львові за різні роки.
Крім архівних матеріалів, багатим джерелом інформацій про театр акторів, директорів, режисерів, гастролерів, і насамперед про музичний і драматичний репертуар є тогочасна австрійська і польська преса, яка знаходиться в бібліотеках Львова, Кракова, Варшави, Відня. Численні альманахи, газети, журнали, щорічники досить регулярно вміщували кореспонденцію зі Львова про музично-театральне життя, публікували рецензії на вистави. З австрійських газет найповніше про львівський австрійський театр писали «Allgemeines Europaeisches Jornal» (Brno 17971799), «Pressburger Zeitung» (Pressburg 17891799), «Ungarische Staats- und Gelehrte Nachrichten» (Pest 17871789), «Theater Zeitung» (Wien 18061812), «Wiener Allgemeine musikalische Zeitung» (Wien 1813). У Львові театральні події активно висвітлювали газети «Galicia» (Lemberg 18401841), «Lemberger Zeitung» (Lemberg 18111865), «Mnemosyne» (Lemberg 18241845), «Leseblätter» (Lemberg 18411847), «Lemberger allgemeiner Anzeiger» (Lemberg 18571858). Польська преса представлена виданнями «Gazeta Lwowska» (Lwów 18111872), «Gazeta Narodowa» (Lwów 18631872), «Dziennik Literacki» (Lwów 18571858), «Dziennik mód paryskich» (Lwów 18401848), «Dziennik Poznański» (Poznań 18591872).
Метою роботи є дослідження діяльності австрійського театру у Львові у 17891872роках у контексті розвитку музичної культури регіону та аналіз процесу перетворення музичного-драматичного театру в театр оперний.
Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:
· виявити культурно-історичну специфіку Львова, неповторні багатоетнічні культурні, театральні й музичні традиції міста;
· окреслити методи і механізми діяльності австрійського театру у багатоетнічному середовищі Львова;
· опрацювати й систематизувати відповідний джерельний матеріал і на цій основі відтворити процес формування в австрійському театрі репертуарних напрямків;
· охарактеризувати зв’язки театру із загальнокультурними, суспільно-громадськими та історико-політичними процесами, що відбувались у Львові і загалом у Європі;
· проаналізувати й узагальнити нагромаджений матеріал для відтворення музичного репертуару за досліджуваний період діяльності театру;
· осмислити місце львівського австрійського музично-драматичного театру і вагомість результатів його діяльності у контексті мистецьких і культурологічних процесів Львова й України;
· підтвердити значення і цінність австрійського музично-драматичного театру у Львові як потужного осередку пропаганди оперного жанру.
Методологічна основа. Головними методами дослідження стали ретроспективний та системний аналіз джерел, їх класифікація, інтерпретація фактів, а також їх теоретичне узагальнення. Історико-порівняльний метод використаний при зіставленні умов діяльності та характеру функціонування театру у Львові з театрами Петербурга та інших європейських міст, а також з історичними шляхами розвитку європейського оперного мистецтва. Методологічною базою дослідження стали праці з історії опери та оперознавства Ромена Роллана, А.Гозенпуда, В.Брянцевої, польських дослідників Й.Хомінськогота К.Вільковської-Хомінської, українських оперних дослідників А.Терещенкота М.Черкашиної, а також авторів колективної праці з історії західноєвропейської опери І.Іванової, Г.Куколь, М.Черкашиної.
Наукова новизна. Вперше в українському музикознавстві порушена проблема реконструкції діяльності австрійського львівського театру в аспекті пропаганди музичного й оперного мистецтва. Уперше ґрунтовно досліджується музичний репертуар театру, визначається характер його впливу на створення у Львові в кінці ХІХстоліття на базі німецької музично-драматичної сцени професійного оперного театру. Серед великої кількості архівних і бібліотечних матеріалів значна частина документів упроваджуються до наукового обігу вперше. Опрацьований і систематизований матеріал дав можливість охарактеризувати основні тенденції й особливості історії австрійської сцени та її репертуарної специфіки, простежити зв’язки з оперною культурою і стилістикою Західної Європи та визначити її вплив на львівський австрійський театр.
Практична і теоретична цінність роботи полягає у тому, що перша в українському музикознавстві праця з історії льв

Список литературы

ВИСНОВКИ
Австрійський театр у Львові від 1789 до 1798року був приватним, до 1842року міським, і пізніше знову став приватним. Однак незважаючи на те, що театр знаходився переважно у приватних руках, як ми бачили, уряд завжди пильно стежив за його діяльністю та у міру можливостей допомагав йому. Важливо наголосити і на важливому значенні такого фактору: на різних етапах існування і при всіх змінах керівництва театру останнє не завжди приділяло належну увагу контролю фінансів і через впевненість, що держава завжди прийде на допомогу, часом витрачало занадто великі суми на декорації, запрошених виконавців тощо. Тож театр інколи мав досить серйозні фінансові проблеми і не міг їх вирішити без урядової підтримки. Однак досить стабільне фінансове забезпечення давало можливість ангажувати найкращі виконавські сили, більше уваги приділити сценічному оформленню вистав, оновленню технічних засобів. Більшість антрепренерів, які керували цим регіональним театром, були авторитетами у своїй галузі і досить відомими театральними діячами. Завдяки своїм розмаїтим приватним і офіційним контактам вони мали широкі можливості щодо забезпечення своєму колективу різноманітного й актуального репертуару, а також могли досить швидко реагувати на прем’єри найпрестижніших європейських столичних театрів, переносячи цікаві репертуарні новинки на львівську сцену. Швидкість такого реагування яскраво простежується за таблицею (див.Таблицю1. на наступній стор.).
«Чарівна флейта» В.А.Моцартапоставлена у Львові у 1792, наступному після віденської прем’єри році. Віденська прем’єра «Таємного шлюбу» Д.Чи­ма­ро­зи відбулась у 1792, а львівська у 1794році. «Добровольці» Ф.К.Зюс­ма­йєрапоставлені у Відні у 1796, у Львові та Кракові у 1797році. Опера «Водовоз» Л.Керубінієвропейську прем’єру мала у 1800році, а у Львові й Петербурзі цей твір з’явився одночасно в сезоні 1803/1804років. Прем’єра опери «Горації та Куріації» Д.Чимарозивідбулася у Венеції в 1796році, у Відні у 1800, а у Львові в 1804році, значно випередивши петербурзьку прем’єру 1815року. Тільки два роки різниці у прем’єрах опер «Біла дама» Ф.Буальдьєта «Каменяр» Ф.Обера: їх паризькі постановки здійснилися у 1825році, а львівські у 1827. Оперу-комік «Фра-Дьяволо» Ф.Обера, яка мала паризьку прем’єру в 1830році, львів’яни побачили в 1832, роком пізніше від московських меломанів. «Цампа» Ф.Герольдальвів’янам була показана 1832року, через рік після паризької прем’єри, а у москвичі побачили цю оперу у 1833році. Віденська прем’єра опери «Нічний табір у Гранаді» К.Крейцеравідбулася в 1834році, а львівська в 1835; паризька прем’єра «Пуритани» В.Белліні в 1835році, львівська у 1836; європейська прем’єра «Риголетто» Дж.Верді у 1851році, а львівська в 1853.
Таких випадків було чимало. Ці дані є доказом того, що певна частина репертуару львівського австрійського театру являла собою приклад швидкого реагування на оперні новинки. У цьому значенні львівський австрійських театр не поступався столичним оперним сценам. Отож репертуарна афіша у Львові перебувала на рівні найкращих західноєвропейських традицій.
Як відомо, новизна і різнобарвність репертуару вважалася у ті часи найбільш дієвим методом зацікавлення публіки. Можна пригадати, що тогочасний італійський театр з прийнятою у ньому системою стаджоне цілком був зорієнтованим на репертуарні новинки, від успіху яких у глядачів повністю залежав художній та матеріальний результат кожного окремого сезону, з якого складався театральний рік (протягом року таких сезонів, як правило, було два, а інколи і три). Щорічні прем’єри нових творів входили до обов’язкової практики всіх провідних оперних театрів Європи. Про ці та про деякі інші львівські прем’єри писала європейська преса, їх обговорювали докладно на шпальтах популярних газет. Розголос про новинку служив найкращою рекламою при включенні нового твору до львівського репертуару. Антрепренери обмежених у своїх можливостях провінційних нерегіональних театрів теж прагнули не відставати від столичної моди, однак не завжди могли забезпечити належний художній рівень нових вистав, а часто просто не мали доступу до нових партитур, або ж не мали змоги виплатити необхідну авторську винагороду композиторам.
Актуальність і швидка зміна репертуару театру, яку ми спостерігали до 1809року, допомагала львівській австрійській сцені з успіхом вести боротьбу за ненімецькомовних глядачів. Після 1809року ситуація змінилась. До цього часу театральна конкуренція як така у Львові не існувала й усілякими способами переслідувалася. Австрійський театр у Львові мав монопольні права, які дозволяли подавляти прояви конкуренції, насамперед польської. Спочатку переважали спроби залучити глядачів головним чином за допомогою драматичного репертуару. Потім, коли драматичні постановки перестали виконувати покладену на них функцію насадження всього німецького, керівництво перенесло акцент на більш доступні для різнонаціональної публіки музичні вистави. Але докладний аналіз ситуації показав, що починаючи від 1809року, коли у Львові було офіційно проголошено відкриття польської сцени, яка за дозволом австрійської влади могла ставити у тому ж самому приміщенні польські, передусім драматичні вистави, німецька сцена поступово почала вимушено деполітизуватися, тобто переносити акцент у боротьбі за публіку на художні якості вистав та новизну репертуару.
Коли у 17961798роках керівництво австрійським театром було доручено польському антрепренеру В.Богуславському, це диктувалося насамперед фінансовими проблемами німецької сцени. Ці проблеми виникли не лише як результат невмілої господарської діяльності Ф.Г.Булли, а й із причин недооцінки смаків та зацікавлень львівської ненімецької публіки, яка складала значну частину реальних та потенціальних відвідувачів театру. Ми бачили, що факт керування австрійською сценою не німцем на той час не викликав глибших змін у місії театру. Скерованість діяльності театру тут же змінилася з моменту від’їзду В.Богуславськогозі Львова у 1799році. Але він підготував умови і створив прецедент як для існування аматорського польського театру у місті у колі польської шляхти, так і для відкриття у Львові у 1809році постійної польської сцени.
Після 1809року польський театр поступово перетворювався на дуже серйозного конкурента сцени німецької, що змусило останню проводити більш гнучку політику і не розраховувати лише на свій офіційний статус підтримуваної імперським урядом інституції, а рахуватися зі смаками та зацікавленнями львів’ян, серед яких були представники різних національностей та різних культурних потреб. Уже у 20‑хроках ХІХстоліття конкурентна боротьба на театральному ґрунті почала турбувати державну адміністрацію.Австрійський театр у Львові поступово перестав сприйматися як ідеологічне знаряддя насильницького знімечення населення, а перетворився у художню установу, яка дала можливість німецькомовним мешканцям міста вдовольняти свої культурні потреби і мала на меті протистояння загальному процесу полонізації. Адже у 30‑тіроки, а саме 1838, засновано у Львові Галицьке музичне товариство (ГМТ), яке протягом понад століття було основним вогнищем музичного життя міста, гуртуючи довкола себе різні освітні установи, хорові, симфонічні, камерні колективи. Діяльність ГМТ від другої половини XIXстоліття набула виразних польських рис, які проявлялися в різноманітних формах пропагування польської музичної творчості, виконавства і музичної освіти. Виникнення ГМТ вплинуло й на активізацію музичного шкільництва воно в 1839році заснувало музичну школу, а в 1854 консерваторію, яка стала провідним польськими музичним осередком, що випускав майбутні музичні кадри, в тому числі й українські. Крім цих цілком професійних музичних установ у Львові існував ряд приватних шкіл, а то й просто приватних учителів як польського походження, так і інших національностей, що асимілювались у Львові. Приватні уроки давали відомі музиканти К.Ліпінський, С.Сервачинський, Й.Рукгабер, Й.К.Кесслер, Ю.Башнийта інші. Національність викладачів, які були часто відомими музикантами-виконавцями, з певністю укріпляла в польському середовищі патріотичні відчуття. Крім суто музичних польських установ, які впливали на ментальність місцевих поляків, підтримуючи їхні почуття національної самосвідомості, велику роль в їх укріпленні відігравала і польськомовна львівська преса: «Gazeta Lwowoska», «Rozmaitości», «Dziennik Literacki», «Dziennik Polski», «Gazeta Narodowa», «Nowiny». Українські національні елементи до 1864року, коли виник театр «Руська бесіда», існували в контексті загального антиавстрійського протистояння українські музиканти і любителі музики були тісно пов’язані з діяльністю ГМТ, з роботою хорів та оркестрів Товариства. Серед відомих українських діячів, які здобули музичну освіту в консерваторії ГМТ, С.Крушельницька, А.Мишугай інші. А.Вахнянинбув не тільки хористом, а й членом правління ГМТ.
Як було з’ясовано, певний аспект поняття провінційності, на жаль, відбивався на рівні музичного розвитку міста і безумовно від початку до кінця існування австрійського театру у Львові впливав на його художню діяльність. Вище докладно з’ясовувалося, як давалася взнаки розбіжність між реальними умовами існування і занадто великими амбіціями деяких антрепренерів, які не завжди тверезо оцінювали фінансові й виконавські можливості львівської сцени. Вони вибирали занадто складний для місцевих акторів репертуар, надмірно експлуатували виконавців, невідповідально і недбайливо використовували вокальні дані співаків, мало значення надавали дуже важливому постановочному аспекту театральних вистав, легкою рукою множили непередбачені і непотрібні витрати на декорації та на запрошення гастролерів. Переобтяжена видовищність вистав і непродуманість репертуарного плану часом не відповідали рівню можливостей театру. А ці можливості були у чомусь обмежені, а у чомусь і досить широкі. Адже театр часто знаходився в руках відомих і досвідчених діячів, в австрійській трупі у різні часи виступали і дуже талановиті, творчо перспективні виконавці. Але високий художній потенціал колективу не завжди відповідно реалізовувався. Причини такого стану були різні від особистих конфліктів, надмірних амбіцій керівництва до непорозумінь на офіційному ґрунті. Ось чому в австрійській періодиці нерідко йшлося про львівській австрійській театр як провінційний колектив з дуже великим потенціалом, який у реальній практиці часто слабо реалізується. Протягом майже усіх періодів діяльності театру зазначені недоліки і втрачені можливості гальмують його поступ і розвиток, що як один з лейтмотивів простежується у критичних відгуках про його діяльність.
Львів, який лежав на перетині комунікаційних шляхів Заходу і Сходу, і з Півночі на Південь, в австрійський період через свій статус провінційної, але все ж таки столиці, а також завдяки досягненням у культурі, освіті, торгівлі, суттєво збільшує свою політично-суспільну вагу не тільки у самій Австрійській імперії, але й в інших країнах. Його історичні традиційно багатоетнічні і багатокультурні зв’язки набувають у новому контексті особливого значення. Австрійський театр, який з часом втрачає свою політичну скерованість і перетворюється в один з найважливіших культурно-музичних осередків регіону, стає своєрідною ареною, де на різних площинах виконавській, авторській, керівній перетинаються різні національні і культурні традиції, передусім австрійські і польські. В.Богуславський, поляк, відкриває собою шеренгу відомих талановитих творців, які не належали до австрійської культури, але працювали в австрійському театрі. Керували австрійським театром й інші польські діячі: у 20‑тіроки XIXстоліття відомий польський драматург, поет, керівник польського театру у Львові Я.Н.Камінський, а останній сезон свого існування у Львові австрійська сцена провела під керівництвом А.Мілашевського, теж водночас керівника польського театру. Саме через співпрацю польських творців з австрійськими артистами, через проникнення театральних традицій, пізнавання акторських методів, навіть через спільне користування одним театральним приміщенням та іншими театральними елементами від 1809року і творилась спадкоємна театральна традиція у Львові. Серед найвідоміших творців-композиторів і диригентів не австрійців є імена Ю.Ельснер, К.Ліпінського. Опера «Беньовський», в якій йдеться про велику перемогу польських військ під Віднем у 1683році, належить перу австрійського композитора і флейтиста, львів’янина за походженням А.Ф.Доплера. Цей твір з успіхом ішов в австрійському театрі в сезоні 1856/1857років. Але не тільки діяльність творців різних національностей в австрійському театрі є прикладом того, що австрійська сцена була досить відкритою на інші культури і на мистецькі потреби інших націй, а й факт перекладу Ф.Г.Буллоюв 1792році лібрето «Чарівної флейти» на польську мову. Львів, а з ним австрійський театр, стають одними з найважливіших осередків творчої праці виконавців (вокалістів, оркестрантів, диригентів) різних національностей (австрійців, поляків, німців, французів, чехів, італійців). Крім того, місто стає в XIXстолітті одним з важливих етапів артистичних мандрівок багатьох європейських артистів, співаків, композиторів, диригентів, театральних труп, творців різного калібру з Відня, Гамбурга, Дрездена, Києва, Варшави, Петербургу, Берліна, Одеси, Пешту, Москви, Італії, Англії.
Австрійський львівський театр своєю діяльністю створив досконалий фундамент для створення у Львові після його ліквідації польського оперного театру. Спадкоємність була природним, навіть органічним процесом деякі виконавці з австрійської сцени перейшли у польський театр, який успадкував не тільки виконавські сили, а й насамперед багаті театральні музичні традиції, репертуар. Саме вони спричинились до створення другої великої, біля Варшави, польської оперної сцени.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. АбертГ. В.А.Моцарт / Пер.с нем., коммент. К.К.Саквы: Ч.1. Кн.12. Ч.2. Кн.12. Москва: Музыка, 19801990..
2. АнтоновичД. Триста років українського театру І6І9І9І9. Прага, 1935. 273с.
3. БєляєваМ.П. Музично-театральне життя // Історія української музики: У 6т. Т.4. І9І7 І94І. / Відпов. ред. Л.Ю.Пархоменко. Київ: Наукова думка, 1992. 616с.
4. БулкаЮ.П. Музична культура Західної України // Історія української музики: У 6т. Т.4. І9І7 І94І. / Відпов. ред. Л.О.Пархоменко. Київ: Наукова думка, 1992. С.545589.
5. ВагнерР.Избранные статьи. Москва: ОГИЗМУЗГИЗ, 1935. 109c.
6. ВахнянинН. Руський театр у Львові // Зоря. Львів. 1881. №20. С.244246; №21. С.255257; №22. С.272274.
7. ВеселовськийО. Ювілей українського театру // Діло (Львів). І9І4. №74. С.12.
8. ВолинськийА. Музична культура Галичини 60‑хроків XIXст. // Живі сторінки української музики. Київ: Наукова думка, І965. 199с.
9. ГозенпудА. Музыкальный театр в России. От истоков до Глинки / ГМИ. Ленинград: Почерк, 1959. 781с.
10. ДейО.І. Театр (ХVIIIст.) // Історія УРСР в восьми томах десяти частинах Т.2. Київ: Наукова думка, 1979. С.553555.
11. ДемочкоК.М. Мистецька Буковина: Нариси з минулого. Київ: Мистецтво, 1968. 175с.
12. ДудикевичБ.К., ВасютаМ.К., ДовальчакГ.І. Львів. Історія міст і сіл УРСР. Львівська область. Київ: Наукова думка, І968. 979с.
13. ЗагайкевичМ.П. Музичне життя Західної України другої половини XIXст. Київ: Наукова думка, 1960. 190с.
14. ЗагайкевичМ.П. Музично-драматичний театр // Історія української музики: У 6т. Т.2. Друга половина XIXст. / Відпов. ред. Т.П.Булат. Київ: Наукова думка, 1989. С.308346.
15. ЗагайкевичМ.П., ЛитвиноваО.У. Музичний театр // Історія української музики. Т.1. / Відпов. ред. М.М.Гордійчук Київ: Наукова думка, 1989. С.225283.
16. История западноевропейского театра / Общая ред. С.С.Микульский. (Т.І4), Г.Н.Бояджиев и др. (Т. 56), Д.Г.Образцова и Б.А.Смирнов (Т.78). Москва: Искусство. Т.І. 1956. С.751с.; Т.2. 1957. 906с.; Т.З. 1963. 688с.; Т.4. 1964. 667с.; Т.5. 1974. 639с.; Т.7. 1985. 536с.; Т.8. 1988. 932с.
17. ІвановаІ.Л., КукольГ.В., ЧеркашинаМ.Р. Історія опери. Західна Європа XVIIXIXстоліття: Навчальний посібник / За ред. М.Черкашиної. Київ: Заповіт, 1998. 384с.
18. ІсаєвичЯ. Братства і українська музична культура ХVІ ХVІІІст. // Українське музикознавство. Вип.6. Київ, 1971.
19. Історія заснування і розвитку русько-народного театру в Галичині. Коломия, 1904. 52с.
20. Історія Львова / Відпов. ред. В.В.Секретарюк. Київ: Наукова думка, 1984. 414с.
21. Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів / Упорядники У.Є.Єдлінська, Я.Д.Ісаєвич, О.А.Купчинський таін. / Відпов. ред. М.В.Брик. Київ: Наукова думка, І986. 421с.
22. Історія Львова. Короткий нарис / Відпов. ред. Є.К.Лазаренко. Львів: Видавництво Львівського університету, 1956. 293с.
23. Історія української музики: В 6т. Т. 14 / АН УРСР. Київ: Наукова думка, 19891992.
24. ЙосипенкоН. Из истории театра Западной Украины // Советская Украина (Киев). 1939. №11. С.1823; №12. С.1719.
25. КальбаВ. Реформа нашого театру // Діло (Львів). 1907. №224. С.45.
26. КарпякА. Флейтове мистецтво в музичній культурі Львова (ХІХХХст.): Автореф. дис. канд. мист. Київ, 2002. 20с.
27. КирчівР. Весняний паросток: До І00-річчя українського театру в Галичині // Жовтень (Львів). 1964. №4. С.9497.
28. КисільО. Український театр: Дослідження / Упорядник Олена Кисіль / Вступ. стаття М.Рильського. Ред. прим. і коментарі П.Перепелиці та Р.Пилипчука. Київ: Мистецтво, 1968. 257с.
29. КияновськаЛ. Стильова еволюція галицької музичної культури XIXXXст. Тернопіль: Астор,2 000. 339с.
30. КорнійЛ.П. Історія української музики: У 3ч. Київ Харків Нью-Йорк, 199619982001. Ч.1. 314с.; Ч.2. 387с.; Ч.3. 479с.
31. КорнійЛ.П. Українська шкільна драма і духовна музика XVII першої пол. XVIIIст. Київ, 1993. 184с.
32. КотлярМ.Ф. Галицька Русь у другій половині ХІV першій чверті ХVст. Київ, 1968. 143с.
33. Крип’якевичІ. Історичні походи по Львові. Львів: Просвіта, 1932. 38с.
34. КудрикБ. Огляд історії української церковної музики // Праці гр.-кат. богословської Академії у Львові. Т.І9. Львів: [б.в.], 1937. 141с.
35. ЛевицькийВ. Руський народний театр під управою тов. «Руська Бесіда» у Львові // Зоря. Львів. 1893. №9. С.56; №11. С.89.
36. ЛисенкоМ.В. Лист до рідних від 30 (18)травня 1869року // Лисенко