Бровченко Тетяна Ігорівна. Установчі документи юридичних осіб за законодавством України : Бровченко Татьяна Игоревна. Учредительные документы юридических лиц по законодательству Украины

Краткое описание

Бровченко Тетяна Ігорівна. Установчі документи юридичних осіб за законодавством України.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.03, Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - Харків, 2015.- 230 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

На правах рукопису

БРОВЧЕНКО ТЕТЯНА ІГОРІВНА

УДК 347.72

УСТАНОВЧІ ДОКУМЕНТИ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Спасибо-Фатєєва
Інна Валентинівна,
доктор юридичних наук,
професор

Харків – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ 11
1.1. Генеза вчення про установчі документи юридичних осіб 11
1.2. Законодавче регулювання установчих документів юридичних осіб 30
1.3. Легалізація установчих документів юридичних осіб 54
1.4. Проблематика дійсності установчих документів юридичних осіб
84
РОЗДІЛ 2. ВИДИ УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ТА ВИМОГИ ДО ЇХ ДІЙСНОСТІ 112
2.1. Статут 112
2.2. Засновницький договір 140
2.3. Установчий акт 163
ВИСНОВКИ 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 195

ВСТУП

Актуальність теми. Реформування цивільного законодавства України стосовно регулювання юридичних осіб та введення нової класифікації їх організаційно-правових форм потребувало узгодження різних аспектів їх створення та діяльності. Серед них важливими є установчі документи, оскільки на їх підставі юридичні особи не лише створюються, а й діють весь час свого існування. Саме вони покликані регулювати відносини, в яких перебуватимуть особи, що створили або в подальшому стали причетними до юридичних осіб. Водночас сучасне регулювання установчих документів перебуває не на належному рівні. Чимало спорів виникає стосовно їх юридичної природи, а особливо після появи в законодавстві поняття модельного статуту. Різними є і думки в разі виявлення недоліків установчих документів, їх фіктивності, застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними установчих документів та наслідків цього, питань стосовно відповідальності засновників. Багато проблем виникає з позначенням як установчого документа установ установчого акта, особливо що міститься в заповіті. Все це зумовлює необхідність широкого і докорінного, а разом з тим і нового осмислення поняття установчих документів юридичних осіб та їх видів.
Означених питань торкалися дослідники юридичних осіб, оскільки вони супроводжують ті чи інші аспекти їх вивчення. В українській цивілістиці це, зокрема, і докторські дисертації І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. М. Кравчука, І. М. Кучеренко, кандидатські роботи І. П. Жигалкіна, В. Д. Фучеджі, Ю. В. Яковлєва, В. О. Чепурнова, Л. С. Нецької, С. С. Кравченка, К. О. Кочергіної та ін.
Проблемам установчих документів були присвячені дисертації О. С. Удовиченка «Функции учредительного договора в хозяйственных обществах» (1995), О. Ю. Тичкової «Локальні корпоративні норми у цивільно-правовому регулюванні» (2009) та частково П. П. Черевка «Створення юридичних осіб приватного права» (2009). Дещо більше уваги привертали ці проблеми дослідників у сфері господарського права – йдеться, зокрема, про роботи В. І. Татькова, В. С. Петренко, І. С. Похиленко, О. С. Шеремет.
Усе це свідчить про те, що дослідники виявляють інтерес до такої інституції, як юридична особа в різних її контекстах. Натомість дослідження її установчих документів, як правило, має похідний характер, а в цивільному праві комплексного дослідження природи установчих документів юридичної особи так і не було проведено, хоча проблематика в цій сфері через велику затребуваність практики є багатоаспектною, а суперечливість або колізії в регулюванні створюють теоретичну невизначеність та спричиняють труднощі у правозастосуванні.
Теоретичною основою для дослідження проблематики установчих документів юридичних осіб стали наукові праці з теорії права та цивільного права В. І. Борисової, С. М. Братуся, І. В. Венедіктової, О. М. Вінник, О. А. Воловик, Д. Д. Грімм, В. Б. Єльяшевича, Ю. М. Жорнокуя, О. С. Йоффе, А. І. Камінки, А. А. Кириллових, В. М. Кравчука, Н. С. Кузнєцової, М. І. Кулагіна, І. М. Кучеренко, В. В. Луця, Р. А. Майданика, К. О. Маслової-Юрченко, В. П. Мозоліна, О. М. Переверзєва, Л. Й. Петражицького, С. О. Погрібного, І. В. Спасибо-Фатєєвої, А. Ф. Федорова, К. А. Флейшиць, Г. Ф. Шершеневича, В. Л. Яроцького та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі цивільного права № 2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого відповідно до цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення регулювання особистих немайнових та майнових відносин в Україні» (№ державної реєстрації 0111U000963). Дисертація є певним внеском у розкриття напрямів загального дослідження в рамках цієї проблеми.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є з’ясування теоретичних аспектів та практичної реалізації правової природи та видів установчих документів юридичних осіб з розробленням науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення законодавства України для досягнення ефективного рівня правового регулювання та правозастосування.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких завдань:
– проаналізувати становлення установчих документів юридичних осіб та підходів до їх регулювання в історичному аспекті;
– розкрити сутність юридичної природи установчих документів;
– визначити види установчих документів та критерії їх класифікації;
– дати правову характеристику відносин, що виникають на підставі установчих документів юридичних осіб;
– виявити недоліки законодавчого регулювання установчих документів та висловити пропозиції щодо їх усунення;
– з’ясувати специфіку способів захисту прав при визнанні установчих документів юридичних осіб недійсними.
Об’єкт дослідження – цивільно-правові відносини, що складаються при прийнятті установчих документів юридичних осіб та при їх застосуванні в подальшій діяльності.
Предмет дослідження – установчі документи юридичних осіб за законодавством України.
Методи дослідження. У процесі дослідження було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: історичний (герменевтичний) метод – при дослідженні становлення установчих документів різних юридичних осіб з часів римського права до сучасного періоду; формально-логічний метод – при з’ясуванні юридичної природи установчих документів, за допомогою якого здійснювалася обробка та аналіз емпіричного матеріалу, який також обумовив послідовність висловлених суджень і умовиводів; метод класифікації дозволив розподілити різні поняття залежно від ряду критеріїв та запропонувати їх системні різновиди, зокрема, класифікувати види засновницьких договорів, актів та правочинів; догматичний метод застосовано при проведенні аналізу норм чинного законодавства, що сприяло виявленню прогалин та дало змогу сформулювати пропозиції щодо вдосконалення законодавства. У процесі дослідження використовувалися також інші загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є однією з перших комплексних науково-дослідних робіт в якій обґрунтовується визначення правової природи установчих документів юридичних осіб, особливості їх видів. На підставі результатів дослідження дисертантом одержано нові наукові положення, висновки та пропозиції, які виносяться на захист. Зокрема,
уперше:
– запропоновано критерії для визначення видів установчих документів юридичних осіб залежно від їх організаційно-правової форми, виду товариства, створення юридичної особи вперше чи внаслідок реорганізації, кількості учасників. Зазначено, що слід розмежовувати установчі документи юридичної особи, документи про її заснування та документи, що подаються для державної реєстрації;
– виявлено, що всі установчі документи, що регулюються цивільним законодавством (статути, засновницькі договори, меморандуми та установчі акти), є актами, але одні з них однозначно є правочинами (засновницькі договори), другі – однозначно правочинами не є (статути як локальні акти), а треті (установчі акти та меморандум) – є актами, правова природа яких може визначатися як правочини;
– з метою розмежування договорів, які укладаються при створенні господарських товариств, пропонується договір про створення повного та командитного товариств йменувати установчим, договір решти товариств – засновницьким;
– обґрунтовується, що модельний статут являє собою нормативно-правовий акт, якого достатньо для діяльності певних юридичних осіб, і в разі прийняття засновниками (або в подальшому – органами) юридичної особи рішення про діяльність на підставі модельного статуту у неї установчого документа взагалі не буде;
– доводиться, що установчим документом установи має бути статут. Установчий акт є лише вираженням волі особи створити установу і як такий може міститися в заповіті, може бути окремим документом на взірець рішення засновників про створення товариства. Якщо установчий акт міститься в заповіті, то установа має діяти на підставі модельного статуту. Якщо установчий акт приймає засновник чи засновники, то вони можуть обрати варіанти – або затвердити індивідуальний статут установи, або прийняти рішення про те, що вона діятиме на підставі модельного статуту;
– аргументується, що відсутність у заповіті, де спадкодавець зафіксував розпорядження про створення установи, її мети не надає права спадкоємцеві або державному реєстраторові визначати самостійно мету установи. Всі прогалини в цьому питанні має заповнити суд;
– наводиться аргументація, що установчими документами всіх юридичних осіб мають бути статути;
– пропонується визначити як підставу для розірвання засновницького договору втрату довіри між учасниками або всіх до одного чи до кількох, оскільки цей договір за своєю природою є фідуціарним. Ще більше підстав вести мову про фідуціарність договору з вкладниками командитних товариств;
набули подальшого розвитку:
– обґрунтування відсутності у повних та командитних товариствах корпоративних засад діяльності, оскільки відносини між їх засновниками за наявності договору є зобов’язальними. Виходячи з того, що суб’єктами договірних правовідносин є сторони договору, а корпоративних – кожен учасник товариства і товариство, у повних та командитних товариствах ці правовідносини відсутні;
– положення, що вкладники командитного товариства вступають у правовідносини із засновниками до державної реєстрації товариства, але виконують свій обов’язок по внесенню вкладів перед самим товариством та здійснюють свої права як учасники товариства;
– визначення юридичної природи меморандуму як одноособової заяви, вираження волі особи зовні, що надає йому схожості з установчим актом. Їх відмінність полягає в тому, що установчий акт можуть складати не лише один, а й кілька засновників установи, а меморандум – лише один повний учасник командитного товариства. Проте й статут можуть приймати як кілька, так і один засновник товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерного товариства;
– пропозиція вирішення питання про зміну мети установ судом, перед яким це питання порушується її органами, якщо досягнення нею мети, задля якої її було створено, стало неможливим;
– перелік порушень, які є підставою подання позовів про визнання установчих документів недійсними: а) їх невідповідність вимогам закону; б) порушення процедури створення юридичної особи; в) неналежна оцінка майна, що передавалося юридичній особи, створюваній у процесі реорганізації, яка вплинула на зміст установчих документів; г) фіктивність створення юридичної особи, зокрема відомостей про її засновників, позначених в установчих документах.
Наукове і практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційне дослідження містить матеріали, які можуть бути використані:
– у навчальному процесі – при викладанні навчального курсу «Цивільне право України» та підготовці навчальних посібників, підручників, методичних рекомендацій для студентів юридичних вищих навчальних закладів і факультетів;
– у нормотворчій діяльності – для удосконалення положень Цивільного кодексу України, окремих законів України, підзаконних нормативно-правових актів, а також при розробленні відповідних нормативних актів;
– у правозастосовній діяльності – судами під час розгляду справ про визнання недійсними установчих документів юридичних осіб;
– у практичній діяльності – фізичними та юридичними особами при прийнятті рішення про створення юридичних осіб та розробленні їх установчих документів;
– у науково-дослідній сфері – для подальших досліджень питань створення і діяльності юридичних осіб.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, що містяться в дисертації, обговорені, схвалені та рекомендовані до захисту кафедрою цивільного права № 2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.
Основні положення дисертаційної роботи були оприлюднені на міжнародній науково-практичній конференції пам’яті В. П. Маслова «Актуальні проблеми цивільного, житлового та сімейного законодавства» (2013 р. м. Харків); науково-практичній конференції молодих вчених та здобувачів «Юридична осінь 2013 року» (2013 р., м. Харків); на науково-практичних конференціях «Сучасні проблеми цивілістики», присвячених пам’яті професора Ч. Н. Азімова (2012 р., 2013 р., 2014 р., м. Харків); міжнародній науково-практичніій конференції «Актуальні проблеми цивільного права», присвяченій пам’яті професора О. А. Пушкіна (2013р., м. Харків).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені в п’яти статтях, чотири з яких опубліковані у наукових фахових виданнях України, одна в іноземному науковому виданні, а також у тезах доповідей на шести конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано вирішення наукового завдання, яке полягає у з’ясуванні теоретичних аспектів та практичної реалізації правової природи та видів установчих документів юридичних осіб з розробленням науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення законодавства України для досягнення ефективного рівня правового регулювання та правозастосування.
Основними науковими й практичними результатами роботи, досягнутими автором у процесі дисертаційного дослідження, є такі висновки.
1. Установчі документи юридичних осіб різняться залежно від: організаційно-правової форми юридичної особи, виду товариства, створення юридичної особи вперше чи внаслідок реорганізації, кількості учасників. Слід розмежовувати установчі документи юридичної особи, документи про її заснування та документи, що подаються для державної реєстрації.
2. Обов’язок по створенню товариства виникає у всіх засновників між собою на підставі договору (засновницького або установчого). При створенні компаній однієї особи у її засновника такого обов’язку не існує. Отож, розуміння засновників як осіб, які беруть на себе обов’язок по створенню юридичної особи, є невірним. Засновниками є особи, які створюють юридичну особу.
3. Особливістю установчого договору як підстави виникнення правовідносин є те, що до державної реєстрації товариства це зобов’язальні правовідносини, які зберігаються й після державної реєстрації, хоча договір стає установчим документом. Виходячи з того, що суб’єктами договірних правовідносин є сторони договору, а корпоративних – кожен учасник товариства і товариство, у повних та командитних товариствах ці правовідносини відсутні. Тому необхідно внести зміни до законодавства, визнавши їх товариствами без прав юридичної особи, а інші господарські товариства – корпораціями (причому у всіх має бути як установчий документ статут).
4. Вкладники командитного товариства вступають у правовідносини із засновниками до державної реєстрації товариства, але виконують свій обов’язок по внесенню вкладів перед самим товариством та здійснюють свої права як учасники товариства.
5. Підставою для розірвання засновницького договору має бути втрата довіри учасниками або між собою, або всіх до одного чи до кількох, оскільки цей договір за своєю природою є фідуціарним. Ще більше є підстав вести мову про фідуціарність договору з вкладниками командитних товариств.
6. Схема правовідносин із засновницького договору не укладається в модель оплатності двостороннє зобов’язуючих договорів. Тому характеризувати засновницькі договори як оплатні чи безоплатні не можна.
7. Засновницький договір не можна віднести виключно до організаційних, оскільки при створенні товариств і в подальшому учасниками вносяться майнові вклади, відбувається розподіл прибутку товариств.
8. Статут є локальним нормативним актом, що регулює корпоративні та інші відносини, зокрема, між учасниками, посадовими особами тощо.
Договірна (контрактна) природа статуту не підтримується з таких причин. По-перше, не всі юридичні особи мають кілька засновників (учасників, акціонерів, членів), коли в принципі можна було б вести мову про домовленість. Отож, статути не всіх юридичних осіб могли би вважатися договорами, а допустити, щоб статути мали різну правову природу, не можна. По-друге, між учасниками юридичних осіб з корпоративним устроєм може укладатися засновницький договір, що не має сенсу за наявності між ними такого договору. По-третє, прийняття рішень з питань корпоративного управління відбувається не на договірних, а на корпоративних засадах (не учасниками, а органами юридичної особи; не одностайно, а більшістю голосів).
9. Зміст статуту обумовлений дозвільними нормами законів та необхідністю встановлення механізму реалізації деяких норм закону.
10. Модельний статут не слід вважати установчим документом і підставою для створення юридичної особи. Він являє собою нормативно-правовий акт, якого достатньо для діяльності певних юридичних осіб, і в разі прийняття засновниками (або в подальшому – органами) юридичної особи рішення про діяльність на підставі модельного статуту у неї установчого документа взагалі не буде.
Пропонується внести зміни до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», виклавши її у такій редакції: «Модельний статут – нормативно-правовий акт, загальний для відповідних організаційно-правових форм юридичних осіб, що затверджуеться Кабінетом Міністрів України і є підставою для створення та діяльності юридичних осіб, які ухвалили рішення не приймати індивідуальний статут».
11. Рішення засновників про створення юридичної особи та її установчі документи є різними документами. У рішенні засновників про створення юридичної особи повинно вказуватися на затвердження її установчого документа. Створення повних та командитних товариств не потребує прийняття окремих рішень про це та надання їх для державної реєстрації, адже про волю осіб створити такі товариства свідчить підписання ними засновницьких договорів.
