ТВОРЧІСТЬ О.КОБЦЯ (ВАРАВВИ) : РУХ ПРОБЛЕМАТИКИ І ПОЕТИКИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

ПОГРЕБЕННИК ЯРОСЛАВА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 821.162.2 Кобець (Варавва) (092) 19”

ТВОРЧІСТЬ О.КОБЦЯ (ВАРАВВИ) :
РУХ ПРОБЛЕМАТИКИ І ПОЕТИКИ

10.01.01 українська література

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Хропко Петро Панасович,
доктор філологічних наук,
професор

Київ 2002

ЗМІСТ
ВCТУП ......................................................................................................................... 3
Розділ І. Образний СВІТ ЛІРИКИ Й ЛІРО-ЕПОСУ О.КОБЦЯ: КОНСТАНТНІ І ЗМІННІ РИСИ, ДИНАМІКА І СТАТИКА, СПІВДІЯ ТРАДИЦІЙНОГО І НОВОГО................................................................................................................................................. 13
1.1. Літературне учнівство і вияви власного хисту в ранніх ліричних спробах................................................................................................................................................. 15
1.2. Фронтова і табірна віршова творчість................................................................................................................................................. 20
1.3. Метанаративи табору” і неволі” та зроджені ними ліричні переживання................................................................................................................................................. 28
1.4. Воля людини і нації в поетичному моделюванні О.Кобця................................................................................................................................................. 42
1.5. Пейзажно-особистісна і філософсько-пейзажна лірика. Вірші поза збірками і циклами................................................................................................................................................. 52
1.6. Мистецтво як код душі та національні святощі. Шевченкіана О.Кобця................................................................................................................................................. 64
1.7. Етнопедагогічні й естетичні функції лірики Ол.Варавви 40-х початку
60-рр.................................................................................................................................................. 72
Розділ ІІ. ПРОБЛЕМАТИКА ТА ПОЕТИКА МАЛОЇ” І РОМАННОЇ
ПРОЗИ................................................................................................................................................. 90
2.1. Роман Записки полоненого” як історичний документ і визначний літературний твір................................................................................................................................................. 94
2.2. Стильове вирішення антивоєнної проблематики............................................ 105
2.3. Образ людини в контексті табірної екзистенції.............................................. 117
2.4. Романний рух від випрямлення” людини і нації до універсальних проблем українства............................................................................................................................. 134
2.5. Роман Люлі, люлі, дитино!”: між талановитістю художнього вислову та стереотипністю вимушених соцреалістичних ідеологем................................................ 156
2.6. Особливості ідейного змісту і художньої форми малої” прози................... 172
2.7. Записки письменника” ― незавершена друга частина трилогії про полоненого, літератора й емігранта.................................................................................. 182
ВИСНОВКИ....................................................................................................................... 190

ВСТУП

Новітнє вітчизняне літературознавство в останнє десятиліття розгорнуло системне дослідження української літератури у різних її дискретних станах ХХ ст. (художня словесність, проскрибована тоталітарними режимами царської Росії й СРСР; красне письменство нетривалих періодів української державності та розстріляного Відродження”; екзильне мистецьке слово). Вкрай непростим, але принадним обיєктом наукового вивчення є семантична система тих літераторів, які в силу історичних обставин на власній особі пережили вказані доленосні зміни політичного й мистецького статусу літератури у різних політично-суспільних реаліях (див., наприклад, найновіше дослідження української емігрантської поезії у структурно-семіотичній перспективі: Астафיєв О.Г. Образ і знак. К., 2000). Перед українськими письменниками, народженими у кінці ХІХ ст., не раз поставала проблема психологічно-текстуального вибору” (Б.Рубчак) власного стану. Для Олекси Кобця (Варавва, І892І967) ним стала позиція нонконформіста (творчість 19131916 рр.). Заручник у принизливому екзистенційному просторі насильницького підпорядкування українського інтелігента великодержавним шовіністичним законам чи асиміляції вояка-інородця” російською людиноненависницькою машиною, Кобець-літератор протиставився їм вірністю вічним істинам гуманізму і щирістю мистецтва. Еволюціонував як людина і письменник, зазнавши драми насильницького розлучення з рідним світом і близькими людьми, трагедії знищення людей на війні і угорській каторзі. Звідси знакові” мотиви чужини, самотності, естетика духовної кризи” у табірній творчості 19161917 рр.
Як теоретичні побудови, так і історична картина літературного процесу новітнього періоду не будуть повними без врахування і наукового дослідження творчих постатей калібру О.Кобця, зовсім не другорядних у кращих художніх звершеннях. Цілісна панорамна концепція українського новітнього письменства як самобутнього національного естетичного феномену в неурізаному марксистсько-ленінською догматикою сучасному об’єктивному вигляді неможлива тим більше у час, коли набуток літературної еміграції включається до всеукраїнського духовного арсеналу, без врахування екзильної художньої спадщини.
Тож актуальність дослідження зумовлена назрілою потребою висвітлення еволюційного руху проблематики і поетики названого прозаїка, поета й драматурга, всебічного осмислення результативності його індивідуального художнього внеску в українську літературу, діяльності редактора, перекладача й публіциста у громадсько-культурному житті, зокрема доби Відродження 20-х рр., та місця його художньої спадщини як материкового” й діаспорного письменника у двоколійному” літературному процесі. В зв’язку з тим, що Діаспорна ланка вперто відсікалася до останнього часу від єдиного національного організму нашої культури” [1, 7], сучасне літературознавство тільки приступає до вивчення його спадщини. Тому існує необхідність, зібравши написане О.Кобцем, дослідити у монографічному плані літературний портрет митця від ранніх публікацій у періодиці та дебютної збірки Ряст” до не закінчених у 60-ті рр. Записок письменника”. Особливої уваги заслуговують; процес формування і становлення митця, вияви його цілісної творчої особистості у контексті тоталітарної доби; генеза, особливості проблематики і поетики художнього набутку О.Кобця в усіх родах і видах у їхньому саморусі та у зв’язку з розвитком українського письменства; проблема авторського я” і специфіка літературного характеротворення у пов’язанні з особистим розвитком і творчою еволюцією О.Кобця; осмислення його концепції світу й людського в ньому буття; дослідження філософських, історіософських, громадянських, морально-етичних, естетичних вимірів творчості.
На тлі ідейних і художніх пошуків та знахідок українських письменників творчий внесок О.Кобця показовий міцним фундаментом автентично відображеної дійсності, високою мірою біографізму й автобіографічності, функціональністю релігійного та філософського складників естетичного синтезу. Літературна спадщина цього автора являє собою також цінний матеріал для характеристики життя українства у царській Росії, Фрайштадтській республіці”, УНР, СРСР і Речі Посполитій, меншою мірою ― у США. Не втратили свого значення художньо-філософська концепція письменника, публіциста й шевченкознавця, його самобутній інваріант вирішення проблем людина і світ”, людина і зброя”, белетристична мемуаристика про дні та діячів українського Відродження 20-х років.
На жаль, багатолітня праця О.Кобця (Варавви) у царині культури й освіти практично ще не була об’єктом цілісного наукового дослідження. Його можливість суттєво ускладнили ті обставини, що не всі питання, пов’язані з життєвим і творчим шляхом митця до еміграції, є з’ясованими; що бібліографічною рідкістю є збірки письменника 10-х рр. (в Україні перевидано тільки В Тарасову ніч”, кілька творів із Рясту” і дещо з оповідань і нарисів); що здебільшого раритетними і малоприступними, некомплектними у наукових бібліотеках, нещодавно виведеними з архівних спецхранів є періодичні видання, в яких він друкувався. Навіть Записки полоненого” не є широкодоступними на батьківщині автора. Не бракує у п’ятому виданні цього твору (Київ, 1993) помилок. Рідкісний в Україні американський” збірник Сходить сонце”. Невідомим навіть фахівцям залишається роман Люлі, люлі, дитино!”, показовий як документ часу. Єдине з підготованих на сьогодні науково-критичних видань, Поезії полоненого”, співупорядником якого є автор цього дослідження, чекає слушного часу . Залишається додати: довоєнний архів О.Кобця втратився у Мерефі за війни. І все ж поверненню чесного імені письменника на батьківщину, що розпочалося, завдячуємо зусиллям його синів, насамперед Олександра Воронина, який працює над Кореспонденційною автобіографією” батька. Він посприяв багатьма матеріалами, що вможливили написання цієї роботи. Завдяки синам у Каневі діє музей братів Вараввів із матеріалами американського архіву О.Кобця.
Критичне осмислення творчості літератора розпочиналося в українській періодиці 10-х рр. Декілька відгуків на перші книжки, на жаль, видані недосконало, вмістили авторитетні видання (Літературно-науковий вісник” К.Грушевської, часопис Книгар”). Оглядово-проблемні характеристики продовжилися докладнішим розглядом Записок полоненого”. Так, на мюнхенське перевидання роману відгукнулися Ю.Бойко, Г.Костюк, В.Дорошенко. Вони високо оцінили художньо-документальне полотно як унікальне і безконкуренційне в ук­раїнській літературі. Національно-патріотичний пафос драматичного етюду О.Кобця В Тарасову ніч” відзначив Д.Нитченко. Чимало лі­тературознавчих відгуків і оцінок містить епістолярій письменника і листи до нього. Ґрунтовні передмови до видань творів О.Кобця у різні роки написали М.Лоза[1], Г.Ващенко[2], О.Воронин[3], висвітливши етапи життєвого і творчого шляху автора, історію його творів. Перша й остання з цих публікацій (слідом за працею В.Шевчука[4], одною з небагатьох до цього часу в Україні, по-літературознавчому фахових) знаменували повернення О.Кобця на батьківщину. Найдокладнішою ж розвідкою залишається давніше написана літературно-біографічна студія Михайла Лози Олекса Варавва (О.Кобець)”[5]. Вона являє собою науково-популярний огляд біографії і літературного набутку з текстовими ілюстраціями, але без аналітичного заглиблення у творчість. Цей огляд нечисленної літератури був би неповним без згадки про виступи у діаспорних виданнях Д.Нитченка, А.Жука, про рецензії В.Дорошенка і М.Бучинського (у нью-йоркському бібліографічному журналі Біблос”), статті О.Воронина, І.Незамая, Д.Чередниченка й ін., здебільшого у жанрі слова” про письменника та його повернення в Україну. Тож згадані публікації, що висвітлюють життєвий шлях О.Кобця та розкривають проблемно-тематичний аспект деякої частини його художньої спадщини, ще не цілком їй адекватні. Досі бракує наукових досліджень більшості поетичних, прозових його писань. Тільки почали вивчатися питання текстології, драматургія О.Кобця.
Не знайдено ще написаної у співавторстві п’єси Знак Зорро”, повного тексту роману Калиновий гук”, кіносценарії Коли вишні цвітуть” і Люлі, люлі, дитино!”. Творчість літератора ще не осмислено як системну складову українського літературного процесу ХХ ст., у співдії успадкованого й нового, у суто естетичних параметрах, у зв’язку з проблемою творчої самототожності, у художній еволюції константного і змінного компонентів образного мислення. Прийшов час перейти від портретно-оглядових розвідок до спеціального системного дослідження руху проблематики і поетики творчості О.Кобця, потлумачивши останню як складну взаємодію стилів і кристалізацію власного оригінального естетичного досвіду. Ці причини, як і сама потреба повнішого й адекватнішого історико-літературного відтворення українського письменства першої половини і середини ХХ ст., зумовили вибір теми дисертаційної роботи.
Спираючись на методологічні здобутки сучасної науки, дисертантка прагне дослідити особливості й вияви творчого зростання письменника. Це дасть змогу розкрити еволюцію його образного мислення, з’ясувати специфіку зв’язків його творів із дійсністю, їх ідейно-стильові тенденції, показові для розвитку українського новітнього письменства, висвітлити їх естетичну природу, антитоталітаристський нонконформізм основної частини доробку і причини невдачі роману Люлі, люлі, дитино!”, вимушено написаного у руслі офіційних радянських ідеологем.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація виконувалась як складова частина комплексного дослідження Шляхи розвитку української літератури ХІХ ХХ ст.”, над яким працює колектив кафедри української літератури Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. Робота суголосна комплексній темі Історія української еміграції”, що виконується в Інституті літератури ім. Т.Шевченка НАН України. Тему дисертації погоджено з Науково-координаційною радою НАН України Класична спадщина та сучасна художня література” при Інституті літератури ім. Т.Шевченка.
Об’єктом дисертаційного дослідження є генеза і розвиток творчої думки, ідейного змісту і художньої форми О.Кобця, послідовно виявлений у збірках Ряст”, Під небом чужим”, З великих днів”, збірнику Сходить сонце” та в окремих виданнях його романів Записки полоненого” і Люлі, люлі, дитино!”, малої” прози (”Коли задзвонить великий дзвін”) і нарисів, а також у газетних і журнальних публікаціях його творів.
Матеріалом дослідження послужили, крім прижиттєвих і посмертних видань творів О.Кобця та публікацій їх у періодиці, епістолярій письменника і листи до нього, спогади рідних і друзів, уведені в обіг архівні матеріали Центральної наукової бібліотеки ім. В.І.Вернадського НАН України, Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України, Канівського музею братів Вараввів і джерела родинного архіву письменника. Матеріал досліджуваної проблеми включив також літературно-критичні осмислення творчості О.Кобця, історичні праці й мемуаристику про події 10-40-х рр., а також публікації, що мають безпосередній стосунок до світоглядного і творчого розвитку О.Кобця, висвітлюють морально-культурні імперативи української літератури перших десятиріч XX століття.
Мета роботи ― синтетично-аналітичне дослідження історично зумовлених особливостей і самого руху проблематики творчості О.Кобця, еволюції її поетики у контексті доби та у зв’язку з еволюційними процесами української літератури, а також комплексне вивчення поезії, прози і драматургії письменника, з’ясування співдії традиційного і нового в ній. Досягнення цієї мети передбачає розв’язання цілого ряду завдань. Основними з них є:
― з’ясування витоків суспільно-культурних і літературно-естетичних засад О.Кобця, проблеми його творчого пошуку;
― виявлення спільних рис творчої манери письменника, що формувалась як художня система у 10-ті рр., із мистецьким каноном його попередників і сучасників, оригінальних виявів у спілкуванні з художньою традицією;
― визначення константних й змінних рис жанрово-тематичних і сюжетно-композиційних структур образного світу лірика, епіка і драматурга;
― розкриття ідейно-естетичної природи художніх текстів О.Кобця, зокрема тих, які ще не аналізувалися літературознавцями;
― висвітлення образів ліричного героя та розповідача (Записки полоненого”, Записки письменника”) як гуманної духовної” людини і речника національно-державницької ідеї;
― дослідження значущості індивідуального внеску митця й організатора літературного процесу в українське письменство та його місця в ньому.
Теоретико-методологічну основу роботи становлять літературно-критичні праці І.Франка, М.Зерова, Д.Чижевського, О.Білецького; філософські ― Арістотеля, Г.Сковороди, Ж.-П.Сартра, А.Камю, Х.Ортеги-і-Гассета; історико-літературні дослідження з проблем новітнього українського письменства Т.Гундорової, І.Денисюка, В.Дончика, М.Ільницького, О.Мишанича, С.Павличко, П.Хропка, Г.Костюка, М.Ласло-Куцюк, М.Неврлого, О.Черненко й ін.
Для вирішення поставлених завдань у дисертації застосовано елементи системно- і структурно-функціонального підходів до вивчення літературних явищ, традиційні історико-типологічний і порівняльно-історичний методи дослідження, прийоми біографічного опису, проблемно-тематичного і герменевтичного аналізу. Метод реконструкції посприяв відтворенню ландшафтів минулого за архівними документами, спогадами тощо.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є першою спробою комплексного дослідження зібраного, систематизованого й осмисленого в аспекті розвитку корпусу художньої творчості О.Кобця, ще малознаного в Україні. У роботі запропоновано й аргументовано цілісну версію особливостей творчого зростання письменника, розкрито еволюцію образного мислення лірика, ліро-епіка й епіка. Його художня спадщина розглядається у руслі сучасних наукових підходів, у літературному контексті авторського часу та у зв’язку з традиціями нового і новітнього письменства. Це посприяло виразнішому окресленню самобутності творчої індивідуальності О.Кобця. Розкриття генези його писань, їхніх зв’язків із дійсністю, аналіз прийомів характеротворення, жанрової специфіки і зображально-виражальних засобів дозволили вперше одержати результати про рух поетики у творчості митця, феномен його художнього світу, аналітико-синтетично дослідити масив художньої спадщини. Осмислено також філософську природу його творів, розвиток національної ідеї у ній і вияви антитоталітаристського пафосу. Вперше визначено стильову домінанту творчості О.Кобця, супутні засади образотворення. Переглянуто справедливість існуючих оцінок художнього набутку письменника, введено у науковий обіг ряд нових текстів і матеріалів, у т.ч. недруковану автобіографію з архівного фонду М.Плевака, проведено деяку текстологічну роботу щодо визначення канонічності творів. Це дає змогу, не претендуючи на вичерпну характеристику життєдіяльності і творчих виявів митця, вести мову про системне дослідження комплексу літературознавчих проблем художньої спадщини О.Кобця.
Теоретичне значення роботи визначається тим, що одержані результати і наукові висновки збагачують можливості подальшого дослідження теоретико-літературних та історико-літературних проблем функціонування й руху індивідуального стилю, самототожності митця, природи ліричного героя й узагальнюючих образів, історизму і релігійного модусу українського письменства, літературних інтертекстуальності й неофольклоризму, конформізму і нонконформізму в літературному житті. Дисертація значуща дотриманням адекватних виважених підходів до доробку другорядних” авторів як передумови реконструкції літературного процесу в усій його повноті, в написанні нових теоретичних й історичних розвідок із питань літературного руху.
Практичне значення дисертації зумовлене можливістю використання її результатів у курсах історії української літератури XX ст., спецкурсах і спецсемінарах на філологічних факультетах університетів і педінститутів, при написанні курсових і дипломних робіт, створенні підручників і посібників для вищих навчальних закладів, а також у шкільній практиці на уроках із позакласного читання, при вивченні літератури рідного краю (Подніпров’я). Матеріали і наукові результати дослідження можуть увійти до літературного портрету письменника, прислужитися при науково-критичному виданні творів О.Кобця (Варавви).
Апробація роботи відбулася при її обговоренні на засіданнях кафедри української літератури НПУ ім. М.П.Драгоманова, виступах із доповідями на звітній науковій конференції кафедр цього ж університету (2000-2001), Науково-теоретичній конференції молодих науковців, проведеній Інститутом літератури ім. Т.Шевченка НАН України (К., 1999), Міжнародній науковій конференції Християнство і слов’янські культури. До 2000-річчя християнства” (К., 2000), Міжнародній науково-технічній конференції АВІА-2000” (К., 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції Проблема вищої педагогічної освіти у світлі рішень ІІ Всеукраїнського зיїзду працівників освіти і виступу президента України Л.Д.Кучми” (К., 2001) та у матеріалах названих конференцій. Основні положення та результати дослідження викладені в 11 публікаціях, 6 з яких у наукових фахових виданнях ВАК України.
Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг тексту 197 сторінок.

[1] Лоза М. Передмова // Кобець О. Записки полоненого / Пригоди і враження учасника першої світової війни. Вид. 5. К., 1993. С. 5-15.

[2] Ващенко Г. Передмова // Кобець О. Сходить сонце. Нью-Йорк, 1961.С.І-ХVІ.

[3] Варавва О. Він передав мені любов до рідного краю! // Кобець О. Коли задзвонить великий дзвін. Черкаси, 1993. С. 56-63.

[4] Шевчук В. Про Олексу Варавву та його літературну містифікацію. Укр. мова та літ-ра в школі. 1991. № 12. С. 59-64.

[5] Лоза М. Олекса Варавва (О.Кобець) // Зб. праць і матеріалів на пошану В. Лева / ЗНТШ. Т. ССХІ. ЛьвівНью-ЙоркПарижСіднейТоронто, 1996. С. 200-242.

Список литературы

Висновки
Проведене дослідження дозволяє ствердити:
1) образний світ молодого О.Кобця (зб. Ряст”, 1913) літературно оформився за ідейної-художньої взаємодії традицій українського письменства XIX поч. ХХ ст. (Т.Шевченко, Леся Українка, Г.Чупринка й ін.) та власних поетизмів. Тиску самодержавства початківець протиставив вільнолюбний прометеїзм (До мети” і ін.), громадську заангажованість слова. Переважання традиціоналістської проблематики і поетики не стало на перешкоді функціонуванню компонентів модернізму (мотив хворої душі”), релігійної образності, освоєної ще довоєнним символізмом. Філософський і гуманний дух творчості, досить широке коло тем (у т.ч. свіжих тоді шахтарських) і жанрів, версифікаційні пошуки засвідчили, попри літературне учнівство, наявність основи для творчого зростання.
2) Видані окремо й розпорошені у періодиці СВУ писання фронтового й табірного періоду показують розвиток творчості вояка і полоненого. Він протиставився божевіллю імперіалістичної війни духовістю образного світу, толерантністю до людини навіть із ворожого війська. Твори зі збірок Під небом чужим” і З великих днів” (І917), роман Записки полоненого”, своєрідний ліро-драматичний щоденник людської духовності, не приймають будь-яких форм озвіріння і неволі, підносять красу і мрію. Трагедійним дуалізмом у втіленні теми чужини позначено імпресіоністський метаобраз табору. Оновлення поетично опрацьованих попередниками образів (ночі, велетня), історіософське звучання медитативної й емфатичної мови адресацій весни 1917 р. знаменують нову енергійну дикцію лірики О.Кобця. У його поезію національного визволення і відродження приходить ідея патріотичної державобудівничої діяльності, підпорядкована ідеалу однієї нероздільної родини Без рабства, без панства, насильства і ґрат”, соборницький пафос, маршові ритми. Адекватними до суспільно-політичних змін виявились у автора філософсько-релігійного і патріотичного циклу З великих днів” поетика містких символів (Матері, Царівни Волі, Отамана юнацького війська), засоби умовності, експериментальні зміни розмірів і ритміки.
Суб’єктивна негромадська лірика О.Кобця передає мову самотнього серця і природного довкілля. Екзистенційні мотиви у ній сполучено з біографічними, реальні переживання з міфологізованими візіями, плином філософської думки. У художній Шевченкіані (ліричні поезії різного часу, драматичний етюд В Тарасову ніч”) мистецтво постає високим кодом душі, молитвою, історичною правдою, національними святощами, антитезою руїні й сваволі насильства, відроджуючою силою для пригнобленого духа. Поезія О.Кобця другої половини І0-х рр. уже сформована як цілісна художня система. Вірші ж поч. 40-х рр. у газеті Нова Україна” показують функціонування її принципів: ідейних (антитоталітаризм, український патріотизм) та естетичних (міметичність, романтизація, ліро-епічний характер, емоційна мова). Екзильна збірка Сходить сонце” (1961), адресована малому і молодому читачеві, сфокусована на етнопедагогічній, морально-етичній сфері прищеплення любові до батьківщини, виховання борців за волю України, її національну культуру. Остання лірична книжка О.Кобця розкрила глибоке розуміння юної душі, щиру релігійність, антикомуністичні переконання, талановитість творця літератури для дітей і молоді на всі часи.
З) Індивідуальна варіація усталеного жанрового канону (різдвяне” оповідання Перша колючка”), відмова від ура-патріотичного офіціозу воєнної теми (Записки полоненого”), неприкрашена правда дійсності визначили входження письменника у художню прозу ще з 10-х рр. Відшевченківське” ставлення до імперських інституцій (зокрема, до війська і казарми) як до злопороджуючих, несприйняття знедуховленості під час боротьби за існування становлять ідейне вістря Записок полоненого”. Роман відкрив нові тематичні пласти життя царської орди” і військовополонених на чужині, показав непідфарбоване обличчя війни. Психологічне розкриття українського інтелігента підсилене у романі цінностями історичної автентики, мемуарно-документальним викладом. Показ людської деморалізації за екстремальних обставин у останніх розділах змінюється розкриттям випрямлення” людини як результату табірної акції Союзу визволення України. Художнє людинознавство О.Кобця, підпорядковане з’ясуванню внутрішніх джерел людської сили, у поцінуванні індивіда не визначається, до честі письменника, класовим чи національним підходом: людина оцінюється за її якостями, вчинками. Роман показовий майстерністю індивідуалізації героя-оповідача (шевченківської духової людини”, культурника”, речника української ідеї, кордоцентричного й мужнього юнака, який зростає і загартовується перед очима читача), деяких другорядних персонажів.
На рівні стилю страшенно талановитий письменник”, за оцінкою Т.Осьмачки, виявив уміння показати етичний характер зображуваної істоти” (Арістотель), найчастіше виявляючи його у формі прямої авторської характеристики чи дії, розкрити емоційні екстреми, складні міжлюдські та міжнаціональні взаємини. У певному сенсі Записки полоненого” є романом двотекстовим: погляд автора й героя на чужі землі, народи тягне за собою компаративно”-українознавчий план. При неореалістичній стильовій домінанті у романі виокремлюється елемент натуралізму (описи хвороб, жертв війни). Важливими особливостями поетики Записок полоненого” на композиційному рівні є скомплікованість побудови художнього цілого з відступами з приводу”, вставними історіями, інтенсивною й експресивною баталістикою. На рівні синтаксису збурення наративної течії чергуванням складних речень із простими. Врешті на рівні стилістичному наскрізно-виділююча роль панепіфори Прокляття війні!”, гумористично-іронічні аплікації та ін. Слушними є принагідні літературознавчі міркування автора (однак лише частково щодо Б.Лепкого), першоджерельно вірним історіографічний матеріал. Достовірність олітературених” фактів про Фрайштадтську республіку доводить зіставлення зі збірником Союз Визволення України” (ВіденьНью-Йорк, 1979). Відкритий у життя фінал роману підтвердив небезпідставність політичних тривог його автора: заборона сталінським режимом Записок полоненого” надовго позбавила українську прозу одного з кращих її антивоєнних і самостійницьких” творів.
4) Коли літературне втікацтво” О.Кобця у художні переклади змінилося на початку 30-х років писанням для виживання, роман Люлі, люлі, дитино!” виявив хисткість балансування між обдаруванням і заідеологізованим схематизмом. Причинами творчої невдачі стали: незнання життя волинян під міжвоєнною Річчю Посполитою, накинене згори” вимушене фаворизування прокомуністичних ідеологем, зокрема класової ненависті. Недоліками твору бачаться вимушений несмак у образотворенні персонажів, неприхильних до СРСР, гіперболізація радянофільства місцевого населення (тим більше жабокричан-підлітків) і соцреалістична риторика. Все це зайшло у колізію з умінням будувати інтригу, з добротністю та динамічністю сюжетотворення, цікавою романною формою й інтертекстуальністю. Навіть так, від супротивного, напівбіографічний роман доводить цінність краси і гармонії порядку людського життя в цивілізованому, та ще й у демократичному суспільстві”.
5) Мала” проза О.Кобця, творена здебільшого у повоєнний період і адресована дорослим та дітям, показує збереження і вияви епічного хисту. Опинившись у вільному світі, письменник знову став майстром неперебутної правди про життя українського народу, на цей раз за більшовизму. Епік порушував такі теми і проблеми, що були ідейно-естетичною альтернативою підрадянській” літературі, прив”язаній до прокрустового ложа соцреалістичного методу. Художнє ламання стереотипів (зокрема ворога у новелі Без милосердя”), виховна функція релігійних і інших оповідань збірника Сходить сонце” (І96І), зображення пробудження національної свідомості (Смерть червоного лейтенанта”), правдиве розкриття злочинності Радянської влади (Христова ялинка”, оповідання на тему штучного голодомору Великий злочин маленького Михася”, нариси) розкривають автора як гуманіста, знавця дитячої душі та непересічного майстра слова. Незавершені белетристичні спогади Записки письменника” показали вірність основному ідейно-тематичному і жанрово-композиційному колу творчості. Нові Записки...” це правдиві свідчення очевидця й діяча українського Відродження 20-х рр. про його атмосферу. Стислі, але влучні мініпортрети” письменників, зокрема авторів журналу Нова Громада”, редагованого О.Вараввою, розкриття муки вкраїнської людини” у московському казані”, романтичне піднесення тих, що здатні були протиставитися насильству, визначають ідейно-художню якість цих цінних мемуарних нарисів.

Список використаної літератури

1. Історія української літератури ХХ століття. Книга І. К.: Либідь, 1993. 782 с.
2. Франко І. Слово про критику // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К.: Наук. думка, 1981. Т.30. 719 с.
3. Ол. Варава, О.Кобець // М.Плевако. [Автобіографії й біографії] / ЦНБ ім. акад. В.В.Вернадського. Ф. 27. Од. 3-б.907. 5 с.
4. Кобець О. Ряст. Канів, 1913. 68 с.
5. Кобець О. Записки полоненого. К.: Глобус, 1993. 335 с.
6. Грушевський О. З сучасної української літератури: Начерки і характеристики. К., 1909. 238 с.
7. Вісник СВУ. 1916. № 105. С. 432.
8. Там же. № 107. С. 462.
9. Вісник СВУ. 1917. № 132. С. 25.
10. Вісник СВУ. 1916. № 112. С. 547.
11. Вісник СВУ. 1917. № 131. С. 9.
12. Там же. № 157. С. 422.
13. Вісник СВУ. 1916. № 107. С. 463.
14. Там же. 1916. № 108. С. 433.
15. Там же. № 113. С. 559.
16. Там же. № 118. С. 641.
17. Вісник СВУ. 1917. № 144. С. 210.
18. Там же. № 145. С. 226.
19. Там же. № 154. С. 376.
20. Там же. № 146. С. 244.
21. Розвага. 1917. № 40. С. 3.
22. Там же. № 26. С. 2.
23. Вісник СВУ. 1917. № 137. С. 103.
24. Кодак М. Прагматичний узус реалізму // Слово і час. 2001. №11. С.60-73.
25. Розвага. 1917. № 23. С. 4.
26. Розвага. 1917. № 35. С. 90.
27. Храпченко М. Мировозрение, идейность, искусство слова // Храпченко М. Собр. сочинений: В 4 т. М.: Худож. лит., 1981. Т.3. 431с.
28. Вісник СВУ. 1916. № 120. С. 672.
29. Вісник СВУ. 1916. № 123. С. 722.
30. Розвага. 1917. № 115. С. 2.
31. Вісник СВУ. 1917. № 156. С. 410.
32. Вісник СВУ. 1917. №133. С. 42.
33. Гундорова Т. ПроЯвлення Слова / Дискурсія раннього українського модернізму: постмодерна інтерпретація. Львів, 1997. 298 с.
34. Там же. № 141. С. 169.
35. Кобець О. В Тарасову ніч / Драматичні картини визволення України. К.: Час, 1918. 16 с.
36. Чуб Дмитро. Письменникові О.Кобцеві (Варавві) 70 років. Вільна думка. 29 березня 1959. С. 2.
37. Кобець О. Сходить сонце / Українським дітям і молоді декламатор-читанка (поезії, казки, оповідання). Нью-Йорк, 1961. 272 с.
38. Воронин Олександр [Кореспонденційна автобіографія О.Кобця-Варавви]. Рукопис недрукованої монографії. Част. ІІ. 74 с.
39. Куліш В. Слово про будинок Слово”. Торонто: Гомін України, 1966. 68 с.
40. Нова Україна. 1941. 13-14 грудня. С.3.
41. Там же. 1942. 19 лютого. С.3.
42. Там же. 1942. 7 січня. С.3.
43. Там же. 1942. 15 березня. С.3.
44. Вісник СВУ. 1917. № 136. С. 86.
45. Калениченко Н. Українська література ХІХ століття: Напрями, течії. К.: Наук. думка, 1977. 315 с.
46. Лоза М. Олекса Варавва (О.Кобець) // Збірник праць і матеріалів на пошану Василя Лева. ЗНТШ. Том. ССХІ. Львів - Нью-Йорк Париж Сідней Торонто. 1996. С. 213.
47. Союз Визволення України: 1914-1918. Відень Нью-Йорк, 1979. 318 с.
48. Франко І. Молода Україна. Львів, 1910. 143 с.
49. Нитченко Д. Листи письменників. Мельборн, 1992. 191 с.
50. Варавва Ол. Люлі, люлі, дитино! К: Рух, 1933. 350 с.
51. Кобець О. Коли задзвонить великий дзвін. Черкаси: Сіяч, 1993. 65 с.
52. Шевченко Т. Кобзар. К.: Дніпро, 1999. 672 с.
53. Антофійчук В. Євангельські образи в українській літературі ХХ століття. Чернівці: Рута, 2001. 335 с.
54. Нитченко Д. Листи письменників. Мельборн Ніжин, 1998. 267 с.
55. Кобець О. Записки письменника. / Незабутні дні і люди українського Ренесансу. Кур’єр Кривбасу. 1995. №33. С.1618.
56. Там же. №36. С.1315.
57. Там же. №37-38. С.4447.