МИСТЕЦТВО В’ЯЗАННЯ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ КІНЦЯ ХІХ – ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ (ІСТОРІЯ, ТИПОЛОГІЯ, ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ, ОСЕРЕДКИ) : Искусство вязания В ЗАПАДНОЙ УКРАИНЕ КОНЦА XIX - ПЕРВОЙ ТРЕТИ ХХ ВЕКА (История, типология, художественные особенности, ячейки)

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

КОЗАКЕВИЧ
Олена Романівна

УДК 746.25 (09) (477.8) XVIIIXIX”

МИСТЕЦТВО В’ЯЗАННЯ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ
КІНЦЯ ХІХ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХСТОЛІТТЯ
(ІСТОРІЯ, ТИПОЛОГІЯ, ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ, ОСЕРЕДКИ)

17.00.06 декоративне і прикладне мистецтво

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства

Науковий керівник:
кандидат мистецтвознавства, доцент
КУСЬКО Галина Дмитрівна

Львів ― 2006

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ........................................................4

ВСТУП..5

РОЗДІЛ 1.Огляд літератури, методика та джерела дослідження.12

РОЗДІЛ 2. В’язання в Україні: історичний аспект ...26

РОЗДІЛ 3. Мистецтво в’язання на західноукраїнських землях кінця ХІХ першої третини ХХстоліття.53
3.1. Становлення мистецтва в’язання......53
3.2.Розвиток в’язання у контексті мистецької освіти...64
3.3. Осередки виробництва...81

РОЗДІЛ 4. Типологія українського в’язання і в’язаних виробів кінця ХІХ першої третини ХХстоліття.92
4.1. Засади типології в’язання..93
4.2.Типологія українських традиційних в’язаних виробів 100
4.3. Типологія в’язаних виробів у контексті моди...116

РОЗДІЛ 5. Художні особливості в’язаних виробів в Західній Україні кінця ХІХ першої третини ХХстоліття...126
5.1.Локальні художні особливості традиційних в’язаних виробів ..126
5.2.Художньо-стильові особливості в’язаних виробів як складової міської моди..........153

ВИСНОВКИ.180

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ184

ДОДАТКИ
ДОДАТОК А — Альбом ілюстрацій
ДОДАТОК Б — Словник термінів
ДОДАТОК В — Список осередків в’язання (виробництво та торгівля)

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АІН

— Архів Інституту народознавства НАН України

ВКМ

— Волинський краєзнавчий музей (м.Луцьк)

Вісник ЛАМ

— Вісник Львівської академії мистецтв

ДАВО

— Державний архів Волинської області (м.Луцьк)

ДАЛО

— Державний архів Львівської області (м.Львів)

ДМНАПУ

—Державний музей народної архітектури та побуту України (м.Київ)

ІФДОА

— Івано-Франківський державний обласний архів

ІФБІН НАНУ

—Ілюстративний фонд бібліотеки Інституту народознавства НАН України

КМНМГП

—Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття

КМНМ

— Косівський музей народного мистецтва Гуцульщини

ЛНБ НАНУ

—Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника Національної академії наук України

ЛІМ

— Львівський історичний музей

МЕХП

— Музей етнографії та художнього промислу (м.Львів)

МНАПЛ

— Музей народної архітектури та побуту (м.Львів)

МУНДМ

—Музей українського народного декоративного мистецтва (м.Київ)

НМЛ

— Національний музей у Львові ім. митрополита Андрея Шептицького

НТЕ

— Журнал Народна творчість та етнографія” (19592005)

НХ

— Часопис Нова Хата” (19251939)

ПМА

— Польові матеріали автора

УЦНК МІГ”

— Український центр народної культури Музей Івана Гончара” (м. Київ)

ЦДІАЛ

— Центральний державний історичний архів у Львові

NM

— Часопис Nowy Mody” (19121913)

ВСТУП

Актуальність дослідження. Мистецтво в’язання є невід’ємною складовою національної культури. Відомий в Україні з найдавніших часів, цей вид мистецтва наприкінці ХІХ в першій третині ХХст. набуває особливої динаміки, розмаїття і самобутності.
Техніка, основою якої є в’язання вузлів, з’явилася у первісному суспільстві для створення виробів, необхідних у повсякденному житті. Впродовж віків в’язання розвивалося, видозмінювалося, удосконалювалися засоби виробництва, що зумовило диференціацію на підвиди: філе, макраме, в’язання дротами, в’язання гачком, фриволіте.
Наприкінці ХІХ першій третині ХХст. на території Західної України особливо поширилося в’язання дротами та гачком, а також за допомогою спеціальних машин. Поєднання новаторських пошуків і традиції, застосування давніх і нових технік у виготовленні тканини, вплив європейських тенденцій дало поштовх для розвитку багатогранного явища мистецтва в’язання.
Незважаючи на важливу роль, яку відігравало в’язання у побуті населення України впродовж століть, його значення у формуванні самобутності українського мистецтва тощо, окрема мистецтвознавча праця про цю галузь вітчизняної культури досі відсутня. Потреба вивчення історії, виявлення художньої самобутності українського в’язання викликана популярністю цього виду декоративно-ужиткового мистецтва в сучасній Україні, що спричиняє в умовах зросту національної свідомості активний пошук джерел творчості.
Для формування цілісного та об’єктивного уявлення про українське декоративно-ужиткове мистецтво необхідне комплексне мистецтвознавче дослідження розвитку техніки в’язання на українських землях, зокрема його важливої складової в’язання в Західній Україні кінця ХІХ першої третини ХХст. З’ясування художньо-стильових особливостей в’язаних виробів та процесів становлення мистецтва в’язання є одним з провідних напрямів дослідження. Актуальним у сучасному українському мистецтвознавстві залишається питання термінології та типологічної диференціації в’язання і в’язаних виробів. Вирішення цих проблем у контексті мистецтва в’язання, що здійснюється у дисертації, сприятиме побудові єдиної теоретичної системи української мистецтвознавчої науки.
Мета роботи з’ясувати особливості мистецтва в’язання у західноукраїнському реґіоні кінця ХІХ першої третини ХХст. як вагомого явища національної культури.
Відповідно до окресленої мети визначено наступні завдання:
―висвітлити процеси становлення та розвитку мистецтва в’язання у Західній Україні в контексті історичних, соціокультурних та економічних явищ;
― проаналізувати розвиток художнього в’язання у контексті фахової освіти кінця ХІХ першої третини ХХст. та визначити його основні центри;
― виявити осередки в’язального виробництва на західноукраїнських землях кінця ХІХ першої третини ХХст.;
― розробити типологію в’язаних виробів означеного періоду;
—визначити локальні художні особливості традиційного українського в’язання;
―виявити художньо-стильові особливості в’язаних виробів у контексті моди та українського декоративно-ужиткового мистецтва;
―ввести в науковий обіг невідомі твори західноукраїнського в’язання, здійснити їх атрибуцію.
Об’єктом дослідження є в’язані вироби кінця ХІХ першої третини ХХст. Вивчаються художньо-стильові особливості в’язаних виробів у контексті українського декоративно-ужиткового мистецтва і моди (предмети одягу та інтер’єру), за винятком творів церковного призначення, оскільки ця тема потребує окремого дослідження.
Предметом дослідження визначено процеси становлення і розвитку мистецтва виготовлення в’язаних виробів у Західній Україні кінця ХІХ першої третини ХХст. у контексті фахової освіти та виробництва, формування їх основних типів, художньо-стильових і технологічних особливостей.
Методологічною основою дисертації є принцип комплексного вивчення предмета в контексті процесів і явищ, які відіграли значну роль у його розвитку. Головні положення дисертації сформовані на засадах історико-порівняльного методу в хронологічному аспекті та методу художнього аналізу. З наукових емпіричних методів дослідження найчастіше застосовувалися методи спостереження, порівняння, систематизації, типологізації та аналогії. Узагальнення й висновки здійснювалися на підставі логічних методів індукції та дедукції.
Хронологічні межі дослідження охоплюють кінець ХІХ першу третину ХХст. фаза найбільшого розвитку мистецтва в’язання на західноукраїнських землях. Значна кількість в’язаних творів цього періоду зберігається у фондових збірках музеїв України, зафіксована на фотознімках, що дозволяє визначити їх художньо-стильові особливості, асортимент, окреслити ступінь побутування в контексті матеріальної культури. Враховуючи те, що комплексне дослідження в’язання та в’язаних виробів проводиться вперше, вважаємо за доцільне в історичному розділі звернутися до витоків цього виду мистецтва.
Територіальні межі дослідження охоплюють західні області України Закарпатську, гірські райони Чернівецької, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську, Волинську та Рівненську; включають історико-етнокультурні райони побутування техніки в’язання та в’язаних виробів у Західній Україні кінця ХІХ першої третини ХХст., зокрема Волинь, Поділля, Прикарпаття, Карпати, Закарпаття, Буковина. В межах цих територій розглядаємо художні особливості в’язання в історико-етномистецьких субреґіонах: Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина, Опілля, Розточчя, Західна Волинь, Покуття, Західне Поділля та Північна Буковина, та етнічні території українців (Холмщина, Підляшшя). Для порівняльного аналізу послуговуємося зразками в’язаних виробів з Полісся, Середнього Подніпров’я, Чернігівщини, Полтавщини, Слобожанщини та Півдня України. У написанні історичного розділу беремо до уваги територіальний поділ західноукраїнських земель у досліджуваному періоді.
Новизна роботи у тому, що вперше в українській мистецтвознавчій науці комплексно досліджено мистецтво в’язання в Західній Україні кінця ХІХ першої третини ХХст. У дисертації з’ясовано специфіку становлення та розвитку цього явища в контексті соціокультурних, економічних та мистецьких процесів, функціонування фахової освіти, виявлено й охарактеризовано основні осередки в’язального виробництва, реґіональні та локальні особливості традиційних в’язаних виробів, визначено провідні тенденції моди, які сформували художньо-стильові риси західноукраїнського в’язання досліджуваного періоду. Розроблено типологію в’язаних виробів, що побутували на західноукраїнських землях наприкінці ХІХ першій третині ХХст. У дослідженні здійснено художній аналіз в’язаних виробів і запропоновано аргументовані висновки щодо художнього в’язання у Західній Україні як багатогранного мистецького явища.
Практична цінність отриманих результатів полягає у систематизації нового матеріалу, що дозволяє ґрунтовніше проаналізувати розвиток західноукраїнського в’язання у мистецтвознавчому аспекті. Матеріали і теоретичні положення роботи можна використати для підготовки спецкурсів з декоративно-ужиткового мистецтва та історії моди, для написання наукових праць у галузі народного мистецтва та художнього промислу, для створення етномистецьких атласів і карт.
Застосування результатів дослідження актуальне у відновленні та розвитку українських народних промислів в’язання.
Робота у фондах музеїв України засвідчила, що через нетривкість матеріалу під впливом часу значна кількість виробів знищується. З метою їх збереження зразки зафотографовано, описано, що дозволить у майбутньому їх реконструювати. Зафіксовано також, що зазначена в картотеці техніка подекуди не відповідає тій, яку використали у виготовленні виробу.
Зразки в’язання, художньо-композиційні структури, варіанти застосування технік та поєднання в’язання з іншими видами декоративно-ужиткового мистецтва можуть служити джерелом інспірацій для творчості сучасних українських дизайнерів на противагу тотальному захопленню зарубіжними тенденціями. Створення картотеки на основі експонатів із музейних збірок України та польових досліджень автора розширить інформаційну базу для працівників науково-дослідних установ, уможливить подальше вивчення способів в’язання та їх застосування у виготовленні в’язаного асортименту, а також дослідження особливостей орнаменту та декору.
Апробація результатів дисертації здійснювалася на засіданні кафедри художнього текстилю Львівської національної академії мистецтв (Протокол №6 від 30 листопада 2005р.) та засіданні Спеціалізованої вченої ради Львівської національної академії мистецтв (протокол № 105 від 27 березня 2006р.).
Основні положення дисертаційного дослідження викладено у доповідях і тезах на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях:
— науково-практична конференція ЛАМ, присвячена 100-й річниці з дня народження Романа Сельського (Львів, 13-14 травня 2003), доповідь на тему: Трикотаж Східної Галичини 2030-х рр. ХХст.”;
— науково-практична конференція ЛАМ, присвячена 75-й річниці з дня народження Еммануїла Миська (Львів, 26-27 травня 2004), доповідь на тему: Художні особливості мережива Західної України кінця ХІХ першої третини ХХст.”;
— 8-а Міжнародна наукова конференція Проблеми української термінології” (Україна, Львів, 7-8 вересня 2004), доповідь на тему: Проблеми української текстильної термінології: в’язання і мереживо”;
— науково-практична конференція до 50-річчя Музею українського народного декоративного мистецтва Роль музеїв і колекцій народного та декоративного мистецтва у збереженні й розвитку національної культури” (Київ, 12 листопада 2004), доповідь на тему: В’язані вироби та мереживо в музейних фондах України”;
— науково-практична конференція Львівської національної академії мистецтв Актуальні аспекти розвитку українського мистецтва і мистецької освіти в умовах сьогодення” (Львів, 20 квітня 2005), доповідь на тему: Професійна освіта Галичини кінця ХІХ першої третини ХХстоліття: в’язання”;
— науково-теоретична конференція Української академії дизайну Дизайн та естетичні пріоритети сучасного виробництва в Україні: практичний аспект” (Львів, 27 травня 2005), доповідь на тему: Робота художника-модельєра в сучасних умовах: порівняльна характеристика на прикладі вітчизняного та зарубіжного текстильних підприємств”.
Публікації. Основні положення дисертації відображено в наступних публікаціях, обсягом 5 авт.арк.:
1. Вплив соціально-політичних явищ на розвиток та формування української моди (в контексті історії західноєвропейського костюма) [111].
2. Розвиток трикотажу 2030-х рр. ХХст. на теренах Східної Галичини (модні тенденції, осередки) [113].
3. Трикотаж Східної Галичини 2030-х рр. ХХст.: мода в період між двома світовими війнами [112].
4. Джерела формування українського в’язання у загальноєвропейському контексті [115].
5. Проблеми української текстильної термінології: в’язання, мереживо [116]. 6. В’язання як вид українського декоративно-ужиткового мистецтва [114].
7. Типологія українських в’язаних виробів кінця ХІХ першої половини ХХст. [117].
8. Косів осередок в’язання ХХст. [120].
9. Плетиво з фондів Волинського краєзнавчого музею [119].
10. Кольорова музика мисткині [118].
Структура роботи складається зі вступу, переліку умовних скорочень, основної частини (п’ять розділів), висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг текстової частини становить 180 сторінок і містить три таблиці: Різновиди техніки в’язання та засоби виготовлення в’язаних виробів” (Таблиця 4.1), Типологія українських традиційних в’язаних виробів кінця ХІХ першої третини ХХст.” (Таблиця 4.2), Типологія українських в’язаних виробів у контексті моди кінця ХІХ першої третини ХХст.” (Таблиця 4.3).

Дисертація має три додатки: Додаток А ― альбом ілюстрацій; Додаток Б ― словник термінів; Додаток В ― осередки в’язання: виробництво та торгівля (286 позицій).

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Мистецтво в’язання в Західній Україні кінця ХІХ першої третини ХХст. репрезентує культурно-мистецькі процеси того часу і виступає багатогранним явищем української культури.
2. Вивчення ґенези техніки в’язання засвідчило її побутування на українських землях від давніх часів. В основі архаїчної техніки лежить метод в’язання вузлів. В’язання у сучасному визначенні (спицями) з’явилося на початку н.е.: йому передувало в’язання на рамах та голковий стібок. Впродовж віків в’язання розвивалося, видозмінювалося, удосконалювалися засоби виробництва, що зумовило його диференціацію на підвиди: філе, макраме, в’язання дротами, в’язання гачком, фриволіте.
3. Від часів княжої доби і до середини ХІХст. на західноукраїнських землях в’язані вироби переважно виступали коштовним предметом імпорту, зрідка місцевого виробництва, підпорядковуючись тенденціям моди та уподобанням вищих верств суспільства. Наприкінці XVІІ XVІІІст. під впливом стилю бароко популяризується мереживо, яке у XVІІІст. вплинуло на розвиток в’язальних технік фриволіте”, в’язання гачком і дротами. Від другої половини ХІХст. статистичні дані засвідчують появу професії панчішників, які, вірогідно, окрім панчіх продукували у незначних кількостях інші в’язані дротами та гачком вироби. На західноукраїнських землях як самостійне мануфактурне виробництво в’язання не набуло розвитку: воно існувало у складі сукняних і полотняних мануфактур у незначному обсязі.
Наприкінці ХІХ початку ХХст. внаслідок реформ у жіночому вбранні, популяризації спорту, поширення конфекції та фемінізації у виготовленні одягу основним критерієм стає практичність, зручність у поєднанні з вишуканістю. Саме в’язання гачком та спицями дозволило створити одночасно і делікатне мереживо, і теплу тканину.
4. Проведення наприкінці ХІХ початку ХХст. мистецьких, промислово-господарських та етнографічних виставок у Львові, Коломиї, Перемишлі, Тернополі, Стрию сприяло розвиткові в’язання. Ознайомлення з творами традиційного народного та сучасного декоративного мистецтва, оцінка їх художньої вартості впливали на смаки відвідувачів. Це посприяло взаємозапозиченню форми, колористичної гами, орнаменту, способів декору, технік виготовлення: в’язані вироби традиційного одягу містять елементи міської моди, і навпаки, у створенні міського вбрання та інтер’єру використовують народні мотиви. У цей час нівелюється межа між традицією і модою, у в’язаних виробах прослідковується взаємовплив їх художньо-стильових особливостей. У 1920-30-х рр. відбувається поступ саме в українському в’язанні: зі зростанням національної свідомості та з пропагуванням народного мистецтва українське в’язання набуває самобутності й формується як мистецьке явище.
5. Фахове навчання мистецтва в’язання відбувалося у контексті соціокультурних явищ кінця ХІХ першої третини ХХ ст. Професійний підхід до творення художнього виробу, володіння основними техніками ручного та машинного в’язання, знання колористики, композиції, способів декору дозволяло виготовляти високохудожні вироби, що створювали конкуренцію імпорту. Підготовка фахівців сприяла розвиткові місцевого трикотажного виробництва (робітні та мануфактури), яке до кінця ХІХст. було практично відсутнє. 19201930-ті рр. характерні заснуванням українських осередків в’язання, виготовленням в’язаних виробів за народними мотивами. Від 1939р. культурний та економічний розвиток реґіону зазнав змін, внаслідок чого мистецтво в’язання у контексті текстильного виробництва поміняло свою структуру. Основними центрами освіти стають Львів, Станіславів, Перемишль, Краків. Найвідомішими осередками в’язання була жіноча приватна кравецька гімназія СС.Василіанок у Львові, жіноча школа СС.Бенедиктинок у Перемишлі, трикотажна школа Товариства рукодільного ремесла для єврейської молоді в Перемишлі (Т.Р.Р.Є.), приватна кравецько-білизнярська школа Труд” у Львові, спілка Громадська праця жінок” у Львові (засн. 1874р.). Значна частина жінок, які опанували мистецтво в’язання, заснувала власні курси, майстерні та школи. Особливо інтенсивні трикотажні курси для навчання 19201930-их рр., організаторами яких виступили державні, приватні та громадські установи: Союз Українок”, Рідна Школа”, спілка Труд”, Сільський господар”, Українське Народне Мистецтво”.
6. Наприкінці ХІХ початку ХХст. під впливом західноєвропейських тенденцій на Західній Україні розвивається в’язальне (трикотажне) виробництво. З кінця ХІХ ст. в’язані вироби виготовляли у робітнях, 19201930-ті рр. характерні стрімким розвитком трикотажних майстерень та мануфактур, зокрема українських. Різноплановий асортимент виробів змінювався відповідно до модних тенденцій: панчохи різного ґатунку, шкарпетки, білизна, рукавиці, шапки, светри, хустини, шалі, ґамаші, серветки, обруси, фіранки, торбинки тощо. Саме в цей період сформувався основний асортимент в’язаних виробів, а мистецтво в’язання набуло нового якісного значення як важлива складова декоративно-ужиткового мистецтва. Осередками трикотажного виробництва кінця ХІХ першої третини ХХст. стають Львів, Косів, Коломия, Станіславів, Перемишль, Чернівці, Тернопіль, Броди, Самбір, Ужгород.
7. Всебічне вивчення українського в’язання кінця ХІХ першої третини ХХ ст. дозволило розробити розгорнуту типологічну структуру в’язаних виробів. У типології народних виробів визначальним є підпорядкування традиції, що відрізняє її від типології в’язаних виробів у контексті моди.
8. Локальні художні особливості українських традиційних в’язаних виробів виявлялися головно через орнаментику, яка формувалася у синкретичній єдності з декоративно-ужитковим мистецтвом етнотериторії. В’язані вироби та оздоблення міської культури кінця ХІХ першої третини ХХст. виникали під впливом модних тенденцій та історичних стилів. Домінантою українських народних виробів виступала традиція, в’язання ж міської культури підпорядковувалося художньо-естетичним вимогам часу. В орнаменті кінця ХІХ першої третини ХХ ст. використовують стрічкові, стрічково-ярусні та центричні композиції. Значна частина орнаментальних структур створювалася на основі різних композиційних прийомів: симетрія, асиметрія, статика, динаміка, ритм. Стилістика орнаменту залежала від техніки виготовлення виробу: макраме та філе утворювали однотонну ажурну структуру, в’язання гачком і спицями геометричний та геометризований орнамент, використання вишивки давало змогу створити довільний орнамент від геометричного до фітоморфного.
9. Комплексне дослідження художнього в’язання у Західній Україні кінця ХІХ першої третини ХХст. дозволяє трактувати цей вид мистецтва як самобутнє явище української національної культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.Фондові колекції:
— Волинський краєзнавчий музей (м.Луцьк);
— Державний музей народної архітектури та побуту України (м.Київ);
— Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття;
— Косівський музей народного мистецтва Гуцульщини;
— Львівський історичний музей;
— Музей народної архітектури та побуту (м.Львів);
— Національний музей у Львові ім. митрополита Андрея Шептицького;
— Музей етнографії та художнього промислу ІН НАН України (м.Львів);
— Український центр народної культури Музей Івана Гончара” (м. Київ);
— Народний етнографічний музей Бойківщина” (м.Турка, Львівська обл.);
— Шкільний краєзнавчий музей (с.Тур’є, Львівська обл.);
— Шкільний краєзнавчий музей (с.Розлуч, Львівська обл.);
— Приватна збірка Михайла Струтинського (м.Косів);
— Приватна збірка Миколи Корнелюка (м. Косів).

2.Архівні матеріали:
— Архів ІН НАН України. — Ф.1. — Оп.2. — Спр.12.
— Архів ІН НАН України. — Ф.1. — Оп.2. — Спр.157. — C.183.
— Архів ІН НАН України. — Ф.2. — Оп.2. — Спр.16.
— Архів ІН НАН України. — Ф.1. — Оп.2. — Спр.23.
— ДАВО. — Ф.34. — Оп.2. — Спр.33.
— ДАВО. — Ф.34. — Оп.2. — Спр.744.
— ІФДОА. — Ф.2. — Оп.2. — Спр.716.
— ІФДОА. — Ф.2. — Оп.6. — Спр.624.
— ІФДОА. — Ф.2. — Оп.2. — Спр.751.
— ІФДОА. — Ф.2. — Оп.6. — Спр.391.
— ІФДОА. — Ф.262. — Оп.1. — Спр.333.
— ІФДОА. — Ф.262. — Оп.1. — Спр.791.
— ІФДОА. — Ф.262. —Оп.1. — Спр.540.
— ІФДОА. — Ф.263. — Оп.1. — Спр.969.
— ІФДОА. — Ф.263. — Оп.1. — Спр.1183.
— ІФДОА. — Ф.263. — Оп.1. — Спр.970.
— ІФДОА. — Ф.263. — Оп.1. — Спр.348.
— ІФДОА. — Ф.263. — Оп.1. — Спр.1728.
— ІФДОА. — Ф.263. — Оп.1. — Спр.1729, 20а.
— ЦДІАЛ. — Ф.319. — Оп.1. — Спр.25.
— ЦДІАЛ. — Ф.165. — Оп.4. — Спр.3.
— ЦДІАЛ. — Ф.165. — Оп.4. — Спр.40.
— ЦДІАЛ. — Ф.165. — Оп.9. — Спр.101.
— ЦДІАЛ. — Ф.165. — Оп. 9. — Спр.118.
— ЦДІАЛ. — Ф.165. — Оп.9. — Спр.291.
— ЦДІАЛ. — Ф.165. — Оп.9. — Спр.340.
— ЦДІАЛ. — Ф.178. — Оп.4. — Спр.14.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.40.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.195.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.259.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.261.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.263.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.266.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.274.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.456.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.886.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.1509.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.1510.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.1511.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.1697.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.1704.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.1706.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.1988.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.1989.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.2569.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.2578.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.2579.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4. — Спр.2673.
— ЦДІАЛ. — Ф.179. — Оп.4а. — Спр.331.
— Ілюстративний фонд бібліотеки Інституту народознавства НАН України.
— Ілюстративний фонд Українського центру народної культури музей Івана гончара”: історико-етнографічний мистецький альбом у вісімнадцяти томах Україна й українці”, зібраний і укладений Іваном Гончаром (1911-1993).
— Рукописні фонди Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України (акварелі Є.Глоговського і К.Кєлісінського).

3.Польові матеріали автора, зібрані впродовж 20022005 рр. від інформаторів:
— Буцяк Олена Григорівна, 1938 р.н., с.Бусовисько Старосамбірського р-ну Львівської обл.;
— Василечко Єфимія Ільківна, 1935 р.н., с.Сянки Турківського р-ну Львівської обл.;
— Васильняк Микола Миколайович, 1932 р.н., с.Нова Стужиця Великоберезнянського р-ну Закарпатської обл.;
— Галишин Тереза Лук’янівна, 1932 р.н., с.Тур’є Старосамбірського р-ну Львівської обл.;
— Гирич Олена Михайлівна, 1941 р.н. (нар. у с.Тихий), с.Ужок Великоберезнянського р-ну Закарпатської обл.;
— Григорак (Адамович) Євгенія Олексіївна, 1941 р.н. (нар. у с.Підлісся Івано-Франківської обл.), Косів Івано-Франківської обл.;
— Дебренюк Марія Іванівна, 1956 р.н. (нар. у. с.Яворів Івано-Франківської обл.), Косів Івано-Франківської обл.;
— Завалькевич Ганна Петрівна, 1949 р.н., с.Соснівка Старосамбірського р-ну Львівської обл.;
— Затварницька Полага Дмитрівна, 1933 р.н., с.Нижня Ботелка Турківського р-ну Львівської обл.;
— Іваницька Катерина Федорівна, 1920р.н., с.Бусовисько Старосамбірського р-ну Львівської обл.;
— Ігумен Олена Юріївна, 1939 р.н., с.Вишка Великоберезнянського р-ну Закарпатської обл.;
— Ільків Олена Олександрівна, 1926 р.н., с.Домашино Великоберезнянського р-ну Закарпатської обл.;
— Кабин Оксана Миколаївна, 1924 р.н., Косів Івано-Франківської обл.;
— Калька Юстина Миколаївна, 1923 р.н., с.Ясениця Замкова Старосамбірського р-ну Львівської обл.;
— Ковальчук Анна Стасівна, 1914 р.н., с.Тур’є Старосамбірського р-ну Львівської обл.;
— Ковток Анна Миколаївна, 1930 р.н., с.Морозовичі Самбірського р-ну Львівської обл.;
— Ковток Василь Миколайович, 1928 р.н., с.Морозовичі Самбірського р-ну Львівської обл.;
— Крайнянський Степан Федорович, 1927р.н., с.Сухий Великоберезнянського р-ну Закарпатської обл.;
— Кушнір Олена Юріївна, 1938р.н., с.Гусний Великоберезнянського р-ну Закарпатської обл.;
— Луць Михайло Федорович, 1927 р.н., с.Бусовисько Старосамбірського р-ну Львівської обл.;
— Луць Марія Прокопівна, 1934 р.н., с.Бусовисько Старосамбірського р-ну Львівської обл.;
— Мартинюк Анна Степанівна, 1916 р.н., Косів Івано-Франківської обл.;
— Маєвська Петрунеля Степанівна, 1916р.н., с.Розлуч Турківського р-ну Львівської обл.;
— Матківський Володимир Антонович, 1944 р.н. (нар. у с.Топільниця), с.Морозовичі Самбірського р-ну Львівської обл.;
— Мінько Ірина Михайлівна, 1933р.н., с.Торгановичі Старосамбірського р-ну Львівської обл.;
— Петрів Марія Михайлівна, 1921 р.н., с.Тур’є Старосамбірського р-ну Львівської обл.;
— Піта Анна Ільківна, 1935 р.н. (нар. у с. Стрілки), с. Тисовиця Старосамбірського р-ну Львівської обл.;
— Піх Марія Василівна, 1922 р.н., с.Торгановичі Старосамбірського р-ну Львівської обл.;
— Сідельник Катерина Григорівна, 1920р.н., с.Верхня Ботелка Турківського р-ну Львівської обл.;
— Созанська-Климків Галя (Олена) Степанівна, 1927 р.н. (нар. у м.Луцьк), Львів;
— Фумич Софія Михайлівна, 1929 р.н., с.Нижня Ботелка Турківського р-ну Львівської обл.;
— Фумич Софія Олексівна, 1929 р.н., с.Нижня Ботелка Турківського р-ну Львівської обл.;
— Хащівська Єва Степанівна, 1927 р.н., с.Яворів Турківського р-ну Львівської обл.;
— Цабаняк (Лопушанська) Настуня Василівна, 1921 р.н., с.Соснівка Старосамбірського р-ну Львівської обл.;
— Якаба Агафія Миколаївна, 1929 р.н., с.Верхня Ботелка Турківського р-ну Львівської обл.;
— Янківська (Розьовська) Анна Миколаївна, 1921 р.н. (нар. у с. Плоске), с.Соснівка Старосамбірського р-ну Львівської обл.;

4. Список літератури:
1. Албанские народные мотивы текстиля и трикотажа. — Тирана, 1959. — С.4.
2. Антонович Є., Захарчук-Чугай Р., Станкевич М. Декоративно-прикладне мистецтво / Посібник. — Львів: Світ, 1992. — 271с.
3. Арциховский А. Одежда // История культуры Древней Руси: в 2 т. ― МоскваЛенинград: Изд-во АН СССР, 1951. ― Т. 1. ― C. 239.
4. Бачинська-Донцова М. Українська жінка в Радянському Союзі // НХ. — 1928. — Ч.6. — C.2.
5. Бескид Ю. Матеріальна культура Лемківщини. — Торонто, Канада, 1972. — С.97.
6. Білан М., Стельмащук Г. Народне вбрання Гуцульщини в контексті українського національного строю // Історія Гуцульщини: В 6 т. / За ред. М.Домашевського. — Т. 6. — Львів: Логос, 2001. С.297-335.
7. Білан М., Стельмащук Г. Український стрій. — Львів: Фенікс, 2000. — 326с.
8. Білевич І. Про моду // Нова хата. — 1930. — Ч.11. — С.19.
9. Білий спорт // НХ. — 1928. — Ч.6. — С.7.
10.Боднар О., Кирчів Г. Перша в Україні художньо-промислова школа // Вісник ЛАМ. — 1994. — №5. — С.37-43.
11.Бранжі і конюктури // Торгівля і промисел. — 1939. — Ч.9. — С.3.
12.Брун В., Тильке М. История костюма от древности до нового времени. — Москва: Эксмо-пресс, 1999. — 463с.
13.Булгакова Л. Поліський рушник ХХ ст. // Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. — Вип.2. Овруччина. — Львів: ІН НАН України, 1999. — С.329-341.
14.Булгакова Л. Традиційний жіночий одяг першої половини ХХст. // Полісся України: Матеріали історико-етнографічного дослідження. — Вип.2. Овруччина. — Львів: ІН НАН України, 1999. — С.159-177.
15.Бунятян К. Давнє населення України. — К.: Либідь, 1999. — С.103.
16.Бурачинська Л. Праця жіноцтва в Коломиї і повіті // Коломия й Коломийщина. ― Філядельфія, 1988. ― С.407-415.
17.Буровик К. Родословная вещей. — Москва: Знание, 1991. — С.100.
18.Вальницька С. Галицький жіночий народний одяг // НХ. — 1929. — Ч.11. — С.3-4.
19.Вальницька С. Про народне мистецтво // НХ. — 1929. — Ч.8-9. — С.4-5.
20.Вальницька С. Психольогія моди // НХ. — 1929. — Ч.13. — С.10-11.
21.Васіна З. Український літопис вбрання. 11000 років до н. е. — ХІІІ ст. н.е. — Т.1. — К.: Мистецтво, 2003. — 446с.
22.Велева М., Пенавцова Е. Български народни носии. — Т.ІІ. — Български народни носии в Средна запади Българии и Средните и Западните Родопи от края на ХVІІІ до средата на ХХв. — София: АН, 1956. — С.12.
23.Вербицька Е. За вищі форми існування // НХ. — 1932. — Ч.2. — С.10-11.
24.Весна й мода // НХ. — 1927. — Ч.3. — С.9.
25.Весняна мода // НХ. — 1929. — Ч.3. — С.11.
26.Вистава домашнього промислу в Коломиї. Катальоґ. ― Коломия, 1912. ― 30с.
27.Вистава краєва // Зоря. — 1893. — Ч.16. — С.304.
28.Вільшаницька В. Повиставові міркування // НХ. — 1931. — Ч.6. — С.6.
29.Вісти з мод // НХ. — 1925. — Ч.3. — С.4-5.
30.Вовк Ф. Студії з української етнографії та антропології. — К.: Мистецтво, 1995. — 335с.
31.Вовк Хв. Одежа // Студії з української етнографії та антропології. — Прага, 1928. — С.118-166.
32.Волков Ф. Этнографические особенности украинского народа // Украинский народ в его прошлом и настоящем. — Петроград, 1916. — С.543-595.
33.Галанина О., Вольман И. Одежда из трикотажа. — Москва: Легкая индустрия, 1967. — 148с.
34.Галантерея // Промислово-торгівельний альманах. — 1939. — Ч.13. — С.7.
35.Гатальська Н., Івашків Г. Поетика Волинського вбрання // Минуле і сучасність Волині й Полісся: народна культура шлях до себе / Збірник праць. ― Луцьк, 2003. ― С.79-80.
36.Головацкий Я. О костюмах или народном убранстве русинов или русских в Галичине и северо-восточной Венгрии. — Петроград, 1868. — 67с.
37.Головня О. До питання підготовки спеціалістів з художнього в’язання // Вісник ЛАМ. — 1999. — №8. — C.166-170.
38.Головня О. Становлення художнього в’язання як виду декоративно-ужиткового мистецтва // Вісник ЛАМ. — 1992. — №3. — С.85-87.
39.Головня О. Художнє оформлення в’язаних виробів ручною вишивкою // Вісник ЛАМ. — 1997. — №8. — С.119-122.
40.Голод І. Міське ремесло Західної України ХІVХVІІІстоліть // Курс лекцій. — Львів: ЛАМ, 1994. — 196с.
41.Гонтар Т. Етнографічні особливості лемківського одягу ХІХ 40-их рр. ХХ ст. // Народознавчі Зошити. — 1998. — №6. — С.619-627.
42.Гонтар Т. Художні особливості народного одягу українців західних областей УРСР (кінець ХІХ початок ХХст.) // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. — К.: Наукова думка, 1975. — С.66-83.
43.Городянська-Луцька М. Господарські курси в Коршеві біля Коломиї // Коломия й Коломийщина. — Філядельфія, 1988. — С.403.
44.Господарство і матеріальна культура українців // Культура і побут населення України. — К.: Либідь, 1991. — С.70.
45.Гошко Ю. Населення Українських Карпат ХVХVІІІст. — К.: Наукова думка, 1976. — С.158.
46.Гошко Ю. Промисли і торгівля // Лемківщина. — Львів: ІН НАН України, 1999. — С.124.
47.Греков Б. Каменное городище на Днепре // Материалы истории и археологии. — 1954. — №36. — С.103, 104.
48.Грицюк І. Пам’ятки декоративно-ужиткового мистецтва як джерело теоретичної і практичної роботи // Вісник ЛАМ. — 1998. — №10. — C.240-245.
49.Грицюк І. Плетені вироби з Глинян // Вісник ЛАМ. — 1994. — №5. — С.50-55.
50.Грінченко Б. Словарь украинского языка. — Т.1. — К., 1907. — С.260.
51.Грушевський М. Історія України-Руси: В 11т., 12 кн. — Т.VI. — К: Наукова думка, 1995. — С.61.
52.Гургула І. Українська нар