УКРАЇНА В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОМУ ВИМІРІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

На правах рукопису

СОБОЛЄВ Андрій Аркадійович

УДК: 327.51+327.8 (477)

УКРАЇНА В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОМУ ВИМІРІ

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник – Камінський Євген Євменович,
доктор історичних наук, професор

Київ – 2004

ЗМІСТ
Стор.
ВСТУП 4

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ НОВОГО СЕРЕДОВИЩА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ
БЕЗПЕКИ ЯК ПРОБЛЕМА ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ 18

1.1. Воєнна політика та воєнно-політичні відносини як специфічний
предмет наукових досліджень 19
1.1.1. Теоретичні основи воєнної політики держави 23
1.1.2. Структура, система та зміст воєнної політики України 25
1.2. Світові школи й теорії у воєнно-політичному вимірі
міжнародних відносин 31
1.3. Безпека на засадах співробітництва як модель майбутнього
середовища європейської безпеки 55

РОЗДІЛ 2. ПРОЦЕС ТРАНСФОРМАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ВОЄННО-
ПОЛІТИЧНИХ СТРУКТУР БЕЗПЕКИ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА
ВОЄННУ ПОЛІТИКУ КРАЇН ЦСЄ 63

2.1. НАТО в архітектурі європейської та євроатлантичної безпеки 64
2.2. Перспективи нового формату відносин НАТО з 73
країнами-партнерами
2.2.1. НАТО - країни-кандидати „другої хвилі” (країни ЦСЄ) 75
2.2.2. Відносини НАТО – Росія 81
2.2.3. НАТО – ГУУАМ 88
2.3. ЄС та його політика в галузі воєнної безпеки 93
2.4. Воєнно-політична трансформація в країнах Центральної та
Східної Європи 100
2.4.1. Трансформація військової сфери та проблеми адаптації до
вимог Альянсу країн ЦСЄ першої хвилі розширення НАТО
(досвід Угорщини та Польщі) 104
2.4.2. Військова реформа в країнах другої хвилі розширення НАТО
(досвід Румунії та країн Балтії) 111

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОЇ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ АРХІТЕКТУРИ БЕЗПЕКИ 125

3.1. Забезпечення воєнно-політичних інтересів України на різних
етапах її державного будівництва 125
3.1.1. Період „політичного романтизму” 126
3.1.2. Період „балансування” між Заходом і Сходом 130

3.1.3. Період європейського вибору і курсу на
євроатлантичну інтеграцію України (з 1997 р. і далі) 141
3.2. Актуальні проблеми визначення воєнно-політичного курсу
України 147
3.3. Україна та європейське майбутнє 162
3.3.1. Стратегія США, Західної Європи, Росії та України у воєнно-
політичному вимірі основоположних документів 164
3.3.2. Тенденції розвитку воєнно-політичної обстановки в світі
та довкола України на період до 2015 року
(сценарії майбутнього). 174

ВИСНОВКИ 179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 182

ВСТУП

Актуальність теми. Необхідність системного дослідження сутності, змісту й системи формування воєнної політики Української держави як невід’ємної частини її зовнішньої і внутрішньої політики та однієї з найважливіших складових національної безпеки держави зумовлена потребою наукового осмислення сучасних трансформаційних процесів провідних європейських і євроатлантичних структур безпеки (ЄС і НАТО) та їхнього впливу на воєнну політику держав Центральної та Східної Європи. Проблема формування воєнної політики держави, побудови воєнно-політичних відносин, розробки механізмів оптимізації воєнно-політичного курсу країни – новий напрям наукового осмислення сутнісних основ українського державотворення.
Україна як повноправний член світового співтовариства, розв’язуючи складні питання подолання кризи в усіх сферах внутрішнього суспільного життя, зробивши де-юре вибір на користь західноєвропейських цінностей, де-факто продовжує стояти перед складною дилемою пошуку стратегічних воєнно-політичних орієнтирів. На жаль, Україна, незважаючи на факт проголошення європейської та євроатлантичної орієнтації, яка, починаючи з 1994 року, є її офіційною політикою, поки що не знаходить себе у списку держав-кандидатів, запрошених приєднатися до НАТО або до ЄС. При цьому вона досі навіть не включена у порядок денний переговорів про членство в цих організаціях.
Критично проаналізувавши ситуацію, яка склалась у військовій сфері, необхідно відзначити, що реформи, пов’язані з євроатлантичним курсом України та відповідними структурними перетвореннями у військових формуваннях держави, здійснюються дуже повільно і поки що не дають бажаних результатів. Це сталося внаслідок того, що Україна, опинившись на зламі різних культурно-цивілізаційних державних утворень (Захід - Схід), продовжує відчувати глибокий вплив на її зовнішню та воєнну політику не тільки таких впливових структур європейської та євроатлантичної безпеки, як НАТО і ЄС, а й регіональних (СНД, ЄЕП, ГУУАМ тощо), а також таких впливових світових держав, як Сполучені Штати Америки та Російська Федерація.
Процес виконання Україною вимог щодо її євроінтеграційного курсу ускладнюється тим, що самі структури європейської та євроатлантичної безпеки також зазнають значних трансформаційних перетворень. У геополітичній ситуації, що склалася, зазнають змін політика провідних світових держав, роль і місце воєнно-політичних союзів, активізується й пошук шляхів формування нової системи європейської безпеки. Основними складовими цієї системи, на думку західних експертів, є такі інституції європейської безпеки як НАТО та ЄС. Зазначені процеси мають глибокий вплив на формування воєнної політики європейських держав регіону (в тому числі й на Україну). Тобто наша держава, щоб пристосуватися до постійно зростаючих вимог Заходу, повинна орієнтуватися на вихідні параметри європейських трансформаційних процесів. Це вимагає від України їх якісного моніторингу й наукових досліджень щодо вірогідних сценаріїв розвитку.
Країни Європи в межах ЄС, перетворюючись на потужну федеративну політичну структуру, переходять від переважно економічних до врівноважено-системних, багатосторонніх відносин, серед яких усе виразнішим стає принципово новий рівень – воєнно-політична інтеграція, співробітництво з питань безпеки та боротьби з тероризмом. Проте ці процеси входять у певні протиріччя з поглядами та інтересами Сполучених Штатів Америки (провідної держави Північноатлантичного Альянсу, до складу якого входить більшість країн ЄС). Це закладає певний песимізм щодо безхмарного майбутнього у взаємовідносинах цих провідних інституцій європейської та євроатлантичної безпеки. Першим іспитом зазначених протиріч між країнами „старої” Європи і США стала „іракська криза” (2003 р.).
Така обстановка зумовлює особливу актуальність проблеми аналізу, оцінки та прогнозування розвитку воєнно-політичної обстановки, що у свою чергу потребує нових науково-теоретичних розробок, які б сприяли отриманню чіткого інституційного та функціонального оформлення воєнно-політичного курсу держави, науковому обґрунтуванню та оформленню відповідної законодавчої бази.
При теоретичному опрацюванні зазначеної проблематики використовувалися напрями політологічних досліджень, розроблені Р.Асмусом, З.Бжезинським, О.Бісмарком, О.Вендтом, М.Дойлем, К.Клаузевіцем, Е.Кінгстоном-Макклорі, Н.Корфом, Р.Кохейном, Р.Коуплендом, С.Ларабі, Г.Леєром, Х.Маккіндером, Р.Міллсом, Г.Моргентау, Д.Раггі, Ф.Ратцелем, С.Хангтінтоном, К.Хаусхофером, Р.Челленом, К.Уольцем та ін. Сучасна українська теорія воєнної політики еволюціонувала в наукових публікаціях Афанасенка В.С., Богдановича В.Ю., Бодрука О.С., Власюка О.С., Деменка М.П., Демчука П.О., Головатого М.Ф., Грубова В.М., Каневського Б.М., Катеринчука Б.А., Квіткіна П.В., Лисицина Е.М., Мазурика О.В., Малишева Л.П., Маначинського О.Я., Мандрагелі В.А., Мануйлова Є.М., Мунтіяна В.І., Павленка А.М., Папікяна А.Л., Перепелиці Г.М., Пирожкова С.І., Постнікова С.М., Родачина В.М., Скарженюка В.І., Смолянюка В.Ф., Ткаченка В.І., Требіна М.П. та ін. Проте, на думку автора, велика динаміка сучасних політичних процесів у десятках країн більшості регіонів світу стимулює невпинне аргументаційне оновлення воєнно-політичної теорії і практики.
Таким чином, зростання актуальності досліджень проблем воєнної політики України, неадекватність її сучасного стану новим політичним реаліям, які склались у Центральній та Східній Європі, недостатня дослідженість механізму державного управління процесами функціонування та реформування військової сфери, а також незадовільний хід її структурної перебудови зумовили вибір теми дослідження – “Україна в європейському воєнно-політичному вимірі”.
Дослідженням міжнародних проблем і трансформаційних процесів, існуючих на політичному просторі Європейського регіону, які склалися у ХХ столітті, присвячено чимало наукових праць зарубіжних політологів. Відповідно до теоретичних підходів до проблем зовнішньополітичних і воєнно-політичних відносин склалися світові школи: реалізму (Г.Моргентау, К.Уольц), лібералізму (М.Дойль, Р.Кохейн) та конструктивізму (О.Вендт, Д.Раггі).
У ХХ столітті в окрему школу почала виокремлюватися теорія марксизму, проте наприкінці минулого століття вона зазнала нищівної поразки (тому автором у даному дослідженні вона практично не розглядається). Слід зазначити, що на науковому просторі колишнього СРСР (куди входила й Україна) була започаткована виключно на засадах марксизму-ленінізму теорія воєнної політики соціалістичної держави, яка через комплекс відомих обставин виокремилася у самостійну наукову галузь. Зусиллями радянських учених було створене комплексне вчення про війну та армію (філософія війни), в рамках якого кожна із складових частин марксизму-ленінізму мала свій специфічний предмет. Зокрема, вивчалися філософсько-соціологічні, соціально-політичні та політико-економічні основи вчення про війну та армію, наукові основи воєнної політики держави та її воєнної доктрини. Це дозволило охопити науковими дослідженнями широке поле воєнно-політичних і соціальних проблем, провести їх всебічну й системну розробку. Разом з тим кожна із цих складових надавала вченню сувору ідеологічну заданість, апологетичний характер. За концептуальними підходами опрацьованих теорій практично вся держава працювала на потреби оборони, що призвело до соціального зубожіння населення, нерентабельної економіки, накопиченню надмірних арсеналів зброї тощо. Врешті-решт це привело до розвалу Варшавського договору і колишнього СРСР. Відтак, основну увагу у дисертації, автор зосередив на дослідженні концептуальних підходів західної школи та виробленою нею теорії.
Особливе місце серед досліджень моделей світового порядку займають праці, що пов’язанні з трансформаційними процесами в європейському та євроатлантичному просторі. Увага сучасних політологів, аналітиків та експертів в основному приділяється проблемним питанням розширення Північноатлантичного Альянсу, геополітичних взаємовідносин у трикутнику НАТО – РФ - Україна, геостратегічному балансу сил у Європі після розпаду СРСР, проблемам виконання вимог щодо вступу до НАТО державами-кандидатами, питанням особливого партнерства України і НАТО. Всі ці дослідження так або інакше пов’язані із східноєвропейським субрегіоном, до якого належить й Україна, а відтак вони зачіпають і наші національні інтереси. Всебічний аналіз зазначених процесів залишається в сфері пильної уваги західних, російських та українських дослідників.
Зокрема, над питаннями воєнно-політичних відносин України з суб’єктами політики працює низка відомих політиків і політологів, зокрема: колишній радник з питань національної безпеки Президента США Д.Картера Збігнєв Бжезинський; колишній голова місії США при НАТО, радник корпорації RAND Роберт Хантер, професор Оксфордського університету та співробітник Центру дослідження конфліктів (CSRC) з Великої Британії Джеймс Шерр та інші. Дослідження з питань воєнно-політичних відносин України з європейськими інституціями безпеки здійснювались такими відомими Євроатлантичними закладами як RAND Corporation (США), Міжнародний Інститут стратегічних досліджень (IISS) (Велика Британія).
Цікавими є погляди американських дослідників Рональда Д.Асмуса, Річарда Л.Кюглера, Ф.Стівена Ларабі (всі працюють старшими аналітиками в корпорації РЕНД, Каліфорнія) щодо ролі України в регіональній геополітиці. Зокрема вони зазначають, що „орієнтація України служитиме головним фактором, який впливає на формування балансу сил у Центральній Європі, й НАТО повинен обов’язково враховувати можливий вплив будь-якого свого розширення на Україну” [1].
На жаль, з моменту здобуття незалежності України питання, пов’язані з її європейським воєнно-політичним вибором, розглядаються західними політологами лише в контексті впливу Росії на зазначені процеси. Так, англійський дослідник Тор Буккволл зазначає, що Україна розцінює НАТО як противагу впливу своєї північної сусідки [2]. У цьому контексті особливо привертає до себе увагу думка автора відомої концепції зіткнення цивілізацій С.Хантінгтона, який вважає, що „із закінченням „холодної” війни НАТО має одну головну гідну мету: гарантувати запобігання відновленню політичного й воєнного контролю Росії над Центральною Європою” [3].
Російські дослідники також намагаються обґрунтувати своє бачення перспективного розвитку України з точки зору власних інтересів, приділяючи останній чималу й постійну увагу в її відносинах з НАТО та СНД. Особливо наполегливо працювали із зазначеного питання такі відомі російські інститути, як Російський інститут стратегічних досліджень (РІСД), Інститут Європи, Московський центр Карнегі, Московський інститут політичного аналізу та інші. Так, у 1994 році РІСД видав спеціальне видання, присвячене Україні [4]. У 1997 році Інститут Європи РАН видав збірник наукових доповідей, у якому певна увага приділена проблемам еволюції воєнно-політичної ситуації в Чорноморському регіоні, стану й перспективам російсько-українських відносин [5]. Проте, зрозуміло, в позиції зазначених російських наукових закладів іноді проглядається певна упередженість, яку можна пояснити розбіжністю російських інтересів з українськими.
Найбільш ґрунтовним українським видання із зазначеної тематики стала монографія Національного інституту проблем міжнародної безпеки „Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива” [6]. В зазначеній роботі дається науковий аналіз українсько-російських відносин у широкому міжнародному контексті, окреслюється стратегічна перспектива на майбутнє, визначаються різні схеми бачення місця і ролі України та Росії в сучасній системі міжнародних відносин на тлі процесів глобалізації та формування нових моделей світового ладу. Значну увагу приділено сучасним інтеграційним процесам як у європейському вимірі, так і на теренах СНД.
Особливий вплив на геополітику Європи із закінченням блокового протистояння має зовнішня політика Сполучених Штатів Америки. Переосмисленню фундаментальних основ і практики США була присвячена ґрунтовна робота Є.Камінського і А.Дашкевича „Політика США щодо України”, в якій критично аналізується американська політика в „українському питанні”, досліджуються суперечності між декларованими цілями й реальними діями [7].
Ґрунтовне і досить вдале дослідження основних наслідків розширення НАТО на Схід під назвою „Нова Східна політика – стратегії для об’єднаної Європи” зробив німецький фонд Бельтсмана. Втім, досить неточно виглядає практично однакова оцінка України і Росії при аналізі геополітичної ситуації в Європі.
Враховуючи вищезгадане, можна стверджувати, що в різних дослідженнях головна увага приділяється таким проблемам, як роль України в системі європейської безпеки, її можливий вплив на формування архітектури безпеки в регіоні. Проте сучасній суспільно-політичній думці ще сильно бракує праць, присвячених власне особливостям воєнно-політичних поглядів України в контексті європейських трансформаційних процесів, впливу зазначених процесів на складові архітектоніки європейської системи безпеки.
Водночас більшість фахівців аналізує найбільш актуальні сучасні проблеми, уникаючи комплексного відображення особливостей поглядів України на питання забезпечення власних воєнно-політичних інтересів у Європі. Враховуючи це, автор зосередив увагу на дослідженні того, як вплив міжнародних процесів на європейському континенті, трансформаційних процесів у воєнній сфері держав Центральної та Східної Європи поєднується з особливостями формування воєнно-політичної стратегії України.
Вітчизняні політологи на різних етапах державного становлення України постійно звертали увагу на проблеми наших воєнно-політичних відносин з державами-сусідками, інституціями європейської безпеки тощо. У зв’язку з цим найбільш широко зазначені питання були розкриті у монографіях і наукових статтях представників Національного інституту стратегічних досліджень, Національного інституту з проблем міжнародної безпеки, наукових закладів Міністерства оборони України. Але в центрі уваги більшості робіт була проблематика національної та міжнародної безпеки. В концептуальному плані перші публікації були спрямовані на вирішення завдань скорочення чисельності Збройних Сил України, позбавлення стратегічної ядерної зброї, оптимізації управлінських структур Міністерства оборони, будівництва ВМС України, розподілу військового майна, що дісталося Україні у спадок від колишнього СРСР, нормативно-правового забезпечення діяльності військових формувань України тощо.
З огляду на відсутність вітчизняного досвіду структурної перебудови воєнної сфери відповідно до вимог євроатлантичних і європейських структур безпеки, теоретичних розробок щодо її проведення одним із важливих напрямів досліджень стало вивчення й узагальнення позитивного міжнародного досвіду.
Актуальність теми дослідження визначила наукову проблему дисертації - проблему оптимізації формування воєнної політики України залежно від наслідків трансформаційних процесів європейських інституцій безпеки, а також воєнних реформ, які відбуваються в країнах Центрально-Східної та Східної Європи.
Сутність проблеми полягає: у визначенні місця й ролі України як структурного елемента міжнародних і воєнно-політичних відносин європейського регіону в контексті сучасних трансформаційних процесів провідних європейських та євроатлантичних структур безпеки (ЄС і НАТО), а також у виявленні впливу зазначених процесів на формування воєнно-політичної стратегії України, трансформацію її воєнної сфери.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах планової тематики Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України, зокрема у руслі програм „Цивілізаційні основи світових трансформаційних процесів” (№ держреєстрації – 0101U005101), „Європейські інтеграційні процеси: концептуальні засади, проекти, регіональна специфіка” (№ держреєстрації – 0102U002306), а також є складовою комплексної програми науково-дослідних робіт Національного інституту стратегічних досліджень „Пріоритети зовнішньої політики України” (№ держреєстрації – 0103U003877), „Євроінтеграційний вибір України: проблеми та шляхи реалізації” (№ держреєстрації – 0104U000899).
Метою і завданнями дослідження є критичний аналіз поступового розвитку та становлення воєнної політики України, наукове осмислення воєнно-політичної обстановки, що склалась у євроатлантичному просторі, процесів трансформації інституцій європейської безпеки, воєнної політики країн Центральної і Східної Європи, які оточують Україну, та вплив зазначених процесів на формування воєнно-політичної стратегії України.
Зазначена мета передбачає вирішення таких завдань дослідження:
• визначити й систематизувати теоретико-методологічні основи світових шкіл і моделей формування воєнно-політичних відносин, а також зробити порівняльний аналіз конкуруючих парадигм і теорій формування зовнішньополітичних та воєнно-політичних відносин;
• використовуючи методологію системного аналізу складних систем, на базі сучасних світових моделей побудови зовнішньополітичних і воєнно-політичних відносин запропонувати авторський підхід щодо майбутньої архітектури європейської безпеки;
• визначити причини, що спричинили процес трансформації європейських воєнно-політичних структур безпеки, характерні риси геополітичних змін у європейському регіоні, а також вплив зазначених процесів на воєнно-політичну стратегію України;
• виокремити проблеми та характерні риси трансформаційних процесів у військовій сфері в країнах, що оточують Україну, з метою використання позитивного міжнародного досвіду при реформуванні вітчизняної військової сфери;
• деталізувати специфіку взаємодії України і Російської Федерації, а також України і НАТО в контексті формування національного воєнно-політичного курсу;
• проаналізувати умови, в яких формувалася воєнна політика України з моменту здобуття її незалежності, виявити особливості української воєнно-політичної думки, зробити певну періодизацію зазначених процесів;
• дослідити правові проблеми визначення воєнно-політичного курсу України;
• спрогнозувати перспективи й тенденції розвитку воєнно-політичної обстановки у світі та довкола України на період до 2015 року.
Об’єктом дослідження є сучасні трансформаційні процеси провідних європейських та євроатлантичних структур безпеки (ЄС і НАТО) та їх вплив на воєнну політику держав Центральної та Східної Європи.
Предметом дослідження є особливості трансформації воєнної політики України як структурного елемента міжнародних і воєнно-політичних відносин Європейського регіону.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є загальнонаукові методи досліджень суспільних процесів, зокрема емпіричний, аналітичний, дескриптивний та компаративістський. Вони базуються на принципах системності та історичності, що дозволяє вивчати сучасні інтеграційні процеси та явища у динаміці та у зв’язку з історичними умовами їх розвитку. Теоретична складова включала діалектичні методи пізнання, системне та структурно-функціональне пізнання. В прикладній складовій домінували порівняльний, проблемно-історичний аналіз, експертні та історичні висновки.
Наукова новизна дисертації полягає у комплексному аналізі сутності, змісту, механізмів формування та напрямків практичної реалізації воєнної політики Української держави як складної соціально-політичної структури, яка, у прямій або опосередкованій формі поширюючись на значну кількість суспільних і державних процесів, визначає характер адаптації нашої країни до вимог європейських і євроатлантичних структур безпеки відповідно до проголошеного нею євроінтеграційного курсу. На основі здійсненого аналізу автор дослідження обґрунтував положення, що містять наукову новизну, а саме:
• здійснена комплексна систематизація західноєвропейських та американських наукових джерел з проблеми дослідження;
• виявлено діалектичний характер зв’язку між впливом глобалізації на процеси трансформації європейських і євроатлантичних структур безпеки та процесами трансформації воєнної сфери держав Центральної і Східної Європи;
• визначено нові підходи й перспективи нового формату відносин НАТО з країнами-партнерами, які полягатимуть: для країн – нових членів НАТО (країн ЦСЄ) - в залученні їхніх ресурсів для виконання завдань НАТО (США) в боротьбі зі світовим тероризмом; для Російської Федерації – у посиленні тиску НАТО (США), пов’язаному з боротьбою за геополітичний вплив у регіоні Центральної та Середньої Азії, Північному Кавказі; для країн ГУУАМ – впровадження політики створення своєрідного „геополітичного коридору” Західна Європа - Центральна Азія із заохоченням окремих країн (Грузія) до прискорення євроатлантичної інтеграції;
• уперше, виходячи з ліберально-демократичних теорій, запропонована модель майбутньої архітектури європейської безпеки на основі сталих структур безпеки (НАТО та ЄС) з використанням таких понять, як „м’яка безпека” („soft security” – переслідує цілі: дотримання і захист прав людини, вирішення проблем у сфері економіки, навколишнього середовища, підтримки миру і стабільності в спільному просторі та ін.); „жорстка безпека” („hard security” – переслідує цілі: побудови взаємин у сфері оборони, створення об'єднаних і дружніх військових сил, створення спільної інфраструктури та ін.);
• вперше у вітчизняних дослідженнях міжнародних процесів запропонований прогноз зміщення геополітичних інтересів великих держав у регіон Центральної та Середньої Азії;
• визначена специфіка воєнно-політичного співробітництва України з країнами СНД (насамперед – асиметричність відносин з РФ) в контексті українського зовнішньополітичного курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію та з урахуванням позицій формування кожною пострадянською республікою національного варіанту трансформації військової сфери;
• набули подальшого розвитку систематизація й оновлення понятійно-категоріального апарату теорії та практики формування воєнної політики держави;
• деталізовані особливості взаємодії України і НАТО крізь призму відповідності українського державотворчого процесу макрополітичній стратегії європейської та євроатлантичної інтеграції;
• запропоновано підходи щодо періодизації зовнішньополітичного та воєнно-політичного курсу України.
Межі дослідження. Зважаючи на те, що тема дисертації присвячена зовнішньополітичній складовій воєнної політики, автор не ставить за мету розкрити проблематику внутрішньої сторони воєнної політики України.
У зв’язку з тим, що така впливова структура європейської безпеки як ОБСЄ не має власної військової компоненти (військових формувань), автором вона практично не розглядалася.
Практичне значення полягає, насамперед, у можливості використання запропонованого теоретичного аналізу та зроблених висновків щодо існуючих і перспективних тенденцій в еволюції східноєвропейського субрегіону для стратегічного планування зовнішніх зносин (політичних, дипломатичних, військових, військово-технічних тощо) України з країнами євроатлантичного та європейського простору. Ретроспективний аналіз процесів трансформації воєнної сфери в країнах ЦСЄ, дає можливість визначити певні відмінності у підходах, характерних для держав-членів першої і другої хвиль розширення Альянсу щодо проведення необхідних реформ, пов’язаних з адаптацією національних військових формувань у відповідності із євроатлантичними стандартами. Матеріали і висновки дисертації можуть використовуватись як база для розробки прогностичних сценаріїв розвитку політичної і воєнної інтеграції, при підготовці узагальнюючих праць в системі політологічної освіти, при підготовці підручників та викладанні курсів з міжнародних відносин, спецкурсів з воєнної політології у вищих навчальних закладах.
Крім того, результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності органів виконавчої влади України, зокрема Адміністрації Президента, Ради національної безпеки і оборони, МЗС та Міністерства оборони для оптимізації українського євроатлантичного курсу.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені автором у наукових статтях, виступах і публікаціях на міжнародних науково-теоретичних і науково-практичних симпозіумах, конференціях і семінарах: „Основні ризики та загрози безпеки в Балто-Чорноморському регіоні”, (м. Новополоцьк, Білорусь, 4 листопада 2000 р.), “Члени НАТО і програма “Партнерство заради миру”: співробітництво між Угорщиною та сусідніми країнами”, (м. Будапешт, Угорщина, 25 березня 2000 р.), “Ялта 1945-2000: Проблеми міжнародної безпеки на порозі нового століття” (м. Ялта, 4 - 7 лютого 2000 р.), „Західноєвропейська модель Збройних Сил і досвід країн - членів НАТО в галузі трансформації оборонної сфери: практичні можливості для України”, (м. Львів, 31 травня - 2 червня 2001 р.), „Росія і Центральна Європа в нових геополітичних реаліях” (м. Москва, 14 - 16 червня 2001 р.), „Досвід трансформації в сфері оборони та безпеки членів і кандидатів до НАТО: практичні висновки для України” (м. Ужгород, 20 - 22 вересня 2001 р.), „Співробітництво НАТО з країнами Східної Європи: нові місії, нові члени, нові партнери” (м. Запоріжжя, 10 грудня 2002 р.), „Відносини України з НАТО” (м. Київ, МЗС України, 15 жовтня 2001 р. та 9 грудня 2003 р.), “Understanding Belarus: Transition to Where?” (м. Вільнюс, Литва, 16-17 січня 2003 р.), „Євроатлантична інтеграція України: регіональний вимір” (м. Львів, 20-21 січня 2003 р.), „Досвід країн Вишеградської четвірки на шляху до ЄС: можливості для України” (м. Мукачеве, 30-31 жовтня 2003 р.), в лекціях для керівного складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Внутрішніх військ України протягом 2000-2003 рр., а також для професорсько-викладацького складу Центру ім. Маршалла (м. Гарміш-Партенкірхен, Німеччина, 25 квітня 2004 р.) та інших.
Матеріали дисертації впродовж 2002-2004 рр. обговорювалися на засіданнях вченої ради Національного інституту стратегічних досліджень, відділу воєнної політики НІСД, публікувалися у рубриках „Геополітика і геостратегія”, „Воєнна політика і проблеми ОПК” щоквартального науково-практичного журналу Ради національної безпеки і оборони України „Стратегічна панорама”.
Наукові здобутки дисертанта були використані у розділах з питань воєнної політики та безпеки колективних монографій НІСД: „Воєнна безпека України та вплив на неї геополітичних факторів”, „Стратегії розвитку України”, „Україна 2000: і далі” „Воєнна безпека України на межі тисячоліть”, „Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства” та ін.
Публікації: Основні положення, результати й висновки дисертаційної роботи оприлюднені у 11 наукових публікаціях в т.ч. у розділах до колективних монографій, статтях у провідних фахових виданнях, збірниках наукових статей за результатами міжнародних науково-практичних конференцій.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (230 найменувань) українською, російською, польською, німецькою та англійською мовами. Її загальний обсяг становить 198 сторінок, з яких 17 сторінок займає список використаної літератури.

Список литературы

В И С Н О В К И

1. Проблеми з визначенням воєнно-політичного курсу України пов’язані передусім з тим, що вона опинилася на зламі різних культурно-цивілізаційних державних утворень (Захід - Схід). На зовнішню та воєнну політику України суттєво впливають позиції таких європейських структур безпеки, як НАТО і ЄС, регіональних структур безпеки (СНД, ЄЕП, ГУУАМ тощо), а також таких впливових світових держав, як Сполучені Штати Америки та Російська Федерація.
2. Проаналізувавши теоретичні основи світових шкіл і моделей формування воєнно-політичних відносин, автор вважає, що на міжнародній арені ХХІ століття переважна більшість тенденцій не вписується в теорії Ганса Моргентау, уяви Генрі Кіссінджера, російської або української політичної еліти. Необхідні інші інструменти аналізу, щоб з’ясувати, чому курс України на зближення із Заходом (травень 2002 р. – початок 2004 р.) обернувся непростою дилемою: а з яким Заходом хоче і може вона зближуватися? З тим, для якого пріоритетом є міжнародне право і міжнародні інститути, або з іншим – тим, що, за Гоббсом, веде перманентну війну із „силами зла” в анархічному світі.
3. Традиційні неоліберальні концепції, теорії у дусі Realpolitik, а також парадигма „зіткнення цивілізацій” не пояснюють повною мірою динаміку відносин між Сходом і Заходом. Аналіз їхньої взаємодії на міжнародній арені лише під кутом зору різних ступенів зрілості демократії або зростаючого розриву між економічним і воєнним потенціалом не є достатнім, як, утім, і зведення проблеми до цивілізаційних розбіжностей, що пропонував С.Хантінгтон.
4. Глобалізація у ХХ столітті привела до глибоких трансформаційних змін в архітектурі європейської безпеки. З розпадом Варшавського договору держави Центральної та Східної Європи, переорієнтували свою зовнішню й воєнну політику на користь західних ліберально-демократичних цінностей. Проте глобалізація призвела і до появи нових викликів і загроз європейській безпеці, таких як тероризм, розповсюдження зброї масового ураження, нелегальна торгівля зброєю, соціально-політичні конфлікти різного походження тощо. Відтак, трансформація ЄС і НАТО почала відбуватися за двома напрямками: розширення та адаптація до нових викликів і загроз. Ці процеси мали значний вплив і на трансформацію воєнно-політичної сфери країн ЦСЄ, оскільки останні повинні були не тільки адаптуватися до стандартів НАТО, а й переорієнтовуватися щодо нових завдань.
5. Провідні країни світу вступили у ХХІ століття з різними уявленнями про тенденції розвитку міжнародних відносин на довготривалу перспективу. Зовнішня політика США, країн ЄС та Росії базується на вельми різних теоретичних і світоглядних засадах. Проте ніколи раніше філософії міжнародних відносин і зовнішньої політики цих впливових держав не відрізнялися настільки фундаментально одна від одної. Боротьба за Україну та її майбутнє залишається для них „важливим стратегічним пріоритетом”, що, відповідно, має глибокий (можливо визначальний) вплив на формування української зовнішньої та воєнної політики. Для України вкрай важливо, впроваджуючи курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, зберегти стратегічні партнерські відносини з Росією.
6. Розбіжності між США і ЄС з приводу принципів і цінностей світової політики, особливо з приходом до Білого дому у 2001 р. адміністрації Республіканської партії, продовжують поглиблюватися. Європейці спираються на міжнародне право, заперечують правомірність застосування воєнної сили при вирішенні міждержавних протиріч, вважають переговори, компроміси і співробітництво пріоритетними цінностями. США ж виходять із того, що глобальну, європейську та національну безпеку гарантує сила, передусім військова, і готовність застосувати її.
7. Характер відносин між європейськими та євроатлантичними структурами безпеки, а також роль, яку відіграють у їхній політиці великі держави земної кулі, продовжує формуватися. Їхні фундаментальні уявлення про власні інтереси (враховуючи філософські й етичні аспекти, а також питання культурної та національної ідентичності), те, як вони „облаштують” своє оточення у ХХІ столітті, зумовлять ту роль, яка відведена іншим державам субрегіонального простору. Поки військова складова ЄС лише розвивається, тільки НАТО здатне вирішити проблеми всього спектра загроз європейської безпеки. Відтак для України вкрай важливо продовжувати рух у напрямку євроатлантичного курсу.
8. Україна проголосивши разом з іншими країнами ЦСЄ пріоритетом своєї зовнішньополітичної стратегії курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, поступилася значною частиною свого військового потенціалу, впровадила політику реформ і демократичних перетворень відповідно до вимог Північноатлантичного Альянсу, причому відчуваючи додаткові проблеми, пов’язані з його власною трансформацією. Проте цей процес в Україні відбувався лише завдяки потугам прогресивно мислячої еліти. Значна частина українського суспільства ще не сприймає західноєвропейські стандарти як провідні ліберально-демократичні цінності. Така ситуація призвела до політичного розшарування серед різних прошарків українського суспільства та всіх гілок влади і до необхідності тривалий час впроваджувати багатовекторну зовнішню політику держави. Наслідком цього є те, що Україна й досі не включена до порядку денного переговорного процесу про можливе членство в цих впливових інституціях європейської безпеки і продовжує пошуки свого оптимального зовнішньополітичного курсу.
9. Структури, які мають реальний вплив на демократичні процеси, економіку, воєнну сферу, в найближчому майбутньому зміцнюватимуться. Таких на нинішньому етапі в Європі існує дві – це ЄС і НАТО, причому НАТО є структурою, орієнтованою на „жорстку безпеку” („hard security”), а ЄС – на „м'яку безпеку” („soft security”). Слід передбачати, що в найближчому майбутньому відбуватиметься процес взаємопроникнення цих двох структур безпеки і стирання граней між ними, що, швидше за все, приведе до поступового делегування функцій від однієї організації до іншої і, як підсумок, до створення єдиної структури європейської безпеки. Тобто, інакше кажучи, ліберально-демократична теорія європейської безпеки на засадах співробітництва має великий шанс стати моделлю європейської архітектури безпеки ХХІ століття.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Асмус Р., Кюглер Р., Лараби С. Сложная эквилибристика Украины. // Survival. – 1996. – Vol. 39, № 3. – P.67-79.
2. Bukkvoll T. Ukraine and European Security. – London: The Royal Institute of International Affairs, 1997. – P.1.
3. Hantington S. The Clash of Civilizations and Remaking the World Order. – New York: Simon and Schuster, 1996. – P.166.
4. Украина: вектор перемен /Под ред. Е.М. Кожокина./ РИСИ. – М.: РОССПЭН, 1994. – 461с.
5. Безопасность России. Черноморский регион / РАН. Ин-т Европы. – М.: Интердиалект+, 1997. – 326с.
6. Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива / НІПМБ. – К.: Академпрес, 2001. – 624с.
7. Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України. Витоки. Концептуальні основи. Практична еволюція. – К.: Політична думка, 1998. – 548с.
8. Политология. Энциклопедический словарь. – М., 1993. – С.48; Грубов В., Білоус В. Військова політика Української держави в сучасних умовах // Народна армія. - 1998. - 13 січня.
9. Кингстон-Макклори Э. Военная политика и стратегия. – М.: Воениздат, 1963. – С.32-33.
10. Смолянюк В. Військова могутність України: теоретико-методологічні засади формування і розвитку. – К., 2000. – С.202-203.
11. Актуальні проблеми воєнної політології / За ред. В.Ф. Смолянюка. – К.: Нова книга, 2002. – С.11.
12. Mills R. The Causes of World War Three. – N.Y., 1958.
13. Клаузевиц К. О войне. М., 1994. – С.55.
14. Воєнна безпека України на межі тисячоліть / За ред. Г.М. Перепелиці / НІСД. – К.: Стилос, 2002. – С.108-109.
15. Военная политика: сущность, структура, тенденции развития. Военная политология. / Под ред. И.С. Даниленко и А.И. Позднякова. – М.: ВАГШ, 1993. – С.45-47.
16. Вагапов Б., Лисицин Е. Воєнна політика в контексті національної безпеки // Наука і оборона. – 2004. – № 3. – С.3.
17. Смолянюк В.Ф. Військова могутність України: теоретико-методологічні засади формування і розвитку. – К., 2000. - С.206-207.
18. Вагапов Б., Лисицин Е. Воєнна політика в контексті національної безпеки // Наука і оборона. – 2004. – № 3. – С.4.
19. Перепелиця Г.М. Проблеми визначення воєнно-політичного курсу України / Воєнна безпека України на межі тисячоліть. – НІСД. – К.: Стилос, 2002.– С.114-130.
20. Воєнна доктрина України / Указ Президента України від 15 червня 2004 року № 648/2004 (зі змінами, внесеними Указом від 15 липня 2004 року № 800/2004). Розділ ІІ, п.8 // Офіційний вісник України. – 2004. – №30. – С.210-220.
21. Там же, розділ 1.
22. Конституція України, Стаття 17. – К.: Просвіта, 1996. – С.7-8.
23. Про Воєнну Доктрину України / Постанова Верховної Ради України від 19 жовтня 1993 р. № 3529-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №43. – С.1020-1026.
24. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України / Постанова Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. № 3/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №10. – С.149-157.
25. Державна програма будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року / Указ Президента України від 28 липня 1997 р. № 40/97.
26. Про внесення змін до Закону України "Про чисельність Збройних Сил України на 2000-2005 роки / Закон України від 22 червня 2004 р. № 1825-IV // Офіційний вісник України. – 2004. – №27. Частина 1. – С.171.
27. Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей / Закон України від 15 червня 2004 р. № 1763-IV // Офіційний вісник України. – 2004. – №27. Частина 1. – С.13-15.
28. Про внесення зміни до ст.3 Закону України „Про Збройні Сили України” / Закон України від 3 червня 2004 р. № 1740-IV // Офіційний вісник України. – 2004. – №25. – С.13.
29. Воєнна доктрина України / Указ Президента України від 15 червня 2004 року № 648/2004 (зі змінами, внесеними Указом від 15 липня 2004 року № 800/2004) // Офіційний вісник України. – 2004. – №30. – С.210-220.
30. Стратегічний оборонний бюлетень України на період до 2015 року. (Біла книга). – К, 2004. – 96с.
31. Walt S.M. International Relations: One World, Many Theories. // Foreign Policy. – 1998. – №110. – P.29-44.
32. Morgenthau H. Politics Among Nations. The Struggle for Power and Peace. Second Edition. – New York: Alfred A. Knopf, 1955.
33. Ibid. – P. 5.
34. Ibid. – P. 8.
35. Ibid. – P. 9.
36. Ibid. – P.26-28.
37. Ibid. – P. 52-54.
38. Ibid. – P. 68.
39. Nobel J.W. Morgenthau's Sruggle with Power: The Theory of Power Politics and the Cold War // Review of International Studies. – 1995. – № 21. – P.61-86.
40. Waltz, Kenneth. Theory of International Politics. – Reading (Mass.). – 1979. ; Art R.J., Waltz K. Military Power and International Politics / The Use of Force (6th ed.). – Rowman & Littlefield Publishers, Inc., 2003. – 560 pp.
41. Art R.J., Jervis R. Enduring Concepts and Contemporary Issues / International Politics (6th ed.). – Longman Inc., 2002. – 592pp.
42. Із звернення президента США Вудро Вільсона до сенату 22 січня 1917 р. // Цит.: Камінський Є., Дашкевич А., Політика США щодо України. – К.: Політична думка, 1998. – С.5.
43. Halliday F. Rethinking international relations. – Boston, 1994; Цыганков П.Н. Международные отношения. – М., 1996. – С.29.
44. Эллисон Г. Россия и США должны объединиться против ядерного терроризма. // Россия в глобальной политике. – 2002. – 16 ноября // http://www.globalaffairs.ru/numbers/1/1938.html.
45. Jervis R. Realism, Game Theory, and Cooperation // World Politics. – № 40. – P.317-49.
46. Grieco J. Anarchy and the Limits of Cooperation: A Realist Critique of the Newest Liberal Institutionalism // International Organization. – 1988. – №3. –P.485-507.
47. Krasner S. International Regimes. Ithaca. – NY.: Cornell University Press, 1983.
48. Schweller R., Priess D. A Tale of Two Realisms: Expanding the Institutions Debate // Mershon International Studies Review, – 1997. – № 41. – P.1-32.
49. Liberman P. Does Conquest Pay? The Exploitation of Occupied Industrial Societies. – Princeton University Press, 1998. – 262 pages.
50. Mearsheimer J. The Tragedy of Great Power Politics. – New York: W.W. Norton, 2001.
51. Zakaria, Farid. The New Shape of World Politics: Contending Paradigms in International Relations. – New York: Foreign Affairs, 1997.
52. Mastanduno M. Do Relative Gains Matter? America's Response to Japanese Industrial Policy // International Security. – 1991. – №16. – P.73-113.; Economics and Security in Statecraft and Scholarship // International Organization. – 1998. – №52. – P.825-854.
53. Layne C. The Unipolar Illusion: Why New Great Powers will Rise // International Security. – 1993. – №17. – P.5-51.
54. Waltz, Kenneth N. Realist Thought and Neorealist Theory // Journal of International Affairs. – 1990. – №44. – P.21-37.
55. Keohane R. After Hegemony: Cooperation and Discord in the World Political Economy. – Princeton. NJ: Princeton University Press, 1984.
56. Doyle M. Ways of War and Peace. – New York: Norton, 1997.
57. Lee Ray, James. Global Politics. 4th ed. – Boston, 1990.
58. Russett B. Grasping the Democratic Peace: Principles for a Post-Cold War World. – Princeton. NJ: Princeton University Press, 1993.
59. Mansfield E., Snyder J. Democratization and War // Foreign Affairs. – May—June 1995. – P.79-97.
60. Gowa J. Allies, Adversaries, and International Trade. – Princeton University Press, 1995. – 168pp.
61. Keohane R., Martin L. The Promise of Institutionalist Theory. // International Security. – 1995. – № 20. – P.34-46.
62. Duffield J.S. Power Rules: The Evolution of NATO's Conventional Force Posture. – Stanford: Stanford University Press, 1995. – 386 pp.
63. Campbell D. Writing Security: United States Foreign Policy and the Politics of Identity. – Minneapolis: Univ. of Minnesota Press, 1992; Wendt A. Social Theory of International Politics. – Cambridge: Cambridge Univ. Press, 1999.
64. Buzan B., Waever o., de Wilde J. Security: A New Frame work of Analysis. – Boulder: Lynne Riener, 1998.
65. Kowert P., Lergo J. Norms, Identity, and Their Limits: A Theoretical Reprise // The Culture of National Security. – 1998. – P.469.
66. Зевелёв И. Россия и США в начале нового века: анархия мать партнерства // Pro et Contra. – 2002. – Vol.7, №4. – C.72-85.
67. Wendt O. Anarchy Is What States Make of if // International Organization. – 1992.
68. Mackinder H. Democratic Ideals and Reality. – New York: Holt and Company, 1919.
69. Robbins G. The Post-Soviet Heartland: Reconsidering Mackinder // Global Affairs. – 1993. – №8. – P.95-108.
70. Mackinder H. Democratic Ideals and Reality., - P.150.
71. Thorndike J. Geopolitics: The Lurid Career of a Scientific System which a Briton Invented, the Germans Used, and the Americans Need to Study // Life. – 1942. – 21 Dec.
72. Spykman N. The Geography of Peace. – New York: Harcourt, Brace, 1944. – P.43.
73. Dougherty J., Pfaltzgraff R. Contending Theories of International Relations. – New York: Harper and Row, 1981. – P.65.
74. Gerace M. Between Mackinder and Spykman: Geopolitics, Containment, and After // Comparative Strategy. – 1991. – №10. – P.347-364.; Хесс M. Центральная Азия: возвращение к идеям Маккиндера? // Взаимосвязи. – 2004. – Т. 3. – №1. – С.113-126.
75. Kleveman L. The New Great Game: Blood and Oil in Central Asia. – New York: Atlantic Mothly Press, 2003.
76. Fucuyama F. The End of History and the Last Man. – New York, 1992.
77. Ibid, - P.13-16.
78. Кулагин В.М. Современные теории международных отношений // Международная жизнь. – 1998. – № 1. – С.85.
79. Hantigton S. The Clash of Civilization and the Remaking of World Order. – New York: Simon and Schuster, 1996.
80. Lewis B. Roots of Muslim Rage // Atlantic Monthly. – 1990. – № 266. – P.52-60.
81. Hantigton S. The Clash of Civilization? // Foreign Affairs. – 1993. – №72. – P.22-49.
82. Naipaul V. Among the Believers: An Islamic Journey. – New York, 1981.; and Naipaul V. Beyond Belief Islamic Excursions among the Converted Peoples. – New York, 1998. Див.: критику Найпола В.C.: Eqbal A. Confronting Empire. – Boston, 2000. – Р.107-111.
83. Дипломатический словарь: В 3 т. / Глав. ред. А.А.Громыко (и др.) – М.: Политиздат, 1971. – Т.2. – С.235.
84. Киссинжер Г. Дипломатия: Пер. с англ. – М., 1997.; Kissinger, Henry. American Foreign Policy: Three Essays. – New York, 1969. – P.92.
85. Gibson R., Hancock T. Healthy, sustainable communities // Alternatives Journal. – 1996. – Vol. 22. // http://www.questia.com/PM.qst?a=o&d=5000334860
86. Friedman, Thomas. The Lexus and the Olive Tree. – N.Y., 2000. ; Friedman T., Ramonet I. Dueling Globalizations. // Foreign Policy. – Fall 1999. – P.110-127.
87. Walt S.M. International Relations: One World, Many Theories. // Foreign Policy. – 1998. – №110. – P.29-44.
88. Hantigton S. The Clash of Civilization? // Foreign Affairs. – 1993. – №72. - P.33.
89. Cohen, Richard. Cooperative Security: Framework for a Better Future? World Defense Systems 2000. – Royal United Services Institution. – P.70-74.
90. Cohen R. Cooperative Security: Broadening International Stability // Marshall Center. – 2001. – Paper № 3.
91. Коэн Р. Распространение безопасности на основе сотрудничества: образование Евроатлантического совета? // Connections. – 2002. – Т.1. – № 1. – С.25.
92. Там же, – С.25-26.
93. Deutsch K. Political Community and the North Atlantic Aria. – Princeton University Press, 1957.
94. Михалка М. Безопасность на базе сотрудничества: от теории к практике // Центр им. Маршалла. – Весна 2001. – Публикация № 3. – С.85-86.
95. Ibid.
96. Flanagan S., Frost E., Kugler R. Challenges of the Global Century. / Report of the Project on Globalization and National Security. – Washington, DC: Institute for National Strategic Studies, National Defense University, 2001. – Р.13.
97. Послання Президента України до Верховної Ради України / Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році. – К., 2003. - С.146.
98. Там же, - С.15.
99. Соболєв А. НАТО в новому стратегічному вимірі // Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства. – НІСД. – К.: ВД „Стилос”, 2004. – С.8-25.
100. Гроссман М. Новий рівень оборонної спроможності, нові члени Альянсу, нові відносини // НАТО Ревю. – Літо 2002. http://www.nato.int/docu/review/2002/issue2/ukrainian/art2.html.
101. Коэн Р. Безопасность на базе сотрудничества: от индивидуальной безопасности к международной стабильности // Центр им. Маршалла. Публикация №3. – 2001. - С.35.
102. Цит. за: Гроссман М. Новий рівень оборонної спроможності, нові члени Альянсу, нові відносини // НАТО Ревю. – Літо 2002.
103. Ген. Науманн. Вирішальний час для Альянсу // НАТО Ревю. – Літо 2002.
104. Цит. за: Гроссман М. Новий рівень оборонної спроможності, нові члени Альянсу, нові відносини // НАТО Ревю. – Літо 2002.
105. Дебати між Стівом Ларрабі та Франсуа Ейсбуром // НАТО Ревю / Дебати. – Весна 2003.
106. Соболєв А. Нові загрози регіональній безпеці й Україні після другої хвилі розширення НАТО та механізми їх нейтралізації // Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства. – НІСД. – К.: ВД „Стилос”. – 2004. – С.25-46.
107. Partnership Action Plan against Terrorism // http://www.nato.int/docu/basictxt/b021122e.html.
108. Робертсон Дж. Виступ з нагоди призначення нового Генерального секретаря Альянсу Яапа де Хооп Схеффера // РИА "Новости" у прес-службі НАТО. – 22 вересня 2003 р.
109. Явузалп О. Співпраця з партнерами в боротьбі з тероризмом // НАТО Ревю. – Весна 2003.
110. Доннеллі Т. Переосмислення ролі НАТО // НАТО Ревю. – Літо 2003.
111. Бойся американцев, дары приносящих // Newsinfo / Мы и политика: по материалам Reuters. – 2003. – 14 авг. // http://www.newsinfo.ru/index.sema?a=radio&sa=view_new&id=30254
112. Итальянский воинский контингент полностью покинул Афганистан // РИА "Новости". – 2003. – 18 сент.
113. Українська зовнішня політика відходить від багатовекторності // Хрещатик. - № 76. – 2002. – 29 травня.
114. Путин В. Мы хотели бы видеть в Соединенных Штатах надежного, прогнозируемого партнера // Информационный центр «Украина.Ru». – 2001. – 13 ноября.
115. Россия и НАТО одобрили создание "двадцатки" // Новости мира. – 2002. – 14 мая. // http://www.newsru.com/world/14May2002/russia.html
116. Тренін Д. Мовчання ведмедя // НАТО Ревю. – Весна 2002. // http://www.nato.int/docu/review/2002/issue1/ukrainian/art3.html#top.
117. Ярошинская А. Ядерное оружие и нераспространение: взгляд из России // Энергетика и безопасность. – 2003. – № 22. // http://www.ieer.org/ensec/no-22/no22russ/allayaro.html.
118. Рогов С. Россия и США перед выбором // Независимое военное обозрение. – 2002. – 19 янв. // http://nvo.ng.ru/concepts/2002-01-9/1_choice.html.
119. Евросоюз изменит отношение к России из-за отхода от демократии и ситуации в Чечне // NEWSru.com. / В мире. – 2004. – 23 янв. // http://www.newsru.com/world/23jan2004/eurounion.html
120. Логунова Т. США и Россия будут вместе восстанавливать Ирак // Подробности. – 2003. – 27 сент.
121. Георгадзе И. В политику приходят с блестящим будущим, а уходят с ужасным прошлым // Обозреватель. – 2002. – № 7-8.
122. Мирский Г. Присутствие США — не угроза // Время МН. – № 893. – 15 марта 2002 г.
123. Россия согласилась с размещением иностранных баз в Узбекистане и Киргизии // Подробности. – 2003. – 10 окт. http://www.podrobnosti.ua/power/2003/10/10/81684.html.
124. Піховшек В. // Епіцентр: телеканал „1+1”. – 2003. – 12 жовтня.
125. Treaty on European Union // Europe. – № 1759/60. – 1992. – 7 Feb. – Р.31.
126. Хухлындина Л. Политика ЕС в области безопасности и обороны // Белорусский журнал. – 1998. – №4.
127. Ван Хам П. Новые устремления Европы в области обороны: последствия для НАТО, США и России. // Центр им. Маршалла. – Август 2000. – Публикация №1. – С.VI.
128. АН-70 в тревожном ожидании // Центр Досліджень Армії, Конверсії та Роззброєння // http://redhat9.niss.gov.ua/cacds/resu/1204a.html.
129. Ван Хам П. Новые устремления Европы в области обороны, - С.31.
130. Де Витте П. Продвигая вперед отношения между ЕС и НАТО // НАТО Ревю. – 2003. – № 3.
131. Повне відтворення матеріалу див.: Соболєв А.А. Міжнародна обстановка та виклики безпеки для України // Воєнна безпека України на межі тисячоліть. – К.: НІСД, 2002. – С.19-22.
132. Brooks S., Wohlforth W. American Primacy in Perspective. // Foreign Affairs. – 2002. – Vol.81, № 4. – P.20-33.
133. ВС зарубежных стран: Венгрия // Зарубежное военное обозрение // http://www.commi.narod.ru/mforce/index.html.
134. Соболєв А.А. Міжнародна обстановка та виклики безпеки для України // Воєнна безпека України на межі тисячоліть. – К.: НІСД, 2002. – С.66-79.
135. Маначинський О., Соболєв А. Воєнна безпека України та вплив на неї геополітичних факторів. – К.: НІСД, 1997. – 163 с. – (Сер. „Воєнна безпека”; вип.. 4). – Бібліогр.: - С.89-90.
136. Rebuilding the Armed Forces for the XXI Century // Papers International seminar of Institute for Political Studies and Military History (Bucharest) and Institute for National Strategic Studies (Washington). – Bucharest, 1999. – P.19-29.
137. Основні принципи політики безпеки і оборонної політики Республіки Угорщина / Схвалено Національною Асамблеєю 29 грудня 1998 р., п.14.
138. The long-term transformation of the Hungarian Defence Forces. / Resolution 61/2000 (VI.21) of the Hungarian National Assembly / National Defence 2000/2001. – P.20-21.
139. ВС зарубежных стран: Польша // Зарубежное военное обозрение // http://www.commi.narod.ru/mforce/index.html.
140. Strategia bezpieczenstwa Rzeczypospolitej Polskiej (przyjeta na posiedzeniu Rady Ministrіw w dniu 4 stycznia 2000 roku) / Стратегія безпеки Республіки Польща (прийнята на засіданні Ради Міністрів 4 січня 2000 р.).
141. Соболєв А. Україна у Балто-Чорноморському регіоні: від ідеї регіонального новоутворення до ідеї безпеки на базі співробітництва // Стратегічна панорама. – 2002. – № 3. – С.116-117.
142. Соболєв А.А. Міжнародна обстановка та виклики безпеки для України // Воєнна безпека України на межі тисячоліть. – К.: НІСД, 2002. – С.58-66.
143. ВС зарубежных стран: Румыния // Зарубежное военное обозрение // http://www.commi.narod.ru/mforce/index.htm
144. White Paper of Security and National Defense // The Government of Romania. – 2004. – P.21.
145. Ibid, – P.36.
146. Price D. Invited NATO members’ progress on military reforms / NATO Parliamentary Assembly, Sub-Committee on Future Security and Defence Capabilities, Draft report 52 DSCFC 03 E. – Brussels. – 17 April 2003. – P.12.
147. Румыния переводит армию на профессиональную основу // Подробности. – 2003. – 21 янв.
148. Соболєв А. Україна у Балто-Чорноморському регіоні: від ідеї регіонального новоутворення до ідеї безпеки на базі співробітництва // Стратегічна панорама. – 2002. – № 3. - C.115-116.
149. Дьяконов М. Оборонная дипломатия // Зарубежное военное обозрение. – 2001. - № 5. http://commi.narod.ru/txt/2001/0503.htm
150. Соболєв А. Еволюція поглядів України на питання забезпечення власних воєнно-політичних інтересів у Європі // Стратегічна панорама. – 2003. - №3-4. – С. 56-68.
151. Про українську політику в сфері державного будівництва на ранньому етапі див.: Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України. Витоки. Концептуальні основи. Практична еволюція. – К.: Політична думка, 1998. – С.369-392; Solchanyk R. The Politics of State Building: Center-Periphery Relations in Post-Soviet Ukraine // Europe-Asia Studies. – 1994. - Vol. 46, №.1. – P.47-68. Про перші спроби України встановити відносини із Заходом див. Kuzio T. Ukrainian Security Policy // Washington Papers. – № 167 (Washington, DC: Center for Strategic and International Affairs, 1995); Van Ham P. Ukraine, Russia and European Security // Chaillot Papers. – № 13 (Paris: WEU Institute for Security Studies, 1994); Strekal O. // Independent Ukraine: The Search for Security (Ebenhausen: - SWP-IP2886. – 1995).
152. Ларраби С. Сложная эквилибристика Украины // Survival: The IISS Quarterly. - Осень 1996. - С.67.
153. Маначинський О., Соболєв А. Збройні сили: стан та проблеми розбудови. – К.: НІСД, 1994.
154. ВР призвала США выполнить свои обязательства по финансированию ликвидации ядерного оружия в Украине // Украинский Финансовый Сервер. – 2003. – 11 июля.
155. Перепелиця Г.М. Проблеми визначення воєнно-політичного курсу України / Воєнна безпека України на межі тисячоліть. – НІСД. – К.: Стилос, 2002. – С.117-118.
156. Там же, - С.117-118.
157. Несторенко Э. Один день, который может изменить статус Украины // Всеукраинские ведомости. – 1996. – 17 апр.
158. Декларація про державний суверенітет України // Вечірній Київ. – 1997. – 18 лип.
159. Перепелиця Г.М. Проблеми визначення воєнно-політичного курсу України, - С.121.
160. Соболєв А. Україна у Балто-Чорноморському регіоні, - С.102-110.
161. Повідомлення прес-служби Верховної Ради України // http://www.rada.gov.ua/press/skl4/ses1/14-04-2003.html.
162. Соболєв А.А. Україна і НАТО (до проблеми розширення НАТО на Схід) // Народна Армія. - 1995. - №195 (974). - С.3.
163. Асмус Рональд Д., Кюглер Ричард Л., Ларраби Стивен Ф., Расширение НАТО: последующие шаги // Survival: The IISS Quarterly. - Лето 1995. Спец. вып. на рус. яз. - С.25-29.
164. Freeland C., Kaminski M. Ukraine May Spoil the CIS Party // Financial Times. – 1995. - 26 May.; Interfax. – 1995. - 24 May.; Reyter. – 1995. - 23 May.
165. Вони не увійдуть у блоки: Заява міністра оборони України В.Шмарова // Uj Magyarorszag. - 1995. -14 Dec. -Навед. за: // FBIS - SOV - 243. - 1995. - 19 Dec. – Р.42.
166. Udovenko G. European Stability and NATO Enlargement: Ukraine’s Perspective // NATO Review. - 1995. - № 6. - Р.17.
167. Freeland C., Kaminski M. Ukraine May Spoil the CIS Party // Financial Times. – 1995. - 26 May.; Interfax. – 1995. - 24 May.; Reyter. – 1995. - 23 May.
168. Заєць І. (Інтерв’ю) // Київські відомості. – 16 липня 1995 р. ; Бобринов О. (Інтерв’ю) // Флаг Родины. – 8 сентября 1995 г.
169. Udovenko G. European Stability and NATO Enlargement, - P.15.
170. Матеріали прес-конференції Л.Кучми 7 грудня 1994. - Радіо Київ, 7 грудня 1994; Пер. FBIS-SOV-94-237, 9 December 1994.
171. Пашков М. Проблеми Європейської безпеки: позиції населення України // Національна безпека і оборона. – 2001. - № 9. – С.28.
172. Udovenko, Gennadi. Statement by Minister for Foreign Affairs of Ukraine at the North Atlantic Council plus Ukraine Meeting. - Brussels, 14 September 1995. - P.3 (mimeographed).
173. Udovenko G. European Stability and NATO Enlargement, - P.17.
174. Матеріали прес-конференції Л.Кучми 7 грудня 1994. - Радіо Київ, 7 грудня 1994; Пер. FBIS-SOV-94-237, 9 December 1994.
175. Brzezinski Zb. A Premature Partnership. // Foreign Affairs. – 1994. – Vol.73, №2. – P.67–82; Idem. U.S. Must Shed Myths on Russia. // Newsday. – 1996. – 7 Feb. – P.A29.
176. ІТАР–ТАСС // Світ і ми. –1996. – 16 квіт.; Див. детальніше: Кобринская И. Постсоветская интеграция и позиция Запада // Сегодня. - 1996. – 27 сент.
177. U.S. Secretary of State: Speech on the 50th Anniversary of the "Speech of Hope" by Secretary of State J.Byrnes. – W. Christopher, Stuttgart. - 1996. – 6 Sept.
178. Соболєв А. Воєнна політика країн регіону, що оточують Україну // Воєнна безпека України на межі тисячоліть. –НІСД. — К.: Стилос, 2002. — С.27-30.
179. Пядушкин М. У нового военного блока нет врагов // «Газета». – 2002. - 16 мая.
180. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору // Голос України. - 1997. - 11лип. - С.3; Урядовий кур’єр. - 12 лип. - С.4; Укр. Слово. - 17 лип. - С.10.
181. Колодий А. НАТО поможет Киеву на пути евроатлантической интеграции // Подробности. – 2003. – 6 мая. http://www.podrobnosti.ua/power/2003/05/06/58236.html.
182. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу / Указ Президента України від 11 червня 1998 р., № 615/98, // http://ieac.org.ua/index.php?id=15&ch_id=16&ar_id=173&as=0.
183. МИД не исключает участия Украины в ВС Евросоюза // Подробности. – 2003.– 6 мая. // http://www.podrobnosti.ua/power/2003/05/06/58178.html.
184. Пирожков С., Парахонский Б. Формирование модели регионального сотрудничества в системе ГУУАМ // http://www.niurr.gov.ua/ru/conference/sevastopol_conf/pirozhkov_parahonsky.html.
185. Декларація розвитку України: теорія і практика. – К.: НІСД, 2002. – С.306-307.
186. Соболєв А. Еволюція поглядів України на питання забезпечення власних воєнно-політичних інтересів у Європі // Стратегічна панорама. — 2003. — № 3-4. — С.66-67.
187. Larrabee S. NATO's Eastern Agenda in a New Strategic Era. – Published by RAND, Santa Monica, CA, 2003. – P.87.
188. Бжезински Зб. Великая шахматная доска. М.: Б.и., 1999. – С. 56, 61-62.
189. Доннеллі К. Розвиток партнерства НАТО з країнами “Розширеного Близького Сходу” // НАТО Ревю. - Весна 2004. // http://www.nato.int/docu/review/2004/issue1/ukrainian/art3.html.
190. Там же.
191. Заявления Януковича об угрозе ВПК Украины в случае ее вступления в НАТО для представителей альянса непонятны // Подробности. – 2004. – 29 сент. // http://www.podrobnosti.ua/power/2004/09/29/148514.html.
192. Беларусь и Россия намерены укреплять совместную группировку войск // Подробности. – 2004. – 2 окт.
193. Беларусь будет арендовать российские ракетно-зенитные комплексы С-300 // Подробности. – 2003. – 31 окт.
194. Там же.
195. Свыше трех миллиардов евро планирует потратить НАТО на разработку системы наземной разведки // Подробности. – 2004. – 7 мая. // http://www.podrobnosti.ua/technologies/2004/05/07/119586.html.
196. Декларація про державний суверенітет України // Вечірній Київ. – 1997. – 18 лип.
197. Про основні напрями зовнішньої політики України / Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 року, № 3360-XII, Розділ ІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №37. – С.937-938.
198. Бараш Ю., Їжак О., Мечніков Г. Європейський нейтралітет і невизначеність України. – Дніпропетровськ: ДФ НІСД, 2002. – С.14.
199. Der Standard. – 1998. – 24/25/26 жовтня. – С.7.
200. Ermacora F. 20 Jahre Osterreichische Neutralitat. – Frankfurt am Main, 1975. – P.43.
201. Зевелёв И. Россия и США в начале нового века: анархия мать партнерства // Pro et Contra. – 2002. – Vol. 7, № 4. – C.72.
202. Joffe J. Who’s Afraid of Mr. Big? // National Interest. – Summer 2001. ; Nelson D. Transatlantic Transmutations // The Wash. – 2002. – Vol. 25, № 4. – P.51-66; Van Ham, Peter. Europe and the Transatlantic Relationship in the Shadow of Tomorrow // Western Unity and the Transatlantic Security Challenge // The Marshall Center Papers. – 2002. – № 4. – P.1-36; Kaplan R. The U.S. – Europe Divide // Wash. Post. – 2002. – May 26.
203. Kagan R. Power and Weakness // Policy Rew. – 2002. – № 113.
204. Пархоменко Н., Сушко О. Міжнародне становище України, зовнішня та безпекова політика: підсумки 1-го кварталу 2004 року // Український монітор. – Весна 2004. – С.16.
205. Там же, - C.17.
206. A National Security Strategy for a New Century. – Wash. D.C.: The White House, Dec. 1999; A National Security Strategy for a Global Age. – Wash. D.C.: The White House, Dec. 2000; Strengthening Transatlantic Security: A U.S. Strategy for the 21st Century. – Wash. D.C.: US Department of Defense, Dec. 2000.
207. The National Security Strategy of the United States of America. – Sept. 2002. // http://www.whitehouse.gov/nsc/nss.html; Quadrennial Defense Review Report. – 2001. – Sept. 30. // http://www.defenselink.mil/pubs/qdr2001.pdf;
208. Quadrennial Defense Review Report. – 2001. – Sept. 30. – P.1.
209. The National Security Strategy of the United States of America. Sept. 2000. – P.1.
210. Ibid. P.2.
211. Очередной "бушизм" посвящен проблемам обороны США // Подробности. – 2004. – 6 авг. // http://www.podrobnosti.ua/power/2004/08/06/137992.html.
212. The National Security Strategy of the United States of America. – Sept. 2002. – P.27.
213. A National Security Strategy for a Global Age. – Wash. D.C.: The White House, Dec. 2000. – P. 44-45.
214. Концепция национальной безопасности Российской Федерации / Указ Президента РФ №24 от 10 января 2000 г. // http://www.rg.ru/oficial/doc/ykazi/conc.htm
215. Оцінки Треніна Д.: http://www.carnegie.ru/russian/media/2002/dt-rn020522.html.
216. Ньюсом Эрик Д. Совместные усилия военных и дипломатов США во имя безопасности / Внешняя политика США. – 2000. – Т. 5. – № 1.
217. UK Strategic Defence Review. – London, 1998. – Par. 44, 48.
218. "Кольцо друзей" ЕС станет реальностью? // Подробности. – 2004. - 1 июня.
219. Там же.
220. Воєнна доктрина України / Указ Президента України від 15 червня 2004 року № 648/2004 (зі змінами, внесеними Указом від 15 липня 2004 року № 800/2004) // Офіційний вісник України. – 2004. – №30. – С.210-220.
221. Про основи національної безпеки України / Закон України від 19 червня 2003 року № 964-IV, ст.8 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003. – № 39. – С.351.
222. Воєнна доктрина України / Указ Президента України від 15 червня 2004 року № 648/2004. - Ст.9.
223. Воєнна доктрина України / Указ Президента України від 15 червня 2004 року № 648/2004 (зі змінами, внесеними Указом від 15 липня 2004 року № 800/2004). - Ст.9 // Офіційний вісник України. – 2004. – №30. – С.210-220.
224. Воєнна доктрина України / Указ Президента України від 15 червня 2004 року № 648/2004. - Ст.16, абзац 2.
225. Там же, абзац 3.
226. Про основи національної безпеки України Закон України від 19 червня 2003 року N 964-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, № 39, С. 351.
227. Конституція України. - Ст.92, п.17. – К.: Просвіта, 1996. – С.40
228. Про Воєнну доктрину України / Постанова Верховної Ради України, Розділ І, п.1.1., абзац 5. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 43, ст.409, (із змінами, внесеними згідно із Законом N 2171-III (2171-14) від 21.12.2000, ВВР, 2001, N 9, ст.38.).
229. Про основні напрями зовнішньої політики України / Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 року, № 3360-XII, Розділ ІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №37. – С.937-938.
230. Там же, розділ ІV, - С.944.