Костиря, Інна Олександрівна. Політико-ідеологічні пріоритети управління культурою в період розбудови України як незалежної держави : Костыря, Инна Александровна. Политико-идеологические приоритеты управления культурой в период развития Украины как независимого государства

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • Костиря, Інна Олександрівна. Політико-ідеологічні пріоритети управління культурою в період розбудови України як незалежної держави
  • Альтернативное название:
  • Костыря, Инна Александровна. Политико-идеологические приоритеты управления культурой в период развития Украины как независимого государства
  • Кол-во страниц:
  • 192
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА
  • Год защиты:
  • 2010
  • Краткое описание:
  • Костиря І. О. Політико-ідеологічні пріоритети управління культурою в період розбудови України як незалежної держави : автореферат дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 / І. О. Костиря ; наук. кер. В. П. Андрущенко ; Нац пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. - Київ, 2010. - 192 с.




    НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА



    На правах рукопису



    КОСТИРЯ Інна Олександрівна

    УДК 32:316.334.3(477)(043.3)


    ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ В ПЕРІОД РОЗБУДОВИ УКРАЇНИ ЯК НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ






    ДИСЕРТАЦІЯ
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата політичних наук
    23.00.02 – політичні інститути та процеси





    Науковий керівник:
    АНДРУЩЕНКО Віктор Петрович
    доктор філософських наук, професор,
    академік НАПН України





    Київ – 2010
    ЗМІСТ

    ВСТУП …………………………………………………………………………...3

    РОЗДІЛ І
    ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНИХ ПРІОРИТЕТІВ УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ…………..10
    Висновки до першого розділу….……………………………………………...51

    РОЗДІЛ 2
    СИСТЕМА ПОЛІТИКО-ІДЕОЛОГІЧНИХ ПРІОРИТЕТІВ УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРОЮ …………………………………………………………………..54
    Висновки до другого розділу…………………………………………………..86

    РОЗДІЛ 3
    НАПРЯМИ ТА ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ …………………………………………………...89
    Висновки до третього розділу………………………………………………..125

    РОЗДІЛ 4
    ПРОБЛЕМА НАЛАГОДЖЕННЯ ПАРТНЕРСТВА ДЕРЖАВИ З НЕДЕРЖАВНИМ СЕГМЕНТОМ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ КУЛЬТУРИ………………………………………………………………….....129
    Висновки до четвертого розділу……………………………………………..161

    ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...163

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..168

    ВСТУП

    Актуальність дослідження. Проблеми управління культурою завжди знаходились серед суспільних пріоритетів будь-якої країни. Адже культура є показником стану морального здоров’я суспільства, рівня економічних і політичних свобод, його духовного потенціалу. У культурі поєднуються традиції і досвід минулого з сьогоденням, окреслюються тенденції майбутнього розвитку. Культура сприяє активізації, а також може і гальмувати суспільні процеси, забезпечує гармонію при переході до нових орієнтирів. Культура – це сукупність цінностей, норм та ідеалів, що виконують конструктивну і регулятивну роль у суспільстві, це активна творча діяльність людей (індивідів, соціальних груп, націй, суспільства в цілому), що здійснюється у сферах матеріального і духовного виробництва, утвердження власної ідентичності й проекції у майбутнє. У залежності від рівня культури ми можемо говорити про рівень цивілізаційного розвитку того чи іншого народу, про його вклад у розвиток світової цивілізації, перспективи майбутнього поступу.
    Недооцінка усіх її впливів на суспільство з боку державних установ, громадських організацій, їх недієвість, послаблення уваги і байдужість до культурної сфери може призвести до кризового стану, і загалом – до занепаду держави. Саме тому кожна держава управлінню культурою, здійсненню культурної політики приділяє першочергову увагу, мобілізує для цього всі можливі ресурси. За визначенням ЮНЕСКО, головною метою культурної політики у демократичному суспільстві виступає забезпечення вільного доступу всіх громадян до культурного життя та активної участі у ньому; збереження самобутності національних культур.
    Культурна політика демократичного суспільства забезпечує розвиток культури рівною мірою для всіх. І хоча про це можна говорити лише в ідеалі – реальний процес управління культурою в демократичному суспільстві має свої вади, «больові» місця та суперечності.
    Історична практика демонструє приклади непоодинокої неуваги держави до культури; підтримки культури на словах і обмеження її розвитку у фінансовому й матеріальному забезпеченні на ділі; маніпуляцію культурними традиціями та цінностями в інтересах тієї чи іншої партії, блоку тощо. Особливо цинічним є ставлення до культури в період виборчих баталій. Досвід України засвідчує, що кожен претендент на ту чи іншу посаду вводить питання культури у якості пріоритетів майбутньої діяльності, однак, практично відразу ж забуває про них, як тільки приходить на цю посаду. Управління культурою у цій ситуації має не більш як віртуальне значення. Культура виявляється кинутою на самовиживання й, поза всяк сумнівом, загинула, як би не міцний фундамент національної й народної творчості, на якій вона базується впродовж тисячоліть.
    Негативно позначається на культурі й сучасна практика делегування в систему державного управління видатних митців, відомих діячів культури та мистецтв: отримав, наприклад, мандат народного депутата, митець намагається вирішити певні проблеми сфери культури, проте дуже часто до його голосу в захист культури ніхто не прислуховується; що ж стосується його індивідуальної творчості, то вона практично згасає – для творчості у нього немає ні часу, ні внутрішнього, викликаного спогляданням реального життєвого процесу, натхнення.
    У світовій та вітчизняній науці існує традиція дослідження феномена культури, політичної культури, її регіональних особливостей, проблем формування демократичної політичної культури. Проводиться аналіз політичної культури різних суб’єктів і соціальних груп, відмічаються їх особливості в умовах стабільних суспільств і таких, що трансформуються. Особлива увага приділяється формуванню громадянської культури, що утверджується в Україні, яка розглядається не просто як показник чи індикатор наявного рівня демократії в суспільстві, а як чинник і детермінанта демократичного розвитку. Проте, малодослідженими є такі проблеми як сутність поняття культурна політика, принципи та роль культурної політики у сучасному суспільстві, моделі культурної політики; зміст та пріоритети управління культурою, особливо в умовах трансформаційних і глобальних змін та інші, що і обумовило вибір теми, постановку мети і завдань роботи.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах Тематичного плану науково-дослідних робіт Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, науковий напрям «Дослідження проблем гуманітарних наук», затверджений Вченою радою НПУ імені М.П.Драгоманова (протокол №7 від 31 січня 2008 року).
    Мета дослідження полягає у визначенні та комплексному аналізі політико-ідеологічних пріоритетів управління культурою в період розбудови України як незалежної держави.
    Реалізація цієї мети потребує розв’язання наступних дослідницьких завдань:
    - уточнити сутність та особливості поняття управління культурою, виділити чинники, що впливають на цей процес;
    - провести порівняльний аналіз механізмів управління культурою в умовах тоталітарного та демократичного суспільств;
    - визначити та проаналізувати політико-ідеологічні пріоритети управління культурою та їх засади формування у демократичному суспільстві;
    - проаналізувати особливості управління культурою в сучасній Україні, визначити її політико-ідеологічні детермінанти, надати оцінку їх реалізації та окреслити основні стратегічні напрями управління культурою в умовах подальшої демократизації українського суспільства;
    - дослідити характер взаємовідносин і взаємодії суб’єктів управління культурою – держави і громадянського суспільства – та їх особливості в українських реаліях.
    Об’єктом дослідження є культурна політика як один із видів державної політики, що регулює внутрішню та зовнішню сфери життя суспільства.
    Предметом – політико-ідеологічні пріоритети процесу управління культурою в умовах становлення та розвитку України як незалежної держави.
    Методологічну основу дослідження складає комплекс філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, що забезпечує єдність гносеологічного, соціально-філософського та політологічного аналізу культурної політики у зв’язку з іншими компонентами суспільно-політичного життя. Гносеологічний підхід дозволив дослідити специфічну форму відображення і пізнання об’єкта дослідження, а соціально-філософський та політологічний – спрямували на розкриття його місця, вагомості та ролі в житті суспільства. Соціально-філософське розуміння надало можливість проаналізувати суперечності, що зумовлюють розвиток і функціонування предмету дослідження.
    У дисертації використовувались методи діалектики, системного та порівняльного аналізу, герменевтики тощо. Діалектичний метод забезпечив розгляд культурної політики як цілісності змісту, умов, чинників, структурних компонентів системи, її багатогранних зв’язків та розвитку. Історичний метод дозволив виявити витоки й динаміку зміни пріоритетів управління культурою в Україні як в історичному розрізі, так і в умовах сьогодення, виявити детермінуючі чинники цього процесу та основні суперечності його реалізації. Системний метод забезпечив аналіз управління культурою як цілісного й, одночасно, внутрішньо суперечливого процесу, виявити системні якості, перелік пріоритетів, які формуються під впливом різних чинників. Порівняльний метод дозволив здійснити співставлення вітчизняного і європейського досвіду вироблення пріоритетів управління культурою, виявити їх розбіжності в умовах тоталітарного та демократичного суспільств і проаналізувати перспективи їх формування в українських реаліях. Герменевтика дозволила проникнути у «внутрішні взаємозв’язки і стани» процесу управління культурою, етапи його формування, визначення пріоритетів, що забезпечило об’єктивне тлумачення автором його сутності і напрямків реалізації у сучасних умовах.
    Методологічна основа дослідження базується на принципах об'єктивності та цілісності, історизму та поєднанні теорії і практики та ін. Автором широко використовувався міждисциплінарний підхід до дослідження.
    Наукову новизну отриманих результатів складає виокремлення та аналіз політико-ідеологічних пріоритетів управління культурою в період утвердження України як незалежної держави. Елементи наукової новизни містяться у положеннях, які виносяться на захист.
    Вперше:
    - визначено основне й опорне поняття дослідження – «політико-ідеологічні пріоритети управління культурою» як змістовної основи напрямків і механізмів реалізації управління культурою, що обумовлюється історичними, соціальними, правовими, духовними чинниками певного соціокультурного середовища;
    - окреслено та проаналізовано політико-ідеологічні пріоритети управління культурою – демократизацію, гуманізацію, людиноцентризм, толерантність, миролюбство – та визначено особливості та проблеми їх втілення в незалежній Україні.
    Поглиблено:
    - аналіз моделей управління культурою, зокрема висновками порівняльного аналізу механізмів управління культурою у тоталітарному та демократичному суспільствах з урахуванням політико-ідеологічних пріоритетів, які впливають на цей процес.
    Дістали подальшого розвитку:
    - аналіз тенденції демократизації в процесі управління культурою в сучасних суспільствах, яка виявляється у свободі творчої та інтелектуальної діяльності, вільному розвитку культури, мистецтва й, одночасно (виходячи з поняття «демократії» та «свободи») – відповідальності суб’єкта культуротворення за ті зміни, що відбуваються у цій галузі та широкого залучення громадськості у вирішенні питань культурної сфери;
    - уявлення про ідеологічні основи переходу до державно-громадського управління культурою; зокрема визначені завдання налагодження партнерства держави з недержавним сегментом управління розвитком культури та надано оцінку механізмам підтримки культурно-мистецьких проектів (спонсорству, меценацтву, конкурсному наданню грантів тощо). Наголошено на значимості стимулювання розвитку недержавних закладів культури; принципу співпраці культур (толерантності), адекватного позиціювання української культури у світі.
    Теоретичне та практичне значення дисертації визначається тим, що в ній уперше визначено політико-ідеологічні пріоритети управління культурою, які забезпечують національний розвиток культури в контексті загальнолюдських пріоритетів. Практичне значення дисертаційної роботи вбачається у можливості використання деяких її результатів для підготовки навчальних програм з соціально-політичних дисциплін та факультативних спецкурсів з політико-культурної проблематики для студентів соціально-гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів. Окремі положення роботи можуть бути використані у процесі розробки пріоритетів управління культурою, а також їх удосконалення та практичної реалізації.
    Матеріали дисертаційного дослідження впроваджено автором у навчально-виховний процес Національного університету культури і мистецтв.
    Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях та семінарах, а саме: Міжнародному науково-практичному семінарі «Інноваційні стратегії розвитку освіти: філософсько-педагогічний дискурс» (м.Київ, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології» (м.Тернопіль, 2009); Всеукраїнській науково-методичній конференції «Безперервна освіта в Україні: реалії і перспективи» (м.Івано-Франківськ, 2008); Міжнародній науково-практичній конференції «Міжкультурні комунікації та толерантність в освіті» (МДЦ «Артек», 2009); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасне дошкілля: реалії та перспективи» (м.Київ, 2009); Науково-практичній конференції «Університетська освіта в Україні і світі: стан, проблеми та шляхи розвитку» (м.Київ-Луцьк, 2009).
    Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 4 наукові праці у фахових наукових виданнях з політичних наук, затверджених ВАК України.
    Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (224 позиції). Загальний обсяг дисертації − 192 сторінки, із них основна частина – 167 сторінок.
  • Список литературы:
  • В И С Н О В К И

    Поняття «управління культурою» розкривається через зміст понять «культура» та «політична культура». До змісту поняття «управління культурою» автором віднесено діяльність інститутів держави і громадянського суспільства, спрямовану на регулювання відносин у духовно-культурній сфері суспільства; сукупність принципів і норм, що визначають їх діяльність зі збереження, розвитку і розповсюдження цінностей культури, а також комплекс дій і заходів, спрямованих на досягнення певних культурних цілей.
    Визначаються особливості управління культурою (відповідність нагальним потребам і проблемам суспільства; включення культури процесу управління; загальносуспільний характер (за своїми об’єктами і за своїми засобами часто виходить за межі сфери культури); базування на історико-культурних, політичних традиціях як країни, так і її регіонів, враховуючи наявну соціокультурну ситуацію) та чинники формування (обумовлюється історичними, суспільно-політичними, економічними, етнокультурними особливостями розвитку держави та певного етапу її існування).
    На основі порівняльного аналізу особливостей управління культурою у тоталітарному та демократичному суспільствах, визначено зміст та пріоритети управління культурою. Так, для тоталітарного суспільства притаманне розуміння процесу управління культурою як підпорядкованість культури пануючій ідеології, що відображається на напрямках, механізмах та формах участі громадян у культурних і політичних процесах. Для демократичного суспільства характерним є розуміння управління культурою як підтримки культури, що базується на забезпеченні ідеологічного плюралізму, консенсусу, толерантності і сприяє раціональній, творчій участі громадян у культурному та політичному житті.
    Ключовою рисою вітчизняної сфери культури на сучасному етапі визначено їх перехідний, трансформаційний характер. Процесам соціально-культурної трансформації притаманний тривалий, різнобічний, суперечливий характер. Складність цих процесів в сучасній Україні відображається на несистемності державних реформ в галузі культурної сфери. Аналіз української законодавчої бази, відповідних положень Конституції та законів, що регулюють питання культури, освіти, права національних меншин в Україні свідчить про те, що вона побудована на цінностях культурного та ідеологічного плюралізму, не суперечить основним ідеям полікультурності, хоча і характеризується відносною відсутністю системності, домінантності та узгодженості із реальними механізмами управління культурою в Україні.
    Культурний та ідеологічний плюралізм, які декларуються як базові констатуючі принципи культурної політики, в нашій державі цілком відповідають духу світових демократичних тенденцій, проте за умов історико-культурної та політичної несталості української нації, повинні доповнюватися функціонуванням національної ідеї – культурного феномену, що містить мету, базові цінності, пріоритети суспільного існування та розвитку.
    Передумовами для розробки нової моделі управління культурою є національна незалежність України, розвиток демократії, мультикультурність, фрагментованість суспільства, глобалізаційні процеси, які мають як позитивні, так і негативні впливи на українську культуру. Механізмом і основою консолідації українського суспільства може виступити національна ідея, що поєднує загальнолюдські та унікальні українські риси, сприяє самозбереженню нації та її поступу у сучасному глобальному світі.
    Перехід до демократії – не самоціль, а шлях створення цивілізованої сучасної системи, стабільної, здатної до саморозвитку, створення усіх необхідних умов для нормального життя людини. Проблема демократії для нашої країни – це проблема формування такої соціальної і політичної системи, яка б забезпечувала керованість суспільством при участі народу, припускала б можливість заміни влади без насильства, гарантувала б дотримання і захист прав і свобод людини.
    Нині особливо актуальною є об’єктивна потреба в активному розвитку творчого, інтелектуального потенціалу кожної особи, нації, суспільства в цілому. Тому демократизація державної політики є нагальною потребою української держави та одним із базових завдань її державотворення. Демократизація має на меті забезпечити свободу творчої діяльності і одночасно перемістити відповідальність діячів культури та митців зі сфери державної регламентації та контролю у сфери моральну, суспільно-економічну та правову.
