ДЕРЖАВНА ЕТНОКУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ : ГОСУДАРСТВЕННАЯ ЭТНОКУЛЬТУРНАЯ ПОЛИТИКА В УКРАИНЕ НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ: МЕХАНИЗМЫ ФОРМИРОВАНИЯ И РЕАЛИЗАЦИИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

ЛЕОНОВА Алла Олександрівна

УДК 351.85 (477): 323.1

ДЕРЖАВНА ЕТНОКУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ

23.00.05 – Етнополітологія та етнодержавознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора політичних наук

Науковий консультант:
НАДОЛІШНІЙ Петро Іванович, доктор наук
з державного управління, професор Одеського
регіонального інституту державного управління
Національної академії державного управління
при Президентові України, завідувач кафедри
державного управління і місцевого самоврядування

КИЇВ – 2005

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………...….............. 4
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ
ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ
УКРАЇНИ.........................................................................................................18
1.1. Стан наукового дослідження проблеми..............................................18
1.2. Сутність державної політики у сфері етнокультурного розвитку
та концептуальні підходи до її формування і реалізації.................34
1.3. Поняття комплексного механізму формування і реалізації державної політики у сфері етнокультурного розвитку....................54
Висновки до першого розділу........................................................................71
РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО ЕТАПУ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО
РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ................................................................................74
2.1. Етнокультурні регіони та фактори їх формування...............................75
2.2. Тенденції і особливості розвитку культур етнічних та субетнічних
спільнот ....................................................................................................89
2.3. Соціокультурні проблеми міграції.......................................................131
Висновки до другого розділу........................................................................159
РОЗДІЛ 3
ЕТНОКУЛЬТУРА В СИСТЕМІ МІЖДЕРЖАВНОГО
СПІВРОБІТНИЦТВА..................................................................................164
3.1. Закордонне українство як складник українського
світового культурного простору.........................................................165
3.2. Розширення культурного співробітництва України із зарубіжними
країнами та міжнародними організаціями.......................................189
3.3. Міжнародні договори як чинники розвитку співробітництва
у сфері етнокультури.......................................................................…204
Висновки до третього розділу......................................................................221
РОЗДІЛ 4
ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВИЙ ПІДХІД ДО РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ
ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ ............225
4.1. Пріоритети державної політики у сфері етнокультурного
розвитку і завдання щодо її реалізації. Сутність програмно-цільового
підходу в управлінні суспільним розвитком.....................................225
4.2. Цільові програми розвитку української культури і культур
національних меншин...........................................................................237
4.3. Національні програми сприяння вирішенню проблем діаспори
за кордоном...........................................................................................261
Висновки до четвертого розділу.................................................................276
РОЗДІЛ 5
УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВИХ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНО-
СТРУКТУРНИХ МЕХАНІЗМІВ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ
ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО
РОЗВИТКУ..................................................................................................280
5.1. Правова база регулювання міжнаціональних культурних
відносин: ключові проблеми і шляхи вирішення............................. 281
5.2. Оптимізація організаційно-функціональної структури формування
і реалізації державної політики у сфері етнокультурного
розвитку..................................................................................................317
5.3. Наукове і кадрове забезпечення діяльності органів державної
влади в контексті розвитку етнокультурних процесів.......................351
Висновки до п’ятого розділу .................................................................363
ВИСНОВКИ ……………………………………………..............................369
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........……………….….............376
ДОДАТКИ………………………………………………………...........…....425

В С Т У П

Актуальність теми дослідження. Політика у сфері етнокультурного розвитку є одним із магістральних напрямів діяльності держави, що набуває особливо важливого значення в контексті становлення громадянського суспільства, процесів глобалізації, визначення Україною курсу на європейську інтеграцію.
Від успішного розв’язання проблем щодо забезпечення етнокультурних потреб усіх спільнот, здійснення політики культурного плюралізму, гармонізації міжетнічних відносин залежать стабільність і ефективність державних інститутів, рівень демократизації суспільного життя. Проведення в життя зваженої та ефек¬тивної державної етнонаціональної, етнокультурної політики є запорукою громадянського миру в українському суспільстві. Уповільнення ж законотворчого процесу щодо етнокультурних прав, зокрема національних (етнічних) меншин, недостатня дієвість механізмів реалізації державної етнонаціональної політики можуть призвести до протиставлення етнічних культур, гальмування процесу загальноукраїнського культурного поступу.
З часу прийняття Декларації прав національностей України та Закону України “Про національні меншини в Україні” минуло понад десять років. Ці політико-правові акти відіграли важливу роль у становленні незалежної Української держави. Однак їх окремі норми вже не відповідають сучасним потребам суспільного розвитку, однією із сутнісних рис якого є динамічний процес формування інститутів громадянського суспільства.
У чинному Законі України “Про національні меншини в Україні” проголошується право національно-культурної автономії як право на “користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству”. Таке трактування національно-культурної автономії потребує юридичного уточнення з огляду як на потреби поступального розвитку українського соціуму, так і на необхідність адаптації національного законодавства до європейських стандартів правового регламентування міжнаціональних відносин.
Активне вивчення проблем етнонаціонального розвитку в контексті українського державного будівництва розпочалося ще в 90-ті роки минулого століття. Вітчизняні вчені започаткували низку напрямів досліджень етнонаціональних відносин, етнополітичного, етнодержавного розвитку, в тому числі осмислення феномена етнокультури. У науковій літературі широко висвітлюються процеси національного життя в умовах поліетнічного українського суспільства (І.Іванченко, В.Наулко, М.Панчук, Б.Чирко та ін.). Автор підкреслює вагомий внесок учених І.Варзара, Л.Винара, М.Вівчарика, О.Картунова, О.Мироненка, Ю.Римаренка, А.Шевченка, Ю.Шемшученка, Л.Шкляра та ін. у розвиток етнодержавознавства. Проблемам соціокультурного розвитку національних меншин присвячені дослідження О.Антонюка, В.Євтуха, І.Кресіної, І.Кураса, О.Майбороди, М.Обушного, В.Панібудьласки, М.Панчука, В.Ребкала, В.Трощинського, М.Шульги, а також наукові положення, сформульовані російськими вченими Р.Абдулатіповим, Е.Баграмовим, М.Губогло, В.Михайловим, В.Тишковим, О.Чи¬чановським, іншими зарубіжними вченими та ін. Цілісна концепція етнонаціональної обумовленості модернізації системи врядування в контексті становлення громадянського суспільства в Україні розроблена П.Надолішнім. Соціально-філософські проблеми розвитку і функціонування етнокультури як саморегульованої системи дослідив В.Скуратівський. Відбувається переосмислення традиційних уявлень щодо ролі етнічності в практиці політичного і державного життя.
Державно-управлінські аспекти, які мають загальнотеоретичне значення для дослідження проблем державної політики у сфері етнокультури, здійснили В. Луговий, В. Князєв, Н. Нижник та ін.
Критично осмислюючи міжетнічні та етнополі¬тичні відносини, українські науковці порівнюють свої гіпотези й висновки з думкою зарубіжних учених. Здійснювані дослідження спрямовані на вивчення найбільш актуальних теоретичних і практичних проблем, виявлення основних тенденцій розвитку національних і міграційних процесів та спрямування їх у річище забезпечення самоцінності етно¬культур в усіх їх численних проявах, гарантування культурних прав громадян незалежно від їх етнічного походження, створення єдиного українського культурного ландшафту.
Розвиток етнокультурних процесів об’єктивно зумовлює посилення тенденції до децентралізації державно-владних повноважень і деконцентрації державно-управлінських функцій. А це, в свою чергу, потребує врахування в процесі здійснення політичної і адміністративної реформ етнокультурного фактора і водночас внесення суттєвих змін у механізми формування і реалізації державної політики в етнонаціональній сфері, регулювання етнокультурних процесів.
Водночас, незважаючи на широке коло розвідок із зазначених та інших напрямів державного регулювання етнокультурних процесів, багато питань потребують подальшого наукового дослідження. Спеціальні монографічні дослідження в галузі формування і реалізації державної етнокультурної політики України відсутні.
Отже, назріла потреба в політологічному аналізі цих проблем, дослідженні особливостей формування і реалізації державної політики України у сфері етнокультурного розвитку як невід’ємної складової державної етнополітики і державної культурної політики. Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження випливає насамперед з необхідності виокремлення адекватних наукових підходів до вироблення гармонійної державної етнокультурної політики в умовах поліетнічності й багатокультурності українського суспіль¬ства, досягнення оптимального балансу між загальннаціональними та етнічними інтересами, запобігання необґрунто¬ваній політизації етнокультурних процесів, визначення механізмів формування та особливостей реалізації етнокультурної політики Української держави на сучасному етапі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В основу дисертації покладені результати наукових досліджень за участю автора, зокрема: соціологічного дослідження сучасного стану культур національних меншин, що проживають у Донецькій, Закарпатській, Чернівецькій, Миколаївській областях та в Автономній Республіці Крим (1995-1996); розробок у рамках проектів Національної програми дослідження, збереження і відродження традиційної народної культури України 1992-2010 рр., Концептуальних основ державної програми розвитку української культури і культур національних меншин, що населяють Україну (1998), Комплексної програми підготовки державних службовців (2000), Комплексних заходів щодо розвитку культур національних меншин України на період до 2005 року (2002) (за програмою схвалених наукових досліджень з проблем етнокультурного розвитку національних меншин України). Дисерта¬ційне дослідження пов’язане з Концепцією розвитку культур національних меншин (1995) у тій її частині, що стосується науково-дослідних завдань, проектом Концепції державної етнонаціональної політики (2004), з Концепцією державної регіональної політики (2001). Шляхи і напрями розв’язання низки проблем у царині етнокультурного відродження, що розглядаються в дисертації, відповідають основним засадам Програми адаптації та інтеграції в українське суспільство депортованих кримських татар, а також осіб інших націо¬нальностей, відродження і розвитку їх культури та освіти (2002).
З огляду на те, що держава має ставити такі завдання, реалізація яких сприятиме не лише збереженню культурних надбань, а й подальшому їх примноженню, формуванню національної свідомості етнічних спільнот і всього українського суспільства, важливе значення має зв’язок дисертаційного дослідження з Державною програмою розвитку культури на період до 2007 року, прийнятою у 2003 році, з Національною програмою “Закордонне українство” на період до 2005 року, Законом України “Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки”.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в уточненні концептуальних засад державної етнокультурної політики на сучасному етапі розвитку українського суспільства, теоретичному обґрунтуванні механізмів її формування і реалізації, визначенні шляхів підвищення ефективності впливу держави на процеси етнокультурного розвитку. З огляду на поставлену мету визначено такі дослідницькі завдання:
- вивчити стан дослідження проблеми у вітчизняній і зарубіжній політичній науці;
- уточнити зміст базових понять етнополітології і етнодержавознавства – “етнокультурні регіони”, “державна політика у сфері етнокультурного розвитку”, “багато¬культурність”, “етнокультурна самоорганізація”; “національно-культурна автономія” та ін.;
- окреслити основні принципи державної етнокультурної політики на сучасному етапі;
- визначити основні теоретико-методологічні підходи до аналізу про¬цесів відродження етнічних культур в Україні і держав¬ного впливу на сферу етнокультурного розвитку;
- проаналізувати особливості сучасного етапу етнокультурного розвитку українського суспільства і обґрунтувати пріоритетні завдання державної політики в цій сфері;
- проаналізувати вітчизняну та зарубіжну практику формування концепцій державної етнокультурної політики і програм її реалізації;
- дослідити вплив глобалізаційних процесів на функціонування етнокультур¬ної сфери українського суспільства. Визначити завдання органів держав¬ної влади щодо забезпечення культурних потреб зарубіжних українців;
- з’ясувати сутність механізмів формування і реалізації державної політики у сфері етнокультур¬ного розвитку суспільства, проаналізувати форми та методи її реа¬лізації, практику застосування програмно-цільового підходу в управлінні етнокультурним розвитком;
- здійснити порівняльний аналіз норм Конституції і законів України щодо культурних прав національних меншин та конститу¬цій і законів розвинених країн, визначити їх відповідність нормам міжнародного права;
- обґрунтувати шляхи оптимізації правових, економічних, організаційних механізмів формування і реалізації державної політики у сфері етнокультурного розвитку українського суспільства на сучасному етапі.
Об’єкт дослідження – державна політика у сфері етнокультурного розвитку в сучасній Україні.
Предмет дослідження – механізми формування та реалізації державної етнокультурної політики в Україні в умовах утвердження української поліетнічної нації і становлення громадянського суспільства.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали як філософські, загальнонаукові, так і спеціальні наукові методи. Системний підхід дав змогу простежити сучасну етнічну ситуацію в суспільстві, виявити суперечності у формуванні й реалізації механізмів державної етнокультурної політики, визначити конкретні шляхи їх оптимізації. У процесі дослідження використано комплекс взаємодоповнюючих методів. Застосування порівняльного методу дало можливість, по-перше, зіставити конституційні положення України і низки інших держав світу, по-друге, визначити їх відповідність нормам міжнародного права. Застосування функціонально-правового методу дало можливість визначити загальний напрям шляхів оптимізації організаційно-функціональних структур регулювання етнокультурних процесів. За допомогою економіко-статистичних методів у дослідженні інтерпретуються дані, які ілюструють основні показники соціально-економічного розвитку етнорегіонів, виявляють їх тенденції, що дає змогу обгрунтувати рекомендації щодо спрямування бюджетної та інноваційної політики на розвиток і збереження етнокультур тощо. Застосування методів класифікації й систематизації дало змогу узагальнити законодавчу і наукову літературу за темою дослідження. Методи аналізу і синтезу використовувалися при виробленні концептуального підходу до створення теоретичної моделі комплексного механізму формування і реалізації політики України у сфері етнокультурного розвитку. За допомогою структурно-функціонального методу здійснено класифікацію розподілу функцій та основних напрямів діяльності органів державної влади і управління, які здійснюють формування і реалізацію державної політики у сфері етнокультурного розвитку. Для розробки рекомендацій щодо оптимізації механізмів формування і реалізації державної етнокультурної політики застосовані методи моделювання і прогнозування.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. У дисертації здійснено комплексний етнополітологічний аналіз державної етнокультурної політики, на основі чого визначено наукові й організаційні засади етнокультурної політики Української держави на сучасному етапі та механізми її формування і реалізації.
У межах дослідження одержано результати, які мають наукову новизну.
1. Вперше досліджено особливості етнокультурного роз¬витку на національному, регіональному і місцевому рівнях на сучасному етапі. Доведено, що тенденція політизації етнокультурних процесів зумовлена не тільки об’єктивними потребами розвитку етнічних спільнот, а й неадекватністю державної етнокультурної політики суспільним реаліям, відсутністю дійових правових, економічних, органі¬заційних, інших механізмів її реалізації і достатнього ресурсного забезпечення.
2. Теоретично обґрунтовано модель комплексного механізму формування і реалізації політики держави у сфері етнокультурного розвитку як сукупність соціально-політичних, правових, економічних, організаційних механізмів і визначено конкретні шляхи його оптимізації.
3. Визначено сукупність базових принципів формування і реалізації
державної полі¬тики у сфері етнокультурного розвитку, до яких, зокрема, віднесено принципи багатокультурності, самоцінності етнокультур, єдності прав та можливостей громадян і їх спільнот щодо задоволення етнокультурних інтересів, пріоритету загальнолюдських духовних цінностей.
4. Запропоновано соціокультурний підхід до регулювання міграційних процесів як забезпечення облаштування, створення належних умов для життя, праці, культурної діяльності, відпочинку, залучення фінансових коштів на будівництво житла і розвиток соціально-культурної інфра¬структури, збереження етнічної самобутності, мови й культури різних категорій мігрантів.
5. Сформульовано положення про глобальний український культурний простір, його вплив на процеси суспільного розвитку в Україні. Визначено механізми збереження і посилення інтелектуального потенціалу зарубіжних українців, його залучення до організації міжна¬род¬ного культурного обміну, розширення пропаганди етнокультурної спадщини через дво- і багатосторонні угоди, творчі програми національних осередків ЮНЕСКО.
6. Удосконалено понятійний апарат етнополітології щодо розкриття змісту й тлумачення таких базових понять, як “полікультурність”, “етно¬культурні процеси”, “державна політика у сфері етнокультурного розвитку”, “етнокультурний регіон”, “етнокультурна самоорганізація”, “етно¬куль¬тур¬ні традиції”. Введено в науковий обіг поняття “організаційно-функціональна структура формування і реалізації державної етнокультурної політики”.
7. Обгрунтовано методологію і методику програмно-цільового підходу до вироблення і реалізації державної етнокультурної політики. Доведено, що метод соціально-культурного проектування (СКП) може бути ефективно використаний при розробці регіональних цільових програм і комплексних програм етнокультурного розвитку.
8. Запропоновано схему розподілу функції реалізації державної етнокуль¬турної політики по управлінських функціях органів виконавчої влади, забезпечення вертикальної і горизонтальної координації діяльності органів державної влади, місцевого самовря¬дування і громадських організацій відповідно до принципу децентралізованого регулювання.
9. Вдосконалено концепції регіоналізації країни (доповнення регіоноутворюючих факто¬рів такими, зокрема, як мовний і культурно-освітній). При реформуванні адміністративно-територіального устрою країни, кожної її території обов’язковим має бути урахування соціокультурних інтересів етнічних спільнот, матеріально-технічного, соціокультурного та інформаційного забезпечення їх життєдіяльності.
10. Сформульовано положення про те, що важливою функцією держави є забезпечення етнокультурних потреб не лише громадян, а й етнічних спільнот; удосконалено положення про інституціоналізацію формування і реалізації держав¬ної етнокультурної політики України; про органічний взаємозв’язок ефективності політики держави у сфері етнокультури та реформування системи публічної влади; про національно-культурну автономію як форму самовизначення і само¬організації етнічних спільнот.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертаційного дослідження дадуть змогу, з одного боку, розширити межі наукового аналізу з цієї теми, а з іншого – визначити перспективні шляхи розв’язання найважливіших проблем щодо національно-культурного розвитку етнічних груп України. Вони можуть стати основою для розгляду на державному рівні нових підходів до формування і проведення політики у сфері етнокультурного розвитку України з наступним створенням цільових комплексних програм, а також використовуватися при створенні спеціальних навчальних програм у системі вищих закладів куль¬тури і освіти, інститутів підвищення кваліфікації працівників гуманітарного профілю, у практичній діяльності науково-методичних центрів народної творчості і просвітницької роботи, в системі інформаційного забезпечення культури. Основні положення дисертації можуть бути інтегровані в проблематику фундаментальних досліджень з політології, теорії та історії державного управління, зокрема з таких проблем, як особливості формування системи публічної влади в умовах багатокультурності суспільства, вплив етнокультурних процесів на перебіг політичної, адміністративної і адміністративно-територіальної реформ в Україні.
Результати дослідження частково впроваджені в науково-дослідній та освітянській сферах, зокрема в діяльності Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури і мистецтв України, Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів органів Державної податкової служби України Державної податкової адміністрації України. За темою дослідження автором прочитано курси лекцій “Теорія і практика етнонаціональної політики в Україні”, “Проблеми сучасних міжнаціо¬нальних відносин, забезпечення прав національних меншин та розвитку національно-культурних традицій”.
Положення та висновки дисертації відображені в навчальних посібниках, навчально-методичних розробках Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури і мистецтв України.
Апробація результатів дослідження. Положення дисертації апробовані автором на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях та семінарах: міжнародний семінар “Сучасний кадровий менеджмент у державному управлінні: підготовка та підвищення кваліфікації керівного складу, концепції кадрового розвитку, кількісний розвиток кадрових потреб” (Київ, квітень 1997); міжнародний семінар “Сучас¬ний кадровий менеджмент у державному управлінні: якісний мене¬джмент, орієнтація на вихідний результат, атестація кадрів” (у рамках програми TRANSFORM за підтримки Міністерства внутрішніх справ ФРН, Київ, жовтень, 1997); міжнародний семінар “Різні типи модулів та методик, що використовуються в країнах ЄС для підвищення кваліфікації, продовження навчання державних службовців” (у рамках програми TACIS, Академія Німецької спілки державних службовців, Київ, квітень 1998); міжнародний семінар “Проект EDUK 9605: Україна, семінар з розробки методичних рекомендацій щодо створення навчальних програм підвищення кваліфікації державних службовців в Україні”, (Київ, жовтень, грудень 1998, Київ, березень, червень, жовтень 1999); 3-я європейська конференція “The character of the Protection and development of Folk Art and Art Handicrafts” (Словаччина, 1994); 4-а європейська конференція “Some Aspects of Research Preservation and Revival of the Traditional Culture” (Австрія, Відень, 1995); 6-а європейська конференція “Folk Culture and the current Transformations in the different European Regions” (Belarus: IOV/UNESCO, 1997); науково-практична конференція “Особливості розвитку культурно-освітнього і мистецького життя національних меншин України” (Київ, 2000); міжнародна науково-практична конференція “Культурна політика в Україні у контексті світових трансформаційних процесів” (Київ, 2001); міжнародна науково-практична конференція ”Етнічна багатокультурність у сучасній Україні та формування політичної нації” (Київ, 2001); 10-а європейська конференція IOV “Europe of peoples and folk cultures” (Австрія, Словаччина, Угорщина, 2002); науково-практична конференція “Адаптування законодавчої і нормативно-правової бази загальнонаціональної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування України до вимог Європейського Союзу” (Головдержслужба України, Представництво Фонду Ганса Зайделя в Україні, Одеська національна юридична академія, Одеса, червень 2002); 11-¬а європейська конференція IOV “The Universal Values and National Distinctness of Traditional Europen Cultures in the Process of Integration of Europe” (IOV/UNESCO, Польща, 2004); науково-практична конференція за міжнародною участю “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002, УАДУ). Результати аналізу особливостей сучасного стану культурного відродження та розвитку національних меншин України, висновки і практичні пропозиції використані дисертантом на семінарах Національної академії державного управління при Президентові України, а також на міжнародних семінарах Головного управління державної служби України в рамках програм TACIS, TRANSFORM (1997-2003).
Результати, отримані в процесі дисертаційного дослідження, в謬користані Головним управлінням державної служби України для розробки методичних рекомендацій щодо створення професійної програми підвищення кваліфікації державних службовців в Україні (Проект EDUK 9605: Україна, семінар з розроблення методичних рекомен¬да¬цій щодо створення навчальних програм підвищення кваліфікації державних службовців в Україні) та в рамках проекту TACIS “Інсти¬туційне удосконалення державної служби та організація професій¬ного навчання державних службовців в Україні” у співпраці з фахівцями країн Європейського Союзу; Державним комітетом України у справах національностей та міграції для підготовки проекту Концепції державної етнонаціональної політики України, проекту Закону “Про внесення змін до Закону України “Про національні меншини в Україні” (2002); Міністерством культури і туризму України при підготовці проектів Національної програми “Закордонне українство” на період до 2005 року (2001), Комплексних заходів щодо розвитку культур національних меншин України на період до 2005 року, прийнятих у 2001-2003 рр., та проекту Закону України “Про культуру” (2002); Державною академією керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури і мистецтв України при створенні спе¬ціальних навчальних програм та програмно-методичного забезпе¬чен¬ня навчального процесу в системі культурологічних вищих закладів культури і освіти, інститутів підвищення кваліфікації працівників культури і мистецтв; Українським культурно-просвітницьким центром “Дружба” Міні¬стерства культури і мистецтв України при проведенні комплексного дослідження (1995) в Донецькій, Закарпатській, Чернівецькій, Миколаївській областях та Автономній Республіці Крим “Етнічна самосвідомість, проблеми національно-культурного розвитку”. Окремі положення щодо принципів державної політики у сфері етнокультурного роз¬витку, взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади були використані в практичній діяльності областей при розробці цільових комплексних програм та інших довгострокових планів та заходів. Розроблені теоретико-методологічні засади формування і реалізації етнокультурної політики України апробовано в практиці культурної діяльності регіонів країни.
Дисертація обговорена і рекомендована до захисту кафедрою соціальної і гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України.
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у 39 наукових публікаціях, 28 з яких у фахових виданнях, визначених ВАК України.
Структура дисертації. Специфика проблем, що стали об’єктом дисертаційного дослідження, мета і завдання роботи зумовили її структуру. Робота складається із вступу, п’яти розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (452 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертації становить 450 сторінок.

Список литературы

В И С Н О В К И

У висновках підведені підсумки проведеного дослідження актуальної наукової проблеми, що полягає в обґрунтуванні місця і ролі етнокультурного фактора на сучасному етапі розвитку українського суспільства, розробці теоретичної моделі комплексного механізму формування і реалізації державної етнокультурної політики і визначенні шляхів його оптимізації.
1. Розвиток етнокультур слід розглядати як складову загальнонаціонального культурного поступу. Етнокультурний фактор належить до тих констант, якими визначаються сучасний стан і перспективи духовного розвитку українського суспільства. Його урахування набуває особливо важливого значення на новому етапі розбудови Української держави, коли політика в галузі культури постає як один з ключових елементів стратегії суспільного розвитку.
Протягом останнього десятиріччя аналіз етнонаціональних та етнокультурних процесів в Україні здійснювався на базі опанування теоретичної спадщини вітчизняної та зарубіжної науки. За відносно невеликий проміжок часу розвинулися етнополітологія та етнодержавознавство, досліджуються процеси розвитку національної свідомості українців, етнокультурні аспекти життєдіяльності кримсько-татарського народу, національних меншин, проблеми впливу етнонаціонального фактора на перебіг адміністративної реформи.
2. Визначення засад державної етнокультурної політики та механізмів її вироблення і реалізації зумовили необхідність застосування системного підходу до аналізу перебігу процесів у цій сфері і їх регулювання. Використання етнорегіонального підходу дало змогу обґрунтувати положення про те, що розселення етнічних спільнот в Україні зі своїми усталеними традиціями, самобутньою культурною спадщиною слід класифікувати не тільки як етнорегіональне, а й етнокультурне. Поняття “етнокультурний регіон” найбільш точно відображає внутрішню етнонаціональну єдність як виявлення територіальної, мовної та культурної спільності. Для визначення підходів до розв’язання проблем етнокультурної самоорганізації принципове значення має використання теоретико-методологічного апарату синергетики. Розгляд організаційної і функціональної структур державного управління в їх єдності як організаційно-функціональної системи став основою для розробки організаційного механізму реалізації етнокультурної політики.
3. Українська діаспора певною мірою включена у політико-правове поле Української держави. Конкретні питання допомоги закордонним українцям щодо збереження їх етнічної ідентичності мають передбачатися в міждержавних, міжгалузевих та міжрегіональних угодах, ширше практикуватися укладання відповідних угод з країнами розселення української діаспори. Взаємодія держави із закордонним українством має бути спрямована не лише на посилення його культурного потенціалу, а й на залучення цього потенціалу для зміцнення взаємовигідного економічного та культурного міжнародного співробітництва, більш повне використання для цього можливостей гуманітарних фундацій.
4. Суспільно-політичні перетворення, що відбуваються в Україні як незалежній демократичній державі, суттєво змінюють культурне життя етнічних спільнот, стимулюють розвиток громадського самоврядування етнокультурними процесами, а отже, зумовлюють необхідність уточнення концептуальних засад державної політики в етнокультурній сфері. Необхідно прийняти Концепцію державної етнонаціональної політики України, в якій визначити цілі й пріоритетні напрями діяльності держави в гуманітарній (культурно-освітній) сфері, що випливають з її стратегічної мети – створення сприятливих умов для збереження самобутності й соціально-культурного розвитку усіх етнічних спільнот та етнокультур як складників української національної культури.
5. Теоретична модель комплексного механізму формування і реалізації державної політики у сфері етнокультурного розвитку України передбачає нові підходи до регулювання етнокультурних процесів на основі сукупності принципів, узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду, засвоєння сучасних технологій державного і громадського сприяння етнокультурному розвитку. В основу розробки механізму формування і реалізації державної політики у сфері етнокультурного розвитку мають бути покладені такі базові принципи, як самоцінність кожної з етнокультур, свобода творчої діяльності етносів, орієнтація носіїв культур на загальнолюдські духовні цінності, забезпечення етнічним спільнотам не тільки рівних прав, а й рівних можливостей для культурного розвитку. Слід виходити з того, що політика в етнокультурній сфері відображає інтереси національних меншин, усієї української політичної нації та закордонного українства.
6. Комплексний механізм державного регулювання у сфері етнокультурного розвитку являє собою сукупність соціально-політичних, правових, економічних, організаційних, інших механізмів. Його оптимізація розглядається як постійний процес вибору альтернативних варіантів організаційних структур, засобів економічного впливу, норм права і політико-адміністративних відносин, політичних і управлінських технологій тощо, які забезпечують адекватність державного впливу на етнокультурну сферу відповідно до потреб її розвитку за умов обмежених ресурсів і відповідно до світових норм і стандартів.
На сучасному етапі важливого значення набули: демократизація етнокультурної політики через широке залучення громадських організацій до вироблення проектів політичних і правових актів, управлінських рішень, участі в реалізації прийнятих документів і оцінці результатів; застосування програмно-цільового підходу при виробленні й реалізації етнокультурної політики, створення чіткої системи вертикальних і горизонтальних партнерських зв’язків у межах державних (загальнонаціональних) і регіональних цільових та комплексних програм; розвиток міжнародних культурних зв’язків; розробка дійової моделі організаційно-функціональної структури формування і реалізації державної політики у сфері етнокультурного розвитку.
7. Удосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення регулювання етнокультурного розвитку українського суспільства має передбачати визначення правових засад: культурного самовизначення і самоврядування етнічних спільнот; територіальної і екстериторіальної самоорганізації національних меншин; розвитку економічної і господарської ініціативи культурно-мистецьких організацій; використання культурно-історичної спадщини етнічних спільнот як інвестиційного ресурсу. Йдеться про закони України “Про національні меншини в Україні” (із змінами та доповненнями) і “Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою”. Національно-культурну автономію слід законодавчо визначити не лише як право певних спільнот на самостійне вирішення питань збереження своєї культурної ідентичності, а і як форму етнокультурного самовизначення і об’єкт політико-правових відносин. Доцільно внести необхідні зміни та доповнення до галузевих законодавчих актів, зокрема податкового законодавства, до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” і “Основи законодавства про культуру”, а в перспективі – прийняти Закон України “Про культуру”. Зведення відповідних норм галузевих законів можна передбачити в єдиному Кодексі законів про культуру.
8. Підвищення ролі економічних механізмів в етнокультурній сфері можна досягти шляхом розробки і реалізації забезпечених ресурсами середньострокових програм, диференційованого підходу до оподаткування випуску друкованої продукції, підтримки книговидавців через систему державних замовлень, стимулювання спонсорської, меценатської і цільової інвестиційної діяльності у сфері культури, а також акумуляції коштів з державного бюджету, з бюджетів місцевого самоврядування і з альтернативних джерел на засадах соціального партнерства в межах цільових програм і програм соціально-економічного розвитку регіонів.
9. З метою вирішення соціокультурних проблем міграції потрібно розробити і здійснити комплекс коротко- і середньострокових заходів, у межах яких передбачити: а) визначення регіонів України, найбільш придатних для розселення і працевлаштування мігрантів, їх культурної і мовної адаптації в українське суспільство; б) розробку інтегрованої в інформаційні системи Держкомнацміграції України, Держкомкордону України та МВС України комплексної державної системи обліку та ідентифікації осіб, що шукають притулку в Україні, а також біженців; в) запровадження у вищих навчальних закладах спеціалізації з підготовки фахівців у сфері міграції; г) започаткування постійних циклів радіо- і телепередач роз’яснювально-інформаційного характеру з питань міграції та біженців.
10. Державна політика реалізується, як правило, не одним державним органом, а їх сукупністю. Тому цілісний регулятивний вплив держави на етнокультурну сферу можна забезпечити завдяки: а) максимально повному розподілу цієї функції держави по управлінських функціях органів державної влади усіх рівнів; б) постійному взаємоузгодженню діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і національних громадських організацій. З цією метою доцільно: відновити діяльність Міжвідомчої ради з питань етнокультурного розвитку при Кабінеті Міністрів України. Спираючись на нагромаджений досвід, розвивати на регіональному і місцевому рівнях мережу консультативно-дорадчих і координаційних органів з питань міжетнічних відносин і етнокультурного розвитку; законодавчо визначити і забезпечити на практиці функціонування Державного комітету України у справах національностей та міграції як провідного центрального органу виконавчої влади у сфері етнонаціонального розвитку (зі спеціальним статусом), розширивши його повноваження з координації діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування усіх рівнів та неурядових організацій; внести відповідні доповнення до Положення про Міністерство культури і туризму України з метою посилення його координуючої функції щодо реалізації державної політики безпосередньо в етнокультурній сфері; переглянути положення непрофільних центральних органів виконавчої влади з метою уточнення або визначення функцій цих органів щодо реалізації державної політики у сфері етнокультурного розвитку.
11. Ефективність державної етнокультурної політики безпосередньо пов’язана із спроможністю інституту державної служби забезпечувати її вироблення і реалізацію. Назріла необхідність в уточненні концепції представлення етнокультурних інтересів в органах державного управління та механізмів їх урахування. У заходах на виконання Комплексної програми підготовки державних службовців, нормативних актів з питань професіоналізації державної служби доцільно визначити навчальні заклади, орієнтовані на підготовку кадрів для органів державного управління і місцевого самоврядування в поліетнічних регіонах, у тому числі за спеціалізацією “культура”. Суттєвого вдосконалення потребує чинна система підвищення кваліфікації кадрів для профільних підрозділів державних органів і органів місцевого самоврядування, а також для організацій і установ культури.
12. Проведене дослідження розширило предметне поле політології і теорії державного управління, дало можливість виокремити актуальні проблеми подальших розвідок на визначеному напрямі. Зокрема, потребують поглибленого дослідження питання врахування етнокультурного фактора в здійсненні суспільних реформ, у тому числі ролі етнонаціональної свідомості населення у формуванні загальної культури управління суспільним розвитком, комплексного використання організаційних, правових, економічних, соціально-політичних механізмів розв’язання завдань в етнокультурній сфері, прогнозування процесів політизації етнокультурних процесів і їх наслідків та ін. Набуло актуальності запровадження моніторингу відповідності структур публічної влади історико-культурним традиціям регіонів і сучасним потребам їх модернізації. Обов’язковою передумовою конструювання технологій регулювання етнокультурних процесів має стати дослідження всієї сукупності взаємозв’язків між етнічними спільнотами, діагностика соціально-економічних і культурних факторів етнічної взаємодії, ролі етнокультурного фактора у становленні української політичної нації.
Важливого значення набувають координація наукових досліджень на даному напрямі, організація взаємодії на постійній основі органів державної влади і наукових колективів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: Україна, 1996. - С. 6, 10, 14, 16, 17, 23 - 24.
2. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року №55-XII // Закони України. Т.1. - К., 1996. – С. 5 - 9.
3. Декларація прав національностей України: Постанова Верховної Ради України від 1 листопада 1991року // Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. / Упор.: І.О.Кресіна, В.Ф.Панібудьласка. – К.: Вища шк., 1997. – Ч. 2. – С. 574 - 579.
4. Основи законодавства України про культуру (лютий, 1992 р.). Статтi 4, 8, 22, 26 // Відом. Верховної Ради України. – 1992. - № 21.
5. Про біженців: Закон України від 24 грудня 1993 року № 3818-XII // Відом. Верховної Ради України. – 1994. - № 6. – С. 90.
6. Про біженців: Закон України від 21 червня 2001 року № 2557 // Офіц. вісн. України. – 2001. - № 29. – С. 58.
7. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України від 16 вересня 1997 року № 531/97 - ВР // ЦДАВО України. - Ф.5116. – Оп.3. - Спр.5. - Арк. 78 - 86.
8. Про вищу освіту : Закон України від 17 січня 2002 року № 1060-12 // Офіц. вісн. України. – 2002. - № 8.
9. Про громадянство України (в редакції Закону № 210/97 від 16.04.97): Закон України від 8 жовтня 1991 року № 1636-XII // Закони України. Т.2. - К., 1996. – С. 217 - 226.
10. Про комітети Верховної Ради України (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 14 липня 1998 року № 40 - XIV, від 10 лютого 2000 року № 1430-ІІІ, від 22 лютого 2000 року № 1475 - ІІІ): Закон України від 4 квітня 1995 року № 116 / htt: //www.liga.net.
11. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року // Вісн. держ. служби України. - 1997. - № 2.
12. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 року № 586-XIV // Відом. Верховної Ради України. - 1999. - № 20 - 21.
13. Про мови в Українській РСР (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 75/95 – ВР від 28.02.95): Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28 жовтня 1989 р. № 8312-11 // Відом. Верховної Ради України. – 1991. - № 50. – С. 701.
14. Про нацiональнi меншини в Українi: Закон України від 25 червня 1992 року // Відом. Верховної Ради України. - 1992. - № 36.
15. Про об’єднання громадян: Закон України від 16.06.92 № 2412 (Із змінами, внесеними згідно із Законами № 382-12 від 11.11.93. ВВР 1993 № 46. ст. 427 № 642 / 97-ВР від 18.11.97. ВВР. 1998 № 10, ст. 36) // Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): Зб. норм. актів / Автори-упоряд.: С.В. Лінецький, М.І. Мельник, А.М. Ришелюк. – К.: Атіка, 2000. – С. 291-301.
16. Про правовий статус закордонних українців: Закон України // Уряд. кур’єр. – 2003. – 25 листоп. – С. 4.
17. Про імміграцію: Закон України від 7 червня 2001 року № 2491 (Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 23 червня 2005 року № 2707-IV) / htt: //www.liga.net.
18. Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протоколу про доповнення п. 2 ст. 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців: Закон України // Офіц. вісн.України. – 1999. - № 43. – С.25.
19. Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин: Закон України, 9 груд. 1997 року // Відом. Верховної Ради України. – 1998. - №14. - С. 56.
20. Про свободу совісті та релігійні організації: Закон України від 23 квітня 1991 року // Відом. Верховної Ради України. – 1991. - № 25.
21. Про рекомендації парламентських слухань “Проблеми законодавчого врегулювання та реалізації державної політики щодо забезпечення прав кримськотатарського народу та національних меншин, які були депортовані і добровольно повертаються в Україну”: Постанова Верховної Ради України від 20 квітня 2000 року № 1660 - ІІІ // Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Зб. док. (1989 - 2002). – Київ: Абрис, 2003. – С. 140 – 143.
22. Про стан, напрями реформування освіти в Україні: Постанова Верховної Ради України від 21 червня 2001 року № 2551-ІІІ / http://www.rada.kiev.ua.
23. Про стан роботи органів державного управління по створенню умов для розвитку культур національних меншин України: Постанова Президії Верховної Ради Української РСР з питань культури та духовного відродження від 22 лютого 1991 року // Відом. Верховної Ради УРСР. - 1991. - 26 берез.
24. У справі за конституційними поданнями 51 народного депутата України про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови): Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року №10-рп/99 // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 3. - Спр.3. - Арк. 112 - 120.
25. Положення про Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України: Указ Президента України від 25 липня 2000 року № 919 // Архівне управління Державного департаменту України у справах національностей та міграції Міністерства Юстиції України. Спр. Матеріали колегії . Оригінал, 2001.
26. Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Указ Президента України від 17 жовтня 2000 року № 1138 // Архівне управління Державного департаменту України у справах національностей та міграції Міністерства Юстиції України. Спр. Матеріали колегії . Оригінал, 2001.
27. Положення про Державний комітет України у справах сім’ї і молоді: Указ Президента України від 15 квітня 2002 року № 340 // Архівне управління Державного комітету України у справах національностей та міграції. Спр. Матеріали. Оригінал, 2002.
28. Положення про Державний комітет України у справах національностей та міграції: Указ Президента України від 19 березня 2002 року № 269 // Вісн. Держкомнацміграції України. - 2002. - № 1. – С. 9 - 14.
29. Положення про Міністерство закордонних справ України: Указ Президента України від 3 квітня 1999 року № 357/1999 // Архівне управління Державного комітету України у справах національностей та міграції. Спр. Матеріали. Оригінал, 2002.
30. Положення про Міністерство культури і мистецтв України: Указ Президента України від 31 серпня 2000 року № 1038/2000 // Архівне управління Державного комітету України у справах національностей та міграції. Спр. Матеріали. Оригінал, 2002.
31. Положення про Міністерство освіти і науки України: Указ Президента України від 7 червня 2000 року № 773/2000 // Архівне управління Державного комітету України у справах національностей та міграції. Спр. Матеріали. Оригінал, 2002.
32. Про внесення змін і доповнень до Положення про Державний комітет України у справах національностей та міграції: Указ Президента України від 23 червня 1997 року // Зб. указів Президента України. Вип. 2 (квітень-червень )1997. - К., 1998. – С. 184 - 185.
33. Про Державний комітет України у справах національностей та міграції: Указ Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573/1999 // Вісн. державної служби України.- 1999. - № 4. - С. 8.
34. Про державну підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні: Указ Президента України від 28 серпня 2001 року № 739 // Уряд. кур’єр. – 2001.- 4 верес. - № 158.
35. Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місцепроживання: Указ Президента України від 15 липня 2001 року № 435/2001 // Офіц. вісн. України. – 2001. - № 25. – С. 20.
36. Про загальне положення про Міністерство інший центральний орган державної виконавчої влади України: Указ Президента України від 12 травня 1996 року № 179 / http: //www.kuchma.gov.ua.
37. Про затвердження Положення про Адміністрацію Президента України: Указ Президента України від 19 лютого 1997 року № 159 / http: //www.kuchma.gov.ua.
38. Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України: Указ Президента України від 30 грудня 1997 року № 1396, із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президента України від 17 лютого 2003 року № 134/2003 / http: //www.kuchma.gov.ua.
39. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 року № 810 // Уряд. кур’єр.– 1998. – 25 лип.
40. Про заходи щодо підтримки діяльності національно-культурних товариств: Розпорядження Президента України від 21 вересня 2001 року № 252/2001-рп // Уряд. кур’єр. - 2001. - № 179. - С. 3.
41. Про Стратегію реформування системи державної служби в Україні: Указ Президента України від 14 квітня 2000 року № 599 // Офіц. вісн. України. – 2000. - № 16.
42. Про заходи щодо соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим та міста Севастополя: Указ Президента України від 13 березня 2000 року № 460/2000 // Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Зб. док. (1989 - 2002). – Київ: Абрис, 2003. – С. 134 – 138.
43. Програма діяльності Кабінету Міністрів "Назустріч людям" / http: //www.kmu.gov.ua.
44. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 13 вересня 2001 року № 831/2001 // Вісн. держ. служби України. - 2001.
45. Про Комісію при Президентові України у питаннях громадянства: Указ Президента України від 9 грудня 1994 року № 746 (із змінами і доповненнями: Укази № 275 від 22 квіт. 1996 р., № 1254 від 6 листопада 1997 р., № 1135 від 13 жовт. 1998 року, № 238 від 6 берез. 1999 р.) .
46. Про Національну програму “Закордонне українство” на період до 2005 року: Указ Президента України від 24 вересня 2001 року № 892/2001 // Уряд. кур’єр. - 2001. - № 179. - С. 2.
47. Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки: Указ Президента України від 18 жовтня 1997 року № 1166/97 // Зб. указів Президента України. Вип. 3 (липень-вересень) 1997. - К., 1998. – С. 43 -47.
48. Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу: Указ Президента України від 14 вересня 2000 року № 1072 / http: //www.kuchma.gov.ua.
49. Про Раду представників громадських організацій національних меншин України: Указ Президента України від 19 квітня 2000 року № 600/2000 // Вісн. Держкомнацміграції України. 2000. - № 1. - С. 29 - 35.
50. Про чергові заходи щодо дальшого здійснення адміністративної реформи в Украінї: Указ Президента України від 29 листопада 2001 року № 345/2001 / http: //www.kuchma.gov.ua.
51. Про утворення Українсько-нiмецького фонду: Указ Президента України вiд 23 сiчня 1992 року № 51 // Етнополітика в Україні. Документи та матеріали. - К.: ”Фенікс”, 1998. – С. 163.
52. Про фонд розвитку культур національних меншин України: Указ Президента України від 29 квітня 1992 року // Уряд. кур’єр. - 1992. - № 18.
53. Про першочергові заходи щодо реалізації Послання Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у ХХІ сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки”: Указ Президента України від 23 лютого 2000 року № 276/2000 / http: //www.kuchma.gov.ua.
54. Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки: Послання Президента України до Верховної Ради України // Уряд. кур’єр. – 2002. № 100. – С. 5 – 12.
55. Державна програма “Українська діаспора на період до 2000 року”: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року
№ 119 // Етнополітика в Україні. Документи та матеріали. - К.:
”Фенікс”, 1998. – С. 266.
56. Державна програма розвитку української культури на 1999-2005 роки (проект) // Культура і життя. - 1998. - № 42. – 21 жовт.
57. Державна програма розвитку культури на період до 2007 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2003 року № 1235 / htt: //www.liga.net.
58. Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва у межах Єврорегіону “Верхній Прут”: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2002 року № 59-р // Поточний архів Секретаріату Ради Єврорегіону “Верхній Прут” (ПАСРЄВП).
59. Про урядові комітети (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2000 року № 1723, від 16 лютого 2001 року № 154, від 18 червня 2001 року № 656, від 13 вересня 2001 року № 1165, від 17 листопада 2001 року № 1538, від 13 грудня 2001 року № 1679, від 13 червня 2002 року № 810, від 12 грудня 2002 року № 1853, від 19 серпня 2002 року № 1179, від 26 вересня 2002 року № 1443, від 23 квітня 2003 року № 577): Постанова Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2000 року № 339 / htt: //www.liga.net.
60. Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 року № 587 / http: //www.kmu.gov.ua.
61. Комплексні заходи щодо розвитку культур національних меншин України на період до 2005 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 30 січня 2002 року № 1246/96 // Вісн. Держкомнацміграції України. 2000. - № 1. - С.17 - 27.
62. Концепція державної культурної політики України. Постанова Міністерства культури України 27 жовтня 1994 року. - К.: Мін-во культури України, 1995. – С. 4 - 13.
63. Концепція розвитку культур національних меншин України: Постанова Кабінету Міністрів України 31 травня 1995 року // Етнополітика в Україні. Документи та матеріали. - К.: ”Фенікс”, 1998. – С. 230 - 234.
64. Національна програма дослідження, збереження і відродження традиційної народної культури України 1992-2010 рр. Фундатори програми: Академія наук України, Міністерство культури України, Товариство охорони пам’яток історії та культури України: Постанова Кабінету Міністрів України 21 травня 1992 року № 9203/53 // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 12. - Спр. 31. - Арк. 82 - 88.
65. Положення про фонд депортованих народів Криму: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 року № 132 // Етнополітика в Україні. Документи та матеріали. - К.: ”Фенікс”, 1998. – С. 204 - 208.
66. Положення про українську частину змішаної українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 389 // Етнополітика в Україні. Документи та матеріали. - К.: ”Фенікс”, 1998. – С. 226 - 230.
67. Положення про українську частину змішаної українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 червня 1994 року № 389 // Етнополітика в Україні. Документи та матеріали. - К.: ”Фенікс”, 1998. – С. 216 - 219.
68. Про внесення доповнень до Правил оформлення візових документів для в’їзду в Україну: Постанова Кабінету Міністрів України від 5 травня 2000 року № 75 // Офіц. вісн. України. – 2001. - № 18. – С. 191.
69. Про затвердження наукової програми дослідження розвитку державної служби та вдосконалення кадрового забезпечення державного управління: Постанова Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2001 року № 953 // Офіц. вісн. України. – 2001. - № 32. – Ст. 1447.
70. Про затвердження Комплексних заходів щодо розвитку культур національних меншин України на період до 2001 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 229 // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп.3. - Спр. 5. - Арк. 30 - 36.
71. Про затвердження плану заходів щодо залучення на державну службу представників кримськотатарської молоді: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2002 року № 51 // Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Зб. док. (1989 - 2002). – К.: Абрис, 2003. – С. 174 - 177.
72. Про затвердження програми сприяння соціальному становленню та адаптації кримськотатарської молоді на 2002 – 2005 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 січня 2002 року № 88 // Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці. Зб. док. (1989 - 2002). – Київ: Абрис, 2003. – С. 178 - 186.
73. Про затвердження Програми адаптації та інтеграції в українське суспільство депортованих кримських татар, а також осіб інших національностей, відродження і розвитку їх культури та освіти: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 року № 29 // Вісн. Держкомнацміграції України. - 2000. - № 1. - С. 41 - 48.
74. Про затвердження Програми розселення та облаштування депортованих кримських татар, та осіб інших національностей, які повернулися в Автономну Республіку Крим на постійне проживання, на період до 2005 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 618 // Вісн. Держкомнацміграції України. - 2002. - № 2. - С.107 - 117.
75. Про заходи щодо виконання резолюції Ради Безпеки ООН від 28 вересня 2001 року № 1373: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1800 // Вісн. Держкомнацміграції України. - 2002. - № 1. - С. 55 - 58.
76. Про заходи щодо розв’язання політико-правових, соціально-економічних та етнічних проблем в Автономній Республіці Крим: Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України від 11 серпня 1995 року № 636 / // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 3. - Спр. 4. - Арк. 40 - 41.
77. Про колегію Держкомітету Криму у справах національностей та депортованих громадян: Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України від 17 листопада 1994 року // Сб. норм. актов Верховного Совета и Правительства Автономной Республики Крым по вопросам возвращения и обустройства депортированных граждан. 1992 - 1995 гг. Ч.1. - Симферополь, 1996. - С. 86 - 87.
78. Про Комплексну програму основних напрямів розвитку культури в Українській РСР у період до 2005 року: Постанова Ради Міністрів Української РСР від 16 квітня 1990 року № 82 // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 3. - Спр. 14. - Арк. 63 - 72.
79. Про концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 року № 675 // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 3. - Спр. 3. - Арк. 68 - 74.
80. Про мінімальні соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні: Постанова Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 510 // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 3. - Спр. 6. - Арк. 22 - 23.
81. Про посилення відповідальності керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, підприємств, установ і організацій за порушення фінансової дисципліни: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 333 // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 3.- Спр. 6. - Арк. 26 - 28.
82. Про спецiалiзованi редакцiї для випуску лiтератури мовами нацiональних меншин України: Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 15 серпня 1992 року № 472 // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 3. - Спр.10. - Арк. 206 - 208.
83. Про створення української частини міжурядової українсько-німецької комісії у справах депортованих німців, які повертаються в Україну: Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1993 року № 314 // Етнополітика в Україні. Документи та матеріали. - К.: ”Фенікс”, 1998. – С. 214 - 215.
84. Про утворення Комiтету у справах нацiональностей при Кабiнетi Мiнiстрiв УРСР: Постанова Кабiнету Мiнiстрiв Української РСР вiд 9 липня 1991 року № 79 // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 12. Спр. 13. - Арк. 134 - 135.
85. Про утворення Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізічних осіб: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 червня 2002 року № 884 / htt: //www.liga.net.
86. Про утворення Міжвідомчої координаційної ради з питань співробітництва з українською діаспорою: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1996 року № 1160 // Етнополітика в Україні: Документи та матеріали. - К.: “Фенікс”, 1998. – С. 286 - 290.
87. Про функціональні повноваження Прем’єр-міністрів України, Першого віце-прем’єр-міністра і віце-прем’єр-міністрів України Про урядові комітети (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 238, від 29 квітня 2003 року № 639, від 4 вересня 2003 року № 1402): Постанова Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2002 року № 1904: htt://www.liga.net.
88. Типове Положення про відділ культури районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації України: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2001 року № 529 // Вісн. державної служби України. - 2001. - № 1 . – С. 45 - 48.
89. Типове Положення про управління культури обласної, Севастопольської міської державної адміністрації, Головне управління культури і мистецтв Київської державної адміністрації: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 травня 2001 року № 529 // Вісн. державної служби України. - 2001. - № 1 . - С. 41 - 44.
90. Типове Положення про управління (відділи) у справах національностей та міграції обласних та міських: Постанова Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 12.- Спр. 29. - Арк. 121 - 122.
91. Про проведення 16-17 листопада 1991 р. В м. Одесі 1 Всеукраїнського міжнаціонального конгресу з проблем відродження національних культур на Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 жовтня 1991 року № 314-р. // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 12. - Спр. 18. - Арк. 80.
92. Комюніке засідання Міжурядової українсько-німецької комісії у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні від 22 – 23 травня 2000 року // Архівне управління Державного комітету України у справах національностей та міграції. Спр. Матеріали. Оригінал, 2000.
93. Про досвід реалізації в Одеській області Закону України “Про національні меншини в Україні”: Колегія Державного департаменту у справах національностей та міграції від 27 грудня 2001 року // Архівне управління Державного комітету України у справах національностей та міграції. Спр. Матеріали засідань колегій Держнацміграції. Оригінал.- Арк. 122 - 127.
94. Договiр мiж Україною i Республiкою Польщею про добросусiдство, дружнi вiдносини i спiвробiтництво вiд 18 травня 1992 року // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 12.- Спр. 14. - Арк. 89 - 94.
95. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Грецькою Республікою від 11 листопада 1996 року // Історико-архівне управління Міністерства закордонних справ України. Спр. Двосторонні угоди України з Грецією. Оригінал.
96. Двостороння українсько-словацька комісія з питань національних меншин, освіти і культури від 29 грудня 1994 року // ЦДАВО України.-Ф. 5116. – Оп. 12. - Спр. 28. - Арк. 52 - 56.
97. Соглашение о сотрудничестве в области культуры: Ташкент,
15 травня 1992 року // ЦДАВО України.- Ф. 5116. – Оп. 12. - Спр. 14. -
Арк. 190 - 195.
98. Угода між урядом України і урядом Грецької Республіки про сприяння та взаємний захист інвестицій (1 вересня 1994 р.) // Історико-архівне управління Міністерства закордонних справ України. Спр. Двосторонні угоди України з Грецією. Оригінал.
99. Угода між урядом України і урядом Грецької Республіки про співробітництво в галузі культури, освіти і науки (11 листопада 1996 р.) // Історико-архівне управління Міністерства закордонних справ України. Спр. Двосторонні угоди України з Грецією. Оригінал.
100. Угода про утворення Єврорегіону “Верхній Прут” // Поточний архів Секретаріату Ради Єврорегіону “Верхній Прут” (ПАСРЄВП).
101. Угода між Урядом України і Міжнародною організацією з міграції про статус цієї організації в Україні і про співробітництво в сфері міграції. Підписана 29 лютого 1996 року у м. Женеві // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 15. - Спр. 16. - Арк. 53 - 57.
102. Угода між Україною та Федеративною Республікою Німеччина про співпрацю у справах осіб німецького походження, які проживають в Україні. Підписана 3 вересня 1996 року у м.Києві // ЦДАВО України.- Ф. 5116. – Оп. 15. - Спр.16. - Арк. 141-144.
103. Угода між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Підписана 23 вересня 1996 року // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 15. - Спр.16. - Арк. 148 - 156.
104. Угода між Міністерством України у справах національностей та міграції і Департаментом національних відносин при Уряді Республіки Молдова про співробітництво з питань міжнаціональних відносин. Підписана 19 лютого 1996 року у м. Києві // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 15. - Спр. 16. - Арк. 48 - 53.
105. Угода між Міністерством України у справах національностей та міграції і Департаментом з регіональних проблем та національних відносин при Уряді Литовської Республіки про співробітництво з питань міжнаціональних відносин. Підписана 25 лютого 1997 року у м. Вільнюсі // ЦДАВО України. - Ф. 5116. – Оп. 15. - Спр.16. - Арк.36 - 41.
106. Про повернення у власність релігійної організації колишньої культової споруди: Постанова Уряду Автономної Республіки Крим від 5 травня 1995 року // Сб. норм. актов Верховного Совета и Правительства Автономной Республики Крым по вопросам возвращения и обустройства депортированных граждан. 1992-1995 гг. Ч.1.- Симферополь, 1996. - С. 99 - 100.
107. Про розміщення кримськотатарського музично-драматичного театру: Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України // Сб. норм. актов Верховного Совета и Правительства Автономной Республики Крым по вопросам возвращения и обустройства депортированных граждан. 1992 – 1995 гг. Ч.!. - Симферополь, 1996. - С. 59 - 60.
108. Про фінансування редакції кримсько-татарської художньої літератури республіканського видавництва “Таврія”: По