ВПЛИВ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ НА ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА : ВЛИЯНИЕ ПОЛИТИЧЕСКОЙ КУЛЬТУРЫ НА трансформационные процессы УКРАИНСКОГО ОБЩЕСТВА

Краткое описание

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

На правах рукопису

РЯБОЙ ЮРІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

УДК.304.42:32(477)(043)

ВПЛИВ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ НА
ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

23.00.02 – політичні інститути та процеси

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник –
Тимошенко Зоя Іванівна,
кандидат філософських наук,
професор

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….. 3
РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ ВПЛИВУ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ НА ТРАНСФОРМАЦІЙНІПРОЦЕСИ У СУСПІЛЬСТВІ……………………

11
1.1. Концептуальний вимір теорії розвитку політичної культури у контексті впливу на трансформаційні процеси в суспільстві………….
11
1.2. Методологія дослідження явища політична культура й трансформаційні процеси………………………………………………...
28
Висновки до розділу 1………………………………………………………….. 40
РОЗДІЛ 2. ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ТА ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА: ПРОБЛЕМА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКУ І ВЗАЄМОПРОНИКНЕННЯ…………
43
2.1. Політичний плюралізм: як елемент демократичної політичної системи…………………………………………………………………….
43
2.2. Динаміка політичної культури у контексті демократизації…………… 62
Висновки до розділу 2………………………………………………………… 99
РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В УМОВАХ СИСТЕМНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.
101
3.1. Особливості формування політичної культури в Україні……………... 101
3.2. Варіативні фактори впливу на політичну культуру України………….. 115
Висновки до розділу 3………………………………………………………….. 162
ВИСНОВКИ 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………… 174

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У процесі розвитку сучасних державотворчих процесів в Україні, зростаючої взаємопроникності культур і «розмивання» національно-державних кордонів проблема формування політичної культури суспільства залишається актуальною, проте водночас недостатньо дослідженою. Важливість вивчення даної проблематики обумовлюється передусім функціями політичної культури, а зокрема такими, як: стабілізаційна, пізнавальна, комунікативна, прогностична, а також функція політичної соціалізації і забезпечення реалізації інтересів соціальних спільнот.
Рівень політичної культури українського населення визначає тенденції розвитку усієї політичної системи в країні, демонструє зрілість політичних суб’єктів, їх потенціал реально впливати на суспільні процеси, окреслювати вектор їх сприятливого розвитку. Відповідно, політична культура є «мірилом» політичної зрілості усього суспільства та держави в цілому. Адже політично зріле громадянське суспільство здатне контролювати державу як основний інститут, спрямовуючи її розвиток.
Становлення розвинутої політичної культури безпосередньо пов’язується із процесами демократизації суспільства. Зріла політична культура є передумовою розбудови громадянського суспільства, забезпечуючи при цьому реальну участь широких верств населення у суспільно-політичних процесах.
Для дослідження проблем, що пов’язані з формуванням зрілої політичної культури українського суспільства і його демократизації, необхідним є аналіз історичних та ментальних детермінант становлення політичної культури в Україні, характеристика сучасного стану політичної культури українського суспільства, вивчення конструктивного досвіду демократизації України, перспектив і засобів формування розвинутої політичної культури в нашій державі як фактора демократизації суспільства.
Таким чином, аналіз проблеми якісного формування політичної культури українського суспільства отримує значну актуальність саме в умовах перехідної демократії.
Варто зазначити, що політична культура досить тісно поєднана з політичним процесом. Дані категорії знаходяться у взаємообумовлюючій єдності. Саме тому доцільно проаналізувати особливості включення елементів політичної культури в політичний процес на етапі формування і розбудови демократичної держави в Україні. Історія нашого народу пов’язана з регулярною боротьбою за національну незалежність. Це доводить політичний досвід українського державотворення.
Актуальність дисертаційної теми обумовлена також сукупністю причин, основними з яких є:
 необхідність подальшого опрацювання теорії політичної культури в умовах розбудови української держави;
 недостатня кількість цілісних досліджень з аналізу взаємозв’язку процесу демократизації як детермінуючого фактора розвитку політичної культури;
 потреба сучасної політичної науки та практики державотворення в уточненні стану і базових тенденцій розвитку політичної культури у контексті європейських прагнень України;
 необхідність системного аналізу стану та розробки концептуальних підходів щодо європеїзації політичної культури українського суспільства.
Таким чином, вивчення проблеми розвитку політичної культури України в умовах перехідної демократії є досить складним завданням теоретичного і водночас праксеологічного значення. У цьому контексті важливим і актуальним є вирішення питання щодо еволюції демократичної політичної культури в Україні, що у свою чергу, узалежнить проблему оптимізації й контрольованості органів державної влади громадянським суспільством.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках планових наукових досліджень на кафедрі філософії та соціально-гуманітарних дисциплін Європейского університету в рамках планової комплексної наукової теми: «Світоглядні та методологічні засади політичної діяльності в Україні» (номер державної реєстрації 011U006962) УДК 321:323.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є наукове обґрунтування теоретичних і методологічних засад, розробка практичних рекомендацій щодо дослідження впливу політичної культури на трансформаційні процеси українського суспільства в умовах перехідної демократії, що сприятиме виробленню рекомендацій та окресленню науково вивірених шляхів оптимізації політичної системи України.
У даному аспекті мета дослідження передбачає узагальнення особливостей трансформації політичної культури в перехідних суспільствах, як складного багатофакторного процесу, що детермінується і спрямовується багатьма національними та міжнародними (регіональними, світовими) чинниками, на індивідуально-психологічному, колективному та нормативно-інституційному рівнях.
Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв’язання таких дослідницьких завдань:
- систематизувати теоретико-методологічні підходи до сутності базових методів дослідження політичної культури як детермінанти трансформаційних процесів суспільства;
- з’ясувати сутність проблеми розвитку політичної культури України в умовах трансформації суспільства, окреслити її ключові ознаки та дослідити визначні риси еволюції політичної культури у контексті трансформації національної політичної системи;
- дослідити особливості формування політичної культури України в умовах розбудови та модернізації політичної системи;
- структурувати історично-ментальні та культурні передумови формування політичної культури українського суспільства;
- виявити атрибутивні характеристики політичної культури України в умовах трансформації суспільства;
- дослідити взаємозв’язки і взаємовпливи процесу розбудови громадянського суспільства і демократизації українського суспільства у контексті формування демократичної політичної культури;
- визначити ефективні напрямки та механізми формування новітньої політичної культури українського суспільства.
Об’єктом дослідження є процеси трансформації українського суспільства в умовах незалежності.
Предметом дослідження є політична культура як детермінанта трансформаційних процесів українського суспільства.
Теоретико-методологічну основу дослідження склали принципи об’єктивності, багатофакторності, системності та історизму. Для розв’язання окреслених завдань застосовано порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, ретроспективний методи дослідження, історико-філософський, аксеологічний, логіко-семантичний підходи.
Використання цих методів спрямовано на посилення об’єктивності цілісного аналізу аналітичних розробок як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників.
Історико-філософський підхід у поєднанні з порівняльним методом застосовувалися під час дослідження сутності різновидів політичної культури за ступенем розвинутості громадянських якостей членів суспільства. Використання логіко-семантичного підходу надало можливість проаналізувати базові засади розуміння понять «політична культура» та «демократія». Системний і аксіологічний підходи, принципи причинності та прогнозування сприяли розробці комплексного аналізу ціннісних засад політичної культури українського суспільства, специфіки національної ментальності, перспектив і проблем демократизації. Для емпіричного дослідження було використано фактологічну базу соціологічних опитувань.
Хронологічні рамки наукового дослідження логічно визначаються тематичною спрямованістю: нижня хронологічна межа пов’язана із трансформацією політичної системи України внаслідок здобуття незалежності у 1991 р. Верхня хронологічна межа – наразі визначається подовженням процесу формування та модернізації політичної культури України в умовах перехідної демократії.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що робота є системним дослідженням проблеми формування політичної культури України в умовах перехідної демократії, яке містить аналіз новітніх тенденцій, теорії і практики сучасного політичного процесу в Україні. Результати, які були одержані під час дослідження, і визначають його наукову новизну, розкриваються у таких положеннях:
вперше:
- систематизовано існуючі концепції щодо розуміння і використання поняття «політична культура» та здійснено аналіз взаємозв’язку таких складників структури політичної культури, як політична свідомість, політична поведінка, політична ментальність. Узагальнюючи підходи вітчизняних та зарубіжних дослідників, запропоновано авторську інтерпретацію поняття «політична культура»: сукупність політичних цінностей, норм, орієнтацій та способів поведінки громадян стосовно політики в цілому, політичної системи, а також щодо своєї ролі в цій системі;
- проаналізовано історичні передумови формування політичної культури українського суспільства. Показано, що політична культура населення України формувалася під впливом ряду історичних та історично обумовлених ментальних факторів, особливе значення серед яких мали такі: багатовікова бездержавність і розчленованість України, що сприяло денаціоналізації провідної верстви й ускладнило політичну та цивілізаційну самоідентифікацію і обумовило межову політичну культуру на стику європейських і євразійських цінностей, світоглядів тощо;
удосконалено:
- класифікацію політичної культури українського суспільства за ступенем громадянських якостей членів суспільства. Відповідно до цього в Україні поєднуються елементи і патріархальної, і підданської, і активістської політичної культури, тобто має місце фрагментарна політична культура, що характеризується відсутністю консенсусу між членами суспільства щодо основних політичних, соціально-економічних, цивілізаційно-культурних цінностей;
- на основі авторського підходу за допомогою методу експертних оцінок системно представлено методику дослідження потенціалу демократичної політичної культури як однієї з визначальних детермінант формування раціональної політичної системи;
отримало подальший розвиток:
- дослідження взаємозалежності політичної культури і демократії на емпіричному матеріалі «постсоціалістичних» країн Європи, де перехідний процес від авторитарної політичної системи до демократичної має багато спільних рис та тенденцій з українськими реаліями;
- науково-практичні підходи щодо оптимізації процесу формування на рівні суспільної свідомості політичної культури українського суспільства як визначального чинника демократизації.
До елементу новизни слід віднести співставлення та аналіз чинників впливу на політичну культуру як більшості населення, так і на політичну культуру еліт; дослідження витоків сучасних проблем з урахуванням проблем націотворення, яке в умовах України здійснюється на специфічних засадах «держава творить націю». При вивченні зарубіжного досвіду взято до уваги особливості української ментальності, відповідних проявів політичної культури в перехідний період і особливостей інституціонального фактору політичного процесу на прикладі України.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні висновки дисертаційної роботи можуть бути використані для подальших досліджень проблематики політичної культури та окреслення напрямків демократизації українського суспільства.
Теоретичні узагальнення, матеріали, висновки та рекомендації дисертаційної роботи можуть доповнити зміст навчальних курсів політологічного характеру, зокрема, з політичної історії України, порівняльного аналізу політичних систем, теорії політики, теорії еліт тощо.
Матеріали дисертації також можуть бути використані у навчальному процесі при підготовці курсів навчальних дисциплін для студентів та аспірантів за такими спеціальностями, як політологія, державне управління, історія України; а також при підготовці навчально-методичних матеріалів, відповідних розділів навчальних посібників для вищих навчальних закладів.
Теоретична цінність дисертаційного дослідження полягає в цілісному аналізі сутності та основних чинників формування політичної культури українського суспільства в умовах розбудови демократичної політичної системи, виокремленні ролі та значенні демократизації суспільного життя у контексті утвердження сталих демократичних орієнтирів у громадській свідомості.
Апробація результатів дисертації. Результати наукового дослідження було оприлюднено на міжнародних наукових, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях:
1. Рябой Ю. Місцеве самоврядування як чинник розвитку політичної культури українського народу / Ю. Рябой // Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість ; ХІІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 13-14 трав. 2010 р.). – К., 2010. – Т. 1. – С. 86-89.
2. Рябой Ю. Стратегії України в геополітичному просторі / Ю. Рябой : Міжнародна наукова конференція з міжнародною участю. (Ялта, 11-15 червня 2010 р.). – Ялта, 2010. – С. 23.
3. Рябой Ю. Великий бізнес як фактор побудови та розвитку політичної культури / Ю. Рябой // ХІІІ Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 13-14 трав., 2011 р.). – К., 2011. – С. 252-254.
4. Рябой Ю. Фактори впливу на системні зміни українського суспільства та його політичної культури / Ю. Рябой // ІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Ціннісний вимір політичної діяльності: політична трансформація сучасного українського суспільства». (Херсон, 13-14 травня 2011 року). – Херсон, 2011. – C. 99-100.
Публікації. Основні наукові положення дисертації викладено у 6 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
1. Рябой Ю. Правова культура як система побудови політичної культури суспільства / Ю. Рябой // Наукові праці. – 2008. – Вип. 80. : Політичні науки. –Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П. Могили. – С. 129-132.
2. Рябой Ю. Формування середнього класу як фактор розвитку демократії / Ю. Рябой // Сучасна українська політика. – 2009. – Вип. 16. – К. - Миколаїв : Вид-во Український центр політичного менеджменту. – 2009 . – С. 84-92.
3. Рябой Ю. Фактори впливу на системні зміни українського суспільства та його політичної культури / Ю. Рябой // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – К. : Видавничо-поліграфічний центр «ІНТАС». – Вип. 41. – 2009. – С. 325-339.
4. Рябой Ю. Розвиток місцевого самоврядування як інструмент побудови політично активного суспільства / Ю. Рябой // Наукові праці. – 2010. – Вип. 106 : Політологія. – Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили. – С. 105-110.
в інших виданнях:
5. Рябой Ю. Великий бізнес як фактор побудови та розвитку політичної культури / Ю. Рябой // Наукові праці. – 2010. – Вип. 118 : Політологія. – Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили. – С. 83-88.
6. Рябой Ю. Формування потужних політичних партій як елементу впливу на розвиток політичної свідомості суспільства // Сучасна українська політика. – К. : Вид-во «Центр соціальних комунікацій», 2011. – Вип. 22. – С. 143-151.
Структура дисертації відповідає меті та завданням дослідження, зумовлена проблемним підходом і складається зі вступу, трьох розділів (6 підрозділів), висновків, списку джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації складає 192 сторінки, із них обсяг основного тексту 173 сторінки, список використаних джерел та літератури налічує 206 найменувань українською, англійською та російською мовами.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Динаміка політичного процесу в Україні засвідчує, що домінуючим є «транзитний» (перехідний) тип політичної культури, що сформувався внаслідок тривалого процесу трансформації. Для нього характерна різноманітність у політичній поведінці й підтримці, значні відмінності у ступені активності між тими чи іншими соціальними суб’єктами, недостатня толерантність, високий рівень конфліктогенності між політичними субкультурами, глибока диференціація соціальних верств. Політична культура впливає на політичний процес через наступні механізми: політико-аксіологічні (через соціальну селекцію і утвердження певних політичних цінностей), політико-ідеологічні (формування ідеології, програми політичних партій тощо), політико-правові (виборча система).
1. Використовуючи світовий досвід розбудови демократії в Україні є необхідним здійснення активного переходу на принципово нову стратегію розвитку, пріоритетом якої повинна бути взаємодія державних та громадських структур щодо генезису та еволюції політичної культури. Підсумовуючи погляди вітчизняних та західних авторів, слід наголосити, що політична культура є сукупністю політичних ідей, цінностей, норм та способів поведінки. Специфічні характеристики і стан політичної культури істотно впливають на розвиток політичної системи, на тип політичного режиму, поведінку політичних суб’єктів та об’єктів. Саме зріла політична культура є важливою передумовою справжнього громадянського суспільства.
2. Особливістю політичної культури є те, що вона тісно повязана з існуючими у державі політичними інститутами. Існує прямий взаємозв’язок між формуванням політичної культури та побудовою політичних інститутів. Завданням політичних інститутів є розвиток демократії, ліквідація розриву між елітою та суспільством, формування умов для справжнього політичного плюралізму. У сучасних умовах зв’язок політичних інститутів та політичної культури потребує такого компоненту як стале та розвинуте громадянське суспільство.
Так, політична культура трансформується під впливом низки факторів (інституційні та неінституційні), які безпосередньо або побічно визначаються суспільним станом і потенціалом трансформаційної активності соціальних суб’єктів. Українська політична культура трансформується під дією державної політики, внаслідок проведених реформ; модернізації державного устрою, а також у результаті входження до світового співтовариства і в процесі глобалізації. Формування інститутів громадянського суспільства відноситься до одного з визначальних факторів, який спрямовує розвиток трансформації політичної культури, а відповідно і всієї політичної системи до намічених цілей та оптимальних параметрів.
Громадянське суспільство, в результаті своєї появи і активної діяльності, руйнує однорідний сплав політико-культурної структури, зумовлюючи її подальшу трансформацію, результатом якої має стати поява політичної культури громадянського суспільства і модернізація всієї національної політичної системи. У процесі формування українського громадянського суспільства необхідно враховувати досвід розвинених країн світу, з умовою чіткого уявлення вітчизняної специфіки для більш ефективного управління у соціальній практиці. Ефективність управління залежить від здатності індивіда, соціальної групи і політичних інститутів впливати на прийняття певних рішень у сфері політики, від суспільного потенціалу і ресурсу, а також наявності творчого діалогу між владою і керованим населенням. До одного з факторів, який визначає політичний процес і політичну культуру України, належить відсутність балансу у взаємовідносинах між політичними інститутами держави і громадянським суспільством. У домінуючому становищі залишаються інститути держави, у той час як громадянське суспільство не має значного впливу і механізмів впливу на політичні процеси.
3. Політична культура в Україні розвивалася під впливом низки історичних та національно-ментальних факторів, серед яких вагоме значення має багатовікова політична залежність і розчленованість України. Довга відсутність політичної та державної незалежності, понад сімдесят років панування тоталітарного режиму, придушення суспільно активних діячів, культурна, економічна та політична експансія призвели до формування підданської політичної культури з регіональними відмінностіми та специфікою, що є однією з причин політичних конфліктів у суспільстві.
Провівши аналіз політичної культури українського суспільства на основі класичної у політичній науці типологізації, яка була запропонована американськими вченими Г. Алмондом та С. Вербою (в основу покладаються критерії: інтерес громадян до політики; обізнаність і компетентність у політичній сфері; довіра населення до політичних інститутів; впевненість у власній можливості впливати на політичні процеси; активність участі у політичному житті), варто зазначити, що політична культура в Україні відноситься до змішаного типу, тому що синтезує у собі елементи патріархальної, підданської та активістської політичної культури. У свою чергу, високий рівень прагнення людей брати участь у прийнятті політичних рішень поєднаний з небажанням брати на себе частину відповідальністі за політичні процеси. Даний тип політичної культури є типовим для суспільства, що перебуває на перехідному шляху.
В Україні існує неровномірний розподіл рівнів політичної культури і політичних уподобань серед населення, що позначається відсутністю консенсусу між різними представниками суспільства стосовно основних політичних, культурних, релігійних, соціально-економічних поглядів та цінностей. Українське населення не має єдиної загальної думки як щодо минулого, так і щодо майбутнього держави, тому жоден із запропонованих політичними діячами векторів розвитку країни не має загальносуспільної підтримки. Усталені для одних регіонів принципи існування цілком не підтримуються в інших, і навпаки. Політична культура сучасного українського суспільства перебуває на етапі свого становлення та розвитку, відчуваючи істотний вплив з боку геополітичних та історичних чинників і радикальних перетворень, що відбуваються в ньому сьогодні. У демократичній державі владу обмежують громадяни, які захищають приватний чи груповий інтерес і діють у рамках громадянського суспільства. Тому антиетатизм у політичній культурі має бути спрямований не на руйнування держави, а на обмеження її експансіоністських тенденцій, подолання патерналістських очікувань і розвиток здатності до самоорганізації.
Незважаючи на існуючий значною мірою український традиціоналізм, політична культура суспільства стає більш сприйнятливою до впливу ззовні. Ставши відкритою країною, Україна вбирає в себе ті характерні риси європейської політичної культури, які на даному етапі розвитку найбільшою мірою відповідають потребам суспільства і які суспільство здатне перейняти. Відкидаючи при цьому такі риси, які входять у непереборне протиріччя з генотипом української політичної культури, а також ті, до сприйняття яких більшість громадян України ще не готові. Усе це свідчить про те, що країна повинна пройти значний часовий відрізок, в ході якого, внаслідок власної соціальної і культурної еволюції і трансформації внутрішньої політики, сформується політична культура демократичної України.
4. Унаслідок реформ, здійснених у першій половині 1990-х рр. в Україні було створено умови для формування нового типу політичних відносин, формування нових політичних інститутів, які повинні існувати в сучасних демократичних політичних умовах. Однак, з середини 1990-х рр. динаміка процесів політичних змін зазнала певного гальмування. Причиною стала відсутність відповідного рівня політичної культури політичної еліти та суспільства. Загострення соціально-політичної ситуації у 2004 р. викликало масові акції протесту, які переросли у «Помаранчеву революцію», яка стала проявом недовіри до тодішньої влади та невідповідності соціально-культурного рівня влади відповідному рівню населенню. Ці події стали проявом існування високоорганізованого громадянського суспільства та політичної культури України.
Позитивний вплив мали і реформи виборчого законодавства й політична реформа 2004 року, завдяки якій було здійснено фактичну трансформацію політичної форми правління (з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську), що визначило посилення системи парламентаризму в країні. Значним прогресом на шляху побудови політичної культури у контексті структурування демократичного громадянського суспільства стали також і парламентські вибори 2007 року. Саме результати цих виборів на прикладі Соціалістичної партії, виступили індикатором реакції громадян на відмову від передвиборчих обіцянок. Це задекларувало початок політичних змін, певну ротацію політичної еліти й якісно новий рівень розвитку громадянського суспільства. Великою проблемою на шляху формування політичної культури є проблема комунікації між владою та суспільством та відстоювання прав громадянами: здійснювати вплив на прийняття політичних рішень, захист від злочинності та свавілля представників влади, на справедливе судочинство, на обрання органів влади. Варто зауважити, що нині громадяни вважають неефективним весь комплекс задекларованих політичних прав, і, як наслідок, існує проблема легітимності влади. У той самий час, населення констатує, що права та свободи, які забезпечують людям можливість консолідації та об’єднання задля захисту своїх прав, все ж таки існують. Таким чином, у нинішній ситуації розвитку суспільних відносин в Україні вагомим негативним фактором є пасивність населення, тому що воно не використовує існуючі механізми консолідації та самоорганізації.
У той же час слід відзначити, що еволюція партійної і виборчої системи здійснюється з урахуванням особливостей української політичної культури, заснованої на традиційному сприйнятті державної влади. З достатньо високим рівнем вірогідності можна прогнозувати, що ставлення суспільства до демократії корелюється зі свободою виборів та ефективністю обраної влади. Закріплюватися і завойовувати право на існування будуть такі зміни, які в ході політичної практики будуть відібрані і сприйняті суспільством, що в кінцевому рахунку і визначить остаточні правила гри між політичними силами. Говорити про ступінь демократичності можна лише з урахуванням реального вирішення проблем українського суспільства та ефективності управління державою. Розвиток громадянського суспільства визначається характером взаємодії з політичною системою. За умови створення соціальної бази в політичній системі, звільнення численних громадських організацій від бюрократичного патерналізму можна говорити про зрілий характер громадянського суспільства, яке здатне впливати на суспільно-політичні процеси, привносячи в нього громадянську активність населення. У цілому наявні тенденції розвитку громадянського суспільства дають підстави для помірно оптимістичної оцінки перспектив суспільного розвитку країни, пов’язаної з підвищенням активності людей у суспільному житті та їх зацікавленості в реалізації своїх інтересів, спрямованої на інститути політичної системи.
5. Становлення зрілої політичної культури може бути вагомим чинником реформування української держави. У даному контексті процеси створення зрілої політичної культури і громадянського суспільства мають відбуватися паралельно, взаємодоповнюючи один одного. Зростання рівня політичної культури видається можливим шляхом збільшення відкритості політичної системи, а також набуття нею здатності вчасно і вміло реагувати на суспільно-політичні перетворення; підвищення ідейного й організаційного плюралізму; формування дієвих та ефективних механізмів запобігання порушення прав громадян; формування нової адекватної часу та демократичним нормам політичної еліти; ліквідація розриву між громадянами та політичною владою; надання можливостей для здійснення реальної участі населення у політичних процесах; збільшення впливу інститутів громадянського суспільства та органів правової держави;
Можна виділити такі основні напрями змін політичної системи та формування політичної культури: ствердження розвитку партійної системи та формування потужних політичних партій як елемента артикуляції інтересів великих суспільних груп. Партії надають можливість брати участь у політичному житті, маючи додаткові знання, тим самим підвищюючи рівень політичної культури; розвиток місцевого самоврядування як елемента політико-громадської активізації місцевих громад, розширення спектру політичної залученності населення та плюралізму суспільних думок; формування середнього класу як елемента демократизації політичної системи формує економічні основи для розбудови демократичної політичної культури. Зростання політичної культури населення є неможливим без консолідованого об’єднання громадян навколо спільних загальних цінностей та єдиної загальнонаціональної стратегії розвитку. Поряд із цим, сама демократія повинна розумітися більшістю населення як цінність. Вагомим чинником формування високого рівня політичної культури та суспільної демократизації є становлення ефективного громадянського суспільства. Формування загальної національної ідентичності громадян, єдиної політичної нації є одним з пріоритетних завдань. Крім того, суттєвою складовою збільшення рівня політичної культури та сприяння становленню громадянського суспільства – це формування дійсно правової держави, засади якої декларуються Конституцією України. Історична практика західних країн демонструє, що зріла політична культура та громадянське суспільство повинні ґрунтуватися на міцному фундаменті правової держави, відкритої демократичної політичної системи, політично свідомих громадян. Ґрунтовним завданням виступає налагодження прямої залежності між даними компонентами та раціональне використання всього наявного потанціалу.
6. Утвердження громадянського суспільства як гарантії демократичного розвитку держави визнано Законом України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 р. однією з основних засад внутрішньої політики України. Проголошений керівництвом держави новий курс на глибокі реформи та системну модернізацію країни, забезпечення високого рівня та якості життя українського суспільства потребує активної громадянської позиції громадян України, прискореного позбавлення від стану соціальної апатії та патерналістських настанов, посилення співпраці органів влади та інституцій громадянського суспільства у творенні сильної, справедливої та демократичної Української держави. Громадянське суспільство забезпечує можливість прояву громадянами власних індивідуальних можливостей. Аналіз взаємозв’язку рівня розвитку громадянського суспільства та ступеня демократичності влади демонструє, що вони мають бути незалежними, але, водночас, мають обмежувати і контролювати одна одну. Так, дійсно демократична влада ніколи не протистоїть громадянському суспільству, проте сприяє його ефективному функціонуванню. Зі свого боку, наявність організованого громадянського суспільства є вагомим показником демократизації.
Таким чином, громадянське суспільство виступає системою, що складається з декількох елементів. До них відносяться громадські організації та рухи, які реалізують важливі соціальні функції; механізми взаємодії між державою та її органами і населенням; механізми контролю владних відносин з боку громадянських установ та органів. Демократизація суспільно-політичного життя, безперечно, залежить від ефективності становлення громадянського суспільства. Основним учасником даного роду процесів виступає окрема людина, яка має власну систему інтересів, цінностей, орієнтацій, асоційованих нею з участю у політичному житті.
Показник розвинутості громадянського суспільства є чинником виміру рівня демократизму та політичної культури суспільства. Адже воно є розвинутим настільки, наскільки зберігає за собою та забезпечує реалізацію функцій самоорганізації та самодіяльності окремих громадян та різноманітних спільнот. Разом з тим, держава є потужною настільки, наскільки вона результативно реалізує політичне управління саме в інтересах громадян, легітимно забезпечуючи існуючий у соціумі правопорядок. Роль громадянського суспільства у тенденціях демократизації суспільства зосереджена на реалізації таких функцій, як забезпечення вільного розвитку особистості, захист її інтересів, реалізація самоврядування на всіх рівнях життєдіяльності суспільства. Адже громадянське суспільство є виразником суспільства саме з точки зору його здатності та готовності до самоорганізації, можливості захисту та реалізації прав і свобод людини. Отже, воно є новою якістю політично організованого суспільства, простором демократії і свободи.
7. Одним із найважливіших показників політичної культури будь-якого суспільства є рівень інтересу громадян до політики. Значні показники інтересу до політики є основою розвиненого громадянського суспільства. Досягти зростання рівня політичної культури в Україні можливо шляхом активізування участі політологів у державно-експертній роботі, засобах масової інформації, створення єдиної системи політичного знання для всіх верств населення, умов для набуття громадянами політичних знань та утвердження в суспільстві поваги до права й правопорядку, подолання правового нігілізму.
Аналіз досліджуваної проблематики дозволив виокремити такі основні напрями підвищення політичної культури в Україні, що сприятимуть формуванню власної політичної культури українського народу:
- лібералізація та демократизація суспільно-політичних відносин, а також створення умов для «політичної творчості» еліти і широких верств суспільства. Адже для об’єктивного бачення громадянами напрямків суспільного прогресу та конструювання наукових уявлень про політику необхідним є високий культурний та освітній (а також життєвий) рівні громадян, не обтяжених тоталітарною ідеологією;
- пропагування знань про специфіку історичного досвіду українського та інших народів, а також інформування про сучасні досягнення світової спільноти. Оскільки об’єктивні історичні знання без будь-якої ідеологічної догматики позбавляють людей від стереотипного уявлення про інші народи і держави;
- підтримка різноманітних ініціатив, інновацій, експериментів, а також створення умов для отримання людьми політичних знань, наявності незалежних засобів масової інформації, радіомовлення, бібліотек, книгодрукарень, запровадження комплексу навчальних дисциплін з політичної культури;
- поширення наукових джерел щодо проблематики становлення політичної культури і можливостей створення необхідних умов для прояву конструктивних тенденцій у суспільно-політичному житті. Поряд із розвитком незалежної політичної науки слід, передусім, активізувати застосування знань і навичок політологів у державно-експертній роботі, розробці єдиної системи політичного знання для всіх прошарків населення;
- законодавче закріплення конструктивних і результативних політичних ідей, інституцій і розробка системи заходів їх втілення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України : закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – С. 141.
2. Про місцеве самоврядування в Україні : закон України від 20 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – С. 170.
3. Договір про Європейський Союз : Міжнародний договір вiд 07.02.1992 [Електронний ресурс] // Режим доступу до ресурсу: http://zakon1.rada.gov.ua.
4. Загальна декларація прав людини : Міжнародний документ вiд 10.12.1948 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 93.
5. Авцинова Г. Гражданское общество в России: проблемы и перспективы [Текст] / Г. Авцинова // Власть. – 2001. – № 2. – С. 25–32.
6. Алмонд Г. Гражданская культура и стабильность демократии [Текст] / Г. Алмонд, C. Верба // Полис. – 1992. – № 4. – С. 127–128.
7. Арендт Х. Джерела тоталітаризму [Текст] / Х. Арент. – К. : Дух і літера, 2002. – 539 с.
8. Ашин Г. Доктрина «массового общества» [Текст] / Г. Ашин. – М. : Политиздат, 1971. – 191 с.
9. Бабкіна О. Демократичні детермінанти трансформації українського суспільства [Текст] / О. Бабкіна // Персонал. – 2007. – № 2. – С. 18–24.
10. Барабаш Ю. Дихотомія правової, демократичної та соціальної державності – тонка грань українського конституціоналізму / Ю. Барабаш // Право України. – 2010. – № 7. – С. 24–31.
11. Баталов Э. Политическая культура современного американского общества [Текст] / Э. Баталов ; под ред. Ю. А. Замошкина / АН СССР,
Ин-т США и Канады. – М. : Наука, 1990. – 252 с.
12. Бердяев Н. Философия неравенства [Текст] / Н. Бердяев. – М. : АСТ, 2006. – 349 с.
13. Бітем Д. Головні принципи й показники демократичного аудиту // Визначення і вимірювання демократії [Текст] / Д. Бітем ; пер. з англ. Г. Хомечко. – Львів : Літопис, 2005. – С. 42–67.
14. Бордюк К. В. Громадянське суспільство: чинники формування [Текст] : зб. наук. праць / К. В. Бородюк // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право. – К. : ІВЦ «Політехніка», 2010. – № 1 (5). – C. 108–122.
15. Бортніков В. І. Політична участь і демократія: українські реалії : моногр. [Текст] / В. І. Бортніков. – Луцьк : РВВ «Вежа», Волинський державний університет ім. Лесі Українки, 2007. – 524 с.
16. Борщ Л. В. Формування ринкових відносин в Україні [Текст] / Л. В. Борщ. – К., 2005. – 198 с.
17. Брегеда А. Ю. Основи політології : навч. посіб. [Текст] / А. Ю. Брегеда – К. : КНЕУ, 2000. – 312 с.
18. Бурковський П. Довіра громадян до органів влади та базових соціальних інститутів / П. Бурковський, С. Черненко [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://old.niss.gov.ua/Monitor/april08/6.htm.
19. Валіцький А. Марксизм і стрибок у царство свободи: історія комуністичної утопії [Текст] / А. Валіцький. – К. : Всесвіт, 1999. – 509 с.
20. Васильева Л. Н. Синергетический подход в теории элит и его использование в политологии [Текст] / Л. Н. Васильева // Социально-гуманитарные знания. – 2005. – № 6. – С. 76–94.
21. Вебер М. Избранные произведения [Текст] / М. Вебер ; ред.-сост. Ю. Н. Давыдов. – М. : Прогресс, 1990. – 808 с.
22. Веденеев В. А. Социокультурный анализ динамической модели традиции в политическом процессе [Текст] / В. А. Веденеев // Грані. – 2001. – № 5-6 (19-20). – С. 147–151.
23. Вербицька П. В. Проблематика розвитку громадського виховання в Україні // Теоретичні питання культури, освіти та виховання. – 2009. – № 41. – С. 37–42.
24. Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування [Електронний ресурс] : Режим доступу // www.parlament.org.ua/index.php?action=publication&id=8&ar_id= 6&as=2.
25. Воскресенський В. О. Багатопартійність в Україні: декорації «керованої демократії» чи інструмент самоорганізації суспільства? [Текст] : науковий збірник / В. О. Воскресенський // Політичні партії в незалежній Україні: роль та місце у політичній трансформації суспільства / укладач В. В. Нікітін. – Харків : ХарРІ УАДУ, 2001. – С. 44–48.
26. Восленский М. Номенклатура: господствующий класс Советского Союза [Текст] / М. Восленский. – М. : Советская Россия совместно с МП «Октябрь», 1991. – 624 с.
27. Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту та пояснювальна записка. – К. : Фундація міжнаціональних відносин, 1996. – 26 с.
28. Гегель Г. Философия права [Текст] / Г. Гегель. – М. : Мир книги, 2007. – 464 с.
29. Гельвеций Г. Сочинения в 2 томах [Текст] / Г. Гельвеций. – Т. 2. – М. : Мысль, 1974. – 648 с.
30. Герасимов О. Середній клас в Україні: майбутнє народжується сьогодні [Текст] : зб. наук. праць / О. Герасимов // Стратегія соціально-економічного розвитку: держава, суспільство, особистість. – К. : Видавничий дім «Корпорація», 2005. – С. 118–124.
31. Говоруха С. Теоретико-методологічні засади вивчення феномену політичної культури: у пошуках холістичного підходу [Текст] / С. Говоруха // Людина і політика. – 2003. – № 4. – С. 135–141.
32. Головаха Є. Основные этапы и тенденции трансформации украинского общества: от перестройки до «оранжевой революции» [Текст] / Е. Головаха, Н. Панина // Социология: теория, методы, маркетинг. – 2006. – № 3. – С. 32–51.
33. Горбатенко В. П. Основні напрями успішної діяльності еліти в умовах перехідного суспільно-державного розвитку [Текст] / В. П. Горбатенко, І. А. Горбатенко // Еліти і цивілізаційні процеси формування націй. – К. : ЕксОб, 2006. – С. 95–108.
34. Гордієнко М. О. Імператив легітимної моделі влади в умовах реформування політичної системи України [Текст] : наукові записки / М. О. Гордієнко // Курасівські читання, 2007. Влада і суспільство в сучасній Україні: механізми взаємодії / редкол. : Ю. А. Левенець (голова) та ін. – К. : Знання України, 2007. – Вип. 36. – С. 35–47.
35. Грамши А. Заметки о русской революции. Избранные произведения [Текст] / А. Грамши. – М. : Издательство политической литературы, 1980. – 422 с.
36. Грей Д. Поминки по просвещению: Политика и культура на закате современности [Текст] / Д. Грей. – М. : Праксис, 2003. – 368 с.
37. Грин Д. Объяснение политики с позиции теории рационального выбора: Почему так мало удалось узнать? [Текст] / Д. Грин, И. Шапиро // Политические исследования. – 1994. – № 4. – С. 59–75.
38. Гринюк Р. Правова держава і демократія: питання взаємодії та взаємозв’язку [Текст] / Р. Гринюк // Право України. – 2010. – № 7. – С. 43–50.
39. Грицяк Л. Д. Державно-громадянське управління розвитком освіти на державному, регіональному та інституціональному рівнях [Текст] / Л. Д. Грицяк // Стратегічні пріоритети. – 2009. – № 3. – С. 59–66.
40. Громадська думка населення України – липень 2004 р. : матеріали Круглого столу, 23 липня 2004 р. [Текст]. – К. : Інститут соціології НАН України, 2004. – 12 с.
41. Громадська думка населення України : матеріали до прес-конференції, 16 червня 2006 р. [Текст]. – К. : Фонд «Демократичні ініціативи», 2006. – 14 с.
42. Даймонд Л. Консолідація демократії і політична культура [Текст] / Л. Даймонд // Демократія: Антологія / упоряд. О. Проценко. – К. : Смолоскип, 2005. – Вип. 1 («Політичні цінності»). – С. 882–942.
43. Даль Р. А. Соціологічна концепція «середнього класу» [Текст] : реф. зб. / Р. А. Даль // Актуальні проблеми сучасної політичної науки. – К., 2007. – Вип. 4. – С. 81–87.
44. Даль Р. Введение в теорию демократии : пер. с англ. [Текст] / Р. Даль / отв. ред. Ю. К. Абрамов. – М. : Наука; СП «Квадрат», 1992. – 160 с.
45. Данилюк Н. М. Чинник стартових передумов для модернізації від авторитарних до демократичних режимів / Н. М. Данилюк // Гілея. – 2011. – Вип. 46. – С. 8.
46. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта [Текст] / Р. Дарендорф // Социологические исследования. – 1994. – № 5. – С. 142–147.
47. Дацюк Л. «Збіднілих» мільйонерів побільшало [Текст] / Л. Дацюк // Урядовий кур’єр. – 2009. – 2 липня.
48. Дембицька Н. М. Психосемантичне дослідження політичних уявлень студентів особистістю [Текст] : зб. наук. праць / Н. М. Дембицька // Проблеми загальної та педагогічної психології / Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України ; за ред. С. Д. Максименка. – К. : ГНОЗИС, 2002. – Т. ІV. – Ч. 7. – С. 48–53.
49. Дергачов О. Суспільство блага: чи для всіх воно можливе? [Текст] / О. Дергачов // Дзеркало тижня. – 2004. – № 6.
50. Джемс У. Прагматизм: новое название для некоторых старых методов мышления : Популярные лекции по философии ; пер. с англ. – Изд. 3-е. — М. : ЛКИ, 2011. – 240 с.
51. Дидро Д. Сочинения [Текст] / Д. Дидро. – Т. VII. – М. : Мысль, 1965. – 604 с.
52. Дмитренко М. А. Формування політичної культури суспільства в трансформаційний період [Текст] / М. А. Дмитренко. – К. : НПУ, 2006. – 192 с.
53. Доган М. Сравнительная политическая социология [Текст] / М. Доган, Д. Пеласси. – М. : Социально–политический журнал, 1994. – 272 с.
54. Думка громадян України про ситуацію в країні і підтримка дій влади [Електронний ресурс] : соціологічне дослідження Центру Разумкова з 1 по 5 квітня 2011 року. – К., 2011. // Режим доступу до ресурсу : www.uceps.org/upload/9tavnia2011.doc.
55. Думки і погляди населення України : матеріали до прес-конференції, березень 2005 р. [Текст]. – К. : Фонд «Демократичні ініціативи», 2005. – 12 с.
56. Дуцик Д. Націонал-демократія залишається запитаною [Електронний ресурс] / Д. Дуцик. – Режим доступу: http://www.pravda.
57. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда [Текст] / Э. Дюркгейм. – М. : Канон, 1991. – 432 с.
58. Жадан І. Політична культура та проблеми громадянської освіти в Україні. Аналітичній звіт / І. Жадан, С. Кисельов, О. Кисельова. – К. : Тандем, 2004. – 80 с.
59. Завершинский К. Ф. Когнитивные основания политической культуры: опыт методологической рефлексии [Текст] / К. Ф. Завершинский // ПОЛИС. – 2002. – № 3. – С. 19–30.
60. Захарова Т. М. Функціонування політичного класу в сучасній Україні // Політологічні записки. – 2011. – № 3. – С. 3.
61. Зварич І. Т. Етнополітика в Україні: регіональний аспект [Текст] / І. Т. Зварич. – К. : Дельта. – 2009. – 320 с.
62. Зубрицька О. Середня освіта європейських держав та України на зламі століть [Текст] / О. Зубрицька // Рідна школа. – 2006. – № 11. – С. 39–40.
63. Ионин Л. Г. Олигархи: в кавычках и без кавычек. Предисловие к книге Паппэ Я. Ш. «Олигархи». Экономическая хроника 1992–2000 [Текст] / Л. Г. Ионин. – М. : ГУ ВШЭ, 2000. – С. 5–16.
64. Іванов М. Політична освіта – важливий засіб демократизації свідомості молоді України [Текст] / М. Іванов // Магістеріум. – 2009. – Вип. 32: Політичні студії. – С. 19–25.
65. Кальниш Ю. Г. Етика влади й розвиток культури державного управління в Україні [Текст] : наук. пр. / Ю. Г. Кальниш // Розвиток культурного потенціалу державних службовців в Україні ; ред. В. А. Ребкала. – К. – Житомир : Полісся, 2002. – С. 190–205.
66. Каутський К. Этика и материалистическое понимание истории (опыт исследования) [Текст] / К. Каутский. – [изд. 2]. – М. : Едиториал УРСС, 2003. – 136 с.
67. Кирилюк Н. А. Базові напрямки проявів політичної активності громадян в умовах демократизації [Текст] : науковий вісник / Н. А. Кирилюк // Гілея. – 2009. – № 18. – C. 8–12.
68. Кириченко І. Український соціум: еластичність свідомості і виклики часу [Текст] / І. Кириченко // Дзеркало тижня : міжнар. сусп.-політ. щотижневик. – 2003. – № 29. – С. 20.
69. Кіслова О. С. Політична культура молоді / О. С. Кіслова // Гілея. – 2011. – Вип. 45. – С. 4.
70. Клименко О. Політична культура і суспільна трансформація: спроба відтворення взаємозв’язку [Текст] : збірник праць вчених / О. Клименко // Дослідження світової політики ; НАН України. Інститут світової економіки і міжнародних відносин. – К. – 1998. – Вип. 2. – С. 43–48.
71. Клюєнко Е. Політична участь: теорія, методологія та вимірювання із застосуванням методу шкалограмування за Гутманом [Текст] / Е. Клюєнко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2005. – № 4. – С. 46–73.
72. Кожаров А. Монизм и плюрализм в идеологии и политике [Текст] / А. Кожаров ; пер. с болг. В. Большакова, Т. Зюзюкина. – М. : Прогресс, 1976. – 248 с.
73. Козырев Г. И. Политическая конфликтология [Текст] / Г. И. Козырев. – М. : ИД «ФОРУМ»: ИНФРА–М, 2008. – 432 с.
74. Колеснік В. Проблема узгодження конституційно-правових норм, покликаних визначати правовий статус вищих органів державної влади [Текст] / В. Колеснік ; Вісник Академії правових наук. – 2008. – № 3. – С. 69–72.
75. Коллективный выбор и индивидуальные ценности. – М. : ГУ ВШЭ, 2004. – 204 с.
76. Колодій А. Громадянське суспільство та правова держава: проблеми і шляхи розбудови [Текст] / А. Колодій // Право України. – 2010. – № 7. – С. 12–17.
77. Колодій А. На шляху до громадянського суспільства: теоретичні засади, соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні [Текст] / А. Колодій. – Л. : Червона калина, 2002. – 448 c.
78. Колонин Ю. Н. К гражданскому обществу через «PR» [Текст] / Ю. Н. Колонин, Т. А. Кулакова // Правовое гражданское общество России: перспективы ; под ред. В. Г. Маратова. – СПб., 2003. – С. 16–20.
79. Копиленко О. Ідея правової держави та її реалізації в законотворчому процесі [Текст] / О. Копиленко. – 2010. – № 16. – С. 8–9.
80. Котигоренко В. О. Конфліктогенні зони політичної системи України // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї [Текст] / В. О. Котигоренко. – К., Миколаїв : Вид-во «Український центр політичного менеджменту», 2009. – Вип. 17. – С. 15–19.
81. Коэн Дж. Л. Гражданское общество и политическая теория [Текст] / Дж. Л. Коэн, Э. Арато ; ред. И. И. Мюрберг ; [пер. с англ.]. – М., 1998. – 736 с.
82. Кравченко Ю. Політична культура та політична свідомість як детермінанти розвитку демократично орієнтованої держави [Текст] / Ю. Кравченко // Українська політична нація: генеза, стан, перспективи ; за ред. В. С. Крисаченка. – К. : НІСД, 2003. – С. 312–324.
83. Кривицька О. Конфліктний вимір етнонаціонального розвитку України [Текст] / О. Кривицький // Політичний менеджмент. – 2005. – № 3. – С. 42–62.
84. Кривошеїн В. В. Політичне світосприйняття як система: структурно-компонентний аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.01 [Текст] / Віталій Володимирович Кривошеїн ; Дніпропетровський національний ун-т. – Дніпропетровськ, 2003. – 28 c.
85. Кудряченко А. Ідея правової держави в контексті європейської інтеграції України [Текст] / А. Кудряченко // Віче. – 2010. – № 16. – С. 9–16.
86. Лапки В. В. Освоение институтов и ценностей демократии украинским и российским массовым сознанием [Текст] / В. В. Лапкин, В. И. Пантин // ПОЛИС. – 2005. – № 1. – С. 50–63.
87. Левенець Ю. А. Політична система сучасної України: категоріальний аналіз [Текст] / Ю. А. Левенець // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – Київ, Миколаїв: Вид-во «Український центр політичного менеджменту», 2009. – Вип. 17. – С. 8–9.
88. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах. Сравнительные исследования [Текст] / А. Лейпхарт. – М. : Аспект ПРЕС, 1997. – 380 с.
89. Липинський В. Листи до братів-хліборобів про ідею і організацію українського монархізму [Текст] / В. Липинський. – К. : Інститут східноєвропейських досліджень Національної Академії наук України, 1995. – 471 с.
90. Лихачев В. Ксенофобия в Украине – 2008. Доклад по результатам мониторинга [Текст] / В. Лихачев. – К., 2009. – 80 с.
91. Лісовий В. Культура – ідеологія – політика [Текст] / В. Лісовий. – К. : Видавництво імені Олени Теліги, 1997. – 208 с.
92. Лобер В. Л. Проблема демократии в политической философии Норберто Боббио [Текст] / В. Л. Лобер // Социально-политические науки. – 1991. – № 6. – С. 172–178.
93. Лукин А. В. Переходный период: демократия и либеральные реформы [Текст] / А. В. Лукин // Полис. – 1999. – № 2. – С. 132–138.
94. Макиавелли Н. Государь [Текст] : [пер. с ит.] / Н. Макиавелли. – М. : Планета, 1990. – 84 с.
95. Малинова О. Ю. «Политическая культура» в российском научном и публичном дискурсе [Текст] / О. Ю. Малинова // ПОЛИС. – 2006. – № 5. – С. 106–128.
96. Матвієнко П. Узагальнююча оцінка розвитку регіонів [Текст] / П. Матвієнко // Економіка України. – 2007. – № 5. – С. 26–35.
97. Михальченко М. Пошук лідерів: чесних, талановитих, справедливих… [Текст] / М. Михальченко // Політичний менеджмент. – Спеціальний випуск. – 2009. – С. 15–21.
98. Монтескье Ш. Л. О духе законов [Текст] / Ш. Л. Монтеск’є ; сост., пер. и коммент. А. В. Матешук. – М. : Мысль, 1999. – 672 с.
99. Нагорний В. І. Методологічні аспекти вивчення політичної культури України [Текст] / В. І. Нагорний // Стратегічна панорама. – 2006. – № 1. – С. 14–19.
100. Негуляєва Г. О. Особливості інституалізації опозиційного уряду в Україні / Г. О. Негуляєва // Гілея. – 2011. – Вип. 48. – С. 4.
101. Нельга О. В. Перспективи становлення і розвитку української політичної нації [Текст] / О. В. Нельга // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – 2010. – Вип. 47. – С. 636–643.
102. Немиря Г. Сім міфів або спроба «коригувального пресингу»? [Текст] / Г. Немиря // Дзеркало тижня : міжнар. сусп.-політ. щотижневик. – 2002. – № 3. – С. 3.
103. Опейда Л. М. Громадянська думка і становлення громадянського суспільства в Україні [Текст] / Л. М. Опейда // Демокр. цінності, громадянське суспільство і держава : матеріали ХІІІ Міжнародних Сковородин. читань. – Х., 2005. – C. 158–164.
104. Основи політології : навч. посібник [Текст] / за ред. М. Ф. Головатого. – К. : Юрінком, 2004. – 458 c.
105. Остапенко М. А. Філософські основи плюралізму / М. А. Остапенко // Віче. – 2008. – № 12. – С. 12–14.
106. Парсонс Т. Система современных обществ [Текст] / Т. Парсонс ; пер. с англ. Л. А. Седова, А. Д. Ковалева ; под ред. М. С. Ковалевой. – М. : Аспект Пресс, 1998. – 270 с.
107. Патнем Р. Д. Творення демократії: Традиції громадянської активності в сучасній Італії [Текст] / Р. Д. Патнем, Р. Леонарді, Р. Й. Нанетті ; пер. з англ. В. Ющенко. – К. : Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 302 с.
108. Позняк Д. Рефлексивні механізми свідомості виборців [Текст] / Д. Позняк // Соціальна психологія. – 2004. – № 3 (5). – C. 22–38.
109. Политическая культура населения Украины. Результаты социологических исследований [Текст] / Е. Головаха, Н. Панина, Ю. Пахомов та ін. – К. : Наукова думка, 1993. – 136 с.
110. Политический процесс: основные аспекты и способы анализа : сборни