ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ У СФЕРІ ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА : ИНФОРМАЦИОННАЯ ПОЛИТИКА УКРАИНЫ КАК ДЕТЕРМИНАНТА ФОРМИРОВАНИЯ ОБЩЕСТВЕННОГО МНЕНИЯ В СФЕРЕ ЕВРОАТЛАНТИЧЕСКОГО СОТРУДНИЧЕСТВА

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Чорноморський державний університет імені Петра Могили

На правах рукопису

ШАТУН
Володимир Тимофійович

УДК 32.019.51

ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ У СФЕРІ
ЄВРОАТЛАНТИЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
23.00.02 – політичні інститути та процеси

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
доктор історичних наук, професор
Багмет Михайло Олександрович

Миколаїв – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП …………………………...………………………………………………..........5
РОЗДІЛ 1. Теоретичні та концептуально-методологічні засади дослідження проблеми ……………………………………………….………………………...15
1.1. Стан наукової розробки та методологічна основа дослідження.........…...........15
1.2. Концептуальні засади інформаційної політики в умовах становлення інформаційного суспільства...……..…………………………..……………......26
1.3. Концепт громадської думки, особливості її формування, ідентифікації
та інтерпретації……………….……………………….……….……...................38
Висновки до розділу 1………………………………………………………...............51
РОЗДІЛ 2. Формування і здійснення інформаційної політики у сфері євроатлантичного співробітництва України у 1992–2011 роках … .....…........54
2.1. Досвід інформаційної політики і моніторингу громадської думки країн Центрально-Східної Європи в процесі євроатлантичної і європейської
інтеграції.................................................................................................................54
2.2. Нормативно-правова база інформаційної політики співробітництва
України з Організацією Північноатлантичного договору………………….....70
2.3. Тенденції громадської думки щодо євроатлантичної інтеграції
України у 1996–2011 роках………………………………….…….……..……..93
Висновки до розділу 2…………………………………………………….................109
РОЗДІЛ 3. Концепція комунікативної стратегії євроатлантичного
співробітництва України…………………………………………………….....112
3.1. Особливості і проблеми здійснення інформаційної політики у напрямі
євроатлантичної інтеграції України у 2002–2009 роках…………..…..... ......112
3.2. Основи сучасної комунікативної стратегії співробітництва України
з Організацією Північноатлантичного договору……………………………..146
Висновки до розділу 3..………….……………………………………….….............170
ВИСНОВКИ..……….………………………………………………….…….............173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………............188
ДОДАТКИ....……………………………………………………………………........245

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ
АР Крим – Автономна Республіка Крим
ВР – Верховна Рада України
Головдержслужба – Головне управління державної служби України
Держкомтелерадіо – Державний комітет телебачення і радіомовлення України
ЄАІ – євроатлантична інтеграція
ЄІ – європейська інтеграція
ЗМІ – засоби масової інформації
ЗМК – засоби масової комунікації
ЗС – збройні сили
ІКТ – інформаційно-комунікативні технології
КМ – Кабінет Міністрів
КУН – Комісія Україна – НАТО
ЛАТО – Латвійська трансатлантична організація
МЗС – Міністерство закордонних справ
МНС – Міністерство з надзвичайних ситуацій
МО – Міністерство оборони
НАДУ – Національна академія державного управління при Президентові України
НАН – Національна академія наук України
НАТО – Організація Північноатлантичного договору, Північноатлантичний альянс (NATO – North Atlantic Treaty Organization, OTAN – Organisation du traité de l’Atlantique Nord)
НІСД – Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України
НУО – неурядові організації
НЦЄАІУ – Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України
ОБСЄ – Органiзацiя з безпеки та спiвробiтництва в Європi
ОДА – обласна державна адміністрація
ОДКБ – Організація Договору про колективну безпеку
ОПАД – Організація Північноатлантичного договору
ПДЧ – План дій щодо членства в НАТО
ПЗМ – Партнерство заради миру
ПР – паблік рилейшнз (зв’язки з громадськістю)
Програма ЄАІ 2004–2007 – Державна програма інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004–2007 роки
Програма ЄІ 2004–2007 – Державна програма інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004–2007 роки
Програма ЄАІ 2008–2011 – Державна програма інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2008–2011 роки
Програма ЄІ 2008–2011 – Державна програма інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2008–2011 роки
РДА – районна державна адміністрація
РМ АР Крим – Рада міністрів Автономної Республіки Крим
РНБО – Рада національної безпеки і оборони України
РФ – Російська Федерація
СБУ – Служба безпеки України
США – Сполучені Штати Америки
ТРО – телерадіоорганізації
ЦП – щорічний Цільовий план Україна – НАТО
ЧДУ – Чорноморський державний університет імені Петра Могили

