Білозір Оксана Володимирівна. Міжнародно-правове регулювання трудової міграції в рамках Європейського Союзу : Билозир. Международно-правовое регулирование трудовой миграции в рамках Европейского Союза

Краткое описание

Білозір Оксана Володимирівна. Міжнародно-правове регулювання трудової міграції в рамках Європейського Союзу.- Дис. канд. юрид. наук: 12.00.11, Ін-т законодавства Верховної Ради України. - Київ, 2014.- 196 с.

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 341.176.1

БІЛОЗІР Оксана Володимирівна

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ У РАМКАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

12.00.11 – міжнародне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Копиленко О.Л.

Київ – 2013

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
1.1. Еволюція трудової складової міграційної політики в ЄС 12
1.2. Принципи міграційної політики ЄС 27
Висновки до Розділу 1. 47
РОЗДІЛ 2. ПРАВА ТРУДОВИХ МІГРАНТІВ У ПРАВІ ЄС 53
2.1. Права трудових мігрантів – громадян ЄС 53
2.2. Права трудових мігрантів із третіх країн 64
Висновки до Розділу 2. 77
РОЗДІЛ 3. СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З ЄС ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ ТРУДОВИХ МІГРАНТІВ 82
3.1. Розвиток співробітництва України та ЄС у сфері трудової міграції 82
3.2. Організаційно-правові засади міграційної політики України у контексті європейської інтеграції 107
3.3. Правове регулювання міграційних процесів у контексті забезпечення прав української діаспори в ЄС 132
Висновки до Розділу 3. 145
ВИСНОВКИ 151
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 163

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

CEEP – Європейський центр роботодавців і підприємців, що надають громадські послуги;
ETUC – Європейські профспілки;
UNICE – Конфедерація промисловців та роботодавців;
ДЄС – Договір про Європейський Союз;
ДзЄЕС – Договір про заснування Європейського Економічного співтовариства;
ДМС – Державна міграційна служба України;
ДфЄС – Договір про функціонування Європейського Союзу;
ЄС – Європейські Співтовариства, Європейський Союз (залежно від контексту);
ЄСВС – Європейське Співтовариство з вугілля та сталі.

ВСТУП

Актуальність теми. На сучасному етапі в умовах посилення глобалізаційної залежності світової економіки для України важливе значення має її адекватне входження до світового економічного простору, в тому числі і до ринку праці. Інтеграція нашої держави до цього ринку передбачає її активне залучення до процесів зовнішньої трудової міграції, тим більше, що Україна стала одним із найбільших донорів Європи, сформувавши в більшості держав Європейського Союзу (ЄС) трудові діаспори. Одним із основних факторів, які сприяли таким процесам стала особливість побудови ЄС як найбільшого інтеграційного об’єднання світу, наднаціонального утворенням, діяльність якого охоплює майже всі сфери суспільних відносин.
Функціонування ЄС від самого початку було спрямоване на економічну інтеграцію держав-членів та розвиток їхніх економік, що супроводжувалося поступовою лібералізацією і поширенням свободи руху робочої сили. Спочатку мова йшла про вільний рух громадян держав – членів ЄС, які займалися економічною діяльністю, а із запровадженням громадянства ЄС – і на всіх громадян Союзу, в тому числі робітників.
Інтеграційні процеси в Європі вимагають спільних зусиль держав щодо правового врегулювання переміщення трудових мігрантів з третіх країн, у тому числі з України. Це, в свою чергу, потребує переосмислення відповідних напрямів внутрішньої та зовнішньої політики України, пошуку шляхів удосконалення нормативного та інституційного забезпечення міграційних процесів у контексті глобалізації.
Динаміка інтеграційних процесів, що рухаються у напрямі подальшої лібералізації ринків праці в Європі, актуалізує необхідність комплексного дослідження даної проблематики. Однак необхідно зазначити, що комплексне дослідження питання міжнародно-правового регулювання свободи переміщення робочої сили в рамках ЄС у вітчизняній науці міжнародного права ще не проводилося.
Окремим питанням трудової міграції в ЄС присвячено роботи таких дослідників, як: Гусевський С., Жукова Н., Капустін А., Кашкін Ю., Краєвська О., Муравйов В., Степаков С., Томашевський К., Чугунова С. та інших. Серед західних дослідників варто відзначити роботи, присвячені регулюванню свободи переміщення робочої сили в ЄС, таких вчених, як: Балдоні Е. (Baldoni E.), Беркуссон Б. (Bercusson B.), Бланке Т. (Blanke T.), Брун Н. (Bruun N.), Боель П. (Boeles P.), Ван дер Мей (Van der Mei), Волш Дж. (Walsh J.), Дондерс П. (Donders P.), Кловерт С. (Clauwaert S.), Кондінанці М. (Condinanzi M.), Кремерс Я. (Cremers Jan), Ланг А. (Lang A.), Наскімбене Б. (Nascimbene B.), Рогерс Н. (Rogers N.), Сканнелл Р. (Scannell R.), Уатт А. (Watt A.), Шоманн І. (Schӧmann I.) та інших.
Окремі питання європейської інтеграції, що склали загальнотеоретичну основу дослідження, висвітлено у роботах таких вчених, як: Баймуратов М., Буроменський М., Денисов В., Зайчук О., Копиленко О., Малишева Н., Микієвич М., Нижник Н., Оніщенко Н., Петров Р. та інших.
Аналіз наукових праць свідчить про відсутність комплексного підходу до вивчення питання, а рівень наукової розробленості проблеми трудової міграції в рамках ЄС не відповідає важливості сьогодення, зокрема з огляду на європейський вибір України та потребу у подальшому забезпеченні правового регулювання співробітництва України з ЄС у сфері трудової міграції.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексних науково-дослідних тем Інституту законодавства Верховної Ради України «Правові механізми інтеграції України до європейського правового простору» (державний реєстраційний № 0111U000579) та «Проблеми правового забезпечення виконання Україною міжнародних зобов’язань» (державний реєстраційний № 0111U000578).
Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є встановлення особливостей міжнародно-правового регулювання становлення, розвитку та функціонування свободи переміщення робочої сили в рамках Європейського Союзу. Зазначена мета зумовила розв’язання таких завдань:
– дослідити еволюцію міжнародно-правового регулювання свободи переміщення робочої сили в рамках ЄС;
– проаналізувати принципи міграційної політики в ЄС;
– розглянути права трудових мігрантів в ЄС;
– розкрити особливості правового статусу трудових мігрантів з третіх країн в праві ЄС;
– визначити особливості розвитку співробітництва України та ЄС у сфері трудової міграції;
– встановити організаційно-правові засади міграційної політики України у контексті європейської інтеграції.
Об’єктом дослідження є міжнародно-правові відносини, що виникають у зв’язку зі становленням, розвитком та функціонуванням свободи переміщення робочої сили в рамках Європейського Союзу.
Предметом дослідження є система правових норм, що регулюють функціонування свободу переміщення робочої сили в рамках Європейського Союзу.
Методи дисертаційного дослідження. Методологічну основу дослідження складає філософський діалектико-матеріалістичний підхід, що передбачає розгляд свободи переміщення робочої сили в рамках Європейського Союзу як об’єктивної суспільної реальності, яка постійно розвивається під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів.
На основі логіко-семантичного та історико-правового методів аналізу визначено зміст основних понять, що є предметом дослідження, та досліджено еволюцію розвитку свободи переміщення робочої сили в рамках Європейського Союзу. Формально-юридичний метод було використано для визначення поняття свободи переміщення робочої сили в ЄС.
Порівняльно-правовий метод було використано при проведенні порівняння особливостей правового регулювання переміщення робочої сили у ЄС та в національному законодавстві третіх країн.
Діалектичний метод пізнання дозволив розглянути проблематику дослідження в єдності її соціального-правового змісту і форми, обґрунтуванні тенденцій розвитку свободи переміщення робочої сили в ЄС.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дане дисертаційне дослідження є першим у вітчизняній науці міжнародного права комплексним науковим дослідженням правового регулювання питання трудової міграції в рамках Європейського Союзу.
У рамках проведеного дослідження одержані такі результати, що мають наукову новизну та виносяться на захист:
вперше:
– встановлено, що система прав трудових мігрантів з третіх країн складається із двох базових груп прав: безпосередні (основні) та опосередковані (похідні). Основні права безпосередньо закріплені за громадянами третіх держав, як за носіями цих прав, тоді, як опосередковані (похідні) права виникають у таких мігрантів через наявність зв’язку із громадянами ЄС;
– визначено правові критерії поняття «робітник-мігрант»: оплачуваність роботи, реальність та ефективність трудової діяльності, залученість до ринку шляхом пошуку роботи.
– доведено формування у світовому співтоваристві нового типу діаспори – трудової, що включає легальних та нелегальних трудових мігрантів;
– окреслено необхідність вдосконалення інституційно-правового забезпечення трудової міграції в Україні та захисту прав трудових мігрантів за кордоном та запропоновано створити єдиний державний орган з питань координації інституційної складової трудової міграції і для забезпечення реформування відповідних державних інституцій розробити довгострокову програму регулювання процесів трудової міграції у контексті інтеграції;
удосконалено:
– теоретичні положення щодо правової регламентації міграційної політики в ЄС, зокрема встановлено, що гальмування процесу гармонізації підходів до вирішення питання трудової міграції є відсутність відповідних гармонізованих інститутів права ЄС у сфері міграції;
– характеристику особливостей реалізації принципу недискримінації у сфері трудової міграції, зокрема доведено, що преференції, які існують для громадян ЄС, незважаючи на те, що створюють нерівні конкурентне середовище, зумовлені загальновизнаним правом кожної держави захищати трудові права своїх громадян. Інструментом захисту прав своїх громадян держави обирають квотування та встановлення додаткових вимог, які не висуваються до власних громадян;
– теоретичні положення щодо визначення ролі Суду ЄС у встановленні змісту права на свободу пересування та доведено, що рішення у справах Union royale belge des sociétés de football association ASBL v Jean-Marc Bosman, Roman Angonese v Cassa di Risparmio di Bolzano SpA визначили ключові складові права на свободу пересування робітників із держав – членів ЄС: горизонтальна та вертикальна дія права; заборона обмеження щодо роботи в інших державах ЄС на підставі їхнього походження (громадянства);
– концепції гармонізації законодавства, а саме доведено, що гармонізація законодавства у сфері трудової міграції залишає значну свободу для законодавчого маневрування на національному рівні, що в результаті призводить до встановлення різного правового режиму трудових мігрантів у державах ЄС на практиці;
дістали подальшого розвитку:
– дослідження принципів регламентації міграційної політики в ЄС та запропоновано авторське бачення їх взаємодію та співвідношення у системі (принцип вільного пересування, свободи заснування, недискримінації, рівноправності);
– аргументація щодо позиції України у сфері трудової міграції у відносинах з ЄС та наголошено, що лейтмотивом перемовин України та ЄС має бути питання взаємного забезпечення прав трудових мігрантів та питання запобігання нелегальній міграції;
– пропозиції щодо вирішення проблеми нормативного забезпечення взаємодії української держави та нової формації української діаспори у зв’язку із чим запропоновано розширити сферу дії Закону України «Про закордонних українців» та викласти абзац 1 статті 1 у такій редакції: «Закордонний українець – це особа, яка є громадянином іншої держави (особою без громадянства) або громадянином України, що постійно проживає на території іншої держави, та має українське етнічне походження або є походженням з України».
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Отримані теоретичні результати можуть бути використані для подальшого розвитку вітчизняної науки міжнародного права, удосконалення взаємодії України та ЄС у сфері, що є предметом дослідження, а також стати методологічною основою та теоретичним підґрунтям для здійснення подальших міжнародно-правових та національно-правових досліджень у цій сфері.
Значення роботи також полягає в тому, що положення і висновки дисертації суттєво доповнюють сучасні наукові дослідження проблем права ЄС та дозволяють простежити закономірності розвитку та функціонування свободи переміщення робочої сили в ЄС.
Матеріали дослідження можна використати в освітній діяльності при викладанні курсів «Право ЄС» та «Міжнародне право», при підготовці відповідних навчальних і навчально-методичних посібників та курсів лекцій із міжнародного та європейського права.
Апробація результатів дослідження. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях відділу європейського права та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради України.
Основні положення та висновки дисертаційної роботи також були представлені автором й обговорювалися на таких науково-практичних конференціях та семінарах: третя міжнародна науково-практична конференція «Діаспора як чинник утвердження Держави Україна у міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція у майбутнє» (м. Львів, 23-25 червня 2010 р. – тези опубліковано), міжнародна науково-практична конференція «Державно-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини: міжнародні стандарти публічного управління та український досвід» (м. Ужгород, 20-21 грудня 2012 р. – тези опубліковано); круглий стіл на тему «Реалізація європейських стандартів у законодавстві та законодавчій діяльності України» (м. Київ, 17 травня 2013 р.).
Публікації за темою дисертації. Основні положення дисертації відображено у 5-ти статтях, надрукованих у наукових фахових вітчизняних та міжнародних виданнях, та в опублікованих тезах доповідей на наукових конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Відправною точкою для становлення свободи пересування робочої сили як одного з ключових стовпів єдиного ринку – товари, послуги, капітал, робоча сила – стали 50-ті роки ХХ ст. Запровадження вільного руху осіб в межах ЄС, в тому числі трудових мігрантів, мало на меті сприяння вирішенню проблеми безробіття в одних державах та нестачі робочої сили – в інших. Становлення цієї свобода стало першим викликом, як для самого об’єднання, так і для держав-членів, адже одночасно з введенням політики усунення бар’єрів для функціонування інтегрованої ринкової економіки в Європі необхідно було створити ефективний механізм, який би дозволив уникнути «раптового шоку», що виник у результаті відкриття ринків праці.
Міграційна політика держав – членів ЄС, починаючи із 70-х років і по сьогодні, не принесла очікуваних результатів – скорочення кількості або повна інтеграція мігрантів, а спричинила правовий хаос, викликаний відсутністю спільного підходу до визначення правового статусу трудових мігрантів. Крім того, ситуація з самого початку була ускладнена політичною складовою, яка суттєво загальмувала процес уніфікації підходів до вирішення питання та була зумовлена, в тому числі небажанням держав віддати свої повноваження у цій сфері Союзу, обравши шлях класичного міждержавного співробітництва. Наслідком цього стало те, що до цих пір належним чином не сформовані відповідні інститути права ЄС у сфері міграції, а спроби розробити гармонізовані підходи до регулювання в більшості випадків – невдалі.
2. Виокремлено базові принципи, що формують правову основу для регламентації міграційної політики в ЄС:
– Принцип вільного пересування;
– Принцип свободи заснування для самозайнятих працівників;
– Принцип недискримінації;
– Принцип рівноправності;
Принцип вільного пересування формує основу всієї міграційної політики ЄС. Разом з принципом свободи заснування для самозайнятих працівників він забезпечує безперешкодне функціонування спільного ринку ЄС, у тому числі праці, і його природа має стимулюючий ефект.
В основу принципу недискримінації та принципу рівноправності покладено обмежуючий ефект, що проявляється в утриманні від певних дій. Принцип недискримінації трудових мігрантів передбачає, що права та інші умови праці мають застосовуватися до громадян держав-членів без дискримінації на тих самих умовах, як і до власних громадян. Окремим виміром принципу недискримінації виступає недискримінація у соціальному забезпеченні робітників – стаття 48 ДфЄС, положення якої також направлені на забезпечення вільного переміщення працівників, адже вона спрямована на скасування всіх можливих територіальних обмежень на отримання допомоги за різними схемами соціального забезпечення в рамках ЄС.
Принцип рівноправності передбачає, що для громадян третіх країн забезпечується застосовується режим, максимально наближений до національного режиму ставлення. Цей принцип поширюється на громадяни третіх країн, що проживають на довгостроковій основі, а також членів їх сімей, в основі чого лежить про право на сімейне возз’єднання – закладає умови для переїзду в ЄС членів сімей легальних іммігрантів, а також надає їм можливість займатися в державах-членах трудовою чи іншої соціально-економічною діяльністю.
Виходячи з того, що основним принципом, який застосовується до регулювання прав трудових мігрантів з третіх держав є принцип недискримінації щодо умов їхньої праці та праці громадян Європейського Союзу, в ідеалі права не повинні суттєво різнитися. Хоча така позиція має цілий ряд слабких моментів, адже цей принцип, як вже було зазначено вище, не закріплено в установчих договорах, хоча і зафіксований у Хартії основних прав Європейського Союзу 2000 р., положення якої визнані рівними за юридичною силою положенням установчих договорів ЄС. Хартія передбачає (частина 3 статті 15). В українській (як і в російській) версії вихідці з третіх країн, які мають дозвіл на роботу на території держав-членів, мають право на рівні умови праці з громадянами Європейського Союзу. Разом з тим, цілком очевидно, що це є помилкою перекладача, адже в англійській автентичній версії тексту використовується термін «equivalent», що означає рівноцінний, однак не рівний (ідентичний, однаковий). Останній термін повинен мати англійський відповідник – «equal».
3. Розвиток правової регламентації свободи трудової міграції в ЄС відбувався за трьома основними векторами: первинне законодавство, вторинне законодавства та правозастосовна практика Суду ЄС:
1) У первинному законодавстві ЄС норми про вільне пересування працівників були закріплені з самого початку його функціонування і з часом майже не зазнали змін. Базові положення Установчих договорів щодо свободи пересування були конкретизовані у вторинному законодавстві та практиці Суду ЄС.
2) У вторинному законодавстві було зроблено спробу створити ефективну систему взаємодії громадян третіх країн, які виступають в ролі працівників, роботодавців і приймаючих їх держав-членів. Однак поки що у законодавстві ЄС чітко прослідковується тенденція уніфікації процедурних аспектів надання права на роботу. При регулюванні правового статусу громадян держав-нечленів ЄС у законодавстві чітко прослідковується диференціація осіб, яка здійснюється, по-перше, залежно від тривалості їх перебування в державах – членах ЄС, по-друге, залежно від цілей їх приїзду і характеру діяльності, що здійснюється в період перебування в державах – членах ЄС. Сучасні тенденції розвитку права Європейського Союзу полягають у наближенні правового статусу легальних трудових мігрантів з держав поза межами ЄС до статусу трудових мігрантів – громадян ЄС. При цьому значний обсяг прямих прав трудових мігрантів з третіх країн та членів їхніх сімей, закріплений за ними нормативно-правовими актами ЄС як за основними носіями даних прав без прив’язки до родинних зв’язків із громадянами ЄС.
Регулювання питань міграційного характеру у праві ЄС здійснюється в основному директивами як інструментами гармонізації національного законодавства держав – членів ЄС. Однак ефект зближення правових систем країн ЄС не досягається в силу того, що директиви, присвячені міграційній проблематиці, встановлюють цілі і мінімальні стандарти правового регулювання, але при цьому залишають значну свободу для маневрів на національному рівні. Таким чином, навіть слідуючи правовим розпорядженням цих нормативно-правових актів ЄС, держави-члени вільні обирати найбільш зручні для себе сценарії правового регулювання тих чи інших аспектів трудової міграції в рамках, запропонованих директивою. Часом це призводить до встановлення в різних юрисдикціях діаметрально протилежних правових приписів, які de jure слугують цілям гармонізації національного законодавства країн ЄС з положеннями, що закріплюються директивою, проте de facto не сприяють гармонізації на практиці. У результаті знижується необхідний ефект гармонізації, оскільки, навіть діючи в межах, позначених директивою, держави – члени ЄС деколи закріплюють у своєму національному праві діаметрально протилежні норми, кожна з яких окремо відповідає вимогам директиви, однак у сукупності не веде до зближення національного законодавства.
Особливо це характерно для такого права, як свобода заснування, яка пов’язана не тільки зі свободою пересування, але і й зі свободою руху капіталу, тобто це право має комплексний характер, що значно ускладнює його реалізацію на практиці. Таке право включає в себе доступ до діяльності, що не є найманою працею, а також право на здійснення такої діяльності, створення підприємств та управління ними. Разом з тим, слід наголосити, що наразі законодавство Євросоюзу про компанії гармонізовано лише частково, а у більшості сфер реалізація принципу свободи заснування залежить від законодавства держав-членів. При чому саме у цій сфері держави чинять найбільш активний спротив гармонізації. Комісія ЄС навіть de facto відмовилась від максимальної гармонізації цієї сфери у зв’язку із неможливістю застосування найбільш ефективного методу регулювання сфери, що підлягає гармонізації – імперативній – у силу специфіки корпоративних відносин.
3) Правозастосовча практика Суду ЄС відіграла визначальну роль у розширенні меж вільного руху, змівши акценти з вільного руху робітників на вільний рух фізичних осіб як таких. При цьому наголос робився на соціальному та індивідуальному вимірі вільного руху, який став розглядатися не виключно як інструмент розбудови спільного ринку, а у контексті вільного руху фізичних осіб.
Завдяки практиці Суду ЄС право на рівне поводження стало передбачати повну інтеграцію, не тільки на ринку праці, а й у суспільстві в цілому, в тому числі соціальні, культурні та освітні аспекти життя робітників та їхніх сімей життів. Крім того, у ключових справах, у яких предметом виступала свобода пересування, Суд дав підтвердження тому, що право на свободу пересування має як «горизонтальну», так і «вертикальну» пряму дію, тобто, що будь-яка особа держави-члена може безпосередньо скористатися цим правом у звичайному суді проти інших осіб. Крім того, у цих справах мало місце визнання дискримінаційних заходів, що перешкоджають свободі пересування, з боку держав-членів. У ряді преюдиційних рішень Суд визнав пряму дію окремих положень угод з третіми країнами щодо незастосування принципу недискримінації стосовно працівників із третіх країн, які працюють в ЄС на законних підставах.
4. Було встановлено, що особливості реалізації права на свободу пересування до цих пір визначаються окремими нормативними актами, зміст яких в значній мірі копіює один одного і поки що ніяких зрушень щодо появи консолідованого документа немає. Тому цілком очевидно, що головну роль у визначенні змісту цього права починає відігравати Суд ЄС.
Зокрема Суд у справах «Union royale belge des sociétés de football association ASBL v Jean-Marc Bosman, Roman Angonese v Cassa di Risparmio di Bolzano SpA та інших дав підтвердження тому, що:
– право на свободу пересування має як «горизонтальну», так і «вертикальну» пряму дію, тобто, що будь-який громадянин держави-члена може безпосередньо скористатися цим правом у національному суді;
– право на свободу пересування робітників з держав-членів Європейського Союзу не може бути обмежено стосовно роботи в інших державах ЄС на підставі їхнього походження (громадянства).
Дослідження практики Суду ЄС у цій сфері показало, що саме рішення у цих справах визначили ключові складові права на свободу пересування робітників із держав – членів ЄС.
5. Досліджено ґенезу нормативного закріплення поняття «робітник-мігрант». Своє закріплення цей термін отримав спочатку у Регламенті, а його зміст було розкрито Судом ЄС, який у процесі тлумачення норм первинного та вторинного права ЄС виділив ще кілька додаткових характеристик статусу робітника-мігранта:
1) особа повинна протягом певного часу здійснювати роботу, за яку передбачається пряма або непряма винагорода (справа «Deborah Lawrie-Blum v Land Baden-Württemberg»);
2) особа повинна здійснювати реальну і ефективну діяльність, незалежно від умов про заробітну плату або робочий час (справа «D.M. Levin v Staatssecretaris van Justitie»;
3) особа, яка припинила трудову діяльність і залишилася на території держави-члена з метою пошуку нової роботи, тобто отримала статус безробітної (справа «Mrs M.K.H. Hoekstra (née Unger) v Bestuur der Bedrijfsvereniging voor Detailhandel en Ambachten»).
6. Ключовим елементом визначення правового статусу трудових мігрантів у державах – членах ЄС є громадянство Союзу, наявність якого дозволяє повною мірою скористатися перевагами, які випливають із права вільного пересування, яке випливає зі статті 45 ДфЄС. Всі інші права (право приймати запропоновану роботу, проживати на території будь-якої з держав-членів для здійснення там трудової діяльності, залишатися на території держави-члена після завершення трудової діяльності, соціальне забезпечення, свободи заснування) мають похідний (вторинний) характер відносно свободи пересування.
Що стосується правового статусу трудових мігрантів з третіх кран, то найбільш повно в законодавстві ЄС уніфікований правовий статус громадян третіх держав, та осіб, що в’їжджають для короткострокового перебування (до 3 місяців на півріччя), включаючи однакові умови і порядок перетину кордонів держав-членів та єдину візу, дійсну у всьому Шенгенському просторі. Гармонізація правового статусу громадян третіх держав та осіб, що в’їжджають з метою довгострокового перебування (понад 3 місяці на півріччя) набагато менші. Об’єктами уніфікації для цієї категорії громадян є лише однаковий формат документів, що засвідчують їх довгострокове перебування («віза для довгострокового перебування» строком від 3 місяців до 1 року і «вид на проживання»), а також право вільно пересуватися по всій території Шенгенського простору, статус «довгострокового резидента», правила возз’єднання сімей та мінімальні стандарти в галузі отримання притулку в державах-членах.
Разом з тим, більшість питань визначення правового статусу трудових мігрантів є предметом регулювання внутрішнього законодавства, яке залишається негармонізованим. З метою захисту ринку праці, економічної та соціальної систем, ряд держав-членів використовують такі запобіжники як квотування, встановлення додаткових вимог, які не висуваються до власних громадян.
7. Дослідження системи прав трудових мігрантів із третіх держав дозволив виявити ряд особливостей, характерних для цієї категорії осіб, порівняно із громадянами ЄС, у тому числі, виходячи із практики Суду ЄС (рішення у справах «Igor Simutenkov v Ministerio de Educación y Cultura and Real Federación Española de Fútbol» та «Deutscher Handballbund eV v Maros Kolpak»).
Така система складається із двох груп: безпосередні (основні) та опосередковані (похідні). Цілком обґрунтовано основні права, які безпосередньо закріплені за громадянами третіх держав як за носіями цих прав, незалежно від будь-якої прив’язки до громадян ЄС, відносять до прав другого покоління, адже їх формування як окремої категорії починається лише у 1999 році після засідання у Тампере. Емпіричний аналіз базових документів ЄС дозволяє зробити узагальнення, що в ЄС розвивається тенденція до розширення кола прав трудових мігрантів з третіх країн шляхом наділення їх правами еквівалентними правам громадян ЄС, однак не в усіх сферах трудових відносин та соціального забезпечення.
Опосередковані (похідні) права виникають у громадян третіх держав у зв’язку із наявністю зв’язку між громадянином третьої держави і громадянином ЄС, при чому останні в такому випадку є набувачами основних прав.
Проведення порівняльного аналізу прав громадян ЄС та громадян третіх держав дає стверджувати, що преференції, які існують для громадян ЄС, створюють нерівне конкурентне середовище, однак такий підхід не можна вважати порушенням принципу недискримінації, виходячи із загальновизнаного права кожної держави захищати трудові права, передусім, своїх громадян.
8. У результаті дослідження співробітництва України та ЄС щодо захисту прав трудових мігрантів було виокремлено економічні та соціальні передумови, які розглядалися автором у нерозривному взаємозв’язку. Економічна криза, яка розпочалася перед розпадом СРСР та поглибилася на початку 90-х, потужний притік мігрантів за рахунок повернення в Україну багатьох тисяч українців із різних республік колишнього СРСР, масова міграція в Україну іноземців з інших країн, де економічне становище було ще складнішим, географічне розташування України на традиційному шляху з Азії до Європи призвели до масової трудової міграції громадян України та іноземців через територію України до сусідніх держав, де економічне становище було помітно кращим, переважно держав Європи. Таким чином, для ЄС питання міграції є проблемою зовнішньою, то для України – внутрішньою. Це означало, що проблему можна вирішити тільки спільними зусиллями.
Розвиток співробітництва між Україною та ЄС у сфері трудової міграції було започатковано вже в перші роки після здобуття Україною незалежності. Правовим підґрунтям такого співробітництва стала Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня 1994 р., ратифікація нашою державою Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 р., яка і по сьогодні інколи залишається чи не єдиним правовим інструментом захисту прав трудових мігрантів за кордоном.
Крім того, першими кроками у цьому напряму стали двосторонні угоди із державами, які згодом стали членами Європейського Союзу, що заклало правові основи для працевлаштування й перебування українців у цих країнах, а також сприяло підвищенню їхнього соціального забезпечення. Чинність більшості із цих угод не припинилася навіть зі вступом зазначених держав до ЄС. Разом з тим, слід наголосити на тому, що у сам процес розробки та підписання таких угод був ускладнений та проходив значно повільніше через наявність на їх території великої кількості нелегальних мігрантів з України та небажання членів ЄС брати на себе додаткові зобов’язання щодо захисту прав трудових мігрантів.
Взагалі питання запобіганню нелегальній міграції стала лейтмотивом перемовин України та ЄС у цій сфері. З огляду на це, будь-які намагання України просунутися в переговорному процесі з ЄС щодо поглиблення співробітництва наштовхуються на необхідність надання гарантій з боку нашої держави щодо запобігання незаконній міграції до ЄС не лише громадян України, але й громадян третіх держав та осіб без громадянства. Так, підписання Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про спрощення оформлення віз та набрання нею чинності було поставлено в залежність від дати набрання чинності Угодою між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб. А питання встановлення безвізового режиму між Україною та ЄС без вирішення питання протидії нелегальній міграції взагалі не може бути включений до порядку денного між Україною та ЄС.
Аналіз двосторонніх угод із рядом держав-членів ЄС дають підстави стверджувати, що найбільш вигідною для України є Угода з Португалією 2003 року, яка у порівнянні з іншими розглянутими угодами є помітним кроком вперед у захисті прав українців та забезпеченні їхніх соціальних гарантій під час працевлаштування в Португалії. Разом з тим, у подальшому таких успіхів у створені міжнародно-правової системи захисту прав українських громадян за кордоном у української дипломатії не було, про що свідчить зміст останніх аналогічних договорів з іншими державами ЄС.
9. Аналіз організаційно-правових засад міграційної політики України у контексті європейської інтеграції дозволив систематизувати розвиток українського законодавства, що регулює питання трудової міграції, захисту прав трудових мігрантів та пов’язаних питань, у тому числі співробітництва із українською діаспорою. Паралельно з напрацюванням нормативної бази щодо регулювання процесів трудової міграції постала необхідність проведення чіткої і виваженої державної політики у сфері міграції на інституційному рівні. Загалом із перших років незалежності України питання трудової міграції перебували у віданні окремих міністерств і відомств, які не завжди ефективно взаємодіяли між собою. Як наслідок, виникла потреба у створенні єдиного державного органу, який би координував таку взаємодію та напрацьовував рішення й рекомендації щодо удосконалення відповідної державної політики, в тому числі і довгострокову програму регулювання процесів трудової міграції у контексті інтеграції для забезпечення реформування відповідних державних інституцій.
10. Міграція в сучасній Україні зумовлена економічними факторами та є переважно трудовою, що відповідно і змінює поступово склад української діаспори за кордоном. Цілком аргументовано можна стверджувати, що сформувався новий тип діаспори – трудова, до складу якої входять, як легальні, так нелегальні трудові мігранти. Змінюється і основні характеристики діаспори – основу сучасної діаспори складають особи, які мають статус резидента іноземної держави та переважну більшість часу проживають на території цієї держави.
І в такому випадку виникає проблема нормативного забезпечення взаємодії між українською державою та новою формацією діаспори, адже чинна редакція Закону України «Про закордонних українців» поширюється винятково на осіб, які є громадянами іншої держави або особами без громадянства та мають українське етнічне походження або є походженням з України. У зв’язку із вищевикладеним вважаємо за необхідне розширити сферу дії закону, поширивши його, в тому числі на трудових мігрантів для чого внести зміни до частини 1 статті 1 вищеозначеного закону, виклавши її в такій редакції:
«Закордонний українець – це особа, яка є громадянином іншої держави (особою без громадянства) або громадянином України, що постійно проживає на території іншої держави, та має українське етнічне походження або є походженням з України».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Баймуратов М. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу: політико-правовий аналіз / М. Баймуратов, С. Максименко // Право України. – 2001. – № 10. – С. 101–104.
2. Бальзамова Н. Л. Эволюция законодательства Европейского Союза о правовом положении граждан стран, не входящих в ЕС. Автореф. дисс…к.ю.н., 12.00.10 – Международное право; Европейское право. Москва – 2012. – 31 с.
3. Беляков А.В. Процесс признания медицинских дипломов в европейском союзе [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.center-bereg.ru/1230.html
4. Билозир О.В. Проблемы развития правового регулирования свободы передвижения рабочей силы в рамках Европейского союза / О.В. Билозир // Евразийская адвокатура. – 2013. – 6 (7).
5. Білозір О. Зміст правового статусу діаспори за національним законодавством / О. Білозір // «Віче». – 2011. – № 4. – С. 4 – 7.
6. Білозір О. Міжнародно-правові передумови закріплення правового статусу діаспори в національному праві / О. Білозір // «Віче». – 2010. – № 17. – С. 17 – 19.
7. Білозір О.В. Залучення сучасної діаспори до державотворчих процесів в Україні: необхідні передумови та інституційно-правові механізми / О.В. Білозір // Збірник матеріалів третьої міжнародної науково-практичної конференції «Діаспора як чинник утвердження Держави Україна у міжнародній спільноті: сучасний вимір, проекція у майбутнє (у рамках Конгресу української діаспори)», 23-25 червня 2010 року, м. Львів. – С. 34 – 37.
8. Білозір О.В. Інститут репатріації в Латвії: міжнародно-правовий вимір / О.В. Білозір // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. – 2012. – № 5. – С. 140 – 146.
9. Білозір О.В. Співробітництво України та держав – членів ЄС у сфері трудової міграції // Науковий вісник УжНУ. Серія «Право». – 2013. – Випуск № 23. – С.25 – 32.
10. Білозір О.В. Трудові мігранти у країнах Європи: правовий статус згідно з Європейською конвенцією про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 року / О.В. Білозір // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Державно-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини: міжнародні стандарти публічного управління та український досвід». – Ужгород, 2013. – С.12-14.