12. Незатвердження засновниками статуту юридичної особи вважається їх відмовою від її створення.
13. Пропонується внести до ЦК України зміни із зазначенням того, що установчі документи юридичних осіб мають посвідчуватися нотаріально.
14. Установчий акт не може бути установчим документом, а є лише вираженням волі особи створити установу і як такий може міститися в заповіті, може бути окремим документом навзірець рішення засновників про створення товариства. Установчим же документом має бути статут, що надасть установі можливість існувати в подальшому.
15. Відсутність у заповіті, де спадкодавець зафіксував розпорядження про створення установи, її мету, не дає права спадкоємцеві або державному реєстраторові визначати самостійно мету установи. Всі прогалини в цьому питанні має заповнити суд.
16. Якщо досягнення установою мети, задля якої її було створено, стало неможливим, питання про зміну її мети має ставитися перед судом її органами. Відстежувати те, що діяльність установи стає загрозливою, мають відповідні органи державної влади, скоріш за все це має бути Міністерство юстиції.
17. При вирішенні спорів про визнання недійсними установчих документів юридичних осіб слід враховувати їх різну правову природу: оскільки засновницький договір та меморандум є правочинами, до їх недійсності можуть застосовуватися норми про недійсність правочинів. Такої однозначності немає щодо установчого акта. Статут правочином не є і тому недоречно обирати такий спосіб захисту, як визнання його недійсним.
18. Пропонується ст. 88 ЦК України доповнити ч. 4 такого змісту:
«4. Відповідальність за відповідність установчих документів закону несуть засновники юридичної особи. У разі визнання установчих документів недійсними, що спричинило ліквідацію юридичної особи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 110 цього Кодексу, засновники несуть солідарну відповідальність перед учасниками товариства або дистинаторами установи, відшкодовуючи їм спричинені такою ліквідацією збитки».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Акіменко, Ю. Ю. Про правовий статут товариства однієї особи в Україні, Німеччині та США [Текст] / Ю. Ю. Акіменко // Актуальнi проблеми держави i права. – 2007. – № 36. – С. 378–381.
2. Акционерное общество и товарищество с ограниченной ответственностью [Текст] : сб. заруб. законод. / сост., отв. ред. и авт. вступ. ст. проф. В. А. Туманов. – М. : БЕК, 1995. – 291 с.
3. Александров, Н. Г. К вопросу о роли договора в правовом регулировании общественных отношений [Текст] / Н. Г. Александров // Учен. зап. Всесоюз. юрид. ин-та Минюста СССР. – Вып. 6. – М., 1946. – С. 60–83.
4. Артеменко, С. В. Цивільно-правові проблеми управління акціонерним товариством [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / С. В. Артеменко ; НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2004. – 20 с.
5. Батлер, У. Э. Корпорации и ценные бумаги по праву России и США [Текст] / У. Э. Батлер, М. Е. Гаши-Батлер. – М. : Зерцало, 1997. – 128 с.
6. Беляев, И. Д. История русского законодательства [Текст] / И. Д. Беляев. – СПб. : Лань, 1999. – 309 с.
7. Бидный, Л. Е. Правовое положение благотворительных фондов в США [Текст] : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Л. Е. Бидный ; Моск. гос. ин-т. междунар. отнош. – М., 1977. – 18 с.
8. Борисова, В. І. Органи управління юридичної особи як її інституціонально-функціональні представники [Текст] / В. І. Борисова // Право України. – 2006. – № 6. – С. 97–102.
9. Брайерли, Дж. Е. К. Введение к русскому изданию Гражданского кодекса Квебека [Текст] / Джон Е. К. Брайерли // Гражданский кодекс Квебека. – М. : Статут, 1999. – С. 9–18.
10. Братусь, С. Н. Субъекты гражданского права [Текст] / С. Н. Братусь. – М. : Госюриздат, 1950. – 367 c.
11. Братусь, С. Н. Юридические лица в советском гражданском праве [Текст] / С. Н. Братусь. – М. : Юрид. изд-во М-ва юстиции СССР, 1947. – 363 c.
12. Брауде, И. Л. К вопросу об объекте правоотношения по советскому гражданскому праву [Текст] / И. Л. Брауде // Сов. государство и право. – 1951. – № 3. – С. 56–58.
13. Бровченко, І. О. Участь третіх осіб у цивільно-правових зобов’язаннях [Текст] : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / І. О. Бровченко ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2009. – 186 с.
14. Бровченко, Т. І. Правова природа статуту товариства [Текст] / Т. І. Бровченко // Актуальні проблеми науки і практики цивільного, житлового та сімейного права : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 91-річчю з дня народж. д-ра юрид. наук, проф. В. П. Маслова (Харків, 15 лют. 2013 р.) / Нац. ун-т «Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого», Нац. акад. прав. наук України, Харк. обл. осередок всеукр. громад. орг. «Асоц. цивілістів України». – Х. : Право, 2013. – С. 261–263.
15. Булатов, Е. В. Критический анализ возможности осуществления предпринимательской деятельности непредпринимательскими обществами и учреждениями [Текст] / Е. В. Булатов // Актуальні проблеми цивільного, житлового та сімейного законодавства : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 90-річчю з дня народж. проф. В. П. Маслова (Харків, 16 берез. 2012 р.). – Х. : Право, 2012. – С. 129–132.
16. Булатов, Є. В. Правовий статус установи як учасника господарських відносин [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04 / Є. В. Булатов ; НАН України, Ін-т екон.-прав. дослідж. – Донецьк, 2005. – 20 с.
17. Вагацума, С. Гражданское право Японии [Текст] : в 2 кн. / С. Вагацума, Т. Ариидзуми ; пер с япон. В. В. Батуренко. – М. : Прогресс, 1983. – Кн. 2. – 334 с.
18. Василевская, Л. Ю. Вещные сделки по германскому праву: методология гражданско-правового регулирования [Текст] : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.03 / Л. Ю. Василевская. – М., 2004. – 18 с.
19. Веленто, А. И. Конфликт интересов в корпоративных отношениях [Текст] / А. И. Веленто // Механизм правового регулирования общественных отношений: теория и практика : материалы Междунар. науч.-практ. конф. (Гродно, 4–5 апреля 2008 г.) / ГрГУ им. Я. Купалы ; редкол.: Р. Н. Ключко (отв. ред.) [и др.]. – Гродно : ГрГУ, 2008.
20. Венедиктов, А. В. Государственная социалистическая собственность [Текст] / А. В. Венедиктов ; отв. ред. В. К. Райхер. – М. : Изд-во АН СССР, 1948. – 839 с.
21. Венедиктов, А. В. Производственное предприятие при двух- и трехзвенной системе управления промышленностью [Текст] / А. В. Венедиктов // Отдельный оттиск из сборника «Записки планового института». – 1947. – № 4. – С. 3–56.
22. Венедиктова, И. В. Охраняемый законом интерес в гражданском праве [Текст] : монография / И. В. Венедиктова.– Харьков : Точка, 2012. – 508 c.
23. Венедіктова, І. В. Методологічні засади охоронюваних законом інтересів у приватному праві [Текст] : монографія / І. В. Венедіктова. – Х. : Нове слово, 2011. – 259 с.
24. Верес, І. Я. Правова природа договору андеррайтингу [Текст] / І. Я. Верес // Часопис акад. адвокатури України. – 2013. – № 18. – С. 1–5.
25. Визнання установчих документів господарських товариств недійсними [Електронний ресурс] : лист від 28 берез. 2014 р. – Режим доступу: www.dkrp.gov.ua/files/ff461f8fb7.doc.
26. Винар, Л. В. Правовий статус юридичних осіб, заснованих державою [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Л. В. Винар ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2006. – 20 с.
27. Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України, за ІІ півріччя 2012 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки..
28. Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України, за II півріччя 2013 року [Електронний ресурс] : постанова Верхов. Суду України від 10.09.2013 у справі № 3-20гс13. – Режим доступу: http://if.arbitr.gov.ua/ sud5010/900/10/7/.
29. Вінник, О. М. Акціонерне право [Текст] : навч. посіб. / О. М. Вінник, В. С. Щербина ; за ред. проф. О. С. Щербини. – К. : Атіка, 2000. – 544 с.
30. Вінник, О. М. Господарське товариство однієї особи [Текст] / О. М. Вінник // Вісн. Хмельн. ін.-ту регіон. управління та права. – 2002. – № 2. – С. 53–55.