ВСТУП

Актуальність дослідження. У демократичному суспільстві значну роль у формуванні та реалізації політики відіграє громадська думка, від якої суттєво залежить успішна діяльність органів державної влади. Непідтримка громадськістю того чи іншого напряму політики є свідченням нелегітимності політичної влади, що призводить до уповільнення реалізації відповідного напряму політики, провокує протестні дії політичних та соціальних сил. Проблема легітимності політичної влади – це значною мірою проблема участі суспільства в управлінні державою. Тому вивчення і врахування громадської думки є важливою умовою залучення громадськості до вироблення виваженої політики.
Моніторинг громадської думки, аналіз її стану та динаміки дозволяє вчасно та адекватно формувати і здійснювати ефективну інформаційну політику, головна мета якої полягає в тому, щоб зрозуміло і переконливо роз’яснити громадянам проблеми, труднощі, існуючі виклики і ризики та оптимальні варіанти рішень.
Актуальність дослідження полягає в тому, що в Україні на законодавчому рівні було визначено: забезпечення національної безпеки, державного суверенітету та територіальної цілісності країни вирішується шляхом інтеграції до загальноєвропейської системи колективної безпеки, основою якої є НАТО.
На порядку денному гостро постало питання формування позитивного іміджу НАТО як основи процесу євроатлантичної інтеграції України. В той же час численні соціологічні дослідження свідчать як про низький рівень підтримки громадянами євроатлантичного курсу України, так і низький рівень поінформованості пересічних громадян щодо НАТО. Результати виконання двох державних програм (2004–2007 та 2008–2011 років), спрямованих на підвищення поінформованості громадян щодо переваг вступу до НАТО, виявились незадовільними.
У дослідженні зроблено наголос на інформаційній складовій політики, а саме – на сегменті національної інформаційної політики в умовах євроатлантичного вибору країни.
Актуальність дослідження підсилюється тим фактом, що вивчення, формування і врахування громадської думки у процесі здійснення політики в Україні в умовах становлення інформаційного суспільства не мають ґрунтовної наукової і методологічної бази. Дослідження цієї проблематики все ще залишається на початковій стадії, без наукового узагальнення, без аналізу існуючого негативного досвіду та вироблення відповідних науково-прикладних рекомендацій.
Таким чином, актуальність теми обумовлена тим, що:
– роль та значення громадської думки в умовах інформаційного суспільства суттєво зросли, і на порядку денному стоїть проблема інституціоналізації громадської думки, перетворення її на дієвий механізм привернення уваги влади, політичних партій, НУО, ЗМІ до міркувань, очікувань і вимог громадськості;
– процес залучення громадськості до підготовки, обговорення та прийняття політичних рішень потребує науково обґрунтованої ефективної інформаційної політики, спрямованої на формування у громадян чіткого й однозначного розуміння існуючих проблем і викликів;
– демократичні суспільно-політичні перетворення вимагають налагодження міцного взаємозв’язку між органами влади і широкими верствами громадськості з метою посилення відповідальності й підконтрольності влади, прозорості й легітимності її рішень, а найбільш ефективний спосіб легітимності політичної влади – це залучення громадян до управління суспільством і державою.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у контексті тематики досліджень кафедри державної політики та менеджменту Інституту державного управління ЧДУ імені Петра Могили.
Дисертаційне дослідження є складовою комплексних тем «Реалізація навчальних та інформаційно-просвітницьких заходів з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України в Миколаївській області», які розробляються Миколаївським центром політичних досліджень (номер державної реєстрації 0103U008821) і Навчально-науковим центром з європейської та євроатлантичної інтеграції України (номер державної реєстрації 0107U01051), які діють на базі ЧДУ імені Петра Могили.
Дисертант протягом 2007–2011 років активно залучався до виконання завдань цих та інших комплексних тем.
Робота виконана в межах зареєстрованої дисертантом науково-дослідницької теми «Державна інформаційна політика як інструмент формування громадської думки щодо євроатлантичної інтеграції України» (номер державної реєстрації 0109U003322), в рамках якої розроблено наукові рекомендації щодо підвищення ефективності інформаційної політики.
Метою дисертаційного дослідження є здійснення цілісного та науково обґрунтованого дослідження інформаційної політики як детермінанти громадської думки щодо співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору.
Реалізація поставленої мети обумовлює необхідність постановки й вирішення таких дослідницьких задач:
– визначити домінантні напрями щодо розуміння сутності процесу формування наукових підходів стосовно інформаційної політики як детермінуючого чинника громадської думки в Україні у сфері євроатлантичного співробітництва;
– охарактеризувати концептуальні засади інформаційної політики євроатлантичного співробітництва України;
– з’ясувати особливості концепту поняття громадської думки та її детермінант у процесі євроатлантичного співробітництва України;
– вивчити і проаналізувати практику інформаційної політики країн Центрально-Східної Європи у процесі євроатлантичної та європейської інтеграції;
– структурувати нормативно-правову базу інформаційної політики України щодо євроатлантичного співробітництва;
– узагальнити результати соціологічних опитувань, зокрема у південному регіоні, та визначити ступінь впливу інформаційної політики України на масову свідомість у контексті громадської думки з інтеграційних питань;
– виявити і систематизувати зовнішні і внутрішні чинники, які визначають рівень підтримки громадянами євроатлантичної інтеграції України;
– розробити пропозиції до проекту моделі комунікативної стратегії у сфері співробітництва України з НАТО як механізму формування громадської думки.
Об’єкт дослідження: процес формування громадської думки в Україні щодо співробітництва з Організацією Північноатлантичного договору.
Предмет дослідження: інформаційна політика України як детермінанта формування громадської думки у сфері євроатлантичного співробітництва.
Методи дослідження. Дослідження базується на використанні комплексу загальнонаукових і спеціальних підходів і методів: історичного, системного, структурно-функціонального аналізу, порівняльного, аналізу і синтезу, біхевіористичного, кількісного та статистичного.
Історичний підхід дав можливість розглянути процеси євроатлантичної інтеграції в їхньому часовому розвитку.
Системний метод є методологічною основою всієї дисертаційної роботи й використовується для вирішення більшості завдань дослідження. Метод передбачає комплексний аналіз законодавчих актів та нормативних документів, політичних явищ, механізмів функціонування політичних організацій, інститутів. Він дозволив проаналізувати політику євроатлантичної інтеграції як складну організовану систему елементів і вже через призму аналізу інтеграції досліджувати перспективи і проблеми інформаційної політики України.
Порівняльний аналіз дав змогу використати багатоманітність досвіду країн – учасниць процесів євроатлантичної інтеграції, здійснити порівняння українського досвіду здійснення інформаційної політики з досвідом інших країн.
Біхевіористичний метод – спосіб дослідження суспільно-політичних явищ через аналіз політичної поведінки окремих людей та груп. Під політичною поведінкою розуміють дії особистості, яка відіграє певну політичну роль. Аналізу політичної поведінки передує отримання емпіричної інформації одним або водночас кількома методами. Дисертант використовував: прямий метод – спостереження, непрямі – контент-аналіз документів та анкетні опитування. Біхевіористичний метод пов’язано з кількісним методом – з його допомогою здобувач здійснив обробку значної кількості анкет (близько 3000), використовуючи табличний процесор Excel фірми Microsoft, з наступним аналізом думок респондентів.
Використовуючи аналітичні методи, автор прагнув дослідити витоки усталених підходів до євроатлантичної інтеграції і стабільно низького рівня підтримки євроатлантичної інтеграції пересічними громадянами України.
Паралельно з кількісним методом у дослідженні використано статистичний метод для дослідження громадської думки щодо євроатлантичної інтеграції України.
Дисертант спирався на метод прогнозування, намагаючись передбачити та обґрунтувати подальші тенденції як зміни інформаційної політики, так і зміни громадської думки щодо інтеграційних питань.
Методологічний принцип об’єктивності дозволив неупереджено розглядати проблему і в той же час користуватися правом на обґрунтування власної точки зору.
Хронологічні рамки наукового дослідження включають період з 1992 по 2011 роки. Нижня хронологічна межа обумовлена початком офіційної співпраці України з НАТО; верхня – терміном закінчення виконання Державної цільової програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2008–2011 роки.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що запропоновано основні складові оптимальної комунікативної стратегії як
механізму формування громадської думки щодо співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору.
Вивчення джерельної бази з досліджуваної проблеми показує, що в аспекті, обраному дисертантом, вона є малодослідженою. Відтак наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше на емпіричному матеріалі соціологічних досліджень та аналізі практичної реалізації державних програм інформування громадськості виявляється та узагальнюється сукупність причин і факторів, які визначають низьку результативність інформаційної політики по формуванню позитивної громадської думки щодо вступу України в НАТО.
У процесі дослідження обґрунтовуються наступні наукові положення та висновки, що одержані особисто здобувачем:
вперше:
– здійснено комплексний політологічний аналіз досліджень громадської думки громадян України з інтеграційних питань, зокрема на Півдні України;
– доведено малопродуктивність інформаційної політики формування позитивного ставлення громадян до НАТО, яка ґрунтується в основному на питаннях безпеки;
удосконалено:
– концепцію почерговості інтеграційних процесів – від євроатлантичної до європейської інтеграції як від простішого до складнішого, обґрунтовано доцільність об’єднання цільових програм інформування громадськості з питань євроатлантичної та європейської інтеграції в одну комплексну загальнодержавну програму інформування громадськості;
– зміст форм і методів організації ефективних зв’язків з громадськістю і моніторингу громадської думки з інтеграційних питань як визначальних складових комунікативної стратегії співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору;
дістали подальшого розвитку:
– підходи до визначення складових інформаційної політики як детермінанти формування позитивної громадської думки щодо євроатлантичного співробітництва;
– концепт громадської думки як соціально-політичного феномену, ефективного механізму соціального управління, соціального інституту, «п’ятої влади», а також актуальність інституціоналізації громадської думки в Україні;
– характеристики визначальних складових ефективної інформаційної політики: консенсус еліт, політична воля влади, довіра громадян до владних структур і неурядових організацій, які безпосередньо реалізують заходи інформаційної політики;
– принцип обов’язковості розробки науково обґрунтованих критеріїв оцінки рівня поінформованості різних категорій громадян з певних питань внутрішньої і зовнішньої політики;
– підтверджені авторськими висновками аргументи експертів щодо визнання найбільш переконливими свідоцтвами успішного здійснення проєвроатлантичної інформаційної політики суттєвого підвищення громадської підтримки.
Теоретичне значення дослідження. Тема, узагальнення і висновки дисертаційного дослідження можуть виконувати стимулюючу роль для подальшого поглиблення досліджень щодо формування інформаційної політики і досліджень громадської думки та суміжної проблематики.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження, а також використаний у ньому фактичний і соціологічний матеріал можуть бути застосовані для розробки інформаційної політики щодо формування позитивної громадської думки стосовно суспільно значущих проблем (європейська і євроатлантична інтеграція, податкова, пенсійна та інші реформи в сучасному українському суспільстві).
Дослідження громадської думки громадян Півдня України, а також цільових груп можуть бути використані у діяльності державних органів влади, громадських організацій і політичних партій з метою побудови ефективних зв’язків з громадськістю.
У ВНЗ окремі розділи дисертації можуть бути використані у лекційних курсах з політології, державного управління, соціології, соціальної психології, а
також у спеціальних курсах з інформаційної політики, міжнародних відносин та зовнішньої політики України.
Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно визначено і сформульовано проблему, знайдено причини її існування та шляхи вирішення. Досліджено політичний процес формування громадської думки та законодавчу основу її інституціоналізації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно. Сформульовані в дисертації висновки та рекомендації відповідають її змісту й випливають з основних результатів.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і висновки роботи використовувалися дисертантом під час участі у роботі конференцій, семінарів, круглих столів, проведенні тренінгів:
– міжнародні науково-практичні конференції і семінари: «Ольвійський форум 2007: стратегії України в геополітичному просторі» (Ялта, Крим, 6–8.06.2007 р.); «Ольвійський форум 2009: стратегії України в геополітичному просторі» (Ялта, Крим, 11–14.06.2009 р.); «Ольвійський форум 2010: стратегії України в геополітичному просторі» (Ялта, Крим, 11–15.06.2010 р.); III Академія НАТО «НАТО – Альянс цінностей та солідарності» (Київ, 27–29.04.2009 р.); Міжнародний круглий стіл «Підвищення ефективності діяльності громадських організацій євроатлантичної інтеграції України» в Євроатлантичному інтеграційному центрі (Дніпропетровськ, 10.06.2009 р.); Друга міжнародна наукова конференція «НАТО: виклики і трансформація: погляд з України» (Івано-Франківськ, 10–11.12.2009 р.); Весняна Академія НАТО 2010 «Трансатлантична безпека та роль України» (Дніпропетровськ, 13–14.05.2010 р.); Міжнародна конференція «Сприйняття суспільством співробітництва з НАТО: досвід Польщі та України» (Одеса, 17.09.2010 р.); Міжнародний семінар «Операції під проводом НАТО: процес прийняття рішень» (Дніпропетровськ, 28.09.2011 р.);
– науково-методичні конференції: «Могилянські читання – 2007» (Миколаїв, 29.10 – 04.11.2007 р.); «Могилянські читання – 2008» (Миколаїв, 20.10 – 24.10.2008 р.); «Могилянські читання – 2010» (Миколаїв, 18–24.10.2010 р.); «Могилянські читання – 2011» (Миколаїв, 31.10 – 04.11.2011 р.); Підсумкова конференція «Проблеми і перспективи становлення громадянського суспільства в Україні: у фокусі виконання Річної Національної програми на 2010 рік зі співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору» (Суми, 03.11.2010 р.);
– семінари, круглі столи: «Підвищення обізнаності громадськості Миколаївщини з питань європейської та євроатлантичної інтеграції» (Миколаїв, 03.10.2007 р.); Науково-практичний семінар з питань євроатлантичного курсу України (Миколаїв, 18–19.03.2008 р.); «Шляхи посилення інформування громадян з проблем євроатлантичної інтеграції України: досвід та співпраця неурядових організацій і аналітичних центрів» (Ялта, Крим, 5–7.06.2008 р.); «Політичні, економічні та безпекові переваги євроатлантичної інтеграції України: регіональний вимір (на прикладі Миколаївської обл.)» (Миколаїв, 17.10.2008 р.); інформаційний день: «Європейська та євроатлантична інтеграція України: проблеми та шляхи їх вирішення» (Миколаїв, 30.10.2007 р.);
– тренінги у Миколаївському обласному центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій: «Євроатлантична інтеграція: проблеми і перспективи» (09.10.2008 р., 04.12.2008 р., 07.04.2009 р., 23.04.2009 р.); «Трансатлантичні стосунки: розвиток і сучасний стан відносин України і НАТО» (02.06.2009 р.); «Проблеми і тенденції розвитку європейської інтеграції на сучасному етапі» (02.12.2009 р., 22.09.2010 р.); «Перспективи і переваги європейської і євроатлантичної інтеграції України» (16.04.2010 р.); тренінг у м. Вознесенську Миколаївської області «Євроатлантична інтеграція: проблеми і перспективи» (27.11.2008 р.).
Публікації. Основні положення дисертації відображені в 24-х наукових працях, 8 з яких надруковані у фахових виданнях з політичних наук (одна з них – у співавторстві, де 80 % – внесок здобувача).
Дисертант є співавтором навчального посібника з грифом МОН України «Світова та європейська інтеграція», 2-х видань довідника «Усе про НАТО: історія та сучасність», 3-х видань серії «Уроки про НАТО» та «Вісника Навчально-наукового центру з європейської та євроатлантичної інтеграції України» МДГУ імені Петра Могили (№№ 1–3).

Структура дисертації обумовлена специфікою досліджуваної проблеми. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.
Дисертація містить 5 таблиць, 16 додатків (А – С) на 67 сторінках. У додатках Л, М, Н, П до дисертації подаються емпіричні дані, ґрунтовані на здійснених власне здобувачем і під його керівництвом опитуваннях громадян Півдня України та цільових груп – військовослужбовців і студентів.
Загальний обсяг дисертації – 314 стор. Обсяг основного тексту становить 187 стор. Список використаних джерел на 57 сторінках включає 476 найменувань, у тому числі 40 – іноземними мовами та 131 – Інтернет-джерело.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації вирішено актуальну наукову проблему, що полягає в комплексному підході до політичного процесу формування, втілення в практику, вимірі та аналізі результатів інформаційної політики щодо євроатлантичної інтеграції України, та розроблено науково-прикладні технології й методи, які забезпечують теоретичне і практичне використання отриманих наукових результатів. Проаналізовано концептуальні засади і поточний стан реалізації проєвроатлантичної інформаційної політики в Україні, запропоновано основні складові оптимальної комунікативної стратегії держави. Мету дисертаційного дослідження досягнуто, поставлені завдання виконано. На основі здійсненого дослідження автором сформульовано наступні висновки і пропозиції:
1. Дослідження наявних наукових розробок проблеми свідчить, що багатоаспектна проблематика ефективності інформаційної політики, дослідження громадської думки з актуальних проблем зовнішньої і внутрішньої політики привертає увагу вітчизняних науковців. Водночас питання дієвості інформаційної політики, позиціонування її як детермінанти громадської думки щодо євроатлантичного співробітництва висвітлювалось недостатньо.
Огляд наукових джерел за темою дослідження показав, що проблема досліджена епізодично та потребує ґрунтовного вивчення, особливо у галузі державного управління інформаційною сферою та організації комунікацій між владою та суспільством. Окрім того:
– відсутні ґрунтовні дослідження, присвячені розробці концепцій, програм і планів національної інформаційної політики в Україні щодо євроатлантичного співробітництва, які висвітлюють його невійськові аспекти і переваги;
– недостатньо висвітлені причини незмінно низького рівня підтримки населенням України вступу в НАТО;

– відсутній пошук додаткових причин негативного ставлення громадськості до євроатлантичної інтеграції, окрім задекларованої на державному рівні низької поінформованості громадян;
– недостатньо досліджені детермінанти формування громадської думки з проблем державної інтеграційної політики.
2. Інформаційне суспільство – це громадянське суспільство з розвиненим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформаційно-правової культури, в якому ефективність діяльності людей забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях.
Інформаційна політика визначається як складова внутрішньої і зовнішньої політики держави, як сукупність завдань, напрямів та способів діяльності владних і суспільних інститутів, спрямованих на розвиток інформаційної сфери. Концептуальні засади інформаційної політики як детермінанти позитивної, схвальної громадської думки щодо євроатлантичного співробітництва наступні:
– забезпечення свободи слова та сприяння вільному доступу до суспільно значимої інформації;
– сприяння відкритості та прозорості органів державної влади та місцевого самоврядування;
– формування позитивного іміджу держави та державних органів;
– забезпечення державної підтримки розвитку і безперешкодної діяльності ЗМІ;
– створення системи суспільного телерадіомовлення;
– недопущення монополізації ринку інформаційних послуг;
– недопущення маніпулювання громадською думкою шляхом поширення недостовірної, неповної та упередженої інформації у ЗМІ;
– всебічне інформаційне забезпечення євроатлантичного співробітництва;
– формування демократично орієнтованої громадської свідомості;
– удосконалення законодавства про інформацію;
– забезпечення інформаційного суверенітету України.

3. Під громадською думкою розуміють особливий стан масової свідомості, що характеризується певним прихованим чи відкритим ставленням людей до подій і фактів соціальної дійсності, вираження їх ставлення до структур влади з приводу її рішень, спрямованих на розв’язання тієї чи іншої проблеми.
Суспільно-політичний інститут громадської думки є важливим компонентом політичної системи будь-якого демократичного суспільства; це сукупна, надособистісна позиція, точка зору певної, структурно означеної спільноти людей на конкретні події, проблеми, рішення державних, політичних, суспільних інституцій. Цей інститут у розвинених демократичних країнах називають «п’ятою владою». В системі «влада – народ» з’явилась не лише залежність громадян від влади, а й залежність влади від громадян.
Громадська думка відіграє винятково важливу роль у діяльності держави, політичних партій, громадських рухів, кожної людини, виступає як проміжний механізм між ними, а найбільш відвертою системою фіксації громадської думки є ЗМІ.
Як суспільно-політичний інститут громадська думка означає не лише визначення прав, висуван¬ня ініціатив, обговорення й оцін¬ку політичних дій, рішень, а й прийнят¬тя чи відкладення урядових рі¬шень. За належної освіченості, інформованості мас із певного політичного питання громадська думка може виступати як компетентний і повноцінний партнер органів влади.
Процеси формування і функціонування громадської думки найчастіше похідні від діяльності різних державних установ, політичних організацій, ЗМІ. В той же час процеси формування і зміни громадської думки мають певні істотні особливості, які влада повинна розуміти і враховувати у процесі здійснення ПР-акцій, спрямованих на формування громадської думки щодо складних і непопулярних питань зовнішньої і внутрішньої політики.
Неприйняття владою громадської думки знижує престиж органів політичного управління, відсторонює народ від державних справ, що веде до породження соціальної напруги, розгортання політичних конфліктів та зростання деструктивної активності мас.
Українське суспільство знаходиться на такому рівні розвитку, коли результати аналізу громадської думки повинні використовуватися державною владою у процесі формування політики і таким чином інституціоналізувати громадську думку. Інституціоналізація громадської думки – технологія використання зворотного зв’язку як невід’ємного елемента адаптованої до зовнішніх впливів ефективної, соціально орієнтованої моделі державного управління.
Задекларований і законодавчо закріплений (у недалекому минулому) шлях євроатлантичної інтеграції України міг бути реалізованим тільки за умов підтримки громадськістю вступу нашої держави до НАТО.
4. Аналіз досвіду формування позитивного ставлення населення країн Центрально-Східної Європи до євроатлантичної інтеграції дозволив виявити як визначальні умови ефективності проєвроатлантичної інформаційної політики консенсус еліт, єдність політичних сил і парламентських фракцій, політичну волю влади, довіру народу до владних структур і НУО, які безпосередньо реалізують заходи інформаційної політики.
Найбільш ефективні напрямки, форми і методи роботи щодо підвищення рівня підтримки громадянами євроатлантичного курсу державної влади: ринкові перетворення і відповідне зростання добробуту населення; активна інформаційна політика і лобіювання ідеї євроатлантичної інтеграції серед еліти; ретельно спланована і всебічно забезпечена інформаційно-просвітницька робота; угода між політичними партіями, владою і НУО щодо спільної інформаційної діяльності; розробка концепції черговості інтеграційних процесів – від євроатлантичної до європейської інтеграції як від простішого до складнішого; створення спеціального координуючого органу з відповідними повноваженнями; організація широкого обговорення всіх аспектів євроатлантичної інтеграції у ході дискусій, круглих столів, тренінгів; активна, цілеспрямована робота з представниками нацменшин; регулярні опитування громадської думки щодо інтеграційних проблем.
Способи реалізації і результати інтеграційних прагнень держав Центрально-Східної Європи переконують, що їх політика мала успіх тому, що спиралася на національні інтереси і була складовою динамічних економічних і послідовних політичних реформ.
Вступу в ЄС, як правило, передував вступ до НАТО, що виявилось цілком логічним і прагматичним: час знаходження в Альянсі було використано для становлення, розвитку і зміцнення стабільних і передбачуваних політичних інститутів, що здатні підтримувати і розвивати демократичні процеси.
Оцінюючи з позицій можливого застосування в Україні наведених принципів, напрямків, форм і методів формування позитивної громадської думки щодо вступу до НАТО і ЄС, ми не можемо виключити жодного.
Головний висновок: жодна країна Центрально-Східної Європи не змогла долучитись до ЄС, не вступивши перед цим в НАТО.
Практика євроатлантичної і європейської інтеграції країн Центрально-Східної Європи переконливо доводить доцільність об’єднання цільових програм інформування громадськості з питань євроатлантичної та європейської інтеграції в одну комплексну загальнодержавну програму інформування громадськості.
5. Співробітництво України з НАТО ґрунтується на нормах Конституції України, принципах, зазначених у преамбулі Північноатлантичного договору та Римській декларації сесії Ради НАТО. Нормативно-правова база інформаційної політики щодо відносин України з НАТО складається з законів України, указів, розпоряджень Президента України, постанов ВР України, постанов і розпоряджень КМ України, міжнародно-правових документів НАТО та спільних нормативно-правових документів України та НАТО.
Протягом 1992–2002 років українська держава формувала на демократичних засадах власну нормативно-правову базу, в тому числі в інформаційній сфері. Були прийняті акти, спрямовані на висвітлення діяльності уряду, а також у напрямі подальшої інституціоналізації громадської думки. Співпраця з НАТО була закріплена відповідними угодами.
Зміна складу ВР після чергових парламентських виборів сприяла рішенню РНБО про офіційне визнання кінцевою метою співпраці України з НАТО вступ до Альянсу. Указами Президента України були створені відповідні структури з метою практичного здійснення євроатлантичного курсу держави. Затверджено «План дій Україна – НАТО», на основі якого далі розроблялися щорічні Цільові плани 2003–2009 років.
З метою підвищення рівня інформованості громадян було затверджено відповідну програму, але без належного фінансового забезпечення.
Постанова ВР щодо прийняття рішення про вступ до НАТО виключно за результатами референдуму засвідчила, що опозиція знайшла найбільш вразливе місце у політиці виконавчої влади – низький рівень підтримки громадськістю курсу на вступ до НАТО. Головна причина такого стану громадської думки: інформаційна політика формування позитивного ставлення громадян до НАТО ґрунтувалася в основному, та в першу чергу, на питаннях безпеки. Це означає, що вступ України в Альянс відсунуто на невизначений термін.
Низка указів Президента і рішень та постанов КМ у 2008–2009 роках продемонструвала незадовільний рівень оперативності, непослідовність і неузгодженість дій влади та, відповідно, низьку ефективність ухвалених рішень.
У Законі «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» (2010 р.) зазначено: «Дотримання Україною політики позаблоковості, що означає неучасть України у військово-політичних союзах, пріоритетність участі у вдосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки, продовження конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору та іншими військово-політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний інтерес».
Річна національна програма співробітництва Україна – НАТО на 2011 рік стосовно інформування громадськості передбачала: забезпечити регулярне інформування громадськості про хід і результати реалізації Програми, доступність інформації про відносини конструктивного партнерства України з НАТО, про роль Альянсу в підтриманні безпеки і стабільності в Європі та світі і вплив таких процесів на стан національної безпеки України.
Отже, співпраця України з НАТО залишається у порядку денному безпекової політики і потребує відповідного інформаційного забезпечення, спрямованого на формування позитивного сприйняття громадськістю нової концепції національної безпеки України – «конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного Договору та іншими військово-політичними блоками».
6. Комплексний політологічний аналіз досліджень громадської думки населення України з інтеграційних питань, зокрема на Півдні України, свідчить, що українська євроатлантична стратегія не набула підтримки всередині суспільства.
Політичний процес як сукупна діяльність суб’єктів політики щодо формування громадської думки відносно інтеграції України в загальноєвропейські структури, зокрема в НАТО, демонструє як гострі протиріччя між окремими політичними силами, так і полярні точки зору різних верств населення з яскраво вираженою регіональною специфікою.
НАТО сприймається скоріше як військовий і оборонний союз, ніж миротворча організація. Вступ до ЄС і вступ до НАТО не знаходяться у фокусі уваги українців. Серед важливих проблем більшість респондентів відзначила падіння рівня життя, відсутність турботи держави про своїх громадян та високий рівень злочинності і корупції. На тлі економічних, правових, внутрішньополітичних негараздів питання зовнішньої політики є другорядним для українських громадян.
Загальноукраїнське опитування виявило, що найбільшою загрозою для національної безпеки України у 2006 і 2009 роках визначені державна влада, міжнародний тероризм, а також НАТО.
Сталого зростання відсотка прихильників вступу до НАТО протягом 20 років спостережень – не виявилось. Уявлення громадян щодо сутності НАТО як агресивного військового блоку не змінилося в цілому по Україні, а на Сході і Півдні з 2004 по 2007 роки негативне ставлення до євроатлантичної інтеграції підвищилося практично у два рази.
Позитивне ставлення до можливого вступу України в ЄС спостерігалося протягом 1997–2010 років на рівні 40–55%. Відсоток готових проголосувати позитивно за вступ в ЄС перебував в основному на рівні 40% і вище і, частіше за все, вдвічі перевищував відсоток противників євроінтеграції України.
Результати самооцінки рівня інформованості населення щодо НАТО у цілому по Україні не засвідчили його сталого зростання. Привертають увагу неадекватні самооцінки обізнаності у справах, пов’язаних з НАТО. Рівень поінформованості громадян України про НАТО є сьогодні загалом низьким – як за самооцінкою опитаних, так і за достовірністю інформації, якою вони володіють.
З 2004 по 2009 роки кількість готових проголосувати за вступ до НАТО зменшилася. Починаючи з 2005 р. різниця між готовими проголосувати «за» на Заході і в Центрі та на Сході і Півдні помітно збільшилася.
Дослідження і аналіз громадської думки цільових груп населення висвітлили важливі особливості громадської думки в залежності від освіти, віку, статусу, національності та місця проживання.
Здійснені опитування населення Півдня України засвідчили, що ставлення переважної більшості громадян до питань євроатлантичної інтеграції негативне і має такі особливості: питання підвищення національної безпеки України розглядається скрізь призму стосунків з РФ; громадяни не задоволені рівнем безпеки, головною загрозою якої визнано внутрішній фактор, а також НАТО та США; сутність ПДЧ більшість сприймає як «фактично вступ до НАТО»; населення, зокрема люди старшого віку і сільські мешканці, негативно ставляться до опитувань громадської думки.
Головні чинники, що спричиняють перевагу негативного ставлення до вступу України в НАТО: громадяни не відчувають зовнішніх військових загроз національній безпеці держави; загальне падіння рівня життя, рівень злочинності і корупції турбують людей значно більше, ніж питання вступу до ЄС і НАТО; респонденти не бачать позитивних наслідків вступу до НАТО з точки зору поліпшення життєвого рівня громадян України; сприйняття значною частиною населення України, перш за все старшої вікової групи, НАТО як агресивного військово-політичного блоку; загальні геополітичні орієнтації в координатах «Росія – США»: ставлення до США, на яке впливають стереотипи часів «холодної війни», поширюється на НАТО.

Аналіз опитувань громадян України переконливо свідчить про неефективність інформаційної політики формування позитивного ставлення громадян до НАТО, яка ґрунтується в основному на питаннях безпеки.
7. Малопродуктивна інформаційна кампанія, спрямована на підтримку громадськістю євроатлантичної інтеграції України, висвітлила загальні недоліки організації і здійснення інформаційної політики в Україні, які заважатимуть вирішенню завдань щодо формування позитивної громадської думки з будь-яких питань внутрішньої і зовнішньої політики.
Аналіз численних аналітичних досліджень, публікацій, соціологічних опитувань, участь у роботі конференцій, круглих столів, семінарів, дискусій з фахівцями, проведення тренінгів дозволили автору визначити й обґрунтувати найбільш суттєві проблеми і недоліки організації проєвроатлантичної інформаційної політики:
– відсутність консенсусу політичних еліт щодо євроатлантичної інтеграції, відсутність політичної волі вищого керівництва держави;
– дефіцит довіри до влади, що поширюється на її зовнішньо¬політичні ініціативи, і відповідне ставлення до євроатлантичного курсу держави;
– відсутність дієвих, чесних, відкритих, доброзичливих взаємовідносин між органами державної влади та населенням – ефективних зв’язків з громадськістю;
– відсутність зв’язку між інформаційною політикою щодо європейської і інформаційною політикою щодо євроатлантичної інтеграції. Заходи державної інформаційної політики щодо євроатлантичної і європейської інтеграції передбачалися окремими програмами і не пов’язувалися між собою;
– неоімперіалістична політика Росії. РФ не відмовилась від своїх імперських амбіцій і не припиняє спроб втягнути Україну до сфери свого впливу;
– специфіка і проблеми використання вітчизняного інформаційного простору: значна кількість громадян України отримує інформацію про НАТО з російських телеканалів. Фактично весь південно-східний регіон України знаходиться в російському інформаційному просторі, який має відверте антиукраїнське забарвлення;
– непаритетність розробки і ресурсного забезпечення програм інформування громадськості щодо європейської і євроатлантичної інтеграції. Пріоритет віддано напрямку європейської інтеграції України, що має вищий і стабільний рівень підтримки громадськості, а в часі більш віддалений, ніж інтеграція в НАТО;
– недосконалість змісту і недоліки реалізації програм інформування громадськості. Громадянам не показують конкретних, яскраво виражених зовнішніх військових загроз Україні, а всі аргументи на користь вступу в НАТО стосуються питань підвищення рівня обороноздатності;
– недооцінка органами державної влади ролі і значення НУО у формуванні громадської думки, актив яких знаходиться набагато ближче до громадян і є доступнішим, ніж державні службовці;
– брак одностайної міжнародної підтримки євроатлантичної інтеграції України, що пояснюється як побоюванням нової «холодної війни» з Росією і поглибленням співробітництва з РФ в рамках реалізації енергетичних проектів, так і відсутністю внутрішньополітичного консенсусу та достатньої суспільної підтримки членства в НАТО в Україні;
– недоліки організації, ідентифікації та інтерпретації досліджень громадської думки. Не розроблено і не запропоновано науково обґрунтованого критерію для фахової оцінки рівня поінформованості громадян щодо НАТО. Не доведено, що існує пряма кореляція між рівнем поінформованості громадян України і їх бажанням підтримувати євроатлантичний поступ країни;
– ігнорування теми позаблоковості і нейтралітету в інформаційних заходах. Громадянам варто було б переконливо довести, що єдина, суверенна і нейтральна Україна – це утопія;
– недостатня диверсифікованість інформаційної політики стосовно регіональних відмінностей громадської думки. Найбільш поширена помилка у побудові роз’яснювальної роботи щодо євроатлантичної інтеграції України – використання принципів масового маркетингу, коли інформацію спрямовують на всіх її користувачів без будь-якої диференціації;

– ігнорування особливостей формування і зміни уявлень та переконань особистості під впливом засобів масової комунікації, відсутність окремих специфічних методів інформаційної роботи, які враховують регіональні відмінності у світогляді, уподобаннях і баченні пересічними громадянами шляхів підвищення національної безпеки і власного добробуту;
– особливості і проблеми використання вітчизняного інформаційного простору;
– недоліки висвітлення євроатлантичної інтеграції України у ЗМІ: інформація є переважно спорадичною, несистемною, не проводяться публічні дискусії навколо проблемних аспектів приєднання України до НАТО;
– відсутність цільового підходу: інформаційна діяльність оріє¬нтувалася переважно на громадян, які підтримують вступ України до НАТО та бажають отримати нову інформацію з цього питання, без урахування регіональних, вікових, освітніх, соціа¬льно-професійних, політичних особливостей різних груп суспільства;
– недостатнє і несвоєчасне фінансування програм інформування громадськості. Програма ЄАІ 2004–2007 у 2004–2005 роках з державного бюджету не фінансува¬лася, Програма ЄАІ 2008–2011 фінансувалася незадовільно.
На Півдні України основні проблеми реалізації заходів інформаційної політики, спрямованих на підвищення підтримки населенням євроатлантичної інтеграції, полягають у наступному: питання євроатлантичної інтеграції України практично не висвітлюються в недержавних і місцевих ЗМІ; брак навчально-методичних видань у районних центрах та селах, у державних структурах, навчальних закладах; недостатність масової літератури, яка б висвітлювала конкретні питання простою та зрозумілою для пересічного громадянина мовою, і перш за все – невійськову складову діяльності Північноатлантичного альянсу; негативне ставлення громадян, особливо людей похилого віку, до соціологічних опитувань взагалі й особливо щодо питань євроатлантичної інтеграції України; моніторинг громадської думки проводиться нерегулярно та на недостатньому професійному рівні; більшість мешканців південного регіону не має уявлення та системних знань про євроатлантичну модель розвитку, інтеграцію, систему безпеки і про НАТО та ОДКБ; значній частині населення притаманна усталена система міфів, у тому числі міф про ворожу природу Організації Північноатлантичного договору і неприйняття самої абревіатури «НАТО».
Пропоновані державою Програми інформування громадськості щодо євроатлантичної інтеграції мали б бути ефективними тільки за умов, що громадськість відчуває і уявляє предметно загрози національній безпеці. Результати численних досліджень громадської думки свідчать, що люди не бачать зовнішніх загроз національній безпеці України, а населення Сходу і Півдня України більшою мірою турбує не підвищення рівня безпеки після вступу нашої держави в НАТО, а значне погіршення стосунків України з РФ.
8. Інформаційна політика щодо євроатлантичного співробітництва України як політичний процес спрямована на вирішення проблеми недостатнього рівня розуміння того, що євроатлантичне співробітництво і європейська інтеграція України як процес внутрішніх реформ, з одного боку, і процес поетапного зближення України з НАТО і ЄС, з іншого, є інструментом модернізації українського суспільства, перетворення України на консолідовану демократію та економічно розвинену країну.
Основні підходи до розробки комунікативної стратегії України, спрямованої на формування позитивного ставлення громадян до НАТО, автор систематизував за наступними напрямами:
8.1. Формування нормативно-правової бази інформаційної політики, що передбачає: визначення об’єктів інформаційної безпеки у політичній сфері; створення системи інституцій вивчення, аналізу та формування громадської думки; законодавче унормування заходів захисту національного інформаційного простору; встановлення стандартів комунікації між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, ЗМІ і громадськістю; створення ефективної системи керування та координації проце¬сами інформування громадськості з питань євроатлантичного співробітництва України.

8.2. Розробка науково обґрунтованої комунікативної стратегії співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору, основними складовими якої є: створення комунікативної системи для встановлення контактів, поширення інформації та вивчення громадської думки; визначення норм і правил надання повної, правдивої, зорієнтованої на всі соціальні групи і вер¬стви населення інформації про переваги і проблемні аспекти реалізації кожної з існуючих альтернатив забезпечення національної безпеки; розвиток вітчизняної інформаційної сфери, створення системи суспільного мовлення, розвиток соціально відповідальної журналістики, проведення відкритої інформаційної політики у публічному секторі.
8.3. Удосконалення методики і технології інформаційної політики, що ґрунтується на: належній координації процесів європейської інтеграції і євроатлантичного співробітництва; побудові партнерських стосунків у трикутнику уряд – неурядові організації – бізнес; започаткуванні загальнонаціональної дискусії про те, чи потрібна Україні система колективної безпеки, і якщо так, то яка саме; формуванні пакета інформаційних повідомлень та аргументів для конкретних цільових груп з акцентом на економічних перевагах того чи іншого вибору; забезпеченні адресності інформаційної політики, визначенні пріоритетних груп громадськості шляхом аналізу результатів соціологічних досліджень; створенні у проблемних регіонах потужних інформаційно-аналітичних центрів на базі ВНЗ; розумінні організаторами інформаційних заходів того, що діяльність Альянсу за межами Євроатлантики дає підстави для розширення кола противників НАТО і що існує певна категорія людей, яких ніколи і ніщо не переконає в доцільності євроатлантичного вибору України.
8.4. Творче застосування досвіду країн Центрально-Східної Європи – членів НАТО полягає у ретельному вивченні, неупередженому аналізі основних методів щодо побудови ефективної інформаційної політики, запозиченні основ організації комунікативної стратегії урядів і НУО цих країн та використанні їх з урахуванням української специфіки, зокрема регіональної. Найважливіше для України з цього досвіду: затверджено єдині підходи до курсу країни з боку еліти, ЗМІ, недержавних організацій, системи освіти; нівельовано вплив потужних фінансово-корпоративних груп; координуючі функції та більша частина ресурсів зосереджені в руках однієї спеціалізованої організації; захищені статті Державного бюджету, спрямовані на виконання завдань інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції.
8.5. Посилення співпраці органів виконавчої влади з неурядовими організаціями є запорукою ефективності комунікативної стратегії. Держава повинна виконувати функції організатора, координатора та ідеолога інформаційної кампанії, а пріоритетними виконавцями повинні бути громадські організації, ЗМІ, компанії, які професійно займаються ПР. Перевагу доцільно надавати НУО, які створили розгорнуту дієву мережу своїх регіональних представництв. Вони мають отримувати фінансову підтримку, перш за все, з боку державних органів усіх рівнів та органів місцевого самоврядування.
8.6. Створення ефективної системи зв’язків з громадськістю – організація зворотного зв’язку – означає творче застосування технологій взаємодії влади з громадськістю: ретельне дослідження існуючої громадської думки стосовно актуальних питань політики, виявлення причин і прогнозування тенденцій її сталості або раптової зміни. Налагоджена система ПР-комунікацій влади з громадськістю повинна корегувати інформаційну політику з урахуванням усіх факторів: прагнень, побоювань, сумнівів, недовіри і підозри, специфіки та особливостей формування і змін у свідомості громадян. Вона допоможе зрозуміти державному керівництву: в громадській думці відсутні побоювання зовнішніх загроз державі; головна загроза – внутрішня, і артикулюється вона як «державна влада»; головні проблеми, які турбують громадян: низький рівень життя та високий рівень безробіття, злочинності і корупції. І, що вкрай важливо, люди не пов’язують швидке усунення означених проблем зі вступом до НАТО.
8.7. Моніторинг громадської думки є найкращим індикатором змін настроїв громадян України, розуміння ними національних інтересів і цінностей, існуючої системи національної безпеки, а також бажаних (небажаних) варіантів входження до нових колективних структур міжнародної безпеки. Інструментом моніторингу мають стати прозорі та правдиві соціологічні опитування, які проводитимуться на основі єдиної уніфікованої і доступної для всіх методології, що дозволить порівнювати тенденції думки громадян у просторі та часі. Важливо враховувати складність питань про зовнішню політику для масових опитувань і, відповідно, статус отриманого у ході опитувань результату.
8.8. Ефективне використання можливостей ЗМІ базується на: об’єктивності і неупередженості, створенні системи суспільного мовлення; підвищенні рівня професійності працівників ЗМІ у висвітленні проблем євроатлантичного співробітництва; збільшенні числа публікацій та ТВ-програм, спрямованих на подолання стереотипних уявлень про Альянс; створенні системи контрпропаганди; розробці якісної навчально-методичної і наукової літератури; проведенні конкурсів серед регіональних ЗМІ України.
Ефективні зв’язки з громадськістю і фахове, систематичне дослідження громадської думки (моніторинг) є визначальними складовими комунікативної стратегії співробітництва України з НАТО.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Активна участь, сучасна оборона : Стратегічна концепція оборони та забезпечення безпеки членів Організації Північноатлантичного Договору» [Електронний ресурс] : ухвалена главами держав та урядів у Лісабоні 19 листопада 2010 р. — Режим доступу : http://www.euroatlantica.info/ assets/files/NATO_Strategic_Concept-2010_ukr.pdf

2. Актуальні проблеми державного управління процесами європейської та євроатлантичної інтеграції / за заг. ред. академіка НАН України, д.т.н. В. П. Горбуліна. — К. : ДП «НВЦ «Євроатлантикінформ», 2005. — 248 с. — (Серія «Дослідження і розробки у сфері євроатлантичної інтеграції України» ; вип. 15). ISBN 966-8809-11-4
3. Актуальні проблеми реалізації Україною стратегічного курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію: громадська думка та експертні оцінки [Електронний ресурс] : науково-практична конференція / Центр навчання і досліджень з європейської та євроатлантичної інтеграції України, 23 грудня 2005 р. Київ. — Режим доступу : http://www. napaeurostudies.org.ua/zahody_231205.htm

4. Актуальні проблеми інтеграції України в НАТО: громадська думка та експертні оцінки / за заг. ред. академіка НАН України, д.т.н. В. П. Горбуліна. — К. : ДП «НВЦ «Євроатлантикінформ», 2005. — 224 с. — (Серія «Дослідження і розробки у сфері євроатлантичної інтеграції України» ; вип. 4–1). ISBN 966-8809-01-7
5. Актуальні проблеми інтеграції України в НАТО: громадська думка та експертні оцінки / за заг. ред. академіка НАН України, д.т.н. В. П. Горбуліна. — К. : ДП «Євроатлантикінформ», 2005. — 208 с. — (Серія «Дослідження і розробки у сфері євроатлантичної інтеграції України» ; вип. 4–2). ІSВN 966-8809-02-5
6. Актуальні проблеми реалізації політики національної безпеки України в оборонній сфері / за заг. ред. академіка НАН України, д.т.н. В. П. Горбуліна. — К. : ДП «НВЦ «Євроатлантикінформ», 2006. — 192 с. — (Серія «Дослідження і розробки у сфері євроатлантичної інтеграції України» ; вип. 27).
7. Актуальні проблеми реалізації Україною стратегічного курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію: громадська думка та експертні оцінки / за заг. ред. академіка НАН України, д.т.н. В. П. Горбуліна. — К. : ДП «НВЦ «Євроатлантикінформ», 2005. — 256 с. — (Серія «Дослідження і розробки у сфері євроатлантичної інтеграції України» ; вип. 12). ISBN 966-8809-09-2
8. Аналіз досвіду адміністративного реформування в країнах Центральної та Східної Європи у контексті європейської та євроатлантичної інтеграції, систематизація та узагальнення цього досвіду [Електронний ресурс] / НДР, Центр навчання і досліджень з європейської та євроатлантичної інтеграції України. — Режим доступу : http://www.napaeurostudies.org.ua/ scientificwork.htm
9. Аналітична довідка щодо виконання Річної національної програми з підготовки України до набуття членства в Організації Північноатлантичного договору за три квартали 2009 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.nceai.gov.ua/download.php? b4b80f9f71173bf795fad234806e9d2c&target=1

10. Аналітична довідка щодо виконання Цільового плану Україна – НАТО на 2003 рік [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.nceai.gov.ua/ download.php?31e7cddb5b0c6ae21e3f5b9d62d0e456&target=1

11. Аналітична довідка щодо виконання Цільового плану Україна – НАТО на 2004 рік [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.nceai.gov.ua/ download.php?3fe7a33806aae535d47ee42c86922ffa&target=1

12. Аналітична довідка щодо виконання Цільового плану Україна – НАТО на 2005 рік [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.nceai.gov.ua/ download.php?d2d56c536009c76865526f7870c765aa&target=1

13. Аналітична довідка щодо виконання Цільового плану Україна – НАТО на 2006 рік у рамках Плану дій Україна – НАТО [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.nceai.gov.ua/download.php? 596df8ad83538c58d8c661fe67fcabbd&target=1

14. Аналітична довідка щодо виконання Цільового плану Україна – НАТО на 2007 рік у рамках Плану дій Україна – НАТО [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.nceai.gov.ua/download.php? d0b33cb47cef752f325bd4be3276c5ab&target=1

15. Аналітична довідка щодо виконання Цільового плану Україна – НАТО на 2008 рік у рамках Плану дій Україна – НАТО [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.nceai.gov.ua/download.php? 1278bcf9665303466e982008e3404857&target=1

16. Аналітична довідка щодо виконання Цільового плану Україна – НАТО в першому півріччі 2009 року в рамках Плану дій Україна – НАТО [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.nceai.gov.ua/ download.php?a84dd5689427f127907979e83f41ecab&target=1

17. АР Крим: люди, проблеми, перспективи (Суспільно-політичні, міжнаціональні та міжконфесійні відносини в АР Крим) / Національна безпека і оборона. — 2008. — № 10 (104). — С. 22.
18. Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти : монографія / І. В. Арістова ; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф.
О. М. Бандурки. — Харків : Вид-во ун-ту внутр. справ, 2000. — 368 с.
19. Арістова І. В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право» / Ірина Василівна Арістова ; Нац. ун-т внутр. справ. — Х., 2002. — 39 с.
20. Багмет М. О. Аналіз соціологічних досліджень з інтеграційних проблем на Миколаївщині / М. О. Багмет, Л. А. Ляпіна. — Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. — 32 с.
21. Багмет М. О. Вплив громадської думки на визначення шляхів забезпечення національної безпеки України / М. О. Багмет, В. Т. Шатун // Наукові праці : науково-методичний журнал. — Вип. 163 (Т. 175) : Політичні науки. — Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2011.— С. 5—11.
22. Багмет М. О. До питання про формування політичної нації / М. О. Багмет // Наукові праці : науково-методичний журнал. — Вип. 9 (Т. 22) : Політичні науки. — Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2002. —
С. 37—40.
23. Багмет М. О. Загальні проблеми регіональної політики / М. О. Багмет, В. М. Лісовський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — Київ ; Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2005. — Вип. 7. —
С. 382—390.
24. Багмет М. Замість передмови. Сучасні міжнародні виклики для України / М. Багмет, М. Михальченко // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — Київ ; Миколаїв : Вид-во МДГУ
ім. П. Могили, 2008. — Вип. 13. — С. 3—9.
25. Багмет М. Нові імперативи сучасного інтеграційного курсу України на прикладі Миколаївського регіону / М. Багмет, Д. Міхель // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. — Київ ; Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2008. — Вип. 13. — С. 301—308.
26. Багмет М. О. Порівняльний аналіз здійснення медіа-реформ у Західній Європі та Україні / М. О. Багмет, Ю. В. Палагнюк // Сучасна українська політика. Політики і політологи про н