Концепція НЕНАРАТИВНості в контексті розвитку ВІТЧИЗНЯНОГО нефігуративного живопису ХХ століття : концепция вариативности в контексте развития ОТЕЧЕСТВЕННОГО нефигуративной живописи ХХ века

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • Концепція НЕНАРАТИВНості в контексті розвитку ВІТЧИЗНЯНОГО нефігуративного живопису ХХ століття
  • Альтернативное название:
  • концепция вариативности в контексте развития ОТЕЧЕСТВЕННОГО нефигуративной живописи ХХ века
  • Кол-во страниц:
  • 228
  • ВУЗ:
  • Харківська державна академія дизайну і мистецтв
  • Год защиты:
  • 2006
  • Краткое описание:
  • Харківська державна академія дизайну і мистецтв


    На правах рукопису

    МАРХАЙЧУК Наталія Віталіївна


    УДК 7.038.15 + 7.038.4


    Концепція НЕНАРАТИВНості
    в контексті розвитку ВІТЧИЗНЯНОГО
    нефігуративного живопису ХХ століття


    спеціальність 17.00.05 образотворче мистецтво




    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата мистецтвознавства





    Науковий керівник
    Півненко Алла Степанівна,
    кандидат мистецтвознавства, доцент,
    професор кафедри історії та теорії мистецтва




    Харків 2006








    ЗМІСТ
    Вступ 4
    Розділ 1. Вітчизняний нефігуративний живопис: стан дослідженості проблеми, джерельна база, дослідницька методологія 4

    1.1. Стан дослідженості нефігуративного дискурсу
    1.1.1. Історіографія вітчизняного нефігуративного
    живопису 10
    1.1.2. Термінологічні проблеми нефігуративного
    дискурсу. Термін «ненаративність» 17
    1.2. Методологія, джерельна база та методи дослідження 23
    Висновки до розділу 33

    Розділ 2. Культурно-історичні передумови реактивації українського нефігуративного живопису 36

    2.1. Безпредметна творчість та абстракціонізм в контексті
    розвитку українського класичного авангарду 36
    2.2. Мистецький нонконформізм та розвиток вітчизняного нефігуративного живопису (50-ті поч. 80-х рр. ХХ ст.) 56
    2.2.1. Виникнення нонконформізму в радянському
    мистецтві 56
    2.2.2. Вітчизняний нефігуративний живопис 60-х
    поч. 80-х рр. 63
    2.3. Мистецький простір кінця 80-х першої половини
    90-х рр. ХХ ст. 76
    2.3.1. Особливості розвитку вітчизняного культурно
    мистецького простору кінця 80х першої половини
    90х рр. XX ст. 76
    2.3.2. Зміни у мистецькому мисленні українських
    живописців 86
    Висновки до розділу 92

    Розділ 3. Реактивація нефігуративного живопису в Україні на
    межі 80-х 90-х рр. ХХ ст. 96

    3.1. Диференціація ненаративності в мистецьких
    пошуках живописців 96
    3.1.1. Нефігуративний дискурс. Живописно-пластична
    традиція як передумова виникнення концепції
    ненаративності 96
    3.1.2. Систематизація напрямів вітчизняної
    нефігуративної творчості 104


    3.2. Розвиток концепції ненаративності в українському
    живопису 90-х рр. ХХ ст. 109
    3.2.1. Ненаративність в творчості київських мистців 109
    3.2.2. Розвиток концепції ненаративності в творчості
    провідних мистців регіональних шкіл 126
    Висновки до розділу 131

    Розділ 4. Теоретичні аспекти концепції ненаративності в
    українському живопису 90-х рр. ХХ століття 133

    4.1. Структурні елементи художньої мови та онтологічно-
    естетичні константи поетики ненаративності 133
    4.1.1. Структурні елементи художньої мови
    ненаративного живопису 133
    4.1.2. Онтологічо-естетичні концепти ненаративності 143
    4.2. Концепція ненаративності в контексті традицій
    національного та світового мистецтвотворення 156
    4.2.1. Національні традиції вітчизняного нефігуративу 156
    4.2.2. Концепція ненаративності в контексті розвитку
    світової художньої культури. 165
    4.3. Ненаративний живопис як складова неоавангардного
    дискурсу 181
    Висновки до розділу 186

    ВИСНОВКИ 189
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 193
    ПРИМІТКИ до розділу 1 217
    Примітки до розділу 2 217
    Примітки до розділу 3 221
    Примітки до розділу 4 222
    ДОДАТКИ 226
    Додаток А. 226
    А.1 Список ілюстрацій 226
    А.2 Ілюстрації 230
    Додаток Б. Неопубліковані тексти, використані в дисертації 355
    Б.1. Сільваші Т. «Ненаративність» 356
    Б.2. Павлова Т. «Крипта Світличного» 357
    Б.3. Сільваші Т. О. Животков 359
    Б.4. Сільваші Т., Животков О., Титаренко О., Соловйов О.,
    Цаголов О., Хаматов В. Думки в голос ІІ: щодо "Падіння
    ангелів" О. Федорука у часописі "Образотворче мистецтво" 360
    Додаток В. Список імен художників 364








    вступ

    Від другої половини 80-хрр. XXст. в суспільному житті України відбувалися вагомі політичні та соціокультурні зрушення, які поступово наближали очікувану демократизацію суспільства. Ці зміни, безумовно, вплинули на свідомість творчої інтелігенції, спровокувавши початок нового етапу в культурному житті країни. Відтоді послідовне розширення культуротворчих кордонів та мистецької свідомості, новою ознакою якої стало заперечення єдиного творчого методу як традиційної художньої системи, стає очевидним.
    Сьогодні, коли Україна визначається з вибором курсу зовнішньополітичної інтеграції та стратегій національного розвитку суспільства, актуалізується потреба переосмислення вітчизняного мистецтва ХХст. Особливо назрілим для мистецтвознавчої науки останнього десятиріччя стало дослідження тих царин мистецького процесу, які, зважаючи на кон’юнктурність радянської науки, не сприймалися як такі, що потребують наукового вивчення. Це стосується чи не усього мистецтва модернізму, зокрема нефігуративного живопису, який є одним з важливих напрямків українського мистецтва ХХ ст.
    Актуальність теми дослідження. Від кінця 1980-х мистецькі пошуки були спрямовані на опанування новими концептуальними парадигмами культури, які не лише трансформували усталені видово-жанрові рамки образотворчості, але й інспірували розвиток візуальних мистецтв. Важливе пошукове місце в них відводилося нетрадиційним технікам та технологіям, які тлумачилися активними дійовими формами моделювання новітньої творчості. Втім, дослідження розвитку вітчизняних сучасних мистецьких процесів, при їх очевидній інтенсивності, протягом 90-х рр. велося недостатньо. Це пояснюється не тільки тим, що «непохитна» радянська методологія певний час ще утримувала деяких науковців в межах звичного мислення. Швидкоплинність новацій вимагала не лише стрімкого осмислення найновіших художніх систем, але й відновлення інформації та повернення із забуття кращих традицій класичного авангарду та мистецького «підпілля» 50-х70-х рр., оскільки напівлегальний статус «іншого» мистецтва унеможливлював своєчасність його наукового осмислення. Це призвело до фактичної відсутності в мистецтвознавстві 90-х необхідного теоретично-методологічного базису та належного рівня володіння аналізом новітніх художніх процесів, уповільнюючи розв’язання його нагальних завдань.
    Наприкінці 90-х рр., поруч із серйозними дослідженнями вітчизняного мистецтва ХХ ст., з’являються спроби наукового осмислення сьогоденних мистецьких подій. При цьому, серед мистецтвознавців нового покоління, що орієнтуються на вивчення останніх реалій художньої культури, намітилася тенденція до дещо гіпертрофованого, як на нашу думку, розуміння категорії «сучасне» в мистецтві. Вони схильні скеровувати свої досліди на «актуальні» напрями візуальних мистецтв (інсталяція, перформанс, медіа-арт), залишаючи поза увагою традиційні види образотворчого мистецтва.
    Однак, всупереч загальному тяжінню візуальної культури до предметно-вербальних реалій, сучасні українські живописці прагнули створення картин як «живописних тіл» (О.Раппапорт). В українському малярстві 90-х. таким прикладом є нефігуративна творчість, розвиток якої відбувався в напрямку від заперечення «консервації» традицій до опанування принципами нової творчості. Практика нефігуративістів, перш за все, була спрямована на реконструкцію смислів «живопису як такого» (як художньої системи з лише їй притаманною авторською міфореальністю), що мали б допомогти живописцям бути актуальними на теренах сучасної культуротворчості, не загублюючи себе в нинішньому «тут» і «зараз».
    Вітчизняний нефігуративний живопис 90-хрр. неодноразово привертав увагу науковців головним чином філософів та естетиків. Проте, його вивчення не стало предметом фундаментального наукового вивчення в межах мистецтвознавчої науки. Нині у вітчизняному мистецтвознавстві серед вже традиційних для нефігуративного дискурсу визначень "абстрактний", "нефігуративний" чи "безпредметний", фігурує дефініція "ненаративний". Через неосмислення етимології цього терміну, причин його виникнення у вітчизняному нефігуративному дискурсі, недостатність фундаментального дослідження констант художньої мови та стилістичних особливостей нефігуративних творів різних напрямків, в тому числі і ненаративних, він вважається частковим, а іноді навіть повним синонімом терміну "нефігуративний". Вряд чи можна заперечити, що в науці кожен термін має свою історію, своє навантаження асоціацій та має своє теоретичне звучання, а тому недостатнє осмислення терміну та явища, яке він позначає, значно спрощує загальне бачення різнобічної царини нефігуративного живопису. На нашу думку, це засвідчує необхідність вивчення зазначеної проблеми та обумовлює актуальність обраного напрямку дослідження.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене згідно плану підготовки наукових кадрів Харківської Державної Академії дизайну і мистецтв та відповідно до навчальних планів кафедри історії та теорії мистецтва. Окремі підрозділи стали складовою частиною держбюджетної тематики «Мистецтво Слобожанщини XVIIXXстоліть» (реєстраційний номер 0102U006435).
    Метою дослідження є теоретичне осмислення нефігуративного живопису в українському мистецтві ХХст. та концепції ненаративності в його межах. Поставлена мета зумовила необхідність вирішення наступного ряду завдань:
    1) вивчити та узагальнити здобутки вітчизняного мистецтвознавства щодо нефігуративного дискурсу в цілому і концепції ненаративності зокрема;
    2) зібрати й впорядковувати ілюстративну базу роботи, а також проаналізувати емпіричний матеріал для виявлення ключових концептів ненаративної творчості;
    3) окреслити особливості абстрактної творчості різних періодів вітчизняного мистецтва ХХ ст., а саме 10-х 30-х рр., 60-х 70-х рр. та 1990-х;
    4) систематизувати основні напрями нефігуративного живопису 90-х рр. XXст.;
    5) проаналізувати існуючий понятійно-категоріальний апарат, який застосовується при вивченні напрямів нефігуративної творчості, уточнити та визначити смисл термінів «абстракціонізм», «нефігуративний живопис», «ненаративність» та довести правомірність вживання дефініції «ненаративність» в сучасній науці;
    6) визначити стилістичні особливості ненаративних творів;
    7) визначити рівні сприйняття та функціонування національної та світових художніх традицій в нефігуративній творчості.
    Об’єкт дослідження становить український нефігуративний живопис XXст.. Предметом дослідження є концепція ненаративності, що означилася в 1990-х рр. в межах нефігуративного живопису в Україні.
    Методи дослідження. В загальнотеоретичному осмисленні обраної проблематики були використані теоретичні здобутки та розробки вітчизняних та зарубіжних мистецтвознавців, як то О.Голубець, А.Наков, О.Петрова, О.Раппапорт, В.Сидоренко, Г.Скляренко, В.Хофман, Не менш важливими, а в деяких випадках і визначальними для вибору концептуальних засад дослідження, були окремі праці М. Бахтіна, Г. Гадамера, У.Еко, Н.Канішиної, Л.Левчук, В.Личковаха, Ю.Лотмана, Г.Рудик, Ю.Степанова та ін. Специфіка досліджуваного предмета зумовила використання наступних наукових методів: для вивчення стану дослідженості проблеми аналітичного методу; для окреслення особливостей окремих творів метод мистецтвознавчого аналізу; для висвітлення процесів розвитку нефігуративного живопису в українському мистецтві порівняльно-історичний метод; для впорядкування напрямів вітчизняного нефігуративу метод систематизації; для окреслення особливостей ненаративного живопису в загальному процесі розвитку вітчизняної культури другої пол. ХХ ст. контекстуальний метод; частково було використано теоретичний потенціал біографічного методу, зокрема властиві для нього засоби реконструкції творчої індивідуальності та ін.
    Географічні межі дослідження. Враховуючи участь мистців у Всеукраїнських мистецьких акціях та проектах, дотичних до ненаративності, поле дослідження вітчизняного ненаративного живопису обмежено творчістю мистців київського осередку. Крім того, до аналізу були долучені окремі твори яскравих художніх індивідуальностей Львівщини, Закарпаття, Поділля та Одеси.
    Наукова новизна одержаних результатів визначається метою та завданнями дослідження і полягає в тому, що в українському мистецтвознавстві дана робота є однією з не чисельних праць, присвячених осмисленню вітчизняного нефігуративного живопису, та першою спробою дослідження ненаративності як окремого напряму нефігуративної творчості. В даній роботі:
    1) підтверджено необхідність введення до наукового обігу та використання в сучасній мистецтвознавчій науці дефініції «ненаративність»;
    2) зібрано, проаналізовано та впорядковано ілюстративний матеріал нефігуративного живопису, частину якого введено до наукового обігу вперше;
    3) спираючись на проведений аналіз ненаративних полотен визначено основні художньо-стилістичні принципи ненаративних творів та, ґрунтуючись на зафіксованих в проведених дисертантом інтерв’ю та інших емпіричних матеріалах чинниках авторської міфореальності, встановлено основні онтологічно-естетичні концепти ненаративного живопису;
    4) обґрунтовано, що важливим фактором аналізу нефігуративного живопису є принципи теоретичної моделі «відкритого твору», що, в свою чергу, також аргументує доцільність використання терміну «ненаративність» (як заперечення оповідальності, відсутність змістовної визначеності) стосовно вказаного напряму вітчизняного нефігуративу;
    5) відображено вплив філософсько-естетичних традицій далекосхідного мистецтва на виникнення основних концептів ненаративного живопису та підтверджено наявність аналогій на рівні «зовнішньої змістовності» та виражальних засобів поміж ненаративним живописом та Соlоr Field painting (живописом «кольорового поля»).
    Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання у навчальній діяльності, зокрема при підготовці лекційних курсів з історії сучасного вітчизняного мистецтва, історії української культури XX ст., розробці спецкурсів з проблем сучасного образотворчого і візуального мистецтва у вищих мистецьких навчальних закладах. Вони також допоможуть науковим співробітникам в процесі формування музейних колекцій та проведення виставкової діяльності галерей. зібраний та осмислений автором фактографічний та ілюстративний матеріал, зважаючи на його не розповсюдженість, буде потрібен в узагальнюючих працях з історії та критики сучасного вітчизняного мистецтва, при проведенні науково-методичних семінарів з проблем сучасного мистецтвотворення.
    Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були викладені та обговорені на міжнародних конференціях: у Харкові «Розвиток національної моделі дизайну і образотворчого мистецтва в умовах глобалізації сучасного світу» (2002), «Дизайносвіта 2005: Тенденції розвитку та інтеграція в європейський освітній простір» (2005), в Гродно (Білорусь) «Актуальные проблемы мировой художественной культуры» (2002), на регіональній конференції в Дніпропетровську «Образотворче мистецтво, дизайн та культурознавство в XXIстолітті: тенденцій та перспективи розвитку» (2002); на 1-й та 4-й електронних конференціях молодих науковців, докторантів, аспірантів, магістрантів «Молода мистецька наука України» (2002, 2003); 3-й та 4-й електронні конференції «Теорія і практика матеріально-художньої культури» (2003, 2004) та на науково-методичних семінарах кафедри історії та теорії мистецтва ХДАДМ (20032006). Попередні результати та робочі матеріали роботи були викладені на теоретичному семінарі «Жовтий звук: Театр та нові форми візуального мистецтва» (Харків, 2003) та круглих столах в межах Молодіжного фестивалю проектів «Нон-стоп медіа» (Харків, 2003, 2004).
    Крім того, набуті в ході дослідження матеріали застосовувалися під час розробки та викладання лекційних курсів «Сучасні візуальні мистецтва», «Історія українського мистецтва» та загального курсу історії мистецтва (Харків, ХДАДМ, 2002-2005). Певні результати було використано в авторських матеріалах до каталогів виставки «Абстракція чи пошук закономірності» (в межах міжнародної фестивальної програми Мистецтво на межі століть”, Харків, 2003) та акції «Від серця до серця» (Харків Львів, 2004).

    Публікації. Основні положення та отримані в процесі роботи результати дослідження відображені у 17 одноосібних публікаціях, з яких 9 наукові статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Дана дисертація є однією з перших мистецтвознавчих праць, присвячених осмисленню вітчизняного нефігуративного живопису ХХ сторіччя, та першим дослідженням окремого напряму нефігуративу 90-х рр. ХХ століття ненаративного живопису. В ній вперше введено до наукового обігу дефініцію «ненаративність» стосовно окремого напряму нефігуративного живопису, а також вперше зібрано, систематизовано та осмислено фактологічний і візуальний матеріал вітчизняної нефігуративної творчості 90-х. В ході вирішення поставлених завдань були отримані наступні результати.
    1. Проведений аналіз дослідженості проблем нефігуративного дискурсу засвідчив недостатність осмислення актуальних питань нефігуративної творчості у вітчизняному мистецтвознавстві. Науковці, звертаючи увагу на різноплановість нефігуративного живопису, не здійснювали його систематизацію, не ставили предметом дослідів осмислення його окремих напрямків. Виявлена необхідність комплексного вивчення українського нефігуративу ХХ століття, опрацьовування його теоретичних аспектів та дослідження поетики напряму ненаративного живопису в межах нефігуративної творчості останнього десятиліття ХХ сторіччя.
    2. Здійснений аналіз існуючого понятійно-категоріального апарату, що використовується при вивченні абстрактної творчості, вмотивував його несталість. Вживані терміни «абстракціонізм», «нефігуративний живопис», «ненаративність» у вітчизняній науці розуміються як синоніми та застосовуються достатньо вільно, часто підмінюючись один одним. Дисертант наголошує на змістовності кожної дефініції. Так, «абстракціонізм» ознбчує низку пошуків безпредметного живопису в межах класичного авангарду, «нефігуратив» є родовою назвою для всіх напрямів «абстрактної» практики ХХ сторіччя, а «ненаративність» позначає напрям нефігуративного живопису 90-х рр. ХХ століття.
    3. В роботі виокремлено три «хвилі» вітчизняної абстрактної творчості: абстракціонізм класичного авангардизму, нонконформістський нефігуративний живопис та нефігуратив 90-х рр. ХХ століття. Доведено, що кожна з них в контексті мистецьких пошуків свого часу була радикальною конфігурацією моделі мистецького авангарду. Абстракціонізм зухвало заперечував сталість міметичного мистецтвотворення попередніх епох. Нонформістський нефігуратив ігнорував догми соцреалізму та чинив опір як радянській мистецькій системі, так і щойно означеним на Заході постмодерним тенденціям. Реактивація нефігуративного живопису на початку 90-х остаточно спростувала рештки соцреалізму, відроджуючи традиції вільнолюбної творчості.
    4. Здійснена систематизація напрямів нефігуративного живопису останнього десятиліття ХХсторіччя уможливила виокремлення із загалу вітчизняного нефігуративу концепцію ненаративності та зумовила застосування терміну «ненаративність» стосовно окремого напряму нефігуративної творчості. Підкреслюється, що концепція ненаративності лише один з можливих проявів живопису інтровертного типу, коли процес творення є пізнанням себе та удосконаленням своєї свідомості та психології мислення.
    В роботі на основі проведених аналізів конкретних творів вперше встановлено загальні художньо-стилістичні особливості та онтологічно-естетичні принципи поетики ненаративності. Основними художньо-стилістичними рисами ненаративних творів являються 1)розуміння кольору предметом Живопису, а кольоромислення новою «епіфанією» нефігуративної творчості взагалі; 2)заглиблення в суто живописні проблеми динаміки кольорових мас, що позначається використанням композиційних принципів «монтування» і «накладання» кольорових просторів та побудови «модулів кольорових сполучень»; 3)акцентування уваги на підкресленні тактильних якостей матеріалу, текстури полотна, збагаченні живописної поверхні багатошаровою фактурою.
    Серед основних онтологічно-естетичних чинників авторської міфореальності назвемо наступні. 1)зростання глибинності та концептуальності ненаративних творів на сенсоутворюючих властивостях часопростору, філософсько-особистісні концепти якого є способом структурування художньої реальності. 2)обов’язкове розуміння та підкреслення «обраності» та «медіальності» художника посередника поміж відчутою «абсолютною реальністю» та глядачем. 3)відмова від зображення матеріальних якостей світу на користь метафізичної «трансцендентної» реальності, яка дозволяє відносити ненаративні твори, зміст яких переходить від замкненої картини-речі в сферу нематеріальних ідей, до «відкритих систем». 4)розвиток ненаративного живопису в бік інтровертності, на відміну від спектакулярного актуального мистецтва, яке прагне «насильницького володарювання над реальністю». Останнє збільшує кількість можливих інтерпретацій та аргументує розуміння ненаративних полотен як відкритих творів.
