фактура у визначенні виражальних властивостей баянної музики




  • скачать файл:
  • Название:
  • фактура у визначенні виражальних властивостей баянної музики
  • Альтернативное название:
  • фактура в определении выразительных свойств баянной музыки
  • Кол-во страниц:
  • 193
  • ВУЗ:
  • Одеська державна консерваторія ім. А. В. Нежданової
  • Год защиты:
  • 2001
  • Краткое описание:
  • Одеська державна консерваторія ім. А. В. Нежданової

    На правах рукопису


    ЧЕРНОІВАНЕНКО Алла Дмитрівна


    УДК 786.8

    фактура у визначенні виражальних властивостей
    баянної музики
    17.00.03 — Музичне мистецтво

    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства


    Науковий керівник
    МАРКОВА Олена Миколаївна,
    доктор мистецтвознавства, професор




    Одеса — 2001











    ЗМІСТ
    ВСТУП.................................................................................................... 3
    Розділ 1. ФАКТУРА ЯК ЗАСІБ ВИРАЗНОСТІ В МУЗИЦІ І ЯК ЧИН­НИК СТИЛЬОВОГО ВИЗНАЧЕННЯ МИСТЕЦТВА ХХ СТОЛІТТЯ........................................................................... 10
    1.1.Музична фактура: практичний і теоретичний аспекти................. 10
    1.2.Фактура у визначенні музичної речовості в баянному мистецтві (композиторська і виконавська творчість)................................ 31
    1.3.Історичні етапи розвитку академічного баянного мистецтва: факту­роутворення і стиль.................................................................... 40
    1.4. Театральність музичного мислення і баянного мистецтва у дру­гій половині ХХ століття................................................................. 65
    Висновки............................................................................................... 87
    Розділ 2. АНАЛІЗ ВИЗНАЧНИХ ТВОРІВ І ВИКОНАВСЬКИХ КОНЦЕПЦІЙ АКАДЕМІЧНОЇ БАЯННОЇ ТВОРЧОСТІ В АС­ПЕКТІ ДРАМАТУРГІЧНО-РЕЧОВОЇ СУТТЄВОСТІ ФАКТУ­РИ ТА ФАКТУРОУТВОРЕННЯ..................................................... 88
    2.1. Виражальні властивості баянної фактури в еволюції баянного мистецтва.................................................................................... 88
    2.2. Баянне мистецтво в універсалізації фактурних засад Істру­мен­тальної творчості і виконавства.............................................................. 96
    2.3. Стильова багатогранність фактурно-тембрових знахідок баянних композицій і виконавства: «нова універсалізація» 1970—1990-х років.......................................................................................... 101
    2.4. Баянна творчість і «третій ряд» музичного мистецтва: баян і джаз................................................................................................... 152
    Висновки............................................................................................. 168
    ВИСНОВКИ........................................................................................ 169
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................... 171









    ВСТУП
    Актуальність теми дослідження визначається процесом інтенсив­ного інтонаційного оновлення музики ХХ століття, що пов’язано з прагненням до засвоєння нею нових смислових шарів. Останні, викликані соціально-культурними подіями ХХ століття в річищі науково-технічного розвит­ку, змінами у психології та світогляді людини, справили значний вплив на співвідношення сил у найскладнішому комплексі музично-виражальних засобів, що потребує наукового узагальнення й усвідомлення. Художньо-виражальний комплекс фактури в музиці автономізується в зазначеній площині музичних та позамузичних зв’язків, актуалізується її функціональна опорність в системі засобів, що викликано, з одного боку, зміною підходу до морфології, синтаксису, гармонічного мислення, з другої, обумовлено споконвічним одвічним прагненням музики до звукової «свіжості», «пошуку звука», визначені у їх самодостатній цінності у ХХ ст. Темброво-звукові винаходи музичного мистецтва минулого століття спричинили динамічний розвиток і формування нових фактурних форм, в тому числі, неперекладуваних інструментально специфічних. Фактура виступає в якості панівного структурно-виражального елемента системи, складаючи явище «фактурного тематизму», «фактурної драматургії» і т.і. Від Г.Адлера та його послідовників Б.Асаф’єва, Б.Яворського, видатних музикознавців Одеси Б.Тюнєєва, К.Кузнецова та ін. усталюється стильова періодизація історії музики за фактурно-тембральними і фактурно-інтонаційними характеристиками музичного мистецтва. Трактування фактури як вирішальної якості тематизму знаходимо в працях Ю.Тюліна, Л.Мазеля, С.Скребкова, Є.Назайкінського, М.Скребко­вої-Філатової, В.Холопової, О.Сокола, О.Маркової, Г.Ігнатченка, І.Цурканенко, а також Б.Шеффера, В.Дюрра, Д.Гойові та ін.
    Сучасне баянне мистецтво, невід’ємна частка вітчизняної музичної культури у галузі академічної камерно-інструментальної музики, що переконливо виявило себе у сфері так званої «нової музики» яскравою якістю «оновлення звучання», — наочно демонструє висунення фактур­­них характеристик на передній план композиторської, виконавської творчості та музикознавчого аспекту наукового дослідження. Для композитора процес конкретного оформлення його смислових вибудов у музичному просторі, процес «створення звука» прямо пов’язаний в мистецтві другої половини ХХ століття з знанням-слуханням, з пошуком нових виразових фактурних формул. До виконавця будь-який твір повернений, насамперед, своїм фактурним боком, і процес створення музичного твору йде, можливо, немов би у зворотньому порядку (у порівнянні з композиторським) — від речових компонентів до художньо-композиційного цілого. Ступінь вивченості засобів, проробки-прослуховання музичної фактури визначає також наукову сутність та обгрунтованість оцінки результатів художньої творчості як композиторів, так і виконавців, впливає на діяльність музичної критики. У музикознавчій літературі загального профілю проблеми баянної фактури — її специфіка та універсальність, виражальні можливості, взаємодія з іншими виражальними засобами, — не одержали достатнього висвітлення. В спеціальній баянній методичній та теоретичній літературі питання фактури також не отримали комплексного обговорення. В ній не відбиті аспекти функціональної значущості фактури, фактурного тематизму, ролі «неперекладуваних» фактурних формул, впливу їх на процес своєрідної театралізації баянного виконавства. Остання пов’язана з видовищністю виконання фактурних вибудов в інструментально-баянному просторі та з фізичною об’єктивністю концертної посадки баяніста у порівнянні з іншими інструменталістами.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Запропонована тема складає виконавсько-теоретичний аспект міжкафедральної міжвузівської теми «Українська музика в контексті світової культури». Тема дисертації затверджена на кафедрах народних академічних інструментів та історії музики і музичної етнографії Одеської державної консерваторії ім.А.В.Нежданової.
    Таким чином, тема дослідження визначається активізацією пошуків нових засобів организації музичного матеріалу в музиці ХХ століття, передусім, в галузі тембро-фактури, зростанням ролі специфічних фактурних показників музично-художньої виражальності та художньо-ігрової діяльності, невичерпною винахідливістю інструментальних засобів в музиці для баяна останніх десятиріч. Поширилася композиторська замовленість щодо різноманітних темброво-фактурних можливостей цього інструмента, що втілює нові образні сфери мистецтва ХХ століття. Значущість цих проблем та «фактурна експансія» в музиці минулого ХХ століття породили просторово-артистичне вирішення музичного твору як «гри-вистави», як «інструментального театру» баяніста-віртуоза. А ці нові аспекти фактури-вираження є маловивченими у музикознавчій літературі і складають спеціальний предмет даного дослідження.
    Метою дисертації є виділення спеціальних аспектів баянної фактури у фактурному розмаїтті музичного інструменталізму в їх спрямованості на автономізацію і театрально-комплексне втілення музичного цілого.
    Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
    · проаналізувати зміст поняття фактури у контексті її еволюції в музиці ХХ століття та спеціально у історичному зрізі баянного мистецтва;
    · виділити у музикознавчих описах специфіку баянних фактурних характеристик як атрибутики музично-художнього вираження;
    · апробувати аналіз творів і виконань у світлі прийнятого розуміння атрибутики баянної фактури — на матеріалі композицій 1950—1990-х років, які втілюють проти­спрямовані стильові тенденції;
    · сформулювати висновки про специфіку еволюції баянної фактури в інструментальній музиці ХХ ст.
    Об’єктом дослідження виступають дані щодо історії розвитку оригінальних баянних фактурних винаходів у становленні виражальних властивостей баянного мистецтва композиторської і виконавської творчості.
    Предметом дослідження обрано твори для баяна М.Чайкіна, В.Бонакова, Вл.Золотарьова, С.Губайдуліної, Е.Денисова, В.Вла­со­­ва, К.Цепколенко, ін., усвідомлені у специфіці інструментальної ба­янної художньої якості, а також виконавського опанування видатними митцями художнього цілого звучання-фактури музичного твору.
    Методологічним грунтом дослідження є фундаментальні положення теорії фактури Г.Адлера, Б.Асаф’єва, Ю.Тюліна, Л.Ма­зеля, Н.Горюхіної, Є.Назайкінського, С.Скребкова, В.Холо­пової, М. Скребкової-Філатової, Б.Яворського, І.Ляшенка, І.Котля­рев­ського, О.Сокола, Г.Ігнатченка, І.Сниткової, Д.Кемпера, Д.Гой­о­ві та ін. Тезис Б.Асаф’єва про роль тембрового показника в музиці ХХ століття складає детермінант ідеї фактурної визначеності прийомів сучасної баянної композиторської і виконавської творчості.
    Наукова новизна одержаних результатів охоплює такі позиції:
    · вперше музика для баяна розглядається в аспекті баянної специфіки інструментального фактуроутворення, через яке виявляється семантична логіка музичної образотворчості;
    · вперше вибудована концепція баянної специфіки «неперекладуваних» фактурних формул в художньому процесі фактуроутворення як характерної ознаки сучасного етапу баянної творчості;
    · вперше проаналізовані твори для баяна Вл.Золотарьова, С.Губайдуліної, Е.Денисова, В.Бонакова, В.Власова, К.Цепколенко, ін. з позицій смислотворчого процесу фактуроутворення;
    · вперше визначена фактурно детермінована специфіка ба­янного виконавства в якості «інструментального театру»;
    · вперше запропонована стильова періодизація історії баянної творчості на грунті уявлень про фактурну типологію художнього вираження.
    Теоретичне та практичне значення одержаних результатів: результати дослідження, положення і висновки дисертації можуть бути використані у подальшому розвитку теорії фактури у музикознавстві в цілому, в історії та теорії баянного виконавства, матеріали аналізів представляють інтерес для лекційних курсів з історії та теорії виконавства на баяні, історії вітчизняної та зарубіжної музики, курсів спеціального інструмента, інструментовки та перекладення для баяна. Введення нових елементів у методику виконавського та му­зикознавчого аналізу орієнтує на опанування нових видів баянної музики, в тому числі, нетрадиційної, авангардної-поставангардної та ін.
    Особистий внесок здобувача полягає в дослідженні спеціальної фактурної значущості баянних ефектів гри та використання їх у композиції, аналізі творів видатних авторів України і Росії, в тому числі, членів Одеського відділення Спілки композиторів України В.Вла­сова і К.Цепколенко, видатних виконавців-баяністів заслуженого артиста України В.Мурзи та лауреата міжнародних конкурсів І.Єргієва.
    Апробація матеріалів та результатів дисертаційного дослідження здійснена у виступах на всеукраїнських та міжнародних семінарах і конференціях:
    — «Актуальні напрямки відродження та розвитку народно-інструментального мистецтва в Україні». Всеукраїнська науково-практична конференція. Київ, 1995 (тези опубліковані).
    — «Трансформація музичної освіти: культура та сучасність». Міжнародний музикологічний семінар. Одеса, 1998 (матеріали опубліковані).
    — «Музичне мистецтво: проблеми наукової та виконавської інтерпретації». Науково-практична конференція. Київ, 1999.
    — «Трансформація музичної освіти: культура та сучасність». Міжнародний семінар-огляд для молодих музикознавців. Одеса, 1999.
    — «Культурологічні проблеми української музики». Наукові читання пам’яті І.Ф.Ляшенка. Київ, 2000.
    — «Музичне виконавство на рубежі століть». Міжнародна наукова конференція. Київ, 2000.
    — «Музична культура: Схід — Захід». Міжнародний семінар. Одеса, 2001.
    Матеріали виступів надруковані:
    — Інтонування прихованих голосів при виконанні поліфонії на баяні // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні напрямки відродження та розвитку народно-інструментального мистецтва в Україні». — Київ, 1995. — С. 90—92.
    — Образно-драматургический смысл фактуры в музыке для баяна // «Трансформація музичної освіти: культура та сучасність». Матеріали музикологічного семінару. — Одеса, 1999. — С. 43—48.
    За матеріалами дисертації опубліковано в наукових збірниках:
    1. Черноіваненко А. Д. Про втілення виражальних особливостей джазу в музиці для баяна // Науковий вісник Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського. Музичне виконавство. — Вип. 3. — Київ, НМАУ, 1999. — С. 95—109.
    2. Черноіваненко А. Д. Образно-драматургічна роль фактури в музи­­­­ці для баяна другої половини ХХ століття // Науковий вісник Національної музичної академії України ім.П.І.Чай­ковського. Музичне виконавст­во. Кн. четверта. — Вип. 5. — Київ, НМАУ, 1999. — С.146—156.
    3. Черноіваненко А.Д. Історичні та документально-образні матеріали у творах для баяна та у виконавській творчості баяністів // Музичне мистецтво і культура. — Вип. 1. — Одеса: Астропринт, 2000. — С. 388—397.
    4. Черноіваненко А. Д. Фактура у визначенні речовості в баянному мистецтві композиторської і виконавської творчості // Науковий вісник Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського. Музичне виконавст­во. Кн. шоста. — Вип. 14. — Київ, НМАУ, 2000. — С.199—207.
    Черноіваненко А. Д. Інструментальна музика: проблема теат­ра­лізації виконавства // Україна на порозі ІІІ тисячоліття: духов­ність і художньо-естетична культура: Аналітичні розробки, про­позиції наукових та практичних працівників. — Т. 14. — К.: Науково-дослідний інститут «Проблеми людини», 1999. — С. 463—472.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    Аналіз історичних шляхів розвитку художньо-стилістичних етапів баянної творчості, розгляд композицій різної історично-стильової належності академічної баянної культури та індивідуально-композиторських вад в аспекті нарощування фактурної значущості баянного мистецтва і суттєвості баянної речовості дозволяє зробити певні узагальнення-висновки.
    По-перше, що стосується баянної фактури як засобу самовираження у мистецтві, то вона складає помітний феномен ХХ століття та утворює продовження низки фактурно-тембрових емансипацій у постромантичному мистецтві.
    По-друге, мистецькі спостереження свідчать, що баянна фактура містить два протиспрямованих комплекси, які пов’язані з втіленням художніх архетипів у музиці: а) це відбиток загальномузичних архетипів (академізація-універсалізація баянної творчості 1930—1950-х років); б) це суміщення загальномузичної типології з конкретикою баянної речовості («нова універсалізація» 1960—1990-х років).
    По-третє, складний комплекс «нової універсалізації» баянного мистецтва виступає як втілення відцентрових та доцентрових сил баянної речовості вираження, в тому числі, в «баянному джазі» з поверненням на новому рівні до популярної сфери, але з вміщенням самодостанього художнього ефекту відтворення ансамблево-джазових якостей звучання.
    По-четверте, очевидним є абсурдистський комплекс співвідно­шення пропорцій баяна та пластики людського тіла, що створює уні­кальну фігуру інструментального театру ХХ століття, концентрує «умо­­глядну символіку» нової театральності музичного «театра удаван­ня», в якому художньо «відбитим світлом» діє міметичне співпережи­ван­ня.
    По-п’яте, виконавська активність баяніста предстає у єдності володіння витонченою музично-фактурною технікою і фактурою акторського тіла, міміки, жесту, що відкриває виняткові можливості для творчості неабияких артистів та перспективи розвитку баянної композиторської діяльності.
    По-шосте, у результаті дослідження зазначаємо узагальненість баянної фактурної якості, яка постає у функції архетипу музичного вираження — в межах даного виду творчості: гетерофонно-гармо­нічне мислення, що знаменує безкрайність музичного смислу, осяганого у сприйнятті людської тілесної пластики.
    Особливе положення фігури виконавця-баяніста є, мабуть, спів­від­но­с­­ним з долею акторів балетного мистецтва ХІХ—ХХ століть, де сти­льо­ві нор­мативи та відкриття виводили на найвищий ранг художньої зна­чущо­сті саме виконавця чи композитора, який моделював у своїй творчості конкре­тний виконавський комплекс, у тому числі власну виконавську ініціативу.
    Унікальність вітчизняного мистецтва, культурні накопичення, коріння яких знаходимо в християнській Візантії і різноманітність аспектів трактовки органів-гармонік в Україні — Росії, складає національний здобуток народу, країни. Ці надбання втілюються в індивідуальному художньому потенціалі артиста-віртуоза і композитора, що працює з ним.
    Розширення кордонів просторовості музичного мислення виводить духовний потенціал музики на новий рівень універсальності. Якщо скористатися градаціями людської плотськості, душевності, Духовності, які на­були музикознавчого осмислення у працях В.Ме­ду­шевського, то саме віт­чизняне баянне виконавство здійснює той «прорив» від душі до Духу Музики, в якому не індивідуальне свавілля відчуваючої душі, але поліфон­но-соборне прагнення до Неосяжного втілює динаміку сходження мистецтва у новій якості «одухотворення» його музикою і проникнення Духу в неї.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
    1. Акимов Ю. Актуальность дальнейшего совершенствования теоретической мысли баянистов // Баян и баянисты. — Вып. 4. — М., 1978. — С. 3—12.
    2. Акимов Ю. Исполнение как форма существования музыкального произведения // Баян и баянисты. — Вып. 3. — М., 1977. — С. 147—172.
    3. Акимов Ю. Некоторые проблемы теории исполнительства на баяне. — М., 1980. — 111 с.
    4. Акимов Ю. Кузовлев В. О проблеме сценического самочувствия исполнителя-баяниста // Баян и баянисты. — Вып. 4. — М., 1978. — С.79—96.
    5. Акимов Ю. Фразировка баяниста // Баян и баянисты. — Вып. 2. — М., 1974. — С. 69—101.
    6. Ананьев Б. Теория ощущений. — Л., 1961. — 148 с.
    7. Анохин П. Очерки по философии функциональных систем. — М., 1975. — 121 с.
    8. Ансерме Э. Беседы о музыке. — Л., 1976. — 112 с.
    9. Арановский М. О психологических предпосылках предметно-пространственных слуховых представлений // Проблемы музыкального мышления. — М., 1974. — С. 252—272.
    10.Арнхейм Р. Искусство и визуальное восприятие. — М., 1974. — 94 с.
    11.Аронов Р. О гипотезе прерывности пространства и времени // Вопросы философии. — 1957. — №3 . — С. 31—38.
    12.Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. Кн. 1, 2. 2-е изд. — Л., 1971. — 376 с.
    13.Бай Ю. Теоретические основы совершенствования внутренней структуры музыкально-игровых движений баяниста: Автореф. дис канд. искусствоведения: 17.00.02 / Киевская гос. консерватория. — Киев, 1983. — 22 с.
    14.Баренбойм Л. На уроках Ф.М.Блуменфельда // Вопросы фортепианного исполнительства. Вып. 1. — М., 1965. — С. 202—225.
    15.Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики: исследования разных лет. — М., 1975. — 175 с.
    16.Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. 4-е изд. — М., 1979. — 84 с.
    17.Бернштейн Н. О построении движений. — М., 1947. — 96 с.
    18.Бершадская Т. Лекции по гармонии. — Л., 1978. — 200 с.
    19.Бершадская Т. Основные композиционные закономерности много­голо­сия русской народной песни. — Л., 1961. — 62 с.
    20.Бобровский В. Функциональные основы музыкальной формы. — М., 1978. — 333 с.
    21.Браудо И. Артикуляция (О произношении мелодии). — Л., 1973. — 196 с.
    22.Брусенцев Ю. Открывая «железный» занавес // Акко-курьер. — 1997. — №7. — С. 18—23.
    23.Бычков В. Николай Чайкин. — М.: Сов. композитор, 1986. — 96 с.
