РЕАЛІЗАЦІЯ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНИМИ ПАРТІЯМИ В УКРАЇНІ : РЕАЛИЗАЦИЯ электоральной ФУНКЦИИ ПОЛИТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ В УКРАИНЕ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

На правах рукопису

СТРУНІН ПАВЛО АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 329 (477) : 324

РЕАЛІЗАЦІЯ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ
ПОЛІТИЧНИМИ ПАРТІЯМИ В УКРАЇНІ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
Щедрова Галина Петрівна,
доктор політичних наук, професор

Луганськ – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП..................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЛІ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ У ВИБОРЧОМУ ПРОЦЕСІ....................................................................
11
1.1. Еволюція теоретичних знань про сутність політичних партій............. 11
1.2. Наукові підходи до вивчення функцій політичних партій.................... 30
Висновки до першого розділу......................................................................... 47
РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ЗАСАД ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ...................................
50
2.1. Методологія дослідження електоральних критеріїв функціонування політичних партій................................................................................................... 50
2.2.Понятійно-категоріальний апарат дослідження...................................... 56
Висновки до другого розділу.......................................................................... 69
РОЗДІЛ 3. ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА РЕАЛІЗАЦІЮ ЕЛЕКТОРАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНИМИ ПАРТІЯМИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ..................
71
3.1. Політико-правові засади участі політичних партій у виборчому процесі......................................................................................................................
71
3.2. Вплив ідеологічної ідентифікації на електоральну діяльність політичних партій................................................................................................... 87
3.3. Політико-культурні чинники реалізації електоральної функції політичними партіями України............................................................................. 105
Висновки до третього розділу......................................................................... 126
РОЗДІЛ 4. ФУНКЦІОНАЛЬНА РОЛЬ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ У ВИБОРЧИХ КАМПАНІЯХ...............................................................................
129
4.1. Модель формування виборчих стратегій політичними партіями........ 129
4.2. Політичне лідерство як механізм реалізації електоральної функції.... 149
4.3. Особливості фінансування партій у виборчому процесі....................... 167
Висновки до четвертого розділу..................................................................... 186
ВИСНОВКИ............................................................................................................ 190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................... 200

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасна система представницької демократії неможлива без ефективної діяльності політичних партій. Сама сутність представницької влади полягає в тому, що в парламенті повинні бути агреговані вимоги та інтереси значущі для розвитку всього суспільства. Політичним актором, що якнайкраще виконує дане завдання, виступають політичні партії. Саме вони в ході електорального процесу артикулюють суспільні вимоги та транслюють їх до представницьких органів влади, беручи безпосередню участь у їхньому формуванні.
Аналіз політичних партій і процесу їхньої трансформації дає можливість комплексної оцінки політичного розвитку держави в перспективі. Фактично їхнє функціонування поєднує в собі діяльність основних суб’єктів, що беруть участь у політичній боротьбі, і процес прийняття рішень, спрямованих на зміну умов політичної конкуренції та парламентської діяльності.
Підвищена увага до політичних партій та їхньої ролі в Україні на сучасному етапі зумовлена парламентськими виборами 2012 р. та черговою зміною виборчої моделі. Відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 17.11.2011 р. запроваджується змішана, мажоритарно-пропорційна система, таким чином, 50 % складу Верховної Ради України буде репрезентовано саме представниками політичних партій. У цих умовах розвиток електоральної функції політичних партій має призвести до трансформації партійно-політичної системи нашої країни і таким чином стати головним напрямом реалізації політичних перетворень, спрямованих на подальшу демократизацію держави і суспільства.
Проблема функціонування політичних партій достатньо повно розглянута науковцями щодо з’ясування аспектів становлення політичних партій, специфіки їх ідеологічної ідентифікації, ролі в системі державного управління. Разом із цим, існує потреба більш ґрунтовного дослідження електоральної функції політичних партій у сучасній Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема даного дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Дисертаційне дослідження здійснене на кафедрі політології та міжнародних відносин у рамках держбюджетної теми ДН – 30 – 10 «Теоретична модель формування та функціонування політичного класу в контексті сучасних модернізаційних процесів політичної системи України» за номером державної реєстрації № 0110U0029094.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоретичне обґрунтування ролі політичних партій в електоральному процесі в сучасній Україні.
З огляду на поставлену мету визначено такі дослідницькі завдання:
• дослідити еволюцію наукових уявлень про сутність і роль політичних партій;
• проаналізувати наукові підходи до вивчення функціональних засад діяльності політичних партій;
• вивчити політико-правові засади участі політичних партій у виборчому процесі в Україні;
• дослідити вплив ідеологічної ідентифікації на електоральну діяльність політичних партій;
• розкрити політико-культурні засади електоральної участі політичних партій;
• запропонувати модель формування виборчих стратегій політичними партіями в Україні;
• здійснити політологічний аналіз політичного лідерства як механізму реалізації електоральної функції;
• визначити особливості фінансування партій у виборчому процесі в Україні.
Об’єктом дослідження виступають функціональні засади інституту політичних партій.
Предметом дослідження є специфіка реалізації електоральної функції політичними партіями в Україні.
Методи дослідження. Відповідно до вимог сучасної науки було застосовано ряд методів для дослідження електоральної діяльності політичних партій України. Так, поєднання структурно-функціонального та системного підходів дозволило визначити, яким чином політичні партії взаємодіють між собою і «зовнішнім» середовищем, а також які функції вони виконують в межах політичної системи. В рамках дослідження впливу політико-культурних чинників на процес реалізації політичними партіями електоральної функції застосовано соціокультурний підхід до аналізу політичних явищ, започаткований Г. Алмондом. Компаративний метод допоміг типологізувати політичні партії на основі визначених критеріїв класифікації, за його допомогою було проведено якісний аналіз партійних програм, законодавчої бази функціонування політичних партій у процесі її розвитку.
Також у дослідженні виборчої функції політичних партій використовувався герменевтичний метод, який оптимально задіювати при аналізі політичних текстів (політичних та передвиборних програм партій, їхніх політичних сайтів, промов політичних лідерів, законодавчої бази функціонування політичних партій), поведінки політичних акторів у виборчому процесі.
Застосування автором соціально-інформаціологічного та соціокомунікативного підходів дозволило провести аналіз комунікативного простору Інтернету, який використовується політичними партіями особливо активно саме у передвиборчий період. Дані методи ефективно діють у поєднанні з методом дискурс-аналізу, предметом дослідження при якому виступають висловлювання, спосіб структурування яких має значущість для певного колективу.
Виходячи із поставлених дослідницьких завдань, які передбачали розробку моделі виборчої стратегії, було застосовано метод моделювання, який полягає в дослідженні політичних процесів і явищ шляхом розробки і вивчення їх моделей. Оскільки проблематика електоральної функції політичних партій в Україні є предметом гострих дискусій, виникає необхідність задіяти якомога більше кількісних показників і дані статистичного аналізу, щоб досягти максимальної емпіричної коректності. З цією метою активно використовувалися спеціальні методи, зокрема вторинний соціологічний аналіз, метод аналізу документів (законодавчо-нормативних актів, програм, положень, статутів тощо), контент-аналіз (пошук досліджуваних одиниць здійснювався комп’ютерною програмою TextAnalyst v2.01), за допомогою якого досліджувались програмні документи політичних партій, що представлені у Верховній Раді України, зокрема, різноманітні матеріали виборчих кампаній.
Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в комплексному аналізі сучасних тенденцій розвитку інституту політичних партій в Україні передусім як суб’єктів виборчого процесу на основі узагальнення науково-теоретичного доробку західних і вітчизняних учених та широкої емпіричної бази. В межах реалізації даного підходу одержано результати, які відзначаються науковою новизною й виносяться на захист.
Уперше:
• використовуючи критерій функціональності, запропоновано наступні етапи розвитку уявлень про політичні партії: перший етап – з VI ст. до н. е. до початку ХVIII ст. – характеризується визнанням деструктивної ролі партійних об’єднань у розвитку держави; на другому етапі – з ХVIIІ ст. до 50-х рр. ХХ ст. – домінує визначення виключно позитивних функцій політичних партій, які починають виступати своєрідним показником демократичності суспільного устрою; третій етап – друга половина ХХ ст. і дотепер – характеризується трансформацією функціональних засад політичних партій та висуненням на перший план електорального аспекту їхньої діяльності;
• на основі узагальнення теоретичних розробок зарубіжних та вітчизняних учених щодо сутності та ролі партій у демократичних політичних системах сформульовано визначення змагального потенціалу реалізації їх електоральної функції як сукупності наявних і тих, що можуть бути мобілізовані, ресурсів для здійснення ефективної та результативної участі у виборчому процесі на конкурентних засадах;
• проведений аналіз моделей сучасних політичних партій в Україні доводить про домінування тенденції до закріплення моделі картельної партії. Професіоналізація вищого керівництва, формальна демократизація внутрішньопартійного життя, широкий доступ до державних каналів комунікації сприяють з одного боку, відчуженню від електорату у поствиборчий період і широкому використанню лідерських та рекламних виборчих стратегій. З іншого боку, така адаптація в умовах необхідності подолання кризи, збереження політичної, економічної, соціальної стабільності, зосередження на виконанні урядових завдань допомагає провладним партіям ефективно виконувати поставлені завдання. Створення сприятливого клімату у політичному полі дозволить партіям еволюціонувати у більш ефективні інститути представництва суспільних інтересів;
• застосовано комплексний підхід в окресленні системи шляхів оптимізації механізму реалізації електоральної функції політичних партій в Україні через запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими регіональними партійними списками; посилення демократичного принципу організації політичної партії через надання права висунення партійних кандидатів місцевим організаціям; забезпечення необхідного рівня інформування та роз’яснення громадянам сутності та спрямованості програмних положень, реалістичного обґрунтування очікуваних результатів діяльності політичних партій;
• з метою підвищення якості виборчих кампаній пропонуємо модель оптимальної виборчої стратегії, яка має відповідати наступним критеріям: транспарентність; демократичність; конкурентність; комунікативність; ефективність; конструктивність; послідовність.
Удосконалено:
• визначення недоліків існуючого механізму реалізації електоральної функції партійними структурами, серед яких виділяємо: відстороненість рядових членів політичних партій від процесу формування партійних виборчих списків; послаблення взаємодії партійної організації з електоратом через неможливість впливу останніх на рейтинг партійних кандидатів; ідеологічну дезінтеграцію українських політичних партій, що відображається у відсутності ґрунтовних передвиборних програм;
• рекомендації щодо ефективного використання політичними партіями офіційних веб-сайтів, які виступають їхнім інноваційним ресурсом. Зокрема, це: налагодження дієвої системи зворотного зв’язку, активне використання фандрайзингу, запровадження онлайн-опитувань, Інтернет-конференцій, віртуальних партійних з’їздів, що забезпечить прозорість функціонування політичних партій;
• визначення специфіки формування виборчих стратегій політичними партіями в Україні. Особливостями цього процесу є використання лідерів як ключового електорального ресурсу, декларація причетності до передвиборчого блоку, нівелювання значення передвиборних програм як наслідок розмитості ідеологічних орієнтирів політичних партій. Подолання формального підходу до розробки та реалізації партійно-політичних програм, узгодженість заявлених цінностей з реальною діяльністю партій сприятимуть формуванню партіями дієвих «програмних» виборчих стратегій, серед яких найконструктивнішою повинна стати стратегія співпраці політичних партій.
Дістало подальшого розвитку:
• застосування «індексу ідеологічної артикуляції» в дослідженні програм політичних партій, що дозволило виділити певні особливості: політичні партії в Україні не використовують у достатній мірі потенціал принципу ідеологічного плюралізму, залишаючись більшою мірою прагматичними та персоніфікованими, ніж ідеологічними. У той же час проведений аналіз довів, що ідеологеми є найбільш використовуваними та затребуваними у період передвиборчої кампанії, коли програма партії виступає безпосереднім інструментом боротьби за голоси виборців;
• положення, що гендерний дисбаланс негативно впливає на функціонування інституту політичного лідерства. Вирішенню цієї проблеми сприятиме запровадження двоетапного квотного принципу, коли спочатку використовуються квоти при формуванні керівних органів партії та її виборчих списків, а потім – квоти діють при формуванні складу вищих рівнів влади – рад, уряду, адміністрацій тощо;
• твердження, що ефективність реалізації електоральної функції політичними партіями гальмується відсутністю сформованих у суспільстві норм демократичної політичної культури. Результатом цих процесів є ототожнення у свідомості громадян виборчих технологій з виборчою культурою. Наголошується, що процес формування демократичної виборчої культури безпосередньо залежить від якості виборчої системи, розвиненості структур громадянського суспільства та дієздатного місцевого самоврядування;
• положення, що процес фінансування діяльності політичних партій, у тому числі в електоральний період, є досить закритим, що призводить до деформації самої сутності політичних партій, перетворюючи їх із організацій, які мають репрезентувати інтереси певних соціальних верств, на політичні клуби, які обслуговують інтереси вузького кола спонсорів. Тому вважаємо за доцільне прийняття окремого Закону «Про фінансування політичних партій в Україні», основне призначення якого полягатиме у запровадженні збалансованої та прозорої системи фінансування партійної діяльності через залучення державного, приватного та внутрішнього фінансування, що сприятиме підвищенню публічності політичних партій та їхній незалежності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації можуть використовуватись дослідниками, що вивчають питання функціонування інституту політичних партій, які стосуються їхньої електоральної діяльності. Висновки та результати роботи можуть бути використані при розробці навчальних програм із спеціальності «Політологія», у викладанні навчальних дисциплін «Партологія», «Загальна теорія політики», «Політичні інститути та політичні процеси в Україні», «Політична соціологія» тощо; при написанні підручників та навчально-методичних посібників.
Особистий унесок здобувача. Постановка та вирішення всього комплексу завдань даної дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено п’ять наукових праць, які опубліковані у фахових виданнях.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Зміст та основні тези дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри політології та міжнародних відносин Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, а також висвітлювались у виступах на науково-практичних конференціях: IV, V Всеукраїнських науково-практичних конференціях «Модернізація політичної системи сучасної України: стан та перспективи розвитку» (Луганськ, 2010, 2011); І міжнародній науково-практичної конференції «Проблеми глобалізації та моделі стійкого розвитку економіки» (Луганськ, 2009).
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано вісім наукових праць, зокрема, п’ять – у фахових виданнях.
Структура й обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (перший і другий розділи містять по два підрозділи, третій та четвертий розділи – по три підрозділи), висновків та списку використаних джерел (303 позиції). Загальний обсяг дисертації становить 230 сторінок, із них основного тексту − 199 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Теорія політичних партій пройшла значний шлях розвитку. Перші організації подібного типу – протопартії виникають ще у стародавні часи, а їхню діяльність описують Перікл, Геродот, Пісістрат та Аристотель. Проте відношення науковців до даних інститутів протягом тривалого часу еволюціонувало від повного несприйняття, різкої критики до визнання позитивної ролі політичних партій у розбудові демократичної політичної системи. На основі проведеного дослідження, пропонуємо етапізувати розвиток уявлень про політичні партії, ґрунтуючись на відношенні вчених щодо ролі політичних партій у суспільстві (функціональний критерій):
• перший етап розпочинається умовно з VI ст. до н. е., коли виникають перші стародавні партійні об’єднання – синомосії, пралії, педіони, гіперакрії. Відношення переважної більшості громадян, які в умовах стародавньої демократії вважали себе господарями держави, було презирливим та негативним – партії називали «гуртками змовників». Філософи, описуючи діяльність партій, утримувались від різких коментарів та обмежувалися у своїх працях лише констатацією факту їхнього існування. Подібна ситуація зберігається у середньовічну епоху, коли можна знайти дані про існування двох конкуруючих організацій, які представляли інтереси різних суспільних верств – гвельфів та гібелінів. Чітко негативне відношення до політичних партій формується в роботах Н. Макіавеллі, який писав про те, що партії гублять республіку, та продовжується в роботах філософів Нового часу – Ф. Бекона, Т. Гоббса, Д. Юма, які трактували партії як виключно деструктивний елемент суспільної системи, що знецінюють дію законів та призводять до заколотів. Завершення першого етапу на початку ХVIII ст. пов’язано з іменем Е. Берка, який перший визначив партії одним із необхідних елементів вільної держави. Таким чином, на першому етапі формування теорії політичних партій їхнє функціонування оцінювалось різко негативно;
• другий етап триває з ХVIIІ ст. до 50-х рр. ХХ ст. У даний період партії отримали стійке суспільне та наукове визнання та визначалися провідним інститутом системи представницької демократії, яка у цей час активно формувалася. Е. Берк, Ш. Монтеск’є, А. Руге, Й. К. Блунчлі, Г. Еллінек писали, що активна діяльність партій є своєрідним показником демократичності суспільного устрою; з їхньою допомогою можна запобігати революціям; за посередництва політичних партій громадяни можуть транслювати свої вимоги органам влади. Таким чином, учені сформулювали виключно позитивні функції, виконувані політичними партіями. На цьому ґрунті формується класична партологія, пов’язана з іменами М. Вебера, Р. Міхельса та М. Острогорського, які розширили предмет теорії політичних партій не лише проблемою їхнього функціонального призначення, але і пошуком оптимальної структурної моделі, класифікації існуючих партій тощо;
• третій етап, який розпочинається приблизно з другої половини ХХ ст. і триває дотепер, пов’язаний із трансформацією ролі політичних партій у сучасному суспільстві. Плюралістичний характер демократичної політичної системи значним чином розширює перелік функцій, які покликані виконувати партії, та видозмінює їх. У 60-х рр. ХХ ст. завдяки концепції Р. Мертона актуалізувався функціональний підхід до розуміння сутності політичних партій, у рамках якого першочергове значення надається її рольовому призначенню. Відповідно до наукових розробок провідних партологів – М. Дюверже, Дж. Сарторі, К. Джанди, К. фон Бойме – на перший план виходить електоральний вимір функціонування політичних партій, що забезпечує прихід до влади певної групи політиків.
Таким чином, на сучасному етапі визначають дві провідні функції політичних партій: владно-організаційну та електоральну. Перша полягає в тому, що переважно політичні партії формують парламент, висувають та підтримують кандидатів у президенти; за умов парламентської форми правління прем’єр-міністр також є представником певної політичної партії, тож його партійна належність впливає на взаємовідносини з президентом. Електоральна функція політичних партій полягає в тому, що вони покликані представляти інтереси окремих електоральних груп, тобто виступати посередником між електоратом і державною владою в процесі формування, агрегації, артикуляції інтересів, їх урахуванні в політичному рішенні. Партії в рамках реалізації другої функції відповідають перед виборцями на чергових виборах за те, чи були взяті до уваги протягом електорального циклу інтереси тих соціальних груп, на які спиралася партія під час попередніх виборів.
Отже, в рамках даного дисертаційного дослідження визначаємо електоральну функцію як діяльність політичної партії, яка спрямована на просування кандидатів на виборні посади в органи представницької та виконавчої влади через їх висунення і підтримку на виборах, за допомогою якої забезпечується конкурентність та плюралістичний характер політичного процесу. Ефективність реалізації даної функції залежить від сумарного потенціалу ресурсів, які партія використовуватиме на виборах. Пропонуємо визначити сутність поняття «змагальний потенціал реалізації електоральної функції політичної партії» як сукупність наявних і тих, що можуть бути мобілізовані, ресурсів для здійснення ефективної та результативної участі у виборчому процесі на конкурентних засадах.
Серед чинників, які вливають на електоральну ефективність політичних партій, найбільший вплив мають система національного законодавства, ідеологічна ідентифікація, а також норми політичної культури.
Законодавча база діяльності політичних партій досить розгалужена і представлена Конституцією України, Законами України «Про об’єднання громадян», «Про політичні партії в Україні», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про вибори Президента України», певними статтями Цивільного, Податкового та Кримінального кодексів та ін. Проте окремі напрями функціонування партій залишаються поза межами правового регулювання. Зокрема, це питання внутрішньопартійних відносин та процесу фінансування діяльності партій, особливо у виборчому процесі. Також процес перманентної еволюції виборчої системи потребує визначення певної моделі з метою її подальшої стабілізації.
З огляду на існуючі недоліки, пропонуємо оптимізувати механізм реалізації електоральної функції політичних партій в Україні через запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими регіональними партійними списками; сприяти посиленню демократичного принципу організації політичної партії через надання права висунення партійних кандидатів місцевим організаціям; забезпечення необхідного рівня інформування та роз’яснення громадянам сутності та спрямованості програмних положень, обґрунтування очікуваних результатів діяльності політичних партій. Також необхідно законодавчо унормувати процес фінансування діяльності політичних партій, про що мова йтиме далі.
Наступним чинником, який має вплив на якість електорального виміру діяльності політичних партій, виступає ідеологічна ідентифікація. Проведене дослідження дозволило виокремити певні тенденції. По-перше, політичні партії в Україні не використовують повною мірою ідеологічний потенціал, що є однією з ознак моделі картельної партії. Про «картелізацію» партійної системи свідчить професіоналізація вищого керівництва, формальна демократизація внутрішньопартійного життя, широкий доступ до державних каналів комунікації та державних субвенцій. Таким чином, роль ідеології значно знижується. Інша тенденція свідчить, що найбільш залученою політична ідеологія є саме в електоральній діяльності партій, що знаходить відбиття у передвиборних програмах партій та блоків. Застосування «індексу ідеологічної артикуляції» дозволило підтвердити даний висновок та відзначити, що партії в Україні залишаються більшою мірою прагматичними та персоніфікованими, ніж ідеологічними, а політичну ідеологію використовують виключно як інструмент боротьби за виборчі переваги.
Серед партій та блоків, представлених у Верховній Раді України VI скликання, яскраво виражений ідеологічний тренд має тільки Комуністична партія України (її індекс складає 0,86). Вона найбільш послідовно проносить ключові ідеологічні тези у передвиборній програмі та політичній рекламі, проте аналіз реальної роботи даної партій довів, що, по-перше, партія може об’єднуватися зі своїми ідеологічними опонентами задля досягнення певних цілей; по-друге, ефективність роботи в парламенті її фракції є досить низькою – на останніх виборах партія пообіцяла зробити найбільше, а аналіз її законодавчої діяльності довів, що повністю виконаними є лише дві обіцянки. БЮТ та НУНС мають приблизно рівний індекс – 0,34 та 0,37 відповідно. Проте якщо БЮТ послуговується лівоцентристською риторикою, то НУНС тяжіє до правоцентризму. 0,26 складає показник Партії регіонів, яка маскує свій правоцентризм лівим популізмом (за частотою вживання прикметника «соціальний» дана політична сила лідирує). Найменш яскраво виражену ідеологічну спрямованість має «Блок Литвина», який має коефіцієнт 0,13, а виголошення провідною ціллю власної діяльності подолання бідності дає змогу віднести дане об’єднання до лівоцентристів, які також активно використовують популістські лозунги.
Питання використання політичної ідеології тісно пов’язано з рівнем політичної культури суспільства. Стверджуємо, що ефективність реалізації електоральної функції політичними партіями значним чином залежить від типу політичної культури, сформованої у суспільстві. Через нерозвиненість норм демократичної політичної культури в українському суспільстві спостерігаємо ототожнення у свідомості громадян виборчих технологій з виборчою культурою, що призводить до симуляції політичної сфери. Процес формування демократичної виборчої культури безпосередньо залежить від якості виборчої системи, розвиненості структур громадянського суспільства та дієздатного місцевого самоврядування.
Активним чинником, що впливає на дані процеси в сучасному світі, є Інтернет. Його застосування політичними силами призводить з одного боку, до підвищення прозорості політичного процесу, а з іншого – допомагає політичним акторам здобути більшу електоральну підтримку, перш за все, через використання офіційних партійних сайтів.
Аналіз змісту офіційних веб-сайтів парламентських партій дозволяє зробити висновок, що вони є доволі типовими за структурою за змістовним наповненням: кожен сайт містить такі блоки: інформаційний (новини, інтерв’ю, анонси, коментарі); ідеологічний (програма партії, у тому числі передвиборна, агітаційні матеріали, символіка партії); персоналістський (інформація про партійне керівництво, лідера партії, представників в органах влади); комунікативний (громадські приймальні, система зворотного зв’язку). Сайти містять інформацію про діяльність регіональних представництв, але відсутня інформація щодо принципів побудови партійної організації, принципів формування виборчих списків (таку інформацію надає тільки сайт партії «Наша Україна»). Враховуючи, що головними характеристиками Інтернет-простору є гіпертекстуальність, мультимедійність та інтерактивність, необхідно відзначити, що за першими двома показниками українські сайти виконують своє призначення. Принцип інтерактивності потребує вдосконалення, бо система зворотного зв’язку часто вимагає обов’язкової реєстрації, інколи не діє і заявка залишається без відповіді. Лише на сайті КПУ можна коментувати новини та висловлювання представників партії. Також політичні партії залишають поза межами своєї уваги фандрайзинг (його використовує тільки БЮТ, проте сторінка, на якій можна зробити пожертву часто є недоступною). Досвід країн розвиненої демократії доводить, що збір коштів на партійні потреби через Інтернет сьогодні є ефективним та сприяє незалежності партій від їхніх спонсорів та підвищує їхню прозорість.
З огляду на вищевикладене, рекомендуємо політичним партіям низку заходів, які сприятимуть підвищенню результативності їхніх сайтів:
• налагодити систему зворотного зв’язку без обов’язкової реєстрації з можливістю залишати коментарі;
• запровадити за бажанням користувача Інтернет-розсилку партійних новин електронною поштою;
• розробка та включення до змісту сайтів онлайн-опитувань, Інтернет-конференцій, віртуальних партійних з’їздів;
• обов’язкове включення форми для збору коштів на потреби партії, чому може сприяти також відкриття Інтернет-магазинів, які пропонують придбати продукцію з партійною символікою;
• використання посилань, які допоможуть здійснити перехід до певної соціальної мережі, або персонального блогу лідера партії.
Таким чином, використання Інтернету є інноваційним потенціалом політичної партії, який, у свою чергу, є складовою її змагального потенціалу.
Успіх від реалізації змагального потенціалу партії також залежить від якості обраної виборчої стратегії.
Проведене дослідження дозволяє констатувати, що на сучасному політичному ринку в Україні найбільш використовуваними є «рекламні» стратегії; стратегії, засновані на «ідеальній моделі кандидата»; «адресні» моделі, а також комплексні підходи, особливо в умовах виборів до Верховної Ради України. З метою підвищення електоральної ефективності пропонуємо модель оптимальної виборчої стратегії, яка, на нашу думку, включає наступні характеристики: транспарентність; демократичність; конкурентність; комунікативність; ефективність; конструктивність; послідовність. Виборча стратегія, що відповідатиме даним критеріям, забезпечить перемогу політичної партії на виборах.
Критерій транспарентності означає, перш за все, прозорість засобів, тактичних прийомів, за допомогою яких досягатиметься запланований результат. Транспарентність передбачає наявність опису самої технології, а також засобів, що забезпечують ефективний контроль за дотриманням правил гри, які містяться в описі технології.
Демократична складова покликана забезпечити демократичний поступ, який є пріоритетом суспільного розвитку. Дану складову необхідно розглядати з двох сторін. З одного боку, принцип демократичності означає ступінь доступу широкого загалу до участі в реалізації технології, таким чином запобігаючи відстороненню громадян від участі у виборчому процесі, дискредитації самої ідеї виборів, підвищує суспільний інтерес до політики та зменшує прояви абсентеїзму. З іншого боку, виборча стратегія має сприяти консолідації нації навколо загальнодемократичних цінностей, визначає міру узгодження засобів соціального впливу технології зі збереженням рівноваги в державі, зміцненням її суверенітету і територіальної цілісності.
Конкурентна модель повинна враховувати преваги та недоліки опонентів та мати змогу «вигідніше продати» свого кандидата. Також урахування даної характеристики забезпечить політичному гравцю технологічну перевагу серед конкурентного середовища, яким характеризується демократичний виборчий процес.
Наступною складовою дієвої виборчої моделі має стати налагодження ефективної комунікації між політичними партіями та електоратом, при цьому даний процес не повинен призупинятися у міжелекторальний період.
Обрана модель виборчої стратегії також має обов’язково проходити тест на ефективність, який дозволить співставити витрати та корисний результат від її використання.
Критерії конструктивності та послідовності пов’язані між собою. Якщо конструктивність технології забезпечує здатність технології бути джерелом або суттєвою складовою механізму реалізації програми кандидата, то послідовність відповідає за безперервну єдність, логічну доказовість у висвітленні діяльності кандидата протягом всього часу використання технології.
Одним із ресурсів політичної партії виступає її лідер. На жаль, тенденція до надмірної персоніфікації призводить до перетворення партій на організації закритого типу, де відсутні ефективні механізми комунікації керівництва з рядовими членами, що сприяє деформації самої сутності політичних партій. Сучасним тенденціям демократизації сприятиме оптимальне поєднання лідерського механізму із одночасним широким використанням демократичних принципів партійної організації.
Окремого розгляду потребує гендерна проблема при формуванні інституту політичного лідерства. Українською специфікою є ситуація, коли жінки більшою мірою представлені на нижчих рівнях державного управління. Тому з метою подальшої демократизації політичної системи, пропонуємо запровадження двоетапного квотного принципу, коли на першому етапі запроваджують квоти при формуванні керівних органів партії та особливо при формуванні її виборчих списків, а на другому – квоти діють при формуванні складу вищих рівні влади – рад, уряду, адміністрацій тощо.
Важливим аспектом, який визначає можливість партії здійснювати свою електоральну діяльність, є фінансування її діяльності. Дане питання є найбільш актуальним та невирішеним. Саме тут міститься найбільша кількість проблем, що існують в українському законодавстві, яке унормовує функціонування партій. Уважаємо доцільним прийняття окремого закону «Про фінансування політичних партій в Україні», який би оптимально поєднав три провідні можливості отриманнях коштів партіями (державою, членськими внесками, спонсорами).
Необхідно закріпити такі положення, які запобігали б домінуванню над партією одного спонсора шляхом затвердження обмеження на розмір внеску від юридичної та фізичної особи. При цьому першочергово необхідно надати визначення поняттю «добровільний внесок на користь політичної партії». Також потрібно унормувати транспарентність порядку та процесу надходження ресурсів, щоб органи державної влади та громадськість мали змогу контролювати цей процес. У зв’язку з цим доречно запровадити обов’язкову періодичну публікацію звітів політичних партій. Особливо важливо прописати відповідальність за невиконання норм закону. Таким чином, необхідно створити абсолютно прозору систему фінансування політичних партій, у виборчому процесі зокрема.
Також існує проблема щодо певної невизначеності щодо державного фінансування політичних партій та відшкодування витрат на участь у парламентських виборах. Державне фінансування діяльності політичних партій було запроваджено у 2003 р., разом із механізмом звітування, моніторингу та впровадження, але Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» скасовував дану норму. У 2008 р. Конституційний Суд України визнав це скасування неконституційним, але жодних юридичних заходів до відновлення відповідних положень вжито не було. Тому наразі дане питання залишається відкритим і політичні партії у виборчій діяльності напередодні виборів до Верховної Ради України 2012 р. повинні це враховувати. Новий закон також повинен знищити систему тіньового фінансування, що склалася в Україні, яка включає пожертви до виборчих кампаній готівкою або в сумах, що перевищують установленні обмеження, використання партійних ресурсів, що не входять до передвиборчого бюджету, підтримка з боку третіх осіб тощо. Таким чином, у зазначеному законі повинна відбиватися основна вимога до діяльності політичних партій – публічність системи фінансування. Це допоможе сформувати в Україні якісно новий тип політичних партій, які виступають виразниками інтересів соціальних груп, а не їхніх лідерів та спонсорів, що, у свою чергу, підвищить якість демократії в країні.
Система прозорості має включати вимогу щодо щорічного оприлюднення партіями своїх бюджетів, партії мають фінансово звітувати про доходи і видатки, надавати звіти про майно. Зараз законодавчо запроваджена дана вимога, проте її необхідно деталізувати: прописати, яка саме інформація повинна міститися у звіті, чітко визначити строки подання звітів, передбачити санкції за їхнє порушення, визначити перелік періодичних видань, де необхідно публікувати звіти, а також покласти відповідальність за виконанням даного закону на Міністерство юстиції України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агафонова Г. С. Розвиток внутрішньопартійної демократії парламентських партій (на прикладі ВО «Батьківщина» та Партії регіонів) / Г. С. Агафонова // Гілея (науковий вісник) : [збірник наукових праць] / [гол. ред. В. М. Вашкевич]. ― 2010. ― Вип. 30. ― С. 474–479.
2. Аналіз політичних подій. Доповідь за травень 2011 р. [Електронний ресурс] / Сайт Фонду якісної політики. — Режим доступу до ст. :
http://www.fundgp.com/ua/publications/exclusive/134/
3. Аристотель. Политика. Афинская полития / Аристотель ; [ пер. с древнегреч. А. Лосева]. — М. : Мысль, 1997. — 458 с.
4. База даних «Законодавство України» // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. ― Режим доступу до сайту :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws
5. Балабан Р. В. Теорія виборчої системи / Р. В. Балабан. ― К. : Либідь, 2007. ― 112 с.
6. Балабан Р. Перспективи розвитку сучасних політичних сил в Україні / Ростислав Балабан // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. ― К., 2007. ― Вип. 10. ― С. 257–270.
7. Балабан Р. Політичні партії України на шляху до політичного класу / Р. Балабан // Наукові записки ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса. ― 2008. ― Вип. 38. ― С. 77–94.
8. Балабан Р. Фінансовий вимір виборчого алгоритму / Ростислав Балабан // Наукові записки ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса. ― 2010. ― Вип. 6. ― С. 161–168.
9. Барановський Ф. В. Реалізація демократичної моделі політичного класу в Україні: проблеми та перспективи / Ф. В. Барановський, Є. І. Остренко // Політологічні записки : [збірник наукових праць] / [гол. ред. Г. П. Щедрова]. — Вип. 3. — Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 201. — С. 47–56.
10. Батушан В. Особливості взаємодії та взаємовпливу політичного лідерства і державного управління в контексті конституційної реформи в Україні / В. Батушан // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. ― 2010. ― № 1. ― С. 213–220.
11. Батушан В. Політичне лідерство в контексті державного управління: історичний досвід / В. Батушан // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. ― 2009. ― № 4. ― С. 213–221.
12. Батушан В. Роль політичного лідерства у формуванні державної політики України / Віталій Батушан // Державне управління та місцеве самоврядування. ― 2011. ― № 8. ― Режим доступу до ст. :
http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Dums/2011_1/
13. Бебик В. Пропорційні вибори – 2007: уроки на майбутнє / В. Бебик, Н. Трач // Віче. — 2008. — № 17. — С. 16–17.
14. Бегаль В. М. Сутність та особливості феномена політичного лідерства / В. М. Бегаль // Гілея (науковий вісник) : [збірник наукових праць] / [гол. ред. В. М. Вашкевич]. ― 2011. ― Вип. 55. ― С. 490–495.
15. Бекешкіна І. Від виборів до виборів: стабільність і сталість електоратів провідних політичних сил / І. Бекешкіна // Національний екзит-пол : позачергові парламентські вибори-2007. — К. : Центр «Демократичні ініціативи», 2007. — С. 97–108.
16. Бекназар-Юзбашев Т. Б. Партии в буржуазно-правовых учениях / Т. Б. Бекназар-Юзбашев. ― М. : Наука, 1988. ― 176 с.
17. Березовець Т. Аудит округу як інструмент виборчої стратегії [Електронний ресурс] / Т. Березовець // Українська правда. — Режим доступу до ст. :
http://www.ukrrudprom.ua/digest/
18. Берк Э. Правление, политика и общество / Э. Берк. ― М. : КАНОН-Пресс ; Кучково поле, 2001. ― 480 с.
19. Берлин П. А. Политические партии на Западе / П. А. Берлин. ― СПб. : Б.и., 1907. ― 268 с.
20. Бесчастний В. М. Громадські об’єднання в Україні : [навч. посіб.] / [В. М. Бесчастний, О. В. Філонов, В. М. Субботін та ін.] ; [за ред. В. М. Бесчастного]. — К. : Знання, 2007. — 415 c.
21. Білошицький С. Криза довіри громадськості до представницьких громадських інститутів / С. Білошицький // Політичний менеджмент. — 2009. — № 2. — С. 56–66.
22. Більшості українців подобається мажоритарна виборча система [Електронний ресурс] // Обозреватель. Новости Украины и мира. ― Режим доступа к ст. :
http://ukr.obozrevatel.com/news/
23. Богашева Н. Проблеми інституціоналізації політичних партій в Україні / Н. Богашева, Ю. Ключковський // Вибори та демократія. ― 2008. ― № 2. ― С. 29–39.
24. Бодрийяр Ж. Войны в заливе не было / Ж. Бодрийяр // Художественный журнал. ― 1994. ― № 3. ― С. 29–42.
25. Большой словарь иностранных слов. ― М. : ООО «ЛадКом», 2007. ― 704 с.
26. Боришполец К. П. Методы политических исследований : [пособие для студентов вузов] / К. П. Боришполец — М. : АспектПресс, 2005. — 221 с.
27. Бортніков В. Деякі проблеми політичної участі громадян в умовах демократичного транзиту / В. Бортніков, В. Троценко // Політичний менеджмент. — 2009. — № 1. — С. 3–15.
28. Брайс Дж. Американская республика [Электронный ресурс] / Джеймс Брайс. ― М. : Типография В. О. Рихтер, 1890. ― 505 с. ― Режим доступа к книге :
http://www.biblioclub.ru/book/71126/
29. Брехаря С. Г. Бізнес-еліта в сучасній Україні: засоби впливу на політичний процес / С. Г. Брехаря // Наукові записки ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України. — 2010. — Вип. 1 (45). — С. 100–110.
30. Бучин М. Адміністративний ресурс як важлива політологічна проблема [Електронний ресурс] / Микола Бучин. ― Режим доступу до ст. :
Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua
31. Бэкон Ф. Сочинения / Френсис Бэкон. ― М. : Наука, 1972. ― 456 с.
32. Варій М. Й. Політико-психологічні передвиборчі технології / М. Й. Варій. — К. : «Ельга Ніка-Центр», 2003. — 400 с.
33. Вебер М. Избранные произведения ; пер. с нем. / Макс Вебер ; [Под ред. Ю. Н. Давидова, П. П. Гайденко]. — М. : Юрист, 1990. — 562 с.
34. Ведерникова И. Списки: открываем и … выигрываем? / И. Ведерникова // Зеркало недели. — 2009. — 11 апреля.
35. Висоцький В. М. Функції політичних партій: правовий зміст поняття, ознаки, правова регламентація / В. М. Висоцький // Держава і право. ― 2010. ― Вип. 49. ― С. 147–153.
36. Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн : [Підручник] / А. З. Георгіца ― Тернопіль : Астон, 2003. ― 432 с.
37. Глодя К. Окремі аспекти вдосконалення вітчизняної законодавчої бази виборчого процесу [Електронний ресурс] / К. Глодя // Демократичне врядування. ― 2009. ― Вип. 3. ― Режим доступу до ст. :
http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeVr/2009_3/fail/+Glodja.pdf
38. Гоббс Т. Левиафан / Томас Гоббс // Антология мировой политической мысли. ― В 5-ти томах. ― М. : Мысль.
Т. 1. : Зарубежная политическая мысль: истоки и эволюция. ― 1997. ― 832 с.
39. Гончарук Н. Лідерство як якісна характеристика особистості чи інституції / Н. Гончарук, І. Сурай // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. ― 2010. ― № 3. ― С. 5–13.
40. Гонюкова Л. Модель сучасної політичної партії / Лілія Гонюкова // Освіта регіону. Політологія. Психологія. Комунікації. — 2010. — № 2. — С. 16–21.
41. Гонюкова Л. Політичні партії як інститут державної політики та управління: теоретико-методологічний аналіз [Текст] : [монографія] / Лілія Гонюкова ; [за наук. ред. д-ра політ. наук Л. Є. Шкляра]. ― К. : НАДУ, 2009. ― 392 с.
42. Горбай Б. Герменевтичний аналіз як методологічна основа дослідження політичної реальності / Богдан Горбай // Методологія політичної науки : матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Перші методологічні читання / [Укл. Денисенко В. М., Угрин Л. Я.]. ― Львів : ЛНУ, 2010. ― С. 45–49.
43. Грабовська І. Політичне лідерство в Україні: гендерний аспект / І. Грабовська // Сучасність. — 2007. — № 3. — С. 70–82.
44. Гринберг Т. Э. Политические технологии: ПР и реклама : [учеб. пособие] / Т. Э. Гринберг. ― М. : Аспект Пресс, 2005. ― 317 с.
45. Гришин О. Е. Идеология как технология [Электронный ресурс] / Олег Евгеньевич Гришин. ― Режим доступа к ст. :
http://discourse-pm.ur.ru/discours7/grishin.php
46. Гуваков В. И. Стратегический консалтинг в современном электоральном цикле / В. И. Гуваков ― М. : Издательский дом ГУ ВШЭ, 2007. ― 52 c.
47. Гугнін Е. А. Електоральна культура: поняття, сутність та технології формування / Е. А. Гугнін // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. ― 2011. ― Вип. 51. ― С. 139–147.
48. Демчишак Р. Проблема сутності політичних партій у працях класиків світової та української партології // Р. Демчишак // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. ― 2009. ― № 21. ― С. 6–10.
49. Денисюк С. Г. Імідж політичного лідера в контексті розвитку української політичної культури : автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.03 – «Політична культура та ідеологія» / С. Г. Денисюк. ― К., 2007. ― 21 с.
50. Джанда К. Сравнение политических партий: исследования и теория [Электронный ресурс] / К. Джанда // Современная сравнительная политология. ― 1997. ― Режим доступа к ст. :
http://scilance.com/library/book/21090
51. Діуліна В. В. Підготовка регіональних політичних лідерів для державного управління / В. В. Діуліна // Теорія та практика державного управління [Текст] : [зб. наук. пр.] / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Харк. регіон. ін-т держ упр. ; [редкол. : В. В. Говоруха (голов. ред.) та ін.]. ― Х. : Магістр, 2009. ― С. 20–26.
52. Дмитришин Ю. Симуляція політики в політичній рекламі в умовах виборчих кампаній / Юлія Дмитришин // Наукові записки ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України. ― 2010. ― Вип. 6. ― С. 195–206.
53. Донченко О. Архетипи соціального життя і політика : [монографія] / Олена Донченко, Юрій Романенко. ― К. : Либідь, 2001. ― 336 с.
54. Доступ до публічної інформації: найчастіші запитання та відповіді / [За заг. ред. В. Андрусіва, Д. Котляра] ; [Укр. незалеж. центр політ. дослідж.]. ― К. : Агентство «Україна», 2012. ― 64 с.
55. Древаль Ю. Вибори як каталізатор перцептивної партійної системи / Юрій Древаль // Виборча кампанія–2002: реальність, результати, перспективи : Збірник наукових статей (за матеріалами ХІІІ Харківських політологічних читань). ― Х. : «Право», 2002. ― С. 5–8.
56. Дрьомов C. В. Зелена книга державної політики / С. В. Дрьомов, Ю. Г. Кальниш, Д. Б. Клименко, Г. О. Усатий, Л. М. Усаченко ; [За редакцією Ю. Г. Кальниша]. ― К. : ДП НВЦ «Пріоритети», 2010. ― 88 с.
57. Дуравкіна Н. О. Феномен виборчої культури в ціннісно-політичному дискурсу державного управління / Н. О. Дуравкіна // Актуальні проблеми державного управління. ― 2009. ― № 1 (35). ― С. 81–87.
58. Дюверже М. Политические партии [Электронный ресурс] / Морис Дюверже ; [пер. с франц. А. Зиминой]. ― М. : Парадигма, 2005. ― 544 c. ― Режим доступа к книге :
http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/Duverg/index.php
59. Експерти оцінюють рекламну кампанію з виборів президента в 1,9-3 млрд. гривень [Електронний ресурс] // Медіа-бібліотека Українського незалежного центру політичних досліджень. ― Режим доступу до ст. :
http://www.media.parlament.org.ua/
60. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Г. Еллинек ; [Вступ. ст. Козлихин И. Ю.]. — СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. — 752 c.
61. Енніс Д. Огляд та аналіз проекту закону «Про вибори народних депутатів України» [Електронний ресурс] / Девід Енніс, Гевін Вайз. ― Міжнародна фундація виборчих систем. ― Режим доступу до ст. :
http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/vtd/2011_4/analiz.pdf
62. Європейський демократичний доробок в галузі виборчого права : Матеріали Венеціанської Комісії, Парламентської Асамблеї, Комітету міністрів, Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи / [за ред. Ю. Ключковського]. — [Вид. 2-е, випр. і доповн.]. — К. : Логос, 2009. — 500 с.
63. Євтушевська О. І. Проблеми політичного лідерства в сучасній Україні: гендерний аспект / О. І. Євтушевська // Наукові праці МАУП. ― 2011. ― № 2. ― С. 27–31.
64. Закон України «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992 р. [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. — Режим доступу до зак. :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2460-12
65. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17.11.2011 р. [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. — Режим доступу до зак. :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4061-17
66. Закон України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 р. [Електронний ресурс] // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. ― Режим доступу до зак. :
http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1280-15
67. Заславский С. Е. Правовые основы участия политических партий в выборах / С. Е. Заславский, З. М. Зотова ― М. : РЦОИТ, 2006. ― 240 с.
68. Зв’язок депутатів та партій з виборцями: український та зарубіжний досвід [Електронне видання]. ― Лабораторія законодавчих ініціатив. ― К., 2007. ― 23 с. ― Режим доступу до ст. :
http://www.parliament.org.ua/docs/files/8/1200058196_ans.pdf
69. Зеленько Г. І. Політична «матриця» громадянського суспільства: досвід країн Вишеградської групи та України / Галина Іванівна Зеленько. — К. : Знання України, 2007. — 336 с. — (Наукове видання).
70. Зотова З. Предвыборная программа – основной ресурс избирательной кампании / З. Зотова // Рос. центр обучения избират. технологиям при Центр. избират. комис. РФ. — М. : РЦОИТ, 2001. — 96 с.
71. Зотова З. М. 100 лет российской многопартийности / З. М. Зотова. ― М. : РЦОИТ, 2006. ― 240 с.
72. Зульцбах В. Основы образования политических партий / В. Зульцбах ; [пер. с нем. И. Гиляровой]. — М. : Европа, 2006. — 312 с.
73. Иванов Д. В. Виртуализация общества / Д. В. Иванов. ― СПб. : Петерб. Востоковедение, 2000. ― 96 с.
74. Исаев Б. А. Теория партий и партийных систем : [для студ. вузов] / Б. А. Исаев. — М. : Аспект Пресс, 2008. — 367 с. — (Серия «Учебное пособие»).
75. Іпатов Е. Ф. Реалії та суперечності партійного лідерства в українському суспільстві: політологічний аспект / Іпатов Е. Ф., Павловський В. В. // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». ― Політологія. Соціологія. Право: Зб. наук. праць. ― К. : ІВЦ «Політехніка», 2010. ― № 1 (5). ― С. 13–17.
76. Каплан Ю. Основні чинники електорального вибору громадян України (аналіз виборчих кампаній 2006-2008 рр.) [Електронний ресурс] / Ю. Каплан. ― Національний інститут стратегічних досліджень. ― Режим доступу до ст. :
http://old.niss.gov.ua/Monitor/Juli08/05.htm#_ftn5
77. Каплан Ю. Стан розвитку партійної системи України: оцінки населення / Ю. Каплан // Стратегічні пріоритети. — 2009. — № 2 (11). — С. 71–75.
78. Карчевська О. В. Структурно-інституціональні складові стабілізуючого потенціалу громадянського суспільства / О. В. Карчевська // Гілея (науковий вісник) : [збірник наукових праць] / [гол. ред. В. М. Вашкевич]. — 2011. ― Вип. 43. ― С. 477–482.
79. Категории политической науки / [Под ред. А. Ю. Мельвиля]. ― М. : МГИМО (Университет) ; Рос. полит. энциклопедия (РОССПЭН), 2002. ― 656 с.
80. Кафарський В. І. Політичні партії та групи тиску: проблеми взаємовідносин та правового регулювання / В. І. Кафарський // Університетські наукові записки. ― 2006. ― № 2 (18). ― С. 403–410.
81. Кац Р. Изменение моделей партийной организации и партийной демократии: возникновение картельных партий / Р. Кац, П. Мэир // Политические партии и партийные системы в современном мире. — М. : РАН, 2006. — Вып. 1. — С. 27–44. — (Политическая наука).
82. Кваша О. П. Політична культура в контексті регіональної політики / О. П. Кваша // Гілея (науковий вісник) : [збірник наукових праць] / [гол. ред. В. М. Вашкевич]. — 2009. — Вип. 21. — С. 360–368.
83. Кириллов А. Скільки в Україні коштує мандат народного обранця [Електронний ресурс] / Антон Кириллов. ― «NovostiMira». ― 05.03.2012. ― Режим доступу до ст. :
http://www.novostimira.com.ua/novyny_16536.html
84. Кислицына И. С. Политические партии в коммуникативном пространстве Интернета : автореф. диc. на соискание ученой степени кандидата политических наук : спец. 10.01.10 «Журналистика (политические науки)» / Ирина Сергеевна Кислицына. — Москва, 2009. — 29 с.
85. Кількість постійних користувачів інтернету в Україні досягнула 17 мільйонів [Електронний ресурс] // Українська блогосфера. ― 19.03.2012. ― Режим доступу до ст. :
http://blogosphere.com.ua/2012/03/19/ukrainian-internet-users-stats-2012/
86. Кір’якулова О. С. Проблема жіночого політичного лідерства в Україні / Кір’якулова О. С. // Гілея (науковий вісник) : [збірник наукових праць] / [гол. ред. В. М. Вашкевич]. — 2009. ― Спецвипуск. ― С. 249–253.
87. Ключковський Ю. Основні положення Виборчого кодексу України / Ю. Ключковський // Вибори та демократія. ― 2010. ― № 2-3. ― С. 130–144.
88. Ковриженко Д. Європейський досвід фінансування партій та виборчий кампаній / Денис Ковриженко, Олена Чебаненко, Олександр Синьоокий // «Часопис ПАРЛАМЕНТ». ― 2009. ― № 2. ― С. 23–64.
89. Ковриженко Д. Загальний аналіз нового закону «Про вибори народних депутатів України [Електронний ресурс] / Денис Ковриженко // Лабораторія законодавчих ініціатив. ― Режим доступу до ст. :
http://parlament.org.ua/
90. Ковриженко Д. Фінансування політичних партій і виборчих кампаній: проблеми і шляхи вирішення [Електронний ресурс] / Денис Ковриженко // Лабораторія законодавчих ініціатив. ― Режим доступу до ст. :
www.parlament.org.ua/
91. Колесников О. Еволюція виборчих технологій у контексті демократичного процесу в Україні / Олексій Колесніков // Вісник Центральної виборчої комісії. ― 2011. ― № 2. ― С. 56–64.
92. Колесников О. Перспективи застосування адресних технологій електоральної комунікації в Україні / Олексій Колесніков // Вісник Центральної виборчої комісії. ― 2009. ― № 2. ― С. 83–88.
93. Конончук С. Г. Демократичний потенціал пропорційних виборчих систем / С. Г. Ко