МИСТЕЦЬКЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЛЬВОВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ (соцреалізм і свобода творчості) : Художественная среда ЛЬВОВА ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫ ХХ ВЕКА (Соцреализм и свобода творчества)

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • МИСТЕЦЬКЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЛЬВОВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ (соцреалізм і свобода творчості)
  • Альтернативное название:
  • Художественная среда ЛЬВОВА ВТОРОЙ ПОЛОВИНЫ ХХ ВЕКА (Соцреализм и свобода творчества)
  • Кол-во страниц:
  • 353
  • ВУЗ:
  • ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ
  • Год защиты:
  • 2002
  • Краткое описание:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
    ЛЬВІВСЬКА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ


    На правах рукопису


    ГОЛУБЕЦЬ ОРЕСТ МИХАЙЛОВИЧ


    УДК 7.01.036 (477.83-25)


    МИСТЕЦЬКЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЛЬВОВА
    ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ
    (соцреалізм і свобода творчості)



    спеціальність 17.00.05 образотворче мистецтво


    дисертація на здобуття наукового ступеня
    доктора мистецтвознавства




    Львів 2002









    ЗМІСТ


    ВСТУП .......... 3
    РОЗДІЛ 1
    МЕТОДИКА І ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ................ 16
    РОЗДІЛ 2
    ОСОБЛИВОСТІ МИСТЕЦЬКОГО СЕРЕДОВИЩА ЛЬВОВА НАПЕРЕДОДНІ ПРИХОДУ ТОТАЛІТАРИЗМУ......................................26
    РОЗДІЛ 3
    ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ ПЕРЕМІН МИСТЕЦЬКОГО СЕРЕДОВИЩА
    У ПЕРІОД 1939 1956 рр........................................ 54
    3.1. Суспільно-політичні катаклізми і деструктуризація середовища . ..... 54
    3.2. Протиборство у сфері естетичних уявлень .........91
    3.3. Морально-психічні деформації у духовній сфері .........125
    РОЗДІЛ 4
    ФОРМИ ПРОТИСТОЯННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ТОТАЛІТАРНОМУ РЕЖИМОВІ У ПЕРІОД 1956 1986 рр. ................................... ................. 149
    4.1. Прорив шістдесятників” (1956 1972 рр.).. ...... .149
    4.2. Утвердження пріоритету творчої індивідуальності
    (1972-1986 рр.)................................................................................................ 183
    РОЗДІЛ 5
    ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕХІДНОГО” ПЕРІОДУ І РЕАКТИВАЦІЯ МИСТЕЦЬКОГО СЕРЕДОВИЩА (1986 2000 рр.) ... . 217
    5.1. Відродження культорологічних організацій і мистецьких
    об`єднань......................................................................................................... 217
    5.2. Нова кон`юнктура” і метаморфози мистецького середовища ...... 235
    5.3. Сучасне українське мистецтво у контексті актуальних проблем сьогодення ... ...............................................278
    ВИСНОВКИ.... 319
    СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.................... 330










    ВСТУП


    Переходу людства в третє тисячоліття передувала низка надзвичайно важливих подій. Одне з помітних місць у ній зайняли докорінні перетворення в Україні. Наприкінці ХХ ст. українцям врешті вдалося скористатися унікальним історичним шансом і здобути здавна бажану та омріяну незалежність. Разом з тим, саме сьогодні, з певної віддалі часу, все виразнішими стають реальні перешкоди, які виникають на шляху повноцінного становлення нашої держави, її входження в коло розвинених європейських і світових структур.
    На початку 1990-х років, у час бурхливих подій національного відродження, можна було з упевненістю прогнозувати значні економічні та соціально-політичні труднощі, які доведеться здолати. Проте мало хто тоді припускав, що такі неймовірно важкі й стійкі перепони появляться в нас на рівні культури, духовності, моралі. На хвилі ейфорії, загального, небувалого піднесення вони були немов би цілком непомітними, другорядними. Певний час здавалося, що минуле себе повністю скомпроментувало, відійшло у небуття раз і назавжди. Переважно про нього воліли не згадувати, але воно не щезло безслідно, затаїлося не лише в глибинах посттоталітарного суспільства, але й всередині багатьох з нас, реактивізувалося згодом у розмаїтих, часом цілком несподіваних і неочікуваних формах. Виявляється, що реально позбутися рудиментів минулого можна лише шляхом їх виявлення, скрупульозного, ретельного окреслення, вивчення і наступного планомірного подолання. Саме як складову частину цього дуже необхідного на нинішній день процесу трактовано цю роботу.
    На перший погляд, об`єкт нашого дослідження може видатися тим, хто мало знайомий з матеріалом, недостатньо актуальним, а його територіальні й часові рамки дещо завуженими. Проте основна суть цієї праці полягає саме в тому, що у відносно невеликій частині західно-українських земель у другій половині ХХ ст. відбулися складні і суперечливі процеси, які стали у великій мірі визначальними для збереження української національної ідеї і майбутнього становлення суверенної держави. За короткий відрізок часу тут рельєфно проявилися важкі наслідки бурхливих супільно-політичних катаклізмів, а також несподіваних історичних парадоксів. З приходом всередині століття радянського тоталітаризму, який змінив довготривалий період авторитаризму польської влади, а, згодом, гітлерівський окупаційний порядок, в Галичині відбулися радикальні і, разом з тим, дуже характерні, показові переміни. Вони наочно продемонстрували вишукані методи руйнування, планомірного відриву і наступної тривалої ізоляції від світу української культури та мистецтва. Поруч з негативними явищами, саме в той час у мистецькому спредовищі окреслилися форми відвертого чи скритого опору, методи ефективного збереження засад вільної творчості.
    Значення й роль Галичини в українській історії радянського періоду, основним завданням якої було всіляко заперечувати прагнення до державної самостійності та аргументувати можливість існування України лише у сфері безпосереднього впливу старшого барата”, свідомо применшувалися. Поступово та якось цілком непомітно невілювався той важливий факт, що в останній третині ХІХ ст. саме Галичина стала потужним і головним центром національно-культурного відродження, сконцентрувала зусилля визначних представників не лише місцевої інтелігенції, але й Східної України, а також близького і далекого зарубіжжя. Упродовж усього наступного сторіччя історична доля західно-українських земель була вочевидь відмінною від інших теренів нашої держави, а події, які тут відбувалися, зокрема, в ділянці культури і мистецтва, мали непересічне значення.
    Наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. в Галичині, де українці, на відміну від царської Росії, жили в умовах конституційної монархії і мали певні можливості змагатися за свої права, продовжувалися суттєві перетворення, пов`язані зі значною активізацією політичної боротьби, розгортанням діяльності численних наукових і культурологічних установ, навчальних закладів, організацій, товариств та об`єднань, величезним, небаченим досі розмахом будівництва. В цей час остаточно сформувалося обличчя епіцентру основних подій Львова, його неповторне середовище, з унікальними архітектурними ансамблями, парками і скверами, музеями і бібліотеками, а також місцевим колоритом і багатими традиціями, які здавна формувалися на своєрідному, транснаціональному перетині різних культур. Незважаючи на певну переферійність в економічному відношенні, Галичина привертала увагу помітними зрушеннями в ділянці освіти, культури і мистецтва. Галицьким політикам в ті часи вдалося віднайти шляхи ефективного єднання навколо національної ідеї інтелігенції і селянства. На повну силу діяли, зокрема, Наукове товариство ім. Т. Шевченка, очолюване Михайлом Грушевським, широка мережа осередків товариства Просвіта”, а також молодіжно-спортивних організацій Січ” і Соколи”. Створювалася розгалужена система українських кооперативів і кредитних спілок. Вагоме підгрунтя для настрою патріотичного піднесення творив Національний музей у Львові, заснований за особистою ініціативою митрополита Андрея Шептицького. Могутня хвиля процесів національного самоусвідомлення винесла з народних глибин імена таких діячів культури світового рівня як Іван Франко, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська, Олекса Новаківський, Іван Труш, Соломія Крушельницька. Тогочасні події дали підстави передовим представникам інтелігенції і політикам Східної України стверджувати, що Галичина здатна стати основою відродження нації і держави. Більше того, навіть деякі з місцевих опозиціонерів змушені були констатувати, що ”у ХХ столітті багато народів постало з попелу, але відродження небагатьох відбулося так швидко й енергійно, як відродження українців Австрії”[176, 289]. Завдяки значній моральній та інтелектуальній підтримці, яка простійно надходила зі Східної України та Європи, галичани відчували себе не другорядною, дискримінованою меншістю, а частиною великого народу.
    Після Першої світової війни, у зв`язку з відвертою реакцією польської влади на національно-визвольні змагання та утворення Західно-української народної республіки (ЗУНР), а згодом, на тлі небувалого національного піднесення на сході України, у період більшовицької українізації”, Галичина на деякий час втратила своє провідне значення. Проте дуже швидко, коли в 1930-х роках сталінський режим розвіяв ілюзії щодо встановлення основних пріоритетів радянської влади в Україні, галицькі землі знову стали головним оплотом національних сподівань. У тривожному передчутті масових репресій і пошуках порятунку, сюди емігрувало багато видатних діячів науки і культури.
    Масштабність подій у сфері мистецтва зумовила всестороння діяльність чисельних місцевих угрупувань художників та активізація налагоджених ними контактів з європейським мистецьким середовищем. Галичина і, насамперед, Львів об`єднали потужний творчий потенціал не лише України, але й українських емігрантів з усього світу. Їхні зусилля сконцентрувалися навколо актуальних проблем творення сучасного національного мистецтва, збереження його давнього традиційного коріння і гідної репрезентації у визначних культурних центрах Європи. Про динамічний розвиток тогочасних подій свідчили чисельні виставки і дискусії, критичні відгуки в місцевій і закордонній пресі.
    Подальша історія Галичини, з моменту, коли вона напередодні Другої світової війни разом з Польщею опинилася між двома могутніми тоталітарними ситемами гітлерівською і сталінською, сповнена численних пардоксів і неймовірних крайностей. Порятунок від одних поневолювачів неодмінно обертався потраплянням в тенета інших. А в кінцевому результаті, в Західній Україні запрацював” потужний тоталітарний механізм, випробуваний” на її східних теренах. В умовах залізної завіси” (а значить, інтенсивного впливу тоталітарної ідеології) історія сучасного мистецтва (в тому числі й українського) тривалий час подавалася у деформованому, надзвичайно спрощеному і наскрізь політизованому вигляді.
    Сьогодення вимагає негайного, принципового переосмислення суперечливих подій в ділянці мистецтва і культури, узагальнюючого правдивого погляду на проблеми століття, яке уже відійшло в минуле, невідкладного подолання синдромів нашої застарілої хвороби: Амнезія - ця хвороба безпам`ятства, викликана крутим поворотом 1939 р. у біографії Західної України, закріплена другою світовою війною та в післявоєнні роки і в наступні десятиріччя планомірно культивована розгалуженою радянською системою ідеологічного виховання...”[117, 7].
    При цьому, у зв`язку з швидкими, дієвими та актуальними процесами утворенням суверенної держави, особливо важливою є, насамперед, ретельна реставрація” повного, цілісного образу сучасного українського мистецтва, зіставлення і принципова, критична оцінка всіх його суперечливих складових, повернення втраченого й усвідомлення нанесених в минулому деформацій, визначення найважливіших нинішніх тенденцій розвитку і найближчих перспектив. Саме такий погляд на теперішню ситуацію в галузі мистецтва і мистецтвознавства, а також усвідомлення того, що переміни в мистецькому середовищі, які відбулися на західних теренах України в другій половині ХХ ст., характеризують один з найважливіших періодів в історії української культури і мистецтва, визначають актуальність проблем, які піднімаються у дисертації.
    Головна мета роботи полягає у тому, щоби на прикладі Львова, як головного осередку культурно-мистецького життя Західної України, показати виняткову стійкість місцевого мистецького середовища, природу і характер перемін у ньому на всіх етапах ідеологічної агресії, його феноменальну здатність до швидкої реактивації у складний період національного відродження..
    На досягнення цієї основної мети скероване вирішення наступних завдань:
    - окреслити неповторну специфіку мистецького середовища довоєнного Львова і його кардинальні зміни після приходу тоталітаризму;
    - виявити природу естетичних і морально-психічних деформацій творчої особистості;
    - показати характерні форми пристосування та опору творчого індивідуума, а, відповідно, шляхи розвитку мистецтва на офіційному і неофіційному рівнях;
    - виділити особливе значення творчого доробку художників-шістдесятників у збереженні засад вільної творчості;
    - показати відродження пріоритету творчої індивідуальності в період тихого” тоталітаризму 1970 1980-х років всупереч насаджуваним ідеям колективізму;
    - визначити наслідки тривалого перебування тріади „художник - глядач - мистецтвознавець” в умовах тоталітарного суспільства;
    - виявити актуальні суперечності та розбіжності в ділянках теорії мистецтва і мистецтвознавчої термінології;
    - проаналізувати труднощі перехідного періоду” 1990-х років, окреслити основні здобутки, завдання, тенденції і перспективи розвитку сучасного українського мистецтва.
    Предмет дослідження становило мистецьке середовище Львова другої половини ХХ ст., найхарактерніші культурно-мистецькі явища, творчі засади діяльності мистецьких угрупувань, творчість окремих художників, яка істотно впливала на загальний розвиток подій.
    Об`єктом дослідження були процеси перемін, які відбувалися у мистецькому середовищі у зв`язку зі зміною сусупільно-політичних формацій, а також їх прояви у поведінці, діях і, насамперед, у творчості окремих особистостей.
    Хронологічні рамки долідження окреслені другою половиною ХХ ст. Це викликано тим, що активна ідеологічна агресія проти львівського мистецького середовища і докорінні його переміни практично розпочалися у повоєнний час. Проте, для порівняльного аналізу і виразності постановки основних проблем в дисертації у другому розділі присутня коротка характеристика творчого життя напередодні і під час Другої світової війни.
    Територіальні межі дослідження, на перший погляд, видаються завуженими, адже вони замикаються практично в обрисах одного міста. Проте у досліджуваний період саме тут яскраво виявляються і немов би акумулюються усі характерні проблеми, актуальні не лише для українських художників Галичини, але й Східної України, близького і далекого зарубіжжя. За різних суспільно-політичних умов Львів зберігає виняткове значення визначного культурно-мистецького осередку, відіграє важливу роль у загальній справі збереження і відродження української культури і мистецтва, а місцеве мистецьке середовище відображає процеси перемін, зародження і метаморфози дієвих форм спротиву, постійну високу концентрацію творчих сил і активну діяльність великої кагорти визначних художників.
    Наукова новизна роботи полягає у тому, що у ній вперше зібрано, систематизовано і теоретично осмислено значний обсяг фактологічного матералу, який представаляє надзвичайно важливий і складний період в історії українського мистецтва. Автор вперше у мистецтвознавчій науці:
    - комполексно аналізує природу переміни в мистецькому середовищі, викликаних приходом у західноукраїнські землі тоталітарної системи, її утвердженням і падінням;
    - розглядає події, які відбувалися у мистецькому середовищі, у тісному зв`язку із суспільно-політичними, соціальними і демографічними катаклізмами;
    - всебічно висвітлює реальну ситуацію у культурно-мистецьких колах Львова довоєнних часів і періоду німецької окупації;
    - з об`єктивних, позаідеологічних позицій аналізує суперечливі процеси, які відбувалися в період становлення і панування радянської влади;
    - виявляє причини труднощів і проблем відродження українського мистецтва у час утвердження незалежної держави;
    - окреслює рудименти періоду тоталітаризму, зокрема в ділянці термінології, які сьогодні першкоджають розумінню, спийняттю і об`єктивній критичній оцінці сучасного мистецтва;
    - розглядає переміни у мистецькому середовищі Львова у їх проекції на всеукраїнське і світове тло розвитку сучасного мистецтва;
    - на основі аналітичного узагальнення фактологічного матеріалу полемізує на тему перспектив українського мистецтва на порозі ХХІ ст.
    Практичне значення роботи заключається в тому, що основні висновки і теоретичні положення дисертації можуть бути використані у процесі написання нового багатотомного видання української історії мистецтва, зокрема, тієї його частини, яка присвячена проблемам ХХ ст. Матеріали дослідження і зроблені автором узагальнення стануть особливо корисними для молодих науковців, які працюють над проблематикою сучасного мистецтва. Вони можуть знайти широке застосування при написанні підручників і навчальних посібників, методичних розробок і спеціальних курсів з історії культури і мистецтва, а також у процесі формування фондових колекцій та експозицій сучасних музеїв. Підняті у дисертації матеріали є маловідомими за кордоном, а тому, у разі перекладу тексту іноземної мовою, можуть викликати зацікавлення закордонних спеціалістів.
    На захист дисертації винесено такі основні її положення:
    - прихід радянського тоталітаризму в Галичину спричинився до руйнації неповторного, багатонаціонального культурно-мистецького середовища її головного центру Львова;
    - українське мистецтво зазнало величезних втрат у формі фізичного знищення художників та їх творчого доробку, появи численних емігрантів, витіснених” за межі національної культури;
    - вагомість фізичних втрат доповнили деформації на рівні естетики, моралі та психіки, наслідки яких відчутні до сьогодні;
    - творчий доробок шістдесятників” став своєрідною з`єднуючою ланкою між національними здобутками 1920 1930-х років (відповідно у Східній Україні і Галичині) та періодом національного відродження 1990-х; він займає особливе місце в історії українського мистецтва ХХ ст. і відображає нездатність тоталітарної системи здолати місцеве мистецьке середовище;
    - період тихого” тоталітаризму 1970 1980-х років яскраве свідчення спроможності творчих індивідуальностей ефективно протистояти ідеологічному натиску і відстоювати засади вільної творчості;
    - 1990-і роки відобразили глибину заподіяних тоталітаризмом естетичних і морально-психічних деформацій, наслідки тривалого відмежування від світу і, разом з тим, феноменальну здатність української культури і мистецтва до швидкого відновлення;
    - головними завданнями сьогодення є всебічне, критичне пізнання реальних шляхів розвитку мистецтва ХХ ст., виявлення причетності до них українських художників, а, в зв`язку з цим, подолання стереотипу, за яким українська культура немов би головним чином звернена в минуле, а також відновлення втрачених зв`язків між мистецькими явищами і поколіннями художників.
    Апробація дослідження. За обраною темою автором опубліковано монографічний варіант дослідження Між свободою і тоталітаризмом: мистецьке середовище Львова другої половини ХХ століття” (2001 р., 13,15 обл. вид. арк.), прорецензований і рекомендований до друку Вченою Радою Львівської академії мистецтв. Основні розділи і положення дисертації апробовані у ряді виступів на всеукраїнських і міжнародних конференціях: зокрема, у Києві Соціалістичний реалізм і українська культура” (доповідь Деформації в термінології мистецтва соціалістичного реалізму”, 1999), у Львові Сучасне мистецтво: проблеми і перспективи” (доповідь Авангард: погляд із сходу”, 1998), Тридцята наукова сесія Наукового товариства ім. Шевченка” (доповідь Сучасне українське мистецтво: протистояння у сфері естетичних уявлень”, 2002), Сучасне народне мистетцво України: теорія і реальність” (доповідь Допитання про можливість існування осередку народного мистецтва на початку ХХІ ст.”, 2002), в Лодзі (Польща) Мистецтво та його переміни в центально-східній Європі після падіння тоталітаризму” (доповідь Парадокси українського мистецтва доби посттоталітаризму”, 1998), а також у чисельних публікаціях у вітчизняних і зарубіжних фахових наукових збірниках і періодичних виданнях, мистецьких каталогах і буклетах.
    Автор цього наукового дослідження був також безпосереднім організатором двох міжнародних конференцій у межах акції Мистецтво на зламі тисячоліть” Сучасне мистецтво: проблеми і перспективи” і Мистецтво періоду тоталітаризму у центрально-східній Європі з віддалі часу” (Львів, 1998), а також співорганізатором міжнародної конференції Мистецтво та його переміни в центально-східній Європі після падіння тоталітаризму” (Лодзь, 1997), підготовленої і проведеної у плодотворній співдружності разом з кафедрою історії мистецтва Лодзького університету (Польща).
    До числа апробацій дослідження слід додати концептуальне осмислення і здійснення автором низки мистецьких акцій і виставок, серед яких українська частина виставки Джерела свободи: Берлін Вроцлав Львів” (Вроцлав, 1997), Гротеск у сучасному мистецтві” (Львів, 1998), Нові пропозиції: новий аспект” (Львів, 1998), українська частина Міжнародного бієнале малярства Єврорегіону Карпати Срібний квадрат” (Перемишль, 1998, 2000), мистецька акція Пункт перетину” (Штутгарт - Лодзь - Львів, 2000-2001) та ін.

    Структура роботи визначається характером піднятих у дослідженні проблем, поставленими головною метою і завданнями. Основний текст дисертаціі складається із вступу, п”ятьох розділів, висновків і списку використаних літературних джерел. Додаток включає ілюстрації та їх перелік.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ


    Проведений аналіз подій, які відбувалися у мистецькому середовищі головного культурного осередку західного регіону України у другій половині ХХ ст., підсумовуємо низкою висновків. Їх актуальність визначають, з одного боку, небувала динаміка катаклізмів в ділянках культури і мистецтва, які упродовж окресленого нами часу наростали в екстремальних суспільно-політичних умовах, з іншого невідкладна потреба остаточного подолання стійких рудиментів минулого, які все ще стримують нинішні прогресивні перетворення.
    1. Незважаючи на численні, заздалегідь сплановані на всіх етапах ідеологічної агресії руйнування, примусову деструктуризацію, істотні демографічні зміни, а також небувалі фізичні та моральні втрати, мистецьке середовище Львова проявило не лише виняткову стійкість, а й феноменальну здатність до швидкої реактивації і відродження. В ньому викристалізувалися ефективні форми зовні скритого, внутрішньо-духовного протистояння силоміць насаджуваним мистецьким пріоритетам епохи тоталітаризму.
    2. Вирішальну роль у процесі тривалого протистояння місцевого мистецького середовища і тоталітарного режиму у кінцевому результаті відіграв не кількісний, а якісний фактор. Усі складові репресивної системи, планомірно створювані нею ефекти спустошення” й активного впровадження чужорідного елемента” виявилися безсилими супроти глибинних пластів місцевих мистецьких традицій і тих небагатьох визначних творчих особистостей, які залишалися у місті після приходу тоталітарного режиму. Нездоланна сила і відчуття їхньої правоти базувалася, насамперед на тому, що вони були львів`янами і, водночас, почували себе європейцями, досконало володіли як місцевим історичним досвідом і багатими традиціями, так і досвідом модернізації європейського мистецтва кінця ХІХ першої третини ХХ ст., однозначно визнавали пріоритети високоорганізованого інтелекту та елітарних засад творчості. Їх немов би постійно підживлювало унікальне, сформоване віками культурно-енергетичне поле міста. Саме у ньому приїжджі зі сходу художники прозрівали і приймали рішення емігрувати на захід разом з місцевими митцями напередодні другого, повоєнного приходу радянських військ. Натомість, чимало з тих художників, хто прибув пізніше, поступово змінювали свої погляди і переконання.
    3. У довоєнному Львові активне творче життя, велика кількість мистецьких об`єднань (АНУМ”, 1931 1939; Artes”, 1929 1935; Львівський професійний союз митців-пластиків”, 1932 1939; Руб”, 1932 1936; Українське товариство прихильників мистецтва”, 1930 1939; Нова генерація”, 1932 1935 та ін.) та яскравих індивідуальностей (Микола Бутович, Святослав Гординський, Михайло Драган, Едвард Козак, Павло Ковжун, Леопольд Левицький, Михайло Мороз, Ярослава Музика, Олекса Новаківський, Михайло Осінчук, Роман Сельський, Володимир Січинський, Микола Федюк та ін.) природно пов`язана з вагомими творчими здобутками. Незважаючи на закономірні (з уваги на географічне розташування в Австро-Угорській імперії) ознаки провінційності, не спостерігаємо докорінних відмінностей між місцевими творчими процесами і тими, які відбувалися у загальноєвропейському мистецькому просторі. Розмаїття середовища і постійні взаємовпливи його численних складових (мистецьких течій та індивідуальностей) залишалися ефективним рушієм творчого життя. У сенсі об`єднання зусиль українських митців світу та їх інтеграції із сучасними мистецькими течіями найпоказовішою була програмна діяльність найбільшого у місті довоєнного угрупування Асоціації незалежних українських митців.
    4. Специфічною і цілком відмінною від трактувань у радянських виданнях є ситуація у мистецькому середовищі Львова у період німецької окупації. Тут надалі спостерігаємо надзвичайну активність і парадоксальне, на перший погляд, єднання творчих зусиль значної кількості художників, які: а) втекли ще до приходу радянської влади з окупованої фашистами Польщі, б) не емігрували і залишались у місті в 1939 1940 роках, в) приїхали з окупованих німцями східних земель України. У мистецькому середовищі надалі вирує розмаїття творчих уподобань і течій, хоч пріоритетним залишається дотримання традицій і пошук національних аспектів у розвитку сучасного мистецтва.
    5. Запровадження методу соцреалізму як ідеологічної складової сталінського тоталітарного режиму включає два відмінні між собою етапи. Перший довоєнний, для місцевого мистецького середовища є значно м`ягшим і толерантнішим. Упродовж 1939 1940 рр. воно не встигає зазнати принципових змін, надалі залишається багатонаціональним. Хоч на офіційному рівні соцреалізмові прагнуть надати домінантне положення, він, як творчий метод, не знаходить широкого розуміння і визнання.
    Другий повоєнний етап характеризується відвертою жорстокістю. Примусовий і всеохоплювальний процес впровадження соцреалізму на галицьких землях розпочався в середині 1940-х років. Він принципово відрізнявся від практики 1930-х років у східній Україні, коли поява соцреалізму у значній мірі співпадала зі світовою хвилею неореалізму, загальною тенденцією розростання в Європі тоталітарних режимів.
    6. У повоєнному мистецькому середовищі Львова настають вражаючі переміни. Його силоміць ізолюють від світу, прилучають до тоталітарного простору. Найбільші місцеві мистецькі осередки зазнають непоправних втрат: український у вигляді численних художників-емігрантів і репресованих, а польський та єврейський практично повністю щезають. Загальний кількісний показник присутності художників у Львові (без огляду на певну національність) помітно зменшується. Відбувається планомірне заповнення утворених пустот” за рахунок приїжджих зі сходу УРСР та інших радянських республік ідеологічно перевірених носіїв” методу соцреалізму.
    Заперечуються принципи елітарної природи мистецтва і насильно запроваджується модифікація масової культури мистецтво для народу”. Розпочато процес ліквідації споконвічної специфіки міста як визначного культурно-мистецького центру шляхом його індустріалізації, масового завезення пролетаріату і сільського населення. Важливим стримуючим фактором у процесі запровадження мистецтва соцреалізму служить збережене історичне архітектурно-просторове середовище міста, відсутність практичної можливості широкого вкорінення архітектури і монументальної скульптури сталінського зразка.
    Розгортання ідеологічної агресіі в мистецьке середовище проходить у трьох основних напрямах створення єдиного об`єднання художників, як контрольного органу; заснування на місці існуючих раніше мистецького навчального закладу радянського типу і ревізії місцевих музейних колекцій.
    7. Демографічні катаклізми і наступне тривале перебування під дією потужного ідеологічного пресингу призвели до поступових зміщення естетичних уявлень і морально-психічних деформацій, насамперед, в загальній масі глядача та офіційній системі навчання молодих художників. Представники старшого покоління, які одержали довоєнну мистецьку освіту і досвід перебування в європейському мистецькому просторі, свідомо не адаптували творчі настанови соцреалізму, хоч і змушені були періодично виявляти ознаки перевиховання”. Домінантне положення єдиного офіційно дозволеного творчого методу підкріплюється продуманою системою матеріальних заохочень, впровадженням заідеологізованого варіанту історії і теорії мистецтва, де всі пріоритети однобічно окреслені, раз і назавжди усталені.
    8. Період відлиги 1960-х років позначений помітними художньо-стилевими перемінами, насамперед у ділянках сучасної архітектури і декоративно-прикладного мистецтва. Він яскраво засвідчує, що, незважаючи на помітну кількісну перевагу, тоталітарній системі все ж не вдалося досягти кардинальних якісних змін. Порівняно з динамічним проривом національно-патріотичних сил у Києві, місцеві події розвиваються набагато стриманіше. Головною причиною цього є недавній чинник репресій. Характерна для Львова заглибленість і скритість процесів дає свої переваги: в час відвертої реакціїї епіцентри активності мистецької інтелігенції продовжують функціонувати на неофіційному рівні духовної еміграції, породжують нові організаційні форми протесту (наприклад, нелегальні мистецькі угрупування-школи Р. Сельського чи К. Звіринського).
    У період короткотривалого прориву шістдесятників у Львові з`являється покоління молодих художників, яке визначає шляхи розвитку львівського мистецтва у наступні десятиліття, процеси відновлення і легалізації засад вільної творчості. Завершується процес розшарування мистецтва на офіційне і неофіційне, розпочинається своєрідна кількісна передислокація концентрація творчих інтересів у переферійних” сферах декоративно-прикладного мистецтва, насамперед у ділянці художньої кераміки. Саме тут (за аналогією до тодішніх республік Прибалтики) віднайдено унікальні можливості закамуфльованого збереження основ незаангажованої творчості.
    9. У період 1970-х середини 1980-х років високі здобутки львівських митців стають особливо помітними і мають велике значення для підтримки загального авторитету і майбутнього відродження українського мистецтва. На рівні декоративно-прикладних різновидів вони в значній мірі легалізовані. Завдяки безпосередньому виходу на центральні організаційні структури Спілки художників СРСР у Москві, львівські автори представляють свої твори й одержують заслужене визнання на всесоюзних і міжнародних виставках, конкурсах і симпозіумах.
    На рівні образотворчого мистецтва спостерігається виразне і принципове протистояння. Бажання окремих художників до модернізації процесів мислення і творення образу офіційно не визнають, засуджують, у їхніх творах вбачають шкідливі” впливи західних модерних течій. Їх заслоняє” безконечна кількість тематичних виставок. Реальні мистецькі проблеми (пошук адекватної сучасності форми і засобів виразу) замикаються у вузьких неофіційних колах, у безконечних спробах обійти органи ідеологічного контролю, вийти на реальний контакт із глядачем, обізнаність якого у сучасному мистецтві стає вочевидь недостатньою. Та все таки, в період 1970-х середини 1980-х років мають місце надзвичайно важливі явища: переконливе утвердження на противагу насаджуваним ідеям колективізму пріоритету творчої індивідуальності й перші спроби об`єднання художників за творчими інтересами у невеликі групи.
    10. Початок розвалу тоталітарної системи та її ідеологічної надбудови наприкінці 1980-х рр. супроводжують бурхливі процеси національного відродження, головним епіцентром яких, на перших порах, стає Львів. Динаміка суспільно-політичних та економічних перетворень не дозволяє відразу виявити основоположні проблеми в ділянках культури і мистецтва. Яскравим підтвердженням тому стала хвиля нової кон`юнктури, в якій кількісний фактор виразно домінував над якісним. З одного боку, вона включала реанімацію і бездумне наслідування застарілих авангардних тенденцій, з іншого засилля поверхнево трактованих історичних, національно-патріотичних і біблійних тем. Іншим її напрямом була тимчасова переорієнтація частини митців на західного, закордонного споживача”.
    Ознакою часу стали реактивація мистецького середовища міста і відродження мистецьких організацій. На противагу регламентованості творчого процесу домінантне положення займає вседозволеність, яка часто поєднується з рисами аматорства, недостатньою обізнаністю художників у проблемах сучасного мистецтва. У мистецькому середовищі відбувається своєрідний інформаційний стрес, зумовлений динамічним відкриттям навколишнього світу.
    У сенсі збереження в мистецьких творах традиційного фігуративного підходу закономірними на перших порах стають прояви експресіоністичних і сюрреалістичних тенденцій, нерідко супроводжувані трагічними інтонаціями або відвертою іронією і гротеском. Виразним протестом минулому прозвучала швидка реабілітація абстракціонізму. Полярно протилежною була тенденція до освоєння художниками незвичних раніше мистецьких форм, наприклад, відео-арту, інсталяції чи перформенсу. У зв`язку з надзвичайно динамічними перетвореннями у сферах, які належали до образотворчого мистецтва, декоративно-прикладні різновиди втрачають свою винятковість. Виразно домінантне положення зайняли малярство, а також графіка. Найскладніша ситуація у плані подолання наслідків минулого склалася у сфері скульптури.
    11. У кінці 1990-х років ще рано говорити про стабілізацію ситуації, як на загал в українському мистецтві, так й у львівському мистецькому середовищі. Проте можна окреслити низку основних проблем. Серед них найфундаментальнішою є потреба реставрації цілісного образу української культури і мистецтва, об`єктивного аналізу всього розмаїття понять і явищ, які входять до їхнього кола, повернення багатьох забутих і насильно вилучених імен художників та їх творчого доробку. Лише з таких позицій можна реально, у нерозривному часовому зв`язку, оцінити минуле, сьогодення і говорити про перспективу. На тлі сказаного виразно постає потреба подолання ідеологічних стереотипів минулого у підходах до сучасного мистецтва, перегляду застарілої термінології, створення модерної історіі і теорії українського мистецтва.
    12. На зламі тисячоліть, у світовому мистецтві склалася специфічна ситуація. Після духовного прориву авангарду, тривалої боротьби ідеологічних концепцій, які нерідко межувала з рецидивами антиестетики, наступних компромісів мистецтва постмодернізму, домінування твору-ідеї, одноденки” над твором, який виникає у результаті тривалої розумової і фізичної праці, настає повернення на якісно новому рівні до споконвічних цінностей та естетичних норм, виразних антропоцентричних засад творчості, ідей рукотворності і неповторних властивостей матеріалів. У цьому аспекті, незважаючи на ефект часового розриву, а також відсутність належного досвіду перебування у полі сучасного мистецтва, де діють встановлені правила і закономірності, наші митці мають добру нагоду одержати певні переваги. Їх необхідно уміло використати і добитися того, щоб на кругозорі світової культури сучасне українське мистецтво зайняло належне йому місце.










    СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
    1. Алешина Л. С., Асеева Н. Ю., Валериус С. С., Марченко Е. И. и др. Искусство социалистических стран Европы на современном этапе. К.: Наукова думка, 1981. 216 с.
    2. Антонич Б. Національне мистецтво: Спроба ідеалістичної системи мистецтва // Образотворче мистецтво. 1993. № 3 4. С. 51 54.
    3. Асєєва Н. Світові художні напрямки і українське мистецтво 1920 1930 рр.: трансформація орієнтирів // Соціалістичний реалізм і українська культура: Матеріали наукової конференції. К.: Національний художній музей України, 1999. С. 9 11.
    4. Асєєва Н. Ідеї Олександра Архипенка у мистецькій практиці ХХ століття // Матеріали конференції О. Архипенко і світова культура ХХ століття”. Національний художній музей України, 2001. С. 2 6.
    5. Бадяк В. І. Севера: етюд до портрету митця // Альманах 94: Мистецький науково-популярний ілюстрований щорічник. Львів: Львівська академія мистецтв, 1995. С. 76 77.
    6. Бадяк В. Тоталітаризм і творчий процес. Зб. наук. популяр. статей. Львів: Львівська академія мистецтв, 1995. 100 с.
    7. Бадяк В. Радість від творчості // Альманах 95 - 96: Мистецький науково-популярний ілюстрований щорічник. Львів: Львівська академія мистецтв, 1997. С. 89.
    8. Бадяк В. Львівська організація спілки художників України: спроба становлення // Вісник Львівської академії мистецтв: Зб. наук. праць. Львів, 1999. Вип. 10. С. 145 - 161.
    9. Бадяк В. Львівська організація спілки художників України: становлення і розвій в роки сталінізму // Вісник Львівської академії мистецтв: Зб. наук. праць. Львів, 2000. Вип. 11. С. 63 - 79.
    10. Бадяк В. Творче життя на заході України у 1939 1941 роках // Україна: спадщина, національна свідомість, державність. Зб. наук. праць. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип`якевича НАН України, 2000. Вип. 7. С. 463 470.
    11. Бадяк В. Творче життя за перших сов`єтів” // Дзвін. 2000. - № 9. С. 125 134.
    12. Батенко Т. Політичний портрет Богдана Гориня. - К.: Видання секретаріяту Укр. Респ. партії, 1994. 24 с.
    13. Батіг М. Ювілей” // Молода галичина, 1998, 19 грудня. - С. 3.
    14. Батіг М. Наші магістралі (1941 1944) // Карби: Додаток до журналу Образотворче мистецтво”. 2002. № 1. С. 24 31.
    15. Бієнале Українського образотворчого мистецтва Львів`91 Відродження”: Каталог виставки. - Львів: Компанія Гердан”, 1991. 220 с.
    16. Бірюльов Ю. Метафора, барва, звук: культура авангарду // Львівщина: Історико-культурні та краєзнавчі нариси. - Львів: Центр Європи, 1998. С. 267 288.
    17. Блакитний Є. Федір Григорович Кричевський // Нотатки з мистецтва. 1979. - № 19 (жовтень). С. 5 29.
    18. Блакитний Є. Творчий шлях українських митців // Нотатки з мистецтва. 1981. - № 21 (липень). С. 5 6.
    19. Блакитний Є. Мораль зневіри чи віри? (до проблеми сучасного мистецтва) // Нотатки з мистецтва. 1982. - № 22 (вересень). С. 5 8.
    20. Блакитний Є. Кричевські: Федір Кричевський // Образотворче мистецтво. 1998. № 2. С. 55 57.
    21. Боднар-Терещенко І. Мистецтво бути собою (до проблеми стилю у творчості Миколи Бідняка) // Образотворче мистецтво. 1999. № 3-4. С. 88 89.
    22. Бойчук і бойчукісти, бойчукізм: Каталог виставки / Автор вступної статті та упорядник каталога О. Ріпко. Львів: Редак. видав. Відділ обл. управління по пресі, 1991. 88 с.
    23. Богдан Сорока: 24 лінорити. - Львів: Мистецьке об`єднання Дзига, 1998. 50 с.
    24. Боднар О. Мирон Вендзилович (1919 1992) // Вісник Львівської академії мистецтв. 1996. Вип. 7. С. 75 80.
    25. Ваврух М. Як тільки настала відлига”: Мистецьке життя Львова 60-х років // Дзвін. 1996. - № 10 12. С. 150 153.
    26. Ваврух М. Визначний педагог нашого часу // Карби: Додаток до журналу Образотворче мистецтво”. 2002. № 1. С. 58 59.
    27. Ваврух М. До портрета Карла Звіринського // Карби: Додаток до журналу Образотворче мистецтво”. 2002. № 1. С. 54 55.
    28. Ванслов В. Художественный опыт Росси ХХ века // Пути и перепутья: Материалы и исследования по отечественному искусству ХХ века. Москва, 2001. С. 282 291.
    29. Велигодская Н. Показывают художники Западных областей Украины // Декоративное искусство СССР. 1981. - № 6. С. 37 39.
    30. Виставка творів львівських художників присвячена відкриттю Палацу мистецтв у Львові: Каталог / Упорядники А. Дорош, С. Костецький. - Львів: Брати Сиротинські і К”, 1997. 182 с.
    31. Вівташ Ю. Суворі міти на схилі століття // Артанія: Альманах. 1996. Кн. 2. С. 17.
    32. Віра Свєнціцька: Життя сприсвячене музеєві / Автор упорядник Коць-Григорчук Лідія. Львів: Стірім”, 1995. 84 с.
    33. Волошин Л. Українська академія мистецтв у Львові // Образотворче мистецтво. 2001. № 1. С. 80 83.
    34. Воронов Н.В. Советская монументальная скульптура 1960 1980. М.: Искусство, 1984. 224 с., 87 ил.
    35. Ганкевич Р. Василь Бажай (художник вільний вибирати) // Альманах 95 - 96: Мистецький науково-популярний ілюстрований щорічник. Львів: Львівська академія мистецтв, 1997. С. 40 - 41.
    36. Георгиев В. Выставка керамики во Львове // Декоративное искусство СССР. 1963. - № 5. С. 38.
    37. Глинчак В. Довгий шлях відродження // Образотворче мистецтво. 1989. № 5. С. 4 6.
    38. Голод І. Степан Коропчак // Альманах 95 - 96: Мистецький науково-популярний ілюстрований щорічник. Львів: Львівська академія мистецтв, 1997. С. 33.
    39. Голомшток И. Соцреализм и и зобразительное искусство // Соцреалистический канон. Сб статей под общей ред. Х. Гюнтера и Е. Добренко. Санкт-Петербург.: Академический проект, 2000. С. 134 145.
    40. Голубець О.М. Львівська кераміка. К.: Наукова думка, 1991. 120 с.
    41. Голубець О. Керамічні вироби фірми Івана Левинського // Вісник Львівської академії мистецтв: Зб. наук. праць. Львів, 1991. Вип. 2. С. 46 53.
    42. Голубець О. Феномен львівської кераміки // Вісник Львівської академії мистецтв: Зб. наук. праць. Львів, 1996. Вип. 7. С. 34 38.
    43. Голубець О. Тарас Драган // Альманах 95 - 96: Мистецький науково-популярний ілюстрований щорічник. Львів: Львівська академія мистецтв, 1997. С. 38 39.
    44. Голубець О. Майстер портретного жанру // Вісник Львівської академії мистецтв: Зб. наук. праць. Львів, 1999. Вип. 10. С. 27 34.
    45. Голубець О. Суть естетичних деформацій в мистецтві Галичини другої половини ХХ ст. // Європейське мистецтво ХV ХХ століть. - Дрогобич: Видаництво Логос”, 1999. С. 115 119.
    46. Голубець О. Питання термінології в сучасній мистецькій освіті // Мистецька школа в системі національної освіти: навчально-методичний посібник. - 1999. С. 53 69.
    47. Голубець О. Нова кон`юнктура у мистецтві 1990 років // Вісник Львівської академії мистецтв: Зб. наук. праць. Львів, 2000. Вип. 11. С. 270 278.
    48. Голубець О. Парадокси львівського мистецтва 1970 1980 рр. // Мистецтвознавство `99: науковий збірник. - Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000. С. 23 34.
    49. Голубець О. Українське мистецтво: актуальні проблеми сьогодення і перспективи ХХ століття // Мистецтвознавство 2000: Науковий збірник. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2001. С. 17 34.
    50. Голубець О. Художнє життя 1970-х середини 1980-х років: Втеча у сфери декоративно-прикладного мистецтва // Вісник харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук прраць. Харків: ХДАДМ, 2002. № 2. С. 62 68.
    51. Голубець О. Феномен українського декоративно-прикладного мистецтва 1970-х років // Наукові записки: Серія мистецтвознавство. Тернопіль, 2002. - №1(8). С. 107-111.
    52. Горбачов Д.О. На карті українського авангарду // Українське мистецтво та архітектура кунця ХІХ початку ХХ ст. К.: Наукова думка, 2000. С. 93 105.
    53. Гординський С. Камені і люди // Львів: літературно-мистецький збірник під редакцією Б. Романенчука. Філядельфія: Видав. Київ”, 1954. С. 132 142.
    54. Гординський С. На переломі // Нотатки з мистецтва. 1988. - № 28 (грудень). С. 5 7.
    55. Горинь Б. Опанас Заливаха: вибір шляху. - К.: Видання секретаріяту Укр. Респ. партії, 1995. 24 с.
    56. Горинь Б. У пошуках берега: Життя і творчість скульптора Івана Севери. - Львів: Інститут українознавства НАН України, 1995. 230 с.
    57. Гречко І. Ще раз про втрати національного музею // Мистецькі студії. 1993. - № 2 3. С. 23 28.
    58. Гройс Б. Соцреализм авангард по-сталински // Декоративное искусство СССР. 1990. - № 5. С. 18.
    59. Гройс Б. Полуторный стиль: соцреализм между модернизмом и постмодернизмом // Соцреалистический канон. Сб статей под общей ред. Х. Гюнтера и Е. Добренко. Санкт-Петербург.: Академический проект, 2000. С. 109 118.
    60. Гуторов И. Приемственность поколений // Вісник Львівської Академії Мистецтв. - 1996. - Випуск 7. - С. 103 108.
    61. Гуторов И. Эпизоды жизни: в утопии и обмане. Львов: Издательство Вільна Україна”, 1998. 240 с.
    62. Гюнтер Х. Тоталитарное государство как синтез искусств // Соцреалистический канон. Сб статей под общей ред. Х. Гюнтера и Е. Добренко. Санкт-Петербург.: Академический проект, 2000. С. 7 15.
    63. Даниленко В. М., Касьянов Г. В., Кульчицький С. В. Сталінізм на Україні: 20 30-ті роки. К.: Либідь, 1991. 342 с.
    64. Даревич Д. Михайло Дмитренко // Альманах 95 - 96: Мистецький науково-популярний ілюстрований щорічник. Львів: Львівська академія мистецтв, 1997. С. 60.
    65. Дзямскі Г. Мистецтво після моденізму // Мистецтвознавство 2000: Науковий збірник. Львів: Інститут народознавства НАН України, 2001. С. 199 208.
    66. Добренко Е. Соцреалистический мимесис, или жизнь в ее революционном развитии // Соцреалистический канон. Сб статей под общей ред. Х. Гюнтера и Е. Добренко. Санкт-Петербург.: Академический проект, 2000. С. 459 471.
    67. Едвард Козак: Каталог / Автор-упорядник Роман Яців. - Львів: Книжкова фабрика Атлас”, 1990. 28 с.
    68. Еммануїл Мисько: Альбом. - Львів: В-во Брати Сиротинські і К”, 1999. 48 с.
    69. Жидков В. С., Соколов К. Б. Культурная пол
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины