ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН : ПОЛИТИКО-ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ этнонациональной политики постсоциалистических стран

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН
  • Альтернативное название:
  • ПОЛИТИКО-ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ этнонациональной политики постсоциалистических стран
  • Кол-во страниц:
  • 407
  • ВУЗ:
  • ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО
  • Год защиты:
  • 2008
  • Краткое описание:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
    ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО


    На правах рукопису

    ВІТМАН Костянтин Миколайович

    УДК 323.1

    ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ПОСТСОЦІАЛІСТИЧНИХ КРАЇН


    ДИСЕРТАЦІЯ
    на здобуття наукового ступеня
    доктора політичних наук

    Спеціальність 23.00.05 – етнополітологія та етнодержавознавство

    Науковий консультант:
    КРЕСІНА Ірина Олексіївна,
    доктор політичних наук, професор





    Київ – 2008











    ЗМІСТ
    ВСТУП 4
    РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження етнонаціональної політики постсоціалістичних країн 15
    1.1 Етнічність як об’єкт етнополітологічного аналізу 15
    1.2 Проблематика етнонаціональної політики у сучасних політологічних дослідженнях 32

    РОЗДІЛ 2. Формування і розвиток моделей етнонаціональної політики у постсоціалістичних країнах 46
    2.1 Соціально-історичні чинники моделей етнонаціональної політики країн балтійського регіону 46
    2.2 Формування мультикультурних націй у Латвії та Естонії 78
    2.3 Політичні й правові механізми забезпечення прав національних меншин у країнах Центральної і Східної Європи (Угорщині, Румунії, Польщі) 90
    2.4 Проблеми міжнаціональної взаємодії у Македонії 137

    РОЗДІЛ 3. Концептуальні правові засади регулювання міжетнічних відносин у пострадянських державах 150
    3.1 Законодавче забезпечення державної етнонаціональної політики в Україні, Росії, Молдові 150
    3.2 Особливості моделі етнонаціональної політики Білорусі 199

    РОЗДІЛ 4. Основні риси етнонаціональної політики країн центральноазійського регіону 219
    4.1 Демократичний вимір етнонаціональної політики Казахстану, Туркменістану, Узбекистану, Таджикистану 219
    4.2 Специфіка суспільно-державного управління міжетнічними відносинами у Киргизстані 237
    РОЗДІЛ 5. Альтернативні моделі етнонаціональної політики південнокавказьких країн 250
    5.1 Співвідношення централізації і децентралізації в управлінні міжетнічними конфліктами в Грузії 250
    5.2 Нагірнокарабаський конфлікт як наріжний камінь міждержавних відносин Вірменії та Азербайджану 283
    5.3 Основні вектори етнонаціональної політики Вірменії 302
    5.4 Проблеми міжетнічної взаємодії в Азербайджанській Республіці 333

