Білоус Олег Валерійович. Засада недоторканності житла чи іншого володіння особи у досудовому кримінальному провадженні : Белоус Олег Валерьевич. Принцип неприкосновенности жилища или иного владения лица в досудебном уголовном производстве

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • Білоус Олег Валерійович. Засада недоторканності житла чи іншого володіння особи у досудовому кримінальному провадженні
  • Альтернативное название:
  • Белоус Олег Валерьевич. Принцип неприкосновенности жилища или иного владения лица в досудебном уголовном производстве
  • Кол-во страниц:
  • 250
  • ВУЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • Год защиты:
  • 2015
  • Краткое описание:
  • Білоус Олег Валерійович. Засада недоторканності житла чи іншого володіння особи у досудовому кримінальному провадженні.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.09, Нац. акад. внутр. справ. - Київ, 2015.- 250 с.


    МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
    НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

    На правах рукопису


    БІЛОУС ОЛЕГ ВАЛЕРІЙОВИЧ

    УДК 343.13


    ЗАСАДА НЕДОТОРКАННОСТІ ЖИТЛА ЧИ ІНШОГО ВОЛОДІННЯ ОСОБИ У ДОСУДОВОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ


    12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
    судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата юридичних наук

    Науковий керівник:
    Удалова Лариса Давидівна
    доктор юридичних наук, професор,
    заслужений діяч науки і техніки України


    Київ–2015

    ЗМІСТ

    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ………………..……………..……4
    ВСТУП………………………………………………..…………….………..5
    РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСАДИ НЕДОТОРКАННОСТІ ЖИТЛА ЧИ ІНШОГО ВОЛОДІННЯ ОСОБИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ……….…………………..….……….13
    1.1. Історичні аспекти та міжнародно-правові стандарти регулювання засади недоторканності житла чи іншого володіння особи …………………….13
    1.2. Поняття, юридичний зміст та гарантії права на недоторканність житла чи іншого володіння особи ……………………………………….………28
    1.3. Процесуальний порядок проникнення до житла чи іншого володіння особи………………………………………………………………………………..55
    Висновки до розділу 1………………………….…….……………………..83
    РОЗДІЛ 2 РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАСАДИ НЕДОТОРКАННОСТІ ЖИТЛА ЧИ ІНШОГО ВОЛОДІННЯ ОСОБИ ПІД ЧАС ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ.…..86
    2.1. Обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи під час застосування запобіжних заходів………………………..………86
    2.2. Реалізація засади недоторканності житла чи іншого володіння особи під час застосування інших заходів забезпечення кримінального провадження……………………………………………………………………....112
    Висновки до розділу 2…………………………………………………….151
    РОЗДІЛ 3 РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАСАДИ НЕДОТОРКАННОСТІ ЖИТЛА ЧИ ІНШОГО ВОЛОДІННЯ ОСОБИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ………………………………………………………….154
    3.1. Обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи під час проведення слідчих (розшукових) дій………………………..154
    3.2. Процесуальний порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, пов’язаних з обмеженням права на недоторканність житла чи іншого володіння особи……………………………………..…………………..………..194
    Висновки до розділу 3……………………………………………….…….208
    ВИСНОВКИ………………………………………………………….……211
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………….……......216
    ДОДАТКИ……………………………………………………….…….…..243
    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ


    ВСС Вищий спеціалізований суд
    ГУМВС Головне управління Міністерства внутрішніх справ
    ЄРДР Єдиний реєстр судових розслідувань
    ЄСПЛ або Суд Європейський суд з прав людини
    КК Кримінальний кодекс
    Конвенція Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
    КПК Кримінальний процесуальний кодекс
    КПК 1960 року Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року
    м. місто
    ОВС органи внутрішніх справ
    п. пункт
    ППВС Постанова Пленуму Верховного Суду
    ст. стаття
    США Сполучені Штати Америки
    УНР Українська Народна Республіка
    УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка
    ФРН Федеративна Республіка Німеччина
    ч. частина

    ВСТУП


    Актуальність теми. Право на недоторканість житла – це одне із основоположних прав людини, яке є пріоритетним та знаходиться під особливим державним контролем. Так, в ст. 30 Конституції України визначено, що кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
    Вказане конституційне положення набуває особливої актуальності під час здійснення кримінального провадження в тих випадках, коли виникає необхідність проведення процесуальних дій у житлі чи іншому володінні особи. А тому, в п. 6 ч. 1 ст. 7 КПК України недоторканність житла чи іншого володіння особи визначена як засада кримінального провадження, зміст якої розкривається в ст. 13 КПК України.
    Недоторканість житла чи іншого володіння особи у кримінальному провадженні регламентована і міжнародно-правовими нормами. Зокрема, ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує право осіб на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Скарги на недотримання положень ст. 8 Конвенції щодо порушення права на повагу до житла досить часто є предметом розгляду Європейським судом з прав людини.
    Аналіз вітчизняного законодавства та практики його застосування свідчить про необхідність вдосконалення окремих положень КПК України щодо забезпечення та гарантування права на недоторканність житла чи іншого володіння особи, їх узгодження з європейськими стандартами регламентації цього питання. Адже всі можливі обмеження конституційних прав людини, зокрема, і права особи на недоторканність житла чи іншого її володіння, потребують чіткої законодавчої регламентації з тим, щоб мінімізувати ризики надмірного чи незаконного обмеження цих прав. А як свідчить судова статистика, під час кримінального провадження досить часто здійснюються слідчі (розшукові), якими обмежується право особи на недоторканність житла чи іншого її володіння. Так, станом на 1 січня 2014 року на розгляд слідчих суддів місцевих загальних та апеляційних судів надійшло 616400 клопотань, значну кількість з яких становили клопотання про обшук 65500 (10,6 %), з яких задоволено – 54200 (82,7 %) [97].
    Проблема недоторканності житла чи іншого володіння особи у кримінальному процесі була предметом досліджень багатьох вчених, а саме: Ю. П. Аленіна, Т. О. Борець, В. І. Галагана, Ю. М. Грошевого, С. В. Гончаренка, Т. Г. Ільєвої, О. В. Капліної, Н. С. Карпова, О. П. Кучинської, І. Ф. Літвінової, В. Т. Маляренка, В. В. Назарова, Ю. Ю. Орлова, І. Л. Петрухіна, М. А. Погорецького, В. М. Тертишника, А. Р. Туманянц, Л. Д. Удалової, С. А. Шейфера, О. Г. Шило, М. Є. Шумила, І. М. Янченко та інших. Однак, серед праць вказаних вчених лише роботи І. Ф. Літвінової та В. Т. Маляренка присвячені комплексному дослідженню проблеми недоторканності житла чи іншого володіння особи у кримінальному провадженні. При тому, що більшість робіт стосуються дослідження положень Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.
    Прийняття в 2012 році КПК України та набрання ним чинності обумовило необхідність дослідження правової регламентації засади недоторканності житла чи іншого володіння особи у досудовому кримінальному провадженні та проблем правозастосування, які виникають при обмеженні права на недоторканність житла чи іншого володіння особи під час проведення слідчих (розшукових) дій чи застосування окремих заходів забезпечення кримінального провадження.
    Вищевказані обставини вплинули на обрання теми дисертаційного дослідження та свідчать про її актуальність.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до Концепції реформування кримінальної юстиції України (Указ Президента України № 311 від 8 квітня 2008 року); Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період до 2015 року (розпорядження Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2010 року № 1911-р); Плану заходів Міністерства внутрішніх справ України, спрямованих на реалізацію норм Кримінального процесуального кодексу України (наказ МВС України від 8 серпня 2012 року № 685); Основних напрямків наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ на 2014–2017 роки та планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ.
    Тему дисертації затверджено Вченою радою Національної академії внутрішніх справ 26 листопада 2013 року (протокол № 31).
    Мета і задачі дослідження. Метою роботи є дослідження теоретичних положень, законодавства та проблем застосування кримінальних процесуальних норм, які регламентують процесуальну форму реалізації засади недоторканності житла чи іншого володіння особи у досудовому кримінальному провадженні, розроблення пропозицій, направлених на вдосконалення кримінального процесуального законодавства щодо цього питання.
    Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі задачі:
    – окреслити історичні тенденції становлення та розвитку засади недоторканності житла у кримінальному судочинстві України;
    – охарактеризувати стан наукового дослідження проблеми недоторканності житла чи іншого володіння особи;
    – розкрити поняття і сутність термінів “житло”, “інше володіння”, “недоторканність житла чи іншого володіння особи”;
    – визначити загальний порядок проникнення до житла чи іншого володіння особи під час кримінального провадження;
    – розкрити проблемні питання, що виникають під час обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи при застосуванні запобіжних заходів;
    – проаналізувати питання правової регламентації та практики застосування інших заходів забезпечення кримінального провадження, які можуть обмежувати право на недоторканність житла чи іншого володіння особи;
    – висвітлити проблемні питання, що виникають під час проникнення до житла чи іншого володіння особи при проведенні гласних слідчих (розшукових) дій;
    – проаналізувати питання правової регламентації проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які здійснюються з проникненням у житло чи інше володіння особи;
    – сформулювати пропозиції щодо змін та доповнень до КПК України, які спрямовані на удосконалення законодавчої регламентації забезпечення права на недоторканність житла чи іншого володіння особи у досудовому кримінальному провадженні.
    Об’єкт дослідження – правовідносини, що виникають при реалізації засади недоторканності житла чи іншого володіння особи у досудовому кримінальному провадженні.
    Предмет дослідження – засада недоторканності житла чи іншого володіння особи у досудовому кримінальному провадженні.
    Методи дослідження обрано з врахуванням поставленої мети і задач дослідження, його об’єкта та предмета. Методологічну основу дисертації становлять як загальнонаукові, так і спеціальні методи та прийоми наукового пізнання. Діалектичний метод дозволив дослідити всі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв’язок та взаємообумовленість. Історико-правовий метод дав змогу визначити історичні тенденції становлення та розвитку засади недоторканності житла чи іншого володіння особи у кримінальному судочинстві (підрозділ 1.1). Порівняльно-правовий метод застосовано при дослідженні законодавства та практики його застосування щодо предмета дослідження (підрозділи 1.2, 2.1, 2.2, 3.1). Метод системно-структурного аналізу дозволив розкрити поняття і сутність термінів “житло”, “інше володіння”, “недоторканність житла чи іншого володіння особи”, охарактеризувати загальний порядок проникнення до житла чи іншого володіння особи під час кримінального провадження, дослідити основні проблеми, що виникають під час проникнення до житла чи іншого володіння особи при проведенні слідчих (розшукових) дій чи застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження (підрозділи 1.2, 1.3, 2.2, 3.1, 3.2). Догматичний метод використовувався для тлумачення юридичних термінів, поглиблення та уточнення понятійного апарату, що стосується предмета дослідження (розділи 1-3). Формально-логічний метод та метод моделювання застосовано під час розроблення та обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення окремих положень КПК України, які спрямовані на удосконалення законодавчої регламентації забезпечення права на недоторканність житла чи іншого володіння особи у досудовому кримінальному провадженні (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2, 3,1). Статистичний та соціологічний методи застосовувалися при анкетуванні працівників практичних підрозділів, вивченні матеріалів слідчої та судової практики, кримінальних проваджень, узагальнення отриманих результатів (підрозділи 2.1, 2.2, 3.1).
    Емпіричну базу дослідження становлять статистичні та аналітичні матеріали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за 2012–2013 роки, результати опитування 140 слідчих, 60 прокурорів, 50 слідчих суддів м. Києва, Київської, Вінницької та Херсонської областей протягом 2013–2014 років, результати вивчення й аналізу 150 матеріалів кримінальних проваджень, 40 рішень Європейського суду з прав людини. Під час підготовки дисертації автор використовував особистий досвід практичної роботи у судовій системі.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні актуальних питань, що виникають під час реалізації засади недоторканності житла чи іншого володіння особи у досудовому кримінальному провадженні. Новизну дисертаційного дослідження відображають такі наукові положення:
    вперше:
    – доведено, що процесуальна форма проникнення до житла чи іншого володіння особи, визначена в ст. 233 КПК України, поширюється на всі процесуальні дії, що здійснюються із необхідністю проникнення до житла чи іншого володіння особи, та має бути закріплена в ст. 13 КПК України як характеристика засади кримінального провадження;
    – обґрунтовано, що терміни “підозрюваний” та “особа, яка підозрюється у вчиненні злочину” слід розрізняти. Останній є більш ширшим поняттям і включає в себе як осіб, які є підозрюваними, відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, так і осіб, безпосереднє переслідування яких здійснюється до набуття офіційного статусу підозрюваного;
    – запропоновано доповнити КПК України статтею 190-1 “Затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду”, де визначити процесуальну форму затримання підозрюваного, обвинуваченого в житлі чи іншому володінні особи на підставі ухвали про дозвіл на затримання з метою приводу;
    – доведено, що тлумачення терміну “житло”, яке міститься у ч. 2 ст. 233 КПК України, не слід застосовувати при визначенні місця утримання під домашнім арештом. А під час обрання домашнього арешту слід отримувати згоду повнолітніх осіб, які проживають разом із підозрюваним, обвинуваченим, на застосування цього запобіжного заходу;
    удосконалено:
    – обґрунтування положення про те, що недоторканність житла чи іншого володіння особи у кримінальному провадженні слід розглядати як особливий правовий режим цих об’єктів;
    – пропозиції про узгодження вітчизняного законодавства з міжнародними стандартами щодо застосування розширювального тлумачення терміну “житло”;
    – поняття житла у контексті засади кримінального провадження, визначеної у ст. 13 КПК України, під яким слід розуміти недоступне для сторонніх місце проживання особи (приміщення, двір, транспортний засіб), яке знаходиться у її постійному чи тимчасовому володінні, незалежно від його призначення та правового статусу;
    – положення щодо регламентації виконання ухвали про арешт майна, яке знаходиться у житлі чи іншому володінні особи та здійснюється примусово;
    – наукові уявлення щодо визначення у КПК України підсудності та режиму розгляду клопотань про проведення обшуку;
    – пропозиції щодо регламентації тимчасового вилучення речей чи документів під час здійснення обшуку та необхідності вручення копії протоколу обшуку особі, у житлі чи іншому володінні якої проводилася ця слідча дія;
    – положення щодо регламентації кількості та тривалості дії ухвали слідчого судді про обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи;
    дістало подальший розвиток:
    – наукова позиція, згідно з якою під час вирішення питання про наявність у особи права на недоторканність житла чи іншого володіння пріоритетним є не об’єктивний критерій (дотримання вимог законодавства щодо права володіння приміщенням), а суб’єктивний (використання приміщення для проживання);
    – пропозиції, спрямовані на вдосконалення статей 235, 236 КПК України з тим, щоб вони регламентували особливості здійснення обшуку різних видів;
    – наукове обґрунтування доцільності визначення у КПК України процесуальної форми затримання особи у невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані в дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції впроваджено та надалі може бути використано у:
    – законотворчій діяльності – при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України (акт впровадження Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 31 грудня 2014 року № 04–18/12–2595);
    – правозастосовній діяльності – в практичній діяльності слідчих та при проведенні занять у системі службової підготовки (акт впровадження Головного слідчого управління МВС України від 25 листопада 2014 року);
    – навчальному процесі – при написанні окремих розділів (глав) навчальних посібників з навчальної дисципліни “Кримінальний процес України”, при підготовці лекцій та проведенні занять за відповідними темами (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 21 листопада 2014 року; акт впровадження Національної академії прокуратури від 25 листопада 2014 року).
    Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження оприлюднено у виступах автора на науково-практичних конференціях, а саме: “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина” (м. Запоріжжя, 18–19 липня 2014 року); “Державне регулювання суспільних відносин: розвиток законодавства та проблеми правозастосування” (м. Київ, 12–13 вересня 2014 року); “Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні” (м. Харків, 17–18 жовтня 2014 року); “Людина і закон: публічно-правовий вимір” (м. Дніпропетровськ, 7–8 листопада 2014 року).
    Публікації. Основні положення та висновки дослідження, що сформульовані в дисертації, відображено в п’яти статтях, які опубліковані у виданнях, включених МОН України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук, у тому числі одна – в міжнародному науковому виданні, та у чотирьох тезах виступів на науково-практичних конференціях.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ


    Теоретичне узагальнення наукових положень про недоторканність житла чи іншого володіння особи у досудовому кримінальному провадженні, аналіз законодавства та практики його застосування дозволяє сформулювати наступні наукові положення та рекомендації:
    1. Дослідження становлення та розвитку засади недоторканності житла у кримінальному судочинстві свідчить, що її регламентація зазнала суттєвих змін, а саме: 1) за Статутом кримінального судочинства 1864 року слідчі дії в житлі проводилися суддями особисто без попереднього винесення процесуального рішення; 2) за Конституцією УНР 1918 року проникнути до житла дозволялося лише на підстав “судового наказу”; 3) за КПК УСРР 1922 року та КПК УРСР 1927 року рішення про проникнення до житла слідчий приймав самостійно; 4) за КПК УРСР 1960 року проникнення до житла здійснювалося на підставі постанови слідчого та з санкції прокурора; 5) за Конституцією України 1996 року проникнення до житла чи іншого володіння особи здійснюється за вмотивованою постановою судді, а згідно з КПК 2012 року – за ухвалою слідчого судді чи суду.
    2. Доведено, що недоторканність житла чи іншого володіння особи у кримінальному провадженні слід розглядати як особливий правовий режим цих об’єктів, який полягає у гарантуванні та забезпеченні державою неможливості проникнення у житло чи інше володіння всупереч волі осіб, які там проживають, без рішення суду чи наявності невідкладних випадків, визначених законом.
    Обґрунтовано, що під час вирішення питання про наявність у особи права на недоторканність житла чи іншого володіння пріоритетним має бути не об’єктивний критерій (дотримання вимог законодавства щодо права володіння певним приміщенням), а суб’єктивний (використання особою певного приміщення для проживання). Доведена необхідність приведення вітчизняного кримінального процесуального законодавства, в частині гарантування недоторканності житла, у відповідність з міжнародними стандартами, що обумовлює визначення “житла” як єдиного об’єкта гарантування недоторканності із застосуванням широкого тлумачення цього терміну. У зв’язку з цим, під “житлом” у контексті засади, визначеної у ст. 30 Конституції та ст. 13 КПК України, слід розуміти недоступне для сторонніх місце проживання особи (приміщення, двір, транспортний засіб), яке знаходиться у її постійному чи тимчасовому володінні, незалежно від його призначення чи правового статусу.
    3. Обґрунтовано, що ст. 30 Конституції України та ст. 13 КПК України слід викласти у такій редакції: “Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи іншого володіння всупереч волі осіб, які ним володіють, інакше як за вмотивованим рішенням суду, за винятком невідкладних випадків, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину”. Процесуальна форма проникнення до житла чи іншого володіння особи, визначена в ст. 233 КПК України, поширюється на всі види процесуальних дій, що здійснюються із проникненням до житла чи іншого володіння особи, та має бути закріплена у ст. 13 КПК України як характеристика засади кримінального провадження.
    4. Визначено, що терміни “підозрюваний” та “особа, яка підозрюється у вчиненні злочину” слід розрізняти. “Особа, яка підозрюється у вчиненні злочину” є більш ширшим поняттям та включає в себе як осіб, які є підозрюваними, відповідно до положень ч. 1 ст. 42 КПК України, так і осіб, безпосереднє переслідування яких здійснюється до набуття офіційного статусу підозрюваного. Доведено, що проникнення до житла чи іншого володіння особи у невідкладних випадках, визначених КПК та іншими законами України, може здійснюватися не лише після початку досудового розслідування, а й після отримання правоохоронними органами, уповноваженими на затримання, інформації про вчинення кримінального правопорушення.
    Доведена недосконалість законодавчої регламентації дій уповноважених службових осіб під час затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду. Запропоновано доповнити КПК України статтею 190-1 “Затримання на підставі ухвали слідчого судді, суду”, де визначити процесуальну форму затримання підозрюваного, обвинуваченого, в тому числі, і в житлі чи іншому володінні особи. Обґрунтовано, що в КПК Украйни слід регламентувати порядок затримання особи у невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
    5. Обґрунтовано, що тлумачення терміну “житло”, яке міститься у ч. 2 ст. 233 КПК України, не слід застосовувати при визначенні місця утримання під домашнім арештом. Запропоновано ч. 1 ст. 181 КПК України викласти у такій редакції: “Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати цілодобово або у певний період доби житлове приміщення, в якому він проживає в якості власника, наймача або на інших законних підставах. З урахуванням стану здоров’я підозрюваного, обвинуваченого місцем його утримання під домашнім арештом може бути визначено лікувальну установу”. Під час обрання домашнього арешту слідчому судді, суду слід отримувати згоду повнолітніх осіб, які проживають в одному житловому приміщенні з підозрюваним, обвинуваченим, на застосування цього запобіжного заходу.
    6. Доведено, що під час звернення з клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів сторона кримінального провадження має бути впевненою, що ці речі чи документи перебувають у володінні конкретної особи та у конкретному місці. Запропоновано закріпити відповідне положення у ч. 1 ст. 159 КПК України.
    7. Обґрунтована необхідність розширення законодавчої регламентації процедури виконання ухвали суду про арешт майна (ст. 175 КПК України), де слід передбачити можливість примусового виконання цього рішення. Доведено, що під час виконання ухвали про арешт майна, яке знаходиться у житлі чи іншому володінні особи, за загальним правилом, участь понятих не є обов’язковою. Слід забезпечити присутність не менше двох понятих у разі примусового виконання такої ухвали.
    8. Звертається увага на те, що чинний кримінальний процесуальний закон не регламентує порядок проведення обшуку нежитлових приміщень. Обґрунтована необхідність вдосконалення статей 235, 236 КПК України таким чином, щоб закріплені в них положення були загальними для всіх видів обшуку та визначали особливості здійснення його різновидів. Запропоновано в нормах КПК України закріпити положення щодо визначення підсудності (в межах територіальної юрисдикції органу досудового розслідування) та режиму розгляду клопотання про проведення обшуку (у закритому судовому засіданні).
    Доведено, що процесуальна форма проведення обшуку не зобов’язує слідчого чи прокурора вручати копію протоколу обшуку особі, у житлі чи іншому володінні якої проводилася ця слідча дія, що є неприпустимим. А тому, ст. 236 КПК України запропоновано доповнити положенням такого змісту: “Після проведення обшуку та підписання всіма учасниками протоколу обшуку його копія надається особі, у житлі чи іншому володінні якої проведено обшук, а за її відсутності – залишається на видному місці”.
    9. Обґрунтовано, що в разі виявлення речей чи документів, які містять ознаки, визначені у ч. 2 ст. 167 КПК України (можуть бути речовими доказами), слідчий вправі їх вилучити, незалежно від їх відношення до кримінального провадження, в рамках якого проводиться обшук. А тому ч. 5 ст. 236 КПК України запропоновано доповнити таким положенням: “Якщо під час обшуку будуть виявлені предмети, які не мають відношення до розслідування, в рамках якого проводиться обшук, але вказують на вчинення іншого кримінального правопорушення, то вони повинні бути тимчасово вилучені”.
    10. Доводиться, що, використовуючи терміни “житло чи інше володіння особи” та “публічно недоступне місце”, законодавець вживає фактично ідентичні поняття, а це є недоцільним у нормі закону.
    Звертається увага на те, що одні негласні слідчі (розшукові) дії є разовими (вважаються виконаними по факту їх здійснення), а інші – триваючими (здійснюються безперервно протягом певного періоду часу). Це впливає на регламентацію обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи, так як потребує визначення не лише тривалості дії ухвали слідчого судді, а і кількості разів її виконання.
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    1. Антонюк Н. Зміст поняття “житло” під час диференціації відповідальності за викрадення / Н. Антонюк // Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. – 2011. – № 52.– С. 254–261.
    2. Бабічев Д. О. Поняття негласного слухового контролю розмов у житлі чи іншому володінні особи в системі оперативно-розшукових заходів, що тимчасово обмежують конституційні права громадян / Д. О. Бабічев // Вісн. Луган. держ. ун-ту внутр. справ. – 2011. – Спец. вип. № 5. – С. 239–244.
    3. Бак против Германии: Постановление от 28 апреля 2005 года: вынесено III Секцией (Buck – Germany) № 41604/98 / Европейский Суд по правам человека // Бюллетень Европейского Суда по правам человека. – 2005. – № 9. – С. 19–21.
    4. Баклі проти Сполученого Королівства (Case of Buckley v. United Kingdom): Рішення Європейського суду з прав людини: матеріал з сайту Європейського суду з прав людини (HUDOC database): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cmiskp.echr.coe
    5. Безрукава А. Ф. Умови обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту / А. Ф. Безрукава // Право України. – 2013. – № 6. – С. 316–321.
    6. Белоус О. Жилище и иное владение как объект неприкосновенности в уголовном процессе Украины / О. Белоус // LEGEA SI VIATA. – 2014. – № 9. – С. 29–33.
    7. Белоусов В. И. К вопросу о разграничении содержания следственных действий – осмотра места происшествия в жилище и осмотр жилища / В. И. Белоусов // Уголовное право. – 2005. – № 3. – С. 70–72.
    8. Бєлоусов проти України: судове рішення від 7 листопада 2013 року: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/974_989
    9. Білоус О. В. Законодавча регламентація проникнення до житла чи іншого володіння особи під час кримінального провадження / О. В. Білоус // Держава і право. – 2014. – Вип. № 65. – С. 264–272.
    10. Білоус О. В. Невідкладні випадки проникнення до житла чи іншого володіння особи у кримінальному провадженні / О. В. Білоус // Судова апеляція. – 2014. – № 3. – С. 40–46.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины