СОЦІОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОСТІ : Социология преступности

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • СОЦІОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОСТІ
  • Альтернативное название:
  • Социология преступности
  • Кол-во страниц:
  • 413
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • Год защиты:
  • 2001
  • Краткое описание:
  • Національний університет внутрішніх справ





    На правах рукопису




    Рущенко Ігор Петрович

    УДК 316.33 : 343.9

    СОЦІОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОСТІ

    Спеціальність: 22.00.03 соціальна структура, соціальні інститути та
    соціальні відносини


    Дисертація на здобуття наукового ступеню
    доктора соціологічних наук





    Науковий консультант:
    Соболєв Василь Олександрович,
    доктор соціологічних наук, професор









    Харків 2001










    ЗМІСТ

    Вступ.. 4
    Розділ 1. Пропедевтика соціології злочинності. 21
    1.1. Соціологія злочинності нова галузь вітчизняної соціології 21
    1.1.1. Соціологія злочинності і кримінологія. 23
    1.1.2. Об‘єкт і предмет соціології злочинності 33
    1.1.3. Функції та рівні соціології злочинності.. 36
    1.1.4. Міждисциплінарні зв‘язки соціології злочинності.. 41
    1.2. Історія соціології злочинності
    (теоретичні джерела, лінії розвитку, ідеї, особистості, праці). 47
    1.2.1. А. Кетлє як засновник соціології злочинності.. 49
    1.2.2. Кримінально-статистичний напрямок. 53
    1.2.3. Соціологічна школа науки кримінального права.. 69
    1.2.4. Теоретико-соціологічний напрямок 87
    1.2.5. Соціологічний напрямок у кримінології 96
    1.2.6. Витоки і доля соціології злочинності в СРСР і сучасній Україні. . 103
    1.3. Епістемологія соціології злочинності. 113
    1.3.1. Аксіологічні проблеми 114
    1.3.2. Методологічні проблеми 123
    1.3.3. Методичні проблеми.. 142
    Висновки до Розділу 1.. 151
    Розділ 2. Злочин і злочинність:
    теоретико-соціологічна інтерпретація 155
    2.1. Соціо- і криміногенез: основні гіпотези і теорії. 156
    2.1.1. Біблійна версія. 156
    2.1.2. Природничо-науковий погляд. 159
    2.1.3. Метафізичні версії.. 165
    2.1.4. Соціологічні версії 169
    2.2. «Злочинна» адаптація: аналітичні категорії 174
    2.3. Соціальні інститути і злочинність 198
    2.4. Злочин як поведінка 221
    2.4.1. Злочинна дія: юридичний і психологічний підходи 223
    2.4.2. Соціологічний сенс злочинної дії 227
    2.4.3. Ідея суспільства як образ структури соціальної дії 232
    2.4.4. Типологія кримінальних дій. 329
    2.4.5. Кібернетична модель злочинної поведінки 243
    2.5. Кримінально-правове поле як розширена модель злочинності.. 260
    Висновки до Розділу 2 279
    Розділ 3. Прикладні й емпіричні аспекти соціології злочинності 286
    3.1. Дослідження латентної злочинності: теорія, методи й практика 286
    3.1.1. До теорії латентних соціальних процесів 287
    3.1.2. Методологічні зауваження. 297
    3.1.3. Вивчення латентної злочинності: історія, основні методи 307
    3.1.4. Харківський досвід вивчення віктимної латентності:
    огляд досліджень316
    3.1.5. Знову методологія: апостеріорі 329
    3.2. Громадська думка стосовно криміногенної ситуації.334
    3.2.1. Методологічні зауваження 334
    3.2.2. Сприйняття населенням злочинності. 342
    3.2.3. Ставлення населення до міліції 351
    Висновки до Розділу 3.364
    Висновки 370
    Список використаних джерел 377
    Додатки.. 414










    ВСТУП

    Українська соціологія на зламі тисячоліть розвивається за кількома десятками напрямків. До останнього часу серед них не була присутня соціологія злочинності як окрема соціологічна галузь. В колишньому СРСР за певних історичних обставин склався «розподіл праці», згідно з яким проблема злочинності «відійшла» до кримінології, що набула у нас статус виключно юридичної дисципліни. Соціологи фактично не перетинали умовний бар’єр: за часів СРСР дослідження проблем злочинності соціологами практично не проводилися, отже не склалася і відповідна наукова галузь. Цьому сприяла низка обставин: ідеолого-політичні перепони, цензурні обмеження, галузева монополія кримінологів, які працювали «під дахом» практичних правоохоронних органів і академічних юридичних установ. Як наслідок, радянська кримінологія не набула властивостей інституту цивільного суспільства. Широка громадськість, навіть, не знала, скільки злочинів фіксують за рік правоохоронні органи, або чисельність осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за ті чи інші види злочинів. Годі й казати про соціологічний аналіз криміногенної ситуації, застосування, наприклад, масових опитувань населення для виявлення прихованих (латентних) злочинів і оприлюднення відповідних даних. Усе це було справжнім табу. До того, у межах кримінологічної науки не склався і кадровий корпус, здатний відповідно до фахових вимог проводити соціологічні дослідження.
    Соціологи зі свого боку заборгували суспільству, бо неохоче «повертаються обличчям» до злочинності. Але, можливо, громадськість не хвилює проблема злочинності? Це запитання є риторичним, оскільки існує безліч доказів протилежного. З власного досвіду проведення масових соціологічних опитувань дисертант може стверджувати, що за своїм рангом ця проблема ніколи не займала у списках загальнонаціональних чи місцевих проблем місця нижчі за друге-третє. Перші місця у нас традиційно посідають соціально-економічні проблеми: наприкінці 80-х рр. це була проблема дефіциту товарів у торговельній мережі, потім несвоєчасні виплати пенсій і зарплат, економічна криза, високі ціни, бідність Якщо застосовувати номінальну шкалу з правом вибору кількох альтернатив одночасно, то такі «ударні» позиції збирають 2/3 усіх відповідей, а злочинність не менше від 50 відсотків. Тобто мінімум кожен другий опитуваний вважає злочинність першорядною соціальною проблемою. І цей аспект суспільної думки є порівняно сталим. Власні спостереження доцільно доповнити даними щомісячного моніторингу громадської думки населення України, який здійснює Український інститут соціальних досліджень. В межах програми моніторингу респонденти відповідали на запитання: «Що саме у нинішніх умовах турбує Вас найбільше?» Позиція «зростання злочинності» (одна з 20 альтернатив) збирала протягом 1996 1998 рр. від 58 до 70% «голосів» респондентів [217, с.33]. Людей дійсно хвилює перспектива перетворитися на об’єкт злочинних посягань, їм болить і те, що розкрадаються національні багатства, державна і комунальна власність. З приводу економічних втрат від злочинності Управління оперативної інформації МВС України подає наступні дані: встановлена сума матеріальних збитків за 2000 р. 1.005.475.833 грн. [109, с.46]. Але абсолютна більшість злочинів, перш за все економічних, господарчих, розкрадань приватної й колективної власності, залишається прихованою. Отже, реальні збитки від злочинності є у кілька разів більшими.
    Поглянемо на такий безперечно цікавий і промовистий показник, як кількість металевих, броньованих дверей, якими наші громадяни прагнуть захистити себе та власне майно. Ще не так давно їх можна було побачити хіба що у бомбосховищі чи у науковій лабораторії, де проводилися небезпечні експерименти. Тепер виробництво і встановлення таких дверей прибутковий бізнес. Ми підрахували, що тільки в одному номері випадково відібраної харківської місцевої рекламної газети було розміщено 26 відповідних пропозицій різних фірм і приватних осіб [379]. І без роботи ці суб’єкти ринку не залишаються. Українці укріплюють свої житла, заводять собак, у містах замикають парадні багатоповерхових будівель, з’явився новий (або давно забутий) інститут консьєржок. Селяни вживають своїх заходів, щоб поліпшити власну безпеку. Громадяни озброюються: в кишенях чоловіків і в дамських сумочках з’явилися газові балончики і револьвери, шокери та ін. Хіба ці зміни не є промовистими та цікавими для соціологів? Вони, зокрема, відображають той факт, що сьогодні населення удвічі частіше страждає від злочинів, ніж у середині 80-х рр. Статистика свідчить, що протягом останніх десятиліть відбувався невпинний зріст кількісних показників злочинності (додаток А). Йдеться про зареєстровані злочини. Коефіцієнт злочинності з розрахунку на 100 тис. населення 1980 р. становив 485; 1985 р. 618; 1990 р. 895; 1995 р. 1245; 2000 р. 1109. Свого апогею показники злочинності сягнули 1995 р. [165, с.19]. Ми навмисно подаємо дані майже за 30 років (див. додаток А), аби підкреслити: тенденція до збільшення обсягів злочинності не є виключно проблемою 90-х рр. Щодо реального рівня злочинності, то наші заміри дають шокуючі результати: соціологічні показники важко співставити з офіційними даними, вони є на кілька порядків вищими (див. підрозділ 3.1).
    Злочинність змінилася не тільки кількісно, відбулися суттєві якісні зрушення і також не на користь суспільства. Поширилися організовані форми (організовані злочинні угруповання), злочинні гроші сьогодні робляться на торгівлі наркотиками, зброєю, людьми, чого майже не було раніше; вражає своїми масштабами і спустошливими наслідками для країни так звана «білокомірцева» злочинність, корупція. Останнє перетворилося на одну з провідних перешкод реформ та економічного поступу і створило Україні непривабливий міжнародний імідж.
    Таким чином, ситуація суттєво змінилася в 90-ті рр. З одного боку, науковці отримали свободу дослідницької діяльності, збільшилася кількість соціологічних установ, кафедр і відповідних фахівців. Виник стійкий попит на соціологічні дослідження й відповідну інформацію. Отже, склалися об‘єктивні підстави для подальшого розгалуження вітчизняної соціології. З іншого, загострилася проблема злочинності: по-перше, злочинність суттєво збільшилася за своїм обсягом, по-друге, відбулися структурні зміни, з’явилися нові особливо небезпечні для суспільства й громадян форми злочинних проявів. До злочинної діяльності прилучаються різноманітні соціальні прошарки, підвищилася так звана кримінальна активність населення. Люмпенізовані верстви, алкоголіки, наркомани, хронічні безробітні і злидарі збільшують масу дрібної загальнокримінальної злочинності; «верхи», спритні ділки, нечесні політики і службовці докладаються до корупції і так званої «білокомерцевої» злочинності. Злочинність (перш за усе, резонансні злочини) перетворилася на улюблену тему засобів масової інформації, об’єкт громадської думки.
    Злочинність є невід’ємною і вельми помітною складовою суспільного життя, вона повсякденно реально загрожує життю, правам, гідності кожного громадянина. Соціолог за природою свого фаху не може не цікавитися сукупністю подібних проявів, бо його наука і професійне покликання безпосередньо торкаються долі суспільства і громадян. Видатний дореволюційний дослідник злочинності Д. Дріль писав (мовою оригіналу): «Область преступности и преступлений это область беспредельного человеческого горя и страданий, которые в зависимости от их количественного и качественного развития, более или менее расстраивают и отравляют человеческое общежитие» [100, с.3]. Це спостереження, зроблене на початку ХХ ст., цілком залишається актуальним сьогодні.
    Наведені вище аргументи доводять: у соціологів є ґрунтовні підстави нарешті всерйоз «повернутися обличчям» до проблеми злочинності. Сьогодні існує суспільний запит на достовірну інформацію стосовно масштабів і тенденцій поширення злочинності, факторів, які цьому сприяють або перешкоджають, на теоретичні пояснення феномену злочинності тощо. Таким чином, нагальною потребою стає розвиток спеціалізованої галузі соціології злочинності, яка б давала відповіді на подібні запитання.
    Той факт, що соціологія злочинності не мала належного розвитку за часів СРСР і у перші роки існування незалежної України, зовсім не свідчить про відсутність до неї інтересу в межах світової соціології і, навіть, у середовищі вітчизняних кримінологів-юристів. Протягом ХІХ і ХХ ст. існувало кілька наукових традицій, що включали до свого дискурсу соціологічні аспекти злочинності. Вони аналізуються у першому розділі дисертації (підрозділ 1.2), де наведено відповідний бібліографічний апарат, їх здобутки використовуються у другому (теоретичному) розділі. Попередньо зазначимо, що до цих традицій належать наступні напрямки, школи та вчені:
    · Дослідження з кримінальної статистики (моральна статистика), початок яким у першій половині ХІХ ст. поклали видатні французькі вчені А. Кетлє і А.-М. Геррі. В Західній Европі ХІХ ст. напрямок, зокрема, репрезентували статистики-соціологи Маурі, Полетті, М. Дробіш, М. Сміт; у дореволюційній Росії К. Герман, А. Анучін, Є. Тарновський.
    · Соціологічна школа в науці кримінального права (остання чверть ХІХ ст. початок ХХ ст.), праці Е. Феррі, Р. Гарофало, А. Лакассаня, Ф. Ліста, А. Прінса, Д. Дріля, І. Фойницького, С. Гогеля, А. Жижиленко, М. Гернета.
    · Кримінологічна тематика, теорії злочинності в творах соціологів-класиків і впливових соціологів-теоретиків ХІХ ХХ ст. (Г. Тард, Е. Дюркгейм, М. Ковалевський П. Сорокін, Р. Мертон, Е. Фромм та ін.).
    · Соціологічний напрямок сучасної Західної кримінології Ф. Танненбаум, Е. Сазерленд, К. Шоу, А. Коен, Е. Глюк, Ш. Глюк, Т. Селлін, Д. Матца, Д. Уорд, Х. Беккер, Д. Крессі, Е. Шур, Х. Курі, Д. Доунс, П. Рок та ін.
    · «Соціологічний ухил» в творчості певного кола радянських і сучасних вітчизняних кримінологів-юристів (праці А. Герцензона, В. Кудрявцева, А. Яковлєва, Я. Гілінського, А. Гурова, Е. Раски, А. Закалюка, А. Зелинського, О. Бандурки).
    Тема соціальних відхилень і соціальних патологій, проблема злочинності та її наслідків, доля засуджених та неповнолітніх делінквентів в останні роки була присутня в публікаціях деяких українських соціологів. До неї, зокрема, зверталися В. Соболєв, В. Хмелько, Н. Побєда, В. Підшивалкіна, В. Пилипенко, Ю. Сурмін, Н. Паніна, Є. Головаха, М. Чурилов, М. Пірен. В російських соціологічних журналах у 90-і рр. за тематикою злочинності друкувалися статті В. Абрамкіна, В. Чеснокова, А. Тайбакова, Н. Шуруханова, М. Позднякової, Г. Хохрякова, М. Базаєва.
    В Україні протягом останніх десяти років у прикладних дослідженнях з тематики поширення злочинності та окремих її видів брали участь державні і недержавні соціологічні центри і установи: Інститут соціології НАН України, Український інститут соціальних досліджень, Київський міжнародний інститут соціології, соціально-психологічний факультет Національного університету внутрішніх справ, НДІ Національної академії внутрішніх справ України та ін. Зокрема, вони включали відповідні показники у свої моніторинги, електоральні дослідження.
    У справі дослідження сфери злочинних проявів Україна отримує певні зовнішні імпульси. Міжнародне співтовариство занепокоєне розвитком криміногенної ситуації в нашій країні. В останні роки за фінансової підтримки міжнародних інституцій і під егідою різних авторитетних національних установ, зокрема, Академії правових наук (АПрН України), Української правничої фундації (УПФ), українськими соціологами було здійснено кілька проектів прикладного спрямування з проблем організованої злочинності, корупції, торгівлі людьми, поширення нелегальних наркотиків.
    Але в цілому ситуація і в Україні, і в Росії, і на всьому пострадянському просторі є подібною. Окремі публікації, розрізнені й спорадичні польові дослідження на тему злочинності не склалися у самостійну наукову галузь з власною традицією, понятійним апаратом, притаманними методами тощо.
    У вузькому і точному значенні слова «наука» означає процес дослідження. Але кожна наукова галузь має певні атрибути, що становлять так би мовити її «паспорт». Вони відіграють опосередковану роль у процесі пізнання, але мають першорядне значення для інституалізації дисципліни, її визнання науковим співтовариством, підготовки відповідних кадрів і організації досліджень. До них можна віднести, по-перше, визначення важливіших координат дисципліни у так би мовити науковому просторі (аналіз актуальності для суспільства або розвитку науки, основні завдання, характеристика об’єкта і предмета, перелік функцій, окреслення ніші серед подібних дисциплін і визначення принципів взаємодії з суміжниками тощо); по-друге, історію науки, її джерела; по-третє, сукупність методологічних принципів і настанов для дослідників, власний понятійний апарат. Усе це можна розглядати як формальну частину проекту нової наукової галузі. Змістовна частина стосується безпосередньо процесу дослідження за тими чи іншими актуальними напрямками. Вона включає нові ідеї, здобутки, висновки, які не втратили актуальності і не перетворилися на «історію науки»; це є передній край, де вчений планує і здійснює свою дослідницьку місію і здобуває нове знання, де точаться дискусії і народжується істина. Рис.1 містить логічну схему соціології злочинності як окремої галузі соціології з урахуванням попередніх зауважень стосовно змісту науки й внутрішньої структури наукової дисципліни.
    Структура дисертації відповідає зазначеній логіці утвердження нової дисципліни (самостійної гілки в межах загальної соціології). Умовно середній рівень у запропонованій структурі дисципліни (див. рис.1) посідають окремі напрямки, на кшталт соціології організованої злочинності або соціології наркотизму. Кожний з цих напрямків може бути темою спеціального дисертаційного дослідження, але вони не становлять предмет даної праці. За цим виключенням структура дисертації відповідає напрямкам, що визначені вище.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Несприятливі історичні обставини, викривлення природних шляхів розвитку вітчизняних гуманітарних і соціальних наук призвело до того, що до кінця ХХ ст. в Україні фактично не склалася одна з важливіших галузей соціології соціологія злочинності. Кримінологія як суто юридична дисципліна не була здатна відіграти роль повноцінної заміни, бо не охоплювала всієї предметної області, не мала відповідної теоретико-методологічної бази, не оперувала достатньо ефективно усім арсеналом соціологічних методів, які є найбільш адекватними для дослідження злочину й злочинності як соціальних явищ і низки соціальних процесів, породжених цими феноменами. Відсутність соціології злочинності і відповідних досліджень занадто звужувало уявлення про тенденції злочинності і не сприяло розробці відповідних соціальних програм, пов‘язаних з профілактикою, попередженням злочинності і мінімізацією її шкідливих наслідків. Населення, громадськість, політичні структури й адміністративні установи не отримували необхідну інформацію для своєчасного реагування. А у суто науковому аспекті не відбувалося значних просувань у напрямках пояснення і розуміння феноменів злочинності і злочину, механізму їх відображення у громадській думці, поведінки населення або діяльності правоохоронних органів в умовах криміналізації суспільства. Окремі емпіричні дослідження в межах різних оглядів і моніторингів, що побіжно торкалися теми злочинності, насилля, різних соціальних відхилень в Україні, як і окремі спорадичні журнальні публікації, не вирішували кардинального питання повноцінного конституювання нової галузі соціології. Таким чином, здійснене дослідження в межах дисертаційної роботи є фактично першою спробою системно вирішити назріле питання і свідомо започаткувати дисципліну, яка б, з одного боку, належала до соціологічної традиції, а з іншого, займалася б тим об’єктом, на який у нас раніше існувала монополія юридичних дисциплін.
    Що ж саме вдалося здійснити і які актуальні напрямки існують для подальших досліджень і робіт у найближчому майбутньому? Спробуємо відповісти на ці запитання. Оскільки за кожним розділом підсумки вже підбито й зроблені належні висновки, то нам залишається дати відповіді в узагальненому вигляді.
    У дисертації проаналізовані формальні й змістовні аспекти соціології злочинності, які дозволяють конституювати нову дисципліну, продемонстровані вагомі евристичні можливості теоретико-соціологічного підходу до феномену злочинності, наведені результати прикладних досліджень, що підтверджують принципову можливість соціології задовольнити суспільну потребу, запити громадськості й адміністративних кіл на достовірну інформацію стосовно тих чи інших аспектів криміногенної ситуації.
    Першим реальним результатом дисертаційного дослідження є системне викладення та узагальнення формальних атрибутів нової дисципліни, її пропедевтичний огляд, який дозволив відокремити її від близьких і споріднених наукових дисциплін, утвердити соціологію злочинності як особливу гілку вітчизняної соціології. Проведений аналіз доводить, що соціологія злочинності є актуальною для українського суспільства дисципліною, вона має власну функціональну нішу і потужне коріння у вигляді соціологічних теорій й методів. Вони становлять головний резерв та перевагою соціології злочинності (порівняно з юридичними науками), який досі слабко використовувався при дослідженні теоретичних і прикладних аспектів злочинності. Впевненість у позитивних підсумках пропедевтичного огляду нової дисципліни, зокрема, базується на тому факті, що дисертаційний дискурс включав фактично усі досяжні на момент написання роботи джерела, і жодна принципова точка зору, оригінальна позиція або наукознавче тлумачення не залишилися непоміченими. Але це не виключає, наприклад, уточнення предмету соціології злочинності, визначення нових завдань, що є свідоцтвом нормального розвитку дисципліни. Відкритими для дискусії залишаються гносеологічні проблеми, зокрема, межі й доцільність застосування тих чи інших методів, або можливість міждисциплінарних робіт і співпраці представників різних напрямків, шкіл і дисциплін.
    Другим напрямком дисертаційного дослідження було з‘ясування важливих для розвитку нової дисципліни теоретико-методологічних питань. Увага фокусувалася на проблемі соціологічної інтерпретації злочину й злочинності як соціальних явищ і наукових понять. Тим самим реалізовано головну відмінність соціологічного дискурсу можливість за допомоги соціологічних теорій і категорій помістити об’єкт дослідження у різні соціальні контексти і розглядати його саме у такий спосіб. Наочно продемонстровані переваги соціологічного підходу, його евристичні можливості. Звичайно, теоретико-методологічне осмислення феноменів злочину й злочинності мало на меті не полемічні аспекти, а наближення до прийнятних пояснень та моделей зазначених явищ. Узагальнимо здобутки на цьому шляху. Теорія соціальної адаптації не тільки була використана для пояснення сплеску злочинності в Україні і соціологічного тлумачення злочину й злочинності, але й допомогла сформулювати низки соціологічних категорій, в яких можна досліджувати конкретні прояві злочинності. Інституційний підхід дозволив окреслити можливі варіанти розвитку криміногенної ситуації в залежності від процесів інституалізації і деінституалізації у перехідний період, нарешті, допоміг визначити злочин і злочинність по відношенню до чинних у суспільстві інституційних комплексів. Застосування чотирьохфунцінальної парадигми Парсонса зробило можливим фактично вперше дослідити кібернетичний аспект структури злочинної дії і запропонувати нову оригінальну класифікацію злочинності. Нарешті застосування ідей Сорокіна й Бурд‘є стосовно соціального простору й соціального поля дозволило окреслити принципи якісно нового способу моделювання регіональної або галузевої криміногенної ситуації в термінах статики й динаміки соціальних процесів і суперечливих практик агентів. Наша впевненість у коректності отриманих результатів спирається, по-перше, на авторитет соціологів-теоретиків, ідеї яких покладено в основу запропонованих категорій і моделей, по-друге, на можливості верифікації теоретичних підходів через їх застосування на практиці, наприклад, при розробці прикладного завдання. Саме у такий спосіб використана ідея структури кримінальної дії під час дослідження досить складного питання норм і стандартів поведінки учасників організованих кримінальних угруповань. Втілення зазначеної теорії дало позитивні результати: у підсумку отримана класифікаційна модель, яка чітко й обгрунтовано розподіляла правила злочинного світу на окремі вертикально інтегровані складові ідеологічні настанови, інститути злочинного світу, внутрішньогрупові норми, конкретні технології злочинної діяльності та посткримінальної поведінки, що склали предмет дослідження у монографії «Організована злочинність в Україні: норми та стандарти поведінки учасників ОЗУ». Таким чином, окреслений нами підхід виявився досить продуктивним для подальшого розвитку й застосуванню у прикладних сферах.
    Третій напрямок роботи збігається з емпіричними й прикладними аспектами соціології злочинності, розробка яких власне й повинна продемонструвати суспільству доцільність існування нової дисципліни та її спроможність розв‘язувати складні наукові й практичні питання. Тут є широке поле діяльності для соціологів-емпіриків. Аспекти, що вибрані для дисертаційної роботи, не вичерпують усіх можливих або актуальних напрямків емпіричних досліджень. Внесок дисертанта обмежився, по-перше, розробкою теоретико-методологічних й методичних аспектів вивчення латентної злочинності, по-друге, висвітленням кількох напрямків громадської думки, яка складається довкола криміногенної ситуації. Дослідження з проблеми латентної злочинності продемонстрували важливість мати спеціальну теорію латентних соціальних процесів, яка б містила методологічні передумови для ефективного застосування соціологічних методів. Ідея інформаційно-соціальної піраміди, що покладена в основу аналізу подібних явищ, демонструє певні евристичні можливості узагальненої моделі як методичного інструменту для проектування й організації відповідних досліджень. Низка масових віктимологічних опитувань населення, здійснених за період підготовки дисертації у 19972001 рр., з одного боку, підтверджують принципову можливість отримувати достовірні, валідні данні за показниками віктимності населення і природної латентності відносно окремих видів злочинних посягань на запропонованих методологічних засадах, а з іншого, ставить на порядок денний нові гносеологічні питання, на які частково вже отримані відповіді, а частково вони ще чекають свого вирішення. Нарешті, данні з вивчення громадської думки стосовно злочинності і діяльності органів правопорядку показують, що цей соціально-психологічний феномен може грати неабияку роль у стилі життя та структурі поведінки звичайних людей, визначати ступінь їх психологічного комфорту, а отже певним чином впливати на загальну задоволеність якістю життя і ставлення населення до органів влади. Подібні виміри й показники мають особливу цінність, коли вони здійснюються регулярно, тобто на моніторинговій основі, ось чому ми не вважаємо проведені дослідження скінченими.
    Тепер визначимо декілька можливих подальших напрямків розвитку соціології злочинності, які зумовлені змістом дисертації та пов‘язані з її ідеями.
    Зібраний у дисертації бібліографічний матеріал свідчить скоріше про те, що першоджерела мало доступні сучасному досліднику. Доцільно зробити переклади українською мовою, принаймні, класичних творів американських авторів з проблематики соціології злочинності, або видати переклади відповідних англомовних хрестоматій. Можливо також перевидати найбільш цікаві роботи дореволюційних авторів, використати вже зроблені у ті часи переклади класиків ХІХ ст. Список джерел, наведений у дисертації, може слугувати цим цілям.
    Назрілим є питання про введення курсу соціології злочинності до переліку обов‘язкових або факультативних дисциплін, які викладаються у вищих учбових закладах соціологічного і юридичного профілів. Це буде відповідати світовій традиції і значно розширить уявлення студентів про соціум, межі застосування соціологічних теорій та соціологічних методів.
    Теоретико-соціологічна інтерпретація злочину й злочинності, на наш погляд, дає підстави ставити питання по розробку загальної теорії злочинності як спеціальної соціологічної теорії. Вона мусить охоплювати і пояснювати усі прояви феномену злочинності від визначення його місця і ролі в суспільстві до змісту і особливостей конкретних актів злочинної поведінки та заходів їх попередження. Така теорія може постати на мультипарадигмальній основі. Вибір доктрин і методологічних засобів мусить підкорятися провідній ідеї творенню операціональної моделі злочинності, яка найбільш повно і глибоко здатна пояснювати різноманітні прояви злочинного у суспільстві, а також містити принципи і засоби розуміння окремих злочинних актів людської поведінки. Загальна теорія виступить стимулюючим фактором для подальших теоретичних і практичних розробок в межах соціології злочинності.
    Більш конкретними і вузькими завданням теоретичного плану є розробка двох актуальних з точки зору їх практичного використання концепцій, підходи до яких обговорено у дисертації. Мається на увазі, по-перше, методологія кримінологічної експертизи законопроектів на базі інституційного підходу до злочинності, по-друге, система показників і узагальнена методика діагностики криміногенної ситуації у термінах кримінально-правового поля. Актуальність обох концепцій є очевидною. Доробок з цих питань у дисертації дозволяє вирішити відповідні проблеми на якісно новому теоретико-соціологічному рівні.
    Найбільш обґрунтованим продовженням наших емпіричних досліджень є реалізація загальнонаціонального опитування з проблем віктимізації населення і латентної злочинності, втілення у життя проекту щось на кшталт Ukraine Crime Serve (UCS). Наші регіональні і міжрегіональні опитування з цієї проблеми дозволяють ставити питання про розширення робіт і перетворення їх за прикладом розвинутих країн на постійно діючий інститут. Це не тільки підвищить науковий статус України в очах міжнародного співтовариства, але й наблизить нас до стандартів демократичної держави. Об‘єктивні дані стосовно криміногенної ситуації, загальної кількості і структури злочинних посягань проти населення, життя, здоров‘я, гідності людей, приватної власності є елементом управління криміногенною ситуацією і засобом контролю з боку громадськості за ефективністю діяльності органів правопорядку.
    Нарешті, варто врахувати дані аналізу громадської думки щодо злочинності і діяльності міліції під час реформування цього інституту. Незважаючи на негативні архетипи свідомості, відомі сучасні вади і проблеми в діяльності органів міліції, переважна частка населення висловлюється за співпрацю з правоохоронцями. Цей вибір є здебільшого свідомою реакцією на підсвідомий острах злочинності, що є однією з провідних інтенцій у соціальній психіці сучасних українців. Населення знаходиться перед вибором: або пасивний самозахист і захист свого майна, житла, або більш активна, наступальна позиція, наприклад, створення громадських формувань із захисту правопорядку і реалізація інших форм співпраці з міліцією. Але для розвитку ефективних зв‘язків з населенням органи міліції мусять змінитися і не ззовні, а з точки зору ставлення правоохоронців до людських інтересів, прозорості і відкритості в роботі. Зокрема, потрібно рішуче покласти край свавіллю посадових осіб стосовно реєстрації злочинів, стати на шлях інституалізації цієї технології, а також відпрацювати новий механізм реакції на факти правопорушень, який задовольняє умовам демократичної правової держави. У відпрацюванні нових соціальних технологій можуть знайти своє місце і соціологи з їх фаховими знаннями і навичками до подібної діяльності.









    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Аберкромби Н., Хилл С., Тернер Б.С. Социологический словарь / пер. с англ. под ред. С.А. Ерофеева. Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1997. 406 с.
    2. Абрамкин В., Чесноков В. Тюремные касты // Новое время. 1991. №28. С.3236.
    3. Адлер А. Наука жить: Пер. с англ. и нем. К.: Port-Royal, 1997. 288 c.
    4. Акутаев Р.М. К вопросу о методах измерения латентной преступности // Государство и право. 1998. №7. С.5760.
    5. Акутаев Р.М. Некоторые аспекты борьбы с искусственно-латентной преступностью // государство и право. 1999. №3. С. 4452.
    6. Алексеев А.М., Роша А.Н. Латентная преступность и эффективность деятельности правоохранительных органов // Вопросы борьбы с преступностью. Вып.19. М.: Юрид. лит-ра, 1973. С.3044.
    7. Алексеев А.С. Миросозерцание Руссо и его учение о нравственности // Юридический Вестник. 1882. №1. С.126.
    8. Альбрехт С., Венц Дж., Уильямс Т. Мошенничество. Луч света на темные стороны бизнеса: Пер. с англ. СПб.: Питер, 1995. 400 с.
    9. Амбрумова А.Г., Постовалова Л.И. Мотивы самоубийств // СОЦИС. 1987. №6. С.5260.
    10.Амон А. Детерминизм и вменяемость / Под ред. проф. А.А. Жижиленко. СПб.: Тип. «Евг. Тиле преемн.», 1905. 227 с.
    11.Анденес И. Наказание и предупреждение преступности: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1979. 264 с.
    12.Анденес И. Некоторые общие замечания о советско-скандинавском сотрудничестве в области криминологии // Криминология и уголовная политика. М.: Ин-т гос. и права АН СССР, 1985. С.108109.
    13.Антилла И. Беспристрастность и объективность в криминологических исследованиях // Криминология и уголовная политика. М.: Ин-т гос. и права АН СССР, 1985. С.711.
    14.Антонян Ю.М. Терроризм. Криминологическое и уголовно-правовое исследование. М.: Изд-во «Щит-М», 2001. 306 с.
    15.Антонян Ю.М. Убийства ради убийств. М.: Изд-во «Щит М», 1998. 233 с.
    16.Антонян Ю.М., Блувштейн Ю.Д. Методы моделирования в изучении преступника и преступного поведения. М.: РИО Академии МВД СССР, 1974. 121 с.
    17.Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии / Отв. ред. акад. В.Н. Кудрявцев. М.: Наука, 1987. 208 с.
    18.Антонян Ю.М., Ткаченко А.А., Шостакович Б.В. Криминальная сексология / Под. ред. Ю.М. Антоняна. М.: Спарк, 1999. 464 с.
    19.Анучин Е. Материалы для уголовной статистики России: Исследование о проценте ссылаемых в Сибирь. Тобольск: Тобольск. губ. стат. комитет, 1866. 233 с.
    20.Анучин Е.Н. Исследование о проценте сосланных в Сибирь в период 18271846 годов / Материалы для уголовной статистики России. СПб.: Тип. Майкова, 1873. 246 с.
    21.Арон Р. Этапы развития социологической мысли / Общ. ред. и предисл. П.С. Гуревича. М.: Изд. Группа «Прогресс» «Политика», 1992. 608 с.
    22.Ашаффенбург Г. Преступление и борьба с ним: Уголовная психология для врачей, юристов и социологов: Пер. с нем. Одесса: Изд-е Вл. Распопова, 1906. 243 с.
    23.Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655 по 1905-й год): В 2-х т./ Репринтное изд-е. Харьков, 1993. Т.2. 982 с.
    24.Бажанов М.Г. Уголовное право Украины: Общая часть. Днепропетровск: Пороги, 1992. 168 с.
    25.Байбаков Ю.Г., Гайков В.Т., Шаповалов В.А. Криминология (вопросы общей части). Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов. ун-та, 1989. 144 с.
    26.Бакиров В.С., Рущенко И.П. Молодежь: потребности и возможности // Современное общество. 1993. №2. С.94104.
    27.Бакіров В.С. Трансформація соціальної реальності і зміни в соціологічному пізнанні // Вісник ХДУ / Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи. 1997. №393. С.37.
    28.Бандурка А., Соболев А. Молодежь: занятость и преступность // Современное общество. 1994. №4. С.98106.
    29.Бандурка А.М., Зелинский А.Ф. Вандализм. Харьков: Ун-т внутр. дел, 1996. 198 с.
    30.Бандформирования всех стран Мира / Автор-составитель Н.Н. Макарова. Минск: Литература, 1997. 640 с.
    31.Баразгова Е.С. Американская социология (традиция и современность): Курс лекций. Екатеринбург: «Деловая книга», Бишкек: «Одиссей», 1997. 176 с.
    32.Баршев С. О мере наказаний. М.: В Университетской Типографии, 1840. 279 с.
    33.Бафия Е. Проблемы криминологии. Диалектика криминогенной ситуации: Пер. с польск. М.: Юридическая литература, 1983. 150 с.
    34.Бачинин В.А. Философия права и преступления. Харьков: Фолио, 1999. 607 с.
    35.Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях: Пер. с итал. М.: Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1939. 464 с.
    36.Бентам И. Избранные соч. : Пер. с англ. и фр. СПб.: Изд-е Русской книжной торговли, 1867. Т.1. 678 с.
    37.Бентам И. Рассуждение о гражданском и уголовном законоположении: В 3 т.: Пер. с англ. СПб.: Тип. Шнора, 1806. Т.1. 630 с.
    38.Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания: Пер. с англ. М.: Медиум, 1995. 323 с.
    39.Бехтерев В.М. Объективно-психологический метод в применении к преступности // Дриль Д.А. Учение о преступности и мерах борьбы с нею. СПб.: Изд-во «Шиповник», 1912. С.509568.
    40.Блувштейн Ю.Д. Понятия в криминологии // Советское государство и право. 1986. №9. С.7781.
    41.Блувштейн Ю.Д., Добрынин А.В. Основания криминологии: опыт логико-философского исследования. Минск: «Университетское», 1990. 208 с.
    42.Бородин С.В., Шупилов В.П. Оценочные исследования в криминологии и их влияние на принятие решений в системе уголовной юстиции // Некоторые вопросы современной зарубежной криминологии и социологии права / Сб. научных трудов. М.: Всесоюзный ин-т по изуч. причин и разраб. мер по пред. прест., 1977. С.5472.
    43.Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. М.: Socio-Logos, 1993. 336 с.
    44.Бышевский Ю.В., Конев А.А. Латентная преступность и правосознание / Учебное пособие. Омск, 1986. 74 с.
    45.Васильев В.Л. Юридическая психология. СПб.: Питер, 2001. 640 с.
    46.Вебер М. «Об‘єктивність» соціально-наукового пізнання // Макс Вебер. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Пер. з нім. О. Погорілий. К.: Основи, 1998. С.192263.
    47.Вебер М. Избранное. Образ общества: Пер. с нем. М.: Юрист, 1994. ­ 704 с.
    48.Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. / Сост., общ. ред. и послесл. Ю.Н.Давыдова; Предисловие П.П. Гайденко. М.: Прогресс, 1990. 808 с.
    49.Вебер М. Про деякі категорії соціології розуміння // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Пер. з нім. О. Погорілого. К.: Основи, 1998. С.104156.
    50.Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму: Пер. з нім. О. Погорілого. К.: Основи, 1994. 261 с.
    51.Вебер М. Сенс «свободи від оцінок» у соціальних науках // Макс Вебер. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика / Пер. с нім. О. Погорілий. К.: Основи, 1998. С.264309.
    52.Вилсон К. Мир преступлений: В 2-х т.: Пер. с англ. Смоленск: Русич, 1997. Т.1. 496 с.
    53.Возможности использования качественной методологии в гендерных исследованиях / Материалы семинаров. М.: МЦГИ, 1997. 162 с.
    54.Габиани А.А. На краю пропасти: наркомания и наркоманы. М.: Мысль, 1990. 222 с.
    55.Габиани А.А. Наркотизм (конкретно-социологическое исследование по материалам Грузинской ССР). Тбилиси: Сабчота Сакартвело, 1977. 151 с.
    56.Габиани А.А., Гагечиладзе Некоторые вопросы географии преступности (по материалам Грузинской ССР). Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1982. 144 с.
    57.Гернет М.Н. Избранные произведения. М.: Юрид. лит., 1974. 640 с.
    58.Гернет М.Н. История царской тюрьмы: в 5 т. 3-е изд. М.: Госуд. изд-во юрид. литературы, 1960. Т.1. 384 с.
    59.Гернет М.Н. Моральная статистика: Уголовная статистика и статистика самоубийств. М.: Изд-е ЦСУ, 1922. 270 с.
    60.Гернет М.Н. Социальные факторы преступности. М.: Университ. тип., 1905. 203 с.
    61.Герри А. История приложения чисел к наукам нравственным / С пред. А. Вагнера. СПб.: В тип. В. Безобразова и Ко, 1867. ХV; 88 с.
    62.Герцензон А.А. Введение в советскую криминологию. М.: Юрид. лит., 1965. 227 с.
    63.Герцензон А.А. Советская уголовная статистика. 2-е изд. М.: Юрид. изд-во, 1937. 264 с.
    64.Герцензон А.А. Судебная статистика. 4-е изд. М.: Юрид. изд-во Министерства юстиции СССР, 1948. 243 с.
    65.Герцензон А.А. Уголовное право и социология (Проблемы социологии уголовного права и уголовной политики). М.: Юрид. лит., 1970. 286 с.
    66.Гессен В.М. Исключительное положение. СПб.: Право, 1908. 410 с.
    67.Гилинский Я. И. Насилие: природа или история? // На перепутьях истории и культуры / Труды СПб. филиала ин-та социологии РАН. СПб., 1995. С.206228.
    68.Гилинский Я.И. Гл. 29: Социология девиантного поведения и социального контроля // Социология в России /Под ред. В.А. Ядова. 2-е изд, перераб. и доп. М.: Изд-во Ин-та социологии РАН, 1998. С.587609.
    69.Гилинский Я.И. Кризис системы уголовных наказаний // СОЦИС. 1993. № 8. С.7074.
    70.Гилинский Я.И. Некоторые проблемы «отклоняющегося поведения» // Преступность и ее предупреждение: Сб. ст. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1971. С.95103.
    71.Гилинский Я.И. О системном подходе к преступности // Правоведение. 1981. №5. С.4956.
    72.Гилинский Я.И. Проституция как она есть // Проституция и преступность. М.: Юрид. лит., 1991. С.99121.
    73.Гилинский Я.И. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория // СОЦИС. 1991. № 4. С.7278.
    74.Гилинский Я.И. Теоретические проблемы социологического исследования проблемы преступности и иных антиобщественных проявлений. Депон. В ИНИОН АН СССР 6 янв. 1984 г., №15258. 332 с.
    75.Ґіденс Е. Соціологія: Пер. з англ. / Наук. ред. перекладу О. Іващенко. К.: Основи, 1999. 726 с.
    76.Гогель С.К. Роль общества в деле борьбы с преступностью. СПб.: Тип. т-ва «Общественная Польза», 1906. 283 с.
    77.Гоголь Н.В. Мертвые души. М.: Статистика, 1980. 382 с.
    78.Головаха Е.И., Панина Н.В., Чурилов Н.Н. Киев: 199091 (Социологические репортажи) / АН Украины. Ин-т социологии; отв. Ред. Е.И. Головаха. К.: Наук. думка, 1992. 140 с.
    79.Гофман А.Б. Семь лекций по истории социологии: Учеб. пособие для вузов. 2-е изд., исправ.. М.: Книжный дом «Университет», 1997. 224 с.
    80.Гринберг М.С. Преступное действие (управленческие и психологические аспекты) // Известия высших учебных заведений / Правоведение. 1983. №5. С.3844.
    81.Грушин Б.А. Мнение о мире и мир мнений: Проблемы методологии исследования общественного мнения. М.: Политиздат, 1967. 400 с.
    82.Гулар Д. История мафии // Версия. 1993. №3. С.1840.
    83.Гумплович Л. Основы социологии: Пер. с нем. СПб.: Изд-е О.Н. Поповой, 1899. 362 с.
    84.Гумплович Л. Очерк истории социологии: Пер. с нем. СПб.: Тип. А. Лейферта, 1899. 130 с.
    85.Гумплович Л. Социологические очерки: Пер. с нем. Одесса: Тип. Б. Сапожникова, 1899. 68 с.
    86.Гумплович Л. Социология и политика: Пер. с нем. М.: Тип. Д.А. Бонч-Бруевича, 1895. 124 с.
    87.Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. М.: Юрид. лит., 1990. 304 с.
    88.Давыдов А.А. Модульная теория социума // Проблемы теоретической социологии. Вып. 2: Сб. статей / Под ред. А.О. Бороноева. СПб.: Изд-во СПб. ута, 1996. С. 5771.
    89.Давыдов А.А. Модульный анализ и конструирование социума. М.: Ин-т социологии РАН, 1994. 198 с.
    90.Даньшин И.Н. Введение в криминологическую науку. Харьков: Право, 1998. 144 с.
    91.Даньшин И.Н. О методологической роли особенного и отдельного в криминологии // Проблемы правоведения. Вып.48. К.: Вища школа, 1987. С.7985.
    92.Даньшин І. М., Оболенцев В.Ф. Латентна злочинність: поняття, причини, негативні наслідки // Вісник Університету внутрішніх справ. 2000. Вип.10. С.2934.
    93.Дети преступники / Сб. статей с пред. и под ред. М.Н. Гернета. М.: Книгоизд. «В.И. Знаменский и Ко», 1912. 550 с.
    94.Джекебаев У.С. О социально-психологических аспектах преступного поведения. Алма-Ата: Наука, 1971. 203 с.
    95.Долгова А.И. Криминология. М.: Изд. группа НОРМА ИНФРА.М, 1999. 272 с.
    96.Долгова А.И. Методика и опыт криминологического изучения личности несовершеннолетнего преступника // Методика криминологического изучения личности несовершеннолетнего преступника: Сб. статей / Отв. ред. А.И. Долгова. М.: Всес. ин-т по изучен. причин и разр. мер предупр. преступности, 1977. С.394.
    97.Дондурей Д. Сила «Брата-2» не в правде, а в отморозках // Комсомольская правда в Украине. 2000. №8 (27 дек.).
    98.Дриль Д. Малолетние преступники: Этюд по вопросу о человеческой преступности, ее факторах и средствах борьбы с нею. М.: Типография А.И. Мамонтова и Ко, 1884. 318 с.
    99.Дриль Д. Преступный человек // Юридический Вестник. 1882. № 9 11. С. 401 422, 483 556.
    100. Дриль Д.А. Учение о преступности и мерах борьбы с нею. СПб.: Изд-во «Шиповник», 1912. 568 с.
    101. Дриль Дм. Психофизиологические типы в их соотношении с преступностью и ее разновидностями (частная психология преступности). М.: Типография А.И. Мамонтова и Ко, 1890. 190 с.
    102. Дробиш М. Нравственная статистика. СПб.: Изд-е Н.И. Ламанского, 1867. 88 с.
    103. Дубинин Н.П., Карпец И.И., Кудрявцев В.Н. Генетика, поведение, ответственность: О природе антиобщественных поступков и путях их предупреждения. 2-е изд, перераб. и доп. М.: Политиздат, 1989. 351 с.
    104. Дышев С.М. Россия уголовная. От воров в законе до отморозков. М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. 432 с.
    105. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии / Пер. с фр. и послесловие А. Б. Гофмана. М.: Наука, 1990. 575 с.
    106. Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд / Пер. с фр. с сокр.; под ред. В.А. Базарова. М.: Мысль, 1994. 399 с.
    107. Дюркгейм Э. Социология и теория познания: Пер. с фр. // Новые идеи в социологии / Сборник 1. СПб.: Образование, 1914. 136 с.
    108. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение / Пер. с фр., составление, послесловие и примечания А.Б. Гофмана. М.: Канон, 1995. 352 с.
    109. Експрес-інформація про стан злочинності на території України за 12 місяців 2000 року / Управління оперативної інформації. К.: МВС України, 2001. 67 с. (Електронний документ).
    110. Ємельянов В.П. Кваліфікація злочинів проти власності: Навчальний посібник. Харків: Рубікон, 1996. 112 с.
    111. Жижиленко А.А. Преступность и ее факторы. Петербург: Мир знаний, 1922. 67 с.
    112. Жоль К.К. Философия и социология права: Учеб. пособие. К.: Юринком Интер, 2000. 480 с.
    113. Зборовский Г.Е. Социологическая теория и отраслевое знание // Проблемы теоретической социологии: Сб. ст. Спб.: ТОО ТК «Петрополис», 1994. С.110115.
    114. Звекич У. Сравнение обзоров виктимизации в странах Восточной и Центральной Европы // Латентная преступность: познание, политика, стратегия: Сборник материалом международного семинара. М.: ВНИИ МВД России, 1993. С.5772.
    115. Звіт перед українським народом (Про оперативно-службову діяльність органів внутрішніх справ України в 1999 році). К.: МВС України, 1999. 16 с.
    116. Звіт перед українським народом (Про оперативно-службову діяльність органів внутрішніх справ України в 2000 році). К.: МВС України, 2000. 16 с.
    117. Зеленецкий В.С. Общая теория борьбы с преступностью. Харьков: Основа, 1994. 321 с.
    118. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. К.: Юринком-Интер, 1999. 240 с.
    119. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. Харьков: Прапор, 1996. 260 с.
    120. Зелинский А.Ф. Методика криминологических исследований. К.: УМК ВО, 1992. 45 с.
    121. Землю селянам, або сучасна версія «Кайдашевої сім’ї» / Інтерв’ю із заступником начальника ГУДСБЕЗ МВС України генерал-майором міліції Л. Скалозубом // «Форпост» (Міліція України). 2001. №1. С.89.
    122. Зиммель Г. Как возможно общество? // Социологический журнал. 1994. №2. С.101114.
    123. Зиммель Г. Социальная дифференциация / Под ред. и с пред. Б.А. Кистяковского: Пер. с нем. М.: Изд-е М. и С. Сабашниковых, 1909. 223 с.
    124. Иванов Л.И., Ильина Л.В. Пути и судьбы отечественной криминологии. М.: Наука, 1991. 208 с.
    125.
  • Стоимость доставки:
  • 100.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины