Волкова Аліна Володимирівна. Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом : Волкова Алина Владимировна. Договор перевозки грузов автомобильным транспортом

Краткое описание

Волкова Аліна Володимирівна. Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.03, Ген. прокуратура України, Нац. акад. прокуратури України. - Київ, 2015.- 252 с.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРАВОВИХ НАУК УКРАЇНИ
НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
ПРИВАТНОГО ПРАВА І ПІДПРИЄМНИЦТВА
ІМЕНІ АКАДЕМІКА Ф. Г. БУРЧАКА

На правах рукопису

ВОЛКОВА АЛІНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 347.122:384.952.8

ДОГОВІР ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ АВТОМОБІЛЬНИМ ТРАНСПОРТОМ

12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;
міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Шишка Роман Богданович
доктор юридичних наук, професор

Київ – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………................
РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ АВТОМОБІЛЬНИМ ТРАНСПОРТОМ…………………………………………………………... 5

15
1.1 Ґенеза правового регулювання перевезення вантажів автомобільним транспортом….……………………………………............................. 15
1.2 Правове регулювання автомобільних перевезень вантажів: міжнародно-правовий аспект……………………………………...
36
1.3 Стан дослідження проблематики правового регулювання перевезень вантажів автомобільним транспортом……………… 57
Висновки до розділу 1……………………………………………... 62

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ АВТОМОБІЛЬНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ВАНТАЖУ………………..………..
66
2.1 Поняття та структура механізму цивільно-правового регулювання перевезень вантажів автомобільним транспортом………………………………………………………….

66
2.2 Договір як форма правового регулювання перевезень вантажів автомобільним транспортом……………………………………….. 89
2.3 Сторони договору перевезення вантажів автомобільним транспортом………………………………………………………….
108
2.4 Зміст договору перевезення вантажів автомобільним транспортом………………………………………………………….
127
Висновки до розділу 2…………………………………………........
144
РОЗДІЛ 3. УКЛАДЕННЯ, ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ АВТОМОБІЛЬНИМ ТРАНСПОРТОМ І НАСЛІДКИ ПОРУШЕННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЙОГО СТОРОНАМИ.............................................................................................

148
3.1 Укладення договору перевезення вантажів автомобільним транспортом……………………………………………………......
148
3.2 Виконання зобов’язань за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом………………………………………
166
3.3 Відповідальність сторін за порушення зобов’язань за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом……………………………………………………….....

186
Висновки до розділу 3……………………………………………… 206
ВИСНОВКИ…………………………………………………………... 210
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………......... 215
ДОДАТОК А..………………………………………………………… 249
Перелік умовних позначень:

АсМАП України – Асоціація міжнародних автомобільних перевізників України;
АРК – Автономна Республіка Крим;
ВСУ – Верховний суд України;
ГК України – Господарський кодекс України;
ДП – державне підприємство;
ЄС – Європейський Союз;
ЗК України – Земельний кодекс України;
КМ України – Кабінет Міністрів України;
КП – комбіновані перевезення;
КТМ – Кодекс торгового мореплавства України;
МК України – Митний кодекс України;
ОКП – Оператор комбінованих перевезень;
ПВС України – Пленум Верховного Суду України;
ПДВ – податок на додану вартість;
ПЄКП – Принципи Європейського контрактного права;
Правила – Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні;
ПуАТ – публічне акціонерне товариство;
РФ – Російська Федерація,
САТ УРСР – Статут автомобільного транспорту УРСР;
СНД – Співдружність Незалежних Держав;
СОТ – Світова Організація Торгівлі;
ТДТ – товариство із додатковою відповідальністю;
ТНК – траснаціональні компанії;
ТОВ – товариство з обмеженою відповідальністю;
УПС – Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами;
ЦК України – Цивільний кодекс України;
ЦК УРСР – Цивільний кодекс Української РСР 1963 р.;
ЮП – Юридична практика.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена глобалізацією та інтерсуб’єктністю економіки, ускладненням зовнішньоекономічних зв’язків, посиленням кризових явищ у економічній, зокрема транспортній сферах і потребою універсалізації договірних конструкцій. Унаслідок цього не тільки виникають ускладнення із виконанням взятих зобов’язань, але й порушуються права пересічних громадян (легковики не можуть проїхати шляхами, які розбиті вантажними автомобілями), а люди блокують такі дороги. Є втрати суб’єктів господарювання, які не в змозі вчасно та належно виконати зобов’язання.
Наразі транспортні перевезення розвиваються як: логістика (напрям менеджменту), відносно самостійний напрям господарської діяльності (ст. 306 ГК України); правове регулювання господарських правовідносин (Глава 32 ГК України), цивільних правовідносин (Глава 64 ЦК України). Господарські суди при розгляді цієї категорії спорів у матеріально-правовій мотивувальній та резолютивній частинах рішень використовують акти цивільного законодавства.
Унаслідок дуалізму приватного права відносини, що виникають при перевезеннях вантажів, у значній їх частині врегульовані цивільним законодавством. Розвивається так зване транспортне законодавство чи, точніше законодавство у сфері перевезень транспортом, та, як відстоюють деякі його поборники, – транспортне право. Попри міжгалузевий характер здебільшого вони прямо чи опосередковано торкаються тих правовідносин, які врегульовані цивільним законодавством України й зокрема на основі та в рамках договору.
Найбільше йдеться про договірне регулювання вантажних перевезень автомобільним транспортом. Безсумнівно, що право наразі є важливим засобом регулювання. Оскільки в більшості країн світу немає формалізованого дуалізму приватного права, зокрема господарського, то йдеться про домінування саме цивільно-правового регулювання. В Україні таке регулювання забезпечується ЦК України та спеціальними актами законодавства у сфері транспортних перевезень, які безнадійно застаріли (САТ, Правила).
Варто наголосити на необхідності удосконалення інституту перевезення вантажів, зокрема щодо підстав такого переходу загалом та окремих правочинів, на підставі яких здійснюється такий перехід тощо. Суперечності правового регулювання перевезення вантажів зумовлені потребою охорони власних економічних інтересів та узгодження норм у глобалізованому просторі.
Питанню перевезення вантажів автомобільним транспортом приділялася увага у працях таких дослідників: Л. Я. Свистун, частково Т. О. Колянковська, а також зарубіжних дослідників Р. Ш. Цинцадзе, В. П. Дуюн, особливо Т. П. Кизяковська, В. В. Вітрянський, Е. З. Прокоп’єва, Т. О. Іванова, Гуламірза Аліф огли Єлдашов, Ю. А. Лончакова, О. Ф. Фаст, А. М. Бянкіна та інші.
З часу захисту тих дисертації змінилися обставини, умови господарювання. Більшого впливу на формування правової бази на основі адаптації законодавства України до законодавства країн ЄС набула і підписана Угода про асоціацію України з ЄС. Значного впливу на охорону прав перевізників набула АсМАП та саморегулювання, посилились інші детермінанти, зокрема європейський вплив на врегулювання існуючих правовідносин. Окремі наукові статті та повідомлення не можуть комплексно охопити регулювання автомобільних перевезень за проявами елементів його механізму.
Це зумовило потребу аналізу чинного законодавства про автомобільне перевезення вантажів та його теоретичне узагальнення, вироблення науково виважених позицій для вирішення проблем вибору норм права й поглиблення договірного регулювання цих правовідносин. За результатами аналізу необхідно виявити вразливість положень актів чинного законодавства, що не слугують охороні прав сторін зобов’язань, встановити їхні причини об’єктивного та суб’єктивного характеру, розробити пропозиції з удосконалення законодавства в цій сфері.
Сформульовані в дисертації теоретичні положення та висновки ґрунтуються на результатах дослідження робіт вітчизняних та зарубіжних вчених-правознавців, зокрема теоретиків – С. С. Алексєєва, В. М. Горшеньова, В. С. Нерсесянц, М. П. Рабіновича, О. Ф. Скакун; із цивільного права – С. М. Бервено, Т. В. Боднар, М. І. Брагінського, С. М. Братуся, В. В. Вітрянського, М. К. Галянтича, А. Б. Гриняка, О. В. Дзери, О. С. Іоффе, І. С. Канзафарової, Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця, Р. А. Майданика, М. С. Малеіна, Г. К. Матвєєва, О. О. Мережко, С. О. Погрібного, З. В. Ромовської, М. М. Сібільова, Р. О. Стефанчука, Є. О. Суханова, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Харитонова, Ф. Г. Шершеневича, Р. Б. Шишки, В. Л. Яроцького; з господарського права – О.А. Беляневич, О. М. Вінник, В. М. Кравчука, І. Ю. Красько, В. С. Мілаш, В. С. Щербини та інших.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України 25 квітня 2013 року (протокол № 9) та уточнено 25 червня 2014 р. (протокол № 4). Дисертаційне дослідження виконано в межах тем науково-дослідної роботи Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України: «Проблеми здійснення і захисту суб’єктивних цивільних прав» (номер державної реєстрації 0108U000494) та «Правове забезпечення стабільності цивільного обороту» (номер державної реєстрації 0113U001121).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у формуванні теоретичної концепції цивільно-правового регулювання перевезення вантажів автомобільним транспортом, а також у розробці науково-обґрунтованих пропозицій, спрямованих на вдосконалення чинного законодавства та правозастосовної практики. Для досягнення вказаної мети поставлено такі основні задачі:
– розкрити особливості становлення (генези) правового регулювання перевезень автомобільним транспортом;
– визначити систему міжнародно-правового регулювання перевезення автомобільним транспортом;
– встановити поняття та визначити структуру механізму цивільно-правового регулювання перевезень вантажу автомобільним транспортом;
– теоретично обґрунтувати роль договору у системі джерел правового регулювання відносин з перевезення вантажів автомобільним транспортом;
– визначити правовий статус сторін договору перевезення вантажів автомобільним транспортом;
– розкрити зміст договору перевезення вантажів автомобільним транспортом;
– виявити особливості укладення та виконання договору перевезення вантажів автомобільним транспортом;
– визначити відповідальність сторін за порушення зобов’язань за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що виникають при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.
Предметом дослідження є договір перевезення вантажів автомобільним транспортом.
Методи дослідження. У процесі дисертаційного дослідження використано такі наукові методи: діалектичний – сприяв дослідженню формування та розвитку врегулювання перевезення вантажів у нормах цивільного права (підрозділи 1.1, 1.2); історичний – використовувався при дослідженні еволюції приватноправового й іншого регулювання перевезення вантажів автомобільним транспортом (підрозділ 1.2); порівняльний – дав змогу виявити підходи до правового регулювання перевезення вантажів автомобільним транспортом (підрозділ 1.3); системно-структурного аналізу – застосовувався для з’ясування підстав виникнення правовідносин із таких перевезень і механізму їх регулювання (підрозділи 2.1, 2.2); моделювання – використовувався при з’ясуванні особливостей правового становища сторін договору перевезень вантажів і структури законодавства (підрозділ 2.2) та змісту цих договорів (підрозділ 2.3), а також для розробки і перевірки пропозицій щодо його вдосконалення; аналізу та синтезу – застосовувався при дослідженні законодавчих положень і наукових концепцій перевезень загалом (підрозділ 1.1) та норм приватного права (підрозділ 1.2), укладення договору та конструкцій цивільно-правової відповідальності (підрозділи 3.1, 3.3).
Нормативно-правову базу дослідження склали положення Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, низка інших нормативних актів у сфері регулювання автомобільних перевезень, а також міжнародні акти та акти окремих іноземних держав. Дисертаційне дослідження проведене з урахуванням та використанням судової практики господарських судів України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше проведено комплексне дослідження теоретичних і практичних питань, щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом та запропоновано нові теоретичні положення й розроблено рекомендації щодо вдосконалення законодавчого його регулювання. На підставі одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів, що містять елементи наукової новизни:
Вперше:
– доведено, що при регулюванні перевезень вантажів автомобільним транспортом наявні дві групи норм: техніко-юридичні, які пов’язані з дотриманням правил про властивості вантажів, експлуатацію транспорту, проведення вантажно-розвантажувальних робіт, розміщення та кріплення вантажів, документів на них, що є імперативними, та юридичні, які передбачені (конкретизовані) договором перевезення вантажів автомобільним транспортом і є диспозитивними;
– встановлено, що акти законодавства у сфері приватного права, які регулюють перевезення вантажів автомобільним транспортом, – диспозитивні і сприяють збільшенню питомої ваги індивідуального (договірного) регулювання. Таким чином, механізм правового регулювання правовідносин у сфері перевезення вантажів автомобільним транспортом можна розглядати як систему правових засобів, способів і форм з упорядкування правовідносин та забезпечення регулятивного впливу на його елементи;
– запропоновано Статут автомобільного транспорту визнати таким, що втратив чинність як рудимент планового ведення господарства, який суперечить вимогам Конституції України й чинного законодавства, не забезпечує регулювання відносин із використання автомобільного транспорту в умовах ринкової економіки;
– обґрунтовано можливість здійснювати частину розрахунків за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом готівкою, що спрощує розрахунки на паливно-мастильні матеріали та дорожні витрати, шляхом видачі її екіпажу під звіт на дорожні й представницькі витрати. Для таких розрахунків, можливо встановити імператив, що частина їх може проводитися готівкою, яка повинна витрачатися на заправку паливно-мастильними матеріалами, послуги шино-монтажу, на харчування та проживання екіпажу.
Удосконалено:
– поняття договору перевезення вантажу автомобільним транспортом: «За договором перевезення вантажів перевізник зобов’язується за плату перевести вантаж встановленого вантажовідправником виду, обсягу, строків та інших умов перевезення від вантажовідправника до вантажоодержувача чи у визначений сторонами пункт призначення»;
– стадії укладання договору перевезення вантажу автомобільним транспортом, де виділено інформаційну та технічну складові при укладенні договору: 1) інформаційна – забезпечує умови договору, які формує замовник, оскільки з огляду на засади розумності перевізник не може цього зробити. Така складова і є перфекцією та вимогами до оферти: вантаж, вантажний засіб, місця вантаження й розвантаження, строк перевезення; адресується професійному перевізнику й вказуються реквізити; 2) технічна чи техніко-юридична складова охоплює й уточнення цих умов у типовому договорі та визначення ціни договору і порядку розрахунків;
– трактування положень щодо цивільно-правового регулювання відносин при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом, що охоплює два рівні: позитивістський (акти позитивного права) і договірний (мононормативний). Кожен із них має свої підходи та центри тяжіння: перший висвітлює державницький чи міждержавницький (у міжнародних угодах) підхід, а другий – індивідуальний чи приватний взаємоузгоджений інтерес сторін договору, а у договорі про приєднання, швидше,–однієї сторони;
– необхідність розмежування понять «термін» і «строк» в актах законодавства, що регулюють відносини із перевезення, які в них, усупереч ст. 251 ЦК України, ототожнені чи навіть переплутані;
– положення про розмежування наслідків порушення зобов’язань як акцесорного зобов’язання, що підлягає виконанню згідно із загальними правилами глави 48 ЦК України та актів спеціального законодавства, і примусу до його виконання, як наслідок застосування норм матеріального та процесуального права й державного примусу у порядку, передбаченому Законом України «Про державну виконавчу службу». У першому випадку йдеться про добровільне чи претензійне виконання акцесорного зобов’язання, а в другому про цивільно-правову відповідальність за порушення зобов’язань за договором перевезення як державний примус.
Набуло подальшого розвитку:
– підхід до системи позитивного регулювання відносин із перевезення вантажів автомобільним транспортом: а) у тій частині, що підпадає під зовнішньоекономічний контракт – міжнародно-правовими актами та національним законодавством із урахуванням відповідних положень колізійного законодавства; б) у тій частині, що підпадає під внутрішні перевезення – ЦК України, ГК України, Законом України «Про автомобільний транспорт», «Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом» і Статутом автомобільного транспорту УРСР; в) на мононормативному рівні – договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом;
– положення про необхідність вдосконалення нормативно-правової бази врегулювання автомобільних перевезень на адаптаційній та міждержавній основі: а) відмова від декларативного викладення норм про перевезення вантажів; б) деталізація правового становища учасників перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема уточнення їхніх прав та обов’язків за договором із перевезення вантажів; г) гармонізація із митними правилами митних союзів;
– теза про роль цивільно-правового договору в механізмі правового регулювання відносин із перевезення вантажів: а) забезпечує ідеальну для інтересів сторін договору модель цих відносин, яка закладена в чинному законодавстві; б) є одночасно підставою виникнення правовідносин між сторонами та їх регулятором; в) забезпечує єдність правозастосовної та судової практики; г) є елементом у реалізації норм права та оцінки їх здійснення сторонами договору;
– положення про те, що в актах законодавства стосовно перевезення вантажів термін «особи» формально застосовується лише до учасників тих цивільних правовідносин, які вказані у ч. 1 ст. 2 ЦК України й проігноровано право держави, Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування бути учасниками цих правовідносин.
Запропоновано внести зміни до статтей 6, 649, 909 ЦК України, ст. 52 Закону України «Про автомобільний транспорт», Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, скасувати Статут автомобільного транспорту УРСР.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення та практичні рекомендації можуть бути використані в майбутніх науково-теоретичних дослідженнях договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом; для вдосконалення цивільного законодавства України та практики розгляду судами справ, пов’язаних із перевезенням вантажів автомобільним транспортом; у процесі навчання студентів вищих навчальних закладів, для підвищення кваліфікації практичних працівників, при підготовці підручників, навчальних посібників і методичних рекомендацій із курсу «Цивільне право України», «Зобов’язальне право», «Правове регулювання відносин у сфері транспорту», «Транспортне право».
Апробація результатів дисертації. Обговорення дисертації здійснено на засіданні кафедри цивільного права Запорізького національного університету, відділу проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права та підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Нацціональної академії правових наук України. Основні положення та висновки дисертаційної роботи апробовані на науково-практичних конференціях: 1) міжнародних: «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.), «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 17-18 травня 2013 р.), «Людина, суспільство, держава: правовий вимір у сучасному світі» (м. Київ, 27 лютого 2014 р.), «Право і держава сучасної України: проблеми розвитку та взаємодії» (м. Запоріжжя 18- 19 квітня 2014 р.); 2) всеукраїнських: «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Запоріжжя 30-31 травня 2008 р.); «Правова освіта та правова наука в Україні в умовах сучасних трансформаційних процесів» (м. Запоріжжя, 16-17 листопада 2013 р.); «Аеро-2013. Повітряне і космічне право» (м. Київ 22 листопада 2013 р.); 3) регіональних: «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 4-5 лютого 2009 р. та м. Львів, 8-9 лютого 2010 р.).
Публікації. Результати дослідження опубліковані у семи статтях у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, дві з них у міжнародних та у семи тезах-повідомленнях на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Структура дисертаційної роботи зумовлена завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують десять підрозділів, висновків до кожного розділу, прикінцевих висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 252 сторінки, із яких основного тексту – 213 сторінок, список використаних джерел нараховує 35 сторінок та містить 300 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На основі репрезентованого в рукописі дисертації дослідження здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення низки наукових завдань, що полягає в комплексному осмисленні механізму та джерел правового регулювання договірних відносин у сфері перевезення вантажів і формування на цій основі теоретичних висновків та практичних пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства України, зокрема:
1. Відправним положенням досягнення мети регулювання перевезення вантажів установлено виважені економічно і юридично закріплені зрозумілі правила, що передбачають регулювання внутрішніх організаційних, передумовних відносини, дотримання технічних імперативів. Це забезпечує цивільно-правовий підхід до їх регулювання, абстрагування від інших складових і залишає місце свободі договору. Наразі регулювання вантажних перевезень уніфікується внаслідок дії чинників постійного, темпорального та територіального походження, що забезпечує його універсалізацію. Для того положення міжнародного законодавства повинні бути: а) імплементовані в національне законодавство; б) деталізовані в механізмі їх забезпечення; в) передбачати застереження та відходи від загального правила на час набуття передбачених критеріїв кількісного та якісного спрямування; г) трансформовані через національні традиції нормотворчості без втрати їхнього змісту.
2. Констатовано двоцентрову систему регулювання відносин із перевезення вантажів: в основі першої – ЦК України, а другої ГК України; положення спеціальних актів дублюються, переходять із одного акта в інший, є лексично некоректними, спричиняють непорозуміння при буквальному тлумаченні. Зважаючи на це, обґрунтовано: а) необхідність проведення кодифікації законодавства про перевезення; б) розмежування напрямів (технологічного та правового) їх регулювання; в) встановлення компетенції суб’єктів нормотворчості; г) відмови від застарілих ідеологічно та змістово актів законодавства. Правове регулювання правовідносин із перевезення вантажів має два рівні: позитивістський, що відображає публічний інтерес та договірний (піднормативний), який забезпечує індивідуальний чи приватний взаємоузгоджений інтерес сторін договору.
3. Уточнено, що механізм правового регулювання відносин із перевезення вантажів автомобільним транспортом: а) забезпечує ідеальну модель цих відносин у чинному законодавстві; б) роль договору як підстави виникнення і врегулювання правовідносин; в) реалізацію норм права й здійснення цивільних прав та виконання юридичних обов’язків сторін перевезення. Припускається, що до стадії судового спору сторони можуть опиратися на положення договору як індивідуального регулятора суспільних відносин, а в суді та суд при розгляді спору – лише на норми закону.
4. Доведено, що визначення договору перевезення вантажів у Статуті автомобільного транспорту з юридично-технічного боку суперечливе: 1) відстало від юридичної лексики ЦК України і не приведене у його відповідність як це передбачено ст. 4 ЦК України; 2) поєднує різні прояви категорії «договір»; 3) не корелює підходи ЦК України до визначення договору як програмно-цільової моделі врегулювання відносин між його сторонами; 4) містить не коректну термінологію темпорального спрямування згідно ст. 251 ЦК України: у ньому може зазначатися лише про строки, а термінове перевезення вантажу в сенсі ч. 2 цієї статті суперечить засаді розумності; 5) неточно вказано правове становище перевізника відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про автомобільний транспорт»; 6) некоректне його закінчення, особливо фраза «відповідальність сторін щодо їх додержання»; 7) проігноровано загальне правило про професійність діяльності перевізника.
5. Стверджується, що правове регулювання відносин сторін за договором перевезення вантажів забезпечується всіма джерелами права, але провідне місце серед них належить конкретним договорам, зокрема договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом. Звернуто увагу, що правове становище юридичних осіб як сторін договору перевезення може змінюватися в залежності від організаційно-правової форми, наприклад для ТОВ чи для ТДВ та форми власності, на якій вони засновані й не забезпечує інтересів вантажоодержувача, зокрема самозайнятими перевізниками. Це слід враховувати при виборі видів забезпечення його виконання.
6. Доведено, що типові і примірні форми договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом, що передбачені Правилами варто сприймати як особливі види нормативного регулювання взаємовідносин між замовником та перевізником, що містять диспозитивні норми, викладені в особливій формі. Договір має укладатися обов’язково з урахуванням типових умов, якщо така обов’язковість передбачена нормативно-правовим актом. Тому, якщо такі умови не затверджені уповноваженими державними органами, а виходять від учасників цивільних правовідносин (керівних органів юридичної особи, що спеціалізується на виконанні робіт), то відсутні підстави пов’язувати з фактом оприлюднення такого роду умов настання юридичних наслідків для сторони, яка не була обізнана із ними.
7. Звернуто увагу, що у визначенні змісту договору перевезення вантажу автомобільним транспортом вбачається: відхід від традиційного їх визначення у статтях 628 і 638 ЦК, відтворення положень спеціального закону та Правил. Уточнено, що предмет досліджуваного договору як транспортна послуга більше прив’язаний до вантажу і його різновидів з транспортабельними властивостями. Це зумовлює застосування техніко-технологічних норм при оцінці виконання досліджуваного договору, а в разі спору – відповідних товарно-судових експертиз.
8. Підтверджено некоректність використання терміну «сторона» при укладенні договору: 1) на момент укладення договору є оферент та акцептант; 2) договір є укладеним з моменту досягнення домовленості у встановленій законом формі; 3) використання терміна «сторони» свідчить про наявність у них прав та обов’язків за договірним зобов’язанням; 4) термін «істотні умови договору» у сенсі його застосування згідно зі ст. 638 ЦК України звужує свободу в укладенні договору.
9. Встановлено, що Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджені наказом № 363 Міністерства транспорту України від 14 листопада 1997 р. у редакції, яку розміщено на сайті, є прикладом механічного чи вкрай поганого перекладу його російськомовної версії, і не є вершиною української особливо фахової термінологічної словесності, а є прикладом безглуздя й бездумного існування актів колишнього СРСР, що давно морально застаріли й не здатні врегулювати ті суспільні відносини, на які вони розраховані.
10. Виділено інформаційну та технічну складові при укладенні договору: 1) інформаційна – забезпечує умови договору і їх формує замовник, оскільки з огляду на засади розумності перевізник не може цього зробити. Така складова і є перфекцією та вимогами до оферти: вантаж, вантажний засіб, місця завантаження й розвантаження, строк перевезення; адресується професійному перевізнику й вказуються реквізити; 2) технічна чи техніко-юридична складова охоплює їх занесення у типовий договір з відповідним визначенням ціни договору та порядку розрахунків.
11. Виконанням договору є система фактичних та/або юридичних дій його сторін, що спрямовані на здійснення передбачених договором чи законом їх суб’єктивних прав і обов’язків для досягнення економічної та юридичної мети зобов’язання. Дії з виконання охоплюють: 1) дії з надання вантажу для перевезення і його належного оформлення відповідними документами, у тому числі оплата вартості перевезення (ціни); 2) надання транспортного засобу та/або для його завантаження як зустрічне надання; 3) переміщення вантажу у визначене замовником місце; 4) повідомлення отримувача про прибуття вантажу; 5) видача/приймання вантажу з оформленням актів приймання/передачі та їх підписання; 6) у разі виникнення розбіжностей – їх врегулювання.
12. Доведено, що варто уточнити, чи є наявність санітарного паспорта для екіпажу необхідною вимогою, якщо технологія перевезення харчових продуктів передбачає безпосередній вплив водія на вантаж та можливість його зараження. В інших випадках така міра є зайвою пересторогою. Визначено, що відповідальність перевізника за порушення договору перевезення характеризується певними особливостями в актах законодавства: 1) встановлено виключний перелік порушень договору, за які настає відповідальність перевізника; 2) конкретизовані розміри штрафів за окремі порушення договору перевезення, які застосовуються до перевізника; 3) встановлено обмежену відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу (багажу); 4) встановлені підстави для звільнення перевізника від відповідальності. Така відповідальність за договором перевезення вантажів автомобільним транспортом, як складова механізму правового регулювання відносин у сфері цих перевезень та переведення акцесорного зобов’язання у санкцію норми права, що застосована судом, виконує важливі загальні (попереджувально-стимулюючу, штрафну (функція покарання за правопорушення) і спеціальні функції (компенсаційно-відновлювальна, інформаційна, сигнальна функції).

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С. С. Теория права / Сергей Сергеевич Алексеев. – М. : Бек, 1993. – 741 с.
2. Алексеев С. С. Основы теории государства и права / Сергей Сергеевич Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1972. – 376 с.
3. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / Сергей Сергеевич Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1966. – 186 с.
4. Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования / Сергей Сергеевич Алексеев. – М. : «Статут», 1999. – 712 с.
5. Алтунин В. В. Ответственность морского перевозчика за невыполнение обязательств по перевозке грузов в международном сообщении : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Виктор Васильевич Алтунин. – Саратов, 2005. – 163 c.
6. Андреева Н. А. Правовое регулирование договора транспортной экспедиции: автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Наталья Андреевна Андреева. – М. : 2008. – 31 c.
7. Асоціація міжнародних автомобільних перевізників України [Електронний ресурс]: Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki.
8. Багач Е. М. Оцінка істотності (необхідності та достатності) деяких умов цивільно-правового договору / Е. М. Багач // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 1. – С. 26-28.
9. Бахин С. В. Субправо (международные своды унифицированного контрактного права) / С. В. Бахин – СПб. : Юридический центр Пресс, 2002. – 311 с.
10. Безлюдько І. О. Договір перевезення вантажу повітряним транспортом за цивільним правом України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / І. О. Безлюдько. – К. ; 2005. – 18 с.
11. Бекленищева И. В. Гражданско-правовой договор: классическая традиция и современные тенденции / И. В. Бекленищева. – М. : Статут, 2006. – 204 с.
12. Беляневич О. А. Господарське договірне право України (теоретичні аспекти): монографія / Олена Анатоліївна Беляневич. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 592 с.
13. Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладення: навч. посіб. / Олена Анатоліївна Беляневич. – К. : Наукова думка, 2002. – 280 с.
14. Бервено С. М. Проблеми договірного права України: монографія / Сергій Миколайович Бервено. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 392 с.
15. Бервено С. М. Цивільно-правова характеристика укладення договору / С. М. Бервено // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 4. – С. 10-13.
16. Біла книга «Європейська транспортна політика до 2010 року» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.insat.org.ua/phpfiles/journal/.../index.php?.
17. Бобровник С. В., Оніщенко Н. М. Соціальна та юридична ефективність законодавства // Законодавство: проблеми ефективності – К. : Наукова думка, 1995. – С. 13-22.
18. Богданова Е. Е. Добросовесность и право на защиту в договорных отношениях : монография / Елена Евгениевна Богданова. – М. : ЮНИТИ–ДАНА: Закон и право. 2010. – 159 с.
19. Боднар Т. В. Договірні зобов’язання в цивільному праві: (Заг. положення): навч. посіб. / Тетяна Валеріївна Боднар – К. : Юстініан, 2007. – 280 с.