    ВИСНОВКИ
    355
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 360










    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. Проблема регулювання етнонаціональних відносин посідає важливе місце у структурі державної політики більшості країн сучасного світу. Особливо вона актуальна для постсоціалістичних і пострадянських держав. Адже не останню роль у тому, що Радянський Союз зник з геополітичної мапи, відіграла неадекватна модель етнонаціональної політики, яка виявилася неспроможною відповісти на виклики часу. Тенденція здобуття незалежності на хвилі самовизначення була характерна не лише для пострадянських союзних утворень, національні еліти країн постсоціалістичного табору також шукали шляхів виходу з-під впливу СРСР. В результаті і ті, й інші успадкували низку найскладніших етнополітичних проблем, які гостро постали вже у перші роки незалежності в 90-х роках. Зазвичай етнополітичні суперечності накладалися на типові проблеми перехідного періоду – економічні кризи, рецидиви впровадження демократичних реформ, соціальний колапс, корупцію, непристосованість державного апарату для адекватного реагування на етнонаціональні виклики. Кожна країна постала перед необхідністю самостійно, без вказівок із центру вирішувати етнонаціональні проблеми. Міжетнічні суперечності відрізнялися залежно від регіону та етнічного складу населення. Для балтійських країн це була загрозливо низька частка титульного етносу, надмірний вплив російської меншини. Така ж проблема стояла перед деякими азійськими країнами пострадянського простору. Однак обидва регіони пішли різними шляхами вирішення подібних етнонаціональних проблем.
    Незважаючи на принципову відмінність етнонаціональної ситуації, деякі країни намагалися для формування своїх моделей етнонаціональної політики використати основоположний політичний документ – концепцію етнонаціональної політики. Такі політичні документи на пострадянському просторі виникали як спроби комплексно підійти до вироблення етнонаціональної політики держави за допомогою політичного механізму, який потребує обов’язкового втілення в подальших правових документах. Але це не завжди означало остаточне вирішення етнонаціональних проблем. У більшості цих країн концепції так і залишилися політичними документами, що мали більше декларативно-політичне навантаження, ніж конкретний правовий зміст.
    З огляду на це у політичній науці виникла нагальна потреба виокремлення і типологізації моделей етнонаціональної політики постсоціалістичних країн. У даному дослідженні поняття «моделі етнонаціональної політики» вводиться для системного аналізу особливостей етнонаціональної політики досліджуваних країн. Виокремлення цих особливостей дає можливість прослідкувати еволюцію етнонаціональної політики кожної країни, а також провести їх порівняльний аналіз. Під моделлю етнонаціональної політики розуміється увесь комплекс структурних зв’язків тієї етнонаціольної політики, що проводиться державою, владними елітами, включно з правовим забезпеченням, з реальною етнонаціональною ситуацією, зокрема масивом етнонаціональних проблем у конкретній державі, та алгоритм розв’язання останніх з допомогою певних механізмів (політичних, правових, соціальних, інституційних) – демократичних і недемократичних. Загалом етнонаціональна політика кожної конкретної держави визначає свою сферу дії, однак спільними сферами її застосування до переважної більшості країн є: міжетнічні конфлікти або напруга між етнічними спільнотами; міграційні, демографічні процеси; формування єдиної політичної нації; етнокультурні процеси. Об’єкти впливу етнонаціональної політики найрізноманітніші. Ними можуть бути як усі громадяни, так і певні спільноти – титульний етнос, етнічні групи, національні меншини, а також діаспора, органи влади і навіть інші країни.
    Ці та інші аспекти дослідження проблеми етнонаціональної політики тією чи іншою мірою розкриті у працях вітчизняних та зарубіжних учених. Серед вітчизняних дослідників етнополітичних процесів слід відзначити О. Антонюка, В. Євтуха, О. Картунова, Г. Касьянова, І. Кириченко, А. Кіссе, В. Котигоренка, І. Кресіну, О. Кривицьку, І. Кураса, Ю. Левенця, А. Леонову, Л. Лойко, О. Майбороду, О. Маруховську, Л. Нагорну, В. Небоженка, М. Обушного, І. Оніщенко, В. Панібудьласку, М. Панчука, Г. Перепелицю, М. Рибачука, С. Римаренка, Ю. Римаренка, М. Степика, Т. Татаренко, М. Товта та ін. Саме їх теоретичні напрацювання дали змогу ґрунтовно проаналізувати моделі етнонаціональної політики досліджуваних країн.
    Серед російських учених питання регулювання етнополітичних процесів активно досліджували Р. Абдулатипов, В. Авксентьєв, Ю. Арутунян, А. Ахієзер, Е. Баранов, Ю. Бромлей, В. Волков, О. Головкіна, Л. Гумільов, Л. Дробіжева, О. Здравомислов, С. Ільїнська, Н. Косолапов, С. Лур’є, В. Малахов, Г. Мирський, Е. Нарочницька, Л. Нізамова, А. Окара, Е. Паїн, А. Смірнов, В. Тішков, С. Чешко, Я. Шемякін та ін. Проте спеціальних праць, присвячених аналізу проблеми формування й реалізації етнонаціональної політики, у російський політології поки що немає.
    Під час вивчення моделей етнонаціональної політики автором використано науковий потенціал зарубіжної етнополітології, зокрема праці Б. Андерсона, Ф. Барта, Д. Боуена, В. Коннора, К. Корделла, А. Лейпхарта, Дж. Екенії, М. Есмена, Е. Гелнера, Д. Горовіца, Д. Гортона, В. Кімлічки, Ф. Радтке, Д. Рекса, Е. Сміта, Г. Тойфела, Г. Вейнера, С. Велдона, Д. Зісерман-Бродскі, Р. Заргарян та ін. У працях зазначених авторів висвітлюються окремі аспекти формування і реалізації етнонаціональної політики як у західних, так в постсоціалістичних країнах. Це, зокрема, проблеми теорії етносу і нації, етнонаціонального розвитку, міжетнічних відносин, етнічних конфліктів, державного управління у сфері здійснення етнонаціональної політики. Більшість дослідників схиляються до думки про те, що міжетнічні суперечності, а також проблеми взаємовідносин між нацією-державою і етнічними спільнотами зберігатимуться й актуалізуватимуться в суспільствознавчому дискурсі тією мірою, якою розвиватиметься етнічна і національна ідентичність та прагнення задля її збереження створювати адекватні політичні, соціальні та культурні умови і якою мірою вони стануть об’єктом теоретичного аналізу та цілеспрямованої практичної політики. А оскільки в українській політичній думці відсутні комплексні дослідження особливостей здійснення етнонаціональної політики в перехідних суспільствах, то дисертант зробив спробу осмислити процеси у цій сфері крізь призму аналізу політичних і правових засад державної етнонаціональної політики.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планових наукових тем відділу правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України «Теоретико-методологічні проблеми співвідношення політики, права і влади» (№ держреєстрації РК 0102U007073) та «Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії» (№ держреєстрації 0105U00792). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України 17 грудня 2004 року, протокол № 12.
    Мета і завдання дослідження. Основною метою роботи є комплексне дослідження політичних і правових чинників, виявлення закономірностей та визначення особливостей функціонування моделей етнонаціональної політики країн пострадянського та постсоціалістичного простору.
    З огляду на поставлену мету сформульовано такі дослідницькі завдання:
    – дослідити еволюцію різних теоретико-методологічних підходів до вивчення природи етнічності як першооснови будь-якого етнополітичного процесу та синтезувати їх для формулювання найбільш оптимальної сучасної теорії;
    – дати політологічне і правове визначення поняття «етнонаціональна політика», виокремити завдання, функції, складові та розкрити взаємозв’язок цієї політики з етнонаціональними процесами в умовах трансформації постсоціалістичних держав;
    – довести необхідність уведення до етнополітологічного дискурсу поняття «модель етнонаціональної політики» та обґрунтувати його основні наукові параметри;
    – дослідити особливості формування і реалізації моделей етнонаціональної політики на прикладі конкретних держав;
    – здійснити аналіз двохсторонньої взаємодії моделі етнонаціональної політики як цілеспрямованої діяльності держави та етнонаціональних процесів, які вона покликана регулювати;
    – проаналізувати нормативно-правову базу етнонаціональної політики, виявити законодавчі можливості й перспективи правового регулювання етнонаціональних відносин у постсоціалістичних державах;
    – дослідити вплив кон’юнктурних цілей окремих політичних сил або лідерів на особливості реалізації тієї чи іншої моделі етнонаціональної політики;
    – на основі порівняльного аналізу здійснити типологію моделей етнонаціональної політики постсоціалістичних країн, виявити спільні та відмінні елементи цих моделей.
    Об’єктом дослідження є моделі етнонаціональної політики постсоціалістичних держав.
    Предметом дослідження є особливості вияву політичних і правових чинників етнонаціональної політики, які зумовили різні варіанти її формування і реалізації у постсоціалістичних країнах.
    Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є система філософських, загальнонаукових та спеціальних наукових методів, найбільш ефективних для реалізації поставлених наукових завдань. Оскільки особливості моделей етнонаціональної політики неможливо проаналізувати, спираючись лише на один науковий метод, то під час дослідження здійснено синтез теоретико-наукових підходів для комплексного вивчення сутності та особливостей етнонаціональної політики. Автор вдавався до діалектичного методу, аналізуючи найважливіші тенденції формування моделей етнонаціональної політики пострадянського та постсоціалістичного простору, виявляючи їх єдність у суперечливості. Філософський принцип розвитку дав можливість вивчити моделі етнонаціональної політики в їх еволюції – поступовому, тривалому, безперервному розвитку від одних форм до інших, найчастіше від простих до складних. Знання закономірностей еволюції етнонаціональної політики сприяло глибшому розумінню змісту етнонаціональних процесів у тій чи іншій країні, виробленню прогнозних варіантів їх розвитку. З огляду на те, що кожна конкретна етнополітична ситуація перебуває у постійній зміні, має свою історично і соціально зумовлену динаміку, дисертант, оцінюючи ефективність тієї чи іншої моделі етнонаціональної політики, враховував, що цей феномен мав раніше інші форми і параметри й неминуче змінюватиметься надалі, набуваючи інших рис і характеристик.
    Загальнонаукові методи аналізу, синтезу, типології, верифікації, узагальнення й абстрагування застосовувалися для забезпечення об’єктивного, логічного та комплексного дослідження аналізованих інститутів та процесів.
    Серед спеціальних методів активно використовувався аналіз (моніторинг) поточних політичних подій, що дало можливість виявити специфіку застосування моделі етнонаціональної політики в кожній досліджуваній країні. У процесі дослідження еволюції вивчення феноменів етнічності та етнонаціональної політики використовувалися історико-політологічний підхід і типологізація різних наукових напрямів. Також застосовувалася систематизація найрізноманітніших підходів і тлумачень етнонаціональних процесів українськими, західними та російськими дослідниками.
    Порівняльний метод було використано для аналізу моделей етнонаціональної політики досліджуваних держав, виявлення загальних закономірностей етнонаціонального розвитку та специфічних особливостей формування конкретного варіанту етнонаціональної політики.
    Метод моделювання уможливив прогнозування ймовірних наслідків застосування тих чи інших механізмів впливу на етнонаціональні процеси в межах сформованої моделі етнонаціональної політики. Аналіз емпіричних даних використовувався для виявлення особливостей реалізації етнонаціональної політики на певних етапах розвитку тієї чи іншої країни.
    Наукова новизна одержаних результатів зумовлена змістом дослідницьких завдань та шляхами їх розв’язання. У межах здійсненого дослідження отримано результати, які мають наукову новизну:
    1. Комплексно досліджено еволюцію феномена етнічності під кутом зору формування етнонаціональної політики окремої країни. Виявлено вирішальну роль етнічності у сучасних етнополітичних процесах. Доведено, що у більшості сучасних конфліктів з етнічним забарвленням етнічність відіграє далеко не найголовнішу роль порівняно з іншими чинниками. Однак її присутність надає гостроти конфлікту та ускладнює його розв’язання.
    2. Проаналізовано сучасні спроби пошуку найоптимальнішої теорії етнічності в глобалізованому світі на основі комбінування рис, які витримали випробування часом. Виявлено, що сучасні дослідники етнічності намагаються уникати лінійного протистояння трьох основних методологічних підходів у вивченні етнічності, синтезуючи найважливіші їх аспекти у своїх теоріях. Це дає змогу якомога повніше, з різних наукових ракурсів дослідити феномен етнічності, етнічної ідентичності, який є першоосновою розуміння сучасних етнополітичних процесів та етнонаціональної політики як механізму реагування на їх виклики з боку окремих держав та міжнародної спільноти.
    3. Здійснено системний аналіз поняття етнонаціональної політики. Етнонаціональну політику визначено як цілеспрямовану діяльність з урегулювання взаємовідносин між націями, етносами, етнічними групами, меншинами, зафіксовану у відповідних політичних документах та правових актах держави. Виявлено діалектичний взаємозв’язок і взаємозалежність етнонаціональної політики та етнонаціональних процесів. Останні, з одного боку, коригуються за допомогою етнонаціональної політики, а з іншого – самі впливають на неї та задають вектор її подальшого розвитку.
    4. Спростовано доцільність застосування ціннісного підходу до етнонаціональної політики. Його вада полягає у тому, що етнонаціональна політика подається зі знаком «+» за шкалою «демократичних – недемократичних» цінностей. Водночас модель етнонаціональної політики може містити як позитивні, так і негативні елементи. В ході дослідження конкретних моделей етнонаціональної політики було виявлено, що вона не завжди спрямована на досягнення стабільності поліетнічного суспільства через урахування, узгодження й забезпечення національних інтересів. Інколи модель етнонаціональної політики спрямована на свідому дискримінацію, нівелювання вимог певних етносуб’єктів за допомогою недемократичних методів.
    5. Дано авторське визначення моделі етнонаціональної політики (як унікальної, комплексної системи механізмів та засобів впливу на етнонаціональні процеси) та виокремлено її головні складові. Це законодавча, нормативно-правова база (цілісна, виокремлена або розпорошена по всьому масиву законодавства країни); концепції, політичні угоди, домовленості; практична діяльність щодо реалізації державної політики у сфері міжетнічних стосунків та етнонаціональних відносин; суспільно-політичні, соціальні, економічні механізми регулювання міжетнічних стосунків (як історично зумовлені, так і ініційовані державою або громадянським суспільством).
    6. Доведено, що модель етнонаціональної політики кожної із досліджуваних країн є унікальною і неповторною. Вона складається з балансу багатьох елементів (зведена або розпорошена законодавча база, різноманітні механізми впливу на етнонаціональні процеси), які можуть бути присутні в етнонаціональній політиці однієї країни і повністю відсутні в іншій. Проте це не свідчить про відсутність самої моделі, яка у всіх досліджуваних випадках виростала з недоліків вирішення національного питання постсоціалістичного, пострадянського минулого, але у кожному випадку переслідувала свої цілі. Інколи її елементи співпадають з елементами стратегії сусідніх держав.
    7. Вперше у вітчизняній етнополітології автором на основі аналізу особливостей моделей етнонаціональної політики більшості постсоціалістичних країн здійснено типологію, а також класифікацію їх у групи на основі подібних/відмінних рис. Серед них модель етнонаціонального самозахисту (балтійські країни), модель деструкції власної нації (Білорусь), демократична, орієнтована на забезпечення прав національних меншин модель (Угорщина), дискримінаційна модель (Азербайджан) та ін.
    8. Досліджено особливості формування моделей етнонаціональної політики окремих країн пострадянського та постсоціалістичного простору, виходячи з історичного досвіду. Показано, що більшості з них доводилося розв’язувати аналогічні етнонаціональні завдання, але вони пішли різними шляхами і використовували різні методи відповідно до цілей, які були визначені їх моделлю етнонаціональної політики, заданою політичними елітами та особливостями перебігу етнонаціональних процесів.
    9. На основі дослідження правової бази етнонаціональної політики постсоціалістичних країн доведено, що навіть входження окремих із них до ЄС не гарантує створення послідовно демократичного законодавства щодо задоволення прав національних і етнічних меншин. Країни Балтії впродовж 1990-х успішно поєднували рух у демократичному напрямку та дискримінаційну модель етнонаціональної політики. В інших країнах (зокрема, в Україні) існують суттєві прогалини у законодавстві, які не можуть бути заповнені через відсутність політичного консенсусу щодо етнонаціональних питань або заповнюються кон’юнктурно на користь певних етносуб’єктів.
    10. Автором уперше було запропоновано політичні та правові шляхи виходу в окремих країнах із складних етнополітичних ситуацій, які серйозно гальмують розвиток країни і консервуються наявною моделлю етнонаціональної політики (зокрема, в Грузії, Вірменії, Азербайджані та ін.). Серед них напрацювання законодавчої бази з урахуванням світового досвіду; уникнення дискримінаційних заходів для радикального коригування міжетнічних взаємин, врахування прав усіх меншин, а не вибірково; вивчення етнокультурних особливостей етносуб’єктів, врахування їх вимог.
    Практичне значення одержаних результатів зумовлене можливістю їх використання у науково-дослідній роботі, викладанні низки правових і політологічних дисциплін, зокрема конституційного, міграційного, міжнародного, європейського права, порівняльного правознавства, культурології, конфліктології, етнополітології, етнодержавознавства, при розробці спеціальних курсів та підготовці навчальних посібників, у законопроектній діяльності.
    Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана і обговорена у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні теоретичні і практичні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження викладені в 44 опублікованих працях дисертанта, серед яких одна індивідуальна монографія «Етнонаціональна політика постсоціалістичних країн: моделі, особливості, проблеми» (К., 2007. – 21,0 д.а.), 30 наукових статтях у фахових виданнях та 14 – у наукових збірниках.
    Теоретичні та методологічні аспекти роботи доповідалися на всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях та науково-практичних семінарах: «Українська культура: стан та перспективи розвитку (організаційно-правовий аспект)» (Київ, 10 грудня 2004 р.); «Практика виборчого процесу в Україні та проблеми його правового регулювання» (Одеса, 18–19 листопада 2005 р.); «Міграційні процеси в Україні і світі: історико-юридичні аспекти» (м. Балаклава, 4–7 вересня 2006 р.); «Юридична освіта і громадянське суспільство в Україні: проблеми формування, взаємодії та вивчення (Одеса, 22 квітня 2005 р.); «Соціальний захист в Україні (правові аспекти)» (Київ, 17 лютого 2006 р.); «Актуальні проблеми державного управління та документо-інформаційного забезпечення апарату влади» (Київ, 25–26 травня 2006 р.); «Правове життя сучасної України» (Одеса, 26 квітня 2006 р.); «Право, держава, духовність: шляхи розвитку та взаємодії» (Одеса, 3 вересня 2006 р.); «Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку» (Миколаїв, 24–25 листопада 2006 р.); «Правове життя сучасної України» (Одеса, 27–28 квітня 2007 р.); «Соціально-політична взаємодія в сучасній Україні: вибір шляхів державного розвитку» (Одеса, 20 квітня 2007 р.); «Правове регулювання суспільних відносин у сфері культури. Сучасний стан та перспективи розвитку» (Київ, 15 травня 2007 р.); «Визначальні тенденції генези державності і права»: Треті Прибузькі юридичні читання (Миколаїв, 23–24 листопада 2007 р.); «Сучасні проблеми, тенденції і перспективи розвитку права в Україні» (Одеса, 7–8 грудня 2007 р.).
    Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в одній одноосібній монографії; 30 статтях у наукових журналах і збірниках наукових праць, визнаних фаховими з політичних наук; 14 матеріалах і тезах наукових конференцій.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ


    В дисертації було комплексно досліджено новий етнополітичний феномен – модель етнонаціональної політики на прикладі держав постсоціалістичного простору. З цією метою здійснено системний політологічний аналіз ролі етнічності в сучасних етнополітичних процесах під кутом зору формування етнонаціональної політики окремих країн.
    1. Етнічність відіграє вирішальну роль у сучасних етнополітичних процесах у сучасному світі. У більшості конфліктів з етнічним забарвленням етнічність не виступає визначальним конфліктогенним чинником, проте надає гостроти конфлікту та ускладнює його розв’язання.
    2. Найбільш оптимальна теорія етнічності в глобалізованому світі має ґрунтуватися на основі комбінування наукових підходів, які витримали випробування часом. Сучасні дослідники етнічності намагаються уникати лінійного протистояння трьох основних методологічних підходів (примордіа¬лістського, структуралістського, конструктивістського) у вивченні етнічності, синтезуючи найважливіші їх аспекти у своїх теоріях. Це дає змогу якомога повніше, з різних наукових ракурсів дослідити феномен етнічності, етнічної ідентичності, який є першоосновою розуміння сучасних етнополітичних процесів та етнонаціональної політики як механізму реагування на їх виклики з боку окремих держав та міжнародної спільноти в цілому.
    3. Етнонаціональна політика - це цілеспрямована діяльність держави з урегулювання взаємовідносин між націями, етносами, етнічними групами, національними меншинами, зафіксована у відповідних політичних документах та нормативно-правових актах. Між етнонаціональною політикою та етнонаціональними процесів існують діалектичний взаємозв’язок і взаємозалежність. Етнонаціональні процеси, з одного боку, коригуються за допомогою етнонаціональної політики, а з іншого – самі впливають на неї та задають вектор її подальшого розвитку.
    4. До аналізу феномена етнонаціональної політики недоцільне застосування ціннісного підходу. Вада останнього полягає у тому, що ця політика подається зі знаком “+” за шкалою “демократичних – недемо¬кратичних” цінностей. Водночас модель етнонаціональної політики може містити як позитивні, так і негативні елементи. Етнонаціональна політика не завжди спрямована на досягнення стабільності поліетнічного суспільства через урахування, узгодження й забезпечення національних інтересів. Інколи її модель спрямована на свідому дискримінацію, нівелювання вимог певних етносуб’єктів за допомогою недемократичних методів.
    5. Модель етнонаціональної політики є унікальною, комплексною системою механізмів та засобів впливу держави на розвиток і спрямованість етнонаціональних процесів. Основними її складовими є: законодавча, норма¬тивно-правова база (цілісна, виокремлена або розпорошена по всьому масиву законодавства країни); концепції, політичні угоди, домовленості; практична діяльність щодо реалізації державної політики у сфері міжетнічних стосунків та етнонаціональних відносин; суспільно-політичні, соціальні, економічні механізми регулювання міжетнічних стосунків (як історично зумовлені, так і ініційовані державою або інститутами громадянського суспільства).
    6. У кожній із постсоціалістичних країн модель етнонаціональної політики є унікальною і неповторною. Вона складається з балансу багатьох елементів (зведена або розпорошена законодавча база, різноманітні механізми впливу на етнонаціональні процеси), які можуть бути присутні в етнонаціональній політиці однієї країни і повністю відсутні в іншій. Проте це не свідчить про відсутність самої моделі, яка у всіх досліджуваних випадках виростала з недоліків вирішення національного питання постсоціалістичного, пострадянського минулого, але у кожному випадку переслідувала свої цілі. Інколи її елементи співпадають з елементами стратегії сусідніх держав.
    7. Типологію і класифікацію моделей етнонаціональної політики постсоціалістичних доцільно здійснювати на основі подібних/відмінних рис. Типами цих моделей є: модель етнонаціонального самозахисту (балтійські країни), модель деструкції власної нації (Білорусь), демократична, орієнтована на забезпечення прав національних меншин модель (Угорщина), дискримінаційна модель (Азербайджан) та ін.
    8. Особливості формування моделей етнонаціональної політики окремих країн постсоціалістичного простору зумовлені насамперед їх історичним досвідом. Більшості цих країн доводилося розв’язувати аналогічні етнонаціональні завдання, але вони пішли різними шляхами і використовували різні методи відповідно до цілей, які були визначені їх моделлю етнонаціональної політики, заданою політичними елітами та особливостями перебігу етнонаціональних процесів.
    9. Дослідження стану розвитку нормативно-правової бази етнонаціональної політики постсоціалістичних країн свідчить, що навіть входження окремих із них до ЄС не гарантує створення послідовно демократичного законодавства щодо задоволення прав національних і етнічних меншин. Країни Балтії впродовж 1990-х успішно поєднували рух у демократичному напрямку та дискримінаційну модель етнонаціональної політики. В інших країнах (зокрема, в Україні) існують суттєві прогалини у законодавстві, які не можуть бути заповнені через відсутність політичного консенсусу щодо етнонаціональних питань або заповнюються кон’юнктурно на користь певних етносуб’єктів.
    10. Основними політичними та правовими чинниками, що сприяють виходу в окремих державах із складних етнополітичних ситуацій, які серйозно гальмують розвиток країни і консервуються наявною моделлю етнонаціо¬нальної політики (зокрема, в Грузії, Вірменії, Азербайджані та ін.), є: концептуальне осмислення особливостей етнонаціональних відносин у країні на основі сучасних етнополітологічних теорій; створення адекватної етнополітичній ситуації нормативно-правової бази з урахуванням світового досвіду; гармонізація національного законодавства із законодавством Європейського Союзу, нормами міжнародного права щодо забезпечення прав представників національних меншин; інституціональне закріплення мети, завдань, функцій, основних напрямів державної етнонаціональної політики та координація діяльності етносуб’єктів щодо її послідовного здійснення; уникнення дискримінаційних заходів для радикального коригування міжетнічних взаємин; всебічне вивчення і врахування вимог, претензій, прав усіх етносуб’єктів, національних меншин на основі демократичних принципів.
    11. Суть етнонаціональної політики необхідно розглядати комплексно, в структурних взаємозв’язках, з урахуванням того, що етнічні спільноти, як суб'єкти політики, взаємодіють на різних рівнях, зокрема: між титульним етносом й іншими етнічними спільнотами, які живуть у певній державі; між етносами з приводу участі у владних структурах, з одного боку, та етнічними спільнотами і державою з усіх питань задоволення специфічних етнічних потреб - з другого боку; з питань взаємодії державних націй у федеративній і конфедеративній державі, а також на міжнародному рівні у світових спільнотах.
    12. Зміст та наповнення етнонаціональної політики задається реальним станом етнонаціональних відносин усередині держави, а також взаємо¬відносинами з іншими державами, титульні етноси яких є меншинами в цій конкретній державі, етнонаціональна політика якої є предметом розгляду. Тому модель етнонаціональної політики кожної країни є індивідуальною.
    13. Етнонаціональна політика забезпечує моделювання і прогнозування етнополітичних ситуацій, що можуть виникнути як у стосунках між етносами, так і у відносинах етносів з державою. Вона має базуватися на вивченні тенденцій етнонаціонального розвитку, мотивації й спрямування діяльності основних суб'єктів етнонаціональної політики, на врахуванні ступеня загостреності конфліктних ситуацій, особливостей етнопсихології населення, традицій тощо. Між етнонаціональною політикою та етнонаціональними процесами є також зворотній зв’язок: етнонаціональна політика намагається коригувати етнонаціональні процеси, які, в свою чергу, задають специфіку моделі етнонаціональної політики.
    14. Кожна з досліджуваних країн обрала власну стратегію етнонаціо¬нальної політики. Подекуди її елементи співпадають із стратегією сусідніх держав. Але модель етнонаціональної політики кожної країни є унікальною і неповторною. Вона складається з балансу багатьох елементів, які можуть бути присутні в етнонаціональній політиці однієї країни і повністю відсутні в іншій. Проте це не свідчить про відсутність самої моделі, яка у всіх випадках виростала з недоліків вирішення національного питання постсоціалістичного, пострадянського минулого, але у кожному випадку переслідувала свої цілі. Найголовнішими складовими етнонаціональної політики є: законодавча база (цілісна, виокремлена або розпорошена по всьому масиву законодавства країни); концептуальне осмислення, політичні угоди, домовленості; практична державна політика у сфері міжетнічних відносин; суспільно-політичні, соціальні, економічні механізми регулювання міжетнічних стосунків (як історично обумовлені, так і створені державою, громадянським суспільством).
    15. Вивчення особливостей реалізації моделі етнонаціональної політики кожної країни повинно ґрунтуватися на всебічному врахуванні середовища її функціонування – як внутрішнього, так і зовнішнього. Внутрішнє – це національний склад, наявність активних або пасивних, історично тяглих міжетнічних конфліктів у країні, менталітет етносів, що її населяють, традиції їх співіснування, особливості економічного розвитку тощо. Зовнішнє – політика щодо вироблення і спрямованості моделі етнонаціональної політики держави інших країн-сусідів та наднаціональних утворень.
    Спроба аналізу і типологізації моделей етнонаціональної політики постсоціалістичних країн, здійснена в дисертації, передбачає подальше теоретичне дослідження з метою вироблення оптимальних механізмів реалізації цієї політики і забезпечення прав та інтересів націй-держав і національних меншин.










    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    1. Абашин С.Н., Бушков В.И. Социальная напряженность и межнациональные конфликты в северных районах Таджикистана // Исследования по прикладной и неотложной этнологии. – М., 1991. – С. 15-27.
    2. Абдулатипов Р. Г. Этнополитические конфликты в СНГ: Наднациональные механизмы разрешения. – М.: Славянский диалог, 1996. – 456 c.
    3. Абдусаидова Л. В Ташкенте прошел семинар ООН по правам этни¬ческих меньшинств Узбекистана // http://www.ferghana.ru/article.php?id=3411
    4. Аброян И. Стратегия культуры – стратегия государства, стратегия развития // http://www.ra.am/?num=2007060615
    5. Авксентьев В.А. Этническая конфликтология: В 2 ч. – Ставрополь, 1996. – 392 с.
    6. Авксентьев В.А. Этническая конфликтология: в поисках научной парадигмы. – Ставрополь: Изд-во СГУ, 2001. – 268 с.
    7. Авксентьев В.А. Этнические конфлиткты: история и типология //Общественные науки и современность. – 1997. - №5. – С. 43-49.
    8. Авсентьев В. А. Этническая конфликтология // Современная конфликтология в контексте культуры мира. – М.: УРСС, 2001. – С. 179-180.
    9. Агаджанян М. Д. Национальные меньшинства Азербайджана. Научно-образовательный фонд “Нораванк” // http://www.elcompany.net/mitq/?l=rus&id=8&news=109
    10. Агеев В. С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. – М., 1990. – 150 с.
    11. Азербайджан – “несвободное государство”, мир и война с народами: Интервью Гайка Котанджяна // http://pda.regnum.ru/news/877190.html
    12. Азербайджан о нацменьшинствах // http://www.kominarod.ru/gazeta/usersnews/2007/09/24/usersnews_1183.html
    13. Азербайджан перед выбором: Интервью с лидером Талышского национального движения Фахраддином Аббасовым // http://www.zavtra.ru/cgi/veil/data/zavtra/03/505/62.html
    14. Азербайджан: национальные меньшинства // http://www.svobodnaya-gruzia. com/miscell/?p=177-178/02
    15. Алексанян Е., Тер-Аракелян Р. Русский язык в Армении: взгляд изнутри // http://www.ng.ru/cis/2001-08-04/5_inside.html
    16. Алексеев М. Ж., Казенин К. А., Сулейманов М. О. Дагестанские народы Азербайджана. – М.: Европа, 2006. – 345 с.
    17. Амирова Л.Х. Азербайджанские лезгины равнодушны к выборам. Лезгинский информационный портал // http://iwpr.net/?apc_state=henicrs2005&l=ru&s=f&o=257648
    18. Аналитический отчет по результатам социологического исследования по выявлению актуальных проблем в сфере межэтнических отношений // Институт этнической политики – http://www.assamblea.kg/info.htm
    19. Арбеніна В.І. Етнічність як предмет соціологічного аналізу // www.sociology.kharkov. Ua/docs/chten_O/1arbenina/doc
    20. Ардебильские притязания // http://lezgiweb.ucoz.ru/news/2007-09-13-80
    21. Арешев А. Миротворческие игры вокруг карабахского конфликта // http://forum. armkb.com/showthread.php?t=21534
    22. Армения – единственная моноэтническая страна, где нет национальных меньшинств // http://www.demaz.org/cgi-bin/e-cms/vis/vis.pl?s=001&p=0038&n=001267&g
    23. Армения намерена урегулировать карабахский конфликт путем переговоров // http://www.glavred.info/archive/2007/05/23/212535-16.html
    24. Армения отказалась от русского языка //Дело. – 2007. – 10 сентября // http:// delo.ua/news/politics/world/info-50767.html
    25. Армения: cовременная система образования // http://info.incorvuz.ru/art3_18. shtml
    26. Арутунян Ю.В. Трансформация постсоветских наций. – М.: Наука, 2003. – 207c.
    27. Арутунян Ю.В., Дробижева Л.М., Сусоколов А.А. Этносоциология. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 452 с.
    28. Арутюнов С. А. Этничность — объективная реальность (отклик на статью С.В.Чешко) // Этнографическое обозрение. - 1995. - № 5.- С.35 - 49.
    29. Арутюнов С.А., Чебоксаров Н.Н. Передача информации как механизм существования этносоциальных и биологических групп человечества // Расы и народы. - М., 1972. - Вып. 2. - С. 23-26.
    30. Асланова Рабият. В Азербайджане нет проблем, связанных с национальными меньшинствами //http://www.bakililar.az/lenta/?id=18131
    31. Ассирийская община Армении // http://www.miacum.ru/forum/index.php?showtopic=1458&pid=26355&mode=threaded&show=&st=&
    32. Ахиезер А. Культурные основы этнических конфликтов // Общественные науки и современность. – 1994. - №4. – С. 115-125.
    33. Ахиезер А. Проблемы государственной власти в России - Центр власти и центр духа // Рубежи. - 1996. - № 9. - C.62-94.
    34. Ачкасов В. Этнополитическая мобилизация: структура ресурсов и процесс развертывания // Вестн. Моск. Ун-та, - сер 12, 1998, - № 4, - С. 55 - 65.
    35. Баранов А. Межнациональные отношения в Казахстане: факторы устойчивости и риски дестабилизации // http://www.materik.ru/index.php?section=analitics&bulid= 2&bulsectionid=124
    36. Баранов Е.Г. Нациопатия – источник конфликтов //Общественные науки и современность. – 1996. - №6. – С. 67-75.
    37. Басик В. Положение национальных меньшинств в Беларуси стабильно и уникально // Официальный сайт посольства Беларуси. – http://www.belembassy.it/ index.aspx?lang=ru&cat_id=2&page_id=12&spage_id=90
    38. Беженцы из Армении // http://sumgait.info/ethnic-cleansings/refugees-from-armenia /refugees-from-armenia.htm
    39. Беженцы-армяне намерены потребовать от Азербайджана возмещения ущерба // http://www.kavkaz.memo.ru/newstext/news/id/1189138.html
    40. Безручка И. Факторы толерантности в контексте развития белорусского общества (на примере Гомельского региона) // Бюллетень “Право на свободу”. – http:// www.spring96.org/cgi-bin/view_big.cgi?id=1040&type=6&lang=ru
    41. Бейбутов Є. Р. Естественные союзники лезгин: кто же они? Аналитический Центр “МИТК” (армянский интернет-ресурс) // http://www.elcompany.net/mitq/?l =rus&id=7&news=79
    42. Белоусов В. Н. Русский язык межнационального общения в странах СНГ и Балтии и диалог культур // http://www.gramota.ru/mag_rub.html?id=20
    43. Бердзеншвили Д. Какие препятствия уготовила нам Россия // Каспійсько-Чорноморський регіон: умови та перспективи розвитку: Матеріали міжнародної конференції. – К., 1998 – С. 149-156.
    44. Бобоев М., Бухарбаева Г., Расулов Ю. Узбекистан: принудительный контроль рождаемости // Інтернет-газета “Нхвигхтор” – http://www.mizinov.net/articles/?artid =8786
    45. Богатырев В. Этнические проблемы и логика действий // Институт этнической политики – http://www.assamblea.kg/info.htm
    46. Брайза Мэтью. Урегулирование нагорно-карабахского конфликта гораздо ближе к политическому компромиссу // http://www.demaz.org/cgi-bin/e-cms/vis/vis.pl?s =001&p=0038&n=001513&g
    47. Брисина О.И., Осипов А.Г. Межнациональные отношения: взгляд на проблемы Узбекистана // Советская этнография. – 1993. – № 3. – С. 22 -67.
    48. Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. - М., 1983. – 405 c.
    49. Бромлей Ю. В. Этносоциальные процессы: теория, история, современность. – М., 1987. – 463 с.
    50. Бромлей Ю. К характеристике понятия «этнос»// Расы и народы. Ежегодник. - М., 1971. - № 1. - С. 26-27.
    51. Бромлей Ю. Очерки теории этноса. – // http://bromley-theory.457125
    52. Брусина И. О. Аграрное перенаселение как одна из причин Ошского конфликта // Профи. – 1999. – № 11. – С. 20–23.
    53. Бушков В.И. Население Северного Таджикистана: формирование и расселение. — М., 1995. — С.191-192.
    54. Бушков В.И. О некоторых аспектах межнациональных отношений в Средней Азии // Исследования по прикладной и неотложной этнологии. — Документ № 9. — М., 1990. – С.23 - 67.
    55. Бушков В.И., Мадамиджанова З.М. Современное развитие этнических групп Средней Азии и Казахстана. – М., 1992. – 327 c.
    56. Бушков В.И., Микульский Д.В. Общественно-политическая ситуация в Таджикистане: январь 1992 г. // Исследования по прикладной и неотложной этнологии. — Документ № 26. — М., 1992. – С. 43 - 58.
    57. Бушков В.И., Микульский Д.В. Таджикское общество на рубеже тысячелетий (этнологическая ситуация в начале 1990-х годов). — М.: Горбачев фонд, 1992. – С. 40-45.
    58. В Армении открылся Центр этнической культуры // http://viparmenia.com/vb/ showthread.php?t=3225
    59. В Армении русский язык должен стать вторым государственным // http://viparmenia.com/vb/showthread.php?t=2281
    60. В Армении стартовал Год русского языка // http://www.rosbalt.ru/2007/05/04/ 295327.html
    61. В Грузии принят закон о статусе Аджарии http://kavkaz.memo.ru/newstext/news/ id/680323.html
    62. В урегулировании карабахского конфликта просвета нет // http://www.gazetasng.ru/chronology/nations/?id=6832
    63. Варианты решения национального вопроса Южного и Северного Лезгистана. Лезгинский информационный портал // http://lezgiweb.ucoz.ru/news/2007-02-07-53
    64. Варфалви А. Осуществление прав национальных и этнических меньшинств // Официальный сайт Научно-исследовательского института социальных систем // http://niiss.ru/mag13_natrights.shtml
    65. Влавианос А. Греция является мостом, соединяющим Армению и Евросоюз // http://www.arminfo.info/politika_ru-issue26.html
    66. Власти продолжали отрицать факты нарушения прав человека в стране // http://www.amnesty.org.ru/report2006/tkm-summary-rus
    67. Волков. В. К. Этнократия – непредвиденный феномен посттоталирарного мира // Политические исследования . – 1993. - №2. – С. 65-72.
    68. Вторая Прибалтика на Днестре, или “общие беды” Молдовы и Латвии. – http:// www.olvia.idknet.com/ol28-10-05.htm
    69. Выборнов В. Отношение к беженцам в Беларуси // Белорусский журнал международного права и международных отношений. – 2001. – № 4.
    70. Выступление Президента Республики Беларусь Александра Лукашенко на Пленарном заседании 60-й сессии Генеральной Ассамблеи ООН “Относительно ситуации вокруг Союза поляков в Беларуси” // http://www.belarus.lt/?r=4&n=3842
    71. Габашвили М. К психологическому анализу конфликта (на примере вооруженного конфликта в Абхазии) // сайт Центра конфликтологии в г. Тбилиси, Грузия. – http://www.abkhazia.dot.ge/society/20070612475097768104.php
    72. Гавин Т. Национальные меньшинства должны обогащать культуру страны… // Бюллетень “Право на свободу”. – http://www.spring96.org/cgi-bin/view_big.cgi?id= 1041&type=6&lang=ru
    73. Геллнер Э. Нации и национализм. - М., 1993. – 340 с.
    74. Геноцид армян 1915–1923 гг. // http://www.genocide.ru/enc/genocide-arm.htm
    75. Глава государства Нурсултан Назарбаев принял Верховного комиссара ОБСЕ по делам национальных меньшинств Кнута Воллебека // http://www.zakon.kz/our/news/ news.asp?id=30128064
    76. Гобіно Ж. А. Опыт о неравенстве человеческих рас.- М: ОЛМА-Пресс, 2000. – 617 c.
    77. Говорить только по-латвийски: Чем же опасны русский и польский? // http://www.ravnopravie.lt/news.php?id=38
    78. Гогсадзе Г. Главные аспекты межэтнических отношений в Грузии // Сайт Центра конфликтологии в г. Тбилиси, Грузия. – http://www.abkhazia.dot.ge/society/20070612490598148039.php
    79. Головкина О. Канадский мультикультурализм как основа национальной самобытности Канады - http://www.niworld.ru/referat/doklad/Golov.htm.
    80. Государственная программа “Интеграция в эстонском обществе в 2000-2007 гг.” // http://www.riik.ee/saks/ikomisjon/venekv.htm
    81. Грануш Х. Права этнических меньшинств // http://caucasusjournalists.net/interview.asp?idinterview=57
    82. Грек И., Негуца А., Приэжмиряну Д. Концепция государственной национальной политики и ее противники // Независимая Молдова. – 2003. – 7 октября. – http://www.materik.ru/index.php?section=analitics&bulid=62&bulsectionid=5240
    83. Греческая община Армении почтила память жертв геноцида понтийских греков // http://www.greek.ru/news/news_detail.php?ID=26395
    84. Громов А. Д. Смысл антигрузинской истерии // http://www.expert.ru/articles/ 2006/10/05/smysl/print
    85. Грудницкая М. Белорусско-польская война? // Белорусская информационно-аналитическая интернет-газета. – http://www.euramost.org/?artc=2802
    86. Гумилев Л. От Руси до России. - СПб, 1992. - 256 с.
    87. Гумилев Л.Н. Этносфера: История людей и история природы. – М., 1993. – 316 c.
    88. Дашкевич Я. Подзвінне операції “Вісла” // http://www.ji.lviv.ua/n10texts/ dashkevych.htm
    89. Две тысячи пятый год начинает декаду ассимиляции цыган // http://news.nbc.com.ua/NEWS actionISarticleANDtext_idIS5211.html
    90. Декрет-закон о статусе национальных меньшинств // Конституция и основные законодательные акты Румынской Народной Республики – М., 1950. – С. 109-114.
    91. Делегирование Ассамблеей народа Казахстана своих представителей в парламент не противоречит признанным ОБСЕ международным нормам // http://www. nomad.su/?a=3-200708140231
    92. Депутаты Сейма Латвии протестуют против новых правил к “Закону о государственном языке” // Институт стран СНГ: Информационно-аналитический бюллетень. – 2000. – № 10. – c.49-53
    93. Депутаты Сейма Латвии протестуют против новых правил к “Закону о государственном языке” // Институт стран СНГ: Информационно-аналитический бюлетень. – 2000. – № 10.
    94. Джадан И. З. Карабах – размороженный конфликт // http://russ.ru/politics/docs/ karabah_razmorozhennyj_konflikt
    95. Дзадзиев А., Дзадзиева Е. Беженцы Северной Осетии и вынужденные переселенцы из Северной Осетии // Каспійсько-Чорноморський регіон: умови та перспективи розвитку: Матеріали міжнародної конференції. – К., 1998 – С. 139-146.
    96. Дикий Е. К вопросу о положении национального большинства и национальных меньшинств в Беларуси // http://bhc.unibel.by/arhiv/soobschenija/praha.htm
    97. Доклад о развитии системы образования Республики Армения (1995–2004 гг.) // http://cis.bsu.by/second.aspx?uid=49&type=Article
    98. Драгунский Д. В. Навязанная этничность // Полис. – 1993. – № 5 – с.28-46.
    99. Дробижева Л.М. Этнические конфликты // Политические исследования. – 1994. - №2. – С.98 – 116.
    100. Европа: дискриминация в отношении цыган – Официальный сайт “Международной амнистии” // http://www.amnesty.org.ru/pages/ruseur010012005
    101. Езидизм для Езидов!!! // http://www.ezdi.info/religiia-ezidov/938-ezidizm-dlia-ezidov-2.html
    102. ЕС: Нагорно-карабахский конфликт может быть разрешен в обозримом будущем с привлечением всех сторон конфликта // http://www.regnum.ru/news/armenia/856631. html
    103. Етнополітична карта світу 21 століття // http:// svit21.narod.ru/predmet/asia/ asia_pd.html
    104. Етнополітичні конфлікти на посттоталітарному просторі. – К., 1999. – 413 c..
    105. Євтух В. Б. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти. – К., 1997. – 214 с.
    106. Євтух В.Б. Досвід вирішення етнонаціональних проблем: концептуальні підходи і практичні заходи // Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду. – К. :УАНЦПД, 2004. – С. 13-36.
    107. Євтух В.Б. Міжетнічний конфлікт у суспільному розвитку поліетнічних країн // Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві. – К: Фонд “Європа XXI”, 2002. – 240 с
    108. Євтух В.Б. Міжнаціональні відносини і національні меншини України: стан, перспективи // за ред. Р. Чілачави. – К., 2004. – 257 с.
    109. Євтух В.Б. Проблеми етнонаціонального розвитку: український і світовий контексти. – К.: Стилос, 2001. – 204 с.
    110. Ємець Г. Вимираючий етнос // Карпатський край. – 2001. – № 2. – http://www. romaniyag.uz.ua/old/n30/vimiretn.htm
    111. Задохин А. Как возник албанский национализм // http://www.mn.ru/issue.php? 2001-27-21
    112. Закон Армении “О языке” // http://www.medialaw.ru/exussrlaw/l/am/lang.htm
    113. Закон о негражданах изменят // http://www.rbcdaily.ru/comments/ index.shtml? 2004/05/20/54981
    114. Закон Республики Армения о беженцах // http://www.parliament.am/legislation.php?sel=show&ID=1482&lang=rus
    115. Закон Республики Армения о печати и других средствах массовой информации и его исполнение // http://www.rada.gov.ua/LIBRARY/catalog/law/armen_smi.htm
    116. Закон Республики Беларусь “О национальных меньшинствах в Республике Беларусь” от 11 ноября 1992 года // http://www.ngo.by/ru/manag/pravo/rights/ laws/b167323cfd623d6c.html
    117. Закон Российской Федерации “О национально-культурной автономии”: Принят Государственной Думой 22 мая 1996 г., одобрен Советом Федерации 5 июня 1996 г. // Национальная политика России: история и современность. – М.: ИИА “Русский мир”, 1997. – С.664 – 678.
    118. Закон эстонской республики о трудовом договоре // http://www.minelres.lv/NationalLegislation/Estonia/Estonia_LaborContract_excerpts_Russian.htm
    119. Заргарян Р. Современная международная практика урегулирования этнополитических конфликтов // Армянский весник. – 2000. – №1-2. – С. 135-138.
    120. Защита прав меньшинств: анализ международной практики // http://www.icps. com.ua/doc/Roma_protection_int.doc.
    121. Здравомыслов А. Г. Межнациональные конфликты в постсоветском пространстве. – М.: Аспект Пресс, 1996. – С.215.
    122. Здравомыслов А. Г. Проблема власти в современной социологии. Доклад на конференции «Многообразие интересов и институты власти». - М., 1993, - С. 5 -25.
    123. Здравомыслов А., Цуциев А. Этничность в постсоветском пространстве: соперничество теоретических парадигм. – Социологический журнал. - 2003, - № 3. – С. 46 –56.
    124. Здравомыслов А.Г. Межнациональные конфликты в постсоветском пространстве. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 286 с.
    125. Зейналов Э. Азербайджан выполнил не все обязательства перед Советом Европы // http://www.ewrights.org/countrypages/Azerbaijan%20Russ2.htm
    126. Зоидзе О., Бердзеншвили Д. Постсоветская Грузия: проблемы собранности нации и полноты государства // Каспійсько-Чорноморський регіон: умови та перспективи розвитку: Матеріали міжнародної конференції. – К., 1998 – С. 157-170.
    127. Зурабашвили Л.М. Традиции межнациональных связей в Грузии. – Тбилиси, 1989. – 167 с.
    128. Ивашкевич Я. Не НАТО, так Союз поляков // http://www.nmnby.org/pub /230505/nenato.html
    129. Из истории туркменской дипломатии // http://turkmeniya.narod.ru/turkmen-diplomacy.html
    130. Ильинская С. Г. Терпимость и укрепление этноцентричного сознания // Полис. – №6. – 2003. – С. 163 – 170.
    131. Иран поддержал Азербайджан в вопросе нагорно-карабахского конфликта // http://metbuat.info/ru/news.php?id=61576
    132. Истоки албанского национализма // http://militera.lib.ru/h/zadohin_nizovsky/ 06.html
    133. История Армении // http://www.armeniatravel.ru/history.htm
    134. История армянского государства // http://www.armnet.ru/history_html/history_ part1.htm
    135. История беженцев Армении // http://www.yerevan.ru/forum/archive/index.php/t-6975.html
    136. История Беларуси должна преподаваться на белорусском языке – Белорусские новости // http://naviny.by/forum/messages/data/1529/?theme=4
    137. История грузино-абхазского конфликта // http://otvaga.narod.ru/Otvaga/wars1/ wars_16.htm
    138. История грузино-осетинского конфликта // http://conflicts.aznet.org/conflicts /konf/konf_o5.htm
    139. История нагорно-карабахского конфликта // http://conflicts.aznet.org/conflicts/ konf/konf_k1.htm
    140. История нагорно-карабахского конфликта // http://www.ng.ru/courier/2007-03-19/ 18_konflict.html
    141. Іванова А. Свадьба цыган-подростков вызвала бурю в ЕС // Інтернет – издание “Утро.RU” // http://www.utro.ru/articles/2003/10/01/236770.shtml
    142. Јodziсski S. The Protection Of National Minorities In Poland // http://www.minelres.lv/reports/poland/poland_NGO.htm
    143. Кагиян С. Г. Управление этническими конфликтами // Философские науки. – 2003. – №2. – С. 27-34.
    144. Казакевич А. Толерантность в национальном сообществе // http://www.spring96. org/cgi-bin/view_big.cgi?id=1039&type=6&lang=ru
    145. Казимиров В.Г. Карабахский конфликт: время собирать камни // http://cis. ng.ru/tribune/2001-05-30/1_conflict.html
    146. Каймаков А., Патлатія Е. Цыганами никто не занимается, к цыганам никто не обращался // Радіо Прага – http://www.radio.cz/ru/statja/40972
    147. Карабахская война // http://ru.wikipedia.org/wiki/История_Нагорного_Карабаха
    148. Карабахский конфликт – консервация ради консервации: срез мнений армянского аналитического сообщества // http://www.regnum.ru/news/843513.html
    149. Карабахский конфликт в вашей жизни // http://news.bbc.co.uk/hi/russian/in_ depth/newsid_3754000/3754145.stm
    150. Карабахский конфликт: состояние и пути его разрешения // http://www. karabagh.am/GlavTem/karabakhkonf.htm
    151. Кара-Мурза С. Концепции этничности: примордиализм // http://www.contr-tv.ru/common/1991/
    152. Картунов О., Маруховська О., Кремень В. Жоден тип суспільства не має імунітету від етнічних домагань // Віче. – 1998. - №5. – С. 3-13
    153. Картунов О.В. Вступ до етнополітології. – К., 1999. – 300 с.
    154. Картунов О.В., Маруховська О.О. І спокій тільки сниться! // Віче. – 2003. – № 1 // http://www.politik.org.ua
    155. Кириенко В. Менталитет современных белорусов: проблемы индикации. Менталитет восточных славян: история, современность, перспективы // Материалы международной научной конференции. – Гомель, 1999. – С. 118–122.
    156. Кириченко І. “Сілезія. Чи є такий народ?”// http://www.ukraine-poland.com/ u/news/news.php?id=1370
    157. Кириченко І., Паніна П. Особливості національної толерантності в Україні – http://www/zn/kiev/ua/nn/show/408/35964
    158. Кіссе А.І. Етнічний конфлікт: теорія і практика управління. Політологічний аналіз: Монографія. – К.: Логос, 2006. – 380 с.
    159. Ковальчук Т. Толерантность = терпимость = терпеливость? // http://www. spring96.org/cgi-bin/view_big.cgi?id=1030&type=6&lang=ru
    160. Кожихов А. Очаги межэтнического напряжения в Центральной Азии // Центр внешней политики и анализа. – http://www.cvi.kz/old/text/Safety/Etnic.html#kyrgyz_ tadzhik
    161. Кокоев К. Л., Сванидзе Г.О. Проблемы национальных меньшинств в Грузии // http://www.ca-c.org/journal/cac-06-1999/kokoev.shtml
    162. Кокшаров Н. Современная национальная политика России // http://www.orenburg.ru/culture/credo/02_2003/4.html
    163. Колесова Л. Причины современных межэтнических и межконфессиональных конфликтов //Общественные науки и современность. – 1992. - №5. – С. 117-120.
    164. Колпаков Е. М. Этнос и этничность // Этнографическое обозрение. – 1995. - № 5. – С.15 -29.
    165. Коненко Г. Межнациональные отношения // Информационно-аналитический портал постсоветского пространства “Материк”. – http://www.materik.ru/index.php? section=analitics&bulid=109&bulsectionid=10425
    166. Конституция Азербайджанской Республики // http://www.krugosvet.ru/articles/116/1011627/1011627a1.htm
    167. Конституция Армении // http://www.krugosvet.ru/articles/117/1011730/1011730 a1.htm
    168. Конституция Венгрии (Венгерской Республики) // Конституции государств Европы. – М.: НОРМА, 2001. – 356 с.
    169. Конституция Кыргызской Республики – http://www.president.kg/docs/ const_2003rv/
    170. Конституция Республики Беларусь // http://house.gov.by/index.php/,247,,,,0,0,0. html#pageBegin
    171. Конституция Республики Молдова // Официальный сайт Парламента Республики Молдова. http://www.parlament.md/law/constitution/t1/ru.html
    172. Конституция Российской Федерации – http://www.gov.ru/main/konst/konst0.html
    173. Конституція Румунії // http://www.ilpp.ru/8508757867
    174. Конференция “Проблемы функционирования русского языка в Республике Армения”, 2006. – 6–7 ноября // http://www.conf.rau.am/
    175. Конфликт вокруг Нагорного Карабаха // http://www.rian.ru/spravka/20060304/ 43911220.html
    176. Концепция государственной национальной политики Республики Молдова // Официальный монитор. – 2004. – № 1-5. – http://novostnoi.boom.ru/koncept_moldova.htm
    177. Концепция государственной национальной политики Российской Федерации: Утверждена Указом Президента Российской Федерации от 15 июня 1996 г. № 909 // Национальная политика России: история и современность. – М.: ИИА “Русский мир”, 1997. – С. 647–663.
    178. Концепция региональной этнонациональной политики Самарской области – http://edu.tgl.ru/ob_in/konz1.shtml#5
    179. Корни межнациональных конфликтов на Южном Кавказе // http://sumgait.info/ caucasus-conflicts/caucasus-conflicts.htm
    180. Косолапов Н. Конфликты постсоветского пространства: политические реалии // Мировая экономика и международные отношения. – 1995. – №11 - С. 53-59.
    181. Котигоренко В. Становлення державного етнополітичного менеджменту в Україні // Політичний менеджмент. - 2004. - № 6 (9). - C.48 – 63.
    182. Котигоренко В.О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні. – К.: Світогляд, 2004. – 722 с.
    183. Кравченко Т. Проблема прав национальных меньшинств в Румынии (вторая половина 40-х – 90-е годы) // http://liber.rsuh.ru/Conf/FreedomII/kravchenko.htm
