КИЛИМ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ ХХ СТ. ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВО

Краткое описание

Міністерство освіти і науки України
Львівська національна академія мистецтв

На правах рукопису

Дутка Вікторія

УДК 745.52 (09)(477.85) "19"

КИЛИМ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ ХХ СТ.
ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВО

17.00.06 - декоративне мистецтво
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства

Науковий керівник:
кандидат мистецтвознавства,
доцент кафедри прикладного
та декоративного мистецтва Косівського
інституту прикладного та декоративного
мистецтва Львівської національної
академії мистецтв
Гринюк Марія Миколаївна

Львів — 2007

ЗМІСТ
ВСТУП .................................................................................................. 3
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ....................... 9
РОЗДІЛ 2. БУКОВИНСЬКИЙ КИЛИМ ЯК ТРАДИЦІЯ ............... .. 23
2.1. Етнорегіональна специфіка Буковини та її вплив на формування
килимарства .................................................................................. 23
2.2. Типологічний діапазон килимових виробів ....................... 34
2.3. Техніка виробу як чинник формування художньої системи буковинського килима ........................................................................ 45
2.4. Композиція, орнамент та колорит у художній системі буковинського килима ....................................................................................... 56
РОЗДІЛ 3. БУКОВИНСЬКЕ КИЛИМАРСТВО У ХХ СТОЛІТТІ:
ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ......................................... 80
3.1. До становлення килимарської інфраструктури на Буковині: осередки народного ткацтва, промислове виробництво,
освітні інституції .............................................................................. 81
3.2. Орнаментальний килим масового виробництва як виразник взаємодії традиції й новаторства ............... 93
3.3. Орнаментальний килим у контексті традиційної народної та самодіяльної творчості ........................................................................ 109
3.4. Сюжетно-тематичний килим як новаторська практика у буковинському художньому текстилі .......................................... 118
РОЗДІЛ 4. ТРАДИЦІЇ БУКОВИНСЬКОГО КИЛИМА
У ПРОФЕСІЙНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТИЛІ .................... 139
4.1. Килим у навчальних програмах вижницької ткацької школи .. 139
4.2. Впровадження традицій буковинського килимарства у сучасний мистецький процес ....................................................................... 151
ВИСНОВКИ........................................................................................... 163
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ....................................................................... 169
ДОДАТКИ

ВСТУП
Загальна характеристика роботи. Кожен народ у процесі свого етнокультурного розвитку тяжіє до тих форм самовираження, які найкраще відображають його світогляд, а також відповідають його національному характеру, схильностям та естетичному смаку. До таких яскравих традицій-виразників, що уособлюють народний хист, художньо-матеріальну культуру українців, належить килимарство. Український килим, за словами мистецтвознавця початку ХХ ст. М. Голубця, це, подібно як українська пісня й дерев’яна архітектура, один із найяскравіших виявів самобутньої творчості українського народу [1, 3]. Не у всіх етнокультурних середовищах ця традиція є також вираженою, „ні у північних сусідів українців-великорусів та білорусів, ні у західних слов’ян, — пише Б. Крижанівський, — і передусім у поляків, килимарство не отримало будь-якого значного розвитку” [2, 39].
Український килим розмаїто представлений багатьма регіональними осередками, зокрема Полтавщини та Чернігівщини, Київщини, Волині й Поділля, Прикарпаття, Закарпаття, Буковини, Бессарабії. Килимарство цих регіонів представляє широкий художньо-стильовий діапазон виробів. Серед них яскравою, самобутньою складовою було й залишається килимарство Буковини. Культура цього регіону є наслідком своєрідного симбіозу українських, молдавських, румунських нашарувань, текстиль тут має свою виражену специфіку, яка вирізняє його з поміж різноманіття вітчизняного художнього текстилю.
Окремої уваги заслуговує висвітлення буковинського килимарства у різних трансформаціях та похідних формах, особливо на тлі загального розвитку українського художнього текстилю ХХ ст. Один із аспектів —ідентифікація буковинського художнього текстилю у сьогоднішньому, глобальному за характером, просторі декоративного мистецтва, що уніфікує та синтезує різні джерела. Ця проблема тісно пов’язана із проблемою традиції й новаторства у сучасному мистецтві. Значні передумови для її аналізу в галузі художнього текстиля сьогодні дає історія його розвитку впродовж ХХ ст., що дозволяє простежити створення килима у різних творчих майстернях — народного виконавця, художника промислового виробництва та художника декоративного мистецтва й відобразити таким чином тяглість традиції в сучасності, її перспективи у контексті новаторських змін.
Актуальність дослідження визначається тим, що, представлене на професійному художньому рівні вижницькою фаховою школою текстилю, буковинське килимарство донині залишається активною складовою мистецького процесу. Комплексне дослідження килимарства Буковини ХХ ст. — від традиційних форм до сучасних методів їх інтерпретації — дає можливість водночас побачити ступінь вираження таких категорій як традиція та новаторство в українському текстилі загалом. Крім того, актуальність дослідження зумовлена нестачею мистецтвознавчих джерел із питань мистецтва Буковини й пріоритетами сучасних досліджень декоративного мистецтва та килимарства зокрема.
Вивчення художніх промислів, як й усієї традиційної культури, є одним із актуальних напрямів сучасних вітчизняних гуманітарних досліджень. Фігурує у цьому контексті й буковинський килим. Однак, його висвітлення у мистецтвознавстві фрагментарне і, здебільшого, є частиною комплексних досліджень українського декоративно-прикладного мистецтва, килимарства або художнього текстилю.
Актуальним є й характер висвітлення матеріалу, за яким північно-буковинський килим виступає не тільки як сформована традиція, а як явище динамічне, що розвивається в часі й видозмінюється згідно із тенденціями художнього текстилю ХХ ст. Слід додати, що останні дослідження (1990-роки — початок ХХІ ст.) декоративного мистецтва однаково виявляють зацікавлення як до попередніх історичних періодів, так і до надбань недавнього часу — ХХ століття. Однак, провідне місце в них належить саме народному мистецтву.
Вивчення буковинського килима є назрілим питанням й для сучасних студій килимарства, що схиляються до виділення окремих явищ (дисертаційні роботи: О.Падовської (1994) [3], Г.Когут (2003) [4]) та водночас потребують розширення їх кола. На сьогодні щодо буковинського текстилю існує єдине помітне дослідження — дисертаційна праця Т. Бушиної „Художественные ткани Советской Буковины” (1972) [5]. Часова дистанція від її написання заповнилася новим досвідом, багатьма змінами як соціально-економічного плану, так і художньо-творчими перемінами, у зв’язку з якими виникло якісно нове середовище для художнього ткацтва на Буковині та в Україні в цілому.
Мета роботи — ідентифікувати традиційну модель буковинського килима, висвітлити її художньо-стильову еволюцію у контексті розвитку килимарства ХХ ст. та сучасного українського художнього текстилю.
Поставлена мета визначила такі завдання дослідження:
- з’ясувати чинники формування традиційного буковинського килима, виявити засади його художньо-стильової структури;
- дослідити типологію традиційних килимових виробів;
- висвітлити розвиток килимового виробництва Буковини у ХХ ст.;
- розглянути художньо-стильову еволюцію буковинського килима у надомному і промисловому виробництвах, з’ясувати основні критерії та принципи переосмислення традиції;
- дослідити механізми перетворення й інтерпретації засад традиційного килима у навчальних програмах спеціальних закладів художньої освіти;
- виявити шляхи і перспективи творчого засвоєння здобутків килимарства у контексті сучасного українського художнього текстилю.
Предметом дослідження виступають засади традиційного килимарства Північної Буковини, чинники формування його художньо-стильової культури, трансформація традиції у контексті розвитку килимарства ХХ ст. та сучасного художнього текстилю.
Об’єктом дослідження визначено народні килими, килими промислового виробництва, гобелени, твори народних майстрів та професійних художників.
Методи дослідження. Відповідно з поставленими завданнями, дисертація ґрунтується на принципах системності та історизму із використанням порівняльно-історичного, синхронно-діахронного, структурного, типологічного та формально-стилістичного методів аналізу. Як допоміжні, застосовуються методи припущень та аналогій.
Територіальні межі окреслено Північною частиною Буковини, що знаходиться на території України. Для доповнення аналізу килимарства цього регіону, додається матеріал з усього етнорегіонального терену Буковини, зокрема Південної Буковини, що знаходиться за межами України і входить до складу Румунії, а також правобережної Молдавії , як спорідненої Буковині етнотериторії.
Хронологічні рамки охоплюють ХХ ст., що дає оптимальну кількість фактологічної інформації для висвітлення буковинського килима у якнайширшому діапазоні — у традиційному та новаторському вимірі, в надомному та промисловому виробництві, у навчальному та сучасному мистецькому процесах. Як допоміжний, використовується матеріал попередніх періодів — здебільшого другої половини ХІХ ст. Такі пам’ятки дають змогу достеменно з’ясувати характерні риси традиційного буковинського килима.
Наукова новизна роботи визначається її метою та завданнями. У дисертації розглядається багатоваріантність проявів буковинського килима — від народної традиції до сучасних мистецьких модифікацій. Буковинський килим досліджується як активна складова сучасного мистецького процесу. Робота оперує новими даними, чим доповнює уже набуті знання та результати. Автор розширює типологію буковинського килимарства й вперше приділяє увагу вишитим килимам даного регіону.
Уперше щодо килимарства Буковини застосовується аналіз програм навчального процесу з урахуванням останніх методик, при цьому використовується особистий викладацький досвід автора на кафедрі художнього ткацтва Косівського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва, а також досвід викладачів аналогічного відділення у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва. Поповнюється історіографічна, фактологічна база існуючих досліджень українського художнього текстилю ХХ ст., особливо значимо у тій частині, що висвітлює питання фахової підготовки художників-спеціалістів текстилю, окремо виділяються, з точки зору аналізу творчого доробку, персоналії народних майстрів, сучасних митців. Участь автора у мистецьких акціях сучасного художнього текстилю дозволяє „з середини” простежити та оцінити механізм взаємодії традиції й новаторства у цій сфері.
Практичне значення роботи полягає у можливості залучення її результатів та висновків в подальших мистецтвознавчих проектах, особливо — в присвячених проблемі традицій у сучасному декоративному мистецтві. Результати дослідження є корисними при розробці спеціальних навчальних програм, методичної літератури для підготовки художників-фахівців сучасного текстилю.
Апробація результатів здійснювалася на засіданні кафедри історії та теорії мистецтва Львівської національної академії мистецтв (Протокол № 7 від 04 листопада 2006 р.). Основні положення та результати дослідження обговорювалися на наукових конференціях, зокрема на: Науковій конференції «Екологічний ракурс» (Львів, 27.11.1998), Науковій конференції «Український килим» (Львів, 9.09.1999), Науково-практичній конференції «Гуцульські ремесла в контексті професійної мистецької освіти» (12-13. 11.1999), Науково-практичній конференції «Народний майстер у живій співпраці з творчою молоддю» (м. Косів, 22.02. 2001), Теоретичній конференції «Новітні текстильні технології в контексті розвитку мистецтва моделювання одягу» (м. Косів, 22.10. 2004.), Науково-практичній конференції, присвяченій вшануванню пам’яті видатних діячів у галузі художнього ткацтва Гуцульщини М.Куриленка та Р.Горбового (м. Косів, 02. 11. 2005), Міжрегіональній науково-практичній конференції з питань символіки та семантики в українській культурі (м. Одеса, 24-29. 10. 2005). За темою дисертації опубліковано п’ять статей у виданнях ВАК:
1. В.Дутка-Жаворонкова. Косівська ткацька школа: проблеми збереження та розвитку традицій // Вісник Львівської академії мистецтв. — Вип. 13. — 2002. — С. 312-322.
2. В.Дутка-Жаворонкова. Ганна Вінтоняк - феномен творчої особистості// Мистецькі студії’02: Проблеми, дослідження, постаті. — Косів, 2002. — С.137-139.
3. В.Дутка-Жаворонкова. Художня тканина та одяг Карпат// Вісник Львівської національної академії мистецтв. — Ужгород, 2006. — С. 209-217.
4. В.Дутка-Жаворонкова. Типологічний діапазон народних килимових виробів Буковини та їх використання // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв, — № 8. — 2006. — С. 48-56.

5. В.Дутка-Жаворонкова. Техніка виробу як чинник формування художньої системи буковинського килима// Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. - № 11. — 2006. — С. 41-51.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження традиційного буковинського килима, його художньо-стильової еволюції у ХХ ст. та впливу на формування сучасної моделі професійного регіонального художнього текстилю, дає підстави для відповідних висновків.
1. Килим як одне з яскравих явищ декоративно-прикладного мистецтва Буковини має глибокі традиції у народному художньому ткацтві і представляє самобутню складову українського килимарства.
2. Основний корпус пам’яток, проаналізованих у дисертації, відноситься до кінця ХІХ — ХХ ст., що зберігаються в музеях Чернівців, Львова та у фондах Вижницького коледжу прикладного мистецтва.
3. Буковинський килим як явище сформувався у поліетнічному культурному середовищі, що представляє симбіоз українських, молдавських, румунських нашарувань. На формуванні регіонального килимарства відобразилися взаємозв’язки з контактними територіями в Україні — Поділлям, Бессарабією, Гуцульщиною, а також з сусідніми територіями Молдавії та Румунії.
4. Аналіз народних килимів свідчить, що до початку ХХ ст. побутували дві форми традиційного килимарства: першу, більш давню, представляють геометричні килими, інша — у вигляді квіткових килимів з натурподібними зображеннями, сформувалася протягом другої половини ХІХ ст. й витіснила геометричний килим з народного килимарства (крім гірських районів) до середини ХХІ ст.
5. За функціональними і художніми ознаками у буковинському килимарстві розрізняються три основні типологічні групи виробів: коверцові — скорці, коверці, резбої, килими „на три нити”; налавники — лаічери; залавники або оббиванці. За технікою та художньо-композиційними принципами з килимовими виробами споріднені покривала — ліжники та джерги, а також ткані сумки —тайстри. Вплив килимарства відображає й художньо-стильове вирішення одягових тканин горбаток.
6. Буковинський килим за технологією виготовлення належить до двосторонніх гладкотканих килимів геометричного типу, його ткану й художню структуру визначають техніки „на межову нитку”, „на косу нитку”, „у вічка”, використання яких гарантує чітку геометрію зображення із ступінчастим та скісним контуром. До нетканих технік, поширених у регіоні, належить вишивка, що також виконується рахунковим способом.
7. Конструктивна модель традиційного буковинського килима, що сформувалася на початку ХХ ст., являє собою значно видовжені у плані килими-доріжки із відкритою тектонічною структурою стрічкового орнаменту, що організовується за такими схемами: поперечно-смугастою, поділу килима поперечними відтинками; закритого ряду; медальйонною; скісними рядами; у вигляді композицій вазонного типу. Виразність тектонічної структури буковинських килимів підкреслюється нівелюванням ролі берега. Цей елемент знайшов специфічне перетворення у коверцях, де він розвивається з поперечних смуг і застосовується вибірково для окремих частин композиції. Композиційний розвиток квіткових килимів відбувся на основі традиційних схем коверцового типу — поділу поперечними відтинками.
8. Розвиток орнаментальних форм відбувається на основі простих пропорційних відношень, що формуються за модульним принципом. В орнаментиці геометричних килимів виділяється три групи мотивів: геометричні, що об’єднують ромбовидні, хрестоподібні, звіздчасті, гачкуваті та зубчасті форми; рослинні — представлені мотивами дерева та вазону; зооморфні — птахи, рідше — коні. Декор квіткових килимів складають рослинні зображення у вигляді букетів і гірлянд та зооморфні — папуги, павичі. Характерними засобами виразності у побудові колориту буковинських килимів є тональний та кольоровий контрасти, поліхромність, домінування холодної гами, вирішення зображення локальною плямою. До основних належать чорна, темно-синя, бордова, сіро-голуба, а також зелена, вохриста, фіолетова і червона барви, у якості акценту застосовуються білий та жовтий кольори.
9. Килимарство ХХ ст. розвинулося у двох основних напрямах — орнаментального килима та сюжетно-тематичного. Килимарство цього періоду представлено двома типами виробництв — народним та промисловим, яке у контексті буковинської традиції сформувало нову модель регіонального килима. Протягом ХХ ст. на Буковині було створено потужну килимарську інфраструктуру, що виникла на ґрунті широко розвиненого у краї ткацького промислу. До найбільших профільних килимарських підприємств Буковини належали Хотинська, Путильська фабрики, а також Чернівецький текстильний комбінат. У регіоні також збереглося виробництво килимів у домашніх умовах. На рівні освітніх інституцій буковинський килим представлений фаховою школою художнього ткацтва Вижницького училища прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка.
10. На шляху створення килимів промислового виробництва основними чинниками виступили народна килимарська традиція, що відіграла роль прототипу; професійне декоративне мистецтво, тенденції якого визначили характер новаторства; а також специфіка масового типу виробництва, що стала модератором попередніх складових у художньо-стильовій канві виробу.
11. Основним предметом промислового та народного виробництва став орнаментальний килим. Встановлено, що буковинський орнаментальний килим масового зразка належить до геометричного типу, в його укладі домінує схема поділу поперечними смугами. За художньо-стильовими засадами буковинські килими відзначаються лапідарністю орнаментальної будови, розміреністю ритмічного поділу та яскравим колоритом, для якого характерним є поєднання вишневого, чорного, сірого тла з лимонно-жовтою, зеленою, червоною, білою барвами. В основі буковинського орнаментального промислового килима закладена давня народна традиція, що багатогранно розвинулася під впливом творчості професійних художників. Водночас, кожне з профільних килимарських підприємств Буковини відзначається власною специфікою у зверненні до традиції: у виробах Хотинської фабрики поєднано буковинську та східно-подільську килимарські традиції, продукція Путильської фабрики відображає традиції Буковинської Гуцульщини, а жакардові килими Чернівецького об’єднання «Восход» акумулюють риси буковинського та центральноукраїнського художнього ткацтва.
12. На розвиток народного орнаментального килима вплинуло налагодження промислового виробництва, у способі організації якого було закладено механізми взаємодії народного та професійного мистецтва. Ці процеси актуалізували самодіяльну творчість, тому розвиток народного орнаментального килима відбувався у контексті двох практик — традиційного народного мистецтва та самодіяльної творчості. У традиційному мистецтві збереглися канонічні форми килимарства: залишились актуальними характерні для Буковини типи килимових виробів, а у художньо-стильовому плані перевага надавалась квітковим килимам, що сформувалися до початку ХХ ст. Орнаментальний килим у самодіяльної творчості виявився більш варіативним. Цьому сприяла незалежність від традиційного канону, домінування індивідуальних мотивацій та орієнтація на професійне мистецтво.
13. Новим явищем у буковинському художньому текстилі виявився сюжетно-тематичний килим. Оскільки народне килимарство у цьому плані не створило значних передумов, становлення цього явища було пов’язане із розробками професійних художників. Буковинський сюжетно-тематичний килим перейшов усі етапи художньо-стильового розвитку, притаманні українському сюжетно-тематичному килиму: від „килима-картини” 30-50-их рр. ХХ ст., сюжетно-орнаментального килима у 60-их рр. — до стилістично розмаїтої художньої структури 70-80-их рр. та поступового згасання практики на тлі заміни її гобеленом у 90-их рр. Помічено, що художньо-стильова еволюція сюжетно-тематичного килима тісно пов’язана із традиціями килимарства, у контексті Буковини — з орнаментальним геометричним килимом. Характер такого взаємозв’язку відрізняється на різних етапах — у 40-50-их рр. зводиться до використання технічних прийомів, з 60-их рр. переходить у площину художньо-виражальних засобів і проявляється спочатку у прямих методах засвоєння традицій — цитуванні та перекладі першоджерела, згодом — у його стилізації. Більш абстраговані форми перетворення традиції властиві практикам гобелена.
14. У контексті професійного художнього текстилю буковинська килимарська традиція знайшла безпосереднє продовження у навчальних практиках відділення художнього ткацтва Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка. Навчальні методики цієї ткацької школи базуються на комплексному вивченні технік, технологій та композиційних структур традиційного народного килимарства. Водночас, метою програмних завдань є структурно-технічна переробка та художньо-стильова інтерпретація народних прототипів. У цьому контексті традиція виступає як один із профілюючих орієнтирів, а новаторство — як носій модерних засобів, що пропонує нові моделі трактування художнього текстилю. Виявлено, що творам випускників вижницької ткацької фахової школи притаманне пластичне відчуття кольору, виразний, тектонічний контрастний колорит, специфічна пластика й багатство тканої поверхні, що на структурному рівні генерується від усього арсеналу народних буковинських тканин.
15. На сучасному етапі розвитку українського декоративного мистецтва утвердилися два типи творчого пошуку: експериментально-інноваційний, спрямований на нові засоби формотворення та інший — зорієнтований на національну традицію як джерело ідейних концепцій. Шляхи розв’язання проблеми збереження та розвитку традицій у сучасному декоративному мистецтві пов’язані з індивідуальною творчою активністю професійних художників та з організацією спеціалізованих мистецьких акцій. З’ясовано, що традиція народного буковинського ткацтва як складова художнього текстилю України також продовжує інтегрувати в сучасний мистецький процес. Важливою ознакою буковинського мистецтва є орієнтація на місцевий етнографічний матеріал. При цьому стійкими залишаються характерні естетичні категорії формотворення, утверджуються устремління художників до новаторських пошуків та створення індивідуальної стилістичної манери. Традиція буковинського килима продовжує розвиватись в основних видах сучасного художнього текстилю: гобелені, батику, моделюванні одягу, тканинах інтер’єрного призначення та сакральних тканинах.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Голубець М. Гуцульське мистецтво. — Львів: Кооператив графічного промислу, 1930. — 15 с.
2. Крыжановский Б. Орнамент украинских и румынских килимов: / В кн.: Материалы по этнографии. — Ленинград, 1926. — Т. ІІІ. — Вып.І. — С.19 — 43.
3. Падовська О. Килими Поділля: дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.06/ Нац. Акад. наук України. Ін-т народознавства. — Львів, 1994. — 167 с.
4. Когут Г. Українські ”панські” килими XVII — XVIII ст.: Історія та стилістика: Автореф дис... канд. мистецтв.: 17.00.06 / Львівська академія мистецтв. — Львів, 2003. — 16 с.
5. Бушина Т. Художественные ткани Советской Буковины: Автореф. дис... канд. искусств. / 17.00.06. — К., 1972. — 175 с.
6. Арсланов В. История западного искусствознания ХХ века. — М.: Академический проэкт, 2003. — 768 с.
7. Прусевич А. Народное вышивание в Подольськой губернии. / В. кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии. — К., 1916. — С. 320 — 325.
8. Кожолянко Я. Буковинський народний одяг. — Чернівці; Саскатун: Friesen Printers, 1994. — 262 с.
9. Пещанський Д. Давні килими України. — Львів, 1925. — 14 с.
10. Szuman S. Dawne kilimy w Polsce і na Ukrainie. — Poznan, 1929. — 65 s.
11. Щербаківський Д. Український килим: Попередні студії. — К., 1927. — 31 с.
12. Риженко Я. Килимарство і килими Полтавщини. — Полтава, 1928. — 57 с.
13. Крижановский Б. Украинские и румынские килимы. — Ленинград, 1925. — 73 с.
14. Зарембский А. Народное искусство подольских украинцев. — Ленинград, 1928. — С. 28 — 34.
15. Червяк К. Килимарство Коростенщини// Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. — Вип. V. - К., 1948. — С. 13 — 44.
16. Hankiewicz C. Die Kilimweberei und die Kilimweberschule des Wladislaw R./v. Fedorowicz in Okno. — Wien, 1894. — 10 р.
17. Жук А. Українські народні килими. — К .: Наукова думка, 1966. — 148 с.
18. Жук А. Український радянський килим. — К.: Наукова думка, 1973. — 166 с.
19. Запаско Я. Українське народне килимарство. — К.: Мистецтво, 1973. — 110 с.
20. Сидорович С. Художня тканина західних областей УРСР. — К.: Наукова думка, 1979. — 153 с.
21. Бушина Т. Декоративно-прикладне мистецтво радянської Буковини. — К.: Мистецтво, 1986. — 127 с.
22. Кожолянко Г. Етнографія Буковини: — Чернівці: Золоті литаври, 1999. — Т. 1. — 375 с.
23. Кожолянко Г. Матеріальна культура населення Північної Буковини в кінці ХVIII - на початку ХХ ст. — К.: Наукова думка, 1989. — 204 с.
24. Чучко М. Буковинська культова архітектура XVII - XIX ст.: До проблеми взаємовпливів народних традицій та церковних канонів: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.05/ Чернівецький держ. ун-т ім. Ю.Федьковича. — Чернівці, 1999. — 17 с.
25. Serbulescu A. Industria tesatoriilor in Romania. — Bucuresti, 1930. — 75 р.
26. Filipescu D., Gavriliu J. Textilele Romaniei. — Bucuresti, 1939. — 133 р.
27. Petrescu P., Stahe P. Scoarte romanesti. — Bucuresti, 1966. — 112 р.
28. Filipescu D., Banateanu T. Arta populara Bucovineana.—Bucuresti, 1975.— 126 р.
29. Devis P. The tribal Eye: Antique Kilims of Anatolia. New-York, 1993. - [Цит. 2005, 12 грудня]. - Дocтyпний з: < http://www.rugreview.com/3kilim.htm>.
30. Krajowa wystava kilimow dawnych i wspolczesnych. — Lwow, 1913-1914.—30. s.
31. Гоберман Д. Ковры Молдавии — Кишинев: Картя молдовенянскэ, 1960. — 133 с.
32. Павлуцький П. Історія українського орнаменту. — К., 1927.
33. Антонович Д. Український орнамент. - [Цит. 2005, 18 грудня]. — Дocтyпний з: < http:// litopys.org.ua /cultur/ cult21.htm>.
34. Колос С. Народний текстиль радянського сходу - тканина „карга-шиї” // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. — Вип. ІІ. — К., 1950. — С. 35 — 41.
35. Колос С., Хургін М. Декоративні тканини. — К.: Академія архітектури УРСР, 1949. — 107 с.
36. Сидорович С. До історії розвитку народного ткацтва в Косівському районі Станіславівської області. / В кн.: Матеріали з етнографії та художнього промислу. — Вип. 3. — К., 1957. — С. 31 — 55.
37. Сидорович С. Орнамент народних тканин західних земель України ХІХ і початку ХХ ст. / В кн.: Матеріали з етнографії та художнього промислу. — Вип. 3. — К., 1959. — С. 40 — 59.
38. Сидорович С. До історії народного ткацтва на західноукраїнських землях ХІV — XVIII ст. / В. кн..: Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. — Вип. IV. — К., 1959. — С. 41 — 58.
39. Сидорович С. Орнаментальні композиції українських народних тканин ХІХ — початку ХХ ст. / В кн.: Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. — К.: Наукова думка, 1963. — С. 57 — 65.
40. Постолаки Е. Молдавское народное ткачество. — Кишинев: Штиинца, 1987.—108 с.
41. Новицька М. Тематичний килим радянської України //Вісник Академії архітектури УРСР. — 1948. - №4. — С. 21 — 32.
42. Велігоцька Н. Окраса інтер’єра // Мистецтво. — 1966. - №4. — С. 22 - 24.
43. Жук А. Сучасні українські художні тканини. — К.: Наук. думка, 1985. — 118 с.
44. Голикова О. Килимові вироби та народна вишивка Херсонщини: шляхи взаємовпливів та взаємозбагачення // Міжнародна науково-практична конференція: Український килим: генеза, іконографія, стилістика: Тези і резюме доп. — м. Київ, 10 — 11 квіт. 1998 р. — С. 15 — 16.
45. Жук А. Майстер буковинських килимів // Народне мистецтво. — 1999. - №1-2. - С. 12 — 17.
46. Бушина Т., Жук А. Килимарство Радянської Буковини // Народна творчість та етнографія. — 1967. - №6. — С. 35 — 41.
47. Виставка ювілярів — членів Спілки Художників СРСР Зої Давиденко, Яреми Полатайка, Олени Француз : Каталог. — Чернівці, 1987.
48. Дугаєва Т. Світосяйний простір гобелена // Буковинське віче. — 1996. — 3 квітня. — С. 4-5.
49. Стрільчук Л. Золота нитка Олени Чорногуз // Кліп. — 1996. — 16 жовтня. — С. 13-15.
50. Сандига О. Без творчості я б не вижила // Молодий буковинець. — 1996. — 16 жовтня. — С. 4.
51. Горяйнов С. Философия после „постмодерна”: теория традиции как новая теория идей. - [Цит. 2005, 18 грудня]. — Дocтyпний з: <http://www.ssu.samara.ru/~philosophy/confer_2/gorian.html>.
52. Антонович Є., Захарчук-Чугай Р., Станкевич М. Декоративно-прикладне мистецтво. — Львів: Світ, 1992. — 272 с.
53. Станкевич М. До питання національних парадигм українського народного мистецтва // Народознавчі зошити. — 2003. - №1-2. — С. 176 — 179.
54. Вовк Х. Студії з української етнографії та антропології. - К.: Мистецтво, 1995. — 336 с.
55. Салтыков А. О специфике и народности декоративного искусства // Самое близкое искусство. — М.: Сов.художник, 1968. — С. 41—57.
56. Заставний Ф. Географія України. — Львів: Світ, 1994. — 472 с.
57. Кабузан Н. Украинское население Галиции, Буковины и Закарпатья в конце XVIII — 30-х годах ХХ в. // Советская этнография. — 1985. - №3. — С. 72 — 86.
58. Малина В. Народне мистецтво півдня України. Кінець ХІХ — поч. ХХ ст. На матеріалах Миколаївської, Одеської, Херсонської областей: Дис... канд.. мистецтв.: 17.00.06 / Львівська академія мистецтв. — Львів, 1998. — 174с.
59. Давыдова С. Очерки производства ковров в России. Кустарная промышленность России. Женские промыслы. Санкт-Петербург, 1913. — С. 332 — 340.
60. Запаско Я. Розвиток сучасного українського килимарського промислу // Народна творчість та етнографія. — 1966. - №2. — С. 32 -39.
61. Лотман Ю. Статьи по семиотике и топологии культуры. Избранные статьи в трех томах. — Т. 1. — Таллин: Александра, 1992. — Т. 1. — 544 с.
62. Никорак О. Українська народна тканина ХІХ — ХХ ст. — Львів: ВФ „Афіша”, 2004. — 583.
63. Левин Л., Леошкевич И., Саруханов С. Художественные ковры СССР. - М.: Сов. художник, 1975. — 354 с.
64. Селівачов М. Про українськість українського килима // Міжнародна науково-практична конференція: Український килим: генеза, іконографія, стилістика: Тези і резюме доп. — м. Київ, 10 — 11 квіт. 1998 р. — С. 60.
65. Evolution of Carpets. - [Цит. 2005, 23 грудня]. — Дocтyпний з: <http://www.bukhara-carpets.com/evolution.html>.
66. Stoica G. Rugs and Carpets. - [Цит. 2005, 8 жовтня]. — Дocтyпний з: < http://www.romanian-folklife.ro/Eng/RTC_08.htm>.
67. Щербаківський В. Українське мистецтво: Вибрані неопубліковані праці / Упоряд. В.Уляновський, П.Герчанівська. — К.: Либідь, 1995. — 288 с.
68. Афанасьев-Чужбинский А. Поездка в Южную Россию. — Ч. 2. Очерк Днестра. — Сакт-Петербург, 1861. — 265 с.
69. Тканина: виставка українського ткацтва. — Edmonton, 1988. — 62 с.
70. Гоберман Д. Молдавские ковры. — Кишинев: Картя молдовенянскэ, 1959.— 54 с.
71. Таранущенко С. Відчітна виставка за 1923 рік. — Харків, 1924. — 12 с.
72. Стриженова Т. Джумабай Уметов // Советское декоративное искусство. — Вып. 5. — 1982. — С.185 — 194.
73. Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва. — Львів: Каменяр, 1969. — С. 70-73.
74. Чернуха Г. Жіноча громада. Календар-альманах за 1937 рік. — Чернівці, 1936. — С. 155 — 156.
75. Данченко Л. Невмируще джерело. — К.: Мистецтво, 1975. — 190 с.
76. Гете И. К учению о цвете: Хроматика: Очерк учения о цвете. — М.: Изобр. искусство, 1985. — 953 с.
77. Клод Моне // Великие художники. — Ч. 2. — К.: Иглмосс Юкрейн, 2003. — 31 с.
78. Шмагало Р. Народні традиції килимарства Галичини і художньо-промислова освіта кінця ХІХ — початку ХХ ст. // Діалог культур : Україна у світовому контексті. Філософія освіти / Упор. Черепанова С. — Вип. 4. — Львів, 1999. — С. 181 — 188.
79. Федорук О. Бутович на ниві гуцульського мистецтва //Народне мистецтво. — 2003. - №4. — С.52 — 53.
80. Шовкова косиця №2: Каталог виставки. — Львів: Ліга-Прес, 2001.
81. Храбрых А. Душа дома // Эгоист Generation. — 2003. - №2 (18). — С. 5 — 6.
82. Народні художні промисли УРСР: Довідник. — К.: Наук. думка, 1986. — 143 с.
83. Народное искусство Буковины и Галиции: Выставка. — К., 1917. — 11 с.
84. Ямборко О. Художній текстиль : Фахова школа Вижницького коледжу декоративно-прикладного мистецтва ім.. В.Ю. Шкрібляка //Вісник ЛНАМ. — Вип.. 15. — Львів, 2004. — С. 24 — 35.
85. Саєнко Н. Олександр Саєнко: Книга-альбом. — К.: В-цтво ім. Олени Теліги, 2003. — 559 с.
86. Русское прикладное искусство: Советские годы. — М.: Сов. художник, 1960. — 458 с.
87. Велігоцька Н. Співдружність. Творчі взаємозв’язки народного і професійного мистецтва Радянської України. — К.: Мистецтво, 1973. — 143 с.
88. Николаева Н. К проблеме стилизации в декоративном искусстве // Человек, предмет, среда. Вопросы развития советского декоративного искусства 60-70-х. — М.: Сов.художник , 1980. — С.162 — 203.
89. Вагнер Г. О соотношении народного и самодеятельного искусства // Проблемы народного искусства: Сб. статей/ Под ред. Некрасовой М., Макарова К. — М.: Изобр. Искусство. — 1982. — 151 с.
90. Ємельянов Л. Методологические вопросы фольклористики. — Л.: Художник РСФСР. 1978. — 278 с.
91. Ганжа П. Таємниці українського рукомесла. — К.: Мистецтво, 1996. — 191 с.
92. Никорак О. Проблеми розвитку килимарства Карпат і Прикарпаття // Міжнародна науково-практична конференція: Український килим: генеза, іконографія, стилістика: Тези і резюме доп. —м. Київ, 10—11 квіт.1998 р.— С. 47.
93. Махлина С. О синергетическом анализе художественного произведения // Методология гуманитарного знания в перспективе ХХІ века // Материалы международной научной конференции. 18 мая 2001 г. Санкт-Петербург. Серия«Symposium». Выпуск №12. СПб.: Санкт-Петербургское общество, 2001. — С. 300 — 311.
94. Саурова Г. Современный туркменский ковер и его традиции. — Ашхабад, 1968. — 290 с.
95. Салтыков А. Неотложные задачи высшей школы декоративного искусства. / В. кн..: Избранные труды. — М.: Сов. художник, 1962. — С. 117 — 124.
96. Жук А. Дожовтневі українські килими з геометричним орнаментом // Народнатворчість та етнографія. — 1962. - № 4. — С. 59 — 65.
97. Макаров К. О сосуществовании и взаимодействии различных типов художественного творчества в век НТР. / В кн.: Проблемы народного искусства / Под ред. Некрасовой М., Макарова К. — М..: Изобр. искусство, 1982. — С. 34 — 46.
98. Велигоцкая Н., Жоголь Л. Декоративно-прикладное искусство Украинской СССР: 70-е — начало 1980-х гг.: Альбом.— М.: Сов. художник, 1986. — 167 с.
99. Жук А. Українська ленініана в декоративному мистецтві // Образотворче мистецтво. — 1981. — № 4. — С. 9 — 11.
100. Макаров К. Советское декоративное искусство: Альбом. — М.: Искусство, 1974.— 298 с.
101. Теория переплетения тканей и изготовления карт: Программа для специальных учебных заведений по специальности № 2122 „Художественное ткачество” — М., 1998. — 13 с.
102. Программа по народному орнаменту для средних специальных заведений прикладного искусства по специальности №2122 „Художественное ткачесство”. — Ирпень, 1981. — 7 с.
103. Программа узкой специализации (ковроделие) для учащихся специальных учебных заведений прикладного искусства и народних художественных промыслов по специальности №2122 „Художественное ткачесство”. — Ирпень, 1980. — 8 с.
104. Холмянский Л., Шипанов А. „Баухауз” — первая школа художественного конструирования // Дизайн. — М.: Изобр. искусство, 1985. — 265 с.
105. Чегусова З. Декоративне мистецтво України: тенденції розвитку // Мистецтво України 1991 — 2003: Альбом/ Упор. Придатко Т., Скляренко Г., Чегусова З. — К.: Мистецтво, 2003. — С. 12 - 33.
106. Савицкая В. Гобелен — пластика активная // Декоративное искусство СРСР. — 1972. - №4. — С. 1-9.
107. Кусько Г. Рух мистецтва тканини в Україні // Художній текстиль: Львівська школа / Упор. Печенюк Т. — Львів: Поллі, 1998. — С. 78 — 81.
108. Кара-Васильєва, Чегусова З. Декоративне мистецтво України ХХ століття. — К.: Либідь, 2005. — 280 с.
109. Савицкая В. Советский гобелен сегодня // Искусство. — 1977. - №1. — С.15 -23.
110. Найден О. О