    В Україні демократизація культурної політики пов’язана з питаннями відновлення та популяризації історичної пам’яті як основи формування цілісної ідентичності громадян та їхньої інтеграції у єдину націю. Відновлення історичної пам’яті, її входження до системи культури як суми повсякденних практик, безперечно, передбачає відповідну підтримку з боку державної політики, проте не може обмежуватися нею. У цьому процесі важливою є активність громадянського суспільства – об’єднань громадян, дії науковців, митців, діячів культури.
    Серед завдань державної політики у галузі культури пріоритетне місце має посісти забезпечення рівних прав громадян у доступі до культурних надбань, збереження культурного різноманіття, підтримка самобутності культурних та етнічних меншин. Останнє сприятиме не лише цілісності культурного простору України, а й його унікальності, що надає переваги для ведення міжкультурного діалогу на глобальному рівні та є перспективним з точки зору інтеграції держави у міжнародний культурний простір, насамперед, європейський.
    У загальному плані система реалізації державної культурної політики має уникати як надмірної централізації, одержавлення підтримки культури, так і її послаблення та надмірної відкритості до ринкових та глобалізаційних процесів. Знаходження відповідного балансу між національним і глобальним полягає у підвищенні конкурентоспроможності українського культурного продукту, який має бути унікальним, посиленні творчого та інноваційного потенціалу українського суспільства в рамках демократичних пріоритетів.
    В умовах демократизації усіх сторін суспільного життя змінюється змістовна наповненість і механізми управління культурою. У суспільстві, яке проголосило своїми орієнтирами демократичний розвиток і ринкову економіку, задекларована соціальна політика та конституційні права повинні бути наповнені реальним змістом; духовні, історичні та культурні надбання української нації повинні бути піднесені до рівня визнаних цінностей у сучасному європейському та світовому контексті. Українська нація має розвиватися через культуру, освіту і піднесення морального стану суспільства. Концепція культурної політики в Україні повинна будуватися у контексті світового розуміння ролі і призначення культури у ХХІ ст., визнаючи, що сталий розвиток і розквіт культури є взаємозалежними процесами, що головною метою людства є суспільна і культурна самореалізація особистості, що долучення до культури, вільний доступ до культурних цінностей і участь у культурному житті є невід’ємним правом людини.
    Нова модель управління культурою базується на ідеї підтримки культури, яка визнається сучасними розвинутими державами. Це виявляється у самоцінності, незалежності культури в усіх її проявах; забезпечення гарантій свободи творчості, загального доступу до культурних надбань, створенні широких можливостей для участі активної участі громадян; збереженні спадщини й турботи про подальший розвиток традиційних культур народів та етносів, що населяють Україну; створенні та підтримці базових елементів культурної інфраструктури, найзначніших культурно-мистецьких закладів тощо. Реалізація зазначеного є можливим лише при аналізі та з урахуванням особливостей соціокультурного розвитку України в умовах перехідного періоду.
    Поява нових форм взаємодій державних і недержавних закладів культури та бізнес-сектору суспільства на терені управління й організації соціально-культурної діяльності – це одна з важливих ознак взаємодії громадянського суспільства і держави. У цій діяльності важливим виявляється партнерство, конструктивна взаємодія організацій двох або трьох секторів – держави, бізнесу і недержавних закладів культури – при вирішенні соціально-значущих завдань налагодження відносин держави з недержавним сегментом управління розвитком культури. Таке партнерство в системі управління соціально-культурною сферою може здійснюватися за різними напрямами: шляхом переходу від державного до змішаного, багатоканального фінансування культури, яке передбачає державні субсидії, підтримку від приватних спонсорів і власні доходи організацій галузі; створення широкого інформаційного поля з метою висвітлення в засобах масової інформації процесів соціального партнерства в Україні, обговорення проблем і перспектив підтримки культури з боку приватного сектора, поширення позитивного досвіду і пропаганди кращих зразків співпраці бізнесу та культури тощо; організація і проведення наукових досліджень, спрямованих на виявлення перспективних тенденцій і моделей налагодження партнерства; розробка законодавчих і податкових механізмів стимулювання приватного капіталу, який залучається в соціально-культурну сферу для збереження національних культурних цінностей.

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Авксентьев А.Л. Конфликт ценностей в украинском обществе эпохи демократического транзита / А. Л. Авксентьев, Т. Г. Сычова, Н. Г. Черная // Конфлікти в суспільствах, що трансформуються: Збірник наукових статей (за матеріалами ХІ Харківських політологічних читань). – Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2001. — С. 134—143.
    2. Адорно Теодор В. Проблемы моральной философии / Редколлегия тома: Переводчики: М.И. Левина, А.В. Михайлов; Составители: С.Я. Левит, С.Ю. Хурумов; Отв. ред.: Л.Т. Мильская; Художник: П.П. Ефремов. – М.: Республика, 2000. – 239с.
    3. Аза Л.А. Особливості процесу міжетнічної культурної взаємодії в українському суспільстві / Л.А.Аза // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття / Під ред. М.О. Шульги. – К.: Інститут соціології НАН України”, 1999. – С.607-622.
    4. Александрова Ю. Искусство «доить» спонсоров и меценатов как учебный предмет / Ю. Александрова // RELGA, Ростов н/Д., 2006. – № 4 (126). – 16 февраля.
    5. Амельченко Н. Проблема соціальної інтеграції України у контексті осмислення досвіду Помаранчевої революції / Н. Амельченко // По той бік розуміння: Україна та Європа після Помаранчевої революції : [зб. наук. статей / заг. ред. Ґ. Флікке, С. Кисельов]. – К. : Атіка, 2006. – С. 61–73.
    6. Андрущенко В.П. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: Досвід соціально-філософського аналізу / В.П. Андрущенко. – К.: ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2005. – 498 с.
    7. Арендт Г. Становище людини / Пер. з англ. і вступ. ст. Марії Зубрицької / Г. Арендт. – Львів: Центр гуманітарних досліджень ЛДУ ім. І. Франка, 1999. – 254 с.
    8. Багмет М. Політична культура як складова політичного життя українського суспільства / М. Багмет, Л. Ляпіна // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї : наукове видання / Українська академія політичних наук; Український центр політичного менеджменту та інш. – Київ, 2008. – Вип. 14. – С. 4-10.
    9. Бадан А. А. Зіставлення національних та глобальних культурних норм: Захід і Україна / А. А. Бадан // Теорія і практика управління соціальними системами : [зб.наук.праць]. – Харків, 2003. – № 2. – С. 75–86.
    10. Бакальчук В.О. Етносоціальний вектор культурної політики України: стратегічні пріоритети: автореф. дис... канд. філос. наук : 21.03.01 / В.О. Бакальчук; Національний ін-т стратегічних досліджень. – К., 2007. – 15с.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины