БАБАНІНА ВІКТОРІЯ ВІКТОРІВНА КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАЛИШЕННЯ В НЕБЕЗПЕЦІ : Бабанин ВИКТОРИЯ ВИКТОРОВНА уголовную ответственность за оставление в опасности BABANINA VICTORIA VICTORIVNA CRIMINAL LIABILITY FOR REMAINING IN DANGER

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

БАБАНІНА ВІКТОРІЯ ВІКТОРІВНА
УДК 343.624

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА
ЗАЛИШЕННЯ В НЕБЕЗПЕЦІ

12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Микитчик Олександр Васильович
Начальник кафедри кримінального права КНУВС, кандидат юридичних наук, доцент

Київ – 2010

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ…………….………………….....
ВСТУП………………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ ТА ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗАЛИШЕННЯ В НЕБЕЗПЕЦІ……..…….
1.1. Генезис законодавства України про відповідальність за залишення в небезпеці……………………………………………………………..….…
1.2. Кримінальне законодавство зарубіжних країн про відповідальність за залишення в небезпеці…..………………………………………………
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1.....................................................................
РОЗДІЛ 2. ОБ’ЄКТИВНІ ТА СУБ’ЄКТИВНІ ОЗНАКИ ЗАЛИШЕННЯ В НЕБЕЗПЕЦІ…………………………..………..…….
2.1. Об’єктивні ознаки залишення в небезпеці….…………………………
2.2. Суб’єктивні ознаки залишення в небезпеці ……………………..........
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ2..................................................................
РОЗДІЛ 3. ВІДМЕЖУВАННЯ ЗАЛИШЕННЯ В НЕБЕЗПЕЦІ ВІД СУМІЖНИХ ЗЛОЧИНІВ ТА ПОКАРАННЯ ЗА ЙОГО ВЧИНЕННЯ……………………………….……………………..………...
3.1. Відмежування залишення в небезпеці від суміжних злочинів.............
3.2. Покарання за залишення в небезпеці…………………………………
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3......................................................................
ВИСНОВКИ………………………………………………………...……….
ДОДАТКИ……………………………………………………………...……
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..……
3
4

16

16

38
73

76
76
113
139

142
142
161
178
183
187
215

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини
ВР України – Верховна Рада України
ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка
ДТП – дорожньо-транспортна пригода
КК – Кримінальний кодекс
КК України – Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року
КПК України – Кримінально-процесуальний кодекс України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС – Міністерство внутрішніх справ
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я України
ППВС України – Постанови Пленуму Верховного Суду України
РРФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
РСФСР – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
РФ – Російська Федерація
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СНІД – синдром набутого імунодефіциту людини
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
УНР – Українська Народна Республіка
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республік
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина
ЦК України – Цивільний кодекс України
р. – рік
ст. – стаття
ч. – частина

ВСТУП

Актуальність теми. Демократична правова держава ставить перед правовою наукою завдання щодо необхідності вирішення нових завдань, що виникають у зв’язку з розвитком суспільства. Саме точне і неухильне виконання нормативно-правових актів є гарантією реалізації інтересів особи та суспільства. На сьогоднішній день надзвичайно актуально постала проблема щодо захисту основних прав і свобод людини й громадянина. Так, ст. 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Одним із засобів забезпечення охорони цих цінностей є встановлення державою кримінальної відповідальності за вчинення діянь, які на них посягають.
В останні роки в Україні відбувається різке зростання кількості злочинів проти життя та здоров’я особи. Це пояснюється не лише психологічною схильністю особи до насильства, але й зменшенням уваги членів суспільства до моральності. Зокрема, останній фактор суттєво впливає на вчинення злочину, передбаченого ст. 135 КК України – “Залишення в небезпеці”, адже люди стають все більш байдужими та безсердечними щодо до інших людей, особливо коли це стосується малолітніх дітей, літніх батьків, інвалідів та інших осіб, залишених без допомоги та підтримки. Одна з християнських заповідей – “допоможи ближньому” знайшла своє відображення у вказаній статті КК України. У зв’язку з цим особливої уваги потребує розробка пропозицій щодо удосконалення ст. 135 КК України, теоретичне та практичне їх обґрунтування.
Залишення в небезпеці характеризується тим, що винний не виконує обов’язків щодо надання допомоги особі, яка знаходиться в небезпечному для життя стані і потребує допомоги, та не може прийняти заходів щодо врятування свого життя самостійно. При цьому у винного є можливість надати таку допомогу потерпілому. За кримінальним законодавством норми, що передбачають надання допомоги людині, яка цього потребує, для врятування її життя та здоров’я, закріплені не лише в ст. 135 КК України, але й в ст.ст. 136, 139, 166, 284 КК України.
Проблема охорони і захисту життя, здоров’я людини і громадянина була й залишається у центрі науки кримінального права. Питання кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці в науковій літературі розглядали такі вітчизняні вчені як І.І. Горелик, О.С. Горелік, Т.В. Кірпіченко, В.Б. Малінін, В.А. Мисливий, П.І. Орлов, О.Л. Тимчук, Є.В. Топильський, М.І. Хавронюк, Н.М. Ярмиш. Вони зробили вагомий внесок у дослідження різних аспектів проблеми залишення в небезпеці, однак не вичерпали всіх питань теми і не виключають її подальшого дослідження.
Проте, віддаючи належне науковому рівню і ступеню розробленості кримінально-правової заборони залишення в небезпеці, слід визнати, що дослідження проводилися в інших соціально-політичних умовах і не вичерпують усього кола питань, які постають перед слідчими, прокурорами та суддями у період реформування соціально-економічного устрою, динамічного розвитку науки кримінального права, науково-технічного прогресу. Не знайшли достатнього відображення у наукових працях питання генезису кримінально-правової заборони залишення в небезпеці, визначення форми вини при залишенні в небезпеці, справедливості та відповідності покарання за вказане діяння, відмежування злочину, передбаченого ст. 135 КК України, від суміжних злочинів. Не здійснено компаративного дослідження кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці за кримінальним законодавством України та законодавством зарубіжних країн, не дана в повному обсязі характеристика проблемних питань складу злочину.
Останнім ґрунтовним дослідженням кримінально-правової заборони залишення в небезпеці стало дисертаційне дослідження радянського вченого Т.В. Кірпіченка, який у 1983 році захистив кандидатську дисертацію за темою: “Кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці”. Однак зміна соціально-економічних й соціально-політичних реалій та прийняття КК України 2001 року, зумовило зміни і в самій нормі, яка передбачає відповідальність за залишення в небезпеці, що вимагає проведення якісно нового дослідження цієї норми. Також серед науковців немає єдиної точки зору щодо визначення об’єкта цього злочину та інших елементів складу злочину, понять “завідомість”, “безпорадний стан”, “тяжкі наслідки” тощо.
Теоретичним підґрунтям дисертаційної роботи стали праці Ю.В. Александрова, П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, І.Г. Богатирьова, В.І. Борисова, Я.М. Брайніна, П.А. Вороб’я, В.О. Глушкова, Н.О. Гуторової, І.А. Вартилецької, О.М. Джужи, О.О. Дудорова, Т.В. Кірпіченка, М.Й. Коржанського, О.Г. Колба, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, В.В. Кузнєцова, Н.Ф. Кузнєцової, В.М. Куца, Є.В. Лащука, О.В. Микитчика, В.А. Мисливого, П.С. Матишевського П.П. Михайленка, М.І. Мельника, А.А. Музики, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, М.І. Панова, А.А. Піонтковського, О.В. Процюка, А.В. Савченка, В.В. Сташиса, М.С. Таганцева, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, Г.О. Усатого, Є.В. Фесенка, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, В.І. Шакуна, С.С. Яценка та ін.
Однак заборона залишення в небезпеці ще недостатньо досліджена в кримінально-правовій науці. Тому комплексне глибоке спеціальне дослідження вказаної проблеми є новим і потрібним кроком у кримінально-правовій характеристиці залишення в небезпеці.
Також необхідно зазначити, що судова практика застосування ст. 135 КК України є суперечливою, оскільки існують помилки при кваліфікації даного діяння. Крім того, при призначенні покарання в деяких випадках не дотримано принципу справедливості та відповідності призначеного покарання до вчиненого злочину.
З огляду на викладене, обрана для дослідження тема є важливою та актуальною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі кримінального права Київського національного університету внутрішніх справ (КНУВС) відповідно до тематики Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних досліджень, вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2004–2009 роки, (затвердженої наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755); Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 роки (затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767); Концепції реформування кримінальної юстиції України (затверджена Указом Президента України від 8 квітня 2008 року) та Планом заходів щодо реалізації цієї Концепції (затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2008 pоку).
Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Київського національного університету внутрішніх справ (протокол від 25 грудня 2007 року № 20), передбачена щорічними планами проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт КНУВС на 2006–2009 роки та включена до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (АПрН 2007, п. 571).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексна наукова розробка питань кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці та формування на цій основі науково обґрунтованих пропозицій та рекомендацій щодо її вдосконалення.
Виходячи з мети необхідним є вирішення таких завдань:
 дослідити генезис законодавства про кримінальну відповідальність за залишення в небезпеці;
 розглянути кримінальне законодавство зарубіжних країн про відповідальність за залишення в небезпеці та порівняти з українським;
 проаналізувати елементи та ознаки складу злочину, передбаченого ст. 135 КК України;
 здійснити відмежування залишення в небезпеці від суміжних злочинів та висвітлити питання кваліфікації;
 визначити види та межі покарань за залишення в небезпеці;
 провести власні емпіричні дослідження й розкрити стан практики застосування ст. 135 КК України у судовій та слідчій діяльності, узагальнити та проаналізувати її результати, а також виявити наявні в цій сфері проблеми;
 розробити пропозиції щодо внесення змін до національного законодавства з метою вдосконалення норми, що передбачає кримінальну відповідальність за залишення в небезпеці.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини у сфері забезпечення кримінально-правовою забороною обов’язку надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.
Предмет дослідження – кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці.
Методи дослідження репрезентовані системою загальнонаукових і спеціально-наукових методів, що забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмета. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань дослідження застосовувались такі методи, зокрема: історико-правовий використаний при вивченні історичних витоків та генезису кримінально-правової заборони залишення в небезпеці (з часів Київської Русі й донині) (підрозділ 1.1.); компаративістський – використовувався при виявленні загального, схожого, відмінного та унікального у кримінальному законодавстві України та іноземних держав в положеннях їх доктрини щодо кримінально-правової заборони залишення в небезпеці (підрозділ 1.2.); догматичний – сприяв виявленню недоліків у нормі КК України, що передбачає відповідальність за залишення в небезпеці, завдяки її аналізу (підрозділи 1.2., 2.1., 2.2., 3.2.); соціологічний – використовувався при анкетуванні 396 практичних працівників органів внутрішніх справ (ОВС) України з питань ефективності застосування кримінально-правової норми про відповідальність за залишення в небезпеці, а також стосовно питань кваліфікації під час розслідування кримінальних справ, передбачених ст. 135 КК України (у всіх розділах дисертації); логіко-юридичний – для аналізу кримінально-правових норм, що передбачають відповідальність за залишення в небезпеці (у всіх розділах дисертації); системно-структурний – для дослідження конкретних елементів кримінально-правової норми, про відповідальність за залишення в небезпеці (підрозділи 1.2., 2.1., 2.2., 3.1., 3.2.); логіко-граматичний – використовувався при встановленні деяких понять, зокрема “завідомість”, “безпорадний стан” тощо (підрозділи 2.1., 2.2.); діалектичний – забезпечив дослідження кримінально-правових положень про відповідальність за залишення в небезпеці в їх взаємозв’язку, вплинув на формування висновків і пропозицій за темою дослідження (у всіх розділах дисертації); системного аналізу – використовувався для комплексного розгляду складових предмета дослідження як елементів єдиного цілого (у всіх розділах дисертації); структурно-функціональний – посприяв комплексному дослідженню питань уніфікації норми про кримінальну відповідальність за залишення в небезпеці з урахуванням існуючих умов та потреб практики (у всіх розділах дисертації). Ці та інші методи наукового дослідження використовувались у взаємозв’язку, що сприяло проведенню всебічного аналізу, обґрунтуванню теоретичних висновків та практичних рекомендацій.
Емпіричну базу дослідження становлять: 1) результати анкетування 396 практичних працівників ОВС України з 21 області України, міст Києва та Севастополя, стосовно питань ефективності застосування кримінально-правової норми про відповідальність за залишення в небезпеці, а також щодо питань кваліфікації під час розслідування кримінальних справ, передбачених ст. 135 КК України; 2) дані, одержані при вивченні 98 кримінальних справ, порушених за ст. 135 КК України, розслідуваних органами досудового слідства та розглянутих судами України у період з 2007 до 2009 року.
Науково-теоретичну основу дослідження склали наукові розробки з загальної теорії кримінального права, кримінального права, кримінології, кримінального процесу, компаративного права, адміністративного права, філософії, медицини тощо.
Нормативною базою дослідження є Конституція України, чинне кримінальне, сімейне, адміністративне законодавство України, постанови Пленуму Верховного Суду України, що мають відношення до досліджуваної проблеми. При аналізі історичного розвитку кримінально-правової заборони залишення в небезпеці були використані окремі нормативно-правові акти, починаючи з 1016 року. У процесі порівняльно-правового аналізу використовувалися положення кримінального законодавства окремих зарубіжних держав та країн СНД.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань, дисертація є першим в Україні комплексним монографічним науковим дослідженням, де проведено комплексний аналіз кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці. Конкретний внесок дисертанта в наукову розробку щодо питань кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці полягає в обґрунтуванні пропозицій та рекомендацій, що містять елементи наукової новизни й мають теоретичне та практичне значення для застосування ст. 135 КК України, зокрема:
вперше:
 проведено історичний аналіз законодавчих норм стосовно залишення в небезпеці в різні історичні періоди (починаючи з часів Київської Русі) та обґрунтовано його теоретичне значення для подальшого вдосконалення ст. 135 КК України;
 здійснено компаративне дослідження кримінально-правової заборони залишення в небезпеці за законодавством України та деякими країнами СНД та Західної Європи;
 науково обґрунтовано розширення у відповідності до змісту кримінально-правової заборони залишення в небезпеці об’єкту злочину шляхом зазначення в диспозиції ч. 1 цієї норми не тільки про “небезпечний для життя”, а й “небезпечний для здоров’я стан”;
 аргументовано замінити словосполучення “новонародженої дитини” словосполученням “малолітньої дитини”;
 науково обґрунтовано необхідність у диспозиції ч. 2 ст. 135 КК України слова “Ті самі дії” замінити словами “Те саме діяння”;
 з метою забезпечення повноти кримінально-правової охорони життя та здоров’я потерпілого, передбаченого ч. 2 ст. 135 КК України, доведено необхідність передбачити в диспозиції даної норми вказівку окрім “матері новонародженої дитини” ще на одного суб’єкта злочину – “батька цієї дитини”;
 запропоновано виключити термін “завідоме” з початку диспозиції ч. 1 ст. 135 КК України, натомість доповнити вказану норму після слів “яка перебуває” словами “завідомо для винного”;
 на основі аналізу практики застосування судами ст. 135 КК України доведено необхідність передбачення спеціальної норми про звільнення від кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці при наявності чітко визначених у КК України підстав та умов, що вирішується шляхом внесення пропозицій про доцільність доповнення цієї статті частиною четвертою відповідного змісту;
 аргументовано необхідність розширити межі покарання у ч.ч. 1 і 2 ст. 135 КК України та встановити їх верхню межу відповідно у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років у ч. 1 та до п’яти років – у ч. 2, визнавши тим самим залишення в небезпеці, вчинене без обтяжуючих обставин, злочином середньої тяжкості;
удосконалено:
 конкретизація основного безпосереднього об’єкта залишення в небезпеці, зокрема обґрунтовано, що ним є такі охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, як життя та здоров’я особи;
 визначення тяжких наслідків, передбачених у ч. 3. ст. 135 КК України, через наведення їх в авторській редакції;
 теоретичні положення щодо кримінально-правової характеристики небезпечного для життя стану, а також безпорадного стану особи;
 доктринальні положення щодо змісту та значення терміну “завідомо” для конструкції даного складу злочину.
дістало подальшого розвитку:
 положення, про те, що для злочину, передбаченого ст. 135 КК України, характерна змішана форма вини, тобто – умисел (прямий і непрямий) щодо діяння та необережність (злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість) щодо наслідків;
 обґрунтування, що для настання кримінальної відповідальності у відповідності до об’єктивної сторони складу залишення в небезпеці, обов’язковою є наявність небезпечного для життя стану та неможливість вжити заходів до самозбереження особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані;
 наукові погляди про те, що об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України, проявляється у бездіяльності двох видів: бездіяльності-невтручанні та бездіяльності, що спричинена попередніми діями винної особи;
 твердження, що виявлення причинно-наслідкового зв’язку між вчиненим діянням та суспільно-небезпечним наслідком полягає у визначенні можливості запобігання їм при наданні суб’єктом злочину допомоги потерпілому, а також при встановленні того, що надання такої допомоги все одно не врятувало б потерпілого;
 наукові позиції про те, що потерпілим від злочину є особа, яка перебуває в небезпечному для життя стані, ознаками якого є безпорадний стан (старість, хвороба, малолітство тощо), наявність небезпеки для життя (дія небезпечних факторів зовнішнього середовища: стихійного лиха, пожежі тощо або ж внаслідок звичайного перебігу хвороби потерпілого чи розвитку хворобливого стану).
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що сформовані й аргументовані у дисертаційному дослідженні теоретичні положення, висновки, пропозиції та рекомендації мають прикладний характер і використовуються за різними напрямками діяльності у:
 законотворчій сфері – при вдосконаленні положень ст. 135 КК України “Залишення в небезпеці” (довідка Інституту законодавства Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 22/94-1-4);
 практичній діяльності – при правильній кваліфікації злочину, відповідальність за який передбачена ст. 135 КК України (акт впровадження Слідчого управління УМВС України в Кіровоградській області від 7 червня 2009 року);
 навчальному процесі – при викладанні курсів “Особлива частина кримінального права України”, “Теорія кваліфікації злочинів”, а також при підготовці підручників і навчальних посібників з кримінально-правових дисциплін (акт КНУВС від 2 жовтня 2009 року).
Особистий внесок здобувача. Усі сформульовані положення та висновки є результатом особистих досліджень автора. У фахових наукових статтях “Особливості суб’єкту злочину, передбаченого ст. 135 КК України “Залишення в небезпеці”, “Суб’єктивна сторона залишення в небезпеці” підготовлені у співавторстві, автору належить 50,0 % змісту.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на міжнародних, наукових та науково-практичних конференціях, зокрема: 1) Міжнародній науковій конференції Національної академії наук України, Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Інституту держави і права імені В.М. Корецького, Київського університету права “Четверті юридичні читання” (м. Київ, 3-4 квітня 2008 року); 2) Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого “Осінні юридичні читання” (м. Харків, 12-13 листопада 2008 року); 3) засіданні круглого столу Київського національного університету внутрішніх справ Центру післядипломної освіти на тему: “Розслідування дорожньо-транспортних злочинів: сучасний стан, проблеми, перспективи” (м. Київ, 6 березня 2008 року); 4) І Міжвузівській студентській науково-практичній конференції Міжнародного науково-технічного університету імені Юрія Бугая “Актуальні проблеми сучасної науки: теорія і практика” (м. Київ, 25 березня 2009 року); 5) Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених Київського національного університету імені Тараса Шевченка “ Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених” (м. Київ, 23-24 квітня 2009 року); 6) науково-практичній конференції Сумської філії Харківського національного університету внутрішніх справ “Право і наука в умовах сучасного державотворення” (м. Суми, 25 квітня 2009 року); 7) науково-практичній конференції Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ “Правова держава: історія, сучасність та перспектива формування в Україні” (м. Запоріжжя, 23 квітня 2009 року); 8) загальноуніверситетській науково-теоретичній конференції Київського національного університету внутрішніх справ “Проблеми кримінально-правових наук: історія, сучасність, міжнародний досвід (пам’яті професора П.П. Михайленка)” (м. Київ, 10 грудня 2009 року); 9) науково-практичній конференції Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ “Актуальні проблеми розкриття та розслідування злочинів в сучасних умовах” (м. Запоріжжя, 30 жовтня 2009 року); 10) Всеукраїнській науково-практичній конференції Інституту повітряного і космічного права та масових комунікацій Національного авіаційного університету “Особливості розвитку правової держави в умовах активізації євроінтеграційних процесів: проблеми теорії і практики” (м. Київ, 18 лютого 2010 року).
Публікації. Основні положення та матеріали дисертаційного дослідження висвітлені в чотирнадцяти наукових роботах (шість статей у фахових виданнях, внесених до переліку ВАК України, та восьми матеріалах і тезах конференцій).
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що включають шість підрозділів, висновків, 6 додатків (на 29 сторінках), списку використаних джерел (225 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 237 сторінки, з них загального тексту – 186 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження було наведене теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, яке полягало у комплексному дослідженні питань кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці та формуванні теоретичних положень та рекомендацій, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та практики, зокрема:
Генезис кримінально-правової заборони залишення в небезпеці бере свій початок ще з Статутів князя Володимира Святославовича про десятини, суди і про людей церковних 1016 року та дістає свого подальшого розвитку за часів Галицько-Волинського князівства, Запорізької Січі, Російської та Австро-Угорської імперій, УНР, ЗУНР, УРСР та звичайно, в період незалежної України. Наукове дослідження історичного розвитку заборони залишення в небезпеці дозволило логічно підійти до сучасного тлумачення змісту ст. 135 КК України.
Здійснено порівняльне дослідження кримінально-правової заборони залишення в небезпеці за кримінальним законодавством України та деяких країн СНД та Західної Європи.
Висловлені та аргументовані автором пропозиції щодо необхідності розширити у відповідності до змісту кримінально-правової заборони залишення в небезпеці об’єкт злочину. Тому в диспозиції даної норми, на думку дисертанта, має бути вказано на небезпечний не лише для життя особи, а й для її здоров’я стан. Потерпілим від злочину є безпорадна особа, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Ознаками такої особи є безпорадний стан (старість, хвороба, малолітство тощо), наявність небезпеки для життя (дія небезпечних факторів зовнішнього середовища: стихійного лиха, пожежі тощо або ж внаслідок звичайного перебігу хвороби потерпілого чи розвитку хворобливого стану). Доведено необхідність заміни словосполучення “новонародженої дитини” словосполученням “малолітньої дитини”.
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України, проявляється у бездіяльності двох видів: бездіяльності-невтручанні та бездіяльності, що спричинена попередніми діями винної особи. Дисертантом наведені додаткові аргументи, стосовно того, що для настання кримінальної відповідальності, що стосується об’єктивної сторони, обов’язковою є наявність небезпечного для життя стану та неможливості вжити заходів до самозбереження. Підтверджено, що виявлення причинно-наслідкового зв’язку між вчиненим діянням та суспільно-небезпечним наслідком полягає у визначенні можливості запобігання наслідкам при наданні суб’єктом злочину допомоги потерпілому, а також при встановленні того, що надання такої допомоги все одно не врятувало б потерпілого.
Аргументовано необхідність в диспозиції ч. 2 ст. 135 КК України слова “Ті самі дії” замінити словами “Те саме діяння”. Обґрунтовано, що під іншими тяжкими наслідками в ч. 3 ст. 135 КК України слід розуміти спричинення потерпілому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень або зникнення його безвісти. Пропонується виокремити в ст. 135 КК України ч. 4, де встановити один із спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.
Суб’єктом кримінально-правової заборони залишення в небезпеці є фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16-річного віку та, на яку покладений обов’язок піклуватися про безпорадну особу, яка знаходиться в небезпечному для життя стані, або, яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан. Науково обґрунтовано пропозицію щодо вдосконалення ч. 2 ст. 135 КК України шляхом розширення меж суб’єкта, до якого слід окрім матері новонародженої дитини віднести батька дитини.
Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України має подвійну форму вини тобто – умисел (прямий і непрямий) щодо діяння та непрямий умисел або необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість) щодо наслідків. Автор науково обґрунтовує виключити термін “завідоме” з початку диспозиції ч. 1 ст. 135 КК України, натомість доповнити вказану норму після слів “яка перебуває” словами “завідомо для винного”. В ході дослідження встановлено, що злочин, передбачений ст. 135 КК України, слід відмежовувати від суміжних злочинів та правопорушень, а саме від ч. 1 ст. 115, п. 2. ч. 2 ст. 115, ст.ст. 117, 136, 139, 166, 284, КК України та ст. 122-2 КУпАП.
Проведено власні емпіричні дослідження і розкрито стан практики застосування ст. 135 КК України у судовій та слідчій діяльності, узагальнено та проаналізовано її результати, а також виявлено наявні в цій сфері проблеми.
Запропоновано внести зміни до санкцій ст. 135 КК України, зокрема в ч. 1 ст. 135 КК України змінити верхню межу покарання з двох років обмеження або позбавлення волі до трьох років та в ч. 2 ст. 135 КК України збільшити до п’яти років позбавлення волі.
На основі проведеного дослідження розроблено пропозиції, що дозволять вдосконалити кримінально-правову заборону залишення в небезпеці, та запропоновано нову редакцію ст. 135 КК України, яку пропонується викласти у такій редакції:
“Стаття 135. Залишення в небезпеці
1. Залишення без допомоги особи, яка завідомо для винного перебуває в небезпечному для життя або здоров’я стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя або здоров’я стан, –
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
2. Те саме діяння, вчинене матір’ю, яка не перебувала в обумовленому пологами стані, або батьком стосовно малолітньої дитини, –
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.
3. Діяння, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки, –
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
4. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка залишила потерпілого в небезпечному для життя або здоров’я стані, якщо вона мала можливість надати йому допомогу, але цього не зробила, оскільки в результаті надання такої допомоги могла поставити себе в небезпечний для життя стан.