СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ В КОЛЕКТИВАХ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ ТА ЙОГО ОПТИМІЗАЦІЯ : СОЦИАЛЬНО-психологического климата в коллективе РАБОТНИКОВ МИЛИЦИИ И ЕГО ОПТИМИЗАЦИЯ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ МВС УКРАЇНИ

На правах рукопису

ВОЛОШИНА ОКСАНА ВАСИЛІВНА

УДК 351.74.57

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ КЛІМАТ В КОЛЕКТИВАХ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ ТА ЙОГО ОПТИМІЗАЦІЯ

19.00.06 - Юридична психологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук

Науковий керівник
кандидат психологічних наук,
професор
Андросюк В’ячеслав Георгійович

КИЇВ - 2005

ЗМІСТ

ВСТУП.

3

РОЗДІЛ 1. Сучасні уявлення про соціально-психологічний клімат колективів ОВС в юридичній психології

11

1.1 Поняття та структура соціально-психологічного клімату в колективах ОВС...

11

1.2 Форми прояву соціально-психологічного клімату в колективах співробітників міліції..

39

1.3 Спілкування як засіб формування соціально-психологічного клімату..

43

РОЗДІЛ 2. Вивчення соціально-психологічного клімату в колективах працівників міліції..

71

2.1. Обґрунтування принципів та методичного інструментарію експериментального дослідження соціально-психологічного клімату..

71

2.2. Інтерпретація результатів дослідження соціально-психологічного клімату в колективах працівників міліції та їх узагальнення.

104

РОЗДІЛ 3. Основні напрями оптимізації соціально-психологічного клімату в колективах ОВС..

122

3.1. Консультування керівників із питань оптимізації психологічного клімату колективу ОВС...

124

3.2. Вимоги до написання звіту про психологічне обстеження колективу..

130

3.3. Соціально-психологічний тренінг безконфліктного спілкування .

137

ВИСНОВКИ

176

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...

180

ДОДАТКИ...

199

ВСТУП

В нашій країні створено передумови для розбудови держави на демократичних засадах, на основі загальнолюдських гуманістичних принципів. Не залишились осторонь і органи внутрішніх справ, які наполегливо працюють над створенням сприятливого правового клімату для забезпечення трансформації суспільного устрою та економіки держави.
Важливою умовою виконання вимог Президента, Верховної Ради та Уряду України, щодо забезпечення правопорядку і громадської безпеки у державі, гарантованих Конституцією України прав і свобод громадян є формування та підтримання належного кадрового потенціалу органів внутрішніх справ. Впровадження у життя кадрової політики пов’язане з широким спектром функцій, реалізація яких підпорядковувалась єдиній стратегічній меті: створенню якісно нової української міліції, яка б відповідала сучасним європейським стандартам і була спроможна виконувати покладені на неї обов’язки.
Актуальність теми. Ефективність оперативно-службової діяльності співробітників ОВС суттєвим чином залежить від соціально-психологічних явищ в колективах, зокрема: психологічного клімату, характеру і емоційного забарвлення взаємовідносин між працівниками міліції, їх згуртованості; ступеня узгодженості формальних і неформальних структур; наявності, а також засобів вирішення й попередження міжособистісних конфліктів; відповідності стилю керівництва рівню розвитку колективу.
Актуальність теми зумовлена складністю та недостатньою розробкою проблем соціально-психологічного клімату (далі СПК), зокрема, в службових колективах ОВС, необхідністю систематизації наявного досвіду застосування здобутків психологічної науки при використанні соціально-психологічного потенціалу колективу, потребами практики щодо використання психологічних знань та вмінь керівниками різних рівнів для оптимізації соціально-психологічних відносин у колективі. Крім цього, із даного питання відсутнє належне нормативне забезпечення працівників психологічної служби, що і породжує проблеми організації та планування роботи психолога по формуванню та вдосконаленню СПК у колективах ОВС та складанням звітів про результати вивчення клімату в колективах ОВС. Існуючий на даний час Наказ МВС України №842 від 27.10.2004 року Про подальший розвиток служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності ОВС України”, зокрема, п.3.2.9, де йдеться про комплексне вивчення СПК, надання рекомендацій щодо його поліпшення, а також профілактику та вирішення конфліктних ситуацій в службовій діяльності працівників ОВС, не дає відповіді на ці запитання.
Окремі аспекти проблеми розглядались в монографіях, наукових збірниках та навчально-методичних посібниках (Н.П.Анікеєвої, В.І.Антонюка, О.М.Бандурки, В.В.Бойка, К.Я.Вольциса, А.І.Дзюри, А.І.Донцова, О.І.Зотова, О.Л.Журавльова, В.Г.Казакова, В.П.Казміренка, О.Г.Ковальова, А.С.Макаренка, Г.А. Моченова, Р.С.Нємова, В.В.Новікова, М.М.Ночевніка, М.М.Обозова, В.М.Парфенова, Б.Д.Паригіна, В.О.Сатаєва, О.С.Чернишова, О.В.Шорохової та ін.).
В спеціальній літературі практичні аспекти формування СПК у службових колективах, були висвітлені в публікаціях Андрєєвої І.А, Барабанщикова О.В., Бродчинко О.І., Глоточкіна А.Д., Іваніхіної І.В., Кітова А.І., Мар’їна М.І., Феденка М.Ф., Шеляги В.В. та ін.
Аналіз результатів вивчення СПК в колективах працівників міліції показує, що в колективах із сприятливим СПК легше справляються із впливом тяжких та небезпечних умов праці, нижча плинність кадрів. Недооцінка ролі колективного настрою й згуртованості веде до втрати приблизно 15% робочого часу і може суттєво знижувати взаємодопомогу й надійність роботи особового складу в екстремальних ситуаціях. Несприятливий психологічний клімат негативно впливає на рівень захворюваності особового складу внаслідок розвитку у нього хронічних стресових реакцій.
У зв’язку з викладеним існує нагальна необхідність дослідження детермінант СПК, форм його прояву у колективах ОВС для використання їх в практичній діяльності з метою оптимізації соціально-психологічних взаємовідносин, що й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Отже, проблема теоретичного аналізу застосування психологічних знань у роботі із покращення організації та умов службової діяльності працівників ОВС, оптимізації взаємовідносин в колективі, виборі оптимального стилю керівництва службовими колективами, потребує подальшого розв’язання у світлі реформування всієї правоохоронної системи та впровадження нових форм діяльності. Саме тому в дисертації застосовано системний підхід, який інтегрує відповідні міжпредметні зв’язки, дозволяє аналізувати предмет дослідження в статиці та в динаміці одночасно. Це, на нашу думку, не лише сприяє поглибленню наукового знання, але вже зараз може забезпечити використання отриманих даних і рекомендацій у практичній діяльності керівників різних рангів, практичних психологів ОВС та помічників із виховної роботи. Результати дослідження можуть бути використані також у процесі розвитку та вдосконалення психологічних знань і вмінь керівників для успішного управління колективами; при розробці методології і методичного інструментарію діагностики СПК та психологічної підготовки фахівців-правоохоронців.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження спрямований на виконання основних положень Комплексної програми вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999-2005 рр.”; рішення колегії МВС України від 21.01.2000 року № 7 км/9 Про підвищення рівня професіоналізму кадрів, пріоритетності безпеки працівників при виконанні службових обов’язків та діях в екстремальних ситуаціях”; рішення колегії МВС України від 10.01.2003 р. Програма формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 роки”; наказу МВС України № 538 від 12.09.1992 р. Про підвищення рівня загальної та професійної культури, службової етики працівників органів внутрішніх справ та ролі керівника в організації виховної роботи”.
Тема дисертації передбачена планом науково-дослідницької роботи кафедри юридичної психології Національної академії внутрішніх справ України та затверджена 12 листопада 2001 р., протокол № 3, уточнена на засіданні міжкафедрального семінару в Національній академії внутрішніх справ України (30.05.05 р.).
Мета й завдання дослідження. Головною метою дослідження є обґрунтування деяких теоретичних та подальший розвиток практичних засад аналізу, формування та вдосконалення соціально-психологічного клімату працівників ОВС, що є постійною задачею керівників будь-якого рангу, практичних психологів, а також діагностично-навчального комплексу, спрямованого на формування та розвиток умінь та навичок безконфліктної взаємодії. Відповідно до поставленої мети у дисертації вирішуються такі основні завдання:
1. Аналіз та узагальнення понятійного апарату соціально-психологічного клімату та визначення його структури.
2. Визначення форм прояву СПК у службових колективах працівників ОВС.
3. Обґрунтування та опрацювання достатнього й ефективного діагностичного інструментарію виявлення значущих показників СПК, стилів керівництва та індивідуальних психологічних особливостей членів колективів.
4. Розробка вимог та схеми складання звіту про діагностування соціально-психологічних явищ у колективах працівників міліції.
5. Окреслення заходів із вдосконалення соціально-психологічних відносин у колективі.
6. Обґрунтування комплексу навчально-тренінгових вправ із професійно-психологічної підготовки членів колективів з урахуванням вихідного та перспективного рівнів їх індивідуальних психологічних особливостей.
Об’єктом дослідження є соціально-психологічний клімат в колективах органів та підрозділів міліції.
Предметом дослідження є психологічні складові та детермінанти сприятливого СПК як умови ефективності професійної діяльності органів внутрішніх справ.
Висунуто припущення про те, що соціально-психологічний клімат детермінується певними соціально-психологічними параметрами колективу та індивідуально-психологічними особливостями членів колективу. Організація відповідної роботи по врахуванню та цілеспрямованій корекції зазначених детермінант сприяє оптимізації СПК підрозділу.
Методи дослідження: використані такі загальнонаукові методи: діалектичний, порівняльний, метод системного аналізу, індукції, дедукції, синтезу, порівняння, аналогій тощо.
При збиранні емпіричного матеріалу застосовувалися дві групи методів:
· методи отримання інформації, що включали в себе опитування, бесіду, просте та комплексне спостереження, експертні оцінки, аналіз службової документації, анкетне опитування, стандартизовані та модифіковані опитувальники (О.Л.Журавльова, В.Смекала-С.Кучери, Г.Айзенка, К.Томаса);
· методи обробки інформації, за допомогою яких первісні дані піддалися математико-статистичній обробці з обрахуванням: середніх значень, дисперсії, r- коефіцієнта кореляції за Ч.Спірменом.
При розробці соціально-психологічних тренінгів безконфліктного спілкування та формування колективів ОВС був застосований метод моделювання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження є одним з перших в українській юридичній психології, в якому комплексно розглядається проблема соціально-психологічного клімату в колективах МВС України; особистісні якості керівників та членів колективів, які мають вплив на формування СПК та зумовлюють схильність до певного стилю керівництва та стилю поведінки при виникненні конфліктної ситуації; можливості застосування психологічних знань у роботі тренінгових груп. При цьому особливо значущими, такими, що мають як теоретичне, так і практичне значення, видаються такі положення дисертації:
вперше:
- обґрунтовані можливості використання психологічних знань у діагностиці стану та динаміки ознак соціально-психологічного клімату в підрозділах міліції, формуванні колективної думки, організованості, згуртованості колективу;
- обґрунтовані психологічні принципи підбору та застосування методик при проведенні вивчення соціально-психологічних відносин в колективі;
- розроблені вимоги до складання звіту щодо вивчення соціально-психологічного клімату в колективах працівників міліції;
- розроблені методичні засади формування й розвитку психологічних умінь та навичок для ефективної спільної службової діяльності;
- визначені заходи із створення належного соціально-психологічного клімату в колективі.
удосконалені й уточнені:
- положення та висновки про визначальні детермінанти соціально-психологічного клімату в підрозділах міліції;
- комплексні напрями формування та удосконалення соціально-психологічного клімату.
набули подальшого розвитку:
- знання про роль та місце детермінант СПК в формуванні відповідних параметрів колективу працівників міліції, які зумовлюють ефективність службової діяльності та кадрової роботи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні вимог професійної діяльності до належного соціально-психологічного клімату для успішного вирішення службових завдань; аналізі результатів психологічного обстеження працівників органів та підрозділів ОВС, керівників різних ланок з метою їх впровадження у процес психологічного супроводження оперативно-службової діяльності ОВС; визначенні системи, структури та методик психологічної підготовки працівників міліції. Одержані результати дисертаційного дослідження були використані:
· працівниками Центру практичної психології при ГУ МВС України в м. Києві при провадженні у практичну діяльність діагностичного комплексу, спрямованого на виявлення детермінант соціально-психологічного клімату в колективах ОВС та особистісних якостей керівників та членів колективів, які мають вплив на формування соціально-психологічного клімату та зумовлюють схильність до певного стилю керівництва й стилю поведінки при виникненні конфліктної ситуації; врахуванні вимог до складання звіту про вивчення соціально-психологічного клімату колективів працівників міліції та форми його написання; проведенні занять із професійно-психологічної підготовки (у вигляді соціально-психологічних тренінгів), спрямованих на формування та розвиток вмінь і навичок безконфліктної взаємодії, прийняття групового рішення, підвищення згуртованості колективу, взаєморозуміння (акт впровадження від 25.03.2005 р.);
· у психологічному супроводженні оперативно-розшукової діяльності Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві , зокрема - в системі службової підготовки, а саме при проведенні занять з професійно-психологічної підготовки за темами Професійне спілкування працівників органів внутрішніх справ” та Профілактика конфліктів в службовій діяльності працівників правоохоронних органів”; в системі соціально-гуманітарної підготовки особового складу РУ; в організації виховної роботи та психологічного супроводження оперативно-службової діяльності районного управління, а саме практичній реалізації рекомендацій із удосконалення соціально-психологічного клімату в колективах РУ та впровадженні в систему професійно-психологічної підготовки працівників міліції тренінгових занять безконфліктної взаємодії (акт впровадження від 15.02.2005 р.);
· у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України при розробці та викладанні лекційного курсу Професійно-психологічна підготовка” (акт впровадження від 30.06.2005 р.).
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження доповідались на науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема: Україна: поступ у майбутнє” (Київ, 2000), Проблеми взаєморозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку з населенням” (Донецьк, 2000), Педагогіка професійної освіти” (Одеса, 2002).
Публікації. Основні положення дисертації відображені у 4 публікаціях, які опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 199 сторінках і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 223 назв та 13 додатків. Дисертація ілюстрована 5 рисунками та 2 таблицями.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Суттєве підвищення вимог до ефективності діяльності правоохоронних органів у розбудові правових відносин на сучасному етапі розвитку нашої держави та докорінна зміна вимог до особистості керівників та членів колективів, які мають вплив на формування соціально-психологічного клімату в колективах ОВС зумовили необхідність впровадження нових підходів до навчання, професійної підготовки і супроводження діяльності відповідних фахівців.
Саме тому в дисертації застосовано системний підхід, який інтегрує відповідні міжпредметні зв’язки, дозволяє аналізувати предмет дослідження в статиці та в динаміці одночасно. Це, на нашу думку, дало змогу забезпечити використання отриманих даних в практиці діяльності ОВС.
Першим кроком на цьому шляху стало науково обгрунтоване вивчення можливостей використання психологічних знань у діагностиці стану та динаміки ознак соціально-психологічного клімату, формуванні колективної думки, організованості, згуртованості колективу.
Головною метою дисертаційного дослідження була розробка методичних засад формування й розвитку психологічних умінь для ефективної спільної службової діяльності та визначення заходів з удосконалення соціально-психологічного клімату в колективі.
Теоретична частина дослідження забезпечувалась використанням загальнонаукових методів Так, при визначенні природи соціально-психологічного клімату, основних елементів структури, характеристик соціально-психологічного клімату службових колективів ОВС; спілкування як засобу формування СПК; сучасного стану та методології діагностичного дослідження СПК; шляхів та напрямків оптимізації соціально-психологічного клімату в колективах ОВС (розділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1, 3.1) нами були застосовані такі методи: діалектичний, порівняльний, метод системного аналізу тощо. При обґрунтуванні діагностичного інструментарію для вивчення СПК (розділ 2.1) використовувались методи: індукції, дедукції, аналізу, синтезу, порівняння, аналогій.
При збиранні емпіричного матеріалу (розділ 2.2.) застосовувалися дві групи методів:
· методи збирання інформації, що включали в себе опитування, бесіду, просте та комплексне спостереження, експертні оцінки, аналіз службової документації, анкетне опитування, стандартизовані та модифіковані опитувальники (О.Л.Журавльова, В.Смекала-С.Кучери, Г. Айзенка, К.Томаса);
· методи обробки інформації, за допомогою яких первісні дані піддалися математико-статистичній обробці з обрахуванням: середніх значень, дисперсії, r- коефіцієнта кореляції за Ч.Спірменом, t-критерію П.Стьюдента.
При розробці соціально-психологічних тренінгів безконфліктного спілкування та формування колективів ОВС (розділ 3.3) було застосовано метод моделювання.
Узагальнення результатів дисертаційного дослідження надало можливість зробити такі висновки:
1. У дисертації проаналізовано та узагальнено поняття соціально-психологічний клімат колективу” та визначено його структуру (службові взаємовідносини, особистісні взаємовідносини та спрямованість на задачу). На підставі цього аналізу пропонуються напрямки та програма дослідження особливостей складових СПК колективу в таких категоріях персоналу ОВС як працівники ВКР та ВДІМ.
Визначено деякі соціально-психологічні параметри колективу (а саме: згуртованість та референтність членства) та індивідуально психологічні особливості членів колективу (зокрема, стиль керівництва, професійна та індивідуально психологічна спрямованість, стиль поведінки в конфліктних ситуаціях) як детермінанти особливостей СПК конкретного колективу.
Доведено, що при створенні сприятливого СПК колективу необхідно враховувати такі характеристики виробничої діяльності, як її індивідуальний чи командний характер.
2. Визначені форми прояву СПК у службових колективах працівників міліції як складних співвідношень й взаємозв’язку усіх елементів структури СПК.
3. Обґрунтовані напрями та методи психодіагностики особливостей СПК колективу. Проаналізовані особливості таких складових СПК як рівень групової згуртованості, референтність членства, соціально-психологічна та професійна спрямованість, стилі керівництва та поведінки в конфліктних ситуаціях.
4. В процесі аналізу результатів експериментального дослідження встановлено певну динаміку СПК колективу. Зокрема, позитивні взаємовідносини в колективі поступово зміщуються з особистісно-виробничих стосунків на виробничо-особистісні. Зазначеним зумовлена необхідність конкретизації поняття Робота в команді”.
5. Встановлено, що працівники ВКР більш реально орієнтуються на адекватність індексу групової згуртованості як показника СПК. Це може бути пов’язане з командним чи індивідуальним характером професійної діяльності відповідної категорії фахівців.
6. При дослідженні особливостей СПК відповідних професійних колективів встановлено, що рівень згуртованості в них позитивно корелює із спрямованістю на задачу. При цьому показники групової згуртованості безпосередньо залежать від командного чи індивідуального характеру професійної діяльності.
7. Визначено, що характер службової діяльності впливає і на рівень нейротизації персоналу ОВС. У працівників КР показник нейротизму нижчий, ніж у працівників ВДІМ, Це пояснюється тим, що співробітники КР працюють в команді і мають можливість отримувати оцінку своєї діяльності постійно і від членів своєї команди. А ДІМ, працюючи індивідуально, не мають такої можливості, і тому не завжди впевнені в ефективності своєї професійної діяльності, що й підвищує рівень їх нейротизму.
8. При вивченні особливостей вирішення конфліктних ситуацій респондентами встановлено, що чим менш значущим є показник згуртованості, тим більша спрямованість на співробітництво у працівників КР і, навпаки, у працівників ДІМ. Це обґрунтовується специфікою службових взаємовідносин (робота в команді ВКР, індивідуальний характер діяльності - ВДІМ).
9. Розроблені вимоги та схема складання звіту про діагностику СПК у колективах працівників міліції. Пропонується пакет відповідної формалізованої документації.
10.Обґрунтовані заходи, спрямовані на оптимізацію СПК колективу. Визначені особливості консультування керівників ОВС як засобу, що сприяє формуванню позитивного СПК.
11.Пропонується методична процедура соціально-психологічного тренінгу безконфліктного спілкування в колективі, яку апробовано та впроваджено в практичну роботу психологів системи МВС України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Прийнята 28.06.96 р. //Відомості Верховної Ради України. 1996. №30. ст. 141.
2. Закон України від 20 грудня 1990 р. Про міліцію” //Відомості Верховної Ради Української РСР. 1991. - № 4. ст.20.
3. Закон України Про оперативно-розшукову діяльність”. //Відомості Верховної Ради України. 1992. -№ 22.- ст.5.
4. Указ Президента України від 17.10.2000 р. № 1138/2000 Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України” //Офіційний вісник України. 2000.- № 23. С. 8.
5. Указ Президента від 25.12.2000 р. № 1376/2000 Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки” //Офіційний вісник України. 2000. - № 52. С.101-123.
6. Наказ МВС України № 61 від 29.01.1999 р. Комплексна програма вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції”. К., 1999. 21 с.
7. Наказ МВС України № 18 від 11.01.1996 р. Про затвердження Кодексу честі працівника органу внутрішніх справ”. К., 1996. 15 с.
8. Наказ МВС України № 147 від 16.03.1992 р. Про затвердження Настанови по організації професійної підготовки рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України”. К., 1996. 23 с.
9. Наказ МВС України № 688 від 11.10.1997 р. Про затвердження типової структури органів внутрішніх справ України”. К., 1997. 10 с.
10. Наказ МВС України № 722 від 20.10.1996 р. Про організацію виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки”. К., 1996. 8 с.
11. Наказ МВС України № 538 від 12.09.1992 р. Про підвищення рівня загальної та професійної культури, службової етики працівників органів внутрішніх справ та ролі керівника в організації виховної роботи”. К., 1992. 6 с.
12. Наказ МВС України № 759 від 21.10.2000 р. Про стан професійної підготовки та безпеки особового складу органів внутрішніх справ України та заходи щодо їх вдосконалення відповідно до завдань Президента України з питань забезпечення належного громадського порядку та протидії злочинності в державі”. К., 2000. 31 с.
13. Наказ МВС України № 842 від 27.10.2004 року Про подальший розвиток служби психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності ОВС України”. К., 2005. 52 с.
14. Постанова Кабінету міністрів України від 29.07.1991 р. Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС Української РСР” //Збірник нормативних актів України. К., 1993. С. 21-29.
15. Рішення колегії МВС України від 10.01.2003 р. Програма формування позитивного іміджу міліції України на 2003-2007 роки”.
16. Рішення колегії МВС України від 21.01.2000 року № 7 км/9 Про підвищення рівня професіоналізму кадрів, пріоритетності безпеки працівників при виконанні службових обов’язків та діях в екстремальних ситуаціях”.
17. Рішення колегії МВС України від 20.07.1998 року № 3 км/5 Про стан дисципліни і законності, забезпечення особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ України”.
18. Рішення колегії МВС України від 15.07.1997 року № 6 км/2 Про стан та заходи удосконалення професійної підготовки, зміцнення дисципліни і законності серед особового складу органів інутрішніх справ України”.
19. Дисциплінарний статут ОВС: Затверджений Указом Президії Верховної Ради України //Відомості Верховної Ради. 1991. - № 7.
20. Абалакина М.А., Агеев В.С. Психология общения. Анатомия взаимопонимания. М.: Знание, 1990. 62 с.
21. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие. М., 1990. 57 с.
22. Актуальні проблеми юридичної психології. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. К.: вид.КІВС, 1999. 86 с.
23. Актуальні проблеми формування надійності кадрів оперативних служб в навчальному процесі НАВСУ. Матеріали круглого столу. К.: Європейський університет, 2001. 55 с.
24. Алешина Ю.Б., Петровская Л.А. Что такое межличностное общение? //Хрестоматия по социальной психологии. М.: Международная педагогическая академия, 1994. С.22-26.
25. Антонюк В.И., Зотова О.И., Моченов Г.А., Шорохова Е.В. Проблема социально-психологического климата в советской социальной психологии //Социально-психологический климат коллектива: теория и методы изучения. М.: Наука, 1979. С.5-25.
26. Аминов И.И. Психологический практикум для юристов. Учебное пособие. М.: Издательство ЭКМОС”, 2001. 144 с.
27. Андреев В.И., Конфликтология (Искусство спора, ведения переговоров, разрешения конфликтов). М., 1995. 93 с.
28. Андреева Г.М. Методологические проблемы экспериментального метода в социальных науках. Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии в прикладных исследованиях. М., 1980. С.26.
29. Андреева Г.М. Социальная психология: Учебник для вузов. М.: Наука, 1994. С. 45-54.
30. Андросюк В.Г та ін. Професійна психологія в ОВС. Учбовий посібник. К., 1995. 24 с.
31. Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе. М., 1989. 134 с.
32. Афанасенко В.С. Особистісні фактори ефективності управлінської діяльності військового керівника. Автореф. дисканд. психол. наук: 19.00.01 / Університет внутрішніх справ. Харків, 2000. 20 с.
33. Баранов Е.Г. Влияние ролевых взаимоотношений между военнослужащими на конфликты в подразделении: Диссканд. психол. наук: 19.00.05 / Воен. Ун-т. М., 1995. 210 с.
34. Бакшутов В.К. Теория социалистического коллектива. Свердловск, 1967. 184 с.
35. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Основы психологии управления: Учебник. Харьков: ун-т внутр.дел, 1999. 93 с.
36. Бандурка О.М., Сатаєв В.О. Теорія та методи роботи з персоналом в органах внутрішніх справ: Підручник для вищих закладів освіти МВС. Харьков: ун-т внутр. справ, 2000. 480 с.
37. Барабанщиков А.В., Глоточкин А.Д., Феденко Н.Ф., Шеляг В.В. Психология воинского коллектива. М.: Военное издательство, 1967. 250 с.
38. Бойко В.В., Ковалев А.Г., Панферов В.Н. Социально-психологический климат коллектива и личность. М.: Мысль, 1983. 206 с.
39. Бодалев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. М.: Педагогика, 1982. 199 с.
40. Бодалев А.А. Восприятие человека человеком. Л., 1965. 128 с.
41. Бодалев А.А. Личность и общение. М., 1993. 298 с.
42. Бодалев А.А. Формирование понятия о другом человеке как личности. Л., 1970. 148.
43. Болев А.А. Восприятие и понимание человека человеком. М., 1982.76 с.
44. Большаков В.Ю. Психотренинг: Социодинамика. Упражнения. Игры. СПб.:”Социально-психологический центр”, 1996. 65 с.
45. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. М., 1978. 198 с.
46. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности. К., 1988. С.25-54.
47. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. СПб.: Питер Ком, 1999. 528 с.
48. Васильев В.Л. Юридическая пчихология. 2-е изд., доп. СПб.: Питер Пресс, 1997. 656 с.
49. Вачков И.В. Введение в тренинговые технологии // Психологическое сопровождение выбора профессии /Под ред.Л.М.Митиной. М., Московский психолого-социальный институт, Флинта, 1998. С.23-26.
50. Ваша тестотека. Прикладной психологический журнал. К.: вид. МЗУУП, 1992. 144 с.
51. Военная психология и педагогика: Учеб.пособие /А.Я. Анцупов, В.Н. Бондаренко, В.И. Буянов и др.; В.Ф. Кулаков (ред.). М.: Совершенство, 1998. 384 с.
52. Введение в практическую социальную психологию /А.И.Донцов, Ю.М.Жуков, Л.А.Петровская и др. /Под ред. Ю.М.Жукова. М.: Смысл”, 1996. 356 с.
53. Высокиньска-Гонсер Т. Поведение группового психотерапевта //Групповая психотерапия /Под ред. Б.Д.Карвасарского, С.Ледера.- М.: Медицина, 1990. С. 47-78.
54. Воронин А.Н. Психодиагностика. Современная психология: Справочное руководство //Под ред. В.Н.Дружинина. М.: ИНФРА-М, 1999. 248 с.
55. Гойхман О.Я., Надеина Т.М. Основы речевой коммуникации: Учебник. М., 1997. 290 с.
56. Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. К., 1989. 156 с.
57. Гришина Н. В. Я и другие: общение в трудовом коллективе. Л., 1990. 145 с.
58. Губанов А.В. Полиция зарубежных стран. Организационно-правовые основы, стратегия и тактика деятельности. М.: Изд-во МАЭП, 1999.96с.
59. Деркач А.А., Ситников А.П. Формирование и развитие профессионального мастерства руководящих кадров: социально-психологический тренинг и прикладные психотехнологии. Вып.1-2. - М.: Луч, 1993. 154 с.
60. Джейкобс Д., Дэвид П., Мейер Д. Супервизорство. Техника и методы корректирующих консультаций. СПб.: Б.С.К., 1997. 69 с.
61. Джеймс М., Джонгвард Д. Рожденные выигрывать. Трансакционный анализ с гештальтупражнениями. М.: Издательская группа Прогресс”, Прогресс-Универс”, 1995. 87 с.
62. Дикарева А.А., Мирская М.И. Социология труда. М., 1989. 224 с.
63. Дмитриев А.В., Кудрявцев В.Н., Кудрявцев С.В. Введение в общую теорию конфликтов (Юридическая конфликтология, ч.1). М., 1993. 395с.
64. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения.- М., 1987. 118 с.
65. Добрович А.Б. Общение: наука и искусство. М., 1986. 197 с.
66. Донцов А.И. Проблемы групповой сплоченности. М., 1979. 16 0 с.
67. Донцов А.И. Психология коллектива. М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1984. 208с.
68. Донцов А.И., Петровский А.В. Групповая сплоченность и формирование мотивационной сферы личности /Некоторые проблемы мотивации общественной деятельности старшеклассников. М., 1975. С.45-47.
69. Еникеев М.И. Практикум по юридической психологии. М., 2001. 592с.
70. Ерастов Н.П. Психология общения. Ярославль, 1979. 189 с.
71. Ерш С.И., Кузьмин Е.С. Изучение руководителя на производстве (опыт исследования ролевого конфликта в деятельности руководителя первичного производственного коллектива). Ярославль, 1984. 129 с.
72. Жариков Е. С., Крушельницкий Е. Л. Для тебя и о тебе. М., 1991. 165с.
73. Захаров В.П. Практические рекомендации по ведению групп социально-психологического тренинга: методические указания. Л.: ЛГТУ, 1990. 320 с.
74. Захаров В.П., Хрущева Н.Ю. Социально-психологический тренинг. Учебное пособие. Л.: Изд-во ЛГУ, 1989. 175 с.
75. Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. М.: Экономика, 1990. 96с.
76. Зюзько О.І. Соціально-психологічне обгрунтування системи виборності керівних кадрів освіти //Збірник наукових праць Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України. 2002. Т.4. Ч.3. С.63-66.
77. Исурина Г.Л. Групповые методы психотерапии и психокорекции //Методы психологической диагностики и коррекции в клинике. Л.: Медицина, 1983. С.40-52.
78. Ішмуратов А.Т. Конфлікт і згода: основи когнітивної теорії конфліктів. К.: Наукова думка, 1996. 190 с.
79. Каган М. С. Мир общения. Проблема межсубъектных отношений. М.: Политиздат, 1988. 197 с.
80. Кайдалов Д.П., Суименко Е.И. Психология единоначалия и коллегиальности: вопросы теории и практики взаимодействия руководителя и коллектива. М.: Мысль, 1979. 252 с.
81. Казаков В.П. Из истории исследования социально-психологического климата и социалистического соревнования в производственных коллективах в психологии 20-30-х гг. /В кн.: Социально-психологические проблемы повышения эффективности деятельности производственных коллективов. Курган, 1977. С.15-25.
82. Казмиренко В.П. Социальная психология организаций. К.: Изд-во МЗУУП, 1993. 384 с.
83. Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей.: Пер. с англ. М.: Цитадель, 1995. 832 с.
84. Келлерман П.Ф. Психодрамма крупным планом. М.: Независимая фирма Класс”, 1998. 265 с.
85. Китов А.И. Психологические основы предупреждения нарушений воинской дисциплины: Диссканд. психол. наук. М.: ВПА, 1967. 286с.
86. Китов А.И. Психология управления. Учебник. М., 1979. 521 с.
87. Ковалев А.Г. Коллектив и социально-психологические проблемы руководства. Изд. 2-е, доп. М.: Политиздат, 1975. 278 с.
88. Козлов Н.И. Лучшие психологические игры и упражнения. Екатеринбург: Изд. АРД ЛТД, 1997. 367 с.
89. Коллектив и личность /Академия Наук СССР. Институт психологии. М.: Наука, 1975. 261 с.
90. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. Підручник. К, 1995. 304 с.
91. Коновалова В.Е. Правовая психология: Учеб.пособие. Харьков: Основа, 1990. 179 с.
92. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. К.: Вища шк., 1990.259с.
93. Котенев И.О., Трубочкин В.П. Полицейская психология” и современные проблемы развития психологического обеспечения в органах внутренних дел. М.: Академия управления МВД России, 1996. С.33-37.
94. Котенев И.О. Психологическая диагностика постстрессовых состояний. Методическое пособие для практических психологов. Пермь, 1998. 40с.
95. Котко Т.П. Проблеми діагностики психологічного клімату в колективі школярів //Збірник наукових праць Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України. 2002. Т.4. Ч.3. С.104-106.
96. Котик М.А., Емельянов А.М. Ошибки управления. Психологические причины, метод автоматизированого анализа. Таллин, 1985. 390 с.
97. Коць М.О. Проблеми перебігу спільної діяльності як чинника ефективності професійних інтеракцій //Збірник наукових праць Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України. 2002. Т.4. Ч.3. С.100-112.
98. Краткий психологический словарь /Под ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского. М.: Изд-во политической лит-ры, 1985. 431 с.
99. Кричевский Р.Л. Если вы руководитель - М.: Дело, 1996. 246 с.
100. Кричевский Р.Л., Дубовская Е.М. Психология малой группы: теоретические и прикладные аспекты. М.: Изд.МГУ, 1991. 186 с.
101. Кузьмин Е.С. К вопросу о социальной психологии //Проблемы общей и индустриальной психологии. Л., 1963. С.146-149.
102. Кулагин Б.В. Основы професиональной диагностики. Л.: Медицина, 1984. 216 с.
103. Куликов В.Н. Психология внушения: Учебное пособие. Иваново: ИвГУ, 1978. 79 с.
104. Куртиков Н.А. Социальный объект управления коллектив. М., 1974. 139 с.
105. Кутасова Т.В. Хрестоматия по социальной психологии. М., 1994. 368с.
106. Лаак Я. Психодиагностика: проблемы содержания и методов. М.: Издательство Институт практической психологии”, Воронеж: НПО МОДЭК”, 1996. 384 с.
107. Лапин Н.И. Человек в трудовом коллективе /В кн.: Социология и идеология. М., 1975. С.56-59.
108. Леонтьев А.А., Шахнарович А.М., Батов В.Н. Речь в криминалистике и судебной психологии. М., 1977. 465 с.
109. Ложкін Г.В., Видай А.Ю. Психологія конфліктів у військових колективах. //Зб.наук. пр. Київського військово-гуманітарного інс-ту МО України. 1998. - № 2(7). С.40-49.
110. Ложкин Г.В., Повакель Н.И. Практическая психология конфликта. МАУП, - К., 2000. 256 с.
111. Ломов Б.Ф. Общение и социальная регуляция поведения индивида //Психологические проблемы социальной регуляции поведения. М., 1976. С.49-90.
112. Ломов Б.Ф. Совместная (групповая) деятельность людей, формирование трудовых коллективов и психологические аспекты управления ими /В кн.: Правовые и социально-психологические аспекты управления. М., 1972. С.45-57.
113. Лури В.С. Анализ современного опыта психологической подготовки сотрудников США. М.: Академия МВД СССР, 1990. 65 с.
114. Макаренко А.С. О коммунистическом воспитании. М.: Учпедгиз, 1956. 247 с.
115. Макаренко А.С. Соч.: В 7-ми т. М.: Изд-во АПН СССР, 1958. Т.5. 670 с.
116. Макаров Ю.В., Исаков В.В. Тренинг как объект психологического анализа. СПб, 1996. 245 с.
117. Максимова Н.Ю., Червинская В.Б. Психологические методы в розыскной работе. К.: Изд-во ГУУР МВД Украины, 1994. 184 с.
118. Макшанов С.И. Психология тренинга. СПб, 1997. 188 с.
119. Малкова Т.М. Психологія переконуючого впливу //Політичне навчання: нові підходи. К.: Політвидавництво України, 1990. С.11-37.
120. Мансуров Н.С. Методологические проблемы общественно-психологических исследований. Методология и методы социальной психологии. М., 1977. С.35.
121. Марасанов Г.И. Методы моделирования и анализа ситуаций в социально-психологическом тренинге. Киров, 1995. 190 с.
122. Мельников Л.Т., Ямпольский Л.Т. Введение в экспериментальную психологию личности. М.: Просвещение, 1985. 319 с.
123. Меновщиков В.Ю. Введение в психологическое консультирование. М.: Смысл, 1998. 248 с.
124. Методические указания Факторы группы риска” и профессиональная пригодность кандидатов, поступающих на службу в органы внутренних дел и обучение в учебных заведениях системы МВД России” (Разработанные ГЦПД МВД России). М., 1999.34 с.
125. Миккин Х. Цели, процессы и методы видеотренинга руководителей //Человек, общение и живая среда. Таллин, 1986. С.45-49.
126. Мицкевич В.В. Специфика установления сотрудниками правоохранительных органов психологического контакта с гражданами //тез. докл. межвуз. науч.-практ. конф. Преподавание юридической психологии и ее практическое применение” - Тарту: Изд-во ТГУ. 1986. Ч.2. С.31-34.
127. Моргунов Е.Б. Личность и организация. М., 1996. 221 с.
128. Мясищев В.Н. Социальная психология и психо