ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕЇ У ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ ДОБИ ГЕТЬМАНЩИНИ : Идея создания В ПОЛИТИЧЕСКОЙ МЫСЛИ Гетманщины

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Куташев Ігор Вікторович

УДК 32 (477) (09) «15/17»

ДЕРЖАВОТВОРЧІ ІДЕЇ У ПОЛІТИЧНІЙ ДУМЦІ ДОБИ ГЕТЬМАНЩИНИ

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора
політичних наук

Науковий консультант
Обушний М.І.,
доктор політичних наук, професор

Київ – 2008

ЗМІСТ

Вступ. С. 4
Розділ 1. Теоретико-методологічні підходи дослідження ідей державності доби гетьманщини. С. 13
1.1. Стан наукової розробки проблеми та методологія дослідження. С. 13
1.2.Джерельна база дослідження ідей державності доби Ренесансу. С. 49
1.2.1.Ідея державності у політико-правових документах доби Відродження. С. 49
1.2.2.Праці релігійно-богословського спрямування у розвитку ідей державності. С. 75
Висновки до розділу 1. С. 94
Розділ 2. Джерельна база дослідження ідей державності доби Козацької держави. С. 97
2.1. Джерела періоду становлення Козацької держави. С. 97
2.2. Джерела періоду розвою Козацької держави. С. 109
2.3.Джерела періоду занепаду Козацької держави. С. 142
Висновки до розділу 2. С. 156
Розділ 3. Ідеї державності в українській політичній думці доби Відродження. С. 159
3.1. Ідеї української державності у контексті конфесійного патріотизму. С. 159
3.2. Політичні ідеї у науковій спадщині С.Оріховського. С. 184
3.3.Державницькі концепції у поглядах ідеологів релігійного протистояння. С. 207
3.4.Утопічні ідеї державності у поглядах І.Вишенського. С. 231
Висновки до розділу 3. С. 246
Розділ 4. Національна державність у політичних поглядах мислителів Козацької держави. С. 248
4.1. Державницькі ідеї епохи козацьких національно-визвольних повстань. С. 248
4.2.Ідеї автономності та незалежності у політичних поглядах гетьманів Козацької держави. С. 270
4.3.Політичні концепції доби руйнації гетьманщини. С. 321
Висновки до розділу 4. С. 356
Розділ 5. Ідеї державності в інтерпретації мислителів-просвітників доби гетьманщини. С. 359
5.1.Великодержавницькі концепції ідеологів-просвітників. С. 359
5.2.Державницькі ідеї в інтерпретації мислителів-просвітників національного спрямування. С. 383
Висновки до розділу 5. С. 408
Висновки. С. 410
Список використаних джерел. С. 421

ВСТУП

Актуальність теми дослідження.
Сучасна Україна є спадкоємицею державницьких традицій попередніх поколінь автохтонів, що мешкали на її теренах. Свідченням цього є те, що нерідко ці традиції визначають суспільну і духовну складову сучасної української політики. Козацька держава другої половини ХУІ – ХУІІІ століть залишила по собі колосальну політичну спадщину, знання та використання здобутків якої не тільки збагачує державницький досвід України, але і при творчому її використанні дає змогу уникнути багатьох помилок. Цей досвід та уроки Козацької держави дають змогу запобігти багатьом помилкам, котрі були допущені українськими гетьманами в ХУІ—ХУІІІ ст., що зрештою і призвели до втрати Козацької держави.
Державотворчі ідеї у політичній думці доби гетьманщини стали джерелом для розробки багатьох сучасних політичних концепцій. Ці політичні підходи є актуальними і для сучасної української державності, тому вивчення та аналіз державотворчих ідей у політичній думці доби гетьманщини сприяє розвитку як сучасної політичної науки, так і практичних політичних процесів в Україні.
Дослідження доби гетьманщини, які провадилися до цього часу, акцентували в основному увагу на історичних, філософських, правових, культурних проблемах. Ми ж робимо головний акцент на політологічному дослідженні державотворчих ідей доби гетьманщини. Наразі, є всі підстави стверджувати, що державницькі ідеї в Україні, не дивлячись на багатовекторність політики гетьманів, розвивалися у загальноєвропейському руслі – утвердження національної державності.
Актуальність дослідження визначається також новим поглядом на
політичні концепції мислителів Козацької держави, зокрема акцентуванням уваги на тому, що політика українських гетьманів була орієнтаційною і багатовекторною. Важливим є порівняння великодержавницьких і національних концепцій ідеологів-просвітників.
Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю подальшого вивчення, допоки належно не оціненого теоретичного і практичного досвіду державотворення, накопиченого у добу гетьманату, та його використанням у сучасних умовах незалежного розвитку України.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами визначається тим, що дане дисертаційне дослідження виконане на кафедрі політології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Воно є складовою частиною комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України», науково-дослідницьких тем філософського факультету «Філософська та політична освіта в Україні на перетині тисячоліть» (01БФ041-1) та «Дослідження соціокультурних перетворень в історичному досвіді та сьогоденні української спільноти» (06БФ-34-01), та ««Історія формування і розвитку української держави» (№ 01БФ046-01), включеної до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета і завдання дослідження.
Мета роботи полягає у з`ясуванні суті державотворчих ідей у політичній думці доби гетьманщини, особливостей їх розробки у різні історичні періоди та різними мислителями і гетьманами, визначенні місця та ролі у практичному становленні та розвитку української державності.
У відповідності до поставленої мети дисертаційного дослідження необхідним було вирішити такі основні завдання:
– проаналізувати джерела, в яких розроблялися державницькі ідеї
доби гетьманщини, зокрема: політико-правові документи антропоцентричного спрямування та їх роль у розвитку української політичної думки; праці релігійно-богословського спрямування та їх вплив на формування ідей державності у політичній думці доби гетьманщини;
– провести аналіз праць вітчизняних та зарубіжних вчених, котрі досліджували зародження і становлення державницьких концепцій в добу Козацької держави та виявити основні тенденції розвитку політичної думки періоду їх занепаду;
– висвітлити концепції обґрунтування ідей української державності та гуманізму у контексті конфесійного патріотизму;
– проаналізувати концепцію державності у політичній спадщині С.Оріховського;
– дати аналіз державницьких поглядів у працях ідеологів релігійного протистояння;
– оцінити утопічні ідеї державності І.Вишенського;
– представити сучасний погляд на концепції національної державності у політичній думці Козацької держави;
– дослідити ідеї державності у джерелах епохи козацьких національно-визвольних повстань;
– проаналізувати ідеї автономності та незалежності у політичних поглядах гетьманів Козацької держави;
– визначити особливості розвитку політичних концепцій у добу руйнації гетьманщини;
– проаналізувати великодержавницькі та національні концепції державності у політичних поглядах мислителів-просвітників доби гетьманщини.
Об`єктом дисертаційної роботи є політична думка доби гетьманщини.
Предметом дисертаційної роботи є державницькі ідеї доби гетьманщини.
Методи дослідження. У дисертації в основу методології покладено політологічний аналіз, а також використовуються ряд широко вживаних методів соціогуманітарних наук, зокрема діалектичний з метою розкриття внутрішніх факторів становлення і розвитку державотворчих ідей у політичній думці доби гетьманщини; проблемно-хронологічний з метою дослідження еволюції ідей державності у політичних концепціях доби гетьманщини; порівняльно-історичний для аналізу ідей державності у політичних концепціях різних епох та проведення між ними паралелей; структурно-функціональний для дослідження взаємовпливу ідей державності на тогочасні політичні процеси, а також на взаємодію різних станів та верств українського суспільства; контекстуальний аналіз та інтерпретаційний синтез з метою представити аналіз джерел, у яких розроблялися ідеї державності.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній політичній науці на основі широкого кола джерел, у тому числі й тих, що введені автором у науковий обіг, доведено, що державотворчі ідеї доби гетьманщини, незважаючи на залежність українських земель від сусідніх держав, орієнтаційну багатовекторність гетьманів та тогочасних мислителів, розвивалися у руслі європейської політичної традиції. У межах проведеного дослідження обґрунтовано наступні положення, які визначаються новизною і виносяться на захист:
– вперше в політичній науці застосовано комплексний підхід до аналізу вивчення державотворчих ідей доби гетьманщини і на його основі визначено авторське розуміння місця і ролі Козацької державності на шляху утвердження незалежної української держави;

– вперше на основі виявлених нових документальних джерел доби Відродження визначено місце і роль конфесійного патріотизму в добу гетьманщини, розкрито його зміст. Доведено, що з появою конфесійного патріотизму, тобто з наданням вірі політичного значення, розпочинається розробка державницьких ідей С.Оріховським та іншими мислителями доби гетьманщини у контексті захисту прав і свобод українського народу та православної віри;
– поглиблено розкриття внеску представників так званої «католицької русі», тобто українців римо-католицького віросповідання, в суспільно-політичні процеси в Україні, зокрема їх прагнення зберегти і продовжити державницькі традиції Київської Русі, сформувати ідеологію української національної еліти. На основі цього аналізу доведено правомірність твердження про те, що для українців православна віра і національна приналежність тісно взаємопов’язані. Поява Козацької державності стала тому підтвердженням;
– вперше виявлено взаємозв`язок політичних та релігійних ідей, що містяться у працях мислителів релігійно-богословського спрямування, зокрема Г.Смотрицького, Х.Філалета, М.Смотрицького, К.Острозького, І.Потія, автора анонімного трактату «Пересторога», у яких боротьба за віру набуває значення боротьби за власну державу. Вперше для означення цих мислителів введено в науковий обіг поняття «ідеологи релігійного протистояння», бо всі вони представляли певну ідеологію. Показано, що їхні державницькі концепції були позначені виразним домінуванням національних інтересів, тенденцією до утвердження певного політичного статусу тогочасної України. Конфесійне питання стимулювало висунення на порядок денний питань суспільно-політичних, творення державницьких концепцій та осмислення складових частин держави. Доведено, що державницькі ідеї у працях учасників релігійно-богословської дискусії, зокрема ідеологів релігійного протистояння, позначені рисами
європейської Реформації та особливостями національного контексту. Українські мислителі гармонійно поєднали особливості політичного розвитку в Україні та визначальні світові суспільно-політичні тенденції;
– набуло подальшого розвитку розкриття змісту українського утопічного ідеалу держави у спадщині І.Вишенського. Він творив свою державницьку концепцію всупереч і напротивагу існуючому суспільному ладу, державній системі Речі Посполитої. Його концепція була спрямована на захист прав простого українського народу, тому у ній актуалізовано ідею соціальної рівності;
– обґрунтовано авторську періодизацію розвитку політичної думки доби Козацької держави. Перший період – кінець ХУІ – середина ХУІІ століть – час козацьких національно-визвольних повстань, які підготували війну під проводом Б.Хмельницького. Другий період – середина ХУІІ століття – 1710 рік, що представлений державницькими концепціями Б.Хмельницького, І.Виговського, Д.Дорошенка, І.Мазепи. Третій період – етап руйнації гетьманщини, що тривав з 1710 року до кінця ХУІІІ століття. У цей час відбувався занепад державницьких концепцій;
– виявлено нові аспекти взаємозв’язку ідей державності та правителя в епоху козацьких національно-визвольних повстань із традиціями Києворуської держави та особливостями розвитку політичного життя в Україні межі ХУІ – ХУІІ століть. Державницькі ідеї цього часу характеризуються розробкою ідеї князівсько-козацької України й орієнтацією на протекторат іншої держави. У цей час ряд мислителів, зокрема Й.Верещинський, С.Пекалід, М.Пашковський та ін., творять свої державницькі концепції відповідно до світогляду доби Відродження та згідно з позиціями молодої Козацької держави. Водночас формуються державницькі концепції, що є виключним породженням саме Козацької

держави, стали виявом її політичних позицій і настанов. Це спостерігаємо у працях К.Саковича, Куруківському трактаті, Ю.Немирича;
– вперше проведено політологічний аналіз ідей автономності та незалежності у контексті політичних поглядів гетьманів Козацької держави. Доведено, що протягом тривалого періоду українські гетьмани провадили орієнтаційну політику, котра коливалася між різними державами. Кожен із гетьманів розумів цю політику по-своєму. Політику, що була більшою мірою спрямована на утвердження незалежності України, провадили Б.Хмельницький, І.Виговський, П.Дорошенко, І.Мазепа. Їхня орієнтаційна політика хоч і передбачала союз з іншою державою, але він мислився як рівноправний союз. Міжнародна політика гетьманів періоду розвою Козацької держави будувалася на ідеї автономності України під протекторатом іншої держави. Вважаємо, що зародки ідеї незалежності були, але вона не розвинулася такою мірою, щоб стати домінуючою;
– на новому науковому рівні доведено, що у добу руйнації гетьманщини, після поразки гетьмана І.Мазепи державницькі концепції починають занепадати, що було зумовлено залежністю України від Росії. Натомість у середовищі української еліти відбувалося осмислення політичного буття історичного минулого українського народу. В основі політичного мислення діячів цього періоду лежить обґрунтування природного права кожного народу на власну державу, хоч на практиці більшість із них додержувалися орієнтаційної політики, і поряд із патріотичними концепціями розвиваються догмати російської імперіалістичної доктрини;
– набули подальшого аналізу великодержавницькі концепції ряду церковних діячів проросійського спрямування (Ф.Прокоповича та С.Яворського), котрі по-суті ігнорували національні інтереси. Натомість

вони успішно послуговувалися великодержавницькими ідеями сусідньої російської держави;
– поглиблено аналіз ідей державності у політичних поглядах мислителів-просвітників національного спрямування (С.Климовського, М.Козачинського, Я.Козельського), які вибудовували свої державницькі концепції відповідно до європейського просвітницького контексту. Ці концепції стали важливим внеском у збереження українських державницьких традицій, їх розвиток у нових історичних і політичних умовах.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження визначається введенням до переліку політичних джерел доби Козацької держави низки нових праць, результати даного дослідження є важливими для написання інших наукових розвідок, присвячених добі гетьманщини, розробки нових державницьких концепцій.
Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі на філософських, історичних, юридичних факультетах вищих навчальних закладів при укладанні та читанні курсів політології, історії політичних учень, історії політичної думки України, історії України, українознавства, спецкурсів з української політичної науки ХУІ—ХУІІІ ст. тощо.
Апробація результатів дослідження.
Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри політології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні теоретичні положення та висновки дослідження були оприлюднені на наукових конференціях філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Дні науки філософського факультету» (м. Київ, 2005 р., 2006 р., 2007 р.), міжнародній конференції «Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі: історичний досвід та аналіз тенденцій» (25 жовтня 2007 р., м. Київ) та ін.
Публікації.
За результатами дослідження опубліковано індивідуальну монографію, 21 наукову статтю у фахових виданнях, визначених переліками ВАК України, 4 тез за матеріалами конференцій.
Структура дисертації.
Робота складається зі вступу, п`яти розділів з чотирнадцятьма підрозділами, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 446 сторінок, список використаних джерел включає 303 найменування обсягом 26 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації запропоноване авторське бачення дослідження державотворчих ідей, що містяться у політико-правових документах антропоцентричного спрямування доби Відродження, працях, котрі постали у процесі релігійно-богословської дискусії та репрезентують її політичну складову, документах Козацької держави, що представлять її становлення, розвиток і занепад.
Найважливіші праці доби Відродження були створені Юрієм Дрогобичем, Павлом Русином, Миколою Гусовським, Станіславом Оріховським, Севастяном Кленовичем, Симоном Пекалідом, Адамом Чагровським та ін. Викладені у них ідеї української державності розроблені у контексті конфесійного патріотизму. Безперечно, що політичні праці мислителів сприяли інтеграції українського політичного мислення у загальноєвропейський контекст. Визначальна роль тут належить С.Оріховському, котрий актуалізував головну ідею гуманізму – принцип спільного блага як блага народу, а також ідею природного права, відповідно до якої кожен народ, зокрема український, має право на власну державність.
Праці релігійно-богословської дискусії справили свій вплив на формування ідей державності у політичній думці доби гетьманщини. На означення мислителів, які були їх авторами, вводимо термін «ідеологи релігійного протистояння», бо всі вони представляли певну ідеологію. Реформаційні процеси, котрі охопили всю Європу, не оминули й Україну, викликавши дискусії про незалежність українського народу, збереження його національної та релігійної недоторканості. Саме проблема утвердження прав православної віри була безпосередньо пов`язана зі становленням Козацької держави. Праці Христофора Філарета, Клірика Острозького, Мелетія Смотрицького, Захарії Копистенського, анонімний трактат «Пересторога» виявили не лише релігійні інтереси, а й суто політичні. Іпатій Потій як прихильник унії наполягав на збереженні національних традицій України. Особлива роль належить Івану Вишенському, котрий безпосередньо пов`язав проблему унії з актуальними суспільно-політичними проблемами того часу. Він витворив утопічний суспільний ідеал, котрий основується на принципах буття ранньохристиянської общини. Так релігійно-богословська дискусія з її політичною складовою підготувала ґрунт для національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та формування політичної думки доби Козацької держави.
Ще до початку війни Б.Хмельницького, тобто від кінця ХУІ і до середини ХУІІ століть, було створено низку джерел, в яких зроблено перші спроби дати політичне осмислення державотворчих процесів на теренах України, визначити ті ідеї, котрі складали б основу стратегії й тактики діяльності Козацької держави. Визначальними тут є проект козацьких реформ Йосипа Верещинського, проект козацької автономної республіки Северина Наливайка, ідея особистої гідності кожної людини Симона Пекаліда, проголошення козацтва як державотворчої сили Мартином Пашковським, ідеал правителя Касіяна Саковича, інтереси руського народу і пріоритети православної віри у Томи Євлевича, ідея союзу України з іншими державами як запорука її ефективного розвитку в Юрія Немирича тощо.
На етапі розвитку Козацької держави спостерігаємо синтез ідеології Козацької держави з національно-визвольною війною Б.Хмельницького. Більшість праць даного періоду постали у часи війни Б.Хмельницького, тому їх практична користь була незаперечною. Політична роль козацтва стала визначальною не лише для України, а й тогочасної Європи.
У державницькій концепції Б.Хмельницького домінує теза про утвердження Козацької держави. Після орієнтаційних ідей на різні держави, зокрема Польщу, Туреччину, гетьман приймає протекторат Москви, що дало змогу досягти юридичного статусу автономної держави під протекторатом Росії. Слід підкреслити, що Хмельницький розумів автономність як військовий союз. Після Віленського миру, що порушив ідею Переяславського договору – військово-політичний союз Козацької держави та Москви – Хмельницький відходить від російського протекторату як єдино можливого й шукає іншого протектора.
Після смерті Б.Хмельницького бачимо дві тенденції у розвитку політичної думки – на союз із Польщею та на союз із Москвою. На Польщу орієнтувався Павло Тетеря, повсякчас утверджуючи сателітну залежність Козацької держави від Речі Посполитої. Іван Виговський був найбільш послідовним продовжувачем справи Б.Хмельницького, наполягаючи на поверненнях до умов Зборовського договору і розширенні прав Козацької держави. Він утверджував ідею Великого князівства Руського, втілення її в життя у межах Речі Посполитої. Саме дана ідея лягла в основу Гадяцьких пактів, що засвідчили відхід від Москви. Після падіння І.Виговського почалася доба Руїни, прийшов до влади Ю.Хмельницький, котрий займав деструктивні позиції щодо Козацької держави. Фактично на позиціях повної залежності від Росії стояв гетьман Іван Брюховецький. Петро Дорошенко, прийшовши до влади, здійснив реальні спроби припинити процес поглинання України Росією. Він бачив Україну незалежною державою. Петро Суховій провадив ідею татарського протекторату, а гетьман Дем`ян Многогрішний одночасно прагнув зберегти протекцію російського царя та козацькі вольності. Фактично його політичну концепцію визначала ідея повного підданство Козацької держави Москві. Михайло Ханенко бачив Козацьку державу як сателіта Польщі, а Іван Самойлович наполягав на підданстві російському царю.
Гетьман Іван Мазепа спочатку бачив Україну як автономну частину у складі Російської імперії. Але незабаром переконався у загарбницькій політиці Москви щодо Козацької держави, тому пішов на союз зі Швецією, зробивши таким чином спробу вийти з-під влади Москви й утвердити власну державу. Гетьман Петро Іваненко (Петрик) стояв за протекторат Туреччини над Козацькою державою. Так завершився період розвитку Козацької держави.
Політична думка у часи руйнації гетьманщини, тобто після поразки Мазепи, характеризується занепадом державницької ідеї. Зникає орієнтація на Польщу, натомість спостерігаємо послідовне підпорядкування України Москвою. Продовжувачем справи І.Мазепи став гетьман на еміграції Пилип Орлик. Демократичні засади його політичної концепції є найвищим здобутком поличної думки доби гетьманщини даного періоду. На території України промосковські орієнтації відстоював І.Скоропадський, котрий все ж робив спроби послабити тиск Москви. Спроба Павла Полуботка вчинити бунт проти політики Петра І завершилася трагічно. Гетьман Данило Апостол зробив внесок у розвиток судової системи, прагнучи зробити її максимально незалежною від Росії. Заслуга гетьмана Кирила Розумовського визначається останніми спробами реанімації Козацької держави. Накази і прохання старшини і шляхти до Катерини ІІ свідчать про прагнення української еліти зберегти автономний статус України щодо Росії, хоч остання не дала першій навіть автономії.
Ідеї державності в інтерпретації мислителів-просвітників доби гетьманщини стали завершальним етапом у розвитку політичної думки цього часу. Цей період засвідчив процес занепаду ідеї козацької державності, перехід багатьох українських діячів на службу до Росії. Але водночас показав те, що українська політична думка стала частиною загальноєвропейського процесу, котрий характеризувався домінуванням просвітницьких ідей. У працях дослідників поширеною є концепція «раннього Просвітництва» в Україні, представниками якого прийнято вважати Ф.Прокоповича, С.Яворського, С.Климовського, Я.Козельського, М.Козачинського. Їхні політичні концепції стали важливою складовою політичної думки доби гетьманщини. Якщо перші два розробляли великодержавницькі концепції, то останні були прихильниками національної державності.
Основні результати дисертаційного дослідження зводяться до наступного:
1.Доведено, що у політико-правових документах доби Відродження ідеї гуманізму стали тією основою, на котрій формувалися принципи національної свідомості й патріотизму та розроблялися ідеї державності у руслі західноєвропейської політичної думки та із врахуванням особливостей національного політичного мислення. Визначальними тут були ідея Ю.Дрогобича про домінування світської влади над церковною, концепція гуманного правителя-філософа П.Русина, положення про ідеальний суспільний устрій М.Гусовського, патріотичні ідеї С.Кленовича, тези про правителя, державу, право С.Оріховського тощо. Вони актуалізували принципи національної свідомості й патріотизму, а також ідеї князівства як політичної основи для Козацької держави.
2. Обґрунтовано, що активну роль у становленні та розвитку українських державотворчих ідей відіграли представники так званої «католицької русі», тобто українці римо-католицького віросповідання. Незважаючи на те, що більшість із них жили за межами України, вони брали активну участь у її суспільно-політичних та націотворчих процесах, ставлячи собі за меті сформувати ідеологію української національної еліти. В основі цієї ідеологічної доктрини лежав синтез державницьких традицій Київської Русі, їх продовження і розвиток у нових історичних умовах.
3. Виявлено, що державницькі погляди, представлені у працях ідеологів релігійного протистояння, зокрема Христофора Філарета, Клірика Острозького, Мелетія Смотрицького, Захарії Копистенського, анонімному трактаті «Пересторога», Клірика Острозького, Іпатія Потія, Івана Вишенського основуються на наданні православній вірі політичного значення, ототожненні її з національною державністю. Вперше на означення цих мислителів введено термін «ідеологи релігійного протистояння», бо всі вони представляли певну ідеологію. Реформаційні процеси, котрі охопили всю Європу, не оминули й Україну, викликавши дискусії про незалежність українського народу, збереження його національної та релігійної недоторканості. Саме проблема утвердження прав православної віри була безпосередньо пов`язана за становлениям Козацької держави.
4.Доведено, що Іван Вишенський сформував український утопічний ідеал держави, особливості якого були зумовлені специфікою тогочасного політичного життя в Україні та суспільними процесами в Європі. Політичні погляди І.Вишенського споріднені з позиціями утопічних мислителів Європи, зокрема Т.Мора, Е.Роттердамського та ін. Державницька концепція мислителя була створена всупереч і на противагу існуючому суспільному ладу, державній системі Речі Посполитої. Натомість її визначальним завданням був захист прав простого українського народу, про що свідчить перш за все актуалізація ідеї соціальної рівності.
5.Визначено, що політична думка доби Козацької держави пройшла у своєму становленні, розвитку та занепаду три головні періоди. Перший період – кінець ХУІ – середина ХУІІ століть – час козацьких національно-визвольних повстань, які підготували війну під проводом Б.Хмельницького. На цьому етапі було закладено ідеї державності та визначено шляхи їх подальшого розвитку. Другий період – середина ХУІІ століття – 1710 рік. Найвидатнішими досягненнями цього часу були державницькі концепції Б.Хмельницького, І.Виговського, Д.Дорошенка, І.Мазепи. Третій період – етап руйнації гетьманщини, що тривав з 1710 року до кінця ХУІІІ століття. У цей час відбувався занепад державницьких концепцій та підпорядкування України владі Російської держави.
6. Розширено тезу про те, що у джерелах доби козацьких національно-визвольних повстань (кінець ХУІ – середина ХУІІ століття), тобто до війни Б.Хмельницького, представлено становлення ідеї козацької державності та правителя. Це були перші спроби політичних мислителів і козацьких діячів дати аналіз державотворчих процесів на теренах України, визначити їх тактику, а також головні ідеї, котрі склали основу стратегії гетьманської держави. Розширено й доповнено висновок про те, що джерела доби гетьманщини ХУІ – першої половини ХУІІ століть, зокрема політичні праці Й.Верещинського, С.Наливайка, С.Пекаліда, М.Пашковського, К.Саковича, Ю.Немирича, Т.Євлевича, озвучили ідеї створення Козацької держави, засвідчили вироблення її політики й показали те, що козацтво сформувалося як політичний чинник, військова сила та ідейна течія.
7.Уточнено висновок про те, що у джерелах, що були створені від середини ХУІІ століття до 1710 року, тобто поразки гетьмана Івана Мазепи, прозвучали ідеї автономності та незалежності. До існуючих досліджень додаємо тезу про те, більшість українських гетьманів провадили орієнтаційну політику, але кожен із них розумів її по-своєму. Уточнено тезу щодо того, що розвиток ідей державності періоду Козацької держави знайшов найвищий вияв у політичній концепції Б.Хмельницького, оскільки саме він найбільш детально і системно розробив ідеї автономності та незалежності України. Його політична концепція засвідчила утвердження Козацької держави, визначення пріоритетів її внутрішньої та зовнішньої політики. Б.Хмельницький був не тільки ідеологом Козацької держави, а й її творцем. Він обстоював рівноправний військовий союз України з іншою державою, виступав проти її політичної, економічної, культурної залежності, будучи прихильником протекторату іншої держави над гетьманщиною.
Виявлено, що визначальною рисою політики українських гетьманів була багатовекторність, тобто орієнтація на протекторат різних країн. Протекторат передбачав не залежність України від іншої держави, а військовий союз та політичну співпрацю. В основному українські гетьмани орієнтувалися на протекторат таких держав, як Росія, Швеція, Польща, Туреччина, Крим. Часто орієнтаційна політика конкретного гетьмана визнавалася тим, за допомогою якої держави він прийшов до влади. Найбільш незалежну політику провадили гетьмани Б.Хмельницький, І.Виговський, П.Дорошенко, І.Мазепа, П.Орлик.
З`ясовано, що Іван Виговський актуалізував ідею Великого князівства Руського, котра була втілена у Гадяцьких пактах. Після орієнтації на Росію він перейшов до утвердження та запровадження ідеї Великого князівства Руського у межах Речі Посполитої. Гадяцькі пакти стали свідченням суттєвого зростання рівня державотворчого мислення, що знайшло вираження у зростанні вимог Козацької держави щодо своїх прав і вольностей. Ідея Великого князівства Руського на козацькій території заклала основи для творення української незалежності.
Розширено висновок про те, що доба Руїни, на котру припадає гетьманування Ю.Хмельницького та І.Брюховецького, характеризується деструктивними позиціями щодо Козацької держави. Укладені прихильником російської орієнтації Ю.Хмельницьким Переяславські статті являли собою сфальшовані статті Б.Хмельницького та суттєво обмежували суверенні права України та її народу. Підписані І.Брюховецьким Батуринські статті засвідчили поступлення перед Москвою правами та вольностями українського народу, давали дозвіл на введення на територію Козацької держави російського війська. І.Брюховецький одним із перших заявив, що українці та московіти – один російський народ, що було формуванням російської монархічної доктрини.
Показано, що Петро Дорошенко зробив спробу виходу з-під влади Москви, підписавши Підгаєцькі пакти, котрі стали важливим досягненням політичної думки доби гетьманщини. Він зробив спробу припинити процес поглинання України Росією. П.Дорошенко був прихильником незалежного статусу України під протекторатом Туреччини та Криму, обстоюючи виключно військовий союз із цими державами, а не її політичне чи економічне поглинання. Свідченням незалежної політики Д.Дорошенка є також чітке визначення ним української території, що було виявом стратегічної національної геополітики. Доведено, що після П.Дорошенка у політичній думці визначальними були такі тенденції. Перша: Петро Суховій відстоював ідею татарського протекторату. Він починав свою діяльність, керуючись національно-визвольними ідеями, але згодом його діяльність фактично перейшла у русло міжусобної боротьби за владу. Друга: Дем`ян Многогрішний стояв за російський протекторат й одночасне збереження прав козацтва. Підписані ним Глухівські статті були регресивним явищем, відбивали політику поглинання України Москвою. Третя: Михайло Ханенко був прихильником пропольської орієнтації. Документ «Острозька комісія…» свідчить, що власної політичної програми він не мав, а бачив Україну у становищі абсолютного сателіта щодо Польщі. Прихильником другої позиції був також Іван Самойлович. Причинами союзу з Москвою, а не Польще, називав унію, зневагу поляків до українців. Наголошував, що українці зможуть послуговуватися «державою російською Московського царства». Ця теза відображає суть політики гетьмана, котрий під російською протекцією після Руїни прагнув упорядкувати Козацьку державу, встановити тут стабільність і спокій.
Розширено висновок про те, що гетьман Іван Мазепа в ідеалі бачив Україну незалежною і суверенною. Він розбудовував Козацьку державу як автентичну структуру, поклавши в її основу національну ідею. Поглиблено тезу про те, що тип держави в інтерпретації І.Мазепи близький до князівства, що перебуває у васальній залежності від чужоземного володаря. Він прагнув зберегти у суспільстві гармонію шляхом утримання традиційних форм правління, виявляючи тенденцію до обмеженого монархічного правління, поєднання церкви і держави. Виявлено, що державницькі ідеї І.Мазепи в епоху розвитку Козацької держави не знайшли належного продовження, оскільки Петро Іваненко (Петрик) відстоював ідею турецького протекторату.
8.Поглиблено положення про те, що у джерелах, які постали від 1710 року до кінця ХУІІІ століття та репрезентують процеси руйнації гетьманщини, бачимо занепад ідеї козацької державності. Це було зумовлено політичною залежністю України від Росії. Натомість спостерігається осмислення історичних державницьких традицій і прагнення відродити давні права та вольності козацтва у нових історичних і політичних умовах.
Доведено, що розвиток ідей державності у період руйнації гетьманщини характеризується діяльністю П.Орлика з його ідеєю незалежної України, І.Скоропадського з ідеєю орієнтації на Москву, П.Полуботка зі спробою бунту проти Петра І, Д.Апостола з реформою судової системи, К.Розумовського з намаганнями відродити Козацьку державу, а також наказами і проханнями козацької старшини та шляхти до Катерини ІІ, що виявили солідарне прагнення українського суспільства зберегти Козацьку державу.
9.Доведено тезу про те, що ідеї державності в інтерпретації мислителів-просвітників доби гетьманщини стали завершальним етапом у розробці державницьких ідей цього часу та характеризуються двома визначальними тенденціями. Показано, що перша, котра наявна у працях Ф.Прокоповича, С.Яворського, характеризується ідеєю повного підпорядкування України Росії та представляє великодержавницьку ідею. Так, Ф.Прокопович, вибудовуючи свою політичну концепцію, стояв на позиціях російського абсолютизму. Але при цьому він залишався також і українським мислителем, хоч його погляди часто були деструктивними для тогочасної Козацької держави, котра переживала період свого занепаду. Як і Ф.Прокопович, С.Яворський виправдовував загарбницьку політику Росії щодо України, фактично повністю ігноруючи національні інтереси Козацької держави.
10.Доведено, що друга, котру спостерігаємо у працях С.Климовського, Я.Козельського, М.Козачинського, характеризується ідеєю утвердження прав Козацької держави. Ці мислителі вибудовували свої державницькі концепції відповідно до європейського просвітницького спрямування, враховуючи положення суспільного договору та природного права кожного народу на власну державність, а також у контексті тогочасних політичних реалій України, котра перебувала у складі Російської імперії. Їхні концепції містять прагнення зберегти українські традиції, дати можливість рідному народу розвиватися самостійним шляхом.
Такий шлях розвитку пройшли державотворчі ідеї у політичній думці доби гетьманщини. Уроки державницького шляху гетьманщини актуальні й нині, у часи розбудови незалежної української держави. Тому вивчення ідей державності у політичній думці доби гетьманщини – важливе й актуальне завдання нинішньої політологічної науки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. – К.: Обереги, 1991. – 26 с.
2.Андрусяк М. До історії боротьби між П.Дорошенком та П.Суховієм 1668—1669 рр. // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. – Львів, 1929. – Т. 150. – С. 197—215.
3.Андрусяк М. Зв`язки Мазепи з Станіславом Ліщинським і Карлом ХІІ // ЗНТШ. – Львів, 1933. – Т. 152. – С. 35—61.
4.Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К.: Дніпро, 1991. – 238 с.
5.Антонович В. Коротка історія козаччини. – К.: Україна, 2004. – 304 с.
6.Апанович О. Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і реальність. – К.: Варта, 1994. – 96 с.
7.Апанович О. Іван Мазепа – «зиждитель храмів і скарбів духовних» // Людина і світ. – 1994. – № 8. – С. 23—31.
8.Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. – К.: Дніпро, 1991. – 335 с.
9.Артамонов В.А. Россия и Речь Посполитая после Полтавской победы (1709–1714). – М.: Наука, 1990. – 205 с.
10.Багалій Д. Нарис української історіографії // Збірник історико-філологічного відділу УАН. – Вип. 1. – К.: Друк. ВУАН, 1923. – 138 с.
11.Барвінський Б. Слідами Івана Мазепи // ЗНТШ. – Львів, 1920. – Т. 129. – С. 25—54; Львів, 1926. – Т. 144—145. – С. 62—81.
12.Барг М.А. Эпохи и идеи: Становление историзма. – М.: Мысль, 1987. – 348 с.
13.Борисенко В. Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині ХУІІ ст. – К.: Наукова думка, 1986. – 263 с.
14.Борщак І. Великий мазепинець Григор Орлик, генерал-поручник Людовика ХУ-го. – К.: Український письменник, 1991. – 100 с.
15.Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський: Історичні есе. – Львів: Свенас, 1991. – 225 с.
16.Борщак І., Мартель Р. Іван Мазепа: Життя й пориви великого Гетьмана. – К.: Свенас, 1991. – 132 с.
17.Борщак І. Мазепа – людина й історичний діяч. – К.: Свенас, 1991. – 151 с.
18.Брик М. Юрій Немирич, 1612–1659 рр.: На тлі історії України. – Льоссер, 1974. – 152 с.
19.Брехуненко В. Витоки кримської політики Богдана Хмельницького // Український історичний журнал. – 1995. – № 4. – С. 87—92.
20.Брехуненко В. Московська експансія і Переяславська Рада 1654 р. – К.: Інститут української археографії та джерелознавства, 2005. – 386 с.
21.Брехуненко В. Московська держава і козацько-татарський військовий союз 1624—1629 рр. // Україна та Росія: проблеми політичних і соціокультурних взаємин. Збірник наукових праць. – К., 2003. – С. 66—84.
22.Бушин М.І., Коваль В.І., Дмитренко М.Г., Горенко Л.М., Горкун А.І. Становлення української державності в ХУІІ ст.: Богдан Хмельницький та його спадкоємці / За ред. М.І.Бушина. – К.: Наукова думка, 1998. – 271 с.
23.Величко С. Літопис: У 2 т. / переклад В.Шевчука. – Т. І. – К.: Дніпро, 1991. – 369 с.
24.Величко С. Літопис: У 2 т. / переклад В.Шевчука. – Т. ІІ. – К.: Дніпро, 1991. – 640 с.
25.Винар Л. Силуети епох: історичні розвідки. – Дрогобич: Відродження, 1992. – 184 с.
26.Винниченко В. Відродження нації: В 3-х т. – Т. ІІІ. – К.: Політвидав України, 1990. – 542 с.
27.Вишенський І. Твори. – К.: Дніпро, 1986. – 247 с.
28.Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи // Мазепа: Збірник. – Варшава, 1938. – Т. 1. – С. 32—54.
29.Володарі гетьманської булави: історичні портрети. – К.: Наукова думка, 1994. – 430 с.
30.Газін В.В. Крим – Україна: політичні стосунки періоду гетьманування Павла Тетері (1663–1665) // Український історичний журнал. – 2001. – № 1. – С. 63—73.
31.Гвоздик-Пріцак Л. Економічна і політична візія Богдана Хмельницького та її реалізація в державі Війська Запорозького. – К.: Обереги, 1999. – 216 с.
32.Герасимчук В. Виговщина і Гадяцький трактат // ЗНТШ. – Львів, 1909. – Т. 87. – С. 5—36.
33.Гетьман Іван Мазепа. Писання. – Краків–Львів: Українське видавництво, 1943. – 49 с.
34.Гнатенко П.И. Общественно-политическая мысль в Украине во второй половине ХУІІ – начале ХУІІІ века. – Днепропетровск: Днепропетровский государственный университет, 1982. – 169 с.
35.Гой П. Дипломатичні стосунки України з Московщиною 1648—1651 рр. – Львів: Світ, 1996. – 230 с.
36.Голенищев-Кутузов И.Н. Гуманизм у восточных славян (Украина и Белоруссия). – М.: Изд-во АН СССР, 1963. – 94 с.
37.Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648—1654 гг. – К.: Наукова думка, 1962. – 250 с.
38.Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К.: Вища школа, 1994. – 539 с.
39.Голота П. Иван Мазепа. – М., 1832. – 502 с.
40.Горобець В.М. «Волимо царя східного…»: Український гетьманат та російська династія до і після Переяслава. – К.: Часопис «Критика», 2007. – 464 с.
41.Горобець В. Гадяцька угода 1658 р. в контексті міжнародних відносин // Київська старовина. – 1999. – № 1. – С. 46—60.
42.Горобець В. Еліта Козацької України у пошуках політичної легітимації: сосунки з Москвою та Варшавою. 1654—1665. – К.: Наукова думка, 2001. – 180 с.
43.Горобець В. Переяславсько-московський договір 1654 р. і наслідки історіографічної традиції та історичні реалії // Українсько-російський договір 1654 р.: нові підходи до історії міждержавних стосунків. – К.: Наукова думка, 1995. – С. 14—27.
44.Горобець В. Зовнішня політика Української держави другої половини 1650-х років у контексті геополітичного розвитку Центрально-Східної Європи // Четвертий міжнародний конгрес україністів. Історія. – Ч. 1. – Одеса—Київ—Львів, 1999. – С. 181—188.
45.Горобець В., Струкевич О. Українсько-російські політичні відносини другої половини ХУІІ—ХУІІІ ст..: тенденції, характер, етапи // Український історичний журнал. – 1997. – № 1. – С. 22—43.
46.Горский В.С. Историко-философское истолкование текста. – К.: Наукова думка, 1981. – 206 с.
47.Горський В. Історія української філософії. Курс лекцій. – К.: Наукова думка, 1996. – 281 с.
48.Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. – К.: Генеза, 1995. – 608 с.
49.Грабянка Г. Літопис. – К.: Знання України, 1992. – 185 с.
50.Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. – Т. УІІ. – К.: Наукова думка, 1995. – 624 с.
51.Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. – Т. У. – Кн. 2. – К.: Либідь, 1995. – 350 с.
52.Грушевський М. З приводу листування Б.Хмельницького з Оттаманською Портою // Україна. – 1930. – Кн. 42. – С. 3—7.
53.Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. – К.: Либідь, 1991. – 397 с.
54.Гуржій О.І. Українська козацька держава в другій половині ХУІІ—ХУІІІ ст.: територіальні межі та населення. – К.: Основи, 1992. – 201 с.
55.Гуржій М. Українська козацька держава в другій половині ХУІІ—ХУІІІ ст..: кордони, населення, право. – К.: Основи, 1996. – 217 с.
56.Гуржій М. Гетьман Іван Скоропадський. – К.: Альтернативи, 2004. – 312 с.
57.Гуржій М., Чухліб Т. Гетьманська Україна. – К.: Альтернативи, 1999. – 300 с.
58.Гуслистий К., Апанович О. Запорізька Січ та її прогресивна роль в історії українського народу. – К.: Держполітвидав, 1954. – 87 с.
59.Дзира Я. Українська історіографія другої половини ХУІІ – початку ХУІІІ ст. та перекази про Богдана Хмельницького // Історіографічні дослідження в УРСР. – К.: Наукова думка, 1968. – С. 34—45.
60.Дмитриченко В.С. Суспільно-політичні погляди Я.П.Козельського. – К.: Вид-во КДУ, 1957. – 68 с.
61.Дмитрієв М. Про деякі шляхи проникнення гуманістичної ідеології в українську культуру кінця ХУІ – першої половини ХУІІ ст. // Європейське Відродження та українська література ХІУ—ХУІІІ ст. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 110–125.
62.Доба Богдана Хмельницького (до 400-річчя від дня народження великого гетьмана). Збірник наукових праць. – К.: Наукова думка, 1995. – 574 с.
63.Документи Богдана Хмельницького / Упор. І.Крип`якевич, І.Бутич. – К.: Вид-во АН УРСР, 1961. – 740 с.
64.Доманицький В. Націотворча роля гетьмана Мазепи: Промова на ювілейних урочистостях з приводу 250-ліття смерти Гетьмана Мазепи. – Чікаго, Іллінойс, 1960. – 50 с.
65.Донцов Д. Історія розвитку української державної ідеї. – К.: Знання України, 1991. – 48 с.
66.Донцов Д. Його милість Іван Мазепа, гетьман // Вісник. – Львів, 1933. – Річник 1. – С. 23—41.
67.Донченко Д. Архетипи соціального життя і політики. – К.: Либідь, 2001. – 334 с.
68.Дорошенко Д. Огляд української історіографії. – К.: Вид-во «Українознавство», 1923. – 256 с.
69.Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2 т. – Т. І. – К.: Глобус, 1991. – 232 с.
70.Дорошенко Д. Нарис історії України: У 2 т. – Т. ІІ. – К.: Глобус, 1991. – 349 с.
71.Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя та політичної діяльності. – Нью-Йорк: Українська вільна академія наук, 1985. – 712 с.
72.Дорошенко Д. Початок гетьманування П.Дорошенка (1665–1666) // Праці українського історико-філософського товариства у Празі. – Прага, 1942. – С. 17—35.
73.Дорошенко Д. Мазепа в історичній літературі і в житті // Мазепа: Збірник. – Варшава, 1938. – С. 3—34.
74.Драгоманов М. Пропащий час. Українці під московським царством (1654–1876) // Драгоманов М. Вибране. – К.: Либідь, 1991. – С. 559–574.
75.Дубровський В. Богдан Хмельницький і Туреччина // Український історик. – Нью-Йорк, 1975. – № 3—4. – С. 23—27.
76.Дубровський В. Посольство гетьмана Івана Мазепи до Туреччини та Криму 1699—1700 рр. // Східний світ. – 1997. – № 1—2. – С. 195—202.
77.Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХУІІ—початку ХУІІІ ст. – К.: Видавництво АН УРСР, 1959. – 532 с.
78.Єнсен А. Мазепа: Історичні картини. – К.: Український письменник, 1992. – 205 с.
79.З епістолярної спадщини Івана Мазепи. – К.: Свенас, 1996. – 320 с.
80.Загайко П.К. Українські письменники-полемісти кінця ХУІ – початку ХУІІ ст. у боротьбі проти Ватікану і унії. – К.: Вид-во АН УРСР, 1957. – 88 с.
81.Заруба В.Н. Історія держави і права. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 224 с.
82.Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті ХУІІ ст. – Дніпропетровськ: Ліра-ЛТД, 2003. – 464 с.
83.Захара И. Борьба идей в философской мысли на Украине на рубеже ХУІІ—ХУІІІ вв. (Стефан Яворский). – К.: Наукова думка, 1982. – 160 с.
84.Захара І. Стефан Яворський. – Львів: Каменяр, 1991. – 110 с.
85.Зілинський О. Духова генеза першого українського Відродження // Європейське Відродження та українська література ХІУ—ХУІІІ ст. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 276–279.
86.Іваницький С. Переяславський договір з 1654 р.: Правна якість заложеного цим договором відношення сторін. – Нью-Йорк: Українська вільна академія наук, 1954. – 95 с.
87.Іванченко Р.П. Історія без міфів. Бесіди з історії української державності. – К.: Український письменник, 1996. – 336 с.
88.Іваньо В. Естетична концепція і літературна творчість Феофана Прокоповича // Літературна спадщина Київської Русі й українська література ХУІ—ХУІІІ ст. – К.: Наукова думка, 1981. – С. 223—249.
89. Ільєнко І. В пазурах у двоглавого. Українство під царським гнітом (1654–1917). К.: Ярославів вал, 2004. – 226 с.
90.Карпенко М. Гетьман Іван Мазепа як будівничий Української держави. – Суми: Ліра, 1999. – 24 с.
91.Кашуба М. Гуманістичні та реформаційні ідеї в Україні другої половини ХУІІ століття // Європейське Відродження та українська література ХІУ—ХУІІІ ст. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 57–74.
92.Кашуба М.В. Гуманістична спрямованість етичних вчень // Розвиток прогресивної філософської думки російського, українського та білоруського народів у ХУІІ—ХУІІІ ст.. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 150—172.
93.Килимник С. Доба Мазепи // Самостійна Україна. – 1952. – Ч. 1. – С.
94.Кирилюк Ф.Політологія Ренесансу. – К.: Знання України, 2000. – 196 с.
95.Книш З. Історія української політичної думки до кінця ХУІІІ ст.: Популярний нарис – Париж–Вінніпег, 1952. – 205 с.
96.Коваленко Л.А. Велика французька буржуазна революція і громадсько-політичні рухи на Україні в кінці ХУІІІ ст. – К.: Вид-во Київського університету, 1973. – 167 с.
97.Когут З. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини 1760—1830. – К.: Наукова думка, 1996. – 252 с.
98.Козельский Я.П. Философические предложения, сочиненные надворным советником и правительствующего сената секретарем Яковом Козельским в Санкт-Петербурге 1768 года // Избранные произведения русских мыслителей второй половины ХУІІІ века. В 2 т. – Т. 2. – М.: Наука, 1952. – С. 411—551.
99.Костомаров М. Галерея портретів. – К.: Веселка, 1993. – 323 с.
100.Костомаров Н.И. Мазепа. – М.: Республика, 1992. – 335 с.
101.Костомаров М. Богдан Хмельницький: історична монографія. – Дніпропетровськ: Січ, 2004. – 843 с.
102.Костомаров Н. Исторические исследования: В 2 кн. – М.: Книга, 1989. – Кн. 1. – 235 с.
103.Костомаров М. Історія України в життєписах визначних її діячів. – К.: Україна, 1991. – 493 с.
104.Коцур А.Г. Від Сули до Білого моря: шлях через три століття. – Київ—Переяслав-Хмельницький: Книги – ХХІ, 2004. – 360 с.
105.Кралюк М.П. Место социнианства в культурно-просветительских процессах на Украине в первой половине ХУІІ ст. // Отечественная общественная мысль эпохи средневековья. – К.: Наукова думка, 1988. – С. 269—274.
106. Кресіна І.О. Українська ідея у державотворчій діяльності Пилипа Орлика, У зб.: Сторінки політичної історії: Збірка статей. – К., 2003, с. 65-69
107.Кривошея В.Генеалогія українського козацтва: нариси історії козацьких полків. – Львів: Стилос, 2004. – 391 с.
108.Кривошея В. Українська козацька старшина. – К.: Наукова думка, 1997. – 254 с.
109.Кривошея В. Генеалогія українського козацтва. – К.: Наукова думка, 2002. – 320 с.
110.Крип`якевич І. Богдан Хмельницький. – Львів: Світ, 1990. – 405 с.
111.Крип`якевич І. Студії над державою Богдана Хмельницького // ЗНТШ. – Т. 144/145. – Львів, 1926. – С. 109—140.
112.Крип`якевич І. Історія українського війська. – Львів: Світ, 1992. – 712 с.
113.Крупницький В. Гетьман Іван Мазепа та його доба. – К.: Україна, 2001. – 240 с.
114.Крупницький В. Гетьман Пилип Орлик (1672–1742): Огляд його політичної діяльности. – Варшава: Праці Українського Наукового Інституту, 1937. – 258 с.
115.Крупницький В. Гетьман Данило Апостол та його доба. – К.: Україна, 2004. – 288 с.
116.Куташев І.В. Політична думка доби гетьманщини. – К.: Український Центр духовної культури, 2007. – 319 с.
117.Куташев І.В. Політико-публіцистичні ідеї Івана Вишенського // Політологічний вісник. Зб-к наукових праць. – К.: ТОВ «ХХІ СТОЛІТТЯ: ДІАЛОГ КУЛЬТУР», 2005. – Вип. 18. – С. 92–100.
118.Куташев І.В. Суспільно-політичні погляди Станіслава Оріховського // Політичний менеджмент. – 2005. – № 3 (12). – С. 169–179.
119.Куташев І.В. Політична складова релігійно-богословської дискусії періоду Берестейської унії // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: ТОВ «ХХІ СТОЛІТТЯ: ДІАЛОГ КУЛЬТУР», 2005. – Вип. 19. – С. 59–69.
120.Куташев І.В. Етапи становлення та розвитку державотворчої концепції Богдана Хмельницького // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць. – К.: ТОВ «ХХІ СТОЛІТТЯ: ДІАЛОГ КУЛЬТУР», 2005. – Вип. 20. – С. 90–101.
121.Куташев І.В. Політичний ідеал гетьмана Петра Дорошенка // Дні науки філософського факультету. Міжнародна наукова конференція (12–13 квітня 2006 року). Матеріали доповідей та виступів. Частина УІ. – ВПЦ «Київський університет», 2006. – С. 112–115.
122.Куташев І.В. Політико-публіцистична спадщина Іпатія Потія // Політологічний вісник. Зб-к наукових праць.—К.: Знання України, 2006. – Вип. 21. – С. 255–265.
123.Куташев І.В. Політична думка доби становлення Козацької держави // Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ. Наукові записки. – Випуск 30. Курасівські читання – 2005. – Кн. 2. – К.: ІПіЕНД, 2006. – С. 420—434.
124.Куташев І.В. Орієнтаційні ідеї у політичних позиціях українських гетьманів // Політологічний вісник. Зб-к наукових праць.—К.: Знання України, 2006. – Вип. 22. – С. 60—70.
125.Куташев І.В. Гадяцький трактат у контексті розвитку української політичної думки // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – Вип. 81. – К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 2006. – С. 54—57.
126.Куташев І.В. Політичні погляди гетьманів Б.Хмельницького та І.Виговського // Політичний менеджмент. – 2007. — № 1 (22). – С.173—185.
127.Куташев І.В. Політичні погляди Феофана Прокоповича // Політологічний вісник: Збірник наукових праць. — № 23. – К.: «ІНТАС», 2007. – С. 60—71.
128.Куташев І.В. Політична концепція Стефана Яворського // Дні науки філософського факультету – 2007. Міжнародна наукова конференція (18—19 квітня 2007 року). Матеріали доповідей та виступів. – Частина ІІІ. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. – С. 153—154.
129.Куташев І.В. Політичні ідеї періоду становлення Козацької держави // Політичний менеджмент. – 2007. — № 2 (23). – С. 176—186.
130.Куташев І.В. Концепції державності у політичній думці другої половини ХУІІ—початку ХУІІІ ст. // Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Випуск 35. – К.: Інститут держави і права імені В.М.Корецького НАН України, 2007. – С. 611—617.
131.Куташев І.В. Політичні погляди Якова Козельського // Політологічний вісник. Збірник наукових праць. – Вип. 24. –К.: «ІНТАС», 2007. – С. 107—116.
132.Куташев І.В. Ідеї української державності у політичній думці доби Відродження // Політологічний вісник. Збірник наукових праць. – Вип. 25. – К.: «ІНТАС», 2007. – С. 133