Державне регулювання зайнятості населення в крупних містах України

Краткое описание

Українська Академія державного управління
при Президентові України

На правах рукопису

Коваль Олег Михайлович

УДК 331.52

Державне регулювання зайнятості населення
в крупних містах України

25.00.04 регіональне управління

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
кандидат економічних наук,
О.Ю.Лебединська

Київ 2002

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ
ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
1.1. Стан наукових досліджень з проблем зайнятості населення 9
1.2. Законодавчо-нормативна база України в галузі регулювання
зайнятості населення 30
1.3. Інститути функціонування ринку праці в Україні 46
Висновки до розділу 1 62
РОЗДІЛ 2. РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
В УКРАЇНІ
2.1. Ринок праці та його сучасний стан 66
2.2. Регулювання зайнятості населення в крупних місцях України 87
2.3. Програмно-цільові методи впливу місцевих органів влади
на зайнятість населення 110
Висновки до розділу 2 131
РОЗДІЛ 3. РЕАЛІЗАЦІЯ ПОЛІТИКИ ЗАЙНЯТОСТІ В КРУПНИХ МІСТАХ
УКРАЇНИ
3.1. Шляхи вдосконалення системи державного регулювання зайнятості населення 136
3.2. Підвищення ефективності діяльності регіональних служб
зайнятості 161
3.3. Розвиток соціального партнерства 173
Висновки до розділу 3 185

ВИСНОВКИ 189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 196
ДОДАТКИ 211

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сьогодні більшість країн світу усві­дом­лює, що політику зайнятості необхідно провадити в межах загальної економіч­ної політики, де зайнятість — одна з головних економічних цілей дер­жави. Основним інструментом вирішення проблеми безробіття є не тільки полі­тика регулювання ринку праці та зайнятості населення, а й розвиток економіки і здійснення еконо­мічних реформ. Важливу роль в економічному й політичному розвитку країни віді­грає регіональне управління.
Серед нових соціально-економічних реалій, породжених процесами рин­ко­вого реформування, ринки праці і ринки робочої сили концентрують най­більш гос­трі проблеми перехідних суспільств: зростання безробіття, посилення структурних і регіональних диспропорцій зайнятості, неконтрольований відтік робочої сили, регре­сивні зміни в якості робочої сили й мотивації до праці, ка­тастрофічне зни­ження рівня реальних доходів населення. Ці проблеми впли­вають на політичне й економічне життя країн, стають істотним чинником по­глиблення кризових явищ, стримування структурних перетворень і створення передумов для стабілізації й економічного піднесення.
Орієнтація реформ переважно на загальні макроекономічні перетворення без урахування регіонально-галузевих особливостей економіки призвела до того, що більшість регіонів України сьогодні знаходяться в критичному стані й мають по­требу в спеціальних програмах протидії зростанню безробіття. Зазна­чене зумовлює необхідність коригування існуючого механізму забезпечення зайнятості і вклю­чення його до системи державних пріоритетів. У цьому зв'язку особливого зна­чення набуває вивчення й узагальнення нагромадженого світо­вою і вітчизняною практикою досвіду регулювання ринку праці для вико­ристання його в українській економіці. Тому тема дисертації продиктована прагнен­ням дослідити формування, розподіл і використання трудових ресурсів, а також механізм і форми регулювання ринку праці та зайнятості населення в сучасних умовах, не тільки виходячи із зага­льних закономірностей розвитку, а й з урахуванням його регіональних особливос­тей.
В останні роки вчені приділяли значну увагу розвитку ринку праці, осмисленню світового досвіду і власної практики в галузі управління й регулю­вання процесів зайнятості. Різні аспекти даної проблеми одержали широке висвіт­лення в працях Є.Бреєва, А.Дадашева, Т.Заславської, Д.Карпухіна, В.Костакова, А.Котляра, І.Маслової, О.Омарова, Є.Рузавіна, І. Чан­глі, Л.Чижової, В.Чуракова.
Значний внесок у розробку зазначених і багатьох інших питань зробили такі відомі українські вчені, як С.Бандур, Д.Богиня, І.Бондар, С.Злупко, Е.Лібанова, В.Онікієнко, В.Оніщенко, В.Савченко, М.Шаленко та інші.
Однак основні поняття й категорії, що відображають процеси, які відбу­ваються на ринку праці, неоднозначно трактуються різними авторами. Най­частіше відсутня узгодженість у методології досліджень різних форм руху ро­бочої сили. Залиша­ються неопрацьованими деякі аспекти, що стосуються, зокре­ма, обмежень гнучко­сті й динамічності ринку праці, немає єдиного по­гляду на причини безробіття в країні.
Крім того, незважаючи на багаторічні дослідження проблем зайнятості, регі­ональні аспекти менеджменту трудовими ресурсами розкриті недостатньо, публі­кації з різних питань формування й реалізації територіальної політики зайнятості в умовах переходу до ринкової економіки почали з'являтися від­носно недавно, хоча в умовах зростаючої напруженості на ринку праці зна­чення територіального аспе­кту зростає. До того ж зарубіжна практика цілеспря­мованого впливу на ринок ро­бочої сили, що певною мірою в останні роки ви­світлювалась в науковій літера­турі, безпосередньо не може бути використана в специфічних умовах нашої кра­їни.
