Епістолярна спадщина В.Винниченка: адресування і стиль

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Заболотна Тетяна Валентинівна

Епістолярна спадщина В.Винниченка:
адресування і стиль

УДК 821.161.2-6.09
10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Кузьменко Володимир
Іванович
доктор філологічних наук,
професор

Київ 2005

Зміст

Вступ 3
Розділ 1. Епістолярна літературна критика В.Винниченка
1.1. Теоретичні аспекти дослідження епістолярної спадщини письменника 9
1.2. Специфіка епістолярної полеміки Володимира Винниченка з адресатами 21
Розділ 2. Епістолярна публіцистика В.Винниченка 86
Розділ 3. Відкриті листи В.Винниченка 119
Висновки 153
Список використаних джерел 159

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Наприкінці 80-х років ХХ століття в Україні вперше з’явилась можливість для об’єктивного вивчення епістолярної спадщини В.Винниченка. Відтоді почали оприлюднюватись численні критичні та літературознавчі праці українських учених, в яких частково розглядалося й питання епістолярної майстерності В.Винниченка. Згаданий науковий доробок репрезентують як праці авторитетних літературознавців (В.Гуменюка, М.Жулинського, Н.Крутікової, В.Кузьменка, С.Михиди, Л.Мороз, Д.Нитченка В.Панченка, Г.Сиваченко), так і молодих науковців (Г.Баран, О.Гожик, Н.Гусак, Т.Маслянчук, В.Хархун). Серед досліджень епістолярної спадщини В.Винниченка, уже оприлюдненої чи друкованої нині в періодиці, переважну більшість становлять численні статті-коментарі, де подаються фактичні відомості про публіковані листи, хто й коли їх віднайшов тощо. В умовах радянського тоталітаризму проблему епістолярної спадщини В.Винниченка розглядали лише вчені української діаспори, зокрема Г.Костюк, якому належить особлива роль: роль дослідника, архіваріуса та видавця творчої спадщини В.Винниченка. Недаремно вченого вважають основоположником винниченкознавства. Дослідник здійснив первісне упорядкування особистого архіву В.Винниченка, що після смерті письменника перейшов у розпорядження Української Вільної Академії Наук (УВАН) у США. Спостереження над архівними матеріалами знайшли відображення у численних історико-літературних та критичних розвідках Г.Костюка.
Оскільки рівень наукового опрацювання проблеми на час написання праці ще недостатньо високий (на сьогоднішній день в Україні немає літературознавчих робіт, присвячених епістолярній спадщині В.Винниченка), і з огляду на те, що приватна кореспонденція письменника стосовно наукових проблем, які ставить перед собою епістолологія, з багатьох причин (у першу чергу політичних) майже не вивчалася, переоцінка та аналіз архівних джерел, введення їх у науковий обіг є надзвичайно актуальним. Комплексне вивчення листування В.Винниченка з видатними письменниками, політиками та рідними й близькими йому людьми, досі не опублікованого і не дослідженого поряд із залученням щоденникового матеріалу, опублікованого лише частково й також недостатньо вивченого, відкриває нові перспективи для всіх дослідників історії української літератури, політичного життя та суспільної думки першої половини ХХ ст.
Таким чином, вибір дисертаційної теми визначається її актуальністю, суспільною і науковою значимістю і водночас малодослідженістю джерелознавчого аспекту епістолярної спадщини письменника. Нині маємо нагальну потребу введення в науковий обіг невідомих аспектів інформації, що міститься в листуванні та щоденникових записах письменника і стосується особливостей його творчого процесу. Це дасть змогу відтворити об¢єктивний портрет такої непересічної й суперечливої особистості, як В.Винниченко.
У межах одного дисертаційного дослідження просто неможливо розглянути всю епістолярну спадщину митця та проблеми, пов'язані з творчістю В.Винниченка. Ми не ставили перед собою завдання всуціль переглянути й вивчити епістолярій В.Винниченка, а добирали лише показовий матеріал, який дав можливість описати особливості відкритого листування митця, визначити функції, роль епістолярної літературної критики та епістолярної публіцистики письменника в літературному процесі першої половини ХХ ст.
Хронологічні рамки дослідження обмежені періодом найбільш активної епістолярної творчості В.Винниченка, тобто від початку ХХ ст. (перший лист письменника, відомий нині науковцям, датований 1902 р.) до 1951р.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась на кафедрі літератури та методики навчання Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди з 2001 року в руслі комплексної наукової теми кафедри Актуальні проблеми вітчизняного письменства як вектор педагогічної думки”, її план-проспект затверджено на засіданні бюро науково-координаційної ради Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 1 від 19 лютого 2002 року).
Мета й завдання дисертаційної роботи. З огляду на специфіку об¢єкта дослідження, ступінь вивченості обраної теми, а також актуальні завдання сучасного літературознавства мета дисертаційної роботи полягає у визначенні специфіки приватного листування В.Винниченка, творчої індивідуальності митця у взаєморецепції з адресатами впродовж 1902 1951 рр. Для досягнення цієї мети висуваються такі основні завдання дисертаційного дослідження, відповідно до наукової значимості висвітлюваних проблем:
· проаналізувати приватну кореспонденцію В.Винниченка крізь призму епістолярної літературної критики та розкрити роль його листування в літературному процесі першої половини ХХ ст.;
· дослідити особливості літературних дискусій і полеміки з адресатами в листуванні В.Винниченка та у відкритій пресі;
· розширити уявлення про формування та функції жанру відкритого листування як різновиду епістолярної публіцистики;
· дослідити історію написання та публікації відкритих (одвертих) листів В.Винниченка;
· розглянути картину світу в епістолярній спадщині В.Винниченка в контексті деконструкції європейської культури як такої, що відзначається метафізичним світорозумінням.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що на основі аналізу нових архівних матеріалів і здобутків вітчизняного та зарубіжного літературознавства багатоаспектно розглянуто питання епістолярної творчості В.Винниченка. Наукова новизна полягає також у тому, що вперше в українському літературознавстві здійснюється цілісний аналіз епістолярної спадщини В.Винниченка, висвітлюється проблема творчої індивідуальності митця у взаєморецепції з адресатами.
У дисертації систематизуються і доповнюються результати попередніх літературознавчих досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців, присвячених окремим аспектам вивченню епістолярної спадщини В.Винниченка з метою виявлення нових перспектив у подальшому дослідженні епістолярного доробку митця. На підставі аналізу авторського листування та щоденникових записів уточнюються деякі факти життя і творчості письменника, висвітлюється історія написання та видання його відомих та маловідомих творів. Спеціальне вивчення епістолярної критики В.Винниченка дає підстави доповнити новими спостереженнями біографію митця, виявити його роль у літературному процесі першої половини ХХ століття. Розкривається суть та функції епістолярної творчості В.Винниченка в тогочасному літературному процесі
Об’єктом дослідження є епістолярна спадщина В.Винниченка ( як опубліковані тексти в періодиці, так і матеріали, зосереджені в архівах в Інституті рукопису Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського НАН України, в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України), відкриті листи В.Винниченка, щоденникові записи, статті та інші матеріали.
Предмет дослідження адресування та стиль епістолярної спадщини В.Винниченка.
Методологічна основа дисертації. Дослідження ґрунтується на використанні загальнонаукових методів (аналізу, синтезу, узагальнення та ін.), порівняльно-історичного, комплексно-системного, типологічного, психологічного.
Теоретичну базу дисертації становлять наукові розробки Л. Вашків, В.Дудка, В. Кузьменка, Ж. Ляхової, М. Назарука, В. Святовця та інших вітчизняних і зарубіжних епістолографів; праці з теорії літературної критики І.Франка, Лесі Українки, а також Ю. Борєва, В. Брюховецького, Р. Гром¢яка, М. Жулинського, В. Панченка, П. Федченка, в яких обґрунтовується погляд на літературно-художню критику як специфічний тип мислення і вид естетичної діяльності. Автор дисертаційної роботи спирається також на відповідні праці Г. Костюка, М. Коцюбинської, Ю.Коваліва, М.Наєнка,
Д.Нитченка, Ю.Шереха, Ю.Шереха, Г.Штоня, на студії інших науковців з історії українського літературного процесу першої половини ХХ ст., теоретичні розробки яких допомогли увиразненню письменницького епістолярію доби розстріляного відродження” і загалом періоду тоталітаризму.
Теоретичне значення дослідження полягає у визначенні та дослідженні основних проблем епістолярної творчості В.Винниченка.
Практична цінність результатів зумовлена актуальністю теми дисертаційного дослідження. Фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки дисертації можуть бути використані у вивченні українського літературного процесу першої половини XX століття, у вузівських лекційних курсах з історії української літератури й епістолографії, при підготовці й проведенні спецкурсів та спецсемінарів, присвячених проблемам вивчення творчої лабораторії В.Винниченка, в едиційній практиці нових видань, а також у наступних дослідженнях питань епістолярної творчості письменника. Результати дисертаційної праці можуть стати визначальними при укладенні концептуальних засад майбутнього академічного видання епістолярної спадщини В.Винниченка. Окремі положення можуть знайти застосування при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт, при вивченні історії написання творів В.Винниченка в шкільному та вузівському курсі української літератури.
Особистий внесок здобувача полягає у систематизації й науковому опрацюванні архівних матеріалів, які склали основну частину епістолярію В.Винниченка у фонді Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського та у відділі рукописних фондів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Дисертаційне дослідження є індивідуальною роботою, її результати отримані безпосередньо дисертанткою.
Апробація результатів дисертації здійснювалась на засіданнях кафедри літератури та методики навчання Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Основні положення дисертаційного дослідження були викладені у формі повідомлення на щорічній міжнародній науковій конференції, присвяченій 188 річниці від дня народження Тараса Шевченка (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2002); у формі доповідей на ІІІ-ій Всеукраїнській науковій конференції аспірантської, студентської та учнівської молоді Від духовних джерел Візантії до сучасної України,” присвяченої пам’яті Трьох Ієрархів-Просвітителів В.Великого, І.Золотоустого і Г.Богослова (К., 2003); Міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми слов’янознавства” (К., 2003). Основні положення дисертації викладено в семи наукових публікаціях.

Обсяг і структура дисертації. Структурна побудова дисертації обумовлюється основною метою і завданнями дослідження, необхідністю розкриття визначеної теми. Дослідження складається зі вступу трьох розділів, висновків, та списку використаної літератури (195 найменувань), в тому числі архівних джерел. Повний обсяг роботи 172 сторінки комп‘ютерного набору. Основний текст 158 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Незважаючи на досить значну кількість праць вітчизняних і зарубіжних авторів, присвячених введенню у науковий обіг окремих новознайдених кореспонденцій Володимира Винниченка, дослідженню епістолярної спадщини митця досі ще в науці про літературу приділяється недостатньо уваги. У літературознавчих студіях істориків і теоретиків художнього письменства, по суті, ніколи спеціально не досліджувалась приватна кореспонденція автора Сонячної машини” й Записок кирпатого Мефістофеля”, не концентрувалась увага на художніх особливостях Винниченкових листів.
Творчість В.Винниченка, якому судилося стати не тільки видатним письменником першої половини ХХ ст., а й найпомітнішим вітчизняним громадсько-політичним діячем означеного періоду (варто згадати хоча б ту обставину, що він був главою українського уряду в часи УНР), завжди перебувала на вістрі історичних та мистецько-культурних подій у добу тоталітаризму. Саме тому приватна кореспонденція митця дає також розмаїтий матеріал і для історіографії свого часу (письменницький лист, як уже зазначалось нами в першому розділі пропонованого дослідження, - історіографічний та літературний жанр одночасно). І той факт, що епістолярна спадщина В.Винниченка впродовж періоду радянського тоталітаризму не була введена в науковий обіг, найперше пояснюється непересічною його роллю в суспільному житті українського народу. Якраз крамольністю” прізвища адресанта була спричинена заборона оприлюднювати епістолярні джерела як достовірні свідчення про перипетії подій. Внаслідок цього була втрачена обєктивна інформація, взята з перших уст”, про ті чи інші явища, події, особи і т. п. Це призвело до того, що сьогодні треба надолужувати втрачене, а також переглядати оцінки багатьох фактів.
Відтак питання чому саме письменницький епістолярій В.Винниченка слід розглядати нарівні з літературним жанром і як жанр історіографічний видається нам очевидним.
Епістолярій В.Винниченка є цінним історико-культурним документом, автентичним першоджерелом для осмислення творчої індивідуальності митця з усім спектром понять літературознавчої структури: особистість, світогляд, індивідуальний стиль тощо.
В епістолярній спадщині письменника відзеркалились пошуки й сумніви української інтелігенції, її ставлення до інтеремів і запитів нації, народу. В приватних кореспонденціях В.Винниченко одним з перших українських письменників констатував тіньові сторони революційного середовища, гостро (хай не завжди бездискусійно) порушив загальнолюдські проблеми моральності та етики, зафіксував соціальну й духовну атмосферу доби.
Зважаючи на те, що листування дуже суб¢єктивне джерело, яке потребує всебічного аналізу, невпинної перевірки багатьох свідчень, котрі беруться із особистих листів адресанта, і заперечення деяких з них на основі об¢єктивних даних, для розв¢язання багатьох питань, порушених у пропонованій дисертаційній роботі, необхідне залучення інших документальних джерел, зокрема листів-відповідей кореспондентів В.Винниченка, його щоденникових записів тощо. Уперше залучені до дослідження архівні матеріали листи В.Винниченка до М.Коцюбинського, Олександра Олеся, Г.Косинки, Є.Чикаленка, Й.Сталіна, Р.Ліфшиць, М.Горького розширили уявлення про філософсько-естетичні переконання письменника, його творчі задуми, моральні спонуки та його ставлення до світу; дали можливість простежити як, і внаслідок чого, завдяки яким внутрішнім імпульсам виходець із простої селянської родини став активним учасником національно-культурного відродження України.
Автор дисертаційного дослідження не ставив перед собою завдання висвітлити всю епістолярну спадщину письменника. З величезного масиву листів В.Винниченка добирались лише ті, що дозволяли показати особливості поетики Винниченкового епістолярію та художню своєрідність індивідуального стилю митця внаслідок взаєморецепції адресанта з широким колом його кореспондентів.
