ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ, СХИЛЬНИХ ДО ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ : ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ САМОЙ АКТУАЛИЗАЦИИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ, СКЛОННЫХ К ПРОТИВОПРАВНОМУ ПОВЕДЕНИЮ

Краткое описание

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ім. Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ

На правах рукопису

Пряхіна Наталія Олексіївна

УДК 343.915:343.971:159.922.763

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ, СХИЛЬНИХ ДО ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ

Спеціальність 19.00.06 юридична психологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук

Науковий керівник:
Максименко Сергій Дмитрович,
доктор психологічних наук,
професор, дійсний член АПН України

Київ 2006

ЗМІСТ
ВСТУП ..........3
РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ТА ДЕЛІНКВЕНТНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ...........................................10
1.1. Самоактуалізація як предмет наукового аналізу ....................10
1.2. Психологічні особливості раннього юнацького віку .....30
1.3. Делінквентність як спосіб самоактуалізації ....45

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ НЕПОВНОЛІТНІХ, СХИЛЬНИХ ДО ПРОТИПРАВНОЇ ПОВЕДІНКИ..........................................................................................................66
2.1. Діагностика самореалізаційних тенденцій неповнолітніх з просоціальною та делінквентною поведінкою .........................66
2.2. Визначення схильності до поведінки, що відхиляється ....84
2.3. Дослідження делінквентної поведінки підлітків.........................95

РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ ДЕЛІНКВЕНТНОСТІ ЯК НАПРЯМ РОЗВИТКУ САМОАКТУАЛІЗАЦІЙНИХ ТЕНДЕНЦІЙ У НЕПОВНОЛІТНІХ ПРАВОПОРУШНИКІВ........109
3.1. Загальний опис програми психологічної корекції делінквентної поведінки неповнолітніх................................................................................110
3.2. Корекція тривожності делінквентних підлітків........................................117
3.3. Корекційна тренінгова програма для подолання агресивних проявів та конфліктності серед неповнолітніх ..........135

ВИСНОВКИ........154
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...158
ДОДАТКИ...........................................................................................................176

ВСТУП

Актуальність проблеми. В сучасних умовах розбудови й оновлення всіх сфер життя особливо актуально постає проблема особистісного успіху, яка останнім часом розглядається як особистісне зростання. Найбільш адекватною для розуміння явища особистісного зростання в сучасній психології є категорія самоактуалізації, яка, на думку ряду дослідників, виступає операціональним аналогом поняття особистісна зрілість” (Р.Ассаджіолі, Г.О. Балл, Л.Я. Гозман, Р. Гордон, А. Елліс, М.В. Кроу, А.Маслоу, Г. Олпорт, К. Роджерс).
В ранньому юнацькому та підлітковому віці центральною лінією психічного розвитку особистості є становлення готовності до життєвого самовизначення (Л.І.Дубровіна, В.М. Толстих, І.С. Кон та ін.). Розвиток даного інтегрального психічного новоутворення передбачає явище особистісного зростання і формування індивідуальності як особливої психічної структури, що являє собою новий рівень системності особистісних структурно-функціональних процесів (Б.Г. Ананьєв, В.С. Мерлін). Формування готовності до життєвого самовизначення відбувається, головним чином, в системі провідної діяльності, якою традиційно визнається для підліткового віку навчально-професійна діяльність (Л.І. Божович, Д.Б.Ельконін та ін.). Важливим напрямом розвитку готовності до життєвого самовизначення є професійне самовизначення, вибір професійного майбутнього. Саме в цьому напрямі переважно і здійснюється особистісне зростання неповнолітніх (самоактуалізація особистості). Разом із тим, у даному віковому періоді має місце суттєва нерівномірність рівнів психічного розвитку і наявність численних індивідуальних варіантів становлення особистості, серед яких певне місце займають так звані неповнолітні групи ризику”, тобто особи з поведінкою, що відхиляється від норми.
У сучасному соціумі, залежно від соціальних умов та індивідуальних психологічних особливостей, у певної частини підлітків з’являються зневіра в життєвому успіху, в своїх силах, в існуванні істинних цінностей, втрачається здатність регулювати свою активність, поведінку, відбувається знецінення потреби в самоактуалізації. Це призводить до того, що особистість стає пасивним об’єктом впливу зовнішніх обставин, з залежними самооцінкою, самоповагою, критеріями особистісного успіху, в неї з’являються труднощі адаптації до умов життя. Перерахований комплекс проблем може виступати об’єднано-інтегрованим чинником формування в ранній юності схильності до протиправної поведінки.
У дослідженнях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених аналізуються численні фактори, що сприяють девіаціям і делінквентності (Л.І.Дубровіна, Г. Крайг, А.Є. Лічко, Н.Ю. Максимова, В.Д. Менделевич, О.М.Павлик, К.Роджерс, Л.Б. Філонов, І.О. Ярмиш та ін.). Окремі аспекти проблеми у психолого-юридичному та психолого-педагогічному планах розглядалися у роботах В.І. Барка, В.П. Казміренка, Л.І. Казміренко, М.В.Костицького, С.Д.Максименка, В.С. Медведєва, О.М. Морозова, В.В. Рибалки, О.П.Сєверова, В.М. Синьова, В.О. Татенка та ін. Але ці дослідження є доволі розрізненими і не сприяють формуванню концептуальної позиції щодо причин схильності до протиправної поведінки неповнолітніх. Разом із тим, є підстави припустити, що процес самоактуалізації залишається домінуючим і для даного контингенту, але він відбувається по-іншому. Цей аспект залишається недостатньо дослідженим, за винятком роботи К. Роджерса, що була присвячена вивченню різниці в структурі Я-концепції” неповнолітніх з нормальною та делінквентною поведінкою. Уявляється, що розходження щодо особливостей самоактуалізації у неповнолітніх з нормальною та делінквентною поведінкою є закономірними, вони дійсно існують і потребують спеціального вивчення та пояснення. Теоретичні та практичні дослідження цієї проблеми доцільно спрямувати на уточнення концепції самоактуалізації, розширення меж її застосування, пошуку психодіагностичного інструментарію, що робить самоактуалізацію більш доступною для вивчення; виявлення методів психодіагностики та психокорекції осіб, схильних до протиправної поведінки. Разом з тим, можливість одномірного опису рівня самоактуалізації, зведення його до якогось одного показника викликає серйозні сумніви, пов’язані з неоднозначністю і суперечністю цього конструкту й вимагає комплексного підходу до діагностики і корекції.
У сучасній психології широко представлені теоретико-методологічні аспекти самоактуалізації як фундаментальної проблеми становлення і розвитку особистості. В той же час малодослідженими залишаються проблеми практичного застосування психодіагностичного аналізу та параметрів самоактуалізації. Практично не розглядався рівень самоактуалізації, а також її якісні особливості в межах вивчення індивідуальних варіантів розвитку особистості підлітка. Важливість і актуальність проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно з Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженою Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376, з вимогами Закону України Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, Указом Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143 Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” та планом науково-дослідної роботи Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України.
Мета дослідження виявлення психологічних особливостей самоактуалізації у підлітків, які виявляють схильність до протиправної поведінки, та розробка юридико-психологічних засад профілактики і корекції делінквентної поведінки неповнолітніх. Відповідно до мети дослідження поставлені наступні завдання:
1) проаналізувати основні концепції самоактуалізації особистості у вітчизняній та зарубіжній психології; виявити психологічні особливості проявів самоактуалізації у правослухняних неповнолітніх та осіб даного віку, схильних до протиправної поведінки;
2) здійснити теоретичний аналіз соціально-психологічних чинників делінквентності неповнолітніх, з’ясувати причини формування схильності особи до делінквентності;
3) розробити та апробувати спеціальну комплексну процедуру вивчення підлітків для випереджуючого встановлення їх схильності до делінквентної поведінки;
4) обґрунтувати та здійснити апробацію системи психологічних заходів, спрямованих на профілактику та корекцію явища, що досліджується; розробити та апробувати комплекс засобів психологічного впливу на процес самоактуалізації підлітків із протиправною поведінкою.
Методологічну основу дослідження склали: гуманістична модель становлення та розвитку особистості (Г.О. Балл, А. Маслоу, Ф. Перлз, К.Роджерс, В.М. Синьов, Т.М. Титаренко, Е. Фромм); суб’єктно-генетична концепція, що включає потенціал ідей, розроблених у межах культурологічного та діяльнісного підходів (Л.І. Анциферова, Л.С.Виготський, С.Д. Максименко, С.Л. Рубінштейн, Н.В. Чепелєва); система психологічних уявлень про розвиток особистості як активного суб’єкта саморозвитку (А. Маслоу, Р. Мей, В.А. Роменець, С.Л. Рубінштейн, В.О. Татенко); загальний підхід з позицій принципів детермінізму, єдності особистості, свідомості і діяльності (Л.С.Виготський, Г.С. Костюк, С.Л.Рубінштейн); системний підхід до психодіагностичного вивчення психічного розвитку і формування особистості (Б.Г. Ананьєв, Л.Ф.Бурлачук, Б.Ф. Ломов). Дослідження також спирається на теоретичні положення юридичної психології (В.О. Коновалова, М.В.Костицький, О.Д. Сітковська).
Об’єкт дослідження самоактуалізація неповнолітніх як психолого-юридичний феномен.
Предмет дослідження психологічні особливості самоактуалізації неповнолітніх, що схильні до протиправної поведінки.
Для реалізації поставлених у роботі завдань використовувалися наступні методи: обробка, узагальнення, аналіз та систематизація наукових джерел; аналіз документації, зокрема, вивчення особових справ неповнолітніх „групи ризику”, що ведуться практичними психологами загальноосвітніх шкіл; діагностичні методики (для визначення рівня самоактуалізації самоактуалізаційний тест САМОАЛ; для визначення особливостей девіантної поведінки опитувальник А.Н. Орла, біографічний метод та самозвіти досліджуваних щодо особливостей їх соціалізації та формування делінквентної поведінки; для діагностики зовнішніх та внутріособистісних конфліктів методика К. Томаса; бесіда, спостереження, інтерв’ювання); методи математико-статистичної обробки даних.
Емпірична база дослідження. Всього в експериментальному дослідженні взяло участь 508 осіб. На першому етапі досліджувалися особливості девіантної поведінки 250 неповнолітніх, причому з даної вибірки були сформовані контрольна та експериментальна групи. На другому етапі досліджувалися 258 неповнолітніх з метою поглибленого та диференційованого визначення особливостей делінквентної поведінки як деструктивної форми самоактуалізації. У формуючому експерименті основну контрольну групу склали 66 юнаків і дівчат учні 11-х класів загальноосвітніх шкіл; основну експериментальну групу склали 64 неповнолітніх, схильних до протиправних дій.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що на підставі емпіричного і теоретичного аналізу обґрунтовано необхідність і здійснено структурно-функціональний аналіз феномену самоактуалізації. Доведено, що явище самоактуалізації є ключовим у становленні особистості як індивідуальності в підлітковому віці. Встановлено змістовні параметри самоактуалізації особистості як у просторі індивідуальних варіантів вікового розвитку, так і з урахуванням певних індивідуальних особливостей в контексті просоціальної і протиправної поведінки. Зокрема, досліджено особливості самоактуалізації у неповнолітніх, схильних до протиправної поведінки; виявлена ефективність способів психокорекції та змін самоактуалізації у осіб зі схильністю до протиправної поведінки.
Аналіз і узагальнення теоретичних концепцій самоактуалізації особистості в сучасній психологічній літературі дають змогу втілити комплексний підхід до визначення критеріїв самоактуалізації та поглиблюють розуміння теоретичних і практичних засад психодіагностики і психокорекції щодо конкретної категорії осіб.
Практичне значення одержаних результатів визначається обґрунтуванням та апробацією комплексу психодіагностичних методик для визначення рівня самоактуалізації, що може використовуватися як засіб індикації рівня соціальності поведінки, і зокрема, такого, що свідчить про схильність до протиправної поведінки, при масових обстеження неповнолітніх. Виділені складові основних груп чинників ризику делінквентної поведінки у підлітків (біологічних, індивідуально-типологічних та соціальних) і надана їх психологічна характеристика. Запропонований та апробований інструментарій для виявлення схильності до делінквентної поведінки на ранніх її етапах; визначене рейтингове співвідношення оціночних суджень підлітків-делінквентів (домінування оціночних суджень, що ґрунтуються на емоційних відносинах, значна вираженість утилітарно-практичних основ оціночних суджень, прагнення будувати свою поведінку на основі норм, заданих ззовні).
Запропонований комплекс психокорекційних заходів доцільно використовувати у практичній діяльності педагогами навчальних закладів та фахівцям, які займаються проблемами превенції та корекції девіантної поведінки неповнолітніх працівниками кримінальної міліції у справах неповнолітніх, служби дільничних інспекторів міліції, кримінальної інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні лабораторії психології навчання Інституту психології ім.Г.С.Костюка АПН України та міжкафедральному семінарі Київського національного університету внутрішніх справ, МВС України.
Основні положення дослідження викладені на науковій конференції Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи України” (10 червня 2005 р., Львів), а також на круглих столах: Проблеми захисту прав та свобод людини при застосуванні заходів кримінально-процесуального примусу” (23 вересня 2005р., м. Львів) та Тактичні особливості розкриття та розслідування терористичних актів” (18 листопада 2005 р., м. Львів).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 4 публікаціях у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В дисертації здійснено аналіз делінквентної поведінки неповнолітніх як психологічної проблеми та здійснена спроба визначення можливостей практичного використання одержаних результатів у діяльності органів профілактичного спрямування від вчителів загальноосвітніх шкіл та співробітників міліції органів внутрішніх справ до керівників районного, обласного, республіканського рівня системи МОН України та МВС України. Проведене дослідження дозволило одержати ряд нових даних про механізми формування та психологічні особливості делінквентної поведінки в цілому і делінквентної поведінки неповнолітніх правопорушників, зокрема.
Визначено основні тенденції формування особистості підлітка-делінквента та її типові властивості, які про це свідчать на ранніх етапах: агресивність, емоційна лабільність, неадекватна самооцінка, ризикованість поведінки. Зазначене дозволило визначити необхідний та достатній комплекс методик для ранньої психодіагностики делінквентних тенденцій особистості, розробити концептуальні засади психологічної корекції делінквентності.
На підставі проведеної роботи можна зробити такі висновки:
1. Самоактуалізація це свідомий, цілеспрямований процес розкриття сутнісних сил особистості в її соціальній діяльності; здійснення індивідних та особистісних можливостей Я” шляхом власних зусиль, а також співдіяльності з іншими людьми. Самоактуалізація активізується відносно тих рис, властивостей та якостей людини, які раціонально та морально прийнятні і підтримуються суспільством. Самоактуалізація є самоствердженням не тільки через створення предметного світу, але й безпосередньо через самотворення, саморозвиток, всебічну актуалізацію внутрішньо-буттєвого потенціалу людини з користю для себе та в інтересах навколишнього середовища і суспільства. Особливістю самоактуалізації є те, що тут співпадає суб’єкт і об’єкт активності, наявність відповідних суб’єктивних переживань особистості та обумовленість виконуваної діяльності власними інтересами і цілями особи.
В цілому самоактуалізацію можна окреслити як загальну особистісну категорію, яка характеризується розгортанням (розпредметненням) сутнісних сил та здібностей людини в напрямку набуття нею аутентичного смислу свого існування.
Процес самоактуалізації особи пов’язаний з прийняттям себе, інших та світу. Таких людей вирізняє відсутність у них захисних реакцій, масок тощо та недолюблювання ними подібної штучності у інших. На відміну від цього, деструктивний шлях розвитку починається з самозаперечення, страху, агресії, що призводить до відторгненості і деградації особистості.
2. Делінквентність є одним із найбільш соціально-небезпечних різновидів девіантної поведінки. Труднощі та перешкоди на шляху до соціально прийнятної самоактуалізації обумовлюють орієнтацію неповнолітніх на делінквентний її спосіб. Делінквентність є своєрідним способом адаптації юнака до соціальної дійсності, яка дозволяє йому зберегти цілісність особистості, самоповагу і уникнути травмуючих екзистенційних переживань.
Неповнолітнім, схильним до протиправної поведінки, властиві певні специфічні тенденції самоактуалізації, а саме: орієнтація на теперішнє на противагу зануренню у минуле чи майбутнє; висока потреба в пізнанні, яка мотивується експериментуванням з власними діями та реакціями оточення; делінквентна поведінка виступає засобом самовизначення на основі самопізнання в загальному контексті самоактуалізації.
3. Важливим відмінним аспектом самоактуалізації неповнолітніх, схильних до протиправної поведінки, є стійкі патерни поведінки в конфлікті. За нашими даними, це наступні особливості: відсутність узгодженості образів Я-реальне” та Я-ідеальне”, яка спричиняє внутріособистісний конфлікт; переважне використання поведінкових стратегій суперництва та уникнення в конфліктній ситуації. Зазначене набуває деструктивних форм та спричиняє протиправну поведінку.
4. У найбільш широкому смислі делінквентна поведінка є певним поведінковим розладом, що спричиняється віковими, психопатологічним та іншими властивостями особистості чи особливостями її соціалізації. Чинниками підвищеного ризику формування делінквентної поведінки в підлітковому віці слід вважати: асинхронію психофізичного розвитку, психічну нестійкість, афективну збудливість, розбалансованість ваблень; несприятливі середовищні умови, раннє виникнення мікросоціальної і педагогічної занедбаності. Коли поведінкові розлади починають набувати антисуспільного характеру і відображати активну деструктивну спрямованість особистості, що становить погрозу для оточуючих через порушення правових норм, делінквентна поведінка переростає в протиправну (правопорушення, злочини).
5. Основна мета психодіагностичної роботи у площині теми нашого дослідження полягала у визначенні комплексу методик, що дозволяли б виявляти делінквентні тенденції особистості відповідні неадаптивні стереотипи поведінки на ранніх етапах їх формування. Оскільки під час дослідження даних психологічних явищ може бути прогнозована досить висока ймовірність появи тенденцій до надання соціально бажаних відповідей, це потребує спеціальної організації експериментального вивчення, що досягалося за рахунок систематизації даних, одержаних за допомогою біографічного методу та ретроспективних звітів про власну поведінку. Встановлено, що у неповнолітніх делінквентів домінують оціночні судження, котрі ґрунтуються на емоційних відношеннях. Домінування емоційного елементу в практичній логіці міркувань утруднює об’єктивне розуміння ситуації, оскільки емоція відношення переключається на саму себе, додає оціночним судженням особи зайвої суб’єктивності, спрямовуючи мислення по замкнутому колу” емоційної логіки і трансформуючись у делінквентну поведінку. У подальшому домінування таких оціночних суджень на суб’єктивному рівні виправдовує й утилітарно-практичні основи оціночних суджень.
6. Спираючись на одержані нами результати емпіричного дослідження та практичний досвід роботи з делінквентними підлітками, було створено програму психокорекційних заходів, спрямовану на розвиток рефлексії та подолання внутріособистісних конфліктів з метою сприяння розвитку конструктивних самоактуалізаційних тенденцій. Порівняльний аналіз ефективності психокорекційних впливів на підлітків експериментальної групи в зіставленні з контрольною групою показав, що за методикою самоактуалізаційного тесту (САМОАЛ) за 9 показниками з 12 виявлено суттєві позитивні зміни (у межах 18,5-24,9%); результати за методикою Визначення схильності до девіантної поведінки” засвідчують значиме зниження показника схильності до протиправної поведінки; суттєво поліпшилися показники поведінкових стратегій в конфліктній ситуації (на 25,6-32,4% порівняно з початковими даними). Збільшилась питома вага стратегії співробітництва, що дозволяє говорити про спрямованість самоактуалізації неповнолітніх в бік конструктивних форм її здійснення, на противагу деструктивним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авралова Е.В., Овчинников М.В. Психолого-педагогические проблемы общения. М.: Генезис, 2000. 356 с.
2. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. М.: Издательство МГУ, 1990. 240 с.
3. Адлер А. Мотив власти // Адлер А. Наука жить / Пер. с нем. А.А. Юдина. Киев: Port-Royal, 1997. С. 235-241.
4. Айхорн А. Трудный подросток. М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. 377 с.
5. Альбуханова-Славская К.А. Личностный аспект проблемы общения // Проблема общения в психологии / Отв. ред. Б.Ф. Ломов. М.: Наука, 1981. С. 218 241.
6. Альбуханова К.А., Березина Т.Н. Время личности и время жизни. СПб.: Алетейя, 2001. 304 с.
7. Анденес И. Наказание и предупреждение преступлений. Пер с англ. / Под ред. Б.С. Никифорова. М.: Прогресс, 1979. 264 с.
8. Антонян Ю.М., Гульдан В.В. Криминальная патопсихология. М.: Педагогика, 1991. 325 с.
9. Анцыферова Л.И. Психологическое содержание феномена „субъект” и границы субъектно-деятельностного подхода // Проблема субъекта в психо-логической науке. / Отв. ред. А.В. Брушлинский. М., 2000. С. 27-42.
10. Анцыферова Л.И. Психология самоактуализирующейся личности в рабо-тах Абрагама Маслоу // Вопросы психологии. 1973. №4. С.173-180.
11. Анцыферова Л.И. Эпигенетическая концепция развития личности Эрика Г. Эриксона // Принцип развития в психологи / Отв. ред. Л.И.Анцыферова. М.: Издательство Наука”, 1978. С.212-242.
12. Баришева О.І. Самовизначення та самореалізація як мотив участі неповнолітніх у гуртковій роботі. Автореф. дис. канд. психол. наук. К., 2001. 20 с.
13. Балл Г.А. Теория учебных задач: психолого-педагогический аспект. М.: Прогресс, 1990. 258 с.
14. Белкин А.С. Отклонения в поведении школьников. Свердловск: Изд-во Свердловского гос. пед. университета, 1973. 137 с.
15. Басин Е.Я. Двуликий Янус М.: Академия, 1996. 312 с.
16. Басова Н.В. Педагогика и практическая психология. Ростов-на-Дону, 2000. 344 с.
17. Бейтсон Г. Экология разума. СПб.: Речь, 2000. 248 с.
18. Берн Э. Игры, в которые играют люди: Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры: Психология человеческой судьбы / Пер. с англ. М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. 480 с.
19. Бишоп С. Тренинг ассертивности. СПб.: Питер, 2001. 208 с.
20. Бобнева М.И. Нормы общения и внутренний мир личности // Проблема общения в психологии / Отв. ред. Б.Ф. Ломов. М.: Наука, 1981. С.241-264.
21. Богоявленская Д.Б. Интеллектуальная активность как проблема творчества. Р-на-Д.: Изд-во Ростовского университета, 1983. 176 с.
22. Богоявленский Д.Н., Менчинская Н.А. Психология усвоения знаний в школе. М., 1959. 138 с.
23. Бодалев А.А., Столин В.В. Общая психодиагностика. М., 1999. 344 с.
24. Бодалев А.А. Личность и общение. М.: Педагогика, 1983. 256 с.
25. Божович Л.И. Личность и её формирование в детском возрасте (Психологическое исследование.) М.: Просвещение”, 1968. 464 с.
26. Бондаренко С.М. Проблема формирования познавательного интереса при классно-групповом и программированном обучении (по материалам психо-лого-педагогической литературы) // Вопрос алгоритмизации и програм-мирования обучения / Под ред. Л.Н. Ланды. М., 1973. Вып. 2. С. 5-9.
27. Братусь Б.С. О механизмах целеполагания // Вопросы психологии. 1977. №2. С. 121-124.
28. Братусь Б.С. Образ человека в гуманитарной, нравственной и христианской психологии // Психология с человеческим лицом. / Под ред. Д.А. Леонтьева, В.Г. Щур. М.: Смысл, 1997. С. 67-91.
29. Брушлинский А.В. Субъект: мышление, учение, воображение. М.: ЧеРо, 1996. С. 5-59.
30. Бурнард Ф. Тренинг межличностного взаимодействия. СПб.: Питер, 2002. 304 с.
31. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми. М.: Педагогика, 1991. 377 с.
32. Вайзман И. Реабилитационная педагогика. М.: Наука, 1996. 455 с.
33. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций). М.: Изд-во МГУ, 1984. 200 с.
34. Вачков И.В. Групповые методы в работе школьного психолога. М.: Ось-89, 2002. 224 с.
35. Вербицкий А.А. Деловая игра как метод активного обучения // Современ. высш. школа. 1982. - №3(39). С.3-8.
36. Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. М.: изд-во МГУ, 1976. 142 с.
37. Вишнякова Н.Ф. Креативная акмеология. Психология высшего образования: Монография. В 2 т. Т.1. Мн.: ООО Дэбор”, 1998. 242 с.
38. Вишнякова Н.Ф. Креативная акмеология. Психология высшего образования: Монография. В 2 т. Т. 2 Прикладная креативная акмеология” Мн.: ООО Дэбор”, 1999. 300 с.
39. Возрастно-психологический подход в консультировании детей и подростков/ Г.В.Бурменская, Е.И.Захаров, О.А.Карабанова и др. М.: Академия, 2002. 416 с.
40. Вопросы психологии межличностного познания и общения / Под ред. О.Г. Кукосяна и др. Краснодар, 1983. 175 с.
41. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Под ред. В.В. Давыдова. М.: Педагогика-Пресс, 1999. 536 с.
42. Выготский Л.С. Педология подростка. Собр.соч. Т.4. М.: Педагогика, 1984. 344 с.
43. Выготский Л.С. Проблемы развития психики // Собр. соч.: В 6 т. М., 1983. Т.3. 359 с.
44. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте. М., 1991. 36 с.
45. Выготский Л.С. Психология. М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. 1008с.
46. Выханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент. М.: Гардарика, 1996. 255с.
47. Гайнер М.Л. Правосознание подростков. М.: Магистр, 1998. 299 с.
48. Гальперин П.Я. Развитие исследований по формированию умственных действий // Психологическая наука в СССР: В 2 т. М., 1959. Т.1. 255с.
49. Ганнушкин П.Б. Сладострастие, жестокость, религия // Избранные труды/ Под ред. О.В. Кербикова. М.: Медицина, 1984. С. 80-94.
50. Гинзбург М.Р. Психологическое содержание личностного самоопределения // Вопросы психологии, 1994. №3. С. 17-26.
51. Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. М.: изд-во МГУ, 1988. 318 с.
52. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. Л.: изд-во Ленинград. ун-та, 1988. 565 с.
53. Грищенко Л.А., Алмазов Б.Н. Побег из дома и бродяжничество. Свердловск, 1988. 153 с.
54. Гулевич О.А. Теоретический анализ и опыт эмпирического исследования правосознания как системы социальных представлений // Мир психологии, 1999. №3. С. 120 131.
55. Гусинский Э.Н. Образование личности. М.: Наука, 1994. 234 с.
56. Давыдов В.В., Ломпшер И., Маркова А.К. Формирование учебной деятельности школьника. М.: Педагогика, 1982. 129 с.
57. Давыдов В.В. Проблемы развивающего обучения. М.: Наука, 1986. 255 с.
58. Давыдов В.В. Теория развивающего обучения. М.: ИНТОР, 1996. 544с.
59. Девиантность и социальный контроль в России (ХIX XX вв.): Тенденции и социологическое осмысление. СПб.: Речь, 2000. 327 с.
60. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения. М.: Педагогика, 1987. 115 с.
61. Долгова А.И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. М.: Педагогика, 1981. 211 с.
62. Донцов А.И. Психология коллектива. М.: изд-во МГУ, 1984. 208 с.
63. Донцов А.И., Полозова Т.А. Проблема объективных детерминант межличностного конфликта в группе // Вестник МГУ. 1982. - №4. С.23-32 (Серия 14 Психология).
64. Дуткевич Т.В. Психологія творчості: Навчальний посібник для студентів ВНЗ психолого-педагогічних спеціальностей. Кам’янець-Подільський: Медобори”, 2003. 134 с.
65. Дьяченко М.И., Кандыбович Л.А. Краткий психологический словарь. Мн., 1996. 399 с.
66. Елканов С.Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. М.: Просвещение, 1989. 189 с.
67. Еникополов С.Н. Некоторые результаты исследования агрессии // Личность преступника как объект психологического исследования / Под ред. А.Р.Ратинова. М., 1979. С. 100-109.
68. Ершов А.А. Психология соактивности людей. СПб, 1992. 31 с.
69. Жуков Ю.М. Эффективность делового общения. М.: Знание, 1988. 255с.
70. Заика Е.В. Комплекс интеллектуальных игр для развития мышления учащихся // Вопросы психологии. 1990. №6. С.86-92.
71. Занков Л.В. Обучение и развитие. М.: Знание, 1975. 49 с.
72. Запорожец А.В. Психическое развитие ребенка // Избранные психологические труды: В 2 т. М.: Прогресс, 1986. Т.1. 255 с.
73. Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. М.: Педагогика, 1989. 215 с.
74. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. Харьков: Выща школа, 1986. 167 с.
75. Зимняя И.А., Малахова В.А., Путиловская Т.С., Хараева Л.А. Педагогическое общение как процесс решения коммуникативных задач // Психолого-педагогические проблемы взаимодействия учителя и учащихся / Под ред. А.А. Бодалева, В.Я. Ляудис. М.: Педагогика, 1980. 349 с.
76. Зимняя И.А. Педагогическая психология. М.: Логос, 1999. 384 с.
77. Зинкевич-Евстигнеева Т.Д., Грабенко Т.М. Практикум по креативной терапии. СПб.: Речь; ТЦ Сфера, 2001. 400 с.
78. Змановская Е.В. Девиантология: (Психология отклоняющегося поведения): Уч. пособие для студ. высш. учеб. заведений. М.: Академия, 2003. 288 с.
79. Ивашов А.Н., Заика Е.В. Методика исследования коммуникативных установок личности // Вопросы психологии. 1994. №5. С. 34-52.
80. Илларионов В.П. Переговоры с преступниками. М., 1993. 100 с.
81. Ильясов И.И. Структура процесса учения. М.: Педагогика, 1986. 257 с.
82. Ительсон Л.Б. Учебная деятельность, ее источники, структура и условия// Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии. Работы советских психологов периода 1946 1980 гг./ Под ред. И.И. Ильясова, В.Я. Ляудис. М.: МГУ, 1981. 238 с.
83. Кан-Калик В.А.Учителю о педагогическом общении. М.: Педагогика, 1987. 238 с.
84. Карпенчук С.Г. Самовиховання особистості: Науково-методичний посібник. К.: ІЗМН, 1998. 216 с.
85. Келли Дж. Психология личности. Теория личных конструктов. СПб.: Речь, 2000. 254 с.
86. Кернберг О.Ф. Агрессия при расстройствах личности и перверсиях. М.: ЧеРо, 1998. 233 с.
87. Клаус Г. Введение в дифференциальную психологию учения. М.: Наука, 1987. 349 с.
88. Клюева Н.В. Технологии работы психолога с учителем. М.: ТЦ Сфера, 2000. 216 с.
89. Ковалев А.Г. Коллектив и социально-психологические проблемы руководства. М.: Политиздат, 1975. 271 с.
90. Ковалев В.В. Психиатрия детского возраста. М.: Просвещение, 1979. 255с.
91. Коллектив. Личность. Общение: Словарь социально-психологических поня-тий / Под ред. Кузьмина Е.С., Семенова В.Е. Л.: Лениздат, 1987. 143с.
92. Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. М.: Просвещение, 1989. 255 с.
93. Кондратьев М.Ю. Подросток в замкнутом круге общения. М. Воронеж, 1997. 189 с.
94. Кондратьев Н.Ю. Психолого-педагогическая работа со школьниками-девиантами // Психологическая наука и образование, 1999. № 3-4. С.46-65.
95. Кондрашенко В.Т. Девиантное поведение подростков: Социально-психологические и психиатрические аспекты. Минск, 1988. 255 с.
96. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія. К.: Наукова думка, 1995. 304 с.
97. Корнелиус Х., Фэйр Ш. Выиграть может каждый: как разрешать конфликты. М.: Стрингер, 1992. 212 с.
98. Корнилова Т.В. и др. Факторы социального и психологического неблагополучия подростков в показателях методик стандартизированного интервью и методов наблюдения // Вопросы психологии, 2001. № 1. С.107-110.
99. Королев В.В. Психические отклонения у подростков-правонарушителей. М.: Прогресс, 1992. 215 с.
100. Костюк Г.С. Психологія. Київ: Рад. школа, 1968. 488 с.
101. Костицкий М.В. Психологические методы в борьбе с правонарушениями. К.: Вища школа, 1981. 56 с.
102. Котырло В.К. Развитие волевого поведения у дошкольников. К.: Радянська школа, 1971. 199 с.
103. Крайг Г. Психология развития. СПб.: Питер, 2001. 992 с.
104. Крижанская Ю.С., Третьяков В.П. Грамматика общения. М.: ЧеРо, 1999. 148 с.
105. Криминальная мотивация / Под ред. В.Н. Кудрявцева. М.: Наука, 1986. 304 с.
106. Кричевский Р.Л., Дубовская Е.М. Психология малой группы: теоретический и прикладной аспекты. М.: Просвещение, 1991. 206 с.
107. Кричевский Р.Л. Если Вы руководитель. М.: Дело, 1993. 115 с.
108. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления: Опыт криминологического моделирования. М.: Аспект-Пресс, 1998. 219 с.
109. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: Норма и патология. М.: Педагогика, 1982. 211 с.
110. Кудрявцев В.Н. Современные проблемы борьбы с преступностью в России // Вестник Российской академии наук. 1999. Т. 69. № 9. С.790-797.
111. Кудрявцев С.В. Конфликт и насильственное преступление. М.: Наука, 1991. 174 с.
112. Кузнецова Н.Ф. Проблемы криминологической детерминации. М.: изд-во МГУ, 1984. 204 с.
113. Лебедева М.М. Вам предстоят переговоры. М.: Экономика, 1993. 156с.
114. Левин К. О проблеме личности. // Психология личности. Тексты. / Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер, А.А. Пузырея. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. 288с.
115. Леонтьев А.А., Шахнарович А,М., Ватов В.И. Речь в криминалистике и судебной психологии. М.: Наука, 1977. 62 с.
116. Леонтьев А.Н. Деятельность как основание личности // Психология личности. Тексты. / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, А.А. Пузырея. М.: изд-во МГУ, 1982. 288 с.
117. Леонтьев А.Н. Деятельность, сознание, личность. М., 1975. 355 с.
118. Леонтьев А.Н. Лекции по общей психологии. М.: Смысл, 2000. 511с.
119. Леонтьев Д.А. Развитие идеи самоактуализации в работах А.Маслоу // Вопросы психологии. 1987. №3. С.150-158.
120. Лидерс А.Г. Психологический тренинг с подростками. М.: Академия, 2003. 256 с.
121. Линчевский Э.Э. Контакты и конфликты. Общение в работе руководителя. М.: Экономика, 2000. 354 с.
122. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. Л.: Наука, 1983. 321 с.
123. Ломброзо Ч. Гениальность и помешательство. М.: Республика, 1996. 211 с.
124. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М.: Наука, 1984.
125. Ломов Б.Ф. Общение как проблема общей психологии // Методологические проблемы социальной психологии. М.: Наука, 1975. С.124-135.
126. Лоренц К. Агрессия (так называемое зло”). СПб., 2001. 272 с.
127. Льюс Р., Райфа Х. Игры и решения. М.: Иностр. лит., 1961. 255 с.
128. Лунеев В.В. Преступность ХХ века: Мировой криминологический анализ. М.: Аспект-Пресс, 1997. 215 с.
129. Лыткин В.М., Шамрей В.К., Койстрик К.Н. Посттравматические стессовые рассторйства. СПб., 1999. 255 с.
130. Майерс, Д. Социальная психология / Перев. с англ. СПб.: Питер, 1999. 688 с.
131. Максименко С.Д. Основи генетичної психології. К.: Знання, 1998. 498с.
132. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці. К.: Наукова думка, 1999. 188 с.
133. Маліхіна Т. Психолого-педагогічна робота з попередження аморальної поведінки підлітків // Рідна школа 1999. № 9. С. 50-53.
134. Маркова А.К., Матис Т.А., Орлов А.Б. Формирование мотивации учения. М.: Просвещение, 1990. 192 с.
135. Маслоу А. Самоактуализация // Психология личности. Тексты. / Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, А.А. Пузырея. М.: изд-во МГУ, 1982. 288с.
136. Маслоу А. Психология бытия. М., 1997. 304 с.
137. Маслоу А. Самоактуализация личности и образование. Киев-Донецк, 1994. 233 с.
138. Мелибруда Е. Я ты мы: Психологические возможности улучшения общения. М.: Прогресс, 1986. 256 с.
139. Мерлин В.С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. М., Педагогика, 1985. 256 с.
140. Мерлин В.С. Проблемы экспериментальной психологии личности // Уч. зап. Пермского пед. института. Т. 77. Пермь, 1970. С. 103-163.
141. Миллер А.И. Противоправное поведение несовершеннолетних: генезис и ранняя профилактика. К.: Наукова Думка, 1985. 152 с.
142. Митина Л.М., Кузьменкова О.В. Психологические особенности внутриличностных противоречий учителя // Психология конфликта / Сост. и общ. ред. Н.В.Гришиной. СПб.: Питер, 2001. С. 429-441.
143. Митина Л.М. Личностное и профессиональное развитие человека в новых социально-психологических условиях // Вопросы психологии. 1997. №4. С. 28-38.
144. Можгинский Ю.Б. Агрессия у подростков: Эмоциональный и кризисный механизм. СПб.: Питер, 1999. 199 с.
145. Моргун В.Ф., Седых К.В. Делинквентный подросток. Полтава, 1995. 161 с.
146. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество. М.: Академия, 2000. 456 с.
147. Мэй Р. Мужество творить: Очерк психологии творчества / Пер. с англ.// Львов: Инициатива; Москва: Институт общегуманитарных исследований, 2001. 128 с.
148. Мэй Р. Искусство психологического консультирования. М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. 256 с.