Данилюк Іван Васильович. Становлення етнічної психології як галузі наукового знання історико-теоретичний вимір

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С.КОСТЮКА

На правах рукопису

ДАНИЛЮК ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
УДК 159.922.4 : 001

СТАНОВЛЕННЯ ЕТНІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ЯК ГАЛУЗІ НАУКОВОГО ЗНАННЯ: ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНИЙ ВИМІР

19.00.01 загальна психологія, історія психології

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора психологічних наук

Науковий консультант Євтух Володимир Борисович член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор, директор Інституту соціології, психології та управління Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова
Київ — 2010

ЗМІСТ
Вступ 4
Розділ 1. ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ ЕТНІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ 13
1.1. Об’єкт, предмет і завдання етнічної психології 13
1.2. Методологічні принципи етнічної психології 36
Висновки до першого розділу 41
Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЕТНІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ 44
2.1. Етнографічні аспекти вивчення етнічних особливостей
особистості 44
2.2. Зародження етнічної психології в контексті історії та філософії 69
2.3. Становлення психології народів як науки в ХIХ столітті 84
2.4. Психологічна антропологія як напрям етнічної психології в США 96
2.4.1. Франц Боас фундатор сучасної американської
психологічної антропології 96
2.4.2. Науковий напрям Культура і особистість” 106
2.4.3. Психологічна антропологія як ідейна послідовниця школи
Культура і особистість” 130
2.5. Культурна психологія як окремий напрям етнічної психології 137
2.6. Індигенна психологія: психологія і світ більшості 144
Висновки до другого розділу 149
Розділ 3. ІСТОРІЯ ЕТНІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ В УКРАЇНІ 151
3.1. Розвиток етнопсихологічних ідей в Україні в ХIХ cтолітті 151
3.2. Становлення вітчизняної етнічної психології у ХХ cтолітті 169
Висновки до третього розділу 186
Розділ 4. ПСИХОЛОГІЯ І КУЛЬТУРА 188
4.1. Культура як головна етнорозрізнювальна ознака 188
4.2. Співвідношення психології та культури 195
4.3. Пізнавальні процеси і культура 202
4.4. Нормальність” і членство у своїй культурі 225
4.5. Психологічний вимір культур 242
Висновки до четвертого розділу 260
Розділ 5. СТРУКТУРА ПСИХОЛОГІЇ ЕТНІЧНОЇ СПІЛЬНОТИ 263
5.1. Ознаки і типи етнічних спільнот 263
5.2. Складові елементи психічного складу етнічної спільноти 275
5.3. Національні почуття як компонент структури психології
етнічної спільноти 298
5.4. Етнічна самосвідомість як компонент структури психології
етнічної спільноти 307
5.4.1. Етнічна (національна) ідентичність як головна
характеристика етнічної (національної) самосвідомості 320
Висновки до п’ятого розділу 332
Розділ 6. МЕХАНІЗМИ МІЖГРУПОВОГО СПРИЙНЯТТЯ
В МІЖЕТНІЧНИХ ВІДНОСИНАХ 335
6.1. Поняття етнічного стереотипу 335
6.2. Етноцентризм як соціально-психологічний феномен 347
6.3. Етноцентризм і міжетнічні конфлікти 357
Висновки до шостого розділу 365
Розділ 7. ПСИХОЛОГІЯ МІЖЕТНІЧНИХ КОНФЛІКТІВ 369
7.1. Визначення і класифікація міжетнічних конфліктів 369
7.2. Психологічні детермінанти міжетнічних конфліктів 381
7.2.1. Мотиваційні теорії конфлікту 381
7.2.2. Теорія реального конфлікту (ситуативні змінні) 395
7.2.3. Теорія соціальної ідентичності (когнітивістський напрям) 398
Висновки до сьомого розділу 405
ВИСНОВКИ 408
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 416

ВСТУП

Розвиток психології, народження нової системи психологічних знань розгортатиметься в перспективі не за окремими напрямами, а за проблемами.
Олексій Леонтьєв

Актуальність дисертаційного дослідження. Активні процеси усвідомлення національної історії, культури, науки, які відбуваються в Україні, стимулюють зростання потреби в структуризації етнопсихологічних знань. Зростання національної самосвідомості підвищує актуальність дослідження становлення етнічної психології як галузі наукового знання.
У країнах колишнього Радянського Союзу етнічна психологія як наука почала розвиватися швидкими темпами лише наприкінці ХХ ст. І в цьому немає нічого дивного, адже радянська наука вивчала головним чином процеси консолідації, тобто об’єднання невеликих етнічних груп у великі етноси (як декларувалося — в соціалістичні нації). Постулювався розвиток соціалістичних націй і народностей, але сутність цього явища з етнічного погляду не аналізували.
Від середини 30-х років ХХ ст. психологи активно відмагалися від будь-яких спроб крос-культурних досліджень і будь-яких інших етнопсихологічних досліджень, від самої постановки і обговорення етнопсихологічних проблем. На такі дослідження було накладене тривале табу. Будь-яке дослідження етнокультурних відмінностей сприймалося як потенційно небезпечне, незалежно від його мети й висновків. Це призвело до того, що вся етнопсихологічна тематика була віддана на відкуп іншим дисциплінам — етнографії, демографії, історії, філософії, соціології тощо, представники яких і пробували мірою своїх сил вирішувати за психологів етнопсихологічні питання. Особливо слід віддати належне етнографії, адже якщо говорити про конкретний внесок тих чи тих наукових співтовариств у розв’язання етнопсихологічних проблем, то, звичайно, етнографам, а не психологам повинен бути відданий безумовний пріоритет. Це стосувалося, зокрема, й аналізу таких беззаперечно психологічних за своєю суттю проблем, як, наприклад, проблема етнічної ідентичності, національного характеру, наслідків міжетнічних контактів та ін.
Однак багато проблем у дослідженні етнокультурних відмінностей існує й у інших країнах, адже, як стверджує М.Коул, психологам важко зберігати культуру в центрі уваги через те що, коли психологія інституціоналізувалася як соціальна й поведінкова наука, процеси, які мають вирішальне значення у формуванні психіки, поділили між кількома дисциплінами: культура відійшла до антропології, суспільне життя — до соціології, мова — до лінгвістики, минуле — до історії і т. ін.
Кожна з цих дисциплін розвивала відповідні до свого предмета методи й теорії. Головні методи психології залежали від використання стандартизованих процедур (тестів, експериментальних задач, опитувальників), які дали змогу отримувати випадковий розподіл випробовуваних за умовами, кількісно оцінювати дані й застосовувати лінійні статистичні моделі для встановлення значень й розрахунку відхилень. У антропології, навпаки, головні методи були пов’язані з участю дослідників разом із випробовуваними в їхніх повсякденних заняттях і гнучкому соціально прийнятному інтерв’юванні.
Дослідження зі становлення етнічної психології як науки здійснювали такі вчені як Т.Р.Вільямс, М.Коул, А.Кребер, Д.Мацумото, А.Радкліф-Браун, Р.Шведер та ін., які прагнули виявити предмет дослідження, проблематику і завдання напрямів цієї галузі знань.
Серед вітчизняних психологів активно цікавилися дослідженням становлення етнічної психології І.С.Кон, С.І.Корольов, Н.М.Лєбєдєва, О.О.Леонтьєв, С.В.Лур’є, В.П.Москалець, А.А.Налчаджян, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.М.Павленко, М.І.Пірен, О.П.Платонов, Г.У.Солдатова, Г.В.Старовойтова, Т.Г.Стефаненко, С.О.Таглін, М.-Л.А.Чепа П.М.Шихірєв та ін.
Етнічна психологія зароджується на стику кількох наук (етнографії, соціології, географії, лінгвістики тощо) та безпосередньо стосується як загальної, так і соціальної психології. Тому етнічну психологію не потрібно ототожнювати з жодною з її материнських” наук.
На сьогодні відбувається становлення етнопсихологічного тезаурусу (понятійного апарату), створюється власна загальна концепція формування етнічної специфіки психічної діяльності.
Як зазначав у середині 80-х років ХХ ст. Б.Ф.Ломов, логіка розвитку суспільних наук веде до того, що на їх стиках з психологічними науками формується цілий кущ” спеціальних наукових дисциплін і напрямів. Насамперед це — соціальна психологія, а також тісно пов’язані з нею історична, економічна, етнічна, юридична, політична психологія, психолінгвістика та психологія мистецтва. Деякі із цих галузей у нашій країні уже сформувалися і успішно розвиваються як самостійні наукові дисципліни (наприклад, соціальна психологія), інші перебувають у стадії формування і самовизначення (наприклад, юридична психологія, психолінгвістика і психологія мистецтва), треті ще тільки починають зароджуватися (наприклад, етнічна), економічна і політична психологія)” [Ломов, 1984, с. 13].
Домінантна останнім часом зацікавленість до емпіричних даних визначає загалом тенденцію до зниження значущості теоретичних досліджень у галузі етнічної психології [Солдатова, 1992]. Однак розвиток емпіричних досліджень неможливий без наявності надійної етнопсихологічної теорії, яка б мала високий пояснювальний потенціал.
Саме тому вельми актуальним стає рефлексія етнічної психології з приводу неї самої, тобто постає проблема предмета науки, системи її понять, методів, взаємодії з іншими, суміжними дисциплінами. Метафорично з цього проводу висловився П.М.Шихірев, зауваживши, що наша вітчизняна етнічна психологія перебуває десь посередині між етапом опису і пояснення [Шихирев, 1997]. З’ясуванню цих проблем і було присвячено це теоретичне дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося в лабораторії загальної та етнічної психології Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України у відповідності з науковим дослідженням за темою Етнопсихологічний дискурс розвитку українського суспільства в умовах глобалізації” (2008-2011 рр.) (Державний реєстраційний №0108U000104). Робота узагальнює також досвід співпраці автора з лабораторією історії психології ім. В.А.Роменця Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України, де з 2004 по 2007 роки здійснювалася розробка науково-дослідної теми Джерела формування та історія утвердження предметної галузі української психології”, (Державний реєстраційний №0104U000505).
Мета дослідження: пояснити необхідність створення нової міждисциплінарної галузі знань етнонаціональної психології через послідовний аналіз наявних напрямів етнічної психології.
Для досягнення поставленої мети в роботі реалізовані завдання дослідження, які конкретизуються в необхідності:
1.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації висвітлено шляхи розвитку та становлення етнічної психології, здійснено теоретичне обґрунтування нової галузі сучасної психології — етнонаціональної психології.
Проведений послідовний аналіз наявних напрямів етнічної психології, складність етнопсихологічних феноменів, їх неоднозначність та багатоаспектність, що базується на міждисциплінарних підходах до їх вивчення дозволяє зробити наступні висновки:
1. Центральною проблемою наукового дослідження стало визначення місця етнопсихологічних знань серед психологічних дисциплін, розвитку та становлення наукових напрямів етнічної психології.
Через те, що психологія може позбутися статусу універсальної науки про людську психіку, а також те, що в рамках етнічної психології проводять дослідження як індивідуальної, так і групової психології, нами виокремлено галузь знань, яка поєднує ці розкидані психологічні напрями, — етнонаціональну психологію. Ця нова галузь психологічного знання, ставлячи за мету виявлення універсальних психологічних закономірностей, не відкидає специфічних для окремої конкретної культури особливостей мислення і поведінки.
Якщо крос-культурна психологія акцентує увагу на індивідуальній психології, психологічна антропологія та культурна психологія переважно є психологією соціальних груп, то етнонаціональна психологія, на відміну від своїх попередниць, охоплює як психологію соціальних груп, так і індивідуальну психологію.
2. Розвиток етнічної психології пройшов свою еволюцію через ряд етапів, які багато в чому співвідносяться із процесом розвитку психології взагалі. У процесі дослідження було виокремлено наступні чотири етапи: донауковий (від епохи Античності і до середини ХIХ ст.); описовий (середина ХIХ ст. — початок ХХ ст.); експериментальний (початок ХХ ст. — середина ХХ ст.); науковий (середина ХХ ст. — до теперішнього часу).
Перший науковий напрям етнічної психології крос-культурна психологія виникає на початку ХХ ст. (його виникненню сприяли крос-культурні дослідження перцептивних процесів, проведені під керівництвом У.Х.Р.Ріверса).
Психологічна антропологія, яка спочатку називалася школа Культура і особистість”, почала існувати наприкінці 20-х — на початку 30-х років ХХ ст., надавши нового звучання, з одного боку, ідеям Ф.Боаса (зокрема, ідеям культурного детермінізму) та ідеям фройдизму, з іншого (твердженню про те, що різні культурні типи особистості є результатом обмежених варіацій, заснованих на універсальних, інваріантних закономірностях індивідуального розвитку).
Культурна психологія утворилася на ґрунті культурно-історичного підходу, пов’язаному з іменами Л.С.Виготського та О.Р.Лурії. Її відродження у 70-х роках ХХ ст. пов’язане з іменами Дж.Брунера, Дж.Міллера, Д.Прайс-Вільямса, Р.Шведера.
Ідейним предтечею індигенної психології можна вважати М.Мід, яка після однієї зі своїх численних експедицій заявила, що постане цивілізація множинних стандартів”, яка конче необхідна людству. Цей напрям етнічної психології активно розвивається з кінця ХХ ст. Індигенні (багатокультурні) психології намагаються розвивати науку про поведінку, в якій виявляються соціокультурні факти локального суспільства людей (Р.Діас-Герреро, В.Енрікес, А.Лаґмей, Ф.М.Саху, Д.Сінха).
3. Розглянувши взаємозв’язок культури й психології, ми дійшли висновку, що психіка і культура взаємозалежні й створюються через діяльність унаслідок взаємовпливу. Культура й психологія невіддільно пов’язані одна з одною. Культура є одним із найважливіших чинників, що формують психіку людини. Культура є обов’язковою умовою становлення особистості; вона імпліцитно зберігає нормативний образ людини, а, отже, справляє визначальний вплив на формування можливих і належних психологічних особливостей особистості. Суб’єктна культура є найбільш інтегральним поняттям у взаємозв’язку культура й психологія”.
До суб’єктної культури відносяться всі уявлення, ідеї та вірування, які є об’єднавчими для того чи того народу і чинять безпосередній вплив на поведінку і діяльність його членів.
Взаємозв’язок культури та психології двосторонній: з одного боку, культура складається із норм, які визначають поведінку людини, тобто об’єктивовані форми духовної культури формують особливості поведінки особистості та зміст її внутрішніх переживань, з іншого — вона ж виникає внаслідок діяльності людей, включаючи її втілення в матеріальних засобах. Культура не тільки дає засоби для задоволення потреб, а й продукує самі потреби, цінності, ідеали тощо.
Хоча культурні моделі детермінують поведінку людини (тобто поведінка та спосіб думок індивіда повністю пояснюється культурними причинами), це не означає, що всі люди під їхнім впливом поводяться однаково. У поведінці кожного із своїх носіїв культура відбивається особливим чином, і це не випадковий, а закономірний процес. Культура немовби розподіляється між її носіями. Розподіл цей функціональний і має внутрішньокультурну обумовленість. Всередині єдиної етнічної культури можуть зустрічатися верстви, психологічні характеристики яких є цілком різними, а позиції прямо протилежними, але всі вони разом слугують підтримці цілісності культури.
Таким чином, культура є основним чинником, який лежить в основі міжетнічних відмінностей психіки і відображає психічну специфіку народу, що необхідно враховувати й у теоретичній, і в дослідницькій роботі.
4. Теоретико-методологічний аналіз загальної теорії етнічної психології привів нас до висновку, що остання є не чим іншим, як усебічним психологічним аналізом поняття спільноти, насамперед етнічної.
Етнічні спільноти відрізняються одна від одної за сукупністю кількох ознак, таких як мова, територія, спільне походження, економічні зв’язки, політичне об’єднання, культурні особливості, релігія тощо. На перший план серед цих ознак можуть висуватися то одні, то інші.
Однак поряд із найсуттєвішими ознаками етнічної спільноти часто фіксують випадкові, але очевидні для групи відмітні ознаки (спосіб носіння одягу, мовленнєві особливості, наголос).
Таким чином, під етнічною спільнотою ми розуміємо спільність людей, яка ґрунтується на одному або кількох із таких видів соціальних зв’язків, як спільність походження, території, мови; ця спільність людей усвідомлює свою належність до неї і має спільну самоназву, а також має певну єдність матеріальної й духовної культури.
5. Визначено семантику таких ключових понять, як психічний склад”, національний характер”, етнічний темперамент”, національні почуття”, національна самосвідомість”.
Психічний склад являє собою найбільш стійку, консервативну сторону психології етнічної спільноти, яка склалася на основі тривалої історії розвитку того чи того народу. Це складноорганізована експресивна система психічних елементів, яка характеризується широкою варіабельністю й одночасно інваріантністю в змінній багатоманітності психічного життя людей.
Психічний склад це сукупність національного характеру, своєрідних рис етнічного темпераменту, соціальних звичок, психологічного аспекту традицій і звичаїв-ритуалів, моральних звичаїв, емоційно-психологічних реакцій, яка формується історично. Своєрідність психічного складу етнічної спільноти проявляється у деяких особливостях складу розуму, манері сприйняття навколишньої дійсності та реакції на об’єкти зовнішнього світу, в емоційних особливостях тощо.
Національний характер — це соціально-психологічна категорія, яка є сукупністю відображень характерних особливостей способу господарської діяльності й побуту, суспільного ладу і природних умов, культури та вірувань народу. Характер кожної етнічної спільноти є органічною єдністю загального й особливого (одиничного). Подібно до того, як будь-яке загальне в соціальному житті не може бути зведене до простої суми одиничних явищ, національний характер не є механічним поєднанням неповторних етнічних особливостей індивідуальних характерів.
На нашу думку, слід розрізняти національний характер і етнічний темперамент. Національна своєрідність характеру особистості більш пластична, ніж її темперамент. Життєве середовище, яке змінюється, здатне якісно модифікувати навіть національні риси характеру певної особистості, що склалися. Але навряд чи вони зможуть істотним чином змінити темперамент дорослої людини, оскільки це б означало зміну типу її нервової системи. Адже темперамент — явище фізіологічне; властивості темпераменту успадковуються. Нація — явище соціальне, її ознаки та властивості (зокрема й національний характер) не передаються фізіологічно. Більш-менш однаковий темперамент можна спостерігати у представників, що належать до невеликих етнічних спільнот, які живуть компактно, в однакових географічних умовах.
Етнічний темперамент є динамічною характеристикою психології етнічної спільноти і виражається у ступені рухливості й збудженості психічних процесів у більшості її представників, реакції на зовнішнє середовище, силі та глибині психічних переживань.
Національне почуття відображає емоційно наснажене ставлення людей як до своєї національної належності, нації, її інтересів, так й до інших націй. У складній структурі комплексу національних почуттів слід розрізняти поряд із почуттям національної гордості, любові до своєї нації також націоналістичні й шовіністичні почуття, їх спрямованість, національні забобони, почуття відчуженості до інших націй.
Національна самосвідомість — це усвідомлення, насамперед, своєї належності до певної етнічної спільноти, а також сукупність таких почуттів, як любов до Батьківщини, національна гордість, захист національних цінностей, а також ідеологічні моменти, які виражають інтереси національного розвитку.
6. До структури психології етнічної спільноти ми віднесли три групи компонентів. До першої групи віднесено найстійкіші елементи, пов’язані з наступністю, які є феноменами масового досвіду спілкування, діяльності та впливу природних умов існування. Ці стійкі елементи ми запропонували називати психічним складом етнічної спільноти.
До структури психології етнічної спільноти, крім психічного складу як важливого структурного компоненту, відносять також національні почуття й невіддільну від нього національну самосвідомість.
Психологічна структура нації є складним і суперечливим феноменом, у якому виокремлюють три компоненти, поєднання яких і створює своєрідну структуру, що отримала назву національної специфіки.
7. Знання національної специфіки того чи того народу може дати ключ до розуміння його історії та прогнозування його безконфліктного майбутнього. Процес формування націй-держав у багатьох регіонах світу ще не завершився, і етнічні групи досить часто претендують не тільки на відокремлення, а й на утворення власної держави. Суперечності між принципом непорушності кордонів держави і правом народностей, етнічних груп на самовизначення, що трактується як право на відокремлення, пронизує сучасне суспільство і є джерелом численних конфліктів.
Теоретичний аналіз сучасних суспільств дав змогу виокремити таку типологію етнічних конфліктів: культурно-мовні конфлікти; соціально-економічні; статусні конфлікти; територіальні конфлікти; сецесіонні конфлікти.
Найбільше проблем завдають культурно-мовні конфлікти. Саме мова посідає одне з провідних місць серед національно-специфічних компонентів культури.
Місце, яке посідає мова серед інших ознак ідентичності залежить також від того, чи збігається (або не збігається) мовна спільнота з культурною. У першому випадку, коли такий збіг є (як приклад можна навести польську мову й культуру), мова залишається найважливішим інструментом формування групової ідентичності; коли ж мовна спільнота значно ширша за культурну, то головним розрізнювальним компонентом етносу стає культура. Спільна культура — от що єднає всіх англійців, поки вони залишаються англійцями, і відрізняє їх від англоамериканців, англоавстралійців, ірландців та інших спільнот людей, що розмовляють англійською мовою. Однак мовна спільнота й тоді, коли вона загалом збігається з культурною, й тоді, коли не збігається, є одночасно і важливою умовою виникнення й розвитку культурної спільноти, і суттєвим компонентом останньої.
Мова, виконуючи дві протилежні функції — етнорозрізнювальну та етноінтеграційну, є чинником самозбереження етносу. На цій основі виникає почуття Ми” (Свої”) і Вони” (Чужі”) з тенденцією переоцінювати позитивні риси перших й недоліки других, особливо в ситуації міжгрупового конфлікту, який стимулює зростання внутрішньогрупової згуртованості і внаслідок часткової деперсоніфікації самосприйняття членів групи.
Таким чином, розвиток етнонаціональної психології видається необхідним в інтересах як теорії, так і практики. Етнопсихологічні дослідження можуть сприяти виявленню нових чинників, які впливають на свідомість і поведінку людей під час їх спільної діяльності, в соціально-історичному контексті. Знання цих чинників, з одного боку, збагачує суміжні науки (етнографію, антропологію, культурологію, історію, соціологію, фольклористику), з іншого боку — допомагає вдосконаленню прогнозування і управління етносоціальними процесами сучасності.
Перспективи подальших досліджень у межах цієї теми вбачаються у вивченні соціально-психологічних проблем міжетнічної взаємодії (особливостей міжетнічного сприймання, психологічних механізмів міжетнічної напруги, явищ етноцентризму та етнічної інтолерантності); аналізі ментальних характеристик різних етнічних спільнот із використанням формалізованих методів вимірювання; виявленні специфіки вираження емоційної поведінки представників конкретних етнічних спільнот й узагальненні отриманих результатів з метою констатації закономірностей їх емоційного життя; здійсненні соціально-психологічного прогнозування розвитку політичних, національних та інших процесів у різних регіонах як власної країни, так і світу, із урахуванням специфіки проявів психології представників різних етнічних спільнот; розкритті характерних національних рис психології різних верств суспільства з метою вивчення і узагальнення закономірностей їх розвитку та функціонування; створенні програми й методів соціально-психологічного тренінгу успішної міжкультурної взаємодії й методів етнопсихологічної корекції особистості.