БОРЕЙКО ГАЛИНА ДМИТРІВНА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ТРУДОВИХ ПРАВ ЛЮДИНИ : БОРЕЙКО ГАЛИНА ДМИТРИЕВНА уголовно-правовой охраны ТРУДОВЫХ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА

Краткое описание

Міністерство внутрішніх справ України
Львівський державний університет внутрішніх справ

На правах рукопису

БОРЕЙКО ГАЛИНА ДМИТРІВНА

УДК 343.41 (477)

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ТРУДОВИХ ПРАВ ЛЮДИНИ

12.00.08 кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Марін Олександр Костянтинович кандидат юридичних наук, доцент

ЛЬВІВ 2016

ЗМІСТ
ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ТРУДОВИХ ПРАВ.. 11
1.1 Сучасний стан розробки проблем кримінально-правової охорони трудових прав людини. 11
1.2 Зміст та обсяг поняття «трудові права людини» та його значення для кримінального права України. 19
1.3 Місце засобів кримінально-правової охорони трудових прав людини серед інших засобів охорони трудових прав. 30
Висновки до першого розділу 48
РОЗДІЛ 2 ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗАСОБІВ ОХОРОНИ ТРУДОВИХ ПРАВ ЛЮДИНИ.. 51
2.1 Місце злочинів проти трудових прав людини в системі Особливої частини КК України (питання об’єкту) 51
2.2 Особливості об’єктивної сторони злочинів проти трудових прав людини.......................................................................................71
2.3 Характеристика суб’єкта та суб’єктивних ознак злочинів проти трудових прав людини. 97
2.4 Диференціація кримінальної відповідальності за злочини проти трудових прав людини. 130
Висновки до другого розділу. 138
РОЗДІЛ 3 КАРАНІСТЬ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ТРУДОВИХ ПРАВ ЛЮДИНИ.. 142
3.1 Санкції в системі кримінально-правових засобів охорони трудових прав людини. 142
3.2 Практика притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні злочинів проти трудових прав людини. 152
Висновки до третього розділу 170
ВИСНОВКИ.. 172
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 179

ВСТУП

Актуальність теми. Права людини є невід’ємними і необхідними способами й умовами співіснування членів суспільства між собою та державою. Ступінь зрілості і розвиненості суспільства залежить від обсягу цих прав, їх реалізації та гарантій. Права людини дають їй змогу не тільки брати участь в управлінні державою, а й дистанціюватися від неї, самовизначатися у сфері приватного життя.
Права людини найвища цінність держави. Визнання, забезпечення та захист прав людини є обов’язком держави, а дотримання цих прав критерієм виміру демократичних засад у країні.
Із прийняттям Конституції Україна розпочала шлях до ствердження демократичності та верховенства права. Зокрема, у Конституції України присвячено окремий розділ правам людини, які мають стати міцним підґрунтям нашої держави для забезпечення належного життя кожного громадянина. Відтак в Україні необхідно вжити дієвих заходів щодо правового врегулювання охорони системи прав людини, забезпечити належний механізм державного реагування на їх порушення.
Невід’ємним елементом системи прав людини є трудові права, які передбачені в ст.ст. 43-45 Конституції Україні, зокрема, кожен має право на працю, належні, безпечні і здорові умови праці, заробітну плату, а ті, хто працює, мають право на страйк, відпочинок.
За сучасних ринкових умов назріла потреба ґрунтовного наукового вивчення кримінально-правової охорони цих прав, оскільки трудові права впливають на використання і реалізацію політичних, економічних, культурних та інших прав, а відтак виконують важливу роль у забезпеченні діяльності та самореалізації людини. Людина отримує відчуття впевненості від необхідності у своїй праці, визначає соціальну роль і соціальне становище особи, її вплив на оточуючих. Основними тенденціями сучасного розвитку трудових прав є розширення змісту та обсягу цих прав, усвідомлення того, що саме людина є основним суб’єктом невід’ємних прав, найвищою соціальною цінністю, яка реалізує трудові права.
Із прийняттям 5 квітня 2001 року Кримінального кодексу України наша держава і надалі виконує функцію гаранта основних трудових прав людини. Однак із розвитком ринку праці виникла необхідність осмислення підстав кримінально-правової заборони порушення трудових прав. Ця проблема потребує детального аналізу, зокрема й окремих науково-теоретичних аспектів вивчення кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за порушення і трудових прав людини, і судово-слідчої практики їх застосування.
Питання кримінально-правової охорони прав людини були предметом дослідження багатьох науковців, але у комплексі дослідження кримінально-правової охорони саме трудових прав наразі відсутнє.
Попри певну поширеність наукових напрацювань із кримінально-правової охорони трудових прав людини, питанню всебічного аналізу кримінально караних діянь, що посягають на трудові права, не присвячено жодного. Щоправда, певний внесок у аналіз проблеми кримінально-правової охорони трудових прав зробили О.М.Готін, М.О.Лиськов, С.Я.Лихова, В.І.Павликівський, В.В.Топчій. Низка наукових праць присвячена кримінально-правовій охороні трудових прав людини у сфері охорони праці, авторами яких є О.О.Бахуринська, В.І.Борисов, І.П.Лановенко, О.О.Пащенко та інші. І хоча перелік таких наукових робіт чималий, проте він не містить цілісних праць, де б висвітлювалися питання саме кримінально-правової охорони трудових прав людини, відповідальність за які передбачено ст.ст.172175, 271274 КК України. Необхідність такого дослідження є очевидною, оскільки це дало б змогу визначити підхід законодавця до меж кримінально-правової охорони трудових прав та визначити місце відповідних норм у системі Особливої частини КК України.
У багатьох роботах досліджувались і кримінально-правові, і кримінологічні аспекти окресленої проблематики. Тому деякі питання кримінальної відповідальності за порушення трудових прав або не розглядалися зазначеними авторами взагалі, або залишалися спірними, а відтак вимагають додаткового вивчення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до науково-дослідних тем кафедри кримінально-правових дисциплін юридичного факультету Львівського державного університету внутрішніх справ «Проблеми реформування правової системи України» (номер державної реєстрації 0112U007492) та «Протидія злочинам, підслідним органам внутрішніх справ: правові, кримінологічні та криміналістичні аспекти» (номер державної реєстрації 0115U006501).
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційної роботи розкрити механізм кримінально-правової охорони трудових прав, кримінально-правову характеристику злочинів проти зазначених прав людини та розробити пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства з цих питань.
Реалізація мети передбачає вирішення таких основних задач:
проаналізувати стан наукового дослідження проблематики кримінально-правової охорони трудових прав людини;
вивчити зміст та обсяг трудових прав людини, що поставлені під охорону кримінального закону;
визначити систему злочинів проти трудових прав;
здійснити всебічний кримінально-правовий аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак складів злочинів проти трудових прав людини;
дослідити санкції кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за вчинення окреслених злочинів, та судову практику притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у вчиненні цих злочинів;
на підставі аналізу норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за порушення трудових прав людини, та у разі виявлення їх недоліків, розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення їх чинної редакції.
Об’єктом дослідження є система кримінально-правової охорони прав людини.
Предмет дослідження кримінально-правова охорона трудових прав людини.
Емпірична база дослідження постанови судів у справах про притягнення до адміністративної відповідальності осіб, винних у вчиненні адміністративних проступків, передбачених ч.1 та ч. 2 ст. 41 КУпАП (всього 100 постанов), матеріали кримінальних проваджень (справ), обвинувальні та виправдальні вироки судів першої, апеляційної та касаційних інстанцій щодо осіб, винних чи виправданих у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.172, 173, 175, ст.ст. 271274 КК України (всього проаналізовано 450 вироків), а також статистична інформація Генеральної прокуратури України щодо розпочатих та скерованих до суду для розгляду по суті кримінальних проваджень (справ) про підозру осіб у вчиненні зазначених злочинів за 20072015 роки (водночас проаналізовано статистичну інформацію Державної судової адміністрації України за вказаний період).
Методи дослідження. Задля вирішення окреслених задач і досягнення мети використано такі методи:
системно-структурний під час дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак елементів складів злочинів проти трудових прав людини, що дало змогу запропонувати власну систему норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення злочинів проти трудових прав;
формально-юридичний для розкриття змісту і структури кримінально-правових норм, спрямованих на охорону трудових прав людини;
герменевтичний для тлумачення текстів і Конституції України, КК України та інших нормативно-правових актів;
логіко-юридичний для встановлення змісту кримінально-правових понять, що характеризують систему кримінально-правової охорони трудових прав людини;
статистичний для аналізу практики притягнення осіб до кримінальної відповідальності за вчинення окреслених злочинів (на основі статистичних даних правоохоронних та судових органів).
У процесі виконання дослідження використано різні способи тлумачення, зокрема систематичний, історичний тощо.
Теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних учених, що охоплюють і загальні питання кримінального права, і аспекти захисту прав людини, а також спеціальні роботи з проблем кримінально-правової охорони саме трудових прав людини.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що вперше в Україні на рівні дисертації здійснено комплексний аналіз кримінально-правової охорони трудових прав. Розглянуто норми, які встановлюють кримінальну відповідальності за вчинення злочинів проти трудових прав людини, що передбачені ст.ст. 172175 та ст.ст. 271274 КК України. Дослідження виконано на основі КК України та результатів сучасних наукових пошуків у правознавстві та інших галузях науки, матеріалів кримінальних проваджень (справ), рішень судів, постановлених за результатами розгляду вказаних кримінальних проваджень (справ) та рішень у справах про адміністративні правопорушення. Найбільш вагомі теоретичні висновки і практичні положення, що мають наукову новизну, такі:
вперше:
доведено, що систему злочинів проти трудових прав людини становлять злочини, передбачені ст.ст. 172175 Розділу V Особливої частини КК України та ст.ст. 271274 Розділу Х КК України;
розроблено класифікацію кримінально-правових засобів охорони трудових прав людини залежно від виду безпосереднього об’єкта складу злочину. За запропонованою класифікацією до злочинів, де основним безпосереднім об’єктом є трудові права, належать злочини, передбачені ст.ст.172175, ст.ст.271274, додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом ст.ст. 150, 161, 280, 343, 344, 345, 345-1, 346, 347, 347-1, 348, 348-1, додатковим факультативним безпосереднім об’єктом ст.ст. 364, 364-1, 367, 369-2 КК України тощо.
проаналізовано санкції кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за вчинення злочинів проти трудових прав, та запропоновано шляхи вдосконалення вказаних норм;
встановлено особливості призначення покарання за злочини вказаної категорії, виявлено закономірності цього процесу;
удосконалено:
визначення поняття видового об’єкта злочинів проти трудових прав. Це, зокрема, суспільні відносини у сфері трудових прав людини, систему яких становлять право на працю, відпочинок, належні, безпечні і здорові умови праці, заробітну плату, на страйк;
положення про те, що суб’єктом злочинів проти трудових

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено комплексне дослідження проблем кримінально-правової охорони трудових прав людини, результатом якого стало теоретичне узагальнення та нове вирішення завдань щодо визначення системи складів злочинів проти трудових прав людини та удосконалення норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за їх учинення.
1.Проаналізувавши сучасний стан наукової розробленості питань кримінально-правової охорони трудових прав людини, з’ясовано, що наявність значної кількості ґрунтовних праць, у яких різною мірою досліджено злочини проти трудових прав людини, у жодному разі не означає остаточного вирішення всіх, без винятку, проблемних аспектів із дослідження цих злочинів. Сьогодні потребують подальших ґрунтовних досліджень питання кримінально-правової охорони трудових прав, що стосуються:
визначення системи злочинів проти трудових прав, зокрема тих, які передбачені ст.ст. 172175, 271274 КК України;
об’єктивних та суб’єктивних ознак окремих складів цих злочинів;
диференціації кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти трудових прав людини;
вдосконалення санкцій норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за їх учинення;
удосконалення видів та розмірів покарань, встановлених за вчинення злочинів проти трудових прав.
2.У Конституції України закріплено основні трудова права людини, визначені і Загальною декларацією прав людини 1948 року (право на працю, право на безпечні умови праці, право на відпустку), і Міжнародним Пактом про економічні, соціальні та культурні права 1966 року (право на страйк). До проекту Трудового кодексу України включено положення, спрямовані на адаптацію трудового законодавства України до Європейської соціальної хартії та інших міжнародно-правових актів, зокрема щодо недопущення дискримінації у сфері праці. При встановленні кримінально-правової охорони трудових прав людини законодавець передбачив, що такій охороні підлягають лише ті трудові права, які передбачені ст.ст. 4345 Конституції України та конкретизовані у ст. 2 КЗпПУ, зокрема право на працю, право на відпочинок, право на належні, безпечні та здорові умови праці, право на заробітну плату, право на страйк.
3.Залежно від виду безпосереднього об’єкта злочину, кримінально-правові засоби охорони трудових прав можна поділити на кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за злочини, у яких трудові права є: 1)основним безпосереднім об’єктом (ст.ст. 172175, 271274); 2)додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом (ст.ст. 150, 161, 280, 343, 344, 345, 345-1, 346, 347, 3471, 348, 3481); 3) додатковим факультативним безпосереднім (ст.ст. 364, 3641, 367, 3692 тощо). Кримінально-правові норми, які встановлюють відповідальність за порушення трудових прав людини, застосовуються у випадку порушення найважливіших трудових прав, які передбачені Конституцією України, та є найбільш суворими засобами охорони трудових прав людини серед інших організаційно-правових засобів їх охорони.
4.Встановлено, що злочини проти трудових прав це передбачені кримінальним законодавством суспільно небезпечні умисні або необережні діяння, які у діючій редакції КК України вчиняються як загальним, так і спеціальним суб’єктом злочину та посягають на суспільні відносини у сфері трудових прав людини, які передбачені Конституцією України. Родовим об’єктом злочинів проти трудових прав є суспільні відносини у сфері виборчих, трудових та інших особистих прав людини. Видовим об’єктом вказаних злочинів є суспільні відносини у сфері трудових прав людини, систему яких становлять право на працю, на відпочинок, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, на страйк. Суспільні відносини у сфері трудових прав, які стосуються працевлаштування, умов праці, професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації, вирішення колективних та індивідуальних трудових спорів та інші, до видового об’єкта досліджуваних злочинів не належать.
5. Під системою злочинів проти трудових прав людини необхідно розуміти логічно визначений порядок розміщення злочинів, що посягають на охоронювані кримінальним законодавством суспільні відносини у сфері трудових прав людини, яку становлять злочини, передбачені ст.ст. 172175 Розділу V Особливої частини КК України та ст.ст. 271274 Розділу Х КК України. Водночас є підстави для перенесення складів злочинів, передбачених ст.ст. 271274 КК України до Розділу V Особливої частини, оскільки безпосередні об’єкти цих злочинів знаходяться у площині трудових прав людини у частині забезпечення безпечних умов праці.
6.З метою формування завершеної системи кримінально-правової охорони прав журналістів (нарівні з працівниками правоохоронних органів, представниками влади та інших) варто перенести норму, передбачену ст. 171 КК України, з розділу про злочини проти прав людини до Розділу XV Особливої частини, що спрямований на захист прав журналістів. Така дія законодавця адекватно відобразить безпосередній об’єкт посягання злочину, передбаченого ст. 171, у межах родового об’єкта яких знаходиться під охороною норм розділу XV Особливої частини КК України.
7.Питання про «грубість» порушень законодавства про працю повинно вирішуватися в кожному окремому випадку. Відтак необхідно враховувати обставини порушення законодавств про працю, кількість потерпілих, особу потерпілого, щодо якого вчинено порушення, розмір заподіяної працівникові матеріальної шкоди, тривалість та систематичність порушення, настання негативних наслідків внаслідок учинення таких порушень, матеріальне становище працівника.
8.Вважаємо за необхідне уникати текстуальних посилань на конкретні нормативні акти при формулюванні диспозицій статей Особливої частини КК України, відтак пропонуємо таку редакцію ч. 1 ст. 172 КК України: «Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв’язку з повідомленням ним про порушення вимог антикорупційного законодавства іншою особою, а також інше грубе порушення такою особою законодавства про працю карається».
9.З метою неоднозначного тлумачення наслідків у вигляді «створення загрози» пропонуємо виключити це словосполучення з диспозиції ч.1 ст.ст.272, 273 КК України, оскільки будь-яке порушення правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою чи порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах так чи інакше створює загрозу настання тяжких наслідків.
10.Ураховуючи те, що способи вчинення злочину, передбаченого ст.174 КК України, аж ніяк не впливають на обсяг криміналізації, а примушувати до участі у страйку або перешкоджати участі у страйку шляхом законних дій не видається можливим, пропонуємо диспозицію ст. 174 КК України викласти в наступній редакції:
«Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку, вчинене службовою особою, карається».
11.Суб’єктом злочинів проти трудових прав людини у чинній редакції КК України може бути і загальний, і спеціальний, що зумовлено об’єктом посягання і характером суспільно небезпечного діяння.
12.З метою однакового розуміння суб’єктів злочинів, передбачених ст.ст. 172 та 173 КК України, доцільно виключити з диспозиції ст. 173 КК України вказівку на суб’єкта злочину, відтак таким вважати керівника підприємства, установи, організації та суб’єкта підприємницької діяльностіфізичну особу.
13.Для однакового розуміння термінів, які використовуються у чинному законодавстві, необхідно вважати суб’єктом злочину, передбаченого ст. 175 КК України, крім керівника підприємства, установи, організації, також суб’єкта підприємницької діяльностіфізичну особу, а не громадянинасуб’єкта підприємницької діяльності.
14.Злочини проти трудових прав людини, передбачені ст. ст. 172175 КК України, сформульовані як злочини із формальним складом та характеризуються лише умисною формою вини, а злочини, передбаченні ст.ст.271274 КК України, злочини із матеріальним складом, з необережною формою вини.
15. Способами диференціації кримінальної відповідальності за злочини проти трудових прав є:
кваліфікуючі ознаки;
виокремлення зі загальної норми спеціальної.
До кваліфікуючих ознак, за допомогою яких здійснюється диференціація кримінальної відповідальності за злочини проти трудових прав, належать:
1) потерпілий (категорія працівників): а)неповнолітній; б)вагітна жінка; в)одинокий батько або матір, особа, яка їх замінює, які мають дитину віком до 14 років; г)одинокий батько або матір, особа, яка їх замінює, які мають дитину-інваліда (ч. 2 ст. 172 КК України); ґ)громадянин, із яким укладено угоду щодо його роботи за межами України (ч. 2 ст. 173 КК України);
2)спосіб учинення вчинення злочину внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати (ч. 2 ст. 175 КК України);
3)вид робіт або вид порушених правил безпеки (ст. 272 КК України);
4)наслідки: а)загибель людей, б)інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст.ст. 271274 КК України).
16.Загальною нормою, що передбачає кримінальну відповідальність за порушення трудових прав людини, є норма, передбачена ст. 172 КК України «Грубе порушення законодавства про працю»; злочини, передбачені ст.ст.173175, 271274 КК України, є спеціальними.
17.Аналіз питань диференціації кримінальної відповідальності за злочини проти трудових прав людини засвідчує: а) надмірну диференціацію кримінальної відповідальності за порушення законодавства про охорону праці; б)встановлення значної різниці між нижньою (мінімальною) та верхньою (максимальною) межею покарання та чималої кількості альтернативних санкцій статей.
18.Санкції статей, які спрямовані на охорону трудових прав людини, мають певні недоліки, зокрема: 1)санкції окремих спеціальних норм, що встановлюють відповідальність за вчинення злочинів цієї категорії (ст.ст.175, 271 КК України), передбачають менш суворе покарання, ніж санкції загальних норм (ст. 364 КК України відповідно); 2)встановлення у санкціях ч. 2 ст.ст. 273, 274 КК України значної різниці між нижньою та верхньою межами покарання у виді позбавлення волі на певний строк; 3)невиправдане встановлення у санкції ч. 2 ст. 274 КК України лише одного виду покарання, яке може бути призначене за його вчинення; 4)не завжди узгодження санкцій в основному та кваліфікованому складах злочинів, зокрема в чч. 1, 2 ст. 271 КК України, де розмір покарання у виді виправних робіт є однаковим; 5)недотримання правила про допустиме співвідношення основних та додаткових покарань у ст. 175 та ч. 1 ст. 272 КК України, згідно з яким основне покарання завжди має бути більш суворим, аніж приєднане до нього додаткове.
19.З метою забезпечення ефективності призначення покарання та уникнення зловживань у разі його призначення доцільно збільшити нижню межу позбавлення волі у ч. 2 ст.ст. 273, 274 КК України до 5 та 6 років відповідно. Крім того, вважаємо за доцільне доповнити абз. 2 ч. 1 ст. 271 КК України покаранням у виді позбавлення волі строком до 5 років; абз. 2 ч. 2 ст. 274 КК України покаранням у виді обмеження волі строком до 5 років. З урахуванням при побудові санкцій норм правила, що основне покарання завжди повинне бути більш суворим, ніж приєднане до нього додаткове, необхідно передбачити покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю за вчинення злочинів, передбачених ст. 175 та ч.1 ст. 272 КК України, як основне.
20.За вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст. 172 КК України, передбачити покарання у виді громадських робіт строком від 60 до 120 годин; ч. 2 ст. 172 КК України від 120 до 240 годин.
21.Виключити із абз. 2 ч. 1 ст. 175 КК України такий вид покарання, як позбавлення волі, відтак збільшити розмір покарання у вигляді штрафу у ч. 1 від 1000 до 1500 НМДГ, у ч.2 від 1500 до 2000 НМДГ.
22.При призначенні покарання за злочини, які передбачені нормами, що встановлюють відповідальність за порушення вимог законодавства про охорону праці, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, судам необхідно враховувати кількість потерпілих, характер та ступінь настання наслідків та інші обставини вчинення злочину.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada. gov.ua/laws/show/436-15/ page5.
2. Європейська соціальна хартія 1996 року [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/994_062.
3. Загальна декларація прав людини 1948 року [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/995_015.
4. Кодекс законів про працю України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/ 322-08/page6
5. Кодекс Российской Федерации об административных правонарушениях от 30.12.2001 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.consultant.ru/ popular/koap/13_6.html#p664.
6. Конституція України 1996 року [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80.
7. Кримінальний кодекс України від 01.04.2001 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.
8. Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 20.12.2001 №06/2-4/169 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon. nau.ua/doc/?uid=1152.819.0.
9. Міжнародний пакт про економічні та політичні права 1966 року [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 995_043.
10. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 року [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/995_042.
11. Про колективні договори та угоди: Закон України від 01.07.1993 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/ link1/T335600.html.
12. Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15.12.1993 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/3688-12/page.