ТВОРЧІСТЬ І МИСТЕЦЬКО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА ЖУКА В КОНТЕКСТІ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ХУДОЖНИКІВ ФАРФОРУ (перша половина ХХ століття) : ТВОРЧЕСТВО И художественно-педагогический ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ МИХАИЛА ЖУКА в контексте становления УКРАИНСКОЙ ШКОЛЫ ХУДОЖНИКОВ ФАРФОРА (Первая половина ХХ века)

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

ШКОЛЬНА ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 738.1.03(477)''19"

ТВОРЧІСТЬ І МИСТЕЦЬКО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ МИХАЙЛА ЖУКА В КОНТЕКСТІ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ ХУДОЖНИКІВ ФАРФОРУ
(перша половина ХХ століття)

Спеціальність 17.00.06 декоративне та прикладне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
Шмагало
Ростислав Тарасович
доктор мистецтвознавства,
професор

ЛЬВІВ-2007

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ. С.4.
Вступ. С.6.
РОЗДІЛ 1. Історіографія проблеми (джерельна база, термінологія та методика дослідження) С.12.
РОЗДІЛ 2. Універсальне обдарування Михайла Жука як характерна прикмета творчої особистості доби модерну: С.27.
2.1. Період навчання у київській, московській, краківській мистецьких школах. С.27.
2.2. Стилізації епохи модерну як джерело формотворчих принципів у творчрсті М.Жука. С.44.
2.3. Синтез орнаментальних і станкових форм у творчих пошуках М.Жука.
С.53.
РОЗДІЛ 3. Творчість М.Жука у контексті розвитку вітчизняного декоративно-прикладного мистецтва: С.62.
3.1. Витоки звернення до кераміки. (1908 1927). С.62.
3.2. Аванґардний період в творчості М.Жука на тлі поступу українського фарфору. (1928 1930). С.71.
3.3. Полістилістичні шукання і педагогічні засади М.Жука у контексті розвою фарфорової галузі на теренах Радянського Союзу. (1931 1936). С.99.
3.4. Підмосковний період час синтезу найвищих техніко-технологічних і творчих досягнень. Робота з тонкою керамікою. (1937 1939). С.109.
3.5. Пізній одеський період творчості. (1939 1951). С.122.
РОЗДІЛ 4. Вплив творчої особистості М.Жука на становлення української школи художників фарфору. С.128.
4.1. Ранній досвід педагогічної праці М.Жука. С.128.
4.2. Спецкурси зі стилізації як світоглядна першооснова авторської методики викладання. С.132.
4.3. Педагогічна діяльність М.Жука в Одесі. С.141.
4.4. Творчі досягнення учнів М.Жука в мистецтві тонкої кераміки. С.149.
ВИСНОВКИ. С.159.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. С.168.
Додатки. С.196.
ПЕРЕЛІК УЧНІВ М.ЖУКА. С.196.
ВСТАНОВЛЕНІ ВІДОМОСТІ ПРО ХУДОЖНИКІВ ВИПУСКНИКІВ ОХУ.
С.200.
МАТЕРІАЛИ МУНДМ ПО ЗАВОДАХ ТА ОХУ (за книгами вступу). С.223.
ПЕРЕЛІК ВИСТАВОК, У ЯКИХ БРАВ УЧАСТЬ М.ЖУК. С.227.
ТЕРМІНОЛОГІЯ С.236.
ПЕРЕЛІК ІЛЮСТРАЦІЙ. С.240.
Примітки. С.249.
ДОДАТОК А
АЛЬБОМ ІЛЮСТРАЦІЙ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.

АОМА Академія образотворчого мистецтва і архітектури
ДРМ Державний Російський музей (Росія, Петербурґ)
ДАОО Державний архів Одеської області
ІМФЕ НАНУ Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології Національної академії наук України (Київ)
КДХІ Київський державний художній інститут
КРШ Київська рисувальна школа
ЛГМ Львівська ґалерея мистецтв
ЛМУМ Львівський музей українського мистецтва (нині Національний художній музей у Львові)
ЛОА Львівський обласний архів
МЕХП Музей етнографії та художніх промислів (Львів)
МУЖСА Московське Училище Живопису, Скульптури й Архітектури
МУНДМ (до 2004 р. ДМУНДМ) (Державний) Музей українського народного декоративного мистецтва (Київ)
НАОМА Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
НМЛ Національний музей у Львові
НХМУ Національний художній музей України (Київ)
ОКГ Одеська картинна ґалерея
ООУНБГ Одеська обласна універсальна наукова бібліотека ім. М.Горького
ОХІ Одеський Художній Інститут
ОХТ Одеський художній технікум
ОХТУ Одеське художньо-театральне училище ім. М.Грекова
ПОМ Політехнікум образотворчих мистецтв, назва ОХТУ до 1930 р.
УАМ-АОМА Українська академія мистецтв Академія Образотворчого мистецтва та Архітектури (Київ)
ФТІМ факультет теорії і історії мистецтва
ФТИИ КГХИ озо факультет теории и истории искусств Киевского государственного художественного института, отделение заочного обучения (рос. мовою)
ХОКМ Херсонський обласний краєзнавчий музей
ЦГИА Центральный Государственный исторический архив в г. Петербурге (рос. мовою)
ЦДАВОВУ Центральний державний архів вищих органів влади України (Київ)
ЦДАМЛМУ Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ)
ЦНБ Центральна наукова бібліотека ім. В.Вернадського (Київ)
ЧЛММК Чернігівський літературно-меморіальний музей М.Коцюбинського

ВСТУП.

Становлення української школи художників фарфору припадає на двадцяті-тридцяті та кінець сорокових років минулого століття. Після похмурих часів Першої світової та громадянської війни, постали оновлені Баранівський фарфоровий та Будянський фаянсовий (колишній Кузнецовський) заводи, слідом за якими почалася розбудова галузі в цілому. В 1930-ті першочерговим для Росії та України, об’єднаних під егідою Головтресту з Художньою радою у Москві, було питання кваліфікованих кадрів, які б володіли культурою одночасно кількох технік: живопису, графіки, декоративного розпису; прийомами мініатюрного розпису; розумілися на технологічному боці керамічної справи. Післявоєнні сорокові були часом нової відбудови галузі.
У Росії до створення новітньої „пролетарської” порцеляни долучилися поодинокі представники вцілілих родів спадкових фарфористів, майстри підлакового розпису, емальєри, художники професійного мистецтва. Виокремилися три головні осередки з абсолютно різною стилістикою: Вербілки, Дульово, (обидва Підмосков’я) та ЛФЗ (нині Петербурґ). Майстри цих підприємств надалі заклали нові спрямування розвитку своїх виробництв і вектори їх взаємодії з мистецтвом у цілому.
В Україні спадковість було втрачено зовсім. Промисловість фарфоро-фаянсової галузі перебувала у жалюгідному стані, доки навчальні заклади не забезпечили її фахівцями саме для потреб виробництва тонкої кераміки. На початок 1930-х років таких майстрів почали випускати в Одеському художньому інституті, де очолював керамічний факультет професор Михайло Жук, чиї творчі напрацювання попереднього періоду (перша чверть ХХ століття) стали запорукою знань цілої плеяди студентів.
У цьому сенсі творчість Михайла Жука першої половини ХХ століття, особливо на ниві прикладного мистецтва, має бути переосмислена. Аналізуючи світоглядні та особистісні орієнтири майстра, відзначимо кілька головних аспектів, без яких неможливе усвідомлення мистецького внеску його особистості у розвиток мистецтва української порцеляни.
Специфіка авторської методики викладання полягала у залученні до програми Одеського художнього училища спецкурсу стилізації, спеціально розробленого М.Жуком (у тому числі й на ґрунті своїх творчих досягнень) для студентів, які готувалися для потреб виробництв фарфоро-фаянсової промисловості. Цей спецкурс був синтезом напрацювань викладачів західноукраїнських художньо-професійних шкіл в Галичині, Миргородського та Межигірського технікумів, й новітнього досвіду викладання Краківської Академії мистецтв, зокрема, розробок С.Виспянського. В основу методики М.Жука була покладена програма поступових ускладнень завдань. Починаючи з засвоєння найпростіших елементів орнаментів і шрифтів, майстерність відточувалася до синтезуючої філіґранності цілісних композицій, нерідко з використанням принципів традиційного народного декоративного мистецтва. Особлива увага приділялася вивченню південнопричорноморських мотивів орнаментики, досвіду закордонних національних шкіл епохи модерну і загальноєвропейським набуткам раннього Ар Деко з ідеями технічної естетики.
Прояви мистецьких прагнень і уподобань майстра були відповідними тогочасним культурним зрушенням у мистецтві та суспільному художньому житті. Творчість Михайла Івановича Жука (1883, Каховка, нині Херсонської обл. 1964, Одеса) займає окреме місце на перетині культури України, Росії та Польщі. Спадку митця присвячено багато публікацій, однак досі його доробок на ділянці декоративно-прикладного мистецтва залишився малодослідженим. М.Жук-кераміст, майстер орнаменту і декору недостатньо висвітлена сторінка творчої біографії художника. Оздоблена ним кераміка та вихована ґенерація творчої молоді білі плями на терені українськогог мистецтва.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до планів наукової роботи відділу образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України ім. М.Т. Рильського та Львівської національної академії мистецтв.
Мета дослідження дослідити творчість М.Жука, з’ясувати значення мистецької і педагогічної спадщини художника в історії розвитку українського художнього фарфору першої половини ХХ століття.
Завдання роботи:
проаналізувати речові, архівні, літературні джерела з означеної проблематики;
простежити формування та розвиток орнаментально-стилізаційних складових у станковій та декоративній творчості Михайла Жука;
виявити особливості художньої мови Михайла Жука, її своєрідність у контексті розвитку українського мистецтва доби модерну;
охарактеризувати стан підготовки художників-фарфористів України 1930 1950-х років;
здійснити мистецтвознавчий аналіз творчості Михайла Жука у ділянці декоративно-прикладного мистецтва, з огляду на становлення української школи художників-фарфористів;
з’ясувати роль Михайла Жука-викладача у вихованні нової ґенерації українських художників-кераміків;
визначити й охарактеризувати творчі досягнення кола учнів Михайла Жука, що працювали в галузі художнього фарфору-фаянсу.
Об’єкт дослідження творчий доробок та мистецько-педагогічна діяльність Михайла Жука за матеріалами орнаментальних, декоративно-прикладних напрацювань художника та його учнів.
Предмет дослідження еволюція творчого методу Михайла Жука в контексті становлення школи українського фарфору 1930-50-х років.
Методологічна основа дослідження ґрунтується на системності використання взаємодоповнюючих методів: загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення, систематизація зібраного емпіричного матеріалу); хронологічних (у дослідженні основних етапів розвитку художньої освіти впродовж визначеного часового проміжку); історичних (аналіз передумов і тенденцій розвитку фарфоро-фаянсової галузі України); пошуково-бібліографічних (вивчення архівних джерел); контент-аналізу (обстеження матеріалів періодичних видань, спецкаталогів музеїв і установ у межах та за межами України); компаративізму (порівняльного аналізу у виявленні специфіки розвитку професійної освіти в галузі тонкої кераміки на теренах України); детермінізму (причинних складових розвою професійного фарфору означеного періоду).
Методи дослідження: системно-історичний (дає змогу охарактеризувати особливості творчості художника та його учнів, пов’язані з контекстом епохи); теоретичний (аналіз мистецтвознавчих, головним чином вітчизняних джерел), емпірико-теоретичний (теоретично-мистецтвознавчий аналіз художнього доробку М.Жука та його учнів), історико-хронологічний (аналіз розвитку галузі фарфору на теренах України та Росії у першій половині ХХ-го століття); контент-аналізу (опрацювання приватних та державних архівів); компаративістський (порівняльний аналіз особливостей керамічної освіти у середньо-спеціальних і вищих навчальних закладах України); метод детермінізму (об’єктивної, причинної зумовленності розвитку і взаємозв’язків мистецьких стилістичних напрямків галузі фарфор-фаянсу України). Аналіз художніх особливостей пластичної мови митця проведений по розділах наскрізно, оскільки творчість майстра розглядається у безпосередньому зв’язку з тогочасним мистецьким контекстом.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють першу половину ХХ століття, при чому перша чверть є періодом становлення художньої мови та мистецьких уподобань, а друга є часом творчих зрушень та пошуків Михайла Жука.
Джерельну базу дослідження складають твори Михайла Жука та його учнів з музеїв і приватних колекцій України; документи архівів Російського державного архіву літератури та мистецтва, Державної третьяковської ґалереї, Дмитровського та Дульовського фарфорових заводів (Росія); Баранівського фарфорового заводу, Львівського обласного архіву, Одеського державного художньо-театрального училища ім. М.Грекова, Державного архіву одеської області, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України ім. М.Рильського, Музею українського народного декоративного мистецтва (Київ), Центрального державного архіву вищих органів влади України (Київ), Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України (Київ), літературні відомості зі збірок України, Росії та Польщі (опубліковані матеріали архіву Краківської академії мистецтв).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
вперше були вивчені та введені у науковий обіг маловідомі факти біографії і творчості Михайла Жука, здійснений аналіз його декоративно-прикладного доробку, що з різних причин не був опрацьований протягом півстоліття;
з’ясовано вклад Михайла Жука у створенні відділення майоліки, надалі реорганізованого у відділення художньої кераміки при Одеському художньому технікумі;
проаналізовано процес становлення української пореволюційної школи художників фарфору, науково обґрунтована провідна роль у ньому Михайла Жука;
осмислено роль і внесок Михайла Жука як художника, викладача, громадського діяча в історію українського фарфору ХХ століття;
виявлено учнів Михайла Жука, які у 1930 80-ті роки (час піднесення українського фарфору) плідно працювали у фарфорово-фаянсовій промисловості України та Росії, й складали кращі сили цього виду вітчизняного мистецтва.
Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані при написанні історії українського мистецтва ХХ століття; як матеріал для статей довідників та енциклопедій, Інтернет-сторінок з історії українського мистецтва, наукових і науково-популярних праць; підручників і спецкурсів з українського образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, а також як основа вичерпної монографії про життєвий і творчий шлях Михайла Жука.

Отже, внесок дисертанта вбачається у системному дослідженні та вивченні архівних, літературних і натурних джерел, комплексному аналізі та синтезі явища парадиґми художньої фарфорової освіти України другої чверті ХХ-го століття, концептуального висвітлення творчості художника М.Жука першої половини ХХ-го століття на тлі становлення й розвитку української школи художників фарфору, введенні у науковий обіг ряду творів, масиву імен учнів і послідовників митця, розробці та уточненні, конкретизації термінології відносно стилістики виробів з тонкої кераміки, зокрема: супрематизм, аґітфаянс і -фарфор, Ар Деко, соцреалізм, український радянський ампір, сталінський ампір (новий кабінетний стиль), неофункціоналізм, етнічний стиль та інші.

Список литературы

Висновки.

1. Творчість незручного і „нестандартного” як для радянських часів митця замовчували, а деяких сторінок його художньої спадщини взагалі намагались не торкатись близько п’ятидесяти років. Від монографічної статті Юхима Михайліва (1930) до видання повноколірного альбому творів Михайла Жука викладачами Одеського художнього училища Івана Козирода та Сергія Шевельова (1987), вийшло друком кілька мистецтвознавчих досліджень, присвячених образотворчій спадщині митця. Фаховий мистецтвознавчий аналіз творчого доробку художника на тлі розвитку фарфору вперше був зроблений доктором мистецтвознавства Ростиславом Шмагалом (1994). На початку 2000-х рр. опубліковано статті з означеної проблематики дисертанта.
Забуття праці М.Жука на ниві тонкої кераміки відбулось в межах закритості теми художнього фарфору взагалі. Навіть „соцреалістичний” фарфор ніколи не досліджувався. Праця Юхима Михайліва з вирваною сторінкою про автора, не позначена в каталозі жодної біблотеки Києва, несподіванно з’явилася в колишній біблотеці КПРС, нині Парламентській 2001-го року. Очевидно, чудом не зліквідована, знаходилась у спецхрані. На цей час були опрацьовані матеріали про померлих членів Спілки художників, що зберігалися у запасниках Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України, серед яких знаходилася особиста справа М.Жука (м. Київ). У вільний доступ надійшли ориґінали і фотокопії документів державної ваги в Центральному державному архіві вищих органів влади України (м. Київ).
Постала можливість верифікації фактів життя і творчості М.Жука, обґрунтування наукового дослідження. Довготривале замовчування спадщини художника, який не видавав радикальних творчих ідей, що не вкладалися в ідеологію країни тоталітарної доби, не впадав у формалізм та заперечення нав’язуваних мистецьких реалій, вимагало вивчення і перегляду творчої біографії майстра, нової оцінки та атрибуції.
2. Навіть сьогодні критики часто відсторонюються від не зовсім зрозумілих і непростих мотивацій його творів. Михайло Жук був, фактично, першим у пореволюційній Україні викладачем стилізації, надзвичайно добре знався на орнаменті й шрифтах, у перших рядах провідної інтеліґенції творив нове українське декоративно-прикладне мистецтво, насамперед художній фарфор, і виховав на цій ділянці першу пореволюційну вищу школу.
Відштовхуючись від символізму літературного кола М.Коцюбинського, використовуючи міфопоетику й орнаментику Сіверщини, майстер опановує керамічні техніки. 1900-ті 1910-ті рр. для М.Жука час першої викладацької мистецької практики, вихід на горизонти високої української літератури, опанування і засвоєння графічних технік.
Протягом 1901 1914 рр. художник виконує проекти оформлення кераміки для фабрики І.Левинського на базі Львівської Політехніки І.Левинського у складі групи художників „Руського керамічного кружка (гуртка)”, до якого входили Г.Колцуняк, К.Сіхульський, М.Сосенко, М.Бойчук, М.Ольшевський. Також у 1910 1914 рр. М.Жук у складі львівського об’єднання „Товариства прихильників української літератури, науки та штуки” під керівництвом І.Труша, до складу якого входили випускники Краківської Академії мистецтва М.Сосенко, М.Бойчук, С.Дембіцький та ін. Далі буде Українська академія мистецтва у Києві та Політехнікум образотворчих мистецтв у Одесі.
Флореальні мотиви й рослинний орнамент епохи модерну й Ар Деко, одухотворення й метаморфози з гербарієм української природи, виявлення конструкції, „психотипів” рослин і дерев, стають модулем пластичної мови Михайла Жука, арсенал засобів виразності якої формувався у період навчання в Росії та Польщі, а визрів і викристалізувався в художньо-літературному колі чернігівців, на чолі з Михайлом Коцюбинським. Причетність до літературного символізму вплинули на формування духовної аури декоративних і станкових творів М.Жука, його орнаменталістики.
3. У ХХ-те століття художник М.Жук увійшов з різнобічним багажем знань. Майстром були засвоєні монументальні, станкові образотворчі й декоративні форми, весь спектр керамічних технік і матеріалів, новітніх кращих зразків українського і російського символізму та модерну. Наступним кроком стає пошук стилізаційних прийомів, осягнення яких за допомогою арсеналу орнаментальних мотивів народного мистецтва та модерних формотворень стає джерелом нових пластично-декоративних модулів. Сецесійні формотворення в дусі С.Виспянського та інших митців привернули художника до пошуку національної ідентичності в творчості. Квіти стають модулем віршів і полотен, ескізів розпису майолікових ваз і перших філософських роздумів.
М.Жук був не єдиним носієм нових метафор в українському художньому житті до- і пореволюційної доби, він є складовою могутньої поліфонії, що зазвучала полотнами братів Кричевських, Георгія Нарбута, Олександра Мурашка, Олекси Новаківського й багатьох його сучасників, та, разом із тим, митець, образно кажучи, є тим єдиним неповторним акордом, без якого ця поліфонія не прозвучала б настільки виразно й глибоко. Кожна з перелічених ключових фіґур виокремлювалася, крім творчої манери, схильностей, відчуття кольору та ліній, ще очевидним духовним містком з європейськими школами мистецтв.
У цьому сенсі виділяється постать М.Жука, з його дещо полонізованою” всюдисущою тугою, елегійністю та, практично не відбитими у творчості інших митців Східної України зазначеного часу, виявами сецесії з рисами експресіонізму, явища символізму, у річищі якого працювало лише кілька майстрів П.Холодний, Ю.Михайлів, М.Жук; а також своєрідного варіанту Ар Деко. Ця грань творчості М.Жука надзвичайно вагома у річищі стильопошуків, стильоутворення початку першої половини ХХ-го століття. Специфічна образність і декоративізм, притаманні творчості М.Жука, аплікативна орнаменталізація творів в дусі українського Ар Деко, дозволили художнику створити школу послідовників в українському фарфорі.
Декоративність і пошук національної ідентичності, синтезовані за допомогою орнаментальних форм і прийомів національно-романтичного варіанту стилю модерн, лежать в основі творчого методу Михайла Жука. Інтер’єрна і екстер’єрна професійна кераміка Галичини, народне мистецтво межі ХІХ ХХ-го ст. стане для Жука еталоном, на художній і технічний рівень яких він буде орієнтуватися у своїй керамічній творчості і скеровувати молоде покоління майстрів. М.Жук був людиною, необхідною Україні для рішення стратегічних завдань розвитку української промисловості, завдяки своєму таланту і незамінимості він і пережив 1937 рік.
4. Стан підготовки художників-фарфористів після закриття 1932-го року Глинського, Миргородського (на деякий час) і Межигірського осередків, в Україні був жалюгідний. Крім Одеського художнього училища, куди було передане устаткування Межигірського художньо-керамічного технікуму і переведено деяку кількість найталановитіших учнів, протягом невеликого періоду, на початку 1930-х років організовано школи профмайстерності при Будянському й інших підприємствах галузі без відриву від виробництва. Документально не зафіксована належним чином інформація старожилів, підтверджується учнівськими роботами посередньої якості з призаводських музейних колекцій 1927 1932-го років. Надалі, навіть при Миргородському художньо-керамічному технікумі ім. М.Гоголя, пристойні роботи студентів з’являються лише на початку 1950-х років. З 1933 р. (час появи техніко-технологічної бази при Одеському художньому училищі), від перших відомих нам творів у півпорцеляні й фаянсі М.Жука, до початку 1950-х років, провідна роль художника-педагога, видатного фарфориста підтверджується працями його учнів на виробництвах.
Програма поступового ускладнення завдань, розроблена М.Жуком, передбачала різнобічну загальну і художню освіту, вивчення стилів, орнаментів, шрифтів, історії мистецтва. Спецпредмети включали, крім керамічної композиції, керамічний живопис, керамічну технологію, стилізацію, виробничу практику. Студенти опановували навичками технології в скульптурі та посуді, секретами керамічних мас, полив, випалу, розпису. Надалі частина з них працювала цеховими художниками, скульпторами, модельмайстрами, технологами; живописцями і ґраверами „унікальних майстерень” (те саме, що художні лабораторії), суто творчою спеціалізацією. Деяка кількість займалась архітектурною і декоративною керамікою (від мозаїк до панно і садово-паркової скульптури), окремі майстри стали художниками скла тощо.
5. Полістилістичні шукання середини 1930-х років, були часом засвоєння нових принципів декорування української порцеляни, часом накопичення досвіду в керамічній справі. Художник задля виживання мусив пристосовуватися до системи, що хотіла бачити мінімум національного і максимум „пролетарського” у фарфор-фаянсі. Балансуючи поміж ідеологічними догматами тоталітаризму, треба було знаходити спосіб передачі накопичених знань учням, які невдовзі очолювали найпотужніші виробництва галузі.
Рафіновані взірці стилістики Ар Деко нетиражованого характеру в одиничних примірниках подарункового типу (продукція унікальних майстерень на Підмосковних заводах), а також тиражовані взірці декору столових сервізів 1937 1939 рр., запущені у масове виробництво, привезені М.Жуком до Одеси, стали надалі базою знань, іконографією нового стилю для плеяди молодих майстрів галузі в Україні.
В пізній одеський період творчості художник віддавав всі сили викладанню. Педагогічну діяльність поєднував з творчими роботами унікального характеру в живописній манері „класицизуючого” Ар Деко. Майстер намагався зберегти вже зроблені твори, звертався до різних музейних установ, однак на його доробок так і не зважили. Трагедія митця полягала у тому, що його нащадки не мали змоги подбати про батьківський спадок, і врешті старий і немічний, він без слів споглядав за нищенням власних творів, без сили цьому протистояти.
З огляду на стилістику декорування кераміки, творчість М.Жука вкладається в кілька основних періодів.
„Аванґардний” домінує геометричний орнамент, „працює” пляма, чисті кольори: в ескізах для майоліки проявляються експерименти з формою (кінець 1920-х (ймовірніше, після 1925 р.) поч. 1930-х рр. (до репресій)).
„Міжстильовий” експериментальні спроби „переносу” майоліки у фарфор, не дуже вдалі; використовуються пласти народного мистецтва, сецесії, аванґарду, „соцреалізму”; домінують орнаменти рослинні і геометричні; головні засоби пляма і лінія; дефіцит фарб і стандартизація форми позначилися на якості виробів майстра (після 1931-1936 (1/II 1937 р. М.Жук у Підмосков’ї)).
