ОСОБЛИВОСТІ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ У ХВОРИХ З ТРАВМАМИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ТА ЇЇ ПСИХОКОРЕКЦІЯ : ОСОБЕННОСТИ ЖИЗНЕСТОЙКОСТИ У БОЛЬНЫХ С ТРАВМАМИ ОПОРНО-ДВИГАТЕЛЬНОГО АППАРАТА И ЕЕ ПСИХОКОРРЕКЦИЯ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця

На правах рукопису

МОСКАЛЕНКО КАТЕРИНА ІВАНІВНА

УДК 616.89:159.947.2/.5+159.923.2:616-003.96: 616.7-001

ОСОБЛИВОСТІ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ У ХВОРИХ З ТРАВМАМИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ТА ЇЇ ПСИХОКОРЕКЦІЯ

Науковий керівник:
доктор медичних наук
Хаустова Олена Олександрівна

Київ - 2012

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ……………………………...…………………………………...…..… 4
ВСТУП…………………………………………………………………….…..….. 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ПАЦІЄНТІВ З ТРАВМАМИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ТА СУЧАСНИХ АЛГОРИТМІВ ЇХНЬОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ
1.1. Життєстійкість як комплексна характеристика адаптаційного потенціалу особистості ……………………………………………………………….....….. 11
1.2. Психологічні особливості пацієнтів з травмами опорно-рухового апарату………………………………………………………………………..…. 24
1.3. Сучасні алгоритми реабілітації хворих з травмами опорно-рухового апарату…………………………………………………………………………... 30
Висновки до першого розділу……………………………………………..…. 32
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ХВОРИХ З ТРАВМАМИ ОПОРНО-РУХВОГО АПАРАТУ
2.1. Характеристика етапів організації та проведення дослідження.………. 35
2.2. Методи та методика дослідження хворих з травмами опорно-рухового апарату…………………………………………………………………………... 39
2.3. Розробка та апробація діагностичної карти хворого з травмою опорно-рухового апарату.…………...………………………………………………..…. 56
Висновки до другого розділу……………………………………………………. 62
РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ, ЇХ АНАЛІЗ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ
3.1. Результати обстеження за допомогою соціально-демографічного методу та клінічного інтерв’ю...………………………………………………………... 65
3.2. Результати дослідження за допомогою опитувальника життєстійкості……………………..…………………………………….......….... 71
3.3. Результати дослідження за допомогою методики визначення стресостійкості та соціальної адаптації ……………………….……………….. 80
3.4. Результати дослідження за допомогою цифрової рейтингової шкали оцінки болю…………………………………………………………..…...…….. 83
3.5. Результати дослідження за допомогою Торонтської алекситимічної шкал ……………………………………………………………………………………... 87
Висновки до третього розділу………………………………………..…..….….. 90
РОЗДІЛ 4. СИСТЕМА ПСИХОКОРЕКЦІЇ ХВОРИХ З ТРАВМАМИ ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ ТА ЇЇ ЕФЕКТИВНІСТЬ
4.1. Система психокорекції життєстійкості хворих з травмами опорно-рухового апарату…………………………………………………….…….....… 93
4.2. Аналіз ефективності психокорекції життєстійкості хворих з травмами опорно-рухового апарату .………………………………………….…….....… 103
4.3. Основні положення щодо організації медико-психологічної допомоги пацієнтам з травмами опорно-рухового з урахуванням рівня життєстійкості на стаціонарному етапі лікування……………………………………..…….……. 112
Висновки до четвертого розділу……………………………………………… 115
АНАЛІЗ І УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ………….. 117
ВИСНОВКИ…………………………………………………………..….……. 126
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ……………………………………..……….. 129
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………..……...... 130
Додаток А………………………………………………………………...……. 162
Додаток Б…………………………………………………………………….….. 165
Додаток В………………………………………………………….……….….. 168
Додаток Г……………………………………………………………….……… 171

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

ВООЗ – Всесвітня організація охорони здоров’я
ГСР – гостра стресова реакція
ДТП – дорожньо-транспортна пригода
ІХС – ішемічна хвороба серця
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я
ОРА – опорно-руховий апарат
ПК – психокорекція
ПТСР – посттравматичний стресовий розлад
РА – розлад адаптації
СН – стресове навантаження
ТАШ – Торонтська алекситимічна шкала
ЦНС – центральна нервова система
ЦРШ – цифрова рейтингова шкала
ЧМТ – черепно-мозкові травми

ВСТУП
Актуальність проблеми. У зв’язку з урбанізацією, політизацією суспільства, технологічним прогресом життя вимагає від особистості перманентної мобілізації її внутрішніх ресурсів. Це призводить до постійного перенапруження та розвитку дистресу [4, 57, 61, 63, 95] та визначає особливу актуальність вивчення адаптаційних ресурсів особистості [59, 64, 65, 107].
На сьогодні психологічна наука зосереджена на вивченні адаптогенних та дезадаптогенних психологічних чинників, що визначають перебіг складних життєвих ситуацій [64]. Відомо, що на психічний стан пацієнтів з травмами ОРА впливають численні стресові фактори – неспецифічні: медичні процедури та втручання, які необхідно застосовувати для лікування, сенсорна депривація та соціальна ізоляція, зміна звичного середовища перебування, загальний вплив травми на центральну нервову систему; та специфічні: біль, раптовий характер травматичного інциденту, переживання безпорадності, приниження, страху спотворення тіла, не відновлення функції або інвалідизації [49, 50, 198].
На фоні зниження активності, соціальної депривації та обмеження контактів існує висока вірогідність розвитку дезадаптації та дистресу у вигляді емоційних, когнітивних та поведінкових розладів [14, 21, 67, 84, 122, 127, 131], що актуалізує вивчення адаптивних ресурсів особистості хворих з травмами ОРА.
Однією з комплексних категорій психології особистості, яка визначає її адаптаційний потенціал, є життєстійкість – сукупність базових життєвих установок особистості та стратегій долання стресових ситуацій, що була введена американськими вченими С. Мадді та С. Кобаса. ЖС реалізується завдяки механізмам оцінки життєвих змін як менш стресових; створення мотивації до трансформаційного долання (відкритість новому, готовність до дій у стресовій ситуації); посилення імунної реакції; посилення відповідальності щодо власного здоров’я та ведення здорового способу життя; пошук активної соціальної підтримки, що сприяє трансформаційному доланню [157, 264].
Концепція ЖС опрацьовується у багатьох дослідженнях та висвітлена у багатьох зарубіжних та вітчизняних працях у тісному зв’язку з адаптацією до стресу, поняттями психічного та психологічного здоров’я [20, 38, 157, 158, 162, 163, 173, 228, 241]. Високий рівень ЖС пов'язаний з активною життєвою позицією, використанням обставин на свою користь, оцінкою життєвих ситуацій як свідомо обраних, інтерпретацією стресових ситуацій як можливості набуття нового досвіду [29, 39, 71, 134, 264]. Та навпаки, при зниженій ЖС в умовах стресу існує високий ризик психічної дезадаптації у зв’язку з негативною переоцінкою кризових ситуацій, підвищеною тривожністю, емоційною нестабільністю, схильністю до негативного афекту та депресивних реакцій, схильністю до фіксації на травматичних подіях і переживаннях, перебування у стані напруження з вираженою симптоматикою фізіологічного стресу [145, 173].
Світовий досвід переконливо доводить, що життєстійкі переконання та установки можуть бути сформовані шляхом застосування спеціального тренінгу ЖС, направленого на підвищення толерантності до стресу як серед відносно здорових добровольців, у т. ч. педагогів, спортсменів та військовослужбовців [8, 134, 172, 186], так і у осіб, що перенесли психологічну травму [144], та пацієнтів з соматичною патологією – з хронічними больовим синдромом при фіброміалгії [158], ВІЛ-інфікованих [161].
Не зважаючи на ґрунтовне вивчення різноманітних медико-психологічних аспектів стресу, адаптації, а також психологічних особливостей і реабілітації хворих з травмами ОРА, залишаються не дослідженими психологічні адаптаційні ресурси і феноменологічні аспекти впливу ЖС на патогенез травми ОРА та процес реабілітації даної категорії хворих.
Саме тому розробка програми виявлення осіб з низькою ЖС серед пацієнтів з травмами ОРА, що належать до групи ризику, психокорекційної допомоги даній групі пацієнтів з метою підвищення ЖС та їх медико-психологічний супровід має підвищити ефективність комплексної реабілітації хворих, покращити перебіг основного захворювання та комплаєнтність до терапії.
Таким чином, очевидною є актуальність наукової проблеми визначення місця ЖС в структурі особистості хворого з травмою ОРА, долання ним стресової ситуації пов’язаних з травмою. Усе вище зазначене обумовило необхідність та актуальність проведення даного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з планом наукових досліджень кафедри загальної і медичної психології та педагогіки Національного медичного університету імені О. О. Богомольця «Особливості долаючої поведінки соматичних хворих» (номер державної реєстрації 0112U001411), а також згідно Міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації» на 2002-2011 рр. (Постанова Кабінету Міністрів України від 14.01.02 № 14).
Мета дослідження: на основі визначення зв’язку ЖС з психологічними особливостями пацієнтів з травмами ОРА та її впливу на процес реабілітації, розробити та впровадити систему психокорекції низької ЖС у комплексну реабілітацію даного контингенту пацієнтів.
Завдання дослідження:
1. Визначити сутність концепції особистісної ЖС та її структурно-динамічні особливості у пацієнтів з травмами ОРА.
2. Визначити особливості порушень психіки у пацієнтів з травмами ОРА та їхній зв'язок з особистісною ЖС.
3. Визначити зв'язок рівня ЖС зі стресовим навантаженням, рівнем алекситимії та рівнем суб’єктивної оцінки інтенсивності больових відчуттів у пацієнтів з травмами ОРА.
4. Визначити зв'язок рівня ЖС з тривалістю госпіталізації, кількістю пізніх ускладнень та комплаєнтістю пацієнтів до терапії як показниками якості комплексної реабілітації.
5. Розробити засади медико-психологічного супроводу та науково обґрунтувати систему психологічної корекції у пацієнтів з травмами ОРА шляхом використання тренінгу ЖС.
Об’єкт дослідження: ЖС пацієнтів з травмами ОРА.
Предмет дослідження: закономірності впливу ЖС на психологічні особливості хворих з травмами ОРА та процес їхньої реабілітації.
Методи дослідження: соціально-демографічний, клініко-психологічний, психодіагностичний, математико-статистичний.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в Україні на основі системного підходу досліджено особливості ЖС пацієнтів з травмами ОРА та її роль у реабілітації даної категорії хворих. Систематизовано психологічні особливості пацієнтів з травмами ОРА в залежності від рівня ЖС – виявлено зв’язки ЖС з рівнем алекситимії, суб’єктивною оцінкою больових відчуттів, кількістю пізніх ускладнень травми, тривалістю госпіталізації та комплаєнтністю пацієнтів до терапії. Вперше у травматологічну практику впроваджено систему ПК та медико-психологічного супроводу на основі тренінгу ЖС пацієнтів з травмами ОРА та доведено її ефективність. Отримані в результаті дисертаційного дослідження нові дані дозволили вирішити актуальну задачу в галузі медичної психології та ПК щодо покращення якості реабілітації пацієнтів травматологічного профілю.
Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості використання в медико-психологічній практиці нової програми психодіагностичного дослідження та нового підходу до вирішення проблеми ПК пацієнтів з травмами ОРА з низьким рівнем ЖС, спрямованої на покращення якості їхньої медичної реабілітації та комплаєнтності до терапії. Розроблено систему ПК та медико-психологічного супроводу пацієнтів з травмами ОРА. Використання даної системи за рахунок підвищення рівня ЖС сприяє зниженню негативного впливу психологічних, клініко-психопатологічних особливостей, соціальних факторів на процес реабілітації та покращує якість життя хворих.
Розроблені психодіагностичні та психокорекційні заходи впроваджено: в лікувально-діагностичний процес Дорожньої клінічної лікарні № 1 станції Київ ДТГО «Південно-Західна Залізниця», відділення травматології Київської міської клінічної лікарні № 9, Київської міської клінічної лікарні № 4, Поліклініки № 3 Шевченківського району м. Києва, Науково-практичного медичного центру Харківського Національного медичного університету; в навчальну програму для студентів медико-психологічного факультету на кафедрі загальної та медичної психології і педагогіки Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця; у науково-практичний процес лабораторії консультативної психології та психотерапії Інституту психології ім. Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Автором особисто визначено мету, задачі дослідження, сформульовано робочі гіпотези та проаналізовано сучасний стан проблеми реабілітації пацієнтів з травмами ОРА в Україні та за кордоном. Дисертанткою розроблено процедуру, інструментарій комплексного дослідження та проведено клініко-психопатологічне, психодіагностичне обстеження пацієнтів з травмами ОРА, проаналізовано їхні психологічні особливості та вплив ЖС на процес реабілітації, створено комп’ютерні бази даних отриманих результатів дослідження, здійснено їх статистичну обробку, аналіз та інтерпретацію. Визначено групи пацієнтів за ступенем розвитку компонентів ЖС та розроблено індивідуальні підходи до реабілітації. Виділено «мішені» психокорекційного впливу, які необхідно враховувати з метою ефективної реабілітації пацієнтів з травмами ОРА. Розроблено та впроваджено систему ПК на основі тренінгу ЖС пацієнтів з травмами ОРА та оцінено її ефективність. Самостійно написано розділи дисертації, оформлено таблиці та рисунки, сформульовано висновки.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на наступних наукових форумах: Пленумі та симпозіумі науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України «Індикатори якості надання неврологічної, психіатричної та наркологічної допомоги» (23-25 вересня 2010 р., м. Чернівці); 64-ій Міжнародній науково-практичній конференції студентів і молодих вчених «Актуальні проблеми сучасної медицини» (3-4 листопада 2010 р., м. Київ); Науково-практичній конференції з міжнародною участю «Сучасні проблеми охорони психічного здоров’я населення України» (15-16 вересня 2011 р., м. Київ); Міжнародному конгресі «Актуальні проблеми сучасної медицини» (12-14 жовтня 2011 р., м. Київ); ІV (66) Міжнародний наукового-практичний конгрес студентів та молодих вчених «Актуальні проблеми сучасної медицини» (17-19 листопада 2012 р., м. Київ).

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. У дисертаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування і запропоновано нове вирішення актуальної наукової задачі – розробки системи психологічної корекції пацієнтів з травмами опорно-рухового апарату на основі концепції життєстійкості, аналізу та оцінки психологічних особливостей вищезазначеної категорії пацієнтів з метою покращання якості загальної реабілітації та підвищення комплаєнтності хворих до терапії.
2. Визначено сутність концепції особистісної життєстійкості та її структурно-динамічні особливості у пацієнтів з травмами опорно-рухового апарату, а саме: занижена самооцінка та негативні установки щодо себе, негативна переоцінка стресових ситуацій, схильність до перебування у стані напруження з вираженою симптоматикою фізіологічного стресу, підвищена тривожність, емоційна нестабільність, агресія та гнівливість, фіксація на травматичних переживаннях та схильність до дезадаптивних розладів. Встановлено, що у більшості (73,2%) пацієнтів з травмами опорно-рухового апарату рівень життєстійкості знижений, тобто вони належать до групи ризику розвитку психологічної дезадаптації.
3. Визначено, що низькі показники життєстійкості пов’язані з тяжчою психоемоційним станом – серед психологічних реакцій пов’язаних зі стресом у всіх пацієнтів з травмами опорно-рухового апарату з низькою життєстійкістю діагностовано дезадаптивні реакції психіки донозологічного рівня з домінуванням різних компонентів: тривожного (36,6%), депресивного і дисфоричного (28,0%) та астенічного (7,3%). Лише у 23,3% пацієнтів з травмами опорно-рухового апарату з високою життєстійкістю були виявлені дезадаптивні реакції психіки донозологічного рівня: з домінуванням тривожного (13,3%) та астенічного (10,0%) компонентів. Це свідчить про кращу емоційну стабільність хворих з травмами опорно-рухового апарату та високим рівнем життєстійкості у порівнянні з хворими з низькою життєстійкістю (р