    5. в сучасному розумінні відкритим є твір, який окреслюється «полем» інтерпретаційних можливостей та постає перед глядачем як конфігурація сповнених принциповою невизначеністю стимулів (за У. Еко). Ненаративним творам властива принципова неоднозначність художніх повідомлень, оскільки їхні композиції характеризуються відсутністю зафіксованих в зрозумілій для глядача завершеній формі подій чи смислів (які визначають сутність творів, організованих по законам вірогідності). Підкреслено, що відкритість ненаративних творів аргументує використання терміну «ненаративність» заперечення оповідальності, відсутність змістовної визначеності.
    6. У дисертації доведено, що етнотрадиція в ненаративних творах проявляється поза зовнішнім фольклоризмом та сприймається як опосередкована форма діалогу мистця з етносферою свого народу. При створення ненаративних творів мистець залучає онтологічні прийоми та сакральну мову давньоукраїнського живопису; звертається до глибин етнічної образності, космізму народної образотворчості та дуалістичності українського світовідчуття, тієї духовності, що стверджує пріоритет вічного над скороминущим та частковим.
    З’ясована в роботі наявність впливу далекосхідних філософсько-мистецьких традицій на формування ненаративності в українському мистецтві позначена у втіленні ідеї «підкорення засобу», сприйнятті творчості як «шляху» до «очищення», зосередженні уваги на творчому процесі, естетичної та змістовної цінності категорії шуньята, тощо. В процесі зіставлення ненаративності з практикою американського абстрактного експресіонізму була підтверджена правомірність проведення аналогій між ненаративним живописом та Соlor Fіеld painting. Однак, осмислення низки відмінностей поміж вказаними напрямами (зокрема, належність до різних культурних шарів, принципова різниця в ставленні до реципієнта, різне відчуття «елітарності» творчості та зв’язок з традиціями, притаманний ненаративності, а також надання вітчизняними мистцями більшої уваги розвиткові формальних засобів художньої мови) засвідчує самодостатність вітчизняного ненаративу.
    7. Реактивація нефігуративу в 90-х рр. відбувалася на тлі лавірування поміж концептами модернізму та постмодернізму. Концепція ненаративності органічно поєднує риси новаційності та традиційності, модерністські та постмодерністські концепти, впевнено зайнявши нішу поміж епатажем трансавангардистських концепцій та традиційним мистецтвотворенням, що ґрунтується на «класичному» типі художнього мислення. Це надає підстави відносити ненаративний живопис до неоавангардистської площини сучасного мистецтвотворення.
    8. Дана робота є лише першим кроком до окреслення вітчизняного нефігуративного живопису як вагомого явища художнього процесу вітчизняного мистецтва ХХ століття. З огляду на необхідність відтворення суцільної картини розвитку нефігуративної творчості, здається потрібним проведення дослідження інших течій нефігуративу ХХ століття, що дозволить більш повно осмислити розмаїтість вітчизняного нефігуративного живопису.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Авраменко О. Після соцреалізму // Нова генерація. 1992. Спецвипуск.
    С. 32 34.
    2. Авраменко О./Соловйов О. Марафон-бліц // Образотворче мистецтво. 1992. №1. С. 23 24.
    3. Артова В. Живописные откровения // Зеркало недели. 2000. -№26. С.16.
    4. Афасижев М. Критический анализ идеалистических концепций художественного творчества // Автореф доктора филос. наук: 09.00.04 Моск. гос. ун-т. М., 1977. 46 с.
    5. Бажанов Л, Турчин В. Абстрактное искусство: Опыт переосмысления // Советс-кое искусствознание. Вып. 27. М.: Советский художник, 1991. С. 96 120.
    6. Бажанов Л, Турчин В. К суждению об авангардизме и неоавангардизме // Со-ветское искусствознание’ 77. Вып. 1. М.: Советский художник, 1978. С. 16 54.
    7. Басанець Т. Поглядом у будущину // Образотворче мистецтво. 1992. № 1. С. 3 - 6.
    8. (Д7)Бахтин М. К методологи гуманитарных наук // Бахтин М. Эстетика словес-ного творчества / Сост. С. Бочаров; Прим. С. Аверинцева и С.Бочарова. М.: Искусство, 1979. С. 361 374.
    9. Бём Г. В круге действительности: об основах абстрактного искусства после 1945 года // Собрание Л. Шёнберг: Каталог выставки. Мюнхен, 1989. С. 39 57.
    10. Бердяев Н. Кризис искусства /Репринтное издание/. М.: СПИинтерпринт, 1990. 47 с.
    11. Бесіда Т. Басанець з Володимиром Цюпко // Образотворче мистецтво. 1994. № 1. С. 40-42.
    12. Блакитний Є. Національне та інтернаціональне в мистецтві // Хроніка 2000. Вип. 39 - 40. С. 147 - 152.
    13. Богомазов А. Живопись и элементы (отрывок) // Наше наследие. 1991. - № 2. С. 144.
    14. Богомазов О. Живопис та елементи / Ред., автор вст. ст. Д. Горбачов. К.: За-думливий страус, 1996. 163 с.
    15. Бурлака В. Живопис” з нової точки зору, яку спровокували Леон Тарасевич та Тиберій Сільваші // Політика і культура. 2000. № 26. С. 46 - 47.
    16. Буценко О. Прорив // Всесвіт. 1992. - № 3 - 4. С. 182 183.
    17. Ваврух М. Як тільки настала «відлига»: Мистецьке життя Львова 60-х років // Дзвін. 1996. - № 10 12. С. 150 153.
    18. Валери П. Из тетрадей // Валери П. Об искусстве / Пер. з франц. В. Козовой. М.: Искусство, 1976. С. 132 190.
    19. Власова Т. Из истории художественной жизни революционной Москвы: деятельность Всероссийского центрального выставочного бюро (1918 - 1921) // Советское искусствознание’23. М.: Советский художник, 1988. С. 317 336.
    20. Гадамер Г.-Г. Искусство и подражание // Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. М.: Искусство, 1991. С. 228 241.
    21. Гадамер Г.-Г. Онемение картины // Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. М.: Искусство, 1991. С. 177-187.
    22. Ганжа Л. Кардіограма українського живопису // Зеркало недели. 2000. 21 січня. С. 15.
    23. Ганжа Л. Шаман Кольору // День. 1999. 15 гр. С. 7.
    24. Герасимчук Л. Серед численних світил // Ольга Петрова: Малярство. Графіка: Каталог. К.: Арт Ек, 1995.- С. 5 15.
    25. Герман М. Модернизм. Искусство первой пол. ХХ века. СПб.: Азбукакласс-сика, 2003. 480 с.
    26. Глезер А. Искусство под бульдозерами // Декоративное искусство. 1998. №8. С. 26.
    27. Глезер А. Русские художники на Западе. М.: Знание, 1991. 53 с.
    28. Голомшток И. Тоталитарное искусство. М.: Галарт, 1994. 296 с.
    29. Голубець О. Мистецьке середовище Львова другої половини ХХ століття (соц-реалізм і свобода творчості): Автореф. дис... доктора мистецтв.: 17. 00. 05. / Ін-т. мист., фолькл. та етнол. ім.. М. Рильського НАН України. К., 2003. 31с.
    30. Голубець О. Між свободою і тоталітаризмом: Мистецьке середовище Львова другої половини ХХ століття. Л.: Академічний експрес, 2001. 176 с.
    31. Горбачев Д. На карте украинского авангарда // Наше наследие. 1991. № II. С. 138 143.
    32. Горбачов Д. Барвистий космос українського авангарду // Феномен українського авангарду 1910- 1935: Каталог виставки, організованої Вінніпезькою картинною га-лереєю /Ред. М. Шкандрій. Winnipeg: The Winnipeg Art gallbry, 2001. С. 95 102.
    33. Гординський С. На великий шлях до проблем сучасного українського мистецтва // Українське мистецтво. 1948. № 1. С. 26 28.
    34. Гриценко О. Авангардизм (в мистецтві) як традиція // Прапор. 1989. № 7. С. 157 - 166.
    35. Грищенко А. О связях русской живописи с Византией и Западом. [б.м.и], 1913. стр. не нумер.
    36. Гройс Б. Неосакральные мифы росийского авангарда // Декоративное искусство. 1991. № 8. С. 33.
    37. Гройс Б. Русский авангард по обе стороны черного квадрата” // Вопросы философии. 1990. № 11. С. 67- 78.
    38. Громов Е. Творческий метод: фантом или реальность? // Советское искусствознание: Методологические проблемы. М.: Наука, 1994. С. 137 156.
    39. Грэм Г. Философия искусства: Введение в эстетику. М.: Слово, 2004. 256 с.
    40. Гундорова Т. Декеданс і постмодернізм: питання мови //Світовид. 1995. №1. С. 64 75.
    41. Даревич Д. Сучасний стан образотворчого мистецтва в Україні // Сучасність. 1990. Ч.1 (345) С. 78 91.
    42. Демосфенова Г. Дневник формально-теоретического отдела ГИНХУКа // Со-ветское искусствознание. Вып. 27. М.: Советский художник, 1991. С. 472 486.
    43. Диденко В. Философия и идейно-содержательные структуры в живописи // Теоретические проблемы художественно-эстетической деятельности: Сб. ст. МГУ им. М. Ломоносова Под ред. А. Оганова. М.: Изд. МГУ, 1982. С. 14 - 21.
    44. Диденко В. Эстетика невыразимого // Вестник МГУ. Серия 7 Философия”. 1994. № 2. С. 55 - 58.
    45. Димшиць Е. Роздуми про ювілей // Landshcaft Живописного заповідника”. К.: ВХ[студіо], 2002. С. 82.
    46. Диченко І. Все має колір навіть луна та вітер // Живопис Т. Сільваші: Каталог. К.: PC WORLD UKRAINE, 1997. С. 3 4.
    47. Дубовик О. Моє кредо // Образотворче мистецтво. 1991. № 4. С. 27 28.
    48. Дудар В. Історична пам’ять як духовний і соціокультурний феномен // Дис канд. філос. наук: 09.00.03 /Київський нац. ун-т ім. Т.Шевченка. К., 1994. 138 а.
    49. Есаулов И. Генеалогия авангарда // Вопросы литературы . 1992. № 3. С. 171 -191.
    50. Егоров И. Казимир Малевич. М.: Знание, 1990. 56 с
    51. Ємельянова Т. Абстракціонізм в контексті культуротворчих процесів ХХ століття (естетико-мистецтвознавчий аналіз) : Дис...канд. філос. наук: 09. 00. 08 / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. К., 2002.
    52. Ємельянова Т. Абстракціонізм в контексті культуротворчих процесів ХХ століття (естетико-мистецтвознавчий аналіз) // Автореф. дис...канд. філос. наук: 09. 00. 08 / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. К., 2002. 14 с.
    53. Жуков Ю. Не-искусство // Знамя. 1972. № 5. С. 176 207.
    54. Завадская Е. Восток на Западе. М.: Наука, 1970. 185 с.
    55. Завадский А. Манифестарная естетика // Вестник МГУ. Серия 7, Философия. 1994. №2. с. 73-74
    56. Заварова А. «Стремительно ушли в прошлое» // Воздушные чернила. Сост. М. Баталин. К.: Факт, 2000. С. 110 115.
    57. Заварова А. Художник // Воздушные чарнила. Сост. М. Баталин. К: Факт, 2000. С. 83 90.
    58. Заварова Г. Відблиск повноти: Син гармонії Григорій Гавриленко // Музейний провулок. 2004. №2. С. 86 93.
    59. Затонский Д. Finita la ideologia // Collegium. 1997. № 1. С. 3 -10.
    60. Зельська-Даревич Д. Соцреалістичний реалізм та поза ним // Альманах’94 ЛАМ. Львів: Гердан друк, 1995. С. 23 - 24.
    61. Ильин И. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 255 с.
    62. Іваненко С. *** // Книга поглядів: Мистецтво нового образу. К.: Вавілон, 1999. С. 14.
    63. Іваненко С., Скляренко Г, Титаренко О. Ключ до розуміння: П. Бевза, П. Лебединець, В. Цюпко, А. Криволап // Синтези. 1994. №1. С. 62 75.
    64. Кандинский В. Автобиография // Кандинский В. Избранные труды по теории искусства: В 2-х т. М.: Гилея, 2001. Т.1. С. 256 260.
    65. Кандинский В. О духовном в искусстве. М.: Архимед, 1992. 109 с.
    66. Кандинский В. Ответ художника на анкету «Современное искусство живее, чем всегда»// Кандинский В. Избранные труды по теории искусства: В 2-х т. М.: Гилея, 2001. Т.2. С. 291 298.
    67. Кандинский В. Размышления об абстрактном искусстве // Кандинский В. Избранные труды по теории искусства: В 2-х т. М.: Гилея, 2001. Т.2. С. 285 290.
    68. Кандинский В. Текст художника. Ступени // Кандинский В. Точка и линия на плоскости. СПб.: Азбука, 2003. С. 17 64.
    69. Канішина Н. Художньо-естетичні засади українського авангардового мистецтва першої третини ХХ століття: Автореф канд. філос. наук: 09.00.08 Київськ. ун-т ім. Т. Шевченка. К., 1999. 20 с.
    70. Канішина Н. Художньо-естетичні засади українського авангардового мистецтва першої третини ХХ століття: Дис канд. філос. наук: 09.00.08 Волинський держ. ун-т ім. Л. Українки. Луцьк, 1999. 174 а.
    71. Кантор А. Искусство восьмидесятых годов // Советск. искусствознание. Вып. 24: Сб. статей. М.: Советский художник, 1988. С. 5-29.
    72. Кара-Караєва Т. Історія українського мистецтва перспективи і реальні можливості // Сучасний стан українського мистецтвознавства та шляхи його подальшого розвитку: Матеріали наук. конф./ Ак. Мистецтв України. К.: ВПП Компас, 2000. С. 19 21.
    73. Кашуба Е. Первые авангардные виставки в Києве 19081910: «Звено», «Салон Издебского», «Кольцо». К.: Триумф, 1998. 54 с.
    74. Кашуба О. Кубофутуризм в Україні. О Богомазов: Теорія та практика. (Створення нових стильових форм живопису): Автореф. дис канд. мист: 17. 00. 05 / НАН України, Інститут мист-ва, фолькл. та етнології ім. М. Рильського. К., 1999. 19 с.
    75. Кашуба О. Технологічні особливості живописних прийомів у творах Д. Бурлю-ка 1908 1920-х рр. // Тези доповідей: ІУ Міжнародний конгрес україністів. Кн.. 2: Мистецтвознавство. Од.-К: Видання асоціації етнологів, 2001. С. 117 123.
    76. Ковальська Л. Фрагменти міфів та реальність тоталітарної епохи // Мистецтво України ХХ століття. К.: Асоціація галерей України, 1998. С. 92 96.
    77. Козаченко Г. Подолати незайману смугу // Образотворче мистецтво. 1991. № 4. С.28 29.
    78. Колесникова Л. Художній час як проблема онтологій мистецтва // Авторефканд.. філос. наук: 09. 00. 08 Київський нац. Ун-т ім.. Т. Шевченка. К., 2003. 17с.
    79. Колпинский Ю. Место советского искусствознания в развитии художественной культуры советского народа // Материалы научной конференции, посвященной 40-летию советского искусствознания. М.: Советский художник, 1958. С. 9 24.
    80. Кравченко Т. Постмодернізм це принципово не модернізм // Слово і час. 1999. № 3. С. 60 61.
    81. Кравчук О. Співвідношення традицій та новацій у соціокультурному розвитку ХХ століття // Дисканд. філос. наук: 09.00.03 / Львівський Національний ун-т ім. І. Франка. Л., 1999. 166 а.
    82. Криволапов М. Художня критика і проблеми осмислення мистецької спадщини // Мистецтвознавство України’ 1999: Зб. Наук. Праць. К.: Спалах, 2000. Вип. 1. С. 11 26.
    83.Крюков Р. Плохой бизнес // Искусство. 1963. - № 1. С. 48.
    84.Крючкова В. Авангард и бунт // Философия искусства в прошлом и настоящем. М.: Искусство, 1981. С. 375 396.
    85.Крючкова В. Антиискусство: теория и практика авангрдистских течений. М.: Изобразительное искусство, 1985. 304 с.
    86.Кузьма М. Передмова // Сільваші Т. Живопис. К., 1995. С. 3 5.
    87.Куликова И. Философия и искусство модернизма. М.: Политическая литература, 1974. 272 с.
    88. Лармин О. Модернизм против человека и человечности. М.: Советский художник, 1965. 159 с.
    89. Левченко Н. Трансформація образності в мистецтві ХХ століття: Автореф.канд. філос. наук: 09. 00. 08/ НАН України, Інститут філос. ім. Г. С. Сковороди. К., 2000. 18 с.
    90. Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ століття. К.: Либідь, 1997, 224 с.
    91. Лён С. Концепция выставки «Москва-Берлин» Бориса Мессерера // Декоративное искусство. 1998. № 1 - 2. С. 17 - 26.
    92. Личковах В. Концепція прозорості” переживання в естетиці дзен-буддизму і сучасний літературно-мистецький авангард // Матеріали першого українського симпозіуму з мовознавства і літератур країн Азійсько-тихоокеанського регіону. К.: НаУКМА, 1999. С. 72 78.
    93. Личковах В. Авангардпостмодернізмуніверсалізм: зміна парадигм некла-сичної естетики // Філософська і соціологічна думка. 1996. № 7. С.142 165.
    94. Личковах В. Орієнтальні мотиви у творчості сучасних українських мистців // Мистецтвознавство України: Зб. наук. праць. К.: Кий, 2001. Вип.2. С. 375-378.
    95. Личковах В. Постмодернізм і проект естетики універсалізму // Етика та естетика в структурі сучасного гуманітарного знання: Матер. наук.- теор. конфер. К.: РВЦ Київський університет”, 1997. С. 45 47.
    96. Лосик О. Методологія в сучасному мистецтвознавстві: ситуація ПОСТ // ОМ. 2002. №2. С. 66-67.
    97. Лотман Ю. Изъявление Господне или азартная игра? (Закономерное и случайное в историческом процессе) // Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. М.: Гнозис, 1994. С. 358.
    98. Лотман Ю. Структура художественного текста // Лотман Ю. Об искусстве. СПб: «Искусство СПБ», 2005. С 14 286
    99. Лотман Ю. Текст в тексте // Лотман Ю. Статьи по семиотики искусства. СПб: Академический проект, 2002. 58 - 78.
    100. Лычковах В. В поисках украинского Нового Света” // Зеркало недели. 2000. -18 марта. С. 14.
    101. Маковский С. «Новое искусство» и «четвёртое измерение» // Апполон. 1913. № 7. С. 53 - 60.
    102. Малахов Н. Модернизм. Критический очерк. М.: Изобразительное искусство, 1986. 150 с.
    103. Малахов Н. О модернизме. М.: Изобразительное искусство, 1975. 279с.
    104. Малевич К. Чорний квадрат. СПб.: Азбука-классика, 2003. 576 с.
    105. Мамардашвілі М. Картезіанські роздуми. К.: Стилос, 2000. 311с.
    106. Маркаде В. Українське мистецтво ХХ століття і Західна Європа // Всесвіт. 1990. № 7. С. 169 180.
    107. Мархайчук Н. Вітаємо ювілярів // ВАТЕРПАС. 2002. № 42. С. 77 - 78.
    108. Мархайчук Н. Вітчизняний нефігуративний живопис 60-х 70-х як явище нонконформізму // Дизайн-освіта 2005: Тенденції розвитку та інтеграція в європейський освітній простір: Зб. матеріалів. Х.: ХДАДМ, 2005. С.78 81.
    109. Мархайчук Н. Вплив змін, що відбулися в мистецькому мисленні вітчизняних живописців, на становлення нефігуративного дискурсу (кінець 80-х початок 90-х) // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. Х.: ХДАДМ, 2003. №3. С.46 60.
    110. Мархайчук Н. Вплив філософії Дзен на формування ненаративності в українському малярстві ХХ століття // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: Зб. наук. праць. Х.: ХХПІ, 2000. № 2 3. С. 82 83.
    111. Мархайчук Н. Вплив філософсько-естетичних традицій далекосхідного мистецтва на формування ненаративності в українському малярстві останньої третини ХХ ст. // Вісник державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Зб. наук. пр. К. КДАКККМ, 2003. Вип. 3. С.46 54.
    112. Мархайчук Н. До питання зіставлення українського ненаративного живопису та американського абстрактного експресіонізму // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. Х.: ХДАДМ, 2002. №11. С.3 13.
    113. Мархайчук Н. До проблеми термінології мистецьких явищ ХХ ст. та належності ненаративного живопису до неоавангардизму // Вісник ХДАДМ: Зб. наук. пр. Х.: ХДАДМ, 2002. №12. С.35 46.
    114. Мархайчук Н
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины