МИКОЛА РОСЛАВЕЦЬ - ТЕОРЕТИК І ПРАКТИК МУЗИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ

Краткое описание

ІНСТИТУТ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА, ФОЛЬКЛОРИСТИКИ
ТА ЕТНОЛОГІЇ ІМ. М.Т.РИЛЬСЬКОГО
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

На правах рукопису

КОМЕНДА ОЛЬГА ІВАНІВНА

УДК 78.072

МИКОЛА РОСЛАВЕЦЬ - ТЕОРЕТИК І ПРАКТИК
МУЗИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ

Спеціальність 17.00.03 Музичне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавс­тва

Науковий керівник -
доктор мистецтвознавства, професор
МУХА АНТОН ІВАНОВИЧ

Київ - 2004

ЗМІСТ
Вступ......4
1. Життєпис М.Рославця - виявлення передумов формування фенотипу композитора...................................................15
Þ 1.1. Становлення особистості.........................................................15
Þ 1.2. Харківський період життєдіяльності......................30
Þ 1.3.Час творчої зрілості...............................................................................34
Þ1.4. Підсумки пройденого шляху................................................................44
2. Риси творчої особистості М.Рославця........51
Þ 2.1. Психологічний, естетичний та художній ракурси фенотипу композитора.........................................................................................................51
Þ 2.2 Естетико-художні принципи митця.........................................71
Þ 2.3. Аналіз та оцінка критичної спадщини композитора ........84
3. Система синтетако­рду М.Рославця ............................99
Þ 3.1. Система синтетакорду в контексті музично-технологіч­них екпери- риментів 1-ї чверті ХХ ст.....................................99
Þ 3.2. Особливості ладо-тональної організації в системі синтетакорду...107
Þ 3.3. Еволюційний характер композиційної техніки митця ........114
4. Характерні ознаки музичного стилю М.Рославця..............125
Þ 4.1. Інтонаційна фоносфера як чинник унікаль­ності творчого доробку композитора..............................125
Þ 4.2. Особливості стильової еволюції ми­тця .............130
Þ 4.3. Основні етапи кристалізації авторського стилю...................139
Висновки......172
Список використаних дже­рел.........179

Додаток А...........190
Додаток Б........197
Додаток В........202

ВСТУП
Микола Андрійович Рославець (1881-1944) репрезентативна фігура му­зичної культури 1-ї пол. ХХ ст.: один із лідерів світового модернізму, пер­шопрохідник нового мистецтва”, велична і водночас трагічна постать. Його шлях хресна хода” музиканта-новатора” [138,5]. Його постать - парадоксально-суперечлива, як і доба (fin de siécle), що він її репрезентує. Втрата почуття стабільності, як реакція суспільства на численні потрясіння, інспірувала народження унікального типу митця новатора-академіста” [1,129], зумовивши антиномічну складність його творчої постаті.
Численні антитези супроводжували творче самовизначення композитора. Він загадковий багатоликий Янус”, ймовірно, тому сучасники сприй­мали його неоднозначно. Якщо Б.Асаф’єв відзначав чутливість і сміли­вість” [7,259] його почерку”; то С.Василенко був переконаний, що музика композитора − абсолютно непридатна для сприймання” [35,273]. Сам композитор, схильний, як і всі модерністи, до самотлумачення”, іменував себе організатором звуків” [30,14], пролетарем розумової праці” [105,137].
Творча діяльність Рославця багатогранна: композитор, критик, науко­вець, педагог. Композиторська спадщина митця включає чотири симфонії, дві кантати, шість симфонічних поем, два скрипкових концерти, балет, де­сять вокальних циклів, п’ять фортепіанних сонат, п’ять скрипкових сонат, дві віолончельні сонати, п’ять струнних квартетів, ряд ансамблів, мініатюр. Як науковець Рославець ­­ автор трьох масштабних теоретичних дослі­джень, як критик ­ близько тридцяти журнальних статей.
Ліризм і камерність є визначальними рисами творчої індивідуальності композитора. Вони - не стільки жанрові показники, скільки форми само­ідентифікації митця. Граничний емоціоналізм Рославця тісно пов’язаний з аналізом емоції, її контролем. Звідси - відчуття зображення емоції, а не її переживання, що справедливо відзначає М.Лобанова [80,5]. Мистецтво Ро­славця еквівалентне переломному характерові свого історичного часу, воно - внутрішньо антитетичне. Його сутність визначає змагання емоції й інте­лекту. В результаті виник феномен інтелектуалізованої емоції (матеріалізо­ваної ідеї). Романтична підсвідомість” Рославця (художній ідеал у роман­тизмі) поєднується з модерністською свідомістю” (технологія композиції сучасна). Такий синтез забезпечує унікальність творчого обличчя митця.
Одним із парадоксів феномену Рославця є те, що його знають за кордо­ном і майже не знають на батьківщині (композитор народився на Чернігів­щині, до першої світової війни часто приїжджав на батьківщину, в 1921-22 роках жив і працював у Харкові, творчі зв’язки з рідною землею підтриму­вав усе життя). Что за глупая овца, что не знает Рославца?” [37,6], ­- зім­провізував якось В.Маяковський, і вдалий каламбурчик” потрапив в істо­ріографію композитора, донедавна, здавалося, назавжди викресленого з іс­торії вітчизняної музики. Така несправедливість - наслідок ідеологічної політики сталінського режиму, з його фізичними і моральними розправами над формалістами”. Ставши черговою жертвою тоталітаризму, таланови­тий композитор-радикал відмовився від власних здобутків, одягнувши га­мівну сорочку музичного академізму” [138,5]. Відтоді ім’я Рославця ста­ранно викреслювалося з вітчизняної історії. Ще в 1984 р. радянська офі­ційна періодика інспірувала гучний скандал з приводу побіжного згаду­вання імені Рославця в монографії С.Хентової Шостакович” [64,126].
Процес відродження інтересу до творчості Рославця розпочався в Німеч­чині. В 1979 році Західнонімецьке радіо (Кельн) озвучило серію концертів з творів композитора під назвою Зустріч з Радянським Союзом”. Далі ініці­ативу перейняли інші західноєвропейські країни. В 1987 р. твори Рославця звучали на Фестивалі музики російського модернізму у Флоренції. В 1989 р. всі твори композитора, які знаходились на той час у фондах Централь­ного Державного Архіву Літератури і Мистецтва (тепер - Всеросійський Державний Архів Літератури і Мистецтва, далі ВДАЛіМ), виконувалися на Фестивалі музики модернізму в Парижі. В 1992 р. в Німеччині побачив світ CD з записами камерної музики митця.
В 1980-х процес відродження дійшов до СРСР. У Брянську (1986 р.) ві­олончеліст М.Бєлодубровський організував фестиваль, що з 1996 р. носить ім’я М.Рославця. Завдяки М.Лобановій у 1989 р. музика композитора про­звучала на фестивалі Спадщина”, одночасно відбулася лекція-концерт, присвячена творчості Рославця, в Московській організації СК СРСР. Тоді ж Т.Ґрінденко з оркестром Московської філармонії на фестивалі Москов­ська осінь” виконала Концерт для скрипки з оркестром №1 (дир. Ф.Глущенко), А.Лазарєв з Ансамблем солістів оркестру Великого театру СРСР записав квінтет Рославця Ноктюрн”. Реставрацію рукописів компо­зитора у ВДАЛіМ здійснив московський композитор О.Раскатов. Музика” видала ряд інструментальних творів композитора.
В 1990-х хвиля зацікавлення творчістю Рославця прийшла в Україну. В 1993 р. Н.Бабій-Очеретовська в Харківському Інституті мистецтв провела лекцію-концерт, присвячену творчості композитора. В 1996 р. харків’янин О.Ґрінберґ написав Рославець-каприччіо” для скрипки solo поки що єдиний, відомий сьогодні, меморіал” композитору. У 2001 р. в Луцьку (ВО НСКУ) лекцію-концерт до 120-річчя з дня народження композитора провела О.Коменда.
Перші спроби музикознавчого дослідження творчості М.Рославця були зроблені також в Німеччині. На початку 1960-х Д.Ґойови (Ґеттінгенський університет) відкрив рославціану” публікацією N.A.Roslavec, ein frűher Zwőlfton-komponist” [46]. Його робота не була спеціальною, оскільки про­водилась у рамках цілісного дослідження радянського музичного модерні­зму 1920-х, наслідком її стала праця Neue sowjetische Musik der 20er Jahre”, опуб-лікована у 1980 р. Про результати досліджень Д.Ґойови мо­жемо судити на ос-
нові ґрунтовного вивчення двох джерел. Перше − стаття Українські корені світового авангарду”, видана Науковим вісником НМАУ в 2001 р. В ній зустрічаємо майже дослівний переказ (з розгорнутими цитатами, на 3-4 сторінки) статті М.Рославця Н.А.Рославец о себе и своём творчестве” [105]. Відтак, сутність роботи зводиться до описово-ілюстративного озна­йомлення з творчою постаттю композитора. Звертає на себе увагу і повер­хневість су­джень автора. Зокрема, музика Рославця, на думку Ґойови, ін­тонаційною щільністю нагадує музику Веберна” [48,98], тоді як всебічний аналіз стилю композитора доводить протилежне (інтонаційна щільність” обох різ­ниться мірою інформаційно-смислової концентрації: звукова бага­тослів­ність Рославця суперечить лаконізму Веберна). Якщо прово­дити па­ралелі, то, очевидно, більш справедливим в даному контексті було б порів­няння з А.Шенбергом. Друге джерело − вступна стаття до виданого в Ні­меччині CD з камерною музикою композитора [44]. Будучи стислим твор­чим нарисом, вона в цілому відповідає вимогам жанру: дослідник тор­ка­ється різних сторін творчої індивідуальності композитора, пов’язуючи елементи творчої біографії з аналізом композиційної техніки і зауважен­нями стилістичного характеру. Проте при всій фаховості статті не можна не відзначити деяку хаотичність нотаткового викладу матеріалу і анау­кову сенсаційність” висловлювань дослідника. Зокрема, автор зловживає фразеологією газетного стилю, як, наприклад, всебічна ворожість автори­тетів”, джерела опрацьованого невігластва”, звертається до невиправда­ного красномовства (доля його музики була і абсурдно політичною і полі­тично абсурдною”), ставить риторичні питання на зразок: Чи композитор він взагалі?”
У 1986 р. молодий німецький дослідник А.Веркмайєр під керівництвом К.Дальхауза написав працю монографічного характеру Про композитор­ську спадкоємність Скрябіна: Микола Рославець”. Сама назва дослідження Веркмайєра ставить під сумнів результативність проведеної роботи: акце­нтуються аспекти стильової спадкоємності, відтак питання сти­льової самобутності композитора залишається відкритим.
У 1980-х рр. дослідження творчості Рославця розпочинається в СРСР. Першою ластівкою стала дипломна робота А.Пучиної про Скрипковий концерт М.Рославця №1 (1981 р.), написана в Московській консерваторії під керівництвом Е.Денисова (відмінний фаховий рівень роботи не допов­нюється, однак, необхідною повнотою і цілісністю дослідження про­блеми). З кінця 1980-х творчістю Рославця зацікавились Ю.Холопов, М.Лобанова, А.Гладишева, М.Бєлодубровський. Їхні публікації з’явились у тогочасній московській музичній періодиці.
У двох статтях Ю.Холопова [138;141] розглядається сутність новітньої композиційної техніки Рославця - системи синтетакорду, її специфіка, по­дається приклад гармонічного аналізу Фортепіанної сонати №1. Конспек­тивно описуючи основи музично-теоретичної системи композитора з точки зору їх відповідності загальноприйнятим положенням класичної гармонії, Ю.Холопов не розглядає її характерні особли­вості (типи синтетакордів, властивості тонально-гармонічного руху сис­теми, прикмети акордики) детально. До того ж, дослідник випускає з поля зору два важливі аспекти: 1) питання практичного функціонування системи та її впливу на стиль композитора; 2) проблематику внутрішньої еволюції ком­позиційної техніки Рославця. Побіжно торкаючись життєпису компози­тора, Ю.Холопов старанно оминає пробле-му українства М.Рославця; роз­глядаючи фортепіанний стиль митця, акцентує виконавські аспекти. Част­ково перегукуючись з Ю.Холоповим, відомі теоретичні положення наво­дить дослідниця А.Гладишева у статті Гармонический язык Н.А.Рославца в контексте эволюции гармонии нач. ХХ века” (в 1986 р. вона була прочи­тана як доповідь на науково-теоретичній конференції в Горькому) [43]. Ву­зько окреслюючи тему, Гладишева, тим не менше, приділяє

значну увагу проблемі історичної еволюції гармонічної мови в цілому, внаслідок чого внесок Рос­лавця виявляється нею лише в загальних рисах.
М.Лобанова, звертаючись до кола питань естетико-стильового спряму­вання, зосереджує увагу на композиторській творчості Рославця [80-84,86-87]. Її справедливі зауваження, однак, через брак глибини проникнення в проблему, не ведуть до очікуваних наукових узагальнень. А саме: відзна­чаючи риси неокласицизму і конструктивізму в творчості композитора, до­слідниця не розглядає питання рославецького символізму. Вона не враховує також специфічно переломний характер феномену творчої спадщини митця, модерністські константи якого нерозривно пов’язані з романтич­ною ґенезою. Всі художні здобутки Рославця переважно висвітлюються Лобановою як чинники загально-естетичного спрямування, поза настійною необхідністю їх лексично-стильової конкретизації. До того ж, подібна констатація позбавлена необхідних логічної системності та еволюційної послідовності. Дві статті М.Бєлодубровського [12-13] варто розглядати як належні до жа­нру популяризаторського есе, що не має нічого спільного з науковим дослі­дженням. Описовість історіографічного плану поєднується в них із розгор­нутими поетично-художніми відступами-вставками.
В українському музикознавстві тема так само не здобула належного ви­світлення. Єдина робота - стаття харків’янки Н.Бабій-Очеретовської Про романтичне в композиторській концепції М.Рославця” [9], що готувалась як доповідь на симпозіум музикознавців Шуберт и шубертианство” в 1994 р. При всій серйозності окресленої проблеми (стаття швидше ставить її, ніж вирішує), дослідниця торкається лише одного із можливих аспектів ви­вчення теми.
Таким чином, по-перше, констатуючи вступний етап вивчення творчого фе-номену М.Рославця, необхідно відзначити, що дослідження проблеми має бути здійснено у повноті всіх аспектів творчої діяльності митця, а саме: епоха,
естетика, техніка, стиль. По-друге, необхідно окремо розглянути пи­тання причетності М.Рославця до України, адже воно торкається проблеми інтег­раційних зв’язків українського мистецтва із світовим (російським в тому числі). По-третє, необхідно системно окреслити основні ознаки і етапи му­зич­ного модернізму, що як цілісне явище в музикознавстві ­все ще зали­шається сферою terra incognita”: дається взнаки специфічна відірваність музикознавства від суміжних наук (літературознавства, напри­клад), де схожі проблеми вирішуються порівняно успішно [111,128]. Пере­живши тривалий період ідеологічного табу, мистецтво модернізму повер­тається в культурний простір пострадянських країн. Разом з ним поверта­ється в музичну культуру спадщина М.Рославця. Те й інше давно чекає об’єктивного погляду дослідника.
Актуальність теми. Сьогодні, через півстоліття після завершення епохи модернізму, музикознавство намагається робити перші кроки у справі його цілісного, як єдиної культуротворчої парадигми, дослідження. Творча ін­дивідуальність і творча спадщина М.Рославця виступають типологічно-ха­рактерними взірцями теоретичного та практичного виявлення модернізму. Будучи породженням модернізму, вони віддзеркалюють його сутнісні складнощі, крайнощі, суперечності. Таким чином, усебічне дослідження творчості Рославця - шлях до етапно-ґрунтовного вивчення феномену му­зичного модернізму (до того ж, у його радянському варіанті). Дослідження зв’язків Рославця з Україною це, з одного боку, введення в науковий обіг безцінного матеріалу з історії української музики, з іншого - спроба осми­слення критеріїв національного в творчості. Цим визначається доцільність і необхід­ність здійснення дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науково-дослідницькими програмами ІМФЕ ім. М.Т.Рильського, що передбачають ґрунтовне вивчення інтеграційних про­цесів українського мистецтва у світовому контексті та дослідження історії українсь-кого музичного мистецтва з позицій сучасності (зокрема, з роботою над упорядкуванням матеріалів для Енциклопедії української музики та ін.).
Мету дослідження складають два аспекти. Перший - полягає у повноті різнобічного виявлення самобутності творчої спадщини М.Рославця, тому що жодна з існуючих робіт на дану тему не розглядає творчий феномен композитора з належною повнотою, врахуван­ням рівноважливості усіх його проявів, а саме: музично-громадської діяль­ності митця, публіцистики, наукової праці та художньої практики. Дове­дення самобутності творчої спадщини Рославця має стати одним із спосо­бів підтвердження її художньої цінності, оскільки, будучи ще за життя композитора предметом гарячих дискусій, вона не отримала належного ви­знання й тепер (виняток складає вузьке коло фахівців). Другий аспект сто­сується виявлення в творчості композитора як загально-естетичних, так і специфічно-музичних ознак модернізму (жодна з існуючих робіт не пере­слідує такої мети).
Мета дисертаційної роботи передбачає вирішення таких задач:
- осмислити творчу постать Рославця у співвіднесенні з відповідною музично-історичною добою, зосереджуючи увагу на висвіт­ленні питання зв’язків композитора з Україною (останнє у повноті не розглядалось ніколи);
- з’ясувати характерні риси художньо-естетичної індивіду­альності та основні властивості фенотипу митця (задача цілісного висвітлення ставиться вперше);
- ствердити універсальну мобільність системи синтетакорду, а саме: розкрити її характерні особливості, ознаки внутрішньої еволюції, за­сади практичного функціонування, міру впливу на стиль компо­зитора в цілому (окремих питань частково торкався Ю.Холопов, окремі − не розглядались ніким);
- довести стильову ориґінальність ком­позиторської творчості митця: окреслити конкретні лексичні прояви музи­чного символізму і конструктивізму, показово-логічну систему стильової еволюції композитора, вплив романтичного коріння на характер стильових констант митця (деякі з цих питань ставилися М.Лобановою, але рівень їх розпрацювання уявляється нам недостатнім).
Об’єктом дослідження дисертації є творчість М.Рославця, розглянута у багатоманітності її науково-теоретичних та художньо-практичних аспектів. Предмет дослідження − риси модернізму у творчості композитора.
Методологічною основою даного дослідження є комплексна взаємодія системного та істори­чного підходів, застосування методів аналізу й синтезу, індукції та дедукції, абстрагування й формалізації. Таке поєднання різнобічних підходів та методів уявляється найбільш доцільним для досліджень даного типу. Вихідними для роботи стали методологічні положення інтонаційності музичного мистецтва Б.Асаф’єва [5], музично-стильового аналізу М.Михайлова [96], цілісного аналізу музичного твору М.Тараканова [132], Н.Горюхіної [52-53], теоретичних досліджень гармонії ХХ ст. Ю.Холопова [137-140,142-143], психологічних засад процесу композиторської творчості А.Мухи [101], спирання на досвід С.Скребкова [131], В.Бобровського [26], В.Медушевського [94-95], К.Леонгарда [77], Ю.Борєва [27-28], М.Блінової [21], М.Моклиці [98], О.Маркової [91-92], Н.Очеретовської [110].
Наукова новизна одержаних результатів. У даній роботі творчість М.Рославця вперше розглядається різнобічно, з урахуванням осно­вних аспектів дослідження монографічного типу. В ній вперше виявляються життєві передумови формування фенотипу композитора-модерніста, визнача­ються стосунки складових дихотомії Рославець - Україна”, доводиться стилістично-переломне значення харківського періоду творчої біографії митця (в напрямку руху до музичного конструктивізму), обґрунтовується нонконформізм Рославця стосовно прийняття ним марксистської доктрини, досліджуються психологічний, естетичний та художній ракурси фе­нотипу композитора з точки зору втілення сутнісних ознак модернізму, стверджується унікальність і універсальність системи синтетакорду та вла­стивий їй системно-еволюційний та іс-
торично-еволюційний характер, ви­будовується цілісна стильова платформа митця, виявляються чіткі стильові ознаки музичного символізму і музичного конструктивізму.
Обґрунтованість і достовірність запропонованих наукових положень і отриманих висновків дисертаційного дослідження забезпечується їх спи­ранням на досягнення сучасного теоретичного та історичного музикознавс­тва та доводиться їх різнорівневою практичною апробацією.
Основні положення дисертації доповнюють знання про музичне мистец­тво першої половини ХХ ст. в галузях музичної історії, теорії, естетики, психології. Вони є кроком до системно-цілісного багатоаспектного дослі­дження музичного модернізму, а також побудови стильових теорій музич­ного символізму і музичного конструктивізму.
Практичне значення отриманих результатів. Наукові положення і висно­вки дисертаційної роботи можуть бути корисними для подальшого дослі­дження мистецтва музичного модернізму, побудови цілісних стильових те­орій музичного символізму і музичного конструктивізму, вивчення місця України (як формуючого осередку і потужного імпульсу) у процесах стано­влення і розвитку модернізму в Європі. Результати дослідження можуть бути використані в учбових курсах теорії, гармонії, історії, естетики, психології музики спеціальних на­вчальних закладів музичної освіти II-IV рівнів акредитації.
Апробація результатів дисертації здійснена у формі доповідей на нау­ково-практичних конференціях: 1)Молоді музикознавці України” - Київ, березень 2001 р.; 2)Україна на межі тисячоліть” - Київ, квітень 2001 р.; 3)Україна - слов’янський світ - європейський культурний простір” - Київ, травень 2001 р. Дисертація була обговорена на засіданнях відділу му­зикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАНУ і рекомендована до захисту.
Основні положення дисертації відображені у статтях, опублікованих у збірниках, затверджених ВАК України:
1. Коменда О. П’ять прелюдій О.Скрябіна ор. 74 і п’ять харківських” прелюдій М.Рославця: до питання традицій і новаторства ладо-гармонічної мови // Наукові записки. Мистецтвознавство. Тернопільський педунівер­ситет ім. В.Гнатюка. №2 (3). 1999. С. 45-52.
2. Коменда О. М.Рославець і А.Шенберг: спроба фенотипологічних па­ралелей в ракурсі художньо-естетичних передумов становлення серійності // Київське музикознавство. В.8. 2002. С. 80-90.
3. Коменда О. Риси стилю творчості М.Рославця // Матеріали до українського мистецтвознавства (на пошану А.І.Мухи). Збірник наукових праць. Інститут мистецтвознавства, фольклористики иа етнології ім. М.Т.Рильського НАНУ. В.3. 2003. С.42-48.
4. Коменда О. Микола Рославець (1881-1944): початок творчого шляху в історико-культурному контексті доби // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Історичні науки. №3. 2000. С. 184-188.

5. Коменда О. Микола Рославець у контексті української культури // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку наукові записки РДГУ. Т.9 2004. С. 37-54.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Результати дослідження творчості М.А.Рославця в руслі виявлення теоретичних і практичних аспектів втілення загально-естетичних та специфічно-музичних ознак модернізму, ведуть до такого, генерального з точки зору мети й задач дисертаційної роботи, висновку.
Один із першопрохідників нового мистецтва Микола Андрійович Рославець репрезентативно-показова фігура східно-європейського музичного модернізму 1-ї пол. ХХ ст. Це доводиться, по-перше, орґанічним вписуванням постаті митця, його наукових та творчих здобутків у панораму культурно-мистецьких процесів східно-європейського модернізму 1-ї пол. ХХ ст.; по-друге, вирізненням типологічно-характерних проявів модернізму у властивостях його творчої особистості (це змушує увести в дослідження поняття фенотипу) та результатах багатогранної діяльності.
Дослідження творчої постаті М.Рославця в історичному ракурсі дозволило з’ясувати життєві передумови становлення особистості композитора-модерніста. Сюди належать такі:
v Рання і почасти вимушена відірваність М.Рославця від орґанічного для нього українського культурного ґрунту (переїзд до Москви і виховання в руслі російської культурної традиції).
v Тісні творчі контакти композитора з радикалами російського модернізму футуристами (бубновалетівці”, гілейці” та ін.).
v Дворічне (1921-22) перебування М.Рославця в Харкові визнаному в той час аванпості конструктивізму.
v Робота в АСМ, що, передбачаючи знайомство композитора з найновішими зразками західно-європейського музичного модернізму, тривала від 1924 р. аж до офіційної заборони діяльності організації (1932 р.).

v Праця М.Рославця як музичного критика, публіциста, в т.ч. як редактора і дописувача Музичної культури”, а також його багаторічна полеміка з пролетарськими музикантами (представниками мистецтва соціального замовлення), що реалізувала притаманну модерністам потребу самопояснення.
Вказані історико-культурні обставини творчої долі М.Рославця (суспільного й особистого порядку) стимулювали зародження й розвиток фенотипологічних ознак модерніста у творчій індивідуальності митця.
Дослідження художньої особистості М.Рославця на предмет відповідності світоглядним установкам модернізму здійснене в роботі шляхом різнобічного (триракурсного) вивчення творчого фенотипу композитора. Його результати такі:
v Психологічний ракурс фенотипу М.Рославця (змодельований шляхом розглядування поведінкових реакцій композитора, описаних його сучасниками, з точки зору психологічних теорій К.Леонґарда, К.Юнґа, М.Блінової) результат комбінаторної взаємодії психологічних властивостей збудливого типу, розумового підтипу та батьківської парціальності. Поєднання у психологічній індивідуальності М.Рославця (за К.Юнґом) сенсорного та розумового типів обумовило формування його художньої особистості в руслі властивого модернізму змішування радикального новаторства й академізму, породивши засадничо-характерну антиномічність творчої постаті митця.
v Естетичний ракурс фенотипу композитора є індивідуальним різновидом симбіозу головних естетичних установок модернізму: складності, західництва, індивідуалізму, формалізму, антифольклоризму та ін.

v Художній ракурс фенотипу М.Рославця визначається яскраво вираженим домінуванням двох типів художньої проблематики (визначальних для модернізму) філософського та соціально-філософського.
v Еволюція естетико-художніх принципів М.Рославця в цілому збігається з історико-еволюційною послідовністю зміни тенденцій і напрямків музичного модернізму 1-ї пол. ХХ ст. (символізм→ футуризм → неокласицизм → конструктивізм).
Вирізнення вищенаведених властивостей творчої особистості М.Рославця підтвердило справедливість розглядування його мистецької індивідуальності з позиції відповідності психологічним, естетичним та художнім установкам модернізму.
Дослідження системи синтетакорду М.Рославця в контексті сучасних їй ладо-тональних експериментів (Ф.Кляйн, Г.Аймерт, Ю.Ґолишев, Й.Ґауер та ін.) передбачило різнобічне висвітлення характерних особливостей ладо-тональної організації митця в умовах еволюції авторської системи. До них належать такі:
v Нерегламентованість кількісно-якісного складу синтетакордів, переважна більшість яких несиметрична за будовою.
v Постійно здійснювана інваріантна повторність елементів системи, що забезпечує замкненість часових і розімкненість просторових параметрів композицій митця.
v Взаємозалежність в рамках системи швидкості гармонічного руху та рівня гармонічної оригінальності.
v Вертикально-горизонтальна (діагональна) природа центрального елементу системи.
v Поступовий перехід у викладі синтетакордів від акордовості до лінійності.

v Неухильне (протягом еволюційного періоду) збільшення кількісного складу синтетакордів (5→12 звуків) та кількості вживаних неакордових звуків.
Вивчення закономірностей ладо-тонального мислення в системі синтетакорду М.Рославця, виявляючи актуальність та унікальність даної системи як наукової теорії, підтвердило її, доведену композиторською практикою, універсальність та життєздатність.
Проведення ґрунтовного аналізу збереженої частини композиторської спадщини М.Рославця дало можливість зробити певні узагальнення й висновки стосовно індивідуальних особливостей авторського стилю в цілому та етапів його еволюції у співвідношенні до епохальної культуротворчої парадигми ХХ ст. модернізму. Основні з них полягагають у наступному:
v М.Рославець романтичний антиромантик” (романтизований модерніст). Дві іпостасі творчої індивідуальності митця Майстер” і Поет” намагаючись побороти одна одну, інспірували своєрідний творчий фенотип, заснований на синтезі розуму й серця”. Таким чином, очевидно, проявила себе спадкоємність новатора-академіста у відношенні минулої епохи (до речі, між модернізмом і романтизмом, насправді багато більше спільного, ніж значилось у деклараціях нового мистецтва, що рішуче відмежовувало себе від найближчого минулого, тому, на нашу думку, і в цьому випадку творчий фенотип Рославця швидше закономірність, ніж випадковість).
v Найориґінальнішою складовою музичного стилю М.Рославця, підтверджуючи небезпідставність модерністського самодекларування композитора, стала його синтетакордова гармонія, що не вплинула кардинально на інші засоби виразності (саме тому митцю так і не вдалось подолати симптом перехідності).

v Музичний символізм М.Рославця, як результат застосування в композиторській практиці законів музичної риторики, виявився на рівнях тематичному (формульність) та драматургічному (сюжетність). Творчість композитора 1910-х рр.. показова з точки зору якомога більш повної ілюстрації проявів музичного символізму в жанрах непрограмної інструментальної музики.
v Музичний конструктивізм М.Рославця відзначений високим рівнем концентрації музичного змісту, з її тяжінням до графічності письма, композиційної симетрії, нетематичності розділів форми. На мікрорівні формування тематизму він проявився функціонуванням комплексу інтонем інтенсивних, екстенсивних, мішаних.
Вищезазначені положення, підтверджуючи гіпотезу ориґінальності авторського стилю М.Рославця, доводять неперехідну музикознавчу і художню цінність спадщини композитора (ознаки перехідності стилю, зафіксовані аналізом, ніяк не применшують рівня його самобутності, навпаки виявляють його орґанічність, природність; вони також ніяк не можуть бути арґументом для дискусії навколо проблеми міри вписуваності авторського стилю М.Рославця у модернізм). Переконливим видається й те, що, незважаючи на штучне переривання традиції, ідеї М.Рославця не зникли з арени світового мистецтва. Як орґанічні для мистецтва ХХ ст., вони щедро проросли у постмодернізмі. Свідчення тому - скрипкові сонати Е.Денисова, з їх опорою на мікротематизм, сонористичні ефекти П’яти етюдів для арфи, контрабаса і ударних С.Губайдуліної, інтертекстуальна постлюдійність симфоній В.Сильвестрова, зрештою теоретичні знахідки і композиторська творчість О.Мессіана.
Окреслені в порядку появи основні положення і висновки дисертації ілюструють справедливість рівноважливого (з точки зору предмета дослідження) трактування здобутків М.Рославця як теоретика і практика. Очевидно,
саме такий підхід виявляє особливу синтетичну якість творчої фігури митця, для якого теорія невід’ємна від практики і навпаки. Йдеться не тільки про надзвичайно цінні з точки зору сучасної музичної науки праці (рукописи) композитора, що торкаються теоретичних, естетичних, методологічних, врешті, навіть музично-психологічних проблем, але і про музично-критичні статті, які і сьогодні зберігають свою історичну та художню вартість. Разом із тим, теорія і практика творчого самовиявлення митця це не стільки формальний розподіл діяльності на науково-критичну та композиторську з позиції визначення пріоритетів, скільки, насамперед, сутнісно-смислове наповнення і структурування будь-якої ділянки цієї праці. Безперечно, лише такий підхід забезпечує можливість адекватного розуміння всеохопної концепції синтетизму М.Рославця в усій її глибині, довершеності й красі.
Окрему увагу в дисертації приділено проблемі ролі і значення творчої постаті М.Рославця в контексті української культури. Робота над нею привела до таких (локального характеру) висновків:
v Інформація про існування понад тридцятьох представників роду Рославців в Чернігівській губернії, надана Чернігівським Держархівом, свідчить про його укоріненість у Чернігівській землі.
v Ґрунтовний аналіз україністики композитора доводить існування у М.Рославця постійної зацікавленості українським музичним мистецтвом, виказує піклування митця про належний рівень його розвитку (рівнозначно переконливими є як вибір тем, так і виважена об’єктивність оцінок автора).
v Діяльність М.Рославця харківського періоду (1921-22), що логічно вписується в історію української музики 1-ї чверті ХХ ст. (Музичний Інститут, Молода філармонія”, Театр”), розширює і доповнює існуючі уявлення про маловивчені нині сторінки цієї історії,

дозволяючи виразніше окреслити панораму становлення і розвитку українського музичного модернізму.
Відтак, відзначаючи безпосереднє відношення М.Рославця до процесів розвитку українського музичного мистецтва 1-ї чверті ХХ ст., справедливо поставити ім’я композитора поряд з іменами тих модерністів світового значення (О.Архипенко, Ю.Ґолишев, В.Кандинський, К.Малевич, брати Бурлюки та ін.), творчі досягнення яких мають українське коріння.
Не претендуючи на абсолютну вичерпність висвітлення поставленої теми, дана робота відкриває перед українським музикознавством низку нових дослідницьких горизонтів. Зокрема, запропоновані наукові положення і висновки дисертації можуть бути корисними для подальшого дослідження феномена музичного модернізму, побудови цілісних стильових теорій музичного символізму і музичного конструктивізму, вивчення ролі України (як формуючого осередку і потужного імпульсу) у процесах становлення і розвитку музичного модернізму в Європі. Можна сподіватись також, що дана робота допоможе у справі впровадження творчості композитора в активну концертну практику.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Авраамов Арс. Дружественное открытое письмо композитору Н.Рославцу // Музыка. - 1915. - №215. - С. 129.
2. Алексеев Вас. Концерт из произведений Н.А.Рославца // Музыкальная Новь. - 1924. - №4. - С. 27-28.
3. Альшванг А. Жизнь и творчество А.Н.Скрябина // А.Н.Скрябин: Сборник статей. - М.: Сов. комп., 1973. - С. 61-159.
4. Аркас М. Історія України-Русі.- К.: Вища школа, 1991. - 395 с.
5. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс: В 2 кн. - М.: Музыка. Ленингр. отд., 1971. - Кн. 2. Интонация. - 355 с.
6. Асафьев Б. Пиковая дама” // Асафьев Б. О музыке Чайковского. - Л.: Музыка, 1972. - С. 327-361.
7. Асафьев Б. Русская музыка ХІХ и начала ХХ века. - Л. : Музыка, 1979. - 328 с.
8. Асенков В. Запись на полях // Музыкальная культура. - 1924. - №1. - С.52-54.
9. Бабій-Очеретовська Н. Про романтичне в композиторській концепції М.Рославця // Шуберт и шубертианство: Сборник материалов научного музыковедческого симпозиума. - Харьков. - 1994. - С. 108-112.
10. Белый А. Между двух революций. - М.: Худ. литература, 1990. - 666 с.
11. Белый В. Левая” фраза о музыкальной реакции. По поводу статьи Н.Рославца Назад к Бетховену” // Музыкальное образование . - 1928. - №1. - С. 19-21.
12. Белодубровский М. Взглянём озарёнными глазами // Музыкальная жизнь. - 1989. - №20. - С.8-9.
13. Белодубровский М. Наш земляк // Советская музыка. - 1989. - №5. - С.104-109.

14. Беляев В. Музыкальные выставки // Музыкальная культура. - 1924. - №1. - С. 63-64.
15. Беляев В. Узбекский музыкальный театр в Москве // Советская музыка. - 1937. - №6. - С. 15-19.
16. Белякаева-Казанская Л. Эхо серебрянного века. - С.-Петербург: Канон, 1999. - 304 с.
17. Бердяев Н. Самопознание. - М.: Эксмо-Пресс - Харьков: Фолио, 1998. - 620 с.
18. Бердяев Н. Философия свободы; Смысл творчества. - М.: Правда, 1989. - 607 с.
19. Бершадская Т. Лекции по гармонии. - Л.: Музыка, 1985. - 238 с.
20. Blanchot M. Le secret du Golem Nouvelle” // Revue Franqaire. - 1955. - №29. - S. 862-877.
21. Блинова М. Музыкальное творчество и закономерности высшей нервной деятельности. - Л.: Музыка, 1974. - 143 с.
22. Блок А. Вл. Соловьёв и наши дни // Блок А. Собрание сочинений: В 6 т. - Т. 4: Очерки, статьи, речи 1905-1921. - Л.: Худ. литература. - 1982. - С. 394-399.
23. Блок А. Записные книжки. 1901-1920. - М.: Худ. литература, 1965. - 663 с.
24. Блок А. Об искусстве. - М.: Искусство, 1980. - 503 с.
25. Блок А. О современном состоянии русского символизма // Блок А. Собрание сочинений: В 6-ти т. - Т.4: Очерки, статьи, речи 1905 - 1921. - Л.: Худ. литература, 1982. - C. 141-151.
26. Бобровский В. О переменности функций музыкальной формы. - М.: Музыка, 1970. - 227 с.
27. Борев Ю. Художественные направления в искусстве ХХ века. Борьба реализма и модернизма. - К.: Мистецтво, 1986. - 131 с.
28. Борев Ю. Эстетика. 4-е изд. - М.: Изд. полит. литературы. - 1988. - 495 с.
29. Браудо Е. Авторский вечер Н.Рославца // Известия. - 1926. - 17.02.
30. Браудо Евг. Организатор звуков. Н.А.Рославец // Вестник работников искусств. - 1925. - №2. - С.14.
31. Браудо Е. Московское трио // Музыкальная культура. - 1924. - №3. - С. 240-241.
32. Бурлюк Д. Фрагменти зі спогадів футуриста (за сорок років, 1890-1930) // Український авангард 1910-1930-х років. - К.: Мистецтво, 1996. - (післямова).
33. Busoni F. Neue Klassizitat // Frankfurter Zeitung. - 1920. - 7 Februar.
34. Варунц В. Музыкальный неокласицизм. - М.: Музыка, 1988. - 80 с.
35. Василенко С. Воспоминания. - М.: Советский композитор, 1979. - 375 с.
36. ВДАЛіМ, ф. 2569, оп. 1, од. зб. 72, С. 22.
37. ВДАЛіМ, ф. 2569, оп. 1, од. зб. 99а, С. 6.
38. Версилов А. АСМ // Музыкальная культура. - 1924. - №1. - С. 66.
39. Виеру Н. Скрябин и тенденции современного искусства // А.Н.Скрябин: Сборник статей. - М.: Сов. комп., - 1973. - С. 320-343.
40. В.Маяковский в воспоминаниях современников. - М.: Худ. литература, 1963. - 729 с.
41. Ганслик Э. О музыкально-прекрасном // Музыкальная эстетика Германии ХІХ века В 2-х тт. - Т.2.- М.: Музыка, 1983.- С.287-323.
42. Гёте И.В. Статьи и мысли об искусстве. - Л.: Худ. литература, 1936. - 397 c.
43. Гладышева А. Гармонический язык Н.А.Рославца в контексте эволюции гармонии нач. ХХ века // Проблемы историзма и современные методы исследования в искусствоведении и музыкознании. - Тез. доклад к научно-теоретической конференции. - Горьк. консерв. - Горький. - 1986. - С. 152-153.
44. Gojowy D. Introductory article to CD // Nicolaj Roslavets (1881-1944). The Chamber Music. - LDC 288 047. - Germany. - 1992.
45. Gojowy D. Muzyczny futuryzm w Rosji // Ruch Musyczny. - 1985. - №20. - S. 7-8.
46. Gojowy D. N.A. Roslavec, ein frűher Zwőlfton-Komponist // Music-forschung. - XXII. - 1969.
47. Gojovy D. The article of N.Roslavets // The New Grove Dictionary of Music and Musicians. - Еdited by Stanley Sadie: In twenty volumes. - V. 16. - 1980. - Р. 208-209.
48. Ґойови Д. Українські корені світового авангарду // Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. - В.17: Українська тема у світовій культурі. - К. - 2001. - С. 82-110.
49. Goląb M. Dodekafonia.- Pomorze: Bydgoszcz. - 1987. - 82 s.
50. Helman Z. Strukturalism interwalowy w technice kompozytorskiej XX wieku // Muzyka. - 1975. - №2. - S. 33-46.
51. Горбачов Д. Вступна стаття // Український авангард 1910-1930-х років. - К.: Мистецтво, 1996. - С. 3-10.
52. Горюхина Н. Музыкальное становление. Методика анализа // Музыкальное мышление: проблемы анализа и моделирования: Сборник научных трудов. - К.: - 1988. - С. 3-10.
53. Горюхина Н. Очерки по вопросам музыкального стиля и формы. - К.: Музична Україна, 1985. - 112 с.
54. Григорьева Г. Стилевые проблемы русской советской музыки второй половины ХХ века . - М.: Сов. композитор, 1989. - 204 с.
55. Гуляницкая Н. Введение в современную гармонию. - М.: Музыка, 1984. - 256 с.
56. Дернова В. Гармония Скрябина // А.Н.Скрябин: Сборник статей. - М.: Сов. комп., 1973. - С. 344-383.
57. Диалектик. О реакционном и прогрессивном в музыке // Музыкальная культура. - 1924. - №1. - С. 45-51.
58. Диалектик. По поводу (Пролетариат и утончённость). - Музыкальная культура. - 1924. - №2. - С. 147-148.
59. Дорошенко Д. Нарис історії України: В 2-х т. -Т.2. - К.: Глобус, 1991. - 350 с.
60. ДЦММК ім. М.Глінки, ф. 373. С. 11-25.
61. Ермилова Е. Теория и образный мир русского символизма. - М.: Наука, 1989. - 176 с.
62. Жирмунский В. Преодолевшие символизм // Теория литературы, Поэтика, Стилистика, - Л.: Наука, 1977. - С. 11-112.
63. Житомирский Д. К истории современности // Советская музыка. 1940. - №9. - С. 31-48.
64. Журналист. Вопреки исторической реальности // Советская музыка. - 1984. - №11. - С. 126.
65. Ингарден Р. Исследования по эстетике. - М.: Иностр. литература, 1962. - 572 с.
66. История современной отечественной музыки: В.1 (1917-1941) / Под редакцией М.Тараканова. - М.: Музыка, 1995. - 479 с.
67. История эстетической мысли: В 6 т. - Т.4. - М.: Искусство, 1987. - 724 с.
68. Калтат Л. О подлинно-буржуазной идеологии гр. Рославца // Музыкальное образование: Сборник по педагогическим, научным и общественным вопросам. - М.: Изд. Московской консерватории. - 1926. - С. 32-43.
69. Каратыгин В. Избранные статьи. - М.: Музыка, 1965. - 352 с.
70. Кониский Г. История Русов или малой России. - К.: Дзвин, 1991. - 310 с.
71. Концерты АСМ в сезоне 1927-28 г. // Современная музыка. - 1927. ‑ №31. - С.178.

72. Кон Ю. Вопросы анализа современной музыки. Статьи и исследования. Л.: Сов. композитор. - 1982. - 150 с.
73. La-si bem. Нотографические заметки. Cергей Прокофьев. Пятая соната для фортепиано // К новым берегам. - 1923.- №3. - С.67.
74. La-siь. Симфонический концерт под управлением Клемперера // Музыкальная культура. - 1924. - №3. - С. 244.
75. La-siь. Танеевский цикл. Концерты Опера // Музыкальная культура. - 1924. - №3. - С. 240.
76. Левая Т. Русская музыка начала ХХ века в художественном контексте эпохи - М.: Музыка, 1991. - 164 с.
77. Леонгард К. Акцентуированные личности. - К.: Вища школа”, 1989. - 374 с.
78. Ливанова Т. Вступительная статья // Василенко С. Воспоминания. М.: Сов. композитор, 1979. - С. 3-27.
79. Л. Н.А.Рославец // Современная музыка. - 1924 - №3. - С. 33-36.
80. Лобанова М. Вступительная статья к изданию: Н.Рославец. Избранные камерные сочинения. - М.: Музыка. - 1991. - С. 3-7.
81. Лобанова М. Вступительная статья к изданию: Н.Рославец. Первый концерт для скрипки с оркестром. - М.: Советский композитор. - 1990. - С. 3-4.
82. Лобанова М. Вступительная статья к изданию: Н.Рославец. Произведения для скрипки и фортепиано. - М.: Музыка.- 1991. - С. 3-4.
83. Лобанова М. Забытые страницы. Н.А. Рославец. Творчество и судьба // Советская музыка. - 1989. - №5. - С. 96-103.
84. Lobanova M. L'eredita di N.A. Roslavec nel campo della teoria musicale // Musica Realta. - 1983. - №12. - S. 16-18.
85. Лобанова М. Музыкальный стиль и жанр. История и современность. - М.: Сов. композитор. - 1990. - 312 с.

86. Лобанова М. Найденные рукописи Н.Рославца // Советская музыка. - 1989. - №10. - С. 32.
87. Лобанова М. О наследии и научной добросовестности // Советская музыка. - 1990. - №10. - С. 113-115.
88. Лосев А. Диалектика художественной формы // Лосев А. Форма - Стиль - Выражение. - М.: Мысль, 1995. - С. 5-296.
89. Лукьянов В. Критика основных направлений современной буржуазной философии музыки. - Л.: Музыка, 1978. - 62 с.
90. Mallarme S. Euvres comple’tes (L’enquete de J.Huret). - 1956. - 984 s.
91. Маркова Е. Введение в историческое музыкознание. Вопросы методологии и методы исследования. - Одесса: Астропринт.- 1998. - 52 с.
92. Маркова Е. Интонационность музыкального искусства. - К.: Музична Україна, 1990. - 183 с.
93. Медведев П. Учёный сальеризм (о формальном (морфологическом) методе) // Бахтин М. (Под маской). Фрейдизм. Формальный метод в литературоведении. Марксизм и философия языка. Статьи. - М.: Лабиринт. - 2000. - С. 6-17.
94. Медушевский В. Музыкальный стиль как семиотический объект // Советская музыка. - 1979. - №3. - С. 30-39.
95. Медушевский В. О методе музыковедения // Методологические проблемы музыкознания. - М.: Музыка. - 1987. - С. 206-230.
96. Михайлов М. Этюды о стиле музыки.- Л.: Музыка, 1990. - 285 с.
97. Моклиця М. Модернізм у творчості письменників ХХ ст.: В 2 ч. - Ч.2. - Луцьк: Вежа, 1999. - 179 с.
98. Моклиця М. Модернізм як структура: Філософія. Психологія. Поетика. - Луцьк: Вежа, 1998. - 272 с.
99. Моль А. Социодинамика культуры. - М.: Прогресс, 1973. - 406 с.

100. Музыка ХХ века. Очерки: В 5 ч. - Ч.2, Кн. 3: 1917-1945. - М.: Музыка. - 1980. - 586 с.
101. Муха А. Процесс композиторского творчества. Проблемы и пути исследования. - К.: Музична Україна, 1979. - 271 с.
102. На два фронта // Советская музыка. - 1933. - №2. - С.47.
103. Наталия Р. Музыка в послевоенной Франции // Музыкальная культура. - 1924. - №3. - С. 201-209.
104. Наши задачи // Музыкальная культура. - 1924. - №1. - С. 3-8.
105. Ник.А.Рославец о себе и своём творчестве // Современная музыка. - 1924. - №5. - С. 132-138.
106. Н.М. Николай Рославец. Нотография // Музыка. - 1914. - №197. - С. 542-544.
107. Новый Растиньяк или как Ковалёв завоёвывал Москву // Музыкальная академия. - 1998. - №№3-4, кн. 2. - С. 306-315.
108. Нога О. Давид Бурлюк і мистецтво всесвітнього авангарду. - Львів: Основа. - 1993. - 112 с.
109. От редакции // Музыкальная культура. - 1924. - №3 . - С. 271.
110. Очеретовская Н. Содержание и форма в музыке. - Л.: Музыка, 1985. - 112 с.
111. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. - К.: Либідь, 1999. - 446 с.
112. Павлишин С. Зарубежная музыка ХХ века. Пути развития. Тенденции. - К.: Музична Україна. - 1980. - 210 с.
113. Personalia // Современная музыка. - 1927. - №25. - С. 71.
114. Письма в редакцию // Музыкальная культура. - 1924. - №3 . - С. 271
115. Повідомлення про виступ М.Рославця на ювілейних урочистостях Молодої філармонії” в зв’язку з святкуванням другої річниці з дня заснування товариства // Художественная мысль. - 1922. - №1. - С. 12.
116. Повідомлення про від’їзд М.Рославця до Москви // Календарь искусств. - 1923. - №2. - С. 10.
117. Повідомлення про творчі плани М.Рославця // К новым берегам. - 1923. - №1. - С. 55-56.
118. Поспелов Г. Бубновый валет”. Примитив и городской фольклор в московской живописи 1910-х годов. - М.: Сов. художник, 1990. - 272 с.
119. Р. Киев. Летопись периферии // Музыкальная культура. - 1924. - №1. - С. 77-79.
120. Р. Ник. О четырёх китах” московского оперного сезона // Музыкальная культура. - 1924. - №1. - С. 68-70.
121. Рославец Ник. Дружественный ответ Арс. Авраамову // Музыка. - 1915. - №219. - С. 256-257.
122. Рославец Ник. Лунный Пьеро” Арнольда Шенберга // К новым берегам. - 1923. - №3. - С. 28-33.
123. Рославец Ник. О музыкально-педагогическом образовании // Театр. - 1922. - №6. - С. 4-5.
124. Рославец Ник. Семь лет Октября в музыке // Музыкальная культура. - 1924. - №3. - С. 179-189.
125. Рославец Н. Нотная полка // Рабис. - 1927. - №4. - С. 15.
126. Р. Современное начинание (Симфонический оркестр народных инструментов в Харькове). Летопись периферии // Музыкальная культура. - 1924. - №3. - С. 249-251.
127. Сабанеев Л. Русские композиторы. Николай Рославец // Парижский вестник. - 1926. - №3. - С. 31.
128. Сарычев В. Эстетика русского модернизма. - Воронеж: Издательство Воронежского университета, 1991.- 316 с.
129. Schőnberg A. Harmonielehre. - Wien: Universal Edition. - 1956. - 610 s.

130. Siegmeister E. Harmony and Melody: In 2 v. - V.2. - Belmont (Cal.). - 1966. - 508 р.
131. Скребков С. Художественные принципы музыкальных стилей. - М.: Музыка, 1973. - 448 с.
132. Тараканов М. О методологии анализа музыкального произведения (к проблеме соотношения типологического и индивидуального) // Методологические проблемы музыкознания. - М.: Музыка. - 1987. - С. 31-71.
133. Три мазурки ор. 15 Гр. Крейна // К новым берегам. - 1923. - №2 . - С. 58-59.
134. Туркельтауб И. Искусство на Украине // Просвещение и искусство. - 1922. ‑ №1. - С. 48-56.
135. Faulkner P. Modernism. - London, 1977. - 184 р.
136. Холопов Ю. Гармония. Теоретический курс. М.: Музыка, 1988. - 510 с.
137. Холопов Ю. Классические структуры в современной гармонии // Теоретические проблемы музыки ХХ века. - В.1 / Редактор-составитель Ю.Тюлин. - М.: Музыка, 1967. - С. 91-128.
138. Холопов Ю. Н.Рославец: волнующая страница русской музыки // Н.Рославец. Сочинения для фортепиано. - М.: Музыка. - 1989. - С. 5-12.
139. Холопов Ю. Об общих логических принципах современной гармонии // Музыка и современность. - В.8. - М.: Музыка, 1974. - С. 229-277.
140. Холопов Ю. Об эволюции европейской тональной системы // Проблемы лада: Сборник статей / Составитель К.Южак. - М.: Музыка, 1990. - С. 35-76.
141. Холопов Ю. О музыке Рославца // Рославец Н. Первая и вторая сонаты для фортепиано. - М.: Музыка, 1990. - С. 3-7.
142. Холопов Ю. О трёх зарубежных системах гармонии // Музыка и современность. - В.4. - М.: Музыка, 1966. - С. 255-282.
143. Холопов Ю. Симметрические лады в теоретических системах Яворского и Мессиана // Музыка и современность. - В.7. - М.: Музыка, 1971. - С. 247-293.
144. Четыре правила // Музыкальная культура. - 1924. - №2.- С. 135.
145. Шиллингер И. В преддверии нового Баха // Театр. - 1922. - №7. - С. 5-7.
146. Яроциньский С. Дебюсси, импрессионизм и символизм. - М.: Прогресс, 1978. - 232 с.
147. Ярустовский Б. Игорь Стравинский. - Л.: Музыка, 1982. - 262 с.

ДОДАТОК А
№1 Згадки про стародубського полковника Петра Рославця, що жив за часів Дем’яна Многогрішного та Івана Самойловича, нині існують паралельно, принаймні, у трьох історичних джерелах - Історії Русів П. Кониського, Історії України-Русі М. Аркаса та Нарисі історії України Д. Дорошенка. Уночі, - пише М.Аркас, - проти 13 березоля (марта) 1672 р. Генеральний обозний Петро Забіла, Генеральний писар Карпо Мокрієвич, генеральні судді Іван Самойлович і Домонтович, скинуті Многогрішним полковники: з Переяславського полковництва Думитрашко-Райч і з Стародубського - Рославець (тут і нижче курсив наш − О.К.), змовившись із стрільцями московськими, котрі були при Гетьманові у Батурині, напали на його (Многогрішного - О.К.) тоді як він спав, схопили, закували в кайдани і зараз виправили в Москву. Туди ж виправили всіх його родичів і приятеля його Матвія Гвинтовку” [4,244]. Подібне, датуючи подію пізніше, описують П. Кониський та Д. Дорошенко: В 1676 р. стародубський полковник Петро Рославець і ніжинський протопоп Симеон Адамович обвинуватили його (Самойловича - О.К.) перед Москвою в таємних зносинах із Дорошенком. Але Рославець прорахувався в своїх розрахунках: він сам задумав був відлучити від Гетьманщини стародубський полк і приєднати його просто до Московщини, так от, як слобідські козацькі полки. Та проти цього рішуче повстала вся старшина полку. З другого боку, авторитет Самойловича стояв тоді високо в очах Московського уряду, й там сваритися з гетьманом не хотіли. Самойловичеві вдалося справитися з своїми ворогами, й обоє попали на заслання до Сибіру” [70,114-115; див. також: 59,235-236]. Обидві описані ситуації виглядають мало привабливо, але будь-які політичні коментарі в даному контексті будуть недоречними.
№2 Як писала тодішня преса, - зазначає Г. Поспєлов, - ті ганебні паплюження”, що називались диспутами Бубнового валета”, полягали у суцільному

інсценуванні скандалів. Разом з тим, публіка ніколи не бувала ошуканою у своєму лоскітливому очікуванні скандалу, тому що перлини бубнової” красномовності”, як правило, викликали гомеричний регіт”. Доповіді були безглуздим бурлюканням” бубнових валетів”, або ж - наїзництвом з різноманітних питань мистецтва”. Але основною родзинкою диспутів були дебати, тоді, зазвичай, і розпочинався кавардак”: публіка сміялась і вимагала припинити балаган”, але з цього нічого не виходило. Дві години, - як пише газетяр, - продовжувалось це цілковите неподобство, дві години прихильники і противники валетів” свистіли, шуміли, тупотіли, жодному з ораторів, що б він не говорив, не давали договорити до кінця”. І, нарешті, все закінчувалось особливо колоритними анекдотами, які так подобались газетним хронікерам” [118,112].
№ 3 Дещо ширше уявлення про оточення Рославця в ракурсі сам