СЕМАНТИКА ТА ПРАГМАТИКА ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКОВИХ СЛІВ У СУЧАСНИХ ІСПАНОМОВНИХ ТЕКСТАХ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
На правах рукопису
ЛОМАКІНА Ірина Анатоліївна
УДК 811.134.2’367.626.1:8Г2/,44
СЕМАНТИКА ТА ПРАГМАТИКА ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКОВИХ СЛІВ У СУЧАСНИХ ІСПАНОМОВНИХ ТЕКСТАХ
спеціальність 10.02.05 - романські мови
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Науковий керівник - Корбозерова Н.М., доктор філологічних наук, професор
Київ-2001

ЗМІСТ
ВСТУП.............................................................................................................................................. 4
РОЗДІЛ 1. СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОРФОЛОГІЧНИХ КАТЕГОРІЙ ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКОВИХ СЛІВ У СУЧАСНІЙ ІСПАНСЬКІЙ МОВІ............................... 14
1.1. Місце займенникового слова в системі частин мови й лексичній системі
мови.................................................................................................................................................. 14
1.1.1. Критерії частиномовної класифікації........................................................................................... 14
1.1.2. Загальні семантичні риси займенникових слів.......................................................................... 17
1.1.3. Ідентифікація особових займенникових слів із субстантивами 24
1.2. Семантичні особливості категорії числа особових займенникових
слів................................................................................................................................................... 31
1.2.1. Семантико-граматична домінанта категорії числа........................................................................ 31
1.2.2. Дифузне вираження категорії числа в особових займенникових словах іспанської мови.......... 36
1.3. Реалізація категорії роду особових займенникових слів........................................................................ 48
1.3.1. Семантико-граматичний зміст категорії роду................................................................................. 48
1.3.2. Семантичні особливості вираження категорії роду в особових займенникових словах................... 51
1.4. Вираження категорії відмінка в особових займенникових словах іспанської
мови................................................................................................................................................. 61
ВИСНОВКИ.................................................................................................................................. 71
РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИЧНІ ТА ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКОВИХ СЛІВ У ІСПАНСЬКОМУ МОВЛЕННІ............. 73
2.1. Прагматичний підхід до мови і філософія егоцентричних слів........................................ 73
2.2. Дейксис та анафора як головні функції особових займенникових слів 82
2.3. Семантико-прагматичні особливості особових займенникових слів 95
2.3.1. Особливості функціонування в сучасному іспанському мовленні
особових займенникових слів І та II особи................................................................. 95
2.3.2. Семантичні опозиції категорії особи................................................................................................ 103
2.3.3. Використання займенникових форм III особи як спосіб виявлення різного ставлення мовця до об’єкта мовлення............................................................................................................... 107
2.4. Специфічні риси функціонування особових займенникових слів........................ 114
2.4.1. Особові займенникові слова іспанської мови в перформативних контекстах..... 114
2.4.2. Вживання особи та умови успішності мовленнєвого акту 123
2.4.3 Стилістичні особливості текстового функціонування особових займенникових слів 126
ВИСНОВКИ................................................................................................................................. 145
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.......................................................................................................... 147
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................. 157
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ............................................ 175

ВСТУП
Дослідження семантичних та прагматичних особливостей особових займенникових слів у сучасних іспанських та латиноамериканських текстах зумовлено загальною тенденцією лінгвістичних пошуків, зорієнтованих на дослідження мовних явищ у світлі теорії комунікації.
Особове займенникове слово як мовна одиниця, його функції та граматичні особливості є об’єктом лінгвістичного інтересу упродовж багатьох років. Проблему прономінативів як певного класу слів розробляли на матеріалі різних мов І в різних аспектах численні дослідники, більшість з яких намагалися визначити місце займенникових слів у системі частин мови й граматичну природу цього класу слів: Т.В. Булигіна [15], O.K. Васильєва- Шведе [18], В.В. Виноградов [21], Г.П. Зененко [48], К.Е. Майтинська [84], О.О. Реформатський [108], Н.М. Фірсова [131]. Багато уваги аналізу категоріального значення та граматичних рис займенникових слів приділяють також іспанські вчені, зокрема: С. Фернандес [171], Р. Лапеса [183], Б. Малмберг [191], П. Дапена [207], П. Гарсія [210], П. Розенгрен [219], Р. Сармьєнто [220], О. Соріано [223], М. Соракіно [228]. Семантику особових займенникових слів із різних поглядів досліджували О.М. Вольф [28], І.Ш. Козинський [57], Л.Я. Маловицький [86], О.В. Петрова [98], Ю.В. Романов [109], Н.Ю. Сахарова [111], О.Н. Сидоренко [115], Н.К.Соколовська [121], М.В. Федорова [129], В.О. Федосов [130]. Ще й досі існують різні думки про місце займенникового слова в системі частин мови, семантичний потенціал граматичних категорій займенникових слів й особливо про функції особових прономінативів у мовленні. І.Р. Вихованець [25], М.М. Волков [27], І.К. Кучеренко [70], В.М. Ожоган [95], В.І. Фурашов [133] визначають особові займенникові слова не як окремий розряд слів, а як підклас власне субстантивів.
Сучасні мовознавчі дослідження, присвячені взаємодії лексики та граматики, дозволяють вважати, що в лінгвістиці утвердилося вивчення їх як окремих рівнів мовної системи. Водночас, деякі явища перебувають на межі між лексикою та граматикою, тобто належать до обох рівнів. Між семантикою особового займенникового слова та вираженням його граматичних категорій є міцні зв’язки. Граматичні категорії вказують на істотні особливості однорідних граматичних значень. Граматична семантика мови відображає об’єктивну реальність не так безпосередньо, як лексична, але значення числа, роду, відмінка репрезентують факти і явища об’єктивної дійсності або відношення між ними крізь призму людської свідомості.
В дослідженні особових займенникових слів сучасної іспанської мови є актуальним вивчення прагматичного рівня, тобто модусу мови, який поруч зі знаками враховує й тих, хто їх використовує. Для визначення прагматичних особливостей особових прономінативів, необхідно проаналізувати їхнє вживання, враховуючи процеси, за допомогою яких людина висловлює та інтерпретує значення під час використання мови.
Завдяки прагматичному трактуванню вживань особових займенникових слів поглиблюється та поширюється їхня Інтерпретація. У прагматичних дослідженнях головну увагу зосереджено на категорії суб’єкта (як адресата, так і адресанта), вивчається поведінка учасників мовленнєвого акту, з врахуванням ситуації спілкування, попередніх знань, аналізується інформація, яку хоче передати адресант реципієнту, а також умови прагматично-адекватного сприймання змісту комунікації, тобто релевантної інтерпретації.
Для отримання різнобічної характеристики мовної одиниці, а саме особового займенникового слова, важливо визначити її властивості як у системі мови, так і в мовленні. Досліджувана мовна одиниця має свої потенційні семантичні та прагматичні значення, але у мовній системі ці значення є віртуальними й можуть актуалізуватися лише в мовленні. Саме тому ми вважаємо, що при вивченні особових займенникових слів головну увагу слід зосередити на обох сферах: мовній та мовленнєвій.
Уживання особових прономінативів підкреслює антропоцентричність мовлення, яка зумовлює центральне місце носія мови в комунікації з його
думками, почуттями, переживаннями, знаннями і судженнями про навколишню дійсність, оцінку останньої, стосунки між людьми та фактами. У зв’язку з цим зростає значущість праць дослідників, які вказують на егоцентризм та антропоцентричність мовлення взагалі [31; 35; 37; 50; 73; 144].
Антропоцентризм як особливий принцип дослідження полягає в тому, що
наукові об’єкти аналізуються передусім за тією роллю, яку вони відіграють для людини, за їхнім призначенням в її діяльності, за їхніми функціями для
розвитку людської особистості та її вдосконалення. При вивченні
займенникових слів людина, індивід стає центром аналізу, входить у цей аналіз і визначає його перспективи й основну мету.
Порівняно з попередніми поглядами на мову, нова парадигма філософії мови, за Ю.С.Степановим, характеризується двома радикальними відмінностями: 1) вся мова співвідноситься з суб’єктом, який її використовує, з Я”; 2) усі основні поняття, що використовуються для опису мови, релятивізуються: імена, предикати, речення розглядаються як функції [125, с. 373].
За останні роки з’явилися праці, які досліджують прагматичні риси особових прономінативів, їх авторами є: С.О. Крилов, О.В. Падучева, О.Н. Селіверстова, Л.М. Скреліна, Ю.С. Степанов, Л.Н. Степанова [62; 96; 113; 116; 125; 126], в іспанській лінгвістиці - це роботи Ескаві Самора [167; 168; 169]. Важко назвати інший лінгвістичний об’єкт, який би трактували вчені так суперечливо, як займенникове слово. Зокрема, в іспаністиці проблема особового прономінатива як мовної та мовленнєвої одиниці дотепер ще не була об’єктом наукового дослідження.
Оскільки слово займенник звичайно співвідноситься з позначенням окремої частини мови, ми будемо намагатися вживати термін займенникове слово, який в сучасному українському мовознавстві запропонував В.М.Ожоган [95]. В іспанському мовознавстві традиційно не вважається доцільним проводити межу між іменниками і особовими займенниковими словами. Такої думки дотримуються вчені А. Льорач, А.Алонсо і П. Уренья, А. Мартінес, С. Хілі і Гайа, М. Марін, Л. Муньос, Р. Секо [144; 148; 151; 176; 192; 198; 221].
Іспанське слово ргопотЬге походить від латинського ргопотеп, що означає замість імені” або займенник ”, тому запозичення прономінатив є синонімом слова займенник. У дисертаційному дослідженні ми вживаємо терміни особові займенникові слова та особові прономінативи як абсолютні синоніми, що позначають обмежену групу слів, до якої належать займенникові слова І, II та III особи однини і множини.
Дисертацію виконано в руслі проблем сучасної лінгвістики, які пов’язані з прагматичним підходом до вивчення мовних явищ. Цей підхід передбачає вивчення одиниць мови в динаміці мовленнєвого спілкування, що неможливо здійснити без урахування екстралінгвістичних чинників, котрі зумовлюють вживання тієї чи іншої форми особового займенникового слова в умовах реальної ситуації, в якій діють конкретні комуніканти.
Актуальність обраної теми зумовлена:
• інтересом у лінгвістиці до проблем співвіднесення віртуальної системи мови й актуальної системи мовлення, глибшим вивченням особливостей відображення статичних мовних одиниць у динаміці мовлення;
• відсутністю в іспаністиці комплексного дослідження мовленнєвих вживань особових займенникових слів та їхнього впливу на прагматичне забарвлення висловлення, текстової вагомості цього класу слів, особливостей їхньої трансформації з одиниць мовної системи в кванти тексту як продукту процесу комунікації.
З огляду на це, актуальною видається різнобічна характеристика особових займенникових слів як лінгвістичних одиниць, тобто визначення їхніх семантичних і прагматичних властивостей у системі мови, в мовленні, у сучасних текстах Іспанії та Латинської Америки, з урахуванням позамовних чинників, що впливають на комунікативну організацію мовлення.
Дисертація має безпосередній зв’язок із темою наукових досліджень Київського національного лінгвістичного університету: Мовні системи.
Динаміка функціонування фонетичних, граматичних та лексичних одиниць: когнітивний та комунікативно-прагматичний аспекти” (номер державної реєстрації 0198Ш00694).
Об’ єктом дослідження обрано особові займенникові слова як узагальнено-вказівний розряд іменників предметності взагалі, що використовується для опосередкованого позначення предметів конкретної ситуації або попереднього контексту.
Предметом аналізу в роботі є семантичні й прагматичні особливості функціонування особових прономінативів.
Дисертація ставить за мету визначення семантичних і прагматичних особливостей функціонування особових займенникових слів у сучасних текстах Іспанії та Латинської Америки та їхніх найхарактерніших ознак.
Поставлена в дослідженні мета передбачає коло конкретних задач:
• визначити функціональну специфіку особових займенникових слів з огляду на їхні семантичні, структурні та прагматичні властивості, місце й роль особових прономінативів у системі частин мови;
• проаналізувати семантичні особливості морфологічних категорій особових займенникових слів у сучасній іспанській мові та особливості їх текстового функціонування порівняно з власне-субстантивами;
• встановити взаємозв’язок між вживанням різноманітних форм особових займенникових слів та успішністю їх мовленнєвих реалізацій;
• виявити особливості стилістичного функціонування іспанських особових займенникових слів у текстах піренейського та латиноамериканського ареалів.
Наукова новизна проведеного дослідження полягає в тому, що в дисертації вперше на матеріалі сучасної іспанської мови підлягають комплексному аналізу як головні, так і специфічні риси особових займенникових слів з погляду їхніх функціонально-семантичних та прагматичних можливостей. Особистий внесок дисертанта полягає в новому трактуванні особових прономінативів іспанської мови як узагальнено- вказівного розряду іменників предметності взагалі. Уперше детально проаналізовано займенникові граматичні категорії за їхньою семантикою, ідентифіковано особові займенникові слова із субстантивами. Елемент новизни притаманний також розгляду мовленнєвих вживань особових займенникових слів сучасної іспанської мови в різних видах контекстів для виявлення різноманітних ставлень мовця до об’єкта мовлення та дослідження впливу вживання особових прономінативів на умови успішності мовленнєвого акту.
Матеріалом для дослідження слугують понад 14 000 прикладів слововживань із текстів іспаномовного ареалу загальним обсягом понад 9 000 сторінок. Були використані прозові, драматичні, поетичні джерела іспанської, аргентинської, кубинської, колумбійської, чилійської та мексиканської літератури XX століття, що підлягали як суцільному, так і вибірковому аналізу.
Завдання дисертаційної роботи та основні теоретичні принципи дослідження визначили методику роботи, а саме застосування методу комплексного структурно-семантичного аналізу, що використовувався для вивчення семантичних особливостей морфологічних категорій особових займенникових слів у сучасній іспанській мові. Метод функціонального опису та елементи контекстологічного й ситуаційного аналізу вживалися для вивчення особливостей текстового функціонування досліджуваного класу слів, статистичний метод використовувався з метою виявлення ядра їхньої сполучуваності з дієсловами.
Теоретична значущість дисертації визначається тим, що розгляд особових займенникових слів як елемента мовлення здійснюється з позицій семантичного та прагматичного підходів до опису мовних явищ і дає змогу виявити особливості їхнього вживання в конкретних ситуаціях мовленнєвого акту, їхню залежність від конкретних умов вживання, позамовних чинників, які впливають на комунікативну організацію, а також від факторів адресата та адресанта та позиції особового займенникового слова в синтаксичній структурі висловлення.

У роботі застосовано комплексний підхід до вивчення проблеми особових займенникових слів, розглянуто їхні структурні характеристики, семантичні та комунікативні можливості. Теоретична цінність дисертаційного дослідження визначається й тим, що результати роботи дають цілісне уявлення про невичерпний семантичний потенціал граматичних категорій певного класу слів сучасної іспанської мови, а також отриманням нових знань про прагматичні властивості особових займенникових слів, структурно-семантичні особливості та специфіку функціонування цієї мовної одиниці в конкретних ситуаціях при безпосередньому спілкуванні. Дане дослідження є конкретною розробкою проблеми вивчення прагмат

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Проведене теоретичне й практичне дослідження семаніичних та прагматичних особливостей функціонування особових займенникових слів у сучасних іспаномовних текстах підтвердило наші положення, винесені на захист, і дозволяє зробити висновки, які стосуються верифікації цих положень.
У даній роботі ставилося завдання комплексного вивчення функціонування особових займенникових слів у сучасній іспанській мові з позицій семантики та прагматики. Вивчення форм особових прономінагивів лише в світі одного розділу мовознавства було б однобічним і неповним. Досліджуючи ці мовні одиниці, ми акцентували увагу на тому, що одним із важливих і дискусійних моменіів t. питаная про сіаі^с займсьникиьих слів як окремої частини мови. V системі часінн мови займенникові ^.іива стоять окремо як щодо групи повнозначних частин мови, так і щодо групи службових частин мови. Від повнозначних частин мови займенникові слова відрізняються надто узагальненим значенням та закритим характером ряду. Від групи службових частин мови займем і-шкоьі слова відрізняються наявністю самостійного лексичного змісту й самостійними морфолого-синтаксичними характеристиками, за якими наближаються до Іменників і прикметників. Природа частин мови повинна бути спільною для всіх мов. < зо^:1 дов’язана з деякими категоріями мислення. Саме при визначенні місця sail мені■,якових слів серед інших слів мови, ми спиралися на розрізнення лексичних і граматичних значень у слові, на їхнє сукупне врахування, а також на загальні філософські категорії. За семасіологічним змістом, займенник як частина мови виражає ставлення мовця до об’єктів дійсності, до обставин мовлення, до інших осіб, явищ, які включаються до мовної ситуації.
Оскільки особовим займенниковим словам притаманні найголовніші граматичні категорії, їх слід вважати повнозначними частинами мови. Щодо категоріального значення особових прономінативів, за своєю суттю вони є іменами субстанцій, тобто субстаї іти вами. Природно, що за традиційним підходом до виділення частин мови, займенникові слова аж ніяк не можуть складати окремого класу, тому шо вони не є однорідними за жодною з диференпішш.х ознак. Таким ч;:лом. залишається єдиний критерій - класифікативне значення. Однак при аналізі значення займенникових слів, семантичний критерій формулюється зовсім по-іншому. Якщо для інших частин мови він веде до позначення найзагальнішого поняття щодо значень усіх слів такого класу (наприклад, поняття предметності, ознаки, кількості), то для займенникових слів таке значення, власне кажучи, замінюється описом того способу, яким вони, на думку того чи іншого дослідника, позначають предмети та ознаки. Очевидно, що відокремлення займенникових слів у такому випадку викликане лише традицією й базується на інтуїтивному сприйнятті цього класу слів як не зовсім предметних та ознакових. Спроба вписати їх у загальну систему структурно-семантичних класів веде до необхідності замінювати класифікаційне значення вказівкою на спосіб позначення, що змушує ігнорувати всі інші диференційні ознаки. Морфологічний критерій виділення частин мови виступає одним Із основних у частиномовному розподілі слів, хоча він і контролюється синтаксичним ярусом мови, його формальною та семантико-граматичною структурою. Гетерогенна класифікація слів передбачає здатність лексем змінюватися чи не змінюватися, а в змінюваних важливою стає наявність і специфічність морфологічних категорій: роду, числа та відмінка. Особові займенникові слова, що є периферією іменника як класу слів, категоріально співвідносні з ним.
Для іспанських особових займенникових слів категорія числа - це класифікаційна категорія: форми о :: ини й мложини * формами різних лексем, закінчення яких виконує не словозмінну, а словотвірну функцію. Враховуючи те, що особові займенникові слова формують периферію власне-субстантивів, ми спостерігаємо, що в особових прономінативах. так само як у власне- іменниках. граматичне значення множини семантично представляє предмет розчленованим на цілісні частини, виражені грамемою однини. Але якщо прототипи і члени класу іменників представляють предмет розчленованим на однакові однорідні частини, в особових займенникових словах, як у периферії класу, цілісні частини можуть виступати як однорідними, так і неоднорідними.
Специфічною рисою іспанських особових займенникових слів є диференціація форм роду для множини. Така розрізненість родових форм особових займенникових слів іспанської мови поширює обсяг різнотипних складників, на об’єднанні яких грунтується значення множини. В іспанській мові вживаються дві групи особових займенникових слів множини: синтетична (морфологічна) форма множини й аналітична форма, які чітко виражають опозицію неозначена множина / означена множина. Одна група вказує на необмежену, недиференційовану кількість денотатів, інша належить до певного, обмеженого колективу. Функціонування в мові аналітичних множинних форм тісно пов’язане з поняттями інклюзива” й С'ексклюзива”. Оскільки в іспанській мові немає морфологічного інклюзива й ексклюзива, їхнє значення передається сполученням слів.
Семантична та прагматична наповненість категорії числа особових прономінативів збільшується саме завдяки зміні ваги того чи іншого складника множинності. Перевага елемента уо у формі І особи множини nosotros може виявлятися настільки, що множина може замінювати однину. Причиною цього явища є те, що ми тут не визначається як квантоване або помножене я. Це розмите я, розширене за межі особи в точному розумінні терміна, яке водночас втратило чіткі контури. Звідси, крім звичайної множини, починаються два протилежні, але не суперечливі вживання. З одного боку, значення уо поширюється до значення nosotros і робить вираження особи вагомішим і урочистішим, але й менш визначеним: це - Plural mayestatico - множина величності. З іншого боку, вживання nosotros приглушує надто різке значення уо, замінюючи його загальнішим поняттям: це - Plural de modestia, або множина скромності, яка інтегрує me nosotros periodistlco, журналістське лш, що досить широко вживається замість уо у репортажах, інтерв’ю тощо. Plural sociativo. соціативна множина, вживається тоді, коли мовець бажає, шоб його співрозмовник пережив ті самі емоції, відчув ті самі почуття та інтереси, що відчуває він сам. У сучасній розмовній іспанській мові такому змісту співучасті надається певний гумористичний відтінок.
Друга особа множини vos вживалася в іспанській мові середніх віків для висловлення поваги до однієї персони. Іноді вона може з’являтися в сучасних іспаномовних літературних текстах зі стилістичним відтінком простої формули поваги. Ми зустрічаємо форму vos у сучасній іспанській мові при звертаннях до коронованих осіб, дипломатичних повідомленнях, у зверненнях до Бога й Святих, це - vos ceremonioso о de respeto, що виражає урочистість, найвищий ступінь поваги.
Отже, особові займенникові слова в множині виражаюсь особу поширено та дифузно. Наявність в одній частині словоформ числа семантико- граматичного змісту, а в іншій - формально-граматичного споріднює їх із іменниками.
Категорія роду особових займенникових слів взаємодіє з граматичними категоріями істот ! неістот, особи / неособи, семантикою недорослості га статі, але вони не є тотожними. Займенникові слова І та II осіб можуть безпосередньо вказувати на мовця чи співрозмовника, і тоді їхній рід визначається за статтю, а можуть опосередковано співвідноситися з особами, і тоді їхній рід визначається родом того іменника-субститута, на який вони вказують. Ці омонімічні родові форми синтаксично диференціюються за допомогою узгоджених слів. У займенникових словах III особи так само, як і у власне- іменниках, семантикою рамаїичний і формально-іримаіичнші змісі співіснують як рівноправні, вони однаковою мірою служать засобом диференціації грамем чоловічого та жіночого роду.
Категоріальний зміст пов’язаний не тільки з внутрішньою формою та з вираженням у знакові морфологічних категорій, а й з тим контекстом, в якому вживається знак І який визначає приховані, невиражені категорії знака. В іспанській мові факт узгодження особових займенникових слів ввічливого звертання з дієсловом у III особі становить певний інтерес для розуміння особливостей реакції на навколишню дійсність, що притаманні моьі. Особові займенникові слова ввічливості - це такі форми, граматична характеристика яких не співвідноситься з позамовними значеннями, які вони передають. Тут використовується засіб, який можна визначити як дисіанціювання, тобто відокремлення співрозмовника, до якого висловлюється повага, від зони безпосереднього мовленнєвого контакту.
Категорія відмінка помітно відрізняється від категорії роду, яка в семантичному плані орієнтована на назви осіб, і категорії числа, яка репрезентована ліченими предметами, тим, що відмінкові властива обов’язкова участь у побудові речення: по-перше, на формально-синтаксичному рівні, взаємодіючи з присудком, він не функціонує сам собою, а зумовлюється дієсловом-предикатом; по-друге, впливає на семантико-синтаксичну структуру речення, виражаючи один із типів предметності: суб’єкт, об’єкт, адресат, інструменталь тощо. Тому категорія відмінка відрізняється від інших категорій її сильною закріпленістю за субстантивом. Номінатив особових займенникових слів дублює називний відмінок субстантивів на формально- і семантико- граматичному рівнях.
Морфологічні системи іменників та особових займенникових слів не відображають одна одну, але існує безумовний зв’язок між системами відмінювання іменників та особових лрономінативів, які успадкували систему відмінювання з латини, але процес втрати відмінкових форм виявився більш інтенсивним у сфері іменників. Розгляд парадигми особових займенникових слів свідчить про те, що тут відбувається зменшення кількості морфологічних показників відмінка. Доказом цього явища слугує омонімія відмінкових форм, що веде до можливості розгляду питання про скорочення відмінкової системи до двох форм: прямий відмінок / непрямий відмінок. Якщо на сучасному етапі з деяких причин таке трактування відмінювання особових займенникових слів ще не уявляється доцільним, то загалом безсумнівно існує тенденція до нерозрізнення відмінкових форм. Отже, в особових займенникових словах та іменниках сучасної іспанської мови вираження морфологічної категорії відмінка змінюється в однаковому напрямку. Таке перетворення не може бути
абсолютно синхронним, тому не.мас і не може оуїн о паралелізму в
морфології особових займенникових слів та іменників у кожний певний момент розвитку іспанської мови.
Особові займенникові слова мають оказіональне значення, тобто значення повністю залежне від конкретної ситуаич. ^ому чіткий. фіксований і визначений зміст слова в мові не виявляється. В іспанській мові особові займенникові слова та власні назви збігаються в своєму ставленні до вживання артикля, завдяки саме достатньому індивідуальному характеру, який виявляють обидва класи цих значущих елементів. З іншого боку, деякі власні назви, так само, як і особові займенникові слова, мають оказіональне златення.
У системі мови особові займенникові слова становлять узагальнено- вказівний розряд іменників предметності взагалі, який лише в сфері мовлення наповнюється конкретним змістом, використовуючись для опосередкованого позначення предметів конкретної ситуації або попереднього контексту. Саме в сфері мовлення встановлюються конкретні особливості семантичної ідентифікації займенникових слів із іменниками, прикметниками та прислівниками незалежно від того, чи властива їм дейктична функція. Це дає змогу визначити репертуар опосередковано-репрезентованих прономінальними словами лексичних значень, які об’гднуються чатегоріг.:лл[нм значенням предметності іменника, ошаковосіі іфик.метника, адвербіальності прислівника. Якщо власне-іменники є прототипними представниками класу субстантивів, тоді особові займенникові слова перебувають на його периферії поряд із власними назвами. Таким чином, згідно з теорією прототипів, відбувається ніби згущення, групування навколо прототипу, але більшість цих предметів із самим прототипом не збігається. Уявлення про те, що природним категоріям притаманна прототип на структура, дорівнює твердженню, що категорії притаманна певна внутрішня структура, що не всі її члени однакові та рівноправні, що в її основі лежить певна когнітивна модель пізнання, яка відображає не стільки тотожність категорії як множини, скільки можливості представлення її (як ідеального зразка - інваріанта) у вигляді кількох варіантів.
У більшості випадків особовим займенниковим словам іспанської мови притаманні такі самі морфологічні категорії, як й іменникам. Виняток становить категорія особи прономінальних слів. Однак, якщо для дієслів вираження першої, другої чи третьої особи - це реалізація граматичної категорії, для особових займенникових слів ця категорія є більш лексичною, ніж граматичною, тобто має певні, притаманні тільки їй, семантичні риси. Особливо важливим не є в іспанському мовленні, тому що тут вживання особового займенникового слова з дієсловом не є обов'язковим.
Висловлення, до якого входить особове займенникове слово уо, належить до прагматичного рівня мови, тобто до модусу мови, що охоплює поруч зі знаками і тих, хто їх використовує. У плані мовлення Yo є первинним не тільки щодо всіх можливих денотацій, для яких воно слугує основою, а й щодо всіх сигніфікацій, які воно охоплює. Прагматична інтерпретація висловлення включає розподіл Я-мовіїя на Я як підмет у реченні, Я як с>б‘єкт мовлення та Я як внутрішнє ЕГО, яке контролює самого суб’єкта. У сучасній іспанській літературі розподіл локацій, зокрема в часі, відбувається паралельно розподілу Я Аналогічне явище спостерігається і на рівні адресата мовлення: в ході інтерпретації художньою тексту, власне Я читача під час заглиблення в реальність тексту відходить на задній план від реальної дійсності й витісняється його іншим Я, що виникає в результаті входження читача в світ тексту.
Мовець саме актом свого ствердження як Я отримує в момент мовлення ім’я Я. щоб позначити себе, і отримує для себе всю мову, накладає на неї координати того часу, коли він говорить, того місця, де він говорить, і змушує того, хто слухає - адресата, прийняти ці кординати й співвідноситися із ними. У свою чергу адресат, який стає мовцем, виконує таку сам операцію отримання мови.
Дослідження виявило, шо в семантиці деяких дієслів t певне тяжіння до вживання разом з особовими займенниковими словами. Наприклад, прономінатив Ш частіше вживається з дієсловом créer, а форма І особи однини уо- з дієсловами ser, teuer, querer тощо. У творах авторів іспаномовного ареалу в підвибірці з 5650 слововживань займенникової о слива І особи уо найуживанішими виявилися словосполучення зазначеною слова з дієсловами teuer, ser. querer, pensar. creer. У відсотковому відношенні частота вживання словосполучення уо + creer становить 10,55 %; уо + tener - 18.69%: уо + ser - 34,55%; vo + pensar — 11,31%; vo + querer — 19,68%). Оскільки ці моделі становлять 94,78 % від загальної кількості вживань особового займенникового слова уо. ми вважаємо їх ядром сполучуваності цього слова.
Добираючи словосполучення за моделлю займенникове слово II особи однини tu + дієслово, ми знайшли в текстах іспаномовного ареалу 2670 слововживань, серед них 669 випадків вживання ііі сгссі, ідо частоту
25,06 %. Слід зазначити, що частотність таких вживань залежить від мети, яку ставить перед собою мовець, тобто спирається на його комунікативну інтенцію.
Постійна й обов’язкова референція з актом мовлення приєднує особові займенникові слова І та II особи однини до групи дейктичних одиниць. їх слід розглядати як актуалізатори, функція яких полягає в перекладі мови на мовлення, іншими словами - в перекладі віртуальних понять в актуальні. Займенникові форми І та II осіб, а в іспанській мові також форма ввічливого звертання III особи Usted, що безпосередньо позначають учасників комунікації, виконують, як правило, дейктичн функцію. Займенникові слова III особи вживаються і в дейктичній, і в анафоричній функціях, але основною сферою їхнього використання є анафора. Зауважимо, що між дейксисом та анафорою не існує чіткої межі. Повідомлення, які в анафоричних структурах висловлюються в контексті, при дейктичній вказівці містяться в ситуації мовленнєвого акту, це, так би мовити, невисловлений контекст, або контекст, що підрозумівається. Він відповідає експліцитному контексту при анафорі. Якраз тому, коли йдеться про роль контексту або ситуації у вживанні особових займенникових слів, слід ураховувати два зазначені види контексту: анафоричний - саме контекст та дейктичний - ситуацію мовленнєвої о акіу. Отже, і:рн лоелід',;. лк-і: 'л ;і.лпієвих реалізацій особових прономінативів ми розрізняли два поняття: ендофора - для позначення явищ, що належать до контексту, екзофора — для позначення позамовної ситуації, тобто ситуації мовленнєвого акт) .
У формальному класі особових займенникових слів прономїнативи III особи за своєю природою та за своїми функціями повністю відрізняються від маркованих уо / Пі. Окреме положення III особи пояснює деякі випадки вживання особових займенникових слів у мовленні. Іспанські особові прономінативи III особи часто використовуються для вираження діаметрально протилежних значень. Займенникові слова е/ / еііа можуть бути формою звертання до когось із присутніх, коли його хочуть відокремити від особової сфери ш. З одного боку, це має місце при вираженні поваги, наприклад, при звертанні до осіб королівського рані у. Така форма звеличує співрозмовника над рівнем особи та над рівнем ставлення людини до людини. В іспанській мові такі займенникові форми часто супроводжуються іменником 1ajestad.
З іншого боку, таке ж саме явище спостерігаємо при вираженні зневаги та нехтування, коли бажають принизити того, хто не заслуговує, щоб до нього зверталися в особовій формі. Визначення II особи як персони, до якої звертається І особа, співвідноситься зі звичайним ЇЇ вживанням. Але 11 особу можна використовувати й за межами діалогу в неособових вживаннях. Необхідно уявити собі будь-яку особу, яка не є уо, щоб надати їй ознак їй. Таким чином, будь-яка особа, яку репрезентують для себе, набуває форми їй, зокрема, але зовсім необов’язково, що це буде особа, до якої звертаються. Іншими словами, в загал ьнограматичній категорії особи Іспанських особових займенникових слів слід виділити дві опозиції: опозицію за участю в акті мовлення - між І, II та III особами та опозицію за суб’єктивністю, що існує між представниками І та II осіб. Використання форм III особи в конструкціях інваріантних та варіантних структур слугує для виявлення різних ставлень мовця до об’єкта мовлення. Наявність у мові категорії особи та, насамперед, III особи як логічної, а. поруч з тим, і порядкової, в ряді дієслівних та займенникових осіб дає можливість використовувати такі мовні форми, як неозначено-особові та безособові конструкції.
Стосовно категорії особи займенникових слів іспанської мови, можна виділити численні та різноманітні семантичні явища, які виявляють та підкреслюють унікальність її форм. Насамперед, у багаїьох контекстах у реченні допускається вживання лм.ие форм особи, зміна ж на якусь іншу особу призводить до семантичної або синтаксичної аномалії. Трапляються випадки, коли додається будь-яка інша особа, крім першої, що також свідчить про прот иставленість першої особи і а другій й тре і ій водночас.
Одним із контекстів, де перша особа не може замінюватися іншою особою без повної зміни функції й призначення всього висловлення, є перформативний контекст. Це таке вживання, при якому висловлення не слугує, як завжди, для опису дії, але є виконанням цієї самої дії, яка позначається вжитим дієсловом. Емфатичне вживання особового займенникового слова уо використовується, з метою ще більше привернути увагу адресата до дії та її виконавця.
Особовим займенниковим словам притаманні всі різновиди стилістичних забарвлень. Наявність в єдиній системі іспанської мови двох варіантів - піренейського та латиноамериканського - значно поширює стилістичні можливості особових займенникових слів порівняно з Іншими розрядами слів. З погляду стилістичного функціонування серед особових займенникових слів слід виділити в окрему групу прономінальні форми звертання, що формують асиметричну п’ятичленну підсистем) елементів з чітко вираженою прагматичною спрямованістю.
Перспективним ми вважаємо подальше дослідження цієї проблеми в прагматичному й когнітивному аспектах у плані функціонування різних форм особових займенникових слів в іспанській мові, яке не арак і ери ідеться єдиною й усталеною нормою. Дані про мовленнєві реалізації особових займенникових слів сучасної іспанської мови можна використовувати в курсах граматики та стилістики, при вивченні особливостей функціонування цих мовних одиниць, при створенні методичних стратегій викладацької діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Арутюнова Н.Д. Языковая метафора // Синтаксис и лексика. Лингвистика и поэтика. - М: Нау ка. - '.979. - С. !4'7-1'73.
2. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата /. Изв. АН СССР С ЛЯ Сер. лит-ры и языка - 1981. -T. 40, №4. - С. 356-367.
3. Азнаурова Э.С. К вопросу о природе стилистической функции языка: Сб. научи, тр. МГПИИЯ им. М.Тореза. - М.: Изд-во МГПИИЯ, 1973. - Вып. 73. - С. 12-14.
4. Бабушко С.Р. Номинативное пространство топонимических наречий современного английского языка: расширение примарной концептуальной модели И Лінгвістичні студії Черкаського державного універсітету: Черкаси: Сіяч. - Вин. 2,- 1997. - С. 104-1 1ч
5. Бал ли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. - М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1985. - 416 с.
6. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1986. - 126 с.
7. Безпим^-а, O.K. 1 ліснії, і рама і и і.і. ка:сі ори (фч И(ч'ЦіОЬс..іоиіін a..u-ііз/, - К.: Наук, думка. 1991. - 169 с.
8. Бенвенист Э. Общая лингвистика, перевод с французского. - М.: Прогресс, 1974.- 480 с.
9. Березин Ф.М. История лингвистических учений. - М.: Высш. :ик.. 1984.- 319 с.
Ю.Берестнев Г.И. Самосознание личности в аспекте языка Вопросы языкознания. * М.: Наука. - 2001. - Л«1. - С. 60-84.
11 .Бескровная И.А. Поэтический текст как модель автокоммуникации: типы адресантой Н Филологические на кп. - 1998. - № 5-6. - С. 87-97.
12. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. - Л.: Наука, 1983. - 207 с.
13. Бубер М. Я и Ты. - М.: Высш. шк.. 1993. - 67 с.
14. Булат Е.А. Лексикализация родовых оппозиций в испанском языке. Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.05. - Минск, 1984. - 24 с.
15. Булыгина Т.В. Я, ты и другие в русской грамматике. // Res philologica = Филологические исследования. - М.; Л.: Наука. - 1990. - С. 466-469.
16. Бурбело В.Б. Эволюция речевых форм характеристики персонажа во французской литературе: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.05. - К.: Изд-во КГУ, 1980.-25 с.
17. Былинкина М.И. Смысловые особенности испанского языка Аргентины. - М.: Наука, 1962. - 202 с.
18. Васильева-Шведе O.K., Степанов Г.В. Теоретическая грамматика испанского языка. Морфология и синтаксис частей речи. - М.: Высш. шк., 1990. - 301 с.
19. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. - М.: Русские словари, 1997. - 411 с.
20. Верещагин Е.М. Костомаров В.Г. Лингво-страноведческая теория слова. - М.: Русский язык, 1980. - 320 с.
21 .Виноградов В.В. Русский язык. - М.: Высш. шк., 1972. - 614 с.
22 .Виноградов B.C., Милославский И.Г. Сопоставительная морфология русского и испанского языков. - М.: Русский язык, 1986. - 158 с.
23 .Винокур Т.Г. О содержании некоторых стилистических понятий // Стилистические исследования. - М., 1972. - С. 33-34.
24. Вихованець I.P. Система відмінків української мови. - K.: Наук, думка, 1987. -231 с.
25. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. - K.: Наук, думка, 1988. - 256 с.
26. Вовк О.Б. Типи мовної номінації // Мовознавство. - 1990. - № 5. - С. 20-22.
27. Волков H.H. Семантика личных местоимений Н Семантика и типология разносистемных языков: Сб. науч. тр. / Таш. гос. ун-т. - 1983. - № 709. - С. 51-
55.
28. Вольф Е.М. Грамматика и семантика местоимений. - М.: Наука, 1974. - 223 с.
29. Воркачев С.Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентрической парадигмы в языкознании // Филологические науки. - 2001. - №1. - С. 64-73.
30. Воробьева О.П. Лингвистические аспекты адресованости художественного текста (одноязычная и межъязыковая коммуникация) : Дис... док. Філол наук: 10.02.19. - М: МГЛУ., 1993. - 382 с.
31 .Гак В.Г. Прагматика, узус и грамматика речи // Иностранные языки в школе. - 1882. -№ 5. - С. 11-17.
32. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. Морфология. - М.: Высш. шк., 1986. - 2-е изд. - 304 с.
33. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. - М.: Наука, 1981. - 116 с.
34. Гаєва О.В. Образ читача як іманентна характеристика художнього тексту // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - К.: КДЛУ. - Вип. № 3. •
2000. -С. 36-41.
35. Гетьман З.О. Лінгвістична модель іспанського діалогічного мовлення: принципи граматичної побудови діалогічного тексту: Дис... док. філол наук: 10.02.05. -К., 1996.-465 с.
36.