ЄВРЕЙСЬКА СПІЛЬНОТА У ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (середина ХІХ століття – 1903 р.) : ЕВРЕЙСКОЕ СООБЩЕСТВО В ПОЛИТИЧЕСКОМ ПРОЦЕССЕ НА УКРАИНСКИХ ЗЕМЛЯХ В СОСТАВЕ ​​РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ (середина XIX века - 1903 г.)

Краткое описание

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
ім. І. Ф. КУРАСА НАН УКРАЇНИ

На правах рукопису

Кальян Сергій Євгенович

УДК 323.22.28

ЄВРЕЙСЬКА СПІЛЬНОТА У ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ
НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
(середина ХІХ століття – 1903 р.)

Спеціальність 23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора політичних наук

Науковий консультант
доктор політичних наук, професор
Кармазіна Марія Степанівна

Київ – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….. 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Огляд літератури по проблемі………………………………… 15
1.2 Характеристика джерел…………………………………………55
1.3 Аналіз концептуальних підходів й інструментів
дослідження політичного процесу і проблема осягнення
«минулих політик»……………………………………………..74
Висновки до розділу……………………………………..................................98
РОЗДІЛ 2 ПОЛІТИЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ:
ВЗАЄМОДІЯ ТА ПРОТИСТОЯННЯ ЕТНОСІВ
2.1 Європейська єврейська дійсність……………………………...108
2.2 Євреї в Росії: законодавчий припис нерівності ………………123
2.3 Єврейство через призму настроїв російської суспільної
еліти ……………………………………………………………..146
2.4 Українсько-єврейські взаємини на підросійських
землях у російсько-польському контексті ……………………175
Висновки до розділу ……………………………………………………………....199
РОЗДІЛ 3 РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЄВРЕЙСЬКОЇ ГРОМАДИ НА
УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
(СЕРЕДИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)
3.1 Аналіз людського ресурсу та інститутів
самоуправління єврейської громади ………………………….205
3.2 Релігія і мова як специфічні ресурси-ідентитети …………… 221
3.3 Характеристика економічного ресурсу ……………………….238
Висновки до розділу ………………………………………………………....247
РОЗДІЛ 4 ЄВРЕЙСТВО НА ПЕРЕДНАЦІОНАЛЬНОМУ ЕТАПІ
РОЗВИТКУ НА ТЕРЕНАХ ПІДРОСІЙСЬКОЇ УКРАЇНИ
(КІНЕЦЬ 50-х РОКІВ ХІХ СТОЛІТТЯ – 1881 рр.)
4.1 Єврейство на українських землях у складі Російської
імперії: нашарування ідентичностей…………………………...252
4.2 Становлення єврейської інтелігенції в контексті Гаскали …...264
4.3 Традиціоналісти та «нові люди» у 60-х – 70-х рр. ХІХ століття:
політичні орієнтири та вимоги…………………………………275
Висновки до розділу…………………………………………………………295
РОЗДІЛ 5 ПОЛІТИЗАЦІЯ ЄВРЕЙСЬКОЇ ГРОМАДИ НА УКРАЇНСЬКИХ
ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ САМОДЕРЖАВНОЇ РОСІЇ
5.1 Антиєврейські погроми у 80-х роках ХІХ століття та їх вплив
на процеси політизації єврейства на українських землях у
складі Російської імперії………………………………………..298
5.2 Аналіз спектру нових політичних інститутів єврейської
громади…………………………………………………………...311
5.3 Зародження сіонізму як чинник політизації єврейства………..324
5.4 «Духовний сіонізм» та «фолькізм»: політичні орієнтири
для нації………………………………………………………….340
Висновки до розділу………………………………………………………….362
ВИСНОВКИ………………………………………………………365
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ТА ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………........377

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена, по-перше, тим, що проблема «іншого», який живе поряд, на початку ХХІ-го століття з тих чи інших причин у різних частинах планети стає все гострішою. У більшості випадків це відбувається, як і в попередній час, у зв’язку з необхідністю розв’язання завдань, пов’язаних, передовсім, із потребою внесення ясності щодо статусу того чи іншого етносу (нації) у системі координат «ми – вони», із з’ясуванням та розмежуванням «наших» та «їхніх» інтересів, прав (у найрізноманітніших галузях – від політичної та економічної сфер до соціокультурної) та обов’язків, а також із визначенням перспектив у майбутньому. Аналіз варіативної політичної практики минулого, яке засвідчило, що міжетнічна взаємодія має не абиякий конфліктогенний потенціал, дає змогу вийти на нові теоретичні узагальнення щодо національної політики пануючої (державоутворюючої) та «підпорядкованих» націй у сучасних умовах. Етнополітичні уроки минулого мають допомагати зменшенню конфліктогенного потенціалу полінаціональних суспільств, оптимізації міжетнічних взаємин, коригуванню практики «розділеного проживання» у тому чи іншому вигляді.
По-друге, аналіз участі єврейства в політичних процесах сприятиме, з одного боку, глибшому розумінню складних етнополітичних (українсько-єврейсько-російсько-польських) процесів на власне українських теренах як частині смуги єврейської осілості в межах Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття, а, з іншого, – допоможе збагнути засади (підґрунтя) політичних процесів наступного, ХХ-го, століття, підґрунтя політики щодо єврейства в СРСР. Крім того, вивчення «політичного сегмента» в обширному пласті єврейської культури на території України проливає світло не тільки на політичну історію єврейства, на його вміння залишатися собою за будь-яких обставин, мімікруючи, пристосовуючись, втім, не втрачаючи свого сутнісного «я», але й має посприяти поглибленню знань щодо рис, які відрізняли українських євреїв від інших груп ашкеназів, зрештою, – посилити розуміння специфіки політичних процесів, які переживав у зазначений період і корінний етнос – українці.
По-третє, дослідження має сприяти розумінню соціально-політичних та культурних процесів у сучасному ізраїльському суспільстві. Адже, як справедливо зазначають дослідники, без ґрунтовного знайомства з тим, що відбувалося у Східній Європі у десятиріччя, які передували початку Першої алії, цього зрозуміти не можливо. Знати близькосхідні реалії для осягнення єврейської історії – мало. Треба досліджувати східноєвропейське коріння.
Таким чином, дослідження має посприяти «прирощенню» знань не тільки в галузі єврейської політичної історії у межах обраного для вивчення періоду, але й української, російської і, зрештою, ізраїльської.
По-четверте, найрізноманітніші аспекти життя єврейства на українських землях, що входили до смуги осілості, впродовж ХІХ – початку ХХ-го століть активно досліджувалися представниками різних галузей науки і, передовсім, – правниками та істориками. Значно менше – політологами (у т. ч. й вітчизняними). Зокрема, фрагментарним залишається осмислення участі українського єврейства у політичних процесах (на мікро- та макрорівнях), що відбувалися на підросійських українських територіях у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Варто звернути увагу на брак українських і, зокрема, україномовних досліджень проблеми в політологічному ключі, що часто-густо, з-поміж іншого, пояснюється тим, що в українських дослідників переважає інтерес до політичної історії таких національних меншин, як росіяни, поляки, кримські татари тощо, а українська – не є престижною мовою юдаїки. Відтак пропоноване дослідження певною мірою має надолужити прогаяне та посприяти подоланню (в якійсь частині) відставання україномовної юдаїки.
По-п'яте, актуальність дослідження не в останню чергу зумовлюється і тим, що сьогодні існує брак загальновизнаних теоретико-методологічних підходів, використовуваних політичною наукою для осягнення «минулих політик», «минулого політичного процесу». Тож вивчення, аналіз активно використовуваних підходів до вивчення політичного процесу (як сучасного, так і минулого) загалом та їх адаптація до вивчення конкретних «минулих політичних процесів» є однією з нагальних потреб.
Стан наукової розробки проблеми. Різноманітні аспекти проблеми піддавалися більш чи менш ґрунтовному науковому аналізу як в Україні, так і за рубежем, про що детально йтиметься у параграфі І. 1. Знайомство з наявною літературою свідчить загалом про недостатність та фрагментарність осягнення проблеми, про відсутність цілісних досліджень у ракурсі, обраному нами.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках планових наукових тем «Єврейська ідентичність: світовий етнополітичний і етнонаціональний контекст» (державний реєстраційний номер 0209U002382) та «Світоглядно-теоретичний вимір сучасної української політики» (державний реєстраційний номер 0108U001418) відділу теорії та історії політичної науки ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України.
Мета дослідження – проаналізувати специфіку політичного розвитку єврейства на переднаціональному та власне національному етапах в умовах строкатого в етнічному сенсі середовища.
Завдання дослідження, спрямовані на досягнення поставленої мети, полягали у:
– вивченні та аналізі теоретико-методологічних підходів та відборі методів для вивчення політичного процеcу і, зокрема, минулого політпроцесу, минулих політик; оцінці стану розроблення проблеми та аналізі джерельного комплексу дослідження;
– аналізі специфіки етнополітичного середовища, в якому відбувався розвиток єврейської громади в період з кінця 50-х років ХІХ століття до 1903 р., визначенні чинників, які впливали на формування пріоритетів політики Російської імперії щодо єврейства на українських теренах;
– характеристиці амплітуди настроїв російської інтелігенції як представниці пануючої нації щодо єврейської спільноти та визначенні кола аргументів на підтримку/засудження нею інтересів єврейства;
– дослідженні еволюції інтересів та орієнтацій єврейської суспільно-політичної еліти, її ідентичності, визначенні чинників, які сприяли/перешкоджали єдності в умовах реалізації росіянами національної політики;
– з'ясуванні структури ресурсного потенціалу єврейської громади, його характеристиці, визначенні ступеня впливу на статус єврейської спільноти;
– виділенні етапів розвитку єврейства на українських теренах у досліджуваний період та характеристиці специфіки кожного з них;
– з'ясуванні причин політизації єврейської спільноти, ходу артикуляції нею політичних інтересів, аналізі націоналізуючих єврейство чинників;
– характеристиці інтелектуальної складової процесу становлення єврейства як суб’єкта політичного процесу;
– аналізі сутності політичних стратегій єврейської спільноти та причин зміни цих стратегій.
Об'єктом дослідження є політичний процес на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття.
Предметом дослідження є єврейська спільнота як учасник політичного (етнополітичного) процесу на українських підросійських землях у період другої половини ХІХ ст. – 1903 р., зокрема – особливості її статусу та еволюції в поліетнічному контексті.
Хронологічні рамки дослідження. Дослідженню підлягав період із середини ХІХ-го до перших років ХХ століття. Ми поділяємо точку зору Е. Зерубавеля, який вказував, що існує багато різних способів поділу минулого, але жоден із них не є більш природнім і, відповідно, більш істинним, ніж інші: будь-яка періодизація неминуче соціально зумовлена, оскільки наші уявлення про історичні «вододіли», які відділяють один умовний «період» від іншого, є плодом нашої соціалізації, нашої інтегрованості в одну із традицій поділу минулого. Іншими словами, щоб побачити у певних історичних подіях значимі «поворотні пункти», ми повинні «мнемотично соціалізуватися» [608, р. 96]. На думку багатьох дослідників єврейства (Ш. Еттінгера, Й. Френкеля, І. Барталя та інших), 1881 – 1882 р. був переломним моментом – закінчився період єврейської політичної історії, начала якого сягали 1772 р., та розпочався новий, як у історії російського єврейства, так і всього світового. Для нього були характерними інші пріоритети, акценти, ідеї, програми, переконання, зрештою почали проступати нові тенденції в розвитку політичного процесу, пов’язані із масовою еміграцією та політизацією єврейства. Щоб зрозуміти причини та наслідки того переломного часу, ми й обрали для вивчення вищезазначений період (середини ХІХ століття – 1903 р.)
У процесі реалізації дослідницьких завдань використовувалися такі методи дослідження: аналізу та синтезу, що дозволило сформувати теоретико-методологічні засади дослідження; системний метод, який зумовив необхідність аналізу середовища (російсько-українсько-польського і – ширше – європейського), і власне системи «єврейська громада на українських підросійських землях», дозволив дослідити взаємовплив та протистояння середовища і системи. Декомпозиція системи дозволила виділити як структурні елементи місцеві єврейські спільноти з їхніми інститутами; проаналізувати ресурсний потенціал; виділити центри прийняття рішень в системі, що постійно еволюціонувала.
За допомогою історико-описового методу було можливим з’ясування генезису чинників, які виявлялися визначальними для виникнення конкретних явищ, ситуацій, стратегій єврейства у ході розвитку політичного процесу. Метод порівняння дозволив порівнювати зміни, які відбувалися із учасниками (індивідами, групами, націями), явищами (конфліктами, кризами тощо) та інститутами в період, обраний для вивчення. Порівняння дозволяє виділити й сталі та нестійкі (змінні) елементи, структури, функції інститутів у політичному процесі.
Використовувався й метод спостереження (дій суб’єктів/об’єктів політики) та біографічний метод (щодо лідерів громади).
Наукова новизна здобутих результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання:
– вперше здійснено комплексний аналіз функціонування єврейської громади в контексті етнополітичного процесу на підросійських українських землях, ключовими гравцями якого виступали, крім євреїв, росіяни як пануюча (державоутворююча) нація, поляки як колишні пануючі та українці як поневолений етнос. Зокрема, обґрунтовано тезу про те, що цілісне уявлення щодо особливостей політичного процесу дає лише аналіз етнічних субпроцесів, що сприяє виявленню статусів, політичних інтересів та стратегій кожного з етносів в умовах смуги єврейської осілості, для якої характерною була наявність численних ліній розмежування;
– вперше у вітчизняній політичній науці сформульовано проблему наукового осягнення «минулих політик», «минулого політичного процесу», пов’язану із нерозробленістю у політичній науці теоретико-методологічних підходів до їх вивчення, оскільки міжнародне наукове співтовариство все ще дебатує не тільки з приводу доцільності застосування сучасного категоріального апарату для «позначення» процесів минулого, але й перебуває у пошуку найбільш адекватних і загальновизнаних, певною мірою базових методик осягнення минулого в політичному (а не історичному чи юридичному) ключі; обґрунтовано думку про можливість використання в ході аналізу процесів другої половини ХІХ – початку ХХ століття категоріального апарату сучасної політичної науки;
– розвинуто думку про те, що домінантою міжетнічних відносин на українських землях були суперечності та конфлікти, що пояснюється: а) відмінністю у статусах та ролях етносів; б) розмежуванням «наших» та «їхніх» прав та обов’язків у всіх галузях життя (у т. ч. політичного); в) рамками перспектив у майбутньому, встановлюваних самодержавством для представників неросійського етносу (етносів). Обґрунтовано тезу про те, що Російська імперія, витворивши смугу єврейської осілості, створила один з перших в політичній історії Європи прецедентів розділеного проживання, цивілізаційного протистояння;
– розвинуто думку про несумісність російської політичної культури, стрижнем якої було підданство, вірність та відданість самодержцю, з єврейською політичною культурою, що базувалася на засадах самоуправління. Політико-культурна несумісність виключала компромісне розв’язання конфліктних ситуацій, не припускала узгодження національних інтересів росіян і євреїв. Політична культура єврейства дозволила йому раніше від представників пануючої нації створити нові політичні інститути і, зокрема, такий з них, як політичні партії;
– набула подальшого розвитку теза про націоналізуючі чинники. Зокрема, обґрунтовано думку про те, що цими чинниками були не тільки антиєврейська політика російського самодержавства, юдофобство як один із продуктів міжетнічного протистояння та протиєврейські погроми, але й юдейська релігія та культура; ідейний вплив Європи; Гаскала; вплив та приклад «політичних сусідів» – української та польської націй, які у досліджуваний період почали використовувати нові засоби боротьби за свою політичну емансипацію. Синергія цих – основних – чинників зумовила в кінці ХІХ століття стрімку політизацію єврейства. На початку 80-х років ХІХ століття українські міста (Одеса, Харків) стали своєрідним інтелектуальними центрами палестинофільства (поряд з Вільно, Мінськом, Білостоком, Варшавою);
– виокремлено та проаналізовано чинники, які впливали на самоідентифікацію різних груп єврейської еліти в період 50-х – початку 80-х років ХІХ століття та у кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Зокрема, набула подальшого розвитку думка про те, що в умовах розгортання процесів та поширення ідей Гаскали не тільки юдейська релігія виступала чинником самоідентифікації інтелектуальної єврейської еліти, але й «спрацьовував» суто політичний чинник – приналежність (колишня чи поточна) до конкретної держави, наслідком чого було існування «польського хлопчика» чи «російського єврея», постфактум – «українського єврея». У той же час з'явилися «нові євреї» (термін Ахад-Гаама), відхід яких від юдаїзму не означав для них самих розриву з єврейством: вони продовжували ідентифікувати себе як євреїв та працювати на користь своєї нації;
– поглиблено тезу про те, що єврейська політична думка у кінці досліджуваного періоду піднялася на новий щабель розвитку. Її чільні представники почали розроблювати такі «політичні» категорії, як нація, єврейська нація, національна ідея, національні інтереси, національне виховання. Вони заговорили про історичні права єврейства, сформулювали для єврейства «завдання» – стати нацією, створити єврейську державу чи прагнути автономії (у складі Росії). Інтелектуальна еліта наголосила необхідність збереження єврейської молоді як власне єврейської шляхом боротьби з тими, хто прагнув її роз'євреювання;
– уточнено еволюцію форм єврейського лобіювання: доводиться, що на зміну «посланцям» чи «депутатам» прийшли багаті люди – нотаблі, посадові особи юдейського віросповідання чи потомки євреїв від змішаних шлюбів, у кінці століття – міжнародне єврейське співтовариство, представники інших народів;
– вперше систематизовано політичні стратегії, використовувані єврейством: самозбереження, самоорганізації, самооборони, самодопомоги, самовизволення, самоемансипації. Обґрунтовано думку про те, що ці стратегії формувалися у відповідь на «виклики» середовища і якщо одні з них передбачали пристосування до середовища, то інші – «подолання» його вад;
– додатково аргументовано ідею про те, що сіонізм не можна оцінювати як наслідок антисемітизму. Таке лінійне витлумачення не відповідає дійсності. Обґрунтовується ідея, що сіонізм був наслідком розвитку національної свідомості єврейства і, зокрема, результатом того, що одні з євреїв у кінці ХІХ століття «відчули» себе нацією, а інші доводили, що єврейство було нацією впродовж усієї своєї історії. При цьому одні позиціонували себе членами «релігійної нації», а інші схилялися до того, що приналежність до юдаїзму не може бути єдиною і провідною рисою нації: нація повинна мати спільну мову, «самобутнє життя», «спільну мораль», свою державу тощо. Попри таке «різноголосся» щодо підґрунтя нації, усвідомлення себе нацією сприяло тому, що єврейство ставало силою, здатною протистояти російському царизму;
– розвинуто тезу про те, що наслідком соціалізуючої ролі єврейських і неєврейських політичних партій та громадських організацій була кардинальна зміна політичної поведінки не тільки інтелектуальних прошарків єврейства, але й певного сегменту єврейських мас, що, з одного боку, зумовило активну артикуляцію та агрегацію політичних інтересів нації, а з іншого, – появу ряду політичних проектів єврейського майбутнього, спричинило Першу алію, розвиток націоналістичних почуттів та сприяло подальшому зростанню порогу «національної чутливості» єврейства тощо.
– уточнено етапи розвитку Гаскали на українських підросійських землях, зокрема обстоюється думка про те, що її початки сягають 20-х – 30-х років ХІХ століття, а не більш пізнього часу. Доведено, що кінець 50-х – початок 70-х років ХІХ століття був часом розквіту Гаскали на українських землях.
Наукова новизна результатів дослідження визначає його теоретичне та практичне значення: апробовані теоретико-методологічні підходи можуть бути застосовані при вивченні будь-яких інших «минулих політик», «минулого політичного процесу», вони можуть враховуватися в подальшій розробці теоретичних засад аналізу минулого у політологічному ключі; здобуті результати можна використовувати у ході викладання спеціальних та нормативних курсів – етнополітології, конфліктології, політичної історії України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, яка містить одержані автором результати, що забезпечують постановку та розв’язання нової теоретико-прикладної проблеми в межах етнополітології. У дослідженні не використовувалися ідеї та матеріали, що належать співавтору двох (одна – у фаховому виданні) статей М. Кармазіній. У кожній із статей здобувачу належить 75% загального тексту (у першій проаналізовано політику європейських урядів та настрої інтелектуалів щодо єврейства, а також здійснено аналіз деяких аспектів антиєврейської політики російського самодержавства у ХІХ столітті; у другій – проведено аналіз ресурсного потенціалу єврейської громади).
Апробація результатів дослідження відбувалася на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: міжнародній науковій конференції «Єврейська історія та культура кінця ХІХ - початку ХХ ст.» (Київ, 27-30 вересня 2002 р.); VІ міжнародній науково-практичній конференції «Наука і освіта» (Дніпропетровськ, 20-24 січня 2003 р.); Десятій щорічній міжнародній міждисциплінарній конференції з юдаїки (Москва, 2003 р.); науковій конференції «Доля єврейських громад Центральної та Східної Європі в першій половині ХХ століття» (Київ, 26-28 серпня, 2003 р.); ІІ-ій міжнародній науковій конференції «Одесса и еврейская цивилизация» (Одесса, 10-11 ноября, 2003 г.); ІІІ-ій міжнародній науковій конференції «Одесса и еврейская цивилизация» (Одесса, 8-10 ноября, 2004 г.); ІІІ всеукраїнській науково-практичній конференції «Інноваційні технології у наукових дослідженнях і навчальному процесі вищого закладу освіти» (Полтава, 20-21 квітня 2006 р.); V-ій міжнародній науковій конференції «Одесса и еврейская цивилизация» (Одесса, 23-25 октября, 2006 р.); V Всеукраїнській науково-практичній конференції «Інноваційний розвиток середовища життєдіяльності людини» (Полтава, 2008); Четвертих Курасівських читаннях «Політичні конфлікти в Україні: сутність, витоки, шляхи подолання» (жовтень, 2008, м. Київ) та інших.
Основні результати дисертації обговорювалися на засіданнях відділу теорії та історії політичної науки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.
Результати дослідження оприлюднені в індивідуальній монографії, у 25 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також у інших наукових публікаціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 5 розділів, 17 підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури. Повний обсяг роботи 428 сторінки, з них 52 стр. займає список джерел та літератури (611 позицій).

Список литературы

ВИСНОВКИ
Вищевикладене дозволяє зробити такі висновки:
1. Наслідком розвитку історіографії досліджуваної проблеми стало те, що у період із середини ХІХ-го до початку ХХІ-го століття світ побачили численні дослідження, що мали різну наукову вартість, були написані із різним ступенем критичності, глибини, в яких дослідники, серед яких – етнічні євреї, українці, росіяни, англійці та представники інших національностей, більшою чи меншою мірою зверталися до аналізу й інтерпретації складної проблеми участі єврейства у політичних процесах, що відбувалися в період із середини ХІХ століття до початку ХХ-го на українських землях в складі Російської імперії. Втім, окремим предметом дослідження зазначена проблема до цього часу не була.
Джерельна база досліджуваної проблеми є досить обширною і доступною та включає як опубліковані, так і неопубліковані документальні джерела, серед яких найбільш інформативними є не тільки імперські закони стосовно єврейства чи нормативні, статистичні, діловодні та інші документи, що виходили з органів державної влади й управління, політичних партій, громадських об’єднань тощо, але й наукові, політичні, художні праці та публіцистика державних, громадських, політичних діячів, їх мемуари, щоденники, автобіографії, листування; а крім того, – різноманітні матеріали періодичних видань (українських, єврейських, російських), що свідчить про різноманіття джерельної бази та забезпечує можливість перевірки (підтвердження чи спростування) інформації, отриманої з одного джерела, інформацією з інших документів. Особливістю джерельного комплексу є те, що значна більшість доступних документів є першодруками – тобто побачили світ ще за життя того чи іншого автора.
Концептуальні підходи до дослідження політичного процесу, сформульовані у ХХ-у столітті, розроблялися науковцями з метою аналізу поточного процесу, поточних явищ, ситуацій, поточної політики тощо. Втім, в останні десятиліття ХХ століття наявний інструментарій почав апробовуватися та пристосовуватися дослідниками для аналізу «минулих політик», історичного політичного процесу, і, зокрема, тих його періодів, у які у суспільствах розгорталися кризи, революції, війни, етнічні зіткнення тощо, що дало позитивні наукові результати. Дослідження зламу ХХ-го – ХХІ-го століття актуалізували й питання можливості (доцільності) використання у ході аналізу «минулих політик» сучасних політичних категорій, а далі – фактично засвідчили їх ефективність, зокрема, – для аналізу участі єврейства українських підросійських земель у політичному процесі у Російській імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. Аналіз запропонованих дослідниками підходів та інструментів, а також проведені ними дослідження свідчать про продуктивність використання для вивчення минулого політичного процесу системного підходу.
2. Європейська єврейська дійсність була тим чинником, який, з одного боку, зумовлював позитивно заряджені «виклики» у бік Російській імперії, які вимагали відповідного «відгуку» – модернізації політичного життя і, зокрема, лібералізації законодавства щодо єврейського етносу, розширення політико-правових можливостей єврейського населення імперії. З іншого ж боку, негативно заряджені «виклики» Європи, які віддзеркалювали процес наростання протиєврейських групових настанов у європейських державах (переважно – на ґрунті політичної диференціації) у сітці координат «ми – вони» (чи «свої – чужі»), підживлювали антисемітські настрої в російському імперському середовищі.
3. Вивчення іноетнічного середовища, в якому функціонувала єврейська громада та яке було своєрідним контекстом для єврейського політичного субпроцесу у складі імперського етнополітичного процесу, підтверджує думку про обумовленість політичної життєдіяльності єврейства українських теренів у складі Російської імперії такими чинниками, як: а) правове положення єврейства у Західній Європі і, зокрема, його поступова емансипація; б) рівень політичної культури вищих верств Російської імперії, що по-своєму відбився у формі державного устрою та державного правління самодержавної Росії; в) дискримінаційна національна політика царату щодо євреїв, як й інших національностей, характерною рисою якої були асиміляційна спрямованість; г) наростаючий антисемітизм у російських правлячих колах, у середовищі російської еліти (у тому числі інтелектуальної); д) посилення протистояння між колишньою пануючою нацією – поляками – та росіянами, поляками та українцями; е) безправне становище українців в Російській імперії у досліджуваний період та їх поступова свідомісна емансипація від росіян, що дозволило передовим представникам української нації сформулювати в кінці ХІХ століття національні пріоритети та вимоги.
Домінантою міжетнічних відносин на українських землях були суперечності та конфлікти, що пояснюється: а) відмінністю у статусах та ролях етносів (наприклад: «ми» – православні, «вони» – іновірці /юдеї/; «ми» – творці держави, «державні», «вони» – бездержавні, мешканці смуги осілості; «ми» – історичний народ, «вони» – неісторичні; «нас» – більшість, «їх» – меншість; «ми» – патріоти, «вони» – зрадники; «ми» – чистокровні, «вони» – «змішані» чи «неповноцінні» /вихрести і т. п./, «ми» – господарі цієї землі, «вони» – прибульці, «ми» – «велика нація», «вони» – «інородці», «ми» – переможці, «вони» – переможені та ін.); б) розмежуванням «наших» та «їхніх» прав та обов’язків у найрізноманітніших сферах – від політичної і економічної до соціокультурної; в) рамками перспектив у майбутньому, встановлюваних самодержавством для представників неросійського етносу («їх» слід асимілювати, «знешкодити», «приборкати»; обмежити /смугою осілості, тим чи іншим цензом на освіту, професію/ тощо).
Російська імперія, витворивши смугу єврейської осілості, створила один з перших в політичній історії Європи прецедентів розділеного проживання, цивілізаційного протистояння.
4. Стратегії самодержавства щодо єврейського населення імперії базувалися на свідомісних настановах, пов’язаних із релігійним несприйняттям єврейства, переконаністю в економічній «шкоді» останнього, непатріотизмі, порушенні євреями імперського законодавства, експлуатації народних мас, уникненні військової служби тощо, а відтак за своїм характером ці стратегії були не компромісними, але конфліктними. Єврейство було об’єктом політики. Політика характеризувалася непослідовністю та безсистемністю. Насильство – основним засобом «управління» єврейським населенням. Насильницька соціальна інженерія зумовлювала використання відповідних політичних тактик щодо єврейства, які були націлені на знищення єврейської автономії, інститутів єврейського самоуправління; «прив’язки» єврейства до станової структури «корінного» населення; перекладання на євреїв відповідальності за необлаштованість життя в імперії та водночас отримання як можна більшого зиску з їх економічної діяльності. Єврейська нація стала тим суспільним сегментом-«експериментальним майданчиком», на якому влада апробувала дискримінаційні заходи (які згодом застосовувала при вирішення інших «питань» і, зокрема, українського «питання»).
Самодержавна політика, з одного боку, закладала конфліктне підґрунтя не тільки у взаємини єврейства і влади, але й забезпечувала незнищуваність суспільного незадоволення єврейством, що проступало як конфлікт інтересів та оберталося антиєврейськими погромами. Політика реалізовувалася не тільки у формі активної дії, але й бездіяльності чи відкладанні дії (наприклад, щодо визначення статусу євреїв: «інородці»? «народ»? «плем’я»? «віросповідання»? «стан»? «становище»? чи, зрештою, «нація»?). Використовувані самодержавством стратегії унеможливлювали появу, розвиток та поширення консенсусних форм участі націй в імперському політичному процесі.
5. Антизахідницький та антимодерністський настрой частини інтелектуальних верств Росії, наростаючі націоналістичні та шовіністичні настрої зумовлювали мислення і дію у напрямку асиміляції та русифікації єврейського етносу, юдофобство і виключали можливість появи національної толерантності в імперії. Російська політична культура, стрижнем якої було підданство, вірність та відданість самодержцю, була несумісною з політичною культурою, що базувалася на інших цінностях і, зокрема, засадах самоуправління, автономного життя (як і самостійницьких устремлінь українців чи поляків). Така «цивілізаційна несумісність» виключала компромісне розв’язання конфліктних ситуацій, не припускала узгодження національних інтересів в ході розгортання політичного процесу, що зумовлювало поступовий відхід євреїв від узвичаєної для них настанови підтримки заходів та політики офіційної влади в країні проживання.
«Передова Росія», йдучи в руслі Марксових ідей, часто розглядала єврейство як анахронізм, що має зникнути. Відтак філосемітизм був рідким явищем в російському суспільстві. Представники влади і російського соціуму, як правило, були противниками надання євреям рівноправ’я з корінним – російським – народом. Крім того, топос «жидівсько-польської змови» підштовхував самодержавство до репресивних заходів щодо поляків, що посилило конфліктогенність міжетнічної взаємодії на українських землях, та унеможливлювало досягнення багатосторонніх компромісів. Поліетнічне конфліктне середовище було розмежоване численними «демаркаційними кордонами», що відділяли «своїх» від «чужих», віддзеркалювало не тільки різностатусність політичних акторів-учасників політичного процесу, але й неспівпадання політичних прагнень, ціннісних орієнтирів на майбутнє.
Українсько-єврейські взаємини, переобтяжені негативною історичною пам’яттю, несприятливою економічною та політичною ситуацією в імперії, розвивалися в контексті україно-російського та українсько-польського протистояння. Для них були характерними і гостре протистояння, і співпраця, і амбівалентні дії. Політизація українства, як і зростання національної свідомості поляків, впливали на політичний розвиток єврейської громади.
6. У досліджуваний період єврейство володіло значним ресурсним потенціалом, який свідчив про існування у нації комплексу культурних ознак, які, з одного боку, відбивали певну політико-культурну несинхронність єврейського життя з оточуючим середовищем, з іншого, – забезпечуючи стабільність та рівноважність єврейських громад в іноетнічному середовищі, свідчили про самодостатність нації, забезпечували колективне пристосування до умов життя в Російській імперії, соціалізації серед слов’янського населення. Одним із найвагоміших ресурсів єврейства був юдаїзм, який виступав важливим ідентитетом єврейства та регламентував не тільки суто релігійну поведінку членів общини, але й політичну. Значною була і роль синагоги (яку можна розглядати як своєрідний зародок структур публічної сфери), рабина (цадика) як духовного лідера общини і опонента політики самодержавства, спрямованої на русифікацію єврейських мас, єврейської мови, що виконувала функцію розмежування «своїх» від «чужих», та хедера й ієшиви, що були інструментами творення єврея.
Внаслідок зовнішнього втручання традиційні єврейські інститути самоуправління зазнали суттєвих змін, деформувалися чи зникали зовсім. Наслідком був не тільки перерозподіл влади в єврейському середовищі, формування нових легітимних/нелегітимних центрів влади і прийняття рішень, функціональний «збій» інститутів – перехід до обслуговування влади та захисту її інтересів («розлам» по лінії керівництво общини – її члени), зниження впливу єврейської еліти на єврейські маси («розкол» між елітою та народом), але й виникнення ідентифікаційних криз, що посилювало вразливість єврейських общин загалом і кожного їх члена, що зіткався із загрозою втрати своєї єврейської ідентичності, зокрема.
Найбільш вразливим був новопосталий (в другій половині ХІХ століття) інформаційний ресурс, який сприяв подальшому розвитку комунікативних каналів, з одного боку, всередині общини, а з іншого, – між єврейством і владою. Втім, він знаходився під постійним контролем (цензурою), пресингом влади, а відтак громада постійно відчувала його дефіцит. Економічний ресурс, попри свою розвиненість і потужність, що дозволяло єврейству бути активним учасником економічних процесів в імперії, також піддавався різноманітним обмеженням з боку влади, оскільки складав конкуренцію аналогічному ресурсу панівної нації. «Переформатування» владою освітнього єврейського ресурсу оберталося русифікацією та асиміляцією частини євреїв, що призводило до втрати ними своєї єврейської ідентичності та формування єврея з новою свідомістю і новою самоідентифікацією.
7. Період з кінця 50-х років до початку 80-х у житті єврейства на українських землях мав свої особливості, що дозволило дослідникам охарактеризувати його як переднаціональний. На переднаціональному етапі розвитку самоідентифікація єврейства не була усталеною, про що свідчать вживання таких понять, як «польське єврейство», «російське єврейство», «польсько-російське єврейство» чи «українські цадики». Крім того, мова велася про наявність у них антропологічних та мовних особливостей, що відрізняло українське єврейство від литовського чи білоруського.
Зазначений час характеризувався розвитком, а згодом і «затуханням» руху Гаскали – першим рухом нового часу в єврейському суспільстві, що з 30-х – 40-х років ХІХ століття почав розгортатися на українських землях і був попередником національного руху. Ідеали Гаскали – просвічений абсолютизм, орієнтація на державу, а не націю (що дозволяє говорити про зародження політичних зв’язків нового типу), модернізація та емансипація єврейської спільноти, приєднання до державної мови, долучення до європейської культури та науки. Перші маскіли (І. Б. Левінзон, А. М. Гінцбург, А. Мапу, А. Б. Готлобер, О. А. Рабиновича, К. Шульман та ін.) виступили проти хасидизму, вбачаючи в ньому політичного ворога, котрий перешкоджає досягненню політичних цілей. «Політична програма» другого покоління маскілім (М. Лєбенсон, І. Гордон, Л. Леванда, Менделє Мойхер Сфорім, П. Смоленскін, М. Лілієнблюм, І. Оршанський, І. Левін) концентрувалася у завданні «бути росіянином», асимілюватися. Наслідком впливу Гаскали на єврейську молодь було зміцнення переконань у тому, що у євреїв нема національних інтересів, а юдаїзм (як основа для ідентифікації та об'єднання) – річ регресивна, що призводило до відчуження освіченої молоді («нових людей») від єврейського середовища (традиціоналістів), єврейської культури, традицій та звичаїв пращурів та прилучення до російського революційного руху.
У 60-х роках столицею єврейського Просвітництва та місцем формування нових політичних інститутів, концентрації маскілім, які виступили проти «азійської замкнутості», релігійного фанатизму, традиційного виховання, забобонів та містицизму, єврейської непристосованості до праці, критикували общинну олігархію і т. ін., було місто Одеса.
З кінця 70-х років серед прихильників Гаскали з'являлися ті, хто засумнівався і врешті-решт розчарувався у просвітницьких ідеях. Трансформації настанов «нової» інтелігенції посприяла відсутність радикальних змін у становищі єврейства як сподіваного результату царських «Великих реформ» 60-х – 70-х років, а це, в свою чергу, зумовило виступи проти бездіяльності російського царизму та відмові від асиміляції. Наслідком Гаскали стало пробудження національної свідомості єврейства та створення умов для виходу на політичну арену єврейського національного руху. Втім, «сліди» Гаскали у єврейській спільноті залишилися: переважна більшість «нових людей» так ніколи і не вивчила мови «простого народу» – їдишу, залишившись російськомовними та вдалися до використання івриту. Все це призводило до посилення конфліктності в єврейському середовищі: між «батьками» і просвіченими «дітьми»; між тими, хто прагнув осучаснення життя єврейської громади, виступав за приєднання до європейської культури і тими, хто ревниво стежив за дотриманням традицій пращурів; між тими, хто хотів проведення релігійних реформ і вбачав у хасидизмі «політичного ворога», і ортодоксами; між зорієнтованими на повну (чи часткову) асиміляцію і зросійщення як спосіб інтеграції в російське суспільство та їх противниками, які прагнули зберегти свою єврейську ідентичність; між прихильниками, з одного боку, їдишу чи івриту, а з іншого, російської як державної мови; між «ахерами» і «нами». Зрештою, своєрідна лінія розламу проступила між тими, хто перед 80-ми вже розчарувався в Просвітництві, просвіченому абсолютизмі і тими, хто ще перебував у полоні ідей Гаскали і сподівався на єврейську емансипацію як наслідок «прогресивної» політики царату.
8. Погроми початку 80-х років, що були формою етнічного насилля, стали потужним викликом єврейській громаді з боку іноетнічного середовища. Цей виклик сприяв зростанню національної свідомості, політизації єврейських мас, їх інтеграції на основі національних інтересів, корінним з яких був інтерес, пов'язаний із самозбереженням народу. Відбулися зміни у політичній поведінці інтелігенції/напівінтелігенції, що проявилося у «поверненні» освіченої єврейської молоді до народу, появі «нових» людей, які привнесли в маси нові ідеї, завдяки яким постали нові форми самоорганізації – загони самооборони та самодопомоги, громадські організації, протосіоністські рухи, політичні партії («Ам олам», Білу, Хібат Ціон, Бунд, осередки майбутньої По-Алей Ціон тощо). Нові політичні інститути єврейської громади все активніше впливали на соціалізацію єврейства, формування нових ідеологій (сіоністської, соціалістичної, соціал-демократичної тощо), на політизацію громади, що відбувалася як в національних рамках, так і поза їхніми межами, на підготовку та проведення еміграційної політики, що засвідчила корінну зміну у ставленні єврейства до Російської держави, крах сподівань на зрівняння у правах через «самопожертву» – саморусифікацію, асиміляцію і т. п. Відмова від саморусифікації та асиміляції, від підтримки дій влади, наростання русофобських настроїв та вироблення й проведення власної політики засвідчили зміну стратегій життя і діяльності громади (наприклад, звернення за допомогою до закордонних лобістських груп), бажання бути не об’єктом політики, але активним творцем власного життя, засвідчили про перетворення релігійної общини на національну. Попри це в єврейській громаді залишалися ті, які, прагнули до асиміляції та омріювали майбутнє в «російському контексті» – в російських політичних партіях, в Російській державі. Вищевказане дозволяє твердити про початок нового етапу у розвитку єврейської громади на українських землях у складі Російської імперії.
У розвитку національної свідомості вагому роль відіграло постання нової політичної реальності, якою став Ерец-Ісраель та зародження сіонізму, актуалізація проблеми національного відродження, піднята П. Смоленскіним ще у кінці 60-х років та іншими «першими сіоністами» – Е. Перельманом, М. Лілієнблюмом, а згодом Л. Пінскером. Останній висунув завдання для єврейства – «стати нацією» і першим проголосив ідею необхідності створення єврейської держави.
Сіонізм постав не як наслідок антисемітизму, але як результат розвитку національної свідомості громади. Проявом поширення та зміцнення сіоністських ідей стала участь представників з українських земель у з’їздах Ховевей Ціон у Катовіцах та Друскениках, сіоністських конгресах, які віддзеркалили активний пошук єврейською елітою своєї ідентичності. Остання виявлялася, то як однозначно націоналістична, то як єврейсько-соціалістична, то як націоналістично-релігійна тощо.
Сіонізм постав не тільки в політичній іпостасі, але й іпостасі «духовного сіонізму» та «фолькізму» («духовного націоналізму» чи автономізму). Основоположник «духовного сіонізму» Ахад-Гаам обґрунтовував завдання самозбереження єврейства. Його творчість віддзеркалила неспівпадання світоглядних позицій західно-європейського та «східного» – підросійського – єврейства: для західних сіоністів ідеал полягав у створенні в Ерец-Ісраелі єврейської держави, для «східних» – у створенні в Ерец-Ісраелі «духовного центру»; для західного законодавче рівноправ’я було благом, Ахад-Гаам же розглядав його як втрату національності євреями. Для нього проблема єврейства – проблема нації, для західних – проблема єврея-індивіда в західному суспільстві.
Під впливом ідей Е. Ренана С. Дубнов розробив концепцію «духовного націоналізму», відповідно до якої тільки єврейство, пройшовши три стадії розвитку – родоплемінну (расову), територіально-політичну та культурно-історичну – досягло духовної стадії, на якій громада не потребує держави, а тільки свободи подальшого зростання на своєму власному духовному ґрунті, що, як вважав С. Дубнов, становило зміст єврейської національної ідеї, чиїм важливим атрибутом був юдаїзм.
Націю С. Дубнов визначав як природне явище. Основні її характеристики – спільність походження, мова, територія, державна організація, спільна культурна спадщина та історична традиція, спільні духовні і соціальні ідеали, а також самосвідомість. Єврейство як «історична нація» могло претендувати на території тих держав, в яких мешкало. Основою автономізму мала бути община, що самоуправлялася, але в будь-якій країні євреї, приймаючи активну участь в її громадському і політичному житті повинні були користуватися усіма правами, які надавалися корінним громадянам. Усі соціально-політичні інститути громади мали служити цій меті. С. Дубнов мислив демократично, бо висловлювався за відстоювання національних прав кожної нації шляхом парламентської боротьби.
Полеміка С. Дубнова з опонентами (М. Лозинським, А.-Д. Гордоном, М. Лілієнблюмом та ін.) свідчила про неспівпадання поглядів єврейської інтелектуальної еліти у питаннях, що стосувалися нації та її майбутнього. Попри це загальний стан справ свідчив, що єврейська громада перетворилася на силу, здатну протистояти викликам середовища.
На основі аналізу участі єврейства у політичному процесі у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття, узагальненні досвіду міжетнічного спілкування можна говорити про такі «уроки минулого»:
– авторитаризм є гальмом у розвитку національних меншин (як і корінних народів), оскільки, стаючи на захист інтересів однієї нації та, передовсім, її еліти, на яку так чи інакше спирається, він не здатний забезпечити розвиток прав та свобод інших етносів (націй), задовольняти їхні базові інтереси;
– та чи інша форма «розділеного проживання» завжди нестиме в собі значний конфліктогенний потенціал, що обертатиметься напруженням в суспільстві, дестабілізацією та втратою рівноваги державним організмом;
– антисемітизм (як й інші види фобій та дискримінаційних політик) є однозначно деструктивним явищем, що призводить не тільки до міжнаціонального протистояння всередині держави, але й до зменшення її стійкості перед зовнішніми викликами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Авербух (А. Хашин), Герр М. Древнееврейская литература [Електронний ресурс] /Авербух (А. Хашин), М. Герр // Литературная энциклопедия : В 11 т. – [М.], 1929—1939. – Т.3 / [ ред. коллегия : Беспалов И. М., Лебедев-Полянский П. И., Маца И. Л., Нусинов И. М., Переверзев В. Ф., Скрыпник И. А., Фриче В. М. ] ; Отв. ред. Луначарский А. В. ; Отв. секретарь Бескин О. М. / Ком. Акад. ; Секция лит., искусства и яз. ; – [М.] : Изд-во Ком. Акад., 1930. – С.566 – 579. – Режим доступу до тексту в «Фундаментальной электронной библиотеке» : http://feb-web.ru/feb/litenc/encyclop/le3/le3-5662.htm
2. Авинери Ш. Основные направления в еврейской политической мысли / Ш. Авинери; пер. с иврита. – [б. г.] : Библиотека – Алия, 1990. – 320 с.
3. Авксентьев В. А. Этнические конфликты : история и типология / В. А. Авксентьев // Социологические исследования. – 1996. – №12. – С.43 – 49.
4. Автобіографічна замітка / [М. Драгоманов] // Драгоманов М. Документи і матеріали. 1841 – 1895 / Михайло Драгоманов / [упорядники : Галина Болотова, Іван Бутич, Ніна Грабова, Олег Купчинський, Діана Пельц, Галина Сорока] / Ін-тут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Наукове т-во ім. Шевченка, Нац. музей літ-ри України. Центральний державний історичний архів України у Львові. – Львів, 2001. – С.143 – 163.
5. Агурский М., Шкловская М. Современные мысли / М. Агурский, М. Шкловская // Горький М. Из литературного наследия. Горький и еврейский вопрос / М. Горький / [авторы-составители : М. Агурский, М. Шкловская]. – Иерусалим: Еврейский университет в Иерусалиме, Центр по исследованию и документации восточноевропейского еврейства, 1986. – С.5 – 26.
6. Аксаков И. С. Желательно ли расселение евреев по России / И. С. Аксаков // Аксаков И. С. Польский вопрос и западно-русское дело. Еврейский вопрос. 1860 – 1886. Статьи из «Дня», «Москвы», «Москвича» и «Руси» / И. С. Аксаков. – [Изд. 2-е]. – Т.3. – СПб. : б/и , 1900. – С.498 – 505.
7. Аксаков И. С. Иудаизм как всемирное явление / И. С. Аксаков // Аксаков И. С. Польский вопрос и западно-русское дело. Еврейский вопрос. 1860 – 1886. Статьи из «Дня», «Москвы», «Москвича» и «Руси» / И. С. Аксаков. – [Изд. 2-е]. – Т.3. – СПб. : б/и, 1900. – С.491 – 497.
8. Аксаков И. С. «Либералы» по поводу разгрома евреев / И. С. Аксаков // Аксаков И. С. Польский вопрос и западно-русское дело. Еврейский вопрос. 1860 – 1886. Статьи из «Дня», «Москвы», «Москвича» и «Руси» / И. С. Аксаков. – [Изд. 2-е]. – Т.3. – СПб. : б/и, 1900. – С.483 – 490.
9. Аксаков И. С. «Не об эмансипации евреев следует толковать, а об эмансипации русских от евреев» / И. С. Аксаков // Аксаков И. С. Польский вопрос и западно-русское дело. Еврейский вопрос. 1860 – 1886. Статьи из «Дня», «Москвы», «Москвича» и «Руси» / И. С. Аксаков. – [Изд. 2-е]. – Т.3. – СПб. : б/и, 1900. – С.479 – 483.
10. Аксаков И. С. Польский вопрос и западнорусское дело. Еврейский вопрос. 1860 – 1886. Статьи из «Дня», «Москвы», «Москвича» и «Руси» / И. С. Аксаков. – [Изд. 2-е]. – Т.3. – СПб. : б/и, 1900. – 570 с.
11. Аксаков И. По поводу статей Брафмана о кагале / И. С. Аксаков //Аксаков И. С. Польский вопрос и западно-русское дело. Еврейский вопрос. 1860 – 1886. Статьи из «Дня», «Москвы», «Москвича» и «Руси» / И. С. Аксаков. – [Изд. 2-е]. – Т.3. – СПб. : б/и, 1900. – С.505 – 512.
12. Аксаков И. С. Следует ли дать евреям в России законодательные и административные права? / И. С. Аксаков // Аксаков И. С. Польский вопрос и западно-русское дело. Еврейский вопрос. 1860 – 1886. Статьи из «Дня», «Москвы», «Москвича» и «Руси» / И. С. Аксаков. – [Изд. 2-е]. – Т.3. – СПб. : б/и, 1900. – С.465 – 470.
13. Аксаков И. С. Что такое «евреи» относительно христианской цивилизации / И. С. Аксаков // Аксаков И. С. Польский вопрос и западно-русское дело. Еврейский вопрос. 1860 – 1886. Статьи из «Дня», «Москвы», «Москвича» и «Руси» / И. С. Аксаков. – [Изд. 2-е]. – Т.3. – СПб. : б/и , 1900. – С.473 – 479.
14. Аксельрод П. Б. Пережитое и передуманное. – Кн.1 / П. Б. Аксельрод. – Берлин : Издательство З. И. Гржебина, 1923. – 444 с.
15. Аксельрод Л. И. Последнее слово бундовского национализма / Л. И. Аксельрод // Искра. №№1 – 52. – Выпуск VІІ. – №№45 – 51. – Ленинград : Прибой, 1925. – С.35 – 37.
16. Алданов М. А. Русские евреи в 70-х – 80-х годах (Исторические этюды) / М. А. Алданов // Книга о русском еврействе : от 1860-х годов до революции 1917 г. – Иерусалим : «Гешарим», 5762, М. : «Мосты культуры», Минск : ООО «МЕТ», 2002. – С.48 – 53. (Памятники еврейской исторической мысли)
17. Александр ІІІ. Майские законы / Александр ІІІ // Евреи в современном мире. История евреев в новое и новейшее время : антология документов / [составители П. Мендес-Флор, Й. Рейнхарц]. – Т.ІІ. – Иерусалим : Издательство «Гешарим», 5766 ; М. : Мосты дружбы, 2006. – С.158 – 159.
18. Алексеев А. Общественная жизнь евреев, их нравы, обычаи и предрассудки / А. Алексеева. – Новгород : б/в, 1868. – 181 с.
19. Альтер П. Нація : проблема визначення / П. Альтер // Націоналізм. Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера : Антологія. – [2-ге видання (перероблене та доповнене)] / [упоряд. Олег Проценко, Інститут європейських досліджень НАН України ; Василь Лісовий, Інститут філософії ім. Григорія Сковороди НАН України] / Наукове товариство ім. Вячеслава Липинського. – К. : Смолоскип, 2006. – С.273 – 282.
20. Андреев Л. О евреях / Л. Андреев. – Одеса: Южная типография, 1914. – 14 с.
21. Аникин С. Кто такие жиды и за что их черная сотня не любит / С. Аникин. – СПб.: б/и, 1908. – 18 с.
22. Антисемитизм // Большая советская энциклопедия ; главный редактор С. И. Вавилов. – [Второе издание]. – Т.2 : «Акты – ариетта». – М. : Государственное научное издательство «Большая советская энциклопедия», 1950. – С.138.
23. Армстронг Дж. А. Нації до націоналізму / Дж. А. Армстронг // Націоналізм. Теорії нації та націоналізму від Йогана Фіхте до Ернеста Гелнера : Антологія. – [2-ге видання (перероблене та доповнене)] / [упоряд. Олег Проценко, Інститут європейських досліджень НАН України; Василь Лісовий, Інститут філософії ім. Григорія Сковороди НАН України] / Наукове товариство ім. Вячеслава Липинського. – К. : Смолоскип, 2006. – С.294 – 300.
24. Аронсон Г. Я. В борьбе за гражданские и национальные права (Общественные течения в русском еврействе) / Г. Я. Аронсон // Книга о русском еврействе : от 1860-х годов до революции 1917 г. – Иерусалим : «Гешарим», М. : «Мосты культуры», Минск : ООО «МЕТ», 2002. – С.211. – 238. (Памятники еврейской исторической мысли)
25. Аруэ Ф. А. (Вольтер). Евреи / Ф. А. Арруэ (Вольтер) // Евреи в современном мире. История евреев в новое и новейшее время : антология документов / [составители П. Мендес-Флор, Й. Рейнхарц]. – Т.ІІ. – Иерусалим : Издательство «Гешарим», 5766 ; М. : Мосты дружбы, 2006. – С. 12 – 14.
26. Атлас Д. Старая Одесса, ее друзья и недруги / Д. Атлас. – М. : Ласми, 1992. – 208 с.
27. Ахад-Гаам. Буква и жизнь / Ахад-Гаам ; пер. с евр. Л. Яффе ; Положительное и отрицательное / Ахад-Гаам ; пер. с евр. И. Клаузнера. – Варшава : Издание товарищества «Ахиасаф», 1900. – 32 с.
28. Ахад-Гаам. Государство евреев и «нужда евреев» [Електронний ресурс] / Ахад-Гаам. – Режим доступу: http://gazeta.riews.net/Lib/Ahad-ha-am/ahad-ha-am.html
29. Ахад-Гаам. Два мира / Ахад Гаам // Ахад-Гаам. Избранные сочинения / Ахад-Гаам ; авторизованный перевод с еврейского. – Т.1. – М. : Сафрут, 1919. – С.102 – 110.
30. Ахад-Гаам. Доктор Пинскер и его брошюра / Ахад-Гаам // Ахад-Гаам. Избранные сочинения / Ахад-Гаам ; авторизованный перевод с еврейского. – Т.1. – М. : Сафрут, 1919. – С.21 – 33.
31. Ахад-Гаам. Жрец и пророк // Ахад-Гаам. Избранные сочинения / Ахад-Гаам ; авторизованный перевод с еврейского. – Т.1. – М. : Сафрут, 1919. – С.122 – 129.
32. Ахад-Гаам. Закон и милосердие / Ахад-Гаам // Ахад-Гаам. Избранные сочинения / Ахад-Гаам ; авторизованный перевод с еврейского. – Т.1. – М.: Сафрут, 1919. – С.76 – 80.
33. Ахад-Гаам. Нарекания друга / Ахад-Гаам // Ахад-Гаам. Избранные сочинения / Ахад-Гаам; авторизованный перевод с еврейского. – Т.1. – М. : Сафрут, 1919. – С.14 – 20.
34. Ахад-Гаам. Национальная этика [Електронний ресурс] / Ахад-Гаам. – Режим доступу: http://www.antho.net/library/blau/ag/aga.html
35. Ахад-Гаам. Не тем путем / Ахад-Гаам // Ахад-Гаам. Избранные статьи / Ахад-Гаам ; перевод с еврейского и предисловие Х. Гринберга. – П.: «Восток». – С.104 – 118.
36. Ахад-Гаам. Преждевременное и запоздавшее / Ахад-Гаам // Ахад-Гаам. Избранные сочинения / Ахад-Гаам; авторизованный перевод с еврейского. – Т.1. – М. : Сафрут, 1919. – С. 89 – 95.
37. Ахад-Гаам. Рабство в свободе / Ахад-Гаам // Ахад-Гаам. Избранные статьи / Ахад-Гаам ; перевод с еврейского и предисловие Х. Гринберга. – П.: «Восток». – С.34 – 56.
38. Ахад-Гаам. Учение сердца / Ахад Гаам // Ахад-Гаам. Избранные статьи / Ахад-Гаам ; перевод с еврейского и предисловие Х. Гринберга. – П.: «Восток». – С.119 – 135.
39. Ахад-Гаам. Человек в своем шатре / Ахад-Гаам // Ахад-Гаам. Избранные сочинения / Ахад-Гаам; авторизованный перевод с еврейского. – Т.1. – М. : Сафрут, 1919. – С.34 – 42.
40. Ахад-Гаам. Шатания / Ахад-Гаам // Ахад-Гаам. Избранные статьи / Перевод с еврейского и предисловие Х. Гринберга. – Вып. 1. – П.: «Восток», 1916. – 69 – 103.
41. Ахиезер А. Культурные основы этнических конфликтов / А. Ахиезер // Общественные науки и современность. – 1994. – №4. – С.115 – 122.
42. Баданес Г. Записки отщепенца / Г. Баданес // Восход. – 1884. – Май. – С.3 – 22.
43. Баданес Г. Записки отщепенца / Г. Баданес // Восход. – 1884. – Июнь. – С.86 – 99.
44. Бакланова Н. М. Політичні процеси та культурологічні проблеми в умовах становлення тоталітаризму (на прикладі України в 20-х роках) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.04 «» / Н. М. Бакланова. – Одеса : Одеський держ. ун-т ім. І. І. Мечникова, 1996. – 26 с.
45. Баранов Е. Г. Нациопатия – источник конфликтов / Е. Г. Баранов // Общественные науки и современность. – 1996. – №6. – С. 67 – 76.
46. Бармак М. Німецьке, чеське та єврейське населення Волинської губернії (1796 – 1914 рр.) / М. Бармак. – Тернопіль, 1999. – 208 с.
47. Барнави Э., Фридлендер С. Евреи и ХХ век : аналитический словарь / Э. Барнави, С. Фридлендер ; пер. с французского Т. А. Баскаковой, А. Н. Васильковой, И. Б. Иткина, А. Г. Пазельской ; под общей редакцией Т. А. Баскаковой. – М. : Текст : Лехаим, 2004. – 1021 с.
48. Барталь И. Автономия, автономизм, «диаспоризм» / И. Барталь // Барнави Э., Фридлендер С. Евреи и ХХ век : аналитический словарь / Э. Барнави, С. Фридлендер ; пер. с французского Т. А. Баскаковой, А. Н. Васильковой, И. Б. Иткина, А. Г. Пазельской ; под общей редакцией Т. А. Баскаковой. – М. : Текст, Лехаим, 2004. – С.21 – 32.
49. Барталь И. От общины к нации: евреи восточной Европы в 1772 – 1881 гг. / И. Барталь ; пер. с англ. и иврита А. Сметанников, Г. Зеленина. – Иерусалим : Гешарим, 5767, М. : Мосты культуры, 2007. – 263 с.
50. Барталь І. «Весь світ насилля ми зруйнуємо до основ?» : єврейський робітничий рух – революційний соціалізм проти національного наступництва / І. Барталь // Робітники і революціонери : єврейський робітничий рух. – Тель-Авів : б/в, 1994. – С.26 – 31 (іврит).
51. Бауэр Б. Еврейский вопрос / Б. Бауэр // Евреи в современном мире. История евреев в новое и новейшее время: антология документов / [составители П. Мендес-Флор, Й. Рейнхарц]. – Т.ІІ. – Иерусалим: Издательство «Гешарим», 5766; М. : Мосты дружбы, 2006. – С. - .
52. Безаров О. Т. Політика російського уряду в єврейському питанні наприкінці XIX століття (1881 – 1894 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.02 «Всесвітня історія» / О. Т. Безаров. – Чернівці : Чернівецьк. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2003. – 20 с.
53. Бела М. Мир Жаботинського / Моше Бела. –М.: Мосты Культуры, Иерусалим: Гешарим, 1992. – 336 с. (Серія «Сионизм»).
54. Бен-Ами. Мои сношения с М. Драгомановым и работа в «Вольном слове / Бен-Ами // Еврейская старина. – 1915. – Вып.3 – 4. – Июль – декабрь. – С. 347 – 367.
55. Бен-Ами. Наше еврейское мироедство и его главная причина / Бен-Ами // Восход. – 1884. – Сентябрь. – С.1 – 16 (2-а пагінація).
56. Бен-Ами. Одесский погром 1881 года и первая самооборона / Бен-Ами // Еврейский мир. – 1909. – №5. – С. 128 – 130.
57. Бен-Хаим. Древнееврейский язык и его значение в духовной жизни русских евреев / Бен-Хаим // Восход. – 1888. – Ноябрь – декабрь. – С.1 – 21.
58. Бен-Цион Динур. Мир, которого не стало. Воспоминания и впечатления (1884 – 1914) / Бен-Цион Динур. – М.: Мосты культуры, Иерусалим: Гешарим, 2008. – 549 с.
59. Беренштейн Л. Варіативність підходів щодо оцінки смуги осілості у життєдіяльності євреїв в Україні / Леонід Беренштейн // Запорожские еврейские чтения / Запорожский государственный университете, Запорожское городское отделение общества «Украина – Израиль». 19 – 20 мая 1999 г. – Запорожье: «Диво», 1999. – Вып. 3. – С. 12 – 15.
60. Бескровная Е. Иудаизм в творчестве Льва Толстого / Е. Бескровная // Одиннадцатые запорожские еврейские чтения. 17 – 18 мая 2007 г. / Запорожский национальный университет, Запорожское городское отделение общества «Украина – Израиль». – Запорожье, 2007. – С. 432 – 437.
61. Бимен У. О. Формирование национальной идентичности в условиях мультикультуризма / У. О. Бимен // Политические исследования. – 2000. – №2. – С.111 – 132.
62. Биншток В. И., Новосельский С. А. Материалы по естественному движению еврейского населения в европейской России за 40 лет (1867 – 1906 г.г.) / В. И. Биншток, С. А. Новосельский. – Петроград: типография петроградского т-ва печатного и издат-го дела «Труд», 1915. – 78 с.
63. Биография рава Кука [Електронний ресурс] // Маханаим : еврейский культурно-религиозный центр. – Режим доступу : http://www.machanaim.org/philosof/kook/b2.htm#3.5
64. Бирнбаум Н. Новейшие течения в еврействе / Н. Бирнбаум. – Одесса : Кадима, 1906. – 32 с.
65. Білоус В. С. Політичний процес / В. С. Білоус // Політологічний енциклопедичний словник / [упорядник В. П. Горбатенко ; за ред. Ю. С. Шемчушенка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка]. – 2-е вид., доп. і перероб. – К. : Генеза, 2004 – С.517 – 518.
66. Біхевіоризм // Короткий оксфордський політичний словник ; перекл. з англійської; за ред. Іена Макліна, А