ПОЕТИКА ПРОСТОРУ В ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

БОРОНЬ Олександр Вікторович

УДК 82-1 Шевченко

ПОЕТИКА ПРОСТОРУ В ТВОРЧОСТІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Задорожна Людмила Михайлівна
доктор філологічних наук, професор

Київ 2004

ЗМІСТ
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ І. ПРОСТІР ЯК ПОНЯТТЯ У ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ, ФІЛОСОФІЇ, ФОЛЬКЛОРИСТИЦІ 10
1.1. Теорії простору літературного твору. 10
1.1.1. Генеза поняття „художній простір”. 10
1.1.2. Евристичний потенціал теорії хронотопу М.Бахтіна в контексті просторового аналізу. 14
1.1.3. Простір як універсальна мова моделювання в концепції Ю.Лотмана. 18
1.1.4. В.Топоров: простір літературного твору як релікт міфопоетичної картини світу. 20
1.1.5. Простір творчості Шевченка у дослідженнях українських літературознавців. 24
1.2. Філософське підґрунтя поняття художнього простору. 32
1.3. Простір у народнопоетичній моделі світу. 42
1.4. Простір як філософський концепт літературного твору. 46
1.4.1. Філософія і творчість Шевченка. 46
1.4.2. Простір як філософський концепт творчості Шевченка. 48
1.4.3. Термінологія просторового аналізу. 52
1.5. Висновки до розділу. 53
РОЗДІЛ ІІ. ТИПИ ПРОСТОРУ.. 55
2.1. Простір реальний. 55
2.1.1. Топос України. 56
2.1.2. Степ як просторовий архетип. 65
2.1.3 Просторовий образ-символ могили. 71
2.1.4. Локус дому. 82
2.1.5. Простір саду. 100
2.2. Простір історичний. 104
2.2.1. „За байраком байрак...”. 106
2.2.1.1. Векторність. 107
2.2.1.2. Степ як амбівалентний простір. 108
2.2.1.3. Сакральний простір у творі 109
2.2.1.4. Могила центр сакрального простору. 112
2.2.2. Історичний простір у поемі Шевченка „Гайдамаки”. 117
2.3. Простір ірреальний. 124
2.3.1. Профанний простір Московщини. 124
2.3.2. Інфернальний простір Петербурга. 126
2.3.3. Просторова поетика сну у творчості Тараса Шевченка. 133
2.3.3.1. „Сон” („У всякого своя доля...”) 145
2.4. Простір абсолютний. 151
2.4.1. Простір мислення. 152
2.4.2. Імпліцитний читач Шевченка: логіка простору. 156
2.5. Висновки до розділу. 163
ВИСНОВКИ.. 165
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..

Список литературы

ВИСНОВКИ

Доведеною можна вважати наявність у Шевченка просторового всесвіту як першооснови дальших побудувань каркасу, створеного засобами цілого комплексу відповідних просторових прийомів і образів, згідно із відкритими закономірностями Шевченкового просторотворення.
Матеріал творчості Шевченка дозволяє умовно виділити декілька різновидів простору, що часто взаємоперетинаються, проте їхня певна відокремленість очевидна:
1) простір реальний;
2) історичний;
3) ірреальний;
4) абсолютний.
Цей поділ здійснено на основі підходу до простору Шевченкової творчості як двопланової метафори: перший план становить сукупність просторових образів і символів їхня природа визначає виділення чотирьох типів простору, тоді як другий план план значення, змістовий. Саме ця сфера смислів і значень об’єднує окреслені простори у цілісний космос поезії Шевченка.
Шевченку притаманне антитетичне мислення. Можемо навіть говорити про наскрізні для усієї творчості опозиції, характерні і для міфопоетичного мислення. Однією з найпомітніших є опозиція своєчуже, що виступає на різних рівнях: „По тім боці моя доля, / По сім боці горе”. Причому „своє” знаходить якнайдетальніше змалювання, несе позитивну зарядженість. Разом із тим, чуже має не менше значення як другий член опозиції. Часто воно асоціюється у поета (особливо після 1847р.) із чужиною, проте структура поезій значно складніша за протиставлення рідної України ворожій чужині опозиція своєчуже є лише базою для дальших побудов:
Я й тут чужий, одинокий,
І на Україні
Я сирота, мій голубе,
Як і на чужині („Н.Маркевичу”, 9-12).
Інша важлива опозиція верхниз конкретизується у протиставленні раю(неба) і землі. Найчастіше рай як горішнє утворення символізує ілюзорне, оманливе утворення, що є зворотним відображенням справжніх лих і несправедливостей на землі:
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе,
Нема раю на сій землі,
Та нема й на небі („Не завидуй багатому”, 17-20).
Схожі мотиви у вірші „N.N.”(„Така, як ти, колись лілея...”) та низці інших.
Антитеза панські палати селянська хата також є вираженням зазначеного протиставлення з огляду на свою просторовість: палати, як неодноразово підкреслюється, знаходяться на підвищенні, домінують над селом із похиленими хатами, розташованими у низині. Етичний вимір накладається у формі локалізації неправедності, аморальних дій, що чиняться у панських покоях, нагорі, чому протистоять прості етичні устої кріпаків, близькі до ранньохристиянської етики („Княжна”, „Марина” тощо).
Протиставлення сей світтой світ найчастіше позначає опозицію життясмерть, що у певні періоди творчості ставала особливо актуальною для Шевченка.
Певно, Шевченко поділяв українські народні вірування про потойбічне існування, оскільки часто перехід у „той світ” сприймався ним як продовження земного життя в інших умовах, що, втім, кардинально не різнилися.
Чільним протиставленням у системі просторових відношень є сакральнепрофанне, що пронизує усі типи простору і водночас ієрархізує простір Шевченка. Теорія сакральностіпрофанності простору найбільш розроблена у міфопоетиці. Згідно з нею, найсакральнішим є центр будь-якого простору, від якого концентричними колами розходяться менш значимі топоси аж до профанної периферії, що межує із хаосом невпорядкованим та ентропійним. Така структура наявна, приміром, у системі просторів поеми „Сон” („У всякого своя доля...”), де сакральним центром є Україна, від якої наратор рухається у напрямі периферії Петербургу. Сакральний центр претендує на абсолютну реальність, він найбільш значимий і в семантичному відношенні, а тому деталізований. Інші топоси різняться якістю і будовою.
В цілому розглянуті опозиції витворюють систему, чинну в основних параметрах для будь-якого твору Шевченка.
Реальним простором для Шевченка є Україна, співмірна із його власним всесвітом. Вона становить своєрідну сферу, у полі тяжіння якої перебувають усі ментальні інтенції поета: він часто подумки звертається до неї, марить, сподівається. Україна не абстрактний топос, оскільки метонімізується через Дніпро, могили, степ, що насичують її сферу відповідною семантикою. Топос Дніпра лінеарний, це вісь, що злютовує Україну в одну цілість. Водночас Дніпро батько для українців, тому закономірним є пієтет поета:
І виріс я на чужині
І сивію в чужому краї:
То одинокому мені
Здається кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славная країна... (1-6).
Особливе місце у розбудові просторових відношень займає степ. Головним незмінним його атрибутом виступає воля, що уособлюється у безмежжі простору, його розімкнутості. Часто степ стає місцем молитви: „Серед степу помолюся / Зорям яснооким” („Мар’яна-черниця”, 403-404); братання, дружби, найвищих чеснот узагалі: „І слово правди і любові / В степи і дебрі рознесли!” („Чи ми ще зійдемося знову?”, 3-4). Степ пов‘язується із мрією Шевченка про українську державність: „...в степах України / О Боже мій милий блисне булава!” („Гайдамаки”, 1302-1303).
Тим емоційно сильніші й переконливіші картини плюндрування степу, що неодноразово з‘являються у творах: „Степи мої запродані / Жидові, німоті...” („Розрита могила”, 29-30), сцени насильства у „Гайдамаках”. Цілковито негативне забарвлення має „чужий степ”, про який йдеться здебільшого у засланні або при зображенні подій на неукраїнських теренах („Відьма”), саме тому він підкреслено знелюднений, стає місцем перебування смерті („...смерть із степу виглядаю...”), асоціюється із пустелею.