Недостатній рівень наукової розробки ряду теоретичних і практичних про­блем зайнятості визначили вибір теми дисертаційного дослідження, його мету й завдання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисерта­ційну роботу виконано на кафедрі управління містом Української Академії державного управління при Президентові України в межах наукового проек­ту Академії "Державне управління та місцеве самоврядування" (РК 0199 U002827).
Мета і основні завдання дослідження. Метою дослідження є узагаль­нення вітчизняного й зарубіжного досвіду механізму регулювання ринку праці та зайня­тості населення, виявлення основних закономірностей становлення рин­ку праці в умовах перехідної економіки, розробка конкретних рекомендацій з удосконалення політики зайнятості як на державному, так і на регіональному рівні.
Досягнення визначеної мети зумовило необхідність виконання наступних за­вдань:
- виявити сутність і структуру ринку праці, а також категорії, що його ви­зна­чають;
- визначити основні передумови формування ринкових відносин у сфері праці, проаналізувати причини виникнення безробіття, його сутність і форми вияву в сучасних умовах;
- узагальнити український і зарубіжний досвід регулювання зайнятості, ви­значити ступень застосовності досвіду інших країн до умов вітчизняної еко­номіки;
- виявити основні тенденції розвитку регіональної структури зайнятості, об­ґрунтувати перспективи удосконалення механізму і форм регулювання зайнятості населення як у цілому по країні, так і на регіональному рівні;
- обґрунтувати необхідність впровадження у сферу трудових відносин ос­нов­них принципів гнучкого ринку праці; розробити практичні рекомендації з удоско­налення існуючої системи регулювання зайнятості на державному й ре­гіональному рівнях.
Об'єктом дослідження є ринок праці з урахуванням вітчизняного й зару­біж­ного досвіду його формування в усій різноманітності відносин між підприєм­цями, трудящими й державою з приводу умов використання робочої сили, її відтворення й привласнення результатів праці. Предметом досліджен­ня теоретичні, методи­чні й прикладні аспекти державного регулювання зайнятості населення в крупних містах.
Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисерта­цій­ного дослідження є законодавчі й нормативні акти України, праці вітчизня­них і за­рубіжних економістів, соціологів, психологів, фахівців із проблем зайня­тості. У ро­боті використані сучасні методи аналізу, синтезу, статистичних групувань, порів­няльні методи. Дослідження проведено на основі критичного аналізу спеціальної літератури, вивчення й узагальнення практики господарю­вання в нашій країні й до­свіду зарубіжних країн. У дисертації дано характе­ристику й оцінку основним по­ложенням, викладеним у роботах зарубіжних ав­торів із проблем ринку праці, зайнятості й безробіття. У роботі використано статистичні дані Держкомстату Украї­ни, Міністерства праці та соціальної полі­тики України, Державного центру зайня­тості, Київського міського центру зайнятості, а також інших регіонів країни, різних міністерств і відомств, ре­зультати соціологічних досліджень, аналітичні огляди, публікації в центральній і місцевій пресі тощо.
Гіпотеза дослідження полягає в тому, що зайнятість і безробіття є не тільки однією із сфер діяльності держави, що здійснює регулювання та адміністративний контроль, а й невід’ємною складовою регіонального управління.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що:
- уперше обґрунтовано доцільність перенесення акцентів у заохоченні під­при­ємств, організацій, установ у створенні нових робочих місць із безпосеред­нього на­дання їм певних пільг на опосередковане стимулювання через форму­вання держав­них замовлень на виробництво товарів і надання послуг;
- удосконалено систему програмно-цільових методів регулювання зайнято­сті населення в регіонах, основним принципом якої має стати розмежування функцій замовника й виконавця регіональних програм зайнятості;
- уточнено, конкретизовано і використано методологічний інструментарій пі­знання категорій "ринок праці" й "ринок робочої сили", чітко розмежовано юри­дичний та економічний аспекти розглянутих категорій, а також форм зв'яз­ків (сус­пільних, економічних, соціальних, правових), в які вступають основні суб'єкти рин­ку праці й ринку робочої сили;
- комплексно обґрунтовано категорію "ринок праці" як найважливішу складову ринку робочої сили, де здійснюються відносини обміну з приводу умов процесу праці й неповної оплати його результатів; з урахуванням міжна­родної стандартної класифікації вартості робочої сили розкрито його структуру, визначено об'єкти й суб'єкти, основні умови й тенденції розвитку;
- визначено теоретичну модель повної, продуктивної і вільно обраної зайнято­сті щодо умов перехідного періоду, комплексно проаналізовані основні тенденції і суперечності формування ринку праці в Україні;
- набуло подальшого розвитку обґрунтування економічного змісту катего­рії "оптимальна зайнятість", визначені концептуальні основи державної полі­тики оп­тимальної зайнятості, запропонований комплекс практичних заходів її реалізації в галузі реформування системи зайнятості, створення необхідної нор­мативно-право­вої бази, удосконалення трудових ресурсів;
- уточнено роль і специфічні завдання служби зайнятості в проведенні пре­вен­тивних заходів щодо подолання зростання безробіття, запропоновано реко­мендації з удосконалення організаційних форм і правових норм регулювання зайнятості як на державному, так і регіональному рівнях.