В умовах жорстких ідеологічних регламентацій першої половини ХХ ст. (а надто, доби сталінізму періоду 20-50-х років ХХ ст.), тотального контролю, перлюстрації й т. п. непересічного значення набуває епістолярна літературна критика, що є фрагменом літературного процесу материкової України.
Контекст приватного листування сприяв свободі висловлювання літературно-критичних оцінок, що фомувались без цензурного втручання. Епістолярна літературна критика В.Винниченка різновид його письменницької літературної діяльності, обумовленої потребою усвідомлення сутності й своєрідності власної творчості, свого місця в літературному процесі. З урахуванням свідомих цілеустановок письменника вона прямо й безпосередньо впливала на літературний процес, реалізуючи при цьому не тільки інформативну, а й ідейно аксіологічну та соціально регулятивну функцію.
Листи як самого В.Винниченка, так і його кореспондентів, містячи критичні судження, зауваги, та оцінки нових творів української літератури, позбавлені орієнтації на цензурні регламентації, певним чином ідентифікували залежні від політичної кон¢юнктури журнали, альманахи та інші періодичні видання. Проаналізований нами епістолярій В.Винниченка крізь призму епістолярної літературної критики дає підстави говорити про різножанрове забарвлення кореспонденцій. У творчому доробку адресанта наявні листи як жанр літературної критики, так і приватні кореспонденції з уміщеною в них письменницькою критикою: листи рецензії, листи огляди, листи передмови тощо.
Центральною особою епістолярію В.Винниченка є сам автор із його почуттями, переживаннями, успіхами й особистими трагедіями, його гріхами” й покаяннями, спогадами та планами на майбутнє. І все це зображено не вузько-особистісно, не ізольовано, а на широкому тлі української та світової історії першої половини ХХ ст.
Його складна й суперечлива натура як письменника, політика й людини яскраво відтворена на сторінках листів до адресатів з різним типом психологічної рецепції. З М.Горьким, наприклад, він, передусім пристрасний полеміст, що вболіває за право народу розмовляти рідною мовою. Ключовою проблемою їхніх епістолярних діалогів була проблема національної неволі, невирішення якої могло призвести до фізичного знищення українства. Утиски вітчизняного слова, глум над усім українським, національно спрямованим викликали у В.Винниченка внутрішній спротив, що залишило відбиток на його ставленні до Росії як тюрми народів” та окремих російських літераторів і культурних діячів з яскраво вираженимвеликодержавним імперським шовінізмом.
Із М.Коцюбинським, навпаки, В.Винниченко максимально толерантний співрозмовник, спокійний, урівноважений пропагандист розширення проблемно-концептуальної амплітуди змісту вітчизняної прози й гармонізації з цим змістом новаторської форми.
Приватні кореспонденції В.Винниченка, що репрезентують його період життя в еміграції, модифікують наше уявлення про своєрідного мислителя (а почасти й ексцентричного), дещо самозакоханого, трохи агресивного й роздратованого, розчарованого тим, що нова еміграція не принесла йому ні ідеальних послідовників, ні широкої публіки” (Марко Павлишин).
Критичні судження В.Винниченка, розкидані в його листах в останні роки життя письменника, вражають лаконізмом і точністю характеристик (зокрема, листи до Д.Нитченка з уміщеною в них епістолярною літературною критикою творів І.Багряного, В.Гжицького та ін.). Епістолярні діалоги В.Винниченка свідчать про його неспокійну, могутню, суперечливу, однак сильну й чесну вдачу, про його безнастанні пошуки правди, добра й щастя для України та її народу.
Значення епістолярної спадщини В.Винниченка для усвідомлення специфіки його ідейно художніх поглядів, їх динаміки полягає в тому, що приватна кореспонденція письменника є основним джерелом прямих висловлювань адресанта про власні світоглядні позиції, сутність художньої творчості, поточний літературний процес.
Епістолярний корпус текстів був для В.Винниченка також своєрідною трибуною виголошення” власних політичних оцінок багатьох явищ. Імпліцитний характер узагальнень став для письменника засобом висловлювання власної правди, світоглядної позиції в її естетичному осмисленні.
Якщо в автобіографіях чи мемуарах життя особистості відображається з певної часової відстані й від того більш чи менш упорядковано, хронологічно послідовно, то листування немовби вихоплює ті чи інші події з плину дійсності в момент їхнього творення. Дослідження відкритого (одвертого) листування В.Винниченка та його епістолярної публіцистики дозволяє зробити висновок про унікальність цього публіцистичного явища, про новаторський характер жанру. У творах згаданого жанру митець не просто свідок чи літописець соціально-політичних катаклізмів, а й безпосередній учасник подій. Листи засвідчують інтерес письменника до філософських проблем чесності, свободи, совісті, щастя. В епістолярних та публіцистичних творах В.Винниченко намагається відобразити склад українського життя та вирішити питання відродження нації. Митець пропонував різні шляхи щодо вирішення національного питання та остаточно його можна вирішити, на думку В.Винниченка, тільки після здобуття нацією політичної свободи.
Епістолярній творчості В.Винниченка властивий нігілістичний імпульс, який виявляв його причетність до критики традиції культури. Остання тотожна для нього з поняттям метафізика” в його Ніцшеансько-Гайдеґґерівському розумінні. Письменник долає як раціоналізм Просвітництва, так і раціональну модель дискурсу в цілому та переорієнтовується, на філософію життя”, тому картина світу в епістолярній та художній спадщині митця позначена еволюцією. Нове світовідчуття героя В.Винниченка пов΄язане насамперед з кризою ідеї Бога” як сталого для української літератури та культури архетипу,Ю а його мислення звільнене від метафізичних пересудів і користується моральною свободою, щоб набути реального знання: екзистенційний аналіз починає оперувати до розмежування добра і зла. Принцип реальності визначається в епістолярії В.Винниченка владою суспільства, що є головною силою девіталізації: картина світу традиційно соціально контрастна, проте базовими для її моделювання є головні ідеї Ф.Ніцше, З.Фройда, М.Гайдеґґера та Г.Маркузе.
До сьогодні епістолярні тексти В.Винниченка залишаються непересічним явищем української публіцистики та художньої літератури, вагомим внеском в естетичну та етичну думку України та світу. Багато з порушених письменником питань актуальні й нині. Дослідження українського літературного процесу першої половини ХХ ст. неможливе без детального опрацювання багатої епістолярної спадщини такої знакової постаті, як прозаїк,державний діяч Володимир Винниченко.
Як цінний внесок у національну духовну скарбницю, його епістолярна спадщина потребує подальшого вивчення, а тексти опрелюднення, з розлогими коментарями фахівців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Айхенвальд Ю. // Речь. 1916. - 6 июня. - № 153. С.2.
2. Алексеев М. Письма И.С. Тургенева // Тургенев И.С. Полн. Собр. Соч. и писем: В 28 т. Письма. М. Л., 1961. Т. 1. 298 с.
3. Античная эпистолография: Очерки / Отв. ред. М.Е.Грабарь-Пассек. М.: Наука, 1967. 283с.
4. Арабажин К. В.Винниченко // Новая жизнь 1916. - № 9. С 119.
5. Арабажин К. В.Винниченко // Новая жизнь. 1911. - № 9. С.115.
6. Бабишкін О., Курашова В. Леся Українка. Життя і творчість К.: 1955. 446.c
7. Барабаш Ю. Чи варто гаяти час” на Винниченка?.. З критичних нотаток // Київ. 1991. - № 8. С. 120-126.
8. Баран Є. Повертаючись до критики 2 // Слово і час. 2002. - № 7. С.70.
9. Брюховецький В. Специфіка і функції літературно-критичної діяльності. К.: Наук. думка, 1986. 104 с.
10. Брюховецький. В. Силове поле критики. К.: Рад. письменник, 1985. 240 с.
11. Бурбела В. Володимир Винниченко. Публіцистика. Нью-Йорк Київ 2002. 357с.
12. Бурбела В. Открытое письмо к русским писателям // Слово і час 2000 . - №7. С.46-49.
13. В.Винниченко Лист до Є.Чикаленка. // Чикаленко Є. Щоденник. Львів, 1931. С. 314-317.
14. Вашків Л. Епістолярна літературна критика: становлення, функції в літературному процесі. Тернопіль: Поліграфіст, 1998. 134с.
15. Винниченко В. Відкритий лист до М.Горького // Рада. 1909. - №119. 28 травня.
16. Винниченко В. Відродження нації. Т.1. Київ Відень, 1920. 257с.
17. Винниченко В. Мораль пануючих і мораль пригноблених (одвертий лист моїм читачам і критикам) // Наш голос 1911. Ч. 11 12. С.416.
18. Винниченко В. О морали господствующих и морали угнетенных: Открытое письмо моим читателям и критикам. Пер. с украинского. Львов.: Тип. Народная”, 1911. С. 11.
19. Винниченко В. Открытое письмо Сталину и членам ВКП // Дружба народов. 1989. - №12. С.197-205.
20. Винниченко В. Перед новим етапом. Торонто. 1938. С.9.
21. Винниченко В. Повернення: Матеріали засідання у Будинку літераторів у Києві 27 квітня 1989 р. // Рад. літературознавство. 1989. - № 7. С. 67-74; № 8. С.64-75.
22. Винниченко В. Раб краси: Оповідання, повісті, щоденникові записи / Упоряд., передм., В.Є. Панченка К.: Веселка, - 1993. 383с.
23. Винниченко В. Спостереження непрофесіонала (марксизм і мистецтво) // Дзвін. 1913. - № 12. С.476.
24. Винниченко В. Щоденник // Київська старовина . - 2000. - №4. С. 62 83.
25. Винниченко В. Щоденник. Т.1. 1911-1920. Едмонтон Нью-Йорк: КІСУ. 1980. - 499с.
26. Винниченко В. Щоденник. Т.2. 1921 1925. Едмонтон Нью-Йорк, 1983. 698с.
27. Винниченко В. Щоденники // Київська старовина.- 2003. - № 3. С. 162.
28. Винниченко Володимир. Вибране: Для серед. та ст. шк. віку / Упоряд. текстів, підготовка коиент., прим. та навч.-метод. Матеріалів Т.Бакіної. К.: Школа, 2002. 304с.
29. Вознюк Г. Майстерність письменницької критики // Рад. літературознавство. 1983. № 7. С. 53.
30. Вознюк Г.Писательская критика в украинской советской литературе (Специфика. Этапы. Творческие индивидуальности.): Автореф. дисс.. канд. филои. наук. К., 1986. 17 с.
31. Волін Б. Проделки Винниченки // Известия, 6.Х.1925, №228, С.2.
32. Воспоминания об Анатолии Аграновском. М., 1988. С.203.
33. Гальченко С.А. Феномен таланту, або Захалявна творчість Володимира Сосюри // Сосюра В.М. Розстріляне безсмертя: Вірші та поеми. - К.: Укр. письменник, 2000. - С. 5-17.
34. Геник-Березовська З. Невідомі листи Винниченка до Олеся // Слово і час. 1992. - № 1. С.28-32.
35. Герцен А. Собр. Соч: В 30 т. - Т.18. Статьи из Колокола” и др. произв. 1864 1865г. / ГерценА., Рос. Науч. Фонд. М.: АНСССР, 1959. 752с.
36. Гнатюк М. Над текстами Івана Сенченка К.: Наук. думка, 1989. 112с.
37. Горболіс Л. Про мораль письменника. У посланнях” М.Коцюбинського до В.Винниченка // Укр. мова й літ. в середніх школах... 2002. № 2. С. 53-58.
38. Горохов В. Закономерности публицистического творчества. М.: Мысль, 1976. С.30.
39. Горохов В. Эпистолярная публицистика. М.1966. 410с.;
40. Горчаков А. // Речь 1914, 19 мая (1июня). - №1344. Раздел Литературная неделя”. С.3.
41. Горький М. Собр. Соч. В 30-ти томах. Т. 29. М., 1955. 670с
42. Гречанюк С. В.Винниченко літературний критик? // Літературна панорама. 1989. К., 1989. С. 197-198.
43. Гром¢як Р. Гомадянскість і професіоналізм (Соціальна відповідальність критики). К.: Рад. письменник, 1986. 204с.
44. Гуменюк В. Шлях до одержимої”. Два способи художнього застосування листів: Леся Українка і Володимир Винниченко. Сімферополь, 2002. С. 198-206.
45. Дем¢янівська Л. Володимир Винниченко // Дніпрова хвиля. К., 1991. С. 543-553.
46. Дридзе Т. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. М., 1984. 361.; Психосемиотика познавательной деятельности и общения. М.,1983. 350с.
47. Дружба народов. 1989. - №12, - С.197. 205.
48. Дудко В. Эпистолярное наследие украинских писателей-реалистов конца ХIХ в. В контексте украинско-русских взаимосвязей. Автореф. дисс... канд. филол. наук. М., 1989. 18 с.
49. Євшан М. Українська література в 1910 році”... // Євшан М. Критика. Літературознавство, естетика. Львів, Мистецтво, 1912. С. 239 246.
50. Євшан М. Куди ми прийшли?... // Євшан М. Критика. Літературознавство, естетика. Львів, Мистецтво, 1912. С. 247 - 274.
51. Жигмайло Л. Украинские типы в русской беллетристике // Украинская жизнь, М., 1917. №1-2, С. 25-43.
52. Жулинський М. Щоденник”Михайла Драй-Хмари // Слово і час. 1990. - №1. С.43.
53. Жулинський М. Яке велике щастя я мала...”: Радощі і печалі Р.Винниченко // Україна. 1992. - № 10. С. 14-17.
54. Жулинський М. Із забуття в безсмертя. К.: Дніпро, 1990. 447с.
55. Жулинський М. Р.Ліфшиць. Як писав свої літературні твори Володимир Винниченко” // Україна 1992. - №11. травень. С. 14-15.
56. Жулинський М. Я жив життям вільного емігранта // Слово і час. 1990. - № 7. С. 12-14.
57. Журавлі повертаються..: З епістолярної спадщини Б.Лепкого / Упоряд., автор передм., прим. і комент. В.Качкан. Л., 2001. 920с.
58. Заболотна Т. Єдина, рідна, безмежно кохана...” З листування В.Винниченка та Р.Ліфшиць // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького ДПУ імені Григорія Сковороди. Вип. 3. 2002. С.206-217.
59. Заболотна Т. З листування Володимира Винниченка і Розалії Лівшиць // Київська старовина. 2003. - № 2. С.81-89.
60. Заболотна Т. Приватна кореспонденція В.Винниченка і візантійська епістолярна традиція // Київська старовина. 2003. - № 5. С.89-93.
61. Зильбермштейн И., Дикушина Н. Литературное наследство. Горький и русская журналистика начала ХХ века. Неизданная переписка М: Наука 1988. - Т. 95. 1065с.
62. Зіновська А. Теоретичні аспекти дослідження відкритих листів письменників // Вісник КСУ. Вип.. 16. 2003. С.63.
63. Зорина Т. К проблеме эпистолярного жанра // Ученые записи МГПИЯ им. Мориса Тореза. Т. 55. М., 1970.
64. Ільєнко І. Чому почервонів Максим Горький? З історії одного конфлікту // Літературна Україна. 10 травня 1990. С.7.
65. Калинин Ф. // Тип рабочего в литературе. 1911. - №9. С.102.
66. Карасев П. Открытое письмо - публицистический жанр // Проблемы газетных жанров. Л., 1962. С. 39-55; 56-62.
67. Карасев П. Проблемы газетных жанров. С.52.
68. Квітка К. На роковини смерті Лесі Українки // Спогади про Лесю Українку”. К: Рад. Письменник, 1963. С. 220-253.
69. Колтоновська О. На рубеже” // Новый журнал для всех 1913. - №12. С.75-76.
70. Копнин П. Гносеологические и логические основы науки. М., 1974. 312с.
71. Коробка М. // Запросы жизни. 1912, 24 августа. - №34.
72. Костюк Г. Володимир Винниченко та його доба. Нью-Йорк, 1980. 283с.
73. Костюк Г.Леся Українка і Володимир Винниченко // Сучасність. 1971. №5. т- С. 47-58.
74. Костюк Г. Поклади золота” // Винниченко В. Поклади золота. Нью-Йорк: УВАН у США, 1988. С.7-20.
75. Коцюбинська М. Зафіксоване і нетлінне”: Роздуми про епістолярну творчість. К.: Дух і літера. Харківська правозахисна група, 2001. 300с.
76. Коцюбинська М. Розмова з батьками // Слово і час. 1994. - №7. С.17.
77. Коцюбинський М. Твори: в 6 т. К.: Вид-во АН. УРСР, 1962, - Т. 6. Листи .С. 105-107.
78. Коцюбинський М. Твори: Т. 3. Держ. в-во художньої літератури, К., 1956. Листування, С.328-329.
79. Кошова І. Проблема статі у романах Володимира Винниченка 1911-1916 років: Автореф. дис... канд. філол. наук. К., 2002. С.15.
80. Крутикова Н. Романы В.Винниченко (1911-1916) в русском литературном контексте // Крутикова Н. Дослідження і статті різних років. К.: Стилос, 2003. 539с.
81. Крутікова Н. Роман В.Винниченка На весах жизни” у критиці // Київська старовина. 2000. - №1. С.126.
82. Крутікова Н. Листування Максима Горького із Володимиром Винниченком // Слово і час. 1993.- № 2 С.46-57; 72.
83. Кузьменко В. Архітектоніка повістей Шевченка: Епістолярна форма як домінуючий принцип побудови творів // Шевченкознавчі студії. Зб. наук. праць. Вип.V. К., 2003 С.30-37.
84. Кузьменко В. Володимир і Розалія Винниченки. З подружнього листування // Слово і час. 2000. - № 7. С. 65 79.
85. Кузьменко В. Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50 х років. К., 1998. 305 с.
86. Кузьменко В., Кодак М. Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50-х років ХХст. // Слово і час. 1999. - №2. С.57 60.
87. Ленін В. Повне зібрання творів: У 50т. К., 1974. Т. 48. С.280-281, 289-290. (Листи В.Леніна до І.Арманд).
88. Леонтьев А. Деятельность. Сознание. Личность. М., 1975. 349с.
89. Лесин В. А все ж таки дихнути Україною хочеться смертельно...” (Листи 1921 1929р.). // Буковинське віче. 1991. 17 січня.
90. Лисенко І. Поет з душею Вогняною. О.Олесь у спогадах, листах, матеріалах. (Є.Чикаленко. Уривки з щоденника). 1999. С.85-97.
91. Лисенко Н. Архів Олеся еміграційного періоду: Автореф. дисс. канд. філол. наук. Київ, 2001. 17с.
92. Лист до редакції // Українська хата.1913. Ч.11. С.715.
93. Лист М.Коцюбинського до В.Винниченка. Чернігів // Рад. Літературознавство. - 1988. - №2. С.37-60.
94. Лисяк-Рудницький І. Суспільно-політичний світогляд Володимира Винниченка у світлі його публіцистичних писань // Сучасність. 1980. - № 9. С.70.
95. Личко І. Талант чи випадковість? // ЛНВ 1903. лютий. С. 232.
96. Літературна Україна 8 грудня 1994. С.5.
97. Літературознавчий словник-довідник. К.: Академія, 1997. 752с.
98. Лозинський В. Чи був Володимир Винниченко членом КП (б)У” // Літ. Україна. 1989. 24 червн.
99. Лукина М. Эпистолярная публицистика // Жанры советской газеты. М., 1972. С.9-15.
100. Лукина М. Эпистолярный жанр публицистики: Автореф. дисс. канд. филол наук. М., 1988. 22с.
101. Ляхова Ж. Теоретичні питання дослідження епістолярію українського письменства // Третій Міжнародний конгрес україністів. Х., 1996. - : Літературознавство. С. 85 91.
102. Львов-Рогачевский В. // Современный мир. 1911. - №4. С. 241.
103. Мазний В. Листи до М.Коцюбинського. Чернігів, - 2002. С.400.
104. Мацай О. Велика дружба: Максим Горький у зв’язках з українським народом, його культурою і літературою. К., - 1959. 511с.
105. Мельник В. Суворий аналітик доби: Валерян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини ХХ ст. К., 1994. 319с.
106. Микитенко Ю. Слідами однієї забутої полеміки // Слово і час. - 1990. - № 6. С. 33-39.
107. Миронець Н. Таємниці кохання Володимира Винниченка // Кур’єр Кривбасу. 2001. - № 138, № 139, № 140, № 141.
108. Миронець Н., Панченко В. Вірю, що доведеться вибирати вулицю для пам’ятника вам...”. // Вежа. 1997. - №8-9. С.187.
109. Михида С. Слідами його експериментів: Змістові домінанти та поетика драматургії Володимира Винниченка. К., 2002. 192с.
110. Міщук Р. Винниченко В. Заява до Центрального Комітету Комуністичної партії (більшовиків) України // Слово і час. 1990. - №2. С.25-28.
111. Міщук Р. Листи В.Винниченка до А.Приходька // Слово і час. 1990. - №2. С.28-33.
112. Мольнар М. Забутий письменник? Передмова до В.Винниченко. Оповідання”. - Словацьке педагогічне видавництво в Братиславі, відділ української літератури в Пряшеві, 1968. С.5-15.
113. Мороз Л. Сто рівноцінних правд”: Парадокси драматургії В.Винниченка. К., 1995., - С.148.
114. Назарук М. Українська епістолярна проза кінця XVII ст.: Дисертація... канд.. філол.. наук. К., 1994. 192с.
115. Нитченко Д. Листування з Винниченком // Слово і час. 1990. - № 8. С. 22-30.
116. Острик М. З материка письменницької критики // Рад. літературознавство. 1982. - №2. С. 15-19.
117. Панченко В. Я хочу собою возвеличити українське...” Риси психологічного портрета Володимира Винниченка // Березіль. 1997. № 11 12. С. 155 167.
118. Панченко В. Будинок з химерами. Кіровоград: Народне слово, 1998. 258 с.
119. Панченко В. Дивний роман (В.Винниченко і К.Голіцинська) // Наукові записки Кіровоградського ДПУ ім. В.Винниченка. Серія: Філологічні науки (українське літературознавство). Кіровоград, 2000. Вип.27. С. 31.
120. Панченко В. Драматична поема Лесі Українки Оргія” і роман В.Винниченка Хочу!”К.: Факт. 2002. 319с.
121. Панченко В. Капрійські сюжети. Італійська” проза Михайла Коцюбинського та Володимира Винниченка.: Факт. Київ, 2003. 480с.
122. Панченко В.Будинок з химерами. Кіровоград: Народне слово, 1998. 258с.
123. Петлюра С. Статті, листи, документи. / Укр. вільна А.Н. у США. Б-ка ім. С.Петлюри в Парижі. Нью-Йорк. 1979.Т.2. С.129-132.
124. Поважна В. Розвиток української літературної критики у 80-90- х роках ХІХ ст. до проблем критеріїв і методу. К., Вища школа, 1973. 269с.
125. Погорілий С.Неопубліковані романи В.Винниченка Нью-Йорк, 1980. 212с.
126. Попов П. Невідомі листи Г.Ф. Квітки-Основяненка. К.: Наук. Думка, 1966. 52с.
127.