Сакральним центром простору України є могили, що упорядковують топоси у певну ієрархію, в якій могила наділена найбільшою святістю. Вона підноситься над іншими просторами, символізуючи історичну пам‘ять про героїчне минуле, виконуючи, таким чином, провіденційну роль, адже, згідно міфу, у певний час полеглі козаки вийдуть із могил („Буває в неволі іноді згадаю...”). Взагалі для просторового образу могили характерна поліфункціональність при збереженні окресленого семантичного ядра.
Могила, крім того, медіатор між небом і землею. У деяких творах (напр., „Перебендя”) вона тотожна світовому древу, а поет (кобзар), який перебуває на її вершині, співаючи на самоті, і спілкуючись у такий спосіб із Богом, богонатхненному пророку. Таке зображення може розглядатися як частина міфу про запліднення могили поетовим словом, що символізує народження України.
Локус хати в Шевченка просторово-символічний за своєю природою. У його поезії послідовно розгортається системна типологія згаданого простору: мікросвіт людської душі; родина; означник світового дерева; просторовий аналог художньої свідомості поета. Шевченко створює мінімалістичну модель (селянський соціум родина хата), яка дозволила засобами просторової символіки забезпечити морально-етичну характеристику персонажів, багаторівневість художньої тканини.
Одним із найпоширеніших просторових образів є сад. Топос саду використовується Шевченком як мінімальний будівельний елемент просторовості. Зрозуміло, в залежності від контексту сад набуває додаткових значень, часто зовсім відмінних. Однак інваріантною семантичною суттю аналізованого топосу є сад як рай, що сягає біблійних традицій. Поширеним є значення саду як місця любові, своєрідного забороненого плоду, доступного тільки закоханим.
Іноді сад сакралізується: „Пішла в садок у вишневий, / Богу помолилась”, охоплюючи зором Україну як цілість, поет бачить сад ідилічним топосом означником рідної землі:
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся ... і серцем лину
В темний садочок на Україну (1-5).
Реальний простір у Шевченка тісно пов‘язаний із простором історичним, особливо це виявляється, зрозуміло, у творах на історичну тематику. Візії минулого у поета чітко локалізуються на українських теренах: численні згадки про міста і селища, що так багато промовляють для сучасного читача, сприяють творенню панорамності подій, навіть апокаліптичності. Приміром, у тексті „Гайдамаків” виразно накладаються два простори власне історичний (по відношенню до подій твору Чигирин, Хортиця, Рось, Альта, Сена, Канів, Лебедин із ними пов‘язані певні епізоди в житті України у минулому) та романтичний гайдамаччина, якій, власне, й присвячено твір, конкретизуючись у низці топонімів: Вільшана, Лисянка, Будища та вже названі, що стають точками перетину чи поєднання двох просторів у єдину площину. Українські історичні топоніми у творах Шевченка мають значний сугестивний заряд, тоді як іноземні аналогічні назви абстрактні, виконують роль екзотизмів чи маскують вітчизняні реалії („Неофіти”).
Для історичного простору характерна ретроспективність, зверненість у відтворюване специфічними засобами минуле. Саме тому у цьому разі можна говорити про просторово-часову вісь історичних топосів і це не буде перебільшенням. Водночас аналіз відповідних творів переконує в особливо складній просторовій побудові „Гайдамаків” та деяких інших творів: несподіване на перший погляд перемежування різних за масштабами площин Україна, селище, урочище і у зворотній послідовності підпорядковане певним законам, продиктоване не тільки художнім чуттям автора, але й просторовими уявленнями.
Амбівалентним слід вважати топос села, що іноді синонімізується із садочком, раєм, проте частіше виступає як простір соціуму, уособлює несправедливість, поговір.
Протилежний топос у просторовій системі Шевченка представляють профанні простори, що творять цілісну структуру тільки разом із сакральними.
До ірреального належить антипростір Московщини, послідовно наділеної рисами інфернального світу. Найбільше свідчень такого сприйняття знаходимо у ранній „Катерині”, але й у пізніших творах в уяві поета Московщина перебуває за межею, що відділяє її від сакральної України. Вона є місцем перебування зла, аморальності і духовного занепаду. Усі ці ознаки, посилені, концентруються у топосі Петербургу, чия інфернальність підкреслена: він збудований на болоті на козацьких кістках, „там ніч, як день”, звідти виходять усі біди для України.
Ірреальними є також простори сну, видіння, різноманітних містичних, з погляду практичного розуму, явищ. Відомо: стан сну, коли послаблюються механізми контролю свідомості, дозволяє значно розширити межі конкретного і засвоєного у досвіді простору, таким чином опинитися у безмежжі фантазії, гротеску, неймовірних подій.
З міфопоетичного погляду, сон тотожний смерті. Відгомони такого уявлення можна помітити у багатьох творах, зокрема зловісний сон княжни перед злочином батька, що згодом передрікає неминучу загибель жінки під впливом морального тягаря. З іншого погляду, сон як перехід у потойбіччя також дозволяє моделювати внутрішній простір твору за містичними законами.
Назагал, сон у Шевченка є літературним прийомом, смислове навантаження якого різниться у відмінних контекстах, але завжди забезпечує у творі художню єдність. За посередництва ірреального простору сну Шевченко досягає гротескного бачення нібито відомого світу, розширюючи таким чином його межі.
Важливе місце у космосі поета займає простір абсолютний гранично ментальний, насичений медитативними розмислами, емоціями, втім, як це взагалі притаманне Шевченкові, злютований із топосами селищ, сільської природи, подробицями побуту такою є особливість мисленнєвої діяльності. Так, у межах простору абсолютного функціонує ідеальний читач як кінцевий адресат Шевченкової поезії. Цей простір виступає сферою співтворчості митця і реципієнта.
Оприявнені у поезії локуси часто мають вихід на простори вищого порядку: уяви, мислення, висловлення. Скажімо, зображення розпуття тісно пов‘язано зі специфікою мислення поета, сакральний топос могили злютований із простором висловлення, як це маємо у „Перебенді” і т. д.
Сказане підтверджує думку про особливу природу Шевченкового космосу, його першість в історії української літератури і вирішальне значення для розбудови просторових відношень у творчості пізніших письменників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абасов А.С. Пространство и время, пространственно-временная организация// Вопросы философии. 1985. № 11. С.71-81
2. Абасов А.С. Пространство. Время. Познание. Баку: Элм, 1986. 124с.
3. Андреев И.Л. Связь пространственно-временных представлений с генезисом собственности и власти// Вопросы философии. 1999. № 4. С.54-77.
4. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст. Л., Тернопіль: Джура, 2000. 340с.
5. Андрущенко Л.А. Основні часово-просторові характеристики поезій Сосюри// Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди. Серія „Літературознавство”. Х., 2000. Вип.1 (25). С.252-255.
6. Андрущенко Л.А. Простір і час у поезії // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. Запоріжжя, 1999. №1. С.5-7.
7. Арват Н.Н. Структура текста повести Т.Г.Шевченко „Наймичка”// Дослідження творчості Т.Г.Шевченка: Тематичний зб. наук. праць. К.: НМК ВО, 1992. 204 с. С.12-20.
8. Аронов Р.А. Взаимоотношение пространства и времени и пространства-времени// Философские науки. 1972. № 4. С. 35-43.
9. Аронов Р.А., Терентьев В.В. Категория пространства в философии Платона// Философские науки. 1984. № 1. С.79-89.
10. Ахундов М.Д. Пространство и время: от мира к науке// Природа. 1985. №8. С.53-64.
11. Байбурин А.К. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян. Л.: Наука, 1983. 188с.
12. Барабаш Ю. „Коли забуду тебе, Єрусалиме...” Гоголь і Шевченко. Порівняльно-типологічні студії. Харків: Акта, 2001. 373с.
13. Барабаш Ю. „Я так її, я так люблю...” (Шевченкова Україна: словообраз, концепція, „текст”) // Сучасність. 2003. №7-8. С.111-129; №9. С.129-135.
14. Барабаш Ю. Історіософія Тараса Шевченка // Слово і час. 2004. №3. С.15-37.
15. Барабаш Ю. На позвах з мусянджовим бовваном. Причинки до теми „Шевченко і Петербург”// Кур’єр Кривбасу. 2003. №168 (листопад). С.152-173.
16. Бахтин М. М. Время и пространство в произведениях Гете// БахтинМ.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 423с. С.204-236.
17. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе// Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. 543с. С.121-209.
18. Башляр Г. Дім (поетика простору)// Українські проблеми. 1994. №4-5. С.92-96.
19. Белецкий А.И. Об одной из очередных задач историко-литературной науки (Изучение истории читателя)// Білецький О.І. Зібрання праць: У 5т. К., Наук. думка, 1965 Т.3 С.255-273.
20. Бергер Л.Г. Пространственный образ мира (парадигма сознания) в структуре художественного стиля// Вопросы философии. 1994. № 4. С.114-128.
21. Бетко І. Українська релігійно-філософська поезія. Етапи розвитку. Katowice: Wydavnictwo Uniwersytetu Sląskiego, 2003. 240 с.
22. Білецький Л. Сни і візії Шевченка як проблема// ШевченкоТ. Кобзар.Вінніпег: Видавнича спілка „Тризуб”, 1954.Т.4.C.399-422.
23. Бовсунівська Т. Онірична поетика „Дневника” Тараса Шевченка// Дивослово. 2003. №3. С.4-7.
24. БороньО. Ступінь оригінальності пошевченківських поетів // Шевченкознавчі студії. Зб. наук. пр. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2003. Вип.5. С.154-159.
25. Бурова О.К. Пространство и вещь Dasein// Вісник ХДУ. 1999. № 428. С.118-125.
26. Бурова О.К. Феномен «места» в Dasein// Вісник ХДУ. 1999. № 437. С.41-45.
27. Варвалюк С. [Поезії] Інститут рукописів НБУВ, ф.І, од. зб. 12456, арк.1.
28. Вітгенштайн Людвіг. Traktatus logico-philosophicus; Філософські дослідження/ Пер. з нім. К.: Основи, 1995. 311с.
29. Волошенюк О.В. Топос саду в контексті української культури// Культура України: історія і сучасність. Тези доп. / Харк. держ. ін-т культури. Х.: ХДІК, 1992. 416 с. С.118-119.
30. Габричевский А.Г. Пространство и время// Вопросы философии. 1994. №3. С.134-147.
31. Гайдеггер М. Будувати, проживати, мислити// Возняк Т. Тексти та переклади. Х.: Фоліо, 1998. 667с.
32. Гачев Г. Национальные образы мира. Космо Психо Логос. М.: Издательская группа „Прогресс”. „Культура”, 1995. 480c.
33. Глазычев В.Л. Образы пространства (проблемы изучения)// Творческий процесс и художественное восприятие [Сборник] / АН СССР, Науч. совет по истории мировой культуры, Комис. комплекс. изуч. худ. творчества. Л.: Наука, 1978. 278с. С.159-174.
34. Горський В.С. Спадщина Т.Г.Шевченка як предмет історико-філософського дослідження// Творчість Т.Г.Шевченка у філософській культурі України: Зб. наук. пр. / АН України. І-т філософії; Відп. ред. М.І.Лук. К: Наук. думка, 1992. 144с. С.4-11.
35. Грабович Г. Грані міфічного: образ України в польському й українському романтизмі // Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. К: Основи, 1997. 604 с. С.170-195.
36. Грабович Г. Поет як міфотворець. Семантика символів у творчості Тараса Шевченка. К.: Критика, 1998. 2-е випр. вид. 206 с.
37. Грінченко Б. Перед широким світом. К., 1907. 320 c.
38. Грюнбаум А. Философские проблемы пространства и времени. Пер. с англ. Ю.Б.Молчанова. М.: Прогресс, 1969. 592с.
39. Гуревич А. Категории средневековой культуры// Гуревич А. Избр. труды. М. СПб.: Университетская книга, 1999. Т.2. 560с. С.16-25.
40. Данилюк А.Г. Українська хата. К.: Наук. думка, 1991. 112 с.
41. Демчук П. Шевченко та його учителі філософії// Гарт. 1931. №4. С.168-193.
42. Дорошкевич О. Природа в поезії Шевченка// Тарас Шевченко. Збірник. Заред. Е.Григорука і П.Филиповича. К.: ДВУ, 1921. С.75-93.
43. Дранов А.В. Рецептивная эстетика // Современное зарубежное литературоведение (страны Западной Европы и США): концепции, школы, термины: Энциклопедический справочник / РАН; Институт научной информации по общественным наукам. М.: Интрада, 1996. 320с.
44. Дунаєвська Л. Українська народна проза (легенда, казка); Еволюція епічних традицій / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. К.: [б. в-ва], 1997. 447с.
45. Дядищева-Росовецька Ю.Б. Фольклор і поетичне слово Тараса Шевченка: Монографія. К.: Вид.-поліграф. центр „Київський університет”, 2001. 133с.
46. Дяченко М., Частник О. Простір і час фольклорних світів: пам’ять генерацій// Філософська думка. 1999. № 1-2. С.64-79.
47. Забужко О.С. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. К.: Абрис, 1997. 144с.
48. Задорожна Л.М. Історична концепція Т.Шевченка в поемі „Гайдамаки”// Вісник Київського національного університету ім.Тараса Шевченка. Сер. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. К.: ВПЦ „Київський університет”, 1995. Вип.3. С.22-28.
49. Задорожна Л.М. Осягання позитиву: символ та аксіологічний аспект у творчості Т.Шевченка// Інтеграція позитиву в творчості Шевченка: Аспекти символу, аксіології, онтології, міфу, психології і стилю / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут філології. Кафедра історії української літератури і шевченкознавства / Я.В. Вільна (відп. ред.). — К.: Альтерпрес, 2002. 228с. C.4‑62.
50. Задорожна С.В. Уточнення понятійних та змістових координат проблеми „Шевченко і міф” // Інтеграція позитиву в творчості Шевченка: Аспекти символу, аксіології, онтології, міфу, психології і стилю / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут філології. Кафедра історії української літератури і шевченкознавства / Я.В. Вільна (відп. ред.). — К.: Альтерпрес, 2002. 228с. C.112-130.
51. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. К.: АТ „Обереги”, 1994. 456с.
52. Зеров М. Леся Українка і читач// Глобус. 1928. №15. С.234-235.
53. Зубрицька М. Типи читача в структурі поетичних текстів Т.Г.Шевченка// ХХХ наукова шевченківська конференція: 27-30 квітня 1993. Тези і матеріали/ За ред.В.С.Бородіна і С.В.Мишанича. Донецьк: ДонНУ, 1993. С.84-89.
54. Зубрицька М. Українська література та читач: взаємна туга за присутністю // Другий міжнародний конгрес україністів. Літературознавство. Л., 1993. С.16-20.
55. Зубрицька М. Феноменологічний аспект категорії читача в творчості Тараса Шевченка// Записки НТШ. Світи Тараса Шевченка. №215. К., Нью-Йорк, 2001. С.210-216.
56. Івакін Ю.О. Нотатки шевченкознавця: Літературно-критичні нариси. К.: Рад. письменник, 1968. 311с.
57. Івакін Ю.О. Поезія Шевченка періоду заслання. К.: Наукова думка, 1984. 238с.
58. Ізер В. Процес читання: феноменологічне наближення // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / Львівський держ. ун-т ім.Івана Франка. Центр гуманітарних досліджень; Наукове товариство ім.Шевченка / Марія Зубрицька (ред.). Львів: Літопис, 1996. 636с. С.263-277.
59. Кант И. Критика чистого разума / Н. Лосский (пер.). М.: Мысль, 1994. 592с.
60. Касавин И.Т. Пространство и время: в поисках „естественной онтологии” знания// Общественные науки и современность. 2000. № 1. С.90-99.
61. Клочек Г.Д. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація: Посібник для вчителя. К.: Освіта, 1998. 237с.
62. Ковалів Ю. „Іржавець” у гетьманській галереї Тараса Шевченка: випадковість чи закономірність? // Шевченкознавчі студії. Зб. наук. пр. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. Вип.6. С.13-17.
63. Кодак М. Жанр у часопросторових вимірах: до генології літературної класики // Слово і час. 2003. №5. С.3-9.
64. Кодак М. Прагматичний узус реалізму (Комедія Шевченка „Сон” як текст)// Слово і час. 2001. №11. С.60-73.
65. Козлов Р.А. Драматургічний художній час, простір і хронотоп// Наукові записки Харківського державного національного університету ім.Г.С.Сковороди. Серія „Літературознавство”. Х., 2000. Вип.1 (25). С.312-318.
66. Комаринець Т. Шевченко і народна творчість. К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963. 231 с.
67. Конєва Я. Символічний простір „своєї землі” у фольклорі пограниччя // Етнічна історія народів Європи: Зб. наук. праць. Секція 1. Теоретичні проблеми етнології. К.: Видавничий центр „Київський університет”, 1999. 99с. С.36-37.
68. Кониський О.Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя. К.: Дніпро, 1991. 702 c.
69. Копаниця Л. Метапонятійна модель української ліричної пісні/ Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2000. 504с.
70. Копаниця Л.М. Безмежність фольклорного слова у просторі художнього тексту // Шевченкознавчі студії. К.: ВПЦ „Київський університет”, 2001. С.20-30.
71. Коцюбинська М.Ф. Етюди про поетику Шевченка: Літературно-критичний нарис. К.: Рад. письменник, 1990. 270с.
72. Кравець В.В. „Щоб розкрились високі могили...” (Міф і реальність у Шевченка і Хлєбнікова)// Слово і час. 1990. № 9 . C.62-66.
73. Кримський С.Б. Як змінювалися уявлення про простір і час// Філософська і соціологічна думка. 1989. № 1. С.104-106.
74. Ласло-Куцюк М. Творчість Шевченка на тлі його доби. Бухарест: Мустанг, 2002. 348с.
75. Лисюк Н.А. Фольклорне підґрунтя поеми-комедії Шевченка „Сон” („У всякого своя доля...”)// Шевченкознавчі студії. Зб. наук. пр. К.: ВПЦ ”Київський університет”, 2003.Вип.5. С.269276.
76. Лихачев Д.С. Поэтика древнерусской литературы. 3-е изд. М.: Наука, 1979. 352 с.
77. Лотман Ю. Поэтический мир Тютчева// Тютчевский сборник: Статьи о жизни и творчестве Ф.И. Тютчева. Таллин: Ээсти раамат, 1990. 320с. С.108-141.
78. Лотман Ю.М. Культура и Взрыв. М.: Гнозис; Издательская группа «Прогресс», 1992. 272с.
79. Лотман Ю.М. О мифологическом коде сюжетних текстов// Сборник статей по вторичным моделирующим системам: Типология культур. Фольклор. Миф. Исторические судьбы мифологического сознания. Тарту: ТГУ, 1973. С.86-90.
80. Лотман Ю.М. Письма 1940-1993 / Б.Ф. Егоров (сост., подгот. текста, вступ. ст. и коммент.). М.: Языки рус. культуры, 1997. 800с.
81. Лотман Ю.М. Проблема художественного пространства в прозе Гоголя// Ученые записки Тартуского гос. ун-та. Труды по русской и славянской филологии. Тарту, 1968. Вып. 209. С.5-50.
82. Лотман Ю.М. Символика Петербурга и проблемы семиотики города// Ученые записки Тартуского гос. ун-та. Тарту, 1984. Вып.664. С.30-45.
83. Лотман Ю.М. Символические пространства// Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек текст семиосфера история. М.: Языки рус. культуры, 1996. 464с. С.239-295.
84. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. М.: Искусство. 1970. 384с.
85. Макаров А.М. П’ять етюдів. Підсвідомість і мистецтво: Нариси з психології творчості.К.: Рад. письменник, 1990. 285с.
86. Макаров А.М. Світло українського бароко. К.: Мистецтво, 1994. 288с.
87. Мамардашвили М.К. К пространственно-временной феноменологии событий знания// Вопросы философии. 1994 № 1. С.73-82.
88. Манн Ю.В. Поэтика Гоголя. Вариации к теме. М.: Coda, 1996. 474с.
89. Манн Ю.В. Смысловое пространство гоголевского города// Манн Ю.В. Поэтика Гоголя. Вариации к теме. М.: Coda, 1996. 474 с.
90. Мерло-Понті М. Феноменологія сприйняття/ Пер. з фр. К.: Український центр духовної культури, 2001. 552с.
91. Миколаєнко Л. Український степ як естетичний феномен// Праці українського високого педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова у Празі. Науковий збірник. Т.2. Під. заг. ред. д-ра Василя Сімовича. Прага, 1934. С.159-181.
92. Мишанич С. Феномен часопростору в українських народних думах (постановка питання)// Мишанич С. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1. Донецьк: Донецький національний університет, 2003. 558с. С.54-66.
93. Мірошниченко П.В. Природа хронотопу поеми Т.Г.Шевченка „Великий льох”: синтез часопростору античної трагедії та індивідуально-авторської м