ВАСИЛЬЧЕНКО ОКСАНА ПЕТРІВНА ПРИНЦИП РІВНОСТІ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ ДОКТРИНАЛЬНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ : Васильченко ОКСАНА ПЕТРОВНА принцип равенства прав и свобод человека и гражданина в конституционном праве УКРАИНА доктринальные И ПРИКЛАДНЫЕ АСПЕКТЫ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ВАСИЛЬЧЕНКО ОКСАНА ПЕТРІВНА

УДК 342.722 (477)

ПРИНЦИП РІВНОСТІ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
В КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ:
ДОКТРИНАЛЬНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ

Спеціальність 12.00.02 — конституційне право; муніципальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеню
доктора юридичних наук

Науковий консультант —

доктор юридичних наук, професор,
заслужений юрист України
Марцеляк Олег Володимирович

Київ — 2015

З М І С Т

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1 Теоретико-методологічне розуміння рівності прав І свобод людини ТА громадянина

18

1.1. Методологічні засади дослідження принципу рівності прав і свобод людини і громадянина
1.2. Ідеї рівності як форма вираження буття людини: гносеологічний аспект
1.3. Трансформація ідеї рівності людей в принцип рівності прав і свобод людини і громадянина та його еволюція в Україні
1.4. Рівність людей та свобода і справедливість: питання співвідношення і пріоритету
1.5. Рівність формальна і реальна: ціннісний та сутнісний виміри
Висновки до розділу 1

18

38

49

64
87
99

РОЗДІЛ 2 Принцип рівності прав І свобод людини і громадянина та його ціннісні виміри в конституційному праві України

2.1. Принципи конституційного права України: ознаки та поняття
2.2. Видова самостійність і соціальне призначення принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в системі принципів конституційного права України
2.3. Зміст принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в Україні
2.4. Правові пільги, імунітети та обмеження як винятки з принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в Україні
Висновки до розділу 2

107

107

126

143

156
178

РОЗДІЛ 3 Конституційно-правове регулювання принципу рівності прав І свобод людини і громадянина в Україні

184

3.1. Рівність прав і свобод людини та громадянина в Україні незалежно від раси, національності, етнічного походження, кольору шкіри
3.2. Рівність прав і свобод людини та громадянина в Україні незалежно від політичних, релігійних та інших переконань
3.3. Рівність прав і свобод людини та громадянина в Україні незалежно від соціального походження і майнового стану
3.4. Гендерна рівність в Україні
3.5. Рівність прав і свобод людини та громадянина в Україні незалежно від місця проживання, мовних чи інших ознак
3.6. Рівність перед законом як засада демократичної, правової держави
Висновки до розділу 3

РОЗДІЛ 4 Конституційно-правові гарантії забезпечення принципу рівності прав І свобод людини і громадянина в Україні

4.1. Конституційно-правовий механізм забезпечення принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в Україні
4.2. Особливості забезпечення принципу рівності прав і свобод іноземців та осіб без громадянства в Україні
4.3. Забезпечення принципу рівності прав національних меншин в Україні
4.4. Конституційно-правова відповідальність за порушення принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в Україні
Висновки до розділу 4

184

203

223
237

254
270
286

295

295

327

342

354
370

ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТОК А
ДОДАТОК Б

ВСТУП

Актуальність теми. На сучасному етапі розбудови демократичної, правової, соціальної держави в Україні в межах європейського напряму її розвитку першочергового та стратегічного значення набуває рівність прав і свобод людини і громадянина, яка закріплюється в національному законодавстві на рівні основоположного конституційного принципу правового статусу особи. Згідно з Основним Законом України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Це положення ґрунтується на сучасних міжнародних стандартах у галузі прав людини. Визнання та закріплення даного принципу на рівні Конституції України свідчить, по-перше, про те, що ідея рівноправності нині є стратегічним соціальним концептом, нормативним імперативом, основою побудови національної правової системи, визначаючи демократичну спрямованість процесів державотворення, що відбуваються в межах універсальної концепції демократичної, правової, соціальної держави; по-друге, про демократичність конституційно-правового статусу особи, його відповідність виробленим світовою спільнотою міжнародним правовим стандартам у галузі прав людини, а ступінь його реалізації на практиці визначає фактичний і реальний рівень забезпеченості прав і свобод людини в суспільстві та державі, а також є соціально-діяльнісним індикатором функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування у галузі прав людини.
Значущість даного питання на нинішньому етапі суспільного та державного розвитку об’єктивно зумовлює актуальність дослідження змісту й особливостей принципу рівності прав і свобод людини і громадянина з використанням сучасної методології, що враховувала б сучасний стан його конституційно-правового закріплення і практики реалізації в Україні, а також відповідність вітчизняного конституційно-нормативного регулювання принципу рівноправності виробленим міжнародною спільнотою правовим стандартам у галузі прав людини. Крім того, слід зазначити, що зміни, які відбуваються сьогодні у соціально-політичній, економічній та культурній сферах життя українського суспільства, розпочата конституційна реформа вимагають не тільки комплексного теоретичного дослідження змісту принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в Україні, а й постійного перегляду реального стану його нормативного закріплення та реалізації окремих елементів на сучасному етапі розвитку вітчизняного державотворення.
Практична значущість та теоретична неопрацьованість і зумовили вибір теми, об’єкта і предмета дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження за своїм змістом і спрямованістю відповідає Пріоритетним напрямам розвитку науки і техніки на період до 2020 року, визначеним Законом України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11.07.2001 р., а також Пріоритетним напрямам розвитку правової науки на 20112015 рр., затвердженим 24 вересня 2010 р. загальними зборами Національної академії правових наук України.
Дисертаційне дослідження виконано в межах теми комплексних наукових досліджень Київського національного університету імені Тараса Шевченка, є складовою загальної наукової теми «Доктрина права і правової системи України: теоретичний і практичний аспекти» (тема № 11 БФ 042-01, державний реєстраційний № 0111U008337), роль автора у виконанні якої полягала у розробці теоретико-методологічних підходів щодо змісту конституційного принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в Україні та визначення основних напрямів удосконалення конституційно-правового механізму забезпечення принципу рівності прав і свобод людини та громадянина в Україні.
Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол від 29жовтня 2012 року № 2). Уточнену редакцію теми дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол від 22грудня 2014року №4).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення та систематизації існуючих доктринальних підходів, а також аналізу чинного законодавства України і міжнародно-правових актів у галузі прав людини, здійснити комплексний аналіз становлення, розвитку і втілення конституційного принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в Україні, виробити на цій основі відповідну концепцію, а також пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення конституційно-правового закріплення та практики реалізації основних аспектів принципу правової рівності в Україні.
Для досягнення поставленої в дисертації мети були вирішені такі основні задачі:
- здійснити теоретико-методологічне обґрунтування питання рівності прав і свобод людини та громадянина з визначенням його онтологічної, гносеологічної й аксіологічної наповненості;
- проаналізувати процес трансформації ідеї рівності у принцип рівності прав і свобод людини і громадянина в історичній ретроспективі та його еволюцію в Україні;
- розглянути питання співвідношення категорій рівності, свободи та справедливості в історії наукової філософської та юридичної думки і в сучасному конституційному праві;
- проаналізувати ціннісний і сутнісний виміри, аксіологічний і праксеологічний потенціал фактичної та юридичної рівності;
- з’ясувати соціальне призначення та місце принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в системі принципів конституційного права України;
- визначити зміст, архітектоніку та значення структурних елементів принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в Україні;
- охарактеризувати сучасний функціональний і якісний стан конституційно-правового регулювання принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в Україні, з’ясувати особливості реалізації його окремих складових елементів;
- проаналізувати телеологічну роль і праксеологічне значення правових пільг, імунітетів та обмежень як винятків з принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в Україні;
- визначити й охарактеризувати наявний конституційно-правовий механізм забезпечення принципу рі

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення та подано нове вирішення наукової проблеми визначення сутності та особливостей принципу рівності прав і свобод людини та громадянина в Україні, що лягло в основу вироблення відповідної концепції, а також пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення конституційно-правового закріплення та практики реалізації основних аспектів принципу правової рівності в Україні. Підсумком дослідження стало формулювання таких висновків і пропозицій.
1. Закріплення принципу рівності прав і свобод людини та громадянина на рівні Основного Закону України свідчить про те, що ідея рівноправності нині є основою побудови національної правової системи, постаючи визначальним принципом правового статусу особистості. Це зумовлює актуальність дослідження принципу рівності прав і свобод людини та громадянина з використанням сучасної методології, яка би враховувала нинішній стан його конституційно-правового закріплення і практики реалізації в Україні, а також відповідність вітчизняного регулювання принципу рівноправності виробленим міжнародною спільнотою стандартам.
2. Аналіз методологічних засад дослідження конституційного принципу рівності прав та свобод людини і громадянина дав можливість зробити висновок, що він може бути розглянутий за допомогою низки підходів (філософського, антропологічного, феноменологічного, цивілізаційного та ін.), методів (історично-правового, діалектичного, логічного, системного, структурно-функціонального, методу аналогії, компаративістського, соціологічного, методу прогнозування та ін.) та засобів науково-юридичного дослідження (емпіричних і теоретичних). Зазначені підходи, методи і засоби дають можливість всебічного, детального та системного аналізу конституційного принципу рівності прав і свобод людини та громадянина в Україні через його складові та з урахуванням різноманітних чинників і умов, за яких він реалізується.
3. З’ясовано, що в політико-правовій історії людства, у релігійних підходах, у працях провідних мислителів, філософів, юристів різних часів обґрунтовувалася цінність рівності як форми вираження буття людини, відображався процес становлення ідеї рівності як частини світогляду та правової ідеології в цілому. На кожному історичному періоді рівність розглядалася й отримувала свою особливу правову оцінку. Встановлено, що ідеї рівності прав і свобод людини та громадянина, визначені та проаналізовані в політико-правових вченнях минулого, набули свого юридичного закріплення на рівні правових актів конституційного характеру у XVIII ХІХ ст.
4. У процесі еволюції принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в Україні виділено такі основні етапи: 1) ХVIII ст.: перше інституціональне оформлення принципу рівності в Україні створення та прийняття у 1710 р. Пактів і Конституції законів та вольностей Війська Запорізького; 2) XIX початок XX ст.: період інтенсивного розвитку ідеї правової рівності в українській політичній та правовій думці, спроби її інституційного оформлення (діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, проекти правового і політичного устрою України Г. Андрузького, конституційний проект М.Драгоманова та ін.); 3) 1917-1920 рр.: період національно-державного відродження України, впродовж якого було розроблено кілька теоретичних концепцій правової рівності (наукові праці М.Грушевського, Б. Кістяківського та ін.) та прийнято низку важливих документів конституційного характеру (Універсали Центральної Ради, Конституція УНР 1918 р., Закон про тимчасовий державний устрій України 1918 р., Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР 1920 р. та ін.); 4) 1918-1991 рр.: період радянської України, за часів якої правова думка розвивалася в межах наукового комунізму та історичного матеріалізму Конституції УСРР 1919, 1929, Конституції УРСР 1937, 1978 рр. мали здебільшого формальний характер та несли в собі переважно ідеологічне навантаження (права і свободи людини та їх гарантії, закріплені в них, здебільшого були суто декларативними або взагалі ігнорувалися); 5) з 1991 р. донині: період незалежної України, що охоплює два етапи (1991 р. 28 червня 1996р. та 1996р. донині) та характеризується демократичним розвитком держави, визнанням на конституційному рівні принципу рівності прав і свобод людини і громадянина, його детальним законодавчим регулюванням на основі вироблених світовою спільнотою загальних стандартів у галузі прав людини.
5. Аналіз еволюції розуміння правової природи рівності людей, принципу рівності прав і свобод людини і громадянина дав змогу відзначити, що як українські мислителі, так і мислителі інших країн за різних періодів пов’язували загальну концепцію рівності людей із фундаментальними аксіологічними постулатами свободи та справедливості. Констатовано, що свобода, справедливість i рівність є невід’ємними одне від одного поняттями, оскільки реалізація ідеї справедливості у праві неможлива без забезпечення свободи окремої особистості, а загальний зміст свободи, у свою чергу, можна відобразити лише через норми і принципи формально-правової рівності.
6. До основних типів рівності віднесено: рівність людей соціальну (онтологічну); рівність можливостей досягнення цілей (телеологічну); рівність формальну (юридичну), тобто рівність умов життя, врівноважених законодавчим шляхом; рівність результатів (фактологічну); рівність реальну (фактичну), тобто однакове становище людей у суспільстві. За результатами проведеного вивчення обґрунтовано думку, що найпринциповіше значення має розподіл між рівністю реальною (фактичною) та рівністю юридичною (формальною). Наголошується, що вимоги рівноправності та рівного захисту законом як складових принципу правової рівності мають фундаментальний зміст для демократичної та правової держави, адже саме вони становлять необхідне формальне підґрунтя існування людей у суспільстві та визначають характер вирішення спорів.
7. Аналіз основних вітчизняних і зарубіжних наукових джерел дав можливість визначити принципи конституційного права як вихідні ідеї, на яких ґрунтуються конституційні правовідносини (такі ідеї є певними правилами або регуляторами відносин у сфері конституційного права). У роботі наголошено, що принципами конституційного права є не просто ідеї, а основоположні, керівні, фундаментальні ідеї, які є визначальними, відправними, провідними настановами керівного характеру та відіграють роль орієнтирів у формуванні як самого конституційного права, так і інших галузей вітчизняного права.
У роботі встановлено, що характерною ознакою принципів конституційного права України є те, що вони є загальними соціальними орієнтирами конституційно-правового регулювання, тобто на загальному рівні визначають сутність і зміст, спрямованість та форми конституційно-правового регулювання; визначають механізм правового регулювання відносин в цілому в суспільстві й державі та моделюють поведінку суб’єктів правовідносин, але при цьому поширюються на невизначене коло суб’єктів і навіть на заздалегідь невстановлені відносини; визначають правило, міру необхідної поведінки суб’єктів права й ґрунтуються на рівності, справедливості, істині, правильності та інших загальнолюдських цінностях, і, таким чином, є тим критерієм, завдяки якому підтверджується відповідність норм конституційного права моральному виміру й ідеалам справедливості.
8. Конституційний принцип рівності прав та свобод людини і громадянина визначено як універсальний правовий принцип, що ґрунтується на ідеях свободи та справедливості, знаходить своє визнання й нормативне закріплення в міжнародному праві та на національному рівні, є основоположним принципом правового статусу особи, визначає режим її взаємовідносин із державою та суспільством, встановлює рівність прав і свобод людини та громадянина та їх рівність перед законом, виключає будь-які привілеї, обмеження в правах і преференції для будь-яких осіб чи соціальних груп.
Відзначено, що гуманістичні основи принципу рівності прав і свобод людини і громадянина, які ґрунтуються на ідеях свободи, демократизму та справедливості, визначають його фундаментальність, важливість і визнання не тільки галуззю конституційного права України, а й іншими галузями вітчизняної правової системи, а також зумовлюють необхідність врахування всіх аспектів цього принципу при реформуванні національного права.
9. Встановлено, що в сучасному розумінні принцип рівності прав і свобод людини і громадянина має визначати такі основні аспекти: 1) рівність незалежно від раси, національності, кольору шкіри; 2) рівність незалежно від політичних, релігійних та інших переконань; 3) рівність незалежно від соціального походження і майнового стану; 4) гендерна рівність; 5) рівність незалежно від місця проживання, мовних ознак; 6) рівність перед законом і судом, окреслюючи цим зміст і сутність конституційного права України та становлячи, таким чином, основний соціальний орієнтир для конституційно-правового регулювання суспільних відносин в Україні.
Запропоновано внести зміни до Основного Закону України, згідно з якими принцип рівності прав і свобод людини і громадянина повинен отримати ширше розуміння за рахунок таких категорій, як генетичні характеристики та обмеження працездатності, закріпити принцип національної рівноправності, внісши зміни до ст. 24 Конституції України, і викласти частину 2 в такій редакції: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, національності, кольору, шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Забороняється дискримінація за ознаками генетичних характеристик та обмеження працездатності».
10. Наявність окремих правових імунітетів, пільг та обмежень прав людини не порушує загального принципу рівності прав і свобод людини і громадянина. Вони є певними його винятками та визначають особливості реалізації принципу рівності прав і свобод людини і громадянина відносно законодавчо визначених категорій осіб. Розгляд змісту й особливостей правових імунітетів, пільг та обмежень, закріплених у конституційному праві України, свідчить, що такі винятки з принципу правової рівності на сьогоднішній день потребують впорядкування, систематизації, перегляду і приведення у відповідність до сучасних потреб суспільства.
11. Стратегічним завданням Української держави у сфері забезпечення рівноправності незалежно від раси, національності, кольору шкіри й етнічного походження є формування нової, виваженої, дієздатної державної етнополітики, спрямованої на оптимізацію управління етнонаціональними процесами в поліетнічному соціумі як на центральному, так і на регіональному рівні з метою зміцнення міжетнічних взаємин, забезпечення умов для вільного розвитку культур і мов всіх етнічних спільнот, які проживають у країні.
Законодавче закріплення цього аспекту принципу рівноправ’я людини має здійснюватися за такими напрямами: закріплення принципу рівноправності рас, націй, етносів, а також осіб, які належать до певних рас, націй чи етносів; встановлення заборони дискримінації за національною чи расовою ознакою, етнічним походженням; визначення основних напрямів забезпечення принципу рівноправ’я людини і громадянина незалежно від їх етнічного походження, расової приналежності, національності.
12. Гарантування принципу плюралізму світогляду, рівності прав і свобод людини незалежно від її політичних, релігійних та інших переконань полягає у тому, що: ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві виходу з неї; належність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав або для надання пільг чи переваг; політичні партії є рівними перед законом; громадянин може бути членом лише однієї політичної партії; передбачена відповідальність за обмеження в правах чи переслідування громадян у зв’язку з належністю до політичних партій. Інший важливий аспект, що забезпечує рівність прав і свобод осіб незалежно від їхніх політичних переконань, полягає в рівності при формуванні представницьких органів влади та місцевого самоврядування, що передбачає однакову для всіх виборців можливість впливати на результати виборів, а також однакові можливості для кандидатів на посади у передвиборчій боротьбі.
13. Зміст принципу рівності прав і свобод людини і громадянина незалежно від релігійних переконань становить: закріплення світського характеру держави; гарантування свободи світогляду та віросповідання, мирного співіснування віруючих різних конфесій та віруючих і осіб, які не сповідують жодної релігії; визнання всіх громадян України рівними перед законом в усіх сферах суспільного життя незалежно від їх ставлення до релігії; неможливість ухилення від виконання конституційних обов’язків з мотивів релігійних переконань. Незважаючи на загальну відповідність норм конституційного права України сучасним міжнародним стандартам у галузі прав людини, потребує вдосконалення законодавство України щодо свободи совісті та взаємовідносин держави і церкви, а також є необхідність створення при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини спеціального дорадчого органу, що сприяв би забезпеченню принципу рівності незалежно від релігійних переконань.
Пропонується внести зміни до ст. 64 Конституції України, що у випадку введення воєнного або надзвичайного стану не може обмежуватись право кожного на свободу світогляду і віросповідання. Це обумовлено специфікою самого права на свободу віросповідання, що пов’язане з безпосереднім володінням благами особистої свободи, індивідуальним вибором віри й слідуванням їй.
14. Рівність прав і свобод людини і громадянина незалежно від соціального походження і майнового стану визначено як закріплену в законодавстві та забезпечену державою рівність можливостей осіб реалізувати свої права і свободи, не зважаючи на вік, походження, професію, наявне майно та інші соціально значущі ознаки. При цьому спрямованість соціальної політики держави на забезпечення принципу рівності можливостей для розвитку кожної особистості незалежно від її соціального походження і майнового стану, можливості застосування нею своїх здібностей на власну та суспільну користь, врахування потреб особи та сприяння задоволенню інтересів усіх соціальних груп і прошарків населення, зміцнення на цій основі єдності у суспільстві, є визначальною ознакою демократичної соціальної держави. Важливою умовою для реалізації прав і свобод людини та громадянина на основі принципу рівності незалежно від їх соціального та майнового походження, видається проведення виваженої соціальної політики в умовах кардинального реформування соціально-економічної сфери життя суспільства, що передбачає перегляд та оновлення цілої низки нормативних актів України, які стосуються питань соціального захисту громадян.
15. Необхідними заходами щодо забезпечення рівності прав чоловіків і жінок в Україні є вироблення єдиної державної гендерної політики. За відсутності спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків створити при Кабінеті Міністрів України відповідну Координаційну раду, надавши їй повноваження вироблення держаної гендерної політики. Внести зміни до ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. про врахування кількості дітей при визначенні стажу роботи, який дає право на пенсію жінці-матері.
16. Дискримінація за місцем проживання може здійснюватися залежно від характеристик житлового приміщення, населеного пункту, адміністративно-територіальної одиниці (у тому числі території з особливим статусом). Під такою дискримінацією розуміється будь-яка відмінність між особами, зумовлена їх просторовою приналежністю. Дискримінація за просторовою ознакою є надто важливою для сучасної України, особливо це стосується прав і свобод осіб на тимчасово окупованій території України та в зоні проведення АТО.
17. Мовне питання є достатньо складною, гострою конституційно-правовою проблемою для нашої держави з багатонаціональним складом населення. Задля запобігання можливих конфліктів у цій сфері необхідно проведення виваженої і толерантної мовної політики, впорядкування та виключення існуючих протиріч у законодавстві, що регулює мовні відносини в Україні, шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про засади державної мовної політики» від 3 липня 2012 р., розробки та прийняття Національної стратегії розвитку мов в Україні.
Вважаємо також, що задля забезпечення чіткої реалізації ст. 10 та ст. 24 Конституції щодо недопущення привілеїв чи обмежень прав і свобод людини і громадянина за мовними ознаками в Україні варто запровадити спеціалізованого Уповноваженого з мовного питання (спеціалізованого омбудсмана).
18. Принцип рівності перед законом передбачає: 1) визнання прав, свобод і обов’язків за всіма людьми однаковою мірою; 2) неможливість існування привілеїв чи обмежень у правах і свободах за ознаками раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; 3) розповсюдження своєї дії однаковою мірою на всю територію держави і всіх осіб, які на ній перебувають; 4) встановлення рівних правових гарантій прав і свобод людини та громадянина. Рівність перед судом означає, що: 1) громадяни України можуть звертатися до суду для здійснення правосуддя на рівних умовах; 2) суд має бути однаковий для всіх і повинен виносити однакові рішення з однакових справ, керуючись виключно законом; 3) сторони судового процесу мають рівні процесуальні права й обов’язки; 4)всі справи розглядаються судами в однаковому процесуальному порядку незалежно від складу і учасників процесу, суд не може створювати для однієї зі сторін будь-які переваги чи обмеження. Забезпечення реалізації принципу рівності перед судом і законом в Україні як невід’ємного складового елементу правової держави передбачає вдосконалення законодавчого закріплення рівного обсягу прав, обов’язків і відповідальності для різних суб’єктів права, для чого видається доцільним ввести процедуру громадської експертизи законодавчих актів, що передбачала би професійну правову оцінку підготовлених законопроектів науковою громадськістю, представниками спеціальних правових центрів, правозахисних громадських організацій тощо.
Запропоновано частину 1 статті 24 Конституції України викласти в наступній редакції: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом і судом».
19. Конституційно-правовий механізм забезпечення принципу рівності прав і свобод людини і громадянина в Україні визначено як встановлену Конституцією та законами України, взяту в єдності, внутрішньо врегульовану сукупність правових гарантій нормативного та інституційного характеру, які здійснюють правовий вплив на суспільні відносини щодо правомірної реалізації, охорони та захисту рівноправ’я в Україні.
Матеріально-правова складова гарантій охоплює визначені Конституцією та законами України зміст принципу рівності прав і свобод людини і громадянина, а процесуально-правова форми та засоби, які спрямовані на гарантування цього принципу. Інституційна складова конституційно-правового механізму забезпечення принципу рівності прав і свобод людини і громадянина є стемою органів, уповноважених забезпечувати гарантований конституційними нормами принцип рівності й охоплює як національні (внутрішньодержавні) інституції, так і міжнародні (зовнішні).
20. Аналіз чинного законодавства України дав можливість зробити висновок, що нині в Україні діє налагоджена система конституційно-правових гарантій принципу рівності прав і свобод іноземців та осіб без громадянства. Встановлено, що особливість забезпечення принципу рівності прав і свобод іноземців та осіб без громадянства в Україні полягає в їх особливому правовому статусі, що передбачає низку виключень та обмежень прав і свобод, але в цілому відповідає міжнародним стандартам у цій сфері та не порушує принцип рівності прав і свобод людини і громадянина.
21. Основні напрями забезпечення принципу рівності прав національних меншин охоплюють: 1) створення можливостей реалізації представниками національних меншин своїх політичних, соціальних, економічних, громадянських і культурних прав і свобод нарівні з іншими національностями; 2) захист прав і свобод у разі їх порушення, що передбачає вільне обрання та застосування форм і способів захисту; 3)розповсюдження зазначених можливостей для всіх національних меншин, незважаючи на їхні особливості; 4) надання всім національним меншинам однаковою мірою зазначених можливостей; 5) встановлення реального механізму забезпечення державою зазначених можливостей. Створення дієвих механізмів забезпечення принципу рівності прав і свобод національних меншин здійснюється на двох рівнях: національному (створення розгалуженої системи органів державної влади, самоврядування та інших інституцій, що забезпечують дотримання принципу рівності прав національних меншин в Україні) та міжнародному (відповідно до Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин).
22. Конституційно-правова відповідальність за порушення принципу рівності прав i свобод людини і громадянина в Україні це передбачений нормами права вид правової відповідальності, що існує у сфері конституційно-правових відносин, відзначається концептуальним характером, створюючи загальні засади для інших видів юридичної відповідальності, характеризується наявністю специфічних суб’єктів і санкцій та зміст якого полягає у завданні примусового впливу, що передбачає в позитивному аспекті загальну відповідальність суб’єктів за покладені на них обов’язки щодо реалізації рівноправ’я, а в ретроспективному застосування заходів відповідальності за скоєння конституційного правопорушення у сфері рівноправ’я в Україні. Проблемою визначення конституцiйно-правової відповідальності за порушення принципу рівності прав i свобод людини і громадянина в Україні є відсутність чіткої регламентації складів конституційних деліктів і, як наслідок, конституційно-правових санкцій, а також суб’єктів відповідальності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АбашидзеА.А. Новое поколение прав человека: соматические права /А.А.Абашидзе, А.М.Солнцев //Московский журнал международного права. 2009. №1. С.6982.
2. АбдрашитовВ.М. Механизм ограничения прав и свобод человека и гражданина в Российской Федерации : монография /В.М.Абдрашитов, А.В.Ашихмина. Волгоград, 2008. 222с.
3. Абдулаев М.И. Права человека и закон. Историко-теоретические аспекты /М.И.Абдулаев. Санкт-Петербург, 2004. 322с.
4. АберкромбиН. Социологический словарь /Н.Аберкромби, С.Хилл, Б.С.Тернер ; под ред. С.А.Ерофеева ; пер. с англ. 2-е изд., перераб. и доп. Москва : Экономика, 2004. 620с.
5. АбушенкоВ.Л. Праксеология /В.Л.Абушенко //Всемирная энциклопедия: Философия/гл. науч. ред. и сост.А.А.Грицанов. Москва : АСТ ; Минск : Харвест: Совр. литератор, 2001. 1312c.
6. АвакьянС.А. Конституционное право России: учеб. курс: в 2 т. /С.А.Авакьян. Москва : Юристь, 2005. Т.1. 324с.
7. АвакьянС.А. Конституционное право России: учеб. курс: в 2 т. /С.А.Авакьян. Москва : Юристъ, 2005. Т.2. 749с.
8. АвакьянС.А. Политический плюрализм и общественные объединения в Российской Федерации: конституционно-правовые основы. Москва : Рос. юрид. изд. дом, 1996. 359с.
9. АвакьянС.А. Свобода вероисповедания как конституционно-правовой институт /С.А.Авакьян //Вестник Московского университета. Серия 1: Право. 1999. №1. С.322.
10. АвтономовА.С. Права человека, правозащитная и правоохранительная деятельность /А.С.Автономов. Москва, 2009. 448с.
11.