    184. Кресіна І. О. Етноси, етнічні групи, нації. Сучасна етнополітика // Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві. – К: Фонд “Європа XXI”, 2002. – 240 с.
    185. Кресіна І. О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси – К: Вища школа, 1998. – 102 с.
    186. Кривицька О. “Етнічний антагонізм” лікується толерантністю // Віче. – 2001. - №8. – С.38-50
    187. Кривицька О. Конфліктний вимір етнонаціонального розвитку України // Політичний менеджмент. – 2005. - №3. – С. 42-62
    188. Кривицька О. Конфліктність пострадянської етнічної ідентифікації // Політичний менеджмент. – 2004. - №4. - http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=17&c=149
    189. Крылов А.М. Уроки грузино-абхазской войны // http://www.novopol.ru/material2410.html
    190. Кто такие езиды? // http://www.shkolazhizni.ru/archive/0/n-4121/
    191. Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення. – К.: Генеза, 2004. – 736.
    192. Кухианидзе Б.К. Национальные меньшинства Восточной и Южной Грузии // http://www.memo.ru/hr/referats/selfdet/Chapter16.htm
    193. Лебедева Н. М. Социальная психология этнических миграций. –М., 1993. – 215 с.
    194. Лезгинский вопрос в азербайджанской политике – Лезгинский информационный портал // http://lezgiweb.ucoz.ru/news/2007-03-09-58
    195. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: сравнительное исследование. – М.: Аспект Пресс, 1997, - 287 с.
    196. Леонович С. Памятник раздора // http://grani.kiev.ua/exp.php?ni=16176&type= 1&PHPSESSID=7e86673a8c0d81c604c4cac052222687
    197. Лурье С. В. Национализм, этничность, культура: Категории науки и историческая практика. // Общественные науки и современность. – 1999. - № 4. – C. 10- 23.
    198. Лурье С. Этническая самоидентификация в условиях кризисного “материнского” этноса: опыт армянской общины в Санкт-Петербурге (1989- 1993 годы). // Этнический национализм и государственное строительство. - М., РАН Ин-т востоковедения, 2001. - С. 267-320.
    199. Любарская Е. Каким должно быть положение жителей Эстонии и Латвии, говорящих по-русски? – http://lenta.ru/articles/2005/02/03/latvia/
    200. Майборода О.М. Теория этнополитики в западном обществоведении: структура и принципы исследования. – К.,1993. – 192 с.
    201. Малахов В. Культурный плюрализм versus мультикультурализм// Логос. - № 5/6. - 2000. - С. 23-35.
    202. Малахов В. Культурный плюрализм // http://www.rus.studies/malahov528
    203. Маляров В.О. Проблеми розв'язання грузино-абхазького конфлікту та національні інтереси України у Закавказзі // http://www.niss.gov.ua/book/panorama/ malarov. htm
    204. Мамедов С. Баку вооружается // http://www.ng.ru/cis/2007-06-25///1_baku.html
    205. Межнациональные отношения в Казахстане – начат диалог власти и общественности // http://www.materik.ru/index.php?section=analitics&bulid=2&bulsectionid=119
    206. Мелик-Шахназарян Л. Н., Хачартян А. З. Нагорно-Карабахская Республика в свете международного права. – Ереван, 2006. – 321 с.
    207. Милякова Л. Польша на пути к моноэтническому государству (1918–1947 гг.) // Международный исторический журнал. – Архив № 13. – январь-февраль. – 2001 // http://www.history.machaon.ru/all/number_13/analiti4/milyakova/
    208. Министр информации Беларуси Владимир Русакевич считает, что в ЗМІ должно быть больше белорусского языка - http://forums.tut.by/showflat.php?Board
    209. Миркадыров Р. В урегулировании карабахского конфликта нет просвета // http://www.sultanov.org/content/view/152/28/
    210. Мирский Г.И. Еще раз о распаде СССР и этнических конфликтах // Мировая экономика и международные отношения. – 1997. – №2. – С. 12 - 22.
    211. Мкртумян Ю. И., Саркисян Г.Г., Тадевосян М.А. Греки в современной Армении // веб-сайт “Культурное разнообразие в Армении” http://kavkaz-uzel.ru/analyticstext/analytics/id/518773.html
    212. Молдобаев К. Конфликтность в межнациональных отношениях и этносоциальная память // http://www.asiajournal.to.kg/ru/issues/1997/01/moldobaev.html
    213. Нагорный Карабах – Арцах: история, политика, карабахский конфликт // http:// armenianhouse.org/karabakh-ru.html
    214. Нагорный Карабах – безусловный тупик // http://www.ng.ru/courier/2007-03-19/18_karabah.html
    215. Нагорный Карабах – проблема и конфликт // http://www.karabagh.am/Region% 20v%20izm/zolyan.htm
    216. Нагорный Карабах – управление ожиданиями вместо урегулирования // http://www.ng.ru/courier/2007-06-18/15_karabah.html
    217. Нагорный Карабах // http://ru.wikipedia.org/wiki/Нагірный_Карабах
    218. Нагорный Карабах: проблема и конфликт // http://armenianhouse.org/zolyan/ nfru/karabakh/1.html
    219. Называться белорусом в Польше сегодня опасно… // Бюллетень “Право на свободу”. – http://www.spring96.org/cgi-bin/view_big.cgi?id=1042&type=6&lang=ru
    220. Накануне 60-й сессии Комиссии ООН по правам человека Ниязов подписал два документа // http://www.watan.ru/rus/view.php?nomer=318&razd=new_pra_ru&pg=42
    221. Народы лезгинской группы // http://lezgin.boxmail.biz/cgi-bin/guide.pl?action= article&id_razdel=50627&id_article=75374
    222. Население Азербайджана // http://ru.wikipedia.org/wiki/Население_Азербайджана
    223. Население Туркмении // http://ru.wikipedia.org/wiki/Население_Туркмении
    224. Науружбай Ж. Этнокультурное образование в Казахстане. – М.: Мысль, 1997. – С. 65-75.
    225. Национальные меньшинства в Армении // http://www.sarinfo.org/forum/viewtopic.php?t=1427&sid=25803c39f0351aca82a6cf0419096109
    226. Национальные меньшинства и этнические группы – ассирийцы // http://www. hayastan.eu/minnor/minnor.php?page=s_r/assirians.html
    227. Национальные меньшинства и этнические группы – греки // http://www.hayastan.eu/minnor/minnor.php?page=s_r/greeks.html
    228. Национальные меньшинства и этнические группы – русские // http://www. hayastan.eu/minnor/minnor.php?page=s_r/russians.html
    229. Национальные меньшинства и этнические группы – эзиды // http://www.hayastan.eu/minnor/minnor.php?page=s_r/yezidi.html
    230. Начало армяно-азербайджанского конфликта // http://conflicts.aznet.org/conflicts/ konf/konf_k3.htm
    231. Начало митинговых движений // http://conflicts.aznet.org/conflicts/konf/ konf_ k4.htm
    232. Не принят закон “О национальных меньшинствах” //http://www.regnum.ru/ news/803527.html
    233. Небоженко В.С. Соціальна напруженість і конфлікти в українському суспільстві. – К: 1994. – 214 с.
    234. Низамова Л. Идеология и политика мультикультурализма: потенциал, особенности, значение для России - http://www.kazanfed.ru/actions/konfer9/12/.
    235. Ниязов C. Величие добрососедства // http://www.turkmenistaninfo.ru/?page_id =6&type=article&elem_id=page_6/magazine_22/159&lang_id=ru
    236. О положении национальных меньшинств в Республике Молдова. – http://www. memo.ru/hr/hotpoints/moldavia/minority.htm
    237. О положении национальных меньшинств Латвии // http://www.zatulin.ru/institute/sbornik/010/05.shtml
    238. О ситуации аварцев в Азербайджане. Лезгинский информационный портал //http://lezgiweb.ucoz.ru/news/2007-02-02-50
    239. О соблюдении прав человека в Туркменистане // http://www.erkin.net/humanright/ fomin.html
    240. Образование армянского народа и соз
  • Стоимость доставки:
  • 50.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ ДИССЕРТАЦИИ

Колоденко Олена Володимирівна Диференційовані програми санаторно-курортної реабілітації хворих на ішемічну хворобу серця з супутніми захворюваннями після хірургічної реваскуляризації міокарда» (клініко-експериментальне дослідження)
Желясков Василь Якович Теоретичні і методичні засади підготовки майбутніх судноводіїв у вищих морських навчальних закладах до професійної комунікативної взаємодії
Даниленко Олександр Борисович Система неперервної професійної підготовки майбутніх судноводіїв у вищих морських навчальних закладах
Тимків Надія Михайлівна Теорія і практика підготовки фахівців нафтогазової галузі у технічних університетах України (кінець ХХ – початок ХХІ століття)
Коренева Інна Миколаївна Теоретичні та методичні засади підготовки майбутніх учителів біології до реалізації функцій освіти для сталого розвитку