Міф та національна ідея у творчості Василя Пачовського

Краткое описание

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. І.І.МЕЧНИКОВА

ХИЖНЯК Ірина Анатоліївна

УДК 821.161.2’2’343.001.1

Міф та національна ідея у творчості Василя Пачовського

Спеціальність 10.01.01 українська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, проф
Мейзерська Тетяна Северинівна

Одеса 2004

ЗМІСТ

Вступ 3
Розділ І. Василь Пачовський у рецепції літературної критики 9
Розділ ІІ. Поняття національної ідеї: історичні та художні виміри 26
2.1. Концепція національної ідеї у творчості В.Пачовського 34
2.2. Містеріальність як універсальна форма втілення історії 63
у творчості В.Пачовського
2.3. Висновки 76
Розділ ІІІ. Міфологічний дискурс і архетипи національної культури 78
3.1. Архетипи світової культури та національної історії 97
3.2. Дискурс слов’янської міфології у творчості В.Пачовського 118
3.3. Жіночий простір авторської міфології В.Пачовського 137
3.4. Висновки 151
Висновки 153
Список використаних джерел 163

ВСТУП

Модернізм, що виник в кінці Х1Х на початку ХХ ст., позначений строкатістю, химерністю, передчуттям кінця світу, пошуком нових символів, концентруванням образів, розвитком нової естетичної моделі світу, що базується на міфологічній символіці. Міф з давніх часів був інтегральним елементом літератури. Давньогрецькі міфологічні сюжети функціонують у літературі більше двох тисячоліть і нова історична ситуація породжує все нових Прометеїв, Едіпів, Орфеїв. Література звертається до міфу і використовує його як певну модель модель ідеального, трагічного і комічного буття”[81,538]. Об’єднуючи в одне ціле розмаїтий, заплутаний світ модерних образів та символів, письменники прагнули в першу чергу проникнути в онтологічні проблеми людського буття, психологічно-екзистенційний світ особистості, намагалися показати візію майбутнього своєї держави. Міфологічні структури художнього мислення химерно поєднали у собі проблеми екзистенційні та соціально-історичні, психологічні та суто національні. Складний комплекс культурософського змісту органічно проникав у художній простір творів письменників-модерністів.
Актуальність теми. Тема міфу і історії на сьогодні є актуальною теоретичною проблемою, яка викликає науковий інтерес і є перспективною щодо дослідження української літератури, зокрема її класичної спадщини. Міфологічний аспект художнього осмислення явищ національної історії актуалізувався із застосуванням основних положень міфологічної (архетипної) критики, спираючись на яку літературознавці змогли по-новому інтерпретувати явища національного красного письменства, з’ясувати динаміку художніх форм через окреслення їх першооснов, культурних кодів, архетипів, міфологем. У цьому плані особливу увагу привертає українська поезія кінця ХІХ початку ХХ ст., що відзначається посиленою міфологізацією. У площині згаданої проблеми залишається зовсім недослідженою творчість одного з визначних поетів-модерністів Василя Пачовського. Значний інтерес викликають його драматичні твори. Майже не досліджені на сьогодні, вони складають значну сторінку творчої спадщини письменника, без якої не можна уявити цілісного доробку автора.
Дебютувавши у 1901 році збіркою Розсипані перли”, поет одразу потрапив під шквал як схвальної, так і нищівної критики. Дослідженням лірики В.Пачовського займалися свого часу І.Франко, А.Крушельницький, М.Євшан, О.Грицай, В.Шаян, В.Лев, О.Тарнавський.
Останнім часом лірична творчість В.Пачовського стала предметом уваги цілої низки науковців: В.Лучука, М.Ільницького, Я.Поліщука, Л.Голомб, Н.Мушировської, Е.Балли і т.д.
Проте якщо стан вивчення лірики поета можна вважати цілком достатнім, то його драматична спадщина потребує окремої уваги. Актуальним та недослідженим залишається питання про поєднання у драматичних творах митця образів слов’янської та світової міфології, крізь призму яких автор виводить свої уявлення про внутрішній світ людини, України, історії її державності.
У контексті художньої творчості В.Пачовського міф функціонує і на рівні концептуальному, і на рівні поетики, і на рівні жанру. Жанрова своєрідність творів митця, зокрема містерії як форми і як змісту драматургії поета, ще зовсім не вивчалася в українському літературознавстві.
Аналіз різних форм поетичного вираження В.Пачовського (як ліричного, так і драматичного) дає підстави для цілісного прочитання його творчості, з’ясування характерних для автора особливостей поетики, що, на нашу думку, найбільш органічно виявилися у конструюванні національного міфу, який поєднав у собі історію і архетипи національної культури.
Міфотворчість Пачовського виразно проявилась і в пошуку ним образу ідеальної жінки як своєрідного художнього втілення одвічної боротьби добра і зла, мотивів райського щастя й насолоди на Землі. Прагнучи знайти і втілити образ такої жінки, В.Пачовський звертається до слов’янської міфології, досить продуктивно використовуючи образи поганських богинь Лади й Марени. Заслуговує на увагу типологізація жіночих образів здійснена В.Пачовським у збірці Ладі й Марені терновий огонь мій”, яка по-своєму знайшла потім своє продовження у творчості В.Винниченка. Через неоднозначне ставлення до жінки( вона зло і, водночас, насолода, розрада) актуальною, на наш погляд, залишається проблема зіставлення ідеалу з дійсністю, що простежується у творчості митця. Рухаючись по спіралі, шукаючи знову і знову ту єдину, митець художньо втілює духовне зростання свого ліричного героя, його наближаення до ідеалу.
У контексті обраних проблем актуальними є і публіцистичні твори В.Пачовського, у яких автор, аналізуючи історію України, формулює ті національні ідеї, що були, на його думку, втрачені українським народом. Докладнішого вивчення потребують світоглядні позиції В.Пачовського, що стосуються майбутнього України, її космічної місії консолідації народів Європи та Азії. Поєднання міфу та історії у творах В.Пачовського спонукає нас до активних пошуків у визначенні центральної проблеми його творчості проблеми національної ідеї. У цьому зв”язку актуальним і недостатньо дослідженим залишається питання органічного поєднання у творах письменника мотивів екзистенційних та національних, а також особистих і національних, які є показовими для індивідуальної міфології митця.
Творча спадщина В.Пачовського як поета, драматурга та публіциста все більше потребує докладнішого цілісного вивчення та аналізу, що дасть можливість наблизитися до розуміння основних закономірностей його поетичного мислення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з темою Національне та загальнолюдське в українській літературі Х1Х ст.”, яку розробляє кафедра української літератури Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова.
Об’єктом дослідження стала творчість українського поета, драматурга, публіциста В.Пачовського, зокрема його драматичні твори: Сон української ночі”, Золоті ворота”, Роман Великий”, поетична збірка Ладі й Марені терновий огонь мій ...”, реферат Конструктивні ідеї державності та космічна місія української нації”, стаття Українці як народ”.
Предметом дослідження є засоби художнього втілення національної ідеї, образів національної та світової міфології, особливості міфогенної поетики у творчості поета-модерніста. Вивченню підлягають авторські інтерпретації вічних” образів (міфологічних, біблійних, літературних тощо), які відтворюють національну специфіку їх трактування.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертації є визначення шляхів трансформації міфологічних сюжетів та образів крізь призму національної історії у творчості В.Пачовського.
Досягнення декларованої мети передбачає реалізацію таких завдань:
1) визначити місце поняття національна ідея” в естетично-художніх пошуках української літератури кінця ХІХ початку ХХ століття;
2) охарактеризувати художнє осмислення В.Пачовським явищ національної історії, зміст авторських понять історична” та консервативна” ідеї, а також їх вплив на українську історію;
3) дослідити функціонування міфологічних опозицій космос-хаос”, добро-зло” як основного художнього способу зображення трагедії історичного буття України;
4) простежити трансформацію мотивів злочину та спокути, що найбільш виразно виявились у художньому конструюванні образу Марка Проклятого як своєрідної генези сучасності, міфологічної тяглості проклять” української історії;
5) дослідити взаємозв’язок образів слов’янської міфології та вічних” образів європейської культури у драматургії письменника;
6) простежити художні параметри міфологізації любові, онтологічні виміри екзистенційної проблеми любові і смерті та пов’язані з ними типологічні ряди жіночих образів;
7) дослідити жанр містерії у драматургії В.Пачовського.
Теоретико-методологічною основою дисертації є праці дослідників міфу М.Еліаде, К.Леві-Строса, О.Лосєва, Я.Голосовкера, Є.Мелетинського, Н.Фрая; праці з психоаналізу К.Юнга; студії з питань поетики міфу та міфопоетичних структур, їх пов’язаності з модерним мисленням А.Волкова, О.Антофійчука, О.Забужко, Т.Мейзерської, Т.Гундорової, Л.Скупейка, Н.Шумило, А.Нямцу, Я.Поліщука, О.Турган, Е.Соловей; культурологічні праці Є.Маланюка, Ю.Липи, Д.Гуменної.
При виконанні поставлених завдань були використані певні методи дослідження, зокрема:
· порівняльно-історичний метод при вивченні жанрової специфіки драматургії В.Пачовського, що тяжить до містерійного типу зображення;
· типологічний метод при розгляді типології жіночих образів у творчості поета;
· компаративістський метод був використаний під час розгляду предмета дослідження в культурологічному та історичному контексті творів європейської літератури;
· архетип ний метод був застосований при дослідженні авторської інтерпретації вічних” образів європейської культури, а також образів слов”янської міфології;
· розгляд міфогенної поетики драматургії В.Пачовського зумовив використання герменевтичного методу дослідження.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше досліджено у творчості В.Пачовського трансформацію міфологічних сюжетів та образів крізь призму національної історії.
У дисертації вперше визначено розуміння В.Пачовським поняття українська національна ідея” та шляхів її реалізації. Конкретизовано та узагальнено трактування образу Марка Проклятого як ключової постаті - репрезентанта основних колізій української національної історії, що постає як національний міф. Вперше ґрунтовно досліджено образи слов’янської міфології (бога Світовида, Вія, Змія, Смерті), через які у творчості письменника простежується опозиція минуле-сучасне-майбутнє” як своєрідна інтерпретація опозиції хаос-космос”. Детальніше подано типологію жіночих образів у поезії та драматургії В.Пачовського.
Дисертація має теоретичне значення як спроба аналізу взаємодії національної історії, національної ідеї з міфологією. У ній на малодослідженому літературному матеріалі осмислюється процес міфологізації історії, закономірності переосмисленя еволюції образів Марка Проклятого, України, Роксолани, Б.Хмельницького та інших у контексті творчості В.Пачовського.
Практичне значення. Матеріали дисертації можуть бути використані при читанні лекцій з історії української літератури, у спецкурсах і спецсемінарах з компаративістики, усної народної творчості, культурології, при написанні дипломних і курсових робіт студентами-філологами, а також учнями шкіл з поглибленим вивченням гуманітарних дисциплін.
Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри української літератури Одеського національного університету. Окремі її тези покладено в основу доповідей, виголошених на Всеукраїнських наукових конференціях Творчість Ю.Липи в культурно-історичному контексті ХХ ст.”(Одеса, 2000), Українська література в контексті світової літератури” (Одеса, 2002), міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми міжкультурної комунікації у нових геополітичних умовах” (Тирасполь, 2002). За темою дисертаційного дослідження опубліковано 7 наукових статей, у тому числі 3 наукові статті у фахових виданнях. Публікації виконані без співавторів.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 175 сторінки (текстова частина 162 стор.). Список використаної літератури нараховує 158 позицій.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Творчість В.Пачовського, що становить собою значну сторінку української літератури, зазнала досить скромної рецепції. Це було викликано певними кліше у підходах до спадку поета, нерозумінням його думок і прагнень, заангажованістю літературної критики.
Зразу ж після перших критичних статей простежується майже повна відсутність літературознавчих праць, присвячених дослідженню поезії, драматургії, публіцистики письменника. Все це створило певний вакуум навколо постаті поета, який почав поступово заповнюватись лише в останні десятиліття. Проте драматична і публіцистична творчість поета, художньо-естетичні та політичні погляди, пошук національної ідеї, відродження національної історії залишаються актуальними і в наш час, а тому заслуговують на ґрунтовне дослідження. Творчість В.Пачовського яскраво репрезентує художній пошук та втілення месіаністичної ідей національної історії, що актуалізувались у творчості поетів-романтиків 20-40рр. ХІХ ст. в тому числі і Т.Шевченка, а на межі ХІХ ХХ ст. пережили нову хвилю відродження.
У результаті нашого дослідження творчості Василя Пачовського, зокрема його драматургії, ряду публіцистичних праць ми прийшли до наступних висновків:
1. Наскрізною у творчості В.Пачовського є проблема пошуку національної ідеї, їй присвячені як художні, так і публіцистичні твори митця, зокрема, реферат Конструктивні ідеї державності та космічна місія української нації”.
В.Пачовський розглядає національну ідею у трьох змістових пластах:
1) язичницько-міфологічному;
2) соціально та історико-психологічному;
3) космологічному.
2.У зв’язку з цим автор виділяє: 1) історичні ідеї, що були втрачені українцями за 600 років бездержав’я; 2) консервативні ідеї, представлені образами князя Михайлика та Марка Проклятого; 3) месіанізм української нації.
3. У художній площині творчості В.Пачовського історичні ідеї найкраще втілені в трагедії Сон української ночі”, хоча в тій чи іншій мірі присутні і в інших драматичних творах поета. Вони органічно пов’язані з ідеями українського національного месіанізму, що розгорнувся в контексті національного самопізнання європейських народів у ХІХ ст. Цей рух означив так звану ювенільну стадію, що визначилась твердженнями про особливу винятковість того чи іншого народу, його месіаністичну функцію у світовій історії. В.Липинський називає цей феномен містичною ідеєю нації”. Ювенільна фаза базується саме на християнській сотеріології, яка поступово націоналізується”: народ у прагненні до самоствердження підноситься до Бога.
Саме містична ідея нації” послужила переходом від християнського до національно-секулярного світогляду, коли ствердилась формула я українець”, коли само українство сприймається як сакральна духовна єдність. В кінці ХІХ ст. Україна переходить у секулярну фазу національної ідентичності, відбувається переродження національного ми” в національне я”, - перехід в етико-персоналістичну, а відтак і в екзистенційну рефлексію”[37,48]. Як зазначає О.Забужко: Від братчиків” до Франка, від Книг Буття Українського Народу” до Мойсея”, тобто від первісної етнічної диференціації через національний месіанізм за зразком християнської сотеріології та національне поганство”, одним із проявів якого є категоричний імператив любові до свого рідного” (В.Винниченко), - переведення національної ідеї в площину етико-антропологічну, на рівень екзистенційної проблематики, - такий шлях пройшла українська ідея в ХІХ ст. ...”[37,49-50].
Виділені В.Пачовським історичні ідеї відбивають саме ювенільну фазу розвитку української національної ідеї, бо в їх основі лежить націоналізація релігії, формулювання месіаністичного світоглядного комплексу. Історичні ідеї, на його думку, мають стати базою для формування ідей національних, і таких ідей В.Пачовський виділяє три: 1) ідея Святої Русі від Володимира до Юрія ІІ; 2) ідея лицарів Хреста Святого від князя Байди Вишневецького до Калнишевського, як ідея козацької України; 3) ідея федерації всіх слов’ян у формі конфедерації вільних народів, як ідея Кирило-Мефодіївського братства”[100,186]. Саме через ці ідеї, на думку письменника втілюються історичні шляхи формування і розвитку національної ментальності, органічної складової національної ідеї.
Образна система драматургії В.Пачовського цілком підкорена художньому відображенню чинності державницьких ідей в історичному часі України. Як рівноправні у його художньому світі виступають і конкретно-історичні діячі і літературні та міфологічні герої. Так у трагедії Сон української ночі” представником ідеї Святої Русі від Володимира до Юрія ІІ виступає Боян, що бачив золоті часи державності України і є їх уособленням. Саме Боян у творі В.Пачовського промиває очі русалковою водою ( віщим словом, поезією) своїм співвітчизникам, вказуючи їм на вірні історичні шляхи.
Ідея козацької України реалізується через образи гетьманів: Богуна, Мазепи, Орлика, Палія, Залізняка, Гонти тощо. Ці герої є основою творчого, рушійного начала народу, авангардом збереження державної України.
Через наскрізну ідею об’єднання заради єдиної мети, заради своєї держави у творі реалізується думка про федерацію всіх слов’ян. До неї закликають і Боян, і гетьмани, і сам автор.
Проблема пошуку національної ідеї стала для В.Пачовського проблемою пошуку національного ідеалу. У художньому світі поета він сфокусувався на двох міфологічних постатях: князя Михайлика та Марка Проклятого. Постать кн.Михайлика щонайглибше розкривається уже на рівні консервативних ідей, що по суті є уособленням державницької місії героя.
На язичницько-міфологічному рівні з постаттю цього героя пов’язаний культ сили землі та культ віри, а образ Марка Проклятого став основою для художньої реалізації культу свободи волі.
На соціально-політичному та історико-психологічному рівнях образ князя Михайлика репрезентований ідеєю здобуття Чорного моря як дороги до океану та ідеєю боротьби Європи з Азією, а образ Марка Проклятого ідеєю правди і волі.
На космологічному рівні постає ідея української держави як Золотих воріт між Сходом і Заходом це месіаністична роль української нації у перебудові світу.
4. У своїх драматичних творах В.Пачовський послідовно втілює власне бачення та розуміння національної ідеї, спираючись більше на язичницько-міфологічний та історико-психологічний змістові пласти.
Так, думка про силу землі втілюється В.Пачовським у містерії Золоті ворота” через розподіл героїв на землеробів та кочовиків і окремий образ Марка Проклятого, який поєднав у собі ці два начала: його тягне земля, але на одному місці він не може довго перебувати. Як підтвердження його роздвоєності - два обличчя: героя Святослава та Митуси - землероба та кочовика, створювача і руйнувача.
Ці образи мають давнє міфологічне походження, що сягає уявлень давніх слов’ян - язичників-сонцепоклонників, і знаходить своє втілення в метафорі золота. Ідея культу національної релігії у художньому світі драматичних творів В.Пачовського втілюється через метафору золотих воріт”, золотого вінця”, огнистого меча”. Сонце світить, наче блищить золото, вважали давні слов’яни, і тому наділяли світлих богів золотими та срібними атрибутами. Згадаймо, князь Михайлик у містерії Золоті ворота” з’являється весь у сріблі і є втіленням саме божественного, будівничого начала.
Образ золотих воріт В.Пачовський трактує як символ державності України, а тому втрата їх є рівноцінною втраті самостійності - заходу сонця. Золотий вінець виступає символом освяченої Богом національної ідеї. Тому, коли студенти з трагедії Сон української ночі” не змогли викувати ланцюг, який би цей вінець підтримував, повстання терпить поразку і думка про державність відступає знову.
Третій-космологічний- пласт, пов’язаний з втіленням поглядів письменника на месіаністичне призначення України. У художньому просторі його драматичних творів залишився майже не розробленим. Свої думки про втілення месіаністичної долі України автор прагнув описати в останній частині поеми Золоті ворота” Небо України”. Проте ця частина залишилась ненаписаною. В.Пачовський вважав, що українська нація ще не сказала свого завершального слова, ще не виступила на кону історії і тому саме на неї покладена місія стати колискою народження нової нації, що об’єднає в собі особливості і європейської і азійської культури.
5. Пошук національної ідеї здійснюється письменником не лише на рівні художнього осмислення історії, а й на рівні інтерпретації образів слов’янської та світової міфології. У своїх творах В.Пачовський звертається як до вже осмислених в літературі архетипних пластів, відповідно по-новому їх переосмислюючи ( біблійна, антична, середньовічна міфологія тощо), так і сам стає міфотворцем, спираючись на вже вироблений людством культурний код. Попервах, як зазначає Я.Поліщук, (і це було характерно для раннього модернізму), оригінальна міфотворчість переважно імітує репарацію первісної міфології <> пізніше залежність від культурного коду все більше увідноснюється”[114,379].
Дивним чином переплетені біблійна, антична, середньовічна міфології у драматичних творах В.Пачовського становлять єдине ціле, що є відображенням художнього бачення поетом українського світу.
Так, у поемі Золоті ворота” центральним образом твору є Марко Проклятий символ українського народу, - який має спокутувати свої злочини (інцест, вбивство матері та сестри, зраду державі тощо), пройти багато випробувань, очиститись і врешті-решт перемогти у собі руйнівні деструктивні сили і, звільнившись від зла, встановити Божий лад на своїй землі. Марко виступає медіатором між хаосом і гармонією, між добром і злом. В.Пачовський порівнює його то з Агасфером як втіленням стихійного зла, то з Одисеєм, носієм добра, яке він губить у марних подорожах. Підсвідомо відчувається вплив на творчість В.Пачовського Франкового Каїна (Смерть Каїна”), який здійснивши злочин, подорожує, а, очистившись, знаходить Боже натхнення, сенс життя і несе його людям, які його не приймають. Так само і Марко вирушає в дорогу, що символізує очищення, спокуту, звільнення від власного гріха. Йдучи шляхом до самого себе, до свого внутрішнього я”, герой проходить різні стадії - від богоборства до смирення. Проте якщо Каїн Франка знайшов злагоду у собі, то Марко приречений рухатись по синусоїді: то наближаючись до Бога, то, здійснивши злочин, знову падати у безодню.
Своєрідне ініціаційне очищення у драматичних творах В.Пачовського часто виражене міфологемою тимчасової смерті”, після якої приходить нове народження. Так, у поемі Золоті ворота” Марко падає мертвим на землю вночі, а ранком прокидається вже живим. У трагедії Сон української ночі” студенти в печері (символ лона матері-землі), виковуючи меч і вінець, засинають (сон варіант смерті), але прокидаються занадто пізно. Як бачимо, міфологема тимчасової смерті-сну” втілюється письменником у двох варіантах: як сон-смерть і як сон-воскресіння. Міфологічний наратив творів В.Пачовського посилюється введенням подвійного моделювання дійсності: наяву і уві сні, дійсність і мрії. У мріях Україна пережила своє народження/відродження, а насправді держави не існує. Автор чітко відтворив це у художньому просторі поеми Золоті ворота”, використавши композиційний прийом протиставлення: сон/пробудження. Так у сні Марко бачить реальну силу об’єднаного народу, здатного прогнати будь-яку нечисть, очистити церкву, що в даному разі виступає метафорою України. Проте, прокинувшись, такої чистої, державної України він не побачив. А ту дійсність, яку побачив Марко Проклятий, В.Пачовський описує у трагедії Сон української ночі”: над Україною встає криваве сонце бог війни, міжусобиць, розбрату.
Проте не лише образ Марка Проклятого зображений автором як роздвоєна особистість - самий художній світ драматичних творів письменника чітко поділений на дві частини: добра і зла, божественного космосу, порядку і хаосу. У поемі Золоті ворота” період до зради Марка це золотий період історії України, ідеальний світ, космос, а після зради починається період хаосу. І світ космосу, і світ хаосу мають тенденцію до повторення, до зміни один одного у процесі художнього осмислення автором розвитку історії України. Період космосу асоціюється В.Пачовським із періодом української державності: це, на думку автора, період язичництва, період Княжої Русі, козацький час та омріяне майбуття, якого за життя поет не побачив. Отже, як вважає В.Пачовський, сакральний світ, космос це утвердження своєї держави, самостійності України, що пов’язується автором насамперед з національною ідеєю.
6. У трагедії Сон української ночі” В.Пачовський використовує опозицію сучасне-майбутнє” як варіант міфологеми космос-хаос”. Сучасне України, у художньому баченні поета, - це могила символічні ворота у країну мертвих. Але мертві тут не спочивають, а навпаки, працюють (тобто, не можуть знайти собі спочинку, бо не завершили прижиттєвих справ), створюють золотий вінець, прагнуть об’єднати розрізнений народ, знову встановити державність. Проте ця могила виступає ще і як уособлення Священної Гори, де зустрічаються Небо і Земля. Це сакральна територія абсолютної реальності, де знаходяться символи абсолютної реальності, своєрідно переосмисленні В.Пачовським: так, золотий вінець це Дерево Життя і Безсмертя України, а вогнистий меч це джерело молодості. Ці предмети є символами нової, розумної, самостійної держави. Щоб володіти ними, і Марко Проклятий і студенти мають пройти багато випробувань, пройти шлях від смерті до відродження. В художньому баченні В.Пачовського таким є шлях народу, яким він має пройти, аби усвідомити себе вільним і самодостатнім.
7. У своїх драматичних творах В.Пачовський використовує значну кількість символів державницького забарвлення. Так, зокрема, Золоті ворота є символом державності, і втрата їх рівноцінна смерті держави. Золотий вінець, який створюють козаки, гетьмани і виковують студенти, - є символом об’єднуючої ідеї, що допомогає українцям у створенні своєї держави. Вогнистий меч це символ боротьби. Ніч, під час якої відбуваються події і в поемі Золоті ворота”, і в трагедії Сон української ночі” є символом бездержав’я.
Звертаючись до одвічних універсалій світової культури, В.Пачовський намагався вийти за межі їх традиційного трактування, поєднати традиційне уявлення про них з літературними інтерпретаціями, накласти на них візерунок власного авторського бачення.
8. Як відомо, кінець ХІХ початок ХХ т. відзначився певним руйнуванням культу історії і утвердженням міфу історії. Як зазначає Я.Поліщук, засновком цього процесу стало заперечення еволюційної моделі розвитку чинної в науці та культурі доби раціоналізму ХІХ століття та постулювання альтернативної моделі часу циклічного й повторюваного, та людини в часі, її вічного повернення”, що співвідноситься із логікою та хронометрією традиційного міфомислення”[114,380]. Як ми помітили у Золотих воротах” В.Пачовського, історичні події також розвиваються не у хронологічному порядку: на думку автора, у період з 1917-1922рр. знову повторилась вся 600-літня історія України, а приречений вічно жити Марко, знову і знову пережив усі події.
Створюючи свою авторську модель всесвіту і всечасу, В.Пачовський звертався до слов’янської міфології, відкриваючи невідоме минуле, образи. Одним із центральних образів у поемі Золоті ворота” став образ бога Світовида, що також втілюється через бінарну опозицію добро-зло”, космос-хаос” (згадаємо, Марко Проклятий поєднує в собі прагнення добра і руйнівні вчинки). Давні слов’яни вважали Світовида одночасно богом війни і перемог. У поемі він з’являється з води, що у язичників вважалась втіленням хаосу, з якого піднімається земля (космос). Крім того, водна стихія ототожнювалась давніми слов’янами з царством померлих: колись давно ідол Світовида було скинуто у річку (він зник). У художньому ж часі поеми він відроджується знову.
Бога Світовида В.Пачовський зображує згідно з народними уявленнями: з чотирма обличчями, кожне з яких символізує одну із сторін світу. Автор індивідуалізує ці обличчя . Всі вони знову ж таки є носіями бінарної опозиції космос-хаос”, яка структурує не тільки образи містерії, а й сам твір.
Бог Світовид у містерії Золоті ворота” є своєрідним еквівалентом моделі космосу, причому як вертикальної: (небо-майбутнє) земля (сучасність, представлена особами історичними) підземелля (минуле-міфічний час); так і горизонтальної, яку символізують чотири повернуті у різні сторони світу обличчя бога.
9. Як уособлення зла у містерії Золоті ворота” виступають Вій та Змій, а у трагедії Сон української ночі” Демон. Вони є носіями зла, руйнування, крім того В.Пачовський проводить паралель між представниками злих сил і більшовиками, і навіть ототожнює їх. Ці міфічні істоти несуть хаос. Отже, як бачимо, спираючись на міфологічні архетипи давніх слов’ян, В.Пачовський аналізує історію України, поділяючи періоди державності (сакральний час, космос України) і період бездержав’я (час хаосу, зокрема, час правління більшовиків).
10. Пошук національної ідеї не обмежується у В.Пачовського лише на рівні образів міфології (слов’янської та світової). Розробляючи цілу галерею жіночих образів, поет виводить їх чи не на перше місце у своїх творах. Взагалі, образ жінки у творчості В.Пачовського є одним із основних носіїв національної ідеї. Поет здійснив певну типологію жіночих образів, зокрема зустрічаються такі типи, як жінка-вамп, жінка-матір і нова” жінка. В.Пачовський розглядає їх крізь призму міфології та історії. Найширше ці типи означені у збірці поезій Ладі й Марені терновий огонь мій”, проте і в драматичних творах маємо їх цікаву інтерпретацію. Жіночі образи також структуровані бінарною опозицією добро-зло”, космос-хаос”, яка представлена образами язичницьких богинь Лади й Марени. Так, Гелєна, Раїса, Хризанта із збірки Ладі й Марені терновий огонь мій”, а також Рахиля з матір’ю із містерії Золоті ворота” є втіленням саме Марени богині смерті, тобто хаосу. Лейля, Онілля (збірка Ладі й Марені ...”) та Роксоляна і Людмила (Золоті ворота”) є уособленням Лади, тобто добра, гармонії.
Нова” жінка це ідеальна жінка, жінка-дружина, представлена образом Оніллі (Ладі й Марені ...”).
Проте у драматичних творах В.Пачовського можна виділити ще один тип жінки це жінка-матір. Як це склалось історично, існують два варіанти цього типу:: 1) мати-страдниця; 2) мати-воїтелька, захисниця. Так, Роксоляна (Золоті ворота”) є уособленням саме останнього типу, а головна героїня Сну української ночі” Вона представлена автором як мати-страдниця, що потерпає через власне дитя. На думку В.Пачовського, Україна і є цією матір’ю-страдницею, образ якої тяжить над всім українським народом, оскільки вона надмірно опікає своїх дітей, через що народ не може подолати свою інфантильність. І тому зрозумілий висновок автора: діти такої матері не спроможні на рішучі дії, тому Україна кожного разу підпадає під владу інших володарів.
11. Отже, ідейною домінантою драматичних творів В.Пачовського став пошук національної ідеї крізь призму національної та світової міфології, біблійної символіки, народного фольклору. Своєрідно трансформуючи усталені образи, символи, поет руйнує стереотипи, надає їм нового значення, створює нові, таким чином формуючи свій авторський візійний світ України, сповнений тривоги, утоми, відчаю і надії на краще майбутнє.
Творчість В.Пачовського як поета-модерніста суголосна із сучасністю і апокаліптичними настроями, і станом розгубленості і загубленості у цьому шаленому світі і трагічним оптимізмом та неспростовністю мрії, і, звичайно, споріднює ці дві епохи гарячий подих міфу над їх чолом, таємнича, але неспростовна влада міфу”[114,383], через яку формуються автором основні засади державності.

Список використаних джерел
1. Агєєва В. Матеревбивство й чоловіча інфантильність ( Десакралізація образу матері в українському модернізмі) // Гендер і культура: зб. ст. К.: Факт, 2001. С.131-145.
2. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст. Львів: Львівський національний університет ім.І.Франка, 2000. Тернопіль: Джура, 2000. 340с.
3. Антофійчук В.І., Нямцу А.Є. Євангельські мотиви в українській літературі кінця 19-20 ст. Чернівці: Рута, 1996. 208с.
4. Архаический ритуал в фольклорных и раннелитературных памятниках. М.: Наука, 1988. 326с.
5. Асеева Н.А. Украинское искусство и европейские художественные центры (конец Х1Х начало ХХ века). К.: Наукова думка, 1989. с.195.
6. Афанасьев А.И. Живая вода и вещее слово. М.: Сов.Россия, 1998. 512с.
7. Балла Е.Ю. Василь Пачовський лірик. Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 2002. 20с.
8. Балушок В.Г. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. Львів-Нью-Йорк: В-во М.П.Коць, 1998. 216с.
9. Барка В. Лірик-мислитель // Пачовський В. Зібрані твори: У 2т. Філадельфія, Нью-Йорк, Торонто: Слово. Т.1, 1984. С.23-28
10. Барчан В. Мотив жіночого роксоланства” в поезії В.Пачовського та Є.Маланюка // Матеріали між нар. Конференції В.Пачовський у контексті історії та культури України”. Львів, 1998. С.37-42.
11. Бачинський Ю. Україна irredenta: (По поводу еміграції): Суспільно-політичний скіц. Львів, 1895
12. Бентли Е. Жизнь драмы. М.: Искусство, 1978. 368с.
13. Бердяєв М. Русская идея // Вопросы философии. 1990. - №1. С.77-144
14. Бетко І. Поема І.Франка «Смерть Каїна». Езотеричний аспект проблеми пізнання // Українське літературознавство. Іван Франко. Статті і матеріали. Львів, 1993. Вип.58. С.64-71
15. Білецький О. Зародження драматичної літератури на Україні // Олександр Білецький. Зібрання праць у п’яти томах. Давня українська і давня російська літератури. К.: Наукова думка, 1965. Т.1: 527с. С.277-353.
16. Бирлайн Дж.Ф. Параллельная мифология. М.: КРОН ПРЕСС, 1997. 336с.
17. Бирчак В. Лицар-мрійник // Пачовський В. Зібрані твори: У 2т. Філадельфія, Нью-Йорк, Торонто: Слово. Т.2, 1984. С.23-28.
18. Бодлер Ш. Об искусстве. М.: Искусство, 1986. 421с.
19. Бондар М. Поезія Василя Пачовського // Поезія-86: Зб. К.: Рад.письменник, 1986. Вип.2. С.146-166.
20. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. Л.: ГИХЛ, 1940. 648с.
21. Волкова Т. Образи Сміхунчика і Демона в системі образів-символів трагедії В.Пачовського Сон української ночі”// Матеріали між нар. Конференції В.Пачовський у контексті історії та культури України”. Львів, 1998. С.75-79.
22. Волков А.Р. К теории традиционных сюжетов // Сравнительное изучение славянских литератур. М.: Наука, 1973. С.303-314.
23. Вундт В. Міф і релігія. Спб. 1912.
24. Гендерна демократія стратегія ХХІ століття: Від Пекіна до Нью-Йорка. 1995-2000рр. Одеса: Друк, 2000. 232с.
25. Голомб Л. Тема України в ліриці В.Пачовського 20-х рр.// Матеріали між нар. Конференції В.Пачовський у контексті історії та культури України”. Львів, 1998. С.18-25.
26. Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів, 2000. 263с.
27. Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета. Пер. З англ.. К.: Рад. письменник, 1991. 216с.
28. Грушевський М.Історія української літератури./ Відп. ред. Омелян Пріцак; Ін-т літ. ім.Т.Г.Шевченка. К.: АТ Обереги”, 1995. 708с.
29. Гуменна Д. Благослови, Мати!: Казка-есей. Препринт. Вид. К.: Вид. Дім КМ Academia”, 1994. 288с.
30. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів, 1997. 297с.
31. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 350с.
32. Довженко О. Україна в огні // Довженко О. Зачарована Десна. Україна в огні. Щоденник. К.: Веселка, 1995. С.63-173.
33. Дробот І. Володимир Винниченко: погляд іншої” // Гендер і культура: Зб. ст. / Упоряд.: В.Агеева, С.Оксамитна. К.: Факт, 2001. С.53-69.
34. Дудкин В.В. Дегуманизация мифа (От Вагнера к Ницше) // Литература и мифология. Под. ред. Григорьева А.Л. Ленинград: Наука, 1975. С.44
35. Жіночі студії в Україні: Жінка в історії та сьогодні. Одеса: Астропринт, 1999. 440с.
36. Забужко О. Філософія національної ідеї: Україна і Європа // Зустрічі. 1991. - №2.
37. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період./ АН України, Ін-т філософії. К.: Наук. думка, 1992. 116,[2]с.
38. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу. Вид. друге, випр. Київ: Факт, 2001. 160с.
39. Зборовська Н. Феміністичні роздуми на карнавалі мертвих поцілунків. Львів: Центр гуманітарних досліджень ЛНУ ім..І.Франка, 1999. 336с.
40. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. К., 1989. 304с.
41. Зубрицька М. Архетипна критика і теорія // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів, С.109-110
42. Елиаде М. Аспекти мифа. Пер. с франц. М.: Инвест. ППП, 1995. 240с.
43. Елиаде М. Миф о вечном возвращении. Архетипы и повторяемость. Пер. с франц. Санкт-Петербург, 1988. 256с.
44. Євшан М. Василь Пачовський. Спроба характеристики // Українська Хата. 1909. Ч.6. С.306-314.
45. Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика/ Упоряд. Н.Шумило. Київ, 1998.
46. Іваницький В. Русская женщина и эпоха «Домостроя» // Общественные науки и современность. 1995. - №3. С.161-173.
47. Іванов В. Родное и вселенское. М.,1981. 193с.
48. Іларіон митрополит Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. Моногр. К.: АТ Обереги”, 1992. 424с.
49. Ільницький М. Візія національного Воскресіння”: Wesele” Станіслава Висп’янського і Сон української ночі” Василя Пачовського // Слово і час. 2000. - №6. С.41-47.
50. Ільницький М. Поет національної ідеї // Ільницький М. Від Молодої Музи” до Празької школи”. Львів, 1995. С.43-61
51. Ільницький М. Фастівський мотив у поемі І.Франка Смерть Каїна” // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин: Матеріали між нар. Наук. Конф. Львів Світ”, 1998. С. 423-428.
52. Історія української культури. У 5-ти т. К.: Наукова думка, 2001. Т.2. Українська культура ХІІІ-ХУІІ століть. 848с.
53. Калина Н. Миф о современном мире // Кемпбелл Джозеф Тысячеликий герой. М.-К., 1997
54. Карманський П. Українська богема: Василь Пачовський [Уривки з однойменної книги] // Молода Муза. Антологія західноукр. поезії початку ХХ ст./Упоряд., переднє слово та приміт. В.І.Лучука. К.: Молодь, 1989. С.285-287.
55. Кассірер Е. Избранное. Опыт о человеке.- М.: Гардарика, 1998. 784с.
56