ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ ПОЕЗІЇ ЛІНИ КОСТЕНКО (ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ І ФЕНОМЕН АҐОНУ)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г.ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Пономаренко Інна Валеріївна

УДК//821.161.2Костенко 1/7. 08:801.73:159.964.21(043,3)

ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ ПОЕЗІЇ ЛІНИ КОСТЕНКО
(ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ І ФЕНОМЕН АҐОНУ)

10.01.01 українська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Саєнко Валентина Павлівна
кандидат філологічних наук, доцент

Київ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП ...............................................................................................................

3

РОЗДІЛ 1. ТВОРЧІСТЬ ЛІНИ КОСТЕНКО У КОНТЕКСТІ ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНОГО ДИСКУРСУ .........................................

9

1.1. Початок нескінченного діалогу у резонансі шістдесятих ..............

10

1.2. Ідентифікація у поетологічному контексті ......................................

16

1.3. Перспективи та проблеми плюралістичного дослідження .............

29

РОЗДІЛ 2. ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК ЕСТЕТИЧНИЙ ПРИНЦИП ТВОРЧОСТІ ЛІНИ КОСТЕНКО ...........................................

44

2.1. Палімпсести Ліни Костенко ..............................................................

53

2.2. Моделі діалогу культурології й історіософії в художній інтерпретації Ліни Костенко .............................................................

74

РОЗДІЛ 3. АҐОН У СИСТЕМІ ПОЕТИКИ ЛІНИ КОСТЕНКО ............

96

3.1. Своєрідність віршованого роману "Маруся Чурай" крізь призму конфліктобудови і поетики жанру ...................................................

97

3.2. Функціонально-художнє навантаження аґону в драматичних поемах .................................................................................................

125

3.3. Поетологічна функція аґону в ліричному циклі Ліни Костенко ....

146

ВИСНОВКИ ......................................................................................................

164

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................

173

ВСТУП

Поетична творчість як особлива єдність етнолінґвістичних феноменів, що зумовлюють її своєрідність, являє собою один із щаблів багатоаспектного ставлення до світу, аксіологічно орієнтованого здатністю людини за допомогою трансцендентної чутливості пізнавати дійсність, формуючи цілісний образ світу. Унікальним ментальним простором етико-естетичних пріоритетів є творчість видатної поетеси сучасності Ліни Костенко. Художня своєрідність її поетичного набутку резонуюче вплинула на літературно-критичну думку, надаючи якісний матеріал для плідних роздумів. Уже фактом своєї феноменальності спонукала до концептуально різних підходів осмислення, репрезентованих у працях Володимира Базилевського, В’ячеслава Брюховецького, Віталія Дончика, Миколи Жулинського, Миколи Ільницького, Марка Гольберга, Галини Гордасевич, Наталі Забужко, Михайла Кудрявцева, Юрія Карпенка, Михайлини Коцюбинської, Галини Кошарської, Івана Кошелівця, Анатолія Макарова, Олени Никанорової, Володимира Панченка, Оксани Пахльовської, Валентини Саєнко, Тараса Салиги, Елеонори Соловей, Анатолія Ткаченка, Івана Фізера, Володимира Шелеста. Завдяки іманентній багатозначності обраного об’єкта, його практичній невичерпності кожен із науковців знаходив власну нішу, залучаючись до нескінченного полілогу про творчість Ліни Костенко. Тому, навіть узагальнивши титульну проблематику більшості досліджень (тематичні, мотивні, образні домінанти ідіостилю, особливості версифікації, історико-типологічна контекстуальність, експресивна модальність, ономастична функціональність та ін.), яка включає майже весь спектр можливих філологічних зацікавлень, щоразу, звернувшись до творчості Ліни Костенко, матимемо можливість пересвідчитися в тому, що простір для нових наукових студій про цей унікальний феномен національної культури майже безмежний.
Актуальність теми дисертаційної роботи "Художня своєрідність поезії Ліни Костенко (інтертекстуальність і феномен аґону)" ґрунтується на необхідності пояснити духовний потенціал творчості Ліни Костенко, виходячи зі з'ясування глибини і широти національної специфіки як на рівні проблематики, так і у сфері поетики, що є підставою для різноаспектного та комплексного дослідження особливостей культурологічних проявів загальнолюдського і національного в поезії видатної поетеси сучасності, що становлять ядро її естетичних пошуків і відкриттів, духовного набутку, що має довготривалий резонанс і матиме його в майбутньому. Це потрібно здійснити для того, щоб відійти від ментальних стереотипів, щоб витлумачити творчість Ліни Костенко переконливо й адекватно до її виключних можливостей бути національно своєрідною і почутою в світовому контексті, що дало змогу зробити рішучі кроки у справі виведення української культури зі стану заблокованості в широкий світ європейських змагань, піднесенню її естетичного рівня, щоб можна було вступити у повноправний мистецький діалог та культурний взаємообмін духовними цінностями.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація координувалася з плановими науковими темами, які спершу кафедра літератури ХХ століття ОНУ, а пізніше кафедра новітньої літератури та журналістики, потім кафедра української літератури розробляли як планову наукову проблему "Поетика в українській новітній літературі". Як складова комплексної наукової проблеми тема дисертації затверджена в Координаційній раді Інституту літератури НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна література" 9 липня 2002 року (протокол №3, 130/104).
Мета і завдання дослідження полягають у необхідності з'ясування генезисної своєрідності та динаміки контекстуальних взаємопереходів національної та світової традиції на матеріалі творчості Ліни Костенко. Для цього необхідно:
- проаналізувати стан вивченості, пройдені та перспективні шляхи освоєння естетичної своєрідності творчості Ліни Костенко;
- обґрунтувати необхідність власної концепції дослідження, окресливши теоретичні контури "інтертекстуальності" та "аґону";
- осмислити художньо-естетичну продуктивність універсальних сюжетних моделей та роль спадкоємності, неперервності літературного процесу;
- проаналізувати поетологічну специфіку функціонування центральних культурних матриць на рівні персонажних образів, у сфері конфліктного зіткнення та розгортання мотивів.
Об’єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є не лише поезія Ліни Костенко (збірка "Сад нетанучих скульптур", "Вибране", історичні романи "Маруся Чурай", "Берестечко") та її наукові праці (наприклад, "Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала"), але й українська класика та творчість багатьох митців XX віку (неокласиків, шістдесятників, дев'яностиків), а предметом особливості поетики (принцип інтертекстуальності як репрезентативна якість художньої природи творчості Ліни Костенко та феномен аґону, механізм дії якого простежується у драматичній поемі, віршованому романі, ліричному циклі).
Відповідно до мети та завдань у дисертаційному дослідженні застосовувалися різні літературознавчі методи: філологічний коментар, психологічний, біографічний, історико-порівняльний, герменевтичний, структурно-функціональний та системний.
Наукова новизна одержаних результатів. Запропонований у дисертації підхід до творчості Ліни Костенко­ механізми дії принципу інтертекстуальності та феномену аґону новаторський, бо у сучасному літературознавстві така спеціальна наукова проблема ще не вирішена. Заґрунтована на сучасних методологічних засадах та принципах її виконання, серед яких контекстуальне та системне вивчення творчості поетеси, дисертаційна робота розкриває широкі обрії наукового осмислення поетологічних аспектів у площині літературознавчих та критичних розвідок, доповнюючи та узагальнюючи інтерпретаційний досвід у галузі цілісного аналізу художніх творів. Прозорий етико-філософський зміст та естетично вишукана форма об'єкта дослідження творчості Ліни Костенко, потужні імпульси якої надихають на невичерпні перспективи наукових пошуків у сфері духовних змагань людства, передбачають контекстуальний аналіз у власних поетичних межах, а інтертекстуальність як інтеґруючий концепт теоретичної методології естетичного феномену логічно зумовлюється відкритою, смислопороджуючою, вільною природою творчості.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційна робота становитиме інтерес для ґрунтовного дослідження українського мистецтва ХХ століття, вона може адресуватися науковцям і студентам, для застосування спостережень у лекційних і спеціальних курсах, для підготовки курсових і маґістерських робіт, а також семінарських занять, присвячених творчості Ліни Костенко.
Апробація результатів дисертації. Розділи дисертаційної роботи обговорювалися на звітних засіданнях спершу кафедри новітньої літератури та журналістики Одеського національного університету, а потім кафедри української літератури. Фраґменти дослідження було оприлюднено на Всеукраїнських наукових конференціях: в Одеському національному університеті, що відбулася у березні 1999 року і була присвячена пам'яті Г.А.В'язовського; у Південноукраїнському педагогічному університеті на тему: "Національне слово у художньому світі" (жовтень 2000 року); звітній науковій конференції викладачів філологічного факультету Одеського національного університету (грудень 2000 р.); у Дніпропетровському державному університеті на тему: "Шістдесятництво як літературно-естетичне явище" (2122 квітня 2000 р.); у Житомирському державному університеті на тему "Творчий світ Лесі Українки" (2728 лютого2001р.); в Одеському національному університеті на тему: "Проблеми сучасної інтерпретації творчості Лесі Українки" (56 квітня 2001 р.); III міжвузівській науковій конференції "Роди і жанри літератури" в Одеському національному університеті, присвяченій пам'яті професора Г.А.В'язовського (2526 квітня 2001 р.); в Одеському національному університеті на тему: "Література постмодернізму" (45 липня 2001 р.).
Публікації. Результати наукового дослідження, основні положення роботи викладені у таких статтях:
1. ПономаренкоІ.В Палімпсести Ліни Костенко (Творчість з погляду інтертекстуальності) // Актуальні проблеми літературознавства. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 1998. Т. 3. С. 6180 (1 др.арк.).
2. Пономаренко І.В. Аґон у системі поетики драматичних поем Ліни Костенко // Ех ргоfеsso. Зб. наук. пр вчених Придніпров'я. Дніпропетровськ: Арт-Прес, 1999. Вип.2. С. 2734 (0,4 др.арк.).
3. Пономаренко І.В. Драматична поема в системі жанрів Ліни Костенко // Проблеми сучасного літературознавства. Зб. наук. пр. Одеса: Маяк, 1999. Вип.4. С. 192200 (0,5 др.арк.).
4. Пономаренко І.В Філософська лірика Ліни Костенко // Актуальні проблеми літературознавства. Т.11: Збірник наукових праць. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2001. С. 6067 (0,4 др. арк.).
5. ПономаренкоІ.В. Віршований роман "Маруся Чурай": критико-літературознавчий дискурс // Проблеми сучасного літературознавства. Зб. наук. пр. Одеса: Маяк, 2001. Вип.9. С. 193202 (0,6др.арк.).
6. Пономаренко І.В. Поетологічна функція ліричного аґону у циклі "Невидимі причали" Л.Костенко (36. "Сад нетанучих скульптур) // Проблеми сучасного літературознавства. Зб. наук. пр. Одеса: Маяк, 2001. Вип.8. С. 222232 (0,6 др.арк.).
7. Пономаренко І.В. Полтава проти Марусі Чурай (своєрідність віршованого роману крізь призму конфліктобудови і поетики жанру) // Українська мова та література. Київ, 2002. Число 4 (260). С.12 (0,4 др.арк.).
8. Пономаренко І.В. "Геній це не дар, а шлях..." Своєрідність віршованого роману крізь призму конфліктобудови і поетики жанру) // Українська мова та література. Київ, 2003.­ Число 17. С. 1316 (0,9 др.арк.).

Додаткові публікації:
9. ПономаренкоІ.В., СаєнкоВ.П. Мистецький синтез та творчий метод у "Кассандрі" Лесі Українки // Проблеми сучасного літературознавства. Одеса: Маяк, 1997. Вип.1. С.107129 (1,4 др.арк.. // 0, 4 др.арк.).
10. Пономаренко І.В., Саєнко В.П. Синестезія як якість поетики Ліни Костенко // Слов'янський збірник. Одеса, 1997. Вип. 4. С. 136151 (0,9 др.арк. // 0,3 др.арк.).
11. ПономаренкоІ.В. Художня своєрідність драматичних поем "Сніг у Флоренції" і "Дума про братів неазовських" Ліни Костенко // Актуальні проблеми політики. Одеса: Астропринт, 1998. Вип.34. С. 285296 (0,6 др.арк.).
12. ПономаренкоІ.В. Результати нереалізованого соціального проекту (Краснодембський Здзіслав. На постмодерних роздоріжжях культури: переклад з польської Роксолани Харчук. К.: Основи, 2000. 196 с.) // Історико-літературний журнал. Одеса: Астропринт, 2002. №7. С. 297301 (0,2 др.арк.).
13. Пономаренко І.В., Саєнко В.П. Книга, яка "завжди розгорнута посередині" (Глущак А.С. АVЕ ЕVА. Ліричні апокрифи. Неромантичний альбом: Поезії. Одеса: Астропринт, 2000. 120 (71+49) с.) //Українська мова та література. 2002. Число 4 (260). С. 12 (0,4 др.арк. // 0,2 др.арк.).
14. Пономаренко І.В., Саєнко В.П. Книга, яка "завжди розгорнута посередині" (Глущак А.С. АVЕ ЕVА. Ліричні апокрифи. Неромантичний альбом: Поезії. Одеса: Астропринт, 2000. 120 (71+49) с.) // Одеса: Маяк, 2002. Випуск 11. С. 283291 (0,5 др.арк.// 0,2 др.арк.)
15. ПономаренкоІ.В., СаєнкоВ.П. Образ розп’яття в творчості Тараса Шевченка // "З його духа печаттю" (Шевченкознавчі студії). Одеса: Астропринт, 2004.­ С. 126138 (0,75 др.арк. // 0,3 др.арк.).
16. ПономаренкоІ.В. Проект концептуального науково-методичного видання (Саєнко Валентина. Українська модерна поезія 20-х років ХХ століття: ренесансні параметри: Навч. посіб. Одеса: Астропринт, 2004. 256 с. + 10 арк. кол. іл.) // Українська мова та література.­ 2005. ­Число 24 (424). С. 3132 (0,3 др.арк.).

17. Пономаренко Інна. Новітні концепції українського ренесансу // Київ. 2005. №9. С.172174.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Шлях наукового осмислення поетологічного космосу творчості Ліни Костенко за обсягом доконечних міркувань та узагальнень, можливістю зустрічних пропозицій та дотичних підходів не претендує на максимальну вичерпаність та завершеність. Бо є реально неможливим, зважаючи як на унікальність будь-якого художнього явища, тим більше у сфері поезії Ліни Костенко, котра заслуговує щирої поваги та неспекулятивної довіри, так і на множинність інтерпретаційних променів зору, незліченність пробуджених асоціацій, зіставлень, протиставлень, порівнянь, які виникають під час розкриття теми. Критико-теоретичний діапазон у вивченні феномену творчості Ліни Костенко безсумнівний. Він дозволяє стверджувати потребу різноаспектих досліджень, якість яких наближає до розв’язання проблем нелінійного сприйняття за шкалою неодноплощинних зв’язків у синхронічному і діахронічному вимірах.
Типи контекстуальних зв'язків, які неодмінно виникають при застосуванні оптимальної методики дослідження культурологічного синтезу, корелятивно зумовлюються напрямками двобічної взаємодії, або підрядної залежності, що необов'язково підтверджує факт аксіологічної та естетичної першорядності певного явища по відношенню до іншого. Внаслідок таких науково-практичних розвідок, якісних та зважених за мірою конструктивного та доречного застосування, що, як і будь-яка неабсолютизована концепція, характеризується евристичними знахідками та досягненнями, контекстуальність постає сферою поетикальних зчеплень індивідуального та загального, своєрідним розчином, у якому щось миттєво випаровується, дещо опадає в осад і стає обтяжливим тягарем, іноді уподібнюється та уніфікується до інших реактивів, або, не маючи від початку нічого власного, окрім експансивного інстинкту, набуває форми та змісту завдяки явному та неявному запозиченню. В останньому аж ніяк не запідозрити творчість Ліни Костенко.
Як доводить аналітика художнього обстеження у даній дисертаційній роботі, поезія Ліни Костенко є однією з тих, властивість та свідоме призначення котрої підтримувати життєву основу, екологічну чистоту нашого літературного середовища, у системі якого її присутність та творча енергія принципово вплинули на збереження продуктивних процесів вітчизняної літератури, їх актуалізацію та оживлення, а також на появу нових ориґінальних тенденцій, здатних стати підмурівком для культурного поступу. Оскільки контекстуальна природа художнього явища є загальновизнаною не за теоретичною домовленістю, а найпомітнішою функціональною особливістю культурологічного генезису людської спільноти, поява нового тексту щоразу актуалізує питання інтерпретаційної кореляції індивідуально відкритого та адаптування до існуючого, і найчастіше проявляється у системі інтертекстуальних зв'язків, закладених у природі самого твору.
Аналіз інтертекстуальності як естетичного принципу творчості Ліни Костенко зумовив зосередженість на тих поетологічних якостях, що не є контекстуально редукованими, які не обмежують чи загострюють, а вирішують проблему смислової (національної та історичної) автентичності і не відмовляються від дискурсів теперішньої духовної ситуації. Спостереження над реалізацією цього принципу у творчості Ліни Костенко набувають особливого значення, бо дають змогу узгодити власне, суб'єктивне світовідчуття поетеси та досвід, закорінений у традиційній символіці, етичному наповненні естетичних концептів і варіацій.
На відміну від сучасної постмодерної ситуації, в якій помітними є настрої сарказму та іронії по відношенню до культурних надбань нації, як і їх активна переоцінка, що характеризує літературний процес початку нового тисячоліття як своєрідну ревізію, творчість Ліни Костенко залишається тією персональною сферою вивіреного на терезах гармонії естетично повноцінного, що неприступне для плинних, хоча і довготривалих, але тимчасових факторів. Ця непоступливість у художніх принципах, свідома неадаптованість до сумнівних концепцій та теорій є не декларативним захистом перед критикою та масовим читачем, а підтверджена переконливими арґументами на користь системно організованої внутрішньої поетологічної конституції текстів. Саме тому інтертекстуальність як практична методика сучасної творчості, що активно прискорила і помножила свої функції не без популярної аванґардності і мала нагоду, змінивши статус (від теоретичних міркувань та спостережень), стати інструктивною рекомендацією, технологією та рецептом, які у творчості Ліни Костенко проявляються так, щоб взірцеве, еталонне у формі та змісті художнього тексту не сприймалося стилізованим, підробленим під впливом моди.
Передусім це досягається естетичним оживленням інтертекстуальних фраґментів, що, крім інтелектуальних пошуків першоджерел (методу, необхідного для осмислення та усвідомлення кодової сфери тексту), спонукає до пригадування художнього та екзистенційного досвіду, який означає гуманітарну можливість співпричасності, переживання трагічного, героїчного, піднесеного ніби й без реальної участі в ситуації конкретного реципієнта. Важливого значення набуває не сам факт інтертекстуальної взаємодії, що простежується без особливих зусиль на рівні художньої лексики, естетичних функцій, а доцільність та художнє мотивування у цілісній системі окремої поезії, циклу, котрі зумовлюють загальну атмосферу творчості. Тому є потреба висловити ряд узагальнюючих думок:
1. Алюзії, ремінісценції, цитати (в тім числі і без лапок), епіграфи, використання яких здійснюється у текстах Ліни Костенко, функціонують і як інформативні аксіоми, які не лишень контекстуально вільно переходять у різні твори, надаючи суб’єктивним спостереженням, міркуванням характеру невипадковості, перевіреності та достеменності, але й розбудовують естетичну сферу образної рецепції. І зриміше ця якість естетичного впливу творчості Ліни Костенко проявляється у циклі "Силуети", в якому максимальне наближення до біографічних фактів підтверджує цінність та значимість індивідуального людського існування, а також реальність самої культури як невмирущої життєвої екзистенції.
2. Обставини та історичний контекст, у якому судилося прожити людині життя, зі своїми злетами та падіннями, успіхами, перемогами та розчаруваннями, незважаючи на підкреслену неоднаковість (топонімічна конкретизація, природний та кліматичний колорит), синонімічно зближені образом фону, алюзійно офарбленого схожими процесами суспільного розвитку. В основі сюжетного розгортання "Силуетів" трагічна доля людей, імена яких метонімічно пов’язуються з найважливішими подіями у розвитку різних сфер людської діяльності, а у більшості випадків стали емблематичними для певного періоду. Однак на відміну від біографічного нарису, чи навіть історіографічного, чи твору житійного типу, системою художніх прийомів стягненого до жанру лірики, в якому простежуються риси оди, присвяти чи звертання, у "Силуетах" свідомо опускається хронологічна взаємозалежність ситуації та вчинку.
3. Поетикальні функції лексичних, стилістичних, евфонічних повторів, що у кожному конкретному випадку увиразнюють систему зв'язків та взаємопереходів (епіфори, анафори), емфатично закріплюють внутрішню, спільну для будь-якого різновиду інтертекстуальних вкраплень, сутнісну ознаку міметичність, бо усі різновиди "чужого" слова є своєрідними повторами. Таким чином "своє" підсилює суґестивний вплив "запозичення", а динаміка поетичної думки у важливих емоційних періодах внутрішньої композиції, як на витках спіралі, статично співвідноситься з попереднім (підтекстовим) і наступним (надтекстовим) сюжетним фраґментом та лаконічно виражається в образах силуету, тіні, відлуння та ідеї метафоризації синестетичного типу (наприклад, тінь голосу).
4. Принципова багатозначність образів, які номінативно передають можливість об’єктів набувати різних форм не тільки за природною життєвою потребою, але й залежно від суб'єктивної позиції іншого, середовища, інтер'єру, часу та простору, що предметно ідентифіковано у значенні сліду, дозволяє невидиму, внутрішню суть уявити як зриму тінь, яка своїми розмірами та пропорціями змінює та доповнює сприйняття сучасності, характеризуючи силуети (етичні, естетичні, психофізичні контури відомих постатей), дозволяє вільно переходити межі біографічного та ліричного ("він це значить я"), а також матеріального та духовного, літературного та образотворчого чи музичного, індивідуального та загального, національного та світового.
5. Інтертекстуальність на рівні мікропоетики у сфері світової, національної та індивідуально-авторської образної системи вельми активно у творчості Ліни Костенко проявляє себе у способах візуальної метафоризації, що найвиразніше проступає в естетиці кольору, в чорно-білій контрастності, конфліктному зіткненні світлого та темного.
6. Неокласичне спрямування, що є прикметою індивідуально-авторського стилю поетеси й активно діє у зверненні до історіософських, культурологічних образів та античних зразків, набуває, на відміну від реставрації духовної спадщини п'ятірного ґрона 20-х років, своєрідних варіативних асоціацій. І хоч чимало спільного у жанрових моделях та типах творчості, однак зникає ілюзія ідеалізації минулого, в якому людству було затишно та тепло. Історична тематика свідомо модернізується, апелюючи до ідеї зворотності часу, а в процесі творчої саморефлексії набуває ознак художнього пересотворення реальності як аксіологічної модифікації минулих контекстів.
7. Композиційне введення відомих фразеологізмів, афоризмів, сентенційних висловлювань, літературних цитат, крилатих слів та вічних образів оприявнює якісне поєднання узагальнених міркувань історіософського змісту (без втрати естетичної якості твору), вмотивуючи їх логічно та емоційно оживлюючи.
Естетизм творчості Ліни Костенко, що проявляється у досконалому версифікаційному хисті, почутті внутрішньої форми і класичному поєднанні досвіду попередників, має потужну енергію імперативного впливу. Ця якість поетичного тексту на сьогодні є жанрово-реґламентованою (наприклад, для байки) та суттєво модифікованою у системі композиційних прийомів, найчастіше на основі принципу відкритого спілкування та звертання, найбільш прикметних для творчості Ліни Костенко. Властиве їй пробудження сприйняттєвої реакції має на меті не лише естетичний відгук, філологічне споглядання та аналіз, але й ментальну дію у художньо запропонованій ситуації вибору, що є аналогічним до катарсисного очищення душі. Системна функціональність цього процесу ускладнюється і самореалізується метафоричним зв’язком людської душі та "душі тисячоліть": 1)тема сфальсифікованої історії народу, вивільнення якої з-під завалу політично й ідеологічно відкоригованих фактів (наукових та художніх) є своєрідним соборним очищенням; 2)літературний текст стає спробою вирішення фрустраційного синдрому пам'яті, яка зберігає у темряві підсвідомості нерозв'язані історичні конфлікти (та їх безпосередні наслідки: комплекси, острахи, невпевненість, песимізм), що неодмінно, але вже у градаційному вияві, постануть у реальності (як сублімований Чортик зі "Снігу у Флоренції").
Композиційна розбудова тексту, в основі якого конфліктне зіткнення характерів, ідей, моральних принципів, здійснюється таким чином, що ситуація вибору неухильно спонукає до власного суб'єктивного рішення, а механізми антитетичної переконливості послідовно утримують емоційну напругу; ефект контекстуального розширення посилюється інтертекстуальним перегуком та художньою контрарґуметнованістю творів Ліни Костенко до раніше висловлених історіософських концепцій ("Скіфська одіссея"), документально збережених версій ("Дума про братів неазовських"), літературних переказів та творів ("Маруся Чурай", "Берестечко"). Художня репрезентація конфліктів у творчості Ліни Костенко є типологічно близькою до аґоністичної концепції, яка є моделлю розв’язання культурологічних, морально-етичних та соціальних суперечностей. Принципового значення набувають не місце виникнення та сфера розгортання (внутрішнє чи зовнішнє), а інтенсивність вираження. Характерологічне опрозорення відбувається шляхом рівносильного протистояння або ж такого, що з точки зору синхронних порівнянь на користь переваг одного із антагоністів є реально неможливим (наприклад, Сахно Черняк у "Думі про братів неазовських" та у версії Львівського літопису; Старий і Флорентієць зі "Снігу у Флоренції")
Форма вираження конфліктного протистояння залежно від жанрової моделі твору історичний роман у віршах, драматична поема, ліричний цикл може суттєво модифікуватися під впливом цілісної текстуальної організації, набувати варіативних відтінків у способах матеріалізації, але зберігати центральне значення у сукупності домінуючих мотивів. І тут репрезентативні такі спостереження:
Ø У площині історичного роману "Маруся Чурай", поліфонізм якого є принципом композиційної структури, початкова сцена суду над головною героїнею символічно означує вектори загального конфліктного протистояння людина та юрба справді якісно, оскільки право голосу надається кожному з персонажів, хто бажає висловитися. Таким чином, приховане авторське невтручання та відносна об’єктивність публічного дійства дозволяє вислухати позицію різноаспектно налаштованих осіб зацікавлених або сторонніх. Біблійний підтекст подальшого сюжетного розгортання наповнює подієвість та динаміку знеособлення масової поведінкової моделі глибоким морально-філософським змістом. Багатозначна символіка дороги (тобто цілеспрямований рух до мети, або індивідуально обраний, або примусовий, на відміну від хаотичного кружляння танок віхоли у спогадах головної героїні про смерть батька і танцювання Гриця навиворіт душі) представлена у двох принципових для конфліктного вирішення варіантах: дорога до шибениці, якою йде дівчина та полтавський люд, цікавий до неординарного видовища, у найважливіших деталях повторює ситуацію євангельської трагедії, тобто є засобом актуалізації спільної пам'яті, пригаданим досвідом болю; дорога на прощу посилює враження невипадковості попередніх асоціативних зв'язків значимості наслідуваного досвіду та усвідомленого вибору власного життєвого шляху.
Ø Драматична поема Ліни Костенко зустріч поколінь подає безпосередньо у сфері сюжетного розгортання подій ("Сніг у Флоренції", "Дума про братів неазовських"), посилюючи символічність парадоксального зв'язку минулого і майбутнього в площині сучасної актуальності, образ якої твориться завдяки мотиву статичного завмирання часу: 1) одноманітністю дій та вчинків у монастирі, що є місцем локальної ізольованості від зовнішнього світу ("Сніг у Флоренції"); 2) оксюморонною, багаторазово повтореною, специфікою руху "на місці їде віз", з яким усе, що хронотопічно означено, має прикмети проминальності і підкреслено нагадує сценічні декорації ("Дума про братів неазовських"). І в першому, і в другому випадку сюжетним стимулом твору є проблема історично невирішеного конфлікту в плані індивідуального людського життя та долі всієї нації. Характерним є те, що події у драматичних поемах розвиваються таким чином, щоб показати ситуативну залежність кожного фрагменту від позицій діючих осіб. І яскравіше ця своєрідність проявляється в "Снігу у Флоренції" через символіку шахової гри, варіативність комбінацій якої є практично невичерпною, навіть враховуючи функції та можливості кожної із фігур, а також моментом зникання якоїсь фігури задля загальної мети та можливістю наступного повторення самого процесу в іншій формі.
Ø Поетологічний принцип аґону у ліриці, на відміну від інших літературних жанрів, для сучасної поезії є рідкісним явищем, аморфна, невловима природа якого розчиняється у ззовні безконфліктному середовищі. У творчості Ліни Костенко простежується на рівні композиційного введення антитетичних образів та типів співрозмовників; у тернарному співвідношенні частин розгортання ліричного сюжету як в окремій поезії, так і в загальній структурі циклу. Процесуально це здійснюється безпосередньо у діалозі, в який вступають як реальні персонажі, так і персоніфіковані образи природи, історії, пам'яті.
Інтертекстуальність як естетичний принцип та аґональна природа вираження конфліктних ситуацій, аналіз яких здійснено з точки зору поетологічних особливостей творчості Ліни Костенко, є наймісткішими філософемами світової культурної інтеґрації, потяг до якої актуалізується на стику віків, що досягається не асимілюванням культур, а їхньою самоідентифікацією. Типологія взаємодії національних культур будується на підставі критерію паритетності, характеризується вмінням не тільки творчо засвоювати або "запозичувати" (слово, яке є більш доречним на рівні обміну матеріальними цінностями) досвід інших історично та територіально віддалених епох, але й бути цікавими та корисними для світу власною неповторністю, за словами Ліни Костенко, мати "універсальну здатність до творення істинно художніх цінностей". Як засвідчив аналіз двох іпостасей естетичної природи її творчості, саме цими якостями зумовлено світовий рівень поезії Ліни Костенко.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антоненко-Давидович Борис. Перед невижатою смугою // Дніпро. 1962. №11. С.150157.
2. Астаф’єв Олександр. Інтертекстуальність як літературна стратегія // Дивослово. 2000. № 2. С.57.
3. Астаф’єв Олександр. Символіка природи в поезії Ліни Костенко // Слово і час. 2005. №6. С.5256.
4. Бажан Микола. Поема про кохання і безсмертя // Літературна Україна. 1980. 4 березня. С.4.
5. Базилевський Віктор. Поезія як мислення // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: У 4х кн. К.: Рось, 1994. Кн.3. С.182197.
6. Бакула Богуслав. Історія і поезія // Урок української. 2000. №2. С.5759.
7. Барабаш Світлана. Етика поетичного живопису // Українська мова та література. 2003. Число 17(321). ­ С.2427.
8. Барабаш Юрій. Розмова по щирості з самим собою // Літературна Україна. 1987. 10 вересня. С.2.
9. Барт Ролан. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, Универс. 1994. 616 с.
10. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 444 с.
11. Бахтин М.М. К методологии литературоведения // Контекст 1974. М.: Наука, 1975. С.200225.
12. Бичко Ада. Світоглядно-філософський погляд. К.: Український Центр духовної культури, 2000. 186 с.
13. Білоус Петро. Навіщо література? Стаття третя. Художня література як гра // Українська мова та література. 2005. Число 24(424). С.36.
14. Бондаренко Алла. Усі вже звиклигеніїв немає..” (художнє мовомислення поетичного циклу Ліни Костенко Силуети”) // Урок української. 2004. № 89. С.2428.
15. Бондаренко Юрій. "Тут споконвіку скрізь лилася кров" (Картини національної трагедії України в романі Л.Костенко "Маруся Чурай") // Українська література ... 2000 №6. С.915.
16. Борецький Мирон, Онищак Ніна. Для філософського осмислення реальності (Античні та біблійні образи і мотиви в ліриці Ліни Костенко) // Українська мова й література. 2000 №2. С.6170.
17. Брюховецький В.С. Ліна Костенко: Нарис творчості. К.: Дніпро, 1990. 260[2] с.
18. Брюховецький В.С. "...Тому і є висота" // Прапор. 1978. №5. С.132135.
19. Брюховецький В.С. Потреба слова // Жовтень. 1981. №5. С.143146.
20. Брюховецький В.С. Спасений келих гіркоти // Дніпро. 1981. №3. С.134139.
21. Варварцев Микола. Уперше італійською // Урок української. 2000. №2. С.5960.
22. Возняк Тарас. Що є мораль? // Сучасність. 1994. № 5. С.145150.
23. Гаєвська Надія. Ліна Костенко // Дніпрова хвиля. К., 1991. С.674677.
24. Гаєвська Н.М., Голянич М. До питання про трагічне в романі Ліни Костенко "Маруся Чурай” // Вісник Київ. унту: Літературознавство. Мовознавство. 1986. Вип.28. С.1723.
25. Гайдеґґер Мартін. Навіщо поети ?/Переклад Юрія Прохаська // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За редакцією Марії Зубрицької. Львів: Літопис, 2001. С.23 249.
26. Гейзинга Й. Ноmо ludens. В тени завтрашнего дня. М.: АСТ, 2004. 539 с.
27. Гальчук О.В. Зеров і античність: Навчальний посібник з історії української літератури. К.: Вид-во Київського інституту "Слов’янський університет", 2000. 192 с.
28. Гальчук О.В.
29. Герасимчук В. Міфологічні мотиви у фольклорі та літературі: особливості трансформації // Українська література в загальноосвітній школі. 2001. №2. С.4953.
30. Гинзбург Л.Я. О лирике. Л.: Сов. пис., 1986. 301 с.
31. Глущак Анатолій. АVЕ ЕVА. Ліричні апокрифи. Неоромантичний альбом: Поезії Одеса: Астропринт, 2000. 120(71+49) с.
32. Голіченко Т.С. Слов'янська міфологія та антична культура. К.: Наукова думка, 1994. 91 с.
33. Гольберг Марк. "Душа тисячоліть шукає себе в слові". Роздуми над книгою Л.Костенко "Сад нетанучих скульптур" // Жовтень. 1988. №6. С.106109.
34. Гончар Олесь. За модерну поезію шістдесятників // Кошелівець Іван. Панорама найновішої літератури в УРСР. Мюнхен: Пролог, 1963. С.333336.
35. Гордасевич Галина. Перед обличчям вічності // Дніпро. 1978. №12. С.141144.
36. Гордасевич Галина. Під галактик очима карими. Штрихи до портрета Ліни Костенко // Жовтень. 1989. №4. С.114127.
37. Горячева Оксана. Поезія це завжди неповторність // Урок української. 2000. №2 С.3536.
38. Гундорова Тамара. ПроЯвлення Слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 298 с.
39. ГусарСтрук Дмитро. Історичний роман Ліни Костенко // Сучасність. 1990. №5. С.2631.
40. Гуцало Євген. На всесвітніх косовицях смерті // Літературна Україна. 1990. 22 березня. С.5.
41. Ґадамер Ганс-Ґеорґ. Про вклад поезії у пощук істини / Переклад Тараса Возняка // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За редакцією Марії Зубрицької. Львів: Літопис, 2001. С.272 280.
42. Дзюба Іван. Ідеологічні децибели "діалогу культур", у якому українська поки що не стала рівноправним партнером російської. В Україні... // Сучасність. 1998. №11. С.6387.
43. Дзюба Іван. Метод це насамперед розуміння // Літературна Україна. 2001. 25 січня. С.2.
44. Дзюбишина-Мельник Наталя. "О, то не є розмова побутова!" // Урок української. 2000 №2 С.2526.
45. Денисова Тамара. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Січ. 1995. № 3. С.1827.
46. Дімаров Анатолій. Ліс пахне Вашою поезією // Літературна Україна. 1990. 22 березня. С.1.
47. Дончик Віталій. З потоку літ і літпотоку. К.: Стилос, 2003. 355 с.
48. Дух Європи в українському слові // Урок української. 2000. №2. С.64.
49. Євшан Микола. Критика. Літературознавство. Естетика. К.: Основи, 1998. 658 с.
50. Єрмоленко Світлана. Талант відчувати колективний досвід // Урок української. 2000 №2 С.2021.
51. Жиленко Ірина. Ноmо feriens // Сучасність. 1997. № 10. С. 1671.
52. Жулинський Микола. Лицарство Духа // Вітчизна. 2000. №34. С.24.
53. 3абужко Н.Я. Вивчення роману Ліни Костенко "Маруся Чурай” // Українська мова і література в школі. 1989. №11. С.1423. №12. С.1122.
54. Забужко О.С. Філософія і культурна притомність нації // Забужко О.С. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90х. К.: Факт, 2001. С.132152.
55. Загнітко Анатолій. Душа тисячоліть шукає себе в слові” // Урок української. 2000. №2. С. 24.
56. 3еров Микола. Саломея // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: У 4х кн. К,: Рось, 1994. Кн. І. С.521.
57. Зубрицька Марія. Homo legens: читання як соціокультурний феномен. Львів: Літопис, 2004. 352 с.
58. Іванова Тетяна. Стилістична символіка "дороги" в романі Ліни Костенко "Маруся Чурай” // Українське мовознавство. 1989 №16. С.3540.
59. Ильин И.П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. М.: Интрада, 1996. 256 с.
60. Ільницький Микола. З чого постає неповторність: (Штрихи до портрета Ліни Костенко) // Українська мова і література в школі. 1981. №10. С.923.
61. Ільницький Микола. "Якби знайшлась неопалима книга // Прапор. 1980. №8. С.112115.
62. Исупов К.Г. Сон // Культурология. XX век. Энциклопедия. Санкт-Петербург: Университетская книга, 1998. Т.2. С.215216.
63. Інтертекстуальність у мистецьких світах // Неймовірно можливі світи: референтність, фікційність, текстуалізація / за редакцією Романа Гром’яка. Монографія. Тернопіль, 2005. С.213252.
64. Исупов К.Г. Танатологія // Культурология. XX век. Энциклопедия. Санкт-Петербург: Университетская книга, 1998. Т.2. С.245 247.
65. Исупов К.Г. Тень // Культурология. XX век. Энциклопедия. Санкт-Петербург: Университетская книга, 1998. Т.2. С.251253.
66. Карпенко Ю.А. Проблемы типологии литературной ономастики: имена собственные в поззии Белы Ахмадулиной и Лины Костенко // Літературна ономастика української та російської мов: взаємодія, взаємозв'язки. Збірник наукових праць. К.: НМК, 1992. С.92103.
67. Карпенко Ю.О. Мова топонімів мова землі: онімізація тексту як художній засіб у романі Ліни Костенко "Берестечко" // Історико-літературний журнал. Одеса, 2000. №5. С.7580.
68. Карпенко Ю.О. Мельник М.Р. Літературна ономастика Ліни Костенко. Одеса: Астропринт, 2004. 216 с.
69. Кириленко В. П. Це голос наш... [Про роман Л. Костенко "Маруся Чурай"] // Київ. 1990. №1. С.128129.
70. Клим'юк Юрій. Про естетичну природу притчі // Січ. 1993. № 5.С.28 31.
71. Клименкова Т.А. От феномена к структуре. М.: Наука, 1991. 85 с.
72.