Національна ідентичність в архітектурі громадських центрів столичних міст в умовах ідеологічної детермінації

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

На правах рукопису

Черкес Богдан Степанович

УДК 72.036

Національна ідентичність в архітектурі
громадських центрів столичних міст
в умовах ідеологічної детермінації

18.00.01 теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора архітектури

Науковий консультант:
доктор архітектури
професор ФОМІН І.О.

Київ 2006

ЗМІСТ

ВСТУП

6

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИЗНАЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В АРХІТЕКТУРІ
1.1. Інтерпретація поняття «ідентичність» у суміжних дисциплінах
1.2. Інтерпретація понять «національна ідентичність» та «нація» у сучасних гуманітарних дисциплінах
1.3. Функції національної ідентичності
1.4. Складові національної ідентичності
1.5. Конструювання національної ідентичності
1.6. Взаємозв'язок національної ідентичності та мистецтва
1.7. Відображення процесу формування національної іден­тичності в архітектурі
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

21
21
25

31
33
41
46

48
52

РОЗДІЛ 2. АРХІТЕКТУРНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ГРОМАДСЬКОГО ЦЕНТРУ КИЄВА ТА ПОШУК НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
2.1. Розвиток української ідентичності в історичному контексті
2.2. Метаморфози суспільної ідентичності та архітектурні трансформації «Верхнього Києва» (1934 2000 рр.)
2.3. Візуалізація варіантів української ідентичності в процесі формування ансамблю вулиці Хрещатик у Києві
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

54
54

77

96
117

РОЗДІЛ 3. АРХІТЕКТУРНІ ПРОЯВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У ГРОМАДСЬКОМУ ЦЕНТРІ МОСКВИ
3.1. Формування російської національної ідентичності в історичному контексті
3.2. Храм Христа Спасителя у Москві як візуалізація версії російської державності на основі допетровської та петровської ідентичності
3.3. Архітектура в контексті боротьби двох форм російської ідентичності: Храм Христа Спасителя і Палац Рад у Москві
3.4. Зміна концепції архітектурного образу повоєнної ідентичності у Москві: від моноцентричності Палацу Рад до прославлення «народу-переможця» у поліцентричності московських висотних споруд
3.5. Відбудова храму Христа Спасителя як символ утвердження нової ідентичності у поскомуністичній Росії
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

119

119

136

146

166

175
187

Розділ 4. АРХІТЕКТУРНО-ПЛАНУВАЛЬНА ТРАНСФОРМАЦІЯ ГРОМАДСЬКОГО ЦЕНТРУ БЕРЛІНА ПІД ВПЛИВОМ ІДЕОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ
4.1. Історичні передумови становлення та формування німецької ідентичності
4.2. Архітектурна репрезентація націонал-соціалістичної версії німецької ідентичності у реконструкції центру Берліна
4.3. Імплантація радянських монументів та спроба трансформації ідентичності центру Берліна в повоєнний час
4.4. Концепції ідентичностей в соціалістичній реконструкції історичного ядра Берліна у 1945 1990 роках
4.5. Сучасні архітектурні інтерпретації колективних ідентичностей в проектах реконструкції історичних ансамблів Берліна в 1991 2001 рр.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4

190

190

210

223

231

255
271

РОЗДІЛ 5. ТЕНДЕНЦІЇ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ МІСЬКИХ ГРОМАДСЬКИХ ЦЕНТРІВ ЯК ПРОЯВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В АРХІТЕКТУРІ
5.1. Аналогічність процесів втілення та цикли втілення ідентичностей до просторової структури міст у різних культурах
5.2. Містобудівельні моделі організації національних ідентичностей
5.3. Ідентичності і функції центральних громадських просторів міст та їхній вплив на трансформацію їхнього значення
5.4. Архітектурні засоби утвердження нової ідентичності у громадському просторі міст
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 5

276

276
281

294

306
320

ВИСНОВКИ

323

БІБЛІОГРАФІЯ

327

ДОДАТКИ
ДОВІДКИ ПРО ВПРОВАДЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДИСЕРТАЦІЇ

380

ДОДАТОК А. Довідка про впровадження результатів роботи у кандидатські дисертації, виконаних під керівництвом проф. Черкеса Б.С.

381

ДОДАТОК Б. Довідка про впровадження у науковий проект для Євросоюзу «Development of European identities in the process of erecting urban structures in the EU and its new neighbouring countries» («Розвиток європейської ідентичності у процесі створення урбаністичних структур в ЄС та нових сусідніх країнах»)

383

ДОДАТОК В. Довідка про впровадження результатів роботи у курс лекцій «Сучасна зарубіжна архітектура» (Національний університет «Львівська політехніка»)

386

ДОДАТОК Д. Довідка про впровадження результатів роботи у загальноєвропейському проекті «Місто і простір у Європі в 1945 2000 рр.» (Академія Мистецтв у Берліні)

388

ДОДАТОК Е. Довідка про впровадження результатів роботи у керівництві проектом кооперативної підготовки архітекторів і урбаністів між Факультетом архітектури і просторового планування Віденського технічного університету та Інститутом архітектури Національного університету «Львівська політехніка» протягом 1995 2006 рр.

391

ДОДАТОК Ж. Довідка про впровадження результатів роботи у курсах лекцій «Історія міста і містобудівельних утопій» та «Територіальні трансформації» (Технічний університет, Відень)

394

ДОДАТОК К. Довідка про впровадження результатів роботи в керівництві дипломним проектуванням в Інституті архітектури Національного університету «Львівська політехніка» протягом 1986 2005 рр.

397

ДОДАТОК Л. Довідка про впровадження результатів роботи при визначенні методичних засад просторового планування типового адміністративного району, розроблених в Інституті регіональних досліджень Національної Академії Наук України

399

ДОДАТОК М. Довідка про впровадження результатів роботи в методиці проектування громадських центрів у генеральних планах міст України, виконаних в Українському Державному науково-дослідному інституті проектування міст «Діпромісто» у 20032006 рр.

401

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається сучасними проблемами недостатньо регульованого розвитку історичних міст як об’єктів архітектурного проектування та необхідністю розробки даного напрямку в теорії архітектури.
Важливою ознакою архітектури ХХ ХХІ ст. стала активна реконструкція столичних міст європейських країн, особливо центральних історичних районів, які функціонують як громадські центри. Великомасштабна реконструкція громадських центрів неодмінно призводить до втрати окремих пам’яток архітектури, а також до радикальної трансформації історичного довкілля, відповідно, значно змінюються умови життя населення, підвищується суспільне значення проблеми охорони культурної спадщини*. Соціально-культурне значення та структурна складність історичних міських громадських центрів, а також особливості їхнього багатофункціонального та об’ємно-просторового розвитку, вимагає глибшого наукового обґрунтування архітектурних проектно-планувальних рішень.
Архітектурні особливості громадських центрів міст, передовсім столичних, є матеріалізованим виразом тривалого історичного розвитку країн і відображають зміни політичних, соціальних та економічних умов і чинників. Історія свідчить, що тривалий процес формування міських громадських центрів тісно пов’язаний з ідейно-політичними перетвореннями у суспільстві. Отже, є нагальна потреба у розвитку та удосконаленні теорії архітектури з врахуванням нових знань щодо закономірностей розвитку міст та їхніх структурних складових, зокрема громадських центрів.
Сьогодні переважна більшість наукових робіт з архітектури громадських центрів належить до функціонально-типологічного або історико- мистецтвознавчого напрямків, значно менше авторів розглядають узагальнені культурологічні аспекти теорії архітектури. Саме на таких засадах ґрунтується дане дисертаційне дослідження.
З поміж культурологічних категорій загалом та архітектури зокрема характеризується універсальне поняття «ідентичність» (від латинського слова idem тотожне), яке трактують як взаємодію окремої особистості, або спільноти з архітектурним довкіллям. Це загальне поняття дає можливість більш досконально, під новим кутом зору та у ширшому діапазоні розглянути процеси актуального формування міських громадських центрів у зв’язку із збереженням їхнього історичного контексту.
Термін «ідентичність» все частіше використовують в різних наукових галузях: філософії, психології, соціології, політології та інших, а також в образотворчому мистецтві та архітектурі. Так, наприклад, на ХХІ Світовому Конгресі архітекторів, який відбувся в 2002р. у Берліні, проблеми пошуку нової та збереження історичної ідентичності в архітектурі міст сьогоднішнього глобалізованого світу визнаного пріоритетним завданням практики і теорії архітектури та містобудування ХХІ століття. У програмній заяві Конгресу вказано, що «ціллю сучасної архітектури є досягнення максимальної технологічності без втрати національної ідентичності» [649, с.14].
Однак, донедавна часу поняття «ідентичність» не використовувалося у вітчизняних наукових архітектурних дослідженнях, публікаціях і пошуках практикуючих зодчих. Лише в останні роки це поняття стало спорадично з’являтися у деяких періодичних виданнях, хоча і надалі залишається маловизначеним, тобто таким, що не входить у звичний категорійний апарат. Ідентичність пов’язують здебільшого з психоаналізом, ідеологією, соціальними та іншими науками.
Отже, можна констатувати, що у вітчизняній теорії архітектури проблема відображення різних форм колективної та персональної ідентичності в архітектурних процесах не розглядалася. Водночас цей термін набув поширення у сучасній світовій науці. Тому необхідно заповнити цей пробіл, увести до вітчизняної термінології теорії архітектури та містобудування поняття «ідентичність» та «національна ідентичність» і науково обґрунтувати їхню легітимність.
Незворотні процеси утворення та розвитку незалежних держав після розвалу радянського блоку стали причиною створення нових або відродження на новому рівні колишніх парадигм національної ідентичності. Ці процеси впливають на формування сучасної архітектури незалежних держав, що віддзеркалює нові національності цінності та пріоритети. Вони проходять по-різному, що зумовлено різним попереднім історичним досвідом, однак, для них властива певна подібність, що свідчить про їх архетиповість. У зв’язку з цим настав час всебічно проаналізувати та теоретично узагальнити взаємозв’язки між процесами становлення нової національної ідентичності та архітектурою громадських центрів в сучасних політичних та соціально-економічних умовах.
У дисертаційній роботі визначається та використовується поняття «ідентичність» у його загальноприйнятому значенні (idem тотожність) як додатковий засіб для з’ясування впливу культурологічних, соціальних та ідейно-політичних передумов на формування та сприйняття громадських центрів міст у певний історичний період їх розвитку. Таким особливим періодом була доба авторитарного політичного правління, яке характеризується ідеологічним детермінізмом, тобто найбільшим впливом державної ідеології та політики на архітектуру громадських центрів.
Ідеологічна детермінація архітектури була особливо відчутна в процесі формування та трансформації історичних центрів таких столичних європейських міст, як Київ, Москва, Берлін, Варшава, які більшу частину ХХ ст. розвивались в умовах домінування авторитарних режимів. Зокрема, особливо сильного трансформаційного впливу зазнав історичний центр Києва як столиця Української РСР у складі Радянського Союзу. Тепер, в період здобуття Україною державної незалежності, особливо актуальною проблемою стає пошук національної ідентичності в умовах демократії, в процесі реконструкції столичного громадського центру Києва міста, яке має тривалу історію розвитку та надзвичайно багату архітектурну спадщину.
Тобто, удосконалення теорії та методології архітектури можливе за умови визначення закономірностей формування та сприйняття громадських центрів як структурних складових історичних міст і як переконливий вираз національної ідентичності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає міжнародним та державним документам та напрямкам планових досліджень, зокрема таким, як:
Міжнародна Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини, що прийнята на Генеральній Конференції ЮНЕСКО в Парижі 2003р. Згідно із статтею 2 «Нематеріальна культурна спадщина означає... культурні простори, визнані спільнотами... як частина їхньої культурної спадщини, що відтворюється залежно від довкілля, їхньої взаємодії з природою та їхньої історії і формує в них почуття самобутності й спадкоємності...»;
Постанова Верховної Ради України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 39);
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Комплексної програми паспортизації об’єктів культурної спадщини на 2003 2010 роки» (від 9 вересня 2002 р., № 1330).
Спільний проект Віденського технічного університету і Національного університету «Львівська політехніка» для Європейської комісії за темою «Розвиток Європейської ідентичності у процесі створення урбаністичних структур в ЄС і його нових сусідніх країнах і їх вплив на політику, економіку і суспільство» (прийнятий на спільному засіданні Сенату та Інституту містобудування Віденського технічного університету за участю представників Єврокомісії 22 січня 2004р., протокол № 6).
Спільний Європейський проект «Місто і простір у Європі у 1945 2000 рр.», який виконувався Академією мистецтв у Берліні і Нідерландським архітектурним інститутом у Роттердамі у 1999 2002 роках (прийнятий і затверджений на загальних зборах Академії мистецтв у Берліні 6 жовтня 2002р., протокол № 37/10).
Стан дослідження проблеми. Дослідження проблеми ідентифікації соціальних груп населення з різними напрямками розвитку архітектури зумовили необхідність опрацювання широкого кола літературних джерел, які сформували декілька важливих інформаційних блоків для даної дисертаційної роботи:
1. Дослідження українських авторів, які торкалися проблеми ідентичності в теорії та практиці архітектури та містобудування, а зокрема наукові праці В. Абизова [1], В. Антонова [10, 11], М. Андрущенка [8], Ю. Асєєва [20, 119], Л. Бачинської [30], М. Бевза [31], Ю. Білоконя [35 37], Ю. Божка [39], В. Вадімова [48, 49], В. Вечерського [51, 119], М. Габреля [59], В. Дахна [17 19], М. Дьоміна [87, 88], В. Єжова [17, 95], В. Заболотного [97], С. Кілесссо [124, 125], Л. Ковальського [130], Б. Колоска [137 ], Н. Коломійця [19], В. Кравця [140, 141] Ю. Криворучка [144], В. Куцевича [150], М. Кушніренко [152, 153], Г. Лаврика [154, 155], О. Лесика [161], Г. Логвина [163], А. Мардера [16, 168], І. Маци [171], В. Мироненка [172], З. Мойсеєнко [176], О. Олійник [182 ], Т. Панченко [175], Л. Прибєги [190], Г. Петришин [188], Б. Посацького [192, 193], А. Пучкова [198], В. Проскурякова [196], О. Раллєва [200], П. Ричкова [202], А. Рудницького [203], І. Русанової [204], О. Слєпцова [212], В. Соченка [218, 219], В. Тимофієнка [119, 223], В. Тімохіна [224], В. Товбича [225], В. Урєньова [231], Г. Фільварова [232 233], О. Фоменко [140, 141, 234], І. Фоміна [235 241], М. Холостенка [251], М. Цапенка [253], В. Чепелика [255], О. Чепелик [256], І. Шпари [287], Я. Штейнберга [289], В. Штолька [290], С. Шубович [81, 291 293], Д. Яблонського [296], В. Ясієвича [300301] та ін. Також проблема ідентичності в архітектурі була проаналізована у роботах автора дисертації [257 285, 357, 592 615].
2. Дослідження радянських та російських науковців, які стосувалися проблеми ідентичності в архітектурі та містобудуванні, а саме роботи Н. Азізян [2 4], І. Алфьорова [6], Д. Аркіна [13, 14], В. Артамонова [15], М. Астафьєвої-Длугач [21], К. Афанасьєвої [23, 24, 104], М. Баранова [26], М. Бархіна [27 29], П. Безродного [32], Н. Билінкіна [38], О. Борисової [40], Ю. Бочарова [41 43], Г. Броновицької [45], А. Буніна [46], І. Бусєвої-Давидової [47], Б. Віппера [53], В. Владімірова [54], А. Воїнова [55], Ю. Волчка [627], Є. Вучетича [58], В. Глазичева [54, 65], Е. Гольдзамта [70], Б. Голдхоорна [69], І. Голомштока [72], А. Гутнова [84], І. Жолтовського [96], А. Зайцева [100], А. Іконнікова [105 111], Б. Іофана [115], С. Кавтарадзе [584], О. Каплуна [121], Є. Кириченко [127 129], Ю. Косенкової [139], М. Круглова [146], Н. Коллі [133], О. Кудрявцева [147], К. Кульчинської [148], Г. Лєбєдева [156], А. Маніної [484], К. Нікуліної [180], В. Олтаржевського [183], В. Паперного [516, 517], Г. Рєвзіна [201], О. Рябушіна [38], Т. Саваренської [46], О. Тарханова [222, 584], І. Фоміна [242], В. Хайта [245], В Хазанової [246], С. Хан-Магомедова [247 249], Д. Швидковського [286], О.Швидковського [70], Г. Яковлєвої [297], Ю. Яралова [298], З. Яргіної [299] та ін.
3. Дослідження західних авторів стосовно проблеми ідентичності в архітектурі, проводили зокрема наступні вчені: К.Абель [302], Ф. Августін [519], А. Андерс [309], А. Басіста [318], Ф. Баумгардт [321], Л. Беневоло [323], Н. Бернау [329], Г. Боденшатц [333], В. Боддієн [334, 335, 384], К. Босма [337, 338], В.Брумфільд [341], К.Вагенар [629], Р.Вентурі [623], Я. Вісшер [535], Р. Вортман [650], Я. Вуек [57], Е.Вулен [551], Г.Гайзерт [389], Д. Ганеберг [389], К. Гайн [389, 414], Я. Гаспель [410], Р. Гаубріч [411], З. Гідіон [63], М. Геллер [415], Е. Гербердінг [390], Р. Герд [393], Б. Гойдн [434], В. Готшальк [396], А. Гофер [614], Е. Гофер [73, 593 596, 603], Г. Гофман [411], І. Груза [79], В. Губер [424, 425], Н. Гутчов [361, 370, 371], М. Дінгс [629], В. Денсляген [361], Л. Демпс [362], П. Джекот [435], Ч. Дженкс [436], В. Дурт [370, 371], Я. Дювель [370, 371, 373, 374], Г. Енгель [377, 378], Д. Епплярд [313], Ф. Ехляйтер [303], А. Загс [551, 591], Я. Захватович [101], Е. Зільберт [655], К. Зітте [102], К. Земстрот [614], І. Казусь [353, 439], В. Кіль [442], П. Кельфельдт [562], В. Кертіс [403], Г. Кепштайн [454], Т. Клалюна [351], Ю. Клеман [450], Е. Кляйн [448, 449], Я. Кляйхуес [562], Г. Кован [356], С. Костоф [456], В. Крайз [458], Л. Кріє [459], К. Кросік [460], Х. Круз [591], К. Кук [353], К. Купер [354], В. Лампугнані [467 469], Л. Ларсон [470],Б. Лейн [466], Л. Лефайвр [472], К. Лінч [157, 478], М. Лурц [477], Е. Май [482], Г. Маутера [429], А. Мораванскі [498], К. Моутін [503], В. Нердінгер [506 508], Г. Норберт-Шульц [511], В. Островський [515], Н. Певзнер [523, 524], Г. Пегкена [519], К. Петерсен [520, 521, 522], С. Петерсен [520, 521, 522], Е. Пшесташевська-Порембська [531], Е. Раппапорт [533], Б. Райнхольд [537], Я. Раух [535], П. Рейв [536], В. Ріббе [378], А. Рьотінг [543], П. Румпф [546], Д. Скот-Браун [623], Ф. Таммс [582], Р. Тейлор [585], Дж. Теш [591], Е. Томчук [588], Л. Тонєв [226], А. Тцоніс [472], Туан Ю-Фу [619], К. Файрайз [384], Я. Фест [385], Б. Флірль [386 388], Ф. Фолхардт [628], К. Фремптон [243], П.Холл [406], Д. Хофманн-Акстельм [420], Ф. Цвох [657], О. Чернер [358], Д. Чехнер [616 617], В. Шехе [555 557], М. Шеттеле [563], Д. Шілі [558], Т. Шір [562], В. Шляпета [566], А. Шмідт [565], А. Шпеер [570], Г. Штефан [572], В. Шьоде [560], Б. Якубайт [434, 450] та ін.
Професійна термінологія дослідження ґрунтувалася на архітектурних словниках і енциклопедичних виданнях [314, 356, 369, 429, 430, 463 465, 495, 496, 618, 642, 648] та інших джерелах за темою дослідження [169, 173, 174, 178, 325 327, 345, 360, 366, 392, 417, 418, 419, 499, 564, 571, 580, 589, 620, 634 638].
4. Дослідження проблеми ідентичності у суміжних дисциплінах. Для даної дисертаційної роботи було необхідним опрацювати літературу щодо вивчення проблеми ідентичності у суміжних дисциплінах: психології, політології, культурології, філософії, а зокрема праці: У. Альтермата [307], Б. Андерсона [310], А. Ассмана [315], М. Берналя [328], В. Бертінга [330], А. Вайди [630], Е. Гайдара [61], С. Гантінгтона [427, 428], Е. Гідденса [392], Е. Гелльнера [391], П. Гнатенка [66 68], Ю. Габермана [404], К. Граумана [399], Л. Грінфельд [400], У. Еко [295, 375], Е. Еріксона [379], Івана Павла ІІ [438], Л. Іоніна [116], О. Картунова [122], М. Кастеллса [348], А. Кіосковської [443], Г. Коппа [446, 447], В. Креміня [143], О. Майбороди [165], О. Макварда [489, 490], Г. Метью [491], Т. Мейєр [497], В. Павленка [68], В. Пасічника [187], М. Поповича [195], Дж. Найта [328], Л. Нітхаммера [509], Е. Сміта [210, 567, 568], Р. Сегерса [625], Р. Фієхоффа [625], К. Цайрінгера [355], М. Цаки [355], М. Хайдеггера [413], М. Шмауса [559], Р. Штірлє [489]. У роботі були також використані довідкові видання суміжних дисциплін [179, 191, 197, 213, 214, 215, 217].
Аналіз історичних досліджень став необхідним для того, щоб прослідкувати джерела, еволюцію процесу формування національної ідентичності в Україні, Росії, Польщі, Німеччини та інших країнах. З поміж узагальнюючих праць були проаналізовані роботи Л. Алєксєва [306], Е. Амальріка [308], К. Бергхорна [317], Е. Брікса [339], Є. Бусека [343], А. Валіцкого [631], К. Ваннер [633], Т. Віндлера [646], Ю. Возняковського [651], Дж. Гальперіна [407], Г. Гана [408], Дж. Гайєса [412], Г. Гартмана [409], М. Геллера [391], М. Горбачов [395], Р. Даніеля [359], М. Денхоффа [368], М. Ейхер [376], А. Киви [123], В. Кейє-Кисилєвського [440], Р. Конквеста [352], Г. Кона [451, 452], К. Кшистофека [462], М. Левіна [474], Г. Луцького [475], М. Маля [167], М. Мартіна [488], Е. Мейса [479], Р. Пайпеса [525], С. Переса [518], І. Пріцера [528, 529], Б. Пруса [530], В. Сторожевського [573], Г. Стокеса [574], Г. Суні [581], М. Тодорова [586], Х. Торке [590], Е. Фоегеліна [626], Р. Шольчанюка [561], Ю. Юнг [653], М. Ягелло [433] та ін.
Історичний контекст розвитку архітектури України був розглянутий на основі аналізу робіт О. Александрова [305], М. Антоновича [312], В. Барана [25], В. Базюка [319], З. Бжезінського [34, 340], Я. Білоцерковець [332], Я. Борецького [336], М. Брайчевського [44], Б. Будуровича [342], Я. Бугайського [344], К. Ваннер [633], Д. Вальковича [553], Г. Вернадського [624], П. Векслер [644], В. Винниченка [52], А. Вільсона [645], С. Волчік [647], Е. Гобл [394], Є. Головахи [421], Г. Грабовича [398], Я. Грицака [77, 78, 423], М. Гроха [422], М. Грушевського [80], І. Дзюби [89], Л. Джексона [432], Д. Дорошенка [92, 367], М. Драгоманова [94], О. Забужко [98], О. Зайця [99], Х. Зігнльбаума [552], В. Звіглянича [647], Д. Злепка [ 654], Я. Ісаєвича [113, 114], В. Іщука [120], Е. Каппелера [441], Е. Когута [453], А. Колодій [134 136], М. Костомарова [455], Б. Кравченка [457], А. Круглашова [145], К. Крістофа [460], І. Крип’якевича [142], Р. Кульчинського [149], Л. Кучми [151], І. Лисяка-Рудницького [158], В. Литвина [159, 160], Я. Малика [166], П. Магоссі [481], А. Марка [485], Д. Марплеса [486, 487], А. Мотиля [500 501], Б. Нагайла [504], Г. Немерії [505], І. Огієнка [181], М. Раефа [532], І. Рудницького [544, 545], А. Рутерфорда [547], М. Рябчука [206, 207, 538, 542], Д. Саундерс [552], Д. Сосновської [569], О. Субтельного [220, 575, 576], В. Смолія [159, 160], Б. Тарасюка [583], Я. Химки [416], Т. Чиншевської-Хеннель [349], М. Шпаковського [159, 160], Р. Шпорлюка [288, 577 579] та інших [118, 228, 229, 230]
Історичне тло формування ідентичності в російській архітектурі було створено на основі робіт М. Аксенова-Меєрсона [304], А. Андрєєва [5], Є. Анісімова [311], В. Ачкасова [22], М. Басіна [320 ], М. Бердяєва [324], Т. Вікса [639], А. Градовського [74], Б. Гройса [401], Л. Гумілєва [82, 83], Б. Дмитришина [364, 365], Б. Ішболдіна [431], Е. Кара [347], К. Керила [346], А. Киви [123], Л. Кінена [444], А. Кенпінського [445], К. Кларка [350], Г. Мазура [493], Д. Поспєловського [527], Х. Раппапорта [534], Є. Рашковського [199], М. Рязановського [539, 540], Дж. Рібера [541], А. Сахарова [548], Л. Сараскіна [550], А. Синявського [554], А. Солженіцина [215], В. Тольц [587], А. Тарханова [222], М. Урбана [622], Г. Федотова [383], Б. Чичеріна [254], а також за іншими джерелами [513, 514].
Історичний контекст у Німеччині та Польщі ґрунтувався на основі аналізу робіт Д. Баха [316], Т. Бекермана [322], Б. Бєрута [331], В. Боддієна [334], А. Валіцкого [632], Г. Вайнберга [640], В. Вайнтрауба [641], В. Вжеснянського [652], Г. Грейга [397], Г. Джеймса [437], К. Душенка [372], Г. Завадського [476], М. Зубрицької [656], Р. Еванаса [380, 381], Е. Ейка [382], А. Лемпа [473], М. Лей [471], Ю. Луковського [476], З. Маха [480], А. Манфреда [483],&n

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Сформульована актуальність проблеми сучасного інтенсивного розвитку громадських центрів столичних міст і необхідність підвищення якості наукової обґрунтованості процесу їх проектування, враховуючи державні завдання розвитку, охорони та відтворення архітектурної спадщини. З метою удосконалення теорії та методології архітектури в цьому напрямку у наукову галузь архітектури і містобудування введено категорії «ідентичності» та «національної ідентичності» і розроблено концепцію визначення національної ідентичності як порівняльної сутності закономірних процесів формування та історичної трансформації громадських міських центрів під впливом політичних чинників, що є новим напрямком у розвитку теорії архітектури.
2. Громадські центри столичних міст визначено, як об’єкти дослідження, які демонструють вплив ідеологічної детермінації (особливо в період тоталітаризму) на утворення та трансформацію їх архітектурної форми і змісту. Такими об’єктами порівняльного факторного аналізу обрано громадські центри Києва, Москви, Берліна, а також Варшави (як аналога) під час дототалітарного, тоталітарного і посттоталітарного періодів їх розвитку. Таким чином, об’єктами порівняльного аналізу архітектури центральних громадських просторів обрані столичні міста Східної та Центрально-Східної Європи з найбільш показовими політичними перетвореннями. Результати аналізу свідчать, що одним із важливих факторів, який впливає на процеси трансформації громадських просторів цих міст, є ідентифікація населення з різними соціальними, релігійними, культурними чи політичними символами. Основи такої ідентифікації лежать, як в історії, так і в нинішніх суспільних процесах, а формування нових та трансформація існуючих громадських просторів відображає складний процес пошуку сучасних ідентичностей.
3. Охарактеризовано політичні передумови, які сприяли спочатку утвердженню, а згодом, поваленню тоталітарних устроїв в СРСР і Німеччині та їх відображення в процесі архітектурного проектування громадських центрів столичних міст у період формування режимів у 30-ті роки ХХ ст., під час Другої світової війни, в повоєнний час, в період «холодної війни» та протистояння двох полярних політичних та ідеологічних систем, і в посттоталітарний період, залежно від різної національної та інтернаціональної ідентифікації населення і політичних еліт.
4. Розглянуті історико-політичні умови показали, що в СРСР і Німеччині до Другої світової війни відбувалися аналогічні процеси формування та трансформації архітектурно-планувальної структури їхніх столичних громадських центрів, які характеризуються такими загальними проявами:
створення великих громадських просторів на основі композиційних осей та симетричних планувальних структур;
використання пам’яток містобудівної історії та архітектури для ствердження національної ідентичності у нових архітектурних формах. Поряд з цим їх знищують, якщо вони суперечать новій державній ідеології;
використання великомасштабних споруд символів як архітектурних домінант в планувальних композиціях, де з найбільшою силою художніми засобами визначалися політичні доктрини та міфи, що впливали на свідомість «народних мас».
5. Показано, що після Другої світової війни відбувалося конкурентне протистояння ідеологічних принципів архітектурного формування громадських центрів. Політична влада в СРСР, спираючись на переможний пафос, прагнула будувати споруди ідеологічні символи в столичних громадських центрах соціалістичних країн. Самоідентифікація архітекторів у цей період також впливала на виховання естетичних смаків суспільства. Певні архітектурні кола копіювали досвід соціалістичного реалізму, інші намагалися продовжувати тенденції модернізму та раціоналізму міжвоєнного часу або шукали натхнення в історичних зразках і намагалися створити нову формальну мову, пов’язану з національним досвідом. Значення ідентичності як важливого фундаментального фактору для архітектури переконливо ілюструють зміни у формуванні громадських центрів столиць колишнього Східного блоку після розвалу СРСР. У цьому процесі простежується вплив міжнародних зразків архітектурної творчості та досвід відтворення зруйнованих пам’яток національної архітектури.
6. Розроблено матрицю ідентичностей та виведено класифікацію ознак архітектури міських громадських центрів на основі трьох проявів поняття «ідентичність» як порівняльної сутності явища. Такими різновидами проявів є: 1 функціональна структура громадських центрів; 2 просторове значення; 3 часова періодизація. До першого (функціонального) структурного різновиду віднесено такі ознаки: політична, репрезентативна, ритуальна, комунікаційна, культурна, торгово-побутова. До другого (просторового) входять такі значення міського центру: глобальне, державне, національне, локальне, регіональне, міське, а до третього (часового) наступні періоди історичного розвитку: дототалітарний, тоталітарний, посттоталітарний. Запропонована методика дає змогу точніше діагностувати процес історичного формування громадського простору міста і прогнозувати можливі суспільні й архітектурні процеси і наслідки, що підвищує ефективність архітектурного і містобудівного проектування.
7. Встановлено, що утвердження, а потім повалення тоталітарних режимів та пов’язаних з ними форм національних і політичних ідентичностей у структурі громадських просторів центрів столичних міст підпорядковується такими закономірностям:
режим переважно розміщує репрезентативні споруди в історично-сформованих центрах міст, тим самим руйнуючи стару національну ідентичність;
площа нових монофункціональних громадських просторів перевищує в середньому в 23 рази існуючі до того;
після краху режиму і в процесі утвердження посттоталітарної національної ідентичності населення міста по-новому трактує і освоює громадський простір, внаслідок чого відбувається його радикальне чи поступове зменшення і трансформація.
8. Визначено вплив політичних ідей, програм та міфів на формування національної ідентичності, а також її прояви у функціональному змісті та архітектурній формі міських громадських центрів. Їх архітектурні якості сприяють пошуку та вираженню «своєї» ідентичності або інших, але толерантних до неї. Політична трансформація суспільства призводить до формування нової парадигми його розвитку та пошуку нової ідентичності, яка ґрунтується на запереченні старої: створюється нова політична міфологія, проводиться ревізія історії, відбувається переклад нових міфів на мову архітектури та їх візуалізація у містобудівельних ансамблях і спорудах. Виявлено аналогічність процесів втілення нових ідентичностей у просторовій структурі міста у різних національних культурах.
9. Показано, що архітектура відіграє важливу роль у формуванні та утвердженні національної ідентичності за допомогою доступних їй зображальних засобів, матеріалізуючи, трансформуючи та візуалізовуючи потрібні для існування цієї влади політичні міфи. До архітектурних засобів утвердження нової ідентичності належать містобудівельні (створення нових ансамблів вулиць і площ), архітектурні (будівництво нових споруд) та художньо-декоративні засоби (формування локального середовища, спорудження пам’ятників, пропагандистських та малих архітектурних форм).
10. Політичне утвердження нової влади та ідентичності по-новому трактує охорону існуючих пам’яток архітектури та відтворення втрачених. Для надійного збереження архітектурної спадщини (цінного містобудівного ансамблю, унікальної споруди, місця видатної історичної події тощо), зв’язаної з попередньою ідентичністю, її треба якомога швидше оголошувати пам’ятною і ставити під державну охорону. В іншому випадку нова національна свідомість і потреба її просторової матеріалізації трансформують громадський простір відповідно до нових політичних гасел. У зв’язку з цим визначено та введено в теорію архітектури поняття «ями ідентичностей», тобто явища, пов’язаного з процесами навмисного руйнування архітектурних пам’яток попередньої епохи та позбавлення їх ознак колишньої ідентичності. Це поняття також обґрунтовує необхідність врахування загальної категорії «національна ідентичність» в теорії і практиці сучасної архітектури та містобудування.

БІБЛІОГРАФІЯ
1. Абизов В.А. Методологічні основи розвитку архітектурно-будівельних систем (в умовах реформування житлової та містобудівної політики України): Автореф. дис д-ра арх. 18.00.01/ НДІТІАМ К., 2001. 32с.
2. Азизян И.А., Иванова И.В. Памятники вечной славы. М.: Стройиздат, 1976. 208 с.
3. Азизян И.А., Добрынина И.А., Лебедева Г.С. Теория композиции как поэтика архитектуры. М.: ПрогрессТрадиция, 2002. 568 с.
4. Азизян И.А. Памятники и власть // Архитектура в истории русской культуры. М.: Эра, 1999. Вып 4. Власть и творчество. С. 146 153.
5. Андреев А. Кто есть кто в русской политике // Москва. 1995. №7. С. 145 156.
6. Алферов И.А., Антонов В.Л. Городской центр и его масштабное построение. Тенденции проблемы закономерности // Архитектура СССР. 1976. № 11. С. 50 70.
7. Алферова Г.В., Харламов В.А. Киев во ІІ пол. ХVІІ века. Историко-архитектурный очерк. К.: Наукова думка, 1982. 159 с.
8. Андрущенко М. Характерні особливості архітектурного стилю повоєнного десятиріччя 19451955 рр. в Україні // Архітектурна спадщина України. К.: Українознавство, 1997. C. 190 195.
9. Ансамбль Урядової площі в Києві // Архітектура Радянської України. 1938. №7. С. 4 18.
10. Антонов В. Ідеологія архітектури в лаштунках системи «середовище людина» // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» «Архітектура». 2003. № 486. С. 202 215.
11. Антонов В.Л., Шубович С.А. Архитектурная композиция как система «среда-человек». К.: НИИТИАГ, 1999. 72 с.
12. Антонюк А., Граужис О., Отченашенко В., Олейник Е. Лавровый венец // Архитектура и престиж. 2000. №3 4. С. 23.
13. Аркин Д. Монументы героям Великой Отечественной войны. Заметки о конкурсе // Искусство. 1944. №5. С. 3 11.
14. Аркин Д. Габриэль и Леду // Проблемы архитектуры. М., 1936. С. 98 99.
15. Артамонов В.А. Город и монумент. М.: Стройиздат, 1974. 224 с.
16. Архітектура: Короткий словник-довідник / За заг. ред. А. П. Мардера К.: Будівельник, 1995. 335 с., іл.
17. Архитектура Украины на современном этапе / В.П. Дахно, В.И. Ежов, С.К. Килессо и др. К.: Будівельник, 1984. 150с.
18. Архитектура Советской Украины / И.Н.Седак, В.П.Дахно, Ю.И.Писковский, В.Е.Ладный. М.: Стройиздат, 1987. 303 с.: ил.
19. Архитектура Советской Украины / В.П. Дахно, С.К. Килессо, Н.С. Коломиец и др. К.: Будівельник, 1986. 160 с.
20. Асеев Ю.С. Стили в архитектуре Украины К.: Будівельнык, 1989. 104с.
21. Астафьева-Длугач М. Советская архитектура 19171940 // Архитектура СССР 1917 1987. М.: Стройиздат, 1987. С. 17 99.
22. Ачкасов В.А. «Миф Запада» в российской политической традиции: поиск идентичности // Россия и Грузия: диалог и родство культур: сборник материалов симпозиума. / Под ред. В.В. Парцвания СПб.: Санкт-Перербургское философскон общество, 2003. Вып. 1. С. 48 55.
23. Афанасьев К., Малинина Т. Из истории советской архитектуры М.: Искусство, 1978. 167 с.
24. Афанасьєв К. Архитектурные проекты на выставке «Героический фронт и тыл» // Архитектура СССР. 1944. №6. С. 29 33.
25. Баран В. Цензура та ідеологічний контроль в Україні (19461960-ті роки) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / Відп. Ред. Я. Ісаєвич. Упорядн. М.Литвин, О. Аркуша Львів: Видавництво Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, 2000. Вип.7. С. 497 509.
26. Баранов Н.В. Композиция центра города. М.: Стройиздат, 1964. 193 с.
27. Бархин М.Г. Город 19451970. Практика, проекты, теория. М.: Стройиздат, 1974. 207 с.
28. Бархин М.Г. Архитектура и город. Проблемы развития советского зодчестваю М.: Наука, 1979. 224 с.
29. Бархин М.Г. Город. Структура и композиция. М.: Наука, 1986. 264 с.
30. Бачинська Л. Ідеологічна сутність містобудівної спадщини // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» «Архітектура». 2003. № 486. С. 319 326.
31. Бевз М.В. Методологічні основи збереження та регенерації заповідних архітектурних комплексів історичних міст України (на прикладі Західної України): Автореф. дис д-ра арх. 18.00.01 / ХДТУБА. Харків, 2004. 32с.
32. Безродный П.П. Архитектурные термины: Краткий русско-украинский словарь: Справочник пособие / Под ред. В. В. Савченка К.: Вища школа, 1993. 272с., ил.
33. Белопольский И.Б. Памятник воинам Советской Армии, павшим в боях с фашизмом. Сооружен в Берлине. М.: Искусство, 1950. 78 с.
34. Бжезінський З. Промова на 6-й щорічній конференції «Україна на шляху до зрілої національної державності» // Коментарі. 2005. № 186 (752), п’ятниця-неділя, 1416 жовтня. С. 4.
35. Білоконь Ю.М. Еволюційні тенденції в теорії та методології регіонального планування: Автореф. дис д-ра арх. 18.00.04 / КНУБА . К.: 2003. 36с.
36. Білоконь Ю.М. Регіональне планування. Теорія і практика / За ред. І.О. Фоміна. К.: Логос, 2003. 246 с.
37. Білоконь Ю. Сучасні тенденції у розробці генеральних планів великих міст // Досвід та перспективи розвитку міст України. Проблеми планування великих міст: Зб. наук. праць / Відп. ред. Ю.М. Білоконь. К.: Ін-т «Діпромісто», 2005. Вип. 8. С. 5 14.
38. Былинкин Н.П., Рябушин А.В. Современная советская архитектура 1955 1980 гг. М.: Стройиздат, 1985. 224 с.
39. Божко Ю.Г. Эстетические свойства архитектуры: Моделирование и проектирование. К.: Будівельник, 1990. 141 с.
40. Борисова Е.А. Русская архитектура второй половины ХІХ века. М.: Наука, 1979. 320 с.
41. Бочаров Ю.П., Кудрявцев О.К. Планировочная структура современного города. М.: Изд-во лит-ры по строительству, 1972. 160 с.
42. Бочаров Ю.П. Политические мифы и архитектура Москвы 19181997 // Сучасні проблеми архітектури і містобудування. К.: КНУБА, 1998. Вип. 3. С. 28 34.
43. Бочаров Ю.П. Сиренко Э.А. Центры власти в пространстве Москвы // Архитектура в истории русской культуры. М.: Эра, 1999. Вып 4. Власть и творчество. С. 54 60.
44. Брайчевский М.Ю. Утверждение христианства на Руси: Пер. с укр. / АН УССР. Ин-т археологии; Отв. ред. М.В. Попович. К.: Наукова думка, 1989. 296 с.
45. Броновицька Г. Ідеологія і стиль: розвиток теорії радянської архітектури 30-их років // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» «Архітектура». 2003. № 486. С. 140 147.
46. Бунин А.В., Саваренская Т.Ф. История градостроительного искусства: В 2т. М.: Стройиздат, 1979. Т.2: Градостроительство ХХ века в странах капиталистического мира. 411 с.
47. Бусева-Давыдова И.Л., Нащокина М.В., Астафьева-Длугач М.И. Москва: Архитектурный путеводитель. М.: Стройиздат, 2001. 512 с.
48. Вадімов В.М. Методологічні основи еколого-містобудівного освоєння прирічкових урбанізованих територій (в умовах України): Автореф. дис д-ра арх. 18.00.01 / КНУБА К.: 2003. 36с.
49. Вадімов В.М. Особливості параметризації містобудівних процесів у центральних районах міст // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» «Архітектура». 2004. №505. С.310 314.
50. Васильев В. Пантеон русской славы // Советское искусство. 1948. 17 января С. 1.
51. Вечерський В.В. Архітектура і містобудування України доби Гетьманщини (Особливості становлення і розитку. 16481781): Автореф. дис. д-ра арх 18.00.01 / НАОМА К., 2001. 19 с.
52. Винниченко В. Публіцистика / Упоряд. і ред. В. Бубелка. Київ Нью-Йорк: Укр. вільна академія наук у США, 2002. 391 с.
53. Виппер Б. Р. Статьи об искусстве. М.: Искусство, 1970. 591 с.
54. Владимиров В.В., Микулина Е.М., Яргина З.Н. Город и ландшафт. М.: Мысль, 1986. 240 с.
55. Воинов А.А. И.Г.Лангбард. Минск: Вышэйшая школа, 1976. 272 с.
56. Волинко І., Дольченко С. «Україна» з Васильківської, 32 // Політика і культура. 2001. № 30. С. 6 8.
57. Вуек Я. Мифы и утопии архитектуры ХХ века / пер. с польского М.В. Пружеченского. Под. ред. В.Л. Глазычева. М.: Стройиздат, 1990. 286 с.
58. Вучетич Е., Валериус С., Белопольский Я. Памятник героям-воинам // Искусство. 1949. №5. С. 34 36.
59. Габрель М. Світоглядно-ідеологічна компонента в архітектурно-просторовій організації регіональних систем // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» «Архітектура». 2003. № 486. С. 292 302.
60. Гаглов И. Открытие памятника героям штурма Берлина // Красная звезда. 1945. 13 ноября. С. 1.
61. Гайдар Е. Экономические реформы и иерархические структуры / отв. ред. С.С. Шаталин // Институт экономики и прогнозирования научно-технического прогресса АН СССР. М.: Наука, 1990. 216 с.
62. Галайба В. 1200 метрів історії. Хрещатик: Культорологічний путівник. К.,1997. 167 с.
63. Гидион З. Пространство, время, архитектура. М.: Стройиздат, 1984. 455 с.
64. Глазычев В.Л. Эволюция творчества в архтектуре. М.: Стройиздат, 1986. 495 с.
65. Глазычев В. Часы остановились в Конотопе // Незалежний культорологічний часопис «Ї». 2000. №22. С. 177 182.
66. Гнатенко П.И. Национальная психология. Днепропетровск: ДГУ, 2000. 213с.
67. Гнатенко П.И., Павленко В.Н. Идентичность: философский и психологический анализ. К.: 1999. 466 с.
68. Гнатенко П.И., Павленко В.Н. Этнические установки и этнические стереотипы. Днепропетровск: ДГУ, 1995. 200 с.
69. Голдхоорн Б. Источники и составные части капреализма // Проект Россия. Капреализм. 2002. №2. С.6 11.
70. Гольдзамт Э.А., Швидковский О.А., Градостроительная культура европейских социалистических стран. Москва: Стройиздат, 1985. 480 с.
71. Головко Г.В. Виступ на творчому диспуті в Київському будинку архітектора // Архітектура Радянської України. 1938. №7. С. 16 17.
72. Голомшток И. Тоталитарное искусство. М.: Галарт, 1994. 296 с.
73. Гофер Е. Світогляд, ідеологія та ідолотрія в архітектурі Києва // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» «Архітектура». 2003. №486. С. 92 96.
74. Градовский А.Д. Национальный вопрос в истории литературы. СПб.: 1873, 40 с.
75. Гречина М.І. Урядова площа в Києві і проект нового готелю // Архітектура Радянської України. 1940. №6. С. 3 8.
76. Григор’єв С.В., Машков І.І., Повстенко О.І. Всесоюзний конкурс на проект готелю в Києві // Архітектура Радянської України. 1938. №4. С. 6 17.
77. Грицак Я. Іван Франко про політичну самостійність України // Ukrainska mysl politychna w XX wieku Krakуw: Uniwersytet Jagiellonsky, 1993. S. 40 48.
78. Грицак Я.Й. Нарис історії України: формування української модерної нації ХІХ ХХст.: [Навч. посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак. вузів, вчителів.] К.: Генеза, 2000. 360с.: іл.
79. Груза И. Теория города: Сокр. пер. с чеш. М.: Прогресс, 1972. 247 с.
80. Грушевський М. Вступний виклад з давньої історії Руси // Записки наукового товариства ім. Шевченка. Львів, 1894. Т. ІV. 149 с.
81. Гумантарный комплекс архитектуры. К вопросу о гуманитарных исследованиях в архитектуре: Монография / Под общ. ред. д-ра арх. С.А.Шубович. Харьков: ХНАГХ, 2005. 311 с.
82. Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. М.: Рольф, 2001. 558 с.
83. Гумилев Л.Н. Древняя Русь и Великая степь. М.: Изд-во АСТ, 2001. 839 с.
84. Гутнов А.Э. Эволюция градостроительства. М.: Стройиздат, 1984. 257 с.
85. Давидич Т. Історія ідеологій та ідеологія архітектури // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» «Архітектура». 2003. № 486. С. 278 281.
86. Дворец Советов (конкурсы 19311933 гг.): Каталог-путеводитель по фондам Музея архитектуры / Сост. Н.И. Филюкава М.: Музей архитектуры им. Щусева, 1989. 37 с.
87. Дьомін М. Актуальні проблеми сучасної теорії містобудування // Досвід та перспективи розвитку міст України: Зб. наук. пр., присвячений 70-річчю інституту «Діпромісто». К.: Укрархбудінформ, 2000. С. 41 44.
88. Дьомін М., Левітан Я., Марков Ю. Столичні функції Києва та вимоги щодо їхньої реалізації // Досвід та перспективи розвитку міст України. Проблеми планування великих міст: Зб. наук. пр. / Відп. ред. Ю.М.Білоконь. К.: Ін-т «Діпромісто», 2005. Вип. 8 С. 96 109.
89. Дзюба І. Україна і світ // Quo Vadis Ukraine? Одеса: Маяк, 1992. С. 9 13.
90. Довгалюк І.І. Урядовий майдан столиці Радянської України // Архітектура Радянської України. 1938. №6. С. 9.
91. Докторович В. Интерьер храма Христа Спасителя // Проект Россия. Религия. 2004. №4. С.20.
92. Дорошенко Д.І. Нарис історії України Львів: Світ, 1991. 572 с.
93. Достоевский Ф.М. Объяснительное слово по поводу печатаемой ниже речи о Пушкине // Русская идея. М.: Республика, 1994. С. 40 59.
94. Драгоманов М. Вибрані твори. Укр. соц. інститут у Празі. Збірка політичних творів з примітками / Під заг. ред. П.Богацького; Прага- Нью-Йорк: Товариство українських поступових товариств в Америці, 1937. 415 с.
95. Ежов В.И. Полвека глазами архитектора. К.: НИИТИАГ КНУСА, 2001. 304 с.
96. Жолтовський И.В. Принцип зодчества // Архитектура СССР. 1933. №5. С. 28 29.
97. Заболотний В. Будинок Верховної Ради УРСР // Архітектура Радянської України. 1938. №1. С. 1521.
98. Забужко О. Шевченків міф України: спроба філософського аналізу Київ: Абрис, 1997. 143 с.
99. Заєць О. Націоналізм і національна демократія: витоки конфлікту (1920 1930) // Сучасність 1994. №2. С. 12 23.
100. Зайцев А.К. Мемориальные ансамбли в городах-героях. М.: Стройиздат, 1985. 207 с.
101. Захватович Я. Польская архитектура. Варшава: Аркады, 1967. 543 с.
102. Зитте К. Художественные основы градостроительства. М.: Стройиздат, 1991. 255 с.
103. Иванов С.Г. Архитектура в культуротворчестве тоталитаризма: философско-эстетический аналіз. К.: Стилос, 2001. 168 с.
104. Из истории советской архитектуры 1941 1945: Документы и материалы / Под. ред. К.Н. Афанасьева М.: Наука, 1972. 211 с.
105. Иконников А.В. Архитектура города. М.: Изд-во по строительству, 1972. 215 с.
106. Иконников А.В. Зарубежная архитектура. От «новой архитектуры» до постмодернизма. М.: Стройиздат, 1982. 255 с.
107. Иконников А.В. Функция, форма, образ в архитектуре. М.: Искусство, 1990. 384 с.
108. Иконников А. В. Историзм в архитектуре. М.: Стройиздат, 1997. 557 с., ил.