ПОЛІТИЧНИЙ ІНТЕРЕС ЯК СПОСІБ РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН : ПОЛИТИЧЕСКИЙ ИНТЕРЕС КАК СПОСОБ рационализации общественных ОТНОШЕНИЙ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

КОЛЯСА ОЛЕГ ЯРОСЛАВОВИЧ

УДК: 32.001:159.952.13

ПОЛІТИЧНИЙ ІНТЕРЕС ЯК СПОСІБ РАЦІОНАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Денисенко Валерій Миколайович,
доктор політичних наук професор,

ЛЬВІВ–2007

ЗМІСТ
Вступ 3
РОЗДІЛ 1
Теоретико-методологічні засади дослідження 9
1.1. Джерельна база дослідження 9
1.2. Суть політичного інтересу, його взаємозв’язок з потребами
і цінностями 15

РОЗДІЛ 2
Політичні цінності – політичні потреби – політичні інтереси:
принципи логічного взаємозв’язку 48
2.1. Аналіз підходів до визначення поняття”цінність” 48
2.2. Політична цінность як системозапочатковуючий елемент у системі
“політична цінність – політична потреба – політичний інтерес” 59

РОЗДІЛ 3
Політичний інститут як спосіб раціоналізації суспільних відносин 82

РОЗДІЛ 4
Модель інституалізації політичного інтересу 121
4.1. Механізм інституалізації політичного інтересу як спосіб раціоналізації суспільних відносин 121
4.2. Застосування моделі інституалізації політичного інтересу в аналізі
політичних процесів 140
ВИСНОВКИ 145
ДОДАТКИ 152
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 155

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Історію становлення державності України (від часу проголошення її незалежності у 1991 р.) можна умовно поділити на два основні етапи: 1991-2004 – перехід від становища одного з залежних регіонів СРСР до самостійної держави; руйнування старої авторитарно-бюрократичної системи; 2004 р. і понині – це початок впровадження нових принципів у функціонування політичної системи, що характеризується активізацією політичних процесів, становленням національної самосвідомості й виникненням потреби у глибшому осмисленні політичного життя. В контексті цього, особливої актуальності набуває питання політичного інтересу, одного з основних елементів політичної діяльності, за посередництвом якого індивід знаходить своє продовження у політичному просторі і часі. Дослідження політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин, дає можливість розкриття принципу взаємозв'язку індивідуальних потреб, ціннісних установок й поведінки громадян з процесом утворення й функціонування державної влади. Адже збільшення рівня свободи в ході демократизації політичної системи неминуче пов'язане з необхідністю формування належного рівня відповідальності у суспільній свідомості за винесення рішень на рівні політичних інститутів.
Слід зазначити, що актуалізація даної проблеми викликана не лише практичними потребами політичної дійсності України, вона, також, є наслідком теоретичного розвитку вітчизняної політичної науки як такої. Адже здебільшого практика розгляду поняття “політичний інтерес” зводилась до ролі допоміжної функції під час дослідження інших об'єктів: політичних партій, лобістської діяльності, політичних еліт і т.д. Фактично, не ставилось питання про послідовний аналіз самого механізму інституалізації політичного інтересу, що звужувало можливість дослідження політичної діяльності в цілому. Натомість поява і активний розвиток нових напрямків у політичній науці зумовлювала необхідність ґрунтовного розгляду політичного інтересу, зокрема його ролі в процесі винесення рішень на рівні політичних інститутів.
Загалом з усього спектра понять у політології політичний інтерес є чи не найважливішим для усвідомлення суті демократії, її змісту та мети, адже усі без винятку політичні відносини ним пронизані. Однак, незважаючи на важливість його місця і ролі у функціонуванні політичної системи й суспільного організму загалом, на сьогоднішній день є відчутним брак ґрунтовних досліджень в руслі даної проблематики. В результаті цього складно сформувати цілісну картину стосовно суті поняття “політичний інтерес”, його місця і ролі у політичних відносинах. Ще менше досліджень, спрямованих на розкриття його динамічного аспекту, зокрема, яким чином відбувається трансформація інтересу індивідуального в інтерес політичний, які її причини й закономірності, як саме, впливають політичні цінності й потреби на формування і зміст політичного інтересу. Така ситуація часто зумовлює появу так званих білих плям у підходах до розкриття суті певних процесів на рівні політичної системи й суспільства загалом, а також сприяє домінуванню своєрідного формального підходу у вітчизняній політології з позиції, образно кажучи, здорового глузду. Специфіка такого підходу, на думку відомого німецького філософа Г.Гегеля, полягає в тому, що він характеризується досить високим ступенем дискретності, або ж, іншими словами, подібного роду погляди в переважній своїй більшості спрямовані на аналіз наслідків, а не причин.
Ми вважаємо, що з огляду на сучасну ситуацію в Україні, більша увага має надаватись підходам спрямованими на подолання такого роду дискретності у сприйнятті процесів на рівні політичної системи й суспільства загалом, на можливість створення цілісної картини взаємовідносин людина – суспільство – держава (під поняттям дискретності ми розуміємо відсутність цілісного сприйняття всієї системи взаємозв’язків внаслідок надмірного зосередження уваги лише на аналізі формальної сторони процесів, явищ, фактів.). Це б дозволило сучасній науці перебувати не лише у ролі статиста, а й реально справляти позитивний вплив на динаміку змін в українському суспільстві. Тому проблема політичного інтересу набуває особливої актуальності, передусім з огляду на те місце і роль, яку він посідає, зокрема, в системі політичних відносин і їх трансформації.
Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язано з розробкою теми комплексної науково-дослідницької роботи кафедри теорії та історії політичної науки філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка “Предмет політології в історії її розвитку: зміст та умови трансформації” (Державний реєстраційний номер № 0105U007459).
Метою дисертаційної роботи є дослідження політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин. Мета роботи, об'єкт і предмет дослідження визначили такі завдання:
- аналіз і систематизація підходів до суті понять інтерес, політичний інтерес в площині трьох наукових дисциплін: філософії, психології, політології;
- з'ясування суті поняття "політичні цінності", їх зв'язку з політичними потребами та політичними інтересами;
- розкриття принципу взаємозв'язку в системі "політичні цінності – політичні потреби – політичний інтерес";
- дослідження суті механізму інституалізації: основних принципів його здійснення;
- аналіз місця і ролі політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин.
Джерельною базою дослідження є роботи класиків політичної думки, філософії та психології. Дисертант опирався на результати досліджень українських та зарубіжних учених, які працюють у галузі політології, аксіології, філософії політики, соціальної психології, богослов'я, теорії та історії держави і права.
Об'єктом дисертаційного дослідження є політичний інтерес, його місце, значення і роль у процесі взаємодії суспільства і політичних інститутів.
Предметом дослідження є політичний інтерес як спосіб раціоналізації суспільних відносин.
Теоретико-методологічна основа і методи дослідження. Дослідження базується на використанні онтологічного і структурно-функціонального підходів, що дають змогу розглядати феномен політичного інтересу цілісно, розкриваючи його внутрішню суть, місце і значення в політичній системі.
Для реалізації мети і завдань дослідження використано:
- системний метод, що дав змогу встановити принципи взаємозв’язку в системі “політичні цінності – політичні потреби – політичний інтерес”;
- методи психологічної герменевтики (психоаналіз, гештальтпсихологія, біхевіоризм) дозволили з’ясувати зміст поняття “політичний інтерес”;
- метод аналізу та синтезу став інструментом систематизації інформації отриманої в ході дослідження;
- історико-описовий – для розкриття сутності політичного інституту через його ґенезу і становлення, а також функціонування у сучасних демократичних країнах;
- Метод моделювання, на основі опрацьованих результатів дослідження, запропоновано модель інституалізації політичного інтересу;
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертант розробив цілісну, концептуальну схему визначення політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин, що дало можливість:
- провести системне дослідження підходів до з'ясування змісту понять “інтерес”, “політичний інтерес” у філософії, психології і політології;
- обґрунтувати авторське визначення поняття "політичний інтерес" як способу раціоналізації потреб регулювання, розподілу, впливу і виконання, що об'єктивовані сприйняттям цінностей свободи у відносинах владного характеру;
- уточнити зміст поняття “політична цінність” як системозапочаткувального елемента в системі “політичні цінності – політичні потреби – політичний інтерес”, що забезпечило новизну в розкритті ролі і місця політичного інтересу як способу формування державної влади і впливу на процеси суспільного і політичного характеру;
- визначити критерії виокремлення політичного інституту (специфіка виконуваних функцій; мета і завдання; специфіка сфери регулювання) від інших форм організації суспільного життя у процесі дослідження механізму інституалізації політичного інтересу;
- запропонувати модель механізму інституалізації політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин на основі ментально-духовної матриці людини.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження зумовлено його науковою новизною і актуальністю. Можна виокремити такі аспекти застосування результатів дослідження: науковий, навчальний, практичний:
1. науковий – при подальшому уточненні та вдосконаленні підходів до розкриття політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин;
2. навчальний – у процесі вивчення окремих дисциплін у вищих навчальних закладах, зокрема у викладанні курсів “Політологія”, “Соціологія”, “Філософія політики”, “Соціальна психологія”;
3. практичний – обґрунтовані в дисертації висновки можуть бути використані в процесі аналізу функціонування політичних інститутів, специфіки прийняття політичних рішень.
Крім цього, робота пропонує по-новому осмислити роль і значення політичного інтересу в механізмі інституалізації, а також ґрунтовніше підійти до аналізу сучасних процесів в українському суспільстві з точки зору причин, а не наслідків, що дасть змогу ефективніше вирішувати проблеми, які виникають під час переходу на демократичні принципи організації політичної системи.
Особистий внесок здобувача полягає в самостійному винесенні проблеми й вирішенні всього комплексу завдань дослідження, що забезпечують вирішення теоретичної та теоретико-прикладої мети в рамках здійснення нових розробок у галузі політичних наук. Дисертація є самостійною роботою, дослідження має оригінальний і завершений характер. На тему дослідження автор самостійно підготував 5 наукових публікацій.
Матеріали дисертаційної роботи апробовано на: звітних наукових конференціях кафедри політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у 2003, 2004, 2005, 2006 роках; на науково-практичних конференціях: "Інформаційний простір України: проблеми його захисту" (Луганськ, 2002); "Зовнішня стратегія України та розширення ЄС на Схід" (Львів, 2003); "Мистецтво і політика" (Ірпінь, 2003); "Трансформація політичної системи України та Польщі в умовах європейської інтеграції" (Львів, 2003); "Політичний процес в Україні у 2004 році" (Львів, 2004).
Публікації. Основні наукові положення, висновки та практичні рекомендації автор виклав у п’яти статтях, три з яких – в наукових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації. Мета і завдання дослідження зумовили відповідну структуру роботи і логіку подання матеріалу. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг основного тексту – 141 сторінка. Список використаних джерел включає 162 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовано результати наукового дослідження відповідно до поставленої мети та завдань.
1. Політичний інтерес є не лише об’єктом регулювання чи координування, а тому не варто здійснювати його розгляд виключно в контексті, наприклад груп інтересу, чи ж вдаватись до трактування його як однієї з форм потреб. За своєю суттю це досить складне явище, передусім суб’єктивного характеру, дослідження якого дає нам змогу здійснювати аналіз динаміки змін в процесах на рівні політичної системи і суспільства назагал з точки зору причин, а не їх наслідків.
2. Аналіз підходів до поняття “інтерес” в психології, філософії, політології дав змогу систематизувати матеріал в руслі даної проблематики, а також виявив закономірність у формуванні підходів до поняття “інтерес”, зокрема те, що в основному вони спрямовані на вирішення проблеми співвідношення його з потребами. З’ясовано, що інтерес не є тотожним потребі, хоча водночас є її функціональним продовженням.
3. Сформульовано авторське визначення поняття “політичний інтерес” спосіб раціоналізації потреб регулювання, розподілу, впливу і виконання, що об'єктивовані сприйняттям абсолютних цінностей у відносинах владного характеру. Політичний інтерес є моментом суб'єктивної одиничності діяльності, яка втілюється у всякій справі на рівні політичного поля буття, а тому ніщо в політиці не здійснюється поза інтересом. Одна з його основних функцій в політичній системі – спосіб раціоналізації суспільних відносин, а саме, пошук оптимальних шляхів інституційного закріплення і відтворення зв'язків між індивідами, групами у середині соціального організму.
4. Уточнено визначення поняття “політична цінність”: відкладені, зафіксовані, соціально перевірені й прийняті життєво значимі основи людського буття, суть яких полягає в створенні необхідних умов для реалізації індивідуального, групового чи суспільного уявлення про владу як цінність. Політична цінність є політичним буттям в його екзистенційному або такому, що переживається іншими суб'єктами значенні для наближення до здійснення абсолютної повноти буття або віддалення від нього; виступає об'єктивною цінністю завдяки своїй інституалізації на рівні політичної системи.
5. Обґрунтовано, що політичний інтерес тісно взаємодіє з потребами і цінностями, що відображено в принципі взаємозв'язку в системі “цінності – потреба – інтерес”, які співвідносяться як суть, зміст, форма, де суть – цінності, зміст – потреби, що нас наповнюють, а форма – інтерес. Вибір тієї чи іншої системи політичних цінностей спричиняє появу певних потреб з метою здійснення руху в необхідному напряму, політичний інтерес слугує інструментом у процесі їх задоволення.
6. По аналогії з принципом взаємозв’язку між політичними цінностями, політичними потребами, політичними інтересами сформовані взаємовідносини в системі “індивід – суспільство – держава”, де індивід виступає системнозапочатковуючим елементом – цінністю, а тому є суттю всієї системи, суспільство відображає потреби осіб, що його складають, держава – інтерес як спосіб раціоналізації цих потреб, або ж засіб внесення розумного начала в суспільне життя. Якщо політична система з тих чи інших причин спрямовує вектор власного розвитку у бік встановлення тоталітарного режиму правління, наслідком таких кроків буде поступова втрата суті і змісту такої системи. Держава набуває статусу абсолютної цінності в свідомості її громадян, що проявляється у набутті нею права безпосередньо визначати і формувати потреби суспільства. Відповідно за таких умов індивід перетворюється у інструмент регулювання і впливу, стаючи, образно кажучи, гвинтиком тоталітарної машини.
7. Визначено критерії, за допомогою яких уточнено суть і зміст поняття “політичний інститут”, його функціональний взаємозв’язок з політичним інтересом.
Перша група – базові критерії, які розкривають ідею соціального інституту:
1. одна з форм організації суспільного життя;
2. головна мета – регулювання процесів функціонування суспільного організму і забезпечення спільної діяльності людей;
3. основне завдання – виконання спеціальних функцій.
Друга група – критерії, які визначають соціальний інститут в сучасному розумінні даного поняття:
1. створення в межах цих форм організацій суспільного життя, певної системи спеціальних норм, правил, законів з метою забезпечення злагодженої роботи інституційного механізму і координування діяльності його елементів;
2. встановлення меж, що визначаються з огляду на специфіку виконуваних функцій, місцем і значенням у забезпеченні життєдіяльності суспільного організму;
3. в своїй сукупності є цілісним механізмом, що покликаний забезпечити виконання певних функцій з регулювання суспільних процесів.
До третьої групи входять критерії, які дадуть нам змогу диференціювати політичні інститути серед низки інших видів соціальних інститутів:
1. специфіка виконуваних функцій;
2. цілі і завдання;
3. специфіка сфери регулювання.
8. На основі аналізу праць з історії політичної думки з’ясовано, що періодом появи політичного інституту є Новий час. Одним з перших, хто започаткував визначення формальних меж інституційності, ще не звертаючись до суттєвого аналізу оптимальності в розмежуванні владних функцій, був Ф.Бекон; Р.Декарт дав змогу розглядати політичний інститут як певну модель суспільних відносин; обґрунтувавши ідею суспільного договору, Т.Гоббс означив; конкретні межі держави як інституту Дж.Локк розпочав дослідження системи політичних інститутів, закладаючи й визначаючи основи і межі їх функціонування; Ш.Л.Монтеск’є вказав на взаємозв’язок цінностей зі способами і механізмами функціонування політичних утворень; Ж-Ж.Руссо дослідив етапи становлення політичних інститутів, ієрархію індивідуальних, колективних, загальносуспільних цінностей як державних та продемонстрував механізм їх акумуляції і збереження на рівні держави; І.Кант обґрунтував підхід до людини у взаємовідносинах з суспільством і державою як до цінності абсолютного часткового характеру, з’ясувавши, що предметом регулювання політичних інститутів є інтерес; у працях Г.Гегеля всі політичні інститути в сукупності постають цілісним механізмом і виступають інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання суспільних процесів.
9. У результаті розгляду підходів до поняття “політичний інститут” зроблено висновок, що він, як і соціальний, є способом для раціоналізації суспільних відносин. Адже будь-який стан організованої спільноти, будь-яка форма об'єднання людей, заснована на колективній волі, цілях і способах життєдіяльності, є одним із проявів процесу раціоналізації, внесенням розумного начала в життя людей, у їх взаємини.
10. Дослідження функціональної ролі груп інтересу, груп тиску, лобі дало змогу стверджувати: в кожній складноорганізованій політичній системі, як правило, існують певні механізми, що опосередковують відносини між громадянами і державою. Чим ширше представлено соціальні потреби і інтереси, тим гнучкіше владні інститути реагують на запити населення, а люди здобувають можливість більшого впливу на політичні рішення. Таким чином, групи інтересу виконують функції артикуляції і агрегування інтересів та виступають тим елементом, що забезпечує зв'язок громадян з політичною системою, даючи їм змогу перейти від соціальної до політичної активності.
11. Запропоновано дисертантом схему механізму реалізації політичного інтересу. На основі принципу, закладеного в духовно-ментальній матриці обґрунтовано, що індивід в політичному просторі знаходить своє продовження в групах інтересу, групах тиску, лобі, політичних інститутах за посередництвом політичного інтересу. Враховуючи те, що за окремими винятками, людина перебуває у складі певного соціального утворення і входить в систему суспільних відносин, вона, керуючись прагненням реалізації певних потреб, переважно здійснює пошук групи, в основі якої лежатиме, на її погляд, необхідний інтерес. У процесі цього відбувається певне узгодження індивідуальних потреб із загальногруповими, що реалізується у різний спосіб.
12. Запропоновано модель інституалізації політичного інтересу. Схематично це передано за допомогою хреста, де вертикальною складовою є ментально-духовна матриця людини, а горизонтальною – запропонована модель інституалізації політичного інтересу. Адже яким чином індивід формує взаємозв'язки всередині цієї матриці, прямо залежить спектр його інтересів, які він намагатиметься реалізувати в соціумі, а також спосіб, в який це буде здійснюватись. Будь-які збої на індивідуальному рівні як наслідок з часом відображаються на макрорівні. Система відносин між евоструктурами вказує на те, яким чином буде здійснюватись процес інституалізації інтересу.
13. Розглянуто варіанти та наслідки порушень взаємозв’язків в механізмі інституалізації політичного інтересу:
Варіант 1. Елемент схеми – “група інтересу” не має зв’язків з іншими, зациклена сама на собі. В такому випадку вона, блокуючись державою, втрачає взаємозв’язки з групою тиску, лобі та політичним інститутом. Це можна спостерігати в процесі становлення і розвитку тоталітарних режимів правління.
Варіант 2. Односторонній зв'язок між “групою інтересу” та “групою тиску”, інші зв'язки відсутні. На рівні механізму інституалізації – це варіант, коли група тиску лише формально виконує свої функції.
Варіант 3. Налагоджений двосторонній зв'язок між елементами “група інтересу – група тиску”, інші зв'язки відсутні. Таку ситуацію можна спостерігати, коли групи тиску функціонують, однак блокується їх вплив на політичний інститут через лобі .
Варіант 4. Налагоджені взаємозв’язки між елементами “група інтересу – група тиску”, “група інтересу – лобі”. Це приклад, коли політичний інтерес не виходить на рівень прийняття політичних рішень.
Варіант 5. Односторонні зв’язки між “група інтересу – група тиску ”, “група інтересу – лобі ”, спрямовані до “групи інтересу”. Випадок, в якому діяльність групи інтересу характеризується як популістська.
Варіант 6. Односторонній зв'язок від “ групою інтересу ” і “політичним інститутом”. Група намагається силовими методами вплинути на функціонування політичних інститутів – приклад екстремістської і терористичної діяльності.
Варіант 7. Налагоджені всі взаємозв’язки між елементами “ групою інтересу ” – “групою тиску” – “лобі” – “політичним інститутом”– притаманний стабільним демократичним режимам.
Варіант 8. Взаємозв’язок існує між евоструктурами “група інтересу” – “політичний інститут”, решта відсутні. Це варіант, притаманний для групи, яка є при владі в державі.
Обґрунтовано, що центральною точкою у схемі механізму інституалізації політичного інтересу є індивід, у ментально-духовній матриці такою точкою є цінності. А тому, вибір на індивідуальному рівні напряму розвитку впливатиме на вектор розвитку всієї політичної системи, що проявиться у встановленні певних режимів правління.
14. З'ясовано, що політичний інтерес виступає способом раціоналізації потреб, а саме потреби у владі. Це інтерес, що в першу чергу стосується відносин контролю, регулювання, впливу і виконання. Іншими словами – це спосіб, в який людина намагається реалізувати природну потребу у владі. Специфіка політичного інтересу як способу раціоналізації суспільних відносин полягає у своєрідній діалектиці такого процесу, як інструменту, що забезпечує цілісність суспільного організму, і водночас як пошуку оптимальних основ здійснення індивідуальних свобод у відносинах владного характеру.
15. Однією з проблем українського суспільства на сучасному етапі його розвитку – це низький рівень культури плюралізму інтересу, який є своєрідним наслідком умов в яких існувала наша країна у складі колишнього СРСР. В цей період радянська пропаганда активно послуговувалась ідеєю класового інтересу, з огляду на те, що такий підхід давав можливість поступово нівелювати будь-які індивідуальні риси громадян, перетворюючи суспільство в аморфну, сіру масу, яка б могла слугувати сировиною для забезпечення різноманітних егоїстичних цілей вождів пролетаріату. Фактично, на певному з етапів свого розвитку будь-яке суспільство опиняється перед можливістю вибору в основному двох шляхів, чи точніше методів врегулювання суспільних відносин. Один полягає у спробі знищення будь-якої плюральності політичних інтересів, результатом такої моделі розвитку є поступове звуження індивідуальних свобод, інший – у побудові механізмів, що забезпечували врегулювання всієї різноманітності інтересів. Такий спосіб дає можливість будь-якій політичний системі не втрати основний сенс свого існування, що полягає у створенні умов для об’єктивації свободи як абсолютної цінності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абизов В., Кремень В. Політичне рішення: механізм прийняття. – 1995. – Вип. 40. Спосіб доступу: http://www.niss.gov.ua/book/Abizob/008.htm#a1
2. Августин Блаженный О Граде Божием. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. –
1296 с.
3. Августин Сповідь. – Київ: Основи, 1999. – 319 с.
4. Аверинцев С. София – Логос. Словарь / Изд. 2-е, испр. и доп. – К.: Дух і літера, 2001. – 450 с.
5. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. – М.: Прогресс, 1995. – 351 с.
6. Аквінський Тома Коментарі до Арістотелівської “Політики” / Пер. з лат. О.Кислюка; передм. В.Котусенка. – К.: Основи, 2000. – 794 с.
7. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня. Мировой обзор. Учебное пособие. Сокр. пер. с англ. М.: Аспект Пресс, 2002. – 537 с.
8. Арент Х. Джерела тоталітаризму / Пер. з англ. – К.: Дух і літера, 2002. –
539 с.
9. Арент Х. Між минулим і майбутнім / Пер. з англ. – К.: Дух і літера, 2002. –
319 с.
10. Арістотель Політика / Пер. З давнього. та передм. О.Кислюча. – К.: Основи, 2000. – 239 с.
11. Асауляк О. цикл Книга огней. – Сыктывкар: Аспект, Гармония., 1997. –
2200 с.
12. Асауляк О. Книга огней. Рать. – Сыктывкар: Сыктывкарский университет, 1997. – 356 с.
13. Бакун Л.А. Групи в політиці. До історії розвитку американських теорій // Поліс.– 1999. – №1 – С. 162–166
14. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. – К.:МАУП, 2000. – 383 с.
15. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент. – К.: МАУП, 1996. –
144 с.
16. Бекон Ф Новый органон // Соч.: В 2 т. – М.: Мысль, 1978. – Т.2. – 575 с.
17. Белов В., Вяткин К. Лоббистская деятельность в ФРГ // Бизнес и политика. – 1995. – № 4. – С. 34–39.
18. Бердяев Н.А. Философия свободы. – Харьков: Фолио; Москва: АСТ, 2002. – 736 с.
19. Бердяєв Н.А. Самопознание (опыт философской автобиографии). – М.:
Международные отношения, 1990. – 336 с.
20. Біблія або Книги Святого Письма Старого і Нового Заповіту / Пер. І.Огієнка. – West Germany: Drukhaus Gummersbach, 1988. – 1528 с.
21. Бондар А. Основы политологии. – К.:Інноцентр, 1991. – 144 с
22. Боренько Я. Теоретичні дослідження груп інтересу // Збірник наукових праць. – Львів, 2000. – С. 20–23
23. Варзар І. Із конспектів минулих літ: Вибране в концептуальних і мемуарних вимірах / Кн.. 1: Держава і народ-етнос у політологічному дискурсі. – К.: Фада, ЛТД, 592 с.(п)
24. Василий (Родзянко), епископ Теория распада вселенной и вера Отцов.
Капидокийское богословие – ключ к апологетике нашего времени. Апологетика XXI века. – М.: Изд-во Православный паломник, 1996 – 238 с.
25. Вебер М. Избранные произведения / Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1990. –
808 с.
26. Вичев В. Мораль и социальная психика / Пер. с болгарського. – М.: Прогресс, 1978. – 360 с.
27. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо-політичної думки / Скиба В., Горбатенко В., Туренко В. – К.: Основи, 1998. – 718 с.
28. Вяткин К.С. Лоббизм по-немецки // Полис. – 1993. – №1. – С. 179–183
29. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. – М.: Логос, 2000. – 544 с
30. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М.: Мысль, 1990. – 524 с.
31. Гегель Г.В.Ф. Философия духа // Энциклопедия философских наук. – М.: Мысль, 1977. – Т.3. – 471 с.
32. Гоббс Т. Левиафан или материя, форма и власть государства церковного и гражданского // Собр. соч.: В 2 т. – М.: Мысль, 1989. – Т.2. – 731 с.
33. Гоббс Т. Сочинения. – В 2 т. – М.;Мысль, 1991. – Т.2. – 736 с.
34. Даль Р. О демократии / Пеp. с англ. А.С.Богдановского; под pед. О.А.Алякpинского. – М.: Аспект Пpесс,2000. – 208 с.
35. Дегтярев А.А. Основы политической теории: Учеб. пособие / Ин-т Открытое о-во. – М.: Высш. шк., 1998. – 239 с.
36. Декарт Р. Из переписки 1619 – 1643 г.г. // Соч.: В 2-х т. – М.: Мысль 1989. – Т.1. – 654 с.
37. Декарт Р. Правила для руководства ума // Соч.: В 2-х т. – М.: Мысль 1989. – Т.1. – 654 с.
38. Денисенко В. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму в політичних теоріях Нового часу Європейської історії. – Львів: Паіс, 1997. – 274 с.
39. Денисенко В.М., Климончук В.Й. Аксіологія динаміки політичних процесів. – Львів: Простір-М, 2005. – 246 с.
40. Джебран Дж.Х. Странник. Между Бездной и Небесами. Сборник. / Пер.
с англ. и арабск. – М: Сфера, 2003. – 464 с.
41. Дионисий Ариопагит О мистическом богословии

42. Додонов Б.И. Эмоции как ценность. – М.: Политиздат,1978. – 272 с.
43. Дробницкий О.Г. Мир оживших предметов. – М.: Политиздат, 1967. –
351 с.
44. Дюргейм Е. О разделении общественного труда. Метод социологии. / Пер. с фр. – М.: Наука, 1990. – 575 с.
45. Енциклопедія політичної думки / за ред. Девіда Міллера / Пер. з англ. – К.: Дух і літера, 2000. – 472 с.
46. Зубков С.А. Лоббизм в практике менеджмента // Социально-политический журнал. – 1996. – № 5 – С. 82–87
47. Зудев А. Россия: бизнес и политика (стратегия власти в отношениях с группами давления бизнеса) // Международная экономика и международные отношения. – 1996. – № 5 – С. 32–42
48. Зяблюк Н. Соединенные Штаты Америки: новый закон о лоббистской
деятельности // Бизнес и политика. – 1996. – №3. – С. 43–48
49. Иванов П.И. Общая психология: Учеб. пособие для студентовуниверситетов и педагогических вузов. – Ташкент: Укитувчи, 1967. – 544 с.
50. Иванов Н. Лоббизм в политической культуре США // Власть. – 1995. –
№ 8. – С. 64–67.
51. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. – Санкт-Петербург: Питер, 2000. –
512 с.
52. Ильин М.В. Слова и смыслы: интерес // Полис. – 1995. – № 2. –
С. 100–111
53. Ильин М.В слова и смыслы: опыт описания ключевых политических понятий. – М.: Роспен, – 1997. – 432 с.
54. Иоанн Скот Эриугена О разделении природы
55. Кант І. К вечному миру // Соч.: В 6 т. – М.: Мысль, 1965. – Т.6. Ч.1. –
743 с.
56. Кант І. Критика практического разума // Соч.: В 6 т. – М.: Мысль, 1965. – Т.4. Ч.1. – 544 с.
57. Кант І. Метафизика нравов // Соч.: В 6 т. – М.: Мысль, 1965. – Т.4. Ч.2. –
478 с.
58. Кармазіна М.С. Ідея державності в українській політичній думці (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.) /Ін-т політ. і етнонац. досліджень НАН України та ін. – К., 1998. – 351 с.
59. Кикнадзе, Д.А. Потребности, поведение, воспитание: Учеб. пособие /
Д.А. Кикнадзе. – М., 1968. – 148 с.
60. Кирилюк Ф.М. Політологія Нової доби: Посібник. – К.: Академія, 2003. – 304 с.
61. Коляса О.Я. Інтерес як спосіб раціоналізації потреб // Вісник СевДТУ. – 2004. – № 52. – С. 94–105
62. Коляса О.Я. Політичний інтерес: суть та історичні форми визначення // Вісник Ужгородського університету. – 2005. – № 2. – С. 179–186
63. Коляса О.Я. Політичний інтерес як спосіб раціоналізації потреб // Вісник Львівського університету. – 2005. – № 8. – С. 255–263
64. Конзьолка В.В. Історія середньовічної філософії: Навч. Посібник. – Львів: Світ, 2001. – 320 с.
65. Консерватизм: антологія / Упоряд. О.Проценко, В.Лісовий. – К.: Смолоскип, 2000. – XVI + 598 с.
66. Краткая философская энциклопедия. – М.: Сов. Энциклопедия, 1994. –
576 с.
67. Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз): [Монографія] – К.: Вища шк., 1998. – 392 с.
68. Кресіна І., Перегуда Є. Політична реформа: проблеми і перспективи // Віче. – 2003. – № 3. – С 15-21; № 4. – С. 12–15
69. Холл Кэлвин С., Линдсей Гарнер Теория личности / Пер. с англ. И.Б.Гриншпун. – М.: ЭКСМО-Пресс, 1999. – 592 с.
70. Кэплен М. На полпути к вершине / Пер. с англ. К. Семенов. – К.:София, М.: ИД Гелиос, 2002. – 320 с.
71. Лебон Г. Психология народов и масс: Монография / Г.Лебон. – СПб., 1995. – 348 с.
72. Левитов Н.Д. О психических состояниях человека. – М.: Просвещение, 1964. – 344 с.
73. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции. – М.: Педагогика, 1971. – 189 с.
74. Леонтьев Д.А. Ценность как междисциплинарное понятие: опыт многомерной реконструкции // Вопросы философии. – 1996. – № 4. –
С. 15–26
75. Лібералізм: антологія / Упоряд. О. Проценко, В.Лісовий. – К.: Смолоскип, 2002. – X +1126 с.
76. Лоббизм в России: этапы большого пути / Авторский коллектив под рук-вом А.А.Нещадина. – М., Экспертный институт РСПП и Фонд развития парламентаризма в России. –1995. – 50 с.
77. Лобіювання в Україні проблеми законодавчого забезпечення // Політичний календар: інформаційно-аналітичний огляд. – 1999 – №6 – 34 с.
78. Локк Дж. Послание о веротерпимости // Соч: В 3 т. – М: Мысль, 1988. – Т.3. – 668 с.
79. Лосский Н. Ценность и бытие. – Харьков: Фолио, М.: Издательство АСТ, 2000. – 860 с.
80. Любимов А.П. Классификация видов лоббизма // Материалы к международному "круглому столу" в МГЮА. – М.: АНО КиАЦ "Россия - США: XXI век", 1999. – 104 с.
81. Любимов А.П. Конституционно-правовые основы формирования лоббистских отношений в открытом обществе. (Антикоррупционный проект). – М.: Издание Государственной Думы, 2000. – 391 с.
82. Майерс Д. Социальная психология / Пер. с англ. – СПб.: Питер Ком, 1998. – 688 с.
83. Макиавелли Н. Государь / Пер. с ит. – М: Планета., 1990. – 79 с.
84. Мамонтов С.Г. Биология: Справ. издание.– М: Высш. Шк., 1992. – 478 с.
85. Мень А. Магизм и единобожие. – М.: Путь, Истина и Жизнь, 2001. –
672 с.
86. Монтескье Ш.Л. О духе законов // Избран. Произведен. – М.: Госполитиздат, 1955. – 800 с.
87. Московичи С. Машина, творящая богов / Пер. с фр. – М.: Центр психологии и психотерапии, 1998. – 560 с.
88. Мудрагей Н.С. Рациональное и иррациональное. – М.: Наука, 1985. –
176 с.
89. Мясищев В.Н. Психология отношений / Под ред. А.А.Бодалеева. – М.: Институт Практической Психологии; Воронеж: НПО “МОДЭК”, 1995. –
356 с.
90. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики / Пер. с англ. А. Н. Нестеренко; предисл. и науч. ред. Б.З.Мильнера. – М.: Фонд экономической книги “Начала”, 1997. – 190 с
91. Ольшанский Д.В. Оновы политической психологии: Учебник для вузов. – Екатеринбург: Деловая книга, 2001. – 494 с.
92. Олсон М. Логика коллективных действий. Общественные блага и теория груп. – М.: Наука, 1995. – 165 с.
93. Основи політичної науки. Курс лекцій: У 4 ч. / За ред. Кухти Б.,
Романюк А., Поліщук М., Старенька Л. – Львів: Кальварія, 1996. – Ч.2. –
336 с.
94. Панарин А.С. Философия политики. Учебное пособие для политологических факультетов и гуманитарных вузов. – М.: Новая школа, 1996. – 424 с.
95. Пахарев А.Д. Политическое лидерство и лидеры: Монографія / НАН Украины; Ин-т полит. и этнонац. исследований. – К.: Знание Украины, 2001. – 270 с.
96. Перегудов С., Семененко И. Лоббизм в политической системе России // Мировая экономика и междунар. отношения. – 1996. – № 9. – С. 28–42
97. Перегудов С.П., Лапина Н.Ю., Семененко И.С. Группы интересов и российское государство. – М.: Эдиториал УРСС, 1999 – 352 с.
98. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История и теория психологии. – Ростов-на Дону, Феникс, 1996. – Т.1. – 306 с., Т.2 – 291 с.
99. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю.С.Шемчушенка,
В.Д.Бабкіної. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.
100. Політологія: Підручник / За ред. І.С.Дзюбка, К.М.Лемківського. – К.: Вища школа, 1998. – 415 с.
101. Політологія: Підруч. для вузів / За ред. А. Колодій. – К.: Ельга-Н: Ніка-Центр , 2000. – 584 с.
102. Політологія: Підруч. для вузів / За ред. Ф.М. Кирилюк. – 2-е вид., перероб. і доп.. – К.: Здоров'я, 2004. – 776 с.
103. Політологія: Навч.посіб / За ред. С.Д.Гелей, С.М.Рутар. – 4-е вид.,перероб. і доп.. – Л.: Світ, 2001. – 384 с.
104. Політологія: Навч. посіб. для студ вузів / За ред. В.М.Піча, Н.М.Хома. – 3-е вид., випр. і доп.. – К.: Каравела; Л.: Новий Світ. – 2000, 2002. – 344 с.
105. Политическая психология: Хрестоматия: Учебное пособие для вузов / Пер с англ. В.Зорин и др.; Сост. Е. Б. Шестопал. – М.:ИНФРАМ, 2002. –
303 с.
106. Политико-правовые ценности : история и современность / под. ред. В.С.Нерсесянца., М: Эдиториал УРСС., 2000. – 256 с.
107. Політологія: наука про політику / За ред. В.Г.Кременя, М.І.Горлача. – Київ-Харків:Єдінорог, 2001. – 640 с.
108. Примуш М. В. Історія і теорія політичних партій. – Донецьк: КИТИС, 2000. – 260 с.
109. Психологическая энциклопедия / 2-е издание под. ред. Р.Корсины; А.Ауербаха; науч. ред. на русс. язык А.А.Алексеева – Москва, Санкт-Петербург, Нижний Новгород: Питер, 2003. – 1096 с.
110. Психология. Словарь / За ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. – М.: 1990. – 494 с.
111. Психология и психоанализ власти: Хрестоматия. В 2 т / Сост. и ред. Д.Я.Райгородский. – Самара: БАХРАХ, 1999. – Т.1– 608 с.
112. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Учебник для студентов высш. учеб. заведений. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 447 с.
113. Пугачев В.П. Политология:справочник студента. – М.: АСТ, 2001. –
576 с.
114. Рассел Б. Історія Західної філософії / Пер. з англ. Ю.Лісняка, П.Таращука. – К.: Основи, 1995. – 759 с.
115. Россия регионов: трансформация политических режимов / Общ. ред. В.Гельман, С.Рыженков, М.Бри. – М.: Весь мир, 2000. – 375 с.
116. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Санкт-Петербург: Питер, 2001. – 712 с.
117. Руссо Ж. Ж. Рассуждения о происхождении неравенства // Трактаты. – М.: Наука, 1969. – 703 с.
118. Руссо Ж.Ж. Политические сочинения: Трактаты / Пер. с фр. – К., 2000 – 344 с.
119. Руссо Ж. Ж. Об общественном договоре // Трактаты. – М.: Наука, 1969. – 703 с.
120. Рябов С. Політологія: словник понять і термінів. – К.: КМ Академія, 2001. – 256 с.
121. Рябов С. Громадянське суспільство та політична культура // Україна в сучасному світі. Конф. випускників програм наукового стажування у США. – К.: Стилос, 2003. – С. 273–283.
122. Світа Г. Концепція громадянського суспільства: історія та сучасність // Громадянське суспільство як здійснення свободи: Центр.-східноєвроп. досвід: Зб. наук. пр. – Львів, 1999. – С. 63–72
123. Себайн Джордж Г., Торсон Томас Л. – Історія політичної думки / Пер. з англ. – К.: Основи, 1997. – 838 с.
124. Словник іншомовних слів / За ред. О.С.Мельничука. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1979. – 776 с.
125. Смирнов В.В., Зотов С.В. Лоббизм в России и за рубежом: политико-правовые проблемы // Государство и право. – 1996. – № 1. – С. 112–120
126. Советский энциклопедический словарь. – М.: Сов. Энциклопедия, 1981. – 1148 с.
127. Соловьев А.И. Политология. – М.: Аспект-Пресс, 2000. – 650 с.
128. Соловьев В. Духовные основы жизни (1882-1884). – К.: б.в., 2003. –
128 с.
129. Социология: курс лекцій / Радугин А.А., Радуги К.А. – М.: Центр, 1996. – 208 с.
130. Спиноза Б. Этика: О природе и происхождении души //http://bdsweb.tripod.com/ru/eth/eth2.htm
131. Столович Л.Н. Об общечеловеческих ценностях // Вопросы философии. – 2004. – №7. – С. 86–97
132. Тимошенко В.І. Розвиток теорій держави в політико-правовій думці України і Росії (кінець 19- поч..20 ст.): Монографія. – Київ: Інститут держави і права ім. Корецького НАН України., 2004. – 358 с.
133. Тойнбі А. Дослідження історії / пер. з англ. Митрофанової В., Таращука П. у 2-ох т. – К.: Основи, 1995. – 1020 с.
134. Токвиль А. Старый Порядок и Революция / Пер. с фр. – К., 2000 – 300 с.
135. Федералист. Политическое эссе А.Гамильтона, Дж.Медисона и Дж.Джея. – М.: Прогресс-Универс, 1993. – 507 с.
136. Філософський словник / За ред. В.І.Шинкарука., 2-ге видання. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1986. – 800 с.
137. Філософія політики: короткий енциклопедичний словник. – К.: Знання України, 2002. – 670 с.
138. Фромм Э. Иметь или быть? – М.: Прогресс., 1986. – 238 с.
139. Хантингтон С. Политический порядок в меняющихся обществах / Пер. с англ. – М.: Прогресс – Традиция, 2004. – 480 с.
140. Хейвуд Э. Политология: Уч. для студ. вузов. – М:ЮНИТИ-ДАНА,2005. – 544 с.
141. Хрестоматия по истории психологии / Под ред. П.Я.Гальперина, А.Н.Ждан. М.: Изд-во МГУ, 1980. – 423 с.
142. Марк Туллий Цицерон Философские трактаты: Об обязаностях. Книга 1.
143. Черкасов Г.К. Объективные и субъективные факторы детерминации человеческой деятельности. // Вестник МГУ. – 1972. – № 4. – С. 19–27
144. Шапиро И. Демократия и гражданское общество // Полис. – 1992. – № 4. – С. 17–29
145. Шпет Г.Г. Избранные психологические произведения. – М.: Академия педагогических и социальных наук, 1996. – 460 с.
146. Шуровский М. Законодательное регулирование лоббистской деятельности в органах представительной власти: опыт США // Бизнес и политика. – 1995. – № 3(4). – С. 40–42
147. Шюре Э. Великие посвященные. Очерк эзотеризма религий. – Симферополь: Таврия, 1998. – 480 с.
148. Юркевич П.Д. Вибране. – К.: Абрис, 1993. – 416 с.
149. Adler A. Problems of neorosis. – London: Kegan Paul, 1929. – 215 p.
150. Chr.v. Ehrenfels System der Werttheorie // I. Band: Allgemeine Werttheorie, Psycho-logie des Begehrens. – Leipzig: Reisland., 1897. – 201 pp.
151. Gardiner S.D. The Constitutional Documents of the Puritan Revolution. – Oxt., 1906. – 402 p.
152. Heyde J.E. Wert. Еine philosophische Grundlegung. – Erfurt: Verlag Kurt Stenger, 1926. – 210 pp.
153. McDougall W. Outline of Psychology. – N.Y.,1923. – 456 pp.
154. Meinong A. Psychologisch-ethische Untersuchungen zur Werth-Theorie. – Graz: Akademische Druck- u. Verlagsanstalt., 1968. –244 pp.
155. Olson M. The logic of Collective Action. Public goods and the theory of groups. – Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1965. – 168 р.
156. Orth E.W. Interesse. I-II. IV-V. VII. – Geschichtliche Grundbegriffe. Historisches Lexicon zur politisch sozialen Sprache in Deutschland, Bd.3, Stuttgart, 1982. – 377 s.
157. Salisbury R.H. Exchange Theory of Interest Groups // Midwest Journal of Political Science. – 1969 – № 8 – Р. 1–32
158. Scheler M. Der Formalismus in der Ethik und die materiale Wertethik. Gesammelte Werke, Bd.2 / Hrsg. von M.S. Frings. Bern: A Francke AG Verlag, 1980. – 664 pp.
159. Stern W. Person und Sache: System des kritischen Personalismus, Band 3: Wertphilosophie. – Leipzig: Barth., 1924. – 127 pp.
160. Truman.D.B. The Governmental Process. Political interests and Public Opinion. – N.Y.: Knopf. 2nd e.,1971. – 544 р.
161. Thе new Encyclopedia Britannica : In 15 vol. // Chicago: Encyclopedia Britannica, Inc., 1994. – Vol.7. – 1013 p.
162. Тhuau E. Raison d’Etat et pensee politique a l’Epoque de ichelieu. – P., 1966. – 400 s.