    24.Ванслов В. Изобразительное искусство и музыка: Очерки. 2-е изд. — Л., 1983. — 406 с.
    25.Власов В. П. Методика работы баяниста над полифоническими произведениями. — М., 1991. — 95 с.
    26.Власов В. П. Способы исполнения штрихов на баяне. — Одесса, 1978. — 25 с.
    27.ВёльфлинГ. Истолкование искусства. — М., 1922. — 130 с.
    28.Виноградов Г. В. Музыкальная фактура и индивидуальный стиль композитора (на примере симфоний Л.Ревуцкого, Б. Лятошин­ского, А.Штогаренко): Автореф. дис канд. искусствоведения: 17.00.02 / Ин-т искусствоведения, фольклора и этнографии им. М.Ф. Рыльского. — Киев, 1982. — 23 с.
    29.Волков С. О формированиии представлений в образно-художест­венном мышлении музыканта-исполнителя // Вопросы теории и эстетики музыки. — Вып. 11. — М.; Л., 1972. — С. 184—200.
    30.Вопросы музыкально-исполнительского искусства. Вып. 2. — М., 1958. — 527 с.
    31.Вопросы музыкально-исполнительского искусства. Вып. 3. — М., 1962. — 342 с.
    32.Вопросы музыкально-исполнительского искусства. Вып. 4. — М., 1967. — 371 с.
    33.Вопросы музыкально-исполнительского искусства. Вып. 5. — М., 1969. — 356 с.
    34.Вопросы полифонии и анализа музыкальных произведений (Труды Гос. муз.-пед. института им. Гнесиных, вып. 20). — М., 1976. — 230 с.
    35.Вопросы теории и эстетики музыки. Вып.11. — Л., 1972. — 222 с.
    36.Вопросы теории и эстетики музыки. Вып.15. — Л., 1977. — 191 с.
    37.Вопросы фортепианного исполнительства. Вып.1. — М., 1965. — 245 с.
    38.Вопросы фортепианного исполнительства. Вып.2. — М., 1968. — 283 с.
    39.Вопросы фортепианного исполнительства. Вып.3. — М., 1973. — 232 с.
    40.Волкова Е.В.Произведение искусства — предмет эстетического анализа. — М.: Изд-во Моск. унив., 1976. — 286 с.
    41.Восприятие пространства и времени. — Л., 1969. — 210 с.
    42.Выготский Л. Психология искусства. 2-е изд. — М., 1968. — 345 с.
    43.Галактионов В. Особенности двигательной ориентации на клавиатурах при исполнении современных сочинений для баяна // Проблемы педагогики и исполнительства на русских народных инструментах. — Вып. 95. — М., 1987. — С. 75—103.
    44.Гарбузов Н. Древнерусское народное многоголосие. — М., 1948. — 41 с.
    45.Гарбузов Н. Зонная природа динамического слуха. — М., 1955. — 107 с.
    46.ГаспаровБ. О некоторых принципах структурного анализа музыки // Проблемы музыкального мышления. — М., 1974. — С. 129—153.
    47.Герасимова-Персидская Н. Партесный концерт в истории музыкальной культуры. — М., 1983. — 188 с.
    48.ГинзбургГ. Заметки о мастерстве // Вопросы фортепианного исполнительства. Вып. 2. — М., 1968. — С. 61—70.
    49.Гольденвейзер А. О музыкальном исполнительстве (Из заметок старого исполнителя-пианиста) // Вопросы музыкально-исполни­тельского искусства. Вып. 2. — М., 1958. — С. 3—13.
    50.Гольденвейзер А. Об исполнительстве // Вопросы фортепианного исполнительства. Вып. 1. — М., 1965. — С. 71—77.
    51.ГорюхинаН. Эволюция сонатной формы. — 2-е изд. — Киев, 1973. — 96с.
    52.Гофман И. Фортепианная игра: Ответы на вопросы о фортепианной игре. — М., 1961. — 224 с.
    53.Григорьев С. Теоретический курс гармонии. — М., 1981. — 220 с.
    54.Григорьев С., Мюллер Т. Учебник полифонии. — 3-е изд. — М., 1977. — 304 с.
    55.ГруберР. Всеобщая история музыки. Ч. 1. — 3-е изд. — М., 1965. — 484с.
    56.ГрюнбаумА. Философские проблемы пространства и времени. — М., 1969. — 94 с.
    57.Гузєєва В. В. Вокальна симфонія. Класична модель та різновиди жанру: Автореф. дис канд. мистецтвознавства: 17.00.02 / Одеська держ. консерваторія. — Одеса, 1997. — 24 с.
    58.Гуляницкая Н. Введение в современную гармонию. — М.: Музыка, 1984. — 256 с.
    59.Давыдов Н. Методика переложений инструментальных произведений для баяна. — М.: Музыка, 1982. — 174 с.
    60.Давидов М. Теоретичні основи перекладення інструментальних творів для баяна. — Київ: Музична Україна, 1977. — 120 с.
    61.Давыдов Н. А. Теоретические основы формирования исполнитель­ского мастерства баяниста: Дис докт. искусствоведения. Рукопись: 17.00.02 / Киевская гос. консерватория. — К., 1990. — 336 с.
    62.Давидов М. Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста. — Київ: Музична Україна, 1997. — 240 с.
    63.Давидов М. Школа теоретичної майстерності баяніста (акордеоніста). — Київ, 1998. — 112 с.
    64.ДенисовЭ. Современная музыка и проблемы эволюции композиторской техники. — М.: Советский композитор. — 1986. — 207 с.
    65.Дмитриев А. Полифония как фактор формообразования. — Л., 1962. — 488 с.
    66.Дмитрий Шостакович. — М., 1967. — 112 с.
    67.Евсеев С. Русская народная полифония. — М., 1960. — 127 с.
    68.Егоров Б. О некоторых акустических характеристиках процесса звукообразования на баяне // Баян и баянисты. — Вып. 5. — М., 1981. — С. 57—86.
    69.Ержемский Г. Психология дирижиро­вания. — М., 1988. — 80 с.
    70.Завгородняя Г. Выразительность полисочетаний в оратории А.Онеггера «Жанна д’Арк на костре» // Вопросы полифонии и анализа музыкальных произведений (Труды Гос.муз.-пед. института им. Гнесиных, вып. 20). — М., 1976. — С. 118—124.
    71.Завьялов В. Некоторые тенденции современного сольного исполнительства на баяне // Современные вопросы музыкального испол­нительства и педагогики. — Вып. 27. — М., 1976. — С. 105—132.
    72.Задерацкий В. Полифоническое мышление И.Стравинского. — М., 1980. — 288 с.
    73.Зряковский Н. Общий курс инструментоведения. — М., 1963. — 480 с.
    74.Игнатченко Г. И. О динамических процессах в музыкальной фактуре (на материале произведений украинских советских композиторов): Автореф. дис канд. искусствоведения: 17.00.02 / Ин-т искусствоведения, фольклора и этнографии им. М. Ф. Рыльского. — Киев, 1984. — 25 с.
    75.Интонация и музыкальный образ. — М., 1965. — 354 с.
    76.Исполнительское искусство зарубежных стран. — Вып. 1. — М., 1962. — 191 с.
    77.Исполнительское искусство зарубежных стран. — Вып. 3. — М., 1967. — 227 с.
    78.История музыки народов СССР. — Т. 5, ч. І. — М., 1974. — 615 с.
    79.КаганМ. Пространство и время в искусстве как проблема эстетической науки // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. — М., 1974. — С. 112—136.
    80.Казальс П. Об интерпретации. — Советская музыка. — 1956. — №1. — С. 31—36.
    81.Канарский А. Диалектика эстетического процесса: Генезис чувственной культуры. — К.: Вища школа, 1982. — 192 с.
    82.Карташев А. В. Святой князь Владимир — отец русской культуры. — Париж, 1938. — 136 с.
    83.Коган Г. О фортепианной фактуре: К вопросу о пианистичности изложения. — М., 1961. — 193 с.
    84.Когоутек Ц. Техника композиции в музыке ХХ века. — М., 1976. — 367 с.
    85.Конен В. Рождение джаза. — М., 1984. — 311 с.
    86.Корыхалова Н. П. Интерпретация музыки. — М., Л.: Музыка, 1979. — 208с.
    87.Костюк А. Восприятие мелодии. — К., 1986.
    88.Костюк О. Сприймання музики і художня культура слухача. — К., 1965. — 123 с.
    89.Котляревский И. Музыкально-теоретические системы европей­ского искусствознания. — Киев: Музична Україна, 1983. — 158 с.
    90.Кравков С. Взаимодействие органов чувств. — М., 1948. — 107 с.
    91.Кужелев Д. Баянне виконавство в музичній культурі 70—90 років // Науковий вісник Національної музичної академії України ім.П.І.Чай­ковського. Музичне виконавст­во. Кн. четверта. — Вип. 5. — Київ, НМАУ, 1999. — С. 48—58.
    92.Кузнецов К. Введение в историю музыки. Часть первая. — М., Петроград, 1923. — 128 с.
    93.Кулаковский Л. О русском народном многоголосии. — М., 1964. — 58 с.
    94.Культурологічні проблеми музичної україністики. — Вип. 2. — Частина 2. — Одеса: Астропринт, 1998. — 104 с.
    95.Курышева Т. Театральность и музыка. — М., 1984. — 200 с.
    96.КуртЭ. Основы линеарного контрапункта. — М., 1931. — 304 с.
    97.КушнаревХ. О полифонии. — М., 1971. — 136 с.
    98.Леонардо да Винчи. Избр. произведения. — Т. 2. — М., Л., 1935. — 257 с.
    99.Леонардо да Винчи. Книга о живописи. — М., 1934. — 188 с.
    100. Липс Ф. Искусство игры на баяне. — М., 1985.
    101. Липс Ф. Творчество Владислава Золотарёва // Баян и баянисты: Сб. статей. — Вып. 6. — М., 1983. — С. 27—69.
    102. ЛиссаЗ. Проблема времени в музыкальном произведении // Интонация и музыкальный образ. — М., 1965. — С. 208—223.
    103. Лихачев Д. Поэтика древнерусской литературы. — 3-е изд.— М., 1979. — 359 с.
    104. Ломанов М. Элементы симметрии в музыке // Музыкальное искусство и наука. — Вып. 1. — М., 1970. — С. 136—165.
    105. Ломов Б. Некоторые черты динамики образа в процессе прост­ранственного воображения // К проблеме восприятия пространст­ва и пространственных представлений. — Л., 1959. — С. 84— 92.
    106. Лотман Ю. Структура художественного текста. — М., 1971. — 384 с.
    107. Луначарский А. В мире музыки: Статьи и речи. — М., 1971. — 549 с.
    108. Ляшенко І. Національне та інтернаціональне в музиці. — Київ, 1991. — 269 с.
    109. Мазель Л. О мелодии. — М., 1952. — 300 с.
    110. Мазель Л. Строение музыкальных произведений. — 2-е изд. — М., 1979. — 534 с.
    111. Мазель Л. Проблемы классической гармонии. — М., 1972. — 616 с.
    112. Мазель Л. Статьи по теории и анализу музыки. — М., 1982. — 327 с.
    113. Мазель Л., Цуккерман В. Анализ музыкальных произведений: Элементы музыки и методика анализа малых форм. — М., 1967. — 352 с.
    114. Маркова О. Фам ле Хоа. Нариси історії зарубіжної музики 1950—1970-х років. — Одеса, 1995. — 93 с.
    115. Мартынов В. Время и пространство как факторы музыкального формообразования // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. — М., 1974. — С. 84—111.
    116. Медведев А. Время зрелости // Советский джаз: Проблемы. События. Мастера. — М., 1987. — С. 59—67.
    117. Медриш Д. Структура художественного времени в фольклоре и литературе // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. — М., 1974. — С. 194—216.
    118. Медушевский В. О закономерностях и средствах художественного воздействия музыки. — М., 1976. — 254 с.
    119. Медушевский В. Строение музыкального произведения в связи с его направленностью на слушателя. Автореф. дис канд. ис­кусствоведения: 17.821/Моск. гос. консерватория им. П. И. Чай­ковского — 1971. — 26 с.
    120. Мейлах Б. Проблемы ритма, пространства и времени в комплексном изучениии творчества // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. — М., 1974. — С. 181—193.
    121. Мелик-Пашаева К. Пространство и время в музыке и их преломление во французской традиции //Проблемы музыкальной науки. — Вып.3. — М., 1975. — С. 28—36.
    122. Милка А. Теоретические основы функциональности в музыке. — Л., 1982. — 150 с.
    123. Мильштейн Я.Ф. Лист. 1811—1886. Ч. 1, 2. — М., 1956, 1971. — 180, 196 сс.
    124. Мильштейн Я. О некоторых тенденциях развития исполнительского искусства, исполнительской критики и воспитания исполнителя // Мастерство музыканта-исполнителя. — М., 1972. — С. 5—20.
    125. Мирек А. И звучит гармоника. — М., 1979. — 176 с.
    126. Молчанов В. Время как прием мистификации читателя в современной западной литературе // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. — М., 1974. — С. 34—52.
    127. Морозов В. Вокальный слух и голос. — М.-Л., 1965. — 88 с.
    128. Мостепаненко А. Проблема универсальности основных свойств пространства и времени. — Л., 1969. — 216 с.
    129. Музичне виконавство. Науковий вісник Національної музичної академії України ім.П.І.Чай­ковського. — Вип. 3. — Київ, НМАУ, 1999. — 182 с.
    130. Музичне виконавство. Науковий вісник Національної музичної академії України ім.П.І.Чай­ковського. Кн. четверта. — Вип. 5. — Київ, НМАУ, 1999. — 194 с.
    131. Музыка и современность. — Вып.4. — М., 1966. — 401 с.
    132. Музыка и современность. — Вып.5. — М., 1967. — 372 с.
    133. Музыка и современность. — Вып.8. — М., 1974. — 278 с.
    134. Музыка и современность. — Вып.9. — М., 1975. — 351 с.
    135. Музыка французской революции ХVІІІ века. Бетховен. — М.: Музыка, 1967. — 442 с.
    136. Музыкальная педагогика и исполнительство на русских народных инструментах: Сб. трудов. — Вып. 74. — М., 1984. — 136 с .
    137. Музыкальное искусство и наука. — Вып.1. — М., 1970. — 219 с.
    138. Музыкальное искусство и наука. — Вып.2. — М., 1973. — 215 с.
    139. Музыкальное искусство и наука. — Вып.3. — М., 1978. — 230 с.
    140. Музыкальное исполнительство. — Вып.6. — М., 1970. — 308 с.
    141. Музыкальное исполнительство. — Вып.8. — М., 1973. — 351 с.
    142. Музыкальное исполнительство. — Вып.9. — М., 1976. — 198 с.
    143. Музыкальное исполнительство. — Вып.10. — М., 1979. — 239 с.
    144. Муха А. Процесс композиторского творчества. — К., 1979. — 570 с.
    145. Мюнш Ш. Я — дирижер. — 3-е изд. — М., 1982. — 84 с.
    146. Назайкинский Е. О психологии музыкального восприятия. — М., 1972. — 383 с.
    147. Назайкинский Е. Роль тембра в формированиии темы и тематиче­ского развития в условиях иммитационной полифонии // С.С.Скре­бков. Статьи и воспоминания. — М, 1979. — С. 84— 97.
    148. Назайкинский Е. Логика музыкальной композиции, — М., 1982. — 319с.
    149. Назайкинский Е. О константности в восприятии музыки // Музыкальное искусство и наука. — Вып.2. — М., 1973. — С. 59—98.
    150. Нейгауз Г. Об искусстве фортепианной игры: Записки педагога. — 4-е изд. — М., 1982. — 311 с.
    151. Николаев А. Еще раз о семиотике и множественности исполнительского образа // Музыкальное исполнительство. — Вып.8. — М., 1973. — С. 78—92.
    152. Оберюхтин М. Проблемы исполнительства на баяне. — М.: Музыка, 1989. — 95 с.
    153. Оборин Л. Композитор-исполнитель // Вопросы фортепианного исполнительства. Вып.3. — М., 1973. — С. 138—141.
    154. Окраинец И. Инструментализм как фактор стиля и формообразования. — Советская музыка. — 1980. — №7. — С. 36—41.
    155. Павлій Г. Виразові відмінності між гомофонією та поліфонією (теорія та виконавство). — Львів, 1995. — 112 с.
    156. Павлов В. Логические функции категорий пространства и времени. — Киев, 1966. — 216 с.
    157. Панкевич Г. Проблемы анализа пространственно-временной организации музыки // Музыкальное искусство и наука. — Вып.3. — М., 1978. — С. 54—68.
    158. Панкратов С. О мелодической основе фактуры фортепианных сочинений Скрябина // Вопросы полифонии и анализа музыкальных произведений (Труды Гос. муз.-пед. института им. Гнесиных, вып. 20). — М., 1976. — С. 18—27.
    159. Панкратов С. Принципы фактурной драматургии фортепианных сочинений Скрябина // Вопросы полифонии и анализа музыкальных произведений (Труды Гос. муз.-пед. института им. Гнесиных, вып. 20). — М., 1976. — С. 52—60.
    160. Панкратов С. Удвоения мелодической линии // Вопросы полифонии и анализа музыкальных произведений (Труды Гос. муз.-пед. института им. Гнесиных, вып. 20). — М., 1976. — С. 44—52.
    161. Панкратов С. Фактура в фортепианных произведениях Скрябина: Автореф. дис канд. искусствоведения: 17.00.02 / Гос. муз.-пед. Ин-т им. Гнесиных. — Киев, 1977. — 25 с.
    162. Папуш М. Элементы учения о мелодии // Музыкальное искусство и наука. — Вып.3. — М., 1978. — С. 78—89.
    163. Пигров К. Руководство хором. — М., 1964. — 220 с.
    164. Платонова С. М. Новые тенденции в современной советской музыке для баяна (1960 — 1-я половина 1980-х годов): Автореф. дис канд. искусствоведения: 17.00.02 / Гос. ордена дружбы народов консерватория Лит. ССР. — Вильнюс, 1988. — 26 с.
    165. Платонова С. М. Современный оригинальный репертуар баяниста // Музыкальная педагогика и исполнительство на русских народных инструментах: Сб. трудов. — Вып. 74. — М., 1984. — С. 95—116.
    166. Помельников В. Н. Особенности фактурного изложения на баяне // Акко-курьер. — 1998. — №8. — С. 26—37.
    167. Приходько В. И. Проблема исполнительского анализа музыкальной фактуры (на примере фортепианных произведений С. Прокофьева и Д.Шостаковича): автореф. дис канд. искусствоведения:17.00.02 / Ленингр. Гос. консерватория им. Н.А. Римского-Корсакова. — Харьков, 1987. — 22 с.
    168. Полифония: Сб. теоретических статей. — М., 1975. — 291 с.
    169. Попеляш Л. О фактурных предпосылках политональности // С.С.Скребков. Статьи и воспоминания. — М, 1979. — С. 13—24.
    170. Проблемы музыкального мышления. — М., 1974. — 336 с.
    171. Проблемы музыкальной науки. — Вып. 3. — М., 1975. — 344 с.
    172. Проблемы музыкальной фактуры (Труды Гос. муз.-пед. Института им. Гнесиных. — Вып. 59). — М., 1982. — 212 с.
    173. Протопопов В. Вариационные процессы в музыкальной форме. — М., 1967. — 151 с.
    174. Протопопов В. История полифонии в ее важнейших явлениях. — Т. 1. — М., 1962. — 595 с.
    175. Протопопов В. История полифонии в ее важнейших явлениях. — Т. 2. — М., 1965. — 614 с.
    176. Протопопов В. Контрастно-составные формы. — Советская музыка, — 1962. — № 9. — С. 33—37.
    177. Протопопов В. Принципы музыкальной формы Бетховена: Сонатно-симфонические циклы ор. 1—81. — М., 1970. — 331 с.
    178. Райт Ф. Будущее архитектуры. — М., 1960. — 208 с.
    179. Раппопорт С. Семиотика и язык искусства // Музыкальное искусство и наука. — Вып.2. — М., 1973. — С. 17—58.
    180. Рейхенбах Г. Направление времени. — М., 1962. — 154 с.
    181. Римский-Корсаков Н. Основы оркестровки. — М., 1946. — 122 с.
    182. Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. — М., 1974. — 220 с.
    183. Ровенко А. Ведущий голос в полифонии // Вопросы полифонии и анализа
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА