БАТЬКІВСЬКА ПОВЕДІНКА ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЧИННИК РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ, ЯКІ ЗВІЛЬНЯЮТЬСЯ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ : Родительское поведение КАК ПСИХОЛОГИЧЕСКИЙ ФАКТОР ресоциализации лиц, освобождающихся из МЕСТ ЛИШЕНИЯ СВОБОДЫ



  • Название:
  • БАТЬКІВСЬКА ПОВЕДІНКА ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЧИННИК РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ, ЯКІ ЗВІЛЬНЯЮТЬСЯ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
  • Альтернативное название:
  • Родительское поведение КАК ПСИХОЛОГИЧЕСКИЙ ФАКТОР ресоциализации лиц, освобождающихся из МЕСТ ЛИШЕНИЯ СВОБОДЫ
  • Кол-во страниц:
  • 172
  • ВУЗ:
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • Год защиты:
  • 2008
  • Краткое описание:
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ВНУТРІШНІХ СПРАВ



    На правах рукопису



    Царькова Ольга Вікторівна



    УДК 159.922.27-058.57





    БАТЬКІВСЬКА ПОВЕДІНКА ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЧИННИК РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ, ЯКІ ЗВІЛЬНЯЮТЬСЯ З МІСЦЬ
    ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ



    Спеціальність 19.00.06 юридична психологія






    Науковий керівник
    кандидат психологічних наук
    Москаленко Андрій Петрович









    Харків 2008






    ЗМІСТ





    Вступ


    4




    РОЗДІЛ 1
    ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ БАТЬКІВСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ ЯК ПСИХОЛОГІЧНОГО ЧИННИКА РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ, ЯКІ ЗВІЛЬНЯЮТЬСЯ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ








    11




    1.1. Психологічні особливості особистості осіб, які відбувають покарання у місцях позбавлення волі.



    11




    1.2. Ресоціалізація засуджених як один з важливих напрямків профілактики рецидивної злочинності.



    16




    1.3. Батьківська поведінка осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, і проблема її психологічної корекції.



    27




    Висновки до першого розділу


    33




    РОЗДІЛ 2
    ЗМІСТ, УМОВИ І СПОСОБИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ БАТЬКІВСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ ОСІБ, ЯКІ ЗВІЛЬНЯЮТЬСЯ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ






    35





    2.1. Рольова батьківська поведінка і її психологічні детермінанти.


    35




    2.2. Психологічний супровід батьківства.


    53




    2.3. Характеристика програмного тренінгу з психологічної корекції батьківської поведінки осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.



    67




    Висновки до другого розділу


    84




    РОЗДІЛ 3
    ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА РОЗРОБЛЕНОГО ПРОГРАМНОГО ТРЕНІНГУ З ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОРЕКЦІЇ БАТЬКІВСЬКОЇ ПОВЕДІНКИ В ОСІБ, ЯКІ ЗВІЛЬНЯЮТЬСЯ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ








    87




    3.1. Зміст, задачі, умови й особливості експериментального дослідження.


    87




    3.2. Оцінка актуального рівня розвитку батьківської поведінки осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.




    106




    3.3. Результати оцінки ефективності програмного тренінгу з психологічної корекції батьківської поведінки в осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.





    112




    Висновки до третього розділу


    140




    ВИСНОВКИ


    146




    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


    152




    ДОДАТКИ


    173





    ВСТУП

    Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку Україна стала на шлях європейської інтеграції, проголосивши пріоритетну цінність прав та свобод людини і взявши на себе обов’язок з їх дотримання. Безперечно, рівень розвитку демократії визначається в державі декількома індикаторами, серед яких важливим є гуманність ставлення до громадян, які позбавлені волі.
    У зв’язку з цим, у державі на всіх рівнях проголошується необхідність реформування системи виконання кримінальних покарань, яка повинна стати більш відкритою, менш формалізованою, а головне орієнтованою на вирішення основного завдання: виправлення засуджених і повноцінне включення їх у життя суспільства після відбуття покарання.
    Щорічно з місць позбавлення волі в Україні звільняється близько 50-60 тисяч осіб, велика кількість з яких скоює повторні злочини. За даними Державного департаменту з питань виконання покарань, з 51,4 тисячі осіб, які звільняються з виправних колоній протягом року, 1,3 тисячі (2,5%) втрачають соціально корисні зв’язки з сім’ями, своїми рідними. Втрата цих зв’язків спричиняє соціальну ізоляцію та підштовхує колишніх в’язнів до здійснення нових злочинів.
    Наукові дослідження свідчать, що в людей, які перебувають у місцях позбавлення волі протягом тривалого часу, поступово спотворюються поведінкові сценарії, особистісні якості, відбувається втрата навичок адаптивної сімейної взаємодії. Наслідком цього є не лише велика вірогідність скоєння повторних злочинів, але й збільшення кількості сімей, які характеризуються сімейним насильством, асоціальними, девіантними формами поведінки їх членів, у тому числі й дітей, маргінальним суспільним статусом, відсутністю умов для особистісного розвитку.
    Аналіз літератури показує, що дослідники приділяють основну увагу вивченню особистості злочинця як суб’єкта кримінальної поведінки. Крім того, велику кількість робіт у галузі пенітенціарної психології присвячено вивченню тих психологічних особливостей особистості засудженого, які визначають його ставлення до дотримання режиму, до праці, працівників кримінально-виконавчого органу, його схильності до здійснення протиправних дій, до лідерства серед засуджених тощо. Однак, незважаючи на те, що практично всі дослідники визнають важливе значення сімейних стосунків засудженого для процесу ресоціалізації, вивченню їх особливостей приділяється недостатня увага.
    Взагалі сімейні стосунки злочинця розглядаються як одна з причин злочинної поведінки й об’єкт її ранньої профілактики. Серед особливостей сімейних стосунків засуджених виділяється лише їх істотне ослаблення.
    Слід констатувати, що в теорії і практиці ресоціалізації сьогодні, головним чином, вирішуються питання працевлаштування, забезпечення житлом, правової підтримки та кримінологічного вивчення колишніх засуджених. Психологічному забезпеченню встановлення їх повноцінних сімейних стосунків не приділяється достатньої уваги; відсутні цілеспрямовані програми з адаптації засуджених до їх найближчого оточення. Аналіз практики психологічної служби пенітенціарних установ також показує, що психологи приділяють увагу здебільшого соціально-правовій адаптації до умов місць позбавлення волі. У процесі здійснення ресоціалізаційних заходів засудженим, які мають сім’ї з неповнолітніми дітьми, майже не приділяють уваги.
    Ми виходимо з положення, що фактор сімейних стосунків засуджених є одним з вирішальних у їх виправленні, поверненні до нормального життя в суспільстві. Відомо, що саме сім’я виконує основну роль у соціалізації людини, результатом якої є засвоєння соціальних норм і цінностей у процесі взаємодії з іншими людьми. А оскільки ресоціалізація це процес повторної соціалізації, встановлення зруйнованих або втрачених особистісних структур, роль сім’ї у ньому важко переоцінити.
    Статистичні дані свідчать, що вірогідність скоєння повторного злочину особами, які мають сім’ю і є спрямованими на виконання своїх сімейних ролей, майже в чотири рази менша ніж особами, які втратили свої сімейні зв’язки.
    Розвиток навичок адекватної батьківської поведінки, спрямованості на побудову гармонійних сімейних стосунків буде сприяти, з одного боку, поглибленню соціальних стосунків засуджених, формуванню їх позиції у суспільстві з певними правами та обов’язками, а з іншого активності участі батька в розвитку власних дітей як особистостей.
    Таким чином, одним з найважливіших аспектів повернення осіб, які відбувають покарання, до повноцінного життя в суспільстві є відтворення в них навичок сімейної взаємодії, у тому числі адекватної батьківської поведінки, корекція сталих і ригідних рольових та поведінкових стереотипів.
    Актуальність зазначеної проблеми визначається суперечністю між потребою в поверненні осіб, які відбувають покарання, до повноцінного життя в суспільстві, необхідністю відтворення в них навичок сімейної взаємодії, а також недостатньою теоретичною, методологічною й методичною розробленістю цієї проблеми.
    Вищезазначене визначило тему нашого дослідження: Батьківська поведінка як психологічний чинник ресоціалізації осіб, які звільняються з місць позбавлення волі”.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з Пріоритетними напрямками наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років” (наказ МВС України №755 від 05.07.2004р.), Пріоритетними напрямками наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006-2010 роки” та пов’язано з реалізацією Законів України Про соціальну адаптацію осіб, які відбули покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний термін” (2004 р.) і Про державну кримінально-виконавчу службу України” (2005 р.), а також проекту Концепції розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України, розробленого Державним департаментом України з питань виконання покарань. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою ХНУВС (протокол №7 від 7.07.2006 р.) та узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №2 від 27.02.2007 р.).
    Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні й експериментальній перевірці психологічного змісту та способів корекції батьківської поведінки в осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, в контексті їх ресоціалізації.
    Завдання дослідження:
    1. Визначити методологічні основи корекції батьківської поведінки в осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, на основі теоретичного аналізу сучасної психологічної літератури.
    2. Вивчити психологічні особливості засуджених, виявити особливості та проблеми їх сімейних стосунків, а також причини, що їх детермінують.
    3. Розробити та апробувати програмний тренінг корекції батьківської поведінки в осіб, які звільняються з місць позбавлення волі; визначити показники ефективності розробленої методики.
    4. Сформулювати методичні рекомендації з психокорекції і формування адекватної батьківської поведінки в осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.
    Для реалізації поставлених завдань у роботі було використано такі теоретичні й емпіричні методи дослідження: системно-теоретичний аналіз стану проблеми на основі вивчення психологічної, юридичної літератури; психологічний тренінг, психокорекційні техніки; методи спостереження, бесіда, анкетування; комплекс психодіагностичних методів вивчення особистості засудженого. При обробці результатів було використано методи математичної статистики, що здійснювались за допомогою програми STATISTICA.
    Об’єкт дослідження психологічні чинники ресоціалізації засуджених.
    Предмет дослідження психологічні особливості батьківської поведінки осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.
    Методологічну основу дослідження складають:
    1. Положення, пов’язані з теорією єдності психіки й діяльності (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн та ін.) та теорією діяльнісного опосередкування розвитку особистості С.Д.Максименка.
    2. Принцип системного підходу в психології (П.К.Анохін, М.О.Бернштейн, С.П.Бочарова, Б.Ф.Ломов, В.Д.Шадріков та ін.).
    3. Дослідження в галузі пенітенціарної психології з проблем вивчення особистості засуджених і їх ресоціалізації (Ю.М.Антонян, І.П.Башкатов, В.Л.Васильєв, П.Б.Ганнушкін, М.Н.Гернет, А.Д.Глоточкін, В.Г.Дєєв, М.І.Єнікєєв, А.Ф.Зелінський, А.Г.Ковальов, В.О.Коновалова, В.Н.Кудрявцев, А.Ф.Лазурський, А.С.Макаренко, А.І.Панкін, В.Ф.Пиріжков, А.Н.Сухов, А.І.Ушатіков, В.Ю.Шепітько та ін.).
    4. Дослідження в галузі психології сім’ї (Т.В.Андрєєва, В.Н.Дружинін, Л.Б.Шнейдер, Е.Г.Ейдеміллер, В.В.Юстіцкіс та ін.), а також положення екзистенціально-гуманістичного напрямку в психології та психотерапії (К.Роджерс, В.Сатір, І.Ялом та ін.).
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
    - вперше теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено методику психологічної корекції батьківської поведінки в осіб, які звільняються з місць позбавлення волі;
    - подальшого розвитку набула систематизація основних проблем і особливостей сімейних стосунків засуджених, що є основою для розробки способів психологічної корекції їх батьківської поведінки;
    - удосконалено зміст адекватної батьківської поведінки як важливого чинника успішності ресоціалізації засуджених.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що отримані результати надають можливість психологам пенітенціарних закладів та спеціалістам громадських організацій планувати й організовувати заходи з цілеспрямованої психологічної корекції батьківської поведінки в осіб, які звільняються з місць позбавлення волі. Результати дослідження впроваджено у вигляді програмного тренінгу з психологічної корекції батьківської поведінки осіб, які звільняються з місць позбавлення волі в Мелітопольській виховній колонії (акт №1 від 18.02.2008 р.), в Темнівській виправній колонії №100 у Харківській області й у Березаньській виправній колонії №95 у Київській області за підтримки Європейської комісії і державного Департаменту України з питань виконання покарань (акт від 3.03.2008 р.), в серії навчальних тренінгів для соціальних працівників і практичних психологів районних центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді м. Харкова в межах програми підвищення кваліфікації з надання соціальних послуг людям, які повернулися з місць позбавлення волі (довідка №1 від 28.01.2008 р.), в науково-практичному посібнику для психологів, соціальних працівників, що працюють з особами, які відбувають або відбували покарання в місцях позбавлення волі.
    Достовірність результатів дослідження та їх обґрунтування забезпечені системним аналізом особливостей сімейних стосунків засуджених; відповідністю методів дослідження його предмету, цілям і завданням; репрезентативністю вибірки випробуваних, необхідною для якісної та кількісної характеристики результатів дослідницької й експериментальної роботи; застосуванням основних принципів корекційної групової роботи, стабільністю отриманих у ході дослідження результатів.
    Особистий внесок автора у спільній публікації [2] полягає у виявленні особливостей сімейних стосунків у осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі; в публікації [5] - в аналізі процедури оцінювання ефективності психологічного тренінгу із засудженими; в публікаціях [9, 10] - в розробці методичних рекомендацій з психологічного тренінгу з корекції батьківської поведінки засуджених.
    Апробація результатів дослідження. Результати досліджень, викладені у дисертації вислвітлено на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми юридичної психології” (м. Київ, 2006 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Професіоналізм педагога в контексті Європейського вибору України” (м. Ялта, 2007 р.), на круглому столі „Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний, юридичний аспекти” в Харківському національному університеті внутрішніх справ (м. Харків, 2008р.).
    Експериментальна робота проводилася в 2004-2005 рр. у Білоцерківській виправній колонії №35 у Київській області (БВК №35); у 2007 році у Темнівській виправній колонії №100 у Харківській області і Березаньській виправній колонії №95 у Київській області.
    Випробувані чоловіки, які мають неповнолітніх дітей і неодноразово відбували покарання в місцях позбавлення волі. Кількість осіб у БВК №35: експериментальна група 24 особи, контрольна 80 осіб; у Темнівській колонії 3 групи по 15 осіб, і Березаньській колонії 1 група з 15 осіб. Всього 164 особи.
    Публікації. Основні положення роботи надруковано в 10 наукових публікаціях, з них 7 у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.
    Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку літератури з 243 джерел, з них 12 іноземними мовами, 7 додатків на 61 сторінці.

    Повний обсяг роботи 172 сторінки. Робота має 11 таблиць на 13 сторінках і 11 рисунків на 11 сторінках.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ



    У роботі представлене нове вирішення й теоретичне узагальнення наукової проблеми, що виражається в розробці й експериментальному обґрунтуванні методики психологічної корекції батьківської поведінки в осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.
    У цілому проведене дослідження дозволило зробити такі висновки:
    1. У дисертаційному досліджені було виявлено й узагальнено особливості та проблеми сімейних стосунків засуджених, які визначаються трьома взаємозалежними факторами: віддаленістю від сім’ї, характером ставлення членів сім’ї та її оточення до засудженого-батька й психологічними особливостями його особистості.
    2. Попередня психодіагностика дозволила виявити особливості особистості засуджених, які характеризуються спотвореними поведінковими сценаріями, зруйнованими батьківськими почуттями, цінностями, установками, втраченими навичками адаптивної сімейної взаємодії, неадекватною самооцінкою, низьким рівнем знань про способи й форми взаємодії з дитиною, незрілістю батьківських почуттів, слабкою ідентифікацією із батьківською роллю, інтелектуальною ригідністю, низьким рівнем рефлексії, емпатії і соціального інтелекту, тривожністю, схильністю до агресивних реакцій при низькому рівні самоконтролю. У великому ступені особливості особистості випробуваних визначаються їх ідентифікацією з роллю злочинця, засудженого, при цьому соціальні й сімейні ролі в них є слабко дифенційованими.
    3. У результаті системного аналізу проблеми психологічного супроводу батьківства було визначено структуру якостей особистості, від яких залежить адекватна батьківська поведінка. Вона включає когнітивний, емоційний і поведінковий аспекти батьківства, психосоціальну зрілість, комунікативні вміння й навички, навички самоконтролю й вирішення проблем.
    4. Було розроблено програму тренінгу корекції батьківської поведінки в осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, що складається з орієнтувального, реконструктивно-формуючого й рефлексивно-узагальнюючого блоків. Програма спрямована на корекцію й розвиток тих психологічних структур особистості, які є підґрунтям адекватних сімейних стосунків, когнітивного й емоційного аспектів батьківської ролі засуджених, на активізацію їхніх сімейних зв’язків, поглиблення емоційної відвертості ще під час перебування в місцях позбавлення волі.
    5. У процесі оцінки результатів розробленої тренінгової програми виявлено достовірні зміни в психологічних якостях учасників, які полягають у активізації когнітивного й емоційного аспектів їх батьківської ролі.
    Порівняння результатів психологічної діагностики перед тренінгом і по його завершенні показало, що в засуджених посилилась ідентифікація з роллю батька (при підсумковій діагностиці в тесті Еткінда стимул Я-батько” знаходився на одній з перших чотирьох позиції і за кольором у більшості випадків збігався зі стимулами Мій теперешній час” , Я-реальний” і Я-ідеальний”). Отримано позитивні зміни в розвитку соціального інтелекту як когнітивного компоненту спілкування, здатності порівнювати, оцінювати, прогнозувати поведінку людей.
    6. Спостереження під час реалізації тренінгової програми й звіти учасників свідчать про появу у випробуваних відвертості в спілкуванні, рефлексії, емпатії, більш адекватного уявлення про образ дитини й сімейних стосунків у цілому. Результати виявились також у розвитку знань про способи й форми взаємодії з дитиною, уявленні про репертуар сімейних ролей, відповідальну й безвідповідальну батьківську поведінку, в зацікавленості питаннями сімейних стосунків, прагненні їх аналізувати, оволодінні способами постановки життєвих цілей і пошуку засобів їх реалізації. За період тренінгу в багатьох учасників активізувались емоційно відверті стосунки з членами сім’ї (шляхом листування, побачення, телефонні розмови), що підтверджувалося оцінками персоналу колонії.
    7. Отримано достовірні відмінності між результатами учасників тренінгу й контрольної групи за показниками методик діагностики батьківського ставлення А.Я.Варга, В.В.Століна і PARI Е.Шефера, Р.Бела (Uемп < Uкр). У групі учасників, більше, ніж у контрольній, виявилася турбота про сім’ю, прагнення до конструктивних стосунків; менше спостерігається емоційна дистанція з дитиною; образ сім’ї і бітьківські почуття є більш позитивними.
    8. Досвід проведення тренінгу дозволив виявити ресурси й фактори, які сприяють успішності психокорекційної роботи із засудженими. Це - використання екзістенційної кризи, активізація адаптивних механізмів засуджених у екстремальних умовах ув’язнення, усвідомлення ними обмеженості свого життєвого досвіду, універсальність проблем, свобода у вираженні почуттів, рольове моделювання соціальних ситуацій, неупереджене ставлення до учасників тренінгу з боку ведучого.
    9. Результати експериментальної перевірки розробленого програмного тренінгу дозволяють рекомендувати його для використання психологам пенітенціарних закладів, спеціалістам громадських організацій у галузі планування й організації заходів з цілеспрямованої психологічної корекції батьківської поведінки в осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.
    Перспективним напрямком нашої роботи є також розробка й наукове обґрунтування процедури оцінки перенесення отриманого засудженими досвіду під час тренінгу в особисте або професійне життя, створення системи моніторингу поведінки учасників, їх життєвого шляху після звільнення.

    Рекомендації

    Отримані результати дозволяють рекомендувати використання розробленого нами програмного тренінгу в процесі ресоціалізації засуджених з метою корекції їх батьківської поведінки безпосередньо перед звільненням з місць позбавлення волі.
    Тренінг дозволяє вирішувати такі завдання: корекція, формування й розвиток тих психологічних структур особистості, які є підґрунтям адекватних сімейних стосунків; корекція когнітивного й емоційного аспектів взаємопов’язаних компонентів батьківської ролі засуджених: сімейних цінностей, установок, очікувань, ставлень і почуттів, позицій і стилів; спрямоване в майбутнє визначення власних життєвих цілей засуджених, формування навичок відвертої комунікації, навчання способам виявлення ознак зрілої і дисфункціональної сім’ї, усвідомлення й подолання кризових етапів у розвитку сімейної системи в контексті мультигенераційного підходу; активізація сімейних зв’язків засуджених, поглиблення їх емоційної відвертості ще під час перебування в місцях позбавлення волі (шляхом листування, телефонних розмов, побачень).
    Тренінгова програма повинна спиратись на ретельне вивчення особливостей сімейних стосунків засуджених і актуальний ступінь розвитку психологічних показників, які визначають їх батьківську роль, а також на модель адекватної батьківської поведінки.
    Програма буде відповідати основній меті, якщо вона буде складалася з трьох взаємопов’язаних блоків.
    Перший блок орієнтувальний, на якому відбувається оцінка актуального стану учасників, встановлення довірливого контакту (альянсу) й підвищення рівня мотивації до змін, формулювання проблем, що потребують вирішення.
    Другий блок реконструктивно-формуючий, який складається з трьох частин відповідно до таких тем, що є актуальними для більшості засуджених:
    Гнів, агресивність”: подолання гніву, агресивності, усвідомлення механізмів провини й прощення, розвиток навичок з саморегуляції психічних станів;
    Сімейні стосунки”: аналіз сімейної історії, криз, цінностей, ролей, усвідомлення значення власної поведінки й батьківських почуттів, розвиток здатності до рефлексивної поведінки, самоконтролю, батьківської відповідальності, конструктивного подолання конфліктних ситуацій;
    Життєво смислові орієнтації”: аналіз минулого, теперішнього й майбутнього життя випробуваних, виявлення й розвиток життєвих цінностей, пошук власного призначення, підвищення самооцінки.
    Третій блок рефлексивно-узагальнюючий, на якому підводяться підсумки, узагальнюється досвід, отриманий у тренінгу, закріплюються знання й уміння, а також намічаються подальші перспективи самовдосконалення учасників.
    Враховуючі те, що учасники тренінгу є ізольованими від суспільства й, зокрема, від власних сімей, тренінг повинен бути спрямований у більшому ступені на когнітивний і емоційний аспект батьківських стосунків засуджених, і в меншому ступені на поведінковий, який може бути реалізований повною мірою лише безпосередньо в сім’ї після їх звільнення.
    Тренінг за формою є психокорекційною батьківською групою, яку складають лише батьки. Він спрямований передусім на досягнення позитивних змін у структурі особистості батьків, розвиток батьківської ролі, хоча також звертається до проблем виховання дітей.
    У тренінгу рекомендується використовувати сучасні психотехнології, такі як: нейролінгвістичне програмування, психодрама, гештальт- та екзистенціальна психотерапія, методи тренінгів вирішення проблем, контролю гніву, розвитку соціальних навичок і комунікації.
    З метою отримання об’єктивної і повної оцінки ефективності тренінгу рекомендується використовувати три її типи, які реалізуються з трьох позицій: тренера, учасників і спостерігачів або експертів. Це - поточна оцінка, яка здійснюється безпосередньо в ході тренінгу з метою перевірки його відповідності наміченому плану; оцінка по завершенні тренінгу з метою об’єктивного погляду на весь процес і подальшого його удосконалення; оцінка переносу отриманого під час тренінгу досвіду в особисте або професійне життя, що повинна здійснюватись за допомогою створення системи моніторингу поведінки учасників, їх життєвого шляху після звільнення.
    До мінімального набору психодіагностичних методик, що використовуються при оцінці ефективності тренінгу, доцільно включати такі: самооцінка ставлення до сім’ї”; методика вивчення самооцінки; тест соціального інтелекту Дж.Гілфорда; методика Самопочуття, активність, настрій” (САН); колірний тест ставлень Еткінда (стимули: сім’я”, син”, донька”, теперішній час”, майбутнє”, минуле”, воля”, Я”, Я-ідеальний”, Я-батько”, Я-чоловік”); тест вибору кольору М.Люшера; методика вивчення ставлення батьків до різних боків сімейного життя PARI (parental attitude research instrument) Е.Шеффера і Р.Белла; методика діагностики батьківського ставлення А.Я.Варга, В.В.Століна; бесіда, анкетування.
    При практичному використанні розробленого нами програмного тренінгу слід враховувати виявлені нами особливості групової роботи із засудженими, а також психокорекційні ресурси й фактори.
    Це - закритість і недовірливість учасників на початку тренінгу, невисока активність, відсутність досвіду участі в подібних формах психологічної роботи, опір саморозкриттю, небажання торкатися теми відповідального батьківства й сімейних стосунків, побоювання того, що те, що відбувається на тренінгу, може бути використано на шкоду учасникам. Поряд з цим - усвідомлення гострої необхідності саме в такій формі психологічної роботи; особистісна значущість для учасників тем, що обговорюються на тренінгу, внутрішня необхідність побудови довірливих стосунків, саморозкриття, усвідомлення самого себе й визначення майбутнього, відповідальності, уваги до почуттів.
    Одним із впливових факторів у процесі тренінгу з особами, які звільняються з місць позбавлення волі, є формування в них розуміння того, що лише сама людина може змінити світ, який вона створила. Відповідальність за минуле життя включає й майбутню зміну, зміна активний процес, вона не відбудеться, якщо людина не буде активно змінюватись, ніхто інший не може зміни її або змінитися замість неї. Крім того, важливим є розуміння того, що в змінах немає небезпеки й для того, щоб людина змогла досягти бажаного, вона повинна змінюватися.
    Психокорекційними ресурсами є екзистенціальна криза, яку засуджені переживають під час ув’язнення; необхідність адаптуватися до екстремальних умов ув’язнення; усвідомлення засудженими обмеженості свого життєвого досвіду; універсальність проблем учасників тренінгу; свобода вибору, можливість вільно висловлювати свої почуття, що є особливо важливим в умовах виправної колонії, де така форма поведінки не заохочується на всіх рівнях, що суперечить потребі людини бути прийнятою іншими; відвертість ведучого, безумовне позитивне прийняття учасників та емпатичне їх розуміння; інформування учасників, корекція досвіду їх первинної сім’ї й удосконалення соціальних навичок.







    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

    1. Агарков С.Т. Супружеская дезадаптация. М.: Едиториал УРСС, 2004. 256с.
    2. Аккерман Н. Роль семьи в появлении расстройств у детей. Семейная психотерапия. СПб: Питер, 2000. 512с.
    3. Аккерман Н. Семейный подход к супружеским расстройствам. Семейная психотерапия. СПб: Питер, 2000. 512с.
    4. Аккерман Н. Семья как социальная и эмоциональная единица / Семейная психотерапия. СПб: Питер, 2000. 512с.
    5. Актуальные проблемы исполнения уголовных наказаний (сборник). М.: Права человека, 2001.232с.
    6. Александров Ю.К. Справочник практического работника пенитенциарных учреждений. М.: Права человека, 1999. 125с.
    7. Алмазов Б.Н. Особенности деятельности специалиста по социальной работе в сфере социальной реабилитации // Социальная работа. М. 1992. Вып. 1. С.32-37.
    8. Алферов Ю.А. Международный пенитенциарный опыт и его реализация в современных условиях: Сб. лекций / М-во внутр. дел России, Респ. ин-т повышения квалификации. Домодедово: РИПК МВД РФ, 1993. 125с.
    9. Алферов Ю.А. Социально-психологическое изучение особенностей личности осужденного. Домодедово: РИПК МВД РФ, 1990. С. 46-57.
    10. Алферов Ю.А., Петков В.П., Соловьев В.П. Социальная адаптация освобождаемых из мест лишения свободы. Домодедово: РИПК МВД РФ, 1992. С.33-42.
    11. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания // Советская педагогика. 1965. № 1. С.24-36.
    12. Ананьев Б.Г. Некоторые проблемы психологии взрослых. М., 1972. 32с.
    13. Андреева Т.В. Семейная психология: Учеб. пособие. СПб.: Речь, 2005. 244с.
    14. Антонян Ю.М. Личность преступника индивидуальная профилактика преступлений: сопоставление и выводы // Личность преступников и индивидуальное воздействие на них. М. 1989. С.3-10.
    15. Антонян Ю.М. Некоторые проблемы ресоциализации ранее судимых лиц // Проблемы борьбы с рецидивной преступностью. М., 1980. С.61-63.
    16. Антонян Ю.М. Преступное поведение и психические аномалии. М.: Изд-во Юристь”, 1998. 215с.
    17. Антонян Ю.М. Психологическое отчуждение личности и преступное поведение (Генезис и профилактика дезадаптивных преступлений). Ер.: Айастан, 1987. С.63-65.
    18. Аршава И.Ф., Тихая Э.В. Психотерапия при социальной дезадаптации подростков в условиях пенитенциарных учреждений // Медицинские исследования. 2001. Т. 1. Вып. 1. С.4748.
    19. Баженов А.В. Костыря Е.А. Семейное неблагополучие и его роль в криминализации несовершеннолетних // Криминология: вчера, сегодня, завтра: Труды Санкт-Петербургского криминологического клуба. СПб. 2002. № 1 (2). С.25-28.
    20. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. М., 1968. С. 8-12.
    21. Баканова А.А. Экзистенциальный кризис и его ресурсы у заключенных // Психолого-педагогические проблемы развития личности в современных условиях: Психология и педагогика в общественной практике: Сб. науч. трудов. СПб.: Издательство РГПУ им.А.И.Герцена, 2000. С.67-74.
    22. Бандурка О.М., Трубников В.М., Яровий А.О. Проблеми соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з виховно-трудових колоній. Харків: НУВС, 2003. 260с.
    23. Бандурка A.M., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология: Учебник. - Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2001. 640с.
    24. Башкатов И.П. Психология групп несовершеннолетних правонарушителей. М, 1993. С. 48-60.
    25. Беличева С.В. Основы превентивной психологии. М., 1993. 199 с.
    26. Березин С.В., Лисецкий К.С. Технология формирования социальных навыков: Методическое пособие для психологов и социальных педагогов ИТУ. Самара, 1999. С.41-89.
    27. Берн Ш. Гендерная психология. СПб., 2001. С.126-130.
    28. Берне Р. Развитие Я-концепции” и воспитание. М., 1986. С.35-48.
    29. Битянова Н.Р. Психология личностного роста. М.: 1995. С.23-28.
    30. Білецький В.В. Дослідження пенітенціарного психолога. Наукове видання. Донецьк: Східний видавничий дім, 2005. 40с.
    31. Блувштейн Ю., Лапинскас К. Социальная адаптация лиц, освобожденных из исправительно-трудовых учреждений, и рецидивная преступность // Изучение и предупреждение преступности. Вильнюс: Минтис. Вып. IV. 1971. С.3244.
    32. БлэкборнР. Психология криминального поведения. СПб: Питер, 2003. 496с.
    33. Бодалев А.А. Психология личности. М., 1988. С.94-95.
    34. Большаков В.Ю. Психотренинг. Социодинамика. Игры и упражнения. М.: 1994. С.5-15.
    35. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: норма и отклонения. М., 1990. С.12-34.
    36. Брутман В.И., Варга А.Я., Хамитова И.Ю. Влияние семейных факторов на формирование девиантного поведения матери // Психологический журнал. 2000. № 2. С.36-41.
    37. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. СПб., 1999. С.79-80.
    38. Бурменская Г.В., Карабанова О.А., Лидере А.Г. Возрастно-психологическое консультирование. М., 1990. С.50-64.
    39. Бэндлер Р., Гриндер Д. Из лягушек в принцы. Вводный курс НЛП тренинга. Издательство: Флинта, 2000. 224с.
    40. Варга А.Я. Системная семейная психотерапия. Краткий лекционный курс. СПб., 2001. С.28-30.
    41. Варга А.Я. Структура и типы родительского отношения. М., 1986. С.45-46.
    42. Васильев А.И., Кувшинов В.С. Эффективность социальной адаптации освобожденных из мест лишения свободы // Эффективность применения уголовного закона. М.: Юрид. лит., 1973. С.151162.
    43. Васильев В.Л. Юридическая психология. 4-е изд. доп. и перераб. СПб.: Питер, 2002. 640с.
    44. Вацлавик П. Психология межличностных коммуникаций. М.: Речь, 2000. 299с.
    45. Вачков И.В. Основы технологии группового тренинга. М: Издательство Ось-89”, 1999. С.67-70.
    46. Витакер К.Полночные размышления семейного терапевта. М.: Класс, 1998. 208с.
    47. Вицин С.И. Системный подход и преступность. М., 1980. С.44-56.
    48. Водолазский Б.Ф. Психологические особенности личности осужденного. Омск: Высшая школа милиции, 1982. С.25-28.
    49. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. Казань, 1975. С.65-86.
    50. Волков В.Н., Янаев С.И. Юридическая психология: Учеб. пособие для вузов. М.: Щит. 2004. С.19-25.
    51. Гарбузов В.И. Нервные дети. Л.: Медицина, 1990. С. 19-46.
    52. Гернет М.Н. В тюрьме: Очерки тюремной психологии / Под общ. ред. А.М.Винавера, А.Н.Трайнина. М.: Книгоиздательство Право и жизнь”, 1925. 149с. С.67-79.
    53. Гилинский Я.И. Институт семьи в системе девиантность - социальный контроль” // Криминология: вчера, сегодня, завтра: Труды Санкт-Петербургского криминологического клуба. СПб. 2002. № 1 (2). С.34.
    54. Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Психические состояния человека, лишенного свободы. М.: Высшая школа МВД СССР, 1968. С.9-37.
    55. Глоточкин А.Д., Пирожков В.Ф. Психология коллектива заключенных. М., 1968. С.34-36.
    56. Гомонов Н.Д. Семейные дефекты социализации личности несовершеннолетнего и преступное поведение // Криминология: вчера, сегодня, завтра: Труды Санкт-Петербургского криминологического клуба. СПб. 2002. № 1 (2). С.288.
    57. Грановская Р.М., Никольская И.М. Защита личности: психологические механизмы. СПб., 1998. С.75.
    58. Гуров А.Л. Профессиональная преступность: прошлое и современность. М., 1990. С.65-86.
    59. Данилин Е.М. Педагогические проблемы подготовки осужденных к освобождению из ВТК в условиях реформы уголовно-исполнительной системы // Реформа уголовно-исполнительной системы и ее правовое обеспечение. М.: НИИ МВД РФ. 1993. С.30-31.
    60. Дебольский М.Г. Проведение социально-психологических тренингов в уголовно-исполнительной системе / Научно-методические основы оказания психологической помощи осужденным. М.: Права человека, 2001. 156с.
    61. Деев В.Г., Ушатиков А.И., Семенов В.А. Психологическая подготовка осужденных к жизни в новых условиях. Рязань, 1989. С.34-36.
    62. Деева Н.А. Формирование социально значимых перспектив у несовершеннолетних женского пола как средство их перевоспитания. Рязань, 1981. С.15.
    63. Дель Н.В. Социально-психологический тренинг развития личности осужденных / Научно-методические основы оказания психологической помощи осужденным. М.: Права человека, 2001. С.121-140.
    64. Дементьева И.Ф. Негативные факторы воспитания детей в неполной семье // Социс. 2000. №11. С.28-30.
    65. Дети ради детей. Программа социальной защиты детей в деятельности детских организаций. М., 1996. С.14.
    66. Джеффрис Д. Мы здесь занимаемся тем, что разряжаем бомбы. Психодрама с закоренелыми преступниками / Психодрама вдохновение и техника. М.: Независимая фирма Класс”, 1997. С.197-217.
    67. Диагностика и коррекция социальной дезадаптации под­ростков / Под ред. С.А.Беличевой. М.: Редакционно-издатель­ский центр консорциума Социальное здоровье России”, 1999. С.42-50.
    68. Димитров А.В., Сафронов В.П. Основы пенитенциарной психологии: Учебное пособие. М.: Московский психолого-социальный институт, 2003, 176с.
    69. Долгова А.И. Изучение личности преступника // Советское государство и право. 1978. № 6. С.25-28.
    70. Дорога дальняя, казенный дом. - М.: Молодая гвардия, 1990.- 382с.
    71. Дробышев В.И., Чернышева А.В. Теоретическая характеристика основных положений ресоциализации осужденных в ИТУ // Правовая и организационная основы органов, исполняющих наказания. М., 1995. С.68-75.
    72. Дружинин В.Н. Психология семьи. Екатеринбург, 2000. С.96-102.
    73. Емельянов Ю.И. Активное социально-психологическое обучение. Л.: 1985. С.35-41.
    74. Еникеев М.И. Юридическая психология: С осн. общей и социал. психол.: Уч. для вузов. М.: НОРМА, 2005. 640с.
    75. Жалинский А.Э. Условия эффективности профилактики преступления. М., 1978. С.65.
    76. Жуков Ю.М., Петровская Л.А., Растяников П.В. Диагностика и развитие компетентности в общении. М., 1990. С.86.
    77. Жулева Ю.В. Ресоциализация осужденных несовершеннолетних женского пола, отбывающих наказание в воспитательных колониях: правовые и криминологические аспекты: Дис. канд. юрид. наук. Рязань, 2000. С. 26.
    78. Зайков Д.Е. Юридическая психология: Учеб. минимум для экзамена и зачета: Шпаргалка. М.: Юриспруденция, 2005. С.25.
    79. Зайцева Т.В. Теория психологического тренинга. Психологический тренинг как инструментальное действие. СПб.: Речь; М.: Смысл, 2002. 80с.
    80. Заслужнюк В.С, Семиченко В.А. Родители и дети. Взаимопонимание или отчуждение. М., 1996. С.74.
    81. Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. М, 1996. С.36-45.
    82. Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние. СПб.: Питер, 2000. 445с.
    83. Иванова А.Т., Лысягин О.Б. Перспективные пути решения проблемы социальной адаптации // Проблемы социальной реабилитации отбывших уголовное наказание. М.: ВНИИ МВД РФ. 1992. С.22.
    84. Игровая терапия как метод интегрирования и реабилитации. ЮНЕСКО, 2001. 88с.
    85. Изучение личности преступника в СССР и за границей. М., 1925. С.20-23.
    86. К вопросу о социальной реабилитации наиболее уязвимых групп тюремного населения (подростки, женщины). Материалы исследований. Мнения. Личные документы. М.: Центр содействия реформе уголовного правосудия, 2001. 152с.
    87. Карвасарский Б. Психотерапевтическая знциклопедия. СПб.: Изд-во Питер Ком”, 1998. 752с.
    88. Психологическая коррекция смысловой регуляции жизненного пути девиантной личности: (Монография) / К.В.Карпинский / Под. ред. Т.К.Комаровой. Гродно: ГрГУ, 2002. 139 с.
    89. Карсон Р., Батчер Дж., Минека С. Анормальная психология. 11-е изд. 1168с.
    90. Кедьюсон Х., Шефер Ч. Практикум по игровой психотерапии. СПб.: Питер, 2000. 415с.
    91. Киппер Д. Клинические ролевые игры и психодрама. М., 1993. 222 с.
    92.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины