Баб’юк Марія Петрівна Вищі навчальні за­клади як учасники цивільних правовідносин : Бабюк Мария Петровна Высшие учебные заведения как участники гражданских правоотношений Babyuk Mariya Petrovna Vysshiye uchebnyye zavedeniya kak uchastniki grazhdanskikh pravootnosheniy

Краткое описание

Баб’юк Марія Петрівна, директор Галицького коле­джу імені В’ячеслава Чорновола: «Вищі навчальні за­клади як учасники цивільних правовідносин» (12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; між­народне приватне право). Спецрада Д 64.700.02 у Хар­ківському національному університеті внутрішніх справ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ МIНICТЕРCТВО ВНУТРIШНIХ CПРAВ УКРAЇНИ
Квaлiфiкaцiйнa нaуковa прaця
Нa прaвaх рукопиcу

БАБ’ЮК МАРІЯ ПЕТРІВНА

ДИСЕРТАЦІЯ

Прим. № ______
УДК 347.195.22

ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ ЯК УЧАСНИКИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право
(08 – Право)
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії)
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
_______________________ М. П. Баб’юк

Науковий керівник –
Стефанчук Руслан Олексійович, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України

Київ – 2017

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ..................................................... 12
ВСТУП .......................................................................................................... 13
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика вищих навчальних закладів
як учасників цивільних правовідносин………………………………..
21
1.1 Поняття та ознаки вищого навчального закладу ................................ 21
1.2 Цивільна правосуб’єктність вищого навчального закладу ……….... 41
Висновки до Розділу 1 .................................................................................. 56
РОЗДІЛ 2. Участь вищих навчальних закладів в абсолютних
цивільних правовідносинах……………………………………………...
59
2.1 Участь вищих навчальних закладів в особистих немайнових
правовідносинах …………………..…………………..................................
59
2.2 Участь вищих навчальних закладів у речових правовідносинах ...... 104
2.3 Участь вищих навчальних закладів у правовідносинах
інтелектуальної власності ............................................................................
114
Висновки до Розділу 2 .................................................................................. 139
РОЗДІЛ 3. Участь вищих навчальних закладів у відносних
цивільних правовідносинах……………………………………………...
146
3.1 Участь вищих навчальних закладів у договірних
правовідносинах ............................................................................................
146
3.2 Участь вищих навчальних закладів у позадоговірних
правовідносинах ............................................................................................
164
Висновки до Розділу 3 .................................................................................. 182
ВИСНОВКИ ................................................................................................. 185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................ 191
ДОДАТКИ………………………………………………………………….. 210

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

Цивільний кодекс України ЦК України
Господарський кодекс України ГК України

ВСТУП

Актуальність теми. Соціально-економічні, політичні та правові зміни, які відбулися в Україні з часу проголошення її незалежності, торкнулися, фактично, усіх соціальних інститутів, зокрема освіти. Так, якісно і кількісно підвищився рівень попиту на освітні послуги, зросли потреби в освіті, насамперед вищій, як для кожного громадянина, так і суспільства загалом. Визнання права приватної власності, проголошення рівності усіх суб’єктів права власності спричинило версифікацію форм власності у сфері вищої освіти. Сьогодні в Україні створення вищих навчальних закладів можливе у формі державної, комунальної, приватної установи. Водночас значно розширено договірне оформлення відносин між суб’єктами права на вищу освіту – здобувачами вищої освіти і вищими навчальними закладами. Усе це є свідченням того, що в сучасних умовах реалізація права на освіту неможлива без забезпечення належного механізму правового регулювання цивільних відносин, які виникають щодо надання освітніх послуг, та забезпечення статусу вищого навчального закладу як самостійного і повноправного учасника цивільних правовідносин.
Утім у цивільному законодавстві визначено лише загальні положення про правосуб’єктність вищих навчальних закладів з огляду на їх спеціальний правовий статус. Аналіз робіт, присвячених вивченню юридичного статусу та правового режиму діяльності цих установ, надає можливість помітити таку тенденцію: правове становище вищих навчальних закладів розглядається, переважно, з публічних позицій, передусім адміністративно-правових. При цьому не враховується той факт, що вищі навчальні заклади є юридичними особами, на які повною мірою поширюються положення цивільного законодавства у сфері особистих немайнових, речових, зобов’язальних, інтелектуальних і позадоговірних правовідносин. У зв’язку з тим, що освітня діяльність вищих навчальних закладів має бути забезпечена певною матеріально-технічною базою, вони регулярно вступають у майновий обіг, а тому повинні володіти чітким цивільно-правовим статусом.

Незважаючи на те, що в літературі було зроблено окремі спроби стосовно висвітлення певних аспектів створення вищих навчальних закладів, особливостей їх підприємницької діяльності, розкриття змісту договору про надання освітніх послуг, правове становище вищих навчальних закладів як суб’єктів цивільного права характеризується наявністю багатьох неточностей і протиріч.
Відповідність указаної теми потребам сьогодення також підтверджується такими напрямами модернізації вищої освіти, як: інтеграція вищої освіти України до Європейського простору вищої освіти; інтеграція освіти, науки та інновації; автономія вищих навчальних закладів; співпраця вищих навчальних закладів і бізнесу у сфері вищої освіти та науки.
Таким чином, сукупність наведених обставин, а також відсутність комплексного наукового дослідження з цієї тематики в Україні дає змогу вказати на актуальність теми дисертації, що потребує подальшого наукового розроблення і вивчення.
Необхідно зазначити, що теоретична основа представленого дисертаційного дослідження ґрунтується на працях, присвячених правовому статусу вищих навчальних закладів як суб’єктів цивільних правовідносин, зокрема В. В. Астахова, З. А. Ахмедової, Є. В. Богданова, В. І. Борисової, В. А. Ватраса, І. В. Венедиктової, І. П. Грєшнікова, С. Д. Гринько, О. В. Дзери, А. С. Довгерта, І. В. Жигалкіна, І. В. Жилінкової, Ю. М. Жорнокуя, С. А. Загороднього, І. Р. Калаура, К. А. Карчевського, Т. В. Корольової, В. М. Коссака, К. О. Кочергіної, В. М. Кравчука, Л. В. Красицької, Н. С. Кузнецової, Д. С. Лещенка, В. В. Луця, Р. А. Майданика, Л. Г. Максимця, П. В. Нестеренко, О. О. Отраднової, О. В. Синєгубова, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Р. О. Стефанчука, Є. О. Суханова, Г. П. Тимченка, Я. М. Шевченко, В. Л. Яроцького й інших учених.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямів науково-дослідної роботи кафедри цивільного та трудового права Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова згідно з Тематичним планом науково-дослідної роботи

Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за напрямом
«Дослідження проблем гуманітарних наук», затвердженим Вченою радою університету (протокол № 5 від 29 січня 2009 р.).
Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у розробленні системи теоретичних положень, пропозицій з удосконалення законодавства та практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення рівня ефективності правового регулювання участі вищих навчальних закладів у цивільних правовідносинах, а також визначенні пріоритетних напрямів удосконалення положень вітчизняного законодавства з указаного питання.
Для досягнення зазначеної мети у дисертаційному дослідженні було поставлено такі задачі:
– визначити поняття та ознаки вищого навчального закладу як суб’єкта цивільних правовідносин;
– з’ясувати цивільну правосуб’єктність вищого навчального закладу;
– висвітлити особливості участі вищих навчальних закладів в особистих немайнових правовідносинах;
– розглянути особливості участі вищих навчальних закладів у речових правовідносинах;
– розкрити особливості участі вищих навчальних закладів у правовідносинах інтелектуальної власності;
– виявити особливості участі вищих навчальних закладів у договірних правовідносинах;
– охарактеризувати особливості участі вищих навчальних закладів у позадоговірних правовідносинах.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, учасник яких – вищий навчальний заклад.
Предметом дослідження є вищі навчальні заклади як суб’єкти цивільних правовідносин.
Методи дослідження. У дослідженні було використано широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, зокрема: діалектичний –

для пізнання існуючих явищ і їх зв’язку з практичною реалізацією норм права щодо участі вищого навчального закладу в цивільних правовідносинах (підрозділи 2.1 – 2.3, 3.1, 3.2); формально-логічний – для виокремлення характерних (специфічних) ознак вищого навчального закладу як учасника цивільних правовідносин (підрозділ 1.1); порівняльно-правовий – для порівняльного аналізу поглядів учених і положень нормативно-правових актів, що регламентують правовий статус вищих навчальних закладів як учасників цивільних правовідносин в Україні та зарубіжних країнах (підрозділ 1.2); функціональний – з метою дослідження особливостей використання норм права для реалізації вищими навчальними закладами цивільної правосуб’єктності (підрозділи 2.1 – 2.3, 3.1, 3.2); статистичний – для вивчення, аналізу й узагальнення правозастосовної практики щодо участі вищих навчальних закладів у цивільних правовідносинах (підрозділи 2.1 – 2.3, 3.1, 3.2).
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації становлять праці
фахівців у галузі цивільного права, загальної теорії держави і права, інших галузевих правових наук, зокрема зарубіжних дослідників. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, Цивільного кодексу України, законодавчих і підзаконних нормативно-правових актах, згідно з якими здійснюється правове регулювання участі вищих навчальних закладів у цивільних правовідносинах. Інформаційною та емпіричною основою дослідження є узагальнення практичної діяльності, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці цивільного права комплексним та системним дослідженням правового статусу вищих навчальних закладів як суб’єктів цивільних правовідносин. Найбільш значущі результати, що характеризують особистий внесок здобувача в розроблення проблематики, можна сформулювати таким чином:
вперше:
– запропоновано закріпити в законодавстві України можливість створення

вищого навчального закладу незалежно від форми власності в організаційно- правовій формі навчального закладу;
– обґрунтовано дуалістичний характер правосуб’єктності вищого навчального закладу. Це означає, що дієздатність останнього у сфері освіти виникає з моменту отримання відповідної ліцензії, тоді як у сфері господарської діяльності – в момент державної реєстрації одночасно із правоздатністю за умови, якщо його підприємницька діяльність не потребує ліцензування;
– доведено, що вищий навчальний заклад має право на таємницю, що включає в себе таємницю кореспонденції, особистих паперів, комерційну таємницю, банківську таємницю, нотаріальну таємницю, адвокатську таємницю, професійну таємницю та службову таємницю;
– аргументовано наявність у вищого навчального закладу права на індивідуальність, яке полягає у можливості формувати та використовувати індивідуалізуючі його ознаки у вигляді найменування, місцезнаходження, печатки, установчих документів, логотипу, бренду, доменного імені тощо, сукупність яких виділяє вищий навчальний заклад серед інших юридичних осіб;
– аргументовано наявність у вищого навчального закладу права на конкуренцію, що передбачає змагальність останнього з подібними юридичними особами задля досягнення кращих показників своєї діяльності;
– доведено наявність у вищого навчального закладу права на автономію, що включає в себе право на вибір діяльності, невтручання в діяльність закладу, на можливість взаємодії та об’єднання з іншими юридичними особами;
– обґрунтовано, що вищий навчальний заклад може виступати суб’єктом відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків послуг у сфері вищої освіти, які не відповідають стандартам вищої освіти, не забезпечують здобуття особами якісної вищої освіти та/або не сприяють отриманню здобувачами вищої освіти нових знань;
удосконалено:
– класифікацію функцій вищого навчального закладу залежно від цільового характеру його функціонування;

– перелік особистих немайнових прав, якими може бути наділений вищий навчальний заклад (зокрема, права на найменування, на місцезнаходження, на інформацію, на таємницю, на ділову репутацію, на індивідуальність, на конкуренцію, на автономію);
– зміст особистого немайнового права вищого навчального закладу на місцезнаходження, яке включає в себе право на вибір місця знаходження, його зміну, право на недоторканність володіння та право на свободу пересування;
– перелік об’єктів, стосовно яких вищий навчальний заклад може набувати прав інтелектуальної власності (зокрема, комерційне найменування, торговельна марка, географічне зазначення, об’єкти суміжних прав, передачі організацій мовлення);
– розуміння змісту договору про надання освітніх послуг як публічного консенсуального договору, що укладається у письмовій формі та відповідно до якого одна сторона – виконавець (вищий навчальний заклад) зобов’язується за завданням другої сторони – замовника (здобувача вищої освіти або іншої особи) надати освітню послугу, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором;
– визначення поняття освітньої послуги, що надається вищим навчальним закладом, як діяльності, спрямованої на задоволення освітніх потреб здобувачів вищої освіти й інших осіб, зокрема на формування певних навичок і вмінь, необхідних для здобуття вищої освіти;
дістали подальшого розвитку:
– положення стосовно закріплення майна за вищими навчальними закладами як юридичними особами публічного права на праві оперативного управління;
– позиція щодо віднесення вищих навчальних закладів до юридичних осіб, наділених спеціальною правоздатністю;
– позиція, згідно з якою вищі навчальні заклади можуть виступати як первинними, так і похідними суб’єктами права інтелектуальної власності;
– аргументація поділу освітніх послуг, що надаються вищим навчальним

закладом, на основні та додаткові;
– положення стосовно участі вищих навчальних закладів у деліктних правовідносинах, у кондикційних зобов’язаннях, у відносинах, пов’язаних із публічною обіцянкою винагороди, у зобов’язаннях щодо рятування майна юридичної особи або створення загрози її майну.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення, узагальнення й висновки можуть бути використані у:
– науково-дослідній діяльності – для подальшого розвитку вітчизняної науки цивільного права, у тому числі при проведенні подальших досліджень у сфері правового регулювання участі вищих навчальних закладів у цивільних правовідносинах;
– навчальному процесі – під час удосконалення навчально-методичного забезпечення (підручників, навчальних посібників тощо) і викладання дисципліни
«Цивільне право», спецкурсів з питань правового статусу вищих навчальних закладів як учасників цивільних правовідносин (акт впровадження Хмельницького університету управління та права від 18 травня 2017 р.);
– законотворчій діяльності – для удосконалення вітчизняного законодавства щодо правового статусу вищих навчальних закладів як суб’єктів цивільних правовідносин;
– правозастосовній практиці – з метою вироблення загальних рекомендацій щодо застосування правових норм, які пов’язані з участю вищих навчальних закладів у цивільних правовідносинах.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки та результати дослідження були оприлюднені на міжнародних науково- практичних конференціях: «Правова система України: сучасні тенденції та фактори розвитку» (м. Запоріжжя, 25 – 26 березня 2016 р.); «Міжнародні та національні правові виміри забезпечення стабільності» (м. Львів, 15 – 16 квітня 2016 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації відображено у семи публікаціях, чотири з яких опубліковано в наукових фахових виданнях України, одна – у фаховому виданні іноземної держави, а також у двох тезах наукових повідомлень на міжнародних науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою та задачами. Дисертація складається з анотації, переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що об’єднують сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 214 сторінок, із них: основний текст – 180 сторінок, список використаних джерел – 19 сторінок (200 найменувань), додатки – 5 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукового завдання, суть якого полягає у всебічному дослідженні таких суб’єктів цивільних правовідносин, як вищі навчальні заклади, та формуванні на цій основі висновків і пропозицій стосовно вдосконалення цивільного законодавства щодо участі вищих навчальних закладів у цивільних правовідносинах.
За результатами проведеного дослідження було сформульовано наведені нижче висновки.
1. Доведено, що особливість діяльності вищого навчального закладу як об’єкта цивільно-правового регулювання визначається, насамперед: а) метою утворення та діяльності вищого навчального закладу; б) специфічним характером завдань, функцій і повноважень вищого навчального закладу; в) організаційною структурою вищого навчального закладу; г) спеціальним порядком утворення, реорганізації та ліквідації вищого навчального закладу; д) характером зовнішніх і внутрішньоорганізаційних зв’язків вищого навчального закладу; е) особливим статусом суб’єктів навчального процесу; є) системою управління вищим навчальним закладом, його специфічними формами та методами; ж) характером відносин, які виникають під час діяльності вищого навчального закладу.
2. Підсумовано, що правоздатність вищого навчального закладу у сфері освітніх відносин є спеціальною, що передбачає наявність у юридичної особи лише таких прав і обов’язків, які відповідають цілям її освітньої діяльності та безпосередньо зафіксовані в її установчих документах. Дієздатність вищого навчального закладу у фінансово-господарській та підприємницькій діяльності виникає з моменту його державної реєстрації одночасно із правоздатністю. За умови ліцензування його підприємницької діяльності дієздатність формується аналогічно підприємницькій юридичній особі.
3. Встановлено, що особисте немайнове право вищого навчального закладу являє собою абсолютне суб’єктивне неекономічне право кожного вищого

навчального закладу, яке є невіддільним від нього та індивідуалізує його, а також діє з моменту створення і до моменту припинення закладу.
Визначено, що особистим немайновим правам вищих навчальних закладів притаманні такі ознаки: а) неекономічність; б) невіддільність; в) абсолютність; г) особистісність; д) загальність (належать усім юридичним особам); е) виникають з моменту створення вищого навчального закладу та діють до моменту його припинення.
З’ясовано, що особисте немайнове право вищого навчального закладу на найменування – це надана йому міра можливої поведінки з метою задоволення власних потреб, яка полягає у можливостях володіти та користуватися своїм найменуванням і вимагати певної поведінки від зобов’язаних осіб з метою його захисту.
Запропоновано під правом на місцезнаходження вищого навчального закладу розуміти передбачену законом можливість закладу визначати на власний розсуд своє територіальне розташування, а також змінювати місцезнаходження у порядку, визначеному законом. Зміст права вищого навчального закладу на місцезнаходження включає в себе правомочності з володіння, користування та розпорядження місцем знаходження. Володіння полягає у можливості мати конкретне місце розташування вищого навчального закладу. Користування правом на місцезнаходження вищого навчального закладу означає можливість використовувати своє розташування, його адресу у власних цілях, виконуючи певну діяльність, передбачену в статуті, тощо. Також користування може полягати у можливості вибору поведінки в приміщенні, в межах якого знаходиться вищий навчальний заклад, яка не повинна суперечити закону, моральним засадам та установчим документам вищого навчального закладу. Розпорядження місцезнаходженням може полягати як у можливості вільно розпоряджатися самими реквізитами місця розташування вищого навчального закладу, так і в можливості зміни свого місцезнаходження.
Визначено, що право на інформацію як особисте немайнове право вищого
навчального закладу являє собою нормативно забезпечену можливість закладу

вільно збирати, зберігати, обробляти та поширювати інформацію у будь-який не заборонений законом спосіб. У зміст особистого немайнового права вищого навчального закладу на інформацію включаються правомочності з володіння, користування та розпорядження інформацією. Володіння означає як саме заволодіння необмеженою в доступі інформацією шляхом її пошуку та отримання від різноманітних осіб з різноманітних джерел дозволеними способами, так і володіння нею як триваючий процес зберігання інформації на інформаційних носіях чи просто в усній формі людьми, які є або засновниками вищого навчального закладу, або його звичайними працівниками. Користування інформацією означає вилучення з неї корисних властивостей, застосування її в процесі функціонування вищого навчального закладу, зокрема впровадження її в його діяльність. Розпорядження інформацією може полягати в її поширенні, наданні іншим суб’єктам, викладенні чи повідомленні іншим особам.
Доведено, що вищий навчальний заклад наділяється такими складовими
права на таємницю: а) право на таємницю кореспонденції та особисті папери; б) право на комерційну, банківську, нотаріальну, адвокатську, професійну та службову таємницю.
З’ясовано, що ділова репутація вищого навчального закладу – це немайнове благо, яке характеризує загальну думку про нього, що склалася на підставі оцінки його діяльності.
Обґрунтовано, що право на індивідуальність вищого навчального закладу є суб’єктивним особистим немайновим правом, яке полягає у можливості формувати та використовувати індивідуалізуючі його ознаки у вигляді найменування, місцезнаходження, печатки, установчих документів, логотипу, бренду, доменного імені тощо, сукупність яких становить особливість вищого навчального закладу, що робить його своєрідним і впізнаним серед інших юридичних осіб.
Доведено, що право на конкуренцію – це особисте немайнове право вищих навчальних закладів на змагальність, суперництво з іншими особами такого ж виду діяльності, використання різних методів конкурентної боротьби, що не

суперечать законодавству та моральним засадам, для досягнення кращих результатів своєї діяльності та здобуття ними переваг серед інших подібних юридичних осіб.
Підсумовано, що особисте немайнове право вищого навчального закладу на вільну діяльність включає в себе право на вибір діяльності, на невтручання в останню, на взаємозв’язки з іншими юридичними особами й об’єднання з ними.
4. З’ясовано, що під правовим режимом майна вищого навчального закладу необхідно розуміти встановлені правовими засобами порядок та умови придбання (привласнення) майна, здійснення вищим навчальним закладом повноважень із володіння, користування і розпорядження ним, функцій управління майном, а також його правової охорони. До чинників, що впливають на правовий режим майна вищого навчального закладу, належать: 1) вид речових прав на означене майно (право власності чи похідні від нього правові титули); 2) вид майна, оскільки окремі речі мають свій специфічний правовий режим (наприклад, земельні ділянки, нерухомість, цінні папери, об’єкти права інтелектуальної власності тощо).
5. Доведено, що об’єкти інтелектуальної діяльності вищого навчального закладу можна поділити на три групи: 1) результати інтелектуальної діяльності в освітньому середовищі: навчальні програми курсів, навчальні та методичні посібники, освітні технології тощо; 2) інтелектуальні продукти, створені у процесі науково-дослідної діяльності: відкриття, винаходи, об’єкти виключних, патентних прав; 3) твори літератури, мистецтва, а також об’єкти інших суміжних з авторськими прав.
Визначено, що зміст права інтелектуальної власності вищого навчального закладу здебільшого складатиметься з майнових прав інтелектуальної власності, однак за певних обставин до нього можуть належати і певні особисті немайнові права інтелектуальної власності, а саме: право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації вищого навчального закладу; право вимагати зазначати найменування останнього при використанні об’єкта інтелектуальної власності, якщо це

практично можливо.
6. Запропоновано усі договори, які укладаються вищими навчальними закладами, залежно від сфери застосування поділити умовно на три групи:
1) договори, які укладаються з метою оформлення основного виду діяльності вищого навчального закладу, наприклад договори про навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг вищими навчальними закладами; 2) договори, які укладаються в інших сферах діяльності вищих навчальних закладів, не пов’язаних з освітньою діяльністю (приміром, у сфері наукової та науково-дослідної діяльності, інноваційної діяльності вищих навчальних закладів); 3) договори, які укладаються у сфері здійснення господарської діяльності (наприклад, закупівля товарів, робіт та послуг для забезпечення господарських потреб вищих навчальних закладів чи укладення договорів з метою користування матеріально-технічною базою).
Визначено договір про надання освітніх послуг як домовленість, згідно з
якою виконавець зобов’язується надати освітні послуги шляхом здійснення заходів навчального, методичного, організаційного та матеріально-технічного характеру, обсяг, зміст і характер яких мають відповідати державним стандартам освіти та/або домовленості сторін, а у передбачених законодавством випадках – підтвердити рівень та обсяг отриманих замовником знань, а замовник зобов’язується брати особисту й активну участь у споживанні наданих послуг і, якщо це передбачено домовленістю між сторонами, оплатити зазначену діяльність.
7. Обґрунтовано, що вищий навчальний заклад є повноправним учасником деліктних правовідносин. При цьому він може виступати як на стороні позивача (потерпілої сторони), так і на стороні відповідача (заподіювача шкоди). Стосовно відшкодування шкоди вищим навчальним закладом найбільш поширеною є ситуація, коли шкоду було завдано працівником вищого навчального закладу під час виконання ним своїх трудових обов’язків.
Підсумовано, що вищий навчальний заклад може бути суб’єктом відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків послуг, зокрема у випадку

надання послуг у сфері вищої освіти, які не відповідають стандартам вищої освіти, не забезпечують здобуття особами якісної вищої освіти та/або не сприяють отриманню зацікавленими особами нових знань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М. М. Обязательстваизпричинениявреда.Проблемысоциалистического права. 1939. № 1. С. 67-71.
2. Алексеев С. С. Теория права. М.: Изд-во БЕК. 1994. 224 с.
3. Андрусів У. Б. Щодо питання особистих немайнових прав організацій мовлення. Часопис Київського університету права. 2011. № 1. С. 215-220.
4. Андрущенко В. Можливість і дійсність конституційного процесу в європейському освітньому просторі. Вища освіта України. 2013. № 4. С. 9- 12.
5. Архипова М. І. Цивільно-правова охорона географічних зазначень в Україні: автореф. дис. … канд. юрид. наук. К., 2006. 19 с.
6. Астахов В. Приватноеобразование: тенденции и перспективы правового регулирования. Підприємництво, господарство і право. 2002. № 4. С. 43-46.
7. Баб’юк М. Базовыеличныенеимущественные права высшегоучебногозаведения по гражданскомузаконодательствуУкраины. Национальныйюридический журнал: теория и практика. 2016. № 2.Часть 2. С. 84-89.
8. Баб’юк М. П. Загальна характеристика додаткових освітніх послуг відповідно до чинного законодавства України. Міжнародні та національні правові виміри забезпечення стабільності: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Львів, 15-16 квітня 2016 року.Львів: Західноукраїнська організація «Центр правничих ініціатив», 2016. С. 42-45.
9. Баб’юк М. П. Організаційно-правова форма вищого навчального закладу як юридичної особи. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2016. № 19. С. 91-94.
10. Баб’юк М. П. Правовий режим майна вищого навчального закладу. Правова система України: сучасні тенденції та фактори розвитку: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Запоріжжя, 25-26 березня

2015 року. Запоріжжя: Запорізька міська громадська організація «Істина», 2016. С. 44-47.
11. Баб’юк М. П. Участь вищих навчальних закладів у відносинах інтелектуальної власності. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2015. № 3. С. 1-9.
12. Баб’юк М. П. Цивільно-правова природа договору про надання вищим навчальним закладом освітніх послуг. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2016. Випуск 33. Том 1. С. 112- 116.