НАЦІОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

УВАРКІНА ОЛЕНА ВАСИЛІВНА

УДК 141.7:37

НАЦІОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ В
УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

09.00.10 – філософія освіти

ДИСЕРТАЦІЯ
дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук

Науковий консультант –
АНДРУЩЕНКО Віктор Петрович,
професор, доктор філософських наук,
член-кореспонлент НАН України,
академік НАПН України

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………....…. 4

РОЗДІЛ І
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСВІТИ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ФЕНОМЕНУ…………….…
18

1.1. ГЕНЕЗА ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ ОСВІТИ……………….. 18
1.2. ОСВІТНІЙ ПОТЕНЦІАЛ: СУТНІСТЬ, КОНТЕКСТИ І ДІСКУРСИ…………………………………………………………….….. 43

РОЗДІЛ ІІ
СОЦІОКУЛЬТУРНІ ВИКЛИКИ ДО СУЧАСНОЇ ОСВІТИ……… 62

2.1. ОСВІТА В ГЛОБАЛІЗОВАНОМУ СВІТІ…………………………. 62
2.2. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ЧИННИК РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ОСВІТИ…………………………….….. 100
2.3. МЕТА, ЗАСОБИ ТА МЕХАНІЗМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ В УКРАЇНСЬКУ СИСТЕМУ ОСВІТИ………………………………………………………………….…
115

РОЗДІЛ ІІІ
НАЦІОНАЛЬНІ СИСТЕМИ ОСВІТИ: ЗАГАЛЬНЕ І ОСОБЛИВЕ…………………………………………………………..…..
153

3.1. НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР ОСВІТИ (КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ) …………………………………………………………..……… 153
3.2. ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ НАЦІОТВОРЧИХ ПРОЦЕСІВ………………………………………………………………..
187
3.3. ЄДНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОГО ТА ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКОГО
В ПРАКТИЦІ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……………………………… 222

РОЗДІЛ ІV
НАЦІОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ……… 266

4.1. НАЦІОНАЛЬНА МАТРИЦЯ УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ,
ЇЇ ЕПІСТЕМОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ…………………………………….… 266

4.2. СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ ЯК ОСВІТНІЙ ОРІЄНТИР: АКСІОЛОГІЧНІ, МОРАЛЬНІ, СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПРІОРИТЕТИ НАЦІОТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСВІТИ………………………......................................

303
4.3. ІНФОРМАЦІЙНІ, ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ В
РЕАЛІЗАЦІЇ НАЦІОТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОСВІТИ…………... 334

ВИСНОВКИ………………………………………………………...…… 356

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….. 363

ВСТУП

Актуальність теми. Виклики глобалізації мобілізують суспільні процеси в Україні у всіх сферах життєдіяльності її громадян. Особливу роль у глобальному розвитку сучасності виконує освіта. Українській системі освіти завжди була притаманна європейська спрямованість, яка посилюється сьогодні завдяки євроінтеграційним процесам в освіті. Їхній вплив на розвиток сучасної світової і європейської освітньої системи актуалізує низку проблем. По-перше, це готовність національних систем освіти до викликів глобалізації, до трансформації в контексті Болонського процесу. По-друге, здатність національних систем освіти поєднувати національне і загальнолюдське у змісті освіти, інноваційне і традиційне у методах і формах трансляції знань. По-третє, роль освіти в збереженні національної ідентичності у всіх загальнолюдських вимірах. Оперування даною проблематикою зумовлено також становленням української держави.
За умов трансформації українського суспільства особливої значущості набувають питання формування людиною нових життєвих стратегій, компетентності, посилення гнучкості та мобільності. Чим потужніший життєвий потенціал особистості, тим легше їй адаптуватися до динамічної реальності. Все це висуває вимоги до інтелектуального рівня суспільства, освіченості його членів, актуалізує необхідність модернізації системи освіти відповідно до потреб суспільства і викликів сучасності. Високий рівень освіченості нації сприяє більшій сприятливості й дієвості реформ в країні, формуванню правової, економічної, екологічної культури. Цілком очевидно, що подальший розвиток українського суспільства і перебіг державотворчих процесів залежить від стану освітньої системи, її потенціалу. Структуризація освітнього потенціалу, визначення його особливостей і стратегії розвитку системи освіти в цілому сприятиме не лише тенденціям євроінтеграції, а й формуванню націотворчого потенціалу української освіти в умовах глобалізації.
Актуальність дослідження проблем розвитку освітньої галузі посилюється викликами, делегованими людині і суспільству процесом широкомасштабних демократичних та ринкових перетворень. Навчитись жити і працювати в системі ринково-демократичних відносин є чи не найголовнішою проблемою підготовки людини до життя. Демократія і ринкові перетворення базуються на свободі і відповідальності, що в свою чергу вимагає від людини прийняття самостійного рішення і діяльності в межах існуючого законодавства і культури. Останнє є можливим лише при високому розвитку свідомості і самосвідомості особистості, її інформованості, наявності знаннєвої культури, творчих навичок, креативності. Зрозуміло, що головне навантаження щодо формування зазначених якостей людини, знову ж таки, покладається на освіту. Освіта має сформувати демократичний світогляд і цінності, які забезпечать конкурентоспроможне входження людини у соціум як вільної, самостійної, креативної особистості; дозволять їй зайняти місце, гідне її загальнолюдській сутності. Головним покликанням освіти все більш рельєфно вимальовується завдання виховання моральних пріоритетів, політичної, релігійної і естетичної культури, на основі яких сформується “суспільство розуму”, про яке мріяли і до якого, крайньою мірою, в своїх теоретичних прогнозах, наближались мислителі від Платона до Канта, Гегеля і Маркса, Макса Вебера і Карла Ясперса, Григорія Сковороди і Володимира Вернадського.
Є й ще один аспект, який підкреслює актуальність нашого дослідження – українознавчий. Не секрет, Україна з давніх-давен, від часів Київської Русі і до наших днів, мала рівень освіти, який визнавався провідними країнами європейського континенту, до якого тягнулись західні і східні держави і який делегував відомих українських просвітників в культурно-освітню галузь далеких і близьких сусідів. Серйозний потенціал мала освіта України в період її існування в структурі колишнього СРСР. Руйнація останнього й створення незалежної української держави поставили завдання формування національної системи освіти. Це завдання було практично виконаним у перше двадцятиріччя нашого незалежного розвитку. Як зазначає В. Андрущенко, «хто б і з якими політичними амбіціями чи намірами не оцінював нинішню ситуацію в сфері освіти, навряд чи поставить під сумнів той факт, що українська освіта стала не просто іншою, але й якісно більш високою, конкурентоспроможною. Реформування системи освіти, яка дісталась нам у спадок від колишнього СРСР, є фактом доконаним. В результаті серйозних трансформацій, своєрідними етапами яких стали Державна програма «Освіта. Україна ХХІ століття» (1995 р.) та Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті (2002), в державі створена власна національна система освіти, що загалом забезпечує потреби інтелектуального розвитку народу, все більш потужно заявляє про себе в європейському і світовому освітньому простор [19]».
Нинішня українська освіта є досить дієздатною системою. Як перша і основна ланка соціалізації особистості, вона є середовищем, в яке заглиблюється і через яке проходить кожна людина, розпочинаючи з раннього дитячого віку й з якого, навіть у зрілому віці, вона не виходить впродовж життя. Швидкоплинний потік інформації, що накочується на людину сніжнообвальною лавиною, зобов’язує і спонукає її до постійного навчання і самонавчання, освіти і самоосвіти, адже тільки тоді вона (людина) перебуває у тонусі, в контексті подій, в центрі економічних, політичних і соціокультурних зрушень як всередині країни, так і за її межами.
Тільки освічена людина, яка навчається впродовж життя, має можливість бути суб’єктом сучасних епохальних змін; обмеженість знань, інформації, соціального досвіду виштовхує її на периферію суспільного життя, робить об’єктом маніпуляцій, підштовхує до маргіналізації. І це зрозуміло. Освіта не тільки надає людині знання чи формує її життєво необхідні компетенції. Вона формує духовність, центром якої є науковий світогляд; виховує цінності, основою яких є віра, надія і любов; обумовлює діяльність, в центрі якої знаходяться авторитет і цінність людини і держави, народу і нації, культури і моралі. Засобами освіти формується національна свідомість, в основі якої знаходиться осмислення національних інтересів; виховуються почуття патріотизму та національної єдності; формується висока національна культура особистості. Центральною ланкою націотворчої функції освіти є формування культури національних зносин. Саме на цій основі утверджується глибока духовна єдність українців, їх толерантне ставлення до народів і культур світу, прагнення до взаєморозуміння, поваги і співпраці.
Ступінь наукового опрацювання проблеми дослідження. Проблеми освіти завжди перебували в епіцентрі філософських, педагогічних, психологічних, культурологічних пошуків світової наукової думки. Варто звернутись до фундаментальної праці Платона «Держава», філософських роздумів Аристотеля і Августина (Блаженного), великих просвітників Вольтера і Руссо, представників філософської думки Нового часу Бекона і Гоббса, Декарта, Спінози та видатних мислителів класичного періоду (І. Кант, Г. Гегель, Л. Фейєрбах, К. Маркс), щоб пересвідчитись у зацікавленості й повазі, яку вони виявляли до освітньої (навчально-виховної) проблематики.
Ще більш активно ця тематика розроблялась видатними представниками модерної філософії ХІХ-ХХ століття. Ново-європейський модерн (П. Наторп, Г. Ріккерт, Ф. Бредлі та ін.), філософи тоталітарного спрямування (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін), представники філософського позитивізму (О. Конт, Дж. С. Мілль, Г. Спенсер, Б. Рассел), філософського ірраціоналізму (С. К’єркегор, Е. Гуссерль, Ф. Ніцше, А. Бергсон) та екзистенціальної філософії (Ж.-П. Сартр, А. Камю, М. Хайдеггер та ін.) створили своєрідний «ореол освіти і науки» як ресурс, який безпосередньо готує прорив у незвідані століття.
Прогнозуючи образ майбутнього світу, до аналізу актуальних проблем освіти звертались представники постсучасної світової філософії. Про це, зокрема, засвідчують такі фундаментальні моделі (філософські розвідки) як – «суміш реальностей» у філософському доробку Е. Дюркгейма; «самотній голос людини» у філософії Г. Марселя; «негативна діалектика» Т. Адорно; культурно-антропологічна методологія К. Леві-Строса; еволюційна епістемологія та постструктуралізм М. Фуко; трансцендентальний емпіризм Ж. Дельоза; реконструкція та деконструктивізм Ж. Дерріда; концепція метанаративів Ж.-Ф. Ліотара; феноменологічна герменевтика П. Рікера; американський постмодернізм Ф. Джеймсона та ін. Освіта в цих і багатьох інших моделях мислителів постсучасності вимальовується як галузь, яка безпосередньо готує людину до життя, піднімає її авторитет і активність, спонукає до творчості.
Оригінальний поворот у оцінці розвитку та прогнозуванні стратегічних напрямів модернізації освіти, зокрема, університетської, здійснили такі видатні мислителі, як Вільгельм фон Гумбольдт, Ганс-Георг Гадамер, Юрґен Габермас, Вольф Лепеніс, Жак Дерріда, Марек Квек, Джон Генрі Ньюмен, Хосе Ортега-І-Гассет, Білл Рідінгс, Генрі Розовскі, Ярослав Пелікан, Карл Ясперс.
Значний внесок у розробку освітньої проблематики, визначення ролі освіти у розбудові сучасного модерного світу внесли російські мислителі ХІХ – ХХ століття, сучасні науковці і педагоги Російської Федерації, зокрема, Ш. Амонашвілі, В. Аршинов, В. Афанасьєв, О. Афанасьєва, Е. Баллер, Г. Батіщев, В. Буданов, Ф. Бурлацький, М. Бердяєв, П. Блонський, Л. Виготський, Г. Волков, П. Гайденко, П. Гуревич, В. Давидов, О. Дробницький, Е. Ільєнков, В. Келле, Л. Киященко, О. Князева, М. Ковальзон, В. Конєв, А. Лосев, К. Любутін, Ю. Лотман, А. Луначарський, В. Моісеєв, О. Огурцов, Т. Ойзерман, Б. Поршнев, Б. Пружинін, М. Розов, Я. Свірський, Л. Столович, Л. Толстой, В. Шаталов, В. Ядов та ін.
Значний внесок у розробку проблем освіти та її ролі у житті суспільства зробили М. Пирогов, М. Драгоманов, С. Русова, К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський.
Освітню проблематику аналізували також відомі філософи, педагоги, культурологи на кшталт В. Антоновича, Ю. Дрогобича, М. Грушевського, Я. Козельського, І. Котляревського, М. Коцюбинського, П. Куліша, Лесі Українки, М. Максимовича, О. Потебні, Ф. Прокоповича, Р. Русина, Г. Сковороди, Г. Смотрицького, С. Орехівського, І. Франка, Т. Шевченка, В. Шинкарука, О. Яценко та ін.
Філософські засади стратегії розвитку освіти розглядаються в працях В. Андрущенка, В. Бакірова, Л. Губерського, Л. Горбунової, І. Зязюна, В. Кремня, В. Кушерця, С. Клепка, В. Лутая, М. Михальченка, В. Ткаченка, В. Огнев’юка та ін. Особлива увага приділяється теоретико-методологічним засадам освіти (В. Бех, М. Лукашевич, І. Предборська, З. Самчук, В. Ярошовець), сучасним парадигмам освіти, її суперечностям (І. Добронравова, В. Лутай, В. Пазенок та ін.), психолого-педагогічним аспектам модернізації вищої школи (В. Галузинський, М. Євтух, В. Луговий, Н. Дем’яненко, О. Сухомлинська, та ін.). Проблеми функціонування освіти в Україні в контексті європейського досвіду та її нову парадигму на порозі ХХІ сторіччя досліджують Т. Андрущенко, А. Бойко, К. Корсак, В. Молодиченко, Н. Ничкало, Н. Скотна, М. Степко, Д. Табачник, Н. Таланчук, В. Рижко, В. Савельєв, Є. Суліма та ін.
Проблемам освітнього потенціалу присвячені праці В. Андрущенка, А. Гуржія, С. Довгого, Г. Євтушенко, І. Каленюк, О. Комарової, О. Кратта, В. Кремня, В. Куценко, В. Литвіна, Т. Оболенської, В. Огнев’юка, В. Скотного, А. Толстоухова та ін.
Втім, незважаючи на розлогий обсяг наукових і публіцистичних праць, означена проблематика не може вважатись остаточно дослідженою, вичерпаною. Освіта – система динамічна; вона перманентно розвивається разом з часом, а інколи навіть випереджаючи його. В освіті існує низка проблем, які потребують додаткових досліджень. Новітнього прочитання вимагають насамперед теоретико-методологічні аспекти дослідження освіти як соціокультурного феномену (поняття «освіти» як соціокультурного явища у світлі сучасного філософсько-педагогічного дискурсу; багатовимірність освіти; основні функції освіти; «освітній потенціал» тощо). Потребують більш ґрунтовної проробки поняття «національного характеру освіти» – зокрема, української (порівняно з системами освіти розвинених країн), поняття «педагогічної матриці» як парадигми розвитку освіти тощо.
Практично не аналізувався такий напрям, як націотворчий потенціал освіти. Особливої уваги потребує проблема реакції української освіти на виклики глобалізованого світу, її трансформація, уніфікація, модернізація в сучасному глобалізованому просторі і в контексті завдань українського державотворення, утвердження єдності національного і загальнолюдського, формування культури національних відносин.
Зважаючи на актуальність, практичну потребу та недостатню розробленість проблематики, ми обрали її у якості предмета теоретичного аналізу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є результатом роботи, виконаної в рамках наукової теми кафедри соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова «Принципи організації та тенденції розвитку вищої освіти у ХХІ столітті» (рішення Вченої ради НПУ імені М.П. Драгоманова від 22 грудня 2006 р., протокол № 5), а також складовою НДР Інституту вищої освіти Національної Академії педагогічних наук України протягом 2006 – 2008 рр. «Вища освіта України як фактор цивілізаційного визначення молоді» (РК №0106U002013), протягом 2009 – 2011 рр. «Вища школа як соціальний інститут і механізм соціалізації молоді» (РК №0109U000290). Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 9 від 28 квітня 2009 року).
Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження – розробити пізнавальну концепцію націотворчого потенціалу української освіти на основі міждисциплінарного підходу. Здійснення мети передбачає виконання наступних завдань:
– визначити змістовне наповнення категорії «освітній потенціал’ у контексті філософії освіти;
– експлікувати поняття «націотворчий потенціал освіти»;
– проаналізувати соціокультурні виклики до сучасної освіти;
– здійснити компаративний аналіз освітніх систем розвинених країн світу;
– дослідити особливості історичного розвитку української освіти;
– розкрити діалектичний зв’язок національного та загальнолюдського у змісті української освіті;
– розкрити епістемологічний зміст поняття «національна матриця»;
– проаналізувати аксіологічні, моральні, соціокультурні пріоритети націотворчого потенціалу української освіти.
Об’єктом дослідження є українська освіта в умовах глобалізації.
Предметом дослідження є націотворчий потенціал української освіти.
Методи дослідження. Комплексність та поліаспектність здійсненої праці зумовили застосування відповідних наукових методів та методологічних підходів. Зокрема, за допомогою системного підходу було розглянуто феномен освіти як цілісності, вибудуваної на ціннісно-пріоритетному каркасі. Принцип об’єктивності дозволив проаналізувати наукові розробки дослідників проблем освіти, сприяв використанню різних статистичних даних, матеріалів міжнародних і вітчизняних наукових конференцій, результатів соціологічних досліджень. Метод історико-філософської реконструкції дозволів розглянути основні особливості історичного розвитку української освіти. Метод компаративістики уможливив порівняння національних систем освіти в різних країнах світу. Використання міждисциплінарного підходу як відображення інтегративних тенденцій в розвитку освіти надало можливість розкрити основні чинники націотворчого освітнього потенціалу українського суспільства.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці на основі міждисциплінарного підходу пізнавальної концепції націотворчого потенціалу української освіти шляхом експлікації його аксіологічної, соціокультурної, когнітивної складових та функціональних можливостей в українському суспільстві. Наукова новизна розкрита в наступних положеннях, які виносяться на захист:
Уперше:
– обґрунтовано змістовні параметри поняття «націотворчий потенціал освіти», під яким розуміється система взаємопов’язаних чинників освіти, що має за основу історію, традиції, культуру, досвід здобутків освітньої спільноти, використовуючи їх для дальшого вдосконалення національної системи освіти, а завдяки цьому і розвитку націотворення в цілому;
– визначено, що націотворчий потенціал освіти ґрунтується на таких позиціях: а) народність; б) пріоритет людини; в) патріотична спрямованість; г) єдність освіти, культури і мови; д) єдність освіти та виховання. Гармонійна єдність цих елементів потребує зміцнення та нового розвитку в процесі модернізації сучасної освіти до європейських вимог, світових глобалізаційних процесів за участю як держави, так і кожної окремої особистості як суб’єкта активної соціокультурної, професійної, самоідентифікаційної діяльності;
– обґрунтовано, що націотворчі процеси в української освіти мають вирішити низку завдань: забезпечити розширення інформаційного простору, мотивувати залучення учнів та студентів до наукової діяльності на всіх рівнях освітньої підготовки, вплинути на розвиток спектру національної творчості, підтримку національних цінностей і активну участь усіх суб’єктів освітньої діяльності у зміцнені державних інституцій;
– визначено аксіологічні, моральні, соціокультурні пріоритети націотворчого потенціалу освіти, до яких належить передусім розбудова національної системи освіти, формування на її основі освіченої конкурентоспроможної особистості як втілення ідеї розвитку українських духовних цінностей, як підґрунтя процесів інтернаціоналізації та глобалізації;
– виявлено вплив націотворчих освітніх процесів на суспільство і, навпаки, з урахуванням як особливостей ментальності української нації, так і укоріненості в ній загальнолюдських цінностей, можливість забезпечити засобом освіти відтворення і розвиток національних самобутності й неповторності.
Удосконалено:
– визначення поняття «освітній потенціал» як інтегральної категорії, яка поєднує творчий потенціал та сукупність знань індивідів – представників нації із якісними та системно-організаційними властивостями освіти (педагогічно-технологічною, матеріально-організаційною базою освіти, її якістю, змістом тощо);
– дослідження європейськості української освіти через вивчення місця і ролі українських навчальних закладів (братські школи, Острозька та Києво-Могилянська академія та інші) в історії європейської освіти. Здійснений аналіз витоків української системи освіти свідчить про те, що українська освіта є невід’ємною історично-культурною частиною європейського освітнього простору, реформування і модернізацію якої треба розглядати в її системному вимірі.
Набуло подальшого розвитку:
– встановлення змістовних та родових взаємозв’язків між поняттями «трансформація», «модернізація» і «уніфікація» освіти. Трансформація національної системи освіти включає в себе значну її модернізацію і, в певних рамках, уніфікацію освітньої системи на основі кращих європейських та національних традицій та інтеграційних структур. Така трансформація може призвести до значного якісного зростання українського національного освітнього простору. Окреслено основні напрями сучасної модернізації української освіти: 1) рівний доступ до якісної освіти; 2) створення та розвиток системи освіти впродовж життя; 3) органічне поєднання освіти і науки; 4) розширення україномовного простору;
– компаративний аналіз національних систем освіти, який дозволив виявити загальне та особливе в їх функціонуванні. Доведено, що на сучасному етапі розвитку освіти домінуючою загальною тенденцією, яка об’єднує стратегічні цілі національних систем освіти є поширення інтеграційних процесів, інтернаціоналізація освіти, інтенсифікація обміну досвідом, педагогічними ідеями та технологіями, що сприяє взаємному наближенню національних систем освіти провідних країн світу. Реформування цих систем освіти спрямовується на демократизацію освіти, подолання соціальної нерівності, гуманізацію навчально-виховного процесу, впровадження інноваційних та інформаційно-комунікаційних технологій, розвиток безперервної освіти. Водночас зберігається національна та історико-культурна специфіка систем освіти, що створює певні перешкоди на шляху до створення глобального єдиного освітнього простору;
– епістемологічний зміст концепту «національна матриця української освіти», системоутворюючим ядром якого визначається кордоцентризм вітчизняної філософсько-педагогійчної думки, відданість кращим традиціям свого народу, збереження культурних надбань та величезної педагогічної спадщини, сформованих на основі фундаментальних загальнолюдських цінностей – працелюбність, повага до землі, матері й родини, знання й пізнання, одвічно притаманними українському народу;
– узагальнення основних засад та механізмів впровадження освітніх європейських стандартів в українську систему освіти на основі системного аналізу нормативно-правових та наукових джерел;
– експлікація поняття «глобалізація освіти» як об’єктивного процесу модернізації вітчизняної освітньої системи до вимог світового простору на засадах загальноцивілізаційних цінностей та збереження національної ідентичності.
Теоретичне та практичне значення дослідження. Теоретична значущість полягає у поглибленні філософського смислу поняття освіти, обґрунтування змістовних параметрів націотворчого потенціалу української освіти, модернізації української освіти як цілісної системи та її ролі у процесі українського державотворення в умовах глобалізації. Досліджені проблеми сприятимуть концептуалізації входження України у європейський освітньо-культурний простір.
Практичне значення дослідження визначається тим, що основні положення і висновки дисертації сприятимуть подальшій розробці провідних аксіологічних, соціокультурних проблем сучасної філософії освіти; результати дисертаційного дослідження можуть бути використані організаторами освітньої галузі, педагогами-практиками, викладачами вищих навчальних закладів при розробці навчально-методичного забезпечення курсів з таких навчальних дисциплін як «Філософія освіти», «Соціальна філософія», «Педагогіка», «Культурологія», «Вища освіта та Болонських процес». Матеріали дисертації придатні для використання у виховній роботі зі студентами.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійної наукової праці автора. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у роботі використані лише ідеї та положення, що є результатом особистої роботи здобувача. У публікації з Т. Калюжною автором здійснено аналіз аксіологічних праць у філософсько-педагогічної думці. У колективній монографії «Проблеми якості вищої освіти» доробок автора полягає у філософській рефлексії категорії якості освіти. У спільних працях з С. Дичковським особистим внеском автора є окреслення проблем модернізації освітньої діяльності в контексті Європейських вимог. У колективній монографії «Вища освіта України як фактор цивілізаційного визначення молоді» автору належить розділ 5.1. «Системний аналіз цивілізаційних орієнтацій студентської молоді».
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження доповідалися та на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, серед яких: П’ятий Міжнародний симпозіум «Проблеми інтеграції науково-освітнього, інтелектуального потенціалу в державотворчому процесі» (м.Бахчисарай, 2005р.); Всеукраїнська науково-теоретична конференція «Сучасний стан і тенденції розвитку вищої освіти в Україні: філософські аспекти» (м.Івано-Франківськ, 2006р.); Міжнародна науково-практична конференція «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору» (м.Київ, 2006р.); Міжнародний науково-практичний семінар «Інноваційна освіта для ХХІ століття» (м.Київ, 2007р.); Всеукраїнська науково-методична конференція «Економіко-правові аспекти і соціальні пріоритети в тенденціях розвитку системи освіти України в умовах інтеграції в світову освітню систему» (м. Харків, 2008 р.); Науково-практичний семінар «Інноваційні стратегії розвитку освіти: філософсько-педагогічний дискурс» (м.Київ, 2009р.); Міжнародна науково-практична конференція «Освітні вимірювання в інформаційному суспільстві» (м.Київ, 2010р.); V Міжнародна науково-практична конференція «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології» (м. Переяслав-Хмельницький, 2011 р.); Науково-практична конференція «Основні напрями модернізації вищої освіти в контексті викликів епохи» (м.Київ, 2011р.); Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні стратегії університетської освіти: якісний вимір» (м. Київ, 2012 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Соціальна політика: концепції, технології, перспективи» (м.Київ, 2012р.).
Публікації. Результати дисертаційної роботи відображено у 38 наукових працях, з них: 3 монографії (1 одноосібна), 20 статей у фахових наукових виданнях з філософії.
Структура дисертації відповідає меті та завданням дослідження, включає 4 розділи, висновки, список використаних джерел. Основний обсяг роботи становить 362 сторінки. Список використаних джерел містить 368 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Визначено, що освіта є складним соціокультурним феноменом, виокремлення базових рис та функцій якого суттєво залежить від парадигми та методологічного підходу дослідника. Освіта, виступаючи предметом дослідження багатьох галузей соціогуманітарного знання (педагогіки, психології, соціології, соціальної філософії) знаходить всебічне висвітлення у філософії освіти. Саме вона пов’язує системний, функціональний, гуманістичний, культурологічний погляди на освіту, виділяючи її роль як у формуванні особистості (соціалізація, надання професії, передача культурної спадщини), так і суспільних процесах – функції соціальної стратифікації та мобільності, створення бази для суспільного консенсусу та змін, побудови економіки знань та формування освітнього потенціалу суспільства.
Останній є інтегральною категорією, яка поєднує творчий потенціал та сукупність знань індивідів – представників нації із якісними та системно-організаційними властивостями освіти (педагогічно-технологічною, матеріально-організаційною базою освіти, її якістю, змістом тощо).
При цьому у сучасному світі освітній потенціал у своєму формуванні стикається з новими проблемами інформаційної забезпеченості та інтелектуально-творчого розвитку нових поколінь, співвідношенням традицій та інновацій в освіті, диверсифікацією та уніфікацією освітніх систем, гуманізацією та демократизацією освіти в умовах глобальної нерівності держав тощо.
Об’єктивною умовою збереження і примноження освітнього потенціалу є підтвердження державою особливого статусу освіти в суспільстві, визнання значущості освітньої сфери, де домінантною силою мають бути не ринкові фактори, а суспільні, державні, національні.
2. Аналіз наукових джерел, довів, що належну увагу необхідно приділити світоглядно-методологічним засадам освіти як дієвої форми упровадження системи знань про людину й суспільство, де ідеї націотворення мають бути основними і наскрізними.
Використання міждисциплінарного підходу дало можливість експлікувати поняття «націотворчий потенціал освіти», під яким розуміється система взаємопов’язаних чинників освіти, що має за основу історію, традиції, культуру, досвід здобутків освітньої спільноти, використовуючи їх для дальшого вдосконалення національної системи освіти, а завдяки цьому і розвитку націотворення в цілому.
Визначено, що націотворчий потенціал освіти ґрунтується на таких позиціях: народність; пріоритет людини; патріотична спрямованість; єдність освіти, культури і мови; єдність освіти та виховання. Обґрунтовано, що націотворчі процеси в української освіти мають вирішити низку завдань: забезпечити розширення інформаційного простору, мотивувати залучення учнів та студентів до наукової діяльності на всіх рівнях освітньої підготовки, вплинути на розвиток спектру національної творчості, підтримку національних цінностей і активну участь усіх суб’єктів освітньої діяльності у зміцнені державних інституцій.
Ідею націотворення визначено як одну з методологічних засад сучасної освіти. З’ясовано форми її впровадження в освітній процес: навчальний предмет; міжпредметна форма діяльності в межах освітнього простору; організація позакласної та позашкільної діяльності (виховання); організація шкільного життя. Доведено, що за віковою вертикаллю зміст громадянської та націотворчої освіти може реалізовуватися як: пропедевтичні курси в початковій та основній школі; спеціалізовані тематичні курси в основній та старшій школі, професійно-технічних і вищих навчальних закладах.
3. Освіта як соціокультурний феномен багатофункціональна і динамічно реагує на виклики сучасності, включаючись у трансформаційні глобальні процеси. Вона виконує роль соціокультурного потенціалу, який забезпечує стабільний розвиток суспільства. До соціокультурних змістовних основ оптимізації процесів глобалізація освіти відносяться фундаменталізація, гуманітаризація та неперервність освітніх процесів. Глобалізація відкриває найширші можливості для всесвітнього розвитку освіти, однак темпи її поширення нерівномірні й суперечливі. Головна вимога глобалізації до людини – це вимога професіоналізму. Втім, українська система освіти, незважаючи на істотні інновації, впроваджені в останні роки до викликів глобалізації, залишається мало адаптованою. Ціннісний вимір життєдіяльності суспільства детермінує легкість входження в глобальний простір на принципах єдності загальнолюдського і національного. Таким чином, глобалізація освіти визначається об’єктивним процесом модернізації вітчизняної освітньої системи до вимог світового простору на засадах загальноцивілізаційних цінностей та збереження національної ідентичності.
4. Проведений компаративний аналіз історії розвитку національних освітніх систем довів, що в країнах із централізованою системою освіти державні стандарти освіти існують упродовж тривалого часу. Сьогодні перед освітніми системами цих держав постає завдання їх вдосконалення, створення нового покоління навчальних програм та стандартів, що мають дещо інший зміст, структуру і форму. Принципово іншою є ситуація у країн з децентралізованою системою освіти, де немає досвіду існування державних вимог до змісту освіти.
Доведено, що на сучасному етапі розвитку освіти домінуючою тенденцією є поширення інтеграційних процесів, інтернаціоналізація освіти, інтенсифікація обміну досвідом, педагогічними ідеями та технологіями, що сприяє взаємному зближенню національних систем освіти провідних країн світу. Реформування цих систем освіти спрямовується на демократизацію освіти, подолання соціальних нерівностей, гуманізацію навчально-виховного процесу, впровадження інноваційних та інформаційно-комунікаційних технологій, розвиток безперервної освіти. Водночас зберігається й національна та історико-культурна специфіка систем освіти, що створює певні перешкоди на шляху до створення глобального єдиного освітнього простору.
5. Дослідивши історичні та змістовно-організаційні витоки української системи, а також її ґенезу протягом декількох століть взаємодії з освітніми традиціями різноманітних навчальних закладів Європи, Росії, а також функціонування в ролі невід’ємної та однієї з найважливіших складових частин освітньої системи колишнього Радянського Союзу, можна зробити висновок про те, що первинні генетичні зв’язки українських навчальних закладів (братські школи, Острозька та Києво-Могилянська академія та інші) були невід’ємною історично-культурною частиною європейського освітнього простору. Окрім того, як на навчально-організаційному (змістовність навчання в національних закладах), так і на особистісно-просвітницькому (наявність ідейно-національних, духовних лідерів освіти і народної педагогіки) рівнях, є актуальною важливість збереження і розвитку національних джерел та особливостей української системи освіти. Зрештою, необхідним і надзвичайно актуальним є теоретичний аналіз здобутків і недоліків радянської системи освіти, що є необхідним для подальшого реформування і модернізації української освіти в її системному вимірі.
Підкресливши основні напрями реформування, модернізації сучасної національної української системи освіти, цілі, що при цьому ставляться, і методи, що застосовуються для їх досягнення, стверджуємо на необхідності врахування ключових характерних особливостей української національної системи освіти, які складалися протягом усієї історії її розвитку та перебувають у стані відродження сьогодні. Напрямами сучасної модернізації української освіти визначені: рівний доступ до якісної освіти, створення та розвиток системи освіти впродовж життя; органічне поєднання освіти і науки; розширення україномовного простору.
6. Обґрунтовано, що цінності виконують функцію життєвих перспектив і головних аспектів життя особистості, тому суспільство засобом системи виховання докладає зусиль для орієнтації на цінності, прийнятні для певної людської спільноти і для людства загалом. Освіта в сучасному суспільстві несе основне навантаження під час передачі й засвоєння цінностей особистістю, що здійснюється методами дошкільного, шкільного виховання та виховного процесу у вищій школі. Українська освіта орієнтується у своєму розвитку на загальнолюдські цінності при збереженні національних особливостей.
Загальне прагнення національного суспільства до засвоєння і використання європейських цінностей демократії, поваги до прав людини, плюралізму та полікультурності визначається як ключовий пріоритет трансформації української освіти і посилення європейського вектору її спрямованості.
Пріоритетним цінностями сучасної української освіти історично були і залишаються: гуманізм, гідність, патріотизм, демократизм, соціальна ініціатива та відповідальність, національна самосвідомість, національна ідея.
7. Визначено, що головні риси української освіти вирізняють її серед інших національних систем і можуть бути віднесені до матричних. Національна матриця української освіти розгортається у спосіб змістовного наповнення ідеями філософії серця Г. Сковороди і П. Юркевича, народної педагогіки К. Ушинського, загальнолюдської освіти М. Пирогова, народознавства і українознавства М. Драгоманова, національного виховання С. Русової і Г. Ващенка, системи перспективних ліній А. Макаренка, педагогіки співробітництва В. Сухомлинського. Невтомна праця вітчизняних педагогів зробила українську освіту об’єктивною реальністю, делегувавши її основні ідеї в Європу й інші регіони, водночас збагативши національний освітній простір новітніми європейськими та світовими підходами.
Таким чином, ідеї видатних вітчизняних педагогів залишаються системоутворюючим ядром національної матриці української освіти. Їх актуальність для сучасного українського, європейського, світового співтовариства визначається тим, що вони ґрунтуються на принципах науки, народній педагогіці, культурній традиції, які зберігають значення на кожному новому етапі історичного поступу людства.
8. Трансформація сучасної системи освіти відбувається під впливом посилення процесу глобалізації і створенням сприятливих умов для самореалізації особистості.
Аналіз наукових джерел з’ясував, що стратегічними пріоритетами націотворчого потенціалу суспільства є: побудова національної системи освіти на засадах формування освіченої творчої особистості й забезпечення пріоритетного розвитку людини; функціонування і модернізація української системи освіти на основі принципів гуманізму, демократії, пріоритетності загальнолюдських і гуманістичних духовних цінностей; забезпечення достатньої ціннісної і знаннєвої відкритості системи освіти України для систем інших країн і з одночасним досягненням високого рівня прогресивних національних систем освіти.
9. Аналіз наукових джерел, довів, що створення єдиної системи інформаційних, педагогічних та виховних технологій націотворення є сучасною вимогою розвитку і реалізації націотворчого потенціалу. Така система передбачає передусім виявлення індивідуальності дитини, збалансованість її фізичного, психічного, соціального й духовного розвитку; формування компетентної особистості, запитаної соціумом; виховання громадянськості як інтегральної характеристики особистості, що зумовлює характер її взаємодії з державою, суспільством загалом. Виконання освітою цих завдань, формування у молоді відчуття межі між демократією і анархією, між особистою свободою і правилами громадянського життя; розуміння цінності людської свободи можливе лише на основі загальнолюдських гуманістичних ї демократичних цінностей.
10. Відзначивши європейську спрямованість розвитку національної системи освіти України, встановивши змістовні та родові взаємозв’язки між такими поняттями, як «трансформація», «модернізація» і «уніфікація» освіти, виокремивши основні напрями сучасної модернізації української освіти, доведено можливість української освіти творчо співпрацювати з європейськими освітніми спільнотами, трансформувати і модернізувати власну систему освіти на кращих зразках і стандартах європейського типу, і зберегти напрацьовані здобутки і традиції, якими славиться система освіти України. Таким чином, трансформація, модернізація і уніфікація освітньої системи на основі кращих європейських і національних традицій, а також інтеграційних структур може призвести до значного якісного зростання українського національного освітнього потенціалу.
В концептуально-теоретичній формі актуалізовано подальшу інтенсифікацію співробітництва всіх суб’єктів українського освітнього простору з партнерами в Європі і світі щодо впровадження інноваційно-гуманістичних методик навчання і виховання, новітніх напрямів взаємодії освітньої та науково-дослідницької галузі, демократичних, по-громадянськи активних і особистісно спрямованих стандартів організації і розвитку освітньої системи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янова Н. М. Образотворче мистецтво як чинник національного виховання особистості (українознавчийаналіз) [Текст] : дис. ... канд. філос. наук : 09.00.12 / Авер’янова Ніна Миколаївна ; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2007. – 220 с.
2. Авраменко М. М. Профільне навчання в середній школі Федеративної Республіки Німеччини [Текст] : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / М. М. Авраменко. – К., 2007. – 20 с.
3. Авшенюк Н. М. Стандартизація професійної підготовки вчителів у Англії й Уельсі (кінець XX - початок XXI ст.) [Текст] : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04 / Н. М. Авшенюк. – К., 2005. – 21 с.
4. Андрушкевич Ф. Національні пріоритети українських освітніх інновацій та їх значення для польської системи освіти [Електронний ресурс] / Ф. Андрушкевич.–Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vird/2011_16/Pdf/13.pdf. – назва з екрану.
5. Андрушкевич Ф. Проблеми реформування університетської освіти в реаліях сьогодення [Текст] / Ф. Андрушкевич // Гілея: науковий вісник: збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. – К. : ВІР УАН, 2011. – Випуск 43. – С. 382-389.
6. Андрущенко В. Вища освіта в контексті глобалізації [Текст] / В. Андрущенко // Дзеркало тижня. – 2002. – № 3 (26 січня). – С. 13.
7. Андрущенко В. Інноваційний розвиток освіти в стратегії “українського прориву”[Текст] / Андрущенко В. // Вища освіта України. – 2008. – № 2. – C. 10-18.
8. Андрущенко В. Модернізація педагогічної освіти відповідно до викликів ХХІ століття [Електронний ресурс] / Віктор Андрущенко, Володимир Бондар. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vird/2009_6/1.pdf. – Назва з екрану.
9. Андрущенко В. П. Вища освіта в пост-болонському просторі: (спроба прогностичного аналізу) [Текст] / В. П. Андрущенко // Філософія освіти: [зб. наук. праць]. – 2005. – № 2. – С. 6-19.
10. Андрущенко В. Україна і світ: авторитет освіти [Текст] / В. Андрущенко // Вища освіта України. – 2006. – № 4. – С. 5-9.
11. Андрущенко В. Філософія освіти в Україні : стан, проблеми та перспективи розвитку [Текст] / В. Андрущенко, В. Лутай // Наукові записки Академії наук вищої школи України. – 2004. – Вип. 6. – С. 59-72.
12. Андрущенко В. Філософія як теорія та методологія розвитку освіти / В. Андрущенко, Л. Губерськийй // – К. : «МП Леся», 2008. – 512 с6.
13. Андрущенко В. Філософія освіти ХХІ століття: пошук пріоритетів [Текст] / Віктор Андрущенко // Філософія освіти : [зб. наук. праць]. – 2005. – № 1. – С. 5-17.
14. Андрущенко В. П. Основні методологічні принципи філософської рефлексії освіти [Текст] / Андрущенко Віктор Петрович // Вища освіта України. – 2007. – № 3. – С. 5-8.
15. Андрущенко В. П. Стратегія для освіти (за матеріалами звіту відділу філософії та прогнозування розвитку освіти Інституту вищої освіти АПН України, червень, 2006) [Текст] / Андрущенко Віктор Петрович // Вища освіта України. – 2006. – № 3. – С. 5-9.
16. Андрущенко В. П. Організоване суспільство: проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть: досвід соціально-філософського аналізу [Текст] / В. П. Андрущенко. – К. : Атлант ЮемСі, 2006. – 502 с.
17. Андрущенко В. П. Основні тенденції розвитку вищої освіти України на рубежі століть (Спроба прогностичного аналізу) [Текст] / Віктор Андрущенко // Вища освіта України. – 2001. – № 1. – С. 11-17.
18. Андрущенко В. П. Роздуми про освіту: статті, нариси, інтерв’ю [Текст] : 2-ге вид., допов. / Віктор Андрущенко. – К. : Знання України, 2008. – 819 с.
19. Андрущенко В. П. Світанок Європи : Проблема формування нового учителя для об’єднаної Європи ХХІ століття [Текст] / Віктор Андрущенко. – К. : Знання України, 2011. – 1099 с.
20. Антощук К. Ф. Людиновимірний предмет науки [Текст] / К. Ф. Антощук // Науковий вісник Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького. – Серія: Педагогіка. – 2010. – № 5. – С. 300-310.
21. Аралбаева Р. К. Теоретико-методологическое осмысление роли высшего образования в обществе [Текст] / Р. К. Аралбаева // Ученые записки СПб гос. ин-та психол. и социальной работы. – 2011. – Вып. 1, Т. 15. – С. 97-103.
22. Артюшенко А. О. Особистісна рішучість і деякі теоретичні аспекти її формування в учнів ЗОШ засобами фізичної культури [Текст] // Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. – Серія педагогічні науки. – 2008 – Випуск 121. – С. 11-16.
23. Арцишевська М. Р. Вихідні засади гуманізації змісту освіти [Текст] / М. Р. Арцишевська // Матеріали міжнародної наукової конференції «Філософські проблеми гуманізації освіти». – Одеса : ТОВ “Студія “Негоціант”, 2003. – С. 34-35.
24. Астахова В. Наукові дослідження у приватних ВНЗ: перші досягнення, перспективи [Текст] / В. Астахова // Вища освіта України. – 2003. – № 1. – С. 22-27.
25. Астахова Е. В. Социально-экономические функции высшего образования: тенденции и проблемы [Текст] / Е. В. Астахова // Новий колегіум. – 2000. – № 5. – С. 7-12.
26. Бакіров В. С. Вища школа України: на шляху до європейських стандартів [Текст] / В. С. Бакіров // Академическая мобильность – важный фактор образовательной евроинтеграции Украины : материалы Международной научно-практической конференции, Харьков, 16-19 ноября 2010 г. – Харьков : Издательство НУА, 2010. – С. 37-46.
27. Баранова А. В. Виховання молоді як складова державної молодіжної політики [Електронний ресурс] / А. В. Баранова // Публічне адміністрування: теорія та практика: електронний збірник наукових праць. – 2011. – Випуск 1 (5). – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Patp/2011_1/ – Назва з екрану.
28. Баранюк І. Ідеал людини у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського [Текст] / І. Баранюк // Вісник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. – Серія: Педагогічні науки. – 2009. – Вип. 146. – С. 131-136.
29. Барліт О. О. Науково-педагогічна спадщина С. Русової як приклад комплексного вивчення проблеми етико-естетичного виховання дітей [Електронний ресурс] / О. О. Барліт. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pfto/2010_7/files/PD710_02.pdf. – Назва з екрану
30. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество [Текст] / Д. Белл ; [пер. с англ. под ред. В. Л. Иноземцева.]. – М. : Academia, 1999. – 956 с.
31. Бернацкая С. Н. Идейное воспитательное педагогическое наследие Михаила Драгоманова [Електронний ресурс] / Бернацкая Сетлана Николаевна. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pspo/2010_26_1/Bernac27.pdf. – Название с экрана.
32. Бєляков О. О. Впровадження ідей Болонського процесу: чого бракує Україні? [Текст] / О. О. Бєляков // Вчені записки університету “КРОК”. – 2008. – Випуск. 18. – Том 1. – С. 50-58.
33. Биков В. Ю. Сучасні чинники розвитку системи освіти України [Електронний ресурс] / Биков Валерий Юхимович. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em7/content/08bvydse.htm. – Назва з екрану.
34. Бичко А.К. Національні аспекти філософської освіти в Україні [Текст] / А.К.Бичко // Філософія освіти. – 2005. – №1. – С.210-228.
35. Біда О. А. Педагогічні ідеї А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, О. А. Захаренка – наше минуле, сьогодення, майбутнє [Текст] / О. А. Біда, Л. І. Прокопенко, Л. О. Бугакова // Вісник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. – Серія: Педагогічні науки. – 2008. – Вип. 142. – С. 3–5.
36. Біла книга національної освіти України [Текст] / за ред. В. Г. Кременя. – К. : АПН України, 2009. – 188 с.
37. Білас Лілія Михайлівна. Виховання національної самосвідомості особистості в процесі навчання англійської мови [Текст] : монографія / Л. М. Білас ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т філол. – К. : Логос, 2011. – 192 с.
38. Білик Н. Педагогічна система Антона Макаренка: від вихованого вчителя до вихованого учня [Текст] / Н. Білик // Імідж сучасного педагога. – 2008. – № 1–2. – С. 41-45.
39. Богданова І. М. Педагогічні інновації в системі підготовки вчителя: кінець ХХ – початок ХХІ століття [Текст] : монографія / Інна Богданова. – Одеса. : М. П. Черкасов, 2009. – 157 с.
40. Бойко Л. М. Виховуємо громадянина і професіонала: теорія, досвід [Текст] / Л. М. Бойко, П. Г. Шемет – Полтава : ВАТ «Видавництво «Полтава», 2003. – 404 с.
41. Бойченко В.В. До загальнолюдського крізь призму національного (проблеми полікультурного виховання) [Текст] / В.В.Бойченко // Педагоіка і психологія. – 2003. – № 3-4 (39-40). – С.106-113.
42. Бойчук П. Відображення моральних якостей особистості у змісті української народнопедагогічної концепції [Електронний ресурс] / П. Бойчук. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pippo/2011_3/Boychuk.htm. – Назва з екрану.
43. Борисов В. В. Теоретико-методологічні основи формування національної самосвідомості [Текст] / В. В. Борисов. – Краматорськ: [б.в.], 2003. – 519 с.
44. Бочарова О. А. Модернізація вищої школи у сучасній Франції [Текст] : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / О. А. Бочарова. – К., 2006. – 20 с.
45. Будон Р. Место беспорядка. Критика теорий социального изменения [Текст] :[пер. с. фр.]. / Р. Будон – М. : Радуга, 1998. – 242 с.
46. Бутенко В. Г. Громадянське виховання студентів у системі вищої технічної освіти [Текст] / В. Г. Бутенко // Актуальні проблеми державного управління, педагогіки та психології : [зб. наук. праць]. – 2010. – № 1 (2). – С. 149-156.
47. Василенко Ирина Витальевна. Гражданское воспитание студентов и школьников средствами самоуправления (зарубежный опыт) [Текст] : науч.-метод. пособие / Ирина Витальевна Василенко ; Запорожский национальный ун-т. – Днепропетровск : АРТ-Пресс, 2007. – 191 с.
48. Васина Е. В. Организационно-экономические основы управления компетентностной идентификацией в системе профессионального образования [Текст] : автореф. дис. ... д-ра экон. наук : 08.00.05 / Е. В. Васина. – СПб, 2011. – 36 с.
49. Вашкевич В. М. Історична свідомість студентської молоді: ціннісно-світоглядні орієнтири [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В. М. Вашкевич ; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К. : Світогляд, 2010. – 274 с.
50. Ващенко Г. Виховний ідеал [Текст] : підручник для педагогів, виховників, молоді і батьків. Т.1./ Григорий Ващенко. – Полтава : Ред. газ. «Полтавський вісник», 1994. – 208 с.
51. Виховання гуманістично спрямованої особистості [Текст] : навч.-метод. посіб. / Т. Д. Дем’янюк [та ін.] ; Ін-т інновац. технологій і змісту освіти. – Рівне : Волинські обереги, 2011. – 236 с.
52. Виховання національно свідомого, патріотично зорієнтованого молодого покоління, створення умов для його розвитку як чинник забезпечення національних інтересів України [Текст] : аналіт.-інформ. матеріали / О. В. Бабак [та ін.] ; голова ред. кол. В. І. Довженко ; Державний комітет України у справах сім’ї та молоді, Державний ін-т проблем сім’ї та молоді. – К. : [б.в.], 2003. – 191 с.
53. Вишневський О. Сучасне українське виховання : педагогічні нариси [Текст] / О.Вишневський. – Львів. : Львівський обласний науково-методичний інститут; Львівське обласне педагогічне товариство ім. Г. Ващенка, 1996. – 238 с.
54. Вишневський О. На шляху реформ. Актуальні питання сучасної освіти та змісту виховання [Текст] : вибр. наук.-публіцист. пр. / Омелян Вишневський ; Всеукр. пед. т-во ім. Г. Ващенка, Львів. обл. орг. – Дрогобич : Коло, 2005. – 176 с.
55. Візірякіна Н. І. Вплив інтелігенції на державотворчі процеси в Україні [Текст] : автореф. дис. … канд. політ наук : 23.00.03 / Н. І. Візірякіна ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН Укр. – К., 2000. – 18 с.
56. Вікторов В. Г. Проблеми, тенденції та перспективи реформування вищої освіти в сучасній Україні [Текст] / В. Г. Вікторов, В. В. Приходько // Ґілея (науковий вісник) : збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. – К., 2009. – Випуск 29. – С. 265-276.
57. Вітвицька С. С. Новаторство М. І. Пирогова у педагогічній теорії та практиці вищої школи [Електронний ресурс] / С. С. Вітвицька. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzspp/2009_4/statti/37.html. – Назва з екрану.
58. Власова Н. Ф. Патріотизм і освіта – шлях до розвитку України [Текст] / Н. Ф. Власова // Личность в едином образовательном пространстве: сборник научных статей I Международного образовательного форума. Часть 1. Конференция “Философия образования личности”, г. Запорожье, 5-7 мая 2010 года. – Запорожье, 2010. – С. 37-40.
59. Воробйова І. А. Формування соціокультурної компетенції учнів старшої школи засобами іноземної мови [Текст] : автореф. дис. канд. пед. наук : 13.00.09 / І. А. Воробйова ; Ін-т педагогіки АПН України. – К., 2003. – 20 с.
60. Воскресенская Н. М. Опыт разработки стандартов образования в зарубежных странах [Текст] / Н. М. Воскресенская // Вопросы образования. – 2004. – № 3. – С. 143-161.
61. Вуйцик О. М. Використання народних традицій у вихованні учнів [Текст] / О. М. Вуйцик // Студентський науковий журнал Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. Серія: Психолого-педагогічні науки. – Черкаси : ЧНУ ім. Б. Хмельницького, 2008. – Випуск 2. – С. 19-20.
62. Вульфсон Б. Л. Сравнительная педагогика. История и современные проблемы [Текст] / Б. Л. Вульфсон. – М., 2003. – 232 с.
63. Выготский Л. С. Основы педологии [Текст] / Л. Выготский. – М. : Изд-во 2-го Моск. мед. ин-та, 1934. – 211 с.
64. Гавриш Н. П. Національне виховання учнівської молоді [Текст] / Ніна Гавриш, Ганна Ситник. – К. : Шкільний світ, 2011. – 126 с.
65. Гаєвська Л. А. Управління освітою: нові пріоритети [Текст] / Л. А. Гаєвська // Проблеми та перспективи входження України в європейський інтелектуальний простір: освітні аспекти : збірник науково-експертних матеріалів. – К. : НІСД, 2009. – С. 73-79.
66. Галатюк Ю. М. Творча функція навчання [Текст] / Ю. М. Галатюк // Шлях освіти. – 2000. – № 3. – С. 36-43.
67. Гевко О. І. Національно-патріотичне виховання студентів вищих педагогічних закладів засобами декоративно-ужиткового мистецтва [Текст] : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.07 / О. І. Гевко. – К., 2003. – 210 с.
68. Герасина Л. Н. Современная высшая школа в условиях реформирования образования [Текст] : [монограф.] / Л. Н. Герасина – Харьков : ХНЮА., 1993. – 153 с.
69. Гершунский Б. С. Философия образования [Текст] / Б. С. Гершунский. – М. : Московский психолого-социальный институт, 1998. – 432 с.
70. Гідденс Е. Нестримний світ. Як глобалізація перетворює наше життя [Електронний ресурс] / Ентоні Гідденс. – Режим доступу : http://philosophy.ua/ua/lib/books/translations/?doc:int=50#_Toc128240203. – Назва з екрану.
71. Главацька О. Л. Формування морально-вольових якостей ділової людини у студентів (на прикладі курсу «Менеджмент соціальної роботи») [Електронний ресурс] / О.Л.Гловацька // Педагогічна наука : історія, теорія, практика, тенденції развитку : е-журнал. – 2009. – Вип. №1. – Режим доступу: http://www.intellect-invest.org.ua. – Назва з екрану.
72. Глоба Т. М. Виховання загальнолюдських цінностей як духовних надбань в українській школі [Текст] / Т. М. Глоба // Духовність особистості: методологія, теорія і практика : зб. наук. праць / [гол. ред. Г. П. Шевченко]. – Луганськ, 2007. – Вип. 3. – С. 44-49.
73. Головчук С. Ю. Виховання волі і характеру молоді у педагогічній спадщині Г. Ващенка [Текст] / С. Ю. Головчук // Педагогічний альманах. – 2011. – Вип. 9. – С. 245-248.
74. Гончаренко С. У. / Український педагогічний словник [Текст] / С. У. Гончаренко. – К. : Либідь, 1997. – 376 с.
75. Гордійчук Оксана Євгенівна. Моральне виховання молодших школярів засобами етнопедагогіки [Текст] : навч.-метод. посіб. / Оксана Євгенівна Гордійчук ; Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. – Чернівці : Чернів. нац. ун-т, 2011. – 183 с.
76. Горський В. С. Історія української філософії [Текст] : курс лекцій / В. С. Горський. – К. : Наукова думка, 1997. – 288 с.
77. Горчакова О. А. Гуманістична спрямованість педагогічних поглядів М. І. Пирогова [Текст] : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.01 / О. А. Горчакова ; Харківський державний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди. – Харків, 2000. – 20 с.
78. Гражданское образование: формирование активной жизненной позиции гражданина [Текст] : сб. ст. для методистов и преп. общественных дисциплин. – М. : «Веди-принт», 2001. – 283 с.
79. Грама Г. П. Розвиток професійної освіти у контексті «Педагогічної антропології» К. Д. Ушинського і сучасності [Текст] / Г. П. Грама // Наукові праці ДонНТУ. Серія: педагогіка, психологія і соціологія. – 2010. – Вип. 8. – С. 61–64.
80. Грива О. А. Толерантність в процесі становлення молоді в умовах полікультурного середовища [Текст] / Грива Ольга Анатоліївна ; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2008. – 417 с.
81. Гук О. В. Питання освіти молоді у педагогічній спадщині Григорія Ващенка [Текст] / О. В. Гук // Витоки педагогічної майстерності. – 2009. – Вип. 6. – С. 127–131.
82. Д’юї Дж. Демократія і освіта [Текст] : [пер. з англ.] / Дж. Д’юї ; – Львів : Літопис, 2003. – 294 с.
83. Данилова Л. Модернізація педагогічної освіти в ФРГ [Текст] / Л. Данилова // Гуманізація навчально-виховного процесу : збірник наукових праць. – Слов’янськ, 2010. – Спецвипуск 5. – Ч. 1. – С. 92-98.
84. Дворецька Г. В. Соціологія : навчальний посібник [Текст] / Г. В. Дворецька. – К. : КНЕУ, 2002. – 472 c.
85. Делор Ж. Освіта – справжній скарб[Текст] : [пер. с франц.] / Жак Делор // Шлях освіти. – 1997. – № 3. – С. 2–6.
86. Демура І. В. Педагогічне управління процесом формування професійних компетентностей студентів економічних факультетів вищих навчальних закладів [Електронний ресурс] /Демура Ірина Володимирівна. – Режим доступу: // http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em4/content/07diveeh.htm. – Назва з екрану.
87. Демченко С. Масова комунікація як чинник формування громадянського суспільства в незалежній Україні (глобальне і національне) [Текст] : монографія / Сергій Демченко ; Дніпропетр. нац. ун-т ім. О. Гончара. – Д. : Маковецький, 2009. – 366 с.
88. Десятов Т. М. Пріоритетні тенденції формування європейського освітнього простору [Текст] / Т. М. Десятов // Інформаційно-телекомунікаційні технології в сучасній освіті: досвід, проблеми, перспективи : збірник наукових праць / за ред. М. М. Козяра, Н. Г. Ничкало. – Львів : ЛДУ БЖД, 2006. – С. 29-34.
89. Джуринский А. Н. Сравнительная педагогика [Текст] : учебное пособие для студ. сред. и высш. пед. учеб. завед. / А. Н. Джуринский. – М. : Академия, 1998. – 176 с.
90. Дзвінчук Д. І. Освітня складова соціогуманітарної політики держави [Текст] / Д. І. Дзвінчук, А. В. Мазак, Г. Є. Стасюк // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / гол. ред. В. М. Вашкевич. – К. : ВІР УАН, 2011. – Випуск 44. – С. 465-468.
91. Дічек Н. універсальність педагогічного новаторства В. О. Сухомлинського [Текст] / Наталія Дічек // Рідна школа. – 2010. – № 3 (березень). – С. 8-11.
92. Дмитренко М. А. Інноваційний розвиток України в умовах глобалізації й інформаційної революції [Текст] / Микола Дмитренко. – К. : Знання України, 2009. – 339 с.
93. Додонов Р. Пріоритетні напрямки оптимізації національно-державницької самосвідомості в Україні [Текст] / Р. Додонов, С. Мофа // Політичний менеджмент. – 2003. – № 2. – С. 3–13.
94. Домбровська С. М. Державне управління вищою освітою в умовах трансформаційних перетворень [Текст] / Світлана Домбровська. – Х. : Оберіг, 2010. – 174 с.
95. Доповідь “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році” підготовлена в рамках виконання Розпорядження Президента України від 19 липня 2005 року № 1122/2005-рп “Про підготовку щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України” [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://old.niss.gov.ua/book/dopov_zm/. – Назва з екрану.
96. Дубина М. І. Виховання патріотизму в учнів та студентської молоді [Текст] / М. І. Дубина, Ю. Д. Руденко ; Акад. наук вищ. освіти України. – К. : Експрес-поліграф, 2010. – 403 с.
97. Дьоміна В. Виховний вплив на особистість у “Листах до сина” В. О. Сухомлинського [Текст] / В. Дьоміна // Гуманізація навчально-виховного процесу. – Слов’янськ, 2009. – Вип. ХLVІ. – С. 262–265.
98. Дюркгейм Э. Социология образования [Текст] / Э. Дюркгейм : [пер. с фр. Т. Г. Астаховой ; науч. ред. В. С. Собкин, В. Я. Нечаев]. – М. : ИНТОР, 1996. – 340 с.
99. Енциклопедія освіти [Текст] / Акад.пед. наук України ; головний ред.. В.Г.Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
100. Енциклопедія постмодернізму [Текст] / за ред. Чарльза Е. Вінквіста, Віктора Е. Тейлора ; [пер. з англ. В. Шовкун, наук. ред. пер. О. Шевченко]. – К. : Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2003. – 503 с.
101. Євтодюк А. В. Спроба філософського аналізу освітньої системи в контексті синергетичної парадигми [Текст] / А. В. Євтодок // Теоретично-методичні засади вдосконалення підготовки кадрів у вищих закладах освіти : [збірн. наукових праць першої науково-практичної конференції 1-2 червня 2000 р]. – Запоріжжя : ЗДТУ, 2000. – С. 97-103.
102. Євтух М. За педагогічною технологією [Текст] / Микола Євтух, Олександр Сердюк // Вища освіта України. – 2001. – № 1. – С. 71-81.
103. Єрмакова Т. Г. Функції освіти в умовах її регіоналізації: зміст та рівень виконання [Текст] : автореф. дис. …канд. соціолог. наук : 22.00.04 / Т. Г Єрмакова ; Харківський нац. ун-т внутрішніх справ. – Х., 2008. – 24 с.
104. Жижко Т. А. Університетська освіта України як складова європейського університетського простору [Текст] / Т. А. Жижко // Нова парадигма : журнал наукових праць. – Випуск 97. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2010. – С. 15-27.
105. Журавський В. С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні [Текст] / В. С. Журавський Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України ; Інститут вищої освіти АПН України. – К. : Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 416 с.
106. Загнітко А. Від української… – до української – заради збереження держави і державності [Текст] / Анатолій Загнітко // Українська мова в сучасному культурному просторі Східної України. Матеріали міжрегіональної науково-практичної конференції. – Донецьк : Український культурологічний центр, 2010. – С. 10-17.
107. Зайченко І. В. Національне виховання в системі професійно-технічної освіти [Електронний ресурс] / І.В.Зайченко. –Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/eournals/ITZN/em4/content/07diveeh.htm. – Назва з екрану.
108. Зайченко І. В. Педагогіка : навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладі [Текст] / І.В.Зайченко – К. : Освіта України, 2006. – 528 с.
109. Законодавство України про освіту// Офіційний сайт Верховної Ради України. – Режим доступу : http://rada.gov.ua
110. Зарва Ольга Миколаївна. Моральне виховання студентів у коледжах та університетах США [Текст] : навч.-метод. посіб. / Ольга Зарва ; Нац. ун-т “Остроз. акад.”. – Острог : Вид-во Нац. ун-ту “Остроз. акад.”, 2011. – 171 с.
111. Захаренко О. А. Виховання учнів сільської школи на загальнолюдських цінностях [Текст] / О. А. Захаренко // В. О. Сухомлинський і сучасні проблеми особистісно зорієнтованого виховання. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 26 травня 2000 р. – К. : Науковий світ, 2000. – С. 15-18.
112. Згуровський М. З. Болонський процес: головні принципи та шляхи структурного реформування вищої освіти України [Текст] : монограф.. / М. З. Згуровський. – К. : НТУУ “КПІ”, 2006. – 544 с.
113. Зеленов Євген Анатолійович. Виховання студентської молоді в умовах глобалізації [Текст] : монографія / Є. А. Зеленов, О. Г. Стьопіна ; Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. – Луганськ : Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2010. – 287 с.
114. Зеленська Т. А. Особливості ідентифікаційної матриці студентської молоді [Текст] / Т. А. Зеленська // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка НАПНУ. – 2011. – Т. XIII. – Ч. 1. – С. 128–135.
115. Зигало О. А. Сучасні тенденції розвитку освітньої політики в Україні [Електронний ресурс] / О. А. Зигало // Державне управління: теорія та практика. Електронне наукове фахове видання. – 2009. – № 2 (10). – Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej10/doc_pdf/Zygalo.pdf. – Назва з екрани.
116. Зміст громадянської освіти і виховання: історія, реалії, перспективи [Текст] : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 14-15 вересня 2006р., Херсон / ред. кол. І. Д. Бех [та ін.] ; Інститут проблем виховання АПН України, Південноукраїнський регіональний ін-т післядипломної освіти педагогічних кадрів. – Херсон: [б.в.], 2006. – 180 с.
117. Зрайко Р. Критерій соцієтальних функцій інституту освіти [Текст] / Р. Зрайко // Соціальна психологія. – 2005. – № 1 (9). – C. 86-95.
118. Зязюн І. А. Болонський процес у Європі і Україні / І. А. Зязюн // Трибуна. – 2005. – № 1–2. – C. 14-18.
119. Зязюн І. А. Філософія педагогічної дії [Текст] : [монографія ] / І. А. Зязюн. – Київ ; Черкаси : [б. в.], 2008. – 608 с.
120. Зязюн І. Інтеграційна функція культурної парадигми [Текст] / І. Зязюн // Професійно-художня освіта України : збірник наукових праць. – К.; Черкаси : Видавництво “Черкаський ЦНТЕІ”, 2008. – Випуск V. – С. 3-13.
121. Зязюн І. А. Концептуальні засади теорії освіти в Україні [Тек