Ідейно-естетичні засади літературно-критичної діяльності Андрія Ніковського

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Дунай Павлина Олександрівна

УДК 82 (477) Ніковський

Ідейно-естетичні засади літературно-критичної діяльності Андрія Ніковського

Спеціальність 10.01.01- українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник -
кандидат філологічних наук,
доцент М.М. Конончук

Київ - 2005

З М І С Т
Стор.
Вступ..4
Розділ I
А. Ніковський у контексті доби: проблема митця й епохи..10
1.1. Особливості творчої діяльності "раннього" А. Ніковського..10
1.2. Національно-визвольні змагання у творчій долі
А. Ніковського..........23
1.3. Соціальна маргіналізація як факт біографії
А. Ніковського .28
Розділ II
Літературознавчі праці А. Ніковського 1909-1917 років: між соціологізмом
та естетизмом37
2.1. Національне письменство першої половини XIX століття
в інтерпретації А. Ніковського ...37
2.2. Творчість українських письменників кінця ХІХ початку ХХ ст. в
оцінці А. Ніковського..................................................................................57
Розділ III
Естетичні пріоритети А.Ніковського критика75
3.1. Феномен збірки П. Тичини "Сонячні кларнети" в рецепції
А.Ніковського75 3.2. А. Ніковський про український футуризм
як авангардне явище.91
3.3. Український символізм в оцінці А.Ніковського.........................................111
Розділ IV
Філологічні рації А. Ніковського літературознавця, критика та
перекладача 20-х років ХХ ст. ......131
4.1. А. Ніковський популяризатор української літератури...131
4.2. Роль і значення світового письменства у концепції

А. Ніковського 165
Висновки..........180
Список використаних джерел........188

Актуальність дослідження. А. Ніковський самобутня постать національної історії першої третини ХХ століття. Політик, журналіст, мово- і літературознавець, літературний критик, редактор, перекладач, він належав до когорти людей, які помітно впливали на перебіг культурного й політичного життя тогочасної України. Серед них С. Єфремов, М. Грушевський, В. Винниченко, А. Кримський, з котрими А. Ніковський співпрацював на націотворчій, культурній та державницькій ниві. Уже під таким оглядом життя і багатогранна діяльність А. Ніковського мали б заслуговувати на неабияку увагу. Проте доля судила інше: тавром ворога народу він був приречений на довге забуття. А між тим йдеться про вченого, кращими здобутками якого могла б пишатися культура багатьох народів. Досить згадати, що його літературно-критичні та літературознавчі праці відтворювали дух доби, її пошуки й поривання, й водночас означили новий етап українського письменства, представляючи літературну класичну спадщину з точки зору національної заангажованості естетичної думки.
Однак і цей вагомий доробок А. Ніковського належить до малознаних. Про нього, щоправда, згадував і належно поціновував С. Єфремов, праці А. Ніковського рекомендував для засвоєння О.Дорошкевич, з ним полемізували В. Коряк і П. Лакиза, на його аналітичні судження опиралися М. Зеров, П. Филипович, М.Драй-Хмара, А.Шамрай. Розвідки А. Ніковського мали розголос у літературній періодиці 10-х 20-х років ХХ століття ("Українська хата", "Літературно-науковий вісник", "Шлях", "Книгар", "Музагет", "Мистецтво", "Життя й революція", "Молодняк", "Україна").
Цілком зрозуміло, що участь А. Ніковського у національно-визвольних змаганнях 1917-1919 років, еміграція та засудження після повернення в Україну на процесі СВУ призвели до того, що радянські дослідники, користуючись ідеологічними лекалами, вилучили його постать з історії науки й культури. Праці А. Ніковського в кращому випадку зберігалися в недоступних спецсховищах або ж просто вирізалися з наукових збірників, а його ім'я, як і інших опальних авторів, заштриховувалося й ставало непрочитуваним. І лише за кордоном віддавалося належне А. Ніковському. Зокрема, у дослідженні Ю. Лавріненка "Розстріляне відродження" (1959 р.) було стисло, але містко схарактеризовано життя й творчість вченого, в особі якого " модерна Україна першої чверті ХХ сторіччя дістала одного з найбільших культурних діячів у ділянці політики, науки і літератури"[1]. Спорадично цікавилися літературознавчою спадщиною А.Ніковського В. Державин, Д. Гуменна, Ю. Шерех, Д. Чижевський, П. Одарченко, Б. Кравців, у роботах яких наявні посилання на роботи вченого та згадки про нього.
З проголошенням державної незалежності ім'я А. Ніковського та його праці дедалі частіше стали згадуватися і в материковій Україні, зокрема, в дослідженнях В.Агеєвої, С.Білоконя, М.Жулинського, А. Лемещенко, К. Лукеренка, В. Мельника, М.Наєнка, О. Олійник, Я.Поліщука, Л.Скупейка, В.Соболь, Н. Шумило, В.Яременка. Крім того, в наукових збірниках та періодиці з'явилося кілька розвідок А.Ніковського. Зокрема, у другому виданні хрестоматії української літератури та літературної критики ХХ століття "Українське слово" (К., 2001. Т. 1.) була опублікована його книга есеїв "Vita nova". Окремі літературно-критичні статті вченого також залучені до реалізації проекту Текст і контекст”. Серед інших - видання Поетичний фрегат. Роман Юрія Яновського Майстер корабля” як літературна містифікація” (К., 2002) містить статтю А.Ніковського Ю. Яновський. Загальні враження”. Зараз також провадиться активна наукова робота по дослідженню політичної діяльності А. Ніковського, його мовознавчої і журналістської спадщини, а В. Яременко готує до друку об'ємний том його вибраних праць.
Однак про повне повернення імені вченого та його спадщини в історію національної культури твердити передчасно. Наразі бракує глибокого й системного дослідження літературно-критичної та загалом літературознавчої діяльності А. Ніковського, без осмислення якої літературний процес першої третини ХХ століття не може претендувати на вичерпне висвітлення. Усвідомлення цієї необхідності й спонукало нас прилучитися до вивчення спадщини А. Ніковського-літературознавця.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в Центрі українознавства Київського національного університету ім. Тараса Шевченка згідно з науковою темою № 2000 Б-10 "Дослідження проблем українства в системі сучасних загальносвітових тенденцій розвитку націотворчих концепцій".
Мета роботи випливає з її актуальності й полягає у з'ясуванні ідейно-естетичних засад літературно-критичного та літературознавчого доробку А. Ніковського. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- з'ясувати основні віхи життєвої та творчої біографії А. Ніковського;
- проаналізувати ідейно-естетичну еволюцію наукових поглядів А. Ніковського як дослідника класичної, модерної та авангардної української літератури;
- окреслити внесок А. Ніковського як перекладача та інтерпретатора світового письменства;
- визначити роль та обґрунтувати значення А. Ніковського критика та літературознавця в дослідженні національного літературного процесу першої третини ХХ століття.
Предмет дослідження складає своєрідність ідейно-естетичних засад літературно-критичної та літературознавчої діяльності А.Ніковського в історико-літературному контексті першої третини ХХ століття.
Об’єком дослідження виступають праці А. Ніковського публіциста, літературознавця, критика та перекладача, а також окремі історико-літературні та літературно-критичні розвідки Л.Білецького, О.Білецького, Р.Гром’яка, О.Дорошкевича, М. Драй-Хмари, М.Євшана, С.Єфремова, М.Зерова, Ю.Лавріненка, П.Филиповича, А.Шамрая, Ю.Шереха та ін.
Методи дисертаційного дослідження обумовлені його метою та завданнями. Провідними з них постають культурно-історичний, біографічний, конкретно-історичний, описово-хронологічний та системний. Описово-хронологічний метод використовувався переважно в процесі розкриття драматичних колізій доби та позначився на характері подачі, зокрема, біографічного матеріалу. У дисертації знайшли часткове використання й інші методологічні принципи, в підґрунтя яких лягли напрацювання в царині сучасного літературознавства. Методологічною основою дисертації стали праці українських і зарубіжних вчених: Л. Білецького, О.Білецького, Р. Гром'яка, Т. Гундорової, С.Єфремова, М.Зерова, Ю.Коваліва, М.Наєнка, М. Моклиці, В. Моренця, С. Павличко, Я.Поліщука, О.Потебні, Ю.Шереха, Н. Шумило, Д.Чижевського, Б.Кроче, О.Лосєва, Х.Ортеги-і-Гасета, Ш.-О. Сент-Бева, В.Соловйова.
Наукова новизна дослідження. Дисертація є першою спробою цілісного осмислення літературознавчої спадщини А. Ніковського, в якій розкрито її ідейно-естетичні засади та місце вченого в історико-літературному процесі України першої третини ХХ століття; доповнено, розширено, поглиблено й систематизовано уявлення про ідейно-естетичні пошуки епохи, оскільки творчий доробок А.Ніковського експлікується на еволюційний шлях національного літературознавства від традиційного сприйняття літератури до її модерністичної інтерпретації.
Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні знання про непересічну творчу індивідуальність А. Ніковського, еволюцію його ідейно-естетичних поглядів та в означенні його ролі в розвитку українського літературознавства. Введення до наукового обігу праць ученого та їх наукове осмислення сприятиме корекції поглядів на національний літературний процес першої третини ХХ століття.
Практичне значення роботи визначається тим, що її основні положення можуть бути використані у вузівських курсах з історії української літератури, а також при написанні десятитомної Історії української літератури” та враховані фахівцями суміжних дисциплін, зокрема, при внесенні змін і доповнень в експозиції історико-літературних музеїв.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена й рекомендована до захисту на засіданні вченої ради Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Основні положення дисертації апробовано на конференціях різних рівнів: "Історична ретроспектива в українській літературі: від давнини до сучасності" (Київ, 2002), "Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України" (Бориспіль, 2005), П'яті лесезнавчі наукові читання (Луцьк, 2005), "Сенсова та естетична природа вартісних орієнтацій у Т. Шевченка" (Київ, 2005).
Матеріали дисертації, зокрема, першого, третього та четвертого розділів використовувалися при читанні лекцій та проведенні тематичних екскурсій у Національному музеї літератури України, а також при внесенні змін і доповнень у експозицію музею.
Публікації. Основні положення дисертації відображені в 7 публікаціях у фахових виданнях:
1. Дунай П. Андрій Ніковський: аспекти політичної та літературної діяльності 1917- 1924 років // Література. Фольклор. Поетика / Збірник наукових праць.- К., 2003.- С.37-45.
2. Дунай П. Андрій Ніковський у контексті доби: проблема мистця й епохи // Визвольний шлях. 2005.- Кн. 9-10.- С.122-141.
3. Дунай П. Андрій Ніковський: Радію за Тичину без краю”. Сонячні кларнети” у книжці есеїв Vita nova” // Українська мова та література.-2005.-Ч.36.- С.4-7.
4. Дунай П. Конотопська відьма” Г. Квітки-Основ’яненка в критичній інтерпретації А.Ніковського // Філологічні семінари. Художня форма. - 2005.- Вип.8.-С.240-245.
5. Дунай П. Леся Українка у критичній рецепції Андрія Ніковського // Українська мова та література.- 2005.- Ч.7.- С.9-11.
6. Дунай П. Така непроста дорога Ідейно-естетичні параметри відгуку А.Ніковського на драму Олександра Олеся По дорозі в казку” // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах.- 2005.- №6.- С.51-56.
7. Дунай П. Шевченко, українофіли й соціалізм”. Проблематичний зріз передмови й приміток Андрія Ніковського до книги Михайла Драгоманова // Дивослово.- 2005.- №10.-С.54-58.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури, що містить 239 джерел. Загальний обсяг роботи - 201 сторінка, з них 186 сторінок основного тексту.

[1] Лавріненко Ю. Розстріляне відродження.—К., 2002.—С. 784.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Узагальнюючи погляд на ідейно-естетичні засади літературно-критичної спадщини А. Ніковського, ми з'ясували роль і значення цього талановитого вченого в історії України та її культури першої третини ХХ століття й прийшли до висновків, суть яких полягає в тому, що:
- А. Ніковський належав до кола доволі впливових політичних діячів і непересічних учених. Його творчість припала на першу третину ХХ століття й розгорталася в контексті політичних, публіцистичних, мовознавчих, літературознавчих та перекладацьких зацікавлень;
- літературно-критична та літературознавча діяльність А. Ніковського, якою обмежено тематичний спектр нашого дослідження, охоплює значну кількість творів національного письменства як реалістичного, модерністичного, так і авангардного спрямування, а також зарубіжної літератури;
- виходячи з ідейно-естетичних домінант А. Ніковського-літературознавця в його творчості правомірно розрізняти три періоди: 1) 10-і роки ХХ століття, що збігаються з роботою А. Ніковського в газеті "Рада" та першим етапом літературно-критичної діяльності; 2) 1917-1919 роки, на які припадає створення книги есеїв "Vita nova"; 3) 1924-1929 роки, протягом яких творчий діапазон ученого помітно розширюється й переважно поєднується з діяльністю у ВУАН.
Ідейно-естетичні погляди А. Ніковського першого періоду творчості в класичному розумінні відповідали традиціоналістським і проявилися в його соціологічних підходах до аналізу української літератури ХІХ століття. Вони зводилися до безпосередньої детермінованості й навіть ототожнення літературного процесу з національним відродженням ("Українська література і кріпацтво", примітки до книги М. Драгоманова "Шевченко, українофіли й соціалізм"), а критерієм оцінки літератури виступали демократизм, народність, життєвідповідність, моральні й етичні приписи та використання народної мови.
Разом з тим, аналізуючи художні тексти представників так званої нової” школи помежів’я та початку ХХ століття (поетичну драму О. Олеся По дорозі в казку” та творчість Лесі Українки), А.Ніковський не без впливу природи самих модерністичних текстів розглядає їх з точки зору естетичних феноменів і в той спосіб виявляє тяжіння до феноменологічної критики. Водночас, дотримуючись еволюційного погляду на розвиток національного письменства, А.Ніковський сприймав літературний процес ХІХ першої третини ХХ століття як певну ідейно-естетичну цілість.
Конкретизуючи зазначені узагальнення , маємо підстави підсумувати:
- сповідуючи культурно-історичний підхід до розуміння й значення літератури як мистецького феномена, А. Ніковський підкреслював її виняткову виховну функцію й розглядав її розвиток як історію ідей;
- виходячи з теорії так званої триєдності ідейних критеріїв оцінки художніх творів - особистої й національної свободи та народної мови, - А.Ніковський, солідаризувався з С.Єфремовим і наголошував на визвольній місії національного письменства ХІХ століття;
- ставлячи в залежність від рівня розвитку літератури культурний та суспільний поступ в Україні, А.Ніковський тим самим вбачав у письменстві провідну націотворчу силу;
- поєднання соціологічних і філологічних підходів до оцінки творчості Т.Шевченка дало можливість А.Ніковському об’єктивізувати його роль в українській культурі;
- визнаючи вирішальний вплив творчості Т. Шевченка на формування національної свідомості, А. Ніковський мав його "Кобзар" за ідейно-естетичний зразок не лише українського, але й світового письменства, а місію поета підносив до рівня апостолічно-пророчої;
- вважаючи творчу спадщину Т.Шевченка визначальною на шляху національного поступу, А. Ніковський здійснив низку глибоких та оригінальних спостережень над психологічними аспектами художніх осягнень поета, його духовними прозріннями та багатством інтелектуально-естетичного світу;
- літературно-критична розвідка "Вічна казка" засвідчила певну зміну ідейно-естетичних координат А. Ніковського-традиціоналіста, що проявилася в представленні бінарної опозиційності головних героїв твору О.Олеся, його критичному ставленні до одного з провідних героїв драматичної поеми "По дорозі в казку" - народного загалу, готовності прийняти символізм поета та його неоромантичну візію як альтернативний спосіб художнього відтворення дійсності;
- еволюціонуючи до сприйняття тексту як естетичного феномену, А. Ніковський підпорядковував естетичні засади твору О. Олеся красі самої ідеї поступу до вищої мети;
- розглядаючи символічні ознаки поетичної драми О. Олеся як суто зовнішні, декоративні, А.Ніковський небезпідставно вважав за доречне прочитувати її радше в романтико-реалістичній, а не символічній площині;
- досліджуючи неординарність сюжетів Лесі Українки, її схильність до творчої саморефлексії та діалогізації, А. Ніковський, користуючись назагал філологічною моделлю аналізу, одним із перших вказав на високу естетико-художню пробу творів поетки, їх потужну інтелектуальність, емоційно-смислову насиченість, майстерно оброблені сюжети, гостру динаміку дії, граничну вербальну місткість і в той спосіб заклав основи лесезнавчого дискурсу;
- увагою до екзотизму” творів Лесі Українки А.Ніковський не лише поглиблював розуміння психології творчості поетки, але й долучився до літературної дискусії 10-20-х років ХХ століття, що актуалізувала задавнену потребу розгерметизації” української літератури.
Знаковою працею А. Ніковського й української літератури 1917-1919 років стала книга есеїв "Vita nova". Присвячена дослідженню новітніх явищ у національному письменстві, вона акумулювала в собі їх мотиваційні підтексти, національну своєрідність та проблематику й воднораз дає підстави говорити про зміни ідейно-естетичних підходів до їхнього висвітлення. Їх сутність полягала в тому, що:
- дослідником уперше концептуалізовано підходи до вивчення творчості молодої генерації поетів (П. Тичини, М. Семенка, Я. Савченка) й представлено її як нову естетичну реальність;
- вихідними критеріями оцінки символістських та футуристичних текстів у "Vita nova" постають естетичні категорії - краси (еврістичність світосприйняття, потужна енергетика, музичність, візуальна колористика, широка амплітуда сенсорних станів, екзотичність поетичних образів, несподіваність асоціацій, мозаїчність зображення, похмура таїна потойбіччя тощо) та художньої досконалості (ритмічна організація вірша, багатство розмірів і рим, новаторство та полісемія поетичної мови, експериментування в галузі форми);
- аналізуючи збірку "Сонячні кларнети", А. Ніковський першим зауважив на естетичному феномені П. Тичини, що виявився в подиву гідній музичності його поезії, симультанності, новаторському характері образів, високій художності, емоційній піднесеності, а його творчість розглядав як своєрідний мистецький камертон доби революційних потрясінь;
- А.Ніковський детермінував емоційно-енергетичну потужність Сонячних кларнетів” духовним піднесенням в Україні періоду національно-визвольних змагань 1917-1919 років та закоріненістю поета в національну стихію;
- естетико-філософський та філологічний алгоритм підходів до інтерпретації Сонячних кларнетів” у Vita nova” засвідчив естетичну суголосність світоглядно-емоційних переживань П. Тичини-поета й А. Ніковського-дослідника;
- досліджуючи український футуризм як авангардне явище, А. Ніковський обумовлював його появу глибокою кризою світової культури й розглядав як своєрідне штукарство та механічне інокультурне привнесення на український літературний ґрунт;
- виявляючи формотворчі чинники творчості М. Семенка, а також теоретико-практичні засади українського футуризму загалом, А. Ніковський вбачав його квінтесенцію у гіпертрофованій реакції, що виявилася у відторгненні традиційних культурних цінностей, а в царині мови не завжди доцільному й виправданому експериментаторстві;
- скепсис А.Ніковського у ставленні до творчості М.Семенка не завадив автору Vita nova” вбачати в його поезії вияв повноти та розмаїття української літератури;
- з’ясовуючи провідні концепти українського символізму і збірки Я.Савченка Поезії. Книга перша” зокрема, А.Ніковський опирався на ідеї Ф.Ніцше про бінарність діонісійського та аполлонівського начал у психотипі творця, що став базовим принципом його літературного аналізу;
- естетизація страждання в його ідейній площині та інтуїтивістська природа в психологічній детермінували визнання А.Ніковським примату діонісійства в українській літературі, яку вчений волів би переорієнтувати на аполлонівський код європейської культури;
- керуючись ідейним постулатом Ф.Ніцше про надлюдину як міру всіх речей, А.Ніковський обрав геніальність критерієм вартості українського символізму та футуризму, а самоцінність та самодостатність літератури цього спрямування вважав засадничим принципом модерністичної естетики;
- з’ясовуючи призначення літератури як такої, автор Vita nova” оприявнює важливу для власного наукового дискурсу ідею пошуку справжньої людини засобами художнього письма, що стане домінантною у його літературознавчих працях поеміграційного періоду;
- в цілому сприймаючи і частково не поділяючи новітніх тенденцій розвитку українського письменства (скажімо, надмірної закодованості символізму та абсолютизації деструктивних і екстрактивних інтенцій футуризму), А. Ніковський займав позицію, яка іноді виглядала суперечливо: критикуючи естетичні засади футуризму й символізму, він, однак, залишав за ними право на формування українського літературного багатоголосся, а їх теоретичні положення та художню практику вважав співзвучною з європейськими естетичними пошуками;
- європоцентрична орієнтація А. Ніковського у "Vita nova" окреслила перспективу розвитку літературно-критичної думки в Україні, яка незабаром знайшла своє втілення в програмних положеннях неокласиків;
- актуалізація дослідником філософського й психологічного начала літературного аналізу, як і прочитання ним творів П.Тичини, М.Семенка й Я.Савченка з позицій, наближених до феноменологічної критики стали аргументом на користь суголосності його наукових пошуків з силовим полем модернізму.
У 1924-1929 роках, що складають останній період творчості А. Ніковського, літературознавча діяльність вченого набуває широкого діапазону, що проявляється в активній праці над дослідженням і популяризацією національної та зарубіжної літератур, а також у перекладацькій роботі. Використання системного аналізу в літературознавчих розвідках та елементів ситуативної критики у відгуках на твори сучасників, дозволило вченому по-новому представити класичну спадщину та новітні набутки національного письменства. Фаховий рівень праць А. Ніковського дає нам всі підстави вважати його одним із найавторитетніших учених названої доби, майстерність якого виявилася в тому, що:
- літературний аналіз художніх творів національного письменства XIX та першої третини ХХ століття дослідник підпорядкував гуманістичній ідеї пошуку людини, що була онтологічно суголосна Сковородинівському вченню про справжню людину;
- виходячи з філологічних критеріїв оцінки художніх текстів, А. Ніковський розглядав окремі літературні твори і літературний процес в цілому як еволюцію стилів, художньої форми й мови і рівнем їх довершеності визначав естетичну пробу художніх творів;
- розглядаючи літературних героїв українського й зарубіжного письменства як носіїв певних ідей і навіть детермінуючи тривалість їх мистецького життя вагомістю сповідуваних ними переконань, А. Ніковський наголошував на ідейно-естетичній цінності літературного твору і в той спосіб актуалізував гносеологічне підгрунтя літературних явищ (історичне, етичне, психологічне) та особливості його формального втілення;
- аналізуючи твори світового письменства, а також здійснюючи переклади окремих текстів зарубіжної літератури, А. Ніковський мав їх за естетичний орієнтир для української літератури, яку волів бачити складовою європейської культури.
Таким чином, формалізуючи підхід до осягнення літературознавчої діяльності А. Ніковського й передусім до з'ясування ідейно-естетичних критеріїв його підходів до текстів як реалістичного, так і модерного письменства, можна сказати, що в перший період творчості його дослідницьку увагу здебільшого привертали ідейні аспекти літератури та її соціальна роль. Дещо згодом у його рецепції став превалювати естетичний феномен письменства, його філософське та психологічне підґрунтя і, зрештою, з середини 20-х років ХХ століття він в основному послуговувався суто філологічними підходами до літературного аналізу, який, втім, не був позбавлений певних прикмет культурно-історичної школи .
Однак таке розуміння не варто абсолютизувати хоча б тому, що воно не враховує кількох важливих чинників: самої фактури літературних текстів, їх суспільно-політичної детермінованості, мистецької розшарованості, ідеологічного пресу доби тощо.
Питомо визначали аналітичну модель А.Ніковського й естетичні координати аналізованих ним текстів. Так, його літературознавчі праці, в яких застерігається об’єктивність принципів аналізу, засвідчують позиції культурно історичної школи, тоді як А.Ніковського - критика передусім цікавили художні твори як об’єкт естетичного пізнання, а суб’єктивно логічні підходи проголошувалися найдоцільнішими в осягненні тексту. В такому сенсі літературно-критична інтерпретація дослідника була спорідненою з засадами феноменологічної критики.
Не можна нехтувати й тією обставиною, що літературний процес в Україні, який в особі А. Ніковського знайшов одного з проникливих інтерпретаторів, протягом трьох перших десятиліть минулого віку зазнав кардинальних модифікацій, діапазон яких обумовлювався вичерпаністю реалізму та появою модернізму й авангардизму. Не важко уявити, що динаміка світоглядно-формаційних змін розділила творців за мистецькими уподобаннями, витворила силове поле ідейно-естетичного протистояння, визначитися в якому уявлялося справою непростою. Феномен А. Ніковського якраз і полягав у тому, що він, розпочавши наукову діяльність зі сповідування усталених, назагал, традиційних, цінностей, у своїх поглядах зазнав суттєвої еволюції, яка дозволила йому не лише сприйняти, але й належно оцінити як твори "нової школи", так і новітні явища української літератури й побачити в них мистецьку перспективу. З такого огляду маємо всі підстави говорити про поміркований модернізм дослідника 20-х років ХХ століття, що виявився у сприйнятті літератури як самоцінного й самодостатнього явища, підкресленому суб'єктивізмі літературного аналізу, відкритості до інокультурного мистецького досвіду, рівновалентному сприйнятті змістового й формального сегментів художнього твору, спочутливості до літературного експериментаторства та мовотворення.
Разом з тим А. Ніковський настійно підкреслював необхідність засвоєння літературного досвіду попередників та обстоював потребу національної ідентичності української літератури, яка, разом з тим, мала орієнтуватися на кращі європейські зразки.
Отже, А. Ніковський у своїх літературно-критичних працях абсорбував провідні ідейно-естетичні пошуки українського письменства першої третини ХХ століття, які, зазнавши творчої трансформації, сформували осібний кут зору вченого на названу мистецьку добу, що, в свою чергу, суттєво погбилює її розуміння.
Кажучи інакше, А. Ніковський здійснив синтез певних напрацювань в царині літературознавства: розглядаючи провідні ідейно-естетичні пошуки національної літератури названої доби, її творчі видозміни, історична ретроспектива яких складала панораму української культури, він бачив її майбутнє у національній ідентичності та відкритості на світові культурні надбання.

Список використаних джерел

1. Абрамова І. Біля витоків української ідеї (Нечуй-Левицький і "формально-національний" напрям) // Слово і час. 1999. № 12. С. 56-58.
2. Агеєва В. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму. К.: Факт, 2003. 319 с.
3. Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. К.: Либідь, 1999. 264 с.
4. Адельгейм Є. Крізь роки. К.: Дніпро, 1987. 398 с.
5. Адельгейм Є. Михайль Семенко // Семенко М. Поезії. К., 1985. С. 15-42.
6. Ажнюк М. Доля українських інтерпретацій Шекспірового "Гамлета" // Григорій Кочур і український переклад. К., 2004. С. 203-206.
7. Александрова Г. З літератуної спадщини Андрія Ніковського // Українська мова та література. 2002. Ч. 3 (259). С. 16.
8. Бак Д. Эстетическая критика // Литературоведческая энциклопедия терминов и понятий / Гл. ред. и состав. А.Н. Николюкин. М., 2001. С. 1250-1251.
9. Балабольченко А. "СВУ": суд над переконаннями // Вітчизна. 1989. № 11. С. 159-179.
10. Баран Є. "над іншими джерелами ставлю матеріал документальний" (Історична проза Ореста Левицького) // Слово і час. 1998. № 2. С. 31-34.
11. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. К.: Либідь, 1998. 406 с.
12. Білецький О. Двадцять років нової української лірики (1903-1923) // Білецький О.Літературно-критичні статті. К., 1990. С. 17-44.
13. Білокінь С. Доля членів Центральної Ради в СРСР // Визвольний шлях. 2000. Кн. 1. С. 14-26.
14. Бойко Ю. Літературознавча та літературно-критична методологія Сергія Єфремова // Бойко Ю. Вибрані праці. К., 1992. С. 182-203.
15. Болдирєв О. Одеська громада. О.: Маяк, 1994. 144 с.
16. Бондар М. Нова українська література // Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України, 1926-2001: Сторінки історії / Відп. ред. та упоряд.О.В. Мишанич. К., 2003. 589 с.
17. В. А. Поезія минулого // Рада. 1912. Ч. 213. С. 2-3.
18. В.А. Трупа М. Садовського. Кам'яний господар // Рада. 1914. Ч. 17. С. 3-4.
19. В-ко Ан. "Брехня" В. Винниченка в Одесі // Рада. 1911. Ч. 109. С. 2-3.
20. В-ко Ан. Лист з Одеси // Рада. 1912. Ч. 77. С. 3.
21. В-ко Ан. Народные песни, записанные в Подольской губернии // Основа. 1915. Кн. II. С. 144-146.
22. Василько А. Тарас Бульба. Повість М. Гоголя в перекладі М. Уманця // Рада. 1910. Ч. 45. С. 3.
23. Василько Ан. Без грунту // Рада. 1912. Ч. 141. С. 1.
24. Василько Ан. Вічна казка (О. Олесь. По дорозі в казку). К.: Вік, 1911. 30 с.
25. Василько Ан. Гр. Чупринка. Метеор // Рада. 1910. Ч. 193. С. 3.
26. Василько Ан. Грицько Чупринка. Огнецвіт // Рада. 1910. Ч. 29. С. 3-4.
27. Василько Ан. Дон-Жуан в українській літературі // Рада. 1913. Ч. 7. С. 2-3.
28. Василько Ан. З митнувшини холмського краю // Рада. 1912. Ч. 202. С. 2-3.
29. Василько Ан. Замах на Шевченка // Рада. 1910. Ч. 169. С. 2-3.
30. Василько Ан. Записки Українського Наукового Товариства в Київі, кн. V і VI 1909 р., кн. VII 1910 р., кн. VIII 1911 р. // Рада. 1911. № 271. С. 2-3.
31. Василько Ан. Записки Українського Наукового Товариства в Київі. Книга IX // Рада. 1912. № 77. С. 3-4.
32. Василько Ан. Записки Наукового Товариства імені Шевченка. Том 108. кн. 11. 1912 р. // Рада. 1912. № 214. С. 4.
33. Василько Ан. Історія українського письменства // Рада. 1911. Ч. 133. С. 2-3.
34. Василько Ан. К холмскому вопросу // Украинская жизнь. 1912. № 1. С. 53-59.
35. Василько Ан. Кам'яний господар Лесі Українки // Рада. 1914. Ч. 14. С. 3-4.
36. Василько Ан. "Літературно-Науковий Вістник", 1911 р., кн.6, 7-8 і 9 // Рада. 1911. № 231. С. 2-3.
37. Василько Ан. "Літературно-Науковий Вістник". 1911 р. Кн. Х // Рада. 1911. № 252. С. 2-3.
38. Василько Ан. "Літературно-Науковий Вістник". Том LVII. Кн. I, II, III за 1912 р. // Рада. 1912. № 115. С. 2-3.
39. Василько Ан . "Літературно-Науковий Вістник". Том LVII. Кн. I, II, III за 1912 р. // Рада. 1912. № 116. С. 2-3.
40. Василько Ан. "Літературно-Науковий Вістник". Том LVII. (Кн. IV, V і VI за 1912 рік) // Рада. 1912. № 178. С. 2-3.
41. Василько Ан. "Літературно-Науковий Вістник". Том LVIII. (Кн. IV, V, VI за 1912 р.) // Рада. 1912. № 181. С. 2-3.
42. Василько Ан. "Літературно-Науковий Вістник". Том LIX. Книжка VII-VIII за липень-серпень 1912 р. // Рада. 1912. № 198. С. 2-3.
43. Василько Ан. "Літературно-Науковий Вістник". Кн. I-III за 1913 рік // Рада. 1913. № 164. С. 3-4.
44. Василько Ан. "Літературно-Науковий Вістник". Кн. 1 і 2 1914 року // Рада. 1914. № 74. С. 3-4.
45. Василько Ан. "Літератуно-Науковий Вістник". Шевченківська книжка // Рада. 1914. № 133. С. 3-4.
46. Василько Ан. М. Гоголь. Тарас Бульба. Переклав Садовський // Рада. 1910. Ч. 170. С. 3-4.
47. Василько Ан. М. Сріблянський. Жертва громадської буйдужости // Рада. 1910. Ч. 250. С. 3.
48. Василько Ан. М. Філянский. Calendarium // Украинская жизнь. 1912. № 4. С. 114-116.
49. Василько Ан. Микола Вороний // Рада. 1912. Ч. 38. С. 2-3.
50. Василько Ан. Пам'яті Лесі Українки // Рада. 1914. Ч. 162. С. 3.
51. Василько Ан. Поступовість і українська справа // Рада. 1910. Ч. 171. С. 2.
52. Василько Ан. Проф. Н.И. Петров. Очерки из истории украинской литературы XVII-XVIII вв. Киевская искусственная литература XVII-XVIII вв., преимущественно драматическая // Рада. 1912. Ч. 56. С. 4.
53. Василько Ан. Ріжниця єсть // Рада. 1910. Ч. 186. С. 1-2.
54. Василько Ан. Російська критика і українське письменство // Світло. 1911. Кн. 4. С. 3-15.
55. Василько Ан. Стара суперечка // Рада. 1911. Ч. 93. С. 1.
56. Василько Ан. Сторінка з історії двох націоналізмів // Рада. 1910. Ч. 276. С. 1-2.
57. Василько Ан. Украинская драматическая литература // Украинская жизнь. 1912. № 5/8. С. 134-138.
58. Василько Ан. Українська література і кріпацтво. К.: Вік, 1911. 32 с.
59. Василько Ан. Твори В. Винниченка, том IV // Рада. 1912. Ч. 6. С. 4-5.
60. Ведєнєєв Д., Шевченко С. Українські Соловки. К.: ЕксОб, 2001. 206 с.
61. Верстюк В., Осташко І. Діячі Української Центральної Ради. Біографічний довідник. К., 1998. 255 с.
62. Гаспаров М. Бенедикт Лифшиц: между стихией и культурой // Лифшиц Б. Полутораглазый стрелец. М., 1991. С. 5-19.
63. Гегель Г.-В. Философия истории. М.-Л.: Государственное социально-экономическое издательство, 1935. 470 с.
64. Гоголь М. Тарас Бульба / Пер. А. Василько. Х.-К.: Книгоспілка, 1930. 146 с.
65. Гординський Я. Літературна критика підсовєцької України. Л., 1939. 125 + [2] с.
66. Грабович Г. До історії української літератури. К.: Критика, 2003. 631 с.
67. Грабович Г. Тексти і маски. К.: Критика, 2005. 310 с.
68. Грабович Г. Шевченко як міфотворець. К.: Радянський письменник, 1991. 212 с.
69. Грінченко Б. Твори у двох томах. К.: Наукова думка, 1990. Т. 1. 632 с.
70. Гром'як Р. До проблеми сприйняття літературного твору // Гром'як Р. Давнє і сучасне. Тернопіль, 1997. С. 17-32.
71. Гром'як Р. Історія української літературної критики (від початків до кінця XIX століття). Тернопіль: Підручники і посібники, 1989. 223 с.
72. Грушевський М. Поезія Олеся // Українське слово. К., 1994. Кн. 2. С. 257-265.
73. Гуменна Д. Дар Евдотеї. У 2-х т. Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1990. Т. 1. 306 с.
74. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденції розвитку художнього мислення (початок ХХ ст.) // Слово і час. 1993. № 1. С. 55-66.
75. Дей О. Словник українських псевдонімів. К.: Наукова думка, 1969. 559 с.
76. Донцов Д. Поетка українського рісорджімента // Українське слово. Хрестоматія. К., 1994. Т. 1. С. 149-183.
77. Дорошкевич О. Підручник з історії української літератури / Фотопередрук з видання 1929 р. Мюнхен, 1991. 351 + [7] с.
78. Драгоманов М. Шевченко, українофіли й соціалізм. Л.: Накладом українсько-руської видавничої спілки, 1906. 157 + [6] с.
79. Драй-Хмара М. Вибране. К.: Дніпро, 1989. 542 с.
80. Ейхенбаум Б. Теорія "формального методу" // Червоний шлях. 1926. Ч. 7/8. С. 182-207.
81. Євшан М. Леся Українка // Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика / Упор. Н.М. Шумило. К., 1998. С. 149-183.
82. Єфремов С. Історія українського письменства / Фотопередрук з видання 1919 р. Мюнхен, 1989. Т. 1. 445 + [4] с.
83. Єфремов С. Історія українського письменства / Фотопередрук з видання 1919 р. Мюнхен, 1989. Т. 2. 505 с.
84. Єфремов С. Щоденники. 1923-1929. К.: Рада, 1997. 842 с.
85. Життєпис А.В. Ніковського // Записки історично-філологічного відділу Всеукраїнської Академії Наук. 1923. С. 94-95.
86. Жулинський М. В душі я ставлю світлий парус // Тичина П. Сонячні кларнети. Ніковський А. Vita nova. Фотопередрук. К., [2002]. С. III-VII.
87. Журба Г. Але то був Київ, Київ! // Визвольний шлях. 1998. Кн. 11. С. 1472-1474.
88. Зеров М. Ad fontes // Зеров М. Твори. В 2 т. К., 1990. Т. 2. С. 359-401.
89. Зеров М. Вітер з України (третя книжка Тичини) // Зеров М. Твори. В 2 т. К., 1990. Т. 2. С. 492-505.
90. Зеров М. Леся Українка // Зеров М. Твори в двох томах. К., 1990. Т. 2. С. 359-401.
91. Зеров М. Поезія Олеся і спроба нового її трактування // Зеров М. Твори в двох томах. К., 1990. Т. 2. С. 537-547.
92. Зеров М. Українське письменство в 1918 році // Зеров М. Українське письменство. К., 2003. С. 249-262.
93. Зеров М. Українське письменство XIX ст. // Зеров М. Твори: В 2 т. К., 1990. Т. 2. С. 4-245.
94. Зеров М. Франко поет // Зеров М. Твори. В 2 т. К., 1990. Т. 2. С. 457-491.
95. Зеров М. Яків Савченко. Поезії. Книжка перша. Житомир, 1918. 104 с. // Книгар. 1918. Ч. 7. С. 472-474.
96. Зеров Мих. Зеровіяна // Родинне вогнище Зерових. К., 2004. С. 182-184.
97. Зубрицька М. Філософські основи європейського модернізму // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Л., 2002. С. 53-54.
98. Иннаят-Хан. Суфийское послание о свободе духа. Спб., 1991. 46 с.
99. История гражданской войны в СССР. В 3 т. М.: Государственное издательство политической литературы, 1957. Т. 3. 402 с.
100. Ільницький О. Відлучення від футуризму // Слово і час. 1992. № 3. С. 39-43.
101. Ільницький О. Український футуризм 1914-1930. Л.: Літопис, 2003. 453 с.
102. Історія української літератури ХХ століття. К.: Либідь. 1993. Кн. 1. 782 с.
103. Ковалів Ю. Кларнетизм Павла Тичини нереалізована естетична концепція // Слово і час. 2003. № 1. С. 3-8.
104. Копержинський К. Українське літературознавство і критика // Україна. 1928. Кн. 3. С. 110-123.
105. Копержинський К. Українське наукове літературознавство за останнє десятиліття. 1917-1927. К., 1929. 34 с.
106. Коряк В. Українська література. Конспект. К.: Державне видавництво України, 1929. 229 с.
107. Костюк Г. Літературно-мистецькі перехрестя (паралелі). Вашінгтон-Київ, 2002. 416 с.
108. Костюк Г. Михайло Драгоманів і українська літературна критика (110 років з дня народження) // Костюк Г. Літературно-мистецькі перехрестя (паралелі). Вашінгтон-Київ, 2002. С. 215-220.
109. Кочур Г. Шекспир и Украина // Мастерство перевода. М., 1966. С. 26-59.
110. Кравців Б. Розгром українського літературознавства 1917-1937 рр. // Записки наукового товариства ім. Шевченка. 1962. Т. CLXXIII. С. 217-308.
111. Куліш П. Григорій Квітка (Основ'яненко) і його повісті. Слово на новий вихід Квітчиних повістей. Спб., 1858. XXXVI с.
112. Курас І., Левенець Ю., Шаповал Ю. Сергій Єфремов і його щоденники // Єфремов С. Щоденники. 1923-1929. К., 1997. С. 5-20.
113. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. К.: Смолоскип, 2002. 983 с.
114. Лавріненко Ю. Творчість Павла Тичини. Х.: Український робітник, 1930. 80 с.
115. Лакиза П. До історії одної кар'єри // Молодняк. 1929. № 5. С. 125-133.
116. Левицький О. Ганна Монтовт. К.: Сяйво, 1926. 119 с.
117. Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ століття. К.: Либідь, 1997. 221 с.
118. Лемещенко А. Театральні критики початку ХХ ст. про постановку п'єс польських драматургів у Київському театрі Миколи Садовського // Слово і час. 2004. № 1. С. 82-90.
119. Літературознавчий словник-довідник. К.: Академія, 1997. 750 с.
120. Лосєв О. Конспект лекций по эстетике нового времени: Классицизм // Литературная учеба. 1990. Кн. 4. С. 139-150.
121. Лукеренко К. З пам'яті літ // Слово і час. 1992. &nda