„Радянське Ар Деко” працює, головним чином над оформленням виробів з фарфору; змінюється мова: під впливом „лінеарності” стилю Дмитровського заводу у Вербілках з’являється підкреслений графізм, який, загалом, був завжди властивий майстру; орнамент переважно рослинний, але з вкрапленням шахівниці, зиґзаґів, стилізованих меандрів. Художника цікавить співвідношення рисунку і фону, що знайшло яскравий вираз у композиціях для декорування тарілок. Опановується техніка декорування кобальтом („Підмосковний” (1/II 1937 1/VII 1939 рр.)).
„Класицизуючі” ремінісценції звернення до „медальонів”, „резервів”, пейзажів в овалах. Перехід від орнаментальності і графізму до живописності („пізній одеський” (1946 1953 рр.)). Після повернення з підмосковних заводів до Одеси, М.Жук викладає до 1957 р.
Як з’ясовано з аналізу розвитку фарфорової галузі України в цілому, саме межа 1957/1958 рр. стала переломною в історії всього радянського фарфору, й українського зокрема. Окреслені нами стилістичні вектори викладено в окрему схему розвитку галузі фарфору на теренах УРСР. Провідна роль Михайла Жука у процесі формування школи митців фарфору досліджена і унаочнена. Під поняттям „школи” Михайла Жука ми розуміємо плеяду його учнів, фахівців-професіоналів, що володіють особливою культурою композиції, декоративної стилізації і технічної майстерності формотворення і декорування порцеляни
6. Накопичений за києво-чернігівський період досвід знань і набутків викладача станкового і монументального малярства, пізніше ліг в основу авторських спецкурсів, які художник розробив для одеського спочатку вищого, а потім середньо-спеціального художнього навчального закладу. Протягом тридцяти років М.Жук викладає стилізацію в Одесі. Цей унікальний спецкурс був спеціально для нього закладений у новостворену програму, яку розробляв О.Білоскурський. Встановлено, що цей предмет він прагнув викладати всі двадцять років від часу закінчення Краківської академії. З 1925 до 1957 р. М.Жук намагався донести до учнів принципи стилізації і декоративного малярства, які сам засвоїв і розвинув від своїх наставників М.Мурашка і Л.Ковальського, М.Врубеля і О.Сєрова, К.Коровіна, Б.Лепкого і С.Виспянського.
М.Жук у своїй педагогічної діяльності базувався передусім, на засадах народного мистецтва.
Як випливає зі специфіки розвитку українського фарфору 1920-х 1957/1958 рр. Ар Деко і полістилізм були невід’ємною характерною ознакою доби, пов’язаною з вимогами часу і процесами розбудови держави в цілому. Одним з головних чинників була зміна орієнтирів у вихованні художника-кераміста для потреб виробництва. Нові методи викладання розроблялися спочатку у Межигірському художньо-керамічному технікумі й надалі розвинулися в одеському осередку тонкої кераміки на чолі з Михайлом Жуком.
7. Творчість послідовників М.Жука, які працювали на підприємствах галузі фарфор-фаянсу, вирізнялася культурою виконання, розумінням народного мистецтва, відчуттям матеріалу та стилю. Крім видатних фарфористів, серед яких імена О.Яроша, С.Ложечнікової (Довбиш), П.Іванченка, М.Осипової (Полонне), Г.Малицького, С.Ткаченка (Коростень), Л.Фурдигайло, Н.Павлової (ЛФЗ), О.Сорокіна, В.Лапіна (КЕКХЗ), В.Горолюка (Кам’яний Брід, Тернопіль), В.Веретьохіна (Городниця, Суми), О.Крижанівського, В.Трофімова (Городниця), М.Савіна, Н.Морозової (Дружковка), І.Апостолова, Г.Кломбицької (Буди), В.Шинкаренко, І.Гончаренка (Конаково), Д.Клювгант, Г.Вострова (Первомайськ), він виховав художників скла С.Алфєєву, С.Голембовську, Л.Вихарєву, мистецтвознавців і викладачів І.Сакович, С.Сарапову (Київ), Л.Фурдигайло (Одеса), В.Башло (Львів). Серед учнів професора М.Жука Заслужені художники України, лауреати державних премій, кандидати мистецтвознавства.
Учні Михайла Жука очолили найбільші підприємства галузі в час, коли формувалося „обличчя” національного українського фарфору. Провідними майстрами галузі були головні художники порцеляново-фаянсових заводів, виховані Михайлом Жуком. Подальша спеціалізація підприємств тонкої кераміки певним чином пов’язана з художніми розробками послідовників майстра, його школою. Михайло Жук професор з європейською освітою був висококваліфікованим наставником вихованців Одеського пореволюційного училища-інституту-технікуму.
Далі саме з континґенту вихованих ним на базі власної піввікової різнобічної освіти і самоосвіти, досвіду і знань формувались перспективні, вдумливі і неповерхневі художники, фахівці своєї справи. Відділ кераміки, згодом реорганізований в окремий факультет під керівництвом проректора і відомого майстра, вир творчого життя навколо нього, стали відчутним фактором мистецького розвою Одеси на довгі роки. Постать Михайла Жука на тлі одеської художньої школи 1930-х 50-х років виділяється так само виразно, як у попередній період творчість академіка Киріака Костанді й Товариства південноруських художників.
М.Жука поважали, він був справжнім авторитетом для багатьох. Ситуативна проблема полягала в тому, що радикальні до офіційного соцреалізму прояви мистецтва не можна було афішувати, але навчально-творчий процес відбувався. Цілі явища зазначеного періоду майже не відображені у бібліографічних джерелах, хоча є цікаві і вагомі. Навіть коли все ж таки згадували про творчість художника і літератора Михайла Жука, створений ним фарфор оминали. Майстер дуже голосно мовчав.
Здобутки М.Жука в мистецтві художньої кераміки становлять великий інтерес у контексті переосмислення надбання першої половини ХХ-го століття, особливо, зважаючи на необхідність написання нової історії українського мистецтва. Осмислення внеску Михайла Жука у скарбницю української культури незаперечно й беззастережно уможливить й усвідомлення його самобутньої неповторності не лише на тлі мистецтва українського, а й загалом європейського.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ (за хронологією).

1. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Собрал Л.Похилевич. К.: Типография Киевопечерской лавры, 1864. С.403.
2. Grasset Eugene. Methode de composition ornementale [B 2-x. т.] Paris: Libraire centrale des beaux-arts, [1897].
3. Карбоньер А.А. Музей Центрального училища технического рисования барона А.Л. Штиглица. Каталог предметов глиняного, фаянсового и майоликового производства. СПб., 1899.
4. Карбоньер А.А. Музей Центрального училища технического рисования барона А.Л. Штиглица. Каталог предметов стеклянного производства и живописи на стекле. СПб., 1899.
5. Отчетъ о состоянии Миргородской художественно-промышленной школы имени Н.В. Гоголя въ г. Миргородъ. За 1901 годъ. Полтава: Типо-Литографія Торговаго Дома „Л.Фришбергъ” Александровская улица, 1902. 73 с. (Архів МУНДМ).
6. Созинський І. В справі Товариства розвою руської штуки // Діло. Львів, 1903. Ч.166.
7. Артистичний вісник. Львів. 1905. №1. С.7.
8. Артистичний вісник. Львів. 1905. №7-13. С.94-96.
9. Katalog wystawy obrazow ukrainskich artystow. Lwow, 1905. (24.1.1905 27.2.1905). [Салон артистичний Яна де Латура у Львові].
10. Панькевич Ю. Про виставу // Діло (Львів). 1905. ч.72. 30 марця, середа.
11. [М.Рейзнер]. // Gazeta Lwowska. 1905. №33.
12. St. W. [криптонім С.Вомелі]. Wystawa artystów ukraińskich // Kurjer Lwowski. 1905. №61. S.1-2.
13. Труш Іван. Вистава українських артистів // Артистичний вісник. Місячник, посвячений музиці і штуці. Річник І. Лютий і марець 1905. Зошит ІІ і ІІІ. Львів: Книгарня тов-ва ім. Шевченка, 1905. С.27,61-62.
14. [Мурашко Николай]. Воспоминания старого учителя. Киевская рисовальная школа 1875 1904. В 2-х т. К.: Типография С.В. Кульженко, 1907. 78 с.
15. Михайло Йванович Жук. [Вступна біографічна стаття без авторства і 5 ранніх віршів] // Українська муза (поетична антологія). 1908, Київ. Вип. 11. Ст.1129 1134.
16. Жук М. Ілюстровані твори Ів. Котляревського // Літ.-наук. вісник. Львів-Київ-Львів, 1909. Кн. Х. С.142-146.
17. Lachner F. Ornament Roslinny w sztuce. Lwów, 1909.
18. Brzozowski S. Legenda Młodej Polski. Lwów, 1910.
19. Українська хата. 1912. Т.ІV. С.156-157.
20. Фарфор из собрания К.А. Сомова. СПб., 1913.
21. Шляхи мистецтва. 1921. №2. С.145.
22. Голлербах Э. Фарфор Государственного завода: графика И.Ф. Рерберга и С.В. Чехонина. / Под ре. Ив.Лазаревского. М.:Изд-во „Среди коллекционеров”. 54 с., цв. ил.
23. Кубе А.Н. История фаянса Р.С.Ф.С.Р. Берлин: Гос. изд-во, 1923. С.31.
24. Нова громада. (К.), 1923. №1-2. С.25.
25. Lack S. Studia o St. Wyspianskim. Częstohlowa, 1924.
26. Нове мистецтво. (Х.), 1925. №4. С.6.
27. Хмурий В. Художник Михайло Жук // Всесвіт. 1926. №6. С.22-23.
28. І виставка АРМУ: Одеська філія. Одеса, 1927. С.8,15.
29. І Всеукраїнська виставка АРМУ. Х., 1927. С.13.
30. І Всеукраїнська виставка художників Червоної України. Х., 1927. С.18.
31. Межигірський мистецько-керамічний технікум. [Великий флайєр, копія якого зберігається в бібліотеці МУНДМ в матеріалах, наданих МУНДМ художником-керамістом Ніною Федоровою, дружиною П.Мусієнка]. 1927 рік.
32. Онацький Н. Сім років існування Сумського музею. Суми, 1927. 15 с.
33. Спаська Є. Кахлі Чернігівщини (ХVІІІІ ХІХ ст.). К., 1927. С.21.
34. Третя відчітна виставка: Одеський політехнікум образотворчих мистецтв / Каталог. Одеса, 1927.
35. Trojanowski W. Wyspianski. Artysta Człowіek Zycie. Warszawa, 1927.
36. Всеукраїнська ювілейна виставка НКО УРСР. К., 1928. С.17.
37. Бурачек М. Михайло Іванович Жук: 25 років художньої діяльності // Червоний шлях. 1929. №5-6. С.246-248.
38. Виставка української книжкової графіки. Х., 1929.
39. Михайлів Ю. Михайло Жук. // Життя і революція. 1929. №5. С.120-131.
40. Федоров-Давыдов А.А. Русское искусство промышленного капитализма. М., 1929.
41. Хмурый В. Художник Михайло Иванович Жук // Всесвіт. 1929. №25.
42. Михайлів Ю.М. Михайло Жук / Українське малярство. [Харків]: Рух, [1930]. 31 с.
43. Галій П. Рецензія на [статтю] „Михайло Жук” Ю.Михайлова. Критика. 1931. №10. С.143-146.
44. Онацький Н. Українська порцеляна. / Серія науково-популярних видань. №3. Суми, 1931. 10 с.,іл.
45. Томах С., Холостенко Є. За пролетарські мистецькі кадри. Х.: Рух, 1932. 92 с.
46. Treter M. Rozwoj sztuki polskiej 1863-1930. Warszawa, 1932.
47. Холостенко Є. За пролетарську мистецьку школу // За пролетарські кадри. Х.: Рух, 1932.
48. Цындря Т.И. Изготовление декалькомании для раскраски фарфора, фаянса и стекла: Краткое руководство для мастеров и квалифицированных рабочих. Л.: Госхимтехиздат, 1932. 184 с., ил.
49. Европейский и азиатский хозяйственный фарфор и фаянс. / Под. ред. М.П. Горбункова. М.: Госиздатлегпрома, 6 табл. [только для служебных целей].
50. Мусиенко П.Н. Техника художественного оформления фарфора и фаянса. Х.: Госиздат УССР, 1934. 57 с., іл.
51. Художественный фарфор СССР. Государственный фарфоровый завод имени М.В. Ломоносова. (Наркомтяжпром. Главтехстекло): Каталог. / Ответственный редактор И.Т. Родин. Редколлегия: Н.И. Дикерман, Л.Д. Шефтель, А.С. Розов. Вводная статья Е.Я. Данько. Л.: ОГИЗ, 1938. 48 с., VІ таблиц, 31 цв. ил.
52. Каталог. Фарфор, фаянс, майоліка / Под ред. А.Л. Лившица. [Б. м., Київ?], 1940. [31 с., XХIIІ таблиць].
53. Жук М.І. Сни провінції. [Б.м., б.р.], зб. Н.Г. Ловейко-Жук.
54. Мусієнко П.М. Керамічний живопис. Львів: Держвидав технічної літератури України. 71 с.
55. Манучарова Н.Д. Художня промисловість України (короткий огляд). / За загальною ред. П.Г. Юрченка. К.: Вид-во Академії Архітектури УРСР, 1949. С.61-71.
56. Салтыков А.Б. Русская керамика: Пособие по определению памятников материальной культуры ХVІІІ начала ХХ века. М.: Гос.издат. культурно-просветительской литературы, 1952. 271 с.
57. Опыт работы Барановского фарфорового завода. ММиТП УССР. Украинский научно-исследовательский институт местной и топливной промышленности "УКРНИИМЕСТПРОМ" (информационное письмо №129). К., 1954. 35 с., ил.
58. Лащук Ю.П. Гуцульська кераміка. К.: Держ.видав. літ-ри з будівництва і архітектури УРСР, 1956. 84 с.
59. Українська радянська графіка: [альбом] / Упоряд. І.Врона; ред. Т.Курашова; худож. ред. В.Казаков. К.: Держ. вид-во образотв. мист-ва і муз. літ-ри УРСР,1958. 196 с., іл. Укр. та рос. мовами.
60. Dobrzenieski T. i in. Sztuka sakralna w Polske. Warszawa, 1958.
61. Skierowska E. Plastyka St. Wyspiańskiego. Wrocław, 1958.
62. Skierowska E. Plastyka St. Wyspiańskiego. Wroсław-Krakow, 1958.
63. Долинський Л.В. Старий український фарфор // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. Вип. V. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. С.89-119.
64. Спаська Є.Ю. Матеріали до історії фарфорової фабрики А.М. Міклашевського (1839 1961) // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. Вип. V. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. С.120-135.
65. Wyka K. Modernism polski. 1959.
66. Советский художественный фарфор 1918-1923: Каталог / Гос. музей керамики и „Усадьба Кусково ХVІІІ века". Под. ред. Б.И. Алексеева. М.: Изд-во Академии Художеств СССР, 1962. 116 c., 59 ил.
67. Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ (на 1 січня 1962 року) / Відп. ред. В.Є. Нижник. К.: Держполітвидав УРСР, 1962. 418 с.
68. Dzieje Polski w obrazah. Warszawa, 1962.
69. Український календар. Варшава, 1963. 320 с.
70. Dobrowolski T. Sztuka Młodej Polski.