Практичне значення отриманих результатів. Рекомендації і пропози­ції, сформульовані автором на підставі проведеного аналізу стану й тенденцій розвитку ринкових відносин у сфері праці, можуть бути використані господа­рюючими су­б'єктами для розробки напрямів удосконалення механізму регулю­вання зайнятості в умовах перехідної економіки, а також для конкретизації ролі, місця й діяльності державної служби зайнятості у створенні умов для фор­мування ефективної зайня­тості.
Теоретичні положення та пропозиції, що містяться в даній дисертації, можуть бути використані на державному й місцевому рівнях при розробці нор­мативно-пра­вових документів, державних і регіональних цільових програм зайня­тості насе­лення, програм соціально-економічних перетворень у регіонах, а також органами регіонального управління. Крім того, положення й висновки дисертації можуть бути використані в спеціальних закладах освіти при розробці курсів та спецкурсів «Регіональне управління», «Місцеве самоврядування», «Економічна теорія», «Со­ціальний захист населення».
Отримані висновки та рекомендації були використані Управлінням праці та зайнятості Київської міської державної адміністрації при розробці Положення про порядок організації та проведення громадських робіт для учнівської та студентської молоді м. Києва” (довідка № 062-427 від 12.10.00), Київським міським центром зайнятості Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України при розробці Київської міської програми Зайнятість населення”, плану дій на 2002 рік щодо виконання Київської міської програми Зайнятість населення на 2001-2004 рр.” (довідка № 02-508 від 4.04.02).
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисерта­ційного дослідження обговорювались на шести міжнародних або з міжна­родною участю науково-практичних конференціях, зокрема: на Міжнарод­ній науково-практич­ній конференції "Підвищення ефективності державного управління: стан, перс­пективи і світовий досвід" (13-14 березня 2000 року, м.Київ); науково-практич­ній конференції за міжнародною участю Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (30 травня 2000р., м.Київ); Першому Міжнародному Конгресі Євразія: зайнятість в ХХІ віці” (27-28 вересня 2000 р., м.Київ); науко­во-практичній конференції за міжнародною участю Розвиток партнерсь­ких зв’язків між місцевою вла­дою, неурядовими організаціями, населенням як засіб розв’язання місцевих і регіональних проблем” (24-25 жовтня 2000 р., м.Київ); науково-практичній конференції за міжнародною участю Суспільні реформи і становлення громадянського суспільства в Україні” (30 травня 2001 р., м.Київ); науково-практичній конференції за міжнародною участю Місцеве відновлення та економічний розвиток” (20-21 вересня 2001 р., м.Одеса). Ре­зультати до­слідження обговорювались на методологічних семінарах Українсь­кої Ака­демії державного управління при Президентові України й засіданнях ка­федри управління містом.
Публікації. Основні наукові результати здобувача опубліковані в 5 наукових пра­цях, у тому числі 4 — у фахових виданнях. Загальний обсяг науко­вих праць з теми дослідження 3,3 друкованих аркушів.

Структура дисертації визначається метою і завданнями дослідження. Дисе­ртація має традиційну структуру і складається з вступу, трьох розділів, висно­вків, списку літератури, додатків. Текст дисертації містить графіки й схеми. Загальний обсяг дисертації 195 сторінок машинописного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Сьогодні більшість країн світу усві­дом­лює, що політику зайнятості необхідно провадити в межах загальної економіч­ної політики, де зайнятість — одна з головних економічних цілей дер­жави. Основним інструментом вирішення проблеми безробіття є не тільки полі­тика регулювання ринку праці та зайнятості населення, а й розвиток економіки й здійснення еконо­мічних реформ. Важливу роль в економічному й політичному розвитку країни віді­грає регіональне управління.
У першому розділі — Теоретико-методологічні засади регулювання зайня­тості населення” — досліджується сутність, структура та інститути функціону­вання ринку праці, а також визначальні його категорії в умовах рин­кової економіки з урахуванням специфіки законодавчо-нормативної бази України в галузі регулю­вання зайнятості населення.
Уточнено, що на відміну від марксистського й неокласичного підходів до характеристики цих категорій по­вніше розкриває їхню сутність теорія цінності”. Характеристика робочої сили як товару особливого роду і врахування двох його взаємозалеж­них сторін дозволили визначити ціну робочої сили як ре­зультат зіставлення оцінки продавця та оцінки покупця і як категорії, що відбиває цін­ність товару робоча сила”. Змішування понять ринок робочої сили”, ринок праці” й ринок трудових ресур­сів" призводить до серйозних перекручувань оцін­ки ситуації у сфері зайнятості й перспектив ста­новлення ринку робочої сили в Україні. Ринок праці є специфічним видом рин­ку. На поверхні явищ ринок робочої сили виступає в перетвореній формі рин­ку праці. Уточнено, що ринок праці є не тільки відносинами між найманими робіт­ни­ками як суб'єктами пропозиції праці й підприємцями як суб'єктами попиту, що ви­никають із приводу купівлі-продажу цієї праці, оскільки він зазнає знач­ного впливу з боку різних суб'єктів трудових відносин, а саме профспілок, держави і підприєм­ницьких об'єднань. Крім того, не можна замикатися на яко­мусь окремому сегменті ринку праці, вважаючи ситуацію на ньому загальною для ринку праці в цілому.
Наведено теоретичне узагальнення принципів формування адекватної по­лі­тики зайнятості. Доводиться, для ефек­тивного вирі­шення проблем на ринку праці необхідно реформувати всі сфери економічного, по­літичного і соціального життя суспільства.
Визначено громіздкість законодавства з питань зайнятості. Проведений аналіз чинної законодавчо-нормативної бази дово­дить, що державна політика зайнятості не має узгоджених організа­ційно-правових механізмів реалізації окремих напрямів. Зазначене зумовлює необхідність побудови цілісної системи трудового зако­нодавства України, що регулюватиме трудові відносини працівників усіх підпри­ємств, установ, організацій незалежно від їх форми власності, виду дія­льності та галузевої приналежності.
Сьогодні посередницькі функції у пошуку місця роботи ви­кону­ють державні центри (служби) зайнятості й недержавні формування, що мають ви­значену технологію роботи й пропонують свій комплекс послуг. В Україні державна служба зайня­тості посідає монопольне місце на ринку праці й водночас не підходить під канони ні першого, ні другого різновиду цієї моно­полії, що існує на ринку праці ба­гатьох країн. Протистояння державних і приватних агентств із наймання зумовлене насам­перед недосконалістю законодавства. Організаційно-адміністративна структура управління зайнятістю в Україні цілком відповідає потребам сучасності, але зміст її діяльно­сті не можна визнати раціональним.
У другому розділі — Регіональна політика зайнятості населення” — аналізується ринок праці, етапи його становлення та сучасний стан по Україні в цілому, її регіонах, зокрема, на прикладі такого крупного міста, як Київ. Аналіз процесів пов­ного ринку праці провадився за методологією МОП, до­сліджувалися також офіційна та прихована частини ринку праці. Підкреслюється, що сучасна ситуація на ринку праці є наслідком не тільки вла­сне ринкових пере­творень. Головною ознакою перехідного періоду та його впливу на ринок праці стала нестабільність в економічній, соціаль­ній та інших сферах сус­піль­ного життя. Чисельність безробітних та тривалість безробіття зростають. Стосовно ВВП питома вага коштів Дер­жавного фонду сприяння зайнятості населення на впровадження заходів активної політики зайня­тості постійно зменшується, а виплата допомоги по безробіттю збі­льшу­ється, хоча розмір її залишається незначним. Ринок праці не керує надлишком трудових ресурсів, який склався на підприємст­вах, в органі­заціях, та їх оптимальним розміщенням. У сучасних умовах розвитку економіки мають місце зна­чні зміни і в структурі зайнятості: скорочується зайнятість у галузях матеріаль­ного ви­робництва при збільшенні зайнятості в більшості галузей соціальної сфери; зміню­ється структура зайнятості і за галузями промисловості; скорочу­ється зайнятість у машинобудуванні і легкій промисловості, що свідчить про її регресивний характер; за формами власності знижується зайнятість у держав­ному і зростає в недержав­ному секторі; швидкими темпами збільшується зайня­тість у неформальному сек­торі; дисбаланси на ринку праці відбуваються за ра­хунок змін у професійно-квалі­фікаційній структурі зайнятості, нестача робіт­ничих спеціальностей поєднується зі значною кількістю вільних робочих місць; регіональні особливості зайнятості по­в'язані зі змінами в структурі виробниц­тва. Подовження терміну безробіття є свідченням наявності за­стійного безробіття і недостатньої ефективно­сті державної політики на ринку праці. Київський ринок праці в основному відбиває тенденції, ха­рактерні для Украї­ни в цілому з ураху­ван­ням певних особливостей крупного міста.
Перед службами зайнятості постає важливе завдання організації ефективної взаємодії працівника і його майбутнього роботодавця. Одній службі зайнятості не під силу змусити роботодавця змінити умови праці, зробити робоче місце за­требуваним.
Регулювання ринку праці — процес свідомого, цілеспрямованого впливу держави на умови використання робочої сили за допомогою заходів еконо­мічного, адміністративного, законо­дав­чого, організаційного плану. При цьому за­конодавчі й адміністрати­вні за­ходи мають переважно регламентуючий характер, економічні й організа­ційні — стимулюючий. Державне регулю­вання не тільки не є антиподом ринку, а лише воно здатне налагодити цивілізоване” функціонування ринкового господарства.
Українсь­кий ринок праці має регіональний характер і державна політика зайнятості об'єктивно має потребу в регіоналізації”. Доведення принципу регіоналізму до окремого поселення не відповідає ре­альним економічним відносинам. Так, господарство регіону необхідно розгля­дати як підсистему єдиного господарського комплексу країни, що функціонує відповідно до загальних вимог розвитку української економіки, а також врахо­вує характерні регіональні особли­вості. Такий підхід дозволяє розмежувати по­вноваження між центром і регіонами, визначати принципи господарювання. З економічного погляду управління єдиним господарським комплексом області, міст Києва та Севастополя, не слід обмежувати лише організацією взаємодії власності різного рівня. Головним напрямом роботи й критерієм ефективності має стати підвищення рівня задоволення соціально-еконо­мічних потреб насе­лення, яке проживає на даній території, на основі комплексного розвитку регі­ону. Структура господарства повинна бути різноманіт­ною та включати різні господарські й соціальні комплекси, необхідні для всебічного розвитку міста або району.
Го­ловним ін­струментом реалізації тих чи інших цілей політики зайнятості є і мають стати програми зайня­тості населення. При роз­робці прогнозних показни­ків не враховуються дані досліджень рівня безро­біття, які щоквартально проводить Держкомстат України за методологією МОП. Співвідношення у фі­нансу­ванні активних і пасивних заходів програм зайнятості населення має встановлюватися на основі наукового обґрунтування з ураху­ванням еко­номічних і фінансових можливостей держави. Однак цю аксіому іг­норують, особ­ливо в регіонах, спрямовуючи основну частину коштів не на під­тримку робочих місць, створення малих підприємств, належних умов для пере­кваліфікації з тим, щоб уникнути найболючішого структурного довготривалого безробіття, а на ви­плату допомоги. У регіональних програмах зайнятості щодо активної політики зайнятості ма­ють місце заходи, реалізація яких недостатньо ефективна. Показники та заходи програм зайнятості не коригуються у зв’язку зі змінами в стані економіки, структурній, фінансовій, інвестиційній політиці, зовнішньоеконо­мічній діяльності, яка проводиться державою. Регіональні програми зайнятості пасивні щодо їхніх цілей по відно­шенню до економічного розвитку та перебудови струк­тури зайнятості. Дослідженням визначені пріоритетні напрями політики зайнятості на дер­жав­ному і регіональному рівнях.
У третьому розділі — Реалізація політики зайнятості населення в круп­них містах” — на основі проведеного аналізу динаміки, структури і причин зростання безробіття на державному і регіональному рівнях пропонуються на­прями його ско­рочення і досягнення ефективної зайнятості. Основним з них є подолання струк­турної кризи і структурна перебудова економіки. Даним цілям повинні слугувати розширення інвестицій, розвиток конкуренції, залучення віт­чизняного й іноземного капіталу в національну економіку. Визначається, що проблему безробіття немож­ливо вирішувати тільки через політику регулювання ринку праці. Оптимальний варіант політики зайнятості для України — активний. Саме та­кий підхід може за­безпечити максимально можливу зайнятість населення, виробництво конкуренто­спроможної продукції. Обґрунтовано найважливіші напрями ак­тивної державної політики зайнятості: розробка й реалізація загаль­нонаціональних програм; розвиток малого підприємництва, стимулювання підприємців наданням податкових, кредитних пільг і дер­жавних замовлень, організація громадських робіт тощо.
Розробка схеми перспективного створення й збереження робочих місць за галузями економіки та під­приємст­вами має стати головним орієнтиром у роз­витку ринку праці, дійовим інструментом регулювання попиту на робочу силу, а також системи підготовки та перепідготовки незайнятого населення. Значної уваги потребує стан виконання завдань, пов’язаних зі створенням нових робо­чих місць та їх укомплек­туванням за професіями і спеціальностями. Для моніторингу й регулювання процесів фор­мування потенціалу ефектив­них робочих місць у галузевому й регіональному розрізі доцільно запровадити дер­жавну систему статистичної звітності, що від­бивала б фактичний стан і динаміку відтворення робочих місць, а також вико­ристання робочої сили на підприємствах різних форм власності.
Дослідженням визначено доцільність внесення певних змін у Порядок надання ро­ботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлашту­вання безробітних”. Надані методичні і практичні рекомендації по розробці конкретних запропонованих комплексних програм, а саме Міжвідомчої цільової програми системи сприяння працевлаштуванню і перепідготовці незайнятих випускників закладів професійної освіти”, Підвищення конкурентоспроможності молоді регіону (міста, району, області)”, Міжвідомчої програми сприяння розвитку персоналу на підприємстві”, а також пропозиції до Концепції розвитку трудового потенціалу України, Програми структурної перебудови економіки України та окремих законодавчих актів. Сформульовані основні цілі та конкретні короткострокові й довгострокові завдання Державної програми підвищення рівня та якості життя як у цілому, так й для окремих виконавців цієї програми. Надані пропозиції щодо розвитку профорієнтаційної роботи, конкретні рекомендації по розробці Державної та річних регіональних програм зайнятості населення. Доведено, що суттєвих змін потребує порядок формування, понов­лення та застосування Класифікатора про­фесій робітників, посад служ­бовців і та­рифних розрядів за інтегрованими професіями (спеціальностями)”, Єдиних та­рифно-кваліфікаційних довідників робіт і профе­сій робітників" і Кваліфікаційного довідника посад керівників, спеціалістів і службовців”.
Визначається, що важливим напрямом розвитку служби зайнятості та управ­лінні ринком праці мас стати створення єдиної інформаційно-аналі­тичної сис­теми служби зайнятості України, яка дозволить суттєво збільшити про­пускну здатність центрів зайнятості, оперативно здій­снювати формування банку вакансій та вільних робочих місць, провадити що­денний підбір підходящої роботи незайнятим громадянам, мати доступ до всієї інформації служби зайнятості. Основою її створення має бути впровадження нової єдиної технології обслугову­вання незайнятого населення. Динамічне впровадження єдиної технології обслуго­вування населення до­зволить підвищити рівень та якість прийому громадян, відпо­відальність самих громадян за своє працевлаштування, ефективність роботи служ­би зайнятості, активно впливати на обсяги безробіття в регіонах. Необхідно усу­нути заборону займатися комерційною діяльністю тих спеціалістів служби зайнято­сті, які здійснюють прийом населення, допомагають безробітним у пошуку роботи і є державними службовцями. Як один із напрямів розвитку державної служби зайня­тості пропонується розширення видів діяльності за рахунок надання робо­то­давцям послуг із підвищення кваліфікації їх персоналу, його об’єктивної оцін­ки, оптимізації чисельності, внутрішньофірмового менеджменту та інших консалтин­гових послуг. Доведено необхідність розробки Методики оцінки ефективності функціонування державної служби зайнятості”, визначені принципові її положення та система показників
Пе­редбачається перехід на принцип самофінансування, тобто поєднання регіональних бюджетних коштів із Фондом загальнообов’язкового державного со­ціального страхування на випадок безробіття. Місцеві органі влади вправі самостійно визначати методи реалізації активних заходів і джерела їх фінансування, що не обов'язково повинні бути бюджетними. Необхідно в кожному регіоні мати свою програму розвитку рин­ку праці, регулювання зайнятості, соціального захисту населення, яке потребує додаткових га­рантій, сприяння зайнятості жінок, інвалідів, навчання безробіт­них, проведення громадських робіт, підтримки самозайнятості, молодіжної по­літики тощо.
Важливого зна­чення набуває зістав­лення соціальних кадастрів, що містять основні показники соціально-еконо­мічного становища регіону, оскільки регіональні програми зайня­тості повинні від­бивати такі основні сторони соціально-економічної полі­тики, як стан виробничого і професійного потенціалу регіону. Прогнозні показ­ники програм мають бути зо­рієнтовані не тільки на фіксований ринок праці, а й враховувати дані досліджень рівня безробіття, які щоквартально провадить Держкомстат України за методоло­гією Міжнародної організації праці, рівень вимушеної неповної зайнятості, неформальну зайнятість населення, заходи інвести­ційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продук­тивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підпри­ємств і застосування гнуч­ких режимів праці та праці вдома, інші заходи, що спри­яють збереженню і роз­витку системи робочих місць.
Найважли­вішою умовою реалізації ефективної політики зайнятості населення є станов­лення і розвиток соціального партнерства проф­спілок, підприємців і держави на ринку праці. Політика зайнятості має бути найтіснішим чином узгоджена з антикризо­вою програмою, структурною перебудовою, перетворенням форм власності і загальною стратегією розвитку людських ресурсів. Вирішення проблеми зайня­тості можливо лише в межах загальної державної програми, де показник зайня­тості повинен фігу­рувати нарівні із загальноприйнятим критерієм економічної ефективності. Необхідний комплексний підхід як державної влади й управління, так і міс­цевої влади у вирішенні проблем стабілізації ринку праці та регулювання зайнято­сті населення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев А.И., Карачурина Л.Б. Вынужденные мигранты и территориальные общности в России // Народонаселение: современное состояние и перспективы развития научного знания. — №3. — С.50-56.
2. Ананьев А. Новые процессы в занятости населения в условиях перехода к рыночной экономики // Вопросы экономики. — 1995. — № 5. — С. 35-41
3. Андреюк В.Ю. Экономическая стратегия иммиграционной политики ФРГ в 6080-е годы XX века. Учебное пособие. М.: Изд-во Магистр, 1997. 40 с.
4. Анохин П.К. Избранные труды. Философские аспекты теории функциональных систем. М.: Наука, 1978. С. 70.
5. Аткинсон Э.Б., Стиглиц Дж.Э. Лекции по экономической теории государственного сектора: Учебник: Пер. с англ.— М.: Аспект Пресс, 1995. — 355с.
6. Бабкина И.А., Гайнанов Д.А., Ильина Л.А., Мамедова А.А., Региональные аспекты функционирования рынка труда и управления занятостью населения: проблемы, опыт, перспективы (на примере Республики Башкортостан)//Уфа: Управление по занятости населения Министерства труда, занятости и социальной защиты населения РБ, 2000. — 68с.
7. Баканов Е. А., Ким Ю. В., Прошкин Б. Г. Проблемы менеджмента в государственных административных структурах. — В 3 ч. — Кемерово: Кузбассвузиздат, 1997. — 681 с.
8. Балацкий Е. Россия: проблема безработицы в переходный период. — Проблемы теории и практики управления. — № 1. — 1993. — С. 32-48.
9. Басовский Л. Е. Маркетинг: Курс лекций. — М.: ИНФРА, 2000. — 210 с.
10. Басовский Л. Е. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА, 1999. — 325 с.
11. Батяева Т., Гарсия-Исер М., Касаткина А., Кутепова Н. Безработица среди специалистов — российкий феномен // Человек и труд. — 1993. — № 11. — С. 18-34.
12. Бестужев-Лада И.В. Безработица? Не может быть! — М.: Знание, 1992. — 178 с.
13. Блэк Сэм. Введение в паблик рилейшенз. — Ростов н/Д.: "Феникс", 1998. — 312 с.
14. Богомолов Ю., Кулагина Н. Управление профессиональным составом экономически активного населения в период до 2000 г. //Проблемы теории и практики управления. — 1997. — № 15. — С. 75-80.
15. Бойко Ю.В. Переписи населения Франции как источник по истории социальной адаптации российских эмигрантов // Источники по истории адаптации российских эмигрантов в XIX XX вв. 1996. — № 2 С.135-147.
16. Борисов Е.Ф. Экономическая теория: Учебник. М.: Юристъ, 1999. 568с.
17. Бородянский Э., Кузьмин В. Реальный путь противодействия безработице. — Человек и труд. — 1996. — № 9. — С.15-29.
18. Боумен Клиф. Основы стратегического менеджмента / Пер. с англ. под ред. Зайцева Л. Г., Соколовой М. И. — М.: Банки и биржи ЮНИТИ, 1997. — 481 с.
19. Брайер К. Безработица и неполная занятость // Социол. исслед. — 1993. — № 10. — С. 27-45.
20. Бреев Б. и др. Занятость в сфере услуг и перспективы ее развития / /Общество и экономика. — 1998. — N 7. — С. 172-180.
21. Бреев Б. Эволюция трактовок занятости при социализме // Эконом. науки. — 1990. — № 11. — С. 23-45.
22. Бреев Б.Д. и др. Особенности политики занятости в переходный период. //Проблемы прогнозирования. — 1998. — N 5. — С. 52-62.
23. Бузгалин А.В. Переходная экономика. — М.: Таурус, 1994. — 290 с.
24. Бункин М. К., Семенов В. А. Макроэкономика.( Основы экономической политики ): Учебник. — М.: ДИС”, 1997. — 694 с.
25. Бурда М., Виплош И. Макроэкономика (европейский текст): Учебник: Пер. с англ. — 2-е изд. — СПб: Судостроение, 1998. — 722 с.
26. Бусыгин А. В. Предпринимательство. Основной курс. — М.: ИНФРА, 1997. — 380 с.
27. Бушмарин И.В. Рынок труда в современной экономике. // Общество и экономика. — № 1. — 1994. — С. 24-38.
28. Билков В. Г. Экономические факторы управления системой регионального рынка труда. — Иркутск, 1996. — С. 5-14.
29. В.Колосов. Правовое регулирование занятости. // Советские профсоюзы. — №2. — 1992. — С. 18-36.
30. Валовой Д. Рыночная экономика. Возникновение, эволюция и сущность. —М.: ИНФРА, 1997. — 412 с.
31. Введение в региональную экономику. А. Н. Базанов. — Уч. пособие. — СПбГТУ, 1995. — 512 с.
32. Вебер М. Избранные произведения. — М.: Просвящение, 1990. — 710 с.
33. Вершинина Т.Н. Проблемы адаптации к новым отношениям на рынке труда //Мир России.—1998. —№ 1/2. — С. 193-220.
34. Винокуров М. А. Трудовые ресурсы региона и рынки труда (на примере Иркутской области). — Иркутск, 1991. — С. 248.
35. Вишневская Н. Государство на рынке труда — изменение стратегии. // Мировая экономика и международные отношения. —1997.— № 7. — С. 101-107.
36. Владимирова К., Рангелова Р. Болгария: развитие системы управления рынком труда // Проблемы теории и практики управления. —1997. — № 15. — С. 81-85.
37. Волынский Г. К вопросу о безработице в переходный период. — Российский экономический журнал. — 1994. — № 4 — С. 35-53.
38. Вопросы оздоровления женщин и семьи по результатам социологических исследований. — Международная конференция: "Женщина, семья и общество". — Тюмень, 1994. — С. 18-34.
39. Вутлевич М. Н. Процессы социальной деградации в российском обществе // Социологические исследования. — М.: Мир России, 1998. — С.32-48.
40. Гайгер Л.Т. Макроэкономическая теория и переходная экономика.: Учебник: Пер. с англ./ Под ред. В.А.Исаева. — М.: ИНФРА, 1996. — С. 720.
41. Гайнанов Д.А., Ильин С.В., Ильина Л.А., Основные положения концепции управления занятостью и содействия трудоустройству выпускников вузов (тезисы доклада) // Проблемы трудоустройства и адаптации к рынку труда выпускников учреждений профессионального образования". — Первая межрег. науч.- практ. конф. — М.: Норд, 2000. — С. 12-32.
42. Гайнанов Д.А., Ильин С.В., Ильина Л.А., Система управления занятостью и содействия трудоустройству выпускников профессиональных учебных заведений //Проблемы трудоустройства и адаптации к рынку труда выпускников учреждений профессионального образования. — Первая межрег. науч.- практ. конф. — М.: Норд, 2000. — С. 32-42.
43. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика / Общ. ред. Гальперина В.М. — Спб.: Экономическая школа, 1994. — 510 с.
44. Гарсия-Исер М. и др. Критические ситуации на региональных рынках труда //Вопросы экономики. — 1997. — № 2. — С. 114- 124.
45. Гегель Г. Энциклопедия философских наук. Т. 1. Наука логики. —М., 1974. — С. 400.
46. Гимпельсон В. и др. Движение рабочей силы (оценки, международные сопоставления и влияние на рынок труда) //Вопросы экономики. — 1997. — № 2. — С. 125- 133.
47. Гимпельсон В. Новое российское предпринимательство: источники формирования и стратегии социального действия // Мировая экономика и междунар. отношения. —1993. — № 6. — С. 48-64.
48. Государственная и частные службы занятости на рынке труда. Кабалина В., Козина И. : Российская политическая энциклопедия. — М., 2001. — 192 с.
49. Государственное регулирование экономики: Курс лекций Под общей редакцией Н.Б.Антоновой. — Мн.: ” Мисанта”, 1996. — Гл. 1 , С.7-27; гл. 3, С.43-59.
50. Грузинов В.П. Экономика предприятия и предринимательство. — М.: Софист, 1994. — С. 320.
51. Губанов С. Цикличность — форма кризисности// Экономист. — 1999. — №1. — С. 24-44.
52. Гущина И.И., Платонова Е.Д. Формирование рынка труда работников финансовой сферы //Общество и экономика. — 1997. — № 9/10. — С. 95-101.
53. Гущина И.И., Платонова Е.Д. Формирование рынка труда //Общество и экономика.— 1998. — № 9/10. — С. 95-101.
54. Давидова І., Кім М. Інституціональні основи зайнятості в перехідній економічній системі // Економіка України. 1998. — № 4. — С. 16-30.
55. Дегтярь Л. Государственная политика на рынке квалифицированного труда: опыт стран Центральной и Восточной Европы //Проблемы теории и практики управления. — 1997.— № 1. — С. 67-71.
56. Демографическая политика в современном мире. // Коллективная монография под ред. А. Г. Вишневского. (А.Б. Аничкин, В.В. Бодpова, А.Р. Вяткин, С.С. Каpинский, Г.П. Киселева). — М. : "Наука", 1989. — 180 c.
57. Дикаpева А.А., Миpская М.И. Социология тpуда. — M.: Высшая школа, 1989. — 182 с.
58. Долгов С. Экономическая психология и экономическая информация.// Рос. экон. журнал. — 1999. — №1. — С. 33-48.
59. Дунаева Н. Молодежь на рынке труда // Вопросы экономики. — 1998. — №1. — С. 81- 91.
60. Дуткевич П., Соболева И. Организация системы страхования от безработицы в Канаде //Проблемы теории и практики управления. — 1998. — № 2. — С. 89-93.
61. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика: Учебник. — М.: ДИС, 1997. — 410 с.
62. Ентяков В., Завялов С. Работа за границей // Миграция. — 1999ю — №1. — С.39-41.
63. Еремеев Н.И., Кичигин Б.С. Миграция трудовых ресурсов // Еремеев Н.И., Кичигин Б.С. Занятость и труд в рыночной экономике: Словарь понятий и терминов. — Ульяновск: Спас, 1998. — 41 с.
64. Зайдель Х., Теммен Р. Основы учения об экономике/ Пер. с нем. —М: Дело ЛТД, 1994. — 142 с.
65. Зайцев Г.Г. Управление персоналом. Учебное пособие. — СПб.: Северо-Запад, 1998. — 310 с.
66. Занятость, безработица, служба занятости. Толковый словарь терминов и понятий — М.: Нива России, 1996. — 288 с.
67. Зарубежный опыт управления : подготовка кадров государственной службы. Проблемы России. — М.: Издательство РАГС, 1998. — 148 с.
68. Заславская Т.И. Рынок труда и политика занятости // Социалистический Труд. — 1990. — № 10. — С. 34-40.
69. Заславская Т.И., Рывкина Р.В. Социология экономической жизни. —Новосибирск: Наука, 1988. — 168 с.
70. Заславский И. О пользе рынка труда // Вопросы экономики. — 1991. — №9. — С. 22-36.
71. Заславский И.Е Труд, занятость безработица. — М. : Наука, 1992. — 210 с.
72. Захаров Н. И. Мотивационное управление в социально-экономических системах. — М.: РАГС, 2000. — 180 с.
73. Зверева Н. В., Баженова Е. С. Некоторые демографические аспекты регионального рынков труда в России. — М.: Центр и информационных технологий, 1994. — 210 с.
74. Ивашковский С.Н. Микроэкономика: Учебник. — М.: Дело. — 1998. — 720с.
75. Ильин С.В.,Ильина Л.А.,Киндибулатов Р.Т,Гайнанов Д.А., Некоторые аспекты реализации концепции управления занятостью и содействия трудоустройству выпускников учреждений профессионального образования //Проблемы экономики, финансов и управления производством. — Сб. науч. трудов вузов России. — IV выпуск. — Ивановский государственный химико-технологический университет. — Иваново, 2000. — С. 18-28.
76. Инвалиды в России: причины и динамика инвалидности, противоречия и перспективы социальной политики // Авторский коллектив: Т.М.Малева, С.А.Васин, О.Ю.Голодец, С.В.Бесфамильная. (Д.Д.Богоявленский, С.А.Васин). — М.: РОССПЭН, 1999. — 367 с.
77. Институциональная экономика: Учебно-методическое пособие // Вопросы Экономики. — 1999. — №6. &