Баранов Олександр Андрійович. Теоретико-методологічні основи правового забезпечення інформаційної сфери України : Баранов Александр Андреевич. Теоретические основы правового обеспечения информационной сферы Украины

Краткое описание

Баранов Олександр Андрійович. Теоретико-методологічні основи правового забезпечення інформаційної сфери України.- Дисертація д-ра юрид. наук: 12.00.07, Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - Харків, 2015.- 479 с.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ
НАУКОВО -ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ІНФОРМАТИКИ І ПРАВА
На правах рукопису

БАРАНОВ ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ

УДК 336.7:340.5:347.7

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ

12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант –
Пилипчук Володимир Григорович,
доктор юридичних наук, професор
член-кореспондент НАПрН України.

Київ – 2015

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ІНФОРМАЦІЙНА СФЕРА ЯК ОБ'ЄКТ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ 19
1.1. Інформаційна сфера та її складові 19
1.2. Інформаційна інфраструктура як складова інформаційної сфери 44
1.3. Правовідносини в інформаційній сфері: зміст, об'єкти і суб'єкти 54
1.4. Ґенеза досліджень проблематики правового забезпечення інформаційної сфери 75
Висновки до розділу 1. 97
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА 102
2.1. Теоретико-правові основи визначення предмета інформаційного права 102
2.2. Метод інформаційного права: проблеми визначення 113
2.3. Методологічні засади формування системи принципів інформаційного права 121
2.4. Термінологічна система інформаційного права та шляхи її розвитку 139
2.5. Інститути інформаційного права та їх класифікація 165
2.6. Загальнотеоретичні засади визначення місця та ролі інформаційного права в системі права 172
Висновки до розділу 2 186
РОЗДІЛ 3. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ТА ШЛЯХИ ІХ РОЗВ’ЯЗАННЯ 192
3.1. Проблеми класифікації норм інформаційного законодавства 192
3.2. Теоретико-правовий аналіз систематизації інформаційного законодавства 218
3.3. Методологічні основи кодифікації українського інформаційного законодавства 223
Висновки до розділу 3. 241
РОЗДІЛ 4. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ПОДАЛЬШОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ 246
4.1. Сучасні правові підходи до ліцензування діяльності в інформаційній сфері в умовах конвергенції інформаційних технологій 246
4.2. Особливості правового регулювання діяльності суб'єктів в інформаційній сфері на прикладі ЗМІ 282
4.3. Проблеми правового регулювання використання обмеженого радіочастотного ресурсу суб'єктами інформаційної сфери 292
4.4. Методологічні проблеми правового регулювання в інформаційній сфері за умови використання мережі Інтернет 310
Висновки до розділу 4 331
ВИСНОВКИ 337
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 351
ДОДАТКИ 434

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ЕОМ – електронно-обчислювальна машина.
ЕОТ – електронно-обчислювальні технології.
ЄС – Європейський Союз.
ЗМІ – засоби масової комунікації.
ЗН – загальні правові норми.
ІКТ – інформаційні комп’ютерні технології.
ІТ – інформаційні технології.
КМУ – Кабінет Міністрів України.
ЛН – локальні правові норми.
НКРЗІ – національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації.
ООН – Організація об’єднаних націй.
РЧР – радіочастотний ресурс.
СТС – соціально-технічні системи.
ЦКУ – Цивільний кодекс України.
ЮНЕСКО – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури.
GSM – глобальний стандарт цифрового мобільного зв’язку.
IPTV – цифрове телебачення, доступ до якого користувачів здійснюється за допомогою інтернет-технологій.
WAPECS – платформи бездротового доступу для електронних послуг.

ВСТУП
Актуальність теми. У сучасних стратегіях розвитку багатьох країн за основну мету визначається побудова інформаційного суспільства, яке характеризується значним зростанням ролі та значення інформації, широким використанням інформаційних комп’ютерних технологій в усіх сферах життєдіяльності людини, суспільства і держави. Це своєю чергою викликає значне зростання обсягу суспільних відносин, які безпосередньо пов'язані як з оборотом інформації (її створенням, поширенням, використанням та збереженням), так й із забезпеченням цього обороту. Наслідком стала поява великої кількості нормативно-правових актів щодо регулювання відповідних суспільних відносин в інформаційній сфері.
Різке збільшення нормативно-правових актів в інформаційній сфері зумовлено ще двома чинниками: по-перше, в сучасному суспільстві якісно змінився зміст інформаційних відносин та істотно розширилося коло питань, з приводу яких вони виникають; по-друге, в сучасних умовах зростає і продовжує зростати важливість результатів реалізації інформаційних суспільних відносин для практичної діяльності в усіх напрямах життя окремої людини, суспільства і держави.
Сучасний етап розвитку інформаційної сфери у світі, в тому числі й в Україні, характеризується високим ступенем глобалізації інформаційних процесів, дедалі більшим використанням комп’ютерних та інтернет-технологій, конвергенцією інформаційних технологій та послуг, конкуренцією та обмеженістю ресурсів, значною динамікою розвитку інформаційної інфраструктури. Усе це не тільки привносить певні особливості в традиційні суспільні відносини в інформаційній сфері, а й спричиняє появу якісно нових відносин у суспільстві. Тому питання правового забезпечення інформаційної сфери привертає увагу щодалі більшого кола вчених-правників.
Історично проблематика правового забезпечення інформаційної сфери послідовно розроблялась у межах інформаційно-правових досліджень за різними визначеннями наукових напрямів – теорій кібернетичного права, комп’ютерного права, правової інформатики тощо. В останні роки склалася точка зору, яка поділяється переважною кількістю вчених, про те, що саме теорія інформаційного права найбільшою мірою відповідає завданням правового забезпечення формування та подальшого розвитку інформаційного суспільства й інформаційної сфери як об'єкта наукового пошуку. Міжгалузевий, комплексний характер інформаційного суспільства став основою публікацій, дисертаційних досліджень вітчизняних учених філософів (Т. Г. Геращенко, І. В. Гришанов, О. П. Дзьобань), економістів (І. Б. Жиляєв, Ю. В. Канигін, В. І. Мунтіян, М. Я. Швець), політологів (А. В. Колодюк, В. А. Коляденко, І. О. Кресіна, О. В. Литвиненко, О. В. Соснін), а також вчених-юристів.
Проблеми правового забезпечення інформаційної сфери стали предметом дослідженнях сучасних вітчизняних правників, фахівців з інформаційного права – І.В. Арістової, К.І. Бєлякова, В.М. Брижка, В.Д. Гавловського, М.С. Демкової, Р.А. Калюжного, Л.П. Коваленко, О.Г. Комісарова, Б.А. Кормича, А.І. Марущака, А.Г. Марценюка, А. М. Новицкого, О.В. Олійника, І. В. Панової, Р.С. Свистовича, О. Ф. Скакун, І.М. Сопілко, В.М. Фурашева, В.С. Цимбалюка та ін. Комплексний характер проблем правового регулювання інформаційної сфери обумовив необхідність проведення досліджень не лише в межах інформаційного права, а й в галузі: держави і права (О.О. Тихомиров), цивільного права (О.В. Кохановська, І.В. Спасибо-Фатєєва), кримінології (А.А. Музика, Н.А. Савінова, О.Г. Фролова), криміналістики (В.В. Бірюков, В.Г. Лукашевич, Є. Д. Лук’янчиков, В. Г. Хахановський), національної безпеки (В. Я. Настюк, В.Г. Пилипчук), а також фахівців у сфері державного управління (В.І. Гурковський, В. О. Шамрай) та ін.
Треба визнати, що наявна система правового забезпечення інформаційної сфери в Україні не повною мірою відповідає змінам у змісті суспільних відносин, що сталися або відбуваються. Аналіз інформаційного законодавства, сформованого за останні два десятиліття, свідчить про його фрагментарність і неповноту, наявність дублювань і протиріч в окремих нормативно-правових актах, невідповідність сучасним вимогам розвитку інформаційної сфери. Водночас кількість нормативно-правових актів у цій сфері сягає майже чотирьох тисяч.
На думку вчених-правників такий стан потребує проведення термінової систематизації національного інформаційного законодавства у формі кодифікації з одночасним його вдосконаленням на базі гармонізації з нормами європейського законодавства та міжнародного права.
Зазначене свідчить про актуальність обраної теми дослідження й необхідність подальшого опрацювання теоретико-методологічних засад правового забезпечення інформаційної сфери.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація спрямована на виконання окремих положень Національної програми інформатизації (1998 р.), Постанови Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні» (2005 р., 2014 р.), Закону України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» (2007 р.), «Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом» (2014 р.), «Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011–2015 роки».
Дослідження виконано відповідно до плану наукових досліджень Науково-дослідного інституту інформатики і права НАПрН України за темами: «Методологія кодифікації інформаційного законодавства» (січень 2010 р. – грудень 2012 р., РК УкрІНТЕІ № 0110U001020); «Проблеми юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері в умовах формування інформаційного суспільства» (січень 2012 р. – грудень 2016 р., РК УкрІНТЕІ № 0112U002074); «Теоретико-правові основи формування та розвитку інформаційного суспільства» (НДР на замовлення НАПрН України, січень 2013 р. – грудень 2017 р., РК УкрІНТЕІ № 0113U003154).
Тему дисертації затверджено Вченою радою Науково-дослідного центру правової інформатики НАПрН України (нині Науково-дослідного інституту інформатики і права НАПрН України) (протокол № 10 від 28 вересня 2011 року).
Мета і завдання дослідження. З урахуванням практичного та наукового значення обраної теми, метою дослідження є формування теоретико-методологічних основ правового забезпечення інформаційної сфери шляхом розвитку теоретичних засад інформаційного права, методологічного підґрунтя кодифікації інформаційного законодавства та формування пропозицій щодо вдосконалення інформаційного законодавства.
Реалізація названої мети здійснюється шляхом постановлення і вирішення таких завдань:
з'ясувати взаємозв'язок процесу розвитку інформаційного суспільства та інформаційної сфери з правовим забезпеченням
висвітлити ґенезу наукових положень щодо правового регулювання інформаційних відносин;
узагальнити сучасні наукові концепції щодо моделей інформаційної сфери та інформаційної інфраструктури та надати їх загальноправову характеристику;
надати визначення поняття «інформація», визначити особливості інформації та інформаційних процесів як об'єктів суспільних відносин, особливості суспільних відносин, що пов’язані з інформаційною інфраструктурою;
встановити особливості правовідносин в інформаційній сфері;
розкрити теоретико-методологічні основи визначення предмета і методу інформаційного права;
упорядкувати методологічні основи формування та запропонувати систему принципів інформаційного права;
визначити закономірності формування та запропонувати систему основних інститутів інформаційного права;
розкрити стан формування термінологічної системи інформаційного права, надати визначення дефініцій основних термінів інформаційного права;
уточнити загальнотеоретичні підстави щодо визначення місця та ролі інформаційного права в системі права;
сформулювати методологічні засади класифікації суспільних відносин, що виникають в інформаційній сфері;
узагальнити методологічні засади систематизації інформаційного законодавства та визначити вимоги до складу і змісту етапів процесу його кодифікації;
з’ясувати напрями гармонізації національного інформаційного законодавства з європейським законодавством та міжнародним правом;
запропонувати рекомендації щодо удосконалення правового регулювання ліцензування та здійснення окремих видів інформаційної діяльності, зокрема з використанням радіочастотного ресурсу;
надати загальну характеристику наукових підходів до правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з використанням інтернет-технологій.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в інформаційній сфері.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні основи правового забезпечення інформаційної сфери України.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що розробка теоретико-методологічних основ правового забезпечення національної інформаційної сфери, що включає теоретичні та методологічні засади розвитку інформаційного права, систематизації інформаційного законодавства та його вдосконалення, стане основою для системно-комплексного підходу до вдосконалення правового регулювання інформаційних відносин, а здобуті теоретичні висновки і практичні рекомендації сприятимуть подальшому вдосконаленню концептуальних засад побудови інформаційного суспільства в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є система методів, сукупність яких обумовлена метою та особливостями дослідження.
Обґрунтованість і достовірність наукових результатів забезпечувалися застосуванням філософських, загальнонаукових, спеціально-наукових та конкретно-наукових методів пізнання, зокрема діалектичного методу пізнання, історичного, системно-функціонального, формально-логічного, логіко- семантичного, порівняльно-правового, логіко-правового, аналітико-синтетичного і матричного методів, а також методів аналізу, системно-структурного аналізу, моделювання та інших.
Використання сукупності діалектичного та історичного методів дозволило досліджувати процеси виникнення та становлення інформаційного права, окремих його складових (підрозділ 1.4).
Системний підхід і метод аналізу використовувалися при виявленні взаємозв'язку між проблемами розвитку інформаційного права та сутністю процесів інформаційного суспільства (підрозділ 1.1). Об'єднання методу системно-структурного аналізу та аналітико-синтетичного методу, а також використання методу моделювання дозволили запропонувати якісно нову модель інформаційної сфери, інформаційної інфраструктури та предмета правового регулювання, удосконалити визначення особливостей інформаційних суспільних відносин як правовідносин (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 2.1).
Широко використовувалися діалектичний і формально-логічний методи для аналізу і вивчення предмета і методу правового регулювання в різних сегментах інформаційної сфери (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 2.6, 4.4). Удосконалення понятійного апарату інформаційного права здійснювалося на основі використання логіко-семантичного методу (підрозділ 2.4).
Історико-правовий метод був задіяний у процесі дослідження ґенези правового регулювання в інформаційній сфері (підрозділ 1.4) Застосування системно-структурного, інституційного і суб'єктно-об'єктного методів сприяло аналізу елементів інформаційної інфраструктури, формулюванню системи принципів та інститутів інформаційного права (підрозділи 1.1, 1.2, 2.3, 2.5). Використання системно-структурного і матричного методів представлення дозволило запропонувати нову систему класифікації інформаційного законодавства, а також сформулювати деякі принципи його кодифікації (підрозділи 3.1, 3.2, 3.3).
Завдяки формально-логічному та порівняльно-правовому методам було проведено аналіз української, іноземної та міжнародної нормативно-правової бази регулювання інформаційних відносин, визначено та запропоновано шляхи вдосконалення українського інформаційного законодавства з урахуванням необхідності забезпечення його гармонізації з європейським законодавством і міжнародним правом, запропоновано структуру Інформаційного кодексу (підрозділи 3.3, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4).
Крім того, з урахуванням специфіки предметної області, яка досліджувалася, поряд з роботами з історії та теорії держави і права, теорії інших галузей права, широко використовувалися наукові розробки з філософії, економіки, соціології, політології, державного управління, кібернетики, інформаційної безпеки, роботи за тематикою електронного уряду та електронної торгівлі, засобів масової інформації, телекомунікацій, використання радіочастотного ресурсу та інтернет-технологій, а також багатьох інших.
Нормативно-правову базу дисертації становлять Конституція України, закони України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, документи Ради Європи, нормативно-правові акти Європейського Союзу та окремих країн світу, що регулюють правові відносини в інформаційній сфері.
Емпіричну основу дослідження становлять результати роботи експертних груп, аналітичні та оглядові матеріали, довідкова література, соціологічні дослідження, статистичні показники щодо різних складових суспільних відносин в інформаційній сфері тощо, які опубліковані в різних літературних джерелах.
Науково-теоретичну основу дисертації становлять сучасні теоретико- методологічні розробки вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі філософії, теорії держави і права, адміністративного права і процесу, інформаційного права, цивільного права, соціології, державного управління, кібернетики, інформаційного суспільства, засобів масової інформації, інформаційної безпеки, електронної торгівлі, телекомунікацій, використання радіочастотного ресурсу, інтернет-технологій тощо. Це стосується результатів, які відобразили у своїх працях провідні українські вчені В.Б. Авер’янов, Н.В. Аляб'єва, В.О. Антоненко, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяк, В.І. Борисов, Л.С. Винарик, Л.П. Гаращенко, А.П. Гетьман, М.М. Дутов, Г.В. Журбелюк, О.В. Зайчук, Ю.М. Канигін, В.В. Копєйчиков, А.М. Колодій, М.П. Кучерявенко, А.В. Логінов, Є.А. Макаренко, Н.М. Оніщенко, М.І. Панов, О.М. Пастухов, Ю.Ю. Попов, Г.Г. Почепцова, О.Ф. Скакун, І.В. Спасибо-Фатєєва, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга та ін.
Крім того, бралися до уваги праці іноземних вчених: М.І. Абдулаєва, С.С. Алексєєва, Ю.М. Батурина, І.Л. Бачило, С. Боргмана, А.Б. Венгерова, Є.А. Войніканіса, Ч. Голдберга, Х. Дарбішир, Р.В. Єнгибаряна, Т. Еріксона, В.Д. Зорькіна, Р. Кабріяка, М. Кастельса, Д.А. Керімова, С.Ф. Кечекьяна, В.О. Копилова, Й. Курбалійя, Р. Коуза, К. Лаудера, Р.З. Лівшица, М. Ліпсона, В.М. Лопатіна, С.В. Малахова, О.В. Малько, М.І. Матузова, Д. Мітола, В.М. Монахова, В.С. Нерсесянца, В.В. Лазарєва, Ю.І. Попугаєва, М. Прайса, С. Пюкке, В.К. Райхера, В.Е. Разуваєва, І.М. Рассолова, В.А. Рахміловича, С. Стерлінга, Т. Стоуньєра, Д. Транскотта, Е. Тоффлера, М. Фальча, Л. Герзеля, С.Є. Чаннова, С.Г. Чубукової.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є однією з перших комплексних науково-дослідних праць, в якій вирішується важлива наукова проблема щодо формування теоретико-методологічних основ правового забезпечення інформаційної сфери України, що дозволило системно викласти теоретичні засади розвитку інформаційного права, продовжити розвиток методологічного підґрунтя систематизації інформаційного законодавства, запропонувавши проект Інформаційного кодексу (перша частина), розробити науково обґрунтовані пропозицій щодо вдосконалення як структури системи інформаційного законодавства, так і змісту окремих його складових.
У рамках проведеного дослідження одержані такі найбільш значущі результати, що мають наукову новизну і виносяться на захист:
вперше:
запропоновано та обґрунтовано авторську концепцію щодо доктринального положення відносно визначення предмета інформаційного права як сукупності інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин, що дозволяє створювати теоретико-методологічне підґрунтя щодо повного охоплення всіх правовідносин в інформаційній сфері, які підлягають правовому регулюванню нормами інформаційного законодавства;
сформульовано специфічні принципи, як частка системи принципів інформаційного права, яка складається із загальноправових, міжгалузевих і специфічних принципів, що дозволяє врахувати положення не лише загальної системи права, а й базові положення розвитку соціуму, інформаційної сфери та інформаційної безпеки;
надано авторське визначення базових термінів інформаційного права: інформаційне суспільство, інформаційна сфера, інформаційна інфраструктура, об’єкт інформаційних правовідносин, інформаційна безпека тощо, що дозволяє здійснити упорядкування системи основних термінів інформаційного права;
розроблено метод побудови та матричного представлення системи класифікації типів суспільних відносин та правовідносин, що створює умови для здійснення системного аналізу і синтезу норм правового регулювання в інформаційній сфері;
запропоновано сукупність техніко-юридичних принципів як окрему складову системи принципів кодифікації інформаційного законодавства, що створює додаткові методологічні умови для реалізації ідеї визнання кодифікаційного акта основним джерелом права в інформаційній сфері;
сформовано рекомендації з удосконалення національного законодавства у сфері ліцензування діяльності телерадіоорганізацій та операторів телекомунікацій, правових основ регулювання діяльності засобів масової інформації та використання радіочастотного ресурсу, що створює методологічну базу здійснення його гармонізації із актами міжнародного права та європейського законодавства;
обґрунтовано введення нової правової категорії майнового права – «радіочастотне майнове право», що дозволяє створити правове підґрунтя для формування в Україні вторинного ринку розподілення радіочастотного ресурсу з метою підвищення ефективності його використання;
удосконалено:
модель інформаційної сфери, а саме запропоновано та обґрунтовано наявність наступних таких її складових як інформація та інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура, суб'єктів, що здійснюють оборот інформації та забезпечують цей оборот, суспільних відносин, які при цьому виникають, системи її правового забезпечення, а також інституційної системи державного управління та регулювання цією сферою, а також модель інформаційної інфраструктури, що створило умови для залучення до об’єкту наукового дослідження суспільних відносин, які пов’язані не тільки з оборотом інформації, але і ті, що забезпечують цей оборот;
визначення терміну «інформація», що дозволило розширити можливі межи відповідного правового регулювання відповідно до вимог практики;
уявлення про особливості інформації та інформаційних процесів як об'єктів суспільних відносин в інформаційній сфері з розширенням переліку їхніх властивостей, що надає змогу врахувати їх вплив на зміст та характер правового регулювання;
плюралістичний підхід щодо визначення об’єкта правовідносин в інформаційній сфері, що створило методологічне підґрунтя для обґрунтування запропонованого складу об’єкта інформаційних та інформаційно-інфраструктурних правовідносин та надання його розгорнутої характеристики;
методологічний підхід щодо класифікації інститутів інформаційного права, який дозволяє сформувати систему інститутів, що відповідає складовим предмета правового регулювання в інформаційній сфері;
методологічні засади врахування положень інформаційної безпеки при формуванні специфічних принципів інформаційного права, а також інших теоретичних та практичних положень інформаційного права;
систему основних термінів інформаційного права на основі єдиного логіко-семантичного та логіко-правового підходу, що дозволяє вважати їх як базові при використанні в інших галузях права;
перелік логічно пов’язаних та змістовно обґрунтованих етапів процесу кодифікації інформаційного законодавства, що дозволяє провести її максимально відповідно до сучасних вимог правового забезпечення інформаційної сфери;
систему основних принципів діяльності ЗМІ, що має створювати методологічне підґрунтя у процесі вдосконалення інформаційного законодавства;
визначення предмета правового регулювання та об'єкта правовідносин, що пов'язані з використанням мережі інтернет та інтернет-технологій, а також визначення напрямів удосконалення законодавства щодо регулювання використання електронних документів і електронного цифрового підпису;
отримали подальшого розвитку:
положення щодо еволюції інформаційно-правових досліджень та визнання інформаційного права як теоретичного підґрунтя правового забезпечення інформаційної сфери;
перелік та зміст основних проблем правового забезпечення інформаційної сфери;
розуміння комплексного характеру методу інформаційного права, яке базується на результатах дослідження діалектичного процесу появи та розвитку нових галузей права, що надає методологічне підґрунтя для аналізу особливостей правових механізмів регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері;
доктринальна ідея щодо зміни змісту критерію визначення окремої галузі права за рахунок додавання до класичних вимог наявності власного предмету та методу правового регулювання додаткових складових таких як наявність специфічних принципів та інститутів, а також власної термінологічної системи;
теоретичне обґрунтування щодо визнання наявності у інформаційного права власного предмету правового регулювання, комплексного набору методів правого впливу, специфічних принципів та інститутів, а також власної термінологічної системи, що дозволяє визнати інформаційне право окремою галуззю права;
модель кодифікаційного акта інформаційного законодавства, яку запропоновано розглядати як сукупність Інформаційного кодексу та спеціальних законів, що відповідають базовим інститутам інформаційного права, а також пропозиції щодо проекту Інформаційного кодексу (перша частина);
напрями та визначення змісту адаптації національного інформаційного законодавства до актів міжнародного права та Європейського Союзу;
правова модель класифікації процесу ліцензування діяльності в інформаційній сфері;
методологічне обґрунтування щодо відсутності необхідності в зміні доктрини цивільного права шляхом уведення нових правових категорій – «електронний договір (правочин)» та «електронна торгівля».
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що сформульовані теоретичні висновки і практичні пропозиції були використані та впроваджені:
– у правотворчій діяльності : під час розробки законів України «Про Національну програму інформатизації» (1998 р.), «Про Концепцію Національної програми інформатизації» (1998 р.), «Про електронний цифровий підпис» (2003 р.), «Про електронні документи та електронний документообіг» (2003 р.), «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (2005 р.), «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» (2007 р.), «Про захист персональних даних» (2010 р.), Постанови Верховної Ради України «Про рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні» (2005 р.) (довідка Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти № 04-22/16-1029 від 07.11.2012 р.), а також модельного Інформаційного кодексу для держав – членів СНД (частина перша) (прийнятий Міжпарламентською асамблеєю СНГ у 2008 р.) (довідка Секретаріату Ради Міжпарламентської Асамблеї держав – учасників Співдружності Незалежних Держав № 135/ 12 від 15.012013 р.);
– у правозастосовній практиці: у процесі нормативно-правового забезпечення функціональних повноважень у Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України (довідки Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації № 25-д від 06.05.2014 р., Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України № 01/02/02-1783 від 25.05.2014 р.);
– у науково-дослідній діяльності: під час виконання НДР за темами: «Теоретико-правові основи формування та розвитку інформаційного суспільства», «Методологія кодифікації інформаційного законодавства» та «Проблеми юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері в умовах формування інформаційного суспільства» (акт впровадження від 28.10.2014 р., наданий Науково-дослідним інститутом інформатики і права НАПрН України);
– в освітній діяльності: (довідка Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» № 97/201ДНіІ від 10.10.2014 р.).
Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення та практичні висновки дисертаційної роботи були оприлюднені на міжнародних та національних наукових і науково-практичних конференціях, круглих столах і семінарах, основні з яких: міжнародний конгрес «Інформаційне суспільство в Україні – стан, проблеми, перспективи» (м. Київ, 25–27 вересня 2000 р.); парламентські слухання з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні (м. Київ, 21 вересня 2005 р.); слухання у Верховній Раді України «Ефективність застосування законодавства України у сфері авторського права і суміжних прав» (м. Київ, 3 вересня 2008 р.); міжрегіональний форум Міжнародного союзу електрозв'язку «Актуальні питання регулювання у сфері телекомунікацій та користування радіочастотним ресурсом для країн СНД і Європи» (м. Київ, 11–13 вересня 2012 р.); регіональний форум Міжнародного союзу електрозв'язку «Подолання розриву в стандартизації» (м. Ташкент, Узбекистан, 2 квітня 2012 р.); 21-ша Міжнародна КОДАТА конференція «Наукова інформація для суспільства – від сьогодення в майбутнє» (Київ, Україна, 5–8 жовтня, 2008 р.); II міжнародний форум «Проблеми розвитку інформаційного суспільства» (м. Київ, 12–15 жовтня 2010 р.); міжнародна науково-практична конференція «Інформаційні технологи і право» (м. Мінськ, Республіка Білорусь, 25 листопада 2010 р.); міжнародна науково-практична конференція «Моральні основи права» (м. Івано-Франківськ, 16 грудня 2010 р.); міжнародна науково-практична конференція «Інформаційне суспільство і держава: проблеми взаємодії на сучасному етапі» (м. Харків, 26 жовтня 2012 р.); міжнародна науково-практична конференція, присвячена 20-річчю Національної академії правових наук України та обговоренню п'ятитомної монографії «Правова доктрина України» (м. Харків, 20–21 листопада 2013 р.); п’ятий український форум з управління Інтернетом (м. Київ, 3 жовтня 2014 р.), круглий стіл «Теорія і практика розвитку інформаційного права України» (м. Київ, 5 вересня 2011 р.); круглий стіл «Інформаційне суспільство: право, інновації та бізнес» (м. Київ, 28 лютого 2012 р.); круглий стіл «Концептуальні засади кодифікації інформаційного законодавства України» (м. Київ, 18 квітня 2012 р.); круглий стіл «Філософські та суспільно-правові проблеми становлення і розвитку інформаційного суспільства» (м. Київ, 20 березня 2013 р.).
Публікації. Основні положення, результати і висновки дослідження викладені в чотирьох одноосібних монографіях, 50 публікаціях в наукових журналах та інших виданнях, збірниках наукових праць, матеріалах конференцій, семінарів і круглих столів, 21 з яких опубліковано у фахових виданнях у галузі юридичних наук, перелік яких затверджено ДАК МОН України, а також у шести наукових виданнях інших держав.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дисертація є однією з перших комплексних науково-дослідних праць, в якій вирішується важлива наукова проблема щодо формування теоретико-методологічних основ правового забезпечення інформаційної сфери України, що полягає у системному викладенні теоретичних та методологічних засад подальшого розвитку інформаційного права, визначенні концептуально-методологічних основ систематизації інформаційного законодавства, формуванні науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення як структури системи інформаційного законодавства, так і змісту окремих його складових.
На підставі проведеного дослідження сформульовано такі головні висновки та запропоновано пропозиції, що мають важливе теоретичне й практичне значення:
1. Розвиток інформаційного суспільства, висока динаміка збільшення кількості суспільних відносин, заснованих на широкому використанні інформації та інформаційних процесів, різке підвищення значущості інформаційних відносин для всіх сфер життєдіяльності людини, суспільства і держави і, як наслідок, лавиноподібне зростання кількості відповідних правовідносин обумовлюють актуальність і необхідність вивчення проблем правового забезпечення інформаційної сфери.
2. Встановлено еволюційний характер процесу розвитку правової кібернетики, комп’ютерного права, правової інформатики та інформаційного права, що дозволило підтримати позицію багатьох науковців щодо визнання теоретичним підґрунтям правового забезпечення інформаційної сфери саме інформаційного права. Водночас відзначається певна незавершеність інформаційно-правових досліджень теоретико-методологічного характеру щодо правового забезпечення інформаційної сфери, що стало основою для формулювання основних проблем як в частині розвитку теорії інформаційного права та кодифікації інформаційного законодавства, так і в частині вдосконалення власне інформаційного законодавства.
3. Запропоноване вдосконалення правової моделі інформаційної сфери базується на наступному: а) авторському розумінні інформаційної сфери як сфери діяльності, що пов’язана не тільки з оборотом інформації, тобто її створенням, поширенням, використанням, збереженням та знищенням, а також із забезпеченням цього обороту; б) інформація та інформаційні ресурси в їх різноманітних видах і формах є основним об’єктом суспільних відносин в інформаційній сфері; в) інформаційна інфраструктура забезпечує оборот інформації; г) суб’єкти, які мають відношення до інформаційної сфери – це всі суб’єкти, до якої б сфери практичного застосування вони б не належали, які здійснюють оборот інформації та забезпечують цей оборот; д) сучасні умови розвитку інформаційної сфери обумовлюють необхідність відповідної інституційної системи державного регулювання та управління; е) інформаційна сфера як важлива та розгалужена сфера соціуму потребує відповідного соціального регулювання, найбільш важливу роль в якому відігріє право, тому необхідною складовою є її правове забезпечення.
При цьому правове забезпечення інформаційної сфери уявляється як комплексне явище, в якому пропонується виділяти певну кількість складових: інформаційне право, інформаційне законодавство, нормотворення, правозастосування, правоохоронна, підготовки кадрів тощо, але в рамках дослідження основна увага буде приділятися двом складовим – інформаційному праву та інформаційному законодавству.
Обґрунтуванню вдосконалення моделі інформаційної інфраструктури сприяли дослідження як змісту інформаційних процесів, так і особливостей інформаційної діяльності в інформаційній сфері, що дозволило отримати висновок про уявлення інформаційної інфраструктури як сукупності певних елементів, які забезпечують можливість здійснення діяльності щодо обороту інформації в будь-яких сферах життєдіяльності соціуму та охоплюють такі інфраструктурні сегменті інформаційної сфери як телебачення, печатні засоби масової інформації, комп’ютерні та інтернет технології, телекомунікації, поштовий зв'язок, бібліотеки та архіви, технологічні складові «електронного» уряду, «електронної» медицини, дистанційного навчання, «електронної» торгівлі, системи електронного документообігу та цифрового підпису, інформаційної безпеки тощо.
4. Пропонується авторське визначення одного з основних термінів інформаційного права «інформація» як відомостей, представлених в будь-якій формі й вигляді, на будь-яких носіях, про події, явища або факти, які мали, мають або можуть мати місце. Такий підхід дозволяє розглядати в якості об’єкта суспільних відносин будь-яку інформацію незалежно від: а) призначення та предметної сфери, де вона створена; б) організаційної форми її представлення або її виду; в) виду та типу технологій за допомогою яких вона створена та які визначають типи або види її носіїв; г) її оприлюднення чи документування, що значно розширює можливі межи відповідного правового регулювання відповідно до вимог практики.
В результаті поглиблених досліджень виявлено кілька додаткових особливостей інформації: одночасності, ресурсності, відносності, обмеженості.
Запропоновано та обґрунтовано виділення нового класу суспільних відносин – інформаційно-інфраструктурних відносин через те, що вони мають відмінності у правовому регулюванні завдяки участі в процесі забезпечення обороту інформації. Надано авторське визначення інформаційно- інфраструктурних відносин як відносин між суб'єктами в процесі забезпечення обороту інформації, тобто суспільні відносини, що пов'язані із: а) особливостями життєвого циклу існування (функціонування) суб'єктів інформаційної інфраструктури як юридичних осіб; б) наданням інформаційних послуг і виконанням інформаційних робіт у процесі створення, поширення (передавання), зберігання, використання та знищення (утилізації) інформації; в) виробництвом і використанням інформаційних технологій і інформаційних ресурсів, з використанням обмежених ресурсів; г) сервісним обслуговуванням інформаційних засобів і технологій; д) забезпеченням інформаційної безпеки тощо.
Виділення інформаційно-інфраструктурних відносин дозволяє отримати своє логічне місце в теоретичних дослідженнях інформаційного права питанням правого регулювання суспільних відносин, що пов'язані з формуванням, управлінням, регулюванням та функціонуванням інформаційної інфраструктури.
5. На основі аналізу різних наукових поглядів було обрано плюралістичний підхід для визначення об’єкту правовідносин в інформаційній сфері як такий, що дозволяє найбільш адекватно врахувати особливості обороту інформації та забезпечення цього обороту і надає методологічне підґрунтя для врахування різноманіття цих об’єктів. Запропоновано і обґрунтовано авторське визначення об’єкту правовідносин в інформаційній сфері як матеріальні та нематеріальні блага, що представлені у вигляді: інформаційних продуктів, особистих паперів, документів, особистих нематеріальних благ, послуг і робіт, а також їх результатів, результатів поведінки і дії в процесі обороту інформації або забезпечення цього обороту, та задовольняють потреби і інтереси, як суб'єктів цих правовідносин, що діють в рамках своїх юридичних прав і обов'язків, так і інших суб'єктів.
Зазначене визначення, що пропонує визнати об’єкт правовідносин як множинний об’єкт, відкриває перспективи максимального повного врахування об’єктів інформаційних та інформаційно-інфраструктурних правовідносин, що мають місце в інформаційній сфері.
6. Результати дослідження удосконалених моделей інформаційної сфери та інформаційної інфраструктури дозволили запропонувати доктринальне положення про те, що вся сукупність суспільних відносин, які регулюються нормами інформаційного права, складається як із інформаційних відносин, так із інформаційно-інфраструктурних відносин, що може бути використано як методологічне підґрунтя для визначення предмета інформаційного права.
Надано авторське визначення предмета інформаційного права як сукупності інформаційних відносин та інформаційно-інфраструктурних відносин, які відбуваються в інформаційній сфері, що може мати важливе теоретико-методологічне значення під час визначення методів і принципів правового регулювання в інформаційній сфері, інститутів і термінологічної системи інформаційного права, а також стати підґрунтям для формування повного і системного інформаційного законодавства.
7. Можна констатувати, що в правовій науці поки не сформувалося сталої думки щодо визначення методів інформаційного права. Результати аналізу процесу формування методів правового регулювання галузей права, що тільки-но народжуються або знаходяться в стадії розвитку, надали підстави дійти до висновку, що метод правового регулювання інформаційного права діалектично складається із основних методів правового регулювання – диспозитивного та імперативного методів та їх відповідних різновидів – узгодження, рекомендацій, координації, заохочення або наказу, дозволу, зобов'язання і заборони тощо. При цьому застосування зазначених методів правового регулювання в інформаційному праві має особливості в порівнянні з іншими галузями права, наприклад, використання імперативного методу має функціональний характер, а не вертикальної субординації як це притаманно для адміністративно-правових відносин. Пропорції конкретного поєднання різних засобів правового впливу на певні групи інформаційних та інформаційно-інфраструктурних відносин можуть бути різноманітними, що власне і становить специфіку методу регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері.
Отримані результати наукового дослідження знайшли відображення в наданому авторському визначенні методу інформаційного права як набору методів, які є переважними і/або специфічними під час визначення того, якими прийомами, способами, засобами впливає право на суспільні відносини в інформаційній сфері, що підкреслює його комплексний характер.
8. Поділяється думка про те, що принципи права відображають сутність права як специфічного регулятора соціальних відносин, визначають природу права, найбільш загальні закономірності та правила його розвитку. У роботі доведено, що принципи інформаційного права повинні також враховувати положення, які відображають об’єктивні закономірності суспільного життя. Для принципів інформаційного права це насамперед положення щодо розвитку інформаційного суспільства та інформаційної сфери, а також положення інформаційної безпеки як атрибутивної властивості інформаційних процесів та інформаційних систем.
Пропонується розглядати принципи інформаційного права як сукупність принципів, що складається з трьох груп – загальноправових, міжгалузевих і специфічних. Уперше сформульовані шістнадцять специфічних принципів інформаційного права дозволяють врахувати сучасні ідеї, положення, підходи, які визначають стратегію, напрями і тенденції розвитку інформаційного сфері та інформаційного суспільства, частина з них забезпечує врахування положень інформаційної безпеки.
9. Виходячи із авторської концепції щодо розбудови будь-якої класифікації в інформаційному праві на засадах врахування природнього групування суспільних відносин, що об’єктивно складаються в інформаційній сфері, запропоновано вдосконалений методологічний підхід щодо систематизації інститутів інформаційного права. На основі цього підходу пропонується варіант системи основних інститутів інформаційного права, яка може бути використана як методологічна основа у процесі формування структури інформаційного законодавства, зокрема, використана в процесі його кодифікації.
10. Наявність недоліків у термінологічній системі інформаційного права підтверджується результатами проведеного логіко-семантичного та логіко-правового аналізу. Тому запропоновано сформований з єдиних системних позицій варіант сучасного правового розуміння основних термінів інформаційного права, а саме: «інформація», «інформаційні правовідносини», «інформаційна сфера», «інформаційна діяльність», «інформаційна система», «інформаційний ресурс», «масова інформація», «інформаційний продукт», «документ», «електронний документ» і багатьох інших, визначення яких в основному наведено в підрозділі 2.4 дисертаційного дослідження, а також в інших його підрозділах.
Удосконалена система основних термінів дозволить використовувати в інформаційному праві понятійний апарат, що створено на засадах узагальненого методологічного підходу та з високим ступенем відповідності змісту сучасних процесів, які відбуваються в інформаційній сфері. Зазначене має важливе значення для уніфікації правових підходів щодо регулювання суспільних відносин, пов'язаних з інформацією, в різних галузях права.
Встановлено, що існування деякої сукупності термінів обумовлено завданням правового регулювання саме в інформаційній сфері, тому ця сукупність і створює власну термінологічну систему інформаційного права, що є підставою для використання цих термінів як еталонних в інших галузях права. Системне упорядкування та гармонізацію термінів, пов'язаних з правовим регулюванням інформаційних відносин в будь-яких предметних сферах, доцільно здійснювати в рамках інформаційного права, але в інтересах усієї системи галузей права, які мають багато окремих норм, що регулюють супутні інформаційні відносини.
11. За умови сучасного уявлення системи права як сукупності профілюючих, спеціальних і комплексних галузей права вважається актуальним подальший розвиток доктринальної ідеї про те, що необхідно модернізувати критерій визначення окремої галузі права, тому розроблено авторський варіант такого критерію під яким пропонується розуміти не тільки наявність власного предмета та власного методу правового регулювання, але і можливість наявності комплексної системи методів правового регулювання, наявності специфічних принципів та інститутів, а також власної термінологічної системи.
В умовах динамічної трансформації соціуму та системи права такий підхід дозволить здійснювати системну диференціацію галузей права з урахуванням нагальних суспільних потреб, що, своєю чергою, сприятиме концентрації зусиль щодо розвитку конкретних галузей юридичних знань та обґрунтованому формуванні необхідних для практики нових галузей права.
На основі запропонованого критерію інформаційне право визначається як окрема комплексна галузь права.
12. В умовах наявності розгалуженого інформаційного законодавства, яке створювалось досить хаотично та неузгодженню, піддавалось чисельним не гармонізованим змінам, проблема його систематизації є однією з нагальних. З огляду на важливість системи класифікації для проведення будь-якої систематизації законодавства було запропоновано авторський метод побудови та матричного представлення системи класифікації типів суспільних відносин та правовідносин в інформаційній сфері на основі, який базується на визнання того, що процес формування груп правовідносин відбувається відповідно до процесу формування певних груп суспільних відносин, що об’єктивно складаються в інформаційній сфері.
Метод побудови та матричного представлення системи класифікації інформаційних та інформаційно-інфраструктурних правовідносин надає змогу наочно відображати систему класифікації та адаптивно її актуалізувати, оперативно проводити аналіз наявного інформаційного законодавства, на системному рівні визначати проблеми правового регулювання в інформаційній сфері та здійснювати синтез правових норм. Застосування запропонованого методу класифікації виявило необхідність внесення змін в офіційну структуру інформаційного законодавства в державі відповідно до структури сучасного інформаційного права, що може обумовити вдосконалення змісту інформаційного законодавства, а також суттєве зменшення його відставання від сучасних вимог в частині розвитку інформаційної сфери.
Запропонований метод побудови та матричного представлення системи класифікації правовідносин має загальнотеоретичне значення для юридичної науки, оскільки може бути використаний в різних галузях права, а також служити методологічною основою під час проведення кодифікації.
13. Розуміючи кодифікацію інформаційного законодавства як найбільш ефективний механізм якісного його вдосконалення та оновлення, було відзначено недосконалість ідеологічних і методологічних основ кодифікації, незавершеність формування стратегії, принципів кодифікації та незавершеність досліджень особливостей її проведення, відсутність узгодженої раціональної структури кодифікованого акта.
Пропонується визначити мету кодифікації інформаційного законодавства як сукупність загально-соціальних, правових та техніко-юридичних цілей, що дозволяє створити методологічні умови для врахування не лише правових, а й загальних вимог розвитку суспільства та інформаційної сфери, та одночасно сформулювати певні вимоги до процесу кодифікації.
14. Уявлення системи принципів кодифікації як сукупності принципів, що складається з трьох груп: системних, спеціальних і техніко-юридичних, допомагає сформувати умови для створення логічно завершеної методологічної бази кодифікаційного процесу. Сформована пропозиція щодо використання в ролі спеціальних принципів кодифікації інформаційного законодавства принципів інформаційного права дозволяє гармонійно забезпечити діалектичне співвідношення між галуззю права та галуззю законодавства як категорій змісту та форми, що своєю чергою створює можливості наближення інформаційного законодавства до сучасного теоретичного розуміння правового регулювання в інформаційній сфері.
Запропоновані техніко-юридичні принципи кодифікації інформаційного законодавства створюють методологічні умови для реалізації ідеї визнання кодифікаційного акта актом вищої юридичної сили, який має бути зведенням кодифікованих законів та який складається з Інформаційного кодексу і сукупності спеціальних законів, що повинні створювати правове поле відповідно базовим інститутам інформаційного права.
За такою моделлю Інформаційний кодекс буде відігравати роль постійної стабілізуючої частини інформаційного законодавства, в який потрібно зафіксувати предмет правового регулювання інформаційного права, встановити методи та принципи правового регулювання в інформаційній сфері, сформувати систему основних інститутів і термінів, а також надати детальний опис регулювання основних правовідносин, що притаманні як процесам обороту інформації, так і процесам забезпечення цього обороту.
Реалізація запропонованої моделі кодифікаційного акта дозволяє в умовах розвитку, перманентних змін та вдосконалення зберегти високу стабільність інформаційного законодавства (Інформаційний кодекс) і водночас забезпечити його необхідну варіативність (спеціальні закони).
15. Широко визнано, що кодифікація як у змістовному відношенні, так і в організаційному є вкрай складним процесом, тому запропоноване авторське бачення переліку етапів кодифікації інформаційного законодавства, що охоплює етапи від визначення мети кодифікації до етапу розроблення або вдосконалення спеціальних законів. Крім того, обґрунтовано та визначено зміст кожного етапу кодифікації, що дозволяє забезпечити системну організацію роботи значної кількості фахівців як юристів, так і професіоналів із прикладних сфер всіх сегментів інформаційної сфери.
Наукова та практична цінність запропонованих пропозицій щодо проекту Інформаційного кодексу України (перша частина), які базуються на здобутих в дослідженні результатах доводиться тим, що розроблений на його базі модельний Інформаційний кодекс для держав – членів СНД (частина перша) був прийнятий Міжпарламентською асамблеєю СНГ у 2008 році.
16. Глобалізований характер інформаційних відносин та інформаційних процесів у сучасному світі, особливо тих що базуються на використанні комп’ютерних та телекомунікаційних технологій, обумовлює необхідність гармонізації правового забезпечення інформаційної сфери. Проведений порівняльно-правовий аналіз актів міжнародного права та законодавства Європейського Союзу надав підстави вважати основними напрямами адаптації національного інформаційного законодавства з наступних питань: а) доступу на телекомунікаційний ринок; б) ліцензування телерадіоорганізацій; в) забезпечення прозорості процесів регулювання в інформаційній сфері; г) визначення основних принципів діяльності засобів масової інформації; д) використання обмежених ресурсів, зокрема радіочастотного ресурсу; г) правового регулювання суспільних відносин, що пов’язані з інтернетом.
17. На основі отриманих теоретичних результатів, результатів порівняльно-правового аналізу розроблено рекомендації щодо удосконалення національного інформаційного законодавства в різних сегментах інформаційної сфери, що дозволяє створити умови: а) для врахування в правовому регулюванні особливостей процесів конвергенції, які є панівними в багатьох сегментах інформаційної сфери; б) для створення правових механізмів забезпечення принципів прозорості та рівності процедур ліцензування; в) для введення принципу загального дозволу для доступу на ринок телекомунікацій, що стимулює його подальшу лібералізацію; г) для створення правових механізмів забезпечення транспарентності, плюралізму, різноманіття та боротьби з концентрацією ЗМІ на засадах гармонізації з європейським законодавством та міжнародним правом.
18. Зважаючи на теоретико-методологічне значення принципів для формування норм правового регулювання на базі порівняльно-правового аналізу розроблено удосконалену систему основних принципів діяльності ЗМІ. Використання зазначених принципів як методологічного підґрунтя дозволило запропонувати загальні рекомендації щодо вдосконалення інформаційного законодавства в частині правових засад регулювання діяльності засобів масової інформації. Таким чином, створюються сприятливі умови для гармонізації національного інформаційного законодавства з міжнародним правом в частині врахування вимог щодо демократичних засад функціонування ЗМІ та створення правових умов для суттєвого підвищення ефективності ЗМІ відповідно до їхньої ролі в соціумі.
19. Уперше запропоновано введення нової правової категорії специфічного майнового права – «радіочастотне майнове право», що має наслідком появу можливості суттєвого підвищення ефективності використання радіочастотного ресурсу за рахунок створення вторинного ринку радіочастот на засадах широкого використання правових механізмів цивільного права, правових механізмів лібералізації використання радіочастотного ресурсу та боротьби з концентрацією радіочастот.
20. Ґрунтуючись на результатах проведених досліджень щодо змісту суспільних відносин та процесів в інформаційній сфері, які пов’язані з інтернетом запропоновано розглядати інтернет як: а) Інтернет (мережа Інтернет) – міжнародна телекомунікаційна мережа загального користування, призначена для передачі інформації; б) інтернет – сукупність мережі Інтернет, інтернет-технологій та множини кінцевих пристроїв, яка може виступати як глобальна система соціальних інформаційних комунікацій або як глобальна система, за допомогою якої здійснюються різноманітні види людської діяльності.
Запропонований підхід до визначення предмету суспільних відносин дозволяє вирішити проблему наявності різних, іноді протилежних, теоретичних підходів до визначення змісту правового регулювання суспільних відносин, що базуються на використанні інтернету, шляхом визначення в якості предмету правового регулювання: а) інформаційно-інфраструктурних відносин, якщо суспільні відносини пов'язані з мережею Інтернет як телекомунікаційною мережею; б) інформаційних відносин, якщо суспільні відносини пов'язані з інтернетом як системою інформаційних комунікацій або як системою, за допомогою якої здійснюється певні види діяльності.
21. На основі аналізу особливостей інформаційних процесів в процесі волевиявлення сторін договору у письмовій формі за умови використання електронних комунікацій (мережі Інтернет) встановлено, що такий спосіб волевиявлення не змінює правової сутності договору та не потребує змін тих істотних умов договору, які мали б місце в умовах невикористання електронних комунікацій.
Отримані результати досліджень надають змогу дійти висновку щодо відсутності необхідності в зміні доктрини права шляхом запровадження нових правових категорій за допомогою додавання прикметника «електронний», що в більшості випадків не несе ніякого змістовного юридичного навантаження. Наприклад, можна стверджувати про відсутність необхідності в зміні доктрини цивільного права шляхом введення нової правової категорії – «електронний договір», а також щодо відсутності необхідності введення такої правової категорії, як «електронна торгівля.
Натомість потребують подальшого дослідження правові проблеми, що обумовлені використанням інтернет та пов'язані: а) з невизначеністю місця знаходження сторін договору (сторін електронного документообігу); б) невизначеністю часу відправлення та отримання інформаційних матеріалів сторонами таких договорів; в) певним анонімним характером сторони, яка передає інформаційні матеріали (сторони договору); г) невизначеністю відносно достовірності отриманої інформації при укладанні договору за умови використанні мережі Інтернет.
22. Результати вирішення поставленої проблеми та завдань знайшли своє відображення в пропозиціях та рекомендаціях до чисельних законопроектів та інших нормативно-правових актів щодо правого регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері, надали підстави щодо введення в науковий обіг декількох наукових положень та правових категорій, визначення напрямів вдосконалення національного інформаційного законодавства на засадах його гармонізації з міжнародним правом та європейським законодавством.
23. Сформульовано перспективи подальших наукових досліджень щодо розвитку правового забезпечення інформаційної сфери. Вони полягають у формулювання пропозицій щодо: подальшого вдосконалення системи інститутів, принципів та термінологічної системи інформаційного права, вивчення особливостей правових механізмів регулювання нових видів суспільних відносин, що з’являються в інформаційній сфері, наприклад, відносин пов’язаних з таким явищем як інтернет речей, розробки нових законодавчих норм, які призначені для регулювання суспільних відносин в сфері масових комунікацій, державного управління та економіки, в процесі надання адміністративних послуг, послуг освіти та охорони здоров’я, відправлення правосуддя, здійснення демократичних процедур виборів, референдумів тощо за умови використання комп’ютерних та телекомунікаційних технологій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдеев Р.Ф. Философия информационной цивилизации [Электронный ресурс] / Р.Ф. Абдеев. – М.: ВЛАДОС, 1994. – 336 с. – Режим доступа: http://polbu.ru/abdeev_informphilo/
2. Абдуджалилов А. Интернет как объект научно-правового исследования / А. Абдуджалилов // ЕврАзЮж. – 2011. – № 6 (37).
3. Абдулаев М. И. Теория государства и права [Электронный ресурс] 2-е изд., дополн. / М. И. Абдулаев. – М.: Финансовый контроль, 2004. — 410 с. – Режим доступа: http://be5.biz/pravo/tami/12.htm#4
4. Авдонин Д.В. Интеллектуальные радиосистемы: когнитивное радио [Электронный ресурс] / Д.В. Авдонин, А.Г. Рындык // BC/NW. – 2006. – №1. – Режим доступа: http://network-journal.mpei.ac.ru/cgi-bin/main.pl?l=ru&n=8&pa=6&ar=1
5. Аверьянов В. Академические исследования проблем государственного управления и административного права: результаты и перспективы / В. Аверьянов, О. Андрийко, В. Полюхович // Юридический журнал. – 2004. – № 5.
6. Аверьянов В.Б. Направленность на обеспечение права граждан – демократическая сущность власти // Исполнительная власть и административное право / Под общ. ред. В.Б. Аверьянова. – К. : Ин-Юре, 2002. – С. 150;
7. Агапов А.Б. Основы федерального информационного права / А.Б. Агапов. – М., 1995. – 220 с.
8. Административная процедура и административные услуги. Зарубежный опыт и предложения для Украины / В.П. Тимощук. – К.: Факт, 2003. – 469 с.
9. Адміністративне право : підручник / Ю. П. Битяк (кер. авт. кол.), В. М. Гаращук, В. В. Богуцький та ін.; за заг. ред. Ю. П. Битяка, В. М. Гаращука, В. В. Зуй. – Х. : Право, 2010. – 624 с
10. Активизация сотрудничества по вопросам политики в отношении Интернета [Электронный ресурс]. Доклад Генерального секретаря ООН. ООН, Генеральная ассамблея, Экономический и Социальный Совет. Основная сессия 2011 года, Женева, 4–29 июля 2011 года. Пункт 13(b) предварительной повестки дня: Экономические и экологические вопросы: наука и техника в целях развития. – Режим доступа: http://unpan1.un.org/intradoc/groups/public/documents/un/unpan045829.pdf
11. Алексеев С.С. О теоретических основах классификации отраслей советского права / С.С. Алексеев // Советское государство и право. – 1957. – № 7.
12. Алексеев С.С. Общая теория права [Электронный ресурс] : в 2-х т., Т. 2 / С.С. Алексеев. – М.: «Юрид. лит.», 1981. – 360 с. – Режим доступа: http://www.kursach.com/biblio/0010003/030.htm
13. Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. Т. II. / С.С. Алексеев. – М.: Юрид. лит., 1982. – 360 с.
14. Алексеев С.С. Структура советского права [Электронный ресурс] / С.С. Алексеев. - М. : Юрид. лит., 1975. – 264 с. – Режим доступа: http://www.pravo.vuzlib.net/book_z1323_page_21.html
15. Алексеева М.В. Определение категории «информационная деятельность» в юридической науке [Электронный ресурс] / М.В. Алексеева // Наука и образование: хозяйство и экономика; предпринимательство; право и управление. – 2012. – № 1. – Режим доступа: http://www.journal-nio.com/index.php?option=com_content&view=article&id=1130&Itemid=102
16. Аляб'єва Н.В. Договір про надання послуг у мережі Інтернет [Текст] [Электронный ресурс] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Н.В. Аляб'єва. – Х. : Харк. нац. ун-т внутр. Справ, 2010. – 18 с. – Режим доступа: http://mydisser.com/ua/catalog/view/6/44/7932.html
17. Андрусів У.Б. Правові передумови впровадження цифрового телебачення в Україні [Электронный ресурс] / У.Б. Андрусів // Наукові праці. – 2012. – Випуск 171. Том 183. Юриспруденція. Соціологія. – С. 50-54. – Режим доступа: http://lib.chdu.edu.ua/pdf/naukpraci/sociology/2012/183111-171-12.pdf
18. Антоненко В.О. Кодифікація як самостійна форма систематизації правових джерел [Электронный ресурс] / В.О. Антоненко // Форум права. – 2009. – № 3. – С. 35-42. – Режим доступа: http://archive.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09avocpd.pdf
19. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти / За загальною редакцією д-ра юрид. наук, проф. Бандурки О.М..: Монографія. – Харків: Вид-во ун-ту внутр. справ, 2000. – 368 с.
20. Арістова І.В. Концепція інформаційних правовідносин: сутність та особливості використання у сфері банківської діяльності / І.В. Арістова, В.Д. Чернадчук // Інформація і право. – 2012. – № 3. – С. 47-57.
21. Арістова І.В. Наука “інформаційне право” на новому етапі розвитку інформаційного суспільства / І.В. Арістова // Правова інформатика. ̶ 2011. ̶ № 1. ̶ С.3-11.
22. Арістова І.В. Система державного управління в Україні: концептуальні та правові засади / І.В. Арістова, А.В. Сергєєв, Л.М. Сергєєва // Актуальні проблеми державного управління. – 2008. – №2. – С.1-8.
23. Ашихмин А. В. Особенности построения и технические характеристики панорамных измерительных приемников «Аргамак» [Электронный ресурс] / А. В. Ашихмин и др. // Спецтехника и связь. – 2008. – № 3. – С. 50-59.
24. Баранов O. A. Информационная безопасность / О. А. Баранов // Інформаційне суспільство : Право – Інновації – Бізнес : матеріали другого щорічного круглого столу, 28 лютого 2012 р. // Інформація та безпека. – К. : Академпрес, 2012. – С 21-23.
25. Баранов А. А. Доступ к официальной информации / А. А. Баранов, І. Б. Жиляев // Информационные технологи и право : материалы межд. научно-практ. конф .– Минск, Республика Беларусь, 25 ноября 2010. – Режим доступа : http://pravo.by/Conf2010/reports.htm
26. Баранов А. А. Интернет: объект правоотношений и предмет регулирования : Монография / А. А. Баранов. – К. : Ред. журн. «Право України»; Х. : Право, 2013. – 144 с. ( Науч. сб. «Академічні правові дослідження». Прил.. к юрид. журн. «Право України»: вып. 30).
27. Баранов А. А. Информационная безопасность и ИКТ [Електронний ресурс] / А. А. Баранов // Преодоление разрыва в стандартизации для стран РСС : материалы Регионального форума Международного союза электросвязи (Ташкент, Узбекистан, 2 апреля 2012 года). – Режим доступа : http://www.itu.int/ru/ITU-T/wtsa-12/prepmeet/Pages/rcc/rcc-gap.aspx
28. Баранов А. А. Информационная инфраструктура: проблемы регулирования деятельности / А. А. Баранов. – К. : ТОВ «Видавничий дім Дмитра Бураго», 2012. – 352 с.
29. Баранов А. А. Правовое регулирование отношений, связанных с интернет-технологиями / А. А. Баранов // Юридическая мысль. – 2014. – № 1. – С. 52-62.
30. Баранов А. А. Правовые проблемы использования ограниченного радиочастотного ресурса / А. А. Баранов // Евразийский юридический журнал. – 2014. – № 1. – С. 154-160.
31. Баранов А.А. Базовые сегменты информационной безопасности / А. А. Баранов // Інформація та безпека. – 2012. – № 1–2. – С. 21-23.
32. Баранов А.А. Информационная безопасность и информационное право / А. А. Баранов // Информационная безопасность регионов. – 2013. – № 2(13). – С. 39-44.
33. Баранов А.А. Информационное право как отрасль права / А. А. Баранов // Евразийский юридический журнал. – 2013. – № 8. – С. 123-129.
34. Баранов А.А. Информационный суверенитет или информационная безопасность / А. А. Баранов // Національна безпека і оборона. – 2001. - № 1. - С. 70 – 76.
35. Баранов А.А. Методология кодификации информационного законодательства / А. А. Баранов // Евразийский юридический журнал. – 2013. – № 4. – С. 107-113.
36. Баранов А.А. Права человека и защита персональных данных / А.А. Баранов, В. М. Брыжко, Ю.К. Базанов. – К. : Государственный комитет святи и информатизации Украины, 2000. – 280 с.
37. Баранов А.А. Преодоление цифрового неравенства - путь к построению информационного общества в Украине / А.А. Баранов // Свобода інформації, прозорість, електронне врядування: погляд громадянського суспільства (аналітичні доповіді, збірка перекладів документів) / За ред. к.ю.н. А.В. Пазюка. - Київ: МГО "Прайвесі Юкрейн", 2004. – 206 с. – С. 73-90.
38. Баранов А.А. Проблемы развития информационного права в контексте развития информационного общества / А. А. Баранов // Право.by. – 2013. – № 5. – С. 115-119.
39. Баранов А.А. Развитие интернет в Украине / А. А. Баранов // Інформаційне суспільство в Україні – стан, проблемі, перспективи. Матеріали міжнародного конгресу, 25-27 вересня 2000 р. – К. : Національний технічний університет «Київській політехнічний інститут», 2000. – С. 45-50.
40. Баранов А.А. Электронное управление: европейские рекомендации и украинские реалии / А. А. Баранов // Свобода інформації, прозорість, електронне врядування: погляд громадянського суспільства (аналітичні доповіді, збірка перекладів документів) / За ред. к.ю.н. А.В. Пазюка. – Київ: МГО "Прайвесі Юкрейн", 2004. – С. 7-30.
41. Баранов О. А Методологічний потенціал терміну «інформаційна безпека» / О.А. Баранов // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». політологія. Соціологія. Право: Зб. наук. праць. – 2011. – № 2. – С. 116-120.
42. Баранов О. А. Адміністративні послуги як базовий елемент впровадження електронного урядування / О. А. Баранов // Модернізація державного управління, державної служби і кадрової політики : збірник доповідей щорічних Рішельєвських академічних читань (Одеса, 15–17 вересня 2010 р.). / ред. кол. : Т. В. Мотренко (голов. ред.) [та ін.]. – Одеса : Юридична література, 2010. – С. 79–81.
43. Баранов О. А. Генезис електронного урядування / О. А. Баранов // Досвід впровадження е-демократії та е-урядування в Україні. – К. : Національний центр підтримки електронного урядування, 2010. – С. 19–20.
44. Баранов О. А. До проблеми електронних правочинів / О. А. Баранов // Правова інформатика. – 2010. – № 4. – С. 3-8.
45. Баранов О. А. Доступ до офіційної інформації: українські перспективи / О. А. Баранов, І. Б. Жиляєв // Проблеми розвитку інформаційного суспільства, ІІ міжнародний форум, 12–15 жовтня 2010 р., м. Київ, ч. 1 / Асоціація «Інформатіо-Консорціум», УкрІНТЕІ. – К. : УкрІЕНТІ, 2010. – С. 115–120.
46. Баранов О. А. Електронне урядування в Україні: аналіз та рекомендації. Результати дослідження / О. А. Баранов, І. Б. Жиляєв, М. С. Демкова, І. Г. Малюкова. – К. : ООО «Поліграф-Плюс», 2007. – 254 с.
47. Баранов О. А. Електронне урядування: один з пріоритетів інформаційного суспільства [Електронний ресурс] / О. А. Баранов // Другий український форум з управління Інтернетом (Київ, 2–3 вересня 2011 р.). – Режим доступу