ТВОРЧІСТЬ ЛЮБОВІ ЯНОВСЬКОЇ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Краткое описание

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ПРИЙМАК ІННА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 821. 161. 2 ”18/ 19” 3. 09 Л. Ян.

ТВОРЧІСТЬ ЛЮБОВІ ЯНОВСЬКОЇ В ЛІТЕРАТУРНОМУ ПРОЦЕСІ КІНЦЯ ХІХ ПОЧАТКУ ХХСТ.

10. 01. 01 українська література

Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, доцент
Насмінчук Галина Йосипівна

Кам’янець-Подільський
2007

ЗМІСТ

ВСТУП.3

РОЗДІЛ І. Генеза творчості. Ідейно-тематична специфіка малої прози Любові Яновської
1.1. Кристалізація естетично-світоглядних позицій Л.Яновської у зв’язку з літературно-мистецькими пошуками доби...15
1.2. Ранні оповідання письменниці: здобутки і втрати...26
1.3. Тематична поліфонія малої прози Л.Яновської початку ХХст 42
РОЗДІЛ ІІ. Поетика повістєвої та романної прози ЛюбовіЯновської
2.1. Ідейно-тематичні домінанти великої прози Л.Яновської....80
2.2. Ґендерний аспект опублікованої і рукописної спадщини..107
РОЗДІЛ ІІІ. Драматургія ЛюбовіЯновської: традиції і новації
3.1. Оновлення українського театру на межі століть і мистецькі пошуки Л.Яновської ......130
3.2. Характери і конфлікти у драмах і комедіях письменниці .135
3.3. Інноваційні ознаки творчості Л.Яновської-драматурга 172
ВИСНОВКИ183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....188

ВСТУП

Ґрунтовне вивчення історії українського письменства кінця ХІХ початку ХХ століття одного з найвизначніших і найпотужніших періодів розвитку української літератури залишається актуальною проблемою вітчизняного літературознавства початку ХХІ ст. Глибокі системні дослідження В.Агеєвої, О.Гнідан, І.Денисюка, Ю.Кузнецова, С.Павличко, С.Хороба, Н.Шумило та ін. дають змогу по-новому осмислити тенденції і характер літературного процесу періоду fin de siècle.
Актуальність дослідження.
Невідкладним завданням сучасного літературознавства є реставрація цілісної панорами літературного процесу з урахуванням донедавна марґінальних постатей. Не секрет, що «кожне загублене в історії ім’я, загублена книжка, вірш, картина або ж скульптура збіднюють і сучасників, і прийдешні покоління, бо вихолощена культура схожа на євнуха: вона не дає цвіту й плоду» [119; 8]. Ще Б.Брехт наголошував: небо із зорями не небо, отож необхідно досліджувати увесь літературний процес.
Дисертаційні дослідження творчості С.Черкасенка, М.Чернявського, Л.Старицької-Черняхівської, Н.Кибальчич, Є.Ярошинської, М.Левицького, Н.Королевої, О.Кобця, здійснені впродовж останніх десятиліть Г.Калантаєвською, В.Школою, І.Черновою, Н.Комарівською, Л.Козинським, І.Ліпницькою, І.Голубовською, Я.Погребенник заповнили одну з лакун у цьому питанні.
Попри те, сьогодні ще немає ґрунтовного дослідження спадщини Л.Яновської, твори якої на початку ХХст. практично не сходили зі сторінок чільних часописів і здобулися на досить високу оцінку критиків.
Літературний доробок Любові Олександрівни Яновської (1861 1933), яка користувалася ще менш відомими псевдонімами Ф.Екуртаже, Омелько Реп’ях, оригінальне і своєрідне явище художньої літератури, мистецька вартість її прози і драматургії є безсумнівною. Крім того, значну частину свого життя вона присвятила громадській і просвітницькій роботі, очоливши по смерті Б.Грінченка київську «Просвіту». Перу письменниці належить велика кількість оповідань, повістей, романів, драматичних творів, чимало з них донині залишаються у рукописах, які зберігаються в архівосховищах Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Перші два десятиліття ХХст. твори Л.Яновської друкувалися на сторінках відомих українських часописів й альманахів «Рада», «Літературно-науковий вісник», «Киевская старина», виходили окремими відбитками. Та ще за життя письменниці (останні десять років вона була прикута важкою хворобою до ліжка) її ім’я майже призабули. Л.Яновську поховали в Києві на Байковому кладовищі, але наприкінці 70-х рр. ХХст. пам’ятник по-вандальськи було знесено, а в її могилі зроблено нове захоронення [40].
Сьогодні ім’я письменниці тільки принагідно згадується в «обоймах» оглядів літературного життя України кінця ХІХ початку ХХст. Загалом творчість Л.Яновської не забута, але майже не залучена до історико-літературного процесу своєї доби. Недооцінена у ХХст. на її батьківщині, вона й досі комплексно не досліджена, бракує не тільки монографічної праці, а й достатньої кількості концептуальних наукових статей. Саме нестача уваги до окремих письменників, забуття яких провокує однобокість теоретичних узагальнень, а також необхідність поліфонічного, багатовимірного вивчення творчості письменників різної величини у широкому контексті національної культури і зумовлюють актуальність запропонованого дисертаційного дослідження.
Любов Яновська увійшла в літературний процес оповіданням «Злодійка Оксана», опублікованим «Зорею» 1897 року. Протягом 1900 1918 років її твори оприлюднюються популярними періодичними виданнями, зокрема «Киевской стариной», «Радою», «Літературно-науковим вісником». Оповідання письменниці з’являлися в альманахах «Дубове листя» («Рукавички», 1903), «На вічну пам’ять Котляревському» («Зарік Горпини», 1904), «З потоку життя» («Два дні з життя», 1905), «Багаття» («Лісничий», 1905).
У «Киевской старине» публікуються прозові твори «Смерть Макарихи», «Ідеальний батько» (1900); «Доля», «Городянка» (1901); «На Зелений Клин», «За високим тином» (1902); «Дарочка», «Рукавички» (1903); «На Свят-вечір» (1905); у «Новій громаді» «Серед темної ночі», «Свято» (1906); у «Раді» оповідання «Як вони її почепили» (1908); «Івась», «Трагедія щирого приятеля», «№ 1001 та №17» (1909); «Чужий», «Наглядноє обученіє», «Штурм» (1910); «Правда», «Весняної ночі», «З Землі на Оріон» (1912); «Вергуни», «Полтинник» (1913).
У «Літературно-науковому віснику» друкуються прозові та драматичні твори Л.Яновської, зокрема «Метелик» (1903), «Огненний змій» (1914), «Мій роман» (1918). До речі, «Мій роман» був останньою прижиттєвою журнальною публікацією письменниці. Виходили прозові твори Л.Яновської й окремими книжками. На інтенсивну співпрацю авторки з різними видавництвами вказують дати на титулках. Так, наприклад, 1900 року з’явилися відбитками оповідання «Ідеальний батько» і «Смерть Макарихи», через рік «Городянка», «Доля», «Повернувся з Сибіру», «На сіножаті», далі «За високим тином», «Дарочка», «Горе», «Івась», «Трагедія щирого приятеля». І так до 1911 року, коли побачила світ книга «З Землі на Оріон».
Оповідання «Смерть Макарихи» поряд із творами Б.Грінченка, Н.Кобринської, Дніпрової Чайки, О.Маковея, М.Коцюбинського, В.Стефаника, Грицька Григоренка було вміщене в антології української прози «Вік» (1798 1898), що вийшла у Києві 1903 року.
1905 року видавництво «Вік» випускає у світ збірку ранніх творів Л.Яновської, друкованих свого часу в «Киевской старине». Згодом у видавництві «Рух» упродовж 1911 1913 років виходить її двотомник «Дрібні оповідання» з творами, що публікувалися раніше в «Раді». За три роки до смерті письменниці «Рухом» здійснене видання двотомника, куди ввійшли не лише оповідання і повісті, а й драми. Упорядником цього видання був Т.Черкаський. У другій половині ХХст. твори Л.Яновської з’являються друком двічі: 1959 року (упорядник Г.Сінько) і 1991 року (упорядник Н.Шумило). Останнє видання є найповнішим зібранням друкованих творів самобутньої авторки і в цілому дає підстави говорити про жанрове розмаїття і тематичну поліфонію прозового та драматичного доробку письменниці. Однак ще значна частина недрукованих творів, рукописних фрагментів зберігається в архіві письменниці і не тільки недоступна читацькому загалу, а й перебуває поза «зоною досяжності» літературознавців.
Окремі аспекти творчості Любові Яновської висвітлені вже на початку ХХст. у критичних оглядах І.Франка, С.Русової, М.Євшана, О.Грушевського, С.Єфремова, Д.Антоновича, Я.Мамонтова, рецензіях І.Личка, В.Мировця (Дурдуківського В.), Л.Старицької-Черняхівської.
Так, Софія Русова у статті «Старе й нове в сучасній українській літературі» («Русская мысль», 1903 р.) слушно виокремила репрезентовані в періодиці початку століття «нові імена з прегарними артистичними творами», при тому ствердивши: «Винниченко, Григоренко, Кримський, Яновська, Чернявський і ін. розширяють течії пережитого народного вітхнення. Лишаючися все вірними демократичним традиціям української літератури, молоді артисти, кождий ідучи за своєю суб’єктивною творчістю, не чужається всіх новіших напрямів західноєвропейської літератури. У всіх їх творах б’є ключем свіжа, нова течія; читаючи їх, нехотя почуваєш, що українська література переживає хвилину особливого духовного розбудження» (переклад І.Франка) [124; 104]. Як бачимо, контекст, у якому подається ім’я Л.Яновської, є вельми значущим, а письменники, названі в одному ряду з нею, вже давно склали основу української літератури.
Щоправда, не в усьому згоджувався з авторкою статті І.Франко, бо мислив Грицька Григоренка та Любов Яновську серед «другорядних появ» [124; 105]. Однак «другорядні письменники, буває, далеко краще одбивають життя своєї доби, ніж так звані корифеї, зазначав М.Драй-Хмара. Бо вони, як ліхтарі, освітлюють його наколо, а ті прожекторами впинаються в майбутнє. Тому-то останні й лишаються незрозумілими для покоління» [37; 295].
Сучасник Л.Яновської І.Личко, відзначив самобутність літературного хисту і творчий потенціал Л.Яновської, яка «виступила на літературну ниву гучно», як письменниця з великим і оригінальним талантом [79; 619]. Перші літературні спроби письменниці дослідник зіставив зі стилем Марка Вовчка, при тому закинувши молодій авторці не завжди вдале художнє втілення задуму. «В дальших своїх творах Л.Яновська швидко себе «розвінчала», ввійшла в призначені їй Богом береги» [79; 619]. На певну нереалізованість Любов’ю Олександрівною своїх творчих сил вказує і М.Євшан, який пише, що Л.Яновська, як і М.Чернявський, має неабиякий талант, і могла б «збагатити не одним твором нашу літературу» [42; 7].
О.Грушевський у статті «Сучасне українське письменство в його типових представниках», («ЛНВ», 1908), відзначивши переємність літературної традиції гуманістично-демократичної спрямованості класичного реалізму в творчості молодшої ґенерації, поставив Л.Яновській у заслугу її творчу відвагу в осмисленні «обійдених боків селянських відносин», у «витолкуванні певних деталей, що здавалося певною нетактовністю чверть віку назад» [26; 466]. Одним із перших О.Грушевський-аналітик увів у науку концепт психологізму творчості Л.Яновської на матеріалі таких писань, як «Смерть Макарихи», «Горе» [24; 244 248 ].
С.Єфремов в «Історії українського письменства» зауважував, що «інтелігентного, з потребою мати відповідь на вищі духовні запити автора має наше письменство в особі Л.Яновської» [44; 547 ].
Драматургія Л.Яновської менше досліджена, ніж проза. Д.Антонович у фундаментальній праці «Український театр» атестував письменницю як представника нових драматичних сил, які «на протязі чвертьстолітнього існування українського театру в межах побутовості все-таки приходили». Він констатував, що у добу виходу українського театру за межі побутовості, вона «дала кілька цікавих і свіжих драматичних творів» [ 2;469], і тим самим сприяла процесу оновлення драматургічного мистецтва.
У 20-х роках спробу об’єктивно-критичного аналізу доробку Л.Яновської-драматурга зробив Я.Мамонтов. В історичному огляді «Українська драматургія передреволюційної доби (1900 1917)» він називає Л.Яновську однією «з найпродуктивніших українських письменниць» [83; 179]. Втім критик справедливо резюмує, що драматург не завжди до кінця розуміє особливі вимоги театрального мистецтва, звідси ті «дефекти театральні», від яких потерпає якість творів.
Т.Черкаський у післямові до видання творів Л.Яновської 1930 року справедливо констатував її розщепленість між століттями, а отже між традиціоналізмом і модерними віяннями, відтак зазначав, що серед письменницьких постатей вона знаходилася «між Грінченком, з одного боку, і Винниченком, з другого» [134; 487].
У радянський період творчість письменниці не вилучалася з літературного обігу, але презентувалася науково одновимірно, не вивчалася ґрунтовно. «Історія української літератури» в 8 тт. у короткому огляді подає узагальнену характеристику літературної спадщини письменниці: «Почавши з побутового оповідання, широко використовуючи фольклорно-етнографічний матеріал, Яновська по-новому осмислює традиційні теми, психологічно ускладнює образи, дає філософську оцінку подіям суспільного життя, ставить глибокі соціальні проблеми, зображує гострі конфлікти в душі людській» [55; 27]. Поряд із цим зауважується, що для авторки «характерна певна непослідовність суспільно-політичних поглядів, вплив ідеалістичної естетики чи буржуазно-занепадницьких течій, зокрема натуралізму» [55; 27].
У праці Н.Калениченко «Українська проза початку ХХ століття» (1964) наголошується на необхідності вивчення творчості «другорядних» письменників, які «нерозривно входять в літературний процес свого часу, надаючи своєрідності існуючим тоді напрямам, течіям, групам» [65; 9]. Серед таких імен авторка дослідження називає і Л.Яновську, окремі зразки прози якої оцінюються з погляду традицій і новаторства у контексті творчості її іменитих і не дуже сучасників.
Вдалу спробу системного аналізу творчості письменниці на тлі суспільно-політичних, соціально-економічних реалій і в контексті життєвих обставин зробив у монографії «Любов Яновська. Життя і літературна діяльність» (1962) Г.Сінько [101]. У цій праці вперше зібрано, систематизовано, проаналізовано друковану і рукописну спадщину письменниці. Але через надмірну заідеологізованість праці постать письменниці не могла бути поцінованою неупереджено, об’єктивно.
В умовах свободи наукової творчості доробок Л.Яновської можна було оцінити більш як правдиво. Так, дослідниця з діаспори Катря Янківська, 1991 року видавши книгу «Ідея і чин за правду: 130 літ від народження письменниці Любови Яновської» [143], доповнила літературний портрет, створений Г.Сіньком. Тут авторка окреслила найважливіші віхи життєвого і творчого шляху письменниці, визначила ідейно-тематичну спрямованість її спадщини.
У сучасному вітчизняному літературознавстві проблемні аспекти творчості Л.Яновської розглядаються у монографії Н.Шумило «Під знаком національної самобутності: українська художня проза та літературна критика кінця ХІХ початку ХХст.» [141]. Це одна з перших і безперечно вдалих спроб дати цілісне (наскільки то можливо в межах ширшої за портретну монографії) уявлення про літературний доробок письменниці й окреслити його проблемно-тематичні лінії. Основну увагу в цій праці дослідниця акцентувала на загальнолюдських мотивах творчості Л.Яновської. Письменниця розпочала свою літературну діяльність творами на морально-етичні проблеми. А згодом, після виходу у світ збірки оповідань 1905 року, в центрі авторських зацікавлень постає дисгармонія людини зі світом. Аналізуючи творчу спадщину Любові Яновської, Н.Шумило стверджує, що «вона за комплексом ідей не поривала з, так би мовити, «епігонами народництва»; а за стилем з натуралізмом як творчим напрямком. Водночас, порушуючи філософські теми, наближалась до новітньої школи прозаїків» [141; 221].
Драматургічна спадщина Л.Яновської вивчалася Л.Волощук, котра простежила виховний потенціал п’єс авторки «через призму духовного життя суспільства» [12]. Дисертантка розробила оригінальну методику аналізу духовного потенціалу художнього твору, на основі якої здійснила аналіз усіх друкованих п’єс Л.Яновської.
Варто зазначити, що й сьогодні літературний спадок Л.Яновської не отримав належного поцінування, ще немає спеціального дослідження її життєвого шляху і творчого доробку. Сукупним результатом праць Л.Демської-Будзуляк, І.Денисюка, Ю.Кузнецова, Н.Шумило став комплексний із сучасних позицій підхід до багатогранної письменницької постаті. У науково-критичній літературі останніх років письменниця атестується не лише як драматург і творець оповідань переважно соціально-побутової тематики, а й як представник новітньої літературної школи. Однак ще бракує детального текстуального аналізу творів, дослідження індивідуального внеску письменниці у велику прозу, у розвиток модернізму в українській літературі. Поза увагою науковців залишилася значна кількість автографів Л.Яновської, які зберігаються у відділі рукописів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Врахування цього дасть змогу створити більш повне й автентичне дослідження постаті письменниці.
Як бачимо, відомості про літературну діяльність Любові Яновської мають загальний, інформативний характер, що зумовлено потребою заповнити прогалину в історії української літератури кінця ХІХ початку ХХст. На часі системне дослідження творчого набутку письменниці, цілісне висвітлення проблемно-тематичних, жанрово-композиційних, образотворчих особливостей її творів, індивідуального стилю, особливостей мовної палітри й зображувально-виражальних засобів.
Мета роботи дати завершене історико-літературне дослідження прози і драматургії Л.Яновської, її цілеспрямованої участі у літературному процесі кінця ХІХ початку ХХ століть.
Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:
визначення ідейно-тематичного комплексу, жанрово-композиційних особливостей прози Л.Яновської та виявлення на цій основі «реалістично-народницького» дискурсу її епіки;
з’ясування проблематики, ідейно-тематичних домінант, характеру конфлікту й особливостей драматургічної техніки Л.Яновської;
висвітлення специфіки образного мислення письменниці на перетині «традиціоналізм модерні віяння», декодування елементів модерністського письма у її творчості;
простеження творчої еволюції, естетичного саморуху Л.Яновської епіка і драматурга у зв’язку з розвитком української літератури кінця ХІХ початку ХХ століть;
визначення місця творчості письменниці у літературному процесі зазначеного періоду, розкриття значущості її індивідуального художнього внеску в «олітературнення» ідеалів свободи і прогресу людства.
Об’єктом дослідження є ідейно-тематична своєрідність творчості Л.Яновської в її зв’язках з ідейно-художніми процесами української літератури кінця ХІХ початку ХХ століття;
Предметом дослідження є генеза прозової і драматургічної спадщини Л.Яновської з погляду особливостей стильових якостей її творчості;
Матеріалом дослідження стали видання творів Л.Яновської різних років, архівні матеріали письменниці та її сучасників, що зберігаються у відділі рукописів та текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, в архівах Національної бібліотеки України ім. В. І.Вернадського НАН України.
Науково-методологічну основу дисертації становлять літературно-критичні праці О.Білецького, Т.Гундорової, І.Денисюка, М.Євшана, С.Єфремова, І.Франка, а також дослідження з історії української літератури В.Агеєвої, О.Гнідан, Н.Зборовської, Н.Калениченко, С.Кіраля, Ю.Кузнецова, С.Павличко, Ф. і В.Погребенників, М.Ткачука, С.Хороба, Н.Шумило та інших; фундаментальні роботи у галузі філософії та культорології М.Бахтіна, Н.Михайлівської, З.Фройда, А.Шопенгауера, К.-Г.Юнґа.
Відповідно до завдань дослідження в різних його частинах застосовано методи: біографічний, культурно-історичний, а також прийоми герменевтичного і контекстуального методів.
Наукова новизна. У дисертаційному дослідженні вперше проведено системний аналіз літературної спадщини Л.Яновської як ідейно-естетичної цілісності; з’ясовано ідейно-тематичну специфіку та жанрово-композиційну структуру її прозових і драматичних творів; проаналізовано взаємодію традиційних і модерних компонентів художньої прози і драматургії письменниці; досліджено й уведено в літературознавчий обіг низку матеріалів її рукописної спадщини; схарактеризовано естетичні погляди Л.Яновської.
Уперше творчість письменниці розглядається у літературному контексті доби як синкретична стильова модель, у якій є ознаки реалізму, неореалізму та елементи імпресіонізму, символізму. Такий підхід дає змогу визначити місце і функцію мистецької спадщини Л.Яновської у літературному процесі кінця ХІХ початку ХХ століть. У дисертації зібрано й систематизовано літературно-критичний матеріал, осмислено різноаспектні оцінки творчості письменниці.
Теоретичне значення дисертації. Результати і висновки дисертаційного дослідження значущі для подальшого теоретичного осмислення комплексу важливих літературознавчих проблем, пов’язаних із вивченням особливостей літературного процесу кінця ХІХ початку ХХст. (традиційне й інноваційне в літературі тощо); у формуванні науково-об’єктивної літературознавчої парадигми творчості Л.Яновської та вагомості її внеску в українське письменство доби оновлення.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можуть використовуватися у лекціях з історії української літератури кінця ХІХ початку ХХст., у спецкурсах та на спецсемінарах, при написанні курсових, дипломних, маґістерських робіт, у створенні навчальних посібників та підручників з історії української літератури для вищих навчальних закладів, у шкільній практиці при вивченні літератури рідного краю і на уроках позакласного читання.
Апробація роботи. Дисертаційне дослідження обговорювалося на засіданнях кафедри історії української літератури та компаративістики Кам’янець-Подільського державного університету. Окремі її наукові концепти були апробовані у виступах на наукових конференціях:
1. «Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи». VI Всеукраїнська науково-практична конференція (Київ, НАУ, 16 18 березня 2005).
2. «Актуальні проблеми філології і перекладознавства». І Всеукраїнська науково-практична конференція (Хмельницький, ХНУ, 12 13 травня 2005).
3. «Актуальні проблеми історії і теорії української літератури». Міжнародна наукова конференція (Львів, ЛНУ, 7 8 червня 2005).
4. «Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця». VIІВсеукраїнська науково-практична конференція (Київ, НАУ, 29 31 березня 2006).
5. «Іван Франко: дух, наука, думка, воля» (до 150-річчя від дня народження). Міжнародний науковий конгрес (Львів, ЛНУ, 27 вересня 1 жовтня 2006).
6. Міжнародний науковий симпозіум «Візуалізація образу дитини в літературі» (Львів, ЛНУ, 10 14 квітня 2007 року).
7. «Актуальні проблеми філології і перекладознавства». ІІ Міжнародна науково-практична конференція (Хмельницький, ХНУ, 19 20 квітня 2007).
Результати дисертаційної праці опубліковано в наукових збірниках:

1. Риси психологізму в малій прозі Л.Яновської // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету. Збірник за підсумками звітньої наукової конференції викладачів і аспірантів. 7 8 квітня 2004 року. Вип. 3. Кам’янець-Подільський, 2004. Т. 2. С. 66 69.
2. Любов Яновська: психолого-філософські аспекти малої прози // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах. Збірник наукових праць. Вип. 10. К.: ІВЦ Держкомстату України, 2005. С. 209 220.
3. Дитячі оповідання Любові Яновської: рух поетики і проблематики // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету. Філологічні науки. Вип. 11. Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2005. Т. 2. С. 143 149.
4. Любов Яновська: штрихи до портрета (до 145-річчя від дня народження) // Українська література в загальноосвітній школі. 2006. № 10. С. 1113.
5. Особливості художнього конфлікту в драмі Любові Яновської «Без віри» // Матеріали VІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця» К., 2006. Т. 1. С. 283 285.
6. Жіноче письмо Любові Яновської: у пошуках ідеалу внутрішньої гармонії // Актуальні прблеми філології і перекладознавства. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Хмельницький, 2005 С. 218 220.
7. «Мій роман» Л. Яновської: гендерні аспекти твору // Актуальні проблеми філології і перекладознавства/ Збірник наукових праць. Вип. 3. Хмельницький, 2007 С. 142 144.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (203 позиції). Загальний обсяг дисертації 202 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Увійшовши у літературне життя наприкінці ХІХст., Любов Яновська вписала в історію української літератури свою яскраву сторінку, поповнила когорту талановитих українських письменників. Вона залишила самобутню прозу і драматургію, які стали відображенням ключових тенденцій розвитку українського літературного процесу періоду fin de siècle психологізації, філософічності, синкретизму стилів.
Л.Яновська як письменниця формувалася під впливом родинних літературних традицій, творчості сучасників, у процесі громадсько-політичної і культурно-освітньої діяльності, у вирі складних і неоднозначних суспільних зрушень кінця ХІХст. Її творчість органічно пов’язана з літературними тенденціями доби; у ритмі літературних напрямів і течій, творчо переосмислених та індивідуалізованих, формується індивідуальний авторський стиль.
У творах Л.Яновської органічно поєднано традиційну і оновлену техніку письма, що виявляється у синтезі реалізму з модерністськими новаціями, поєднанням соціальної і психологічної площин у трактуванні образів. Письменниця на початку ХХст. поступово відійшла від традиційного для другої половини ХІХст. реалістично-народницького письма і натуралізму й, опанувавши нові форми художнього відображення дійсності, наблизилася до неореалізму.
У розвитку прози та драматургії Л.Яновської існують два періоди: з 1897 по 1905 рр. і 1905 по 1919 рр. Твори першого періоду виконані у рамках усталеного реалістичного письма, притаманного українській літературі ХІХст., конфлікт має переважно соціально-побутове вирішення, поєднує соціологічний та психологічний напрям обсервації. На формування творчого стилю письменниці вплинули зразки просвітницького (Г.Квітка-Основ’яненко) і класичного реалізму (Марко Вовчок, І.Нечуй-Левицький, М.Кропивницький, М.Старицький, І.Карпенко-Карий). У творах домінують описовість, ясність і простота форми, хронологічний виклад подій, що притаманно традиційній «літературі для народу». Тому в літературному процесі кінця ХІХ початку ХХст. Л.Яновська постає насамперед традиціоналістом, але для переборення етнографічного реалізму вона використовує елементи поетики натуралізму, які знаходимо у фактографічних описах життя селян, побуту, умов праці, зовнішності героїв.
У другий період творчості (1905 1919) Л.Яновська як представник філософсько-інтелектуальної течії у реалізмі основну увагу звертає на відтворення індивідуального внутрішнього світу людини. Гострі суспільні колізії початку ХХст. письменниця зображує з позицій неореалістичного письма («Крила», «Гасло», «Брати»), а також «психологічного натуралізму» («Івась», «Історія її серця»). Стильовою домінантою творчих пошуків Л.Яновської, поза реалістичною традицією, є елементи імпресіонізму («Чужий», «Лист до господарки»), символізму («Свято», «Жертви»). Таким чином, художній стиль Л.Яновської, як і багатьох письменників кінця ХІХ початку ХХст., базується на синкретизмі напрямів і становить симбіоз реалізму з елементами натуралізму, неореалізму, символізму, імпресіонізму.
Однією з особливостей стильової манери письменниці є показ внутрішніх почуттів і переживань героїв, розкриття характеру через сприйняття й осмислення персонажами подій особистого і суспільного життя. Посилена увага до мікросвіту особистості свідчить про поглиблення художнього психологізму у творчості Любові Яновської. Вона досліджує психологію героїв шляхом залучення інтравертної та екстравертної форм зображення, що виявилося у насиченні творів картинами психологічного довкілля (пейзаж, екстер’єр), живим мовленням персонажа діалогічним або монологічним, збільшенням питомої ваги внутрішнього мовлення, використанням художніх можливостей сновидінь, розмежовуючи напівтони настрою, нюанси психічних реакцій, показує «актуальний хронотоп» (Ю.Кузнецов).
Тематика творів письменниці здебільшого традиційна. Об’єктом зображення є селянство («Злодійка Оксана», «Смерть Макарихи», «Городянка», «Винниця», «Дійсний господар», «Крила», «Повернувся із Сибіру», «На сіножаті», «Олена»), взаємини інтелігенції і народу («Дарочка», «Пролісок», «Дзвін до церкви скликає, та сам у їй не буває (Лісова квітка)». Згодом тематичний спектр розширюється. Л.Яновська звертається до малопоширеної теми міщанства («Рукавички», «Серед ночі», «З великої хмари малий дощ», «Серденьку золотому від серденька щирого», «Блискавиця»), міжнаціональних стосунків («Брати», «Гасло») зображення життя інтелігенції («Свято», «Людське щастя»).
Вагоме місце у літературній діяльності Л.Яновської посідає «жіноча» тема, представлена широкомасштабно. В епічних і драматичних творах письменниці предметом акцентації є питання призначення жінки, її соціальної і творчої реалізації («Два дні з життя», «Огненний змій», «Четверта аксіома»). У розв’язанні ґендерних питань Л.Яновська продовжує традиції української літератури. Вона цікавиться як життям звичайної жінки, своєї сучасниці, так і долею жінок, наділених творчим даром, креативних. Жіночий образ у її трактуванні уособлює право свободи вибору (Марія Михайлівна «Барвінок», Катерина Михайлівна «Мій роман», Людмила «Історія її серця»), містить грань автобіографізму. До автобіографічної прози належать недруковані романи письменниці «Історія її серця», «Уривки з роману».
Проблему переосмислення ґендерних ролей у суспільстві Л.Яновська розглядає через комплекс морально-етичних чинників.У світлі феміністичних течій початку ХХ століття письменниця трактує і образ жінки-митця. Концептуальною у літературному доробку Л.Яновської є ідея повноти творчої самореалізації людини, що розглядається у ракурсі осмислення проблеми жінки як особистості («Барвінок», «Два дні з життя», та ін.)
Філософізм драматургії і прози Л.Яновської поглиблювався осмисленням важливих суспільно-політичних проблем початку ХХст. («В передрозсвітньому тумані», «Жертви»). Новий підхід до ідеї соціальної перебудови світу характерується заглибленням у світоглядні засади буття, пошуком ідеалу у сфері філософських, морально-етичних категорій.
Філософсько-естетичне осмислення людської екзистенції («Людське щастя», «Noli me tangere») спонукало письменницю до соціальних і психологічних досліджень життя української інтелігенції межі століть. Пошуки сенсу буття, осмислення життя і смерті, співвідношення матерії й духу, категорій віри і безвір’я, оптимізму й розчарування цей філософський клубок намагаються розплутати герої її творів. Л.Яновська збагатила зображення «маленької людини», її герої особистості, захоплені моральною, філософською чи соціальною ідеєю.
Композиція прозових і драматичних творів струнка, здебільшого традиційна, її характеризує пряма часова послідовність, причинно-наслідкові зв’язки імпліцитно присутні в тексті або прозоро проступають у підтексті. В оповіданнях і повістях багато діалогів, що драматизувало епіку. Новації Л.Яновської у жанрі драматургії помітні у ліризації та епізації дії, свідченням чого є розгорнуті зовнішні й внутрішні монологи. Більшою мірою її творчість традиційна, за принципами творення образів переважає реалістично-психологічна манера.
Літературна діяльність Л.Яновської тісно пов’язана з естетико-філософським поступом доби. Вона трактувала факти реального життя людини з погляду її внутрішніх, особистісних переживань, розуміння нею свого призначення і визначення місця у суспільстві. Звернення до актуальної на помежів’ї екзистенційної проблематики потребувало глибокого занурення у світ духовності, сферу підсвідомого. Загальнолюдська, екзистенційна проблематика творчої спадщини письменниці втілилася в зображенні відчуженості, трагічної самотності людини в сучасному світі.
Мовні особливості прози Л.Яновської виразно засвідчують різні художні стратегії її літературної спадщини. У творах раннього періоду творчості маємо розповідь, домінування зовнішніх подій, що подаються як об’єктивна реальність. У другий період Л.Яновська глибше психологічно мотивує вчинки персонажів, чергує «заглядання в душу» і розповідь про подію. Твори, у яких домінує модерністська художня позиція, насичені живим мовленням героя діалогічним або монологічним. Відмовляючись від детального опису побуту, письменниця зосереджується на емоціях, настроях, переживаннях персонажів. Арсенал засобів образотворення здебільшого традиційний портрет, авторська характеристика, психологічне зображення. Варто відзначити і станову репрезентативність галереї образів Л.Яновської: і селяни, і міщани, і представники інтелігенції, різні за своїм соціальним станом, світосприйняттям, політичними поглядами, національністю.
Літературна спадщина письменниці у жанрі прози представлена оповіданням, нарисом, етюдом, повістю, романом; у драматургії жанровими різновидами мелодрами, соціально-побутової, філософсько-соціальної, психологічної драми, етюду, жарту, фарсу, трагедії.
Еволюційні процеси в українській літературі початку ХХст. можна простежити і на прикладі творчості Л.Яновської. Дослідження її літературної діяльності дає підстави говорити про неї як про оригінально-самобутню художницю слова. У літературному процесі кінця ХІХ початку ХХст. вона виступає як традиціоналіст, її письменницька спадщина базується на традиціях реалізму. Проте прикметною ознакою художнього стилю Л.Яновської є супутні компоненти, такі, як імпресіонізм, символізм, неореалізм.
Дослідження творчого доробку Л. Яновської важливе для цілісного і комплесного вивчення літературного процесу в Україні кінця ХІХ початку ХХ століття. Своєю працею на письменницькій ниві вона вписала оригінальну і самобутню сторінку в літературу своєї доби, чим заслуговує на повагу і належне поцінування.

Список використаних джерел

1. Агеєва В. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму. К.: Факт, 2003. 320с.
2. Антонович Д. Український театр // Українська культура: Лекції за ред. Антоновича Д. К.: Либідь, 1993. С. 443 474.
3. Архипов В. Непримиренна // Пчілка Олена. Викинуті українці. К.: МАУП. 2006. С. 6 36.
4. Бахтин М. Роман воспитания и его значение в истории реализма // БахтинМ. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. С. 199 249.
5. Білецький О. Літературні напрямки на Україні в кінці ХІХ на початку ХХст. К., 1946. 20с.
6. Веретейченко І. Образ митця в українському модернізмі // Ґендер і культура / Збірник статей. К.: Факт, 2001. С. 171 178.
7. Винниченко В. Кумедія з Костем // Винниченко В. Твори: В 2 т. К.:Дніпро, 2000. Т. 1. С. 220 229.
8. Винниченко В. Краса і сила // Винниченко В. Твори: В 2 т. К.:Дніпро, 2000. Т. 1. С. 5 47.
9. Винниченко В. На той бік // Винниченко В. Твори: В 2 т. К.:Дніпро, 2000. Т. 1. С. 427 514.
10. Винниченко В. Вибрані п’єси. К.: Мистецтво, 1991. 604с.
11. Винничук Ю. «Чорт зна що». Львів: Піраміда, 2004. 792 с.
12. Волощук Л. Духовний потенціал драматургії Л.Яновської: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10. 01. 01 / Кіровоградський педагогічний університет. Кіровоград, 1998. 16с.
13. Вороний М. Театр і драма / Збірка статей. К.: Мистецтво, 1989. 380с.
14. Гаєвська Л. Морально-етична проблематика української новели кінця ХІХ початку ХХст. К., 1981. 128с.
15. Гнідан О.Д., Дем’янівська Л.С., Йолкіна Л.В., Гуляк А.Б. Володимир Винниченко. Грицько Григоренко. Штрихи до портретів. К.: Вища школа, 1995. 223с.
16. Голод Р. Іван Франко та літературні напрями кінця ХІХ початку ХХ століття: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10. 01. 01 / Львівський національний університет. Львів, 2006. 37с.
17. Горболіс Л. Парадигма народнорелігійної моралі в прозі українських письменників кінця ХІХ початку ХХст. Суми: ВАТ «Сод», 2000. 200с.
18. Горський В. У пошуках істини: Взаємодія філософії і мистецтва. К.:Мистецтво, 1979. 152с.
19. Грабович Г. Єврейська тема в українській літературі ХІХ та початку ХХст. // Грабович Г. До історії української літератури. К.: Критика, 2003. С. 218 240.
20. Грінченко Б. Народний театр // Літературно-науковий вісник (далі ЛНВ). 1900. Т. 11. Кн. 9. С. 162 175.
21. Грицюта М. С. Селянство в українській дожовтневій літературі. К.:Наук. думка, 1979. 314с.
22. Григоренко Грицько. Оповідання. К.: Дніпро, 1987. 493с.
23. Грушевський М. «Мужики». Оповідання А. Чехова // ЛНВ 1898. Т. 2. С.65 67.
24. Грушевський Ол. Сучасне українське письменство в його типових представниках. Загальний погляд на українську літературу ХІХст. // ЛНВ. 1908. Т. 43. Кн. 8. С. 239 254.
25. Грушевський Ол. Сучасне українське письменство в його типових представниках. Загальний погляд на українську літературу ХІХст. // ЛНВ. 1908. Т. 44. Кн. 10. С. 466 488.
26. Грушевський Ол. Сучасне українське письменство в його типових представниках. Загальний погляд на українську літературу ХІХст. // ЛНВ. 1908. Т. 44. Кн. 11. С. 245 267.
27. Грушевський Ол. Сучасне українське письменство в його типових представниках. Загальний погляд на українську літературу ХІХст. // ЛНВ. 1908. Т. 44. Кн. 12. С. 493 517.
28. Гундорова Т., Шумило Н. Тенденція розвитку художнього мислення (поч. ХХст.) // Слово і час. 1993. № 1. С. 55 66.
29. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 297с.
30. Гундорова Т. Ольга Кобилянська contra Ніцше, або народження жінки з духу природи // Ґендер і культура / Збірник статей. К.: Факт, 2001. С. 34 52.
31. Гундорова Т. Femina melancholica: Стать і культура в ґендерній утопії О.Кобилянської. К.:Критика, 2002. 272с.
32. Демська-Будзуляк Л. Ґендерна інтерпретація жіночих та чоловічих образів в українській літературі кінця ХІХ початку ХХст. (новелістика, драматургія) // Слово і час. 2005. №4. С. 10 17.
33. Денисюк І. Розвиток української малої прози кінця ХІХ початку ХХст. Львів: Академічний експрес, 1999. 278с.
34. Денисюк І. Українська новелістика кінця ХІХ початку ХХст. // ДенисюкІ. Зібрання творів: У 3-х т. Львів, 2005. Т. 1. Кн. 1. С. 69 94.
35. Денисюк І. Проза малих форм Олени Пчілки // Денисюк І. Зібрання творів: У 3-х т. Львів, 2005. Т. 1. Кн. 2. С. 50 60.
36. Дорошкевич О. «Народні оповідання» Марка Вовчка // Дорошкевич О. Реалізм і народність української літератури ХІХст. К.: Наук. думка, 1986. С. 63 169.
37. Драй-Хмара М. На роковини творчої діяльності Л.Яновської // Нова громада. 1924 № 1. С. 87 88.
38. Дробот І. Володимир Винниченко: погляд «іншої» // Ґендер і культура / Збірник статей. К.: Факт, 2001. С. 53 68.
39. Дрофань Л. Берегиня. К.: Молодь, 2004. 206с.
40. Дружбинський В. Пам’яті загиблих могил, діагноз: скорботна байдужість // Дзеркало тижня. 2003. №46. 29 листопада 5 грудня.
41. Євшан М. Куди ми прийшли? Річ про українську літературу 1910 року. Львів, 1912. 52с.
42. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. К.: Основи, 1998. 658с.
43. Єфремов С. «Городянка» Л.Яновської //Яновська Л. «Городянка»: повість. К.: Сяйво, 1929. С. 5 21.
44. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Феміна, 1995. 688с.
45. Єфремов С. Без хліба. Проблема голоду в українському письменстві // Єфремов С. Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1993. С. 294 313.
46. Єфремов С. Грінченко // Єфремов С. Літературно-критичні статті. К.:Дніпро, 1993. С. 322 332.
47. Жулинський М. Володимир Винниченко: поворот на Україну // Винниченко В. Вибрані п’єси. К.: Мистецтво, 1991. С. 3 14.
48. Жученко М. Українське письменство в 1917 р. // ЛНВ. 1918. Т. 69. Кн. 2/3. С. 233 238.
49. Захер-Мазох Леопольд фон. Жіночі образки з Галичини // Захер-Мазох Леопольд фон. Вибрані твори. Львів, 1999. С. 19 38.
50. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство. К.: Академвидав, 2003. 390с.
51. Зборовська Н. Моя Леся Українка. Тернопіль: Джура, 2002. 228с.
52. Зеров М. Від Куліша до Винниченка // Нариси з новітнього українського письменства. К.: Культура, 1929. 192с.
53. Іванов Д. Екзистенційні аспекти вивчення стосунків батьків і дітей у сучасній глибинній психології // Кляйн М., Грін Дж. Виховання дітей і психоаналіз. К.: Ваклер, 2000. С. 279 294.
54. Ільницький М. Критики і критерії: Літературно-критична думка в Західній Україні 20-30-х рр. ХІХст. Львів: ВНТЛ, 1998. 148с.
55. Історія української літератури: У 8 т. К.: Наук. думка, 1968. Т. 5. 522с.
56. Історія української літератури: В 2 т. Т. 1. / Ред. кол.: І. Дзеверін (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1987. 631с.
57. Історія української літератури ХІХст. (70-90-ті роки): У 2 кн. / За ред. О.Гнідан К.: Вища школа, 2003. Кн. 1. 575с.
58. Історія української літератури кінець ХІХ початок ХХст.: У 2 кн. / За ред. О. Гнідан К.: Либідь, 2005. Кн. 1. 622с.
59. Історія української літератури кінця ХІХ початку ХХст. / За ред. П.Хропка К.: Вища школа, 1991. 512с.
60. Історія української літератури кінця ХІХ початку ХХст. / За ред. Н.Жук К.: Вища школа, 1989. 438с.
61. Історія української літератури кінця ХІХ початку ХХст. / За ред. Н.Жук К. Вища школа, 1967. 476с.
62. Історія української літератури ХХст.: У 2 кн. / За ред. В. Дончика К.: Либідь, 1994. Кн.1 782с.
63. Історія української літератури ХХст.: У 2 кн. / За ред. В. Дончика К.: Либідь, 1998. Кн.1 462с.
64. Калениченко Н. Українська література ХІХст. Напрями, течії. К.: Наук. думка, 1977. 314с.
65. Калениченко Н. Українська література кінця ХІХ початку ХХст.: Напрями. Течії. К.: Наук. думка, 1983. 315с.
66. Калениченко Н. Українська проза початку ХХст. К.: Наук. думка, 1964. 451с.
67. Кіраль С. Апостол молодої України: Трохим Зіньківський у контексті доби. К.: Кит, 2002. 321с.
68. Кобилянська О. Аристократка // Кобилянська О. Повісті. Оповідання. Новели. К.: Наук. думка, 1988. С. 456 459.
69. Кобринська Н. Перший вінок // www. nplu. kiev.ua/uk/evnts/zhinky.htm. 43k
70. Корнієнко Н. Лесь Курбас: Репетиція майбутнього. К.: Факт, 1998. 468с.
71. Коцюбинський М. Лист // Коцюбинський М. Твори: В 3 т. К.: Дніпро, 1979. Т. 2. С. 184 194.
72. Коцюбинський М. Лист до Л.Яновської // Коцюбинський М. Твори: В 7 т. К.: Наук. думка, 1974. Т. 5. С. 291 292.
73. Криловець А. Українська література перших десятиріч ХХ століття: Філософські проблеми. Тернопіль: Навчальна книга Богдан, 2005. 255с.
74. Кузнецов Ю., Орлик П. Слідами феї моргани: Вивчення творчості М.Коцюбинського в школі. К.: Радянська школа, 1990. 208с.
75. Кузнецов Ю. Художня деталь як стильова ознака новел М.Коцюбинського// Індивідуальні стилі українських письменників ХІХ початку ХХст. К.: Наук. думка, 1987. С. 233 262.
76. Кузнецов Ю. Імпресіонізм в українській прозі кінця ХІХ початку ХХст. К.: Зодіак, 1995. 304с.
77. Леонтович В. «Ідеальний батько» Л.Яновської // ЛНВ. 1901. Т. 16. Кн. 2. С. 88 94.
78. Літературознавчий словник-довідник / Редакційна колегія Гром’як Р., Ковалів Ю. та ін. К.: ВЦ «Академія», 1997. 750с.
79. Личко І. Критичні замітки // ЛНВ. 1909. Т. 45. С.618 628.
80. Луговий О. Визначне жіноцтво України. К.: Дніпро, 1994. 335с.
81. Маковей О. З життя і письменства // ЛНВ. 1898. Т. 2. С. 180 191.
82. Малютіна Н. Українська драматургія кінця ХІХ початку ХХст.: Аспекти родо-жанрової динаміки. Одеса: Астропринт, 2006 350с.
83. Мамонтов Я. Українська драматургія передреволюційної доби (1900-1917)// Червоний шлях. 1926. № 11/12. С.176 203.
84. Матющенко А. Час героя: Українська драматургія першої третини ХХст. К.: ПЦ Фоліант, 2004. 124с.
85. Мировець В. Наші театральні новини // ЛНВ. 1902. Т. 18. Кн. 4. C.68 81.
86. Миронець І. З історії літературних взаємин 90-900 рр. // Прозаїки 90-900 рр.: У 2-х т. Х.;К., 1930. Т. 2. 157 с.
87. Михайловська Н. Трагічні оптимісти. Екзистенційне філосування в українській літературі ХІХ І половини ХХст. Львів: Світ, 1998. 212с.
88. Мороз Л. Нова реалістична драма в українській літературі кінця ХІХ початку ХХст. // Проблеми історії та теорії української літератури ХІХ ХХст. К.: Наук. думка, 1991. С. 192 221.
89. Мороз Л. «Сто рівноцінних правд». Парадокси драматургії Володимира Винниченка. К.: Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка, 1994. 203с.
90. Наєнко М. Історія українського літературознавства. К.: Академія, 2003. 360с.
91. Наєнко М. Іван Франко: тяжіння до модернізму. К.: Академвидав, 2006. 94с.
92. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. 2-е вид., перероб. і доп. К.: Либідь, 1999. 447с.
93. Панченко В. Творчість В.Винниченка 1900-1920 рр. у європейському контексті. Кіровоград, 1998. 271с.
94. Підгайний Л. Л.Яновська. «Городянка» // Критика. 1929. №11. С. 131 133.
95. Погребенник Ф. Ольга Кобилянська // Кобилянська О. Твори: В 2 т. К.: Дніпро, 1983. Т.1. С.5 20.
96. Погребенник В. Література у творчому набутку Романа Олійника-Рахманного. К.: Ковчег, 2003. 256с.
97. Погребенник В. Творчий набуток Бориса Грінченка // Грінченко Б. Вибрані твори. Львів: Каменяр, 2004. С. 5 18.
98. Політична історія України ХХст.: У 6 т. К.: Генеза, 2002. Т.