ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕЛІНКВЕНТНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ : ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ ПРОФИЛАКТИКИ делинквентности НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ

Краткое описание

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМ. Г.С. КОСТЮКА
АПН УКРАЇНИ

На правах рукопису

Благута Роман Ігорович

УДК 343.915+343.971+159.922.763

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОФІЛАКТИКИ ДЕЛІНКВЕНТНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

спеціальність 19.00.06 юридична психологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Максименко Сергій Дмитрович
доктор психологічних наук, професор,
академік АПН України

Київ 2006

ЗМІСТ
Вступ 3-9
Розділ 1. ДЕЛІНКВЕНТНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ ЯК ЮРИДИКО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА 10-72
1.1. Теоретичний аналіз проблеми соціальних відхилень
у поведінці неповнолітніх 11-44
1.2. Особливості підліткового віку в контексті
делінквентної поведінки 44-72
Розділ 2. ПРИЧИНИ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕЛІНКВЕНТНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ 73-137
2.1. Феномен агресії як складова делінквентної поведінки підлітків:
особливості прояву та соціально-психологічні чинники 74-97
2.2. Загальні принципи та методи психологічної діагностики
схильності неповнолітніх до делінквентної поведінки 98-117
2.3. Аналіз результатів психологічного вивчення
підлітків-делінквентів 118-137
Розділ 3. НАПРЯМИ, ФОРМИ ТА МЕТОДИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ДЕЛІНКВЕНТНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ 138-183
3.1. Соціально-правові та психологічні засади забезпечення загальної профілактики делінквентності неповнолітніх 138-164
3.2. Експериментальне впровадження програми індивідуальної профілактики делінквентної поведінки підлітків 165-183
ВИСНОВКИ 184-188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 189-209
ДОДАТКИ 210-219

ВСТУП

Актуальність проблеми. Протидія злочинності, зокрема, злочинам, що посягають на права, свободи і законні інтереси громадян, розглядається в теперішній час як один із пріоритетних напрямів внутрішньої політики України. Основні напрями її визначені Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженою Указом Президента України від 25 грудня 2000 p. № 1376. Програма покликана забезпечувати протидію злочинності, зокрема, шляхом посилення профілактичного впливу на різні категорії громадян, особливо проблемною серед яких є неповнолітні правопорушники.
Попередження делінквентної поведінки підлітків є актуальним для всіх країн. За даними міжнародних організацій, кількість молодих людей, які вчиняють правопорушення, неухильно зростає. Так, на долю молоді до 18 років у США їх припадає понад половина (Parker, Garbarino, Sebes & Schellenbac, 1999). Можна з упевненістю стверджувати, що цей відсоток у нас не менший.
Зусилля юридичної науки та правоохоронних органів дають певні наслідки, але ситуація, на жаль, має тенденцію до погіршення. Таким чином, по-перше, є сенс говорити про необхідність ретельного аналізу кримінально-правових аспектів даної проблеми.
З іншого боку, відомо, що делінквентність викликається різними причинами, як соціальними, так і власне психологічними. Ці причини не можна розглядати окремо, оскільки вони є взаємообумовлюючими: вікові психологічні особливості, що конкретизуються в індивідуальних варіантах розвитку кожної молодої людини, зумовлюють деякі тенденції поведінки, які, зустрічаючись” із соціальними особливостями, можуть породжувати делінквентність. Так, природній нахил підлітків до ризику, отримання гострих почуттів та експериментування над собою не прямо зумовлюють появу делінквентності, а можуть її зумовити, якщо особа попадає у відповідне оточення. Оскільки соціально-психологічний і психологічний аспекти є дуже вагомими чинниками виникнення делінквентності, їх необхідно враховувати і в профілактичній та корекційній роботі з підлітками.
Вивчення проблем підліткового віку, яким присвячені праці М.А.Алемаскіна, Л.С. Виготського, Т.В. Драгунової, Л.І. Казміренко, І.С. Кона, А.П. Краковського, О.Є. Лічка, Н.Ю. Максимової, В.М. Оржеховської, К.О.Савонько, С.А. Тарарухіна, Д.І. Фельдштейна та ін. свідчить, що підлітковий вік, насичений бурхливими біологічними зрушеннями і, як наслідок, сповнений протиріччями, невпевненістю та прагненням довести свою приналежність до світу дорослих, зумовлює формування відчуття незахищеності, „відкритості” перед негативними зовнішніми впливами.
Проблемі психології делінквентності, інших форм девіантної поведінки присвячені численні психологічні та педагогічні дослідження, як вітчизняні, так і зарубіжні (Л. Берковітц, Дж. Боулбі, Н. Вайзман, Е. і Ш. Глюк, Е.Дюркгейм, Р. Кассенбаум, В.Т. Кондратенко,. Р. Мертон, Д.Райт, А.А. Реан, С. Рей, В.Фокс, З. Фрейд, Дж. Хілл, У. Шелдон та ін.). Вчені розглядають зв’язок делінквентності з індивідуально-психологічними і віковими особливостями індивіда, досліджуються вплив на делінквентність способів організації життєдіяльності, шкільного виховання тощо. Окремо вивчаються можливості психологічної корекції делінквентності (А. Бандура, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн, І.А. Фурманов).
Слід зазначити, що однією з причин формування схильності до делінквентної поведінки є відсутність належного соціально-правового захисту неповнолітніх: недоліки в роботі правоохоронних органів, слабке та несвоєчасне реагування на вчинені аморальні й протиправні дії та їх подальше попередження. Тому показник делінквентності в певному сенсі є відображенням стану правопорядку й законності у державі.
Об’єктивні та суб’єктивні чинники тісно переплітаються один із одним, особливо на рівні практики. Наприклад, зрозуміло, що особа з дисгармонійним розвитком, із послабленими індивідуальними можливостями є більш вразливою, тому повинна стати об’єктом особливої уваги з боку держави та суспільства. Отже, завдання профілактики делінквентності не можуть бути реалізовані лише шляхом впливу на конкретного індивіда, обов’язковою умовою є належне соціально-правове забезпечення дітей з боку держави.
Детальний аналіз особистісних властивостей неповнолітніх та існуючої системи соціально-правового захисту дітей в Україні дозволить відповісти на питання чому настільки поширені правопорушення неповнолітніх, а також розробити методику, що допомогла б їх запобігати. Доцільність поглибленої, комплексної розробки зазначеної проблеми обумовлюється, насамперед, особливою складністю самого об’єкта дослідження. Проблема також полягає, на наш погляд, в тому, що зусилля педагогів та психологів дуже мало впливають на кримінально-правову статистику стосовно даної проблеми. Тому наше дослідження спрямовується на вивчення можливостей поєднання кримінально-правового та психологічного аспектів вирішення проблеми делінквентності.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота за темою дослідження виконувалась відповідно до плану науково-дослідних робіт Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України з реалізації Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 p. № 1376, Указу Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143 „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексна розробка юридико-психологічних засад профілактики і корекції делінквентної поведінки неповнолітніх. Відповідно до мети дослідження поставлені наступні завдання:
- проаналізувати вітчизняні та міжнародні правові акти у сфері профілактики, попередження та корекції делінквентної поведінки;
- здійснити теоретичний аналіз кримінолого-психологічних чинників делінквентності неповнолітніх, з’ясувати причини формування схильності особи до делінквентності;
- розробити та апробувати спеціальну комплексну процедуру вивчення підлітків для випереджуючого встановлення їх схильності до делінквентної поведінки;
- визначити напрями, форми та методи попередження делінквентної поведінки підлітків;
- обґрунтувати та здійснити апробацію системи кримінологічних та психологічних заходів, спрямованих на профілактику та корекцію явища, що досліджується.
Об’єкт дослідження: делінквентність неповнолітніх як юридико-психологічна проблема.
Предмет дослідження: юридико-психологічні чинники профілактики делінквентної поведінки неповнолітніх.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять принципи та категорії діалектико-матеріалістичного пізнання соціальних явищ та процесів, розвитку та взаємозв’язку об’єктів реальної дійсності, система загальнонаукових та спеціальних методів, які є засобами наукового пошуку в арсеналі гуманітарних, у тому числі й юридичних наук. Поряд із загальнонауковими та іншими універсальними методами дослідження (системний, функціональний, порівняльно-правовий, логіко-юридичний і т. ін.), в дисертації, з урахуванням специфіки мети та завдань дослідження, застосовані власне-наукові методи (логічний, математико-статистичний) та деякі методи кримінологічних та психологічних досліджень (вивчення матеріалів кримінальних справ та особових справ неповнолітніх „групи ризику”, що ведуться практичними психологами загальноосвітніх шкіл, анкетування, бесіда, спостереження, інтерв’ювання, експертна оцінка, тестування).
Правову базу дослідження складають Конституція України, закони та постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, що регулюють суспільні відносини в сфері попередження злочинів, вчинюваних неповнолітніми, чинні відомчі нормативні акти та інструктивні документи МВС України.
Емпіричну базу дослідження складають результати:
- аналізу статистичних даних та аналітичних матеріалів МВС України з питань делінквентної поведінки неповнолітніх (р.1.1 та 2.2);
- вивчення матеріалів 359 кримінальних справ, розглянутих судами Львівської області протягом 2002-2004 рр. (р. 2.2);
- опитування 250 учнів 8-10 класів загальноосвітніх шкіл, які перебували на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх МВС України за вчинення правопорушень (контрольну групу склали 116 школярів без ознак делінквентної поведінки (р. 2.2);
- тестування 192 делінквентних підлітків у віці 15-18 років (р.2.3);
- дослідження автобіографії, підготовленої тими ж підлітками (р. 2.3);
- опитування 92 вчителів та 72 працівників міліції щодо напрямів та методів профілактики правопорушень неповнолітніх (р. 3.1);
- експертного оцінювання цими ж групами респондентів щодо переліку якостей та властивостей, що спричиняють делінквентну поведінку (р.3.2);
- формуючого експерименту (експериментальна група 37 психічно здорових неповнолітніх правопорушників; контрольна група 44 учні 10 кл. загальноосвітньої школи, р. 3.2).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в:
- обґрунтуванні кримінолого-психологічного підходу до вивчення делінквентності неповнолітніх та моделі профілактики делінквентної поведінки;
- наданні психологічної характеристики феномену агресії як детермінанту делінквентної поведінки підлітків;
- розробці та апробації комплексної процедури психологічної діагностики делінквентності неповнолітніх;
- визначенні напрямів, форм та методів попередження делінквентної поведінки неповнолітніх.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що:
- виділені складові основних груп чинників ризику делінквентної поведінки у підлітків (біологічних, індивідуально-типологічних та соціальних) і надана їх психологічна характеристика;
- запропонований та апробований інструментарій для виявлення схильності до делінквентної поведінки на ранніх її етапах; визначене рейтингове співвідношення оціночних суджень підлітків-делінквентів (домінування оціночних суджень, що ґрунтуються на емоційних відносинах, значна вираженість утилітарно-практичних основ оціночних суджень, прагнення будувати свою поведінку на основі норм, заданих ззовні);
- розроблена та впроваджена навчально-профілактична програми „Психолого-педагогічні проблеми агресивної поведінки підлітків”.
Одержані результати та рекомендації можуть використовуватися при розробці заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ і громадськості із попередження злочинів, вчинюваних неповнолітніми; для підвищення кваліфікації працівників міліції та вчителів загальноосвітніх шкіл; у психодіагностичній, психопрофілактичній та психокорекційній діяльності практичних психологів загальноосвітніх та спеціальних навчальних закладів.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на розширених засіданнях лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, кафедри юридичної психології та міжкафедральному семінарі Національної академії внутрішніх справ України.
Основні положення дослідження викладені на наукових конференціях: Актуальні проблеми профілактики злочинності та правопорушень серед неповнолітніх” (22-23 листопада 2002 р., м. Львів), Взаємодія слідчих і експертів у процесі боротьби зі злочинністю: проблеми та шляхи подолання” (24-25 січня 2003р., м. Львів), Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (30 квітня 2004 р., м. Львів), Проблеми вдосконалення практики застосування кримінально-правових засобів протидії злочинності органами внутрішніх справ” (30 вересня 2004 р., м. Львів), Проблеми формування правосвідомості молоді в сучасних умовах розвитку української державності” (22 жовтня 2004 р., м. Львів), Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи України” (10 червня 2005 р., Львів) .
Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 10 публікаціях, в тому числі 4 статтях у провідних фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В дисертації здійснено аналіз делінквентної поведінки підлітків як психолого-юридичної проблеми, її теоретичних засад та здійснена спроба визначення можливостей практичного використання одержаних результатів у діяльності органів профілактичного спрямування від вчителів загальноосвітніх шкіл та співробітників міліції органів внутрішніх справ до керівників районного, обласного, республіканського рівня системи МОН України та МВС України. Проведене дослідження дозволило одержати ряд нових даних про механізми формування та психологічні особливості делінквентної поведінки в цілому і делінквентної поведінки неповнолітніх правопорушників, зокрема.
Визначено основні тенденції формування особистості підлітка-делінквента та її типові властивості, які про це свідчать на ранніх етапах: агресивність, емоційна лабільність, завищена самооцінка, ризикованість. У своїй сукупності вони складають певний симптомокомплекс делінквентності”. Зазначене дозволило визначити необхідний та достатній комплекс методик для ранньої психодіагностики делінквентних тенденцій особистості, основні напрями та форми впливу на формування делінквентної поведінки підлітків на стадії ранньої профілактики, розробити концептуальні засади психологічної корекції делінквентності.
На підставі проведеної роботи можна зробити такі висновки:
1. У найбільш широкому смислі делінквентна поведінка є певним поведінковим розладом, що спричиняється віковими, психопатологічним та іншими властивостями особистості чи особливостями її соціалізації. Чинниками підвищеного ризику формування делінквентної поведінки в підлітковому віці слід вважати: асинхронію психофізичного розвитку, психічну нестійкість, афективну збудливість, розбалансованість ваблень; несприятливі середовищні умови, раннє виникнення мікросоціальної і педагогічної занедбаності. Коли поведінкові розлади починають набувати антисуспільного характеру і відображати активну деструктивну спрямованість особистості, що становить погрозу для оточуючих через порушення правових норм, делінквентна поведінка переростає в протиправну (правопорушення, злочини).
2. Підлітковий вік відрізняється підвищеною чутливістю до зовнішніх та внутрішніх чинників, оскільки в цей час радикально змінюється соціальний статус індивіда. Змістові та процесуальні особливості соціалізації в цьому віці визначають та, значною мірою, посилюють делінквентність неповнолітнього. Піддатливість до впливу середовища у підлітковому віці найвища, причому кожний окремий прояв делінквентної поведінки обумовлений, як правило, складною взаємодією вікових, індивідуально-типологічних, індивідуально-психологічних та соціально-психологічних детермінант. Їх вплив значно варіює за ступенем від впливу загального характеру (який чинять, наприклад, особливості характеру, темпераменту, що визначають загальний стиль поведінки до більш глибокого, комплексного” чи, навіть, руйнівного (акцентуації характеру, соціально дезадаптована поведінка).
3. Агресивна поведінка підлітків-делінквентів має специфічні, притаманні лише цьому віку психологічні особливості, до яких слід віднести: високу афективну зарядженість поведінкових реакцій, імпульсивний характер реагування на ситуацію фрустрації, короткочасність реакцій із критичним виходом, низький рівень стимуляції, недиференційований напрям реагування, високий рівень готовності до застосування як емоційної (ворожої), так і інструментальної агресії. Вона постає як засіб задоволення потреби в спілкуванні, самовираження та самоствердження, досягнення значущої мети але одночасно й відреагування на неблагополучну обстановку в сім’ї, на жорстоке ставлення з боку батьків, як намагання досягти влади над іншими людьми.
Зазначені особливості є універсальними, вони мають місце майже в усіх сучасних суспільствах, незалежно від їх соціально-економічного становища. На формування агресивності впливають також специфічні чинники, обумовлені соціально-економічною ситуацією, що склалася в конкретному суспільстві. У цьому контексті сучасне становище в Україні характеризується наступними соціальними фрустраторами: незадовільне матеріальне становище, неможливість досягнення бажаного соціального статусу та засвоєння культурних цінностей суспільства, наявність привілеїв у певних невеликих груп людей, несправедливе вирішення існуючих проблем на користь однієї взаємодіючої сторони за рахунок погіршення адаптаційних умов іншої.
4. Основна мета психодіагностичної роботи у площині теми нашого дослідження полягала у визначенні комплексу методик, що дозволяли б виявляти делінквентні тенденції особистості (акцентуації характеру, деструктивні прагнення тощо) та відповідні неадаптивні стереотипи поведінки на ранніх етапах їх формування. Оскільки делінквентна поведінка відноситься до поведінкових проявів, що засуджуються суспільством і спричиняють настання певних санкцій (найчастіше моральних), то й під час дослідження даного психологічного явища може бути прогнозована досить висока ймовірність появи тенденцій до надання соціально бажаних відповідей. Це потребує спеціальної організації експериментального вивчення, що досягалося за рахунок систематизації даних, одержаних за допомогою біографічного методу та ретроспективних звітів про власну поведінку.
5. Встановлено, що у неповнолітніх делінквентів домінують оціночні судження, котрі ґрунтуються на емоційних відношеннях, відповідно проявлену ними агресію слід відносити до типу емоційної. Домінування емоційного елементу в практичній логіці міркувань утруднює об’єктивне розуміння ситуації, оскільки емоція відношення переключається на саму себе, додає оціночним судженням особи зайвої суб’єктивності, спрямовуючи мислення по замкнутому колу” емоційної логіки і трансформуючись в агресивну поведінку. У подальшому домінування таких оціночних суджень на суб’єктивному рівні виправдовує й утилітарно-практичні основи оціночних суджень, наслідками яких є агресивні дії інструментального характеру. Емоційна агресія послідовно набуває статусу засобу.
6. Профілактика делінквентної поведінки неповнолітніх є різновидом профілактики та складається з таких основних напрямів: загальна профілактика делінквентності та індивідуальна профілактика делінквентності. Загальна профілактика делінквентності це специфічна діяльність соціальних інститутів, спрямованих на виявлення, усунення чи нейтралізацію чинників, обставин, ситуацій, що формують делінквентну поведінку підлітка та обумовлюють вчинення злочину; розробка чи вдосконалення вже існуючих спеціальних засобів протидії суспільно небезпечним діянням неповнолітніх.
Основними передумовами вдосконалення системи попередження соціальних відхилень у поведінці неповнолітніх є: доповнення відомчих нормативно-правових актів нормами, що деталізують закон і регламентують права й обов’язки суб’єктів стосовно об’єктів виховання, засоби контролю і форми участі колективів в управлінні системою соціального виховання, соціально-правовою охороною і попередженням соціальних відхилень у поведінці неповнолітніх.
7. Індивідуальна профілактика делінквентності у контексті юридико-психологічної практики полягає у своєчасному виявленні несприятливих соціально-психологічних, психобіологічних, психолого-педагогічних чинників, що обумовлюють відхилення розвитку дітей і підлітків, а також криміногенного підліткового середовища й осіб, що втягують неповнолітніх у злочинну діяльність; приділення таким особам необхідної уваги, в тому числі проведенні з ними необхідних виховних і психокорекційних заходів, спрямованих на: формування усвідомлення власних емоцій та почуттів інших людей; навчання відреагуванню (вираженню) свого гніву прийнятним способом, безпечним для себе та оточуючих, а також відреагуванню негативної ситуації в цілому; розвиток контролю над деструктивними емоціями і навчання конструктивним поведінковим реакціям в проблемній ситуації. Апробація розробленої нами навчально-профілактичної програми „Психолого-педагогічні проблеми агресивної поведінки підлітків” засвідчила, що в результаті експериментального впливу у піддослідних достовірно покращились показники інтелектуального та поведінкового компонентів атітюду щодо агресії. Впровадження навчально-профілактичних програм в практику діяльності загальноосвітніх закладів та органів внутрішніх справ дає змогу змінювати установки підлітків відносно агресивної поведінки, здійснюючи профілактику поширення насильства в суспільстві в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авралова Е.В., Овчинников М.В. Психолого-педагогические проблемы общения. М.: Генезис, 2000. 356 с.
2. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. М.: Издательство МГУ, 1990. 240 с.
3. Айхорн А. Трудный подросток. М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. 377 с.
4. Алемаскин М.А. О психологической характеристике трудновоспитуемых подростков. // В кн.: О некоторых вопросах нравственного воспитания детей и подростков / Под ред. Благонадежиной Л.В. М.: Сов.Россия, 1970. С. 93-104.
5. Алікіна Н.В. Надлишкові перешкоди у житті особистості: соціальні та психологічні аспекти. // Психологія на перетині тисячоліть: Збірн. наук. праць учасників П’ятих Костюківських читань: в 3 т. К.: Гнозис, 1998. Т. 1. С. 37 -42
6. Аналіз проявів девіантної поведінки окремих груп молоді Києва. // Час молоді: інформаційно-методичний бюлетень Соціальної служби молоді м. Києва. 1997. №4 (квітень). С. 4-37
7. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. Л.: изд-во ЛГУ, 1968. 339 с.
8. . Андреева Г.М. Социальная психология.-М.: Аспект Пресс, 1999- 375 с.
9. Анденес И. Наказание и предупреждение пре ступлений: пер с англ. / Под ред. Б.С. Никифорова. М.: Прогресс, 1979. 264 с.
10.Антонова А. Г. О типах нравственных позиций трудновоспитуемых подростков в семье // Тезисы научных сообщений советских психологов к 5 Всесоюзному съезду общества психологов СССР. М., 1983. С.262
11.Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. М.: Педагогика, 1991. 325 с.
12.Аронсон Э. Общественное животное: Введение в социальную психологию: пер. с англ. М.: Аспект-Пресс, 1998. 518 с.
13.Бааль Е.Г. В конфликте с законом. // По неписанным законам улицы. М.: Юрид. лит., 1991. С. 279-296
14.Басова Н.В. Педагогика и практическая психология. Ростов-на-Дону, 2000. 344 с.
15.Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессия: изучение влияния воспитания и семейных отношений: пер. с англ. М.: Апрель-Пресс, 2000. 512 с.
16.Башкатов И.П. Психология неформальных подростково-молодежных групп. М.: Информпечать, 2000. 336 с.
17.Белінська І.А. Психологічні типи відхилень у розвитку особистості підлітків з алкогольно узалежненої сім’ї / Автореф. дис... канд. психол. н: 19.00.07. К., 2000. 19 с.
18.Белкин А.С. Отклонения в поведении школьников. Свердловск: Изд-во Свердловского гос. пед. университета, 1973. 137 с.
19.Белозерова Л.И. Основы теории и методики воспитательной работы школы с трудными детьми. Киров, 1994.
20.Бержанір А. Які цінності у ціні? // Віче. 1998. № 10. С. 134-140
21.Берковитц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль: пер. с англ. СПб.: Прайм-Еврознак, 2001. 512 с.
22.Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. Санкт-Петербург: Питер, 1997 333с.
23.Біленок О.А. Життєвий успіх очима молоді. // Практична психологія та соціальна робота. 1998. № 5. С. 42-43
24.Блэкборн Р. Психология кприминального поведения- СПб.: Питер, 2004.- 496 с.
25.Блувштейн Ю.Д. Зырин М.И., Рованов В.В. Профилактика преступлений. Минск, 1986. 268 с.
26.Бовть О.Б. Агресивні реакції та шляхи їх корекції в молодших школярів. / Автореф. дис... канд. психол. н: 19.00.07. К., 2001. 18 с.
27.Богомолова С. Н. О принятии решения в ситуациях неопеделенности и риска (подход к анализу преступного поведения) / Личность преступника как объект психологического исследования. М.: Просвещение, 1979. С.115-126.
28.Богоявленский Д.Н., Менчинская Н.А. Психология усвоения знаний в школе. М.,1959. 138 с.
29.Бодалев А.А. Личность и общение. М.: Педагогика, 1983. 256 с.
30.Бондаровська В.М. УІІ Європейський конгрес з психології (Лондон, 2001). // Практична психологія та соціальна робота. 2001. № 8. С.54-55.
31.Бутенко И.А. Из истории „черного” юмора. // Социологические исследования. 1994. № 11. С. 148-153
32.Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи: Записки детского психиатра. М.: Просвещение, 1988. 207 с.
33.Вайзман И. Реабилитационная педагогика. М, Наука, 1996. 455 с.
34.Васильев В.Л. Юридическая психология. СПб.: ПИТЕР, 2000. 624 с.
35.Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика: Курс лекций. М.: Сфера, 1999. 358 с.
36.Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. М.: Изд-во МГУ, 1976. 142 с.
37.Выготский Л.С. К вопросу о динамике детского характера // Собр. соч. в 6 т. М.: Педагогика, 1983. Т. 5. С. 153-165
38.Выготский Л.С. Психология. М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. 1008с.
39.Выготский Л.С. Проблемы возрастной периодизации детского развития // Вопросы психологии. 1972. № 2. С. 114-123
40.Выготский Л.С. Собр. соч. в 6-ти томах. Основы дефектологии. М.: Педагогика, 1983. т. 5. 386 с.
41.Возрастно-психологический подход в консультировании детей и подростков / Г.В.Бурменская, Е.И.Захаров, О.А.Карабанова и др. М.: Академия, 2002. 416 с.
42.Гайдукевич Г.А. Прояви агресивності у курсантів вищих військових закладів освіти на різних етапах підготовки. / Автореф. дис. канд. психол. н: 19.00.07. К., 2000. 16 с.
43.Гайнер М.Л. Правосознание подростков. М.: Магистр, 1998. 299 с.
44.Ганнушкин П.Б. Сладострастие, жестокость, религия // Избранные труды / Под ред. О.В. Кербикова. М.: Медицина, 1984. С. 80-94.
45.Гинзбург М.Р. Психологическое содержание личностного самоопределения // Вопросы психологи. 1994. №3. С.17-26.
46.Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. М.: Изд-во МГУ, 1988. 318 с.
47.Гиппенрейтер Ю. Б. Лекция 15. Характер // Введение в общую психологию. М.: Изд-во МГУ, 1988. С. 257-280.
48.Гиренко С.П. Агресивна поведінка особистості в конфлікті. // Вісник Харківського університету. Серія „Психологія”. 2000. № 472. С. 49-51
49.Глэйзер Д., Райс К. Преступность, возраст и занятость. // Социология и преступность: современные буржуазные теории. Сб. ст.: пер. с англ. / Под ред. Б.С. Никифорова. М.: Прогресс, 1966. С. 217-231
50.Головатий М.Ф., Яременко О.О. Молодь України у дзеркалі соціально-економічних та політичних трансформацій суспільства (соціологічний вимір). К.: Національний інститут стратегічних досліджень, 1996. 50с.
51.Горькова И.А. Проявления агрессивного поведения у делинквентных подростков. // Дети и насилие. Материалы Всероссийской научно-практической конференции. Екатеринбург, 1996. С. 32-36
52.Грановская Р.М. Элементы практической психологии. Л.: Изд-во ЛГУ, 1988. 565 с.
53.Гришина Н.В. Психология конфликта. СПб.: ПИТЕР, 2000. 464 с.
54.Грищенко Л.А., Алмазов Б.И. Психология отклоняющегося поведения и задачи педагогической реабилитации трудновоспитуемых учащихся. Свердловск, 1987. 78 с.
55.Гулевич О.А. Теоретический анализ и опыт эмпирического исследования правосознания как системы социальных представлений и преступлении // Мир психологии. 1999. №3. С. 120 131.
56.Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. М.: Наука, 1986. 255 с.
57.Давыдов В.В. Теория развивающего обучения. М.: ИНТОР, 1996. 544с.
58.Двіжона О.В. Вплив сім’ї на формування асоціальної поведінки підлітків. // Актуальні проблеми психології. Т. 1. Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. К.: Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України. 2002. Ч. 3. С.35-41
59.Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (Збірник документів). К.: АТ „Видавництво „Столиця”, 1998. 248 с.
60.Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения. М.: Педагогика, 1987. 115 с.
61.Долгова А.И. Правосознание в механизме преступного поведения и его дефекты у несовершеннолетних правонарушителей. -М.: Юрид.лит., 1983. 180 с.
62.Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. М.: Педагогика, 1981. 211 с.
63.Долматова Е.И., Редя Г.П. Психологическая характеристика подростков, содержащихся в детском приемнике-распределителе. // Дети России: насилие и защита. Матер. Всерос. научню-практ. конф. (М., 1997). М.: РИПКРО, 1997. С. 42-44
64.Донцов А.И. Психология коллектива. М.: Изд-во МГУ, 1984. 208 с.
65.Дроздов О.Ю. Засоби масової комунікації як фактор агресивної поведінки молоді. // Вісник Харківського університету. Серія „Психологія”. 2000. № 483. С. 48-53
66.Дроздов О.Ю. Телебачення як джерело впливу на соціальну спрямованість молоді. // Психолого-педагогічна наука і суспільна ідеологія: Матер. методологічного семінару АПН України, 1998. К.: Гнозис, 1998. С. 481-486
67.Дубинко Н.А. Влияние когнитивных процессов на проявление агрессии в детском возрасте. // Вопросы психологии. 2000. №1. С. 53-57
68.Дяченко М.И., Кандыбович Л.А. Краткий психологический словарь. Мн., 1996. 399 с.
69.Еникополов С.Н. Некоторые проблемы психологии агрессивного поведения. // Дети и насилие. Мат. Всерос. научн.-практ. конф. (Москва, Санкт-Петербург, 1994). М., 1996. С. 28-32
70.Ермаков В.Д. Противоправное поведение подростков это чаще всего групповое поведение. // Криминологи о неформальных молодежных объединениях / Отв.ред. И.И. Карпец. М.: Юрид. лит., 1990. С. 78-83
71. Журавльова Л. Профилактика преступности несовершеннолетних. // Сов. юстиция, 1990.- № 18..- С. 7-8
72.Журавлев В.С. Почему агрессивны подростки? // Социологические исследования. 2001. № 2. С. 134-136
73.Завражкин С.А., Староверова М.П. Жестокость и подросток. // Социологические исследования. 1991. № 12. С. 85-87
74. Закон України „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. 1995. № 6. Ст. 35.
75. Закон України Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 5 лютого 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. 2000. № 27. Ст. 211
76. Закон України Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 30. Ст. 142
77. Закон України „Про освіту” від 23 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. 1991. № 34. Ст . 451.
78.Закон України від „Про дошкільну освіту” від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 49. Ст. 259.
79.Закон України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 42. Ст. 213.
80.Землянська О.В. Психологічні особливості злочинної поведінки неповнолітніх // Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірн. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. К., 2001. Т. 3. Ч. 1. С. 163-168
81.Змановская Е.В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. М.: Академия, 2003. 288 с.
82.Знаков В.В. Понимание асоциальными подростками ситуации насилия и унижения человеческого достоинства. // Вопросы психологии. 1973. № 1. С. 20-27
83.Іванова В.В. Причини та форми агресивної поведінки підлітків. // Практична психологія та соціальна робота. 2000. № 5. С. 14-16
84.Иванников В.А. К сущности волевого усилия // Психологический журнал. 1985. Т.6. №3. С.47-55.
85.Иванников В.А. Психологические механизмы волевой саморегуляции. М.:Изд-во Моск. ун-та, 1991. 141 с.
86.Ивин А.А. Логика оценок. М.: Знание, 1997. 218 с.
87.Игошев К.Е. Психология преступных проявлений среди молодежи. М.: Высшая школа МВСД СССР, 1971. 173 с.
88.Казміренко В.П., Казміренко Л.І. Криміногенна поведінка в неформальних молодіжних об’єднаннях як об’єкт соціально-психологічного аналізу. // Проблеми соціальної психології. К.: вид-во КГУ, 1992. Вип. 2. С. 77-83
89.Каневский Л.Л. Расследование и профилактика преступлений несовершеннолетних. М.: Юрид. лит., 1982. 112 с.
90.Кернберг О.Ф. Агрессия при расстройствах личности и перверсиях. М.: ЧеРо, 1998. 233 с.
91.Кириченко В.В. Особливості проявів агресії у дітей під час соціально-психологічної адаптації до умов середньої школи. // Актуальні проблеми психології. Т.1. Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. К.: Інст-т психології ім. Г.С. Костюка АПН України. 2002. Ч. 3. С. 68-72
92. Клауорд Р., Оулин Л. Дифференциация субкультуры. // Социология и преступность: современные буржуазные теории. Сб. ст.: пер. с англ. / Под ред. Б.С. Никифорова. М.: Прогресс, 1966. С. 334-354
93. Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения. М.: Юристъ, 2001. 167 с.
94.Ковалев В.В. Психиатрия детского возраста. М.: Просвещение, 1979. 255 с.
95. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984р. // Відомості Верховної Ради УРСР. 1984. додаток до №51. Ст. 1122
96.Коллектив. Личность. Общение: Словарь социально-психологических понятий / Под ред. Кузьмина Е.С., Семенова В.Е. Л.: Лениздат, 1987. 143 с.
97.Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя.- М.: Просвещение, 1989. 225с.
98.Кондратьев Н.Ю. Психолого-педагогическая работа со школьниками девиантами // Психологическая наука и образование. 1999. № 3-4. с.46-65.
99.Кондрашенко В.Т. Девиантное поведение подростков: Социально-психологические и психиатрические аспекты. Минск, 1988. 255 с.
100. Корнелиус Х., Фэйр Ш. Выиграть может каждый: как разрешать конфликты. М.: Стрингер, 1992. 212 с.
101. Корнилова Т.В. и др. Факторы социального и психологического неблагополучия подростков в показателях методик стандартизированного интервью и методов наблюдения // Вопросы психологии. 2001. № 1. с. 107 110.
102. Костицкий М.В. Психологические методы в борьбе с правонарушениями. К.: Вища школа, 1981. 56 с.
103. Котова Е.П. Многофакторное изучение личности преступника. М.: Наука, 1983. 266 с.
104. Кочеткова С.В. Опыт анализа насилия в семье. // Социологические исследования. 1999. № 12. С. 114-117
105. Крайг Г. Психология развития. СПб.: Питер, 2001. 992 с.
106. Краковский А.П. О подростках (содержание возрастного, полового и типологического в личности младшего и старшего подростка). М., Педагогика, 1970. 272 с.
107. Криминальная мотивация. / Отв.ред. В.Н. Кудрявцев. М.: Наука, 1986. 335 с.
108. Кримінально-процесуальний кодекс України. К.: Атіка, 2001. 218 с.
109. Критика буржуазных теорий молодежи: пер. с нем. / Общ. ред. Б.К.Лисина. М.: Прогресс, 1982. 335 с.
110. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления: Опыт криминологического моделирования. М.: Аспект-Пресс, 1998. 219 с.
111. Кудрявцев В.Н. Современные проблемы борьбы с преступностью в России // Вестник Российской академии наук. 1999. Т. 69. № 9. С.790-797.
112. Кудрявцев В.Н. Стратегии борьбы с преступностью / 2-е изд., испр, и доп. М.: Наука, 2005. 366 с.
113. Кудрявцев И.А., Морозова Г.Б., Потнин А.С., Корзякова А.Д, СеменоваО.Ф. Психологический анализ смыслообразующих факторов делинквентного поведения подростков. // Психологический журнал. 1996. Т. 17. № 5. С. 76-89
114. Кудрявцев С.В. Межличностный конфликт как причина насильственного преступления. // Автореф. дис... канд. психол. н: 19.00.07. М., 1989. 20с.
115. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации. М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1984. 204 с.
116. Курбатова Т.Н. Еще раз об агрессии и не только о ней. // Психологическая газета („Иматон”). 1996. № 2. С. 14
117. Лазарева Н.п. Недостатки правового воспитания и их роль в генезисе правонарушений подростков // Вопросы изучения и предупреждения правонарушений несовершеннолетних. М., 1970. С.21-27
118. Ланин Б. Как избежать насилия в школах. // Школьный психолог. 1998. № 33. С. 13
119. Левитов Н.Д. Психическое состояние агрессии // Вопросы психологии. 1972. № 6. С.168-173.
120. Леонтьев А.А., Шахнарович А.М., Ватов В.И. Речь в криминалистике и судебной психологии. М.: Наука, 1977. 62 с.
121. Линчевский Э.Э. Контакты и конфликты. Общение в работе руководителя. М.: Экономика, 2000. 354 с.
122. Литвинов В.B. Предупреждение правонарушений несовершеннолетних. К.: Знание, 1980. 48 с.
123. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. Л.: Наука, 1983. 321 с.
124. Личко А.Е. Типы акцентуаций характера и психопатий у подростков. М.: ООО АПРЕЛЬ ПРЕСС, ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. 416 с.
125. Личность преступника как объект психологического исследования //Сб. науч. трудов/ ред. Шуракова Т.П. М., 1979. 179 с.
126. Лоренц К. Агрессия (так называемое "зло") М.: Прогресс, 1999. 272 с.
127. Макаренко А.С. Сочинения: В 8 т. М.: Акад.педагог.наук РСФСР. Ин-т теории и истории педагог., 1957. Т.4. 551 с.
128. Максименко С.Д. Основи генетичної психології: Навчальний посібник. К.: НПЦ Перспектива, 1998. 220 с.
129. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці. К.: Наукова думка, 1999. 188 с.
130. Максимова Н. Ю., Мілютина К. Л., Піскун В. М. Основи дитячої патопсихології : Навчальний посібник. К.: Перун, 1996. 464 с.
131. Максимова Н.Ю. Підлітки і наркотики // Практична пс